Програма «Transparent cities/Прозорі міста» презентувала адаптоване дослідження роботи міських рад під час війни. Це не лінійне продовження традиційних Рейтингів прозорості — цьогоріч команда оцінювала лише 70 міст зі звичних 100 за оновленими критеріями. Замість звичних балів і місць — тепер статус міста («прозоре», «частково прозоре» та «непрозоре») і рівень виконання індикаторів.  

«Прозорими» є Дніпро, Львів та Мукачево. Ще 10 міст отримали статус «частково непрозорих» — це Вінниця, Володимир, Житомир, Кам’янське, Київ, Кропивницький, Луцьк, Тернопіль, Ужгород, Чернівці. Решта 57 міст, на жаль, — «непрозорі».

Утім трактувати результати можна лише в контексті. За рік протистояння ворогу ми всі переважно виживали й відкладали на потім важливі речі, які видавалися непріоритетними у боротьбі за існування. Адже деяка інформація може бути використана ворогом проти українців. 

Перед містами постало складне завдання: з одного боку, треба убезпечити людей, а з іншого — зберегти прозорість роботи. 

Життя і здоров’я громадян, звісно, переважили над усім іншим. Але поступово міста почали відновлювати інструменти, які  допомагають забезпечити відкритість і прозорість перед громадськістю, адаптовували їх до воєнних реалій, створювали нові. Проте, як бачимо за результатами дослідження, суттєвий дисбаланс зберігається і досі.

Важливо розуміти, що низький рівень прозорості окремих міст не завжди свідчить про недоброчесність чи корумпованість їхньої влади. На такий результат можуть об’єктивно впливати обмеження воєнного часу. Наприклад, недоступний Портал відкритих даних.

Але водночас цими обмеженнями вправно користуються деякі нечисті на руку управлінці. Так, одна за одною почали виринати історії про недопуск журналістів на сесії, махінації з гуманітарною допомогою, розкрадання земельних ділянок за закритими дверима.

Тому у дослідженні ми не порівнювали міста чи окремих представників влади між собою, а зосередилися на основних проблемах, пошуках  рішень та, головне, балансу між безпекою і прозорістю.

Погодьтеся, у часи великого шторму вкрай складно пливти на кораблі, який відчутно крениться в один бік. Це дуже важко, непродуктивно й в цілому небезпечно. І тільки від нас залежить чи збалансуємо ми наші центри тяжіння, як переживемо бурю і де опинимося згодом. На горизонті велика відбудова й майбутня євроінтеграція, і без прозорої влади тут ніяк.  

Тож головні запитання лишаються без відповіді: що робити, як відшукати рівновагу під час війни й при цьому не збитися з курсу? Про це і поговоримо далі.

 

Про що говорять результати дослідження?

Реформа децентралізації зробила міста стійкішими в умовах війни. Завдяки самостійності місцевої влади й можливості швидко ухвалювати рішення більшість тилових міст встояла та адаптувалась. Місцева влада публікувала і продовжує оновлювати актуальну інформацію для внутрішньо переміщених осіб, переліки укриттів, можливості релокації для бізнесу. 

Але з початком повномасштабної війни містяни практично не можуть брати участь у міських процесах та впливати на рішення влади в цілому. Адже обмеження доступу до інформації стало масовим — засідання проводяться у закритому форматі, їх не анонсують, призупинилась робота офіційних порталів. Аргументація — не зашкодити інтересам національної безпеки. І таке рішення має рацію, але воно має бути аргументованим винятком, а не загальним правилом. На жаль, так відбувається завжди. 

Якщо говорити про онлайн-трансляції, то у березні-грудні 2022 року лише 6 міст транслювали засідання міської ради, виконавчого комітету та постійних комісій. Це робили Львів, Луцьк, Чернівці, Звягель, Дніпро та Мукачево. 

Для містян трансляція сесій — це можливість впливати на умови життя у своєму місті. Це особливо важливо тоді, коли немає змоги відвідати засідання особисто через тривогу, ракетні обстріли й інші терористичні акти росії. Тому ці обмеження фактично зв’язують руки громадськості в ефективному контролі за діяльністю влади. Вони також часто стають причиною прийнятих «тихцем» корупційних рішень про неправомірний розподіл бюджетних коштів чи землі, або передачу комунального майна в оренду «наближеним» людям.

Проте з-поміж іншого є й успішні приклади — Дніпро здобуло свій статус прозорого міста попри те, що наближене до лінії фронту і систематично обстрілюється окупантами. 

Львів зміг зберегти прозорість всупереч безпрецедентному навантаженню на міські системи — за понад рік війни через нього пройшли майже 5 мільйонів внутрішньо переміщених осіб (ВПО). 

А у Мукачеві, щоб впоратися з потоком нових містян, ЦНАП та управління соціального захисту працювали без вихідних — і це місто серед трійки прозорих.

Тут варто нагадати ще раз, що статус міста «прозоре» не означає, що у ньому повністю відсутні корупція і зловживання. Це значить, що такі міста публікують більше інформації та використовують різні інструменти для інформування громадськості про рішення влади. Так їхня діяльність стає більш прозорою, і це своєю чергою зменшує корупційні ризики. 

Що ще з позитивного?  

• У всіх 70 містах можна подати електронний запит на публічну інформацію. 
• 58 міст публікували на офіційному сайті рішення міськради та виконкому. 
• 63 надавали інформацію про укриття, 49 з них оновлювали ці дані щонайменше раз на пів року.

Ці приклади показують, що навіть в умовах війни міська влада може працювати злагоджено, прозоро та підзвітно. Потрібні лише бажання і політична воля.

Як зберегти курс на прозорість в умовах війни?

Прозорість  — не ефемерне поняття.  Це про конкретні речі: комфортне та доступне міське середовище, можливості кожного впливати на життя міста, реалізовувати власний потенціал, забезпечити гідне майбутнє для дітей. Це також про зручні електронні сервіси, інклюзивність, людиноцентричність місцевої влади у всіх її проявах.

І для того, щоб усе це успішно реалізувати навіть під час війни, наша програма «Transparent cities/Прозорі міста» розробила низку рекомендацій для органів місцевого самоврядування.

• Створювати сервіси, що найбільше сприяють адаптації населення до викликів війни: 

• оприлюднювати перелік житлових приміщень, що перебувають у власності громад;
• створювати сервіси та інформаційні сторінки для внутрішньо переміщених осіб;
• створювати електронні сервіси для постановки на квартирний облік; 
• впроваджувати сервіси для онлайн-запису на отримання соціальних послуг; 
• оприлюднювати переліки укриттів у зручному форматі (карта) та своєчасно їх оновлювати.
• Забезпечити максимально прозорий облік та розподіл гуманітарної допомоги.
• Відновлювати роботу місцевих порталів відкритих даних та геопорталів, публікувати відкриті дані.
• Забезпечити доступ та участь жителів до формування управлінських рішень.

Також ми зібрали перелік найкращих практик, розроблених під час війни, аби українські міста могли перейняти один в одного найліпше. Ось коротко про те, що наші міста вже втілили: інтерактивна подача інформації про укриття (з використанням Google Maps, окремих додатків й інших інструментів) та для ВПО (окремі сервіси та Телеграм-канали), електронна подача заяв на житло, звернення мешканців онлайн через спеціальні міські сервіси (де можна відстежити відповідального та статус заяви), підтримка релокованих бізнесів, звітування про розподілену гуманітарну допомогу тощо. 

Лише вдумайтесь:  усе це працює під час надскладних умов у повномасштабній війні! 

Тому реальні зміни у наших руках. Бо для того, щоб повернути мільйони українців, які виїхали за кордон, недостатньо відбудованих стін. Українські міста конкуруватимуть за людей, причому не лише між собою, а й з польськими, литовськими, німецькими та десятками інших.

Звісно, це нелегке завдання — вирішувати нагальні питання під свистом ракет та гуркотом вибухів, і паралельно з цим налагоджувати сотні процесів на «завтра».

