Перешкоди і загрози в перезапуску ВККС 

У 2023 році ВККС як орган «стартувала» з нуля – одним днем до неї призначили усіх шістнадцятьох членів. За два роки роботи зі складу вийшов один — Роман Ігнатов, і його місце досі вакантне. 12 серпня ВРП визначиться, чи зможе хтось із двох рекомендованих Комісією кандидатів обійняти цю посаду. Найімовірніше,  ВРП відмовиться призначати будь-кого з кандидатів, адже такий прецедент уже був.

Хоч роботу ВККС часто критикують, громадськість неодноразово відмічала, що не було критичних ситуацій, які б підважили до неї довіру. Наприклад, Громадська рада доброчесності, яка сприяє ВККС у процедурах суддівської кар’єри, згадувала про конструктивну співпрацю з Комісією, попри окремі розбіжності та відсутність підстав для недовіри. Громадськість також висловлювала стриманий оптимізм щодо роботи органу  — як у дослідженні його практики, так і в аналізі діяльності в цілому. 

Водночас ВККС піддавалася тиску зі сторони Державного бюро розслідувань (ДБР), про що заявляв і сам орган, і громадські організації. Вища рада правосуддя зі свого боку визнала загрозу авторитету правосуддя через такі дії ДБР. Цікаво, що раніше  ДБР зверталося щодо звільнення ексголови ВККС Романа Ігнатова, який ці дії називав тиском.

Тут варто нагадати, що повноваження членів цього складу ВККС планово закінчуються у 2027 році, і це означає, що нас знову очікує масштабний конкурс та повне оновлення органу. Проте, як ми вже згадували вище, за чинним законом оновлювати орган буде Конкурсна комісія, яку формуватимуть Рада суддів України, Рада прокурорів України, Рада адвокатів України та Національна академія правових наук України. Діяльність цих інституцій, зокрема їхні сумнівні призначення до деяких конкурсних комісій та непризначення протягом трьох років членів до ВРП, неодноразово критикувала громадськість, і ці ж дії помітила Єврокомісії, згадавши їх у звіті про розширення. 

При цьому вже зрозуміло, що наступний склад ВККС успадкує численні завдання від «попередників»:

1. завершення добору на кандидатів на 1800 посад суддів місцевого суду; 
2. завершення кваліфікаційного оцінювання близько 1500 суддів, результат якого може стати підставою для звільнення багатьох із них;
3. можливий конкурс до Верховного Суду.

Тож від того, чи будуть члени ВККС компетентними та доброчесними, залежатиме якість виконання цих завдань. Своєю чергою, зважаючи на обсяг майбутньої роботи, наступний склад ВККС або суттєво очистить та оновить суддівський корпус, або ж завдасть йому катастрофічної шкоди.

Ще гострішою проблема нового складу Конкурсної комісії стане, якщо 12 серпня ВРП не призначить нового члена ВККС. У цьому випадку нова комісія одразу візьметься проводити конкурс на вакантну посаду.

Наявність лише однієї вакансії може використовуватися маніпулятивно — мовляв, це «тестовий режим» для національних суб’єктів. Та й загалом, можливо, їм варто дати шанс, та й призначення навіть за недосконалим порядком ще одного члена до органу, що вже у складі має 15 учасників, суттєво не вплине на роботу інституції. 

Заповнення навіть однієї посади кандидатом, який не пройшов чесний конкурс, уже нестиме загрозу роботі ВККС. Зокрема, у ВККС існує підхід, де за окремі процеси відповідає член комісії. Це дає йому автономію приймати ті рішення, які не потребують загального обговорення та голосування. Водночас такий член суттєво визначає вектор і темп процедури, за яку відповідає. Якщо на нього впливатимуть, це може призвести до затягування чи зриву, наприклад, окремого конкурсу. 

При цьому заповнення «лише однієї» вакансії представниками від національних органів буде вкладатися в систему тиску на ВККС. Коли поступово, використовуючи кримінальні провадження, вдалося б змусити чинних членів комісії теж «по одному» залишити свої посади, і надалі, за вже не новою схемою обрати до Вищої кваліфікаційної комісії суддів більше «лояльних» членів. 

Таким чином, заповнення «лише однієї» вакансії стане своєрідним стимулом надалі створювати нові вакансії, в тому числі через тиск. І це може спричинити посилення переслідування членів ВККС.

Проблеми з конкурсом ВККС можуть запустити ланцюгову реакцію і в інших відборах

Втрата міжнародного елементу у доборі до ВККС може стати небезпечним прецедентом і вплинути на рішення парламенту щодо подальшого залучення незалежних експертів до інших комісій. Адже саме Конкурсна комісія з добору членів ВККС перша в черзі, де участь незалежних міжнародних експертів закінчується, коли орган ще навіть не встиг повноцінно попрацювати після свого перезавантаження.  

Наприклад, історія саме з цим відбором може негативно вплинути на діяльність Громадської ради міжнародних експертів (ГРМЕ), яка здійснює перевірку на відповідність критеріям доброчесності та професійної етики кандидатів до Вищого антикорупційного суду — очікується, що мандат ГРМЕ завершиться у травні 2026 року. 

І так само в наступні роки слід очікувати завершення участі міжнародних експертів у конкурсах на посади в таких органах, як ВРП, Конституційний Суд та, можливо, НАБУ.

До речі, незаконне рішення уряду, який не призначив очільника Бюро економічної безпеки (БЕБ), попри прозорий конкурс та підтримку міжнародних партнерів, — це якраз яскравий приклад того, що національні органи готові піддаватися впливу. І навіть участь міжнародних експертів у складі комісії та посилена увага послів країн G7 не стали на заваді такому незаконному рішенню Кабміну. 

Що ж буде відбуватися з конкурсами без такої участі міжнародників, можна

Відкат прогресу

Приклад ВККС показує шлях інституції, яка формується. Він не проходить без помилок та зауважень з боку зацікавлених сторін. Подекуди вона зазнає й політичного тиску як у ситуації з кримінальними провадженнями ДБР. 

Але ВККС — не єдиний орган, що перебуває в процесі формування. Тож зацікавлені сторони мають максимально  забезпечити усі потрібні умови для розвитку усіх таких нових чи оновлених інституцій. І первинною умовою в цьому є незалежний та прозорий конкурс, адже діяльність будь-якого органу залежатиме від його складу. Тож якісний конкурс стане запорукою, що гідні кандидати довірятимуть процедурі та спробують свої сили.

