Тімур Міндіч («Карлсон») та Олександр Цукерман («Шугармен»)

Тімур Міндіч та Олександр Цукерман

За версією слідства, обидва спільно й узгоджено керували організацією, зокрема визначали правила конспірації (заборона називати прізвища, спілкування через месенджери, псевдоніми) та розподіляли кошти між учасниками. Обидва виїхали з країни до вручення підозр й оголошені в розшук.

Щодо них ВАКС прийняв такі рішення:

• 1 грудня 2025 року — заочне тримання під вартою Міндічу;
• 28 листопада 2025 — заочне тримання під вартою Цукерману.

Ігор Миронюк («Рокет»)

Ігор Миронюк. Фото: Суспільне Новини/Олексій Арунян

Провідник коштів від енергетичного сектору до «офісу» — саме через нього, за версією слідства, проходили основні суми готівки від Фурсенка (довіреної особи Цукермана) до «Карлсона». Слідство описує обох як тих, хто контролював грошові потоки, а не просто виконував доручення.

Щодо Миронюка рішення ВАКС змінювалися так після обрання першої запобіжки:

• 12 листопада 2025 року — тримання під вартою, застава 126 млн грн;
• 5 березня 2026 року — заставу зменшено до 100 млн грн;
• 31 березня 2026 року — АП ВАКС збільшила заставу знову до 126 млн грн;
• 29 квітня 2026 року — заставу зменшено до 112 млн грн;
• 23 червня 2026 року — заставу зменшено до 85 млн грн.

Наразі заставу за Миронюка так і не внесли, тож він дотепер перебуває під вартою. 

Дмитро Басов. Фото: РБК-Україна

Через посаду виконавчого директора з фізичного захисту та безпеки «Енергоатому» Басов забезпечував і легалізацію коштів, і функцію прикриття, зокрема саме він відповідав за виявлення й нейтралізацію «загроз» з боку контролюючих органів. Басов — другий (разом з Миронюком) фігурант з операційним контролем над потоками, а не просто виконавець.

Після обрання запобіжки його доля склалася так:

• 12 листопада 2025 року — слідчий суддя ВАКС прийняв рішення про тримання Басова під вартою із заставою 40 млн грн;
• 26 листопада 2025 року — застава внесена повністю;
• 10 липня 2026 року — нова підозра за легалізацію коштів у межах схеми «шлагбаум».

Ігор Фурсенко («Рьошик»)

Ігор Фурсенко. Фото: Суспільне Новини/Поліна Паламарчук

Довірена особа Цукермана в «бек-офісі»: забезпечував побутові умови для «офісу» й особисто брав участь у легалізації коштів.

Щодо Фурсенка:

• 12 листопада 2025 року — обрано запобіжку: тримання під вартою, застава 95 млн грн;
• 24 листопада 2025 — застава внесена.

Леся Устименко та Людмила Зоріна

Леся Устименко та Людмила Зоріна

Бухгалтерія злочинної організації  в «бек-офісі» була функціонально розподілена: за матеріалами справи, на Устименко було покладено ведення звітності, зокрема у файлі з умовною назвою «Манхеттен». На Зоріну — облік підставних компаній і документів. 

Щодо обох фігуранток:

• 12–13 листопада 2025 року — ВАКС обрав запобіжні заходи: тримання під вартою, застави 25 млн і 12 млн грн;
• 13 листопада 2025 року — застава 37 млн грн була внесена за обох.

Олексій Чернишов («Че Гевара»)

Олексій Чернишов. Фото його профілю у Facebook

Кінцевий отримувач частини легалізованих грошей в енергетичному епізоді — за даними слідства, кошти передавали йому напряму або через дружину. Чернишов проходить також окремим фігурантом у епізоді «Династія» — через його причетність до легалізації ймовірно здобутих у злочинний спосіб коштів на маєтки в Козині.

Доля Чернишова після цієї підозри:

• 18 листопада 2025 року — тримання під вартою, застава 51,6 млн грн;
• 19 листопада 2025 року — застава внесена двома приватними особами;
• 1 грудня 2025 року — АП ВАКС змінила запобіжний захід — суд скасував обов’язок здачі паспорта громадянина України;
• 12 травня 2026 року — повідомлено про ще одну підозру — в епізоді про відмивання коштів на елітному будівництві;
• 7 липня 2026 року — ВАКС не продовжив Чернишову обов’язок носити електронний браслет.

Проте це не перший запобіжний захід цьому фігуранту. Ще до «Мідаса», влітку 2025 року, Вищий антикорупційний суд обрав запобіжний захід на той час віцепрем’єру, міністру національної єдності Олексію Чернишову в справі про зловживання службовим становищем й одержанні неправомірної вигоди. До нього була застосована запобіжка у вигляді 120 млн грн застави. Вже через кілька днів заставу було внесено й урядовець вийшов із СІЗО. 

Саме після цієї підозри влада зробила спробу знищити незалежність НАБУ і САП.

Герман Галущенко («Професор»)

Герман Галущенко. Фото: Суспільне Новини

В основному епізоді він фігурує не як безпосередній організатор, а як особа, чиїм посадовим впливом (міністра енергетики) користувалися Басов і Миронюк для тиску на контрагентів «Енергоатому».

Доля Галущенка була бурхлива:

• 19 листопада 2025 року — звільнення з Мінʼюсту;
• 15 лютого 2026 року — Галущенка затримали при спробі покинути Україну та 16 лютого повідомили про підозру;
• 17 лютого 2026 — тримання під вартою, застава 200 млн грн;
• 15 квітня 2026 року — Галущенку продовжили запобіжний захід;
• 12 червня 2026 року — застава зменшена до 150 млн грн.;
• 29 червня 2026 року — застава внесена повністю.

Андрій Єрмак 

Андрій Єрмак. Фото: Суспільне Новини / Іван Антипенко

Проходить не за основним енергетичним епізодом, а окремо — за епізодом «Династія» (легалізація коштів на будівництво елітних маєтків). Про те, чи фігурує Єрмак на плівках операції «Мідас» достеменно не відомо.

Доля Єрмака після операції «Мідас»:

• 28 листопада 2025 року — звільнення з Офісу Президента України 
• 14 травня 2026 року — тримання під вартою, застава 140 млн грн
• 18 травня 2026 року — застава внесена 
• 10 серпня 2026 — ВАКС пом’якшив процесуальні обов’язки

По епізоду «Династія» Вищий антикорупційний суд (ВАКС) обрав запобіжні заходи ще чотирьом підозрюваним: Геннадію Опальчуку (застава 10,6 млн грн), Сергію Сіранчуку (застава 20 млн грн), Лілії Лисенко (застава 9,9 млн грн) та Марині Медведєвій (застава 15 млн грн). 

***

Як бачимо, дерево ймовірної високопосадової корупції, пов’язаної зі схемою «шлагбаум», розростається, про що свідчать останні вручені підозри, зокрема Ірині Мудрій, Максиму Микитасю та Віктору Дубовику.

Деталі дій фігурантів операції «Форест Гамп» та «Феміда» вже обговорюють в залах засідань ВАКС — там уже обирають запобіжки новим підозрюваним НАБУ-САП. 

І  зрештою, це можуть бути далеко не останні підозри по цих епізодах.

Нова підозра: незаконне збагачення на 13,9 млн грн 

Призначення Стефанішиної віцепрем’єркою з євроінтеграції у 2020 році викликало резонанс: за курс на європейські стандарти мала відповідати людина, вже підозрювана у корупційній справі Лукаш, — сама вона підтверджувала це в інтерв’ю «Європейській правді» та говорила, що всіляко співпрацює зі слідством. А 5 серпня 2026 року стало відомо, що їй вручили нову підозру. 

У чому суть цієї підозри?

На засіданні з обрання запобіжного заходупрокурор розповів, що йдеться про дві квартири в ЖК «Файна Таун», купівлею й ремонтом яких нібито за вказівкою Стефанішиної займалась її подруга Тетяна Мазуренко, та про пошуки й намір купити будинок для батьків вартістю $200-300 тис. Із озвучених листувань стало також відомо, що ці квартири Стефанішина планувала передати в обмін на будинок при його купівлі будинку, а решту сплатити готівкою — все тому, що їй сподобався дорожчий будинок, за $550 тис.

Також, за версією слідства, тодішня віцепрем’єрка не задекларувала оренду квартири на вул. Ярославів Вал ($1300 на місяць готівкою) — у листуванні її помічника з орендодавцем ішлося про «незасвічування у податковій доходів від квартири». А ще в деклараціях за 2024-2025 роки вона не вказала автомобіль Mercedes, придбаний у серпні 2021-го за $43,5 тис.: користування ним, зокрема, підтверджують камери спостереження й штрафи за ПДР. Прокурор також зауважив, що квартиру в ЖК «Львівська площа», куди Стефанішина переїхала з орендованої, придбала її мати, й активність підозрюваної за цією адресою різко знизилась саме на час журналістського розслідування hromadske. 

За словами прокурора, це лише «найменша частина» доказів — у слідства є більше. 

Засідання з обрання запобіжки Стефанішиній. Фото TI Ukraine

Вплив на конкурси

Окремою темою засідання став імовірний вплив Стефанішиної на кадрові конкурси в антикорупційні органи. Це було озвучено не як самостійний епізод обвинувачення, а як аргумент на користь одного з ризиків: можливості перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Прокурор САП заявив, що Стефанішина через підконтрольних членів комісії впливала на обрання голови НАЗК, а листування з держсекретарем Мін’юсту Олександром Буханевичем нібито показує узгодження «потрібних» кандидатів. Могла вона втручатися й у конкурс на голову НАБУ, просуваючи нинішнього очільника АМКУ Павла Кириленка — ці цитати наводить «Українська правда». Сам Кириленко, до речі, — фігурант іншої справи НАБУ про незаконне збагачення на понад 72 млн грн; її вже розглядає ВАКС на етапі допиту свідків. 

Промовисто на цьому тлі виглядає й цитата Стефанішиної, яку пригадав журналіст Данило Мокрик: 6 грудня 2024 року з трибуни Верховної Ради вона заявляла про потребу «відходу від конкурсів із зайняття посад та оцінок доброчесності міжнародними експертами». 

Чи оформлять цей епізод в окрему підозру, поки незрозуміло: для звинувачення в зловживанні впливом потрібно довести неправомірну вигоду. Але саме на цих фактах прокурор у клопотанні про запобіжку і будував аргумент про ризик перешкоджання кримінальному провадженню.

Позиція захисту

Захист вважає підозру необґрунтованою: обвинувачення, за словами адвокатів, штучно об’єднало різнорідні витрати — лікування, авіаквитки, купівлю квартир — щоб «зібрати» потрібну суму, тоді як кожен епізод окремо складу злочину не містить. 

Квартири в «Файна Таун», кажуть адвокати, купила за власні кошти подруга Стефанішиної, яка добре заробляє на керівних посадах у бізнесі; будинок для батьків — лише консультація, не купівля, а гроші накопичили та готові були викласти самі батьки; оренду на Ярославовому Валу оформлював помічник, а не Стефанішина; автомобілем Mercedes вона користувалась надто мало, щоб це підлягало декларуванню.

Захист також вказав на процесуальні прогалини, зокрема на банківські виписки, яких немає в матеріалах справи, а є лише протоколи їх огляду без додатків у формі диску, і назвав доказову базу слабкою.

Запобіжний захід

Обґрунтовуючи потребу в суворому запобіжному заході, прокурор назвав три ризики: можливість переховування за кордоном (зважаючи на широкі зв’язки, набуті під час роботи в США), вплив на свідків та можливість іншим чином впливати на кримінальне провадження. Захист назвав ці ризики абстрактними, а сама Стефанішина заявила, що спеціально повернулась зі США, аби співпрацювати зі слідством, бо ж коштів для застави в неї немає.

Прокурор просив заставу в розмірі 13 млн 312 тис. грн, суд обрав 6 млн грн, при цьому повністю задовольнив клопотання щодо обов’язків: з’являтися за викликом, повідомляти про зміну місця проживання й не спілкуватися з визначеними ухвалою особами.

Стефанішина виходить з ВАКС після оголошення рішення про запобіжний захід. Фото TI Ukraine

Що далі?

Ця справа уже перейшла у відкриту площину — попереду щонайменше 2 місяці досудового розслідування, його також можуть продовжити керівник САП та слідчий суддя. Але для Стефанішиної це не вперше: подібний шлях — підозра, суд, роки очікування — вона проходить і в іншій справі, яка тягнеться вже понад десять років. Про неї — далі. 

Справа Лукаш: зловживання, які ймовірно сталися  у 2014-му

Українська євроінтеграція, над якою ми так багато працюємо нині, починалася ще за часів Януковича — саме зрив цього курсу спровокував перші протести Майдану. Але до того Україна вже провела чималу підготовчу роботу: з 2004 року діяла Програма адаптації законодавства до норм ЄС. 

У чому суть інкримінованих зловживань 

Влітку-восени 2013-го тодішня міністерка юстиції Олена Лукаш разом з колегами з міністерства та представниками приватних фірм організувала, як вважає слідство, фіктивні закупівлі послуг з порівняльно-правових досліджень законодавства України та ЄС — обрали саме такі послуги, бо зіставити їхню реальну ціну і якість майже неможливо. 