До України прикута увага всього світу, ми маємо безпрецедентний рівень підтримки міжнародної спільноти, наших партнерів, бізнесів, фахівців. Це той самий необхідний попутний вітер, який розправить наші вітрила і дасть шалений поштовх — фінансовий, кадровий, технологічний — для запуску кращих сервісів та послуг. Ми маємо унікальну можливість тут і зараз — від неї нас відділяє тільки вузький фарватер між безпекою та прозорістю. Для того, щоб його нарешті пройти, треба лише втримати баланс.

Російське повномасштабне вторгнення показало, наскільки вразливою є житлова система нашої країни. У процесі масового переміщення людей виявилося, що у громад критично не вистачає житла для розселення. І поки у світі активно просувається ідея доступного соціального та тимчасового житла, в Україні прихистком подекуди слугують школи, спортивні зали та будинки культури.

Команда програми «Transparent cities/Прозорі міста» дослідила, чому важливо інвестувати у розбудову соціального житла вже зараз та як світовий досвід може допомогти у подоланні житлової кризи.

 

Що таке «соціальне житло»?

Це державний житловий актив, що надається в оренду за доступною ціною. Будь-яка людина, яка потребує соціальної підтримки з боку держави, може претендувати на таке житло.

Ціна оренди може бути прив’язана до різних показників — доходу претендента, середньої ринкової ціни за оренду, а також від характеристик житла та витратності його утримання. Особливістю соціального житла є те, що воно не підлягає приватизації (як це було після розвалу СРСР), продажу, чи передачі у заставу з боку орендаря. А терміни користування чітко фіксуються у договорі.

Історично масове соціальне житло з’явилося наприкінці ХІХ століття в Європі для вирішення гострих соціальних проблем. Бум будівництва припав на завершення Другої світової війни як відповідь на глобальну житлову кризу.

Один з найстаріших в світі комплексів соціального житла в Аусбурзі — Німеччина, 1928. Фото: Getty Images

 

Основною формою соціального житла в повоєнній Європі була довгострокова оренда за доступною ціною. Для сімей формувалися спеціальні «списки очікування», схожі до квартирних черг у пострадянському просторі. З багатьма варіаціями така форма відносин дотепер актуальна у різних країнах.

Як це працює у світі зараз?

Після Другої світової війни масове будівництво соціального житла допомогло забезпечити багато людей недорогим житлом та простимулювати післявоєнне відновлення. Воно також вплинуло на боротьбу з наслідками урбанізації, поширення злочинності та різних хвороб.

На сьогодні соціальне житло є традиційним для багатьох країн способом забезпечувати житлові потреби людей з низькими доходами. Воно одночасно спрямоване на розв’язання різних суспільних проблем: від боротьби з бездомністю до зменшення майнової нерівності.

Зокрема, ця сфера добре розвинена у світі через механізми неприбуткової оренди. Наприклад, в Угорщині, Нідерландах, Фінляндії, Сполученому королівстві сектор оренди соціального житла становить понад 50% серед усього житла, що орендується. У великих містах ця частка є ще більшою.

Соціальне житло в Льовені, Бельгія. Фото: Jeroen Verrecht

Відень — одна з найбільш розвинених у сфері соціального житла європейських столиць. На користування житлом тут можуть претендувати не лише вразливі категорії населення, а й люди з високими доходами. Водночас орендна ціна може варіюватися залежно від доходу орендаря. За суспільний кошт у місті активно будують нові житлові комплекси, а здають соціальне житло різні організації: приватні провайдери, житлові кооперативи, комунальні підприємства. Контракти на оренду укладають здебільшого довгострокові, а саме житло можна приватизувати лише за ринковою ціною.

Соціальне житло у Відні, Австрія. Фото: Manfred Seidl

Крім державних інституцій та місцевої влади, соціальне житло часто перебуває на балансі неприбуткових агенцій оренди, а також житлових асоціацій чи прибуткових агенцій, яким держава відшкодовує вартість оренди за доступною ціною. До створення соціального житла залучаються приватні будівельні девелоперські компанії.

Загалом сфера соціального житла працює за ринковою логікою, а тому вигідна для бізнесу. Муніципалітети ефективно користуються своїми активами: наприклад, скуповують нерухомість у приватних компаній, кладуть під заставу у банк землю, приватизують житло, а за виручені кошти викуповують нові об’єкти.

Крім цього, будівництво соціального житла має мультиплікаційний ефект для економіки, тобто: стимулює ринок будівництва та будівельних матеріалів, створює робочі місця тощо. Так, ініціативи «Доступного житла» в Нью-Йорку у 2011-2015 роках створили близько 330 тисяч нових робочих місць.

У країнах Європейського Союзу розбудова об’єктів соціального житла активно підтримується. Наприклад, Європейський інвестиційний банк виділяє кошти на тепломодернізацію будівель та кредитування неприбуткових агенцій оренди. Кошти також виділяються і в межах Європейського зеленого курсу, фондів політики згуртованості та регіональної політики, інвестиційної політики ЄС.

Перспективи розвитку соціального житла в Україні

Виправити ситуацію з житлом у короткостроковій перспективі — надскладно. Європейське соціальне житло — це результат довгострокових та послідовних політик, які впроваджували роками. На противагу, в Україні кількість соціального житла низька, а сфера — роками критично недофінансована. 

Російське вторгнення в Україну загострило необхідність реформувати житлову сферу. Мільйони людей, які переїхали в пошуках більш безпечного місця, знайшли притулок у приміщеннях, які не є повноцінним житлом.

Погіршує ситуацію попередній курс держави на заохочення приватної власності.  Житло, яке дісталось у спадок від СРСР, було приватизовано у 1990-тих. Житлові політики роками зводилися до прямої передачі квартир новим власникам, покриття іпотеки чи часткового відшкодування ціни. Більшість державних та муніципальних програм були спрямовані на субсидування власності, а не доступної оренди.

Однак наразі в України є можливості збільшити об’єми соціального житла принаймні для найбільш вразливих категорій громадян — наприклад, для тих, хто втратив свої домівки внаслідок російського вторгнення.

Уже зараз з’являються проєкти державно-приватного партнерства у сфері соціального житла. Так, благодійний фонд Hope UA шукає інвесторів для фінансування проєкту соціального житла у Львівській області, а держава виділяє ділянки для будівництва. В Івано-Франківській області заплановане спільне з міжнародними партнерами будівництво мікрорайону соціального житла для переселенців.

Проєкт соціального житла у Львівській області / Фото: Hope UA

Джерелом для наповнення соціального житла також може стати майно, вилучене в громадян росії і білорусі, та колаборантів. Значну кількість покинутого та безхазяйного житлового фонду можна модернізувати та передати у відповідні фонди для забезпечення житлових потреб. Кошти міжнародної технічної допомоги та агенцій розвитку також можна спрямовувати для розбудови соціального житла.

Такі кроки виправдані, адже саме житло є однією з ключових потреб вимушених переселенців, згідно з опитуванням Міжнародної організації міграції ООН. Попри варіативність можливих джерел надходження, в основі будівництва та купівлі соціального житла має бути саме зміна підходів у житловій політиці. Наявні житлові програми необхідно переглянути та нарешті почати наповнювати житлові фонди з державного та муніципальних бюджетів. 

Побудова соціального житла має стати складовою комплексної справедливої житлової політики, формування прозорих ринків, доступного житла та стійких міських спільнот. Це включатиме і заходи, спрямовані на виведення ринку оренди житла з тіні, реформування оподаткування житла, зміни загальних підходів у містобудуванні та геопросторовому розвитку, адаптації до кліматичних викликів.

Сьогодні в України є всі шанси побудувати більш ефективну та справедливу житлову політику, з урахуванням кращого досвіду європейських країн.

Матеріал написано у співавторстві зі старшим аналітиком програми Богданом Балюком.

Російсько-українська війна призвела до найбільшого переміщення населення в Європі після Другої світової війни. Перед мільйонами людей гостро постало житлове питання. А оскільки школи, будинки культури чи спортзали складно назвати комфортними для довготривалого перебування (особливо з дітьми та тваринами), ринок оренди зазнав безпрецедентного попиту. Через ажіотаж кількість доступного для оренди житла в Україні зменшилася, а ціни — подекуди злетіли до 225% як порівняти з довоєнним часом.

