Чому «Основи» — це не технічний додаток, а база переговорів

Кластер 1 — «Основи процесу вступу» — об’єднує, крім інших, важливі для нас розділи про верховенство права, боротьбу з корупцією, публічні закупівлі та фінансовий контроль. Це не випадковий набір тем, адже саме ці сфери визначають, чи є держава правовою, чи можна їй довіряти як партнеру та чи захищені в ній права громадян і бізнесу.

Логіка ЄС проста: кластер 1 відкривають першим і закривають останнім, бо саме він закладає основу для правової визначеності всередині країни та зрештою формує довіру до цієї країни від інших партнерів. Тобто визначає, чи готова країна долучитися до європейської сім’ї.

Навіть якщо Україна виконає всі вимоги в інших п’яти кластерах — про енергетику, транспорт, сільське господарство — без закриття зобов’язань у межах «Основ» членство в ЄС неможливе. 

Для нас в TI Ukraine це означає одне: реформи в сфері верховенства права, антикорупційна реформа — більше не «паралельний трек». Вони є магістральним шляхом до ЄС.

Що Україна справді зробила в боротьбі з корупцією за останній рік

Критики люблять фіксувати провали — і для цього є підстави. Але чесний аналіз вимагає визнавати і реальні здобутки. І хай як сутужно наразі відбувається голосування за нові реформи, а тим паче їх імплементація, конкретні досягнення таки були.

Із останнього — коли наприкінці травня Верховна Рада ухвалила новий Закон «Про публічні закупівлі». Це крок, якого Єврокомісія очікувала кілька років, адже новий закон  покликаний узгодити наші закупівельні правила з європейськими. 

Крім цього, помітним антикорупційним досягненням можна вважати те, що НАБУ, САП та ВАКС продовжують помітно нарощувати показники. Збільшується кількість вироків і кількість справ, де фігурують міністри, керівники центральних органів виконавчої влади, народні депутати та представники судової влади. 

До того ж, АРМА після набуття чинності нового закону завершило масштабну інвентаризацію активів за 2017–2025 роки, тож нарешті стало зрозуміло, скільки майна під контролем Агентства. Та й загалом орган лише до кінця 2025 року уклав  більше договорів управління майном, ніж за попередні два роки разом. Після тривалого конкурсу на нового директора Бюро економічної безпеки увійшло в активну фазу реформування після призначення директора. І нарешті НАЗК підготувало нову Антикорупційну стратегію на 2026–2030 роки — тож нині у Верховній Раді аж три проєкти закону, які мали б запустити в роботу цей надважливий документ.

Кожен із цих кроків — результат тривалої взаємодії громадянського суспільства, уряду, депутатів, міжнародних партнерів і самих антикорупційних інституцій. Але головне, щоб у кожному із цих прикладів було завершено повний цикл змін. 

Де залишаються ризики — і чому розслідування НАБУ змінюють правила гри

Але мушу бути відвертим — системних проблем залишається ще чимало. Розгляньмо їх на прикладах.

Середня тривалість розгляду справ у ВАКС досягла рекордних 618 днів. Обов’язкова зовнішня оцінка НАЗК не проводилася понад чотири роки. Рахункова палата вже кілька років працює із шістьма вакантними посадами з одинадцяти — конкурс так і не запущено повноцінно, хоча весь минулий і половину цього року відповідний пункт регулярно з’являвся і зникав з Порядку денного парламенту. Чинна Державна антикорупційна програма виконана лише наполовину.

І все це — на тлі латентної політичної кризи, запущеної торішніми спробами нівелювати незалежність НАБУ і САП. Ці намагання виявилися невдалими, що зрештою вилилося в гучні антикорупційні розслідування, як-от операція «Мідас» та справа маєтків «Династії». 

Така справді ефективна робота антикорупційних органів несподівано для багатьох запустила в суспільно-політичному просторі інший наратив: мовляв, гучні антикорупційні справи підривають спроможність держави та шкодять її міжнародному іміджу. Але, звісно, це абсолютно маніпулятивна теза. 

По-перше, бо всі дії НАБУ і САП відбувалися в правовому полі: підозри санкціоновані прокурорами після збору доказової бази, фігуранти мали змогу захищати свої права, процес був відкритим для суспільства. По-друге, відсторонення від повноважень осіб, причетних до корупційних схем в енергетиці та обороні під час війни, очищує систему державного управління, а не послаблює її. Тому такі розслідування точно мають працювати в плюс внутрішній спроможності держави.

А з огляду на євроінтеграційний потенціал України, варто згадати, що в усіх наших ключових зобов’язаннях перед партнерами посилення антикорупційних інституцій прописане як обов’язкова умова підтримки. Бо наші європейські партнери розглядають боротьбу з корупцією як інвестицію в безпеку країни, а не як перешкоду для неї. 

На зустрічі в Києві Марта Кос прямо сказала, що нашим державцям треба уникати будь-яких думок про відкат реформ — особливо у сферах антикорупції, судової реформи та незалежності ключових інституцій. Що це, як не підтвердження підтримки наших антикорорганів?

Якісна робота НАБУ і САП — це сигнал інституційної зрілості системи, зрозумілий усім, хто стежить за Україною. І про це мають пам’ятати на Банковій, Грушевського та інших столичних вулицях, де твориться українська політика. 

Що далі, і наскільки реальне членство

Тут нагадаю, що наразі жодних офіційних термінів вступу України в ЄС немає. І це чесна позиція: швидкість нашого руху залежить не від дат у календарі, а від послідовності реформ. Як зазначила комісарка з питань розширення Марта Кос, уже здійснені Україною реформи — зокрема в межах Ukraine Facility — мають скластися в єдиний переговорний процес. Але для цього вони мають бути реальними, а не декларативними.

Для нас у TI Ukraine відкриття кластера 1 — це не привід для святкування, а старт нового етапу відповідальності. Переговори з Євросоюзом створюють зовнішній каркас, але наповнити його змістом може лише внутрішня політична воля. І її послідовність — чи не найважливіший показник, за яким ЄС оцінюватиме Україну в найближчі роки. Євросоюз відкрив нам перші двері — і тепер питання, чи зможемо ми в них увійти. 

 

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

Про що запитували кандидатів?

За останні 2,5 тижня члени ГРМЕ та ВККС провели 36 співбесід. Участь у конкурсі ще двох кандидатів — Максима Глоби та Станіслава Нестеренка — комісія припинила. Тож що цікавого запитували?

 

Біткоїни, сонячні панелі та мільярдні бізнеси

Майно, бізнеси та автомобілі — найпопулярніші запитання від експертів. Так, цікавилися в Ігоря Омеляна, викладача Міжнародного європейського університету, компаніями, де він фігурував співзасновником: ТОВ «Поділ Агро Інвест» (зі статутним капіталом 4,2 млрд грн — з них 1,4 млрд грн належали кандидату) та ТОВ «Морська Інвестиційна Група» (зі статутним капіталом 560 млн грн — з них 140 млн грн належали кандидату). За словами Омеляна, через неуспішність проєкту він нібито вийшов за власним бажанням без жодних претензій до своїх мільярдних часток.

Цікаво, що Омелян, імовірно, намагався «вразити» членів ГРМЕ та ВККС своєю доброчесністю. Адже зазначив, що міг не декларувати об’єкт нерухомості, бо «якщо б не зазначив, то ніхто навіть не взнав би, тому що його навіть немає в реєстрі».

Ще одним бізнесом, на який звернули увагу члени ГРМЕ, стали сонячні панелі адвоката Володимира Бублейника. Через продаж електроенергії за «зеленим тарифом» йому вдалося заробити півмільйона євро, при цьому сім будинків для розміщення сонячних панелей Бублейнику безоплатно передала міська рада. Кандидат пояснив, що вони не мали ринкової цінності, а мотивацією місцевої ради було збільшити надходження до бюджету та сприяти розвитку проєктів у сфері альтернативної енергетики.

Адвокатка Олена Роїк викликала багато запитань щодо походження її активів — зокрема, відсутності документів на купівлю двох біткоїнів, які вона нібито продала у 2021 році за $155 тис., не сплативши податки. Ці кошти кандидатка згодом позичила подрузі, а їх повернення довелося вимагати через суд. Також увагу привернула купівля Aston Martin за 14 млн грн у 2025 році — сума в рази перевищує офіційні доходи Роїк. Вона назвала інвестицію в авто специфічним способом «зберігання готівки», накопиченої завдяки заощадженням, спадщині та позиці. Етичний аспект придбання люксової автівки за місяць до конкурсу Роїк прокоментувала впевнено: вона «не стидається» декларації та вважає себе «стриманою». 

 

Пошук в Реєстрі судових рішень

Не припинили члени комісії запитувати в кандидатів і про пошук закритої інформації щодо себе чи близьких осіб у Реєстрі судових рішень в режимі повного доступу. Її кандидати могли використати у власних інтересах. Пояснення були різними: до прикладу, Тетяна Троян, суддя Соснівського районного суду Черкас, зізналася, що здійснювала такий пошук для відстеження можливого позову банку щодо сплати боргу. 

