Україна продовжує велику приватизацію, яку поставили на паузу в березні 2020 року через економічну невизначеність, спричинену пандемією коронавірусу. Закон про проведення аукціонів з великої приватизації вже набув чинності, а отже, усі 23 державні підприємства можуть бути виставлені на продаж Фондом держмайна та мають шанс знайти інвестора і почати нове життя без державного керівництва. У Фонді від приватизації очікують не тільки поповнення державної скарбниці на 12 млрд грн, але й приросту іноземних інвестицій, нових технологій та робочих місць.
Що заважає Україні успішно продавати держпідприємства?
До об’єктів великої приватизації належать державна власність та підприємства, які не здійснюють критичних для держави функцій і балансова вартість яких перевищує 250 млн грн. Основна її відмінність від малої приватизації в тому, що процедура не проходить через електронний аукціон і до неї залучають інвестиційних радників, які готують об’єкт до продажу та шукають потенційних інвесторів.
Проте в Україні сформувався негативний імідж приватизації. Лише 22% українців підтримують продаж великих державних підприємств. Особливо недовірливо до приватизації ставляться люди старшого та похилого віку, які пам’ятають сумнозвісну “ваучерну приватизацію” 90-х, коли за безцінь продавали стратегічні об’єкти, наприклад, металургійні комбінати ім. Ілліча та Азовсталь (Маріуполь), Авдіївський коксохімічний завод, Нікопольський завод феросплавів, Укррудпром (Кривий Ріг), Криворізький залізорудний комбінат, в результаті чого й виник клас “українських олігархів”.
В цілому, за часи незалежності державний сектор в економіці країни скоротився до 11,5%. З 1992 року в Україні було “роздержавлено” майже 133 тис. об’єктів, що принесло бюджету лише 70 млрд грн (понад $11 млрд у перерахунку на середньорічний курс гривні до долара). Продаж металургійного комбінату “Криворіжсталь” за 24,2 млрд грн (при початковій ціні 10 млрд грн) у 2005-му транснаціональній корпорації “ArcelorMittal” досі залишається єдиним успішним кейсом великої приватизації.
З 2015 року у держбюджетах сумарно передбачалось понад 100 млрд грн надходжень від приватизації, однак продаж об’єктів щоразу відкладався, і дірку в держкошторисі заповнювали дорогими запозиченнями. Перешкоди для проведення прозорої приватизації очільниками країни називалися різні: несприятлива кон’юнктура на світовому ринку, геополітичні ризики, боргові та юридичні проблеми підприємств, які змушували Фонд держмайна скасовувати аукціони, а міжнародних партнерів України — МВФ та Світовий банк — вкотре нагадувати, що зволікання тільки поглиблює проблему.
У 2021 році Україна знову отримала можливість відновити процес великої приватизації із прозорими умовами участі та конкуренцією. Механізм відпрацювали під час успішної кампанії малої приватизації, яка минулого року принесла 2,5 млрд грн доходів замість запланованих 500 млн грн.
Детальніше, чому кожен з нас має бути зацікавленим в успішній великій приватизації читайте в нашому освітньому матеріалі.
Приватизація “Центренерго”: спроба номер 4
Особлива увага при приватизації буде прикута до однієї з найбільших державних енергетичних компаній “Центренерго”, яка завжди викликала у пресі багато запитань щодо закупівель палива та продажу електроенергії. Держава намагається продати “Центренерго” вже протягом 8 років. Це остання енергогенеруюча компанія у власності держави, яка експлуатує 23 блоки (18 — пиловугільних і 5 — газомазутних) на Вуглегірській, Зміївській і Трипільській ТЕС.
Перша спроба приватизації об’єкту відбулася у 2013 році, але їй завадила аварія на Вуглегірській ТЕС. Тому наступного року конкурс скасували. Востаннє приватизувати підприємство намагалися у грудні 2018-го. На продаж було виставлено 78,3% державного пакета акцій компанії зі стартовою ціною майже 6 млрд грн. На конкурс свої заявки подали 5 учасників:
- “Баланс Груп” (керівник – екс-нардеп Дмитро Крючков, якого підозрювали в розкраданні сотень мільйонів гривень “Запоріжжяобленерго”);
- “Форбс Енд Манхеттен Україна” (компанія пов’язана з Валерієм Тарасюком, головою НКРЕКП, який в своїй декларації за 2018 рік вказав дохід, отриманий від неї, і корпоративні права на її кіпрську компанію-засновницю “ДІЛАК ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД”. В декларації за 2019 рік також ще був відображений дохід від “Форбс Енд Манхеттен Україна”, яка наразі очолюється його братом Артемом;
- Georgian International Energy Corporation (одна з найбільших енергетичних компаній Грузії, дочірня компанія найбільшої холдингової групи країни Georgian Industrial Group, СЕО Олексій Вільховий);
- “Укрдонінвест” (керівник – Віталій Кропачов, якого в ЗМІ називали “смотрящим” за “Центренерго” і опонентом Коломойського в інтересах на підприємство);
- “Нафтобітумний завод”, що належить найбільшому приватному білоруському нафтотрейдеру “Інтерсервіс”.
З усіх претендентів лише 2 компанії — “Нафтобітумний завод” і “Укрдонінвест” — внесли обов’язковий для участі платіж. Однак за два дні до проведення аукціону Робоча група з перевірки конкурсної документації дискваліфікувала обох учасників торгів. І ось чому.
“Нафтобітумний завод” з Білорусі СБУ пов’язало з держкомпанією країни-агресора — “Роснефть”. Натомість дискваліфікація “Укрдонінвест” викликає багато запитань, і саме вона призвела до дворічної судової тяганини.