У блозі говоримо про можливість державного регулювання цін на оренду житла, та наводимо рішення національних і місцевих органів влади в період житлової кризи.

 

«Однушка» за 80 000 грн: актуальна ситуація на ринку оренди

За даними Міжнародної організації міграції, станом на 23 травня понад 7 млн осіб є внутрішньо переміщеними в межах України, а за даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців близько 3,5 мільйона осіб зареєструвалися на отримання притулку за кордоном. Ця цифра не є кінцевою, адже війна триває. Водночас все складніше стає винаймати житло, що так стрімко зростає в ціні.

Найбільше зросли ціни в західних областях. У Закарпатській вони збільшилися на 225%, у Чернівецькій — на 156%, в Івано-Франківській — на 128%, у Львівській — на 96%. Такі дані оприлюднила команда Flatfy (проєкт «ЛУН»), порівнюючи ціни на оренду у жовтні 2021 року з травнем 2022 року.

Якщо порівнювати ціни на оренду у травні 2022 з довоєнним періодом, то у Львові:

 — місячна плата за однокімнатну квартиру виросла в середньому на 3 тис. грн і становить 10-13 тис. грн;

  — двокімнатну квартиру можна зняти загалом від 15 тис. грн;

 — 3,5-4,5 тис. грн вартує кімната в гуртожитку зі спільною кухнею та вбиральнею.

Однак у тому ж Львові зростання цін доходило до таких анекдотичних випадків, коли однокімнатна квартира коштувала понад 80 000 гривень. Таке стрімке подорожчання стає бар’єром для багатьох переселенців, що потребують житла.

 

Точкові розв’язання житлових проблем

Аби стримати випадки необґрунтованого росту цін на оренду житла, міські голови Івано-Франківська та Луцька публічно зверталися до орендодавців. У Хмельницькому та Львові заявляли про готовність до більш жорстких методів впливу, як-от конфіскація майна. Хоча органам місцевого самоврядування бракує на це повноважень, як і органам державної влади.

Під час воєнного стану встановлювати військово-квартирну повинність може винятково військове командування та військово-цивільні адміністрації. Створення гарячих ліній для повідомлень про необґрунтоване зростання цін у Львові та на Закарпатті також можна вважати виключно інструментами морального тиску.

Правові механізми з регулювання цін на оренду відсутні й у центральних органів влади. З початку війни скарги щодо завищення цін приймає Бюро економічної безпеки, однак незрозуміло, якими є наслідки такого завищення для орендарів. На практиці реальних механізмів покарання за завищення цін на місцях не має ні Національна поліція, ні Держпродспоживслужба, ні Державна фіскальна служба.

Але існують і альтернативні способи протидії зростанню цін на оренду житла, не лише інформаційні. Одним із варіантів може стати державне регулювання цін на оренду житла.

Наприкінці березня 2022 було зареєстровано законопроєкт №7239 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення цінової стабільності у період дії воєнного стану». Він пропонує розширити регуляторні повноваження для місцевого самоврядування, військово-цивільних адміністрацій та уряду. Законопроєкт покладає на ці органи влади зобов’язання підтримувати цінову стабільність у період війни. 

У разі ухвалення закону Кабінет Міністрів України та визначені ним органи влади зможуть: 

— встановлювати граничний рівень вартості послуг (зокрема оренди житла, послуг ЖКГ та готельних послуг);

— здійснювати контроль за їх дотриманням;

— складати адміністративні протоколи у випадку порушень. 

А отже, цей закон надасть уряду можливість делегувати ці повноваження органам місцевого самоврядування та військово-цивільним адміністраціям. 

Регулювання за законопроєктом передбачає встановлення граничних цін на оренду. Однак є й альтернативи — прив’язка росту цін до росту інфляції або заморожування цін на сталому рівні, що вказаний у контрактах. Саме ці варіанти політик поширені в країнах Організації Економічного і Соціального Розвитку (ОЕСР), куди входять найрозвиненіші країни світу. Такі способи активно впроваджувалися у періоди воєн, економічних криз, пандемії коронавірусу, а також — для перерозподілу доходів у боротьбі з нерівністю.

 

Ефекти та ризики регулювання цін на оренду житла

Без комплексного підходу до розв’язання проблем ринку оренди, потенційне регулювання в Україні може лише загострити ситуацію. Левова частка ринку перебуває в тіні (70-90% за даними Мінрегіону). Відповідно посилення контролю з боку держави може підштовхнути власників житла уникати підписання формальних договорів оренди чи платити податки. Це суттєво відрізняє Україну від більшості країн ОЕСР, де ринки оренди є прозорими. Орендодавці взагалі можуть втратити інтерес до здачі житла, якщо граничні ціни виявляться суттєво нижчими за ринкові.

Окрім скорочення пропозиції житла на ринку, регулювання може призвести до:

• зменшення мобільності населення; 
• скорочення інвестицій власників у наявне житло (покращення його умов, купівля меблів, капітальний ремонт); 
• збільшення цін в тих сегментах нерухомості, що не є регульованими (нежитлові приміщення); 
• переорієнтацію нерухомості на нежитлові потреби; 
• ріст бюджетних витрат (на адміністрування і контроль регулювання);
• скорочення податкових надходжень (якщо власники житла платили податки на дохід з оренди). 

Попри окреслені негативні ефекти, регулювання оренди досі залишається сталою практикою у багатьох європейських та американських країнах. Це виправдано, адже розв’язання  проблем із забезпечення житлом в умовах кризи важливіше за ймовірні негативні ефекти у майбутньому.

 

Як краще регулювати?

Ефективний контроль над цінами можливий у випадку додаткових заходів, що сприятимуть формуванню більш прозорого ринку оренди, а також диференціації в регулюванні.

По-перше, мають впроваджуватися стимули (як позитивні, так і негативні) для здачі житла в оренду та в цілому збільшення пропозиції житла як такого, а також для детінізації ринку житла. Однією з ключових політик у цій сфері міг би стати контроль над вакантним, пустим житлом — його додаткове оподаткування або втрата пільг зі сплати податку на нерухомість на те житло, де ніхто не зареєстрований або яке не орендують. Це стимулюватиме власників житла формалізувати фактичні орендні відносини або ж виходити на ринок оренди у тих випадках, якщо вони володіють вакантним житлом.  

По-друге, регулювання оренди житла має бути стриманим і диференційованим за територіями та типами житла. Регулювати ціни варто на рівні окремих регіонів, де потреба у цьому є найбільш нагальною, а не вводити обмеження на національному рівні. Крім того, варто враховувати довоєнні ціни на житло: встановлювати єдині граничні ціни для всіх регіонів — некоректно через різні рівні доходу.

По-третє, регулювати необхідно з варіативністю за типом житла: втручання потребує саме нижчий та середній ціновий сегмент оренди нерухомості. Регулювати вищий ціновий сегмент немає особливого сенсу, бо його винаймачі не є соціально незахищеними.

При розробці політик та введенні регулювання необхідно реалістично оцінювати адміністративну спроможність уряду/муніципалітетів контролювати ціни — важливо не просто запровадити обмеження, а й перевіряти дотримання цін.    

Можливість встановлювати обмеження на ріст цін є виправданим кроком. Сьогодні мільйони переселенців, які втратили майно та роботу, змушені винаймати житло за надвисоких цін. Політика регулювання, диференційована за територіями та типом житла, допоможе врегулювати ситуацію. А політики для підвищення пропозиції, як-от введення податку на вакантне житло — сприятимуть виходу ринку оренди з «тіні».

Детальніше про регулювання цін на оренду житла можна прочитати в нашій аналітичній записці.

Блог підготовлено у співавторстві з аналітиком програми «Transparent cities/Прозорі міста» Богданом Балюком.

Хоча вимірювання відкритості місцевих органів влади є відносно новою тенденцією, багато країн, як-от Канада, Словаччина, Іспанія вже його активно реалізують. Українські міста не стоять осторонь глобальних тенденцій, прагнучи стати розвиненими, винахідливими та підзвітними.

У 2017 році програма «Прозорі міста» розробила перший Рейтинг прозорості 100 найбільших міст України. Чотири роки поспіль команда оцінювала відкритість міст, а також рівень участі мешканців у процесах прийняття рішень на основі розробленої методології, що налічує понад 80 показників. 

