Що гальмує механізм?

Попри прозорість аукціонів, реалізація конфіскованих активів — це тривалий та кропіткий процес. За попередні два роки Фонду держмайна вдалося продати лише 17 активів: 6 у 2024 році, 5 — у 2025 та 6 — цього року. При цьому проблеми з активами розпочинаються одразу ж після прийняття судом рішення про стягнення.  

Ключовою перепоною для отримання контролю над конфіскованими активами є  численні арешти та обтяження. Наприклад, у межах підготовки до приватизації лише по одному активу — підсанкційному заводу «АЕРОК» — було скасовано 14 арештів у різних кримінальних провадженнях. Процес скасування арештів досить тривалий: вони можуть розглядатися в різних судах, в тому числі і в кримінальних провадженнях, і так гальмувати подальшу підготовку до реалізації. Водночас проблема з арештами та обтяженнями характерна для 70% конфіскованих підприємств (або часток в них), які знаходяться на підконтрольній Україні території.

Завод «АЕРОК» 

Однією з основних проблем на етапі аналізу є недоступність інформації, зокрема, відсутність фінансової документації про активи після їх передачі. Це може виникати через приховування, вилучення або навіть знищення інформації попередніми власниками. Так було із тим самим «АЕРОК» або Демурінським гірничо-збагачувальним комбінатом. Відновлення документів може тривати до двох-трьох місяців, що так само сповільнює процедуру. 

Ця проблема особливо стосується активів, розташованих на тимчасово окупованих територіях. Зараз їх щонайменше 135 — точну кількість визначити неможливо, оскільки місцезнаходження частини об’єктів невідоме. Також понад третина конфіскованих компаній (або тих, у яких конфісковано частину акцій) розташована в зоні, наближеній до бойових дій. 

Додає складнощів і низька інвестиційна привабливість частини стягнутих активів: якщо йдеться про підприємство з великими боргами, незавершеними судовими справами чи фактично без майна або на межі банкрутства, покупців на аукціоні може просто не знайтися. 

Раніше ми писали про колишнє аграрне підприємство російського титанового магната Михайла Шелкова, яке держава змогла продати лише з 4 спроби — після зниження боргового навантаження та зняття обтяжень з майна. Інший приклад — ТОВ «Інвестиційний союз «Либідь», яке володіє ТРЦ «Ocean Plaza». Уже після конфіскації державою частки підприємства з’ясувалося, що в нього є борг понад 200 млн доларів перед компанією, пов’язаною із колишніми власниками. Через це довелося подавати окремий позов про стягнення в дохід держави права вимоги за цим боргом. 

Трапляються навіть випадки, коли від підприємства залишилася лише юридична особа, а будь-які інші активи відсутні. У приблизно 20% підприємств, розташованих на підконтрольній Україні території, за даними ФДМУ, немає майна. Через це такі активи фактично втрачають інвестиційну привабливість для подальшої реалізації. Серед них — деякі колишні підприємства російських олігархів Євтушенкова, Дерипаски, Усманова.

Якщо перший аукціон з продажу активу не завершується успішно, проводяться повторні торги зі зниженою стартовою ціною відповідно до законодавства. У такому випадку інвестори так само можуть торгуватися й підвищувати вартість об’єкта. Окремої підготовки вимагають і великі або стратегічні активи — продаж цілого підприємства чи складного майнового комплексу займає значно більше часу, ніж продаж квартири чи автомобіля.

Насамкінець — юридичні ризики, пов’язані з недовірою інвесторів до самого механізму конфіскації та побоюванням згодом втратити придбане майно. Тут закон передбачає запобіжник: якщо особа отримала актив за результатами продажу на електронному аукціоні з приватизації, позбавити її цього майна не можна. 

Що ж до самих підсанкційних осіб — більшість із них намагається оскаржувати рішення, ухвалені в першій інстанції Вищим антикорупційним судом, та левова частка цих рішень залишається в силі. Винятки трапляються тоді, коли стягнене майно виявляється власністю третіх осіб, не пов’язаних із підсанкційною особою, — у таких випадках апеляційний суд може частково змінити рішення. 

У жовтні цього року заплановано два аукціони з продажу великих санкційних активів: уже згаданого вище Демурінського гірнично-збагачувального комбінату та «Мотордеталь-Конотоп» — підприємства-виробника деталей для двигунів внутрішнього згоряння, яке належало сенатору рф Сергію Калашникову. Стартова ціна — 1,82 млрд та 415 млн грн відповідно. 

Особливістю обох аукціонів стане реалізація пулу активів — одразу кількох пов’язаних в одному лоті об’єктів (корпоративних прав та прав вимог). Можливість об’єднувати активи в пули з’явилася в травні цього року і вона має підвищити їхню інвестиційну привабливість і спростити підготовку до продажу. Тож жовтневі аукціони стануть тестом для нової моделі продажу санкційних активів.

«Карфаген»: як працювала система

У центрі розслідування НАБУ та САП опинився Сергій Кропива — заступник керівника Департаменту міжнародного співробітництва Офісу Генерального прокурора, відомий на оприлюднених плівках під псевдонімом «Канцлер». Це йому вдалося, за версією слідства, завдяки протекції самого «Шефа». До призначення в ОГП у серпні 2025 року Кропива тривалий час обіймав керівні посади в Кіберполіції (зокрема був першим заступником начальника Департаменту), згодом працював радником Генпрокурора та заступником голови Одеської ОВА з питань цифровізації. 

За версією слідства, обіймаючи керівну посаду в ОГП, Кропива фактично замкнув на собі управління кримінальними провадженнями проти шахрайських колцентрів (зокрема за ст. 255 КК України — створення злочинної організації та ст. 209 КК України — легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом).

Cхема, імовірно, працювала у двох напрямках: 

• «кришування» та зачистка ринку, коли за хабарі підконтрольним колцентрам гарантувалася недоторканність, тоді як проти їхніх конкурентів проводилися слідчі дії та масові обшуки для «наведення шороху»; 
• відмивання майна на понад 89,9 млн грн, отриманого злочинним шляхом, — через кураторство мереж ФОПів, купівлю нерухомості (зокрема в Буковелі), криптовалютні транзакції, придбання предметів розкоші та оформлення активів на підставних осіб і близьких. 

Оприлюднені матеріали НСРД продемонстрували нову тенденцію: фігуранти системно вивчали судову практику ВАКС з цивільної конфіскації, готували потенційних свідків до допитів у НАБУ та використовували знання процесуальних тонкощів для протидії антикорупційним органам. 

Саме посади фігурантів та розуміння ними процесу зробили це розслідування надскладним завданням для детективів НАБУ. Старший юридичний радник TI Ukraine Павло Демчук висловлювався про це так: 

«Такі складні розслідування щодо високопосадовців правоохоронних органів лише демонструють те, що Антикорупційне бюро та Антикорупційна прокуратура є дійсно спроможними та незалежними. Документувати інших представників правоохоронних органів — це задача із зірочкою, принаймні тому, що останні розуміють, якими методами і засобами діють інші працівники прокуратури чи НАБУ. З огляду на те, що міжнародні партнери підтримують антикорупційні реформи, такі розслідування лише показують: ця підтримка має сенс». 

Від «ілюзії спокою» до заяви про відставку: як плівки САП змінили позицію Генпрокурора

Реакція керівника ОГП Руслана Кравченка на перші процесуальні дії НАБУ була демонстративно спокійною. Він запевняв, що його кабінет відкритий, сейф з оприлюдненого НАБУ фото йому не належить, а чутки про втечу є вигадкою.

«Розумію, що багатьом хотілося би, щоб я сховався, опинився в лікарні чи щось інше. Розчарую своїх прихильників. Вчора був на робочому місці, сьогодні в робочому режимі і трохи спорту», — переконував Кравченко.

І цю заяву він зробив на тлі того, що в медіа поширювалося: «Шеф» — саме Кравченко. Виконавчий директор TI Ukraine Андрій Боровик звертав увагу: в такій ситуації керівник органу не може далі залишатися на посаді, ніби нічого не сталося. 

«Складається враження, що генпрокурор не міг про це не знати. З точки зору репутації і найкращого для країни найлогічніше, щоб він подав у відставку». 

А 6 вересня під час засідання ВАКС з обрання запобіжки Сергію Кропиві прокурор САП Микола Карась розвіяв усі сумніви про те, хто криється за цією кличкою. Він зачитав діалоги між Кропивою та Кравченком, де перший називає другого шефом.

«Алло. Да, Андрєєвіч, да, шеф. Да нєт, всьо нормально. Нєт, ніхто нє обіжаєт. Хто меня обідіт? Ви ж за мной — ето всє знают », — цитував прокурор Кропиву.

Коли ці матеріали прозвучали у суді, ситуація кардинально змінилася і, як кажуть, хмари навколо генпрокурора згустилися. Наступного ж дня, за даними джерел «Української правди», після пізньої розмови з президентом Володимиром Зеленським Кравченко написав заяву на звільнення, назвавши це «політичним рішенням».

Ескалація і контратака: Кравченко підписує підозру Кривоносу та раптово виїжджає за кордон 

Вранці 14 вересня попри оголошену відставку Кравченко зробив гучну заяву: що підписав підозру директору НАБУ Семену Кривоносу, а також особі, «близькій до керівника САП» Олександра Клименка. А ще у своєму відеозверненнія він сказав, що його відставка не є визнанням вини, результатом певної угоди чи відмови від боротьби за свою репутацію. 

«Операція “Карфаген” була спрямована не лише проти мене. Справжньою метою було отримати доступ до матеріалів кримінальних проваджень щодо керівників і працівників НАБУ та САП. А після цього — усунути генпрокурора і зупинити ухвалення процесуальних рішень у цих справах», — сказав Кравченко. 

У тому ж зверненні він публічно звинуватив Кривоноса у підробці офіційних документів для отримання неправомірної вигоди та «фіктивному усиновленні дитини» задля штучного створення підстав для уникнення відповідальності в суді. 

Втім, паралельно з медійною атакою розгортався не менш промовистий сюжет: одразу після публікації цих заяв з’ясувалося, що Кравченко виїхав за кордон. Деталі першою повідомила «Українська правда»: вночі 14 вересня о 2:30 Кравченко перетнув кордон на службовому авто. Сам посадовець згодом заявив, що перебуває у закордонному відрядженні, аби поінформувати міжнародних партнерів про «реальний стан справ у системі антикорупційних органів». 

Реакція суспільства, керівництва держави та антикорупційного сектору лише підкреслила сутність цього демаршу. Володимир Зеленський публічно закликав Верховну Раду невідкладно підтримати звільнення Кравченка, а в Офісі Президента його дії назвали неузгодженою самодіяльністю. 

У НАБУ заявили, що Семену Кривоносу жодних підозр офіційно не вручали. Клименко на брифінгу щодо цієї ситуації сказав, що жодні відомі йому родичі теж підозр не отримували. А дії Кравченка є продовженням системної атаки на незалежні антикорупційні органи, яка активно розпочалася ще з торішніх спроб підпорядкувати НАБУ і САП Офісу Генпрокурора. До речі, про підготовку атаки на антикороргани їхні очільники не раз заявляли, зокрема на своїх пресконференціях. 

Transparency International Ukraine переконана: ці підозри — це не результат тривалого розслідування, а суто політичний і показовий крок, розрахований на медійний ефект. По-перше, провадження щодо Кривоноса внесене до ЄРДР ще 25 квітня 2014 року, тобто йдеться про події 12-річної давнини, які лежали без руху й стосуються періоду задовго до очолення ним НАБУ. По-друге, офіційне провадження щодо «близької особи Клименка» стосується шахрайства та перешкоджання діяльності ЗСУ, а не «впливу на суддів ВАКС», про який публічно заявив Кравченко. Нарешті сам спосіб «вручення» шляхом відправки поштою на адресу НАБУ замість особистого вручення свідчить про створення публічного шуму, а не процесуальний результат.

Усі ці дії наочно показали: коли правоохоронна система функціонує за принципом політичних призначень, у момент кризового викриття її очільники вдаються не до юридичного захисту, а до безпрецедентних інституційних ударів у відповідь.

Без фільтра доброчесності: як людина, яку не допустили до НАБУ і САП, очолила Генпрокуратуру

Особливо промовистою цю історію робить не сам факт скандалу, а те, як Кравченко до призначення генпрокурором намагався потрапити в антикорупційні органи. У 2021 році він брав участь у конкурсі на прокурора САП, а у 2023-му претендував на крісло директора НАБУ. В обох випадках Кравченко вибув через сумніви конкурсних комісій щодо його доброчесності. 

