Що пропонують змінити

Законопроєкт №16043 визначає, що справи про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави розглядатимуться суддею ВАКС одноособово. Колегіальний розгляд (у складі трьох суддів) можливий лише за клопотанням відповідача, який належить до вичерпного переліку посад — Президент України, повноваження якого припинено, народний депутат, Прем’єр-міністр, член Кабінету Міністрів, Секретар РНБО, Генеральний прокурор, заступник Генпрокурора — керівник САП, Голова СБУ, Директор ДБР, Директор НАБУ, Голова НАЗК, Голова АМКУ, Голова НБУ, Голова Рахункової палати, Голова ФДМУ, Голова ЦВК, Уповноважений ВРУ з прав людини, Голова та судді КСУ, Голова Верховного Суду, голови вищих спеціалізованих судів, Голова ВРП.

При цьому законопроєкт додатково визначає механізм реалізації цього права: суд в ухвалі про відкриття провадження буде зобов’язаний роз’яснити відповідачу з переліку його право заявити клопотання про колегіальний розгляд, а подати таке клопотання можна буде лише до призначення справи до судового розгляду по суті — якщо ж клопотання надійде пізніше, воно залишатиметься без розгляду. Питання про колегіальний розгляд суд вирішуватиметься в підготовчому засіданні.

Щодо санкційних справ, то з КАС просто виключать слова «колегією у складі трьох суддів Вищого антикорупційного суду» — така справа розглядатиметься одноособово, без будь-яких винятків чи переліку суб’єктів, які могли б ініціювати колегіальний розгляд.

У прикінцевих та перехідних положеннях законопроєкту, як і в попередній редакції, збережено правило, що попередній порядок розгляду (колегіально) застосовується до справ обох категорій, провадження в яких відкрито до набрання чинності цим законом.

Що треба вдосконалити

Головне зауваження, яке ми висловлювали до законопроєкту №14033, полягало в тому, що він не визначав, на якій стадії, за чиєю ініціативою та в якій формі вирішується питання про колегіальний розгляд справи про цивільну конфіскацію, обмежуючись розпливчастим критерієм «складності». Це зауваження прямо перегукується з проблемою, яку сьомий звіт з моніторингу ВАКС фіксує вже щодо аналогічного механізму в кримінальному процесі (застосовується з 16 травня 2024 року) — щодо відсутності єдиного підходу до моменту, коли обвинувачений може реалізувати право на колегіальний розгляд. Цим час від часу користується сторона захисту для затягування процесу, зокрема у справі «Роттердам+».

Новий законопроєкт усуває таку невизначеність для цивільних справ, причому робить це саме тим способом, який ми пропонували як орієнтир. Такий підхід узгоджується з позицією Венеційської комісії про те, що розподіл справ і винятки з нього мають ґрунтуватися на об’єктивних, прозорих і заздалегідь встановлених законом критеріях, і знижує ризик оскарження рішень через те, що розгляд відбувався не «судом, встановленим законом».

Водночас лишаються невирішеними два питання з попереднього нашого аналізу. Адже строки оскарження в санкційних справах так і не збільшено — вони залишаються 5-денними. 

 

Висновки

Transparency International Ukraine рекомендує ухвалити законопроєкт №16043 за основу та в цілому. 

Водночас іншим законопроєктом слід вирішити питання збільшення процесуальних строків на подання відзиву та апеляційної скарги у санкційних справах до 15 днів.

 

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

«Карфаген»: як працювала система

У центрі розслідування НАБУ та САП опинився Сергій Кропива — заступник керівника Департаменту міжнародного співробітництва Офісу Генерального прокурора, відомий на оприлюднених плівках під псевдонімом «Канцлер». Це йому вдалося, за версією слідства, завдяки протекції самого «Шефа». До призначення в ОГП у серпні 2025 року Кропива тривалий час обіймав керівні посади в Кіберполіції (зокрема був першим заступником начальника Департаменту), згодом працював радником Генпрокурора та заступником голови Одеської ОВА з питань цифровізації. 

За версією слідства, обіймаючи керівну посаду в ОГП, Кропива фактично замкнув на собі управління кримінальними провадженнями проти шахрайських колцентрів (зокрема за ст. 255 КК України — створення злочинної організації та ст. 209 КК України — легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом).