Роботи виконали, дослідження опублікували. За підрахунками слідчих, держава заплатила від 1,3 до 4,5 тис. грн за сторінку, а всього було 1335 сторінок. Та головною проблемою була якість досліджень: у матеріалах, які у 2015-му віднайшли журналісти Bihus.Info, досі лишалися правки «Нісенітниця!», «Яка глибока думка!», «Думка відсутня!», «Дежавю!». Один із документів з оригінальними коментарями можна знайти й досі.

Олена Лукаш, міністерка юстиції України часів Януковича. Фото: blog.tui.ua

Власне, усе це і стало підставою для розслідування ймовірного заволодіння бюджетними коштами в особливо великих розмірах. У 2014 році Головне слідче управління Генеральної прокуратури зареєструвало кримінальне провадження.

Фігуранти справи

Окрім Лукаш, підозри на різних етапах розслідування отримали:

• Юрій Іващенко — заступник Лукаш, колишній керівник апарату міністерства;

• Сергій Мудрий — ексдиректор одного з департаментів міністерства;

• Олена Бірюкова — ексдиректорка одного з департаментів, ексголовна бухгалтерка та ексзаступниця голови комітету з конкурсних торгів;

• Світлана Колишко — ексначальниця відділу Департаменту міжнародного права та співробітництва Мін’юсту;

• Ольга Стефанішина — колишня керівниця підрозділу Мін’юсту, що займався євроінтеграцією;

• Олексій Калмиков — адвокат, який отримав 930 тис. грн за дослідження обсягом 500 сторінок;

• Ганна Сапельникова — підприємиця, яка отримала 680 тис. грн за 149 сторінок матеріалу;

• Таїсія Білоцька — колишня в.о. директорки ТОВ «Європейська правова група», компанія отримала понад 900 тис грн за дослідження обсягом 686 сторінок;

• Богдан Криволапов, Андрій Бондар, Вікторія Коваль.

Усім їм інкримінують привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ч. 5 ст. 191 КК) та службове підроблення (ч. 1 ст. 366 КК). Щоправда, у 2024 році ВАКС звільнив їх від відповідальності за службове підроблення — строки давності за цією статтею вже минули.  

Як затягували з підозрами у справі 

Розслідування розпочалося у 2014 році і протікало досить мляво. Першу підозру Олена Лукаш отримала у 2015-му, але згодом правоохоронці вирішили її змінити. Як повідомляли журналісти «Главкому», заступник генпрокурора Луценка Юрій Столярчук затягував з її погодженням. Сам Луценко також не поспішав із підписанням, хоча текст доопрацювали ще у 2018-му. 

Нарешті у жовтні 2019 року, вже за генпрокурора Руслана Рябошапки, сторона обвинувачення повідомила про зміну підозри Лукаш і вручила підозри іншим фігурантам, зокрема Стефанішиній. Після цього справу ще довго передавали НАБУ, а Лукаш навіть оскаржила підозру до Печерського суду. Згодом судді АП ВАКС це рішення скасували, але у 2026 році ВРП притягнула їх до дисциплінарної відповідальності. До цього рішення є чимало запитань. Справу направили до ВАКС у 2023 році.

Власне, активний етап справи збігся в часі з помітним кар’єрним стрибком Стефанішиної: у червні 2020-го Верховна Рада призначила її віцепрем’єркою з питань євроінтеграції. У цьому статусі вона й перебувала, коли справу Лукаш почав розглядати ВАКС.  

Тут важливо, що за ч. 1 ст .7 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» на посаду члена Кабміну не може бути призначена особа, яка має судимість, не погашену або не зняту в установленому законом порядку. Утім, Стефанішиної це не стосувалось — обвинувального вироку щодо неї немає, а вона ще може довести свою невинуватість. 

Чому справа тягнеться понад 10 років?

26 вересня 2023 року у справі Лукаш відбулось перше підготовче засідання у ВАКС. Transparency International Ukraine тоді зауважила поведінку Лукаш: спершу вона не захотіла повідомляти суду свої ідентифікаційні дані, а потім відмовилася від роз’яснення судом її прав як обвинуваченої. Все тому, що вважала свій виклик до суду помилковим: на переконання Лукаш, вона не є обвинуваченою або підозрюваною, а її статус — «особа присутня» та «особа, яка не має статусу підозрюваного чи обвинуваченого». Крім того, вона прийшла без захисника, що автоматично забороняло колегії ВАКС продовжувати слухання, — і згодом ще не раз «забувала» про адвоката, змушуючи суд переносити засідання. 

Через ці та подібні причини справа рухається вкрай повільно. Майже на кожне засідання не з’являються хтось із захисників чи обвинувачених — причини неявок варіюються від хвороб і відпусток до термінової наради з президентом. Обвинувачена Сапельникова не виходила на зв’язок з березня 2022-го, тож у грудні 2023 року суд оголосив її в міжнародний розшук і невдовзі дозволив спеціальне судове провадження щодо неї. 

Не завжди відвідувала засідання й сама Стефанішина. 31 жовтня 2024 року вона вкотре не з’явилась без поважної причини, за що отримала штраф у 3028 грн — суд цим підкреслив, що закон однаковий для всіх незалежно від посади. Втім, уже на засіданні 20 листопада ВАКС задовольнив клопотання, в якому вона обґрунтовувала поважність неявки в попередні засідання, і скасував стягнення.

Через усе це підготовчий етап затягнувся майже на сім місяців — з вересня 2023-го по квітень 2024 року. Це не рекорд (у справі ОАСК цей етап тривав майже два роки), але свідчить про неефективне використання судового часу.

Що відбувається зараз

18 квітня 2024 року справу нарешті призначили до розгляду по суті. Однак її темп не змінився — з огляду на кількість обвинувачених та регулярні відкладення, швидкого рішення очікувати не варто.

Станом на серпень 2026 року розгляд на етапі дослідження доказів — уже понад два роки. Усе через численні неявки учасників процесу: лише за січень-серпень 2026 року суд відклав близько семи засідань через хворобу Лукаш, робочу зайнятість Стефанішиної та накладки у графіках захисників.

Якщо вину фігурантів, включно зі Стефанішиною, буде доведено, їм загрожує до 12 років позбавлення волі з забороною обіймати певні посади на строк до 3 років та конфіскацією майна. Строки давності у цій справі спливають у 2029 році. 

Замість висновків 

Обидва провадження, у яких фігурує Ольга Стефанішина, зовсім різні – у першому випадку йдеться про закупівлі державою послуг і, ймовірно, заволодіння передбаченими на це коштами. У другому – про ймовірне нехтування експосолкою своїм обовʼязком належного декларування як публічної службовиці, а також збагачення з джерел, не передбачених законом.

Звичайно, поки вироків немає, говорити про впевненість в тому, що людина вчинила злочин, ми не можемо. Проте за розвитком цих справ уважно стежитимемо. 

Олег Гладковський: чому справа про вантажівки «Богдан» досі без вироку?

У жовтні 2019 року Олег Гладковський намагався вилетіти з України, але його затримали детективи НАБУ на бориспільській трасі. Уже наступного дня йому повідомили про підозру, а в червні 2020-го досудове розслідування завершили. 

НАБУ затримало Гладковського дорогою до Борисполя. Фото «Української правди»

За версією слідства, у 2017 році Гладковський — тоді перший заступник секретаря РНБО — організував закупівлю військових вантажівок «Богдан 6317» за завищеними цінами. Ймовірно, йому допомагали ексзаступник міністра оборони Ігор Павловський та ексочільник департаменту Міноборони Андрій Араптанов.

Відтак виробником обрали завод «Богдан Моторс», частки в якому належали самому Гладковському і його родині. Урядова постанова вимагала не менше 60% української локалізації виробництва, але завод реально досягав лише близько 10%. За версією слідства, під тиском Гладковського цю вимогу знизили до 20% з умовою поступово довести рівень локалізації в Україні до 30% — і компанія отримала держзамовлення. Витрати на нарощення локалізації мав нести сам виробник, але компанія, за даними обвинувачення, незаконно перекинула їх на бюджет.

Контракт мав фіксовану ціну, зміна якої була прямо заборонена. Попри це посадовці Міноборони підписали додаткові угоди й погодили підвищення ціни. У результаті держава, ймовірно, безпідставно переплатила постачальнику 17,44 млн грн — це підтверджують Держаудитслужба та судові експертизи.

Олег Гладковський у ВАКС. Фото: РБК-Україна

Окремої уваги заслуговує поведінка ексчиновника упродовж процесу. У 2019-му ВАКС обрав Гладковському запобіжку — тримання під вартою з альтернативою застави в 10,6 млн грн. Заставу тоді внесли, і в березні 2022-го, вже після початку повномасштабного вторгнення, Гладковський просив суд перерахувати ці гроші на потреби ЗСУ, а заставу змінити на особисте зобов’язання. Суд погодився, і невдовзі Гладковський перестав з’являтися на засідання — виявилося, що він виїхав за кордон. У квітні 2024-го його оголосили в розшук, а в травні 2025-го стало відомо про його затримання в Іспанії.

З серпня 2022 року ВАКС розглядає справу по суті: наразі допитують свідків, далі — черга обвинувачених. Строки давності мали б сплинути у 2027 році, але через перебування головного фігуранта за кордоном (імовірне ухилення від правосуддя) цей строк стає довшим. Утім, екстрадиція з Іспанії може затягнутися, тож є ризик, що справа так і не дійде до вироку. У травні 2025-го Гладковський намагався під’єднатися до засідання дистанційно, однак суд відмовив через здійснення заочного провадження. З цього часу відсутні інші публічні відомості про його екстрадицію.

Справа Гладковського-молодшого

Син Олега Гладковського Ігор отримав першу підозру в грудні 2020-го. За версією слідства, він вплинув на керівництво держкомпанії «Укрспецекспорт», аби та постачала деталі сумнівного походження підприємствам «Укроборонпрому» через фірму «Оптимумспецдеталь», й отримав за це 950 тис. грн неправомірної вигоди. З 2021 року ця справа на розгляді Солом’янського райсуду Києва.

У жовтні 2023 року Гладковський-молодший отримав другу підозру: його та ексдиректора «Укрспецекспорту» Павла Букіна обвинувачують у завданні державі майже 13 млн грн збитків на закупівлі бортових висотомірів. За версією слідства, використовуючи вплив батька, Гладковський домігся призначення Букіна на посаду, а згодом організував закупівлю через підконтрольні фірми за завищеними цінами. З липня 2024-го ВАКС слухає справу по суті.

Уривок розмови Ігоря Гладковського щодо висотомірів. Скриншот з «Наші гроші»

Вперше Ігоря оголосили в розшук у 2021 році, після чого він повернувся в Україну. У 2022-му він знову виїхав, як і Павло Букін. Обидва долучаються до засідань дистанційно.

Суд відмовив прокурору в спеціальному судовому розгляді й обрав загальний порядок з участю обвинувачених через відеоконференцзв’язок, але при цьому встановив факт переховування від слідства. Строки давності для Гладковського-молодшого могли б сплинути в серпні 2026 року, але через перебування за кордоном — знову ж імовірне ухилення від правосуддя — може застосовуватися загальний строк у 15 років. 

Епізод директора Ізюмського приладобудівного заводу Філоненка

У серпні 2024 року ВАКС виправдав директора Ізюмського оборонного заводу Сергія Філоненка у справі про отримання понад 2 млн грн хабаря. За версією слідства, з вересня 2016-го до січня 2017-го він отримав від ТОВ «Оптимумспецдеталь» понад 2,44 млн грн за забезпечення оплати за товари, які постачалися не в повному обсязі або з дефектами, прихованими за фіктивними накладними.

Але суд визнав Філоненка невинуватим через відсутність прямих доказів передачі хабаря (відеофіксації, мічених купюр тощо). Основний доказ обвинувачення — листування у WhatsApp — визнали недопустимим, оскільки його отримали не через слідчі дії, а від журналістів. 

Суд наголосив: матеріали журналістських розслідувань мають «дорадчий», а не «доказовий» характер. А ось носії з копіями телефонів фігурантів (Seagate і Kingston), сформовані ще Головною військовою прокуратурою у 2016–2017 рр., при повторній перевірці НАБУ показали розбіжності — дані на них виявилися частково втраченими, частково з ознаками перезапису вже програмами, яких на момент вилучення телефонів не існувало. Це дало підстави говорити про ймовірне втручання в докази.

Суд також засумнівався у свідченнях Жукова й Рогози — вони могли бути зумовлені обов’язком «викривати інших» задля виконання умов угод. Свідчення Рогози суд і зовсім визнав недопустимими — всю інформацію той мав від Жукова. 

Одна із суддів не погодилася з вироком і виклала окрему думку. На її погляд, сукупність доказів усе ж підтверджує вину Філоненка, а листування учасників схеми про «500 кг сірих цукерок» та «14 700 кг зеленого горішка» було шифром для приховування розрахунків у гривнях та доларах США — нетипові для законного бізнесу формулювання. Головним і цілком легальним доказом вона назвала флешку з матеріалами розслідування журналістів, яку вони передали слідству — на відміну від скомпрометованих носіїв ГВП, вона не має ознак маніпуляцій з даними.

