Голова Фонду держмайна Дмитро Сенниченко написав заяву на звільнення ще у листопаді минулого року. 27 січня 2022 року парламент підтримав його рішення. За –  318 голосів.

За роки його перебування на посаді відбулися певні зміни у сфері: запроваджено єдиний портал для приватизації та оренди, скасовано так звані посередники-“майданчики” Яценка і впроваджено онлайн-систему з автоматизованої оцінки майна, напрацьовано законопроєкти, котрі підвищують прозорість і підзвітність державної роботи. За останні 2 роки Фонду вдалося залучити 7,35 млрд грн надходжень від приватизації. 

Довкола роботи Фонду в умовах тиску точилися жорсткі дискусії, наприклад, щодо продажу заводу «Більшовик». 

Як зазначала ТІ Україна у своїй позиції: “На наше переконання, навіть за нинішніх непростих умов, які навмисно консервувалися впродовж багатьох років, держава могла б робити більше для створення справді конкурентного середовища під час приватизації великих об’єктів. Сьогодні ж, попри високі очікування, мусимо визнати: не буває ідеального результату у складному світі. 

Для ефективної держави потрібні спроможні та дієві інституції, надійні та прозорі системи управління та налагоджені адекватні процеси. Важливо проживати досвід, фіксувати успішні практики та робити оцінку помилкам, напрацьовувати зміни та рухатися вперед.

Попереду у сфери довгий шлях. Необхідно продовжувати реформу управління публічним майном: запустити Єдиний реєстр державної власності, дати громадянам інструменти з контролю та моніторингу, встановити відповідальність за порушення у сфері. Також великі очікування від парламенту, який продовжить змінювати законодавчу базу для підвищення ефективності приватизації.

Цьогорічний Індекс сприйняття корупції показав наш регрес України. ТІ Україна розробила рекомендації з поліпшення наших позицій. Одна з них стосується сфери управління майном. Ідеться про забезпечення прозорого обліку державної власності та продовження курсу на приватизацію. 

Попри кадрові зміни, приватизація потрібна і має продовжуватись, оскільки більшість державних підприємств стали тягарем для суспільства і годівницею для наближених до влади осіб або окремих олігархів.