Cхема, імовірно, працювала у двох напрямках: 

• «кришування» та зачистка ринку, коли за хабарі підконтрольним колцентрам гарантувалася недоторканність, тоді як проти їхніх конкурентів проводилися слідчі дії та масові обшуки для «наведення шороху»; 
• відмивання майна на понад 89,9 млн грн, отриманого злочинним шляхом, — через кураторство мереж ФОПів, купівлю нерухомості (зокрема в Буковелі), криптовалютні транзакції, придбання предметів розкоші та оформлення активів на підставних осіб і близьких. 

Оприлюднені матеріали НСРД продемонстрували нову тенденцію: фігуранти системно вивчали судову практику ВАКС з цивільної конфіскації, готували потенційних свідків до допитів у НАБУ та використовували знання процесуальних тонкощів для протидії антикорупційним органам. 

Саме посади фігурантів та розуміння ними процесу зробили це розслідування надскладним завданням для детективів НАБУ. Старший юридичний радник TI Ukraine Павло Демчук висловлювався про це так: 

«Такі складні розслідування щодо високопосадовців правоохоронних органів лише демонструють те, що Антикорупційне бюро та Антикорупційна прокуратура є дійсно спроможними та незалежними. Документувати інших представників правоохоронних органів — це задача із зірочкою, принаймні тому, що останні розуміють, якими методами і засобами діють інші працівники прокуратури чи НАБУ. З огляду на те, що міжнародні партнери підтримують антикорупційні реформи, такі розслідування лише показують: ця підтримка має сенс». 

Від «ілюзії спокою» до заяви про відставку: як плівки САП змінили позицію Генпрокурора

Реакція керівника ОГП Руслана Кравченка на перші процесуальні дії НАБУ була демонстративно спокійною. Він запевняв, що його кабінет відкритий, сейф з оприлюдненого НАБУ фото йому не належить, а чутки про втечу є вигадкою.

«Розумію, що багатьом хотілося би, щоб я сховався, опинився в лікарні чи щось інше. Розчарую своїх прихильників. Вчора був на робочому місці, сьогодні в робочому режимі і трохи спорту», — переконував Кравченко.

І цю заяву він зробив на тлі того, що в медіа поширювалося: «Шеф» — саме Кравченко. Виконавчий директор TI Ukraine Андрій Боровик звертав увагу: в такій ситуації керівник органу не може далі залишатися на посаді, ніби нічого не сталося. 

«Складається враження, що генпрокурор не міг про це не знати. З точки зору репутації і найкращого для країни найлогічніше, щоб він подав у відставку». 

А 6 вересня під час засідання ВАКС з обрання запобіжки Сергію Кропиві прокурор САП Микола Карась розвіяв усі сумніви про те, хто криється за цією кличкою. Він зачитав діалоги між Кропивою та Кравченком, де перший називає другого шефом.

«Алло. Да, Андрєєвіч, да, шеф. Да нєт, всьо нормально. Нєт, ніхто нє обіжаєт. Хто меня обідіт? Ви ж за мной — ето всє знают », — цитував прокурор Кропиву.

Коли ці матеріали прозвучали у суді, ситуація кардинально змінилася і, як кажуть, хмари навколо генпрокурора згустилися. Наступного ж дня, за даними джерел «Української правди», після пізньої розмови з президентом Володимиром Зеленським Кравченко написав заяву на звільнення, назвавши це «політичним рішенням».

Ескалація і контратака: Кравченко підписує підозру Кривоносу та раптово виїжджає за кордон 

Вранці 14 вересня попри оголошену відставку Кравченко зробив гучну заяву: що підписав підозру директору НАБУ Семену Кривоносу, а також особі, «близькій до керівника САП» Олександра Клименка. А ще у своєму відеозверненнія він сказав, що його відставка не є визнанням вини, результатом певної угоди чи відмови від боротьби за свою репутацію. 

«Операція “Карфаген” була спрямована не лише проти мене. Справжньою метою було отримати доступ до матеріалів кримінальних проваджень щодо керівників і працівників НАБУ та САП. А після цього — усунути генпрокурора і зупинити ухвалення процесуальних рішень у цих справах», — сказав Кравченко. 

