Нова система ідентифікації та прийняття активів

Реформа запроваджує принципово новий підхід до роботи з активами. Тепер АРМА здійснює комплексну ідентифікацію активу – систему заходів для встановлення його характеристик та особливостей з метою визначення можливості ефективного управління та збереження економічної вартості. Цей процес відбувається за зверненням прокурора відповідно до ст. 18-1 закону про АРМА.

За результатами ідентифікації Агентство має готувати висновок щодо можливості ефективного управління активом протягом 10 робочих днів, з можливим продовженням до 20 днів у складних випадках. Також за результатом ідентифікації АРМА повинно визначити, чи це складний актив, чи простий — надалі це впливатиме на процедуру відбору управителя.

Запровадження процесу ідентифікації активу дуже важливе, адже після такого аналізу в управління АРМА не передаватимуть «коробку із жіночими платтями» чи «папір туалетний (новий) в кількості 3 штуки», як траплялося раніше.

Крім цього, саме під час ідентифікації можуть бути сформовані пули активів, тобто сукупність двох або більше пов’язаних між собою активів, які передані АРМА в межах одного кримінального провадження та мають працювати разом. До пулу можуть входити єдиний майновий комплекс (наприклад, готель з обладнанням), складна річ (автомобіль із запчастинами), головна річ та приналежність (будинок і гараж) або функціонально пов’язані активи (ресторан з кухонним обладнанням, меблями та автомобілем для доставки). Тобто так не доведеться розділяти майно, що має працювати як єдиний комплекс, а значить з’явиться можливість забезпечити його ефективне управління.

Щобільше, формування пулів активів у звітності Агентства запобігатиме маніпуляціям, як це було з рухомим майном «Межигірʼя». Тоді кількість переданого в управління майна штучно завищили, бо записали окремо пляшки вина, меблі та документи, які не мають самостійної економічної цінності. 

Активи прийматимуться в управління на підставі ухвали слідчого судді або за згодою власника, з обов’язковим підписанням актів приймання-передачі протягом 10 робочих днів. І після додаткового внесення змін до КПК України це дозволить розвʼязати проблему зволікань із передачею майна у сферу відповідальності АРМА. 

Якщо оцінка майна не проводилася, або минуло понад шість місяців з моменту її проведення, АРМА має ініціювати нову протягом трьох робочих днів після підписання акта приймання-передачі. При цьому оплата послуг з проведення оцінки активів і забезпечення рецензування звіту про оцінку майна здійснюється коштом держбюджету з подальшим відшкодуванням таких витрат управителем активу.

Визначення за АРМА відповідальності за зберігання активів справді важливе, адже дотепер у законодавстві чітко не було артикульовано, хто ж опікується арештованими та переданими до Агентства активами, по яким ще не відібрали управителя. Ці проблеми зокрема порушували на засіданні парламентської ТСК щодо продажу арештованих 42 тис. тонн російського аміаку від компаній «Тольяттіазот» та «Міндобрива», а також 2,2 тис. тонн калію «Белкалій».

Разом з тим, АРМА для зберігання активів тепер може:

• наймати професійні компанії для зберігання – укладати договори з фірмами, які мають потрібне обладнання, кваліфікований персонал та досвід роботи з конкретними видами майна;
• організовувати охорону – замовляти послуги охоронних компаній для захисту активів від крадіжок, пошкоджень чи інших загроз;
• перевіряти стан майна – регулярно проводити інвентаризацію, щоб переконатися, що активи зберігаються належно та не псуються;
• залучати експертів – звертатися до спеціалістів за консультаціями щодо особливих видів активів;
• вживати додаткових заходів – може робити все інше, що потрібно для правильного зберігання конкретного активу.

Важливо, що АРМА обиратиме компанії для зберігання активів через систему публічних закупівель – тобто через прозорі конкурси, де всі охочі можуть подати свої пропозиції.

Крім цього, для активів, які передаватимуться управителям, АРМА розроблятиме орієнтовний план менеджменту – детальний документ, складений для кожного активу перед передачею в управління. 

План повинен містити повну характеристику майна (що це, де знаходиться, скільки коштує, чи є борги), фінансовий прогноз з очікуваними витратами та доходами, аналіз можливих ризиків та рекомендації щодо найкращого способу управління. Це дозволить потенційним управителям дізнатися більше інформації про майно, яке вже не будуть приховувати за грифом «для службового користування».

Головна мета цього етапу – забезпечити продумане, а не хаотичне управління з чіткими цілями та розрахунками. План можна змінювати, якщо з’являться нові обставини, що впливають на ефективність управління. Це дозволяє контролювати результати та забезпечувати максимальне збереження й примноження вартості арештованих активів до винесення остаточного судового рішення.

Диференційований підхід до відбору управителів

До прийняття закону про АРМА відбір управителів здійснювався за процедурами публічних закупівель, які врегульовувало саме Агентство. Ці підходи були складними та не підходили повною мірою для такого завдання, адже при відборі управителя держава не витрачає кошти, а отримує їх. Крім цього, такі процеси були надміру тривалими, адже лише до оголошення конкурсу Агентство подекуди готувалось понад 1,5 року.

Тому реформа запроваджує поділ активів на прості та складні категорії з відповідними процедурами відбору управителів:

• простими вважаються грошові кошти, одиничне рухоме або нерухоме майно, що передається у користування без комплексних заходів; 
• складними є єдині майнові комплекси, активи що потребують організації господарської діяльності, частки у капіталі, активи вартістю понад 20 тисяч прожиткових мінімумів.

Для простих активів відбір управителя відтепер відбувається через електронну систему закупівель у два етапи:

1. проведення попередньої кваліфікації учасників;
2. визначення управителя простого активу (активів) через проведення аукціону серед учасників, які пройшли попередню кваліфікацію.

При цьому вимоги до управителя простими активами включають підтверджений досвід надання послуг щодо оренди майна (посередницьких послуг) не менше ніж три роки, відсутність зв’язків з власником арештованого активу або підозрюваними у справі, заборону на будь-які зв’язки з державою-агресором, відсутність санкцій від України чи міжнародних організацій, незалученість до терористичної діяльності, чисту репутацію керівництва без корупційних або економічних злочинів тощо.

Приймання документів для кваліфікації здійснюється постійно, перелік кваліфікованих учасників має бути оприлюднений Агентством. 

Для визначення управителя конкретного активу АРМА має провести аукціон серед учасників, які на дату оголошення про другий етап відбору пройшли попередню кваліфікацію. А критерієм перемоги в аукціоні стає найменший розмір винагороди управителя.

Важливо, що АРМА зобовʼязане відхилити пропозицію учасника, якщо він є особою, пов’язаною з власником арештованого активу, підозрюваним чи обвинуваченим у відповідному кримінальному провадженні, відповідачем у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (пов’язаною особою).

Для складних активів процедура включає такі етапи:

1. оголошення про проведення процедури відбору учасників;
2. приймання документів для участі у визначенні управителя складного активу через електронну систему закупівель;
3. розкриття пропозицій учасників та їх оцінювання на відповідність кваліфікаційним вимогам;
4. визначення управителя складного активу за результатами проведення аукціону серед учасників, які відповідають кваліфікаційним вимогам.

Учасниками процедури відбору можуть бути лише суб’єкти підприємницької діяльності, зареєстровані у встановленому законом порядку. Але є й додаткові обмеження – не можуть брати участь суб’єкти, які є конкурентами або залежними від суб’єкта господарювання, чиї активи передаються в управління. При цьому Агентство може встановлювати додаткові вимоги щодо досвіду, матеріально-технічної бази, дозволів, ліцензій

Визначати управителя складними активами буде спеціальна комісія, яка складатиметься з восьми членів — чотири від АРМА та по одному від бізнес-омбудсмена, Нацкомісії з цінних паперів, Мінекономіки та Мін’юсту. Її склад та правила роботи затверджує Кабінет Міністрів.

Реформа передбачає також закупівлю послуг «управителя останньої надії». Якщо після повторного відбору управителя простих або складних активів не вдалося знайти охочих, АРМА може здійснити закупівлю послуг з управління через звичайні публічні торги згідно з Законом «Про публічні закупівлі». До участі у таких торгах не допускаються компанії, які раніше відмовилися від укладення договору управління за результатами попередніх процедур відбору.

Важливо, що оголошення про відбір управителя активами повинно містити повну характеристику майна (назва, тип, вартість, технічний стан, географічне місце, обтяження, особливі умови зберігання, фото та відео), орієнтовний план управління активом, умови передачі з проєктом договору та порядком визначення винагороди управителя, кваліфікаційні вимоги до учасників з переліком необхідних документів, критерії оцінювання пропозицій та математичну формулу розрахунку ціни, розмір мінімального кроку пониження ціни на аукціоні, порядок та строки подання пропозицій (не менше 10 робочих днів для простих активів та 20 робочих днів для складних), а також інші відомості, визначені відповідним порядком відбору управителя.

При цьому нарешті вирішилось на законодавчому рівні питання управління корпоративними правами компаній, пов’язаних з державою-агресором. Тепер управитель активом у вигляді частки у статутному капіталі чи акцій не зобов’язаний погоджувати свої дії з власником, якщо суд встановив, що такий актив належить російській федерації, республіці білорусь, їх громадянам або пов’язаним з агресором юридичним особам. Це істотно змінює можливості управління корпоративними правами та дозволяє ефективно використовувати активи без блокування з боку власників.

Розширення підстав для виняткового управління активами

Реформа значно розширює перелік випадків, коли арештовані активи можуть передаватися в управління державним підприємствам без звичайних процедур відбору управителів. 

До наявних підстав виняткового управління – ризиків збоїв в енергопостачанні та роботі оборонно-промислового комплексу – додалися нові. Тепер виняткове управління застосовується також у випадках, коли ризикує перерватися функціонування підприємств морського та внутрішнього водного транспорту, необхідних для забезпечення експорту сільськогосподарської продукції.

Крім цього, додалась можливість виняткового управління за зверненням органів військового управління. Активи можна передавати державним установам для тимчасового розміщення військовослужбовців, внутрішньо переміщених осіб, а також для реабілітації військовослужбовців та осіб, які постраждали внаслідок збройної агресії росії.

Окремо врегульовується питання культурних цінностей. Такі активи також підлягають винятковому управлінню з передачею музеям, галереям, заповідникам, бібліотекам або архівам державної форми власності.

Нові можливості реалізації активів

Закон розширює можливості реалізації арештованого рухомого майна. Його можна тепер передати для реалізації без згоди власника за рішенням суду, якщо таке майно швидко псується, втрачає 50% вартості за рік, або витрати на його зберігання перевищують 30% вартості за 12 місяців.

При цьому Агентству отримало повноваження під час контрольних заходів оцінювати, чи достатньо підстав для реалізації активів, які раніше органу передали в управління. Якщо будуть встановлені обставини, що унеможливлюють збереження економічної вартості активу, АРМА організовує оцінку активу та повідомляє прокурора про необхідність його продати.

Реалізація здійснюється через електронні аукціони в системі Prozorro.Продажі, цінні папери продаються на організованих ринках капіталу, а товари, що мають торгуватися на організованих товарних ринках – на таких ринках. Це суттєвий поступ, адже тепер цей механізм закріплений на рівні закону. 

Важливим обмеженням стає заборона продавати санкційні активи, щодо яких подано позовну заяву про стягнення, до набрання законної сили судовим рішенням про їх конфіскації — ця заборона не стосується активів, які швидко псуються. До того ж тепер не можна продати нерухоме майно без згоди власника до остаточного судового рішення – або обвинувального вироку, або рішення про спеціальну конфіскацію, або рішення про стягнення необґрунтованих активів в дохід держави.

Посилення контролю за ефективністю управління

Нова редакція закону вдосконалює механізми контролю за ефективністю управління арештованими активами. Встановлюється чітка двоступенева система: документальні перевірки не рідше одного разу на місяць та виїзні перевірки не рідше одного разу на три місяці. Це забезпечуватиме постійний моніторинг збереження економічної вартості активу, дотримання умов договору управління та відсутності конфлікту інтересів у управителя.

Раніше кількість виїзних перевірок залишалась на критично низькому рівні, тобто посадовці АРМА перевіряли ефективність управління виключно за документами, що викликало сумніви в якості такого контролю.