Тобто людина, чию кандидатуру двічі відхилили на незалежних конкурсних відборах, за кілька років очолила Офіс генерального прокурора — без жодного конкурсного відбору, за суто політичною процедурою. Майже одразу після призначення Кравченко став одним із головних лобістів закону, що фактично підпорядковував йому ті ж органи, керувати якими йому колись не дозволили. 

22 липня 2025 року Верховна Рада підтримала законопроєкт №12414, що мав на меті ліквідувати незалежність НАБУ та САП. Публічно захищаючи ці зміни, Кравченко запевняв: «Ми будемо однією сім’єю». Лише масштабні протести й тиск міжнародних партнерів змусили владу переглянути ці норми. 

«Рік тому САП і НАБУ хотіли фактично підпорядкувати Руслану Кравченку,  генеральному прокурору, але тоді він обіймав цю посаду і зараз він обіймає цю посаду. Але через рік НАБУ і САП, які не вдалося йому підпорядкувати, прийшли до нього, — каже Андрій Боровик. — Формально вони прийшли до його підлеглих. Та, умовно кажучи, до нього додому — якщо в лапках, звісно».

Питання, яке залишається відкритим: кому вирішувати, хто керуватиме прокуратурою?

Кар’єра Кравченка сама по собі ставить під сумнів усталений в Україні механізм призначення генерального прокурора — коли рішення фактично ухвалює президент, а Верховна Рада лише формально його погоджує. Саме за такою логікою людина, яку двічі відсіяли конкурсні комісії НАБУ й САП, змогла отримати керівну посаду в системі прокуратури взагалі без конкурсного фільтра доброчесності — просто через політичне рішення.

І такі призначення вже втретє підряд за цієї влади дають збій. До Кравченка цю посаду обіймав Андрій Костін, якого теж призначив президент і який зрештою подав у відставку після скандалу через фіктивну інвалідність регіональних прокурорів. До нього цю посаду обіймала Ірина Венедіктова, яка запам’яталась тим, що фактично «поховала» надважливе розслідування НАБУ щодо заступника голови ОП Олега Татарова. І вже за звичкою ці двоє попередників Кравченка, як і він, свого часу не пройшли конкурсний відбір: Костін у керівники САП, а Венедіктова — у конкурсі на суддів Верховного Суду. І так само жоден із цих генпрокурорів не пробув на посаді максимальний термін у 6 років.

Показово, що ідея замінити це політичне призначення прозорим конкурсом — не абстрактна теорія, а вже сформульована законодавча пропозиція. Ще у червні 2026 року, задовго до «Карфагену», у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №15343, який пропонує запровадити відкритий конкурс на посаду генпрокурора через Вищу раду правосуддя із залученням міжнародних експертів, а також процедуру висловлення йому недовіри. Автори документа прямо назвали проблему, яку описує вся ця історія: «Офіс генерального прокурора потрапляє у політичну залежність від будь-якої чинної влади» — саме тому, що зараз генпрокурора призначає президент за погодженням Верховної Ради, а не незалежна конкурсна комісія. 

Примітно, що запровадження конкурсів для прокурорів ОГП та регіональних прокуратур — це й одна з умов отримання Україною 550 млн євро від ЄС у межах програми Ukraine Facility. І саме про це Єврокомісія знову нагадала після скандальних публікацій від Кравченка.

Тобто ці застереження звучали задовго до Кропиви й Кравченка — і щоразу справджувалися майже за однаковим сценарієм: політичне призначення, потім втрата довіри, потім гучний скандал та відставка. 

Системний урок «Карфагену»: від репутаційних пожеж до інституційних змін

Зводити справу «Карфаген» лише до елітних годинників, маєтків чи персональної жадібності окремих посадовців означає ігнорувати її головний виклик. Масштаб цієї схеми і скандалу, який за нею слідував, став можливим не лише через особливу зухвалість фігурантів, а й через архітектуру самої системи прокуратури. Коли призначення на ключові посади відбуваються кулуарно, а не через прозорий конкурс, посадовці звітують не перед законом, а перед особистим «шефом».

Операція НАБУ та САП довела спроможність антикорупційної інфраструктури, проте ця перемога є крихкою. Зміна конкретних прізвищ у кабінетах ОГП не зупинить появу нових «Канцлерів», якщо залишити незмінним принцип потрапляння на ці посади.

Єдиний вихід із цього кола — деполітизація посади Генерального прокурора, закриття системних лазівок, а також притягнення до відповідальності тих, хто зловживає своїм стоновищем. 

 

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

Звідки взявся цей позитив у цифрах

Найпоказовіше, на мою думку, не враження від самих цифр, а те, що за ними стоїть. Від самого старту роботи у ВАКС зайшли сотні справ, і роками залишок нерозглянутих справ невпинно зростав — зі 149 у 2019 році до 327 у 2025-му. Це не лише свідчило про збільшення навантаження на суд, але й давало підстави для сумнівів противникам ВАКС щодо того, чи повинен він існувати взагалі. 

Але напрацювання практики роботи суду та власна робота над помилками змінювала тенденції. Вже у 2025 році ВАКС розглянув рекордні 114 кримінальних справ, а в першому півріччі 2026-го показник розглянутих справ (72) уперше перевершив кількість нових, що надійшли в суд (71). Так багаторічне накопичення нерозглянутих проваджень нарешті зупинилося і навіть трохи скоротилося — з 327 до 322 справ. 

Якщо ж говорити про вироки, то лише за перше півріччя 2026 року ВАКС виніс 65 вироків: 82 особи засуджено, а 8 виправдано. Якщо згадати, що у 2025-му Антикорсуд загалом виніс 109 вироків, з поточної статистики ми знову бачимо тенденцію до помітного зростання результативності роботи суду. При цьому спеціальну конфіскацію суд застосовував до 10 осіб — таким чином було конфісковано майже 71,8 млн грн.

За сім років ВАКС ухвалив 431 вирок щодо 601 особи: 398 обвинувальних і 33 виправдувальних; 211 обвинувальних вироків ґрунтувалися на угодах. Серед засуджених — судді, прокурори, керівники держпідприємств, члени уряду, колишні та чинні народні депутати. Реальні строки отримали, зокрема, чинний нардеп Анатолій Гунько, експосадовець Генпрокуратури Дмитро Сус, екснардеп Руслан Сольвар та ексдиректор Інституту агроекології НААН Орест Фурдичко.

Окремий результат роботи ВАКС — цивільна конфіскація необґрунтованих активів: у 48 посадовців вилучили майно загальною вартістю майже 230 млн грн. 

Наведені дані лише частково характеризують результати роботи ВАКС. А якщо дивитися на ширшу картинку, то важливо знати, скільки обвинувальних вироків набрали законної сили, скільки засуджених реально позбавлено волі та скільки серед них топпосадовців. Так само слід розрізняти призначені й фактично виконані штрафи, конфіскації та відшкодування завданої державі шкоди. Відповідний захід Дорожньої карти верховенства права мали б реалізувати до кінця 2026 року.

Добровільні платежі за угодами, зокрема внески на потреби ЗСУ, мають суспільну користь, але не є покаранням, їх також складно визначити як повернення втрачених державою ресурсів. Хоча це й показує, яким чином засобами кримінальної юстиції намагаються працювати над поповненням бюджету.

Звідки ж узялася така позитивна зміна? Можемо дати цьому декілька пояснень.

Передусім варто згадати, що одноособовий розгляд, запроваджений законодавчо ще у 2024 році, підтвердив свою ефективність на практиці: частка справ, що розглядаються одноособово, зросла з 22% до 29% від усього масиву проваджень на розгляді ВАКС. 

Різниця у строках промовиста, адже справи в одноособовому розгляді завершуються в середньому за 11 місяців, тоді як колегіальний розгляд триває в середньому майже 3 роки 9 місяців. В окремих випадках одноособовий розгляд виявився ще швидшим: справу щодо в. о. директора одного з державних підприємств Інституту НААН України Вікторії Полтавченко суд розглянув лише за 5 місяців. Навіть довші провадження у такому форматі залишаються в порівняно помірних межах — наприклад, розгляд справи щодо депутата Білгород-Дністровської районної ради Одеської області Анатолія Хмільківського тривав рівно 1 рік.

Додатковий фактор, який імовірно посилить цю динаміку далі, — довгоочікуване кадрове поповнення суду. Дві судді, призначені за результатами другого конкурсу до ВАКС, уже головують у низці резонансних проваджень, що помітно розвантажило суд. А оскільки на сьогодні Президент України призначив ще 17 переможців конкурсу на посади суддів ВАКС та Апеляційної палати, масштаб кадрового підсилення суду зросте ще більше. Водночас призначення ще 5 суддів наразі підвішене.

Окремо варто подивитися на структуру вироків за останні 12 місяців — із 1 липня 2025 року до 30 червня 2026-го. За цей період кількість вироків на підставі угод зросла до 72 проти 58 за попередні 12 місяців, хоча їхня частка серед усіх обвинувальних вироків трохи знизилася — із 66% до 62%.

При цьому вперше з’явилися випадки, коли засуджений за угодою все ж відбуває реальне, хоч і коротше покарання. Так, після укладення однієї з найгучніших угод за минулий рік згідно з вироком ексголова Верховного Суду Всеволод Князєв усе одно на 4 роки позбавлений волі. Змінюється й підхід до прозорості: наприклад, у справі керівника Агентства місцевих доріг Полтавської області Олексія Басана суд закрив від публічного доступу лише частину відомостей, а не весь текст вироку, як це робили зазвичай. Це поки виняток, а не стандартна практика, але важливий сам факт, що такий підхід застосовується. 

Водночас зростання кількості угод саме по собі ще не свідчить про їхню ефективність. У топкорупційних справах їхня цінність полягає не лише у швидшому вироку, а й у викривальних показаннях проти інших учасників та організаторів схем. Таку інформацію не завжди можна оприлюднювати одразу, щоб не зашкодити подальшому розслідуванню. Однак згодом слід оцінити, чи привели ці свідчення до нових вироків. Наразі політика САП щодо укладення угод і критерії «суспільного інтересу» не завжди зрозумілі, а частину вироків закривають повністю. Тому САП і ВАКС мають не лише застосовувати цей інструмент, а й переконливо пояснювати суспільству його мету та результати.

Кількісні дані пояснюють, чому суспільство ставиться до таких угод насторожено. Майже половина обвинувачених зобов’язалася перерахувати від 10 тисяч до 20 мільйонів гривень на потреби ЗСУ, однак реальні, хоча й пом’якшені, строки ув’язнення фігуранти отримали лише у трьох справах. Сторони також не домовлялися про великі штрафи як додаткове покарання. За даними опитування TI Ukraine, 60% українців вважають головним критерієм ефективної боротьби з корупцією реальне покарання — ув’язнення або конфіскацію майна.

Важливо розуміти природу окресленого тут прогресу. Це не про те, що ВАКС «навчився» ефективніше працювати в незмінних умовах, а більше свідчить, що інструменти, ухвалені законодавцем раніше — часто недосконало прописані, з прогалинами й неоднозначностями, — нарешті почали давати вимірюваний результат на практиці. 

Наприклад, той же безперечно прогресивний одноособовий розгляд і досі не має єдиного підходу до того, коли обвинувачений може вимагати, аби справу  розглядала все ж таки колегія суддів. Та ще й необґрунтовані винятки на одноособовий розгляд для окремих категорій посадовців (наприклад, справ про недостовірне декларування нардепів) звужують потенціал цього механізму. Але навіть у такому недобудованому вигляді одноособовий розгляд працює і, як бачимо, дає відчутний ефект.

Чому тренд до зростання ефективності розгляду справ ВАКС поки що нестійкий

Річ у тім, що саме зовнішні проблеми, розв’язання яких передусім залежить від парламенту, роками лишаються без реагування. А це означає, що досягнутий прогрес можна будь-якої миті втратити.

