Забезпечення війська, стан укриттів і евакуація населення — те, про що під час обговорень готовності до повномасштабної війни згадують найчастіше. Очікувано, бо це базові безпекові речі. Водночас підготовка до російської агресії охоплює в рази більше питань, одне з яких — публічні закупівлі. Не тільки в значенні, що вже придбали, а і як ми будемо закривати потреби далі. Саме від цих процедур залежить, чи будуть у лікарні необхідні медикаменти, у міського транспорту — паливо, і як швидко вдасться знайти підрядника для ремонту дороги після обстрілів чи укриттів для цивільних.

До 24 лютого в Prozorro публікували понад 5 млн закупівель на рік — від маленьких прямих угод до мільйонних тендерів. Ми в проєкті DOZORRO TI Ukraine дослідили, як змінювалася ця сфера за перші 6 місяців повномасштабної війни.

Як ми пережили перші місяці

Якихось спеціальних вказівок на випадок вторгнення — як у такому випадку треба буде проводити закупівлі — принаймні в більшості замовників не було. Про закупівлі для оборони тут не говоримо, бо це зовсім інша історія. Тож уряду довелося терміново змінювати правила, і 28 лютого він затвердив постанову №169. Нею Кабмін дозволив купувати все необхідне напряму, без будь-яких тендерів чи інших процедур, і публікувати ці угоди вже після закінчення воєнного стану. Тоді це було цілком обґрунтоване рішення, адже країна мала жити і протистояти ворогу. У березні 85% бізнесів скоротили чи зупинили діяльність, а державі доводилося оперативно закривати потреби — тому повноцінно проводити звичні тендери було нереально. 

Утім постанові №169 довіряли не всі: загалом акти Кабміну мають нижчу юридичну силу, ніж закони. Зрештою, деякі замовники продовжували послуговуватися основним ЗУ “Про публічні закупівлі”, або хоча би частково публікували інформацію. Фактично, хоча б одну закупівлю у перший місяць повномасштабної війни оприлюднили 54% замовників, якщо порівнювати їх з кількістю березня 2021 року. Загалом найменше змінилися показники західних регіонів. Наприклад, в Івано-Франківській, Чернівецькій та Хмельницькій областях закупівлі публікували понад 80% замовників.

Однак попри сумніви в законності постанови №169, з нею ми жили до середини жовтня. За цей час документ мав 10 редакцій.

Повернення до конкуренції

Із часом перший шок минув, і люди підлаштувалися до нових умов роботи. Тому ризики прямих угод — переплати та контракти для “своїх” — почали переважувати плюси. У бізнесів майже не було шансів самостійно запропонувати свої товари чи послуги державі, бо здебільшого вони бачили в системі вже підписані контракти, і то не всі. Зате коли Укрпошта у травні оголосила спрощену закупівлю для відбору постачальника меблів для пересувних відділень — на неї прийшли 24 учасники. Схожа історія була з батарейками — 19 пропозицій, та вивісками — 18.

Дискусії про повернення до конкуренції наростали, і зрештою завершилися червневими змінами до постанови та роз’ясненнями до них від Мінекономіки. Так, для замовників зробили 3 основні шляхи:

  • планові закупівлі, не пов’язані з воєнним станом, треба було проводити за ЗУ “Про публічні закупівлі”;
  • потреби, які виникли через повномасштабне вторгнення, необхідно було закривати за допомогою легших і швидших методів — спрощених закупівель або запитів цінових пропозицій, без обмежень за сумою; 
  • закупівлі з чутливою інформацією і далі дозволили проводити напряму.

Після цього замовники почали набагато активніше проводити конкурентні закупівлі. Так, у регіонах, які не зазнали окупації чи активних боїв, у серпні 2022 року оголосили в 1,15 раза більше спрощених закупівель, ніж у серпні мирного 2021. Така сама ситуація була з запитами цінових пропозицій — їхня кількість зросла в 1,52 раза. 

Крім цього, на зростання кількості конкурентних лотів суттєво вплинула деокупація Київщини — приблизно 25 % таких закупівель оголосили замовники столиці. 

То чи можливі тендери під час війни?

Коротка відповідь — так. Навіть під час повномасштабного вторгнення можна купувати прозоро і конкурентно:

  • у  перші місяці замовники добровільно продовжували публікувати інформацію на Prozorro, тобто принаймні частина з них мала змогу це робити;
  • замовники оперативно реагували на зміну правил, і почали проводити конкурентні закупівлі, коли їх до цього зобов’язала постанова.

Звісно, обмежитися стандартними правилами і процедурами не вийде, бо обставини зовсім інші. Віддалено схожа ситуація була під час пандемії COVID-19 — тоді теж спочатку дозволили купувати необхідне напряму, а потім на спрощених. Але після тієї історії ми не зробили домашню роботу, і в період повномасштабної війни зайшли непідготовленими. Кабміну довелося терміново шукати способи врегулювати сферу і потім постійно коригувати правила, щоб підлаштувати їх під зміну ситуації.

Нам потрібно розробити окремі механізми публічних закупівель на випадок екстремальних умов: війни, масштабного стихійного лиха, пандемії, чи ще якоїсь кризи, яка поки здається нам дуже малоймовірною. Це має бути набір процедур, які дозволять нам оптимально проводити закупівлі за різних умов, швидко, прозоро, за можливості — конкурентно. 

Тоді не буде потреби негайно ухвалювати нормативно-правові акти та численні зміни до них, щоб урегулювати ситуацію, а ризик юридичних колізій зменшиться. Також усі гравці сфери зможуть підготуватися до екстрених ситуацій завчасно, і сумнівів та питань щодо правил у них буде в рази менше (якщо взагалі будуть). 

А враховуючи роки пандемії та вже майже як рік повномасштабної війни, в України вже чимало досвіду, щоб одразу зробити ці механізми максимально ефективними.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її вміст є виключною відповідальністю Трансперенсі Інтернешнл Україна і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.