-Я не вірю, що в Україні може стати щось краще в наступні навіть 10 років, – нахмуривши брови, каже мій 21-річний сусід по автобусу, який їде в Польщу. – Дороги розбиті, влада погана, скрізь корупція.

 

Хлопець із Житомирської області. Він їде у Вроцлав, щоб там знайти якусь роботу. Поки що не знає яку: збирається шукати на місці. Жити планує в дівчини, з якою познайомився нещодавно.

 

Соціологічні опитування показують: молодь переважно аполітична, часто не ходить на вибори і схильна більше скаржитися, аніж самостійно долучатися до творення змін. Як сказав би Євген Глібовицький, який спеціалізується на дослідженні цінностей, – недовіра до влади, небажання брати участь в суспільному житті у нас в крові, адже століттями українцями керували ті, хто несли зло. Як же можна співпрацювати зі злом? Його треба уникати, а правила, створені ним – ігнорувати. А корупція – це спосіб вижити в суспільстві з низьким рівнем довіри та безпеки.

 

– А ти пробував щось робити, наприклад, написати пропозицію в міську раду чи на урядовий контактний центр, щоб звернули увагу на розбиту дорогу?

– Ні. Я не вірю, що щось із цього вийде.

– Але ти розумієш, що якщо всі будуть так думати й ніхто не буде повідомляти, то нічого й не вийде?

– Ну…логічно.

 

Здавалося б, приклади Помаранчевої революції та Революції Гідності мали б показати українцям, що ми – сила, що ми здатні спільними зусиллями зробити собі краще майбутнє. Але тут ще спрацьовує бажання «хочу все й відразу». Після перемоги революції за півроку не зникла повністю корупція – все, зрада, пропало. Власне, ці бажання швидких результатів і думка про те, що якщо їх нема – то це означає, що й не буде, і є однією з причин того, що громадяни не хочуть проявляти активність.

 

Однак є немало прикладів того, як громадяни, будучи наполегливими й, не відступаючи на півдорозі, добивалися результатів.

У Львові містяни відремонтували школу за рахунок бюджету участі, на Закарпатті мешканці за власні кошти придбали автомобіль швидкої допомоги, мешанці Полтави за власні кошти відремонтували своє подвір’я чи Івано-Франківці відремонтували старовинні двері під’їзду.

 

Ми в організації останні 1,5 року активно працюємо з містами, й принаймні в 16 зі 100 найбільших бачимо реальне бажання змінюватися на краще. Також ми бачимо запит від міст на конструктивну співпрацю з громадськістю. Конструктивну – мається на увазі, щоб не просто прийти та поговорити про зраду і як усе погано, а для реальної роботи. Подати ідею на громадський бюджет. Прийти на обговорення звітів депутатів. Взяти участь в громадських слуханнях щодо бюджету. Та навіть банально сфотографувати яму біля будинку та прислати її через численні сервіси, щоб її відремонтували.

 

Активність громадян є однієї із багатьох складових рецепту для зменшення корупції, особливо на місцях. Чому на місцях? Бо там легше робити зміни, до того ж, відбувається децентралізація, а влада на місцях все-таки ближча до людей. Це відображається в рейтингах, які показують, що рівень довіри до місцевої влади вищий, ніж до центральної.

 

Нещодавно я була в Святогірську, і дорогу до готелю мені показала місцева жінка.

-Йду зараз із міськради, там депутати представляли свої звіти, – сказала вона. -Наше місто не може створити ОТГ, бо є підпорядкованим Слов’янську, і законопроект про те, щоб ми стали окремими, уже 2 роки лежить у Верховній Раді. Думали, як би зрушити цю ситуацію з місця.

-І багато у вас таких активних, як ви, людей в Святогірську?

– Та трохи набереться… Хтось же наше місто кращим не зробить, крім нас, правда?

– Ви вірите, що це можливо?

– Якщо будемо цим займатися – все можливо!

 

Від жінки йшла така впевненість та енергійність, що хотілося якось передати її своєму сусіду по автобусу. Це було неможливо хоча б тому, що я його зустріла за місяць до цього. Але хочеться, щоб хоча б інші люди не зневірювалися й діяли в межах своїх можливостей. Наприклад, я написала вже декілька скарг на розбиту дорогу, яка з’єднує мій рідний Хотів (Києво-Святошинський район Київської області) з Новосілками. На першу мені у відповідь прийшла копія звернення селищної ради до районної ради з проханням виділити кошти. На другу якась незрозуміла відповідь про іншу дорогу. Я не зупиняюся, планую також підключити ще сусідів, щоб вони теж писали скарги.

 

«Я отримав польську візу, бо з нею можна заробляти на 2 злотих в годину більше, ніж коли їдеш з біометричним паспортом», – сказав сусід по автобусу мені тоді. Все прораховано, подумала я. Якби зусилля та енергію людей спрямувати на творення змін в своїх рідних містах, щоб це робили не 5%, як зараз, а хоча б 15% – це були б мегарезультати!

Джерело: The Insider

Джерело: premium.wpmudev.org