Юлія Ретинська, суддя Заводського районного суду Запоріжжя, пояснила пошук технічною плутаниною між вкладками з різним рівнем доступу під час роботи. Окремо підтвердила, що надавала подрузі інформацію про кримінальну відповідальність її колишнього чоловіка, але нібито лише дані з відкритих справ. До слова, комісію ці запевнення задовольнили — Ретинська пройшла етап співбесід.

Ігор Чайкін, суддя Покровського районного суду Кривого Рогу, пояснив, що понад 100 разів шукав себе і близьких під час підготовки документів для участі в конкурсах, щоб перевірити інформацію, зокрема про можливі кримінальні провадження чи виклики до суду. І цього для ГРМЕ та ВККС теж було достатньо, щоб Чайкін пройшов далі.

А Олександр Леонов, суддя Хаджибейського районного суду Одеси, крім іншого, повідомив про несанкціонований доступ до свого профілю, через який було здійснено близько 1000 запитів.

 

Милосердні адвокати

На одній зі співбесід експерт ГРМЕ не стримався і зауважив, що в Україні, на відміну від інших країн, дуже популярною є практика для адвокатів безкоштовно надавати свої послуги. Наприклад, такий факт виявився під час розмови з Олександром Завгороднім, якому відсутність доходів у 2015–2017 та 2020–2021 роках та переїзд з окупованих територій не завадили надавати послуги безоплатно. 

Іван Кравченко, викладач Сумського національного аграрного університету, пояснив відсутність прибутків від адвокатської діяльності АО, де він був співзасновником, — роботою на засадах pro bono. 

Антон Байда, доцент Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, також, попри наявність адвокатського свідоцтва, майже всі справи вів безкоштовно для знайомих. Пояснював це перевіркою своїх теоретичних знань на практиці. При цьому Байда зазначив, що не мав коштів на обов’язкове підвищення кваліфікації адвоката.

 

Помилування п’яних водіїв

Члени ВККС та ГРМЕ звернули увагу й на суддівську практику кандидатів щодо масового закриття справ про водіння у стані сп’яніння через сплив строків. 

Олег Марчук, суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області, пояснив, що часто в цих провадженнях були проблеми з повідомленням, та й загалом його навантаження було надмірне. До того ж і сам Марчук мав понад 20 власних адмінправопорушень у сфері ПДР — він зазначив, що частину з них могла вчинити його дружина, хоча приблизно у 15 випадках, справді, порушником був сам.

Схожі претензії ГРМЕ та ВККС висловили й Ірині Токарській, судді Маневицького районного суду Волинської області. Масове закриття справ про п’яне водіння через сплив строків або накладення штрафів без позбавлення водійських прав суддя виправдовувала складністю виклику військовослужбовців до суду та відсутністю у порушників посвідчень. Критику викликало також її рішення закрити справу щодо нетверезого військового, пояснене «проявом слабкості» після боїв у Бахмуті. 

 

Також не можу не згадати гучний момент з викриттям НАБУ і САП Івана Посохова, судді Сіверськодонецького міського суду Луганської області, на підбурюванні до хабаря у $30 тисяч. Посохов брав участь у конкурсі з відбору суддів ВАКС. І цікаво, що під час співбесіди розповів: йому нічого не відомо про випадки зловживань серед колег чи інших осіб. А про явище корупції сказав, що воно існує, та він особисто з цим не стикався.

Про результати

Співбесіди за участі міжнародних експертів та кваліфікаційної комісії стали незамінним етапом конкурсу, під час якого в кандидатів могли прямо запитати про всі проблемні моменти їхньої біографії. Тому наголошу, що картина у цьому тексті є доволі викривленою — а важливо якраз те, як кандидати відповідають на поставлені гострі запитання. Як бачимо, деяких відповідей було достатньо, щоб кандидати пройшли далі.

Що ж до процедури конкурсу — ми вкотре можемо переконатися в ефективності такої моделі відбору, попри численний скепсис, який висловлювали щодо цього питання раніше. Зараз ми бачимо, що залучення міжнародних експертів може забезпечити прозорість, якість та незалежність відбору суддів до ВАКС і не проводитимуться процедури для «галочки». 

Після цього етапу співбесіди також проводить Вища рада правосуддя (ВРП). Якщо рада підтримує рішення ВККС, то після її рекомендації суддів призначає президент.

Результати цього етапу, на моє переконання, є в чомусь компромісними. Зокрема, серед потенційних суддів є чотири кандидати, які відповідали на співбесідах вкрай непевно. 

Наприклад, Владиславу Кухті, голові Чернігівського районного суду Чернігівської області, ГРМЕ висловила претензію щодо етики. Адже він переобрався головою суду на третій термін в обхід законодавчої заборони про два строки — для цього він використав двомісячну «паузу» в головуванні. Така схема дозволила Кухті формально оминути обмеження, а його колезі — отримати довічне грошове утримання зі збільшеним на 10% окладом за адміністративну посаду. Крім цього, у 2020 році він самоусунувся від розгляду гучної справи про шпигунство з білоруським елементом, за що був покараний ВРП попередженням.

Інша потенційна суддя ВАКС — Ірина Тесленко, яка зараз є суддею Кремінського районного суду Луганської області та відряджена до Солом’янського райсуду Києва. Її комісія запитувала про недекларування орендованого житла в Кремінній, сумнівну вартість квартири в Харкові та прибуткові операції сім’ї з перепродажу автомобілів. Кандидатка пояснила відсутність реєстрації проживанням у готелях лише в робочі дні за готівку, прибутки від авто — тим, що їх ремонтував її чоловік. Також ВККС звернула увагу на невідповідність заощаджень витратам під час декрету та поїздки до РФ після 2014 року, які Тесленко обґрунтувала «крайньою потребою» задля купівлі ліків батькам.

Юлія Ретинська, про яку я згадував раніше, окрім пошуку в Реєстрі судових рішень, також пояснювала експертам суттєве зростання заощаджень: у 2020 році їй вдалося відкласти близько $15 тис., адже чистий дохід збільшився з 300 тис. до 700 тис. грн. Кандидатка аргументувала це накопиченням коштів на придбання власного житла та жорсткою економією на особистих витратах після початку повномасштабного вторгнення.

І остання кандидатка, що викликала сумніви, — Ольга Певна, суддя Троїцького районного суду Луганської області. Члени ГРМЕ та ВККС виявили невідповідності у її деклараціях за 2016–2022 роки. Зокрема, виникли питання до фінансового стану: у 2019 році після заощаджень у кандидатки залишалося лише 290 гривень на місяць. Вона переконує: витрати покривав батько дітей. Проте комісія зазначила, що це треба було задекларувати. Зафіксовано і порушення строків подання звітності та сумнівні операції з купівлею й поверненням коштів за несправне авто в Чехії. 

Зацікавили комісію і стосунки Певної з колишнім чоловіком: пара розлучилася у 2015 році, але у 2020 році в них народилася спільна дитина, сім’я разом подорожувала та користувалася майном. Припускають, що розірвання шлюбу могло бути фіктивним задля уникнення конфіскації майна через ДТП за участю чоловіка, у якому потерпілі отримали тяжкі ушкодження. Певна це заперечувала, пояснюючи контакти виключно вихованням дітей.

Тож ще дуже важливим є побачити обґрунтування рішень ГРМЕ та ВККС щодо кожного учасника конкурсу, а також дочекатися розгляду ВРП.

Щодо наполягання Агентства на використанні терміну «автоматизована перевірка», який відсутній у законі

Поняття «автоматизована перевірка» було додано НАЗК до чинного Порядку проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування ще у грудні 2023 року (Порядок). Саме цей Порядок «визначає процедуру проведення Національним агентством з питань запобігання корупції повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування».

Згідно з пунктом 1 частини 1 Розділу V Порядку повна перевірка проводиться за черговістю на підставі оцінки ризиків, зокрема, якщо «декларація подана службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище, суб’єктом декларування, який займає посаду, пов’язану з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством, крім декларації, щодо якої наявна довідка про результати проведення автоматизованої перевірки декларації».

Так, Герман Галущенко, який обіймав посади міністра юстиції та міністра енергетики, був службовою особою, яка займала «відповідальне та особливо відповідальне становище».

Декларації Галущенка за 2021 та 2024 роки якраз пройшли ті автоматизовані перевірки, про які йдеться у положенні вище з Порядку проведення повної перевірки. Додаємо скрін з сайту НАЗК нижче.

