Як Микитась з’явився у житті Філатова?
«Відверто кажучи, нахабно», — заявив мер, відповідаючи на питання прокурора. Філатов також вказав, що він на посаді міського голови намагається уникати прямих контактів із підрядниками чи забудовниками. 

Але Микитась шукав увагу мера із завзяттям. Філатов вказав, що за майже 10 років на посаді не було такої «психоатаки» від будь-якого забудовника чи підрядника.

Філатов повідомив, що стежить за корупційними справами, дивиться трансляції засідань ВАКС. У тому числі йому була відома репутація Микитася.

Три вироки Сольвара 

У жовтні 2018 року НАБУ розпочало розслідування за фактом того, що народний депутат Руслан Сольвар декілька місяців безпідставно отримував компенсацію від Верховної Ради за оренду номера в готелі «Київ». Нардеп несвоєчасно повідомив Апарат ВР, який нараховує виплати, про те, що отримав у спадок квартиру в столиці. Зробив він це лише після того, як інформація потрапила до медіа, та ще, мовляв, одразу відшкодував всі збитки державі. Тоді йшлося про суму в 361,5 тисячі гривень.

Проте вже в грудні 2019 року Сольвар отримав повідомлення про підозру у зловживанні владою. Але в червні 2021 року Вищий антикорсуд виправдав екснардепа через неправильну кваліфікацію його дій з боку правоохоронців — на думку суддів, Сольвару коректно було б інкримінувати шахрайство. Але оскільки останнє тягне за собою тяжче покарання, перша інстанція за законом не змогла засудити Сольвара. Тож прокурор подав апеляційну скаргу на таке рішення.

Друге рішення у справі винесла вже Апеляційна палата ВАКС, яка у вересні 2022-го визнала Сольвара винним у зловживанні службовим становищем. Судді вирішили, що правомірно змінювати кваліфікацію в частині того, чим зловживав екснардеп — владою чи службовими повноваженнями.

Екснардепа засудили до 3 років позбавлення волі зі штрафом 8,5 тис. грн і забороною обіймати певні посади на рік. Та цього разу виконати вирок завадила хвороба Сольвара — захист заявив, що екснардеп лежить у стаціонарі кардіології з гіпертонічною хворобою та цукровим діабетом. А отже йому нібито протипоказані будь-які навантаження. 

Через відсутність сталої практики із застосування ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем), інкримінованої Сольвару, його справа пішла ще далі — до Верховного Суду. У касаційному порядку обвинувальний вирок АП ВАКС переглядала об’єднана палата Касаційного кримінального суду (ККС ВС) — все тому, що суддям на найвищому рівні потрібно було зʼясувати відмінність між зловживанням владою та зловживанням службовим становищем. У грудні 2023 року ККС ВС постановив заново переглянути справу екснардепа в апеляції через те, що було виявлено істотне порушення вимог кримінального процесуального законодавства. І знову ж тому, що НАБУ-САП інкримінували Сольвару зловживання владою, а у вироку формулювання змінили на зловживання службовим становищем. 

До речі, разом з цим рішенням Верховний Суд сформував правову позицію щодо  розмежування форм об’єктивної сторони ст. 364 КК України. До цього в подібних випадках з нардепами траплялися як виправдувальні, так і обвинувальні вироки. Тож суд розтлумачив: якщо посадова особа зловживає гарантіями, наданими їй як представнику влади (зокрема, народному депутату), цілком логічно, що можна говорити саме про зловживання владою.

Врешті, повторно розглянувши справу Сольвара, 26 серпня 2024 року АП ВАКС знову  постановила обвинувальний вирок — 3 роки за ґратами, штраф 8,5 тис. грн та заборона обіймати посади, пов`язані із здійсненням функцій представника влади в органах державної влади, протягом року. Цього разу екснардепа засудили за зловживання владою: він не повідомив Управління справами Апарату ВР про квартиру в Києві, тож зловживав своїми житловими гарантіями. Крім того, АП ВАКС у вироку зазначила, що перша інстанція правильно встановила фактичні обставини справи, але надала їм неправильну правову кваліфікацію. 

Але ще до цього сталося багато цікавого — сам Сольвар вироку чекати не схотів та до його оголошення подався у військо. 

Як Сольвар став військовим, та чому це НЕ рятує його від в’язниці

Коли влітку 2024 року розгляд справи в апеляції наближався до завершення, Сольвар знову потрапив до лікарні, а після того, щойно ви йшовши з медзакладу, екснардеп отримав повістку просто на вулиці. Далі його як лейтенанта запасу негайно відправили на фронт — принаймні, так стверджував захисник Сольвара.