У тому ж зверненні він публічно звинуватив Кривоноса у підробці офіційних документів для отримання неправомірної вигоди та «фіктивному усиновленні дитини» задля штучного створення підстав для уникнення відповідальності в суді. 

Втім, паралельно з медійною атакою розгортався не менш промовистий сюжет: одразу після публікації цих заяв з’ясувалося, що Кравченко виїхав за кордон. Деталі першою повідомила «Українська правда»: вночі 14 вересня о 2:30 Кравченко перетнув кордон на службовому авто. Сам посадовець згодом заявив, що перебуває у закордонному відрядженні, аби поінформувати міжнародних партнерів про «реальний стан справ у системі антикорупційних органів». 

Реакція суспільства, керівництва держави та антикорупційного сектору лише підкреслила сутність цього демаршу. Володимир Зеленський публічно закликав Верховну Раду невідкладно підтримати звільнення Кравченка, а в Офісі Президента його дії назвали неузгодженою самодіяльністю. 

У НАБУ заявили, що Семену Кривоносу жодних підозр офіційно не вручали. Клименко на брифінгу щодо цієї ситуації сказав, що жодні відомі йому родичі теж підозр не отримували. А дії Кравченка є продовженням системної атаки на незалежні антикорупційні органи, яка активно розпочалася ще з торішніх спроб підпорядкувати НАБУ і САП Офісу Генпрокурора. До речі, про підготовку атаки на антикороргани їхні очільники не раз заявляли, зокрема на своїх пресконференціях. 

Transparency International Ukraine переконана: ці підозри — це не результат тривалого розслідування, а суто політичний і показовий крок, розрахований на медійний ефект. По-перше, провадження щодо Кривоноса внесене до ЄРДР ще 25 квітня 2014 року, тобто йдеться про події 12-річної давнини, які лежали без руху й стосуються періоду задовго до очолення ним НАБУ. По-друге, офіційне провадження щодо «близької особи Клименка» стосується шахрайства та перешкоджання діяльності ЗСУ, а не «впливу на суддів ВАКС», про який публічно заявив Кравченко. Нарешті сам спосіб «вручення» шляхом відправки поштою на адресу НАБУ замість особистого вручення свідчить про створення публічного шуму, а не процесуальний результат.

Усі ці дії наочно показали: коли правоохоронна система функціонує за принципом політичних призначень, у момент кризового викриття її очільники вдаються не до юридичного захисту, а до безпрецедентних інституційних ударів у відповідь.

Без фільтра доброчесності: як людина, яку не допустили до НАБУ і САП, очолила Генпрокуратуру

Особливо промовистою цю історію робить не сам факт скандалу, а те, як Кравченко до призначення генпрокурором намагався потрапити в антикорупційні органи. У 2021 році він брав участь у конкурсі на прокурора САП, а у 2023-му претендував на крісло директора НАБУ. В обох випадках Кравченко вибув через сумніви конкурсних комісій щодо його доброчесності. 

Тобто людина, чию кандидатуру двічі відхилили на незалежних конкурсних відборах, за кілька років очолила Офіс генерального прокурора — без жодного конкурсного відбору, за суто політичною процедурою. Майже одразу після призначення Кравченко став одним із головних лобістів закону, що фактично підпорядковував йому ті ж органи, керувати якими йому колись не дозволили. 

22 липня 2025 року Верховна Рада підтримала законопроєкт №12414, що мав на меті ліквідувати незалежність НАБУ та САП. Публічно захищаючи ці зміни, Кравченко запевняв: «Ми будемо однією сім’єю». Лише масштабні протести й тиск міжнародних партнерів змусили владу переглянути ці норми. 

«Рік тому САП і НАБУ хотіли фактично підпорядкувати Руслану Кравченку,  генеральному прокурору, але тоді він обіймав цю посаду і зараз він обіймає цю посаду. Але через рік НАБУ і САП, які не вдалося йому підпорядкувати, прийшли до нього, — каже Андрій Боровик. — Формально вони прийшли до його підлеглих. Та, умовно кажучи, до нього додому — якщо в лапках, звісно».

Питання, яке залишається відкритим: кому вирішувати, хто керуватиме прокуратурою?