Наприклад, неефективне регулювання строків давності, яке ми послідовно фіксуємо ще з 2023 року, не просто залишилося нерозв’язаним, а лише загострилося. Тривалий розгляд топкорупційної справи сам по собі не перериває перебігу строку давності, тому провадження може завершитися не рішенням про винуватість, а звільненням особи через сплив установленого законом часу. Переривання строку означало б, що після визначеної законом події його відлік починається заново, а не продовжується з моменту, на якому був зупинений. За останній рік кількість осіб, звільнених від відповідальності через сплив строків, зросла із 13 до 22, а від покарання — з однієї до дев’яти.

Левова частка таких закриттів припадає на статті 364 та 368 Кримінального кодексу — ті, за якими зокрема кваліфікують топкорупцію. За цією підставою від відповідальності звільнили, зокрема, ексміністра аграрної політики Миколу Присяжнюка, якого підозрювали у забезпеченні незаконної перемоги приватних фірм у торгах Аграрного фонду на суму понад 521 млн грн, і одразу чотирьох фігурантів справи про корупцію в Одеському порту зі збитками понад 21 млн грн. Про окремі проблеми, які призвели до спливу строків давності, та й загалом відстежити особливості розгляду подібних справ, можна на нашій платформі «ВАКС вирішив».

Тиск на суд і спроби ревізії його інституційної спроможності — на кшталт того, що відбувалося довкола ТСК Власенка-Бужанського, — теж не додають стабільності. Ми вивчили звіт цієї комісії і дійшли висновку, що документ побудований на вибірковому аналізі й містить чимало нелогічних та маніпулятивних висновків. 

Ефективність ВАКС не можна зводити лише до співвідношення витрат на його утримання та коштів, стягнутих до бюджету. Головне завдання суду — незалежне й справедливе правосуддя у справах про топкорупцію, а його суспільний результат вимірюється також невідворотністю покарання та довірою до судових рішень.

Водночас суспільство має право знати і фінансовий результат роботи ВАКС: скільки держава витрачає на його утримання та який обсяг конфіскацій, штрафів і відшкодувань не лише призначено, а й фактично виконано. Відсутність узагальнених даних не робить це питання маніпулятивним, а свідчить про потребу в окремому аналізі.

Показово й те, що сам голова ТСК Сергій Власенко публічно заявляв про тиск і політичні переслідування з боку НАБУ, САП та ВАКС ще до завершення роботи комісії, а це вже викликає сумніви в неупередженості підсумкових висновків. Подібні епізоди відволікають ресурс і увагу суду від профільної роботи.

Ще одна деталь, яку варто знову проговорити чітко: ВАКС — це орган правосуддя, а не частина слідчо-прокурорського тандему. А це означає, що завдання суду полягає не в тому, щоб показувати результат разом із НАБУ та САП, а передусім у неупередженій перевірці якості їхньої роботи. І саме тому, зокрема, суд має виправдовувати фігурантів там, де сторона обвинувачення не довела свою позицію. 

При цьому нагадаю, що НАБУ і САП — лише одна зі сторін процесу, поряд з адвокатами та обвинуваченими. І те, що детективи й прокурори проводять дедалі резонансніші розслідування щодо топпосадовців, підвищує ставки для суду, але не робить ВАКС «продовженням» слідства. Навпаки, резонансність цих розслідувань підкреслює, наскільки критично важливою є інституційна незалежність Антикорсуду. 

І хоч більшість резонансних проваджень, як справи «Мідаса» та «Династія», ще перебувають на стадії розслідування, ВАКС на етапі обрання запобіжних заходів для їх фігурантів уже показав свою послідовність та неупередженість. Натомість справа за обвинуваченням Юлії Тимошенко досить швидко з етапу досудового розслідування перейшла на судовий розгляд. Під час підготовки до її розгляду захист використав аргумент про те, що жоден суддя не може бути неупередженим до політикині з огляду на її сталу риторику. Наразі ж там триває підготовче засідання.

Що потрібно, щоб натяк на позитивні зміни перетворився на тенденцію

Без законодавчих змін позитивна динаміка залишиться крихкою. Вона може непередбачувано коливатися від справи до справи, від періоду до періоду, залежно від того, які саме провадження дійшли до фіналу цього року.

Щоб закріпити тренд, парламенту потрібно:

1. Ухвалити зміни до статті 49 Кримінального кодексу, які реально переривають, а не лише зупиняють перебіг строків давності у топкорупційних справах.
2. Надати суду дієві інструменти проти зловживання процесуальними правами — зокрема повноваження накладати грошові стягнення на адвокатів.
3. Скасувати автоматичне закриття справ через формальний сплив строків досудового розслідування.
4. Усунути неоднозначність у визначенні моменту переходу до колегіального розгляду та прибрати невиправдані винятки з одноособового розгляду.

Роками ми бачили, як народні обранці не ухвалювали ці зміни — попри те, що про них неодноразово говорили на різних рівнях. Можливо, причиною для цього ставало те, що все більше самих нардепів ставали фігурантами корупційних справ. Можливо, причини в стагнації роботи самої Ради на восьмому році цього скликання. Проте ці та інші аргументи вже не можуть залишатися виправданнями для того, щоб не впроваджувати необхідні зміни. 

Натомість з’явилися нові виклики, пов’язані не лише з розміром застав у топкорупційних справах, а й із походженням коштів, які за підозрюваних вносять треті особи та компанії. Показовий приклад — застава за ексміністра Германа Галущенка, яку суд зменшив із 200 до 150 млн грн. За версією слідства, ці кошти збирали та легалізували через десятки підприємств і понад сотню фінансових операцій, після чого чотири компанії перерахували їх на спеціальний рахунок ВАКС. Серед осіб, яких слідство підозрює в організації цієї схеми, — колишня заступниця керівника Офісу президента Ірина Мудра. Водночас самій Мудрій суд визначив заставу у 20 млн грн.

Ці випадки ставлять ширше питання: хто і на якому етапі має перевіряти законність походження застави та чи повинен суд реагувати, якщо гроші надходять від компаній із сумнівною фінансовою історією? Те саме стосується компенсацій, відшкодувань і платежів на користь ЗСУ в межах угод: чи перевіряють походження цих коштів і самих платників? Відповідні законодавчі ініціативи вже зареєстровані у Верховній Раді, однак їх розгляд залишається підвішеним. Докладніше про можливі механізми такої перевірки та особливості укладення угод у топкорупційних справах ми розповімо в окремих матеріалах.

Від того, наскільки прозорими й обґрунтованими будуть рішення про застави, залежить довіра до запобіжних заходів у топкорупційних справах. Натомість ефективність угод слід оцінювати за іншими критеріями: справедливістю покарання, користю викривальних показань, поверненням державі втрачених ресурсів і зрозумілим для суспільства результатом.

Після виходу з канікул парламентарі не розглянули жодної антикорупційної ініціативи. З порядку денного видалили навіть розгляд проєкту Антикорупційної стратегії на 2026–2030 роки, а від вчасного ухвалення цього документа — до кінця вересня — залежить не лише комплексна боротьба з корупцією, а й фінансова підтримка України в межах Ukraine Facility Plan. Це важливо і для ВАКС: без цілісної державної антикорупційної політики необхідні суду законодавчі зміни й надалі ухвалюватимуться ситуативно або відкладатимуться.

Поки парламент відкладає необхідні рішення, досягнутий ВАКС прогрес залишатиметься крихким.

1. НАБУ і САП — одні з найбільш незалежних правоохоронних органів, які не піддаються впливу від найвищих держорганів. Навіть коли ідеться про ОП.

Мудра і Микитась на плівках прямо говорять, що заходити до антикорупційних органів із «звичними» для українського політикуму пропозиціями чи тиском — марна справа. Фігуранти розмов відкритим текстом визнають автономність НАБУ і САП, фактично констатуючи: Банкова більше не є парасолькою, яка може гарантувати недоторканність чи спустити справу на гальмах. Це слугує найкращим доказом того, що за роки реформ НАБУ та САП спромоглися сформувати стійкий імунітет до зовнішніх вказівок.

Для суспільства та міжнародних партнерів це важливий маркер реальної незалежності антикорструктур. Коли розслідування зачіпає посадовців рівня заступника керівника Офісу Президента, це демонструє відсутність «недоторканних» незалежно від посади чи наближеності до кабінетів ухвалення рішень. Інституційна незалежність у цьому випадку випередила приватні політичні домовленості. І так само ми побачили, що торішні протести на захист незалежності НАБУ і САП не були марними.

2. Нинішні високопосадовці не гребують брати участь у схемах разом з особами, уже підозрюваними чи обвинуваченими у корупції.

Як-от з Микитасем, для якого підозра у справі «Форест Гамп» стала вже п’ятою. Попри токсичний бекграунд, шлейф кримінальних проваджень і постійне перебування під прицілом правоохоронців, такі фігуранти все одно залишаються бажаними партнерами для чинних можновладців, адже вміють і «порішати», і мають чимало потрібних контактів. Це свідчить про глибоку деформацію влади, де напрацьовані схеми та готові зв’язки цінуються вище за будь-які репутаційні ризики.

Залучення таких осіб підкреслює вузькість кола тих, хто готовий прокручувати сумнівні операції на самому верху. Високопосадовці, ймовірно, свідомо йдуть на спільні дії з тими, чия репутація вже скомпрометована, сподіваючись, що статус та наявні важелі впливу зможуть перекрити токсичність партнерів. Проте кожна нова підозра лише множить системні провали цієї співпраці.

3. Чимало можновладців, попри запевнення перед міжнародними партнерами, все одно хочуть встановити впливовий контроль над антикорорганами.

Публічні декларації про відданість реформам і виконання вимог євроінтеграції регулярно розбиваються об кулуарні спроби підпорядкувати собі ключові інституції. Для багатьох представників влади незалежність НАБУ і САП залишається зручним гаслом лише для зовнішнього споживання, тоді як усередині системи триває постійний пошук «шпарин» та важелів впливу. Бажання контролювати процес призначення керівництва, перебіг розслідувань чи процедуру аудиту нікуди не зникло. Як і думки про створення власного «кадрового резерву» для таких інституцій.

Ця подвійність стандартів створює постійну загрозу для всієї антикорупційної архітектури країни. Намагання розставити лояльних людей або обмежити процесуальну самостійність прокурорів і детективів викривають головне: влада все ще сприймає контрольованість правоохоронців як елемент власної безпеки. Саме тому збереження незалежності цих органів залишається щоденним викликом, а не вже вирішеним завданням.

4. Позитивні рішення і добрі вчинки високопосадовця не стають для нього індульгенцією.

Попри всю роботу Ірини Мудрої в організації Спеціального трибуналу для розгляду злочинів у війні Росії проти України, її участь у справі про збір застави Галущенку і рейдерське захоплення державних підприємств не буде забута. Тривалий час Мудру сприймали як ключову драйверку міжнародних репараційних механізмів, проте підозра суттєво вплинула на її репутацію. Політична реальність доводить: жодні минулі заслуги чи високі державницькі місії не можуть слугувати «щитом» або авансом для виправдання протиправних дій.

Військовий та дипломатичний контекст лише підвищує планку вимог суспільства до етики чиновників. В українську історію та публічний простір посадовиця увійде не через виступи на міжнародних майданчиках, а через банальну участь у тіньових схемах із відмивання коштів та протиправного перерозподілу активів. Це тверезий урок для кожного у владних кабінетах: публічні досягнення не покривають прихованих імовірно корупційних дій, а суспільство не видаватиме індульгенцій за минулі досягнення.

5. Ми не знаємо глибини і масштабу поширення корупції, але їх стає все важче приховати. І вже маємо передумови, щоб винні в таких схемах були покарані.

З листопада минулого року, після перших підозр у справі «Мідас», ми отримали ще низку гучних розслідувань, і їхній спектр, як і спектр залучених осіб, далі розширюється. Але ми вже бачимо динаміку цих справ, і сам факт такої роботи свідчить не стільки про поширеність корупції, скільки про те, що, з високою ймовірністю, вона буде викрита, а фігуранти постануть перед судом. 

Постійний потік нових підозр викриває реальну глибину проблеми, але водночас формує принципово новий рівень прозорості. Системність дій антикорупційного блоку поступово змінює математику ризику для потенційних корупціонерів: ціна викриття стає вищою за будь-який потенційний тіньовий прибуток. Коли правоохоронні органи працюють без огляду на кабінети, сама неминучість розголосу мала б ставати найпотужнішим інструментом запобігання новим імовірним злочинам. І це вже працює — як ми пам’ятаємо, співробітники Міністерства юстиції так і не пішли на співпрацю з організованою злочинною групою на чолі з Микитасем і Мудрою.