Насправді ж виявилося, що екснардеп проходить військову службу добровільно за контрактом — таку відповідь суд отримав від керівника ТЦК. Можливо, Сольвар сподівався, що провадження щодо нього зупинять через службу в Збройних Силах, захист навіть подавав клопотання про зупинення провадження. Проте коли стало відомо, що екснардеп не був мобілізований, а пішов на контрактну військову службу, захист сам попросив суд не розглядати подане раніше клопотання.

Законодавство передбачає, що контракт розривається, а військовослужбовці звільняються з військової служби у разі набрання законної сили обвинувальним вироком, яким призначено покарання у виді позбавлення волі. Оскільки вирок набрав законної сили, з Сольваром вже мали розірвати контракт та звільнити його з ЗСУ, проте досить довго було незрозуміло, чи сталося це на ділі.

З нещодавньої відповіді, яку ми отримали від департаменту з питань виконання кримінальних покарань, стало відомо, що вирок АП ВАКС в частині виконання покарання у виді позбавлення волі щодо засудженого Руслана Сольвара приведено до виконання. Це означає, що наразі Сольвар сидить у тюрмі. 

І тут цікаво, що майже відразу після вироку захисник Сольвара подав касаційну скаргу, і 4 листопада ККС ВС відкрив касаційне провадження щодо перегляду цієї справи. При цьому адвокат екснардепа також просив зупинити виконання вироку відразу після його винесення, і знову ж пояснював це тим, що Сольвар проходить військову службу за контрактом, проте в цьому суд відмовив.

***

Справа Руслана Сольвара показова та важлива з декількох причин. 

По-перше, на ній скінчилася плутанина з тлумаченням випадків, коли нардепи ймовірно зловживають своїми житловими гарантіями. Руслан Сольвар, сам того не плануючи, зробив внесок у вирішення важливої проблеми кримінального права —  визначення змісту поняття «зловживання владою». У Вищому антикорупційному суді ще залишається чимало подібних справ, і ми впевнені, що не всі обвинувачені задоволені тим, як розвивається судова практика в цьому напрямку.

По-друге, бачимо, що правосуддя все ж таки наздогнало Сольвара — незалежно від того, як довго його справа блукала судовими інстанціями, та де перебуває він сам. Долучитися до війська — сміливе та благородне рішення, однак це не може ставати індульгенцією для корупціонерів. 

Тож ми в TI Ukraine продовжуємо стежити за розглядом касаційної скарги. Бо ця історія вже мала стільки поворотів, і хтозна, що буде далі.

Що ж саме постановив ЄСПЛ? 

Якщо розглядати це рішення детальніше, Європейський суд з прав людини вказав, що скарги на незаконне затримання та подальше обрання запобіжного заходу Альперіну явно необґрунтовані. Все тому, що детективи мають право затримувати особу без рішення слідчого судді, а ВАКС зі свого боку  належно обґрунтував рішення про тримання Альперіна під вартою.

Заставу у 77 млн грн ЄСПЛ визнав обґрунтованою. ВАКС оцінив здатність заявника сплатити необхідну суму і надав обґрунтування свого рішення. При цьому заявник не спростував твердження слідчого НАБУ щодо його активів і не довів, що надав органам влади необхідну інформацію про своє фінансове становище. Навіть більше — застава була сплачена через три дні після її встановлення, й Альперін не надав інформації про будь-які надмірні труднощі у пошуку коштів.

Аргументи про порушення презумпції невинуватості Президентом України суд детально не розглядав, адже Альперін не вичерпав ефективних національних засобів правового захисту щодо цієї скарги. Він міг подати цивільний позов про дифамацію або порушити це питання в ході кримінального провадження проти нього.

Заявник також вважав, що стягнення частини застави як реакція на порушення ним процесуальних обовʼязків була непропорційною та незаконною. ЄСПЛ встановив, що Апеляційна палата ВАКС, яка прийняла таке рішення, ретельно розглянула аргументи сторін і якісно обґрунтувала своє рішення, обмеживши конфіскацію половиною суми застави з міркувань пропорційності.

Крім цього, Альперін вважав, що його права були обмежені з метою, відмінною від передбаченої Конвенцією, а саме, щоб популістично продемонструвати боротьбу влади з корупцією. Суд же аргументував, що не було надано доказів чи подальшого обґрунтування, які б доводили «поза розумним сумнівом» існування прихованого мотиву з боку Президента чи інших представників влади. А сам факт, що дії відбувалися в контексті боротьби з корупцією, не доводить наявності неналежної мети.

Наразі у справі Альперіна триває підготовчий судовий розгляд після того, як АП ВАКС скасувала її закриття через «поправки Лозового». У липні 2024 року перша інстанція відмовила у повторному клопотанні захисту про закриття справи.

Як проходив розгляд справи?