В останні роки саме участь незалежних міжнародних експертів забезпечувала довіру кандидатів до процедури подібних відборів. Проте норма про таке залучення представників партнерів — не константа, така участь передбачена «положеннями, що заходять» (sunset clauses), тобто є тимчасовим заходом. Цей підхід логічний, адже за певний час Україна мала сформувати свої стійкі органи, які надалі й мали б перебрати на себе відповідальність за процедури конкурсів. 

Водночас практика показує, що однієї ітерації оновлення органу за незалежного та прозорого конкурсу буде недостатньо, щоб вберегти прогрес та довіру. Особливо, коли процедура за планом передається у руки нереформованих органів. Важливо не допустити й «повзуче» оновлення колегіальних органів, коли за відсутності незалежного конкурсу посилиться тиск на призначених членів.

І знову ж прикладом неготовності національних органів до такої повної відповідальності є конкурси до БЕБ, попри те, що уряд таки призначив переможця, та Конституційного Суду України. У першому випадку уряд незаконно відмовив у призначенні очільника, що не має жодного раціонального пояснення, крім політичних причин. У другому випадку парламент майже пів року зволікає з обранням суддів з-поміж незалежно обраних кандидатів. Орган, який проводив конкурс, заявляв про зволікання та незаконні вимоги саме з боку Верховної Ради. 

І хоч такий тимчасовий захід, як участь міжнародних експертів, справді має закінчитися, саме сьогодні це явно не на часі. Щобільше, має відбутися, хоча б декілька ітерацій конкурсів, щоб зберегти досягнутий прогрес та зробити розвиток таких органів сталим. 

Підхід, коли конкурсна комісія відбирає не один склад органу, вже має приклади реалізації в законі. До прикладу, парламент двічі голосував за питання строку участі міжнародних експертів у конкурсі до Служби дисциплінарних інспекторів ВРП. У результаті депутати підтримали такий строк участі, що дозволить охопити два масштабні конкурси до Служби, і це розумний підхід.

Врятувати та запобігти

Врятувати конкурс до ВККС депутати можуть вже зараз — для цього голова антикоркомітету Верховної Ради Анастасія Радіна з колегами зареєструвала законопроєкт №13382. Проєкт пропонує продовжити строк перебування міжнародних експертів так, щоб вони змогли відібрати і наступний склад ВККС у 2027 році. Шанс прийняти такий закон буде у серпні, коли парламент збереться на пленарні засідання.

Прийняття цього законопроєкту важливе і для уникнення небезпечного прецеденту, коли буде закрита можливість пройти до одного з ключових органів влади. Це питання стає особливо критичним, враховуючи, як політична влада протидіє призначенню незалежно обраних кандидатів, як ми могли спостерігати на прикладах керівника БЕБ та суддів КСУ.    

Щоб не допустити повторення ситуації з відбором ВККС, слід заздалегідь планувати продовження участі міжнародних експертів і в інших конкурсних комісіях. Водночас без широкої підтримки громадськості та міжнародних партнерів таке продовження малоймовірне.

Шукати, але серед кого?

Статус судді єдиний для всіх суддів, але шлях до його отримання часто різний. Особлива процедура та особливі вимоги закону роблять крісло судді ВАКС недоступним величезній кількості правників. Тому поставлене перед ВККС завдання знайти 25 суддів ВАКС зіткнулося з іншим викликом: шукати, але серед кого?

Місце судді ВАКС на сьогодні залишається доступним лише для досвідчених адвокатів, науковців та суддів, які, крім іншого, за останні 10 років не могли бути правоохоронцями, політичними діячами чи службовцями деяких центральних держорганів, як-то НАЗК, АРМА тощо. 

ВАКС як новий орган у 2019 році формувався саме такими людьми. Але за майже 6 років роботи суду можна з впевненістю сказати, що ВАКС сформувався як інституція з цінностями та практикою, що якісно впливатиме на нових правників, які долучаться до нього.

Тому на часі було б дозволити більшій кількості професійних та доброчесних правників, які мають достатньо досвіду роботи за фахом, змагатися за місце судді Антикорсуду. 

Водночас парламентарі мають дещо іншу думку – питання про скасування вимоги «спеціального» досвіду, на жаль, не стояло, а скасування обмежень не знайшло в них підтримки.

Зокрема, у парламенті був зареєстрований законопроєкт №13114, який пропонував скасувати частину згаданих обмежень для учасників  конкурсу ВАКС. Попри намагання Комітету Верховної Ради з питань правової політики проголосувати його до початку нового конкурсу до Антикорсуду, депутати тричі провалили голосування навіть просто за включення проєкту до порядку денного. 

Після цього профільний комітет включив положення цього законопроєкту до іншого – №12331-2, щоб все-таки мати змогу впровадити нові правила до початку конкурсу. 14 травня закон прийняли, але без положення, яке знімало десятирічне обмеження для участі у відборі для низки експрацівників державних органів. 

Все ж закон дещо й змінив – конкурсанти, які минулого рази не склали чи не з’явилися на кваліфікаційний іспит, зможуть повторно спробувати свої сили. 

Хоч це і позитивна зміна, суттєвого впливу на зростання кількості кандидатів вона сама все ж не матиме.

Шукати, але як?

Прийнятий закон містить також кілька покращень процедури конкурсу, зокрема, депутати прибрали додаткове засідання колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). Це має пришвидшити процес рекомендації кандидатів, які вже склали іспит та пройшли перевірку на доброчесність. 

Також, за аналогією з тестуванням IQ, прибрали мінімальний пороговий бал у 75% для успішного складання тестування щодо української державності — відтепер такий показник визначатиме ВККС самостійно.

Як бачимо, парламент все ж оптимізував процедуру конкурсу. І наступний орган, відповідальний за покращення такого відбору, – ВККС. Комісія має подати сигнал не лише громадськості, а й майбутнім учасникам конкурсу про власну готовність покращити процедури.

Команда Transparency International Ukraine проаналізувала та виокремила рекомендації, які може впровадити ВККС. Зважаючи на обставини важливості цього конкурсу, а саме залежність фінансової допомоги від його результатів та кінець мандату ГРМЕ, ми вважаємо критично важливими залучити більшу кількість кандидатів та забезпечити прозорість усіх етапів.