Реформа також запроваджує можливість проводити додаткові перевірки за скаргами власників активів та право АРМА залучати представників інших державних органів для питань, що потребують спеціальних знань. 

Серйозним нововведенням стає чіткий перелік підстав для невідкладного розірвання договору з управителем: невиконання істотних вимог договору понад два місяці, наявність конфлікту інтересів, виявлення зв’язків з власником арештованого активу або підозрюваними у справі, спроби відчуження активів.

У разі розірвання договору АРМА зобов’язане протягом 20 робочих днів оголосити повторний відбір управителя — це гарантує безперервність управління активами.

***

Нові положення щодо відбору управителів вводяться поетапно – через шість місяців після набрання чинності законом. До цього часу передача в управління здійснюватиметься за чинним законодавством. Незавершені конкурси та непідписані договори скасуються, і надалі АРМА буде повинне оголосити новий відбір за оновленими правилами.

Протягом шести місяців Агентство має провести ідентифікацію всіх активів, які йому були передані йому в управління до набрання чинності законом, але досі не отримали менеджерів. А Кабмін повинен організувати розробку необхідних підзаконних актів.

Ми розраховуємо на те, що прийняття цієї реформи стане фундаментальною зміною в системі управління арештованими активами, зробить її прозорішою, ефективнішою та адаптованою до реалій. 

Тепер справа за змінами до Кримінального процесуального кодексу України та прийняттям підзаконної бази, які дозволять повноцінно запустити оновлений механізм управління арештованими активами, а також якісною реалізацією нових положень.

Всі кола суду у справі Сольвара 

Справа екснардепа Руслана Сольвара — одна з тих, що за п’ять років роботи ВАКС пройшла всі судові інстанції, а деякі навіть двічі. І хоч останнє рішення щодо неї було прийняте у серпні 2024 року, це ще може бути не кінець. 

Екснардеп Руслан Сольвар, фото з його Facebook

А все тому, що у Вищому антикорупційному суді була відсутня згода щодо того, як кваліфікувати склад інкримінованого Сольвару злочину — зловживання народними депутатами щодо отримання компенсацій за квартири. Це не класичний приклад зловживання службовими повноваженнями, а йшлося про депутатські гарантії, які є невідʼємною складовою його статусу. 

Йдеться про те, що народні депутати можуть отримувати компенсацію за винайм готельного номера. Така гарантія надається за умови, якщо нардеп не забезпечений житлом у Києві, а «прописаний» у населеному пункті на відстані понад 30 кілометрів від Києва. І ось щодо того, що робити, коли нардеп отримував компенсацію, але права такого не мав – виникали найбільші дискусії.

У червні 2021 року Руслана Сольвара виправдала перша інстанція, адже встановила, що народний депутат України не може ставити обов’язкові для виконання апаратом ВРУ вимоги щодо здійснення компенсації витрат за винайм готельного номера. Усе тому, що посадовці Апарату ВРУ не підпорядковуються народним депутатам, а мають інших керівників. Тобто народні депутати не використовують свою владу при поданні таких заяв.

Але вже у вересні 2022 року екснардепа засудила АП ВАКС. Судді  встановили, що обвинувачений не зловживав владою, але умисно використав надані гарантії щодо забезпечення житлом усупереч інтересам служби та не повідомив про те, що отримав у спадщину квартиру у столиці — і втратив підстави для компенсації. 

Тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 364 КК України, він вчинив, зловживаючи своїм службовим становищем, а саме можливостями, які йому надавав статус народного депутата. Судді апеляції вирішили, що мають право змінювати кваліфікацію в частині того, чим саме зловживав нардеп — владою чи службовими повноваженнями, і виносили рішення з огляду саме на зловживання повноваженнями.

Проте на цьому пригоди Сольвара і його депутатських гарантій не скінчилися. У грудні 2023 року Верховний Суд скасував рішення АП ВАКС та скерував справу на новий розгляд. На думку суддів ВС, апеляційна інстанція, хоч і має право дати іншу правову оцінку фактичним обставинам, установленим під час кримінального провадження, не може такою зміною погіршувати правове становище обвинуваченого. 

Враховуючи, що Сольвар захищався від інкримінованого йому зловживання владою, а засудили його за зловживання службовими повноваженнями, Верховний Суд встановив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. І, як наслідок, оскаржуваний вирок скасували й призначили новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Зрештою після чергового судового розгляду Сольвара засудили до 3 років позбавлення волі. Тут цікаво, що з винесенням остаточного рішення суддям теж довелося почекати — спершу Сольвар тривалий час не з’являвся на засідання через хворобу, а потім взагалі підписав контракт із ЗСУ. Це стало новим викликом для ВАКС, бо наступні два місяці суд не міг провести засідання через службу екснардепа. Зрештою судді таки прийняли рішення, і оскільки Сольвара засудили, його контракт має припинитися.

Таким чином, сам того не бажаючи, Руслан Сольвар доклався до розвʼязання важливої проблеми в кримінальному праві – визначення змісту поняття «зловживання владою». Таких справ ще чимало у Вищому антикорупційному суді, і ми впевнені, що не всі обвинувачені раді такому розвитку судової практики.  

Справа Магути і Шулежко: виправдання через прогалини в законі

Ще від самого запуску ВАКС ми наголошували, що правосуддя — це не виключно про засудження особи, а про якісний судовий розгляд. Навряд чи всі правоохоронні органи, навіть НАБУ, працюють безпомилково. І в разі, якщо суд встановлює наявність помилок, повинен бути виправдувальний вирок. Рішення у справі голови Рахункової палати Романа Магути та членкині Рахункової палати Марії Шулежко — один із таких прикладів.

Роман Магута, ексголова Рахункової палати України, фото: Facebook Лариси Сарган

Сторона обвинувачення вважала, що колишній голова Рахункової палати Роман Магута та ексчленкиня цього органу Марія Шулежко у 2014 році протиправно заволоділи службовою квартирою в порядку приватизації. Слідство переконувало, що Шулежко не потребувала службового житла, однак вона його отримала після того, як її племінник приватизував квартиру та подарував їй. Водночас формальних порушень чинного законодавства прокурор САП тоді не навів.

Суд зі свого боку вказав на цю прогалину в роботі сторони обвинувачення. І особливу увагу приділив якості законодавства про виключення житла із переліку службового.  

Так, судді вказали на відсутність у законах чітких критеріїв, за яких можна встановити, що керівник установи, у цьому випадку — Роман Магута, безпідставно звернувся із клопотанням про виключення житла з-поміж службового. А це ускладнило оцінку його дій в контексті зловживання службовим становищем. Та й загалом давно відомо про недоліки в нормативному регулюванні поводження зі службовим житлом для поліпшення житлових умов працівників підприємств, установ та організацій.

Власне через наведені недоліки суд визнав, що у цій справі відсутні підстави для динамічного тлумачення положень статті 191 КК України, зокрема, поняття «зловживання службовим становищем». Варто відзначити, що досудове розслідування та судовий розгляд цієї справи тривав з 23 червня 2016 року по 6 квітня 2023 року. У листопаді 2023 року АП ВАКС підтвердила законність виправдувального вироку.

І ця справа показує нам, що прогалини в правовому регулюванні можуть призводити до неправильної оцінки обставин стороною обвинувачення. Так у цьому випадку після тривалого судового розгляду було постановлено виправдувальний вирок.

Засудження, попри протидію правосуддю: 7 років позбавлення волі для експосадовця ГПУ Суса

Засуджений Дмитро Сус відомий тим, що в ГПУ працював у так званому «департаменті Кононенка-Грановського» — підрозділі, який займався розслідуванням особливо важливих справ у сфері економіки, а свою народну назву отримав за прізвищами депутатів від БПП, наближених до президента Порошенка.

Експосадовець ГПУ Дмитро Сус, фото: УНІАН

За версією слідства та суду першої інстанції, Сус зловживав повноваженнями слідчого та керівника слідства під час розслідування справ щодо незаконного грального бізнесу. На думку правоохоронців, і цю ж позицію підтримали судді ВАКС, АП ВАКС та Верховний Суд, Сус привласнив собі 423 тис. грн, а також продав зокрема 11 гральних столів, 32 стільці, 10 ігрових автоматів, електронну рулетку, 12 дисплеїв та металеву статую жінки.

ВАКС почав розглядати справу Суса ще у вересні 2019-го і виніс вирок у січні 2023 року. Тут важливо, що під час розгляду Антикорсуд підтвердив більшу частину обвинувачення прокурора САП, водночас визнав обвинувачення у привласненні відеореєстратора з кабінету Суса необґрунтованим, бо підсудний, згідно з доказами, не був присутній на цьому обшуку.

В результаті екскерівника слідчого підрозділу ГПУ визнали винним за привласнення та розтрату майна, отриманого під час обшуків, та засудили до 9 років в’язниці з позбавленням права обіймати певні посади на 3 роки та конфіскацією майна. Але надалі АП ВАКС зменшила строк призначеного покарання до 7 років, і Верховний Суд підтвердив законність такого засудження.

Ця справа важлива тим, що навіть попри переховування обвинуваченого по різних лікарнях та інші перешкоди правосуддю суд все ж розглянув справу по суті, і Дмитро Сус був притягнутий до реальної кримінальної відповідальності. 

Коли сплив час: звільнення від покарання екссудді Ющука

Ми не просто так регулярно говоримо про строки давності в корупційних справах, і кейс екссудді Ющука — яскравий приклад потреби в таких розмовах і реальних рішеннях для розвʼязання проблеми. 

Екссуддя Олег Ющук. Фото: Судова влада України

Колишньому судді Луцького міськрайонного суду Волинської області Олегу Ющуку інкримінували те, що він запропонував за $500 вплинути на суддю, який розглядав справу про притягнення особи за нетверезе водіння. Тобто Ющука обвинувачували у зловживанні впливом, яке криміналізоване за ч. 2 ст. 369-2 КК України. Імовірна пропозиція Ющука відбулась у грудні 2017 року, а в березні наступного року екссуддя повідомив обвинуваченому, що гроші треба передати через адвоката. Зрештою Ющука затримали при отриманні мічених купюр.

Первинно справу слухав Млинівський районний суд Рівненської області, але згодом її передали до ВАКС — після його створення. Розгляд в суді першої інстанції тривав майже 3 роки, а перший апеляційний перегляд – майже рік. 

20 липня 2022 року ВАКС визнав винним Олега Ющука у тому, що той вимагав гроші для впливу на ухвалення рішення своїм колегою. Його позбавили волі на 3 роки. Апеляція не погодилася з деякими доказами, які використала перша інстанція, але присуджене покарання не змінила.

Зі свого боку Верховний Суд у жовтні 2023 року встановив, що АП ВАКС не повністю оцінила всі доводи сторони захисту та допустилася суперечливих висновків, тому вирок скасував та відправив на новий розгляд в апеляцію.

І вже у квітні 2024 року АП ВАКС вкотре змінила вирок в частині доказової бази. Судді констатували, що окремі негласні слідчі дії проводилися без дозволу слідчого судді, але покарання залишили те ж саме. Щоправда, Ющук від того жодним чином не постраждав — справу розглядали так довго, що його зрештою звільнили від відбування  покарання через сплив строків давності.

Таким чином, якби не помилки роботи органу досудового розслідування та різні підходи до оцінки правомірності доказів, Ющук міг би бути відбувати реальне покарання, але цього не сталося. Водночас ця справа показує розвиток практики застосування законодавства за різних фактичних обставин.

Неправильне розуміння кримінального закону у справі ексголови Державіаслужби Антонюка 

Епопея у цій справі почалася ще у 2014 році, а отримала свою розвʼязку в липні 2024-го. 

Протягом 2014 року пасажирські рейси на маршруті «Київ – Тегеран – Київ» здійснювали дві авіакомпанії — «МАУ» та «Українсько-середземноморські авіалінії» (UM Airlines). За міжнародними домовленостями, кількість рейсів на цьому маршруті не мала перевищувати чотирьох на тиждень — і лише від однієї авіакомпанії. Однак фактично цей ліміт перевищили, через що Іран неодноразово звертався до Державної аудиторської служби України. 