Саме тому, згідно з положеннями Порядку, вони й не були відібрані на ручну повну перевірку, яка якраз і передбачається Законом «Про запобігання корупції». При цьому, закон взагалі не передбачає визначення терміну «автоматизована перевірка декларацій», адже такої перевірки не повинно було існувати. НАЗК, наполягаючи на тому, що «автоматизована» та «повна» перевірки – це два абсолютно різні інструменти, викликає лише більше питань до вільного трактування ним законодавства. Виходить, що Агентство не діє «в межах і в спосіб» відповідно до Конституції України, а проводить фінансовий контроль декларантів в рамках законодавчо неіснуючої процедури з публічним відкиданням зв’язку з передбаченими законодавцем правовими нормами.

НАЗК ввело штучне поняття автоматизованої перевірки до Порядку проведення повної перевірки, передбачивши, що при успішному її проходженні декларація за певних умов може так і не попасти на повну перевірку працівником Агентства.

Крім того, Порядок також передбачає, що не відбиратимуться на повну ручну перевірку ще й декларації, які маркуються ризиковими за результатами логічного та арифметичного контролю (ЛАК), якщо такі декларації пройшли автоматизовану повну перевірку. Тобто це додатково ослаблює ще й механізм ЛАК, правила якого, нагадаємо, досі закриті для зовнішнього спостерігача, так само як і правила автоматизованої повної перевірки.

Саме цей підхід до відбору декларацій на ручну повну перевірку і критикує TI Ukraine у статті про декларації Германа Галущенка, так само як і в попередніх публікаціях. Зокрема, пропонуємо ознайомитися з аналізом, який TI Ukraine опублікувала одразу після внесення змін до Порядку в частині автоматизованих перевірок — тут.

Термін «автоматизована повна перевірка» застосовується у статті, щоб підсвітити проблеми все більшого відходу НАЗК від проведення повних перевірок вручну. Крім того, аналогічний термін також використовується у звітах міжнародних організацій, до прикладу, в останньому звіті OECD.

Про конкурс в Антикорсуд

Ще в червні минулого року Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) оголосила про третій конкурс на посади суддів до Вищого антикорупційного суду (ВАКС). На цей раз вакантними є 23 посади: 13 — у ВАКС (перша інстанція) та 10 — в Апеляційну палату ВАКС.

Важливою зміною є те, що тепер відбір «єдиний»: кандидати могли подаватися на конкурс до суду першої та апеляційної інстанцій одночасно. А місця в Апеляційній палаті займуть ті з охочих потрапити в обидва суди, хто набере найбільшу кількість балів під час оцінювання.

Нагадаю, що така велика кількість вакантних посад в обидві інстанції Антикорсуду зумовлена невдачею минулого конкурсу до ВАКС. Тоді після довгого відбору омріяне місце в суді отримали лише дві кандидатки. Водночас була потреба в заповненні аж 25 місць. До того ж збільшення кадрового складу ВАКС — одна з вимог для отримання фінансової допомоги в межах Ukraine Facility Plan.

Наприкінці минулого року ми дізналися про результати практичного іспиту кандидатів. Саме на цьому етапі в попередньому конкурсі відсіяли 84% учасників, а от з другого заходу його успішно склали аж 73 із 85 кандидатів. Тобто на одне вакантне місце судді ВАКС тепер претендуватиме 3,2 кандидата — що набагато краще, ніж минулого разу, коли перед співбесідами на одне місце претендувало 0,3 кандидата.

І от уже два тижні триває найоб’ємніший етап конкурсу — співбесіди з кандидатами за участі Громадської ради міжнародних експертів (ГРМЕ) та ВККС. За цей час їх відбулося вже 33. Експерти Transparency International Ukraine уважно стежили за розмовами з кандидатами та виділили окремі ключові моменти.

Наголошу, що на співбесідах кандидатів передовсім запитують саме про проблемні факти з їхньої біографії, тому й загальна картина здаватиметься більш негативною, ніж є насправді. До того ж комісія не дає свого фідбеку на відповіді кандидатів, і ми можемо лише здогадуватись, чи задовольнили експертів такі роз’яснення.

Що цікавого на співбесідах?

Новинкою цьогорічного оцінювання стало те, що члени комісії проаналізували історію пошуку кандидатів в Єдиному державному реєстрі судових рішень (ЄДРСР) у режимі повного доступу. Увага до цього питання зросла недарма: не так давно НАБУ відкрило кримінальне провадження щодо систематичного використання адвокатами повного доступу для цілеспрямованого пошуку інформації про кримінальні провадження та слідчі дії. 

Під час співбесід члени ГРМЕ та ВККС не раз запитували окремих суддів і колишніх помічників суддів про пошук інформації щодо себе та близьких осіб. Адже вони мають змогу бачити всі персоналізовані рішення та потенційно можуть використати цю закриту інформацію у власних інтересах. Це перший конкурс, де аналіз історії пошуку в ЄДРСР є повноцінним елементом оцінювання. Тому окремо відзначу ВККС та ГРМЕ, які не лише отримали відповідні дані, а й інтегрували їхній аналіз в процес оцінювання кандидатів.

За перші два тижні співбесід таке питання поставили шістьом кандидатам: Назару Гриню, Віті Матолич, Дмитру Мовчану, Андрію Дудікову, Віктору Антипенку та Оксані Євлах. Зокрема, Дудіков 240 разів шукав інформацію, яка не стосувалася його справ, з них 75 разів – про колишнього чоловіка сестри, а в історії пошуку Мовчана зафіксовано понад 100 запитів із ПІБ близької йому особи. Аргументація кандидатів була різною: від професійної цікавості до бажання не допустити потенційного конфлікту інтересів. 

Чимало запитань членів ГРМЕ та ВККС стосувалося суттєвого заниження доходів та цін на майно в деклараціях. Наприклад, адвокатка Ірина Кузіна під час роботи в компанії «Ілляшев та партнери» за неповний 2015 та 2016–2017 роки отримала близько 50 тис. грн. А надавати відомості про доходи відмовилась, спираючись на угоду про нерозголошення. 

Також «рекорди з економії» ставила сім’я з п’яти осіб доцента Олександра Острогляда: у 2016 році вони витратили лише 25,6 тис. грн (приблизно $83 на місяць), а у 2017-му — 36 тис. грн. Кандидат пояснив: тесть та теща оплачували комунальні послуги, а батьки забезпечували сім’ю продуктами й консервацією. Відповідаючи на запитання про суттєве заниження ціни будинку, який Острогляд придбав у сина свого наукового керівника, кандидат розповідав про його занедбаність: «Плитка була покрита шаром хвої, а на ній росли гриби-лисички». Попри скромний побут, родина придбала три нові авто із салону, а тесть та теща стали власниками двох квартир у ЖК у центрі Києва. 

Доброчесність Олександра Дудченка, доцента кафедри кримінального процесу НЮУ, викликала сумніви через аномальний дохід в 1 млн грн від однієї торгової точки з маржею до 120%, яку він закрив одразу після отримання прибутку. Свої статки, зокрема авто, житло та студентські заощадження у $12 тис., пояснював статусом сироти, спадком, допомогою родичів та надмірною ощадливістю.

Щодо Віти Матолич, судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області, у членів комісії виникли підозри, що кандидатка користується незадекларованим авто матері, на якому потрапила в ДТП. Пояснення про те, що вона витрачає до 7 годин на добу, добираючись на роботу громадським транспортом, — експертів ГРМЕ та ВККС не переконали.

Ще один кандидат, Євген Капітонов, суддя Вільнянського райсуду Запорізької області, не вказував у деклараціях житло у Вільнянську, а Mercedes-Benz, за зазначеними ним даними, купив сам у себе. Зрештою, Капітонов визнав ці факти та погодився з рішенням Етичної ради ВРП від грудня 2025 року щодо його невідповідності критеріям професійної етики та доброчесності. 

Подарунки — теж цікавий елемент декларацій кандидатів. До прикладу, судді Роменського міськрайонного суду Сумської області Оксані Євлах влітку 2022 року не близька до сім’ї особа подарувала будинок у Ромнах. Це очевидно зацікавило комісію. Кандидатка пояснювала, що нерухомість для неї купував колишній чоловік при розлученні, а він вже домовився з власником оформити саме договір дарування, попри фактичну купівлю. Або ж суддя Приазовського районного суду Запорізької області Євген Діденко отримав у дарунок від матері будинок вартістю 20 тис. грн. Сама мати придбала його за 193 тис. грн, проте причину різниці кандидат згадати не зміг.

У деяких кандидатів були помітні проблеми із знанням правових понять. Іван Посохов, суддя Сіверськодонецького міського суду Луганської області, не пояснив значення «Habeas Corpus» та зміст Антикорупційної стратегії. А от Наталія Дорошенко, суддя Рівненського окружного адміністративного суду, не до кінця розібралася із поняттям «викривач» та тим, як йому визначається розмір винагороди. Назар Гринь, суддя Саксаганського районного суду Кривого Рогу, не зміг чітко назвати перелік злочинів, пов’язаних з корупцією, та розмито відповів на питання про розмежування адміністративних корупційних злочинів. 