Наразі цей вирок переглядає Апеляційна палата ВАКС.

А як щодо інших фігурантів?

Більшість менш відомих фігурантів пішли на співпрацю зі слідством. Ексдиректори ТОВ «Оптимумспецдеталь» Володимир Волохач та Роман Чуба забезпечували легалізацію запчастин невідомого походження для бронетанкових заводів — через фіктивні операції на понад 121 млн грн компанія ухилилася від сплати 46,4 млн грн грн податків. Солом’янський райсуд Києва затвердив їхні угоди в обмін на викривальні свідчення проти інших учасників угруповання, призначивши обом по 5 років ув’язнення з іспитовим терміном рік, три роки заборони обіймати певні посади та конфіскацію майна.

Технічну роботу з легалізації тіньових потоків забезпечували Артем Болдирєв, Олександра Хомич та, ймовірно, бухгалтерка Олена Іванюк. Болдирєв і Хомич як пособники у відмиванні понад 46,4 млн грн уклали угоди — по 5 років умовно без конфіскації майна. Іванюк, яка фігурує в справі Рогози-Жукова, досі має статус обвинуваченої — розгляд триває в Солом’янському райсуді Києва. 

Окремий епізод стосувався Харківського бронетанкового заводу: колишнього директора Олександра Глушка та головного інженера Ігоря Якименка підозрювали у сприянні легалізації сумнівних деталей через фіктивну поставку 12 далекомірів від «Оптимумспецдеталі». Але САП закрила провадження — доказів для суду виявилося недостатньо, а можливості їх заново зібрати вже вичерпані.

Гладковські проти журналістів: суд поставив крапку

Окрім кримінальних справ, Олег Гладковський намагався оскаржити розслідування Bihus.Info в цивільному порядку. У серпні 2020-го — вже з пропуском строку позовної давності — він подав до суду вимогу визнати недостовірною інформацію з матеріалу «Армія. Друзі. Бабки» та відшкодувати 2 млн грн моральної шкоди. Справу розглядали понад три роки: у 2023-му Вінницький міський суд частково задовольнив вимоги Гладковського щодо спростування інформації, але апеляція це рішення скасувала. 

Остаточну крапку поставив Верховний Суд, відхиливши 14 березня 2024 року касаційну скаргу Гладковського-старшого. Суд наголосив: обіймаючи посаду заступника секретаря РНБО, Гладковський був публічною постаттю, а тема можливого розкрадання в оборонці мала суспільний інтерес — тож поширена журналістами інформація є оціночними судженнями, а не такою, що підлягає спростуванню. 

Аналогічний позов проти журналістів подавав і Ігор Гладковський — і також програв його як в апеляції, так і у Верховному Суді.

Сім років по тому: що ми знаємо 

Через сім років після розслідування Bihus.Info ситуація у справі «Оптимумспецдеталі» залишається неоднозначною. 

Як ж глобальні проблеми підсвітила ця справа? 

1. Тривалість розгляду справ. Рядові учасники схеми уклали угоди зі слідством, отримавши умовні строки, тоді як щодо ключових фігурантів розгляд триває роками.
2. Втечі фігурантів. Обоє Гладковських — і батько, і син — у критичний момент процесу виїхали з України, уникаючи участі у процесі. Гладковського-старшого вдалося затримати лише через шість років в Іспанії, однак його екстрадиція досі під питанням.
3. Недосконалість доказової бази. У справі Філоненка виправдувальний вирок ґрунтується не стільки на спростуванні фактів, скільки на процесуальних дефектах доказів, зібраних ще Головною військовою прокуратурою у 2016–2017 роках.

Сукупно ці кейси демонструють, наскільки складно розслідувати й розглядати справи про корупцію на найвищому рівні: тут і переховування фігурантів від суду та слідства, і проблеми з допустимістю доказів, зібраних ще до НАБУ, і строки давності. Відтак питання вердикту щодо ключових організаторів схем досі залишається відкритим.

Віталіна Гаркава, завідувачка сектору публічних закупівель Виконавчого комітету Боярської міської ради 

Коли юридичний відділ попросив проаналізувати всі договори з додатковими угодами, укладені з 2021 року, Віталіна одразу зрозуміла: легко не буде. Йшлося про 300–400 контрактів. До навчання з BI Prozorro вона вже користувалася аналітичним модулем для моніторингу цін і пошуку необхідної інформації про закупівлі. Утім, як зізнається сама, знайомство з інструментом було поверхневим. Завдання від юридичного відділу змусило шукати нові підходи. Переглянути кілька сотень договорів вручну, знайти всі додаткові угоди та проаналізувати зміни означало витратити щонайменше два-три тижні роботи.

Рішення знайшлося під час навчання. На вебінарі Віталіна розповіла про своє завдання і запитала, чи можна виконати його за допомогою BI Prozorro. Відповідь виявилася несподівано простою — так.

«Пані Ірина буквально за 10–15 хвилин показала, як це можна зробити за допомогою BI Prozorro. Чесно кажучи, я була в захваті. Робота, на яку я морально вже закладала два-три тижні, раптом стала значно простішою. Мені залишилося лише зробити аналітику й описати результати», — згадує вона.

Саме тоді Віталіна вперше по-справжньому відчула практичну цінність BI Prozorro. 

Утім, учасниця навчання зізнається, що розібратися з інструментом вдалося не одразу. Найбільше труднощів виникало з фільтрами: варто було помилитися на одному кроці — і потрібні дані зникали. Тож доводилося повертатися до записів занять і крок за кроком повторювати все спочатку. Саме так поступово прийшло розуміння логіки роботи модуля.

Та найбільшим відкриттям для неї стала не економія часу, а можливість подивитися, як працюють інші громади. Саме це вона вирішила зробити під час домашнього завдання: дізнатися, що вони закуповують, скільки договорів укладають, як часто змінюють їхні умови та які закупівлі скасовують. 

«Я багато дізналася про роботу інших громад і про помилки, яких вони припускалися. Це корисно, тому що дозволяє не наступати на ті самі граблі у власній роботі», — розповідає Віталіна.

Згодом вона почала дивитися на закупівлі інших громад по-новому. На її думку, закупівлі часто можуть розповісти про громаду більше, ніж будь-які звіти. Достатньо подивитися, на що витрачають кошти, щоб зрозуміти її пріоритети — ремонти доріг, розвиток інфраструктури чи інші проєкти.

Також Віталіна використовує інструмент і для пошуку ризиків у закупівлях. За її словами, в умовах постійних перевірок з боку Держаудитслужби та інших контролюючих органів замовники мають працювати на випередження — самостійно аналізувати договори й виявляти моменти, які можуть викликати питання під час моніторингів.

«Ми повинні самі себе перевіряти ще до того, як до нас прийде зовнішній моніторинг. Маємо бачити свої ризики й виправляти їх завчасно», — каже Віталіна.

Оксана Каракай, головна спеціалістка облікового фінансового відділу Кам’янської міської ради

«А я б навіть не звернула увагу на це питання». Саме така думка нерідко виникає в Оксани Каракай, коли вона переглядає моніторинги Держаудитслужби та аналізує зауваження аудиторів до закупівель інших замовників.

Працюючи в Кам’янській міській раді, вона регулярно стежить за закупівлями не лише своєї громади, а й інших організацій. Особливий інтерес викликають саме моніторинги: які закупівлі потрапляють під них, які порушення знаходять аудитори та на що звертають увагу під час аналізу документів. Після навчання з BI Prozorro Оксана почала дивитися на такі моніторинги значно уважніше. Тепер багато зауважень аудиторів вона сприймає як підказки для власної роботи та можливість вчасно помітити ризики. 

«Коли бачу якісь зауваження чи запитання аудиторів, одразу аналізую, чи може подібна ситуація виникнути в нас», — розповідає вона.

Ще кілька місяців тому Оксана знала про існування BI Prozorro лише поверхово. Вперше вона познайомилася з модулем під час одного з тренінгів, де учасникам показували як аналізувати ціни. Тоді їй вдалося розібратися лише з одним розділом, але вона зрозуміла, що можливостей у системі значно більше. Тому й вирішила пройти навчання від TI Ukraine. Каже, найбільше допомогли практичні завдання. Саме під час їх виконання вона поступово розібралася з інтерфейсом і логікою роботи BI Prozorro.

Практичну користь від модуля Оксана відчула майже одразу. Їй потрібно було сформувати перелік договорів за рік. Раніше для цього доводилося збирати інформацію вручну, звіряти дані з власними таблицями та перевіряти, чи нічого не пропущено. У BI Prozorro це завдання вдалося виконати значно швидше.

«Спочатку довелося трохи розібратися, але як тільки я зрозуміла, як це працює, одразу отримала готову таблицю. Це дуже швидко, просто супершвидко», — згадує Оксана.

За її словами, на роботу з модулем пішло приблизно двадцять хвилин. Раніше на підготовку такої вибірки могла піти щонайменше половина дня.

«Треба було все зібрати, перевірити й оформити. А тут за кілька кліків я отримала зведену інформацію за весь рік по всіх договорах», — каже вона.

На думку Оксани, сьогодні вміння працювати з відкритими даними та аналітичними інструментами стає дедалі важливішим для органів місцевого самоврядування. Водночас за її спостереженнями, далеко не всі готові освоювати нові інструменти та змінювати звичні підходи до роботи.

Головну перевагу BI Prozorro вона пояснює просто: це великий масив інформації, який уже впорядкований і зібраний в одному місці. Замість того щоб годинами шукати потрібні дані вручну, це можна зробити швидко за допомогою інструмента, ще й проаналізувати там само.

Ще донедавна вона сама шукала потрібні закупівлі на порталі Prozorro, переглядала десятки сторінок і витрачала на це чимало часу. Сьогодні більшість таких завдань вирішуються значно швидше. Саме тому тим, хто лише починає працювати з BI Prozorro, Оксана радить не боятися витратити час на навчання, адже це ніщо, порівняно з часом, який ці знання допоможуть зекономити.

Наталія Костенко, головна спеціалістка відділу цифрової трансформації, інформаційної політики та прозорості Шептицької міської ради

Для Наталії Костенко навчання з BI Prozorro не було знайомством з інструментом з нуля. Вона давно працює з BI-модулями та використовує їх для аналізу роботи громади. Втім, навчання допомогло по-новому подивитися на можливості аналітики. 

«Головна користь у тому, що ми бачимо всю картину одразу», — каже Наталія.

За її словами, уповноважена особа зазвичай аналізує окрему закупівлю чи тендер. Натомість BI Prozorro дозволяє побачити закупівлі всієї громади — від виконавчого комітету до комунальних підприємств. Такий підхід допомагає не лише аналізувати дані, а й знаходити ризики та ухвалювати рішення на їх основі.

Коли Наталія Костенко показала BI-інструменти працівникам земельного відділу Шептицької міської ради, їхня реакція була доволі емоційною. За кілька хвилин система сформувала вибірку даних, на підготовку якої раніше могли витрачати години.

«Вони були вражені, що за хвилину ми можемо отримати повну вибірку за будь-який період», — згадує Наталія.

Після навчання Наталія почала активніше використовувати модуль для аналізу найбільших постачальників. Це допомагає її швидко побачити, з якими компаніями найчастіше працюють комунальні підприємства та виконавчий комітет. 

«Таким чином ми бачимо масштаби закупівель, масштаби участі компаній у закупівлях і робимо для себе висновки», — пояснює Наталія.

На її думку, найбільша цінність аналітичних інструментів полягає в тому, що вони допомагають громадам працювати прозоріше, швидше приймати рішення та ефективніше використовувати обмежені кадрові ресурси.

«Раніше багато інформації доводилося збирати вручну. Тепер ми можемо бачити всю систему цілком і приймати рішення на основі даних», — каже Наталія.

Саме тому вона переконана: аналітичні інструменти вже давно перестали бути додатковою опцією для громад. Сьогодні це один із ключових інструментів управління.

Історії трьох громад різні. Для когось BI Prozorro став способом швидше працювати з договорами, для когось — інструментом пошуку ризиків, а для когось — можливістю побачити всю систему закупівель громади. Але всі учасниці навчання говорять про одне: аналіз даних перестає бути додатковою навичкою і поступово стає необхідною частиною роботи органів місцевого самоврядування.

Почати своє знайомство з BI Prozorro представниках міських рад або інших ОМС радимо з циклу відеолекцій «Як управляти закупівлями».

 

Цей матеріал став можливим за підтримки Програми MATRA Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Що сталося: хронологія справи

У центрі подій — кримінальне провадження щодо колишньої міністерки юстиції України Олени Лукаш, якій інкримінували заволодіння бюджетними коштами та службове підроблення. Згадаємо, як у ній з’явилося рішення ВРП щодо суддів АП ВАКС.

2014 рік — провадження внесено до ЄРДР, розслідує Генеральна прокуратура.

17 жовтня 2019 року— заступник Генпрокурора Чумак вручає Лукаш змінене повідомлення про підозру.

