11.12.2016
9 грудня весь світ відзначає Міжнародний день боротьби з корупцією. Минуло рівно три роки від початку Революції Гідності в Україні. Неповага до громадян та страшенний рівень корупції – одні з причин, які в 2013 році спричинили народний гнів та повалення режиму. Люди готові були покласти життя за те, щоб країна змінилася. Колишній президент-втікач Віктор Янукович за результатами голосування Unmask the Corrupt був визнаний найбільшим корупціонером світу. Політики, які підтримали Революцію, обіцяли людям зміни. Тепер вони при владі. Чи дотрималися вони своїх обіцянок і запровадили реформи? Спробуємо розібратися.
Геть корумпантів!
Незабаром після Революції Гідності, Україна отримала певний заділ для антикорупційних перетворень. 14 жовтня 2014 року Верховна Рада ухвалила пакет антикорупційних законів. У розробці законів взяли участь прогресивні антикорупційні експерти, зокрема й Transparency International Україна. Ними було передбачено створення Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), Нацагентства з питань запобігання корупції (НАЗК), яке мало запровадити електронне декларування посадовців тощо. Також була затверджена Антикорупційна стратегія на 2014-2017 роки і Державна програма на її виконання.
Втім, було очевидно, що ані закони, ані стратегію автоматично ніхто виконувати не збирався. Система пручалася змінам, адже це означало перекриття корупційних каналів, які збагачували багатьох людей при владі.
Тоді на “сцену” вийшла громадськість. Антикорупційні активісти за широкої допомоги міжнародних донорів працювали у кількох напрямках. Це були і публічні заяви та зустрічі із посадовцями, і акції протесту, численні інтерв’ю та прес-конференції для медіа, друк інформаційної продукції, навчальні заходи з метою роз’яснення суспільству, для чого країні потрібна та чи інша зміна.
Влада в дрібницях намагалася контролювати процеси створення незалежних антикорупційних інституцій, просувати туди потенційно контрольованих людей. Наприклад, під час онлайн-формування Ради громадського контролю при НАБУ, голосування не було технічно захищене. Відбувалися “накрутки” голосів на сайті, і громадськості довелося наполягти на переголосуванні. А формування НАЗК перетворилося за запеклу боротьбу буквально на кожному етапі – від утворення громадської частини Конкурсної комісії, яка мала обирати членів НАЗК, до виборів найвищого керівництва. Transparency International Україна навіть довелося ініціювати судові позови проти Секретаріату Кабінету Міністрів України та одного з топ-керівників самого агентства через показану непрозорість. Тоді суд в першій справі встав на бік влади. Процес утворення НАЗК просунувся лише після втручання прем’єр-міністра та президента. В другій справі судове рішення ще очікується.
Ще одним важким етапом для громадських активістів виявилося запровадження електронного декларування. Коли високопосадовці зрозуміли, що їм в обов’язковому порядку доведеться показувати суспільству свої шалені статки, почався супротив. Окремі депутати дійшли до Конституційного суду в намаганні довести, що закон порушує їхні права. Інші депутати подавали поправки до закону, які були покликані нівелювати або послабити е-декларування.
Але електронне декларування зрештою вдалося реалізувати. І суспільство побачило в деклараціях чиновників мільярди готівки, квадратні кілометри нерухомості та кілограми золота. Стало зрозуміло, чого так боялися і приховували посадовці.
Таким чином, у результаті важкої та наполегливої співпраці громадськості та влади за останні 3 роки були прозоро утворені та розпочали плідну роботу такі органи як НАБУ, Спеціальна антикорупційна прокуратура, НАЗК. Відбулася перша хвиля е-декларування статків посадовцями, розпочата імплементація закону про державне фінансування політичних партій. Так само відкрито низку державних реєстрів (бенефіціарні власники, земельні ділянки, права на рухоме та нерухоме майно тощо). Створено єдиний порталвикористання публічних коштів державними установами та підприємствами. Окрім того, великою перемогою є запровадження системи електронних торгів ProZorro на державному рівні, яка отримала міжнародну винагороду Procurement Leader Award та Нагороду партнерства “Відкритий уряд”. Система публічних електронних закупівель ProZorro функніонує з 12 лютого 2015 р. За цей час системою вже скористалося 16,62 тис. державних замовників, які оголосили 324 150 закупівель очікуваною вартістю 177,38 млрд грн. Потенційна економія склала 8 млрд грн. Крига зсунулася!