Зокрема, зважаючи на досвід минулого конкурсу, ми очікуємо, що до початку відбору Комісія:

• затвердить та оприлюднить чіткий графік конкурсу;
• якісно апробує всі завдання для кваліфікаційного іспиту;
• встановить порогові бали для тестування щодо когнітивних здібностей та історії державності на основі прозорих публічно оприлюднених критеріїв;
• організує прозоре покритерійне оцінювання практичних завдань учасників.

Сподіваємося, що ВККС врахує уроки з вад минулого конкурсу та продемонструє якісний підхід до організації нового відбору. Адже він важливий не лише для українського суспільства, запит якого на справедливі покарання за корупцію залишається високим, але й для міжнародних партнерів, які хочуть бачити в нас реальну готовність до якісних змін.

Чому АРМА так активно виступає проти проєкту закону?

Тут варто нагадати, що в межах виконання  Ukraine Facility Plan 30 грудня 2024 року уряд зареєстрував проєкт закону про посилення інституційної спроможності АРМА. 8 та 14 січня 2025 року депутати подали альтернативні законопроєкти: під першим номером був зареєстрований проєкт Олександра Ткаченка, Антоніни Славицької та інших, а під другим номером — варіант від Олексія Мовчана, Анастасії Радіної, Ярослава Желєзняка та інших.

Вже 12 лютого 2025 року Верховна Рада прийняла в першому читанні саме другий альтернативний законопроєкт №12374-д, який має стати основою для комплексної реформи Агентства з розшуку і менеджменту активів.

Після цього понад місяць тривало активне обговорення змін до нормативного документа до другого читання. Тож зрештою Антикорупційний комітет на своєму засіданні рекомендував до розгляду в сесійній залі суттєво доопрацьовану в частині управління арештованими активами редакцію проєкту закону.

Відразу зазначимо, що всі варіації реформи АРМА були майже однаковими в частині конкурсу на голову АРМА та незалежного зовнішнього аудиту роботи Агентства, проте суттєво відрізнялися саме в частині управління арештованими активами. Якщо урядовий проєкт закону, який досі підтримує АРМА, віддавав врегулювання цих процедур на рівень постанови Кабміну, то доопрацьована версія прямо прописує всі ці процеси, але теж вказує на необхідність подальшого визначення деталей у підзаконних актах. На переконання експертів, такий підхід якісно кращий, адже залишає менше можливостей для потенційних зловживань посадовцям Агентства.

Крім цього, проєкт закону №12374-д містить низку положень, що суттєво посилюють прозорість та ефективність управління арештованими активами. Зокрема, він передбачає розширення доступу громадськості до інформації про результати діяльності АРМА, забезпечує чіткі механізми контролю, а також вдосконалює процедури управління активами. Вони, наразі, не врегульовані на нормативному рівні, а поверхнево визначені виключно в методичних рекомендаціях, затверджених наказом голови АРМА. Зручно, коли Агентство може самостійно визначати порядок своїх дій у такій важливій сфері, чи не так?

Такі зміни з боку нардепів профільного комітету загалом обґрунтовані. Варто нагадати, що повноцінний публічний доступ до Єдиного державного реєстру арештованих активів, на добровільному відкритті якого постійно наголошує керівництво АРМА, став можливим лише після наполегливих вимог депутатів антикоркомітету. 

Виявлені неточності та маніпуляції АРМА

Аналіз достатньо активної публічної комунікації АРМА показав, що головним для органу є не стільки запровадження необхідних змін, скільки потреба, аби чинному керівництву не заважали продовжувати робити те, що воно вже робить. Саме тому у своїх публікаціях Агентство здебільшого наполягає на тому, що воно вже трансформується з 2023 року (це наскрізна теза всієї комунікації АРМА в останні місяці).

Водночас коли АРМА пише про реформу, чіткість його позиції помітно змінюється, що особливо яскраво проявилося саме після публічного обговорення 15 квітня. За час наших спостережень ми виявили низку таких маніпуляцій та неточностей.

1. Критика застарілої версії законопроєкту

Суттєва частина аргументів керівництва АРМА базується на положеннях попередньої редакції проєкту закону, а не на актуальній версії, що знаходиться на обговоренні. Зокрема, дотепер регулярно згадуються:

• залучення арбітражних керуючих та приватних виконавців, хоча ці положення відсутні у поточній редакції;
• «невідомі для України способи управління», хоча законопроєкт якраз унормовує та доопрацьовує наявні механізми відбору управителів через Прозоро;
• твердження про нібито відсутність консультацій, хоча профільний комітет проводив обговорення з представниками АРМА, про що прямо вказує голова комітету.

Такий підхід ставить під сумнів об’єктивність та фаховість оцінки законопроєкту з боку АРМА.

2. Суперечність власним пропозиціям

Цікаво, що раніше АРМА підтримувало багато нововведень, проти яких виступає зараз. 

• Процедура ідентифікації активів. Керівництво АРМА підтримувало необхідність планування перед передачею активів, а це, по суті, те саме, що пропонується у законопроєкті.
• Врегулювання питань щодо культурних цінностей. АРМА саме пропонувало запровадити спеціальний механізм оцінки та управління культурними цінностями, але сьогодні говорить про те, що такі дії загрожують і Агентству, і Мінкульту.
• Прискорення передачі активів від прокуратури. АРМА скаржилося на повільність прокурорів, але тепер виступає проти змін, які розв’язують цю проблему.

Такі суперечності викликають запитання щодо справжніх мотивів спротиву законопроєкту.

3. Заяви про невідповідність КПК України

АРМА наполягає, що законопроєкт не враховує положення Кримінального процесуального кодексу України, проте такі твердження також маніпулятивні. 

Законопроєкт №12374-д чітко визначає взаємодію Агентства з прокуратурою та слідчими органами в рамках того, що може бути визначено в профільному законі про АРМА. Щобільше, він встановлює диференційовані строки для передачі різних типів активів, враховуючи їх складність — а це вже відповідь на реальні проблеми, які озвучувало саме АРМА. 

Посадовці Агентства мали б знати, що зміни до КПК України можна вносити окремим законом. Тому їх не можна було б прийняти одночасно зі змінами до закону про АРМА. 