У листопаді 2023 року САП подала позов про визнання отриманих активів необґрунтованими та стягнення їх у дохід держави. Позивач стверджує, що Роман Потерлевич через свого батька Миколу Потерлевича набув квартиру та розпоряджався нею. І взагалі можливість Потерлевича придбати таке житло викликала сумніви в прокурора, у тому числі з огляду на отримані ним і його дружиною доходи та їх майновий стан. За показаннями свідків, фактично сплата внесків не здійснювалася. На додачу, Роман Потерлевич отримав довіреність від свого батька на розпорядження квартирою та мав намір її продати. 

Зрештою 18 грудня 2023 року САП подала письмову заяву про збільшення позовних вимог та зміну підстави позову та просила вважати остаточну позовну заяву із ціною позову в 1,9 млн грн, оскільки це вартість квартири станом на 1 лютого 2023 року. Прокурор просив визнати квартиру необґрунтованим активом та стягнути її ринкову вартість в дохід держави. 

Сторона захисту просила відмовити у задоволенні позову. Представник відповідача стверджує, що квартиру придбав саме Микола Потерлевич за її повну вартість. Сам же Роман Потерлевич нібито не користувався цим майном, а  будь-які докази, які підтверджують протилежне, відсутні. Проте для суддів ВАКС ця аргументація виявилася непереконливою, і позов прокурора вони задовольнили.

Роман Потерлевич може подати апеляцію на це рішення. А повний текст ухвали буде опублікований 6 вересня 2024 року.

Що відбувалося на засіданні 28 серпня?

Це було перше засідання з обрання запобіжки голові АМКУ, трансляцію якого дозволив суд.  

Власне, саме сьогодні свої коментарі нарешті почала давати сторона захисту. Від початку адвокат запевнив, що склад злочину у діях Кириленка відсутній. Мовляв, він не надав тещі, на яку оформлювалося майно, жодних доручень на придбання, а купували його за законні заощадження родини тещі. Сам же висновок щодо вартості майна захист назвав необґрунтованим. Водночас те, що дружина Кириленка брала участь у придбанні майна з оформленням на своїх батьків, сторона захисту вважає типовою практикою «допомоги батькам».

Прокурорка просила зупинити захисника, тому що той нібито затягував засідання, однак суддя встав на сторону адвоката. Останній також заявив, Кириленко не може переховуватися від слідства, бо його життя перебуває в небезпеці, на нього здійснювалися замахи, а фінансовий стан в нього всього 3 млн грн.

Далі допитали свідка Олександра Матієнка — батька дружини Кириленка. За його словами, все купили за гроші, зароблені ним та його дружиною. Мовляв, він не хотів, щоб зароблені за роки гроші просто лежали — тільки на торгівлі малиною Матієнко заробив $300 тис. Тож гроші інвестували у 4 квартири та 4 паркомісця в Ужгороді. Згодом Матієнки придбали ще й квартиру в Києві. 

Всього у Матієнків десь 10 квартир, крім того, він постійно купував машини та придбав житловий будинок. Власне, купівлю тієї самої квартир в ЖК «Оболонь Плаза» він пояснив бажанням почекати підвищення цін на нерухомість, щоб потім продати. 

Хоча прокурор просив суд взяти Кириленка під варту з заставою 120 млн грн, адвокат вважає, що запобіжку треба, по-перше, пом’якшити, а по-друге — зменшити заставу до суми в межах від 20 до 80 прожиткових мінімумів, тобто від 60 до 242 тис. грн.

А взагалі гроші на все, заробили сам Матієнко та його дружина, а все, бо «не имей сто рублей, а имей сто друзей». В 91 році у Матієнка залишився спадок, а ще вони з друзями мали бізнес — автобуси та таксі, та й до того ж він займався торгівлею та мав з обмінників, тобто заробляв на стрибках курсу валюти. Зрештою Матієнко не захотів, щоб гроші просто “лежали”, тому вони з сім’єю дізналися про новобуд в Ужгороді та купили 4 квартири та 4 паркомісця. 

Згадав Матієнко і Георгія Шабаєва, журналіста «Схем», який і написав про всю цю нерухомість – мовляв, він «все оце почав», а сам не захотів з ними зустрітися.

Цікаво, що на початку допиту Матієнко попросив говорити російською. Суддя дозволив перехід на іншу мову, але адвокат сприйняв це і щодо себе, тож ставив запитання російською, тоді як прокурорка проводила допит українською. До слова, Матієнко під час спілкування звертався до неї «дєвушка», але суддя на це уваги не звернув.

Зрештою прокурорка попросила застосувати щодо Кириленка тримання під вартою із заставою 40 тис. прожиткових мінімумів, а саме 121,12 млн грн. 

