Протягом трьох місяців ТІ Україна досліджувала, як НАЗК впроваджувало моніторинг способу життя посадовців як захід фінансового контролю. Ми аналізували міжнародний і попередній національний (хоч і нетривалий) досвіди використання цього інструменту. 

Отже, за яким алгоритмом мають відбуватися такі перевірки згідно з законодавством України? І до яких головних висновків щодо процедури моніторингу способу життя ми дійшли в результаті? 

Попередньо ми детально роз’яснювали, що саме означає процедура моніторингу способу життя посадовців. Така перевірка має допомогти виявити чиновників, які декларують скромні статки, але користуються люксовими автомобілями, купують маєтки, відпочивають на дорогих курортах тощо. Подібні випадки фіксують не тільки журналістські розслідування, а й на рівні держави. Уповноваженим органом є НАЗК.

Варто зазначити, що моніторинг способу життя процедура доволі нова та достатньо специфічна. Спробу «перезавантаженого» НАЗК врегулювати проведення моніторингу способу життя  у минулому році навряд чи можна назвати вдалою. З огляду на важливість належного функціонування цієї процедури низка національних і міжнародних експертів висловили зауваження до її регулювання. 

Для того, щоб уникнути цих та інших помилок на основі нашого дослідження ми виявили деякі прогалини та неточності, які потребують доопрацювань для належного функціонування процедури. Серед них:

  • Відсутність порядку здійснення моніторингу способу життя суб’єктів декларування. НАЗК порушувало закон і двічі ухилялося від законодавчої вимоги визначення такого порядку. Замість нього застосовуються неоприлюднені методичні рекомендації, які навіть не подані на державну реєстрацію у Мін’юст. До того ж не було проведено їх широкого та відкритого обговорення. Критерії, за якими НАЗК визначає, коли необхідно затвердити порядок як обов’язковий нормативно-правовий акт, а коли обмежитись рекомендаціями, залишаються незрозумілими. І загалом у нас виникали сумніви, що втручання у приватне життя декларантів відбувалося “згідно з законом”, як вимагає ЄСПЛ.
  • Термінологія. В рамках майбутнього обговорення варто визначитися з поняттями “спосіб життя”, “рівень життя”, “відповідність рівня життя” тощо. Адже в законодавстві не передбачено таких дефініцій. Це має бути для того, аби суб’єкт декларування чіткіше розумів, що саме моніториться в рамках цієї процедури. А недоречна дискреція і потенційні неоднакові підходи та зловживання могли бути уникненими. Це набуває особливої ваги тому що, на жаль, НАЗК не змогло напрацювати практичні критерії розмежування процедури моніторингу способу життя від повної перевірки декларацій. Адже потрібно уникати дублювання цих процедур, які і так передбачають тільки “кабінетне” дослідження однаковими засобами.
  • Вибірковість моніторингу. Вона полягатиме в тому, що перевірятимуть лише тих суб’єктів декларування, стосовно яких є інформація про можливу невідповідність рівня життя задекларованим активам. А її складовою може бути пріоритезація за певними критеріями, наприклад, за посадовим становищем. Випадкове обрання декларантів для моніторингу запроваджувати не варто, адже це не є ефективним. Натомість обов’язково треба запровадити автоматичний розподіл таких моніторингів серед працівників НАЗК — законодавство це дозволяє.
  • Строки. Процедура має обмежуватись чіткими строками, наприклад, 60 днів + 30 на продовження. Наразі НАЗК встановило тільки “розумні” строки, що є недостатнім і дуже відносним поняттям. Так само важливо виокремити з загального переліку повноважень працівників НАЗК права, якими вони можуть користуватись саме під час моніторингу — цього зараз не зроблено. Адже втручання у приватне життя може вважатися надмірним і непропорційним меті, яка переслідується, відповідно до аналізу практики ЄСПЛ.
  • Визначення підходу. Він дозволить розмежувати наслідки проведення моніторингу. Адже їх два — повна перевірка декларації або надсилання обґрунтованого висновку до, наприклад, НАБУ.

Таким чином, аналіз другої спроби врегулювання НАЗК новими методичними рекомендаціями показав, що фундаментальні проблеми, а також найбільша вада врегулювання процедури — відсутність порядку здійснення МСЖ як нормативно-правового акта, зареєстрованого в Мін’юсті, залишаються. 

Тому основними рекомендаціями ТІ Україна для НАЗК є:

  • скасувати Методичні рекомендації НАЗК щодо порядку здійснення вибіркового моніторингу способу життя суб’єктів декларування;
  • провести широке та відкрите обговорення процедури моніторингу способу життя суб’єктів декларування задля одержання коментарів і пропозицій від громадськості, експертів та необмеженого кола осіб, опрацювати такі коментарі й підготувати проєкт Порядку здійснення моніторингу способу життя суб’єктів декларування;
  • за результатами широкого та відкритого обговорення затвердити наказом Голови НАЗК Порядок здійснення моніторингу способу життя суб’єктів декларування, подати його на державну реєстрацію та оприлюднити.

Чи дослухається до цих та інших рекомендацій саме НАЗК? 

Найбільш реалістичним шляхом наразі видається збереження механізму моніторингу способу життя в законодавстві, однак з належною його підзаконною регламентацією. І тільки якщо її удосконалення зайде в глухий кут, варто розглянути варіант вилучення процедури моніторингу способу життя з законодавства. Це дозволило би НАЗК більше сконцентруватися на процедурі повних перевірок. Варто згадати, що і міжнародні стандарти передбачають існування лише однієї процедури перевірки декларацій, а не їх множини.

Проте, поки передчасно говорити про повне скасування моніторингу способу життя суб’єктів декларування. Українська судова практика з цього питання теж поки не сформована. Міжнародний досвід проведення моніторингу способу життя не дозволяє рекомендувати цю процедуру до запровадження в інших країнах, а одна з країн, яка активно застосовувала цей моніторинг, взагалі відмовилась нещодавно від його проведення.

Наскільки ефективним такий механізм може бути в українських реаліях — покаже час. А ми в ТІ Україна продовжимо уважно стежити за ситуацією. 

Джерело: bit.ly