Не нашкодь: як краще не підтримувати вітчизняного виробника

У Верховній Раді зареєстрували дуже цікавий законопроєкт. Він зобов’язує усі державні органи за бюджетні гроші та гроші міжнародних валютно-кредитних інституцій купувати певні товари машинобудування виключно в кооперації з українськими виробниками. Така умова передбачена на наступні 10 років.

Автори цього документа (а це, до речі, 38 депутатів з різних фракцій) аргументують введення нових норм необхідністю оновлення парку громадського транспорту, комунальної і будівельної техніки, яке відбувається за кошти державного бюджету.

Тобто наші парламентарі продовжують розробляти зміни до Закону “Про публічні закупівлі”, нова редакція якого, нагадаю, набула чинності лише у квітні.

Кожній владі притаманно псувати те хороше, що вже працює чітко та злагоджено. Особливо, якщо вона не може це контролювати. А відкочувати те позитивне, що за неї зробили громадські ентузіасти та міжнародні партнери та за безцінь віддали державі, мабуть, значно простіше.

Так, я маю на увазі кейс Prozorro та спроби “локалізувати” закупівлі – ініціатива, яку в останній місяць із неабияким запалом намагається просунути уряд.

Це не перша така спроба нав’язати такі нецінові критерії публічним закупівлям. Можна згадати, хоча б, торішній законопроєкт 7206, відомий як “Купуй українське, плати українцям”. Ще тоді команда ТІ Україна активно виступала проти цієї ініціативи, і, зрештою, після тривалих дискусій та негативного вердикту від профільного комітету парламенту законопроєкт зняли з розгляду в Раді.

Але, видно, зацікавлені у скасуванні рівних правил гри продовжують тиснути. Бо сьогодні ми бачимо ті ж спроби, хоч і в іншій обгортці.

Цього року під захистом вітчизняного виробника спочатку пропонували прийняти Постанову КМУ, яка, за словами міністра Ігоря Петрашка, мала врятувати українську економіку. Але, мабуть, незаконної постанови здалося замало – справа продовжилася законопроєктом.

Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України пропонує впровадити критерій локалізації в закупівлях техніки. Урядовці прагнуть просувати техніку українських виробництв, яка хоча б на 35% складається з українських компонентів. Тобто той, хто підтвердить свою “національність”, отримає переваги на тендерах.

Що ж не так?

По-перше, ця ініціатива не просто не допомагає – вона ще більше заганяє економіку в глухий кут. Дослідники з KSE підрахували, що через локалізацію машинобудування українська економіка щороку втрачатиме щонайменше 0,5% ВВП. Це не просто слова – це експертний висновок економістів.

По-друге, з урядових пропозицій і документів незрозуміло, як саме МЕРТ визначатиме ступінь локалізації закупівель. Це створює додаткові корупційні ризики, бо немає чітких і прозорих процедур, які би свідчили про виважені та рівні підходи до бізнесу.

По-третє, впровадження локалізації також порушить міжнародні зобов’язання України, зокрема Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, а також Угоду про державні закупівлі у рамках СОТ. А це, вже може призвести до різного роду санкцій. Дослідження Київської школи економіки не брало їх до уваги, отже, відсоток втрат для економіки може бути ще вищим.

Вказаного вище достатньо, щоб Transparency International Ukraine виступила категорично проти ініціативи МЕРТ і депутатів.

Наразі питань до цієї ініціативи більше ніж відповідей.

Чи розуміють сьогодні ініціатори законопроєкту, що вони фактично забороняють державі купувати будь-що іноземне за визначеними кодами CPV? Бо ж можна буде купувати винятково те, що виробляється в Україні.

Чи враховували вони той факт, що весь світ досі живе в умовах пандемії? В усіх країнах відбувається зниження темпів виробництва, і наша – не виняток. Невже автори законопроєкту так наївно вірять, що в Україні почнуть швидко відкриватися нові заводи? Чи вони вже знають, з якими нинішніми виробниками працюватимуть незалежно від якості?

І взагалі, до якого рівня локалізації ми прагнемо дійти за обраними товарами в законопроєкті через 10 років? В законопроекті вказано про орієнтацію на цей неціновий критерій лише на 2021 та з 2024 року. А що далі? За 10 років, а саме на такий період розраховані зміни до закону, локалізація вже буде не потрібна? Яка кінцева стратегічна мета?

І ще дуже хотілося б побачити розрахунки, за якими з допомогою локалізації в Україні створиться 62,5 тис. робочих місць, а ВВП зросте на 3,9%. Звідки такі цифри та як вони рахувалися? На жаль, експерти з Київської школи економіки рахували-рахували, але до такого оптимізму все ж не дійшли.

А тепер головне. Ми за підтримку вітчизняних виробників – ми проти, коли це намагаються зробити через публічні закупівлі та ще й у такий спосіб. Втручання в налагоджені й ефективні екосистеми провокує колапси та втрату сенсів, які закладалися від початку.

Підтримувати українське можна й іншими способами – через кредитування, пільгове оподаткування, дотації врешті-решт. Сьогодні монобільшість має всі можливості, аби підтримувати бізнес на засадах рівності та чесної конкуренції.

Але знову обираються незрозумілі методи, які відверто шкодять економіці та показують нашу державу на міжнародній арені, як ненадійного та непередбачуваного партнера.