Можливість судової влади впливати на всі сфери — найбільший бар’єр на шляху до реформ

За останні пів року в Україні спостерігалося багато зрушень у боротьбі з корупцією. Але цього усе ще недостатньо.

Треба визнати, що у своєму турборежимі новій владі вдалося запровадити низку змін у державі: закон про захист викривачів, друга закупівельна революція, перезапуск НАЗК, унормування процесу передачі справ до Антикорсуду, посилення НАБУ-САП (наприклад, прослушка для Бюро та скасування державної монополії на експертизи) та інші історії.

Без цих перемог ефективність боротьби з корупцією була би іншою. Однак і це лише частина шляху. Потрібно і надалі зміцнювати антикорупційну інфраструктуру та встановлювати справедливість.

Україна потребує мапу подальшого розвитку з урахуванням, зокрема, наступних кроків:

• Зміна процедури призначення очільників антикорупційних органів: директора Антикорупційного бюро та керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
• Реформування судової гілки влади: заблокована Вищою радою правосуддя та Вищою кваліфікаційною комісією суддів, судова реформа фактично зупиняє інші реформи. Цьогоріч уряд заклав 12 мільярдів гривень на отримання доходу від приватизації. Одне рішення суду може перекреслити цю мету;
• Зрушення з місця закону “Про Бюро фінансових розслідувань”: закон, який не дожив до другого читання, перемістився у вакуум.

Відсутність ефективної системи стримувань і противаг є значним викликом для України на шляху до реформ. На жаль, ми спостерігаємо прагнення керувати інституціями в ручному режимі, а не готовність будувати сильні та незалежні інституції. Ми повинні постійно підтримувати систему стримувань і противаг, аби не лише боротьба з корупцією, але й загалом функціонування держави було ефективним.