І хоч Кириленко не брав участь у купівлі всього перерахованого під час засідання майна, цим займалася його дружина, про що вони мали багато розмов. Ба більше — саме Кириленко визначав, коли дружина може користуватися автом, яке придбали за кошти сім’ї Кириленка. 

Таким чином Кириленку інкримінується набуття активів на 62 млн грн (що на 56 млн більше, ніж дозволено законом). При цьому прокурорка згадала, що, за прикладом нардепа Дмитрука, Кириленко так само може легко залишити територію України. Також прокурорка переконана, що голова АМКУ може здійснити вплив на свідка та згадала про консультації з суддею Бортницькою щодо знищення доказів. 

Захисник же вважає, що клопотання про тримання під вартою — це тиск на Кириленка, щоб він допомагав слідству, тому просить відмовити в цьому клопотанні. Сам же Кириленко заявив, що переховуватися на тимчасово окупованій території він не може, та нагадав, що не має майна в Криму. Хоча про імовірність виїхати за межі України не згадав.

Як проходив розгляд справи?

НАБУ і САП оголосили Філоненку про підозру 25 жовтня 2022 року, а вже менш ніж за пів року, 23 лютого 2023-го САП передала обвинувальний акт до суду. 

Прокурор просив призначити Філоненку покарання: 10 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади та з конфіскацією майна.

Водночас захист наполягав на невинуватості Філоненка. На переконання адвокатів, у діях Філоненка був відсутній склад злочину, а господарські відносини між ТОВ «Оптимумспецдеталь» та Ізюмським приладобудівним заводом були абсолютно законними. Крім того, на думку захисту, строк досудового розслідування у цій справі закінчився ще у квітні 2022 року, а саме провадження мало бути закрите ще раніше на підставі пункту 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.

На додачу, у НАБУ-САП вважають, що Філоненко набрехав у своїй декларації за 2020 рік. В ній він не згадав квартиру в Болгарії, яка належить його дружині, а вартість цієї нерухомості квартири у 2020 році становила 1,33 млн грн. Однак частину справи стосовно недостовірного декларування таки закрили через закінчення строків давності.

На вирок ВАКС Філоненко може подати апеляційну скаргу протягом 30 днів із дня проголошення вироку.

Як працювала схема?

В ході розслідування детективи НАБУ з’ясували, що посадовці НААН поза межами своїх повноважень припинили право постійного користування дослідницьким господарством «Чабани» (організація в межах структури НААН) на 144 земельні ділянки у Гатному, що під Києвом, з них вже 138 земельних ділянок переведено у приватну власність та ще 6 на момент старту розслідування перебували в процесі переоформлення. Ідеться про понад 15 га «особливо цінних» земель, призначених для проведення досліджень. Ці землі врешті стали приватною власністю членів Президії НААН, їхніх близьких родичів, співробітників СБУ, Міністерства аграрної політики та інших осіб. 

Ділянки, що фігурують у справі, входили до складу 330 га земель, які ще у 2003 році були передані у постійне користування дослідного господарства «Чабани» Інституту землеробства НААН. Здійснив таку передачу голова Києво-Святошинської РДА —  своїм розпорядженням з відповідним цільовим призначенням. 

Тут важливо, що відповідно до тодішніх норм Земельного кодексу України припиняти право постійного користування можна було лише за згодою Верховної Ради. Те саме стосується зміни цільового призначення. Але НААН, за версією слідства, спромоглася ухвалити таке рішення без згоди парламенту. І формальним приводом стало те, що у вересні 2013 року працівники ДГ «Чабани» звернулися з проханням виділити їм такі земельні ділянки для городництва. 

Як частина злочинного плану до НААН надійшов лист від голови СБУ, проте без його підпису, мовляв, про необхідність припинити право постійного користування цими земельними ділянками дослідним господарством «Чабани», щоб передати ці землі Службі безпеки. Далі був другий лист з аналогічним змістом, проте підписаний уже заступником голови СБУ. Однак суттєвої різниці між обома листами насправді немає — в будь-якому разі такі звернення суперечили закону, адже ініціювати такі рішення може лише Кабмін. 

Обвинувачений нині директор дослідного господарства тоді не заперечив проти виділення земельних ділянок працівникам. Не заперечував також і інший обвинувачений — директор Інституту землеробства НААН. 

Вже після цього лист СБУ разом з іншими матеріалами передали до президії НААН на розгляд, але «забули» додати довідку про особливу цінність вказаних земель. Як наслідок в результаті голосування НААН прийняла відповідну постанову, в якій погодилася на вилучення 15,12 га землі з користування ДГ «Чабани». Після цього директор дослідного господарства  направив лист про припинення права постійного користування до Держземагентства в Київській області. На його основі Держземагентство окремими наказами виділило ділянки заздалегідь визначеним людям, зокрема й родичам службовців президії Академії, які приймали рішення про вилучення цієї землі. 