6. Націоналізація російського активу не означає, що він якісно працюватиме на користь України.

Це урок ще не вивчений і не до кінця розібраний, але сигнальні прапорці вже розставлені. Бо ж саме після націоналізації російського «Альфа-банку» і перетворення його на державний «Сенс Банк» з’явилися передумови для того, щоб зацікавлені особи ввели до його правління потрібних людей і проводили через цей банк потрібні операції. Націоналізація ворожого майна під патріотичними гаслами фактично відкрила шлях до створення нового тіньового ресурсу під дахом державних структур. Зміна формального власника з російського олігарха на українську державу не змінила суті: банк опинився під загрозою перетворення на ручний інструмент для схематозу.

Цей епізод підсвічує одну з найбільших системних небезпек процесу вилучення російського майна з української економіки: відсутність незалежного управління перетворює вилучені активи на ласий шматок для внутрішніх ділків. Передання майна у власність держави без прозорого громадського контролю та незалежного менеджменту лише плодить спокусу використати ці ресурси для легалізації брудних грошей чи задоволення приватних інтересів. Конфіскувати актив у ворога — це лише чверть справи, головне — не дати розікрасти чи підім’яти його вже всередині країни.

 

***

Розслідування справ «Форест Гамп» та «Феміда» ще тривають, і презумпцію невинуватості ніхто не скасовував. Проте дані, оприлюднені на плівках і під час засідань щодо обрання запобіжних заходів фігурантам, змушують задуматися над такими уроками уже зараз. Як і над тим, як ці нові знання надалі використовувати на практиці.

Тімур Міндіч («Карлсон») та Олександр Цукерман («Шугармен»)

Тімур Міндіч та Олександр Цукерман

За версією слідства, обидва спільно й узгоджено керували організацією, зокрема визначали правила конспірації (заборона називати прізвища, спілкування через месенджери, псевдоніми) та розподіляли кошти між учасниками. Обидва виїхали з країни до вручення підозр й оголошені в розшук.

Щодо них ВАКС прийняв такі рішення:

• 1 грудня 2025 року — заочне тримання під вартою Міндічу;
• 28 листопада 2025 — заочне тримання під вартою Цукерману.

Ігор Миронюк («Рокет»)

Ігор Миронюк. Фото: Суспільне Новини/Олексій Арунян

Провідник коштів від енергетичного сектору до «офісу» — саме через нього, за версією слідства, проходили основні суми готівки від Фурсенка (довіреної особи Цукермана) до «Карлсона». Слідство описує обох як тих, хто контролював грошові потоки, а не просто виконував доручення.

Щодо Миронюка рішення ВАКС змінювалися так після обрання першої запобіжки:

• 12 листопада 2025 року — тримання під вартою, застава 126 млн грн;
• 5 березня 2026 року — заставу зменшено до 100 млн грн;
• 31 березня 2026 року — АП ВАКС збільшила заставу знову до 126 млн грн;
• 29 квітня 2026 року — заставу зменшено до 112 млн грн;
• 23 червня 2026 року — заставу зменшено до 85 млн грн.

Наразі заставу за Миронюка так і не внесли, тож він дотепер перебуває під вартою. 

Дмитро Басов. Фото: РБК-Україна

Через посаду виконавчого директора з фізичного захисту та безпеки «Енергоатому» Басов забезпечував і легалізацію коштів, і функцію прикриття, зокрема саме він відповідав за виявлення й нейтралізацію «загроз» з боку контролюючих органів. Басов — другий (разом з Миронюком) фігурант з операційним контролем над потоками, а не просто виконавець.

Після обрання запобіжки його доля склалася так:

• 12 листопада 2025 року — слідчий суддя ВАКС прийняв рішення про тримання Басова під вартою із заставою 40 млн грн;
• 26 листопада 2025 року — застава внесена повністю;
• 10 липня 2026 року — нова підозра за легалізацію коштів у межах схеми «шлагбаум».

Ігор Фурсенко («Рьошик»)

Ігор Фурсенко. Фото: Суспільне Новини/Поліна Паламарчук

Довірена особа Цукермана в «бек-офісі»: забезпечував побутові умови для «офісу» й особисто брав участь у легалізації коштів.

Щодо Фурсенка:

• 12 листопада 2025 року — обрано запобіжку: тримання під вартою, застава 95 млн грн;
• 24 листопада 2025 — застава внесена.

Леся Устименко та Людмила Зоріна

Леся Устименко та Людмила Зоріна

Бухгалтерія злочинної організації  в «бек-офісі» була функціонально розподілена: за матеріалами справи, на Устименко було покладено ведення звітності, зокрема у файлі з умовною назвою «Манхеттен». На Зоріну — облік підставних компаній і документів. 

Щодо обох фігуранток:

• 12–13 листопада 2025 року — ВАКС обрав запобіжні заходи: тримання під вартою, застави 25 млн і 12 млн грн;
• 13 листопада 2025 року — застава 37 млн грн була внесена за обох.

Олексій Чернишов («Че Гевара»)

Олексій Чернишов. Фото його профілю у Facebook

Кінцевий отримувач частини легалізованих грошей в енергетичному епізоді — за даними слідства, кошти передавали йому напряму або через дружину. Чернишов проходить також окремим фігурантом у епізоді «Династія» — через його причетність до легалізації ймовірно здобутих у злочинний спосіб коштів на маєтки в Козині.

Доля Чернишова після цієї підозри:

• 18 листопада 2025 року — тримання під вартою, застава 51,6 млн грн;
• 19 листопада 2025 року — застава внесена двома приватними особами;
• 1 грудня 2025 року — АП ВАКС змінила запобіжний захід — суд скасував обов’язок здачі паспорта громадянина України;
• 12 травня 2026 року — повідомлено про ще одну підозру — в епізоді про відмивання коштів на елітному будівництві;
• 7 липня 2026 року — ВАКС не продовжив Чернишову обов’язок носити електронний браслет.

Проте це не перший запобіжний захід цьому фігуранту. Ще до «Мідаса», влітку 2025 року, Вищий антикорупційний суд обрав запобіжний захід на той час віцепрем’єру, міністру національної єдності Олексію Чернишову в справі про зловживання службовим становищем й одержанні неправомірної вигоди. До нього була застосована запобіжка у вигляді 120 млн грн застави. Вже через кілька днів заставу було внесено й урядовець вийшов із СІЗО. 

Саме після цієї підозри влада зробила спробу знищити незалежність НАБУ і САП.

Герман Галущенко («Професор»)

Герман Галущенко. Фото: Суспільне Новини

В основному епізоді він фігурує не як безпосередній організатор, а як особа, чиїм посадовим впливом (міністра енергетики) користувалися Басов і Миронюк для тиску на контрагентів «Енергоатому».

Доля Галущенка була бурхлива:

• 19 листопада 2025 року — звільнення з Мінʼюсту;
• 15 лютого 2026 року — Галущенка затримали при спробі покинути Україну та 16 лютого повідомили про підозру;
• 17 лютого 2026 — тримання під вартою, застава 200 млн грн;
• 15 квітня 2026 року — Галущенку продовжили запобіжний захід;
• 12 червня 2026 року — застава зменшена до 150 млн грн.;
• 29 червня 2026 року — застава внесена повністю.

Андрій Єрмак 

Андрій Єрмак. Фото: Суспільне Новини / Іван Антипенко

Проходить не за основним енергетичним епізодом, а окремо — за епізодом «Династія» (легалізація коштів на будівництво елітних маєтків). Про те, чи фігурує Єрмак на плівках операції «Мідас» достеменно не відомо.

Доля Єрмака після операції «Мідас»:

• 28 листопада 2025 року — звільнення з Офісу Президента України 
• 14 травня 2026 року — тримання під вартою, застава 140 млн грн
• 18 травня 2026 року — застава внесена 
• 10 серпня 2026 — ВАКС пом’якшив процесуальні обов’язки

По епізоду «Династія» Вищий антикорупційний суд (ВАКС) обрав запобіжні заходи ще чотирьом підозрюваним: Геннадію Опальчуку (застава 10,6 млн грн), Сергію Сіранчуку (застава 20 млн грн), Лілії Лисенко (застава 9,9 млн грн) та Марині Медведєвій (застава 15 млн грн). 

***

Як бачимо, дерево ймовірної високопосадової корупції, пов’язаної зі схемою «шлагбаум», розростається, про що свідчать останні вручені підозри, зокрема Ірині Мудрій, Максиму Микитасю та Віктору Дубовику.

Деталі дій фігурантів операції «Форест Гамп» та «Феміда» вже обговорюють в залах засідань ВАКС — там уже обирають запобіжки новим підозрюваним НАБУ-САП. 

І  зрештою, це можуть бути далеко не останні підозри по цих епізодах.

Нова підозра: незаконне збагачення на 13,9 млн грн 

Призначення Стефанішиної віцепрем’єркою з євроінтеграції у 2020 році викликало резонанс: за курс на європейські стандарти мала відповідати людина, вже підозрювана у корупційній справі Лукаш, — сама вона підтверджувала це в інтерв’ю «Європейській правді» та говорила, що всіляко співпрацює зі слідством. А 5 серпня 2026 року стало відомо, що їй вручили нову підозру. 

У чому суть цієї підозри?

На засіданні з обрання запобіжного заходупрокурор розповів, що йдеться про дві квартири в ЖК «Файна Таун», купівлею й ремонтом яких нібито за вказівкою Стефанішиної займалась її подруга Тетяна Мазуренко, та про пошуки й намір купити будинок для батьків вартістю $200-300 тис. Із озвучених листувань стало також відомо, що ці квартири Стефанішина планувала передати в обмін на будинок при його купівлі будинку, а решту сплатити готівкою — все тому, що їй сподобався дорожчий будинок, за $550 тис.

Також, за версією слідства, тодішня віцепрем’єрка не задекларувала оренду квартири на вул. Ярославів Вал ($1300 на місяць готівкою) — у листуванні її помічника з орендодавцем ішлося про «незасвічування у податковій доходів від квартири». А ще в деклараціях за 2024-2025 роки вона не вказала автомобіль Mercedes, придбаний у серпні 2021-го за $43,5 тис.: користування ним, зокрема, підтверджують камери спостереження й штрафи за ПДР. Прокурор також зауважив, що квартиру в ЖК «Львівська площа», куди Стефанішина переїхала з орендованої, придбала її мати, й активність підозрюваної за цією адресою різко знизилась саме на час журналістського розслідування hromadske. 

За словами прокурора, це лише «найменша частина» доказів — у слідства є більше. 

Засідання з обрання запобіжки Стефанішиній. Фото TI Ukraine

Вплив на конкурси

Окремою темою засідання став імовірний вплив Стефанішиної на кадрові конкурси в антикорупційні органи. Це було озвучено не як самостійний епізод обвинувачення, а як аргумент на користь одного з ризиків: можливості перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Прокурор САП заявив, що Стефанішина через підконтрольних членів комісії впливала на обрання голови НАЗК, а листування з держсекретарем Мін’юсту Олександром Буханевичем нібито показує узгодження «потрібних» кандидатів. Могла вона втручатися й у конкурс на голову НАБУ, просуваючи нинішнього очільника АМКУ Павла Кириленка — ці цитати наводить «Українська правда». Сам Кириленко, до речі, — фігурант іншої справи НАБУ про незаконне збагачення на понад 72 млн грн; її вже розглядає ВАКС на етапі допиту свідків. 

Промовисто на цьому тлі виглядає й цитата Стефанішиної, яку пригадав журналіст Данило Мокрик: 6 грудня 2024 року з трибуни Верховної Ради вона заявляла про потребу «відходу від конкурсів із зайняття посад та оцінок доброчесності міжнародними експертами». 

Чи оформлять цей епізод в окрему підозру, поки незрозуміло: для звинувачення в зловживанні впливом потрібно довести неправомірну вигоду. Але саме на цих фактах прокурор у клопотанні про запобіжку і будував аргумент про ризик перешкоджання кримінальному провадженню.

Позиція захисту

Захист вважає підозру необґрунтованою: обвинувачення, за словами адвокатів, штучно об’єднало різнорідні витрати — лікування, авіаквитки, купівлю квартир — щоб «зібрати» потрібну суму, тоді як кожен епізод окремо складу злочину не містить. 

