Чому робота АРМА не стала фурором

Останнім часом політики та медіа дуже часто згадують Агентство з розшуку та менеджменту активів (АРМА). Порушуються питання ефективності органу, його менеджменту, ба більше — простежується зацікавленість окремих політиків і бізнесу знайти “точки впливу” на цю інституцію.

АРМА — орган, створений за європейськими аналогами, що опікуються розшуком та управлінням арештованими активами. Наприклад у Румунії, створення спеціалізованого офісу, який працював з питаннями повернення активів, призвело до зростання вартості арештованих активів на 300% протягом наступних кількох років. Чому ж в Україні один із наймолодших державних органів не влаштував аналогічний фурор, а стає об’єктом політичних баталій?

Причин тут декілька.

Причина перша. Недосконалість законодавства.

У 2016 році нардепи прийняли профільний Закон, за яким мали створити Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Фактично АРМА почало працювати з перших переданих їй активів у жовтні 2017 року. Ці активи були арештовані у кримінальному провадженні з розслідування діяльності злочинної організації Януковича – Клименка. То був дуже знаковий, справді крутий кейс, та вже через пару місяців суддя ОАСК своїм рішенням заблокував роботу АРМА з управління цими активами.

Тоді стало зрозуміло, що профільне законодавство виписане «криво», окремі судді нічого не соромляться, а парламенту не на часі вирішувати такі питання.

Причина друга. Наявність корупціогенних можливостей.

В наступні роки до вже згаданої історії про активи «сім’ї» Януковича почали додаватися корупційні скандали. Наприклад, коли співробітники АРМА разом з ДП «СЕТАМ» почали продавати активи «за копійки» або й те, що не можна продавати взагалі. Поза тим АРМА не змогло впоратися з «гучними» активами (Межигір’я, Аеропорт “Одесса”), почали з’являтися один за одним кримінальні провадження щодо самих співробітників АРМА. А правоохоронці, своєю чергою почали передавати АРМА брухт та активи, якими в принципі неможливо управляти.

Причина третя. Відсутність незалежності керівництва.

У 2019 році парламент вніс зміни в Закон “Про державну службу”, які призвели до повної залежності голови Національного агентства від Кабінету Міністрів України. Відтоді керівник АРМА має задовольняти бажання суб’єкта призначення, а не виконувати покладені на нього законодавством завдання.

В кінці 2019 року Голову АРМА звільняють без пояснень та належної аргументації. Відтоді в АРМА немає постійного керівника — вже майже півтора року. Окремі парламентарі затягують процес створення конкурсної комісії з відбору керівника АРМА, прописували особливі умови участі для окремих людей, несистемно підходили до відбору, неконкурентно ставилися до всіх кандидатів. Це все логічно призвело до неодноразового провалювання голосування у залі.

Причина четверта. Відсутність зацікавленості законотворців в роботі над профільним законодавством для АРМА.

Законодавство, що регулює роботу Агентства, намагаються змінити вже не перший рік, і впроваджувати ці зміни прагнуть у двох протилежних напрямках. Перший — створення інституції, що має бути сервісним органом із системним підходом до збереження економічної вартості арештованого майна. Другий — перетворити АРМА в «камеру схову» арештованих активів, що буде приносити збитки державі й не завдавати клопоту власникам.

Постійне намагання вдосконалити «діряве» законодавство в гірший бік не йде на користь інституції. Окремі народні обранці стверджують, що законодавство про АРМА треба писати без участі АРМА, що треба орієнтуватися на інтереси власників, а не держави та суспільства.

Який же з цього всього можна зробити висновок?

Орган не може призвести до фурору та революції в питанні менеджменту арештованих активів, якщо його керівництво зовсім не захищене від безпричинного звільнення. Якщо постійного керівника на прозорому конкурсі не призначають понад рік. Якщо в комісію з відбору такого голови членів намагаються обрати не за професійні та високі моральні якості, а за якимись невідомими нам критеріями. Якщо законодавство має величезні “дірки” і дає змогу як блокувати роботу органу, так і наживатися через наявні недосконалості.

Значну частину цих проблемних моментів можна виправити буквально найближчим часом. І для цього варто просто запустити прозорий конкурс на голову АРМА та розглянути наявні законодавчі ініціативи, залучивши до обговорення всіх стейкхолдерів. А без цих логічних і, здавалося б, очевидних кроків фурор залишиться для нас лише мрією.

Матеріал написано у співавторстві з юридичним радником Transparency International Ukraine Олексієм Данилюком.