Загалом новими «власниками» цих земель стали аж 138 людей, і всіх їх можна поділити на чотири великі групи:

• посадовці НААН, Інституту землеробства та пов’язані з ними особи. Наприклад, досі чинний президент НААН Ярослав Гадзало, його донька та її чоловік, тодішній директор ДП «ДГ«Чабани» Олександр Іщук, його дружина, бабуся дружини його сина, сват директора Інституту землеробства Віктора Камінського, віцепрезидент НААН Анатолій Заришняк та його дружина – суддя Апеляційного суду Києва, а також їхня донька; 
• Головне управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБУ. Наприклад, керівництво цього управління, їхні родичі й загалом особи, які не мали відношення ні до Академії, ні до СБУ, але, отримавши земельні ділянки, видали довіреності на їх розпорядження близьким родичам тодішнього керівництва цього управління Служби безпеки;
• високопосадовці, зокрема особи, пов’язані з тодішнім заступником міністра аграрної політики та продовольства, з секретаріатом Кабінету Міністрів України тощо;
• місцеві посадовці, серед яких чиновники Чабанівської селищної ради, особи, пов’язані з прокурором Києво-Святошинського району, особи, пов’язані з головою Києво-Святошинської районної державної адміністрації Юрієм Бондарем, їхні родичі тощо.

НАБУ оцінило, що службовці своїми діями завдали державі понад 42 млн грн збитків. 

Як топкерівництво НААН зникло зі списку фігурантів справи

У січні 2020 року про підозру додатково повідомили п’ятьом топпосадовцям Академії. А саме: 

• президенту НААН (на час вчинення злочину – віцепрезидент) Ярославу Гадзалу;
• директору Інституту садівництва НААН (на час вчинення злочину – перший віцепрезидент НААН) Ігорю Гринику;
• першому проректору Національного університету біоресурсів і природокористування України (на час вчинення злочину – віцепрезидент НААН) Ігорю Ібатулліну;
• віцепрезиденту, головному вченому секретарю НААН (на час вчинення злочину — академік-секретар відділення НААН) Анатолію Заришняку;
• директору Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства» ім. В.Є. Таїрова НААН В’ячеславу Власову.

Як стверджувало слідство, ці 5 осіб як члени президії НААН проголосували за виділення земельних ділянок з числа особливо цінних, а потім переоформили їх на себе та близьких родичів. Однак у травні 2020-го керівник САП закрив провадження щодо «верхівки НААН», бо забракло доказів, щоб довести корисливі мотиви фігурантів під час голосування.

У квітні 2021 року Генеральна прокурорка Ірина Венедіктова скасувала цю постанову керівника САП, бо, на її думку, у САП не зробили все можливе, щоб перевірити причетність керівництва НААН до цієї схеми. Але у травні 2022 року прокурор САП закрив провадження проти «топів» НААН повторно. 

Чи не були ці люди штучно виведені зі справи? КПК дійсно зобов’язує закривати провадження, якщо доказів для доведення вини недостатньо й немає можливості їх отримати.

Коли НАБУ оголошувало про нові підозри, то в Бюро були впевнені, що керівництво НААН переоформило земельні ділянки на себе та близьких родичів. Але потім слідство з невідомих причин відмовилось від думки, що «верхівка» НААН діяла з корисливих мотивів. При цьому думка правоохоронців не змінилась щодо решти фігурантів, яким ще раніше інкримінували такі ж дії. І цю справу вже давно слухають у ВАКС. 

До переліку актуальних фігурантів входять: 

• Роман Кучер — ексначальник управління державного земельного кадастру ГУ Держземагентства в Київській області; 
• Станіслав Губін — ексзаступник начальника ГУ Держземагентства в Київській області; 
• Іван Шевченко — ексзавідувач відділу ННЦ Інститут землеробства НААН;
• Олександр Іщук — ексдиректор ДП «ДГ «Чабани»;
• Віктор Камінський — директор ННЦ Інститут землеробства НААН; 
• Ануш Балян — віцепрезидент НААН;
• Світлана Ковтун — ексголовний вчений секретар НААН;
• Віталій Оборський — співробітник СБУ;
• Василь Петриченко — експрезидент НААН.

Усім цим людям інкримінують привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, а додатково — незакінчений замах на такі дії. Максимально суд може призначити фігурантам позбавлення волі строком до 15 років з конфіскацією майна. Та виникає запитання: у чому різниця між діями цих осіб та п’ятьох з топкерівництва Академії? 