Окрему увагу надали попереднім публічним діям та рішенням деяких кандидатів. До прикладу, чинна суддя ВАКС Олена Танасевич, пояснюючи свою участь у так званій «вечірці Ківалова», де були також фігуранти публічно відомих кримінальних проваджень, наголошувала на формальності заходу. А адвокат Дмитро Остапенко, пояснюючи свій голос за Олену Думу на посаду очільниці АРМА (відкликав його після публічного резонансу), наголосив, що ця помилка стала для нього уроком щодо важливості повноти перевірки даних. 

У Віктора Маслова, чинного судді ВАКС, багато запитували про порушення таємниці нарадчої кімнати у справі Онищенка, через що АП ВАКС повернула її на новий розгляд. Тоді колегія перебувала в нарадчій кілька місяців, протягом яких судді відвідували навчальні заходи та з’їзд суддів. Кандидат наголосив, що фізичне перебування в приміщенні суду аж стільки часу неможливе, а порушення в цих діях немає, адже судді не спілкувалися зі сторонніми особами та відвідували лише обов’язкові заходи.

Адвокату Олександру Штіфонову довелося надавати роз’яснення щодо профілю на сервісі Pravoved.ru, де у вересні 2014 року від імені кандидата, ймовірно, надавалися консультації щодо законодавства РФ. Штіфонов заявив, що йому «невідомо про таку реєстрацію». Проте поєднання цього факту з поїздками до окупованого Криму викликає занепокоєння. 

Були серед кандидатів й ті, які вирізнялися особливою наполегливістю. Наприклад, Олег Кімстачов, помічник судді АП ВАКС, уже втретє бере участь у конкурсі до ВАКС. Торішня спроба завершилася негативним для нього результатом якраз на стадії оцінювання за участі ГРМЕ. Тоді кандидат, очевидно, не спростував обґрунтовані сумніви, які стосувалися обставин його звільнення з посади судді, розгляду справи щодо колеги-судді того ж суду, а також походження коштів на подарунок у криптовалюті, отриманого від матері. Тож цього разу головним питанням від експертів було: що саме змінилося в поясненнях кандидата та його позиції. Проте чогось нового ми не почули.

Яка ж мотивація в кандидатів проходити такий довгий та складний конкурсний відбір? Це також було одним із запитань комісії.

Марта-Марія Яциніна, старша викладачка Українського католицького університету, пояснила своє бажання логічним розвитком кар’єри, цікавістю бути практиком та глибоким науковим інтересом до кримінального права та спецсуб’єктів (службових осіб). Віктор Антипенко, суддя Рокитнянського районного суду Київської області, аргументував своє рішення, зокрема, бажанням отримати «більш престижну професію», і хоч у ВАКС працювати набагато важче «це перекривається потужним соціальним пакетом». Адвокат Олександр Штіфонов мотивацію стати суддею пояснив бажанням бути корисним суспільству, оскільки як адвокат він обмежений інтересами клієнта.

Цікаво, що Микола Рубащенко, доцент кафедри кримінального права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, одночасно бере участь також і в конкурсі до апеляційного суду в Харкові. Він відверто відповів, що у разі успіху в обох конкурсах надасть перевагу саме харківському суду, адже там його «альма-матер», а робота в апеляції приваблює ширшим спектром справ, порівнюючи з вузькою спеціалізацією ВАКС.

***

Тут ще раз зазначу, що наведені типи запитань притаманні усім конкурсам, де кандидати проходять перевірку на доброчесність. Майно, рішення на попередніх посадах, контакти з країною-агресоркою — про все це запитують завжди, і це добре. Важливим є те, які саме відповіді дають кандидати або як спростовують зазначене.

Попереду ще понад два тижні співбесід — триватимуть вони до 17 березня. Бачимо, що члени конкурсної комісії ґрунтовно підійшли до опрацювання та аналізу досьє кандидатів, а тому запитань до кожного конкурсанта є вдосталь. Ми ж в TI Ukraine продовжуємо стежити за перебігом співбесід та розповідати про ключові моменти. Сподіваємося, що цього разу нарешті вдасться заповнити усі 23 вакантні місця в Антикорсуді, а обрані кандидати відзначаться відданістю своїй посаді.

Чому це результат всупереч діям влади? 

Зізнаюся: побачивши перші цифри Індексу, виникло відчуття певного дисонансу. На папері ми бачимо плюс, а в реальності 2025 року спостерігали майже повну паралізацію системних антикорупційних змін. Більшість реформ не просто загальмували — вони опинилися в зоні ризику. Навіть критично важлива трансформація АРМА супроводжувалася такими затримками в парламенті, які навіть вилилися у прямі фінансові втрати для державного бюджету.

Замість системних кроків ми бачили ескалацію корупційних скандалів. У певний момент виникло стійке враження, що ключові антикорупційні «запобіжники» свідомо зриваються. Бо ж як інакше трактувати ситуацію, коли фігурантами розслідувань НАБУ і САП стають люди з найближчого оточення президента? 

Важливо зафіксувати чесно: активність правоохоронців у цих справах — це не наслідок доброї волі політичного керівництва чи внутрішнього «самоочищення» системи. Це виключно результат професійної автономії НАБУ і САП, які продовжували тиснути на топкорупціонерів навіть під безпосереднім політично-силовим пресингом.

То звідки цей приріст у балах? 

Детальний аналіз складників СРІ підтверджує: ми маємо справу з унікальним зрушенням у сприйнятті. Роками наша організація пояснювала, що Індекс вивчає не фізичний обсяг хабарів, а те, як корупцію бачать і сприймають експерти та бізнес — як всередині країни, так і ззовні. Нам завжди хочеться бачити стабільні «плюси», бо це свідчить про довіру партнерів. Але торік навіть усередині країни відчуття прогресу було відсутнє. Навпаки, ми відчули знайомий і вкрай небезпечний присмак повернення до свавілля, де реальна боротьба підміняється імітацією.

На ситуацію тиснули й зовнішні обставини. Не можна ігнорувати зміну фокусу Сполучених Штатів щодо порядку денного українських реформ. Вимогливість західних союзників дещо послабилася, а європейські лідери змушені були зосередитися на власній безпеці. Постійні запевнення у безумовній підтримці України створили «на печерських пагорбах» небезпечну ілюзію вседозволеності  — мовляв, у внутрішній політиці тепер можна все.

Люди з оточення президента відчули себе поза зоною доступу. І тут суспільство дало чітку відповідь: Україна зразка 2025-го — це вже не країна дванадцятирічної давнини. Лавина народного гніву пішла в інший бік, ніж розраховували ініціатори «відкату» реформ торік у липні.

Хто насправді врятував наші показники?

СРІ вивчає процеси в динаміці останніх двох років. Найбільш показовим для мене стало те, що Україна додала одразу 5 балів у дослідженні Фонду Бертельсманна — цей індекс фіксує, чи несуть посадовці реальну відповідальність за корупцію. Тобто дослідники побачили й оцінили не обіцянки політиків, а реальні процесуальні дії НАБУ, САП і ВАКС.

Це і є головна відповідь на питання, чому влітку 2025-го владі не вдалося зламати антикорупційну вертикаль. Якщо раніше роботу детективів часто сприймали як щось ефемерне, то тепер маємо доказ: цю роботу бачать і враховують як глобальні інституції, так і українські громадяни. Відстоювати бездіяльні органи ніхто б не вийшов. Натомість ми побачили перший великий соціальний протест часів повномасштабної війни.

Ця рішучість суспільства мала глибокий сенс. У липні люди вийшли «з картонками» на захист інституцій, а вже під кінець року ми переконалися: боротьба з корупцією — це питання фізичної безпеки. На рівні тепла, електрики та обороноздатності. Громадяни зберегли НАБУ і САП, а ті восени викрили схему «Шлагбаум» та резонансну справу Міндіча. Ці розслідування буквально зупинили провалювання держави у прірву хаосу.

Більше того, 2025 рік довів: рівень політичного впливу більше не є індульгенцією. Сьогодні правоохоронці здатні дістати будь-якого корупціонера, що є викликом навіть для розвинених демократій. Якщо раніше справи запускалися переважно після публікацій журналістів, то тепер ініціативу перехопили самі органи антикорупційної системи. Це принципово нова якість боротьби.

Стратегія прориву: що далі?

Проте варто бути реалістами: навіть найефективніша робота НАБУ і САП не змінить ситуацію докорінно без системних реформ. Політики можуть намагатися грати на своєму полі за своїми правилами чи місяцями саботувати голосування. Але в підсумку доведеться виконувати зобов’язання. Це більше не питання «хорошої поведінки» перед МВФ — це питання виживання.