Квартири в «Файна Таун», кажуть адвокати, купила за власні кошти подруга Стефанішиної, яка добре заробляє на керівних посадах у бізнесі; будинок для батьків — лише консультація, не купівля, а гроші накопичили та готові були викласти самі батьки; оренду на Ярославовому Валу оформлював помічник, а не Стефанішина; автомобілем Mercedes вона користувалась надто мало, щоб це підлягало декларуванню.

Захист також вказав на процесуальні прогалини, зокрема на банківські виписки, яких немає в матеріалах справи, а є лише протоколи їх огляду без додатків у формі диску, і назвав доказову базу слабкою.

Запобіжний захід

Обґрунтовуючи потребу в суворому запобіжному заході, прокурор назвав три ризики: можливість переховування за кордоном (зважаючи на широкі зв’язки, набуті під час роботи в США), вплив на свідків та можливість іншим чином впливати на кримінальне провадження. Захист назвав ці ризики абстрактними, а сама Стефанішина заявила, що спеціально повернулась зі США, аби співпрацювати зі слідством, бо ж коштів для застави в неї немає.

Прокурор просив заставу в розмірі 13 млн 312 тис. грн, суд обрав 6 млн грн, при цьому повністю задовольнив клопотання щодо обов’язків: з’являтися за викликом, повідомляти про зміну місця проживання й не спілкуватися з визначеними ухвалою особами.

Стефанішина виходить з ВАКС після оголошення рішення про запобіжний захід. Фото TI Ukraine

Що далі?

Ця справа уже перейшла у відкриту площину — попереду щонайменше 2 місяці досудового розслідування, його також можуть продовжити керівник САП та слідчий суддя. Але для Стефанішиної це не вперше: подібний шлях — підозра, суд, роки очікування — вона проходить і в іншій справі, яка тягнеться вже понад десять років. Про неї — далі. 

Справа Лукаш: зловживання, які ймовірно сталися  у 2014-му

Українська євроінтеграція, над якою ми так багато працюємо нині, починалася ще за часів Януковича — саме зрив цього курсу спровокував перші протести Майдану. Але до того Україна вже провела чималу підготовчу роботу: з 2004 року діяла Програма адаптації законодавства до норм ЄС. 

У чому суть інкримінованих зловживань 

Влітку-восени 2013-го тодішня міністерка юстиції Олена Лукаш разом з колегами з міністерства та представниками приватних фірм організувала, як вважає слідство, фіктивні закупівлі послуг з порівняльно-правових досліджень законодавства України та ЄС — обрали саме такі послуги, бо зіставити їхню реальну ціну і якість майже неможливо. 

Роботи виконали, дослідження опублікували. За підрахунками слідчих, держава заплатила від 1,3 до 4,5 тис. грн за сторінку, а всього було 1335 сторінок. Та головною проблемою була якість досліджень: у матеріалах, які у 2015-му віднайшли журналісти Bihus.Info, досі лишалися правки «Нісенітниця!», «Яка глибока думка!», «Думка відсутня!», «Дежавю!». Один із документів з оригінальними коментарями можна знайти й досі.

Олена Лукаш, міністерка юстиції України часів Януковича. Фото: blog.tui.ua

Власне, усе це і стало підставою для розслідування ймовірного заволодіння бюджетними коштами в особливо великих розмірах. У 2014 році Головне слідче управління Генеральної прокуратури зареєструвало кримінальне провадження.

Фігуранти справи

Окрім Лукаш, підозри на різних етапах розслідування отримали:

• Юрій Іващенко — заступник Лукаш, колишній керівник апарату міністерства;

• Сергій Мудрий — ексдиректор одного з департаментів міністерства;

• Олена Бірюкова — ексдиректорка одного з департаментів, ексголовна бухгалтерка та ексзаступниця голови комітету з конкурсних торгів;

• Світлана Колишко — ексначальниця відділу Департаменту міжнародного права та співробітництва Мін’юсту;

• Ольга Стефанішина — колишня керівниця підрозділу Мін’юсту, що займався євроінтеграцією;

• Олексій Калмиков — адвокат, який отримав 930 тис. грн за дослідження обсягом 500 сторінок;

• Ганна Сапельникова — підприємиця, яка отримала 680 тис. грн за 149 сторінок матеріалу;

• Таїсія Білоцька — колишня в.о. директорки ТОВ «Європейська правова група», компанія отримала понад 900 тис грн за дослідження обсягом 686 сторінок;

• Богдан Криволапов, Андрій Бондар, Вікторія Коваль.

Усім їм інкримінують привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ч. 5 ст. 191 КК) та службове підроблення (ч. 1 ст. 366 КК). Щоправда, у 2024 році ВАКС звільнив їх від відповідальності за службове підроблення — строки давності за цією статтею вже минули.  

Як затягували з підозрами у справі 

Розслідування розпочалося у 2014 році і протікало досить мляво. Першу підозру Олена Лукаш отримала у 2015-му, але згодом правоохоронці вирішили її змінити. Як повідомляли журналісти «Главкому», заступник генпрокурора Луценка Юрій Столярчук затягував з її погодженням. Сам Луценко також не поспішав із підписанням, хоча текст доопрацювали ще у 2018-му. 

Нарешті у жовтні 2019 року, вже за генпрокурора Руслана Рябошапки, сторона обвинувачення повідомила про зміну підозри Лукаш і вручила підозри іншим фігурантам, зокрема Стефанішиній. Після цього справу ще довго передавали НАБУ, а Лукаш навіть оскаржила підозру до Печерського суду. Згодом судді АП ВАКС це рішення скасували, але у 2026 році ВРП притягнула їх до дисциплінарної відповідальності. До цього рішення є чимало запитань. Справу направили до ВАКС у 2023 році.

Власне, активний етап справи збігся в часі з помітним кар’єрним стрибком Стефанішиної: у червні 2020-го Верховна Рада призначила її віцепрем’єркою з питань євроінтеграції. У цьому статусі вона й перебувала, коли справу Лукаш почав розглядати ВАКС.  

Тут важливо, що за ч. 1 ст .7 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» на посаду члена Кабміну не може бути призначена особа, яка має судимість, не погашену або не зняту в установленому законом порядку. Утім, Стефанішиної це не стосувалось — обвинувального вироку щодо неї немає, а вона ще може довести свою невинуватість. 

Чому справа тягнеться понад 10 років?

26 вересня 2023 року у справі Лукаш відбулось перше підготовче засідання у ВАКС. Transparency International Ukraine тоді зауважила поведінку Лукаш: спершу вона не захотіла повідомляти суду свої ідентифікаційні дані, а потім відмовилася від роз’яснення судом її прав як обвинуваченої. Все тому, що вважала свій виклик до суду помилковим: на переконання Лукаш, вона не є обвинуваченою або підозрюваною, а її статус — «особа присутня» та «особа, яка не має статусу підозрюваного чи обвинуваченого». Крім того, вона прийшла без захисника, що автоматично забороняло колегії ВАКС продовжувати слухання, — і згодом ще не раз «забувала» про адвоката, змушуючи суд переносити засідання. 

Через ці та подібні причини справа рухається вкрай повільно. Майже на кожне засідання не з’являються хтось із захисників чи обвинувачених — причини неявок варіюються від хвороб і відпусток до термінової наради з президентом. Обвинувачена Сапельникова не виходила на зв’язок з березня 2022-го, тож у грудні 2023 року суд оголосив її в міжнародний розшук і невдовзі дозволив спеціальне судове провадження щодо неї. 

Не завжди відвідувала засідання й сама Стефанішина. 31 жовтня 2024 року вона вкотре не з’явилась без поважної причини, за що отримала штраф у 3028 грн — суд цим підкреслив, що закон однаковий для всіх незалежно від посади. Втім, уже на засіданні 20 листопада ВАКС задовольнив клопотання, в якому вона обґрунтовувала поважність неявки в попередні засідання, і скасував стягнення.

Через усе це підготовчий етап затягнувся майже на сім місяців — з вересня 2023-го по квітень 2024 року. Це не рекорд (у справі ОАСК цей етап тривав майже два роки), але свідчить про неефективне використання судового часу.

Що відбувається зараз

18 квітня 2024 року справу нарешті призначили до розгляду по суті. Однак її темп не змінився — з огляду на кількість обвинувачених та регулярні відкладення, швидкого рішення очікувати не варто.

Станом на серпень 2026 року розгляд на етапі дослідження доказів — уже понад два роки. Усе через численні неявки учасників процесу: лише за січень-серпень 2026 року суд відклав близько семи засідань через хворобу Лукаш, робочу зайнятість Стефанішиної та накладки у графіках захисників.

Якщо вину фігурантів, включно зі Стефанішиною, буде доведено, їм загрожує до 12 років позбавлення волі з забороною обіймати певні посади на строк до 3 років та конфіскацією майна. Строки давності у цій справі спливають у 2029 році. 

Замість висновків 

Обидва провадження, у яких фігурує Ольга Стефанішина, зовсім різні – у першому випадку йдеться про закупівлі державою послуг і, ймовірно, заволодіння передбаченими на це коштами. У другому – про ймовірне нехтування експосолкою своїм обовʼязком належного декларування як публічної службовиці, а також збагачення з джерел, не передбачених законом.

Звичайно, поки вироків немає, говорити про впевненість в тому, що людина вчинила злочин, ми не можемо. Проте за розвитком цих справ уважно стежитимемо. 

Олег Гладковський: чому справа про вантажівки «Богдан» досі без вироку?

У жовтні 2019 року Олег Гладковський намагався вилетіти з України, але його затримали детективи НАБУ на бориспільській трасі. Уже наступного дня йому повідомили про підозру, а в червні 2020-го досудове розслідування завершили. 

НАБУ затримало Гладковського дорогою до Борисполя. Фото «Української правди»

За версією слідства, у 2017 році Гладковський — тоді перший заступник секретаря РНБО — організував закупівлю військових вантажівок «Богдан 6317» за завищеними цінами. Ймовірно, йому допомагали ексзаступник міністра оборони Ігор Павловський та ексочільник департаменту Міноборони Андрій Араптанов.

Відтак виробником обрали завод «Богдан Моторс», частки в якому належали самому Гладковському і його родині. Урядова постанова вимагала не менше 60% української локалізації виробництва, але завод реально досягав лише близько 10%. За версією слідства, під тиском Гладковського цю вимогу знизили до 20% з умовою поступово довести рівень локалізації в Україні до 30% — і компанія отримала держзамовлення. Витрати на нарощення локалізації мав нести сам виробник, але компанія, за даними обвинувачення, незаконно перекинула їх на бюджет.

Контракт мав фіксовану ціну, зміна якої була прямо заборонена. Попри це посадовці Міноборони підписали додаткові угоди й погодили підвищення ціни. У результаті держава, ймовірно, безпідставно переплатила постачальнику 17,44 млн грн — це підтверджують Держаудитслужба та судові експертизи.

Олег Гладковський у ВАКС. Фото: РБК-Україна

Окремої уваги заслуговує поведінка ексчиновника упродовж процесу. У 2019-му ВАКС обрав Гладковському запобіжку — тримання під вартою з альтернативою застави в 10,6 млн грн. Заставу тоді внесли, і в березні 2022-го, вже після початку повномасштабного вторгнення, Гладковський просив суд перерахувати ці гроші на потреби ЗСУ, а заставу змінити на особисте зобов’язання. Суд погодився, і невдовзі Гладковський перестав з’являтися на засідання — виявилося, що він виїхав за кордон. У квітні 2024-го його оголосили в розшук, а в травні 2025-го стало відомо про його затримання в Іспанії.

З серпня 2022 року ВАКС розглядає справу по суті: наразі допитують свідків, далі — черга обвинувачених. Строки давності мали б сплинути у 2027 році, але через перебування головного фігуранта за кордоном (імовірне ухилення від правосуддя) цей строк стає довшим. Утім, екстрадиція з Іспанії може затягнутися, тож є ризик, що справа так і не дійде до вироку. У травні 2025-го Гладковський намагався під’єднатися до засідання дистанційно, однак суд відмовив через здійснення заочного провадження. З цього часу відсутні інші публічні відомості про його екстрадицію.

Справа Гладковського-молодшого

Син Олега Гладковського Ігор отримав першу підозру в грудні 2020-го. За версією слідства, він вплинув на керівництво держкомпанії «Укрспецекспорт», аби та постачала деталі сумнівного походження підприємствам «Укроборонпрому» через фірму «Оптимумспецдеталь», й отримав за це 950 тис. грн неправомірної вигоди. З 2021 року ця справа на розгляді Солом’янського райсуду Києва.