21 жовтня 2019 року — Генпрокурор Рябошапка передає розслідування НАБУ; надалі судовий контроль у справі мав здійснювати ВАКС.

Березень 2020 року — захисники Лукаш подають скаргу на повідомлення про підозру до Печерського суду; прокурор САП просить Верховний Суд (ВС) передати судову справу до ВАКС.

12 жовтня 2020 року — ВС відмовляє: повідомлення підписав не прокурор САП, а тому справа нібито не підсудна ВАКС; слідчий суддя Печерського суду задовольняє скаргу захисників і скасовує підозру.

Листопад 2020 року — Київський апеляційний суд залишає скаргу захисників на рішення Печерського суду без задоволення.

Січень 2021 року — АП ВАКС за скаргою прокурора САП скасовує ухвалу Печерського суду і закриває провадження за скаргою.

22 та 25 січня 2021 року — до ВРП надійшли скарги Олени Лукаш на дії суддів АП ВАКС. У ній, зокрема, стверджувалося, що судді АП ВАКС не мали права розглядати справу.

Листопад 2025 — Третя дисциплінарна палата ВРП відмовляє у притягненні суддів АП ВАКС до відповідальності.

Травень 2026 — ВРП у повному складі скасовує це рішення й оголошує суддям Калугіній, Семенникову та Михайленку попередження.

Скаргу на рішення дисциплінарної палати ВРП подав адвокат Іващенко — захисник Лукаш, який водночас сам є обвинуваченим у цьому ж кримінальному провадженні. Варто також зазначити, що рішення ВС від жовтня 2020 року, на яке спирається ВРП, ґрунтувалося на специфічному критерії — хто підписав повідомлення про підозру, а такого в нормах КПК України про підсудність ВАКС просто немає.

Схема «зливу» справ через Печерський суд

З 2020 року фігуранти справ НАБУ почали використовувати слідчих суддів переважно Печерського районного суду міста Києва як інструмент виведення своїх справ з-під антикорупційного правосуддя. 

Схема проста: до Печерського суду подається скарга на бездіяльність Офісу Генпрокурора щодо нерозгляду клопотання сторони захисту у межах кримінального провадження НАБУ, хоч формально такий суд не має права розглядати скарги у справах НАБУ. Однак скаржники аргументують, що ОГП знаходиться у територіальній юрисдикції Печерського суду, а тому той уповноважений розглядати такі скарги. Тож суд ухвалює вигідне для підозрюваного рішення — наприклад, зобов’язує передати справу іншому органу розслідування або ж скасовує підозру. Після цього Офіс Генерального прокурора виконує таке рішення — і справа фактично зливається.

Саме так сталося зі справою «Укрбуду», у якій фігурував заступник голови Офісу президента Олег Татаров. Тоді Печерський суд незаконно зобов’язав забрати справу у НАБУ, Офіс Генерального прокурора виконав рішення, а потім прокурори ОГП заблокували всі спроби повернути провадження до Бюро, відкликавши апеляційну скаргу з АП ВАКС. Схожа ж ситуація виникала у справах Злочевського, ВіЕйБІ банку, ТЕЦ Дубневичів, про які ми ще поговоримо далі.

Засіб реагування на це був такий: прокурори САП, а подекуди і ОГП зверталися з апеляційними скаргами до АП ВАКС. Цей суд неодноразово переглядав і скасовував ухвали Печерського та інших судів, чітко вказуючи: апеляційний перегляд будь-яких рішень у справах, підсудних ВАКС, може здійснювати виключно Апеляційна палата ВАКС. 

Утім, Верховний Суд у декількох рішеннях по справі Злочевського у березні 2021 та серпні 2021 року, а також у справі суддів ОАСК від серпня 2020 визначив, що у тих випадках, коли рішення формально ухвалив суд загальної юрисдикції, оскаржувати його треба до апеляційного суду загальної юрисдикції, а не до АП ВАКС. Цікаво, що ця позиція певною мірою ішла врозріз з іншими подібними ситуаціями.

З огляду на це, АП ВАКС подекуди була змушена закривати провадження з апеляційного оскарження ухвал районних судів. Це було у справі Злочевського, а також ВіЕйБІ банку.

Проблема підсудності справ НАБУ в судах загальної юрисдикції була настільки серйозною, що потрапила до Державної антикорупційної програми на 2023–2025 роки як окремий пріоритет. Це означає, що держава на рівні урядового документа визнала: судовий контроль у справах НАБУ іншими судами — це системна проблема, яку конче треба усунути. А тому слід прийняти конкретний законопроєкт, щоб подібної практики не допускати. І ВРП, притягуючи до відповідальності суддів, які протидіяли цій практиці, фактично рухається в протилежному напрямку.

На цьому тлі розвивалась дисциплінарна справа щодо трьох суддів Апеляційної палати ВАКС, яким Вища рада правосуддя у травні 2026 року оголосила попередження.

Чому судді АП ВАКС мали підстави діяти саме так

Ухвала АП ВАКС від 12 січня 2021 року по справі за скаргою Лукаш на повідомлення про підозру містить детальне і послідовне правове обґрунтування.

Судді виходили з того, що стаття 33-1 КПК встановлює предметну підсудність ВАКС, яка має пріоритет над територіальною. Це означає: якщо кримінальне провадження за своїми характеристиками підсудне ВАКС, жоден інший суд — ані першої, ані апеляційної інстанції — не може його розглядати. При цьому підсудність визначається властивостями самого провадження, а не тим, який суд фактично ухвалив конкретне рішення.

На момент розгляду апеляційної скарги підслідність у цій справі було визначено за НАБУ і матеріали справи передали саме їм. Тобто умова пункту 20-2 перехідних положень КПК України — досудове розслідування здійснюється НАБУ — була виконана. Відтак спрацьовує предметна підсудність ВАКС, а отже, апеляційний перегляд належить до компетенції АП ВАКС.

Щодо ухвали ВС від 12 жовтня 2020 року, якою відмовили у передачі справи з розгляду скарги захисників з Печерського суду до ВАКС, судді АП ВАКС дали чітке пояснення: Верховний Суд розглядав клопотання прокурора в порядку статті 34 КПК України, тобто вирішував лише питання передачі провадження з одного суду першої інстанції до іншого — і тільки в межах тих аргументів, які виклав прокурор у клопотанні. Верховний Суд не вирішував і не міг вирішити питання підсудності апеляційної скарги прокурора, поданої пізніше.

Крім цього, позиція суддів АП ВАКС щодо підсудності не була ані новою, ані ізольованою — вона відповідала усталеній практиці, яка складалася як до, так і після ухвали від 12 січня 2021 року.

Адже АП ВАКС вже неодноразово переглядала ухвали слідчих суддів Печерського районного суду у справах НАБУ — і Верховний Суд не ставив це під сумнів:

• по справі VAB Банку АП ВАКС у липні 2020 року АП ВАКС скасувала ухвалу Печерського суду і закрила провадження за скаргою. Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду тричі — у вересні, жовтні та листопаді 2020 року — відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргами на цю ухвалу АП ВАКС, визнавши доводи про незаконність дій антикорупційного суду необґрунтованими;
• по справі ТЕЦ Дубневичів у березні 2021 року АП ВАКС скасувала ухвалу Печерського суду, а ВС двічі — у квітні та травні 2021 року — відмовив у касаційному перегляді, зазначивши, що ухвала АП ВАКС оскарженню не підлягає. 

Більше того, судді Київського апеляційного суду самі ж скеровували апеляції на рішення районних судів до АП ВАКС:

• по справі ексголови Чернігівської РДА у грудні 2020 року Київський апеляційний суд самостійно передав до АП ВАКС апеляційну скаргу, визначивши, що саме антикорупційний суд є належним апеляційним судом у провадженнях, підсудних ВАКС, — незалежно від того, який суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення;
• по вже згаданій справі справі ТЕЦ Дубневичів саме Київська апеляція у березні 2021 року передала справу на розгляд до АП ВАКС.

Понад те, у вересні 2023 року Верховний Суд підтвердив правомірність дій АП ВАКС ще в одному показовому епізоді: голова Печерського районного суду протягом понад двох років ігнорував чотирнадцять запитів АП ВАКС про надання матеріалів судової справи за скаргою, поданою у справі Злочевського, мотивуючи це тим, що антикорупційний суд нібито не є належним апеляційним судом у цій справі. АП ВАКС направила до ВРП окрему ухвалу про порушення головою суду вимог КПК — і Верховний Суд у вересні 2023 року касаційну скаргу голови Печерського суду залишив без задоволення, підтвердивши, що вирішення питання підсудності не належить до компетенції голови суду першої інстанції і не може бути підставою для відмови у виконанні законних запитів суду апеляційної інстанції.

А у грудні 2024 року вже Верховний Суд задовольнив клопотання і передав апеляційну скаргу з Київського апеляційного суду до АП ВАКС, вказавши на порушення правил підсудності.

Таким чином, правова позиція, за яку судді отримали попередження, була не відхиленням від практики, а її частиною — послідовно підтримуваною як Київським апеляційним судом, так і самим Верховним Судом. Звичайно, з деякими винятками у специфічних провадженнях.

Що не так із рішенням ВРП

Вища рада правосуддя у травні 2026 року кваліфікувала як «очевидне» порушення те, що ще на липень 2021-го вже було сформовано як стала практика.

Адже АП ВАКС переглядала ухвали Печерського суду у справах НАБУ, починаючи з 2020 року — і Верховний Суд не визнавав це незаконним. Навпаки, відмовляючи у відкритті касаційних проваджень, ВС фактично підтверджував правомірність дій АП ВАКС. За таких умов твердження ВРП про «очевидність» порушення є щонайменше непереконливим.

Понад те, ВРП проігнорувала, що ВС у грудні 2024 року зробив те саме, що й судді у 2021-му. 

Судді як у рішенні, так і під час засідання ВРП послідовно пояснювали, що Верховний Суд у жовтні 2020 року вирішував лише питання передачі провадження до іншого суду першої інстанції. На наш погляд, у тому ж рішенні ВС закладена досить дивна аргументація визначення підсудності з привʼязкою до того, хто вручив повідомлення про підозру особі – таких умов КПК України не має.

ВРП також стверджує, що виникли два протилежні рішення апеляційних судів щодо однієї ухвали. Але це не відповідає тому, що реально відбулося. Київський апеляційний суд розглядав скаргу захисників підозрюваної, які навіть не навели жодних доводів, у чому саме полягає незаконність чи необґрунтованість ухвали, постановленої на їх користь. І це суд підкреслив у своєму рішенні. Натомість АП ВАКС розглядала скаргу прокурора, який просив скасувати ту саму ухвалу і закрити провадження за скаргою через змістовні порушення. Різні апелянти, різні вимоги, різні правові позиції на розгляді. АП ВАКС при цьому не переглядала рішення Київського апеляційного суду і не ставила його під сумнів.

Окрім того, на засіданні судді АП ВАКС звертали увагу на те, що ВРП вже відмовляла у відкритті дисциплінарного провадження у тих випадках, коли суддя АП ВАКС зупиняв виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва, а згодом колегія суддів скасовувала відповідну ухвалу районного суду.

За таких умов говорити про умисне порушення означає стверджувати, що судді свідомо діяли протиправно, маючи при цьому реальну правову підставу для своєї позиції. Передумов для такого висновку ми не простежили.

Висновки та відкриті питання

Після аналізу цієї ситуації у нас залишається кілька запитань.

Чи виправить законодавець прогалину? Норми КПК України щодо підсудності справ НАБУ у судах загальної юрисдикції досі не містять чіткої відповіді на ситуацію, коли місцевий суд всупереч закону ухвалює рішення у справі Бюро. 

Що це означає для справ НАБУ і САП на практиці? Проблема виникла через те, що на період відсутності керівника САП окремі його повноваження виконував Генеральний прокурор. Адвокати, не рахуючи правила предметної підсудності, оскаржували дії або бездіяльність Генерального прокурора до Печерського суду. І судді цього суду приймали рішення за такими скаргами. Відтак, якщо строк повноважень керівника САП закінчиться і до того часу не буде забезпечено сталості керівництва спеціалізованою прокуратурою, проблеми повернуться.

Чому ВРП не помітила суперечності у власній практиці? Судді АП ВАКС на засіданні звертали увагу на те, що ВРП раніше вже відмовляла у відкритті дисциплінарних проваджень у схожих ситуаціях. Як ті самі дії в одному випадку не утворюють дисциплінарного проступку, а в іншому — утворюють? Відповіді на це у рішенні ВРП немає.

Монополія Генпрокурора на справи проти нардепів

Парламентар має бути захищений від тиску за політичну позицію, голосування, виступи і загалом представницьку діяльність. Без такого захисту народний депутат може перетворитися на залежний від виконавчої влади орган. Але стаття 482-2 КПК України «захищає» нардепів від значно ширшого кола ситуацій. Вона стосується не лише політично вмотивованого переслідування за депутатську діяльність, а й поширюється на корупційні кримінальні правопорушення, які не мають нічого спільного з захистом парламентського мандата.