Зрештою в листопаді 2014-го Іран не пустив літак «МАУ» у Тегеран, тож тодішній голова Державіаслужби Денис Антонюк дав вказівку начальнику одного з управлінь відхилити заявку «Українсько-середземноморських авіаліній» на додатковий рейс, тим самим надавши перевагу «МАУ». Внаслідок цього було скасовано рейс UM Airlines, авіакомпанія зазнала 250 тис. грн збитків. А вже колишній очільник Державіаслужби отримав звинувачення в тому, що використав своє службове становище всупереч інтересам служби, діючи в інтересах МАУ.

Ексголова Державіаслужби Денис Антонюк. Фото: Facebook

З вересня 2016 року і наступні три роки справу слухали в Шевченківському районному суді міста Києва, а потім передали до ВАКС. І у січні 2023 року ВАКС виніс обвинувальний вирок, який менше ніж за рік, підтвердила також і Апеляційна палата.

Але справа перейшла у Верховний Суд, і його рішення спричинило справжню дискусію. Касаційна інстанція встановила, що порушення закону, які б допустив Денис Антонюк, не було, а тому його слід виправдати.

Ця справа цікава тим, що Верховний Суд звужено протлумачив одну з ознак службового зловживання. І це вже викликало дискусію в правничому середовищі. Йдеться про те, що в КК України однією з ознак службового зловживання є вчинення всупереч інтересам служби. Верховний Суд відійшов від усталеної практики його тлумачення і конкретизував його зміст, звузивши його до порушення законодавства. 

Антонюка звинувачували в тому, що він не виконав наказ Мінінфраструктури про порядок надання й анулювання прав на експлуатацію повітряних ліній. Однак видача цього наказу належало до компетенції Державіаслужби, а не Міністерства, тож і виконувати його, на думку Верховного Суду, Антонюк, як керівник цієї служби, не був зобов’язаний. Хоча до цього ВАКС і АП ВАКС вирішили інакше. А оскільки цей наказ надалі ще й скасував адміністративний суд, Верховний Суд зі свого боку вирішив, що невиконання цього наказу не може розглядатися службове зловживання.

***

За п’ять років роботи ВАКС ухвалював дуже різні вироки і наштовхувався на дуже різні проблеми як до, так і після їх винесення. Проте всі ці рішення зрештою формували нову, особливу практику роботи суду, яка закладає основи для подальшого справді ефективного розгляду корупційних справ. 

Саме тому для громадянського суспільства настільки важливо проводити ефективний моніторинг та оцінку судового переслідування топкорупціонерів і ділитися результатами цього моніторингу з Антикорсудом. Адже так спільними зусиллями дійдемо до бажаних результатів.

1. Корупціонер іде на злочин для реальної наживи. Тому треба позбавити його злочинно набутих активів та можливості їх отримувати надалі

Збагачення  – ось мета заради якої посадовці йдуть на вчинення злочинів. Вони хочуть отримувати незаконні надприбутки через використання можливостей на публічній службі. І навіть вирок на 5 чи 10 років увʼязнення може лишити у власності незаконно набуте майно, записане на їхніх родичів чи близьких. 

Тому, безперечно, необхідно повертати “вкрадене” у реальну економіку, бо якщо цього не робити, нерівність через корупцію буде лише поглиблюватися.

Як це робити, якщо корупціонер вирішив піти на угоду зі слідством? Особливо, якщо згадати, що коли людина йде на угоду, то вона хоче помʼякшення покарання. Урядовці пропонують робити це через накладання великих штрафів (напевно, це ті самі “відкупи”, про які ми так багато читали минулого тижня). Проте, якщо слідство виявило лише частину злочинного майна, або корупціонер є учасником великої схеми з багатьма учасниками, одного штрафу дуже ймовірно буде недостатньо. 

І для цього ефективним буде використати інструменти спеціальної конфіскації. Тоді навіть без “посадки” обвинуваченому стане боляче, але не настільки, як якби його посадили. І так само зламається теза про “вкрав на 3 мільярди, спіймали на 300 тисячах, відкупився і ходить щасливий”. Бо ж, за законом, конфіскувати так можна всі доходи особи, якщо вона не підтвердила законність їх набуття. А це більше, ніж просто штраф.

На жаль, в урядовому законі згадуються тільки штрафи, проте не акцентується увага на спеціальній конфіскації. Саме через такий інструмент сторона обвинувачення може за потреби позбавити особу реального фінансового стимулу до корупції, але це не артикулюється в проєкті закону як умова помʼякшення покарання. Тому ми переконані, що в законопроєкт треба додати таку норму, адже, крім реального економічного ефекту, це справило б стримувальний ефект для інших. 

Щобільше, покарання мають бути пропорційними вчиненому. Оцінити таку пропорційність в корупційних справах складно, її важко підпорядкувати якимось точним правилам. Але достеменно можна сказати одне: коли людина йде на угоду, то вона хоче помʼякшення покарання. Саме так працюють домовленості. 

Тому сам факт позбавлення особи злочинних активів чи компенсація нею збитків – це ще не покарання. Так лише відновлюється первинне становище до вчинення злочину. А ось штраф і позбавлення можливості обіймати посади, факт засудження особи, тобто визнання її злочинцем, та внесення її до реєстру корупціонерів – це якраз ті правові обмеження, яких може бути достатньо для покарання. Корупціонеру все одно буде дуже боляче, але відсутність потреби сидіти в тюрмі стане ложкою меду в цій бочці дьогтю.

2. Угода — це коли вигоди отримують обидві сторони. Але наразі неясно, які переваги за новим законом отримає слідство від укладення угоди з умовним покаранням

Тут потрібно від початку чітко відмежувати те, як є зараз, і що пропонує уряд, а також звернути увагу на тяжкість інкримінованих злочинів.

Розберемо на прикладах. Зараз, наприклад, ексголова Верховного Суду Всеволод Князєв, який звинувачується в особливо тяжкому злочині, може укласти угоду зі слідством. За нею він домовиться з прокурором і надасть докази для викриття умовного олігарха у вчиненні корупційних злочинів. Але якихось бенефітів для себе навряд чи отримає. 

Отже, зараз санкція статті не дозволяє Князєву відбутися умовним покаранням чи сплатити якийсь штраф, а інкримінованим йому злочином якихось збитків не заподіяно. Але за проєктом закону його:

1. можна буде звільнити умовно з іспитовим строком до 6 років, або
2. йому зможуть призначити покарання, наприклад, 1 чи 2 роки позбавлення волі, а також
3. він зможе сплатити штраф від 102,017 млн грн до 204 млн грн.

Але можливості для укладення угод в різних фігурантів різні, адже умови залежать від інкримінованих їм статей. Так, суддя Печерського суду Тетяна Ільєва, яка звинувачується в тяжкому злочині, навіть сьогодні обмежень на укладення угоди не має. Зміст домовленостей в потенційній угоді з Ільєвою її адвокати та прокурор переважно визначатимуть самостійно. 

І це якраз демонструє дисонанс, адже за тяжкі злочини особу можуть звільнити від реального покарання без викриття співучасників чи відшкодування збитків навіть зараз.  Але от при угодах щодо особливо тяжких злочинів нині обвинувачений обовʼязково має викрити інших осіб-учасників схеми. 

У проєкті ж пропонується лише відшкодування збитків за особливо тяжкі злочини. А вони, як показує справа Князєва, не завжди завдаються. Також треба враховувати, що деякі особливо тяжкі злочини можуть вчинятися і без спільників. Бо як викривати, коли нема кого? Саме тому варто визначити альтернативні умови, за яких корупціонер може не відбувати покарання реально, щоб надати прокурору важелі впливу, які також будуть запобіжниками зловживань (наприклад, сплата штрафу).

Крім цього, умовне покарання за угодами щодо корупційних злочинів стане доступним корупціонерам, які переслідуються іншими органами, а не лише НАБУ. А це означає що і розглядати ці справи буде вже не ВАКС, а й місцеві суди. І якщо угоди, які затверджує ВАКС, досить часто стають предметом публічних обговорень, що може сприяти якості судочинства в таких справах, то місцевих загальних судів надто багато, довіри до них поки надто мало, і відстежувати такі судові рішення буде вкрай складно. І саме тут уже з’являються високі ризики того, що особа дійсно отримає переваги для себе з мінімальними перевагами для держави. 

Також новий законопроєкт пропонує прив’язати погашення судимості лише до невчинення особою інших кримінальних правопорушень. І це теж недоречно, адже судимість як така накладає на людину певні обмеження, у тому числі й щоб вона не могла вчиняти інші злочини. Якщо особа виконувала всі обовʼязки, покладені на неї судом, — відмічалася у службі пробації тощо, — то так судимість можна погасити. Але ж новий законопроєкт пропонує погасити судимість лише відсутністю інших злочинів. А це вже значно спростить засудженому життя, що не зовсім відповідає логіці такого інституту, як судимість. 

Тож в законі варто таки дуже конкретно прописати усі згадані нами вище моменти. Тоді вигода особи від звільнення від реального покарання корелюватиметься із потребами слідства, суду та запитами українців.

3. Кінцева відповідальність за затвердження угоди все одно лежить на судді

Укладення угоди – це завжди пошук прийнятних варіантів як для сторони обвинувачення, так і для захисту. Тому широкі можливості для прокурора в цьому можуть реально дозволити ефективніше переслідувати корупцію. 

Проєкт закону пропонує погоджувати укладення такої угоди керівником органу прокуратури. Це хоч і один із запобіжників, але він може не спрацювати. Варто памʼятати, що кінцеве рішення про затвердження угоди все одно приймається суддями. Саме вони оцінюють наявність фактичних підстав для визнання винуватості, відповідність такої угоди інтересам суспільства тощо. І останню категорію оцінити найважче.

Судді зараз не мають можливостей дослідити всі матеріали досудового розслідування, щоб оцінити, наскільки правильно укладена угода. На наш погляд, надання їм повноваження витребовувати ці матеріали підвищить якість оцінки можливості затвердження угоди. Тоді судді зможуть перевірити, чи дійсно правильно прокурор оцінив дії особи з огляду на зібрані докази. Це також і створить умови для правомірного притягнення судді до відповідальності, якщо він затвердить помилкову угоду. 

Але що ж виграє від таких угод українське суспільство? 

Кримінальний процес – складна і дорога процедура. Тому у більшості цивілізованих держав є механізм прискорення розгляду й засудження особи – угоди з обвинуваченим. 

В Україні інститут угод у корупційних справах був суттєво урізаний у 2014 році. Тоді разом із прийняттям закону про НАБУ встановили запобіжники, щоб фігурантів корупційних справ місцеві суди не відпускали без належного покарання. 

Минуло 10 років, практика притягнення до кримінальної відповідальності суддів, нардепів чи очільників держорганів розвивається із розширенням практики ВАКС. Але кримінальний процес залишається тривалим і дорогим. Справи можуть слухатися довго, і, хоч інтерес до них з часом спадає, ресурсів держави на визначення винуватості потенційних корупціонерів все одно витрачається чимало.

Тому і вдаються до практики угод – це значно швидше та ефективніше. Так можна відшкодувати збитки, засудити особу, тобто усунути її від “годівнички” та вивільнити ресурси слідчих, прокурорів та суддів на інші, значно складніші та небезпечніші для країни корупційні справи.

Чи можна це назвати “відкупом”? Навряд, інакше покарання за будь-які злочини у вигляді штрафу можна назвати відкупом. Більше того, в результаті повного розгляду, що триматиме роками, особу можуть визнати невинуватою, або й строки давності спливуть. А так вона сама зізнається в злочині й отримає реальні перешкоди для подальших корупційних дій. 

Тому цей резонансний законопроєкт про угоди варто доопрацювати. Тоді кримінальний процес дійсно пришвидшиться, а механізм угод працюватиме без зловживань. І всі зацікавлені — й обвинувачений, і слідство, й українці, які теж уважно стежать за розглядами цих справ — чітко розумітимуть потенційні переваги від таких угод.

1. За час свого існування АРМА так і не отримало репутацію надійного партнера для органів системи кримінальної юстиції

Нагадаю, що за своїм призначенням АРМА — це інституція, яка повинна ефективно відшукувати майно фігурантів кримінальних справ за запитом правоохоронців та управляти арештованими активами. Але фактично цей орган не справляється з тією кількістю активів, які йому надходять, та неспроможний якісно виконувати свої функції. 