У межах нових рейтингувань прозорості та підзвітності 2021 року ми аналізуємо, чи відповідають міські ради нормативним вимогам у сфері муніципальної прозорості та підзвітності, та чи мають мешканці реальну можливість брати участь в розробці міської політики й впливати на її реалізацію.

 

Підвищення прозорості 

Перший Рейтинг прозорості підсвітив ті проблеми, які міста повинні були вирішувати насамперед. У підсумку, через чотири роки після запуску Рейтингу, загальний показник прозорості збільшився майже на 60 відсотків. Середній рівень прозорості міст у 2017 році становив 29,9 бала, у 2020 році він сягнув вже 47,7 бала.

Про що говорять ці результати? Вони показують, чи відповідають міста цілям реформи децентралізації. Щоб підвищити рівень прозорості, міста ухвалюють важливі рішення щодо бюджету, електронної демократії, очікувань громадян, стратегії розвитку та регуляторної політики. Результати демонструють, що муніципалітети продовжують щорічно публікувати нові набори даних і оновлювати вже доступні, покращувати функціональність своїх вебсайтів і впроваджувати цифрові сервіси. Переважна кількість міст організовує та висвітлює конкурси заявок на громадський бюджет, оголошує вакансії в органах виконавчої влади, публікує проєкти нормативних актів, протоколи засідань та численні звіти.

Наприклад, 93 міста зі 100 надали батькам можливість подати заяву про зарахування своєї дитини в дитячий садок або школу онлайн. Більшість міст також пропонує цифровий список очікування для розподілу дітей в дошкільні установи. Більше удосконалень можна спостерігати у сфері соціальної політики, зокрема завдяки впровадженню електронних інструментів для подання та відстеження заяв на отримання послуг у соціальних установах.

У багатьох сферах прозорість освітила шлях містам.

 

Не все так просто: ключові проблеми українських міст

Динаміка трансформації міської ради в напрямку підвищення прозорості не є лінійним процесом. Найшвидші нововведення відбулися між першою і другою хвилями рейтингування. У 2017-2018 роках місцеві органи влади в середньому покращили свої показники прозорості на 28%, і багато міст зробили значний крок вперед в межах Рейтингу. У 2019-2020 роках ми спостерігали відносно скромне зростання середнього рівня прозорості, водночас багато міст стагнували або втрачали свої бали в рейтинговий таблиці.

Розрив між містами-лідерами й аутсайдерами Рейтингу збільшується: кілька міських рад, що займають верхні позиції, продовжують активно впроваджувати практику прозорості, водночас як більшість розвивається повільно або стагнує. Попри загальну позитивну динаміку, інтенсивність змін у бік підвищення прозорості з часом сповільнюється.

Така нестабільна динаміка свідчить про важливі проблеми в забезпеченні сталості розвитку українських міст. Хоча деякі міські ради намагаються виконати вимоги Рейтингу поспіхом, щоб покращити свої позиції, ми часто спостерігаємо відсутність послідовності та довгострокового планування при впровадженні прозорих практик на місцевому рівні. Серед основних проблем, що стоять перед місцевими органами влади, — відсутність системного підходу і слабкі інститути. У багатьох випадках політична воля і професіоналізм мера залишаються визначальними факторами підвищення прозорості на місцевому рівні. 

З березня 2020 року однією з головних проблем стала пандемія COVID-19. Внаслідок пандемії прямий доступ громадськості до слухань у міських радах та участь громадян у розробці та ухваленні рішень був обмеженими. 

А проте, місцева влада доклала зусиль для інтеграції та розвитку цифрових інструментів. Багато муніципалітетів по всій Україні продемонстрували свою здатність і рішучість долати перешкоди й покращувати надання послуг. Вони розширили пакет цифрових інструментів й активно інформували громадян про їхню доступність. Все більше і більше міст почали пряму трансляцію засідань міської ради — часто з можливістю коментувати та залучати перекладачів мови жестів, що впливає на рівень інклюзивності.

Ще однією позитивною зміною стало збільшення кількості міст, які щорічно публікують набори даних, що повинні бути у відкритому доступі відповідно до законодавства України. Доступ до такої інформації важливий для підвищення прозорості та належного функціонування демократії на місцевому рівні.

Протягом наступного року муніципальні онлайн-сервіси будуть як і раніше мати важливе значення. 

 

Новий Рейтинг як лакмусовий папірець для місцевої влади

Щоб глибше вивчити ситуацію з відкритістю місцевих органів влади, ми вирішили застосувати більш комплексний підхід до оцінки. Питання полягали в наступному: чи є у громадян реальна можливість брати участь у процесах прийняття політичних рішень і впливати на них? Чи повністю і публічно звітує місцева влада про свою діяльність?

Щоб знайти відповідь, був створений Рейтинг підзвітності 50 українських міст. Результати першої оцінки показали, що середній рівень підзвітності був в чотири рази нижчим, ніж у прозорості. 45 міст з 50 набрали менш як 20 балів і отримали статус непідзвітних. Однак слід зазначити, що чотири роки тому підвищити прозорість також було не так просто, і містам знадобилося багато часу, щоб досягти того, що вони мають  сьогодні. Саме тому методологія нового Рейтингу відкрила можливості для покращення показників міст. 

У 2020 році був проведено перше рейтингування підзвітності 50 міст України. У Рейтингу основна увага приділялася практичним аспектам діяльності місцевих органів влади та їх співпраці з місцевими громадами. Згідно з дослідженням, середній бал підзвітності становить всього 12%, що набагато нижче, ніж середній бал прозорості. 

Попри незадовільні результати, ми очікуємо позитивних змін у подоланні розриву між рівнями прозорості та підзвітності у найближчі 2-3 роки. У 2021 році ми сподіваємось, що середні результати покращаться на 20%.

 

Суспільний попит на підзвітний уряд

Приклад української спільноти DOZORRO показав, що жителям важливо знати, як муніципалітети витрачають бюджетні кошти на державні закупівлі. Хотілося би вказати на кілька скандалів, які виникли, коли активісти повідомили засоби масової інформації, ґрунтуючись на вже публічній інформації, про підозрілі закупівлі. Це були й високооплачувані посади консультантів, які віддавали “наближеним” кандидатам, і надмірні витрати обтяжених боргами муніципалітетів на сіль з іонами срібла, щоб посипати взимку вулиці.

Натхненні успішним прикладом співпраці громадянського суспільства, бізнесу та влади у спільноті DOZORRO, ми створили онлайн-платформу Прозорі міста, яка дозволяє залучати активних громадян, представників місцевих органів влади та громадянського суспільства до оцінки підзвітності у формі публічного діалогу.

Завдяки онлайн-платформі зареєстровані користувачі можуть залишати детальні відгуки про виконання показників і додавати допоміжні матеріали (документи, фотографії, аудіо, відео, посилання). На сьогодні 45 організацій громадянського суспільства висловили бажання приєднатися до спільноти. Такий інтерес показує, що активні громадяни вимагають відкритості не на папері, а в реальному житті. Ба більше, вони готові вкладати в це свій час і зусилля.

Тенденції до більшої відкритості (включно з її оцінкою) неможливо опиратися. Вона змушуватиме міста переглядати свої стратегії, розробляти нові способи взаємодії з громадянами й, зрештою, допоможе втілити переваги прозорості. 

Наша команда очікує, що прозорість і підзвітність як і раніше будуть важливими драйверами розвитку для українських міст.

Міста довго вважали відкриття даних обтяжливим клопотом. Кількість даних зростає, а якість представлення сумнівна. Чому містам потрібно відкривати більше інформації? І як мають публікуватися дані?

 

#відкритізазамовчуванням  

В ідеалі усі державні дані та дані, які фінансуються державними коштами, повинні бути відкритими за замовчуванням, а не навпаки — коли все закрито і розпорядники оприлюднюють інформацію фрагментарно. На практиці ж органи місцевого самоврядування губляться у спробах оптимізувати всі масиви наявної в них інформації.