Ми розуміємо, що реалізувати всі реформи одночасно неможливо через дефіцит ресурсів та людського капіталу. Проте є кроки, які вимагають не мільярдних інвестицій, а лише політичної волі. Transparency International Ukraine визначила 6 пріоритетів на 2026 рік:

1. Безумовне забезпечення незалежності антикорупційних інституцій.
2. Підвищення результативності у конфіскації злочинних активів.
3. Посилення інституційної спроможності та фокусу НАЗК.
4. Комплексне оновлення КПК для забезпечення швидкого правосуддя.
5. Залучення міжнародних експертів до відбору членів ВККС.
6. Повноцінне ухвалення та реалізація Державної антикорупційної програми.

Виконання цих пунктів дозволить конвертувати резонансні підозри у реальні вироки. Отриманий цьогоріч бал — це прогрес на межі похибки. Але для України він важить більше: наше суспільство остаточно змінило парадигму. 

Корупція перестала бути «фоновим шумом» або внутрішньою справою влади. Ця нетерпимість, зафіксована в протестах і діях, змінює не лише наше сприйняття світом, а й саму межу дозволеного всередині держави.

Що саме змінилося в підходах до конкурсу

Новий порядок відбору передбачає ключову роль експертів, делегованих міжнародними партнерами: без їхніх голосів ухвалення будь-якого рішення стає неможливим. Це істотний крок уперед проти  попередньої моделі, яка залишала конкурс більш уразливим до неналежного політичного впливу.

Раніше конкурсна комісія формувалася з трьох представників Верховної Ради та по одному представнику від Генерального прокурора, директора НАБУ, Міністра юстиції, голови Держфінмоніторингу та Міністра фінансів. Натомість нова модель передбачає комісію з шести осіб, яких призначає уряд. Водночас половину складу Кабмін має визначати на підставі пропозицій міжнародних партнерів з розвитку.

Разом з тим збільшили й коло потенційних кандидатів. Відтепер на посаду можуть претендувати не лише юристи, як це було в попередніх відборах, а й економісти, що суттєво розширює пул фахівців. Крім того, обов’язковою стала вимога, аби новий голова АРМА володів однією з офіційних мов Ради Європи.

Закон також деталізував критерії доброчесності та професійної компетентності кандидатів — недоліки, на які TI Ukraine неодноразово звертали увагу у своїх матеріалах. Окремо посилили вимогу політичної нейтральності: тепер кандидати не повинні мати зв’язки з політичними партіями протягом двох років, тоді як раніше цей строк становив один рік.

Нарешті, конкурсна процедура доповнилася етапом виконання практичних завдань. За рішенням комісії можуть бути передбачені й додаткові тестування або інші завдання. І нинішня конкурсна комісія з відбору голови АРМА вже їх усі ухвалила.

Хто і як може взяти участь у конкурсі

Як і визначив новий закон, підготовка до нового відбору голови АРМА почалася практично відразу після звільнення Олени Думи. 25 вересня Кабмін призначив членів конкурсної комісії, 20 листопада вона провела перше засідання. 

А вже 19 грудня оголосили про початок прийому документів від потенційних учасників відбору — всі охочі можуть подаватися до 19 січня.

Як я вже згадував, відтепер участь у конкурсі може взяти ширше коло кандидатів. Так, на позицію голови АРМА може претендувати особа, яка є громадянином/громадянкою України, має вищу юридичну або економічну освіту, щонайменше 5 років професійного стажу і щонайменше 3 роки досвіду на керівних посадах, вільно володіє державною та однією з офіційних мов Ради Європи, є доброчесною та компетентною. Всі вимоги детально виписані на сайті Кабміну.

Проте прийом документів — це лише перший етап конкурсу. Крім уже згаданого, Комісія ухвалила критерії і методику оцінювання кандидатів та порядок проведення конкурсу. І детально розписала усі етапи, які потрібно буде пройти конкурсантам. 

Сам же конкурс хочуть зробити максимально прозорим. Згадані вище критерії й методика оцінювання та порядок проведення конкурсу ще до ухвалення Комісія представила на коментування громадськості та розглянула усі зібрані коментарі, щоб доопрацювати ці документи. Крім цього, на останньому засіданні члени комісії роз’яснили особливості оцінювання знань і навичок конкурсантів, а також заявили, що виконані учасниками відбору практичні роботи будуть оприлюднені. 

Ну і, звісно, всі співбесіди на доброчесність та професійність теж будуть публічними, тож кожен охочий зможе побачити і скласти власне враження про те, хто саме може надалі очолити Агентство з розшуку і менеджменту активів.

***

Реформа АРМА — це необхідний крок у побудові дієвої системи управління арештованими активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Цей орган створювався, щоб не допустити збитків як для власників активів, так і для держави, якщо арештовані активи таки будуть конфісковані. Але поки Агентство так і не досягло цих цілей. І, на жаль, надто часто перешкодою ставало якраз небажання попередніх очільників ініціювати і якісно реалізувати необхідні зміни.

Саме тому якісна реформа АРМА неможлива без професійного керівництва органом. Тож ми закликаємо усіх доброчесних фахівців обов’язково подаватися на конкурс! 

Розслідування і підозри — це добре

Насамперед важливо зафіксувати, що розслідування і його ймовірні результати — це однозначно добре. Попри скандал, увагу ЗМІ, зокрема міжнародних, найважливіше — те, що схема припиниться, і кошти не будуть далі розкрадати. Зокрема саме задля подібних результатів ми відстоювали незалежність НАБУ і САП влітку. 

Звісно окрім самого розслідування і підозр в його межах ми очікуємо на конкретні вироки і притягнення до відповідальності винних. Варто розуміти, що це не станеться одразу, адже ми живемо у правовій країні, де має завершитися досудове розслідування і судовий розгляд справи. Однак звісно ми очікуємо на відповідальність для

Реакція влади

Президент спершу лише у загальних термінах висловився про те, що підтримує розслідування, а усі винні мають бути притягнуті до відповідальності. Проте через два дні таки закликав до звільнення міністрів, що фігурують у справі і заговорив про необхідність санкцій для підозрюваних. Це мінімальні кроки, з якими і так затягнули. Адже Уряд спершу просто відсторонив міністра юстиції Германа Галущенка і направив Держаудитслужбу перевіряти закупівлі АТ «НАЕК “Енергоатом”», про які йдеться у розслідуванні. Це відверто виглядало як спроба захистити «своїх».  

Щодо контрольних заходів Держаудитслужби, ми сумніваємося, що аудитори зможуть зробити багато. Що вони реально можуть — перевірити, чи відповідає стан об’єктів, що будують за результатами цих закупівель, актам виконаних робіт. Тобто чи реально там побудували, те що задекларували. Це може бути корисним для слідства. Однак аудитори не можуть жодним чином простежити чи підтвердити «відкати». Вони навіть не мають повноважень ідентифікувати переплати. Їхня головна ціль — стежити, щоб закупівлі відбувалися в межах законодавства.

Чи винні закупівлі

Першою реакцією, яка природно може виникнути — думка про те, що проблема в закупівлях. На плівках в межах розслідування зокрема фігурують закупівлі захисних споруд для енергетичних об’єктів. Їх дозволено здійснювати без використання Prozorro — тобто напряму. Цей виняток внесли до закупівельних правил, щоб пришвидшити будівництво захисту критичної інфраструктури. Однак як стало відомо з оприлюднених плівок розслідування, злочинна організація навпаки затримувала будівництво, щоб вибивати свої «відкати».

Однак подібна схема була б так само можлива і на тендерах. Prozorro — це не система боротьби з корупцією. Це електронна система, в якій закупівлі відбуваються більш ефективно і прозоро. Ця прозорість зокрема означає більше шансів побачити корупцію. Проте, побачити ми можемо її опосередковані ознаки: дискримінаційні умови, завищені ціни, в яких ховають маржу на ці «відкати». На жаль, злочинні організації не проводять «відкати» через електронну систему публічних закупівель.

Тож чи було б більше шансів помітити проблему на цих закупівлях, якби вони відбувалися як тендери в Prozorro — так. Чи точно були б помітні ці «відкати» — ні.

Система та люди   

Корупція зароджується там, де в системі є недосконалості, якими можна скористатися, і люди, які хочуть це зробити. На жаль, у реальному світі не існує ідеальних систем. Як би ми не покращували закупівельні правила, не деталізували їх, правила не можуть зняти відповідальності з тих, хто їх виконує. Фінальні рішення завжди приймають конкретні люди.

Щоб знизити ризики, пов’язані з цим, до відбору людей на державні посади мають бути застосовані принципи меритократії. Тобто люди мають отримувати свої посади завдяки кваліфікації та досягненням, особливо коли йдеться про управлінські ролі. На жаль, те, що відбувається зараз більше схоже на непотизм, тобто кумівство. 