На це зокрема вказують результати роботи Агентства у 2023 році. Так, кількість переданих в управління АРМА активів різко зменшилася у порівнянні з 2021 та 2022 роками. І на цей показник впливає як кількість випадків, коли є підстави для передачі активів до АРМА, так і довіра до Агентства. 

І попри надзвичайно велику кількість арештованих активів, переданих до АРМА у 2022 році, ситуація з кількістю укладених договорів управління майже не змінилася.

Цим тьмяним результатам сприяло чимало речей – невизначеність правил та процедур управління, відсутність якісних інструментів розшуку активів, а також чимала кількість корупційних лазівок та висока спокуса незаконно збагатитися на майні, «відібраному» у власників. 

Через репутацію Агентства зміни, які могли б покращити його роль та функції, проходять дуже тяжко. Але є засоби, які можуть дозволити обʼєктивно поглянути на його роботу, і це – запровадження зовнішньої незалежної оцінки (аудиту) ефективності діяльності.

2. Активність АРМА в ключових сферах – розшуку та управління активами – зменшується

На сьогодні голова АРМА Олена Дума звітує про «переломний» рік в історії Агентства. І демонструє графіки, які показують лише зростання. Проте, як ми побачили зі статистичних даних, невпинно зменшується кількість розшуканих активів, кількість переданих в управління активів, а число укладених договорів з управителями залишається майже незмінним.

Тобто ключові сфери роботи Агентства, за якими можна оцінити його ефективність, перебувають у стагнації. І попри всі вихваляння керівництва, АРМА не можна оцінювати по бюджетних надходженнях, адже це не фіскальний орган. 

Агентство покликане запобігати потенційним втратам держбюджету коштом приватних управителів, і про це потрібно памʼятати завжди. А проблеми в цій сфері зможе підсвітити якраз зовнішній аудит.

3. Наявна модель незалежної зовнішньої оцінки діяльності АРМА дуже недосконала

За сьогоднішніми нормами проведення аудиту до формування складу комісії залучені політичні гравці – Президент України, Верховна Рада та Кабінет Міністрів. І тому:

• є ризик визнання відповідних положень Закону про АРМА неконституційними через відсутність повноважень президента призначати члена комісії з зовнішньої оцінки Агентства (така ж колізія трапилася із відповідними положеннями Закону про НАБУ в 2021);
• така модель сприяє надмірній політизації процесу оцінки. Це ми могли спостерігати у конкурсах на голову АРМА та на керівника САП, коли через політичні інтриги такі відбори тривали надзвичайно довго.

Мало того, зараз Агентство щороку проходить зовнішній аудит визнаною аудиторською компанією. Але, як показує історія з проведенням останнього аудиту, це теж не дуже ефективний захід, адже:

• можливі маніпуляції із закупівлею послуг аудиторської компанії. Торік аудиторська компанія «КРОУ УКРАЇНА» домоглася укладення договору про проведення аудиту виключно через оскарження, бо АРМА встановило вельми специфічні вимоги. Ймовірно, щоб добитися перемоги «повʼязаної» аудиторської компанії;
• аудитори залежать від того, яку інформацію їм надає Агентство. Наприклад, нове керівництво АРМА не надавало певні матеріали начебто через обмежений доступ до них. І це при тому, що імовірно вони були зацікавлені в тому, щоб аудит за 2022 рік був негативний. 

У парламенті вже зареєстровано проєкт закону № 9515, покликаний сформувати ефективний засіб зовнішнього оцінювання роботи АРМА. Однак його потрібно доопрацювати. 

Зокрема, варто звернути увагу на такі суттєві недоліки:

• кількість членів комісії з проведення оцінки треба скоротити до трьох, а призначати їх варто Кабміну на підставі пропозицій міжнародних партнерів;
• розширити коло осіб, які можуть претендувати на позицію члена комісії з проведення оцінки.

Зовнішня оцінка роботи державних органів дуже важлива для того, щоб зрозуміти, наскільки ефективна їх робота. Але, щоб такі інституції, зокрема і АРМА, повноцінно працювали, потрібно належним чином формувати склади команд, які проводять таку оцінку, а також забезпечувати їх доступом до максимально можливого об’єму даних.

***

Українське суспільство має запит на боротьбу з корупцією. Міжнародні партнери зацікавлені в ефективній роботі антикорупційної системи, що, зокрема, допоможе й ефективній євроінтеграції України. 

Ukraine Facility Plan конкретно вказує на потребу запровадити незалежну зовнішню систему оцінки ефективності діяльності АРМА. І щоб ці вимоги задовольнити, необхідно забезпечити внесення змін до закону та повноцінну оцінку діяльності АРМА, тобто регулярно і якісно проводити аудит.

Корупція – це про абстрактну чи конкретну шкоду?

Шкода – це завжди певні втрати, упущення чи недоліки, завдані людям чи підприємству. Їхній розмір визначається залежно від виду шкоди.

Корупція та пов’язані з нею незаконні фінансові потоки перенаправляють державні доходи та завдають збитків державному бюджету, який має забезпечувати охорону здоров’я, житло, освіту та інші основні послуги. Крім цього, корупція підриває здатність держав забезпечувати повагу до прав людини. 

Це відображається у роботі міжнародних інституцій. Наприклад, Комітет ООН з прав людини у 2018 році у висновку щодо Болгарії згадав про проблему безкарності, яка пов’язана з корупцією високопосадовців.

Крім того, корупція підриває довіру до відповідних органів та значною мірою сприяє нестабільності – це підкреслив спеціальний доповідач ООН з прав меншин. 

Однак при вчиненні корупційних злочинів можна також говорити про конкретну шкоду – моральну, матеріальну та фізичну. 

Наприклад, моральна шкода може проявлятися як переживання, сильні емоційні реакції та навіть психічні розлади. Довести заподіяння цієї шкоди, а тим паче виміряти її конкретний розмір досить складно. Переважно для цього беруть до уваги характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, а також характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо).

Наприклад, в одній зі справ колишній голова сільради на Київщині та ексдепутат обвинувачувалися у вимаганні €300 тис. та отриманні $10 тис. хабаря від місцевих підприємців за довгострокову оренду землі. Потерпілі обґрунтували завдану їм шкоду, як душевні страждання та приниження честі та гідності й ділової репутації їхнього підприємства, однак суд визнав цю шкоду непідтвердженою й виплатив лише матеріальну шкоду. 

Але є і протилежні приклади, коли суд підтвердив факт завдання моральної шкоди. Ексдепутата Хмельницької обласної ради засудили за те, що він для збереження своєї посади підбурював виконуючу обов’язки директора Кам’янець-Подільської школи-інтернату «Славутинка» до передачі $50 тис. хабаря. Тоді потерпіла пояснила, що моральна шкода знайшла свій прояв у «щоденних думках та спогадах про ті події, почутті страху, негативних переживаннях, насторозі, тривожності, емоційних та тілесних реакціях, порушеннях сну, нервозності, переживанні психологічного дискомфорту, побоюваннях щодо майбутнього, … були порушені її життєві плани, погіршилась можливість побудови та реалізації нових перспектив і трудових звершень, продуктивної самореалізації, погіршився стан її здоров`я, а відтак якість життя в цілому». 

Суд визнав ці доводи обґрунтованими і присудив виплатити їй 50 тис. грн моральної шкоди.

Матеріальна шкода – це грошові чи майнові збитки, яких зазнала людина. В цьому випадку доволі легко довести шкоду та визначити її грошовий еквівалент. Наприклад, це можуть бути гроші, розтрачені або привласнені засудженою особою. 

До прикладу, колишнього заступника гендиректора Інституту титану Андрія Рачкова обвинувачували у привласненні 10 млн грн. Він перерахував їх на рахунки офшорної компанії за послуги, які насправді не надавали й не виконували. ПАТ «Інститут Титану» подало цивільний позов до суду та отримало повне відшкодування завданих збитків на підставі обвинувального вироку щодо Рачкова. 

Схоже відбулося й у справі, в якій ексдиректора «Чорнобильського спецкомбінату» обвинувачували в укладанні договорів та придбанні дизельного палива та бензину А-92 за завищеними цінами. Підприємство зазнало 1 млн грн збитків, які за цивільним позовом відшкодували повністю. 

А що ж із фізичною шкодою від корупції? За 4 роки роботи у рішеннях ВАКС такі випадки не траплялися, але корупція може завдати фізичної шкоди опосередковано: 

• корупція у сфері охорони здоров’я може призвести до смерті людини, зокрема через різницю в якості послуг;

• корупція у сфері будівництва може призвести до травм, оскільки не було належних риштувань, або ж роботи були низької якості. 

Хто такі потерпілі та які їхні права?

Якщо вам завдана шкода від злочину, то ви можете «отримати» статус потерпілого у кримінальному провадженні, подавши заяву про вчинення кримінального правопорушення. Однак не завжди потерпілий є заявником і не кожен заявник – потерпілий, адже про злочин може заявити будь-хто. Тож такий статус можна набути й пізніше в процесі, подавши відповідну заяву про визнання потерпілим.

Права та інтереси потерпілого захищені законом, тому він має право на представника, може ознайомлюватися з матеріалами справи, подавати докази та показання, брати участь у судових засіданнях, висловлювати свою думку про призначення покарання, укладати угоди про примирення, оскаржувати судові рішення тощо. 

А найважливіше – потерпілий має право на відшкодування. 

Як можна отримати відшкодування від корупційного злочину?

Є три варіанти: отримати відшкодування добровільно, відсудити його за цивільним позовом чи дістати компенсацію з держбюджету. 

Перший варіант можливий переважно при затвердженні угод. Часто за таких випадків цивільний позов навіть не заявляють. Наприклад, в одній зі справ «Укрзалізниця» зазнала 200 млн грн збитків. Сторони дійшли домовленості щодо добровільного відшкодування компанії 2 млн грн. Така суттєва різниця в сумах пов’язана з майновим становищем обвинуваченого, який і мав виплатити гроші. 

Аналогічна ситуація сталася, коли ДП «Держінформ’юст» відшкодували лише 500 тис. грн з 6,7 млн грн заподіяних збитків. Обвинувачені, які погоджуються на добровільну виплату відшкодування, можуть використовувати таке помʼякшення, щоб помʼякшити своє покарання.

Найбільш поширений спосіб отримати відшкодування — подати цивільний позов. За своєю суттю це заява, в якій потерпілий обґрунтовує розмір збитків, факт їхнього заподіяння обвинуваченим та просить їх відшкодувати. Позов можна подати до початку судового розгляду. Цивільним позивачем може бути як потерпілий, так і держава – або в особі прокурора САП (у визначених законом спеціальних випадках), або в особі окремої установи. 

Станом на 8 лютого ВАКС закінчив розгляд 34 позовів у кримінальних провадженнях. З них задоволено (у тому числі частково) 18 цивільних позовів, а відмовлено у задоволенні лише раз – через недоведені збитки. Водночас було 4 випадки, коли суд закрив розгляд цивільних позовів, бо позивачі самі від них відмовилися. Ще 11 цивільних позовів залишали без розгляду (досить часто через виправдання обвинувачених). 

Доля цивільного позову залежить від того, чи засудить суд обвинуваченого, чи виправдає його. Також були випадки, коли цивільний позов залишили без розгляду, оскільки в справі проти обвинуваченого закінчилися строки давності. Наприклад, у справі щодо завдання 13 млн грн збитків Департаменту охорони здоров’я Запорізької ОДА ВАКС вказав, що встановити обставини правопорушення неможливо, адже обвинувачений звільнений від кримінальної відповідальності, через що цивільний позов не підлягає вирішенню, і його залишили без розгляду.

Якщо суд залишив цивільний позов без розгляду, чи особа не подала його до початку розгляду, це можна зробити окремо, в порядку цивільного судочинства. Однак таких випадків у практиці справ ВАКС ми не встановили.