Аби уникнути цього, додатково до законодавчих вимог потрібно зважати на конкретні потреби та запити місцевих мешканців, а ще — на контекст самого міста. Торгівля чи інфраструктура, комунальна власність чи містобудування та архітектура: яка з цих сфер прямо впливає на інвестиційний клімат, яка є найбільш проблемною, а розвиток якої обіцяє відчутне зростання місцевого бюджету? 

Викликом також є те, що деяка інформація може містити персональні дані, які не підлягають оприлюдненню. Щоб не порушити права особи на захист персональних даних, розпорядник інформації перед оприлюдненням набору даних може вилучити такі дані. Дізнатися більше можна у Методичних рекомендаціях щодо деперсоніфікації наборів відкритих даних.

Аргумент місцевих рад про нестачу часу на оприлюднення вже втратив актуальність. Адже постанова КМУ № 835 «Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних» діє вже протягом шести років. Тобто, зараз чи згодом усі дані потрібно буде опублікувати. Проте, коли місто розуміє переваги відкриття даних, , воно може розробити поетапний план публікації з огляду на поточні потреби та пріоритети. Це зменшить ризик потонути у величезному об’ємі одночасної роботи з усіма даними.

 

Fake it till you make it: що прикидається відкритими даними, але ними не є

Наша команда програми «Transparent cities/Прозорі міста» оцінює прозорість та підзвітність міст України. У межах щорічних рейтингувань ми опрацьовуємо наявність інформації на офіційних сайтах міських рад. І у роботі ми зіштовхувалися з найрізноманітнішими інтерпретаціями поняття «відкриті дані» — від PDF-версій опублікованих документів до сканів написаного від руки. Часто аналітикам доводиться працювати з наборами даних, які не оновлюються, містять хибну інформацію, або зміст яких взагалі незрозумілий.

А що казати про мешканців, які просто хочуть знати більше про те, що відбувається у їхньому місті? Рівень зацікавленості та обізнаності громадянського суспільства щодо ухвалення рішень залишається відносно невисоким, і з описаними нами перешкодами так триватиме ще довго.

Варто згадати, що публічна інформація у формі відкритих даних — це інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільні та безоплатні доступ та використання цієї інформації. Належними форматами для таких матеріалів є формати CSV, JSON, XML, а просто скан чи зображення таким вимогам уже не відповідають. Та й користуватися ними вкрай незручно. 

Важливо, що кінцевою метою роботи з відкритими даними має бути не лише їх формальне оприлюднення, нехай навіть і у належних форматах. Містам не варто робити ставки лише на її наявності. 

Потрібно, щоб відкриття даних стимулювало громадське обговорення, участь мешканців у виробленні рішень, комунікацію між розпорядниками і користувачами даних. Неналежно, для проформи відкриті дані цього результату не дадуть. 

Інформація по-справжньому цінна, коли нею користуються. «Мертві» набори не можуть сприяти якісним змінам.

 

Ми не ділимось: які дані не люблять публікувати міста

Проте найбільша проблема — відсутність будь-яких даних у відкритому доступі..

Наприклад, Постанова КМУ №835 передбачає публікацію органами місцевого самоврядування даних обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов (квартирний облік). Оприлюднення таких даних є вкрай важливим для забезпечення прозорості житлової політики в місті — можливості громадян бачити поточний стан черги на покращення житлових умов. Однак на практиці не всі міські ради дотримуються вимог Постанови. Результати дослідження стану прозорості 100 міст у 2020 році показали, що 23 міста не опублікували актуальних черг квартирного обліку.

Є й позитивні приклади — окремі міські ради не тільки виконали базову вимогу щодо наявності квартирного обліку, а й додатково створили налагоджену систему подачі онлайн-заяви на покращення житлових умов з можливістю стеження за її статусом. Таким сервісом вже користуються жителі Білої Церкви, Дубна, Дніпра, Кривого Рогу, Львова, Мукачева, Хмельницького. Окремі міста також надавали цю послугу через посередництво порталу державних послуг igov.org.ua (Дрогобич, Кам’янське, Маріуполь). Відповідно, ці електронні системи дозволяють автоматизувати процеси збору та оприлюднення даних про квартирну чергу. 

Ще один приклад  — оприлюднення інформації у сфері землекористування і будівельної політики. 

Органи місцевого самоврядування зобов’язані  публікувати детальні плани територій. Крім цього, згідно з ч.7 статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», матеріали детального плану території не можуть бути обмеженими в доступі. Загальна доступність матеріалів також забезпечується відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації». 

І окремі міські ради не лише оприлюднили детальні плани територій, а й створили спеціальні геопортали, які дозволяють публікацію даних та графічних матеріалів у форматі геопросторових даних та їх завантаження для подальшої обробки. Зразковими у втіленні цієї практики є міські ради Дніпра, Маріуполя, Тернополя, а також Хмельницького. Водночас, як показали результати оцінювання прозорості у 2020 році, 19 міст зі 100 не оприлюднюють детальних планів територій. 

Проблемою також є те, що деякі міста, хоч і оприлюднюють детальні плани територій, але не у потрібних геопросторових форматах. Замість геопросторової інформації з координатами, користувачі отримують картинки, які неможливо без додаткової затратної роботи опрацювати, проаналізувати й повторно використати. 

Тобто знову постає питання якості, а не лише наявності даних.

 

Що ми можемо зробити?

Ми живемо у світі, де все стає ще більш пов’язаним, «залінкованим». І саме дані — в основі більшості процесів. Міста щодня збирають та накопичують інформацію про різні аспекти нашого життя. Саме завдяки даним ми можемо вільно обрати сімейного лікаря, уникати інвестицій у ризиковане будівництво, знайти школу чи дитсадок для дитини. 

Ті міста, які приховують інформацію, ігнорують потреби та можливості дослідників, компаній, мешканців у даних. А отже, перешкоджають позитивним змінам, втіленню нових ідей та інноваційних рішень. Вони, за великим рахунком, крадуть у себе ж можливості розвитку. І навпаки, ті міста, які прицільно займаються публікацією інформації, стають більш ефективними, привабливими для бізнесу та комфортними для життя.

Зміна парадигми сприйняття відкритих даних — від обтяжливого клопоту до можливостей — здатна змінити наші міста та розкрити весь потенціал цифри, у час якої нам пощастило жити.

Майже 70% населення України проживає в містах. Понад 18 мільйонів людей проживають в 100 найбільших містах. Більше третини громадян щорічно особисто контактує з органами місцевого самоврядування, і ще більший відсоток взаємодіє з ними в письмовій або онлайн-формі. Від спілкування про отримання субсидій до оформлення ліцензій та відкриття власного бізнесу.

З 2014 року в Україні відбувається процес децентралізації. Влада та фінансові повноваження були делеговані від органів державної влади до органів місцевого самоврядування. Міста отримали великий поштовх для розвитку — лише у 2018 році доходи найбільших міст сягнули 235 млрд грн. 

Однак збільшення ресурсів несе за собою зростання корупційних ризиків. Зазвичай більше уваги приділяється положенням про прозорість установ національного рівня, водночас як фокус має бути направлений саме на діяльність місцевої влади.

 

Прозорість більше не є невідомим шляхом для українських міст

Чотири роки тому, коли програма «Transparent cities/Прозорі міста» розпочинала свою діяльність, середній рівень прозорості був учетверо нижчим, ніж є зараз. Перший Рейтинг прозорості 100 найбільших міст України підсвітив ті проблеми, над якими міста повинні працювати пріоритетно. На сьогодні показник прозорості зріс майже на 60%. Згідно з Рейтингом прозорості 2020, Маріуполь став лідером, набравши 86,6 бала. Найближче до нього розмістився Львів — з 85,2 бала. 

Що означають ці покращення? 

Обидві міські ради розробили систему електронної реєстрації заяв на отримання житла, забезпечили публікацію і повноту даних про муніципальне житло, опублікували оголошення про всі засідання громадської комісії з житлового господарства і протоколи їх результатів. 

Крім того, 93 міста зі 100 надали батькам можливість подати заявку на зарахування дитини до дитячого садка та/або школи онлайн. Більшість з них також використовують ресурси з відкритою чергою для розподілу дітей в дошкільні установи. Позитивні зміни є також у сферах соціальних послуг та землекористування й будівельної політики, зокрема, завдяки впровадженню нових електронних інструментів для подання та відстеження заявок на послуги в соціальних установах, а також отримання паспортів на тимчасові споруди.