Пора прийняти те, що війна навряд закінчиться найближчим часом, і не варто використовувати її як привід уникати правильних рішень. Людей на керівні посади в держоргани мають обирати за результатом відкритих конкурсів, а не призначати напряму. Ми бачимо результати такого підходу в НАБУ та САП, де керівництво обрано в межах відкритих конкурсів. Ці органи демонструють спроможність виконувати свої функції. На відкритих конкурсах можна і варто обирати очільників ДП, контролюючих органів, на зразок Держаудитслужби і Рахункової палати. І важливо, щоб ці конкурси були не просто відкриті, а й справді ефективні: з адекватними вимогами, відповідними перевірками кваліфікації і навичок. 

Водночас ці посади мають передбачати адекватні ринкові зарплати. Інакше ми не зможемо залучити на ці позиції справді достойних фахівців. Варто усвідомлювати, що управлінська посада в державних структурах — це така ж робота, як і управлінська посада в бізнесі. Та ще й з більшою відповідальністю і ризиками. І вона має оплачуватися відповідно.

На жаль, більшість держпосад все ще закривають прямим призначенням, а заробітні плати на держслужбі далекі від ринкових. І це потрібно змінювати. 

Звісно посади міністрів все-таки політичні і поширити на них відкриті конкурси неможливо. Однак варто розуміти, що «переставляння ліжок» не можна вважати зміною Уряду в критичних ситуаціях. Призначення спроможних і доброчесних фахівців на ці посади лишається відповідальністю Верховної Ради, і опосередковано — прем’єр-міністра та президента, який призначає прем’єра. І важливо щоб цей вибір теж здійснювався на засадах меритократії, а не кумівства. 

Викриття корупції — лише перший крок

Розслідування викриття схеми «відкатів» у сфері енергетики спричинила шквал і купу емоцій. Історію обговорюють у медіа та соцмережах, заголовки майоріють на шпальтах міжнародних видань.

Однак якщо трохи вгамувати емоції, потрібно думати, що це насправді означає, і що з цим далі робити. 

Звісно найпершими кроками після викриття корупції має бути розслідування, підозри, вироки і відповідальність. Однак подібні історії завжди свідчать про необхідність системних змін. Скандал з «яйцями по 17» призвів до реформи сфери оборонних закупівель. Чи була ця реформа ідеальною — звісно ні. Чи стало краще — однозначно так. 

Цей скандал слід сприймати як знак того, що ми не можемо більше толерувати непотизм. Державна служба, особливо на важливих керівних посадах потребує незалежності, як політичної, так і економічної. Це необхідно для ефективності. 

Чи свідчить це розслідування про те, що закупівлі нібито для пришвидшення будівництва захисних споруд для об’єктів критичної інфраструктури таки треба повернути в конкурентне русло? Чи там все-таки є застереження щодо міркувань безпеки?

Чи можна було запобігати ситуації більш ефективним зовнішнім або внутрішнім контролем? У нас є багато питань, над якими слід ретельно подумати.

Звідки взявся такий розрив між сприйняттям корупції українцями та владою

Взагалі дослідження сприйняття корупції було не першим для нашої організації, але от саме цьогоріч ми подивились на настрої українців з різних боків. Бо якщо опиратися на пресу чи заяви політиків, враження може скластися в кожного своє.

Навряд чи когось здивує, що проблема корупції залишається в топі для громадян, причому 87% опитаних вважають цю біду розповсюдженою. Нам такий показник здався дещо завищеним, проте подібні відчуття цілком можливі для наелектризованого суспільства на четвертому році війни. Цю думку підтверджують і відповіді респондентів на запитання, наскільки змінився рівень корупції за останній рік: 44% людей вважають, що корупція зросла, а ще 42% – що просто нічого не змінилося.

З огляду на відсутність запалу, з яким влада “реалізує” антикорупційну реформу, такі думки співгромадян, хоч і засмучують, проте знову не дуже суперечать нашим очікуванням.

Що нас здивувало справді, так це те, що, вважаючи корупцію поширеною сьогодні, прогрес у боротьбі з нею за останні 10 років помітили, на жаль, лише 25% українців. Ще 20% погоджуються, що були як позитиви, так і негативи в реалізації цієї реформи, і аж 51% вважають, що реальних зрушень після Революції Гідності не було.

Як так сталося? Звідки такі думки? Бо ж ми от точно були свідками значних змін у цій сфері, і багато в чому самі до них долучилися.

Мені здається, що тут причина в надто короткій пам’яті нашого суспільства, що ми неодноразово бачили, наприклад, під час останніх кількох виборів. Інший фактор — війна, яка ще більше маніпулює з нашими спогадами — погодьтеся, вкрай складно згадати події хоча б минулої зими, а довоєнні часи взагалі видаються недосяжно далекими.

Проте загальне бачення українцями останніх 10 років — безперечно, тривожний сигнал, але і це не абсолютний показник. Бо ж, як бачимо, змінюється все дуже швидко — наприклад, чимало з тих молодих людей, які у липні вийшли до Театру Івана Франка навряд чи пам’ятають ситуацію з корупцією у 2015 році й раніше. Хоча б тому, що, імовірно, на той час мали зовсім інші інтереси. 

Водночас наявність людей, які вважають, що прогрес таки був, додає надії — через п’ять чи десять років кількість тих, хто побачить реальні зрушення, може кратно зрости.

На таку імовірність вказує й те, що про факт вимагання хабарів у них чи їхніх рідних, за нашим дослідженням, згадала лише третина респондентів. І лише 23% з цих людей зізналися, що погодилися на таку дію. Тобто самих контактів з корупцією не мали 70% людей, а, маючи, переважна більшість із них відмовилася давати хабар.

Чудово, що за останні роки люди навчилися казати ні. Це про зміни в головах, про наростальну нетерпимість, яка лише посилюється під час постійного стресу останніх років. Це прогрес, може, ще не до кінця усвідомлений, але видимий — хоча б для тих, хто побачить наші цифри.

Що ж ми бачимо натомість від влади? Регулярне наступання на ті самі граблі політичного лідерства, де очільники країни знову і знову стверджують: корупції у нас немає, а ця проблема перебільшена. Замість того щоб визнавати проблеми в якихось конкретних сферах і комунікувати реальні кроки, люди бачать таке майже повне заперечення.

Як наслідок, 72% українців зі скепсисом ставляться до новин про підозри імовірним корупціонерам. Вони вірять, що це — просто піар від правоохоронних органів, а корупціонер надалі просто відкупиться. І чекають на реальні покарання для корупціонерів — з посадкою або конфіскацією незаконно здобутого майна, на що вказали 60% опитаних.

Тож не дивно, що категорично налаштоване щодо корупції суспільство, хоч і значно менше стикається з фактами хабарництва, набагато гостріше реагує на те, про що люди таки чули чи читали. Не маючи на руках підтверджених успіхів, у тому числі й через недовіру до тих, хто їх має надавати, половина українців вважає владу бездіяльною у подоланні корупції. 

І це точно той показник, на який особи на Печерських пагорбах та в інших державних установах мають звернути увагу.

Системні реформи — єдиний рецепт подолання проблеми 

Найбільше нас вразило і навіть порадувало те, що український народ знову виявився навдивовижу мудрим, бо для розв’язання проблеми бачить єдиний вихід — системні реформи. Це сигнал для всіх нас: того, що робиться зараз, недостатньо.

Звісно, різні люди по-різному можуть сприймати саме формулювання “системних реформ”. Ще імовірніше, що частина тих українців, які вважають рішення про такі реформи єдино правильними, самі до них не готові, бо ж ітиметься про зміни на різних рівнях — у тому числі й на найближчому до них. Але українці точно мають розуміння, що для ефективного подолання корупції владі необхідно працювати комплексніше, глибше, масштабніше.

Звідси інше питання — чи взагалі здатна наша влада на різних рівнях розробити та впровадити такі глибинні реформи? Адже тут ідеться про роботу, яка триватиме багато років і має охопити практично усі сфері, інакше не досягти системності.

В Україні завжди була велика біда із довгостроковими змінами. Вони потребують часу і дуже впертих та мотивованих людей, які готові будуть почати, підхопити й завершити те, що на рівні ідеї задумувалося кимось іншим — нерідко навіть суперником на електоральному полі. 

В західних культурах доволі часто така політична спадковість існує — як коли при зміні новий уряд продовжує якісну реформу попереднього. Бо це для держави, для людей, а не для власних амбіцій.

Але у нас, на жаль, такого немає. В Україні надто часто після виборів все має починатися з нуля — намагаються знести доробки попередників до кореня, щоб от нарешті зробити щось “по-справжньому”. І нерідко така “велика” і “справжня” реформа зводиться суто до голосування за якийсь закон чи постанову, або ж оголошення конкурсу на оновлення посад — мовляв, це і є ті самі зміни, яких усі чекали. А цього, звісно, недостатньо. 

Інший бік проблеми з реальними системними реформами — як їх взагалі можна починати і реалізувати зараз, на четвертому році війни?