Ще у 2017 році GRECO (Група держав проти корупції) рекомендувала вжити чітких і ефективних заходів, за якими зняття недоторканності з парламентарів не перешкоджатиме кримінальному переслідуванню тих із них, хто підозрюються у вчиненні корупційних злочинів. Зокрема пропонувалося прийняти пояснення з цього питання — з чіткими та об’єктивними критеріями.

І що цікаво, у 2020 році, вже після скасування недоторканності, GRECO дійшла до висновку, що згадану рекомендацію виконано лише на «задовільно». З пояснень моніторингового органу Ради Європи, така оцінка вочевидь пов’язана з тим, що практично реалізувати новий закон можна лише за відсутності зловживань та політичних упереджень. А на це Україні поки рано сподіватися — навіть Генеральний прокурор дотепер залишається політично зацікавленою особою. На цю посаду його призначає Президент України за згодою нардепів без формалізованих конкурсних процедур з оцінкою компетентності та доброчесності.

Експертна спільнота ледь не від самого початку зазначала: така конструкція фактично створює видозмінену форму імунітету від кримінального переслідування. Тим більше, щодо суддів, які також користуються певним імунітетом, КПК України не передбачає подібних особливостей початку кримінального провадження. 

Під час самого обговорення відповідних законопроєктів деякі народні обранці наголошували, що залежність розслідування від волі однієї особи — Генерального прокурора — створює корупційні ризики і може призвести до того, що нардепа неможливо буде притягнути до кримінальної відповідальності.

Практика вже показала наявність проблеми

Один із перших помітних прикладів щодо нардепа була справа Олександра Юрченка. У вересні 2020 року НАБУ публічно повідомляло, що направило Генеральній прокурорці Ірині Венедіктовій матеріали та проєкт підозри, для реєстрації провадження та повідомлення про підозру. Проте в Офісі Генпрокурора тоді відповіли, що не вбачають достатніх підстав для реєстрації провадження. 

НАБУ фактично було змушене публічно закликати Генерпрокурорку підписати підозру. Зрештою це таки сталося, але сам епізод показав головне: корупційну справу проти нардепа можна загальмувати таким чином.

Чимало прикладів ми спостерігали і тоді, коли журналісти виявляли ймовірну корупцію нардепів, однак Генпрокурор відмовлявся відкривати провадження. І останній найпоказовіший подібний випадок — справа проти Ірини Кормишкіної. На початку 2025 року вона та її чоловік визнали вину та на підставі угоди отримали вирок за незаконне збагачення та відмивання майна. Однак ще у 2022-му початок справи загальмував Генеральний прокурор Андрій Костін, який спершу відмовив у реєстрації заяви про злочини, та потім суд все ж зобов’язав його почати слідство.

Ці випадки непоодинокі, й час від часу вони стають реальною перешкодою для розслідувань НАБУ та САП топкорупції у стінах парламенту.

Чому порівняння з іншими країнами працює проти української моделі

У демократичних державах парламентські імунітети зазвичай мають іншу логіку, адже покликані захищати парламентську функцію, а не створювати загальний бар’єр для кримінального процесу. Венеційська комісія звертала увагу на цей небезпечний парадокс: коли в молодих демократіях імунітет може одночасно захищати депутатів від зловживань владою і ставати перешкодою для боротьби з корупцією.

Це дуже важливо для України. Ми не є сталою демократією з вагомим багажем політичних традицій та безумовно високою довірою до прокуратури, правоохоронних органів і політичних інститутів, українські інституції ще виборюють таку довіру в суспільства. Саме тому модель, у якій корупційне провадження щодо депутата залежить від одного політично призначуваного посадовця, не можна вважати оптимальною.

Ба більше, навіть розвинені демократії хоч і надають своїм парламентарям імунітет схожий на той, від якого ми відмовилися у 2019 році, однак не встановлюють перепони на початок досудового розслідування. І тим паче не надають захисту нардепам від усіх видів кримінальних правопорушень, включно з корупційними, — на думку Венеційської комісії, це неприйнятно.

У багатьох європейських підходах імунітет часто стосується лише арешту, затримання або притягнення до відповідальності (офіційної підозри) — так, зокрема, у Бельгії, Франції, Італії та Португалії. 

Деякі з цих країн ще у 1990-х провели конституційні реформи, за якими для початку розслідування проти народного обранця не потрібно отримувати окремий дозвіл. Так, наприклад, у Франції, в результаті конституційної реформи згода Палати на порушення кримінальної справи не є обов’язковою — вона необхідна лише для затримання, арешту та проведення інших заходів судового контролю. В Італії конституційний закон №3 від 29 жовтня 1993 року виключив положення про попередню згоду Палати на порушення кримінальної справи щодо депутатів.

Українська модель пішла у зворотному напрямку, поставивши під спеціальний контроль навіть внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР).

Чому такі повноваження має отримати саме керівник САП

Україна не випадково створила окрему антикорупційну систему, за якою НАБУ розслідує топкорупцію, САП здійснює процесуальне керівництво, а ВАКС забезпечує судовий контроль і розгляд таких справ. Ця модель мала зменшити залежність розслідувань від будь-яких політичних впливів. Та навіть КПК України уже давно визнає особливу роль керівника САП щодо народних депутатів, надаючи йому можливість підписувати самостійно повідомлення їм про підозру.

Проте та сама стаття 482-2 КПК України не дає керівнику САП аналогічної ролі щодо внесення відомостей до ЄРДР і погодження ключових клопотань слідства на досудовому розслідуванні. А це вже створює суперечність, за якою очільник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури може повідомити депутату про підозру, але не має прямого повноваження самостійно запустити провадження або погодити обшук чи іншу слідчу дію. Тим більше, що остаточний контроль за обшуком, арештом, НСРД чи запобіжним заходом усе одно має здійснювати слідчий суддя.

Понад те, розв’язуючи питання про скасування депутатської недоторканності на законодавчому рівні, альтернативний законопроєкт пропонував визначити можливість керівника САП виконувати ті ж функції щодо кримінального переслідування нардепів, як і в Генпрокурора. У пояснювальній записці автори, зокрема, вказували, що концентрація повноважень лише у Генпрокурора створює ризики того, що будуть знищені речові докази, сліди злочину, та і взагалі може стати неможливим швидко та оперативно проводити слідчі (розшукові) дії.

Крім цього, надання таких повноважень керівнику САП вигідне не лише для ефективності антикорупційних розслідувань, а й для самих народних депутатів. У справах щодо парламентарів завжди існує ризик, що будь-яке рішення Генерального прокурора сприйматиметься як політичний тиск, особливо коли йдеться про справи щодо опозиції. Залучення керівника САП у справах НАБУ зменшує цей ризик, бо переносить рішення у більш спеціалізовану й інституційно віддалену від політичної вертикалі площину — нагадаємо, що Генпрокурора у нас призначають конкретні посадовці. 

Для доброчесних депутатів наявність таких можливостей у керівника САП означає більший захист від вибіркового політичного переслідування, а для суспільства — менше підстав вважати, що антикорупційні справи блокуються або запускаються залежно від політичної доцільності.

***

Скасування депутатської недоторканності в Україні стало важливим політичним рішенням, але не завершило проблему депутатських привілеїв у кримінальному процесі. Україні не слід було замінювати стару парламентську недоторканність новою прокурорською.

Як показує практика, у корупційних справах щодо народних депутатів такий підхід особливо небезпечний, адже створює ризик, що розслідування може затримуватися або блокуватися не через слабкість доказів, а через відсутність політичної волі в однієї посадової особи — Генерального прокурора.

Надання ж таких повноважень надати керівнику САП у провадженнях, які належать до підслідності НАБУ, посилить гарантії для парламентарів та зробить неможливим використання таких справ як прихованої форми недоторканності. А це вже вигідно і нардепам, і антикорупційним правоохоронним органам.

Яка роль Князєва у справі та чому ця угода така важлива? 

Певний час Князєву інкримінували створення організованої групи, однак в обвинувальному акті й у вироку його дії кваліфіковано як виконавця — службової особи, яка одержала неправомірну вигоду для себе та інших. За версією слідства, схему вибудовували посередники — Горецький і Горбуров, — тоді як Князєв забезпечував результат у суді. 

Ключовою умовою угоди стали викривальні показання проти інших учасників схеми. На їх підставі підозру повідомили чотирьом суддям Великої Палати: Жанні Єленіній, Ірині Григор’євій, Ігорю Желєзному та судді у відставці Олександру Прокопенку. Князєв підтвердив, що координував виплату «винагороди» між посередниками та суддями. Зокрема після ухвалення рішення він особисто передав Прокопенку чорну папку з $50 тис. — хоч той підготував окрему думку, нібито не згодний з рішенням. Гроші Князєв пояснив просто: «люди вдячні всім суддям», які забезпечили результат. 

Як зазначено у вироку, корупційний злочин, вчинений головою найвищого судового органу, підірвав довіру до правосуддя та завдав шкоди міжнародному авторитету України. Важливим аргументом на користь угоди став суспільний інтерес у швидкому правосудді. За понад 50 засідань ВАКС навіть не дослідив усі докази обвинувачення; угода дозволила уникнути багаторічного процесу. Показання Князєва відкрили розслідування щодо інших суддів Великої Палати — без його співпраці довести їхню причетність було б вкрай складно.

Для міжнародних партнерів, зокрема ЄС, цей вирок — сигнал про те, що  невідворотність покарання спрацювала навіть на найвищому щаблі судової системи. П’ять років реального ув’язнення з конфіскацією майна — це, на думку суду, стане ще й застереженням для інших.

Що сталося з грошима у справі Князєва

Загальна сума хабаря становила $2,7 млн, з яких Князєву передали $1,8 млн — решту отримали посередники. Під час обшуків детективи вилучили $1,248 млн у кабінеті та квартирі ексголови Верховного Суду. За інформацією прокурора, ще $112 тис. знайшли в інших суддів. Офіційний статус ще близько $439 тис. у тексті вироку не деталізується, тож де ці кошти — громадськості невідомо.

Окрім спецконфіскації хабаря, держава отримала квартиру й будинок Князєва у Миколаєві, близько 66 тис. грн та $34 тис. на банківських рахунках, а також 1700 євро готівкою. Суд також конфіскував половину активів, набутих Князєвим у шлюбі — $167 тис. з двох банків. Частину речових доказів — телефон і блокноти — суд повернув засудженому, решту передали для використання в іншому кримінальному провадженні.

Повернення Князєва в мантію: чи реально це взагалі і якщо так, то коли?

Посаду судді Князєв втратив ще до вироку і не через кримінальну справу. У 2023-му його визнали винним в адмінправопорушенні, пов’язаному з корупцією: під час обшуку знайшли договір оренди чотирикімнатної київської квартири за символічну тисячу гривень. Недоплачені до ринкової вартості 906 тис. грн суд визнав незаконним подарунком і конфіскував, а ще оштрафував Князєва на 2550 грн. Тоді НАЗК звернулося до Вищої ради правосуддя — та відкрила дисциплінарну справу і звільнила Князєва з посади. Опісля Велика Палата Верховного Суду залишила рішення без змін.

Тепер — вирок у справі кримінальній. Заборона обіймати посади в судових і правоохоронних органах строком на 3 роки починає діяти лише після відбуття основного покарання. З урахуванням часу під вартою фактичне ув’язнення становитиме близько 4,3 року. Тобто повернення до судової системи неможливе щонайменше 7 років.

Але й після цього шлях у правосуддя фактично закритий. Судимість за особливо тяжкий злочин погашається лише через 8 років після відбуття покарання. А вирок за корупційний злочин і звільнення з посади судді залишатимуться вагомими обставинами на будь-якому суддівському конкурсі — ВККС та Громадська рада доброчесності навряд чи оминуть цей епізод біографії.

***

Ця справа стала однією з найрезонансніших у практиці ВАКС — вперше в Україні на хабарі викрили чинного голову Верховного Суду. А вирок з реальним ув’язненням та конфіскацією став предметом активного обговорення. І хоч його ще можуть оскаржити протягом 30 днів, підстави для цього обмежені.

Як і будь-який засуджений, Князєв має право звернутися до Президента України з клопотанням про помилування, але і для цього вкрай мало підстав. Якщо ж він не виконуватиме угоду, прокурор може клопотати про скасування вироку.

Виявлення та розшук: більше запитів, менше виявлених одиниць

У 2025 році АРМА отримало 9 468 звернень про виявлення та розшук активів — тобто спостерігаємо зростання на 20% порівняно з 2024 роком (7 865). 

Натомість кількість фактично виявлених активів за низкою категорій упала. Земельних ділянок виявлено 29 049 — проти 107 066 у 2024-му, що ми відзначали тоді як аномалію. Натомість зросли показники за виявленими грошовими коштами —  36,5 млрд грн проти 8,3 млрд грн, корпоративними правами — 58,5 млрд грн проти 35,9 млрд грн, і особливо за віртуальними активами — 1,29 млн USDT проти 2,4 тис. USDT, зростання майже в 530 разів.

