Багато кому відоме відчуття: повертаєшся до Києва з-за кордону й хочеться плюватися на наш транспорт.
Насамперед мова про маршрутки, ці розвідники чорної готівки, в які може зайти тільки людина зі здоровими руками-ногами, бажано без сумок і дітей, і які можна чекати та не дочекатися, бо розкладу ніде немає, а злий водій, як завжди, скаже: «Чого ви до мене причепилися, дєвушка?»
Якщо на метро ще можна плюватися менше, то тролейбуси, автобуси, трамваї – це відносний комфорт. Є проїзний на місяць, але нема проїзного на кількість поїздок. Це як взагалі? Чому люди повинні купувати квиток, якщо вони їздять 15 разів на місяць на цих видах транспорту? За кордоном такого не буває. Там одиничні квитки купують хіба що туристи чи люди, які приїхали з інших міст. Всі інші користуються проїзними, які є реально вигідними. Порівняйте самі:
Польща: поїздка на 40 хв – 3,80 злотих, поїздка на місяць – 110 (1,83 злотих за поїздку, якщо їздити двічі на день). 1 злотий – близько 7,5 грн.
Швеція: квиток на 24 години – 125 крон (62 за поїздку, якщо їздити двічі), на 7 днів – 325 крон (23 за поїздку), на 1 місяць – 860 крон (14 за поїздку). 1 крона – близько 3 грн;
Нідерланди: єдиний квиток для компанії GVB – оператора метро, трамвая, автобуса та порома в Амстердамі та околицях. Коли людина заходить в транспорт, з її картки списується 0,90 євро за посадку й далі 0,155 євро за кожен кілометр поїдки. При вході й виході з транспорту треба обов’язково прикладати картку до спеціального зчитувача – так розраховується тривалість поїздки.
А ще подивіться на різні вартості квитків у місті Пальма на іспанському острові Майорка. Одиничний квиток – це 1,5 євро, а член великої родини з проїзним може заплатити 0,30 євро.
Ціни високі, але це хороша плата за комфортний проїзд у транспорті, де завжди є місце сісти, куди без проблем заїжджає людина з інвалідністю на візку (з підлоги виїжджає спеціальна платформа для цього), де є кондиціонери, написані зупинки, не треба просити водія: «А підкажіть, де буде така-то зупинка», сподіватися, що він не забуде, та для певності перепитувати кожні 5 хвилин. Де ти не застрягаєш в заторі, бо їдеш по спеціально виділених смугах, на які не заїжджають автомобілі. Що ще важливо – де водії поводяться з гідністю. Ось він сидить в білій сорочці, весь такий поважний, і знає, що виконує важливу місію – веде автобус. Ось де справжня ефективність та підзвітність транспортної сфери.
Нам дійсно потрібна реформа транспорту. Не просто підвищити ціни до 8 грн і взамін не покращити нічого, як зараз. Ну добре, зараз ввели в метро проїзні на 5, 7 та 15 днів. Але збитки в метро, як були, так і залишаться, адже шалені кошти від реклами отримує не метрополітен. Щодо трамваїв, тролейбусів та автобусів – як стояли в заторах, коли був проїзд 4 грн, так і зараз стоять. Як рух трамваїв перекривався автівками – так і перекривається. Як лежали люди в маршрутках одне на одному – так і лежать, тільки тепер за 8 грн.
Що потрібно для покращення громадського транспорту? Гроші та політична воля. Якщо на кількість грошей ми, як громадяни, впливати не можемо, то на те, щоб виникла політична воля – цілком. Для цього треба робити так, щоб транспортна проблема весь час була на слуху. Що є на слуху і хвилює багатьох – те з часом починає вирішуватися.
Отже, кроки, які виведуть транспортну проблему в публічний простір:
1.Наближаються вибори, отже, варто скористатися бажанням політиків підвищити свої рейтинги, а для цього закидати їх зверненнями та пропозиціями. На жаль, в нас нема такої зручної системи, як у Британії, де ввівши лише індекс, можна дізнатися своїх депутатів, їхні контактні дані, та як вони голосують. У нас є система, де можна дізнатися інформацію про місцевих депутатів. Щодо народних – то спочатку з’ясувати свій виборчий округ, а затим шукати контакти депутата через сайт Верховної Ради. Якщо ви напишете хороше звернення плюс загітуєте друзів та сусідів зробити те саме – шанси на те, що політик зверне увагу, значно зростуть.
2.Після різних неприємних ситуацій, пов’язаних із транспортом (годину чекали маршрутку, водій вигнав дідуся, трамвай стояв у пробці, бо хтось залишив свою машину на колії) залишати скаргу за номером 1551 (для Києва) або 1554 (для України). Не треба терпіти. Це не є нормою, коли ви не можете по-людськи дістатися з точки А в точку Б громадським транспортом.
3.Більш складна порада: слідкувати за порядком денним вашої міськради, і коли там розглядатимуть транспортне питання, приходити та висловлювати пропозиції. Тільки робіть це раціонально – сварками та звинуваченнями проблему не вирішити.
4.Напишіть петицію на сайті вашої міськради, в якій конструктивно викладіть своє бачення вирішення проблеми. Та перед цим перевірте, чи не створено вже аналогічну. Також обов’язково прорекламуйте вашу петицію, щоб зібрати необхідні кількість підписів. Наприклад, я рекламую свою про введення проїзного на кількість поїздок на автобуси, тролейбуси та трамваї.
5.Шукайте громадську організацію, яка займається вирішенням транспортних проблем, та пропонуйте допомогу.
Немає гарантії, що коли ви зробите всі ці кроки, транспорт в Україні обов’язково покращиться. Принаймні в найближчі півроку точно. Та нічого не робити та просто скаржитися, чи ще гірше – терпіти – теж не варіант. Чим більше ставатиме активних людей, які роблять хоч щось – тим більша ймовірність, що ситуація в Україні поступово покращиться, і не тільки в транспортній сфері.