По-перше, наразі реформи в країні практично зупинилися, будь-які. На це, здається, просто немає бажання, а щось приймають хіба після наполегливого нагадування від міжнародних партнерів. Що казати про запуск справді системних змін, коли навіть точкові, вже запущені, місяцями топчуться на місці? Он, наприклад, Верховна Рада з червня не може проголосувати за створення Дорадчої групи експертів, які мали б обирати нових членів Рахункової палати. Хоча сама реформа органу була розпочата ще торік восени. Зміни ніби запустили, а досі навіть не призначили людей, які обиратимуть нових членів Рахункової.

Крім такої інертності в реформах наявних, нагадаю, що масштабні зміни, які охоплять різні сфери, треба ще розробити, реалізувати, та хоча б насамперед знайти людей, які зроблять і те, й інше. Фахівців таких в країні і раніше було замало, а зараз взагалі, здається, катма — згадайте, як влітку “оновлювався” наш Кабмін. 

Чи значить це, що українцям не варто і мріяти про такі зміни, раз ні бажання, ні людей, ні сил для їх реалізації не знайти? Аж ніяк, бо ж на запит зрештою завжди приходить пропозиція, а хто шукає, той таки знаходить, варто тільки нарешті почати цей пошук. 

Історія України показала, що запити суспільства тут реалізуються завжди, якщо знадобиться — то й через протест.

Наше опитування ми проводили ще до мітингів за збереження незалежності НАБУ і САП у липні цього року, тож ці події воно не охопило. Але наші дані все ж показали напругу, яка надалі вилилася в ці протести. Ми виявили, що сьогодні люди переважно бачать погане, зосереджуються на поганому — це геть не дивно при постійних обстрілах і часто невтішних новин з фронту. 

Але цей негативізм з іншого боку робить неможливими спроби зам’яти, приховати, заговорити корупційні скандали — навпаки, люди сприймають їх гостріше, реагують бурхливіше. І такі настрої зрештою повертають владу до реальності. Де корупція — не вигадка, а реальна проблема, вона існує, турбує людей і потребує розв’язання. 

Люди чекають на системні зміни. Вони не готові терпіти корупцію, не вірять у “килими” з доларової готівки при затриманнях, а прагнуть конкретних посадок справжніх корупціонерів. І дієвих рішень, які зроблять життя кращим. Люди хочуть ґрунтовних змін і справедливості. А значить, в якийсь момент ці зміни відбудуться — спільними зусиллями і з реальними результатами. 

Коли дезінформація стає зброєю: російські маніпуляції та запитання західних журналістів

Вперше я відчув, як працює російська дезінформація, у травні 2022 року. Західні журналісти почали активно розпитувати мене про ризики корупції, особливо в контексті наданої міжнародними партнерами військової допомоги. Вони буквально шукали підтвердження, що американська артилерія може «вигулькнути» на Близькому Сході. Мої пояснення про заблоковані порти та кордони з ЄС, через які HIMARS просто неможливо вивезти непоміченими, їх не задовольняли. Журналістам потрібен був хоча б якийсь приклад, що підтверджував російський наратив: Україна тотально й безповоротно корумпована.

Друга хвиля таких запитів прокотилася вже у вересні 2022-го, хоча за перші пів року великої війни жодних доказів розкрадання західної зброї так і не з’явилося. Тоді ж широко поширився наратив про Україну як «найкорумпованішу країну Європи». 

Росіяни виявилися винахідливими. Вони посилалися на наші показники в Індексі сприйняття корупції від Transparency International. Ми тоді мали 32 бали зі 100, що значно краще, ніж десять років тому (26 балів), але гірше, ніж у тому ж ЄС. Росіяни тоді просто вихопили дані 42 держав Ради Європи, і Україна опинилася на 41-му місці, тобто майже останньою. Показник самої росії становив 28 балів, але про це вони, звісно, мовчали, що не можна сказати про журналістів, які знову і знову питали про ризики корупції в Україні. Коли наступного року Україна піднялася в Індексі, цей наратив раптово зник. 

Так ми бачимо, як авторитетні дані використовують для маніпуляцій, щоб переконати світ, що Україна — це «корупційна клоака», якій не можна допомагати. І, на жаль, досі ці тези доводиться спростовувати. 

Чому важливо говорити правду про корупцію 

Проблеми з реальною корупцією в Україні існують і дійсно загрожують ефективності держави. Під час війни це буквально загрожує нашому виживанню — ми повинні долати корупцію, бо вона заважає нам протистояти агресії. 

Проте і цю боротьбу можна сприймати по-різному. Для нас новина про затримання голови Верховного Суду на хабарі — це перемога, свідчення роботи антикорупційної системи. А от для росіян це доказ: «Дивіться, навіть їхній Голова Верховного Суду — корупціонер, то що вже говорити про інших?!»

Саме тому про корупцію нам потрібно говорити відкрито. На щастя, в Україні є сильна спільнота журналістів-розслідувачів та антикорупційних активістів, які не дозволяють цій проблемі залишитися непоміченою. Можливість вільно висвітлювати корупцію в медіа, і взагалі мати вільні медіа, більшість яких не контролюється державою, — це вже величезне досягнення, особливо під час повномасштабної війни.

Єдиний шлях для влади — визнати проблему й відповідально про неї говорити та діяти

Одна з найбільших проблем у комунікації полягає в тому, як про корупцію комунікує керівництво держави. Коли в інтерв’ю наших можновладців запитують про корупцію, вони часто заперечують її існування як такої — навіть попри всі скандали останніх років. 

Але ж, якщо керівництво не визнає проблему, то й системного підходу до комунікації цієї теми не буде. Я переконаний, що потрібно почати з простого визнання: «Так, у нас є корупція. І ось які кроки ми плануємо, щоб їй протидіяти». Звісно, далі потрібно ці кроки здійснювати, а не розвернутися на 180 градусів, як у випадку непризначення керівника БЕБ. Коли, Кабінет Міністрів по факту публічно висловився, що  «нам цей керівник не підходить, дайте іншого». Хоча у комісії з відбору були присутні троє міжнародних експертів, і всі вони підтримали саме направлену уряду кандидатуру. 

І тільки тоді про Україну можна буде говорити не як про «корумповану країну», а як про країну, що активно бореться з корупцією. 

А поки ми часто спостерігаємо, інший «наратив» — спроби представників влади звинувачувати викривачів корупції у «роботі на росію», коли йдеться про аргументовану критику та перевірені факти. Це не допомагає нам ні протистояти російській агресії, ні рятувати країну, і лише відволікає від справжньої боротьби.

І не варто забувати, що проблеми всередині України пов’язані не тільки з корупцією

Нагадаю, що не все, що в медіа називають корупцією, є розкраданням бюджетних коштів. Іноді це просто погані управлінські рішення, які не обов’язково є зловмисними. 

Багато рішень ухвалюють не політики, а державні службовці, чий професійний рівень може бути недостатньо високим. Через війну український ринок праці втратив мільйони людей, і це, безумовно, позначилося на кадровому потенціалі органів влади та місцевого самоврядування. В Україні ж спостерігаємо таку крайність: якщо будь-що відбувається не так, як хотілося б, це одразу пояснюють тим, що хтось нагорі «нагрів на цьому руки». 

Так, демократія у нас не прогресує шаленими темпами — у нас все-таки війна. Проте варто пам’ятати, що жодна інша країна у стані війни не ставала кандидатом на вступ до Європейського Союзу.

Ми як суспільство не припиняємо вимагати реформ і сприяти їм, і хоч не всі спроби вдалі, як те ж рішення Кабміну стосовно переможця конкурсу в БЕБ. Ми виконуємо надскладні завдання в умовах війни. Ми тримаємося і навіть подекуди покращуємо ситуацію, тоді як зазвичай держави під час подібних потрясінь стрімко падають униз у рейтингах демократичних свобод.

Нам потрібно навчитися визнавати та цінувати свої досягнення, щонайменше за останнє десятиліття. Цінуючи ці перемоги, ми даємо реформам шанс не бути змарнованими. А якщо щось не зроблено на 100%, варто зосередитися на кроках, які допоможуть довести справу до кінця. Ми боремося проти корупції: іноді успішно, іноді ні. Але ми живі, ми рухаємося, ми не статичні. І це головна ознака демократії, що розвивається.

Проблема 1. Низька ефективність конкурсних відборів

У 2024 році АРМА провело 33 конкурси з відбору управителів, але зрештою уклали лише 7 договорів. Це менше ніж 22% успішності. І ця кількість залишається стабільно низькою попри зростання обсягів переданих активів.

Ще більш красномовною є статистика закупівель з відбору управителів за 2024-2025 роки у BI.Prozorro. Зі 117 оголошених закупівель завершено лише 16, неуспішних – 73, активні наразі 27. При цьому показово, що 22 з 27 активних закупівель оголошено у травні цього року, і це вже схоже на спробу створити видимість активної роботи після чергової хвилі критики від нардепів та громадськості.