Кар’єра Кравченка сама по собі ставить під сумнів усталений в Україні механізм призначення генерального прокурора — коли рішення фактично ухвалює президент, а Верховна Рада лише формально його погоджує. Саме за такою логікою людина, яку двічі відсіяли конкурсні комісії НАБУ й САП, змогла отримати керівну посаду в системі прокуратури взагалі без конкурсного фільтра доброчесності — просто через політичне рішення.

І такі призначення вже втретє підряд за цієї влади дають збій. До Кравченка цю посаду обіймав Андрій Костін, якого теж призначив президент і який зрештою подав у відставку після скандалу через фіктивну інвалідність регіональних прокурорів. До нього цю посаду обіймала Ірина Венедіктова, яка запам’яталась тим, що фактично «поховала» надважливе розслідування НАБУ щодо заступника голови ОП Олега Татарова. І вже за звичкою ці двоє попередників Кравченка, як і він, свого часу не пройшли конкурсний відбір: Костін у керівники САП, а Венедіктова — у конкурсі на суддів Верховного Суду. І так само жоден із цих генпрокурорів не пробув на посаді максимальний термін у 6 років.

Показово, що ідея замінити це політичне призначення прозорим конкурсом — не абстрактна теорія, а вже сформульована законодавча пропозиція. Ще у червні 2026 року, задовго до «Карфагену», у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №15343, який пропонує запровадити відкритий конкурс на посаду генпрокурора через Вищу раду правосуддя із залученням міжнародних експертів, а також процедуру висловлення йому недовіри. Автори документа прямо назвали проблему, яку описує вся ця історія: «Офіс генерального прокурора потрапляє у політичну залежність від будь-якої чинної влади» — саме тому, що зараз генпрокурора призначає президент за погодженням Верховної Ради, а не незалежна конкурсна комісія. 

Примітно, що запровадження конкурсів для прокурорів ОГП та регіональних прокуратур — це й одна з умов отримання Україною 550 млн євро від ЄС у межах програми Ukraine Facility. І саме про це Єврокомісія знову нагадала після скандальних публікацій від Кравченка.

Тобто ці застереження звучали задовго до Кропиви й Кравченка — і щоразу справджувалися майже за однаковим сценарієм: політичне призначення, потім втрата довіри, потім гучний скандал та відставка. 

Системний урок «Карфагену»: від репутаційних пожеж до інституційних змін

Зводити справу «Карфаген» лише до елітних годинників, маєтків чи персональної жадібності окремих посадовців означає ігнорувати її головний виклик. Масштаб цієї схеми і скандалу, який за нею слідував, став можливим не лише через особливу зухвалість фігурантів, а й через архітектуру самої системи прокуратури. Коли призначення на ключові посади відбуваються кулуарно, а не через прозорий конкурс, посадовці звітують не перед законом, а перед особистим «шефом».

Операція НАБУ та САП довела спроможність антикорупційної інфраструктури, проте ця перемога є крихкою. Зміна конкретних прізвищ у кабінетах ОГП не зупинить появу нових «Канцлерів», якщо залишити незмінним принцип потрапляння на ці посади.

Єдиний вихід із цього кола — деполітизація посади Генерального прокурора, закриття системних лазівок, а також притягнення до відповідальності тих, хто зловживає своїм стоновищем. 

 

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

Антикорупційна реформа і шлях до ЄС

Перша дискусія була присвячена зв’язку антикорупційної реформи з рухом України до ЄС. Її модерував виконавчий директор Transparency International Ukraine Андрій Боровик. 

Учасники панелі обговорили, чи «спрацювала» в Україні антикорупційна система, чи виправдала себе участь міжнародних експертів у конкурсах до антикорорганів — зокрема йшлося і про нещодавній відбір 16 нових суддів до ВАКС та АП ВАКС. І окремо згадали закиди про «надто незалежні» антикорінституції.

Так, Андрій Боровик зазначив, що двома головними суспільними запитами зараз є боротьба з корупцією та членство в ЄС. Він запропонував усім спікерам назвати по одному рішенню, яке потрібно ухвалити Україні протягом наступних 12 місяців, щоб стати на кілька кроків ближче до Євросоюзу. 

Аллан Паг Крістенсен, керівник проєкту «Антикорупційна ініціатива ЄС», відмовився обирати один крок і наголосив, що процес вступу до ЄС — це комплексний підхід і в боротьбі з корупцією. Серед головного він виділив незалежність, спроможність та ефективність інституцій. 

