У ЦІЙ ПРЕМІЇ Я БАЧУ ПРОДОВЖЕННЯ ЙОГО ЖИТТЯ

06.12.2016

Мама Героя Небесної Сотні Юрія Поправки — про започатковану громадськими активістами відзнаку для найсміливіших антикорупціонерів.

9 грудня — у Всесвітній день боротьби з корупцією — Transparency International Україна разом з ГО «Родини Героїв Небесної Сотні» нагородять найсміливіших громадських антикорупціонерів. Відзнака імені Героя Небесної Сотні Юрія Поправки має підтримати тих, хто, як і Герої Небесної Сотні, не боїться йти проти корумпованої системи і відкрито бореться за свої права, кажуть організатори.

Журі у складі представників родин Героїв Небесної Сотні та Transparency Intenational Україна обере переможців за трьома номінаціями: 1) Журналіст-розслідувач; 2) Супротивник системи; 3) Антикорупціонер (від влади).

Конкурс розпочався 10 листопада. Кандидатів на премію міг номінувати кожен, так само заявку вони могли подати самостійно. Для цього потрібно було заповнити відповідну онлайн-заявку.

Як відомо «Дню», оргкомітет отримав понад два десятки заявок.

Напередодні вручення премії «День» поговорив з Ярославою ПОПРАВКОЮ —  мамою хлопця, іменем якого громадськість вирішила відзначати антикорупціонерів.

19-річний Юрій Поправка навчався заочно на факультеті соціології та права Київського політехнічного інституту, працював у одному з відділень Ощадбанку України в місті Києві. Під час Революції Гідності спочатку його було зараховано до 23-ї сотні Самооборони Майдану, згодом Юрій приєднався до «Правого сектору». Навесні 2014 року разом з трьома товаришами Юрій вирушив до Слов’янська, де у квітні потрапив у полон до терористів та загинув від страшних тортур. Разом із тілом Юрія також було знайдено тіла ще двох убитих Героїв Небесної Сотні — Володимира Рибака з міста Горлівки та Юрія Дяковського зі Стрия.

Указом Президента України Петра Порошенка № 94/2015 від 20 лютого 2015 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народові, виявлені під час Революції Гідності Юрію Юрійовичу Поправці посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

— Пані Ярославо, чому ви погодились, щоб відзнаку за боротьбу з корупцією назвали ім’ям вашого сина?

— У цій премії  я бачу, певною мірою, продовження його життя. Мій хлопчик мріяв боротися з корупцією.

Я рада, що люди не опускають рук: борються за свою державу, працюють. І мені приємно, що найкращі з них будуть відзначені.

— Як ви дізналися про започаткування цієї премії?

— Мені повідомила Ольга Климко — координатор родин Небесної Сотні. Колись Інститут пам’яті збирав відомості про героїв, і я тоді розповіла про Юрину мрію… Оля це запам’ятала.

— А про що мріяв Юрій?

— Так склалося, що він з дитинства бачив несправедливість наших державних органів. Так склалось у житті, що для того, щоб щось мати, і закон був на нашій стороні, приходилось давати хабарі. Нам прямим текстом казали, скільки кому дати, щоб наше питання зрушилось з мертвої точки.  Зрозуміло, що на домашніх «нарадах» то все обговорювалось, і Юра це чув. Він знав і бачив, що ми економили гроші, відмовляли собі в чомусь, щоб зібрати на хабар для чиновника.

Колись мій хлопчик (тоді ще мама моя покійна була жива) сказав нам: «Мамо, бабусю, я виросту і буду вас захищати».

І коли наш хлопчик виріс, він вирішив після 11 класу вступати в  Академію МВС. План був — зламати корупційну злочинну систему внутрішніх органів. Він хотів, щоб «коп» — це був «Коп» — людина з великої літери.

Слухаючи його, я казала: «Це — нонсенс» — це було до Євромайдану — одному тоді нереально щось змінити: і тебе «свої» ж затопчуть, посадять або вб’ють. І я «кістьми лягала», щоб він не подавав документи в Академію МВС. І брата свого покійного підключила, щоб він допоміг переконати сина змінити вибір.

Я знала, що йому не можна туди. Він у нас від народження був такий впертий: «Або буде, як я сказав, або ніяк».

Зрештою, син подав документи за моїм проханням в Лінгвістичний інститут. Юра дуже добре знав англійську мову. З першого класу ми займались. Він ходив до репетиторів, на курси. Я дуже хотіла, щоб він їздив за кордон, працював на якійсь хорошій іноземній фірмі менеджером.

Ще він подав документи в Драгоманова — теж на факультет іноземних мов, і в КПІ — на спеціальність соціологія та право.

У всі три виші він пройшов. Але фінансово потягнути ми не могли всі три. І коли прийшлось обирати один, Юра наполіг на КПІ і спеціальності соціологія та право. Сину то дуже подобалось. Він просто як хобі читав кримінальне право. А ще дуже любив філософію…

— Юра з перших днів був на Майдані?