За даними звіту АРМА за 2024 рік, торік Агентство провело 224 конкурсних відбори оцінщиків, визначило 89 переможців, оголосило 33 торги з управління. Але всі ці зусилля призвели до укладення лише 7 договорів управління. Це красномовно свідчить про неефективність процедур або їх свідоме ускладнення.

Проблема 2. Зволікання з передачею активів в управління

Попри всі ці відбори та підготовки до конкурсів, окремі активи залишаються без управителів невиправдано довго. Наприклад, наприкінці 2022 року до АРМА передали активи санаторію «Сонячне Закарпаття». Для їх оцінки уклали договір 13 травня 2024 року, але потім його з оцінювачем розірвали. Через це управителя активу не визначено досі, а минуло уже майже 3 роки. 

Агентство, своєю чергою, повідомило, що його представники провели огляд цього майна і навіть встановили якісь порушення. Але якщо зазирнути в повідомлення місцевих медіа, то можна виявити цікаві деталі цього огляду. Зокрема, що все відбувалося не настільки якісно, як заявляє орган — представники АРМА просто через паркан зробили декілька фотографій. А для публічної комунікації використали торішні фото.

Історія з Жовтневим палацом на столичному Майдані також яскраво ілюструє проблему. АРМА встановило очікувану дохідність у 2 млн грн на місяць для управителя об’єктом. Однак за оприлюдненими даними дохід Жовтневого палацу за весь 2024 рік склав орієнтовно 28 млн грн, а обов’язкові видатки – близько 27 млн грн. До того ж потенційний управитель мав би платити 24 млн грн гарантійних внесків за право отримувати мільйон прибутку на рік.

Результат передбачуваний: конкурс на управління Жовтневим палацом не має попиту серед бізнесу, а актив уже третій рік генерує доходи не для державного бюджету, а для його власників.

Проблема 3. Втрата економічної цінності

Коли активи роками залишаються без управителів, вони або псуються через відсутність догляду, або продовжують приносити доходи колишнім власникам. В обох випадках держава зазнає прямих втрат.

За звітом Рахункової палати, «додаткові фінансові можливості орієнтовно на суму 6 млрд грн не використані» через неефективність АРМА. Це не просто інформація – це пряме свідчення того, що Агентство не виконує головну функцію, заради якої його створювали.

Але і це не все. Кількість виїзних перевірок управителів залишається критично малою – лише 10 за минулий рік при великій кількості об’єктів в управлінні. Це означає, що навіть ті активи, які мають управителів, належно не контролюються. 

***

Проблема Агентства не лише в недоліках конкретних процедур, а взагалі у відсутності чіткої регламентації строків та критеріїв. АРМА може роками «готувати» актив до передачі управителю без будь-яких законодавчих обмежень часу, і зрушити цю «роботу» неможливо, а відповідальності ніхто не несе.

Законопроєкт 12374-д пропонує конкретні рішення: встановлення чітких строків для процедур відбору управителів, прозорі критерії оцінки кандидатів. Це не спроба покарати АРМА —  це створення системи, яка унеможливить повторення системних помилок. 

Управління арештованими активами – не другорядна функція, а головне завдання агентства. Коли майже половина активів залишається без управителів, а 33 135 об’єктів роками перебувають у стадії «підготовчих заходів», це свідчить про системний провал. 

І саме тому парламент має нарешті прийняти законопроєкт 12374-д, щоб повернути АРМА до виконання місії, заради якої його створювали. Щоб арештовані активи зберігали економічну цінність для держави, а не втрачати її через бюрократичну неефективність, якими б не були гасла його нинішнього керівництва.

*

Взагалі дорожня карта — це документ, у якому країна-кандидат визначає ключові реформи в конкретній сфері та встановлює строки їх реалізації. 

Тобто це такий собі збірник, в якому сформульовані конкретні проблеми функціонування країни, які заважають їй повноцінно інтегруватися в Євросоюз, а також розписаний детальний план того, як надалі ці проблеми долатимуться.

Але це не єдина функція дорожньої карти, адже такий документ також слугує основою для моніторингу прогресу країни-кандидата з боку Європейської Комісії.

Тож, перш ніж розпочати процес переговорів з ЄС про вступ, кожна країна-кандидатка має розробити і погодити з Єврокомісією такі дорожні карти.

От і Україна у межах вступу до ЄС  підготувала три такі стратегічні документи, в яких виписані наші подальші реформи у сферах верховенства права, реформи державного управління та функціонування демократичних інституцій. І надалі під час переговорного процесу ЄС оцінюватиме готовність України до вступу зокрема за нормативними, інституційними та адміністративними критеріями.

При цьому усі ухвалені Кабміном дорожні карти синхронізовані з нашими міжнародними зобов’язаннями та іншими стратегічними документами України.

*

Затвердження дорожніх карт у сфері верховенства права та реформи державного управління є умовою відкриття перемовин про членство в ЄС з Україною, тобто Кластера 1 «Основи процесу вступу до ЄС» (Fundamentals). 

І тут для нас особливо цікава саме дорожня карта у сфері верховенства права, адже вона охоплює майбутні реформи у системі правосуддя, антикорупційній системі, сферах плюралізму і свободи ЗМІ, а також інші інституційні питання, пов’язані з системою стримувань і противаг. 

Дорожню карту з верховенства права український уряд прийняв на основі вказівок, наданих у звіті про результати перевірки Європейською Комісією. Тут важливо, що фінальний текст цього документа — це результат тривалої роботи усіх зацікавлених сторін. 

Після прозорого процесу змістовних консультацій між українською владою та європейськими партнерами, із якісним залученням експертів від громадянського суспільства, у тому числі й TI Ukraine, країна отримала значно кращий варіант дорожньої карти ніж перші версії цього документа. Зокрема, творці документа врахували наші рекомендації щодо проведення конкурсу ВАКС із залученням ГРМЕ, вдосконалення строків давності та механізмів процесуального контролю у корупційних справах. І, звісно, важливим досягненням є врахування пропозицій щодо запровадження відповідальності прокурорів за порушення підслідності.

Проте є й важливі речі, які, на жаль, не були враховані в дорожній карті. Наприклад, пропозиції надати надання керівнику САП можливості ініціювати провадження та погоджувати слідчі дії щодо народних депутатів. А ще в документі не вказано про необхідність запровадити конкурс на посаду Генпрокурора та створити конкурсні комісії з участю міжнародних експертів для добору керівників правоохоронних органів. 

Не повністю враховані також рекомендації щодо розробки системи моніторингу тривалості розслідування та судового розгляду корупційних справ, удосконалення механізмів управління арештованими активами та заборони блокування такого управління через рішення судів некримінальної юрисдикції. І так само залишились без суттєвих змін і можуть бути вдосконалені заходи у сфері публічних закупівель.

Тут важливо, що низка важливих ініціатив у документі запланована лише на 2027 рік, що може уповільнити процес євроінтеграції та реформування системи кримінальної юстиції. Проте такі недоліки таки можуть ще врахувати, адже впровадження цієї дорожньої карти буде постійно контролюватися та регулярно розглядатися на міжурядових конференціях протягом усього процесу нашої євроінтеграції.

До кінця 2027 року, коли закінчуються терміни, прописані в дорожній карті, Єврокомісія уважно стежитиме за прогресом України в усіх сферах. І використовуватиме для цього всі доступні інструменти. Це можуть бути експертні виїзні перевірки з боку Комісії та держав-членів, діалог у рамках Угоди про асоціацію, включаючи поглиблену та всеосяжну зону вільної торгівлі, та показники третіх сторін, де це доречно. 

При цьому Єврокомісія регулярно інформуватиме Раду ЄС про прогрес України в будь-якій галузі під час переговорів, і зокрема під час представлення проєктів спільних позицій ЄС.

*

Дорожні карти ухвалили, і що далі?

Формально процес мав би відбуватися так.

• Україні надсилають офіційний лист-запрошення, погоджений всіма членами ЄС, із запитом на отримання погоджених урядом дорожніх карт по верховенству права і реформі державного управління.
• Європейська Комісія оцінює ці документи, після чого країни-члени ЄС одноголосно схвалюють дорожні карти.

Проте у випадку з Україною все інакше. Бо Угорщина проти.

Через блокування з боку Угорщини, лист-запрошення нам так і не надіслали, тому Україна прийняла рішення не чекати юридичного погодження з Брюсселю, а затвердила дорожні карти зі свого боку. Ці кроки повністю погоджені із владою ЄС і є частиною того самого «плану Б», про який не так давно говорила Кая Каллас, і який так добре описали у своїй статті журналісти «Європейської правди».

Але, хоч позиція уряду Віктора Орбана і гальмує весь процес нашої інтеграції в Євросоюз, потреба впроваджувати якісні реформи нікуди не зникне — адже без таких змін вступити в ЄС не вийде. Тому, маючи конкретний план, можна і варто діяти вже зараз, адже хто іде — той і дійде.