Буває й таке, що позивачі з певних причин відмовлялися від свого цивільного позову. Наприклад, у справі про злочинну організацію Януковича-Курченка та заволодіння стабілізаційним кредитом НБУ потерпілий Нацбанк згодом відмовився від позову, хоча зазнав збитків у понад 700 млн грн. Тому ВАКС був змушений залишити цей позов без розгляду.

Є також гіпотетична можливість отримати компенсацію з державного бюджету. Адже в держави є обовʼязок відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю (ст. 1207 ЦК України). І такі відшкодування призначають у тому випадку, коли невідомо, хто вчинив злочин, або ж ця людина неплатоспроможна. 

На жаль, спеціальний закон, який би встановлював порядок таких відшкодувань, досі не прийняли. Як і немає закону, який би визначав порядок реалізації обовʼязку держави компенсувати шкоду фізичним особам, про який згадується у ст. 1177 ЦК України. Тож і таких випадків у справах, підслідних НАБУ, ще не було.

Як покращити становище потерпілих від корупції? 

Практика відшкодувань від корупційних злочинів не така велика, як хотілося б. Тому потрібно вирішувати основні проблеми, які є на рівні законодавства та практики його застосування. 

Ми проаналізували доповіді та публікації Асоціації з імплементації Конвенції ООН проти корупції, спрямовані на покращення юридичного становища потерпілих від корупції. І виявили такі можливості для цього. 

Найперше – норми щодо відшкодування мають бути простими, прозорими та зрозумілими у застосуванні. Потерпілих треба повно поінформувати про право вимагати відшкодування. А правоохоронні органи та антикорупційний суд повинні докладати всіх зусиль, щоб забезпечити та полегшити участь потерпілих на всіх стадіях провадження, враховуючи їхню позицію при розгляді справи. 

Окремі обов’язки можуть покладатися на державу. Провадження не мають створювати для потерпілих фінансовий тягар, який би заважав або демотивував їх заявляти про відшкодування. Тож держава має надавати допомогу та підтримку, коли це потрібно потерпілим. 

Окремо пропонується розглянути можливість створити спеціальні фонди і механізми, з яких потерпілі зможуть отримувати компенсації наперед, не чекаючи на завершення тривалого цивільного або кримінального провадження. 

Це не завжди можливо, враховуючи вимоги національного законодавства. Тож якщо компенсацію можна отримати лише після судового розгляду, а провадження немає або його розгляд затягують, тоді держава не виконує своїх зобов’язань. 

Важливу роль щодо захисту прав потерпілих від корупції можна надати недержавним організаціям. 

Представник Transparency International (TI) Brazil Фабіано Анджеліко під час виступу на 10-й відновленій сесії Групи перегляду реалізації Конвенції ООН проти корупції розповів про випадок, коли компанія зобов’язалася виплачувати $700 млн компенсації протягом 25 років. Прокурори тоді погодилися, що TI Brazil запропонує систему управління фондом, утвореним з платежів тієї компанії. Керувати фондом будуть як сама компанія, так і представники громадськості, а його мета – запобігання корупції.

У країнах ЄС зараз широко дискутується проєкт Директиви про боротьбу з корупцією. Наші колеги з Transparency International надали свій висновок щодо цього проєкту і пропонують слушні рекомендації в частині статусу потерпілих від корупції:

• оперативно ідентифікувати та залучати потерпілих (державних і недержавних) до кримінальних проваджень;
• надати можливість представляти інтереси потерпілих недержавним організаціям;
• організувати роботу координаторів роботи з потерпілими;
• забезпечити у справах проти корупції визнання потерпілими і застосування положень Директиви ЄС, що встановлює мінімальні стандарти щодо прав, підтримки та захисту потерпілих від злочинів.

Єврокомісія у звіті щодо України також згадувала про необхідність привести законодавство України про права потерпілих у відповідність до Директиви 2012/29/EU та Директиви 2004/80/EU щодо компенсації жертвам злочинів.

***

Як бачимо, дотримання прав потерпілих та надання їм можливостей ці права захищати може знизити рівень корупції в країні. Адже потерпілі, маючи приватний інтерес, можуть захищати свої права активніше, ніж державні органи та підприємства. 

Щоб це сталося, треба підвищити обізнаність людей щодо отримання компенсацій від вчинених корупційних злочинів. А також сформувати чітку судову практику щодо того, яким чином визначати розмір моральної шкоди. Не менш важливою є якісна правнича допомога потерпілим – у випадку зі шкодою для підприємств ідеться про ефективну роботу їхніх юридичних служб. 

Це, а також якісна взаємодія органів досудового розслідування з потерпілими (або потенційними потерпілими) від корупційних кримінальних правопорушень дозволять сформувати послідовну судову практику щодо відшкодувань потерпілим завданих збитків. 

І звісно ж, варто постійно досліджувати нові практики захисту інтересів потерпілих від корупції. Наприклад, розглянути можливість створити спеціальні фонди відшкодування збитків. Та, зрештою, Україні треба прийняти спеціальне законодавство про відшкодування державою збитків потерпілим в тих випадках, коли конкретного злочинця не встановлено.

Матеріал підготовлено спільно з Юлією Полторак, юристкою з моніторингу справ ВАКС Transparency International Ukraine

Розумні строки: як їх дотримання впливає на роботу суду? 

Як ми вже згадували вище, на судовий розгляд впливає чимало чинників. Так, на швидкість розгляду справ впливають, зокрема, складність цих проваджень, кількість обвинувачених, їхня поведінка. 

Наприклад, якщо у справі багато документів, відеозаписів та звукозаписів, які треба прослухати суддям, а також наявні кілька десятків свідків, яких необхідно допитати, то складно очікувати, що суд винесе вирок швидше, ніж за рік. А якщо таких справ у суддів кілька десятків, провести швидкий та якісний судовий розгляд – це справді завдання із зірочкою.

Досить часто розгляд затягується через відкладення суддями засідань. У межах моніторингу у 2023 році наші юристи відвідали 390 засідань. З них відбулися 244 (63%), а були відкладені 146 (37%). Найчастіші причини для відкладення:

• неявка підозрюваного/обвинуваченого (у 54 випадках зі 146);
• без повідомлення причини (у 22 випадках зі 146).

Так, неявка підозрюваних може бути з поважних причин та з неповажних. Закон визначає, що до поважних причин належать, наприклад, смерть близької особи, стихійне лихо та інші обставини, які об’єктивно унеможливлюють реагування особи на виклик. А оскільки навести вичерпний перелік поважних причин обʼєктивно неможливо, цим часто і цілком свідомо зловживають учасники справ – щоб затягнути розгляд і, зрештою, дочекатися спливу строків давності. 

Наприклад, торік народна депутатка Шол просила відкласти розгляд справи через її участь в засіданні парламенту, а нардепка Анна Колісник – через те, що в неї відключили світло. А це сприяло затягуванню розгляду справ щодо них і, зрештою, ці провадження були закриті, бо строки давності спливли.

Відповідно до законодавства, саме суд має забезпечувати дотримання розумних строків розгляду. І він має для цього інструменти – привід учасника, накладення грошового стягнення, зміна запобіжного заходу. 

Проте, на жаль, ВАКС не завжди використовує ці інструменти, а якщо й використовує, то розміри штрафів за неявку до суду вкрай малі: у 2023 році ці суми варіювалися від 1342 грн до 5368 грн. Крім цього, суд не може застосувати такі стягнення до захисників, які теж можуть ігнорувати засідання без поважних причин.

Недотримання розумних строків судового розгляду може також призвести до збігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Адже розумні строки судового розгляду також спираються на строки давності. Якщо суд таки прийде до висновку про вину обвинуваченого, до цієї особи, за загальним правилом, мають бути застосовані якісь каральні заходи. А якщо строки давності спливли, то суду залишається лише констатувати винуватість особи і відпустити її. І це за умови, що захист не буде клопотати про звільнення від кримінальної відповідальності через сплив строків давності. В такому разі навіть про констатацію винуватості говорити не можна.

На жовтень 2023 року, коли ми завершили цей етап моніторингу, судді першої інстанції ВАКС звільнили від кримінальної відповідальності або покарання у звʼязку зі спливом строків давності 21% від усіх фігурантів. І це число зростає. 

Наприклад, на таку долю могла очікувати справа щодо ексдиректорки держпідприємства «Укрмедпроєктбуд» Ірини Коваль та її спільника-ексдиректора ТОВ «Укрпрофмед» Ігоря Кучму, яких ВАКС засудив наприкінці грудня 2022 року. Але АП ВАКС не встигла розглянути цю справу до 9 грудня 2023 року, а саме тоді спливли строки давності. Однак АП ВАКС виправдала цих осіб, скасувавши обвинувальний вирок першої інстанції.

Не меншою проблемою залишається й етика учасників судового процесу — зокрема зловживання, що їх можуть допускати як сторона обвинувачення, так і сторона захисту. 

Варіантів для таких зловживань чимало. Заявлення необґрунтованих відводів та клопотань, тривале ознайомлення з матеріалами кримінальних справ та інші витівки юристів можуть часто негативно впливають насамперед на права обвинуваченого та підозрюваного. Адже таким чином суд тривалий час не може приступити до розгляду справи по суті і вирішити, чи вчинила особа злочин, чи таки ні. Бо якщо не вчинила, то всі обмеження її прав потрібно припинити. 

Такі зловживання також можуть бути спрямовані на «затягування» судового розгляду, і КПК України надає обмежене коло засобів, якими можна реагувати на такі дії. Так, судді ВАКС застосовують принцип недопустимості зловживання процесуальними правами, який хоч і не визначений в законі, але є загальноправовим. На користь цього аргументу наводиться відповідна позиція Верховного Суду. 

Наприклад, КПК України не містить норм, які б забороняли використання нецензурної лексики в процесуальних документах. Але це не означає, що її можна використовувати. При цьому в практиці АП ВАКС є рішення, у яких судді визнавали використання нецензурної лексики зловживанням процесуальними правами.

До того ж судді ВАКС мають можливість притягувати до адміністративної відповідальності за неповагу до суду. З 11 лютого 2022 року судді ВАКС отримали повноваження штрафувати учасників процесу за неповагу до суду. Потрібні зміни були внесені до КУпАП, на їх доцільності TI Ukraine наголошувала велику кількість разів. 

Неповага до суду виражається у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача, в непідкоренні громадян розпорядженню головуючого, в порушенні порядку під час судового засідання. Тобто ідеться про дії, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених ним правил. Покарання за такі правопорушення — штраф від 850 до 2550 грн.

На жаль, у практиці ВАКС ми встановили лише один випадок, коли суддя притягнув адвоката до такої відповідальності. Але ситуацій, коли адвокати сперечаються з головуючими у справах, порушують порядок судового засідання та іншим чином висловлюють свою зневагу до суду, значно більше. Тож суду безперечно варто частіше реагувати на такі порушення. 

Угоди в топкорупційних справах: чому ними подекуди не задоволене суспільство?

У 2023 році ВАКС затвердив декілька угод в корупційних справах, і до окремих із них у громадськості виникали запитання.

Взагалі угода про визнання винуватості – це юридичний «компроміс» між стороною обвинувачення та підозрюваним. А щоб не було зловживань, ці угоди повинен перевіряти суд. 

Так, умови угоди мають відповідати інтересам суспільства – це залежить від тяжкості злочину та власне співвідношення публічних і приватних інтересів. Звісно ж, угода не має порушувати права, свободи чи інтереси сторін і обов’язково повинна бути добровільною.

Укладаючи угоду, сторони можуть погодити покарання, розмір збитків до відшкодування та умови, за яких покарання відбуватися не буде – наприклад, коли йдеться про так звані «умовні строки». Саме з цим, а також із щедрими донатами фігурантів гучних справ і виникло суспільне обурення.

Наприклад, на початку серпня ВАКС затвердив угоду Миколи Злочевського з прокурором САП. Як наслідок, ексміністр екології визнав вину, сплатив 68 тис. грн штрафу за «суперхабар» у $6 млн доларів, а також понад 660 млн грн допомоги на ЗСУ. Так само за угодами екснардеп Олександр Трухін сплатив на армію 6 млн гривень, а відсторонений мер Полтави Олександр Мамай зобов’язався задонатити 2 млн. 