Принципово новим став блок звіту, де АРМА публічно визнає структурний розрив між розшуканими та арештованими активами. Адже частка розшуканого АРМА майна, яке потім було арештоване, складає лише 2%. У звіті, зокрема, пояснюється, що відомості про розшукані активи, які готує АРМА, не можна використовувати як докази у кримінальному провадженні.

Окремо Агентство вказує, що частина запитів про розшук майна надходить у провадженнях, де взагалі не передбачається конфіскація або ж можливості для спеціальної конфіскації. А інформація про розшукані активи використовується стороною обвинувачення у межах ст. 93 КПК України, яка регулює суто правила збирання доказів. Тобто АРМА в певних випадках функціонує як сервіс довідок про майно для правоохоронців.

Окрім цього, у 2025 році АРМА направило 639 міжнародних запитів проти 383 у 2024 році (+66%). Це вражаючі цифри, але вони порушують питання про якість кожного запиту та результативність закордонного треку інституції загалом. Так, АРМА у звіті деталізує, що за кордоном виявлено 366 одиниць нерухомості, 88 транспортних засобів, $5,9 млн, корпоративні права на 924,86 млн грн еквівалента. Але скільки з цього арештовано та які з цих рішень визнані іноземними компетентними органами — невідомо. 

Звісно, такі рішення іноземних суб’єктів залежать не виключно від АРМА, але для аналізу ситуації у сфері повернення активів (а в Агентства є такі функції), бракує інформації про арешт відповідних активів за кордоном.

Управління активами: нових договорів більше, але основні доходи — за старими

Торік ми писали, що АРМА уклало лише 7 договорів управління при 33 оголошених конкурсах. У 2025-му маємо уже 40 договорів управління по 38 ухвалах. Формально це прорив, але поруч із цим спостерігаємо 27 договорів, що продовжують діяти з попередніх років, і саме вони залишаються основним джерелом надходжень до державного бюджету.

Так, лише один договір — з «Укрнафтою» щодо активів «Укрнафтобуріння», укладений ще у червні 2023-го — забезпечив 1,074 млрд грн надходжень до бюджету з 1,54 млрд за договорами управління загалом. Тобто приблизно 70% річного показника по прибутках — з одного активу. А от на всі 38 нових договорів 2025 року припадає лише 2,5% надходжень (38,7 млн грн).

Показники з реалізації активів у 2025 році теж суперечливі. З одного боку, Агентство організувало 184 аукціони, з яких успішними виявився лише 41 (приблизно 22%). Тобто майже чотири з п’яти аукціонів результату не дали. Це потребує окремого пояснення: як щодо якості формування лотів, так і щодо стартових цін та привабливості активів. 

Ключова ж річ, яка не потрапила у звіт, — що на час його публікації так і не були запущені нові механізми відбору управителів через Prozorro, хоча вони мали запрацювати ще 30 січня 2026 року. Це означає, що загалом передача активів управителям за новими правилами суттєво затримується.

Контроль за управителями: спостерігаємо кількісне зростання, проте якісні питання залишаються

За 2024 рік АРМА провело лише 10 виїзних перевірок управителів — і це був один із ключових показників, які ми критикували. У 2025-му вже маємо 38 виїзних перевірок та 348 камеральних, тобто всього 386 заходів контролю. За результатами — 27 приписів управителям і 5 виявлених фактів неналежного управління.

Це помітне покращення в контексті динаміки. Але в абсолютному вимірі 38 виїзних перевірок на тлі того, що загалом АРМА передано в управління 34 062 активів, вартість яких складає 10,7 млрд грн, — все ще скромна цифра. 

Крім того, звіт не розкриває, як саме трактувалися результати перевірок: скільки приписів призвели до фактичної зміни поведінки управителя, скільки договорів розірвано через неефективність. А скандальний кейс компанії «Кампаритет», коли торгові центри здавали у суборенду за цінами, що втричі перевищували задекларовані доходи, у звіті не згадується взагалі. Хоча його окремо обговорювали на антикоркомітеті, й Агентство вже у 2026 році підтвердило порушення та заявило про намір розірвати угоди з цією компанією.

Інвентаризація: нарешті встановлена фінальна кількість активів в управлінні АРМА 

Перехідні положення нового закону про АРМА зобов’язали орган за шість місяців провести ідентифікацію усіх активів, переданих йому в управління до набрання чинності законом. У звіті Агентство повідомляє, що за результатами суцільної інвентаризації облік охоплює 60 274 активи, з яких 20 753 мають високий потенціал для управління. Сюди віднесли також ті активи, які готуються до конкурсних процедур або вже визначені як привабливі для передачі в управління та реалізації.

При цьому Агентство досі не послуговується терміном «пул активів», який дозволяє зрозуміти, скільки одиниць майна фактично є в складі працюючого бізнесу, який можна обʼєднати під це поняття. На практиці ж це призводить до того, що зрозуміти інформацію, скільки економічно привабливих бізнесів ховається під цифрою 20 753 одиниці активів, зі звіту досить складно. 

Так, у 2025 році управителям за договорами передали 1703 активи, а за всі роки загалом АРМА передавало управителям 34 062 активи. При цьому оцінка цих 1703 активів – 5 354,31 млн грн, а оцінка всіх – 10 737,53 млн грн. Виходить, що майже 5% переданих в управління активів у 2025 році складають приблизно 50% вартості усіх. І тут може бути гіпотеза про те, що в попередні роки в управління передавались переважно невартісні активи.

Загалом масив активів, щодо яких Агентство має повноваження вчиняти якісь дії, складає 94 336 одиниць. Із них 34 062 уже передані управителям за договорами (1703 у 2025 році), 60 274 – не передані (20 753 з таких мають високий потенціал для управління). 

Окремою проблемою стала робота з «ускладненими» активами: зі 100 звернень АРМА до прокурорів про неможливість ефективно ними управляти, відповіді надійшли лише на 32, з яких позитивно розвʼязано питання лише щодо  5. Тобто 95% кейсів, де АРМА вже визнало актив проблемним для управління, залишаються нерозв’язаними  при залученні сторони обвинувачення. І вирішити цю проблему слід через внесення змін до КПК України, про що ми вже раніше наголошували.

***

За останній рік обсяг процесів усередині АРМА суттєво зріс. Агентство розробляє підзаконні акти, проводить інвентаризацію активів, веде їх розшук і формує політику повернення. Не всі завдання вдалося розв’язати, але поступ помітний. 

Попри це, спостерігаючи за результатами роботи АРМА ми б хотіли бачити реальні результати ефективності повернення активів. А це можна простежити, зокрема, при зіставленні результатів розшуку, арешту, ефективного управління та конфіскації майна. Крім цього, із наявних даних звіту незрозуміло, як саме запрацювала нова система відбору управителів, бо від ухвалення закону ще не відбулося жодного такого аукціону. Та й договори управління, зібрані у звіті, були укладені за старими процедурами. 

Саме тому ключовим завданням для АРМА сьогодні ми бачимо зміну самої логіки розшуку та управління майном. На нашу думку, наступний звіт має демонструвати не лише обсяг виконаної роботи, а й конкретні досягнення у масштабах усієї системи. Тим паче, що посилатися на старі правила вже не матиме сенсу. 

Передісторія: чому «Родовід Банк» потрапив у кризу

«Родовід Банк» стрімко ріс у 2005–2006 роках — і так само стрімко впав під час кризи 2008-го. Станом на початок 2009 року він був 19-м за розміром активів серед українських банків. Але за зовнішнім масштабом ховалася менш позитивна картина: приблизно 80% кредитів юридичних осіб були безнадійними, а частка непрацюючих кредитів фізосіб сягала 47%. Тобто банк фактично вже не існував як повноцінна фінансова установа — падіння було питанням часу.

Хто і коли вивів активи в докризовий період, слідство так і не встановило повністю. Власники банку переховувались за ланцюжком юридичних осіб-«прокладок». 

Один із відомих епізодів добре ілюструє логіку того, що відбувалось, хоча він прямо не стосується цієї кримінальної справи. У 2008 році структура Фірташа «УкрГазЕнерго» поклала на депозит приблизно пів мільярда гривень під 9% річних. А через рік, за три дні до введення тимчасової адміністрації, цю ставку підняли до 48% — утричі вище за ринок. Згодом, вже коли банк став державним, структура Фірташа отримала 284 млн грн нарахованих відсотків. Пізніше суд визнав угоду недійсною, але кримінальну відповідальність за цей епізод ніхто так і не поніс.

Націоналізація і черговий грабунок

Банкрутство «Родоводу» стало одним із найгучніших серед усіх аналогічних справ того часу. Уряд Юлії Тимошенко вирішив його рятувати — рекапіталізував, вливши 8,4 млрд грн. На той час це було майже $1 млрд. Внаслідок операції зі «спасіння» банку 99,97% його акцій перейшли у власність держави. Але грабунок продовжився і тоді, коли банк став державним, про що детальніше розповімо далі.

Черги перед «Родовід Банком», коли він банкрутував

Формально до управління прийшов тимчасовий адміністратор Сергій Щербина. Але фактично, за версією слідства, всім керував Олександр Шепелев — колишній народний депутат V та VI скликань, у минулому член фракції «Блок Юлії Тимошенко», яку покинув у 2007 році, вступивши до фракції Партії регіонів. Саме йому інкримінують організацію схеми розкрадання. Єгоренко ж у ній був пособником — людиною з правом підпису, яка знала внутрішній документообіг.

Олександр Шепелев

На момент тих подій Шепелев був нардепом та обіймав посади в комітеті ВР з питань фінансів і банківської діяльності, а також у комісії з питань приватизації. За даними слідства, він оголосив себе неофіційним куратором банку від Кабміну, зайняв окремий кабінет в офісі на вул. Сагайдачного і почав керувати установою без права підпису, але усними вказівками. На ключові посади поставив своїх людей.

Підписав фіктивні документи Дмитро Єгоренко, який до введення тимчасової адміністрації обіймав посаду виконувача обов’язків голови правління, а з 2009 року — вже без приставки «в. о.». Він не організовував схему і не розробляв документи — йому просто принесли готові папери. Але підписав, усвідомлюючи, що підстав для перерахування коштів не існує. Суд кваліфікував його роль як пособництво і окремо зазначив: особистого фінансового зиску Єгоренко не отримав.

Згідно з вироком, схема була простою. Дружина Шепелева Галина отримала у власність адміністративну будівлю в центрі Києва — через пов’язану родичку, яка придбала її в ЗАТ ЄБРФ, підконтрольного тому ж колу осіб. Далі — фіктивна оренда. Банк нібито орендував цю будівлю. Договори, акти, додаткові угоди — все підписано заднім числом, датоване лютим 2009 року, тобто ще до введення тимчасової адміністрації, а частина документів і взагалі 2006 роком. Мета — замаскувати злочин під господарські відносини, що нібито існували задовго до моменту, коли банк став державним.

Будинок на вул. Сагайдачного біля фунікулера в Києві, де колись був головний офіс «Родовід Банку» 

На підставі цих документів Щербина з вересня 2009 по березень 2010 року провів дев’ять платежів на загальну суму майже 18,5 млн грн на рахунок Галини Шепелевої. Понад 17 мільйонів з них були зняті готівкою через касу банку і використані подружжям на власний розсуд.

Суд встановив: будівля банком фактично не використовувалась. Ні переїзду, ні меблів, ні комунальних платежів — нічого, що підтверджувало б реальну оренду. У квітні 2010 року приміщення оглянула ревізійна комісія і виявила там лише ремонтні роботи.

У 2014-му «Економічна правда» писала про банкрутство «Родоводу» як про «найбруднішу банківську оборудку за роки незалежності» і запитувала: куди поділись гроші і чи притягнуть когось до відповідальності? Зараз частина відповідей є.

Сума збитків у справі Єгоренка, підтверджена судовою економічною експертизою, становить майже 18,5 млн грн. Цивільний позов про відшкодування не подавався, адже окремим рішенням у цивільній справі з Галини Шепелевої стягнуто 18 мільйонів на користь банку.

Що вирішив суд у справі Єгоренка

ВАКС отримав обвинувальний акт 31 січня 2024 року і вже за півтора місяця перейшов до розгляду по суті та ухвалив рішення про спеціальне судове провадження щодо Єгоренка, який ще з 2018 року перебував у розшуку, а з 7 лютого 2019 року — під заочним арештом, накладеним Печерським районним судом Києва. 

Оголошення про розшук Дмитра Єгоренка на сайті МВС

Втім, коли справа дійшла до суду, Єгоренко все ж виявив бажання брати участь у засіданнях дистанційно. 

За два роки суд дослідив тисячі сторінок документів, допитав свідків, розглянув десятки клопотань захисту. Вину він не визнав. Мовляв, як власник 34% статутного капіталу банку обіймав спочатку посаду в. о. голови правління, а потім став головою правління, тож добре знав установу зсередини. Єгоренко наполягав: будівля реально орендувалась, і туди переїхала частина підрозділів банку — охорона, програмісти, регіональне управління. Він заперечував, що підписував фіктивні документи, стверджував, що банк не мав жодного «куратора», Шепелев не мав робочого місця там і взагалі лише зрідка приходив до Щербини. Зрештою всі ці аргументи суд відхилив.