Анастасія Радіна, Голова Комітету ВРУ з питань антикорупційної політики, теж не обрала одне рішення, а назвала три пріоритети: 

1) доступ до незалежної експертизи для НАБУ і САП;

2) реформа ДБР (пов’язана із захистом НАБУ від політичного впливу); 

3) законопроєкт про обмеження процесуальних зловживань з боку сторони захисту.

Віра Михайленко, суддя ВАКС, погодилася з іншими учасниками щодо комплексності в підходах. У свою чергу, вона назвала пріоритетами доброчесність та прозорість публічних інституцій, а також забезпечення їх незалежності.

Анастасія Радіна, Голова Комітету ВРУ з питань антикорупційної політики

Також Андрій Боровик поцікавився, чи справді виправдала себе участь міжнародних експертів у доборі суддів ВАКС. Віра Михайленко відповіла ствердно: так додається лінза, яка підсилює видимість можливих проблем і завдяки якій можна ухвалити правильне рішення.

Анастасія Радіна зі свого боку наголосила, що залучення міжнародних експертів у конкурси НАБУ, САП, ВАКС та інші не є панацеєю, але разом із ними ми можемо сподіватися на кращий результат. Вона також розповіла, що зараз головним залишається питання зміни процедури обрання директора ДБР (одна з вимог у межах плану Ukraine Facility), де поки що міжнародні експерти виконують доволі декоративну роль в ухваленні рішень.

Андрій Боровик, виконавчий директор Transparency International Ukraine

«Не думаю, що у всіх демократичних країнах можлива ситуація, коли на події з нагоди річниці інституції є обговорення з певною критикою, зі стриманим оптимізмом чи песимізмом. Щось нам може подобатися, щось — ні. Але змога про це відкрито заявити — ознака демократії та зрілості нації», — підсумував обговорення Андрій Боровик.

Практика ВАКС: цифри і виклики

Під час другої панелі модератор Станіслав Борис, адвокат, голова Комітету з кримінального та кримінально-процесуального права Асоціації правників України, зазначив, що НАБУ, САП, ВАКС і Верховний Суд сприяють побудові сильної, незалежної та правової держави.

Зокрема, під час цього обговорення Павло Демчук, старший юридичний радник TI Ukraine, презентував результати звіту з дослідження практики ВАКС за 2023–2024 роки. З-поміж іншого, він навів такі головні висновки:

• у 2019–2024 роках ВАКС у середньому розглядав майже 24% справ на рік;
• інститут угод працює і вдосконалюється: справа, що завершується угодою, розглядається у 24 рази швидше, ніж та, що проходить повний цикл;
• 7,4% усіх проваджень закриваються через сплив строків давності та досудового розслідування. Тобто суспільство не отримує відповіді, винна особа чи ні, навіть коли йшлося про значні збитки.

Також Павло Демчук згадав про результат цьогорічного звіту з моніторингу ВАКС: уперше кількість розглянутих справ перевищила кількість тих, що надійшли на розгляд (за перше півріччя 2026). Тобто залишок нерозглянутих справ почав скорочуватися.

Павло Демчук, старший юридичний радник TI Ukraine

Наш експерт також звернув увагу на неефективність дисциплінарної відповідальності за зловживання процесуальними правами. 

«Навіть дисциплінарна реакція до органів адвокатури не завжди призводить до очікуваних результатів. З 24 ініційованих проваджень реальне дисциплінарне стягнення було лише в одному випадку», — зазначив Павло Демчук.

Ми в TI Ukraine продовжуємо уважно стежити за роботою ВАКС. Зокрема, аналізуємо функціональні та організаційні аспекти роботи суду, а також висвітлюємо розгляд справ на платформі «ВАКС вирішив».

Повну трансляцію події дивіться тут:

Резюме

Сьомий звіт з моніторингу роботи ВАКС охоплює період з 1 липня 2025 по 30 червня 2026 року. За цей час наші юристи-монітори відвідали 1067 судових засідань і проаналізували сотні судових рішень, продовживши оцінювати процесуальну ефективність суду, дотримання стандартів кримінального провадження та виконання рекомендацій попередніх етапів моніторингу.