Конкурсанту відмовили на підставі неподання 2-х документів — довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Проте на момент проведення торгів перший документ, який вимагався ФДМУ, через зміну назви був фактично скасований на рівні законодавства, а отже, суд цілком слушно виніс рішення на користь покупця про несвоєчасність приведення Фондом своїх актів у відповідності до чинного законодавства. Що ж стосується виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, то учасник замість неї подав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який за змістом є тотожним, а тому, за рішенням суду, може замінити виписку.
Як засвідчив випадок з дискваліфікацією “Укрдонінвесту”, зайвий формалізм та буквоїдство, несвоєчасна реакція на зміни в законодавстві можуть коштувати державі майже 6 млрд грн недонадходжень до бюджету, що дорівнює половині доходів річного бюджету міста-мільйонника Дніпра та майже двох річних бюджетів Полтави. Оскарження судових рішень у справі приватизації “Центренерго” триває досі. Усі судові витрати по цій справі наразі оплачувались з бюджетних коштів.
“Центренерго” — джерело корупції
За даними розслідування журналістів Бігус.інфо, за останні два роки компанія “Центренерго” викачала з бюджету 3,5 млрд грн через корупційні схеми закупівель на постачання палива та енергетичних ресурсів. До того ж, у період з липня 2019 по квітень 2020 року компанії, підконтрольні Ігорю Коломойському, здійснили поставки на “Центренерго” 1,5 млн тонн вугілля від російських компаній, які, своєю чергою, видобули це вугілля на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях. Не зупинила цю схему навіть та обставина, що “Центренерго” перевів свої блоки з антрацитового вугілля на українське газове. За підрахунками журналістів, така схема принесла зацікавленим особам ще щонайменше 300 млн грн.
“Ера Коломойського” у “Центренерго” почалася у липні 2019 року, коли керівником підприємства призначили Володимира Потапенка, якого Коломойський характеризував як “зрозумілу” йому людину. У червні 2020 року у “Центренерго” з’явився новий керманич – Олександр Корчинський. Зауважимо, зміна керівника не обійшлася без судової тяганини. І ось у лютому 2021 року Голові ФДМУ Дмитру Сенниченку знову довелося змінювати керівництво компанії. Цього разу – у супроводі спецназу.
Корупційні схеми, за які розплачуються платники податків, існували на підприємстві багато років. Зміна влади призводила лише до зміни складу вигодонабувачів. Так, за часів президентства Віктора Януковича на підприємстві заробляла його родина, під час каденції Петра Порошенка “Центренерго” контролював наближений до Президента Ігор Кононенко, а на поставках заробляв бізнесмен та власник “Укрдонінвесту” Віталій Кропачов, а також народні депутати, які без тендеру отримували великі замовлення на поставки вугілля.
Але не вугіллям єдиним. У 2016 році компанії, пов’язані з народним депутатом 7-го скликання і членом Комітету ВР з питань транспорту та інфраструктури Русланом Сольваром, розіграли два тендери на перевезення імпортного вугілля для “Центренерго”, а потім фірма-переможець найняла фірму-конкурентку по тендеру для виконання робіт. Загальна сума угод, підписаних за результатами тендера, склала 281 млн грн.
Чи продадуть Центренерго?
Не лише суди та схематоз викликають занепокоєння по “Центренерго” перед аукціонами з його приватизації.
У жовтні 2020 року Кабмін затвердив план заходів щодо створення акціонерного товариства (АТ) за участю державних шахт і “Центренерго”. АТ може бути створене вже в першій половині 2021 року. Якщо це станеться, то приватизація “Центренерго”, ймовірно, вкотре відкладеться, оскільки тоді приватизація стосуватиметься уже новоствореного АТ, яке об’єднуватиме кілька підприємств. А це значить — повторний запуск приватизаційного процесу з новою оцінкою об’єкта, підготовкою до аукціону та пошуком інвесторів.
Водночас, таке об’єднання шахт та “Центренерго” пов’язують з інтересами уже іншого олігарха – Ріната Ахметова. ДТЕК Ахметова повернув з оренди застарілі державні шахти “Добропіллявугілля”. Втім, згідно з даними експертного висновку, технологічний комплекс шахти “Добропільська” не може забезпечити відвантаження видобутого вугілля залізничним або автомобільним транспортом оминаючи збагачувальну фабрику ПАО “ДТЕК Добропільська ЦЗФ”. Це, до речі, стало підставою проведення неконкурентної процедури закупівлі послуг зі збагачення вугілля цієї шахти в січні поточного року на суму понад 200 млн грн.
Сподіваємося, що Кабмін, Фонд держмайна та інші стейкхолдери процесу врахують помилки минулого і не допустять їх при новій хвилі великої приватизації.
“Центренерго” з року в рік фігурує у кримінальних провадженнях. Залишаючись у державній власності, підприємство й надалі буде джерелом корупційних прибутків та втрачатиме вартість своїх активів без достатніх інвестицій у модернізацію.
Приватизація “Центренерго” необхідна, оскільки є ризик, що через подальшу затримку за декілька років просто нічого буде продавати. Фінансова звітність із чіткими показниками рентабельності підприємства, прозорі закупівлі палива, продаж електроенергії на ринкових засадах безумовно збільшать інвестиційну привабливість об’єкта перед приватизацією. А позитивний ефект від такого кроку для всієї країни ми всі відчуємо вже дуже скоро.
Автори: Христина Зелінська, Марія Полоз.
Джерело: www.epravda.com.ua