 

Прозорість створила нові можливості для розвитку міст

Ми можемо спостерігати, як цифровий розвиток корелює зі зменшенням корупційних ризиків. Громаді стає легше помітити, чи належним чином витрачаються податки, хто обіймає посади в органах місцевого самоврядування, та які рішення ухвалюються.

Відкритість у всіх сенсах вигідна для міст. У середньому збільшення прозорості міста на 1 сходинку сприяє збільшенню інвестицій на 0,04 відсотка. Завдяки високим показникам прозорості, Маріуполь за 5 років залучив майже 200 мільйонів євро інвестицій на розвиток міста — кошти були спрямовані на модернізацію водопостачання, зовнішнього освітлення та оновлення муніципального транспорту.

Дрогобич (78,1 бала), Вінниця (76,7 бала) та Тернопіль (75,2 бала) також увійшли в топ-5 Рейтингу прозорості. Володимир-Волинський, невелике місто, розташоване у Волинській області, піднявся на 27 позицій і увійшов до топ-10. 

Що означають ці результати на практиці? Рівень прозорості міста не залежить від розміру чи регіону. Основним чинником реалізації змін є активна позиція представників місцевої влади та жителів.

 

Чи достатньо прозорості для всебічного розвитку міста?

Багато показників у Рейтингу прозорості стосуються прийняття регуляторних актів. Однак формальна прозорість не завжди підкріплюється практикою. Наприклад, місцева влада заявляє, що громадяни мають безперешкодний доступ до засідання комісії. Однак, перешкоди для доступу до цих зустрічей таки існують. Щоб визначити, наскільки відкритими для громадян є місцеві ради насправді, ми створили Рейтинг підзвітності 50 міст України.

Результати першого оцінювання підзвітності показали серйозну різницю між практичною відкритістю діяльності органів місцевого самоврядування (допуск на засідання органів, налагодження діалогу з суспільством, звітність) і дотриманням більш формальних вимог (публікація даних, забезпечення належної роботи вебсайту), з яких переважно складається оцінка прозорості. 

Середній бал підзвітності вчетверо нижчий, ніж середній бал прозорості (12,5 бала проти 54,4). Маріуполь і Львів стали лідерами, але їх результати становлять 32 і 22 бали відповідно зі 100 можливих. 

Ми дослідили, що публікація даних на офіційному сайті міської ради або прийняття нормативних актів не означає автоматичну прозорість місцевої влади. Жителі очікують реальної підзвітності, проте наразі не всі міста можуть забезпечити її належним чином. 

Щоб виправдати ці сподівання, міські ради повинні продемонструвати індивідуальну волю та бажання вдосконалюватися, і стати більш відкритими до жителів.

Суспільний попит на відкритість та підзвітність

Підзвітність означає реальну можливість для громадян брати участь і впливати на процеси розробки місцевих політик, контролювати й перевіряти роботу органів місцевого самоврядування, водночас як останні зобов’язані публічно звітувати про свою діяльність. 

Враховуючи, що мешканці володіють найбільш перевіреною інформацією про те, що відбувається в містах, не коректно оцінювати підзвітність без врахування їхньої думки. Завдання нашої команди полягало в тому, як залучити громадськість до розвитку їхніх міст і як зробити діалог з владою максимально конструктивним.

Не вистачало простого інструменту для реєстрації випадків, коли підзвітність викликає сумніви або, навпаки, коли спостерігається значний прогрес. Тому ми створили онлайн-платформу Transparent cities. 

Завдяки онлайн-платформі зареєстровані користувачі можуть залишати відгуки про виконання показників і додавати підтверджувальні матеріали (документи, фотографії, аудіо, відео, посилання). Жителі та представники організацій громадянського суспільства можуть публікувати відгуки; представники місцевої влади можуть відповідати на відгуки й публічно комунікувати свою позицію. 

Станом на зараз 30 міських рад зареєстрували свої облікові записи. 40 організацій громадянського суспільства висловили бажання доєднатися до спільноти. Така зацікавленість демонструє, що міста вимагають відкритості не на папері, а у реальному житті.

Зі свого боку, наша програма продовжує надавати консультаційну підтримку й експертні рекомендації, аби українські міста процвітали, були підзвітними та прозорими.

Майже місяць тому програма «Прозорі міста» презентувала оновлену методологію оцінювання прозорості 100 найбільших міст України. Саме за цією методологією тепер оцінюватимуться міста України.
Наскільки є прозорою Одеса та область — давайте розбиратися.

Команда програми оцінює 100 найбільших українських міст за авторськими методологіями та досліджує прозорість, відкритість місцевої влади у таких сферах як закупівлі, освіта, громадський бюджет тощо. Тобто, наскільки доступно і повно інформує місцева влада своїх мешканців про ті чи інші послуги, і наскільки відкритою вона є в питаннях оприлюднення інформації і даних.  

Прозорість Одеси

Одеса у Рейтингу прозорості 2020 року отримала 61,5 бала і посіла 17 місце зі ста можливих. Загалом можна сказати, що Одеса дійсно намагається бути більш відкритою, прозорою і показує позитивну динаміку, адже з минулого року додала +3 позиції. 

У місті вже розроблена реєстрація в комунальні заклади освіти: садочки, школи. Також місцева влада активно працює над створенням позитивного іміджу для іноземних кредиторів та інвесторів: оприлюднені кредитний рейтинг міста і стратегічний план розвитку Одеси. Крім того, регулярно публікуються різні інвестиційні об’єкти, які можуть зацікавити потенційних інвесторів. В одеської влади є і річні звіти про виконання бюджету за останні два роки. До речі, бюджет — одна зі сфер з найбільшими корупційними ризиками. Одеська влада тут є доволі прозорою. 

Але є в міста і зони для вдосконалення — те, чого наразі немає. Наприклад, не створено Кодексу етики, який би регулював етичну поведінку посадовців і депутатів міської ради. Також не оприлюднюються дані про вільні житлові приміщення (а вони можуть здаватися в оренду) і про місця в гуртожитках. Дані про засідання громадської комісії житлових питань теж не можна знайти у відкритому доступі. 

Варто сказати, що Одеса — не єдине місто, в якому ці сфери є доволі закритими. Загалом сфера житлової політики залишається вже чотири роки поспіль однією з найбільш “таємних” в Україні. 

Область

У рамках Рейтингу прозорості програма «Прозорі міста» також оцінила Чорноморськ, Білгород-Дністровський, Подільськ та Ізмаїл. 

Чорноморськ за останній рік здобув плюс 23 позиції (38 місце в Рейтингу), тут міська влада є доволі активною в плані впровадження нових рішень. 

У Білгород-Дністровському зворотна ситуація. Місто втратило 30 позицій і станом на 2020 рік знаходиться на 73 сходинці. Це свідчить про те, що недостатньо один раз реалізувати та втілити рішення і не працювати в цьому напряму системно. 

Подільськ та Ізмаїл посіли останні позиції в Рейтингу прозорості, 97 і 99 місця. Влада міста є доволі закритою, вона майже не комунікує з мешканцями й громадськими організаціями. Тому тут залишається багато простору для впровадження нових рішень і наполегливої роботи.

Підзвітність в Одеському регіоні

З 2020 року «Прозорі міста» запустили нове дослідження — Рейтинг підзвітності 50 міст. І якщо говорити про прозорість як про наявність інформації (тобто, наскільки повно, об’ємно місцева влада публікує свої дані на офіційному сайті), то підзвітність — це про те, наскільки інформація є доступною, зрозумілою, і наскільки ефективно нею користуються жителі міста. 

Загалом у країні рівень підзвітності учетверо нижчий, ніж рівень прозорості. Існує суттєва різниця між тим, що декларується на папері, а що — публікується на сайтах офіційних міських рад. Для врегулювання цього вкрай необхідним є залучення жителів і громадських організацій до активної співпраці зі владою.

Чим корисні для міст рейтинги прозорості та підзвітності

Насамперед рейтингами активно користуються різні міжнародні програми технічної допомоги містам, на які зважають інвестори. 