До угоди у справі Злочевського виникли запитання через незрозумілу зміну статті, в якій обвинувачувався ексміністр часів Януковича. Адже ще у лютому 2023 року Злочевський обвинувачувався в організації підкупу особливо відповідальної службової особи. За це його могли позбавити волі від 5 до 10 років з конфіскацією майна або без неї. 

Але в процесі прокурор САП прийняв рішення помʼякшити статтю обвинувачення на «зловживання впливом» – тобто підкуп особи, яка завдяки своїм звʼязкам з посадовцем може вирішити якесь питання. За це закон встановлює штраф від 17 до 68 тис. грн, обмеження волі від 2 до 5 років або позбавлення волі на строк до 2 років. 

З цієї справи постало важливе запитання: що краще – підтримка армії зараз чи справедливе засудження (якщо буде доведено вину) потім? І думки учасників дискусії розділилися. 

На наш погляд, важливою в процесі затвердження угод є відповідність закону. Якщо національний закон не дає розсуду призначати покарання нижче санкції статті, то не можна змінювати обвинувачення лише для того, щоб затвердити угоду. До того ж усі ці угоди повинні бути якісно прокомуніковані, щоб не залишалося простору для маніпуляцій та додумувань.

Додає проблем із затвердженням угод і те, що суд не має якісних інструментів перевірки правильності інкримінованої обвинуваченому статті, коли йому надходить для затвердження угода. Хоча керівник САП стверджує, що жоден «донат» не впливає і не може впливати на правову кваліфікацію дій особи.

Інша проблема, повʼязана з вироками за угодами, – їх засекречування. Така практика суду не відповідає чинному законодавству, принципам публічності та відкритості судових рішень, встановлених КПК України та Законом України «Про доступ до судових рішень».

Наприклад, вироки за обвинуваченням ексголови Рахункової палати Валерія Пацкана, а також того ж Миколи Злочевського закриті, а підстави для їх закриття незрозумілі. Виглядає так, що в суддів немає технічної можливості обмежити доступ лише до частини вироку, тому державному підприємству «Інформаційні судові системи» та дотичним держорганам потрібно виправити цю проблему. А саме – розробити та запровадити технічну можливість приховувати від публічного доступу окремі частини судових рішень, розголошення змісту яких може зашкодити кримінальному провадженню.

Вирішити порушені в цій частині проблеми зможе уніфікація суддями ВАКС практики оцінювання суспільного інтересу при затвердженні угод. Також варто використовувати суддів-спікерів для комунікації змісту засекречених вироків, зокрема, щодо тих умов угоди, які можуть бути розголошені. А парламенту зі свого боку варто надати суддям повноваження при оцінці змісту угоди про визнання винуватості розглядати весь масив доказів, якими прокурор обґрунтовує винуватість особи. 

І, звісно, проблема «поправок Лозового»

За минулий рік ми стали свідками багатьох випадків закриття кримінальних проваджень через сплив строків досудового розслідування. 

Серед них як справа «Приватбанку», де рішення про закриття ще не прийняли, але проблема зі строками констатована на рівні АП ВАКС. Так і справи Укрзалізниці, братів Дубневичів, «Ощадбанку», а також «Роттердам +», у яких перша інстанція закрила провадження, але Апеляційна палата ВАКС скасувала ці закриття. 

Нагадаємо, що у законі, який запроваджував «поправки Лозового», написано: «зміни не мають зворотньої дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін». Тобто нардепи ніби й вказали, як саме варто продовжувати строки досудового розслідування у старих та нових кримінальних провадженнях, однак зробили це вкрай невдало.

У своєму роз’ясненні парламентарі використали слова та терміни, які не мають однозначного розуміння у лексиці кримінального процесуального закону. А оскільки правоохоронці можуть обʼєднувати та виділяти кримінальні провадження, то незрозумілим залишається порядок продовження строку досудового розслідування в обʼєднаних кримінальних провадженнях, коли перша з об’єднаних справ могла початися задовго до прийняття «поправок Лозового».

Ситуацію ще погіршила непослідовна та непередбачувана практика застосування цих змін Верховним Судом. Одні судді вважали, що новий порядок продовження строків досудового розслідування не поширюється на «старі» кримінальні провадження, а інші були переконані,  що поширюється. Зрештою обʼєднана палата ККС ВС взагалі сформулювала позицію, що в обʼєднаних кримінальних провадженнях, де відомості вносилися як до, так і після набрання чинності «поправками Лозового», строк досудового розслідування треба було продовжувати по-новому. І це всупереч спеціальній вказівці в законі.

Як наслідок, різні судді трактували ці зміни в КПК по-різному, усталену практику застосування «поправок» виробити так і не встигли, а топкорупційні справи були закриті. 

Проте не всі «поправки Лозового» варто оцінювати негативно. Наприклад, продовження строку досудового розслідування слідчим суддею, а не прокурором, після повідомлення особі про підозру підвищує гарантії для незалежного оцінювання потреби в продовженні строку. Адже керівник органу прокуратури, на відміну від суду, залишається представником обвинувачення, тобто є зацікавленою стороною.

У грудні народні депутати зробили спробу вдосконалити положення про строки досудового розслідування. Вони вилучили з КПК України часове обмеження досудового розслідування без підозрюваних.

Але надзвичайно невдала річ у цих поправках залишається. Йдеться про наявність безумовного обовʼязку суду закрити кримінальне провадження, якщо строки досудового розслідування закінчилися. 

Це положення, з одного боку, може бути корисним. Наприклад, якщо сторона обвинувачення зволікає і тривалий час не передає обвинувальний акт до суду, це безумовно порушує права сторони захисту, тому повинна бути відповідна реакція. 

З іншого боку, який вплив на права підозрюваного чи обвинуваченого матиме 3-денний пропуск строку з направленням обвинувального акту? Саме це було підставою для скасування вироку судді Пономаренку, якого засудили до позбавлення волі строком на 2 роки за вплив на рішення іншого судді.

Відтак дискусія про строки досудового розслідування повинна вестися в площині допустимості доказів, а також розумності строків провадження щодо особи. А зараз ми пожинаємо плоди від різного читання КПК України прокурорами, адвокатами та суддями.

Що називають «поправками Лозового»?

Як ми уже говорили раніше, цим словосполученням визначають комплекс змін до КПК України, який набрав чинності 16 березня 2018 року. Ці зміни стосувалися широкого кола процесуальних дій – призначення експертиз через ухвали слідчого судді, порядку проведення обшуків, встановлення строків досудового розслідування до повідомлення особі про підозру, а також порядку їх продовження.

Однак у публічній дискусії зараз «поправки Лозового» вживаються саме на позначення змін до КПК України щодо встановлення строків досудового розслідування. Тобто ідеться про відрізок часу між реєстрацією кримінального провадження в ЄРДР до повідомлення особі про підозру, а також від такого повідомлення і до направлення обвинувального акту в суд чи закриття кримінального провадження.

Ці зміни також визначали спеціальний порядок продовження таких строків. Так, продовжувати строки досудового розслідування може або слідчий суддя за клопотанням сторони обвинувачення (це він може робити до повідомлення про підозру, причому неодноразово), або керівник органу прокуратури (після повідомлення про підозру, щонайдовше до 3 місяців), або слідчий суддя (після повідомлення про підозру, щонайдовше до 12 місяців).

Крім цього, судді отримали повноваження закривати кримінальні провадження, якщо строки досудового розслідування спливли. Але це не можна робити, якщо ідеться про повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я.

Отже, коли йдеться про «поправки Лозового» в публічній площині, найчастіше говорять саме про строки досудового розслідування та надання повноважень суддям закривати справи, у яких ці строки закінчилися. 

«Поправки Лозового» хороші чи погані?

Означені вище зміни до КПК України не погані самі собою — проблеми виникають вже на рівні їх застосування. Дійсно, не зовсім виправдано, що слідчий суддя повинен продовжувати строки досудового розслідування до повідомлення про підозру. Адже права, за якими повинен здійснюватися судовий контроль, ще відсутні, бо ж і підозрюваних немає. 

Основна проблема «поправок Лозового» виникла через роз’яснення з боку законодавця щодо регулювання цього процесу. Власне, нардепи ніби й описали, як саме варто продовжувати строки досудового розслідування у старих та нових кримінальних провадженнях, однак зробили це вкрай невдало. 

Річ у тім, що у своєму роз’ясненні парламентарі використали слова та терміни, які не мають однозначного розуміння у лексиці кримінального процесуального закону. А оскільки, правоохоронці можуть обʼєднувати та виділяти кримінальні провадження, то незрозумілим залишається порядок продовження строку досудового розслідування в обʼєднаних кримінальних провадженнях, коли перша з об’єднаних справ могла початися задовго до прийняття «поправок Лозового».

Ситуацію ще погіршила непослідовна та непередбачувана практика застосування цих змін Верховним Судом. Одні судді вважали, що новий порядок продовження строків досудового розслідування не поширюється на «старі» кримінальні провадження, а інші —  що поширюється. А обʼєднана палата ККС ВС взагалі сформулювала позицію, що в обʼєднаних кримінальних провадженнях, тобто в тих, де відомості вносилися як до, так і після набрання чинності «поправками Лозового», строк досудового розслідування повинен був би продовжуватися по-новому. І це попри спеціальну вказівку в законі!

Через такі ось невизначеності та різні підходи й виникають проблеми з оцінкою того, чи правильно продовжили строк досудового розслідування у кримінальному провадженні, а відтак чи він не закінчився взагалі. І, ясна річ, говорити про повноцінний захист прав та інтересів підозрюваних у таких ситуаціях уже теж не доводиться.

Які справи вже постраждали від «поправок Лозового»?

Тільки цього року через сплив строків досудового розслідування вже були закриті деякі гучні справи – це і справа «Роттердам+», і справа Альперіна. І вже найближчим часом така ж доля може спіткати провадження щодо заволодіння 9,2 млрд грн Приватбанку.

Через те, що відомості в ЄРДР вносилися до набрання чинності «поправками Лозового», сторона обвинувачення у цих кримінальних провадженнях не вважала за доцільне звертатися до слідчих суддів з клопотаннями про продовження строків досудового розслідування.

І їхня позиція була обґрунтована. Адже в законі, який запроваджував «поправки Лозового», написано, що «зміни не мають зворотньої дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін». 

Тому видаються досить дивними закиди тих фахівців, які стверджують, що сторона обвинувачення «лінувалася» чи помилково не продовжувала строки у таких кримінальних провадженнях через слідчого суддю. 

Чи є щось хороше в «поправках Лозового»? Що точно не варто змінювати?

Найімовірніше, запровадження строків досудового розслідування до повідомлення особі про підозру мало метою позбавити правоохоронців можливості кошмарити бізнес у фактових кримінальних провадженнях. Адже до прийняття та ж Нацполіція мала можливість проводити обшуки, вилучати та арештовувати майно, і при цьому роками нікому не повідомляти про підозру.

Це приклад того, як із  проблемою тиску на бізнес борються неналежними засобами. І оскільки тепер, як і раніше, обшуки санкціонують слідчі судді, вони ж і вирішують питання арешту чи розглядають скарги на неповернення тимчасово вилученого майна. Тобто засоби судового контролю за дотриманням прав особи є.

Більше того, навіть з обмеженням строків досудового розслідування до повідомлення про підозру тиск на бізнес з боку правоохоронців продовжується. 

Однозначно позитивним є судовий контроль за продовженням строків досудового розслідування після повідомлення особи про підозру. Це цілком доречні норми, адже в таких справах є підозрювані, і слідчий суддя здійснює судовий контроль за дотриманням їхніх прав.

Повернення до попередньої моделі, коли строки продовжував керівник органу прокуратури, може негативно вплинути на гарантування прав людини, бо той же прокурор надалі може представляти сторону обвинувачення в суді, що вже створює певний дисбаланс. Про це ми більше говорили в юридичному аналізі проєкту закону №10100 – саме цей документ, на думку нардепів, і має виправити всі проблеми з «поправками Лозового».

Що ж треба змінити в нинішньому КПК і як це вплине на наявні справи НАБУ-САП?

Щоб покращити стан справ зі строками досудового розслідування потрібно зробити кілька кроків.