Коли буде розв’язка? 

У грудні 2019 року САП скерувала обвинувальний акт до суду. Відтоді в Антикорсуді відбуваються судові засідання з розгляду цієї справи — зараз сторона захисту виступає в судових дебатах. 

Надалі обвинувачені зможуть скористатись правом останнього слова. Враховуючи, що їх багато, процес триватиме ще деякий час. Водночас усі докази вже дослідили, тому більшість процесуальних процедур позаду. 

Земля в Гатному зараз під арештом, накладеним ще в листопаді 2017 року Солом’янським райсудом Києва. У квітні 2018-го Київський апеляційний суд залишив це рішення без змін. Якщо вину фігурантів визнає суд, земельні ділянки як предмет злочину можуть піддати спеціальній конфіскації. 

Ми в Transparency International Ukraine продовжимо відстежувати цю справу, бо, як бачимо, вироку в ній чекати вже недовго, а запитань залишається чимало. І головне — чи справді усі винуватці цієї земельної оборудки таки будуть покарані? Бо ж, зрештою, саме такі відповіді мають лежати в основі справді якісного правосуддя.

Про що ця справа та що відбувається в суді?

За версією сторони обвинувачення, Гладковський-молодший використовував вплив свого батька, який обіймав посаду першого заступника секретаря РНБО України і мав вплив на діяльність оборонних підприємств — учасників ДК «Укроборонпром». Усе це, на думку НАБУ і САП, Ігор Гладковський робив, щоб отримати неправомірну вигоду. 

Завдяки батьку Гладковський-молодший домігся, щоб у лютому 2016 року на посаду генерального директора ДК «Укрспецекспорт» призначили Павла Букіна. За таку «послугу» Букін мав укласти від імені цієї державної компанії договори з підконтрольними Гладковському-молодшому фірмами, причому на умовах, що дозволили б сину колишнього першого заступника секретаря РНБО отримати вигоду. 

Таким чином, Гладковський-молодший підготував собі підґрунтя, і в серпні 2016 року були підписані договори з директором «Укрспецекспорт» Павлом Букіним про закупівлю бортового радіоелектронного обладнання за завищеними цінами, що призвело до завдання майже 13 млн грн збитків ДК «Укрспецекспорт». Ідеться про ті самі «висотоміри», про які українці дізналися з одного з найгучніших розслідувань команди «Bihus.Info» у березні 2019 року. 

Задля реалізації злочинного плану Ігор Гладковський залучив ТОВ «АН сервіс». Своєю чергою «АН сервіс» уклало договір про постачання висотомірів із компанією «Asia Capital Overseas Limited» (зареєстрована в Особливому адміністративному районі Китайської Народної Республіки Гонконг). А оскільки Гладковський-молодший мав вплив на цю нібито китайську компанію, після здійснення оплати на її рахунки син ексзаступника секретаря РНБО отримав неправомірну вигоду розміром 170 тис. дол.

Підозру Гладковському НАБУ і САП висунули в жовтні 2023 року, а до ВАКС обвинувальний акт направили в червні 2024 року. Перше підготовче засідання за обвинуваченням Гладковського-молодшого відбулося 14 червня 2024 року. І майже одразу адвокати подали клопотання про закриття кримінального провадження через закінчення строків досудового розслідування. При цьому захист посилався на пункт 10 частини 1 статті 284 КПК України, тобто просив закрити кримінальне провадження, оскільки закінчилися строки досудового розслідування після повідомлення про підозру. 

У судових засіданнях сторона захисту посилалася на ухвалу слідчого судді від 20 листопада 2023 року, за якою було відмовлено в задоволенні клопотання про заочний арешт Павла Букіна. А ще тоді суддя дійшов висновку, що в цій справі справді закінчилися строки досудового розслідування до повідомлення про підозру Павлу Букіну й Ігорю Гладковському. Можемо припустити, що справу не закрили в листопаді, бо до компетенції слідчого судді не належить розв’язання питання про закриття кримінального провадження через закінчення строків.

Як суддя мотивувала своє рішення?

Нагадаємо, що за весь час існування КПК України стаття 219, яка регулює питання строків досудового розслідування, пережила кілька редакцій. 16 березня 2018 року набули чинності так звані «поправки Лозового», якими було запроваджено строк, що обраховується з моменту внесення відомостей до ЄРДР і до повідомлення особі про підозру. Такий строк диференційований і залежить від тяжкості кримінального правопорушення. 

У прикінцевих положеннях закону, яким запроваджувалися «поправки Лозового», було передбачено, що ці зміни не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, за якими відомості про кримінальне правопорушення були внесені до ЄРДР після введення в дію цих норм у 2018 році. 