Понад це, у публічних заявах АРМА стверджує, що законопроєкт покладає на прокурорів невластиві функції. Проте насправді законопроєкт передбачає чіткий розподіл обов’язків та відповідальності між прокурорами та АРМА. Щобільше, прокурори уже сьогодні забезпечують передачу активів – це чинна норма закону, яка потребує лише уточнення та вдосконалення.

До слова, САП зі свого боку загалом підтримує проєкт закону 12374-д, всупереч розтиражованим позиціям АРМА про те, що прокурори проти. І таке перевертання реальності стосується не лише САП. Наприклад, Комітет з питань правоохоронної діяльності не розглядав на своєму засіданні вказаний проєкт закону, але АРМА публічно заявило, що «правоохоронний Комітет підтримав пропозиції АРМА та висловив готовність до співпраці для посилення інституційної спроможності Нацагентства». Тобто знову поширило недостовірну інформацію.

Що насправді змінює законопроєкт №12374-д?

Публічне обговорення АРМА законопроєкту 15 квітня, крім поширення сумнівних і навіть недостовірних тез, також показало, що у своїй комунікації Агентство намагається знайти собі спільників. Проте спростування інформації про підтримку позиції АРМА щодо законопроєкту вказує не лише на маніпулятивний характер комунікації АРМА, а й на те, що законопроєкт 12374-д справді корисний для всієї антикорупційної системи, й інші держоргани це теж розуміють.

Все тому, що проєкт закону розв’язує цілу низку проблем в роботі Агентства.

1. Унормування процедур ідентифікації активів – запроваджується чіткий механізм аналізу активів, який дозволить не передавати в АРМА коробку із жіночими платтями чи папір туалетний (новий) в кількості 3 штуки.

2. Вдосконалення управління різними типами активів — законопроєкт враховує особливості різних категорій активів (простих та складних), запроваджуючи відповідні процедури з чітко встановленими строками. Дійсно, зараз цих строків майже немає, тому АРМА може тривалий час  не починати процеси організації управління. Понад те, норми майбутнього закону мають позбавити можливості АРМА передавати активи конкурентам, що виключає участь Антимонопольного комітету з цих процесів. 

Нагадаємо, що у кейсі «Моршинської» якраз тривале затягування процесу одержання дозволу на концентрацію в АМКУ назвали причиною розірвання договору з управителем. І саме Комітет затягував спеціальну процедуру передачі в управління стратегічних підприємств.

3. Підвищення прозорості – розширюються вимоги до публічної звітності АРМА, яке повинне буде надавати більше інформації про стан активів, доходи від управління ними та результати діяльності.

На жаль, попри публічні запевнення у відкритості та прозорості, конкретну інформацію про ефективність управління арештованими активами у реєстрі арештованими активами знайти неможливо.

4. Розблокування управління корпоративними правами підприємств, повʼязаних з державою-агресором – вирішується проблема, про яку саме АРМА неодноразово говорило, але чомусь тепер виступає проти.

5. Врегулювання питання санкційних активів – визначається, що арештовані у кримінальних провадженнях активи, стягнуті в санкційному порядку, повинні передаватися ФДМУ для виконання відповідного рішення.

До речі, наявність цієї норми теж може бути причиною спротиву АРМА. Адже керівництво Агентства настільки сильно хотіло продовжувати піаритися на санкційних активах, що майже всім складом прийшло до АП ВАКС, але справу програло. На фоні цієї “боротьби” за санкційні активи АРМА вкотре показало свої вибіркову комунікацію і непослідовність.

***

Загалом складається враження, що справжньою причиною спротиву АРМА новому законопроєкту 12374-д стало небажання запроваджувати та реалізувати ефективні та чіткі механізми управління активами, а також додаткові механізми прозорості та контролю.

Водночас керівництво Агентства почало артикулювати тези про “політичне забарвлення” реформи АРМА, що взагалі дивно, адже законопроєкт №12374-д розв’язує реальні проблеми, на які вказували саме Агентство, Рахункова палата, інші інституції й експертні організації та міжнародні партнери. В умовах війни та економічних викликів, з якими стикається Україна, такі зміни є необхідними для забезпечення максимальної користі від арештованих активів.

Час іде, а судді не обираються?

Проводить конкурс в Антикорсуд Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС), і на її плечі ліг не лише він. Паралельно проходить зокрема відбір 550 суддів до апеляційних судів, що також важливо в умовах кадрової кризи в судовій владі. І оскільки зараз Комісія лише починає проводити оцінювання охочих у судді ВАКС, вже видається, що конкурс “трішки” затягнувся. Ще у березні ВККС сподівалася закінчити цей відбір до кінця 2024 року, але сьогодні вже ясно, що це неможливо — і за новим прогнозом дедлайн перенесли на травень 2025 року.

Кваліфікаційне оцінювання лише стартувало, і на тих кандидатів, які відповідають вимогам конкурсу, чекають іспит, дослідження досьє та співбесіди. Крім цього, впродовж 45 днів Громадська рада міжнародних експертів зі свого боку (ГРМЕ) матиме право проводити спільні з ВККС засідання щодо відповідності кандидатів критеріям доброчесності та професійності. 

Тож, як бачимо, попереду в межах цього конкурсу чекає ще величезний шмат роботи, однак виглядає, що ВККС намагається справді ґрунтовано підійти до неї. 

Тут треба розуміти, що і навантаження на Комісію сьогодні чимале. Після п’яти років простою у червні 2023 року ВККС нарешті відновила роботу у новому складі, і разом з цим на її плечі лягло багато нових завдань. Серед них розробка під нові законодавчі вимоги нормативної бази для оцінювання всіх суддів та кандидатів у судді.

Тож лише цього літа Комісія затвердила Положення про кваліфікаційний іспит, а скоро має завершитися публічне обговорення загального Положення про кваліфікаційне оцінювання. Без цих підготовчих етапів на якісне проведення конкурсу з боку ВККС марно сподіватися.