9 квітня 2026 року колегія суддів ВАКС визнала Єгоренка винним за двома статтями: пособництво у заволодінні майном шляхом зловживання службовим становищем (ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України) та службове підроблення за попередньою змовою (ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України). Суд призначив йому 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна й одразу ж звільнив від покарання. Річ у тім, що строк давності за тяжчим епізодом закінчився 4 березня 2025 року, а за підроблення документів — ще у 2013-му. 

Примітно, що сам Єгоренко заперечував закриття провадження за строками давності та наполягав на розгляді по суті.

Сторона захисту Єгоренка подала апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції. На підставі цих скарг, 22 травня 2026 АП ВАКС відкрила апеляційне провадження.

Де зараз інші фігуранти

Справа «Родоводу» — це не один вирок за виведення 18 мільйонів на фіктивну оренду, а розгалужена мережа проваджень, які рухаються з різною швидкістю. Загальна сума збитків, завданих банку вже після націоналізації, сягає сотень мільйонів гривень, і головний епізод ще потребує свого розв’язку.

Тимчасовий адміністратор банку Сергій Щербина уклав угоду про визнання винуватості ще у 2017 році — як виконавець того ж злочину, в якому Єгоренко визнаний пособником. За наявними даними, станом на 2025 рік він перебуває у місцях позбавлення волі.

Галина Шепелева

Галина Шепелева засуджена вироком Шевченківського районного суду Києва від 18 грудня 2024 року до 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади строком 3 роки та з конфіскацією майна. Вину не визнала — стверджувала, що підписувала документи, не вникаючи в деталі, бо займалась сім’єю, а не справами банку. Вирок наразі не набрав законної сили — захист подав апеляцію. 

Головним же фігурантом справи залишається ексбютівець та ексрегіонал Олександр Шепелев. Саме його слідство вважає архітектором усієї схеми, яка містить у собі значно більше епізодів, ніж те, за що судили Єгоренка. НАБУ та САП обвинувачують Шепелева в організації оборудки з привласнення понад 300 млн грн коштів «Родоводу». За даними слідства, ці гроші пішли на оплату фіктивних послуг близької до Шепелева фірми і ще 40 мільйонів, як заявляв Щербина, — на ремонт орендованої в того ж таки Шепелева будівлі. Тимчасовому адміністратору банку Сергію Щербині нібито під тиском довелося засвідчити своїм підписом виділення цих грошей, але вже під протоколом він назвав ті рішення злочинними.

Так от обвинувальний акт щодо 300 млн, розтрату яких інкримінують Шепелеву, надійшов до ВАКС у січні 2022 року. Розгляд по суті розпочався вже у жовтні того ж року і триває досі. 

Та біографія Шепелева виходить далеко за межі «Родоводу». У 2013 році його затримали в Будапешті: українська сторона підозрювала його в організації вбивств полковника МВС та банкіра, замаху на вбивство ще одного банкіра, а також у розкраданні держкоштів, спрямованих на порятунок щойно націоналізованого банку. У березні 2014 року його екстрадували до України та взяли під варту. Невдовзі Шепелев симулював хворобу і був переведений до лікарні швидкої допомоги, звідки вже у липні втік, підкупивши охоронця. Переховувався в росії, де отримав притулок в обмін на свідчення проти низки українських політиків та співпрацю з ФСБ — це і стало підставою для відкриття справи про державну зраду. Проте після конфлікту з російськими правоохоронцями через спробу надати хабар він повернувся в Україну, і в лютому 2018 року був затриманий під Києвом з посвідченням підполковника «емдебе деенер».

У 2020 році Деснянський райсуд Києва засудив Шепелева до 7 років за втечу з-під варти і підкуп охоронця. Суд встановив: перебуваючи під вартою в київській лікарні, Шепелев тричі передавав гроші начальнику варти — двічі по 500 грн й один раз раз $100 — аби той не реагував на наявність телефону. 6 липня 2014 року він через побутові приміщення залишив лікарню і незаконно виїхав за межі України. Вину Шепелев не визнав, стверджував: усе кримінальне переслідування — особиста помста Януковича нібито через те, що той пішов проти нього. Апеляційний суд залишив вирок без змін.

У 2022 році Оболонський райсуд Києва на додачу до попереднього вироку засудив Шепелева до 15 років за організацію вбивства Сергія Кириченка — голови наглядової ради донецького «АвтоКразБанку». За версією обвинувачення, Шепелев усунув його як конкурента — за $40 тис. найняв кіллера, і той завдав жертві щонайменше 14 ударів ножем у під’їзді будинку в Донецьку. Сталося це ще у січні 2003 року. Суд частково задовольнив цивільний позов доньки вбитого про 2,5 млн грн моральної шкоди. Апеляція вирок загалом залишила без змін, проте зарахувала строки попереднього ув’язнення. Натомість касаційна інстанція зарахувала в строк покарання також вирок за втечу з-під варти — і визнала Шепелева таким, що повністю відбув покарання за це вбивство. 

Окрім цих двох вироків, Солом’янський районний суд Києва наразі розглядає ще одну справу за участю Шепелева — про замовлення вбивства полковника УБОЗ МВС Романа Єрохіна у 2006 році. 

Станом на травень 2026 року справа «родоводівських» мільйонів, яку розглядає ВАКС, перебуває на етапі дослідження доказів — зараз свої матеріали подає сторона захисту. На засіданні, яке відбулося 4 травня, адвокат намагався долучити до справи показання тимчасового адміністратора банку Сергія Щербини та інших свідків — ішлося про свідчення, надані ними в межах іншого кримінального провадження. Колегія суддів це клопотання не задовольнила: якщо сторона захисту хоче отримати показання цих свідків, вона може допитати їх безпосередньо у цій справі. Адвокати з таким рішенням погодились. Отже, найближчим часом у справі Шепелева, імовірно, відбудуться допити свідків та фігурантів справи «Родовід Банку». 

Адвокат також наполягає, що значна частина наданих ним доказів свідчить, на його думку, про політичне переслідування підзахисного. Захист стверджує, що обвинувачення Шепелеву були сфабриковані через зміну влади після Революції Гідності та політичні зв’язки його клієнта з режимом Януковича, проти якого він нібито пішов. Фактично захист намагається представити Шепелева жертвою політичних розправ — попри те, що той має кілька обвинувальних вироків за не пов’язаними з цією справою злочинами. 

Сам Шепелев наразі перебуває в СІЗО. Участь у судових засіданнях бере у режимі відеоконференцзв’язку. У судовому процесі спілкується виключно російською. 

Попри те, що справа тягнеться уже багато років, Шепелев сам зробив усе, щоб дати суду шанс встигнути з розглядом цієї справи — і мимоволі продовжив строки давності власними злочинами. 

Кримінальний кодекс України передбачає, що строки давності зупиняються, якщо особа ухиляється від слідства або суду. Шепелев двічі втікав від українських правоохоронців: спочатку — до Угорщини, а згодом, коли його передали Україні, ще раз здійснив втечу — цього разу до росії, до того ж зі ще одним злочином. Вже там він співпрацював з ворожими спецслужбами, а також із російськими гауляйтерами у так званій «деенер».

***

Перебіг строків давності може перериватися через вчинення обвинуваченим нового злочину до закінчення попередніх строків. У такому разі ці строки рахуються спочатку після вчинення останнього зі злочинів. 

Шепелев і це «реалізував»: після початку справи «Родоводу» він вчинив нові тяжкі злочини — утік з-під варти та підкупив охоронця. Саме з дати втечі — 6 липня 2014 року — починається відлік 15-річного строку, який спливає в липні 2029-го. 

Якщо вирок у справі про розкрадання коштів «Родоводу» не буде ухвалений до цієї дати, справу можуть закрити через сплив строків давності. Тож доля Єгоренка — вирок без реального покарання — Шепелеву поки не загрожує. Але лише за умови, що суд встигне завершити розгляд вчасно. 

Справа «Родоводу» наочно демонструє системну проблему недостатньої швидкості розслідування складних справ. Єгоренко отримав вирок, але не поніс покарання. Державі відшкодовано лише незначну частину збитків. Ще один фігурант досі чекає на результати розгляду справи судом. Чи буде задоволений суспільний запит на справедливість у цій справі – питання відкрите.

Передісторія

Відразу зазначимо, що описана довідка-план — це не початок історії «Династії», а її проміжна стадія. 

Так, за даними, оприлюдненими в судовому реєстрі, набуття самої земельної ділянки під котеджне містечко у 2019 році стало предметом окремого розслідування НАБУ — через ознаки ймовірних корупційних дій місцевих посадовців. Землю з кадастровим номером 3223155400:04:006:0028 і площею 4,2491 га територіальна громада Козина продала за ціною 9 008 092 грн на підставі експертної оцінки у 8 758 275 грн. Тоді як її мінімальна ринкова вартість на той момент оцінюється слідством у 43 246 120 грн (тобто у 5 разів вище), а максимальна — у 180 193 690 грн (у 20 разів вище). 

Таким чином, на рівні гіпотез у схемі «Династія» простежуються три послідовні етапи:

1. корупційне набуття земельної ділянки у 2018-2019 роках із заниженою оцінкою; 
2. легалізація коштів, одержаних злочинним шляхом, через будівництво нерухомості у 2019-2025 роках;
3. спроба «очистити» актив від ризику арешту та конфіскації у 2025 році через серію угод з непов’язаними юридичними особами. 

Це схоже на повний цикл отримання доходів від злочинів та їх виведення за межі досяжності держави. Саме цьому має завадити осучаснення  конфіскаційних механізмів, до якого  зобовʼязує Директива (ЄС) 2024/1260. Як зазначено в іншому важливому для євроінтеграції документі — Дорожній карті у сфері верховенства права — Україна має інтегрувати її положення у національне законодавство України до ІІ кварталу 2027 року.

Що відбувалося з активами

Уявіть, що у вас є будинок, який коштує $2 млн. Але формально він не ваш, бо записаний на ланцюжок осіб і компаній, які зовні виглядають незалежними один від одного. Подібне відбувалося і з «Династією», що ми можемо побачити на підставі матеріалів з реєстру судових рішень.

• 2012 рік. Купується база відпочинку «Сонячна» в Козині через ТОВ «Блум Девелопмент» — за 2,47 млн грн. Земля під базою орендована в сільради.
• 2018 рік. Створюється кооператив «ЖБК Сонячний берег»,формально — для будівництва житла. У засновниках три людини: дві довірені, третя стає головою. Олексій Чернишов, якому НАБУ нещодавно вручило чергову підозру і вважає організатором цієї схеми, у складі не з’являється. Кооператив отримує землю в суборенду.
• 2019 рік. Олексій Чернишов ненадовго з’являється в документах як співзасновник ТОВ «Блум Девелопмент», але швидко «виходить» — передає свою частку дружині. Тоді ж земля викуповується у сільради вже у власність «Блум Девелопменту» за 9 млн грн.
• 2019 рік. Чернишов особисто дає кооперативу позику на 3,6 млн грн (це зафіксовано в ухвалі ВАКС). Тобто формально він не власник, але реально фінансує проєкт.
• 2020-2025 роки. Активне будівництво «Династії». Дружина фактично керує процесом. Через довірених осіб і шість виданих довіреностей Чернишов зберігає контроль.
• 29 серпня 2023 року. Дружина теж «виходить» зі складу учасників «Блум Девелопменту». Єдиним власником залишається довірена особа.

Відповідно, на момент, коли НАБУ починає цікавитися особою Олексія Чернишова, будинки і земля належали компанії, де власником записана людина, яка з ним не повʼязана. Між реальним бенефіціаром і активом — певні юридичні «прошарки».

Що пропонує план «очищення активу»

Володіння недобудованим маєтком через низку юридичних осіб виявилось недостатньо. Адже після розголосу, який спричинило журналістське розслідування Bihus.info, і початку розслідування НАБУ у реальних власників виникло завдання вберегти цей актив від арешту та подальшої конфіскації. Запропонований невідомими наразі фахівцями план дій навіть має заголовок, який не залишає сумнівів щодо мети.

А реалізуватися цей план мав так.

Крок 1: «Продати землю своїм через позику»

Автори довідки запропонували створити нову компанію. Вона умовно позначається як «Інвестор» і має виглядати повністю непов’язаною з Чернишовим (на відміну від уже засвіченого ТОВ «Блум Девелопмент»). Цей «Інвестор» купує землю в ТОВ «Блум Девелопмент», але не за свої гроші, а за позику, яку йому дає інша «дружня» компанія або банк. І на цю землю одразу накладається обтяження у вигляді іпотеки на користь того, хто видав позику.

Ця конструкція має декілька цілей: 

• купівля за гроші виглядає як звичайна комерційна операція, а не як спроба сховати майно;
• іпотека створює додаткові труднощі для повернення активу: якщо прокурор спробує оскаржити продаж і повернути землю, то у держави з’явиться «конкурент» в особі того, хто видав позику. 

Крок 2: Применшити вартість будинків

Автори плану навіть не приховують того, що з реальною вартістю недобудованих маєтків є проблеми. Прямо в документі написано: «наблизити реальну вартість обʼєкту незавершеного будівництва до підтвердженого фінансування». Адже реальна вартість одного будинку, за даними НАБУ та САП, становить майже $2 млн, але офіційно через ЖБК «Сонячний берег» пройшло набагато менше — приблизно 10% від реальних витрат. 