Провадження, у межах якого повідомляли про підозру Букіну, було внесене до ЄРДР у березні 2019 року, тобто вже після набуття чинності «поправками Лозового». Тому в них уже обраховувався строк до повідомлення про підозру особі. У березні 2020-го провадження, у якому повідомили підозру Букіну, прокурор об’єднав з іншим провадженням, відомості до ЄРДР щодо якого були внесені до 16 березня 2018 року, тобто до набрання чинності «поправками Лозового». 

Так склалася ситуація, коли прокурор своєю постановою об’єднав досудові розслідування, у частині яких строк досудового розслідування не обраховувався з моменту внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, і досудові розслідування, у яких такий строк обраховувався. 

Аналізуючи подібні ситуації в інших справах, ми вказували: якщо узалежнювати дату внесення відомостей про кримінальне провадження у ЄРДР і застосування «поправок Лозового», то органи досудового розслідування можуть зловживати цим. Зловживання полягатиме в штучному об’єднанні «старих» кримінальних проваджень з «новими» для того, щоб строки досудового розслідування в провадженні з підозрюваними продовжував не слідчий суддя, а керівник органу прокуратури.

Наприклад, у справі «ПриватБанку» ми аналізували факти, щодо яких здійснювалося досудове розслідування, і встановили, що воно стосується активів одного банку; за версією органу досудового розслідування, частково має тих самих фігурантів і здебільшого однакову кваліфікацію. Це дозволяло стверджувати, що при об’єднанні кримінальних проваджень зловживання не було, а справи об’єднано для підвищення ефективності досудового розслідування. Тому в кримінальному провадженні №12017040000000531 «поправки Лозового» застосуванню не підлягали.

Ідентичний підхід застосувала й суддя Олена Танасевич. Вона проаналізувала рух кримінального провадження щодо Гладковського й Букіна і факти, за якими воно здійснювалося:

«З наданих суду документів убачається пов’язаність всіх фактичних обставин, встановлених у кримінальному провадженні № 42016110350000102 упродовж 2015–2023 років, у межах якого відбувалось розслідування протиправних дій кола тих самих фізичних та юридичних осіб в оборонній сфері України. За версією слідства, ці дії обертались довкола реалізації спільного умислу цих осіб на заволодіння бюджетними грошовими коштами, виділеними з метою проведення державних закупівель, що їх провадили державні підприємства, які входили до складу ДК “Укроборонпром”, — ДП “Львівський бронетанковий завод”, ДП “Миколаївський бронетанковий завод”, “Київський бронетанковий завод”, ДП “Житомирський бронетанковий завод”, ДП “Ізюмський приладобудівний завод”, ДП “Укрспецекспорт”, із залученням службових осіб Міністерства оборони України, Ради національної безпеки і оборони України тощо».

І ми згодні, що це правильний та коректний підхід до того, чи повинні поширюватися «поправки Лозового» щодо строку досудового розслідування до повідомлення особі про підозру.

Проте є і спірний момент у судовому рішенні

На думку прокурора в цій справі, наразі в статті 219 КПК України взагалі не передбачений строк до повідомлення про підозру особі, а тому клопотання сторони захисту неактуальне. Проте суддя одразу після оголошення рішення зауважила, що не погоджується із цією тезою. 

У судовому рішенні суддя Танасевич окремо звернула на це увагу. Вона зазначила, що нова редакція статті 219 КПК України не звільняє суд від обов’язку дослідити, чи був дотриманий строк досудового розслідування від моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру у період до 31 грудня 2023 року.

Нагадаємо, що 8 грудня 2023 року парламент вніс зміни до КПК України, частково скасувавши «поправки Лозового». Перехідні положення цього закону нардепи доповнили новим пунктом:

«20-8. Положення частини першої статті 219 цього Кодексу в редакції Закону України “Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури” застосовуються до всіх кримінальних проваджень, досудове розслідування або судовий розгляд яких не завершено до дня набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури”».

Так законодавець надав зворотну дію правилам, що регулюють порядок продовження строків досудового розслідування, поширивши їх на справи, де:

• не завершено досудове розслідування;
• не завершено судовий розгляд.

У справі Ігоря Гладковського досудове розслідування ще не завершилося станом на 1 січня 2024 року, і тому позиція прокурора була коректною саме із цих підстав. 

А позиція судді Танасевич у цій частині дискусійна, адже законодавець прямо вказав, що в цілях перевірки наявності підстав для закриття справ за пунктом 10 частини 1 статті 284 КПК України треба зважати на нову редакцію статті 219 КПК України. А вона не передбачає обмежень строку досудового розслідування в кримінальних провадженнях без підозрюваних.

***

Ця справа нам показує два моменти.