У жовтні 2023 року Гладковський-молодший отримав другу підозру: його та ексдиректора «Укрспецекспорту» Павла Букіна обвинувачують у завданні державі майже 13 млн грн збитків на закупівлі бортових висотомірів. За версією слідства, використовуючи вплив батька, Гладковський домігся призначення Букіна на посаду, а згодом організував закупівлю через підконтрольні фірми за завищеними цінами. З липня 2024-го ВАКС слухає справу по суті.

Уривок розмови Ігоря Гладковського щодо висотомірів. Скриншот з «Наші гроші»

Вперше Ігоря оголосили в розшук у 2021 році, після чого він повернувся в Україну. У 2022-му він знову виїхав, як і Павло Букін. Обидва долучаються до засідань дистанційно.

Суд відмовив прокурору в спеціальному судовому розгляді й обрав загальний порядок з участю обвинувачених через відеоконференцзв’язок, але при цьому встановив факт переховування від слідства. Строки давності для Гладковського-молодшого могли б сплинути в серпні 2026 року, але через перебування за кордоном — знову ж імовірне ухилення від правосуддя — може застосовуватися загальний строк у 15 років. 

Епізод директора Ізюмського приладобудівного заводу Філоненка

У серпні 2024 року ВАКС виправдав директора Ізюмського оборонного заводу Сергія Філоненка у справі про отримання понад 2 млн грн хабаря. За версією слідства, з вересня 2016-го до січня 2017-го він отримав від ТОВ «Оптимумспецдеталь» понад 2,44 млн грн за забезпечення оплати за товари, які постачалися не в повному обсязі або з дефектами, прихованими за фіктивними накладними.

Але суд визнав Філоненка невинуватим через відсутність прямих доказів передачі хабаря (відеофіксації, мічених купюр тощо). Основний доказ обвинувачення — листування у WhatsApp — визнали недопустимим, оскільки його отримали не через слідчі дії, а від журналістів. 

Суд наголосив: матеріали журналістських розслідувань мають «дорадчий», а не «доказовий» характер. А ось носії з копіями телефонів фігурантів (Seagate і Kingston), сформовані ще Головною військовою прокуратурою у 2016–2017 рр., при повторній перевірці НАБУ показали розбіжності — дані на них виявилися частково втраченими, частково з ознаками перезапису вже програмами, яких на момент вилучення телефонів не існувало. Це дало підстави говорити про ймовірне втручання в докази.

Суд також засумнівався у свідченнях Жукова й Рогози — вони могли бути зумовлені обов’язком «викривати інших» задля виконання умов угод. Свідчення Рогози суд і зовсім визнав недопустимими — всю інформацію той мав від Жукова. 

Одна із суддів не погодилася з вироком і виклала окрему думку. На її погляд, сукупність доказів усе ж підтверджує вину Філоненка, а листування учасників схеми про «500 кг сірих цукерок» та «14 700 кг зеленого горішка» було шифром для приховування розрахунків у гривнях та доларах США — нетипові для законного бізнесу формулювання. Головним і цілком легальним доказом вона назвала флешку з матеріалами розслідування журналістів, яку вони передали слідству — на відміну від скомпрометованих носіїв ГВП, вона не має ознак маніпуляцій з даними.

Наразі цей вирок переглядає Апеляційна палата ВАКС.

А як щодо інших фігурантів?

Більшість менш відомих фігурантів пішли на співпрацю зі слідством. Ексдиректори ТОВ «Оптимумспецдеталь» Володимир Волохач та Роман Чуба забезпечували легалізацію запчастин невідомого походження для бронетанкових заводів — через фіктивні операції на понад 121 млн грн компанія ухилилася від сплати 46,4 млн грн грн податків. Солом’янський райсуд Києва затвердив їхні угоди в обмін на викривальні свідчення проти інших учасників угруповання, призначивши обом по 5 років ув’язнення з іспитовим терміном рік, три роки заборони обіймати певні посади та конфіскацію майна.

Технічну роботу з легалізації тіньових потоків забезпечували Артем Болдирєв, Олександра Хомич та, ймовірно, бухгалтерка Олена Іванюк. Болдирєв і Хомич як пособники у відмиванні понад 46,4 млн грн уклали угоди — по 5 років умовно без конфіскації майна. Іванюк, яка фігурує в справі Рогози-Жукова, досі має статус обвинуваченої — розгляд триває в Солом’янському райсуді Києва. 

Окремий епізод стосувався Харківського бронетанкового заводу: колишнього директора Олександра Глушка та головного інженера Ігоря Якименка підозрювали у сприянні легалізації сумнівних деталей через фіктивну поставку 12 далекомірів від «Оптимумспецдеталі». Але САП закрила провадження — доказів для суду виявилося недостатньо, а можливості їх заново зібрати вже вичерпані.

Гладковські проти журналістів: суд поставив крапку

Окрім кримінальних справ, Олег Гладковський намагався оскаржити розслідування Bihus.Info в цивільному порядку. У серпні 2020-го — вже з пропуском строку позовної давності — він подав до суду вимогу визнати недостовірною інформацію з матеріалу «Армія. Друзі. Бабки» та відшкодувати 2 млн грн моральної шкоди. Справу розглядали понад три роки: у 2023-му Вінницький міський суд частково задовольнив вимоги Гладковського щодо спростування інформації, але апеляція це рішення скасувала. 

Остаточну крапку поставив Верховний Суд, відхиливши 14 березня 2024 року касаційну скаргу Гладковського-старшого. Суд наголосив: обіймаючи посаду заступника секретаря РНБО, Гладковський був публічною постаттю, а тема можливого розкрадання в оборонці мала суспільний інтерес — тож поширена журналістами інформація є оціночними судженнями, а не такою, що підлягає спростуванню. 

Аналогічний позов проти журналістів подавав і Ігор Гладковський — і також програв його як в апеляції, так і у Верховному Суді.

Сім років по тому: що ми знаємо 

Через сім років після розслідування Bihus.Info ситуація у справі «Оптимумспецдеталі» залишається неоднозначною. 

Як ж глобальні проблеми підсвітила ця справа? 

1. Тривалість розгляду справ. Рядові учасники схеми уклали угоди зі слідством, отримавши умовні строки, тоді як щодо ключових фігурантів розгляд триває роками.
2. Втечі фігурантів. Обоє Гладковських — і батько, і син — у критичний момент процесу виїхали з України, уникаючи участі у процесі. Гладковського-старшого вдалося затримати лише через шість років в Іспанії, однак його екстрадиція досі під питанням.
3. Недосконалість доказової бази. У справі Філоненка виправдувальний вирок ґрунтується не стільки на спростуванні фактів, скільки на процесуальних дефектах доказів, зібраних ще Головною військовою прокуратурою у 2016–2017 роках.

Сукупно ці кейси демонструють, наскільки складно розслідувати й розглядати справи про корупцію на найвищому рівні: тут і переховування фігурантів від суду та слідства, і проблеми з допустимістю доказів, зібраних ще до НАБУ, і строки давності. Відтак питання вердикту щодо ключових організаторів схем досі залишається відкритим.

Віталіна Гаркава, завідувачка сектору публічних закупівель Виконавчого комітету Боярської міської ради 

Коли юридичний відділ попросив проаналізувати всі договори з додатковими угодами, укладені з 2021 року, Віталіна одразу зрозуміла: легко не буде. Йшлося про 300–400 контрактів. До навчання з BI Prozorro вона вже користувалася аналітичним модулем для моніторингу цін і пошуку необхідної інформації про закупівлі. Утім, як зізнається сама, знайомство з інструментом було поверхневим. Завдання від юридичного відділу змусило шукати нові підходи. Переглянути кілька сотень договорів вручну, знайти всі додаткові угоди та проаналізувати зміни означало витратити щонайменше два-три тижні роботи.

Рішення знайшлося під час навчання. На вебінарі Віталіна розповіла про своє завдання і запитала, чи можна виконати його за допомогою BI Prozorro. Відповідь виявилася несподівано простою — так.

«Пані Ірина буквально за 10–15 хвилин показала, як це можна зробити за допомогою BI Prozorro. Чесно кажучи, я була в захваті. Робота, на яку я морально вже закладала два-три тижні, раптом стала значно простішою. Мені залишилося лише зробити аналітику й описати результати», — згадує вона.

Саме тоді Віталіна вперше по-справжньому відчула практичну цінність BI Prozorro. 

Утім, учасниця навчання зізнається, що розібратися з інструментом вдалося не одразу. Найбільше труднощів виникало з фільтрами: варто було помилитися на одному кроці — і потрібні дані зникали. Тож доводилося повертатися до записів занять і крок за кроком повторювати все спочатку. Саме так поступово прийшло розуміння логіки роботи модуля.

Та найбільшим відкриттям для неї стала не економія часу, а можливість подивитися, як працюють інші громади. Саме це вона вирішила зробити під час домашнього завдання: дізнатися, що вони закуповують, скільки договорів укладають, як часто змінюють їхні умови та які закупівлі скасовують. 

«Я багато дізналася про роботу інших громад і про помилки, яких вони припускалися. Це корисно, тому що дозволяє не наступати на ті самі граблі у власній роботі», — розповідає Віталіна.

Згодом вона почала дивитися на закупівлі інших громад по-новому. На її думку, закупівлі часто можуть розповісти про громаду більше, ніж будь-які звіти. Достатньо подивитися, на що витрачають кошти, щоб зрозуміти її пріоритети — ремонти доріг, розвиток інфраструктури чи інші проєкти.

Також Віталіна використовує інструмент і для пошуку ризиків у закупівлях. За її словами, в умовах постійних перевірок з боку Держаудитслужби та інших контролюючих органів замовники мають працювати на випередження — самостійно аналізувати договори й виявляти моменти, які можуть викликати питання під час моніторингів.

«Ми повинні самі себе перевіряти ще до того, як до нас прийде зовнішній моніторинг. Маємо бачити свої ризики й виправляти їх завчасно», — каже Віталіна.

Оксана Каракай, головна спеціалістка облікового фінансового відділу Кам’янської міської ради

«А я б навіть не звернула увагу на це питання». Саме така думка нерідко виникає в Оксани Каракай, коли вона переглядає моніторинги Держаудитслужби та аналізує зауваження аудиторів до закупівель інших замовників.

Працюючи в Кам’янській міській раді, вона регулярно стежить за закупівлями не лише своєї громади, а й інших організацій. Особливий інтерес викликають саме моніторинги: які закупівлі потрапляють під них, які порушення знаходять аудитори та на що звертають увагу під час аналізу документів. Після навчання з BI Prozorro Оксана почала дивитися на такі моніторинги значно уважніше. Тепер багато зауважень аудиторів вона сприймає як підказки для власної роботи та можливість вчасно помітити ризики. 

«Коли бачу якісь зауваження чи запитання аудиторів, одразу аналізую, чи може подібна ситуація виникнути в нас», — розповідає вона.

Ще кілька місяців тому Оксана знала про існування BI Prozorro лише поверхово. Вперше вона познайомилася з модулем під час одного з тренінгів, де учасникам показували як аналізувати ціни. Тоді їй вдалося розібратися лише з одним розділом, але вона зрозуміла, що можливостей у системі значно більше. Тому й вирішила пройти навчання від TI Ukraine. Каже, найбільше допомогли практичні завдання. Саме під час їх виконання вона поступово розібралася з інтерфейсом і логікою роботи BI Prozorro.

Практичну користь від модуля Оксана відчула майже одразу. Їй потрібно було сформувати перелік договорів за рік. Раніше для цього доводилося збирати інформацію вручну, звіряти дані з власними таблицями та перевіряти, чи нічого не пропущено. У BI Prozorro це завдання вдалося виконати значно швидше.

«Спочатку довелося трохи розібратися, але як тільки я зрозуміла, як це працює, одразу отримала готову таблицю. Це дуже швидко, просто супершвидко», — згадує Оксана.

За її словами, на роботу з модулем пішло приблизно двадцять хвилин. Раніше на підготовку такої вибірки могла піти щонайменше половина дня.

«Треба було все зібрати, перевірити й оформити. А тут за кілька кліків я отримала зведену інформацію за весь рік по всіх договорах», — каже вона.