— Я підозрюю, що так. Але ж від мене він це приховував. Казав мені, що залишається у подруги ночувати, а то, що сесія і з друзями готуватимуться…

А якось він з дому збирався, і я здогадалась, куди він йде. Син одягнув берці, лишив свій рюкзак… Саме тоді була активна фаза на Майдані… Я його кинулась просити, що не треба йти, бо я боюсь, що його там вб’ють чи покалічать. На що він мені тоді сказав: «Мам, а що я хлопцям скажу, що мене мама не пустила?». І все одно збирався. Зупинився тільки, коли я почала одягати Богданчика — молодшого сина, якому тоді був рочок, щоб йти втрьох  з Юрою на Майдан (плаче).

Після того Юра як у ракушку сховався. І приховував від мене всі свої активності. А ще влаштувався на роботу в Ощадбанк касиром. І тоді все на брехні його підловити було практично неможливо. Він не бував вдома, бо в нього навчання, робота, дівчина, друзі… Завжди новий привід. І я не могла встежити, коли він ходив на Майдан, коли не ходив… Єдине, що якось я побачила, що в Юри голова пробита біля тім’ячка і зашита рана медичною синьою ниткою. Але й тоді син знайшов як викрутись. Сказав мені, що то ремонт в банку, і штукатурка на голову впала. Я, правда, пригрозила, що зателефоную керівнику, запитаю. На що син мені сказав: «Мам, я людина нова в колективі і молодий зовсім, що про мене подумають?». І я на це «повелась»…

— Як ви дізналися, що Юри вже немає серед живих?

— Першими мені сказали… терористи.

— Вам подзвонили?

— У Юри від вечора 16 квітня був вимкнений телефон. Я і всі друзі та родичі постійно надзвонювали на його номер. Але зв’язку не було. І от в ніч з суботи на неділю — а це саме Пасха була — телефон увімкнувся — прийшло СМС. І я набрала… Трубку підняв неадекватний чоловік. Він кричав на мене, обзивав фашисткою, бандерівкою, казав, що я на їхню землю зазіхнула… Потім ще сказав: «Это тебе за Сашу Белого!»… Я не могла нічого зрозуміти. Причому він постійно кидав трубку: викричиться, і «вибиває»… І таке було у всіх, хто дзвонив на Юрин номер.

Я написала СМС, що я — мама, що я не належу ні до яких політичних сил… Мені в голову тоді не могло прийти, що Юра поїхав на Донбас. Я думала, що це якісь наркомани телефон вкрали.

10 хвилин після СМС я чекала. Ніхто не видзвонювався. Тоді я набрала сама. Слухавку підняв інший чоловік. Тепер по голосу я думаю, що то був Гиркін (відставний офіцер збройних сил РФ. Також відомий під псевдонімом Ігор Стрєлков, прізвисько «Стрєлок». Відіграв значну роль на початку збройного конфлікту на сході України. — «День»). І слідством доказано, що на той період саме Гиркін керував катуваннями наших хлопців. І от цей чоловік мені каже: «Твой сын погиб. Он давно уже в Небесной Сотне. Ты сюда не звони. Ты что не понимаешь, что мы хотим его дружков вычислить?!» — і поклав слухавку.

Я зателефонувала в міліцію. Реакції не було. Сказали дзвонити до слідчого. Я набрала той номер, який мені дав черговий, там не відповідали. І я знову перетелефонувала у відділок, що, мовляв, там не відповідає ніхто. А він мені спокійним тоном відповідає: ви що, не розумієте, зараз усі на Пасці?! Знаєте, як мені було тоді? Мою дитину десь тримають, катують, вбивають, а у них тут — свято.

— Це правда, що справу про вбивство Юри закрито за відсутністю складу злочину?

— Її закривали. 31 травня 2014 року. Я зберігаю цікаву «газетку» — «жити по-новому». Перед виборами такі роздавали. І от там на першій сторінці — портрет Петра Порошенка, а на другій — мій Юра, і замітка про те, що загинув ще один Герой Небесної Сотні, і трохи про обставини смерті. І закінчувалась ця замітка словами «будемо пам’ятати». Та буквально відразу після того, коли Порошенко виграв президентські вибори, Дніпровське РОВД закрило Юрину справу…

— Але вам вдалося домогтись її поновлення?

— Так. Ми ходили з мітингом до Дніпровського РОВД. Був великий скандал. Були активісти, адвокати, Юрині однокласники, вчительки зі школи… Нас тоді прийняв начальник Дніпровського РОВД Чайка. Його вже, слава Богу, вигнали.

До речі, ми організували мітинг і під Генпрокуратурою після того, як я отримала відписку з прокуратури, що вони не бачать нічого протиправного у діях слідчого, який закрив справу Юри. Це саме було того дня, коли Віталія Ярему призначили Генеральним прокурором. До нас вийшов Віталій Касько. І справу поновили.

Було три вбивства… Мого Юру закатували, його друга зі Стрия Юрія Дяковського та депутата Горлівської міськради Володимира Рибака. Але наша прокуратура не хотіла об’єднувати ці три справи. І лише під тиском людей, змі, громадськості нам вдалось, щоб ці справи об’єднали.

— Зараз ви вірите в те, що винні у вбивстві вашого сина будуть притягнуті до відповідальності?

— Чесно — ні. Вони — на території Росії та ДНР. Найближчим часом — поки війна не закінчиться — знайти їх і судити — це нереально для нас. Де Гиркін? В Москві. Як його дістанеш?

А взагалі, якщо чесно, я сподіваюсь на Бога і його кару.

День