Лазівки для зловмисників
Відповідно до дослідження Трансперенсі Інтернешнл Україна, за 2 роки була ув’язнена лише п’ята частина засуджених за хабарництво чиновників. У 9% випадків суди виправдовують хабарників. Решті присуджують штраф чи випробувальний термін. При цьому загальна статистика виправдовувальних вироків за всіма судовим кримінальним справам в Україні – менше 1%. Це означає, що суди неохоче саджають корупціонерів за ґрати. Не дивно, адже самі суди в країні вважають дуже корупційними установами. Окрім того, серед осуджених за цей період не було жодного високопосадовця. Справи проти чиновників, вищих за мерів, до суду просто не доходять.
Саме тому Україні так необхідні були НАБУ та Спеціальна прокуратура. На поточний момент, НАБУ веде 245 проваджень (біля 40 з них вже скеровано до суду), оголосило 100 повідомлень про підозру, щодо 34 осіб склало обвинувальні акти. Рік роботи Національного антикорупційного бюро довів необхідність розширити його повноваження. А саме – дозволити самостійно вести прослуховування телефонних розмов. Нині детективи змушені звертатися до Служби безпеки України за допомогою. Така процедура несе певні загрози для слідства. Адже залучення ще однієї структури до розслідування конкретної кримінальної справи – це ще одна ланка звідки може статися витік інформації. А це в свою чергу може розвалити справу. При чому, встановити звідки саме просочилася інформація буде складно. Тож, доцільно, щоб вся повнота відповідальності лежала на одному правоохоронному органі.
Крім того, існує застереження, що справи, які розслідувало НАБУ, як і раніше, будуть “танути” в судах. Чи-то складу злочину не знайдуть, чи-то доказів буде недостатньо. Саме тому Україні конче необхідний Антикорупційний суд. Як казав голова Transparency International Хосе Уґас під час візиту в Україну: “Антикорупційний суд допоможе нарешті розірвати ланцюг безкарності корупціонерів”. Ннайкраще було б підібрати кадри для антикорупційних судів на відкритому конкурсі. Однак, важливо, щоб члени комісій з відбору суддів мали авторитет в суспільстві. І бажано, щоб вони отримували рекомендації з посольств країн розвинутої економіки. Адже саме в ці країни корупціонери, як правило, намагаються вивести свої кошти.
На сьогодні ухвалене лише законодавство з питань судової реформи, в якому є положення про Антикорупційний суд. Тепер необхідно ухвалити окремий спеціальний закон, створити такий суд і відібрати суддів, за участі та допомоги міжнародних експертів. Антикорупційну громадськість очікує ще один складний етап, але активісти вже загартовані та готові до боротьби.
Після оприлюднення електронних декларацій перед Національним агентством з протидії корупції постала практична проблема. Як опрацювати такий масив даних і виявити порушників, які не вказали всі необхідні прибутки, або чий фактичний рівень життя не відповідає задекларованим статкам. НАЗК не має достатнього інструментарію для співставлення з реєстрами інших органів влади. Зокрема проблемним є доступ до даних Державної фіскальної служби, даних, що містять банківську таємницю та реєстру авіаперельотів. Так само, в розпорядженні НАЗК поки що немає досконалого інструментарію для перевірки достовірності даних про кінцевих бенефіціарів комерційних компаній.
Завершення процесу зі створення Державного бюро розслідувань – важливий етап у подоланні корупції. Адже саме цей орган має перебрати на себе від Генеральної прокуратури функцію слідства. ДБР буде боротися з корупцією на нижчих (порівняно з НАБУ, яке опікується топ-корупцією) щаблях державної машини. Бюро досі не створили через не надто ефективну роботу комісії, що опікується цим процесом. Експерти вбачають політичну заангажованість у її роботі. Насторожують озвучені ініцативи Генеральної прокуратури відкласти передачу функцій слідства ДБР до 2019 року.
16% українців готові повідомляти про випадки корупції. На фоні 35% громадян, які не вірять, що можуть щось змінити, можливо це невелике число. Однак навіть цим небегатьом сміливцям держава поки що не готова гарантувати надійний захист. Змінити цю ситуацію в майбутньому може окремий закон про захист викривачів. Ухвалення такого закону є серед міжнародних зобов’язань України.
В Україні існує прислів’я: обіцяного 3 роки чекають, а на четвертий забувають. На щастя, під тиском громадськості та журналістів влада все-таки не забула та не знехтувала обіцянками, які давала на Майдані. У річницю Революції Гідності ми можемо констатувати – зміни відбуваються, і вони значні. Зворотного шляху немає. Якщо стільки людей прагнуть змін, ситуація в країні не може залишитися сталою.