На думку Оксани, сьогодні вміння працювати з відкритими даними та аналітичними інструментами стає дедалі важливішим для органів місцевого самоврядування. Водночас за її спостереженнями, далеко не всі готові освоювати нові інструменти та змінювати звичні підходи до роботи.

Головну перевагу BI Prozorro вона пояснює просто: це великий масив інформації, який уже впорядкований і зібраний в одному місці. Замість того щоб годинами шукати потрібні дані вручну, це можна зробити швидко за допомогою інструмента, ще й проаналізувати там само.

Ще донедавна вона сама шукала потрібні закупівлі на порталі Prozorro, переглядала десятки сторінок і витрачала на це чимало часу. Сьогодні більшість таких завдань вирішуються значно швидше. Саме тому тим, хто лише починає працювати з BI Prozorro, Оксана радить не боятися витратити час на навчання, адже це ніщо, порівняно з часом, який ці знання допоможуть зекономити.

Наталія Костенко, головна спеціалістка відділу цифрової трансформації, інформаційної політики та прозорості Шептицької міської ради

Для Наталії Костенко навчання з BI Prozorro не було знайомством з інструментом з нуля. Вона давно працює з BI-модулями та використовує їх для аналізу роботи громади. Втім, навчання допомогло по-новому подивитися на можливості аналітики. 

«Головна користь у тому, що ми бачимо всю картину одразу», — каже Наталія.

За її словами, уповноважена особа зазвичай аналізує окрему закупівлю чи тендер. Натомість BI Prozorro дозволяє побачити закупівлі всієї громади — від виконавчого комітету до комунальних підприємств. Такий підхід допомагає не лише аналізувати дані, а й знаходити ризики та ухвалювати рішення на їх основі.

Коли Наталія Костенко показала BI-інструменти працівникам земельного відділу Шептицької міської ради, їхня реакція була доволі емоційною. За кілька хвилин система сформувала вибірку даних, на підготовку якої раніше могли витрачати години.

«Вони були вражені, що за хвилину ми можемо отримати повну вибірку за будь-який період», — згадує Наталія.

Після навчання Наталія почала активніше використовувати модуль для аналізу найбільших постачальників. Це допомагає її швидко побачити, з якими компаніями найчастіше працюють комунальні підприємства та виконавчий комітет. 

«Таким чином ми бачимо масштаби закупівель, масштаби участі компаній у закупівлях і робимо для себе висновки», — пояснює Наталія.

На її думку, найбільша цінність аналітичних інструментів полягає в тому, що вони допомагають громадам працювати прозоріше, швидше приймати рішення та ефективніше використовувати обмежені кадрові ресурси.

«Раніше багато інформації доводилося збирати вручну. Тепер ми можемо бачити всю систему цілком і приймати рішення на основі даних», — каже Наталія.

Саме тому вона переконана: аналітичні інструменти вже давно перестали бути додатковою опцією для громад. Сьогодні це один із ключових інструментів управління.

Історії трьох громад різні. Для когось BI Prozorro став способом швидше працювати з договорами, для когось — інструментом пошуку ризиків, а для когось — можливістю побачити всю систему закупівель громади. Але всі учасниці навчання говорять про одне: аналіз даних перестає бути додатковою навичкою і поступово стає необхідною частиною роботи органів місцевого самоврядування.

Почати своє знайомство з BI Prozorro представниках міських рад або інших ОМС радимо з циклу відеолекцій «Як управляти закупівлями».

 

Цей матеріал став можливим за підтримки Програми MATRA Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Що сталося: хронологія справи

У центрі подій — кримінальне провадження щодо колишньої міністерки юстиції України Олени Лукаш, якій інкримінували заволодіння бюджетними коштами та службове підроблення. Згадаємо, як у ній з’явилося рішення ВРП щодо суддів АП ВАКС.

2014 рік — провадження внесено до ЄРДР, розслідує Генеральна прокуратура.

17 жовтня 2019 року— заступник Генпрокурора Чумак вручає Лукаш змінене повідомлення про підозру.

21 жовтня 2019 року — Генпрокурор Рябошапка передає розслідування НАБУ; надалі судовий контроль у справі мав здійснювати ВАКС.

Березень 2020 року — захисники Лукаш подають скаргу на повідомлення про підозру до Печерського суду; прокурор САП просить Верховний Суд (ВС) передати судову справу до ВАКС.

12 жовтня 2020 року — ВС відмовляє: повідомлення підписав не прокурор САП, а тому справа нібито не підсудна ВАКС; слідчий суддя Печерського суду задовольняє скаргу захисників і скасовує підозру.

Листопад 2020 року — Київський апеляційний суд залишає скаргу захисників на рішення Печерського суду без задоволення.

Січень 2021 року — АП ВАКС за скаргою прокурора САП скасовує ухвалу Печерського суду і закриває провадження за скаргою.

22 та 25 січня 2021 року — до ВРП надійшли скарги Олени Лукаш на дії суддів АП ВАКС. У ній, зокрема, стверджувалося, що судді АП ВАКС не мали права розглядати справу.

Листопад 2025 — Третя дисциплінарна палата ВРП відмовляє у притягненні суддів АП ВАКС до відповідальності.

Травень 2026 — ВРП у повному складі скасовує це рішення й оголошує суддям Калугіній, Семенникову та Михайленку попередження.

Скаргу на рішення дисциплінарної палати ВРП подав адвокат Іващенко — захисник Лукаш, який водночас сам є обвинуваченим у цьому ж кримінальному провадженні. Варто також зазначити, що рішення ВС від жовтня 2020 року, на яке спирається ВРП, ґрунтувалося на специфічному критерії — хто підписав повідомлення про підозру, а такого в нормах КПК України про підсудність ВАКС просто немає.

Схема «зливу» справ через Печерський суд

З 2020 року фігуранти справ НАБУ почали використовувати слідчих суддів переважно Печерського районного суду міста Києва як інструмент виведення своїх справ з-під антикорупційного правосуддя. 

Схема проста: до Печерського суду подається скарга на бездіяльність Офісу Генпрокурора щодо нерозгляду клопотання сторони захисту у межах кримінального провадження НАБУ, хоч формально такий суд не має права розглядати скарги у справах НАБУ. Однак скаржники аргументують, що ОГП знаходиться у територіальній юрисдикції Печерського суду, а тому той уповноважений розглядати такі скарги. Тож суд ухвалює вигідне для підозрюваного рішення — наприклад, зобов’язує передати справу іншому органу розслідування або ж скасовує підозру. Після цього Офіс Генерального прокурора виконує таке рішення — і справа фактично зливається.

Саме так сталося зі справою «Укрбуду», у якій фігурував заступник голови Офісу президента Олег Татаров. Тоді Печерський суд незаконно зобов’язав забрати справу у НАБУ, Офіс Генерального прокурора виконав рішення, а потім прокурори ОГП заблокували всі спроби повернути провадження до Бюро, відкликавши апеляційну скаргу з АП ВАКС. Схожа ж ситуація виникала у справах Злочевського, ВіЕйБІ банку, ТЕЦ Дубневичів, про які ми ще поговоримо далі.

Засіб реагування на це був такий: прокурори САП, а подекуди і ОГП зверталися з апеляційними скаргами до АП ВАКС. Цей суд неодноразово переглядав і скасовував ухвали Печерського та інших судів, чітко вказуючи: апеляційний перегляд будь-яких рішень у справах, підсудних ВАКС, може здійснювати виключно Апеляційна палата ВАКС. 

Утім, Верховний Суд у декількох рішеннях по справі Злочевського у березні 2021 та серпні 2021 року, а також у справі суддів ОАСК від серпня 2020 визначив, що у тих випадках, коли рішення формально ухвалив суд загальної юрисдикції, оскаржувати його треба до апеляційного суду загальної юрисдикції, а не до АП ВАКС. Цікаво, що ця позиція певною мірою ішла врозріз з іншими подібними ситуаціями.

З огляду на це, АП ВАКС подекуди була змушена закривати провадження з апеляційного оскарження ухвал районних судів. Це було у справі Злочевського, а також ВіЕйБІ банку.

Проблема підсудності справ НАБУ в судах загальної юрисдикції була настільки серйозною, що потрапила до Державної антикорупційної програми на 2023–2025 роки як окремий пріоритет. Це означає, що держава на рівні урядового документа визнала: судовий контроль у справах НАБУ іншими судами — це системна проблема, яку конче треба усунути. А тому слід прийняти конкретний законопроєкт, щоб подібної практики не допускати. І ВРП, притягуючи до відповідальності суддів, які протидіяли цій практиці, фактично рухається в протилежному напрямку.

На цьому тлі розвивалась дисциплінарна справа щодо трьох суддів Апеляційної палати ВАКС, яким Вища рада правосуддя у травні 2026 року оголосила попередження.

Чому судді АП ВАКС мали підстави діяти саме так

Ухвала АП ВАКС від 12 січня 2021 року по справі за скаргою Лукаш на повідомлення про підозру містить детальне і послідовне правове обґрунтування.

Судді виходили з того, що стаття 33-1 КПК встановлює предметну підсудність ВАКС, яка має пріоритет над територіальною. Це означає: якщо кримінальне провадження за своїми характеристиками підсудне ВАКС, жоден інший суд — ані першої, ані апеляційної інстанції — не може його розглядати. При цьому підсудність визначається властивостями самого провадження, а не тим, який суд фактично ухвалив конкретне рішення.

На момент розгляду апеляційної скарги підслідність у цій справі було визначено за НАБУ і матеріали справи передали саме їм. Тобто умова пункту 20-2 перехідних положень КПК України — досудове розслідування здійснюється НАБУ — була виконана. Відтак спрацьовує предметна підсудність ВАКС, а отже, апеляційний перегляд належить до компетенції АП ВАКС.

Щодо ухвали ВС від 12 жовтня 2020 року, якою відмовили у передачі справи з розгляду скарги захисників з Печерського суду до ВАКС, судді АП ВАКС дали чітке пояснення: Верховний Суд розглядав клопотання прокурора в порядку статті 34 КПК України, тобто вирішував лише питання передачі провадження з одного суду першої інстанції до іншого — і тільки в межах тих аргументів, які виклав прокурор у клопотанні. Верховний Суд не вирішував і не міг вирішити питання підсудності апеляційної скарги прокурора, поданої пізніше.

Крім цього, позиція суддів АП ВАКС щодо підсудності не була ані новою, ані ізольованою — вона відповідала усталеній практиці, яка складалася як до, так і після ухвали від 12 січня 2021 року.

Адже АП ВАКС вже неодноразово переглядала ухвали слідчих суддів Печерського районного суду у справах НАБУ — і Верховний Суд не ставив це під сумнів:

• по справі VAB Банку АП ВАКС у липні 2020 року АП ВАКС скасувала ухвалу Печерського суду і закрила провадження за скаргою. Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду тричі — у вересні, жовтні та листопаді 2020 року — відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргами на цю ухвалу АП ВАКС, визнавши доводи про незаконність дій антикорупційного суду необґрунтованими;
• по справі ТЕЦ Дубневичів у березні 2021 року АП ВАКС скасувала ухвалу Печерського суду, а ВС двічі — у квітні та травні 2021 року — відмовив у касаційному перегляді, зазначивши, що ухвала АП ВАКС оскарженню не підлягає. 

Більше того, судді Київського апеляційного суду самі ж скеровували апеляції на рішення районних судів до АП ВАКС:

• по справі ексголови Чернігівської РДА у грудні 2020 року Київський апеляційний суд самостійно передав до АП ВАКС апеляційну скаргу, визначивши, що саме антикорупційний суд є належним апеляційним судом у провадженнях, підсудних ВАКС, — незалежно від того, який суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення;
• по вже згаданій справі справі ТЕЦ Дубневичів саме Київська апеляція у березні 2021 року передала справу на розгляд до АП ВАКС.

Понад те, у вересні 2023 року Верховний Суд підтвердив правомірність дій АП ВАКС ще в одному показовому епізоді: голова Печерського районного суду протягом понад двох років ігнорував чотирнадцять запитів АП ВАКС про надання матеріалів судової справи за скаргою, поданою у справі Злочевського, мотивуючи це тим, що антикорупційний суд нібито не є належним апеляційним судом у цій справі. АП ВАКС направила до ВРП окрему ухвалу про порушення головою суду вимог КПК — і Верховний Суд у вересні 2023 року касаційну скаргу голови Печерського суду залишив без задоволення, підтвердивши, що вирішення питання підсудності не належить до компетенції голови суду першої інстанції і не може бути підставою для відмови у виконанні законних запитів суду апеляційної інстанції.