Тобто, якщо місто має низький рейтинг, це свідчить про те, що воно є доволі закритим, тому і бізнес вести в ньому буде теж доволі складно. Існують певні корупційні ризики, влада не відкрита до комунікацій, тому в інвесторів та кредиторів можуть виникати певні сумніви, щодо підтримки міста. Як результат — місто втрачає і фінансові можливості, і підтримку з боку міжнародної  спільноти. 

Усі індикатори, які розробляє програма «Прозорі міста» — про комфорт. Наприклад, впровадження певних цифрових рішень означає менше черг і менше часу на обробку паперової роботи, економію часу і фінансів. 

Багато чого залежить від того, наскільки активно мешканці міст користуються різними послугами, наскільки активно вони дізнаються про можливості, про ситуацію в громаді й сигналізують про існуючі проблеми своїй місцевій владі. Влада не працюватиме з тими речами, на яких немає запиту в громади. Містянам потрібно розуміти, що вони мають вплив на прийняття рішень у своєму місті. Саме для цього ми створили платформу прозорості та підзвітності місцевої влади, де усі охочі можуть залишити позитивний чи негативний відгук на роботу будь-які сфери у містах: https://transparentcities.in.ua/

Рейтинги прозорості та підзвітності глибші, ніж просто цифри, вони показують, на якій стадії знаходиться місто, наскільки активно мешканці долучаються до різних управлінських процесів, чи дбає місцева влада про свій імідж для кредиторів чи міжнародних організацій, програм технічної допомоги. Тут є кілька залучених сторін, але вигода очевидна для кожної.

Якщо ще двісті років тому обличчям кожного міста вважалися його ринок, центральний собор та кладовище, сьогодні дуже багато про місто може розповісти його сайт. Завдяки сайтам ми дізнаємося, як живеться місцевим жителям, як працює влада, та і взагалі отримуємо масу корисної інформації навіть про ті міста, в яких ніколи не бували.

Щороку  у рамках програми «Transparent cities/Прозорі міста» ТІ Україна публікує Рейтинги прозорості та підзвітності міст України. І для підготовки досліджень наша команда вивчає офіційні сайти міських рад, аналізує опубліковану на них інформацію та враховує відгуки мешканців. 

За роки досліджень ми виявили, що сайти органів місцевого самоврядування є одним з основних каналів комунікації між владою та громадою, і з року в рік показник відвідуваності таких майданчиків зростає. На що ж варто звернути увагу при розробці зручного та доступного сайту? 

По-перше, сайт повинен мати швидку та просту у використанні систему управління вмістом (CMS). Це дозволить зробити оновлення сайту швидким та простим. 

Також сайт має бути адаптивним, аби полегшити перегляд на мобільних пристроях. 

І по-третє, сайт повинен мати чітку навігацію, щоб зробити пошук інформації інтуїтивним.

Як же створити сайт, який буде відповідати таким критеріям? Спробуємо розібратися.

 

Готові продукти та рішення для економії ресурсів

Попри те, що окремого дизайн-коду для офіційних сайтів органів місцевого самоврядування ми не маємо, можна орієнтуватися на вимоги постанови Кабміну щодо дизайн-коду для офіційних сайтів органів виконавчої влади. Вказані в цій постанові вимоги є доволі адаптивними і для муніципального контексту. 

Аби модернізувати свої сайти відповідно до сучасних вимог, можна завантажити вже готові вебелементи і не витрачатись на розробку дизайну з нуля, спеціальну верстку та програмування. Наприклад, готові вебелементи та набори гарнітур шрифтів є у вільному доступі на сайті Дизайн-системи державних сайтів України. Там також можна дізнатися, як проводити опитування користувачів, наповнювати сайт якісним контентом, дотримуватися принципу доступності сайту для різних груп користувачів. 

Загалом кількість ресурсів, які надають рекомендації, або пропонують готові шаблони та плагіни для роботи з сайтами, поступово зростає. Наприклад, можна скористатися недорогим програмним забезпеченням з відкритим кодом, як-от WordPress або Joomla. А повнота використання цих систем надалі вже залежатиме від знань та можливостей ІТ-спеціалістів, відповідальних за розробку муніципальних сайтів. 

Чому муніципальній владі варто впроваджувати такі рішення? Передусім, бо кількість користувачів сайтів органів влади збільшиться, коли якість та простота використання сервісу зросте. А це дозволить вибудувати довірливі стосунки з мешканцями. 

А поза тим використання таких систем полегшить роботу дизайнерів, спростить розробку та здешевить модернізацію муніципальних сайтів. А отже, люди, відповідальні за розробку сайтів з боку місцевої влади, зможуть зосередитися на ефективності надання електронних послуг, а не на їхній візуальній формі.

Якщо ви киянин чи киянка і регулярно користуєтесь метро, то вас не могла оминути новина про можливе здорожчання проїзду в столичній підземці.

Зрада! Київський метрополітен хоче підняти вартість проїзду до 21 гривні — саме такими заголовками рясніють ЗМІ. Зі свого боку, міський голова Віталій Кличко заявив, що собівартість проїзду в столичному громадському транспорті становить 15 грн. Кому ж вірити?

Коли влада переглядає тарифи, особливо актуальним стає інтерес до того, як вони взагалі формуються. Але не всі знають, що така інформація — це не державна таємниця, до якої долучені лише обрані. Структура тарифів на товари та послуги комунальних підприємств має бути доступною для всіх.

При цьому прозорість місцевої влади — це не лише про формування  тарифів. Вона включає чимало аспектів. Щоб оцінити, чи виконують міста законодавчі норми, і наскільки повно оприлюднюють публічну інформацію, Transparency International Ukraine створила Рейтинг прозорості 100 найбільших міст України та Рейтинг підзвітності 50 міст України. Вони визначають, наскільки доступною для містян є інформація про роботу місцевої влади, та чи можуть громадяни бути фактично залученими до процесів розробки та ухвалення рішень.

Тож спробуємо розібратися, чи є прозорою та підзвітною влада Києва, і чи має місцева громада реальні механізми контролю та впливу на роботу столичних чиновників.

 

Пацієнт скоріше живий чи мертвий?

У Рейтингу прозорості-2020 Київ посів 13 сходинку. Столиця отримала 68,2 бала зі 100, а це означає, що вона належить до ”переважно прозорих” міст України.

Загалом Київ із року в рік покращує свої результати, і це не може не радувати. За чотири роки в середньому показник прозорості столиці виріс на 16,7 бала.

У підзвітності ситуація не така оптимістична. Хоча Київ опинився на відносно високій шостій позиції, місто набрало всього 19 балів зі 100 можливих і потрапило в категорію ”непідзвітних”.

Про що ж свідчать ці цифри? Розглянемо на прикладі комунальних підприємств (КП).

За даними реєстру територіальної громади Києва, на кінець 2019 року в столиці діяло 1904 КП. При цьому результати Рейтингом прозорості показують, що кожне третє комунальне підприємство Києва не оприлюднювало інформацію про свою роботу, а значить обмежувало доступ до неї киян. Та ж таки інформація про розмір та порядок формування тарифів надавалася частково, але це далеко не єдині дані, про які ми б мали можливість дізнатися громадяни, просто зайшовши на відповідний сайт. Наприклад,  далеко не всі підприємства звітували про рух грошових коштів (так, це теж можна і треба знати!), — зокрема, цим “грішило” КП “Київблагоустрій”. Та й загалом ситуація з бюджетами в київських КП не завжди радує.

З підзвітністю у комунальних підприємств Києва теж не все добре — місто отримало лише 4 бали з 14 можливих. До числа здобутків столиці варто віднести проведення конкурсів на керівні посади в КП (наприклад, торік проводився конкурс до КП “Київавтошляхміст”). Однак за іншими пунктами багато чого не робилося.

Чи є прийнятним наявний стан справ зі столичними КП? Звісно, ні. По-перше, системно порушується чинне законодавство, яке вимагає оприлюднення певної інформації, як-то фінансових звітів. По-друге, громада не має необхідних даних для моніторингу і контролю роботи комунальних підприємств, а нерідко й геть не має можливості долучатися до таких процесів. 