Здається, що така плавність та послідовність повинна була показати беззастережний успіх відбору — ще б пак, після аж такої підготовки. Але цього вже, на жаль, не сталося. Яскраво це ілюструють проблеми, що виникли 4 та 5 листопада під час тестування когнітивних здібностей (IQ) у межах конкурсу в апеляції. Через технічні неполадки системи результати цих дефектних тестувань довелося скасувати, а графіки їх проведення посунути. Це зачепило й конкурс в Антикорсуд — згідно з останнім планом, 11 листопада таке ж тестування мали пройти й учасники відбору у ВАКС, але його знову перенесли на невизначений термін.

Як бачимо, конкурс ВАКС має багато організаційних проблем та затримок, однак визначальною передусім є не наявність таких перепон, а реакція на них та підходи до вирішення.

Громадськість повинна бачити, що відбувається в конкурсі

Як не крути, у порівнянні з першим відбором суддів до ВАКС чимало помилок оновленій ВККС вдалося виправити, однак все ще залишається актуальним питання прозорості та відкритості конкурсу. На нього нарікали ще у 2019 році й нарікають досі, оскільки проблеми залишилися переважно ті ж самі.

І тут примітно, що нова нормативна база Комісії знову не враховує запити експертів і громадськості на прозорість. Ми побачили це ще влітку під час публічного обговорення проєкту Положення про кваліфікаційний іспит, де, наприклад, члени ВККС проігнорували пропозицію громадськості публікувати виконані практичні завдання учасників разом з поіменним оцінюванням.

«Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно», — так сказано в проєкті нового Положення, але реальних речей, які б вказували на прозорість, у цьому документі, на жаль, віднайти важко. Є ризик, що навіть рішення з балами конкурсантів за кваліфікаційне оцінювання не будуть опубліковані, як і не будуть оприлюднені спільні рішення ГРМЕ та ВККС, що ми вже спостерігали на першому відборі ВАКС. 

Таким чином повноцінно відстежувати всі етапи конкурсу не вдасться. А чим більше буде запитань до неоприлюднених результатів на різних етапах відбору, тим більше буде можливостей оскаржити і поставити під сумнів вибір ВККС.

Тож ВККС ще є куди розвиватися, щоб виправити ситуацію. І хоч не всі процеси можуть бути їй підвладні, як-от технічні несправності, та для вирішення значної частини проблем потрібна лише воля членів Комісії.

Ми очікуємо, що ВККС успішно завершить конкурс на суддів ВАКС та АП ВАКС, і пройде він на найвищому рівні, але для цього їй треба забезпечити максимальну  прозорість, ефективність та об’єктивність. Потрібна низка змін до підходів — і ось головні з них.

1. ВККС повинна завчасно розробляти порядки та методології оцінювання учасників конкурсів, а також регулярно переглядати їх відповідно до актуальних потреб. Ефективний менеджмент конкурсу не має сенсу, коли  Комісії вчасно не має чим оцінювати конкурсантів.
2. ВККС має надавати доступ громадськості до прийнятих рішень в межах конкурсу та транслювати свої засідання. Довіру до судової гілки влади можна побудувати лише за умови абсолютної прозорості добору.
3. Також Комісія має оприлюднити виконані кандидатами практичні завдання у межах іспиту, оскільки це критично важлива сторона прозорості конкурсу та відповідно довіри до обраних суддів.

Все пропало, чи ще ні?

Відбір рухається повільно, і це точно не добре. Та на цьому шляху нам уже вдалося розв’язати одну з найгостріших проблем, яка могла зірвати другий конкурс ВАКС, — закінчення 6 листопада строку повноважень ГРМЕ.

Парламентарі 8 жовтня з більшістю наших рекомендацій прийняли закон № 3996-IX, який ще на наступні півтора року подовжив повноваження Громради, тим самим забезпечивши конкурсний відбір підвищеним рівнем незалежності та об’єктивності відбору суддів до ВАКС. Також пройшов перше читання законопроєкт, який покращить тестування IQ майбутніх суддів.

Це все — підготовча робота, яка дозволить зробити ефективну модель відбору суддів не на один майбутній конкурс. До слова, за другим відбором суддів ВАКС відразу буде йти третій, адже суддями Апеляційної палати ВАКС хочуть стати 11 чинних суддів першої інстанції ВАКС, що знову збільшить кількість вакантних посад в Антикорсуді.

Заповнення ВАКС хорошими суддями — це передусім потреба українського суспільства мати доброчесних, професійних та незаплямованих людей, які будуть відправляти правосуддя над топкорупціонерами. Щобільше — це потрібний крок на нашому євроінтеграційному шляху. 

Що таке Тіньовий звіт?

Вступ в Євросоюз — процес непростий, можна навіть сказати, багатошаровий. Тому Європейська комісія багато працює з представниками державної влади й отримує від них чимало інформації про прогрес реформ, зміни в Україні, її досягнення, у тому числі й у боротьбі з корупцією. 

При цьому наші європейські партнери розуміють, що орієнтуватися суто на дані від влади не варто, а треба знати позиції різних зацікавлених сторін. Власне, Тіньовий звіт — якраз один із документів, створених експертами і громадським суспільством на запит європейських партнерів. Причому такий формат можна назвати традиційним при інтеграції країн-кандидатів в ЄС. А називають звіт «тіньовим», оскільки він не є державним документом. 

Оскільки Україна тільки розпочинає перемовини з ЄС, із запитом про такий комплексний альтернативний аналіз партнери звернулися до українських ГО вперше. Власне саме цей документ охоплює головні питання з розділу 23 «Правосуддя та фундаментальні права» Звіту Європейської комісії щодо України у 2023 році. У процесі перемовин про вступ до ЄС він «відкриється», тобто буде взятий в роботу, першим, залишатиметься «відкритим» протягом усього процесу вступу до ЄС. А закриється останнім на фінальному етапі перемовин — після згоди усіх країн-членів Євросоюзу. 

Тобто вступ України в ЄС неможливий, поки вона не виконає всі пункти цього розділу, і роботу цю нашій владі необхідно проводити протягом всього часу інтеграції в Європу. 

Торік Єврокомісія вже презентувала Основні висновки Звіту про розширення ЄС щодо України як країни-кандидатки за 2023 рік, де описала й нашу ефективність боротьби з корупцією. І тепер у Тіньовому звіті експерти від громадськості оцінюють ступінь виконання відповідних рекомендацій від Єврокомісії та надають аналіз законодавчих та політичних ініціатив, а також порівнюють, наскільки ці положення узгоджуються з нормативно-правовою базою Євросоюзу та очікуваннями громадянського суспільства та стейкхолдерів. У звіті аналізували прогрес, досягнутий Україною за кожною з перерахованих сфер, починаючи з червня 2023 року до липня 2024-го, а дані за серпень 2024 подані в окремому додатку до нього.