1. Слідчий суддя не повинен продовжувати строки досудового розслідування, коли у кримінальному провадженні немає підозрюваних. Але ті особи, чиї права обмежуються без повідомлення про підозру, мають бути спроможними оскаржити тривалість досудового розслідування.
2. Водночас у провадженні з підозрюваними строки досудового розслідування має продовжувати слідчий суддя. А якщо такі строки продовжуватиме керівник органу прокуратури, його рішення повинне оскаржуватися в суді. 
3. Сплив строку досудового розслідування не повинен безумовно призводити до закриття кримінального провадження. Тому положення п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України треба вилучити. 

Якщо ж говорити про вплив такого оновлення КПК України на нинішні справи НАБУ-САП, то треба враховувати, що за загальним правилом процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями КПК України, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. І так само допустимість доказів визначається положеннями цього Кодексу, чинними на момент їх отримання таких даних (друга частина цієї ж статті).

Як ми вже згадували, «поправки Лозового» не поширювалися на «старі» кримінальні провадження. Проте таке застереження не вберегло від плутанини в судовій практиці.

Відтак якщо просто скасувати «поправки Лозового» в частині порядку продовження строку досудового розслідування, це вплине на ті кримінальні провадження, де продовжуватимуть строки досудового розслідування або станом на день набрання чинності цими змінами, або в майбутньому. І це вже теж дуже добре.

А ось на кримінальні провадження, в яких триває ознайомлення з матеріалами досудового розслідування чи вже скеровано ці матеріали до суду, таке оновлення КПК України, найбільш імовірно, не справить жодного ефекту.

Хоча, якщо прибрати повноваження суду закривати кримінальне провадження через сплив строку досудового розслідування, дискусія повернеться в русло допустимості доказів, зібраних після спливу строку досудового розслідування. А це вже продуктивніше, ніж просто закрити кримінальне провадження через різницю поглядів на читання положень КПК України в органу досудового розслідування, прокуратури та суддів.

Тож потрібно якісно підійти до вдосконалення положень КПК України, а не обходитися півмірами, як це, здається, намагалися зробити в правоохоронному комітеті. Навіть більше — потенційно такі півміри можуть створити ще більше проблем. І це чудово розуміють як вітчизняні експерти, так і наші міжнародні партнери — про що прямо наголошувала G7 у своєму нещодавньому повідомленні.

У чому суть презумпції невинуватості? 

Доки немає обвинувального вироку, невідомо, винна особа чи ні. Це не перешкоджає органам досудового розслідування чи прокуратури відстоювати винуватість особи перед судом, але вони не можуть прилюдно оголошувати людину винною чи формувати до неї таке ставлення.

Ця вимога існує для того, щоб покарання й відповідний осуд суспільства наставали вже після вироку суду, а не заздалегідь чи взагалі до того, як справа потрапить до суду. 

Тому правоохоронці в публічній комунікації про затримання чи викриття ймовірних злочинців не згадують їхні імена та прізвища, а на фотографіях «блюрять» обличчя. І навіть якщо людину доволі легко ідентифікувати, а в мережі з’явилося відео від журналістів, називати її винною заборонено.

Тут згадався кумедний випадок, коли СБУ наклала пікселі не тільки на затриманих, а й на кота, який потрапив у кадр правоохоронців.

13 жовтня 2023 року в одному з випусків подкасту Radio NV «Секрети НАБУ» детектив Браверман, у контексті обговорення можливого надання Микитасем хабаря 22 млн євро меру Дніпра Філатову, сказав таке: 

«Як пояснювали свідки, з цим підприємцем (Микитасем — ред.) співпрацювали декілька років до цих подій, вони неякісно виконали свої задачі, тому їх не хотіли, але так як вони почали наполегливо старатися зустрітися із мером (мером Дніпра — ред.) і дали свої пропозиції, які мали провокативний характер. Тому і відбулось фіксування даного злочину.

Стосовно суми 22 млн євро (хабар Філатову — ред.) детектив зауважив наступне: «В процесі розмов, що були нами зафіксовані, озвучувалось, що ця сума буде рости. Він хвалився, що по інших об`єктах було 500 млн, а він наростив до 2,5 млрд. Тобто він казав, що в нього є великий досвід, і ця сума може бути не кінцева, 220 млн — це той мінімум, про який вони домовилися, який був зафіксований вже на той час документами і договорами. Тому ми інкримінуємо ці 22 млн, але він планував, що це буде більше».

Суд встановив, що детектив НАБУ хоч і не називав конкретних прізвищ, але контекст розмови й категоричні твердження детектива безперечно формують у глядачів та слухачів цього інтерв’ю враження, що Микитась винен у вчиненні злочину. 

Микитась заявив, що такі твердження детектива НАБУ мають негативний вплив як для нього, так і для авторитету судової влади — ВАКС із ним погодився. А директору НАБУ суд вказав не допускати подібних випадків у майбутньому.

Чому варто дотримуватися презумпції невинуватості?

Насамперед це ознака цивілізованості держави, а також того, що винуватість особи вирішує суд, а не натовп. Звісно, це не забирає у громадськості право поширювати інформацію про роботу правоохоронців, але визначає правила подачі інформації. 

Ці правила визначені як у ст. 17 КПК України, так і в інших законодавчих актах. Також про це згадано у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. 

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що презумпція невинуватості є складовою права особи на справедливий суд, оскільки суд не може бути упередженим у винуватості людини без дослідження відповідних доказів та думок сторін.

На жаль, ЄСПЛ неодноразово вказував на порушення зобов’язань України щодо дотримання презумпції невинуватості. І те, що ВАКС визнав вислови детектива НАБУ щодо Микитася порушенням – істотне зрушення, яке демонструє здатність національної правової системи виправляти помилки без звернення до міжнародних судів.

Презумпцію невинуватості порушили. Що за це буде? 

Перш за все людина має право на відшкодування завданих збитків. І якщо буде відповідне рішення суду (національного чи міжнародного), доведеться платити коштом державного бюджету. Тобто замість того, щоб фінансувати відбудову чи Сили оборони, українці спонсоруватимуть чиїсь необачні висловлювання.

Інші наслідки – репутаційні. Міжнародна спільнота буде з недовірою ставитися до української судової системи, матиме сумнів у її справедливості. 

Наприклад, одним із аргументів для відмови сербського суду екстрадувати колишнього генерала СБУ Андрія Наумова, засудженого за відмивання доходів, стали слова Зеленського: «Андрій Наумов – зрадник».

Коли судять російських загарбників чи інших шкідників національній безпеці, емоції часом можуть виходити на перший план. Але попри всі обставини та запеклу війну, нам потрібно залишатися правовою державою. Саме ця цивілізованість показує разючу різницю між нами та російською федерацією, де немає жодної поваги до прав людини та верховенства права. 

Крім того, міжнародні партнери підтримують нас ще й тому, що ми розділяємо спільні  цінності, а отже Україна має й далі їх утверджувати — у тому числі через ефективну протидію корупції. 

Правова база для повернення активів та управління ними також вимагає вдосконалення. Агентство декларує готовність до оновлення нормативних актів, однак реальні кроки органу свідчать радше про півміри.

Наприклад, свого часу TI Ukraine надавала свій відгук на проєкт Методичних рекомендацій з проведення конкурсного відбору управителів активами. Ми тоді зазначили, що закупівельні норми складно застосовувати для відбору управителів, адже вони не витрачають бюджетні кошти, а їхні послуги оплачуються з доходу, який приносить управління активами. Тому слід розробити спеціальний порядок, а також внести зміни до Закону про АРМА. 

Однак Агентство загалом не дослухалося до наших ключових рекомендацій, хоча врахувало окремі. Саме через такі ситуації навіть у питаннях, де певні зміни відбуваються, важко стверджувати, що АРМА таки досягає реального результату.

Реалізація арештованих активів дотепер залишається непрозорою, адже розроблений проєкт постанови про внесення змін до порядку реалізації арештованих активів досі проходить бюрократичні тенета. 

Не оминули у звіті Єврокомісії увагою й інші проблеми, повʼязані з діяльністю Агентства. Так, наші партнери згадали про занепокоєння громадськості щодо процесу відбору та призначення, а також доброчесності нової очільниці АРМА.

Робота Олени Думи вже ставала предметом журналістських публікацій, і окремо в них ішлося про дивну кадрову політику нової Голови. Станом на зараз окремі з її радників обійняли ключові посади в Агентстві та навіть стали заступниками. При цьому з публічних відомостей про цих посадовців нам так і не вдалося встановити, чи мають вони досвід роботи у сфері кримінальної юстиції чи інших релевантних сферах, та і загалом інформації про оновлений менеджмент АРМА маємо вкрай мало.

Єврокомісія відзначила також, що інструменти конфіскації та повернення активів в Україні використовують недостатньо, а досвід арештів і конфіскацій все ще необхідно набути. 

І в цій частині виникає запитання, яким чином взагалі можна отримати такий досвід, адже після успішного розшуку якогось активу АРМА радо звітує про нього на своєму сайті та в соціальних мережах. 

Нагадаю, що Агентство розшукує активи за запитом органів правопорядку для того, щоб згодом правоохоронці звернулися з клопотанням про його арешт до суду. Цей процес займає певний час, достатній для того, щоб власник згаданих активів розпізнав себе в публікації АРМА, переписав це майно чи продав його. І тому ми можемо припустити, що це потенційно ускладнить роботу органам правопорядку.

І, наприклад, коли TI Ukraine поцікавилася в АРМА про те, в яких кримінальних справах із уже чинними вироками Агентство розшукувало активи, нам повідомили, що ця інформація вкрай таємна і не підлягає розголошенню. А це вже трохи схоже на подвійні стандарти.

Декларована АРМА прозорість активується тільки тоді, коли це потрібно самому органу. Наприклад, при створенні Антикорупційної ради при АРМА. Такий процес не передбачений жодним нормативним актом, а повноваження такої ради взагалі своїм внутрішнім наказом визначила Голова АРМА — видно, вона сама і збирається контролювати антикорупційні процеси в Агентстві. А заступником голови Антикорупційної ради став чоловік, який був радником голови АРМА ще у серпні 2023 року.  

Відтак ми ставимося з обережним оптимізмом до того, що Єврокомісія відзначила потребу в комплексній реформі АРМА. Ця реформа має охоплювати:

• систему прозорого відбору голови АРМА, 
• повноцінне планування перед арештом, 
• визначення пріоритетності арешту активів кримінальними судами, 
• прозорі процедури управління, продажу та оцінки активів,
• розблокування можливості управління корпоративними правами.

Про більшість із цих проблем можна почитати в нашому дослідженні спроможності, управління і взаємодії органів антикорупційної інфраструктури, а також в інших матеріалах, які ми публікували за результатами моніторингу роботи АРМА.

Але хоч роботи з усунення цих недоліків для АРМА має вистачати, орган ще й хоче управляти підсанкційними активами. І народні депутати, чиї помічники (або колишні помічники) зараз працюють в Агентстві, навіть зареєстрували відповідний законопроєкт. Ми переконані, що з огляду на проблеми, які супроводжують роботу АРМА, ці зміни є передчасними. Бо ставши свідками такої кількості проблем Агентства, важко уявити, як воно буде управляти ще й санкційними активами.

У будь-якому разі увага Єврокомісії до діяльності АРМА — великий позитив. Однак підходити до реформування цього органу слід виважено, без різких ідей та півмір. Адже поспішність та невиправдані кроки зараз загрожують зверненнями до Європейського суду з прав людини та чималими відшкодуваннями власникам арештованих активів.

Також багато уваги в різних країнах приділяють стратегії розвитку правосуддя. Наприклад, представниця Верховного Суду Республіки Філіппіни чимало разів згадувала про Стратегічний план судових інновацій, який має на меті створити нові рамки та запровадити нові підходи, але водночас розвинути та переорієнтувати наявні. Це, на її думку, допоможе досягти здійснення правосуддя, що реагує на запити та працює в режимі реального часу.

Тут цікаво, що ми в Україні теж багато зробили у цих процесах, проте дається цей поступ дуже нелегко, і досвід інших країн та інших експертних організацій може нам допомогти. Як і наш досвід зі свого боку допоможе їм. Звісно, іноземний досвід потрібно опрацьовувати осмислено й використовувати кращі практики вдумливо.