Результати свідчать про неоднозначну картину: ВАКС демонструє поступове зростання продуктивності і вдосконалення внутрішньої організації роботи, водночас проблеми, розвʼязання яких залежить від парламенту чи інших держорганів, залишаються без належного реагування.

 

Ключові досягнення

Рекордна продуктивність та зміна у динаміці накопичення справ. У 2025 році ВАКС розглянув 114 кримінальних справ і засудив 154 особи. В першому півріччі 2026 року суд уперше розглянув більше справ (72), ніж до нього надійшло нових (71). Це дозволило зупинити багаторічне зростання залишку нерозглянутих проваджень і навіть незначно скоротити його (з 327 до 322).

Одноособовий розгляд справ підтвердив ефективність. Частка проваджень, що розглядаються одноособово, зросла з 22% до 29% від усього масиву справ на розгляді. Різниця у строках досить серйозна: справи в одноособовому розгляді завершуються в середньому за 342 днів (11 місяців), тоді як колегіальний розгляд триває в чотири рази довше – в середньому 1365 днів (~ 3 роки 9 місяців).

Позитивна динаміка за показниками моніторингу. Частка відкладених засідань знизилася з 35% до 30%, а частка процедурних і процесуальних порушень скоротилася для всіх категорій засідань.

Зростання і часткове вдосконалення практики угод. Кількість вироків на підставі угод про визнання винуватості зросла в абсолютних цифрах (72 проти 58 торік), але дещо скоротилась у відносних показниках (62% проти 66% торік). З’явилися перші публічно підтверджені випадки реального, хоч і коротшого покарання за ст. 69-2 КК України, а також практика часткового — замість повного — закриття текстів вироків за угодами.

Кадрове та інституційне посилення. Дві нові судді, призначені за результатами другого конкурсу до ВАКС, уже головують у низці резонансних проваджень, а у серпні 2026 року Президент України призначив ще 16 переможців конкурсу. 20 листопада 2025 року збори суддів ВАКС уперше затвердили Стратегію розвитку суду на 2026–2028 роки, яка інституційно визнає низку проблем із наших попередніх звітів — зокрема строки давності та неналежне приміщення суду. Після тривалих консультацій уряд зрештою розвʼязав проблему приміщення суду.

Критичні виклики

Неефективне регулювання строків давності залишається найбільшою проблемою, що загострюється. За звітний період від кримінальної відповідальності через сплив строків давності звільнено 22 особи (проти 13 торік), а від покарання — 9 осіб (проти лише 1 торік). Велика кількість таких закриттів припадає на статті 364 та 368 КК України — тобто на тяжкі корупційні злочини.

Зловживання процесуальними правами набувають нових форм. Якщо раніше сторони найчастіше вдавалися до простих неявок, то тепер поширюються маніпуляції статусом військовослужбовця, штучне створення конфліктів інтересів, багатогодинні виступи з повтореннями та масові безпідставні клопотання. Судді стали активніше застосовувати грошові стягнення, однак суд, як і раніше, не має повноважень накладати такі стягнення на адвокатів, а взаємодія з КДКА залишається неефективною.

Закриття справ через сплив строків досудового розслідування («поправки Лозового») продовжує загрожувати справам. Кількість клопотань про закриття справ на цій підставі зросла із 29 до щонайменше 41 за рік, а три справи були закриті в першій інстанції. АП ВАКС закрила дві справи на цій підставі. 

Неоднакові підходи до наслідків заміни судді набули нової актуальності у зв’язку з конкурсом до Апеляційної палати ВАКС. Перехід чинних суддів першої інстанції до апеляції створює ризик, що низку резонансних проваджень доведеться повторно розглядати з початку. 

Проблеми одноособового розгляду мають процедурний характер: не сформована єдина практика щодо того, коли слід починати слухати справу колегіально чи одноособово, чим час від часу користується сторона захисту для затягування процесу.

Нестача електронних браслетів у розпорядженні поліції зберігається, попри збільшення їх кількості. Суд у 5 випадках був змушений скасувати обов’язок носіння браслета через його фактичну відсутність у поліції, застосувавши натомість менш надійні альтернативні запобіжні заходи.

Непрозорість комунікації навколо угод підриває їх суспільне сприйняття. Тексти частини вироків залишаються повністю закритими, а методології оцінки суспільного інтересу досі немає, хоча вдосконалення таких підходів передбачено Стратегією розвитку САП.