Зрозуміло, що широку тему правосуддя та фундаментальних прав не може проаналізувати одна організація. Саме тому цей перший звіт готувала Коаліція з громадських організацій. 

Враховуючи наявну багаторічну експертизу, знання та досвід, неурядові організації розподілили підготовку звіту за окремими сферами. Лабораторія законодавчих ініціатив працювала над розділом про судову реформу, громадська організація «Адвокат майбутнього» аналізувала реформу прокуратури та адвокатури, Асоціація правників України розбиралася в проблемах реформи юридичної освіти, Центр прав людини ZMINA описував виклики в питанні захисту основоположних прав та свобод.

А ми в Transparency International Ukraine очікувано заглибилися в проблеми боротьби з корупцією.

При цьому, описуючи проблеми боротьби з корупцією, ми орієнтувалися не лише на власний досвід. Наші експерти провели широке опитування думок інших представників громадянського суспільства. І це, на нашу думку, дозволило розробити комплексні рекомендації та оцінити поточну ситуацію. 

Ми вже знаємо, що наш звіт прочитали європейські партнери, які надалі якраз і формуватимуть позицію про Україну. Тобто він уже дійшов до адресатів.

Про що розділ звіту про боротьбу з корупцією?

У роботі над своїм розділом звіту TI Ukraine орієнтувалася на аналогічні документи від інших країн-кандидатів. І тут важливо, що всі такі тіньові звіти публічні й доступні не лише в Україні. Але це ж накладає додаткову відповідальність, тому тут треба бути дуже виваженим і аргументованим у своїх позиціях. 

Загалом розділ «Боротьба з корупцією» складається з 8 частин:

• національна антикорупційна стратегія та Державна антикорупційна програма;
• антикорупційні інституції;
• відновлення обов’язкового подання та перевірки е-декларацій посадовців;
• управління корупційними ризиками, конфлікт інтересів, інститут викривачів;
• відновлення звітування політичних партій; 
• підсумки незалежної зовнішньої оцінки ефективності діяльності НАЗК;
• законодавче регулювання надмірного впливу олігархів і лобіювання;
• розслідування антикорупційних справ Національною поліцією України, Державним бюро розслідувань і Службою безпеки України.

Проаналізувавши всі ці сфери, ми визначили 94 проблеми і, відповідно, надали свої 94 рекомендації. 

Відразу скажу: я свідома того, що 94 рекомендації — це може бути забагато. Надані нами рекомендації дуже комплексні і прикладні. Але при цьому вони комплексно покривають напрями, які стосуються запобігання і боротьби з корупцією. Про деякі з порушених проблем ми говоримо давно, але є і ті, що виникли якраз у процесі перемоги з Європейським Союзом.

На що ми хочемо звернути увагу Єврокомісії? 

Добір і оцінювання кадрів в антикорупційні органи. Хоч у цій сфері Україні вже досягнула багато як на законодавчому, так і на практичному рівні щодо конкурсів на керівні та інші посади в антикорупційних інституціях, все ж лишається ряд питань. Наприклад, актуальне питання конкурсу на суддів Вищого антикорупційного суду. 

Найгострішим викликом зараз є строк повноважень Громадської ради міжнародних експертів (ГРМЕ). За законом вона утворюється на шість років, а він, з огляду на роботу ГРМЕ і при доборі суддів ВАКС ще до запуску, спливає у листопаді 2024 року. Враховуючи, що допущені до конкурсу кандидати не пройшли навіть перші етапу тестування, важко уявити, що конкурс ВАКС завершиться у листопаді. І може виникнути питання до повноважності ГРМЕ.

На мою думку, в ідеалі треба мати повноважну ГРМЕ, допоки ми не заповнимо всі вакантні посади суддів ВАКС. У тому числі ті, що з’являться після завершення активного конкурсу, бо деякі судді з першої інстанції перейдуть в апеляційну. У ВРУ вже зареєстрований законопроєкт, який із певними доопрацюваннями може розв’язати цю проблему. Проте він поки не пройшов другого читання, і часу на його прийняття все менше і менше. 

Незалежність інституцій. Антикорупційні органи повинні мати можливість самостійно приймати рішення, які прямо вливають на продуктивність їх роботи. Наприклад, САП досі не володіє повною процесуальною незалежністю. І хоча відносно недавно в роботі цього органу парламентарі багато що вдосконалили, і САП нарешті отримала статус окремої юридичної особи, цього недостатньо 

Досі початок кримінального переслідування та погодження основних слідчих дій щодо народних депутатів залежить від політично призначеного Генерального прокурора. Керівник САП натомість повинен би мати такі повноваження. Це суттєва проблема з огляду на кількість справ із фігурантами народними депутатами, які перебувають у провадженні НАБУ та САП. Можна припустити, що кількість таких справ відчутно збільшиться з відновленням обов’язку декларування.

Окрім не зовсім виправданих особливих гарантій народних депутатів та інших суб’єктів, ще для більшої процесуальної незалежності САП його керівнику варто дати можливість звертатися із запитами про екстрадицію до компетентного органу іноземної держави.

Ефективність судового розгляду. І в цій сфері чи не найбільше дискусій останнім часом ми бачили щодо інституту угод. Кількість кримінальних проваджень, що перебували на розгляді ВАКС у 2023 році була рекордною – 288. Антикорсуд у 2023 році постановив 45 вироків  у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, із них із затвердженням угоди про визнання винуватості – 18.

Спрощення судових проваджень, до якого можна віднести й укладення угод, — це слідування міжнародним рекомендаціям щодо використання засобів усунення затримок у відправленні кримінального правосуддя. 

Наявний законопроєкт, спрямований на розвиток інституту угод, потребує значного доопрацювання і подальшого голосування в другому читанні. Адже розширення можливостей укладати угоди за корупційні та повʼязані з корупцією кримінальні правопорушення повинні супроводжуватися адекватними запобіжниками щодо зловживання цими можливостями. 