Як результат, кияни часто не розуміють, як саме та на основі чого працюють місцеві служби. І тут варто нагадати, що здебільшого такі КП — це про надання послуг, а не про диктат рішень, тому долучення громади буде аж геть не зайвим.

До слова, у Києві розповсюдженою є практика, коли депутати міськради за сумісництвом обіймають посади керівників КП або директорів закладів освіти. Це не заборонено законодавством, проте може призводити до конфлікту інтересів під час виконання депутатом своїх обов’язків. А це вже працює не на місто, а на конкретних людей.

 

Цифрова прозорість vs реальна закритість

Попри те, що ситуацію з комунальними підприємствами важко назвати втішною, є в столиці і безперечні плюси.

За останні чотири роки Київ зробив величезний крок в напрямку цифрової трансформації та онлайн-доступності послуг. І це реальний плюс, адже такий підхід не тільки спрощує життя киянам, але й надає можливість в режимі реального часу відстежувати чимало важливих аспектів діяльності місцевої влади.

Так, наприклад, можна згадати про інформаційно-аналітичну систему «Майно». На платформі можна ознайомитись з генеральним планом міста, інвестиційними об’єктами, реєстром зелених зон та вільними земельними ділянками. А містобудівний кадастр містить детальні плани територій та перелік пам’яток культурної спадщини. Щоправда, як ми знаємо, це не дуже допомагає зупиняти забудову парків та руйнування історичних будівель, Також на інтерактивній карті місто оприлюднює розміщення всіх рекламних засобів. Дані можна відфільтрувати за районом, статусом та типом конструкції. А на сайті Департаменту земельних ресурсів кияни можуть ознайомитись з реєстром договорів оренди земельних ділянок, які були укладені протягом останніх двох років. Правда, наскільки жителі міста можуть впливати на такі речі — знову питання відкрите.

І тут ще можна згадати, що у 2020 році Київська міська рада публікувала порядки денні сесій з переліком проєктів рішень не за 10 днів до їх проведення як передбачено законодавством, а безпосередньо в день засідання. Завчасного анонсування також не було. Такий підхід безперечно обмежував права киян, оскільки вони не мали досить часу, щоб ознайомитись з повним переліком описаних питань.

Чимало зауважень маємо й до сфери освіти. З одного боку, в місті запроваджена електронна черга в дитячі садочки, а на освітній мапі можна знайти коротку інформацію про кожний заклад освіти в різних районах міста. З іншого — далеко не всі заклади публічно звітують про рух коштів. Наприклад, столична школа №89, спеціалізована школа №234 чи дитячий садок №244 фінансові звіти не оприлюднили.

Це не тільки порушує законодавство, а й не дає можливості батькам оцінити, ефективність розподілу коштів у закладах, які відвідують їхні діти. При цьому в деяких питаннях допомагають розібратися волонтерські та громадські ініціативи, наприклад, наша онлайн-мапа закупівель шкіл.

І це далеко не всі приклади, коли, здавалося б, є потенційно корисний сервіс, однак при користуванні ним не обходиться без “але”. І надто часто ці “але” наштовхуються саме на проблеми з підзвітністю Києва.

 

Рух назустріч

Попри описані нами недоліки, Київ зробив чимало в напрямку прозорості: регулярно оприлюднюються важливі для громади дані, запущені корисні сервіси та інтерактивні карти. Але цього недостатньо. І низькі бали в Рейтингу підзвітності це підтверджують.

Лише активне залучення громадян до процесу розробки та ухвалення управлінських рішень в столиці, пряма комунікація з громадою та політична воля керівництва може вивести Київ на новий рівень підзвітності та реально врахувати потреби киян.

Звучить, може, і трохи пафосно, але саме так подібні речі й працюють, бо ж ніхто не знає краще про потреби міста, ніж його жителі.

І тут треба нагадати, що існують і альтернативні способи долучатися до життя свого міста. Один із корисних для цього інструментів — онлайн-платформа Transparent cities, на якій громадяни можуть писати про проблеми в місті та залишати відгуки щодо роботи місцевої влади в 14 сферах її діяльності, наприклад, освіта, житлова політика чи закупівлі. А місцева влада, у відповідь, може оперативно реагувати на критику та вирішувати проблемні питання.

Якщо ж ви не можете точно сформулювати проблему, яка вас тривожить — скористайтеся нашим дослідженням. Адже рейтинги — це не якась абстрактна річ. Вони показують конкретні больові точки (як утворення тарифів чи проблеми з забудовою), на які всім небайдужим варто звернути увагу.

Наші рейтинги прозорості та підзвітності — це такий собі компас, який дозволяє оцінити поточну ситуацію та визначити напрямок подальшого розвитку міста. І зараз цей компас показує, що Києву необхідний ефективний та конструктивний діалог зі своїми мешканцями.

 

 

Матеріал створено у співпраці з Ігорем Костіциним, аналітиком проєкту «Transparent cities/Прозорі міста»

За результатами соціологічної групи “Рейтинг”, 56% опитаних збираються обов’язково брати участь у місцевих виборах 25 жовтня. Дехто обиратиме на підставі власних симпатій, інші – за гаслами на білбордах, деякі орієнтуватимуться на впізнаваність кандидатів. Проте є частина виборців, які глибоко і з власної волі вивчають програми кандидатів. Та чи доцільно опиратися на програми як на реальний план дій?

У чому проблема?

Досвід виборів в Україні демонструє, що кандидати не завжди пам’ятають про свої обіцянки. Ба більше, політичні програми рідко є схожими на плани роботи менеджерів. Через децентралізацію місцева влада отримала чималі повноваження. Саме тому виборцеві було б актуально звертати увагу насамперед на кандидатів-управлінців, які зуміють вправно й ефективно розпоряджатися бюджетними ресурсами від імені громади та показувати реальні результати.

Можна зустріти кандидатів із політичними пунктами про «боротьбу проти монополії», «олігархічні монополії», «бойові дії на Донбасі» чи «незаконну вирубку лісів». Проте як часто кандидати згадують про чіткі кроки з перших днів свого призначення?

На практиці рівень виконуваності «політизованих» обіцянок важко чи майже неможливо відстежити, зафіксувати та проконтролювати. Вони є надто загальними та можуть досягатися дуже різними способами. Ще частина декларованих пунктів знаходиться поза межею впливу міських голів, як-от питання геополітики. Трапляються й обіцянки скасувати або ігнорувати урядові реформи, або ж виконати повноваження, яких у органів місцевого самоврядування немає.

На противагу політичному підходу, менеджерський зорієнтований на економічний розвиток та ослаблення/усунення бар’єрів на шляху. Зокрема це стосується і питання корупції. Його невід’ємними елементами є окреслені часові рамки, визначені чіткі кроки та конкретний результат. Також фіксуються показники ефективності роботи, що визначаються заздалегідь.

Свого часу спробу виокремити показники ефективності для голів облдержадміністрацій робив Кабінет Міністрів України. Зокрема було розроблено критерії, на які посадовці мали безпосередній вплив. Наприклад, рівень інвентаризації земель регіону державної та комунальної власності, виконання бюджетної програми, рівень надходжень податку на доходи фізичних осіб на одну особу наявного населення, рівень надходження плати за землю, вартість закупівель в електронній системі закупівель тощо.

Частина із них актуальна і для мерів міст. А ще – зрозуміліша громадам. То як можна удосконалити програму кандидата на міського голову з урахуванням цього підходу?

Насамперед, зосередитися на реальних кроках, які кандидат може втілити у життя після перемоги на місцевих виборах. Ідеї для якісних змін варто шукати у периметрі прозорості.

Невеликий приклад. Група Світового банку досліджує ефективність управління фінансовими ресурсами, зокрема, наскільки відкритою є інформація про формування бюджету. На цій основі формується кредитний рейтинг, за яким можна оцінювати перспективи співпраці з місцевою владою. Завдяки прозорості та підзвітності місцевої влади, міста часто залучають дешеві міжнародні кредити на придбання громадського транспорту. Маріуполь, який є одним з лідерів у Рейтингу прозорості 100 найбільших міст України ТІ Україна, залучив 12,5 млн євро для оновлення рухомого складу.