15 років тому запити на публічну інформацію стали справді революційним інструментом. Журналістка Хезер Брук (Heather Brooke) пролила світло на одні з наймасштабніших чиновницьких зловживань у британській історії. У 2004 році вона просто надіслала кілька запитів до британського парламенту й поцікавилася витратами його членів. Виявилося, що за гроші платників податків депутатам оплачували дизайнерські шафи для книжок, комунальні послуги, компенсували прибирання маєтків.
Щоб зламати опір чиновників й зрештою отримати відповідь, довелося чекати не один рік. Проте зусилля були того варті. Це викриття спричинило відставку шести міністрів та спікера Палати громад. Історія була описана у книзі «Революція в цифровому форматі» (англ. «The Revolution Will Be Digitised»).
Це здавалося великою перемогою громадськості. Однак поступово відбулася зміна парадигми. Розвинені демократії почали перехід від запитів на публічну інформацію до концепції відкритих уряду та даних. Новим трендом стала “відкритість даних за замовчуванням”. Зазвичай інформація надається за запитом або оприлюднюється через вимогу законодавства. А відкритість “за замовчуванням” означає, що оприлюднюється вся інформація. Якщо ж якісь дані недоступні, влада має обґрунтувати чому. Наприклад, в інтересах захисту персональних даних чи національної безпеки.
До “відкритості даних за замовчуванням” закликають активісти, що запустили ініціативу Міжнародна хартія відкритих даних. До хартії вже приєдналися 9 українських міст: Вінниця, Дніпро, Дрогобич, Львів, Чернівці, Кропивницький, Тернопіль, Хмельницький, Івано-Франківськ. Ці міста створили власні портали відкритих даних і проактивно їх оновлюють.
Постає питання: як ці обсяги відкритих даних допоможуть в боротьбі з корупцією? Як ми можемо використовувати тисячі гігабайтів інформації з користю?
Відкриті дані як спільне благо
Ви можете здивуватися, але розклад і рух автобусів в режимі реального часу, дані про дерева, які підлягають вирубці, паркувальні майданчики — це інформація, яка повинна публікуватися у форматі відкритих даних, тобто їх може опрацьовувати комп’ютер.
Що ви можете зробити з цими даними? Наприклад, якщо ви — аналітик, то з легкістю можете створити додаток для вашого міста, де можна було б прокладати маршрут та стежити за пересуванням громадського транспорту. Саме так з’явилися додатки EasyWay у Львові та Citymapper у Лондоні. Ці сервіси запустили майже одночасно, у 2011 році, проте обидва вже використовують різні країни світу.
Дані називають відкритими, якщо будь-хто може їх вільно використовувати та поширювати. Відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» форма відкритих даних дозволяє автоматичну обробку інформації електронними засобами. Окрім того, доступ до неї має бути вільний та безкоштовний.
Здається, відкриті дані стали спільним благом. Таким же, як і повітря для жителів планети, система національної оборони для громадян чи маяки для морських суден. Ніхто не може бути позбавлений права користуватися даними. Навіть більше: що частіше відкриті дані використовують для розробки корисних сервісів, то вищий потенціал цих даних.
Яскравий приклад — Opendatabot. Система збирає дані з відкритих державних реєстрів, моніторить і надсилає повідомлення про зміни в реєстраційних даних компаній. Таким чином, цей сервіс може запобігати рейдерству. Існування такої платформи для роботи з відкритими даними було важко уявити, поки Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не став відкритим.
Data for bad, openwashing та інші “дволикі” практики відкритості
Проте чи насправді все так ідеально? Нещодавній звіт Open Data Barometer (ODB) стверджує, що національні уряди досі надають розвитку відкритих даних вторинне значення. А країни, які раніше вважалися піонерами відкритих даних (Британія та Сполучені Штати Америки), поступово втрачають свої позиції.
До того ж, влада нерідко користується своїм формально прозорим статусом, аби заперечувати закиди громадськості про обмеження доступу до інформації на практиці. Саме це сталося у 2015 році у Великій Британії. Тоді уряд оголосив про намір переглянути законодавство. Зокрема, чиновники обговорювали запровадження плати за подання запитів і спрощення порядку обмеження доступу до окремих видів інформації. Згодом уряд відмовився від цієї ідеї.
Схожі випадки нерідко мають місце і в Україні, зокрема на локальному рівні. З 2017 року Трансперенсі Інтернешнл Україна аналізує, наскільки міські ради дотримуються принципів прозорості. Крім того, ТІ Україна заохочує оприлюднювати інформацію та залучати громадськість до ухвалення рішень.
За результатами такого аналізу щорічно оприлюднюється Рейтинг прозорості 100 найбільших міст України. І це є не лише підбиттям підсумків. Цей інструмент заохочує до здорової конкуренції мерів і місцевих активістів. Середній показник прозорості за два роки підвищився на 12 балів зі 100. Посилилася конкуренція. Якщо в 2017 році, щоб очолити Рейтинг, було достатньо 59,7 бала (Львів), то зараз місто-лідер (Дрогобич) має понад 85 балів.
Та попри задекларовану відкритість, співпрацю з TI Україна та високі позиції у Рейтингу прозорості, активісти деяких міст все ще скаржаться на обмеження права на інформацію. І не безпідставно. Публікація даних у форматі, який непридатний для опрацювання чи навіть перегляду, — це лише один із багатьох прикладів “вигадливості” місцевої влади.
Міська рада міста Кропивницького на своєму сайті опублікувала фото генерального плану населеного пункту. Чи стала ця інформація доступною? Мабуть, що так. Чи є вона відкритою? Очевидно, ні. Придивіться до нижнього лівого кута зображення. Навряд вам вдасться розгледіти навіть умовні позначення. А Дніпро і Одеса відомі випадками, коли активістів не пустили на пленарні засідання рад.
Такі «дволикі» практики отримали назву openwashing (за аналогією з уже відомим терміном «greenwashing»). Це коли розпорядник інформації стверджує, що інформація є відкритою, проте насправді існують обмеження у її використанні.
Відкриті дані також нерідко перетворюють на знаряддя протиправного втручання в демократичні процеси. Згадаймо хоча б компанію Cambridge Analytica, яка використовувала дані користувачів соціальних мереж для втручання у виборчий процес в різних країнах.
Відкриті дані — це інструмент, який допомагає будувати комфортне суспільство для громадян. Проте не панацея, що звільняє від корупції. Задекларована відкритість не перетвориться на «data for bad», якщо влада реально дотримуватиметься принципів прозорості, а громадськість це контролюватиме.
Джерело: lb.ua