А у грудні 2024 року вже Верховний Суд задовольнив клопотання і передав апеляційну скаргу з Київського апеляційного суду до АП ВАКС, вказавши на порушення правил підсудності.

Таким чином, правова позиція, за яку судді отримали попередження, була не відхиленням від практики, а її частиною — послідовно підтримуваною як Київським апеляційним судом, так і самим Верховним Судом. Звичайно, з деякими винятками у специфічних провадженнях.

Що не так із рішенням ВРП

Вища рада правосуддя у травні 2026 року кваліфікувала як «очевидне» порушення те, що ще на липень 2021-го вже було сформовано як стала практика.

Адже АП ВАКС переглядала ухвали Печерського суду у справах НАБУ, починаючи з 2020 року — і Верховний Суд не визнавав це незаконним. Навпаки, відмовляючи у відкритті касаційних проваджень, ВС фактично підтверджував правомірність дій АП ВАКС. За таких умов твердження ВРП про «очевидність» порушення є щонайменше непереконливим.

Понад те, ВРП проігнорувала, що ВС у грудні 2024 року зробив те саме, що й судді у 2021-му. 

Судді як у рішенні, так і під час засідання ВРП послідовно пояснювали, що Верховний Суд у жовтні 2020 року вирішував лише питання передачі провадження до іншого суду першої інстанції. На наш погляд, у тому ж рішенні ВС закладена досить дивна аргументація визначення підсудності з привʼязкою до того, хто вручив повідомлення про підозру особі – таких умов КПК України не має.

ВРП також стверджує, що виникли два протилежні рішення апеляційних судів щодо однієї ухвали. Але це не відповідає тому, що реально відбулося. Київський апеляційний суд розглядав скаргу захисників підозрюваної, які навіть не навели жодних доводів, у чому саме полягає незаконність чи необґрунтованість ухвали, постановленої на їх користь. І це суд підкреслив у своєму рішенні. Натомість АП ВАКС розглядала скаргу прокурора, який просив скасувати ту саму ухвалу і закрити провадження за скаргою через змістовні порушення. Різні апелянти, різні вимоги, різні правові позиції на розгляді. АП ВАКС при цьому не переглядала рішення Київського апеляційного суду і не ставила його під сумнів.

Окрім того, на засіданні судді АП ВАКС звертали увагу на те, що ВРП вже відмовляла у відкритті дисциплінарного провадження у тих випадках, коли суддя АП ВАКС зупиняв виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва, а згодом колегія суддів скасовувала відповідну ухвалу районного суду.

За таких умов говорити про умисне порушення означає стверджувати, що судді свідомо діяли протиправно, маючи при цьому реальну правову підставу для своєї позиції. Передумов для такого висновку ми не простежили.

Висновки та відкриті питання

Після аналізу цієї ситуації у нас залишається кілька запитань.

Чи виправить законодавець прогалину? Норми КПК України щодо підсудності справ НАБУ у судах загальної юрисдикції досі не містять чіткої відповіді на ситуацію, коли місцевий суд всупереч закону ухвалює рішення у справі Бюро. 

Що це означає для справ НАБУ і САП на практиці? Проблема виникла через те, що на період відсутності керівника САП окремі його повноваження виконував Генеральний прокурор. Адвокати, не рахуючи правила предметної підсудності, оскаржували дії або бездіяльність Генерального прокурора до Печерського суду. І судді цього суду приймали рішення за такими скаргами. Відтак, якщо строк повноважень керівника САП закінчиться і до того часу не буде забезпечено сталості керівництва спеціалізованою прокуратурою, проблеми повернуться.

Чому ВРП не помітила суперечності у власній практиці? Судді АП ВАКС на засіданні звертали увагу на те, що ВРП раніше вже відмовляла у відкритті дисциплінарних проваджень у схожих ситуаціях. Як ті самі дії в одному випадку не утворюють дисциплінарного проступку, а в іншому — утворюють? Відповіді на це у рішенні ВРП немає.

Монополія Генпрокурора на справи проти нардепів

Парламентар має бути захищений від тиску за політичну позицію, голосування, виступи і загалом представницьку діяльність. Без такого захисту народний депутат може перетворитися на залежний від виконавчої влади орган. Але стаття 482-2 КПК України «захищає» нардепів від значно ширшого кола ситуацій. Вона стосується не лише політично вмотивованого переслідування за депутатську діяльність, а й поширюється на корупційні кримінальні правопорушення, які не мають нічого спільного з захистом парламентського мандата.

Ще у 2017 році GRECO (Група держав проти корупції) рекомендувала вжити чітких і ефективних заходів, за якими зняття недоторканності з парламентарів не перешкоджатиме кримінальному переслідуванню тих із них, хто підозрюються у вчиненні корупційних злочинів. Зокрема пропонувалося прийняти пояснення з цього питання — з чіткими та об’єктивними критеріями.

І що цікаво, у 2020 році, вже після скасування недоторканності, GRECO дійшла до висновку, що згадану рекомендацію виконано лише на «задовільно». З пояснень моніторингового органу Ради Європи, така оцінка вочевидь пов’язана з тим, що практично реалізувати новий закон можна лише за відсутності зловживань та політичних упереджень. А на це Україні поки рано сподіватися — навіть Генеральний прокурор дотепер залишається політично зацікавленою особою. На цю посаду його призначає Президент України за згодою нардепів без формалізованих конкурсних процедур з оцінкою компетентності та доброчесності.

Експертна спільнота ледь не від самого початку зазначала: така конструкція фактично створює видозмінену форму імунітету від кримінального переслідування. Тим більше, щодо суддів, які також користуються певним імунітетом, КПК України не передбачає подібних особливостей початку кримінального провадження. 

Під час самого обговорення відповідних законопроєктів деякі народні обранці наголошували, що залежність розслідування від волі однієї особи — Генерального прокурора — створює корупційні ризики і може призвести до того, що нардепа неможливо буде притягнути до кримінальної відповідальності.

Практика вже показала наявність проблеми

Один із перших помітних прикладів щодо нардепа була справа Олександра Юрченка. У вересні 2020 року НАБУ публічно повідомляло, що направило Генеральній прокурорці Ірині Венедіктовій матеріали та проєкт підозри, для реєстрації провадження та повідомлення про підозру. Проте в Офісі Генпрокурора тоді відповіли, що не вбачають достатніх підстав для реєстрації провадження. 

НАБУ фактично було змушене публічно закликати Генерпрокурорку підписати підозру. Зрештою це таки сталося, але сам епізод показав головне: корупційну справу проти нардепа можна загальмувати таким чином.

Чимало прикладів ми спостерігали і тоді, коли журналісти виявляли ймовірну корупцію нардепів, однак Генпрокурор відмовлявся відкривати провадження. І останній найпоказовіший подібний випадок — справа проти Ірини Кормишкіної. На початку 2025 року вона та її чоловік визнали вину та на підставі угоди отримали вирок за незаконне збагачення та відмивання майна. Однак ще у 2022-му початок справи загальмував Генеральний прокурор Андрій Костін, який спершу відмовив у реєстрації заяви про злочини, та потім суд все ж зобов’язав його почати слідство.

Ці випадки непоодинокі, й час від часу вони стають реальною перешкодою для розслідувань НАБУ та САП топкорупції у стінах парламенту.

Чому порівняння з іншими країнами працює проти української моделі

У демократичних державах парламентські імунітети зазвичай мають іншу логіку, адже покликані захищати парламентську функцію, а не створювати загальний бар’єр для кримінального процесу. Венеційська комісія звертала увагу на цей небезпечний парадокс: коли в молодих демократіях імунітет може одночасно захищати депутатів від зловживань владою і ставати перешкодою для боротьби з корупцією.

Це дуже важливо для України. Ми не є сталою демократією з вагомим багажем політичних традицій та безумовно високою довірою до прокуратури, правоохоронних органів і політичних інститутів, українські інституції ще виборюють таку довіру в суспільства. Саме тому модель, у якій корупційне провадження щодо депутата залежить від одного політично призначуваного посадовця, не можна вважати оптимальною.

Ба більше, навіть розвинені демократії хоч і надають своїм парламентарям імунітет схожий на той, від якого ми відмовилися у 2019 році, однак не встановлюють перепони на початок досудового розслідування. І тим паче не надають захисту нардепам від усіх видів кримінальних правопорушень, включно з корупційними, — на думку Венеційської комісії, це неприйнятно.

У багатьох європейських підходах імунітет часто стосується лише арешту, затримання або притягнення до відповідальності (офіційної підозри) — так, зокрема, у Бельгії, Франції, Італії та Португалії. 

Деякі з цих країн ще у 1990-х провели конституційні реформи, за якими для початку розслідування проти народного обранця не потрібно отримувати окремий дозвіл. Так, наприклад, у Франції, в результаті конституційної реформи згода Палати на порушення кримінальної справи не є обов’язковою — вона необхідна лише для затримання, арешту та проведення інших заходів судового контролю. В Італії конституційний закон №3 від 29 жовтня 1993 року виключив положення про попередню згоду Палати на порушення кримінальної справи щодо депутатів.

Українська модель пішла у зворотному напрямку, поставивши під спеціальний контроль навіть внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР).

Чому такі повноваження має отримати саме керівник САП

Україна не випадково створила окрему антикорупційну систему, за якою НАБУ розслідує топкорупцію, САП здійснює процесуальне керівництво, а ВАКС забезпечує судовий контроль і розгляд таких справ. Ця модель мала зменшити залежність розслідувань від будь-яких політичних впливів. Та навіть КПК України уже давно визнає особливу роль керівника САП щодо народних депутатів, надаючи йому можливість підписувати самостійно повідомлення їм про підозру.

Проте та сама стаття 482-2 КПК України не дає керівнику САП аналогічної ролі щодо внесення відомостей до ЄРДР і погодження ключових клопотань слідства на досудовому розслідуванні. А це вже створює суперечність, за якою очільник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури може повідомити депутату про підозру, але не має прямого повноваження самостійно запустити провадження або погодити обшук чи іншу слідчу дію. Тим більше, що остаточний контроль за обшуком, арештом, НСРД чи запобіжним заходом усе одно має здійснювати слідчий суддя.

Понад те, розв’язуючи питання про скасування депутатської недоторканності на законодавчому рівні, альтернативний законопроєкт пропонував визначити можливість керівника САП виконувати ті ж функції щодо кримінального переслідування нардепів, як і в Генпрокурора. У пояснювальній записці автори, зокрема, вказували, що концентрація повноважень лише у Генпрокурора створює ризики того, що будуть знищені речові докази, сліди злочину, та і взагалі може стати неможливим швидко та оперативно проводити слідчі (розшукові) дії.

Крім цього, надання таких повноважень керівнику САП вигідне не лише для ефективності антикорупційних розслідувань, а й для самих народних депутатів. У справах щодо парламентарів завжди існує ризик, що будь-яке рішення Генерального прокурора сприйматиметься як політичний тиск, особливо коли йдеться про справи щодо опозиції. Залучення керівника САП у справах НАБУ зменшує цей ризик, бо переносить рішення у більш спеціалізовану й інституційно віддалену від політичної вертикалі площину — нагадаємо, що Генпрокурора у нас призначають конкретні посадовці. 

Для доброчесних депутатів наявність таких можливостей у керівника САП означає більший захист від вибіркового політичного переслідування, а для суспільства — менше підстав вважати, що антикорупційні справи блокуються або запускаються залежно від політичної доцільності.

***

Скасування депутатської недоторканності в Україні стало важливим політичним рішенням, але не завершило проблему депутатських привілеїв у кримінальному процесі. Україні не слід було замінювати стару парламентську недоторканність новою прокурорською.

Як показує практика, у корупційних справах щодо народних депутатів такий підхід особливо небезпечний, адже створює ризик, що розслідування може затримуватися або блокуватися не через слабкість доказів, а через відсутність політичної волі в однієї посадової особи — Генерального прокурора.

Надання ж таких повноважень надати керівнику САП у провадженнях, які належать до підслідності НАБУ, посилить гарантії для парламентарів та зробить неможливим використання таких справ як прихованої форми недоторканності. А це вже вигідно і нардепам, і антикорупційним правоохоронним органам.