Якщо незалежний оцінювач напише у звіті реальну вартість, виникає очевидне питання: а звідки гроші? Тому потрібен «правильний» оцінювач, який напише офіційну вартість будинку приблизно на рівні задокументованого фінансування.

Відтак якщо через рік-два хтось спробує оскаржити продаж, то побачить договори, де ціна відповідно до оцінки. Юридично все чисто.

Крок 3: Продати будинки як купу матеріалів

Якщо будинок зареєстрований у реєстрі нерухомого майна, на нього можна накласти арешт. Якщо ж він фізично існує, але ще не зареєстрований — він юридично майже «невидимий» для відображення в реєстрі обтяжень. План передбачає: будинки в Козині на момент операцій формально не зареєстровані як завершена нерухомість — вони існують як об’єкти незавершеного будівництва. Це означає, що їх можна продати «Інвестору» просто як набір будматеріалів — за зниженою вартістю з кроку 2 — і ця операція не залишить сліду в державних реєстрах.

Тобто на момент, коли НАБУ нарешті отримає ухвалу про арешт щодо попереднього власника, арештовувати буде нічого. У реєстрі цих будинків немає, а матеріали вже проведено по бухгалтерії «Інвестора». І тоді потрібно робити додаткові кроки для пошуку і встановлення нового власника та арешту його майна, що потребуватиме додаткового часу.

Крок 4: Зареєструвати на «Інвестора» як свою власність

Тепер «Інвестор» реєструє ці ж будинки в ДРРП на себе — як новий об’єкт нерухомості. Уже як легальний власник, який придбав землю за договором,  він «побудував» на ній будинок з куплених матеріалів. Тобто юридично це інший актив ніж той, що міг би бути арештований раніше, бо зареєстрований після проведених операцій. Власник — компанія без зв’язку з Чернишовим. Походження задокументоване через ланцюжок договорів.

Крок 5: Продати ще раз — уже відкрито

Останній крок: «Інвестор» продає весь комплекс (землю та зареєстровану нерухомість) через електронну торгову платформу (типу СЕТАМ) ще одній компанії з умовною назвою «Девелопер». Це теж компанія без зв’язку з Чернишовим.

Навіщо торги? Бо вони створюють презумпцію ринкової ціни і добросовісного набуття. Купив на відкритих торгах за прозорою процедурою — отже, добросовісний набувач. А до добросовісного набувача, згідно з вимогами ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація не застосовується. Взагалі.

Після цього «Девелопер» спокійно добудовує маєтки, вводить їх в експлуатацію і продає кінцевим покупцям. А в кінцевих покупців повністю чистий титул. Якщо через кілька років і буде вирок проти підозрюваних у справі, конфіскувати немає чого.

Замість висновків: на які вразливості конфіскаційного режиму спирається цей план

Як бачимо, план «очищення активу» побудований на детальному знанні чинного законодавства, а кожен його крок цілить у конкретну прогалину. Іпотека на користь «дружнього» позикодавця, занижена оцінка, продаж маєтків як будматеріалів, перепродаж через електронні торги — усе разом має за мету створити такий правовий статус, при якому конфіскація стає неможливою навіть за наявності вироку. Стаття 96-2 КК України дозволяє конфіскувати майно у третьої особи лише тоді, коли доведено, що вона «знала або могла знати» про його злочинне походження. Тоді як план спеціально побудований, аби цю обізнаність неможливо було довести.

Саме проти такої моделі і спрямована згадана нами на початку Директива (ЄС) 2024/1260. Вона дозволяє суду конфіскувати майно, виходячи з його непропорційності законним доходам та відсутності правдоподібного законного джерела. І як наслідок зникає необхідність щоразу доводити суб’єктивну обізнаність третьої особи. Захист добросовісного набувача при цьому зберігається через процедурні гарантії — право на адвоката, доступ до матеріалів справи, право бути почутим у суді й оскаржити рішення про конфіскацію, передбачені ст. 24 Директиви.

У Дорожній карті з питань верховенства права Україна взяла на себе зобов’язання провести імплементацію Директиви до II кварталу 2027 року. Кейс із маєтками «Династії» — найкраща ілюстрація того, чому це зобов’язання має бути виконане змістовно, а не лише формально.

А долю цих маєтків», якщо вдасться довести, що їх збудували за кошти злочинного походження, буде вирішувати суд. Проте без вдосконалення законодавства залишаються ще чимало способів вивести активи з-під «удару». 

Що сталося та як діяти уряду

На початку квітня 2026 року НАЗК закінчило погодження проєкту Антикорупційної стратегії з уповноваженими органами й передало її на розгляд уряду. Цю Стратегію Агентство розробляло за участі робочих груп експертів, які проводили секторальні дослідження — вони й лягли в основу документа. Всі відповідні матеріали, драфт фінального документа та таблицю врахованих чи неврахованих коментарів громадськості НАЗК опублікувало на своєму сайті. 

Хоча Закон «Про запобігання корупції» і не встановлює обовʼязок Кабміну опрацювати антикорстратегію і зареєструвати її у парламенті як урядовий законопроєкт, але такою є практика, що вже склалася в Україні, і саме такі очікування були у залучених гравців — і в урядовців, і у іноземних партнерів, і у експертів. І справді, раніше ухвалення антикорупційних стратегічних документів завжди проходило через урядову законодавчу ініціативу. 

До того, закон встановлює, наступним кроком після затвердження антикорстратегії є ухвалення Державної антикорупційної програми на її виконання. Ці кроки вже доведеться роботи уряду — тож було би логічно, щоби він був причетний до формування й першого документу.

Втім, через те що понад місяць стратегія лежала в уряді без ухвалення, і з’явилася загроза зриву термінів (та навіть фінансових втрат України, про це нижче) — голова антикорупційного комітету Верховної Ради Анастасія Радіна 13 травня 2026 року вирішила піти проти традиції та сама зареєструвала законопроєкт «Про засади державної антикорупційної політики на 2026–2030 роки». 

Причому це не «проєкт від Радіної». Його зміст узгоджений, хоч і не має «візи» уряду.

Редакція зареєстрованого законопроєкту відповідає тій, яку НАЗК надіслало на розгляд уряду у квітні, після погодження з заінтересованими сторонами. 

Логіка такого поспіху з боку очільниці антикоркомітету цілком обґрунтована. Ухвалення антикорстратегії є міжнародним зобов’язанням України. Зокрема, воно передбачене планом Ukraine Facility (а це — ініціатива ЄС, де кожні проведена Україною реформа або ухвалене рішення відкриває доступ до конкретної фінансової допомоги), Дорожньою картою у сфері верховенства права та так званим «планом Качки-Кос» з 10 пунктів, де зібрані найважливіші реформи у сферах верховенства права та антикорупції. 

Дедлайн для ухвалення стратегії та антикорпрограми на її виконання за планом Ukraine Facility — кінець червня 2026 року, і з огляду на парламентську процедуру часу вже обмаль.

Але реєстрація законопроєкту Анастасією Радіною не означає, що уряду тепер можна забути про цей документ — рівно  навпаки. Кабінету Міністрів, якщо він має свою позицію щодо цього документу, все ж варто розглянути редакцію антикорстратегії від НАЗК якомога швидше — і повідомити парламент про свою позицію. Тоді комітет з питань антикорупційної політики зможе врахувати зауваження урядовців і, у разі згоди з ними, внести «урядові» зміни до вже зареєстрованого проєкту закону.

Так, регламент Верховної Ради дозволяє субʼєктам законодавчої ініціативи, серед яких, зокрема, уряд, подавати поправки й пропозиції до законопроєктів під час підготовки до другого читання (ст.ст. 89 та 116 Закону «Про Регламент Верховної Ради України»).

Якщо уряд проігнорує цю можливість, то сам позбавить себе права голосу щодо змісту стратегії — і опиниться в ситуації, коли доведеться розробляти ДАП на основі документа, який фіналізували без нього.

Про що нова стратегія

Нинішня стратегія буде для України третьою. 

Перша — охоплювала 2014–2017 роки й передусім була орієнтована на створення нових антикорупційних інституцій. Після закінчення її терміну Україна 5 років існувала без антикорстратегії, а нову прийняли зі значними затримками аж у червні 2022 року, і, скоріше, зробила це не з власного бажання, я для виконання вимог ЄС: цей крок Київ мав зробити, щоби отримати статус країни-кандидатки. Але ця стратегія, що покривала 2022–2025 роки, мала переважно декларативні цілі. І найголовніше: вона зовсім не враховувала проблеми, повʼязані з повномасштабним вторгненням РФ, адже її розробляли ще до 2022 року. 

Новий документ — принципово інакший.

Стратегія на 2026-2030 роки значно деталізованіша і покриває більше сфер за попередню, що відповідає викликам часу. Зокрема, вперше у такому документі з’явився окремий розділ про відновлення.

Структурно, документ, який НАЗК відправило на уряд на початку квітня, складається з трьох розділів. Перший охоплює загальну систему запобігання і протидії корупції. Другий — запобігання корупції у пріоритетних сферах. Третій, доданий уже після громадських обговорень, регулює процедурні аспекти виконання, моніторингу та оцінки стратегії і Державної антикорупційної програми на її виконання (ДАП).

НАЗК підійшло до підготовки нової стратегії більш інклюзивно, ніж у попередньому циклі. До написання окремих підрозділів залучали зовнішні експертні групи, які проводили тематичні дослідження, по кожному підрозділу відбулися публічні обговорення, а їхні записи, презентації та таблиці врахування коментарів були оприлюднені. Це хороша практика, яка підвищує прозорість і якість документа.

На кількох рівнях до процесу розробки стратегії долучалася й Transparency International Ukraine. Наші експерти з DOZORRO безпосередньо працювали над розділом про публічні закупівлі, а ще ми брали участь у публічних обговореннях інших підрозділів і надавали НАЗК письмові коментарі до них. 

Стратегія охоплює більшість ключових проблем у відповідних сферах і демонструє суттєвий прогрес у пропрацьованості стратегічних результатів порівняно з попереднім циклом.

Зокрема, між першим публічним драфтом і текстом, надісланим уряду, у документі з’явилося кілька важливих доповнень. Одна з ключових змін стосується показника, який тепер передбачає перегляд строків досудового розслідування та скасування автоматичного закриття кримінальних проваджень через їх сплив. Це питання TI Ukraine відносила до найгостріших практичних проблем.

Серед інших здобутків: «стратегічна пауза» між циклами антикорупційної політики, механізм заохочення виконавців ДАП і право НАЗК вносити приписи органам влади. Підрозділ про захист викривачів підготовлений якісніше та передбачає приведення законодавства до Директиви ЄС 2019/1937, уніфікацію поняття «викривач», модернізацію Єдиного порталу повідомлень. 

В антикорупційному сегменті кримінальної юстиції (взаємодія НАБУ, САП і ВАКС) документ відповідає технічним рекомендаціям Єврокомісії — зокрема щодо автономного прослуховування для НАБУ, розширення повноважень керівника САП, процедур призначення Генерального прокурора.

Водночас у документі є й недоліки.

Окремі з них ми сподіваємося побачити виправленими у ході парламентського розгляду. 

Зокрема, потребує подальшого вирішення питання ефективності механізму перевірки е-декларацій та протидії легалізації доходів — теми, актуальність яких підтверджують і рекомендації Єврокомісії.

При цьому наразі вже відомо, що деякі важливі аспекти стратегії, як-от конкурс на посаду Генпрокурора, урядовці планували виключити з документа — але через затримку з боку уряду до парламенту пішла на розгляд найамбітніша версія документа. 

Надалі важливо не послабити стратегію у парламенті, а ще більше її посилити.

Що далі?

Наразі вкрай важливо, щоб уряд оперативно опрацював проєкт Антикорупційної стратегії, наданий НАЗК, а парламент оперативно розглянув зауваження урядовців та громадськості і після доопрацювання якнайшвидше проголосував за новий Закон «Про засади антикорупційної політики на 2026-2030 роки». Адже це насамперед міжнародне зобов’язання, невиконання якого безпосередньо впливає на євроінтеграційний процес.

Відомо, що загальний темп голосування парламентом законопроєктів зараз суттєво знизився, але Україна не може дозволити собі знову опинитися у ситуації, коли держава залишиться без актуального циклу антикорупційної політики на кілька років. 

Тим більше, що цю ситуацію ми вже мали, і тоді, у 2022 році, стратегію все одно довелося затвердити для відповідності критеріям ЄС. А включивши цей документ у «план Качки-Кос», Єврокомісія ще раз нагадала, для Євросоюзу цей документ має значення.

До того ж, досвід попереднього циклу показав: запізніле прийняття антикорстратегії та ДАП призвело до втрати актуальності частини їхнього змісту, що прямо позначилося на ефективності антикорупційної політики. Тому цього разу уряду і парламенту варто докласти усіх зусиль, щоб не затягнути з прийняттям стратегічних документів ще більше, ніж це вже сталося.