На нас чекає дуже багато роботи — це не секрет ані для нас, ані для інших країн, з представниками яких мені довелося спілкуватися на саміті в Таллінні. Але ми знаємо, куди прагнемо потрапити і знаємо, ЩО саме треба робити. Питання лише в реалізації. А якщо опиратися на хай проміжні перемоги у таких процесах, кінцева точка стає набагато більш осяжною.

Пом’якшення обвинувачення як спосіб укласти угоду?

Повномасштабне вторгнення змусило органи кримінальної юстиції шукати способи підтримки наших військових. Так стала популярною практика: 

• зміни запобіжного заходу і перерахунку підозрюваними та обвинуваченими застав на спеціальний рахунок Нацбанку;
• скасування арештів та передачі майна військовим частинам відповідно до закону про примусове відчуження майна в умовах воєнного стану;
• затвердження угод про визнання винуватості, які передбачають донати на армію.

І власне з практикою затвердження угод, які передбачають умовне покарання та великі донати, почала проростати думка, що це спосіб відкупу від реального покарання, яке могло б передбачати «посадку». 

Якщо знову ж згадати справу про «суперхабар», особливі застереження щодо думки про «відкуп» у ній викликаний тим, що ще у лютому 2023 року Злочевський  обвинувачувався в організації підкупу особливо відповідальної службової особи. За це його могли позбавити волі від 5 до 10 років з конфіскацією майна або без неї. А згодом прокурор САП помʼякшив статтю обвинувачення на “зловживання впливом”. Цей злочин полягає у підкупі особи, яка завдяки своїм звʼязкам з посадовцем може вирішити якесь питання. За нього законом встановлено штраф від 17 до 68 тис. грн, обмеження волі від 2 до 5 років або позбавлення волі на строк до 2 років. Тобто набагато легше покарання, ніж могло бути на початку.

Пояснення прокурора про те, що судова перспектива цієї справи була сумнівною, здаються дивними. На його думку, Злочевський розумів, що жодна із відомих йому залучених осіб не мала повноважень на прийняття рішень щодо кримінального провадження. І це викликає запитання: чому такі обставини встановили лише під час судового розгляду, а не в ході досудового розслідування? 

До того ж первинна кваліфікація дій Злочевського все одно дозволяла йому укласти угоду про визнання винуватості та не відбувати покарання. Річ у тім, що ексміністру інкримінували вчинення тяжкого злочину. Це означає, що для угоди з прокурором йому не потрібно викривати іншу особу у вчиненні іншого злочину, як це вимагається законом в разі обвинувачення в особливо тяжкому злочині. А його майно не конфіскували б у такому випадку з причин, про які ми будемо говорити далі. Тобто логічних пояснень, для чого була потрібною зміна кваліфікації злочину у справі Злочевського, ми не знайшли.

Крім Злочевського, сумнівна, на нашу думку, перекваліфікація була у справі Сергія Шевченка, пособника екскерівника Кіровоградської ОДА Андрія Балоня.

Він визнав себе винним у тому, що допомагав Балоню просити й отримувати хабарі від керівника Головного управління Держпродспоживслужби в Кіровоградській області Ігоря Бойчука за те, щоб останнього не звільнили. 

При цьому розмір неправомірної вигоди мав складати близько 1,32 млн грн (як округлили самі співучасники). А це вже особливо великий розмір неправомірної вигоди, який карається за ч. 4 ст. 368 КК України.

Однак виглядає, що для укладення угоди кваліфікацію дій Шевченка змінили на мʼякіший злочин. Санкція статті, за якою було предʼявлено первинне обвинувачення, не дозволяла звільнити Шевченка від відбування покарання, і залишався вибір лише в межах від 8 до 12 років тюрми.

Такий підхід прокурорів САП не відповідає національній моделі спрощення кримінального провадження на підставі угод. Адже прокурор повинен кваліфікувати дії обвинуваченого відповідно до встановлених доказів, і свободу у виборі статті він має досить обмежену.

Підтвердження цьому — практика притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності за неправильну юридичну кваліфікацію у конкретних кримінальних провадженнях. Як, наприклад, у рішенні щодо прокурора Сергія Іваненка, якого притягнули до дисциплінарної відповідальності за те, що він неправильно кваліфікував викрадення речей з автівок.

Для справедливості варто зазначити, що опція укладення угод доступна не лише фігурантам гучних справ. ВАКС затверджував угоди, наприклад, у справі щодо підкупу поліцейських з покаранням у вигляді штрафу у 13 тис. грн.

Згадані справи щодо Злочевського та Шевченка демонструють наявні недоліки чинного законодавства

1. Відсутність правил кримінально-правової кваліфікації в законі

У справах Злочевського та Шевченка прокурор змінював кваліфікацію на таку, яка з огляду на аналіз публічно доступної інформації не виглядає правильною. Є сумніви в тому, що суд, який затвердив цю угоду, перевірив правильність цієї кваліфікації. Однак суд може і не мати всі матеріали справи, щоб перевірити, чи правильно сторони угоди визначили статтю, за якою обвинувачений визнає себе винним.

Більшість правил, за якими оцінюються дії особи як злочин, розробляються доктриною кримінального права та не визначені в законі. Однак у новому проєкті КК, який активно обговорюють у фаховому середовищі, пропонується досить детально врегулювати ці процеси. І це може лише позитивно вплинути на визначеність застосування кримінального закону. Відсутність же таких правил у чинному кримінальному законі дозволяє зловживати при наданні кримінально-правової оцінки діям обвинувачених.

2.Вузька свобода вибору покарання за угодою

Невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину пригнічує довіру до правосуддя і зменшує у громадян відчуття справедливості. При цьому обвинувачений обмежений у виборі покарання, яке він погоджується відбути за угодою. Досить часто найбільше його цікавить саме термін позбавлення волі, і тому в текстах таких угод магічною цифрою стає позбавлення волі строком на 5 років та, як наслідок, звільнення від відбування покарання. Адже за законом, якщо особі призначають покарання на строк не більше ніж 5 років, вона може претендувати на таке звільнення.

Таке обмеження свободи вибору, з одного боку, не стимулює укладення угод, а з іншого боку викликає справедливі застереження, що обвинуваченим не призначають реальних покарань. Варто нагадати, що, крім позбавлення волі та штрафу, кримінальне законодавство має широкий арсенал санкцій – арешт, обмеження волі, виправні та громадські роботи. А також розмір штрафу можна зробити відповідним до розміру неправомірної вигоди або ж зробити кратним йому.

І тому для задоволення суспільного запиту на реальне відбуття покарання за угодами слід дозволити сторонам визначати більш мʼяке покарання, ніж визначено в санкції відповідної статті КК України. Разом з тим суд потрібно наділити прямими повноваженнями оцінювати пропорційність узгодженого покарання.

Тут слушною є позиція юриста-науковця Расіма Бабанли, що у кримінальних провадженнях на підставі угод не повинно відбуватися повне ігнорування засад каральної політики. А тому доцільно обмежити нижню межу покарання.

Така ідея реалізується у вже згаданому проєкті КК. Його автори пропонують надати свободу сторонам угоди узгоджувати покарання, яке буде:

1. дорівнювати нижній межі покарання за інкримінований злочин, 
2. призначене у межах санкції за злочин, який є менш тяжким за вчинений злочин або 
3. передбачати невиконання призначеного ув’язнення на певний строк під умовою.

І ці правила можна спробувати імплементувати в чинний КК України через дозвіл, наприклад, узгоджувати покарання, зазначене в санкції «простого» складу кримінального правопорушення, в якому визнає свою вину обвинувачений (зазвичай йдеться про першу частину відповідної статті).

Іншим підходом є розроблення науково обґрунтованих рекомендацій з призначення покарань. Ці рекомендації дозволили б сформувати орієнтири сторонам угоди, а також суду, який оцінюватиме цю угоду.

3. Не поширена практика конфіскації протиправних доходів

Для досягнення ефективного стримувального ефекту від притягнення до кримінальної відповідальності не достатньо лише покарати винних осіб. Потрібно ще й конфіскувати доходи, отримані злочинним шляхом. 

У практиці ВАКС є приклади, коли суд конфіскував такі доходи, але не завжди. У справі ексмера Полтави Мамая чомусь не застосували спеціальну конфіскацію до 571,7 тис. грн, які незаконно отримали як зарплату хатні працівниці Мамая та його оточення. 

При цьому не встановлено жодного вироку, де б сторони доходили до висновку про узгодження покарання у вигляді конфіскації майна. Це можна пояснити, зокрема, тим, що ст. 77 КК України не дозволяє призначати додаткове покарання у вигляді конфіскації майна в разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням. 

І що можна з цим робити?

На наш погляд, укладення угод у кримінальних справах, у тому числі корупційних, повинно переслідувати як цілі прискорення судового розгляду, так і можливість конфіскації злочинних доходів та призначення пропорційного покарання.

Відтак варто визначитися, чи треба розширювати перелік кримінальних проваджень, у яких дозволяється укладати угоду, а також чи слід надавати свободу вибору учасникам домовленості щодо узгодження покарання, яке обвинувачений відбуватиме реально. Наприклад, збільшувати розміри штрафів.

Практика зміни обвинувачення прокурорами САП для досягнення домовленості з обвинуваченим неправильна. Адже за національним законодавством кримінально-правова кваліфікація повинна відповідати доказам, які зібрано під час досудового розслідування.

І учасник, який укладає угоду зі слідством, хоче мати власні бенефіти від того, що він викриває когось у корупції або визнає себе винним і спрощує життя органам кримінальної юстиції. А сидіти 5-12 років за угодою мало хто бажає. Тому важливо забезпечити реальну перевірку пропорційності призначеного покарання та позбавляти осіб отриманих ними злочинних доходів.

Через обсяг реєстру складно проглянути всі активи, а також повноту інформації про них. Але ось, наприклад, арештовані активи Крупчака та акції ПАТ «Донецькоблгаз» в Реєстрі знайти нам не вдалося, хоча вони мали б там бути. 

Відповідно до профільного закону, Реєстр не може містити інформацію, що дає можливість ідентифікувати розташування активів, їх власника чи користувача, особу підозрюваного чи обвинуваченого та дані, які не підлягають розголошенню відповідно до умов міжнародного співробітництва.

Обґрунтованість таких обмежень сумнівна, адже:

1. відомості про власників нерухомого майна можна отримати у відкритому доступі через відповідні реєстри, як і відомості про обтяження рухомого майна;
2. розташування активів важливе для зацікавленого бізнесу, який має бажання ним управляти (з урахуванням обмежень щодо обʼєктів критичної інфраструктури).

При цьому для потенційних управителів також була б зручною опція одразу переходити з Реєстру на оголошення АРМА про конкурси на управителів активами чи торги з реалізації активів.

Власне, Реєстр арештованих активів створювався для того, щоб забезпечити стратегічний національний підхід до повернення активів. 

З єдиного Реєстру різні інституції отримуватимуть дані, на основі яких можна формувати надійну, послідовну й узгоджену національну статистику щодо реальної ситуації з поверненням і управлінням активів в Україні.

Крім цього, Реєстр спрямований на: 

1. систематизацію відомостей про застосування арешту активів;
2. забезпечення органів прокуратури, досудового розслідування та АРМА актуальною інформацією про арештовані активи;
3. прозорість діяльності АРМА з управління активами.

В умовах повномасштабного вторгнення кількість активів, що почали надходити в управління до АРМА значно зросла. Адже стала поширеною практика органів правопорядку арештовувати активи з російським чи білоруським слідом в межах кримінальних проваджень і передавати майно в управління до АРМА. Для того, щоб власник майна не отримував доходи від управління цими активами поки їх долю не вирішить суд.

І, звісно, це ще підвищило вимоги до якісного громадського моніторингу діяльності Агентства у сфері реалізації та управління активами.

Відтак законодавчі ініціативи, спрямовані на відкритість Реєстру арештованих активів залишаються актуальними. Їх потрібно доопрацювати з огляду на досвід використання цього Реєстру в моніторингу діяльності АРМА. А ще ми чекаємо на  подання публічного звіту з функціонування цього сервісу — бо ж цікаво, якою буде відповідь на згадані нами тут зауваження.