Підхід до оцінювання того, чи повинні застосовуватися «поправки Лозового», серед суддів поступово змінюється, і це добре. Адже ключове в оцінюванні захисту прав людини в контексті розумних строків розслідування — чи не допустила сторона обвинувачення зловживань.

Але, як бачимо, можуть виникати проблеми зі зʼясуванням змісту пункту 20-8 Перехідних положень до КПК України, і тому суддям потрібно якісно застосовувати методи судового тлумачення для їх розвʼязання.

Одарченко, університет, відновлення, біткоїни. Де тут логіка? 

Андрій Одарченко, чинний нардеп, у жовтні 2021 року очолив Вчену раду Державного біотехнологічного університету, а згодом його обрали ректором цього ЗВО. Оскільки поєднувати депутатство та ректорство не можна, його контракт в університеті було призупинено. 

Часи змінилися, росія розпочала повномасштабне вторгнення — харківські будівлі університету отримали значні пошкодження та потребували відновлення. Тут, за версією правоохоронців, в Одарченка й народилася ідея звернутися «по допомогу» до тодішнього голови Державного агентства з питань відновлення та розвитку інфраструктури Мустафи Найєма. 

Народний депутат запропонував посадовцю $50 тис. хабаря у біткоїнах в обмін на те, що з Фонду ліквідації виділять кошти на ремонт університету. Мустафа Найєм повідомив про це в НАБУ та став викривачем. Пізніше Одарченко перерахував йому 0,39 біткоїна — приблизно $10 тис. за тодішнім курсом. НАБУ стверджує, що це перший в історії антикорупційних органів задокументований хабар, який надали у вигляді криптовалюти. 

З’являється логічне запитання, в чому ж сенс заносити кошти за виділення коштів? І відповідь ми знайшли вже під час судового засідання: Одарченко хотів заволодіти до 20% від виділеної суми на відбудову. Сам нардеп спростував, що бажав заробити на цих коштах, оскільки це міжнародні гроші. Також він стверджував, що у розмовах з Найємом жартував, а все це в результаті «цинічна підстава». 

Як Одарченко відмовлявся від адвокатів

У квітні 2024 року САП скерувала обвинувальний акт щодо Одарченка до Вищого антикорсуду. На судових засіданнях захищати нардепа взялись двоє адвокатів — Олександр Корюкін та Ігор Липявка. 

Одного разу обидва не прийшли на підготовче засідання та попросили його відкласти, бо, мовляв, зайняті та мають інші, більш важливі справи.

Було й таке, що до суду прийшов лише один з захисників, Ігор Липявка. Тоді він подав клопотання про повернення обвинувального акту, проте суд залишив його без розгляду, оскільки воно повністю збігалося з попереднім, раніше відхиленим клопотанням. Далі Липявка попросив закрити провадження, але не зміг сформулювати вимоги до кінця. Тож суд залишив без розгляду і це клопотання, а також зробив чимало зауважень адвокату через суперечки з судом. 

Після цього Липявка попросив 10 хв технічної перерви, щоб підготувати заяву про відвід колегії суддів. Але перерва минула, а адвокат до судової зали не повернувся, тож у суді вирішили, що той втік та почали обговорювати потенційне притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності. Щоправда, згодом Липявка все ж повернувся до зали, але Одарченку такий захист, напевно, не сподобався, тому наступного засідання він від нього відмовився.

22 липня 2024 року Одарченко взагалі повідомив, що розірвав договори про надання правової допомоги з усіма захисниками, та попросив суд відкласти засідання на місяць. На думку прокурора, такі дії екснардепа є способом затягування розгляду справи. Суд усе-таки відклав засідання, щоправда, лише на тиждень, а Одарченко повернувся з новим захисником, тож суду не довелося залучати безоплатного захисника. 

Що загрожує нардепу? 

Одарченко вийшов із СІЗО майже одразу після того, як його взяли під варту — за нього внесли 15 млн грн застави. Якщо суд винесе обвинувальний вирок, то народному обранцю, уже виключеному з партії «Слуга народу», загрожує до 10 років позбавлення волі за злочин, передбачений ч. 4 ст. 369 КК України. А от Мустафа Найєм не підлягатиме кримінальній відповідальності, бо сам повідомив про злочин ще до отримання першого траншу хабаря, та сприяв розкриттю Одарченка. 

18 червня 2024 року колегія суддів у складі Віктора Ногачевського, Віталія Крикливого та Маркіяна Галабали призначила справу Одарченка до розгляду по суті. Це означає, що надалі в суді будуть з’ясовувати всі обставини справи та досліджувати докази. Враховуючи невелику кількість томів доказів, ми можемо сподіватись на відносно швидкий розгляд справи, якщо не виникне інших непереборних обставин.