Чому наразі зарано святкувати новий Закон України про нацбезпеку

Лада Рослицька та Олена Трегуб для The Atlantic Council

Нарешті замінили рамкове законодавство України із нацбезпеки, яке базувалося ще на радянських принципах. Верховна Рада України прийняла закон 21 червня, і цей факт зустріли одночасно похвалами і скептицизмом. Офіційно Державний департамент США привітав новий Закон України з нацбезпеки, зазначивши при цьому, що завдяки такому рамковому закону збільшиться співпраця з НАТО, а його повна імплементація означатиме поглиблення інтеграцію України з Заходом. «Закон відповідає західним принципам», – зазначено у заяві Державного департаменту. Втім є і ті, хто не відчули значного ентузіазму. Наприклад, народний депутат Світлана Заліщук написала, що «Цей Закон був би доречним у 2014-му. Нині він нагадує тимчасове рішення, якого недостатньо, щоб реально наблизити нас до НАТО».

І справді, святкувати наразі зарано, адже чимало важливого залишилося поза цим новим законом.

Цей закон писали для того, щоб визначити і розмежувати функції та структуру органів сектору безпеки і оборони України. У країнах колишнього Радянського Союзу з високим рівнем корупції у державному секторі розподіл повноважень між органами сектору безпеки і оборони нерідко спричиняє боротьбу між політичними кланами. Корумповані зацікавлені сторони полюблять використовувати аргумент, що та чи інша річ – це питання національної безпеки (тоді як насправді це не такий випадок) для того, щоб виправдати наявність державної таємниці у цьому питанні. Це такі собі дверцята, завдяки яким вони отримують владу та гроші, і через які зникають кошти платників податків і міжнародних донорів.

В Україні такий різновид конкуренції, на кшталт такої, що зараз відбувається між Президентом та міністром внутрішніх справ, вже сам собою становить загрозу національній безпеці. Але той факт, що він передбачає вищий рівень прозорості та громадського нагляду, зокрема, створення нового парламентського комітету з нагляду, – це позитивний крок уперед.

Важливо, що цей новий закон передбачає реформу Служби Безпеки України таким чином, щоб її діяльність більше фокусувалася на інтересах держави, а не економічних інтересах впливових людей. Служби безпеки та розвідки також будуть підпорядковуватися більш безпосередньому та гарантованому нагляду з боку парламенту.

Втім критики зазначають, що зловживання  з боку СБУ, яка затято оберігає свої таємниці, залишаться такими, як і раніше. Протягом років партнери в України та із-за кордону тиснули на парламент, щоб той позбавив СБУ повноважень боротися з економічними злочинами. І хоча згідно з новим законом повноваження боротьби із корупцією у СБУ забрали, але «збір контррозвідувальної інформації» залишається однією з її функцій. Таким чином, залишається ризик того, що СБУ залишиться інструментом, завдяки якому персони, що мають доступ до його керівництва, зможуть красти у законного бізнесу, набиваючи кишені своїх ляльководів.

Окрім того, економічна безпека України напряму стосується оборонних закупівель. Оборонні закупівлі в Україні – це величезна проблема. Хоча новий закон закликає до «повного розкриття всієї фінансової інформації» у секторі оборони, оборонні закупівлі виключені із звичайних закупівель, і новий закон не змінить цього. Таким чином, закон про державну таємницю вимагає надзвичайно ретельної реформи під пильним контролем експертів. Без демократичного розуміння типу інформації, яку правомірно варто засекречувати, і хто, як і коли має це робити, закони прийняття яких витікає з рамкового  Закону про нацбезпеку, можуть виявитися марними. Саме тут міжнародні партнери України можуть прийти на допомогу.

Занадто часто в Україні корумповані держслужбовці зловживають неправомірним засекречуванням інформації, намагаючись отримати чи утримати владу. Після незаконної анексії Криму Росією колишній міністр оборони та колишній директор Укроборонпрому зловживали державною таємницею, розкрадаючи військове обладнання України і передаючи його Росії. Є і приклад із ближчого минулого. Надмірне засекречення закупівель Міністерством оборони пов’язують із корупційними схемами, які мають відношення до пального, елементів машин, і навіть медичного транспорту.

При цьому Закон Україну про нацбезпеку не визначає кінцевий термін для прийняття нового Закону про державну таємницю (чи інших законів, пов’язаних із національною безпекою України, таких як закони про розвідку та державне оборонне замовлення). Втім незрозуміло чому, для прийняття законів про СБУ та демократичний нагляд та контроль за СБУ та органи розвідки встановили чіткий термін у 6 місяців.

Прозорість та підзвітність – питання національної безпеки. Тепер, можливо, навіть важливіше ніж будь-коли, громадянському суспільству України необхідно об’єднати зусилля з міжнародними донорами, щоб гарантувати, що народні депутати використають новий рамковий закон з нацбезпеки для того, щоб прийняти нові, демократично виправдані і прозорі закони для сектору безпеки та оборони України. З цієї точки зору, необхідне чітке і точне визначення і розуміння державної таємниці із відрегульованим громадським наглядом.

Лада Рослицька – менеджер з досліджень та адвокації Незалежного антикорупційного комітету з питань оборони (НАКО) і Олена Трегуб – Генеральний секретар цього комітету. НАКО – це спільна ініціатива Transparency International-Україна та Transparency International Defense and Security.

Джерело: http://www.atlanticcouncil.org/blogs/ukrainealert/why-it-s-too-soon-to-celebrate-ukraine-s-new-national-security-law