Передусім, варто дозволити замінювати реальне покарання іспитовим строком, якщо в обвинуваченого конфіскують злочинні доходи, а також він викриє іншу особу або сплатить збільшений штраф. По-друге, необхідно надати можливість суду витребовувати зібрані матеріали досудового розслідування або ж зобовʼязати прокурора разом з обвинувальним актом та угодою про визнання винуватості направляти до суду матеріали досудового розслідування. По-третє, досить часта рекомендація в подібних питаннях — це узагальнити практику ВАКС щодо перевірки угод на відповідність вимогам кримінально процесуальному законодавству.

***

Звичайно, вище я перерахувала буквально декілька важливих больових точок в роботі антикорорганів, що зараз турбують українське суспільство, і відповідно, мають бути у фокусі Єврокомісії.

Описуючи проблеми в боротьбі з корупцією в звіті, ми орієнтувалися на те, щоб   провести максимальну кількість потрібних реформ та інтеграцію європейського законодавства в українські реалії. 

Тут мета із владою у нас одна, але ми можемо по-різному бачити, чи достатньо зробили, оцінювати пріоритети реформ, досягнення в різних сферах та шляхи до таких досягнень. 

Чи дослухається Єврокомісія до наших пересторог, можна буде зрозуміти вже найближчим часом.

Євроінтеграція — процес тривалий, і подібних звітів від громадського сектора ми побачимо і, можливо, підготуємо ще чимало. Зміст розділів наступних тіньових звітів, найімовірніше, відрізнятиметься від першого і може бути іншим, ніж цього року. 

А це вже стає мотивацією для нас так само активно відстежувати процеси в країні й сигналізувати про проблеми владі та партнерам. Бо тільки спільними зусиллями — влади, громадського сектора та європейських партнерів — Україна вступить в Європейський Союз.

Виклик перший: судити топсуддів

Судді – це та категорія осіб, від якої ми особливо чекаємо професійності, неупередженості й доброчесності. Але, як бачимо, не всі судді мають ці вкрай важливі якості.  

Хоч нове гучне розслідування НАБУ ми спрощено називаємо “справою Князєва”, треба пам’ятати, що за наявною інформацією обшуки проводили аж у 18 осіб, багато хто з них – судді Верховного Суду, а затримали поки що тільки двох фігурантів. 

Звичайно, це сильний удар для України. Але цю справу все таки варто розглядати  позитивно з точки зору діяльності нашої антикорупційної системи. Бо в ніч з 15 на 16 травня ми побачили, що всупереч різним обставинам і воєнним діям в країні САП та НАБУ проводять ті розслідування, про які 10 років тому ми могли лише мріяти. Тим не менш, наявність таких розслідувань – це ще один індикатор, що вкрай необхідно продовжувати реформу судової гілки влади в Україні.  

Справа суддів ВС може гарно ілюструвати, що система стримувань і противаг, про яку ми говоримо роками, таки дає результати. А створені антикорупційні органи здійснюють свою роботу. Детективи і антикорупційні прокурори не бояться протягом кількох місяців “вести” розслідування щодо топкорупціонерів, викривати їх “на гарячому”, а також проактивно публічно комунікувати щодо таких провадженнь вже на наступний день після гучного затримання не абикого, а самого голови Верховного Суду. Проте тепер НАБУ та САП мають перед собою вкрай складне завдання – довести це розслідування до судового розгляду і, зрештою, виграти таку резонансну справу в суді.

Але цей кейс також стане викликом і для органів суддівського самоврядування. Ми вже побачили, як швидко сам Верховний Суд припинив повноваження внаслідок висловлення недовіри своєму голові – процес, який міг тривати понад 20 днів, пройшов за кілька годин. І це не питання для мене доведенності чи ні його вини, це питання репутації судді, ще і на такій високій посаді, коли його дії і репутація прямо впливає на ставлення до всієї судової системи в Україні.

Але, навіть втративши посаду голови, Князєв залишається суддею Верховного Суду. Й багато подальших кроків у цій справі залежитимуть від, наприклад, рішень Вищої ради правосуддя. Усе через суддівську недоторканість. 

Для проведення подальших слідчих дій щодо Князєва та обрання йому запобіжного заходу потрібне рішення Вищої ради правосуддя. І швидкість розгляду та прийняття такого рішення ВРП стане теж яскравим показником готовності суддівського самоврядування до самоочищення. 

Потім, залежно від загальної кількості суддів, які стануть фігурантами цієї справи, потенційно може постати питання про заміщення їхніх посад. Якщо дійсно ідеться про 18 суддів – це майже 10% від всього складу суду. І наразі невідомо, наскільки ефективно зможе Верховний Суд здійснювати свою діяльність після втрати стількох людей зі свого штату. А ще й масштаби заявленої схеми до кінця невідомі, адже справа може стосуватися не тільки одного рішення щодо Жеваго.

Звичайно, нам би дуже хотілося вірити, що і ВРП, і ВККС будуть готові ефективно працювати з цими викликами, але, на жаль, повної впевненості поки в цьому немає, бо і прикладів такої роботи ми ще не бачили. Самі ці органи ще в процесі реформи, і справа з суддями Верховного Суду могла б стати доказом їхнього успішного оновлення.

Виклик другий: втримати конкурсний відбір суддів

У 2016-17 роках конкурс на суддів Верховного Суду та його голову був одним із перших у своєму роді після Революції Гідності. Причому не лише серед відборів у судові інституції, а й взагалі у межах реформи державного управління. І через справу Князєва вже почалися розмови про те, чи такий відбір був достатньо ефективним. 

Тут важливо розуміти, що конкурси – це не панацея від корупції. Це не про обрання ідолів, а про конкурентний і прозорий відбір кращих із наявних кандидатів. І те, якими будуть обрані кандидати на своїх посадах, покаже тільки час. 

Саме тому добре, що ми вже маємо дієві органи, які здатні розслідувати і притягати до відповідальності за порушення закону, навіть якщо такі порушення чинять судді. Особливо, якщо це роблять судді.

Звичайно, за результатами цієї справи треба буде зробити висновки про конкурсну процедуру, за якою обирали суддів Верховного Суду, і виявити, чому після відбору настільки велика кількість служителів Феміди фігурує корупційних справах. Проте частина застережень і ризиків саме у відборі до ВС озвучувались і раніше.

Усі ці запитання – ще одне підтвердження, що судову реформу треба продовжувати. І справа Князєва має всім показати, що судді небезкарні, доторкані для антикорупційного правосуддя і будуть притягнуті до відповідальності, якщо їхні злочини доведуть. 

Взагалі, коли ми говоримо про новий формат відбору кандидатів на посади суддів, у цьому процесі є що вдосконалювати. Щонайменше, треба прописати процедуру так, щоб рішення Громадської ради доброчесності і незалежних міжнародних екпертів під час відбору, наприклад, було вирішальним або хоча б безпосередньо впливало на фінальний результат. 

Під час попереднього відбору суддів до Верховного Суду висновки Громадської ради мали бути взяті до уваги, але не були обов’язковими для врахування, не впливали фінально на результат рішення ВККС. І зараз ми бачимо, що це точно треба змінити. До слова, якраз щодо деяких фігурантів наявної справи були негативні висновки ГРД або щонайменше Громадська Рада мала застереження щодо цих кандидатів.

Виклик третій: продовжувати курс на боротьбу з корупцією на всіх рівнях 

Якщо ця справа з Верховним Судом не точка неповернення, то що ж тоді? В Україні вже повним ходом іде відбудова, і професійні та незалежні суди відіграватимуть у її прозорості дуже важливу роль. Саме тому справа Князєва тут точно стане показовою у тому, наскільки Україна готова протистояти виклику корупції в судовій системі.

Цього очікує суспільство всередині країн, цього ж від нас хочуть міжнародні партнери. Тому, якщо ми хочемо отримати великі міжнародні інвестиції у відбудову, маємо показати, що наша судова система здатна і готова працювати професійно та неупереджено. 

Усі ці речі потрібно проводити паралельно – міняти систему та міняти кадри. Бо зміна людей без оновлення правил не дасть жодного результату.

Саме тому нам уже зараз треба продовжувати впровадження якнайкращих практик для проведення судової реформи, що ефективно працюватимуть в Україні. І справедливо притягати до відповідальності тих, хто зсередини підриває всі такі зусилля.

Скільки справ дійшло до фіналу?

Суспільство постійно чекає вироків за корупцію, і чомусь уже вкорінилася думка, що хабарники продовжують жити безкарно. Але це суперечить дійсності — після старту роботи ВАКС ситуація дуже помітно змінилася.

За весь час роботи Антикорсуд виніс рішення у 101 справі стосовно 130 осіб. При цьому найбільше, як бачимо, було саме у воєнний рік — 37 вироків. Загалом маємо 89 обвинувальних (серед яких 29 за затвердженням по угоді) та 12 виправдувальних.

В апеляції оскаржувались 79 вироків ВАКС, у касації – 35.

Чому ж саме у 2022-му кількість вироків зросла? Річ у тім, що корупційні справи апріорі складні. Часто на їх розгляд у суді ідуть роки, і що складніша справа чи вигадливіша схема, яку реалізували корупціонери, то більше часу йде на розгляд такого провадження в суді. А оскільки ми вболіваємо за ефективність роботи антикорупційної системи, за чесність і справедливість вироків, то такі терміни розгляду справ варто сприймати стримано. Тим паче ВАКС розглядає кримінальні провадження в рази швидше, ніж місцеві суди до його створення.

Як судить ВАКС?

До Антикорсуду потрапляють справи, у яких:

1. злочин був вчинений топпосадовцем або стосовно нього;
2. вартість предмета злочину або завданої ним шкоди в 500 і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент вчинення злочину (1 січня 2023 року — це від 1 432 000 грн);
3. розглядається цивільна конфіскація — механізм, який дозволяє стягнути в держбюджет необґрунтовано отримані активи держслужбовців. 
4. розглядається конфіскація активів росіян та інших осіб, які підтримували агресію росії в Україні. 

Загалом це дуже різні справи. Наприклад, може бути справа щодо конфіскації активів у росіян за позовом від Мін’юсту чи провадження щодо недостовірного декларування. А може розглядатися складна схема, яку викрили НАБУ-САП, — у ній десятки томів доказів (наприклад, як у справі щодо формули Роттердам+ або “газовій справі”, в якій розглядаються схеми екснардепа Онищенка). Також велику роль під час розгляду відіграють представники захисту й обвинувачення — що сильніші вони, то гарячіший судовий процес і більша ймовірність, що він затягнеться.

Тобто, всі справи Антикорсуду різні, а отже, розглядаються по-різному і потребують індивідуального підходу та різних термінів. Проте ми маємо середнє значення і граничні межі щодо тривалості розгляду кримінальних проваджень.

І оскільки зараз у ВАКС перебуває понад 220 кримінальних проваджень щодо понад 500 осіб, то кількість справ, які розглядатиме суд у 2023 році, знову помітно зросте.

Що нас чекає в майбутньому?

Власне, для чого нам згадувати увесь попередній період роботи ВАКС? І коли нарешті чекати вироків щодо ”великої риби”? 

Справді, в Антикорсуді досі знаходяться такі очікувані провадження щодо Онищенка, Злочевського (легендарна історія про суперхабар керівникам НАБУ і САП), Насірова (так-так, та сама, в межах якої він вкривався картатою ковдрою), Чауса (який закатав свій хабар у трилітрові банки та закопав їх у саду), Юрченка (справа про “плюшки”), Бахматюка, Микитася (таких аж дві!) та чимало інших. А також є справи щодо нардепів і недостовірного декларування щодо: Шол, Герасимов, Волинець, Пашковський, Камельчук, Шахов. 

Не варто забувати, що саме ВАКС розглядає і позови Мін’юсту щодо конфіскації росактивів. З недавніх кейсів — конфіскація майна російських ректорів: Торкунова, Фалалєєва та Полухіна, а також п’яти російських парламентарів Пайкіна, Лябихова, Колбіна, Ковітіді та Бахарєва.

І щодо кожного фігуранта цих справ НАБУ і САП мають свої докази, позиції, які згодом призведуть до фінальних рішень Антикорсуду щодо них. “Велика риба” нарешті може отримати вироки, і дуже імовірно — що саме у 2023 році. Скільки з них будуть обвинувальними — побачимо. Але віримо, що всі ці рішення будуть справедливими.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її вміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.