Виправдувальні вироки та перегляд в апеляції вказують на окремі зони вдосконалення якості досудового розслідування. З шести виправдувальних вироків звітного періоду частина пов’язана зі слабкістю доказової бази, а частина — з провокаціями злочину з боку ДБР або ж СБУ. 43% вироків ВАКС, переглянуті апеляцією, зазнали змін чи були скасовані здебільшого через некоректне розмежування суміжних складів злочинів і неповне обґрунтування оцінки доказів.

Рекомендації

Верховній Раді України:

• ухвалити законопроєкт №15354 за основу та доопрацювати його до другого читання — передбачити переривання, а не лише зупинення строків давності з моменту направлення обвинувального акта до суду, поширити підстави зупинення на всі корупційні статті (а не лише справи НАБУ і САП), пропорційно посилити покарання за ключові корупційні статті;
• запровадити в КПК України механізми оптимізації судового розгляду: формалізувати найкращі практики проведення засідань і надати суддям дієві інструменти реагування на зловживання процесуальними правами, зокрема повноваження накладати грошові стягнення на адвокатів;
• скасувати автоматичне закриття справ через сплив строків досудового розслідування;
• законодавчо визначити, що за умови повної аудіо- та відеофіксації засідань згода учасників процесу не є обов’язковою умовою для продовження розгляду після заміни судді;
• усунути неоднозначність у визначенні моменту реалізації права на колегіальний розгляд і поширити одноособовий розгляд на справи про визнання активів необґрунтованими та санкційні провадження;
• законодавчо визначити застосування спеціальної конфіскації обов’язковою умовою затвердження угоди про визнання винуватості за наявності передбачених законом підстав для її застосування.

Вищому антикорупційному суду:

• ефективніше організовувати розгляд справ з ризиком спливу строків давності — завчасне узгодження графіків засідань, реагування на невмотивовані неявки;
• послідовно впроваджувати організаційні підходи до керування засіданнями: стандартизувати часові межі виступів, відновити практику притягнення до відповідальності за неповагу до суду (ст. 185-3 КУпАП), заслуховувати думку лише дотичних учасників щодо клопотань, ширше залучати захисників за рахунок держави для забезпечення безперервності процесу;
• узагальнити й формалізувати як стандарт уже наявну практику часткового закриття вироків за угодами.

Кабінету Міністрів України:

• забезпечити стабільне фінансування закупівлі електронних засобів контролю, зокрема визначити джерела фінансування на 2027 рік.

Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі:

• прискорити реалізацію заходів Стратегії розвитку на 2026–2028 роки щодо формування єдиних підходів до укладення угод про визнання винуватості.

Реалізація цих рекомендацій сприятиме подальшому зміцненню інституційної спроможності ВАКС і підвищить ефективність притягнення до відповідальності за топкорупційні злочини в Україні.

При оцінці виконання рекомендацій ми виявили, що більшість невиконаних здебільшого залежать від парламенту, а не від ВАКС як органу правосуддя. 

Цей звіт підготовлений Transparency International Ukraine за фінансової підтримки Швеції.

Звідки взявся цей позитив у цифрах

Найпоказовіше, на мою думку, не враження від самих цифр, а те, що за ними стоїть. Від самого старту роботи у ВАКС зайшли сотні справ, і роками залишок нерозглянутих справ невпинно зростав — зі 149 у 2019 році до 327 у 2025-му. Це не лише свідчило про збільшення навантаження на суд, але й давало підстави для сумнівів противникам ВАКС щодо того, чи повинен він існувати взагалі. 

Але напрацювання практики роботи суду та власна робота над помилками змінювала тенденції. Вже у 2025 році ВАКС розглянув рекордні 114 кримінальних справ, а в першому півріччі 2026-го показник розглянутих справ (72) уперше перевершив кількість нових, що надійшли в суд (71). Так багаторічне накопичення нерозглянутих проваджень нарешті зупинилося і навіть трохи скоротилося — з 327 до 322 справ. 

Якщо ж говорити про вироки, то лише за перше півріччя 2026 року ВАКС виніс 65 вироків: 82 особи засуджено, а 8 виправдано. Якщо згадати, що у 2025-му Антикорсуд загалом виніс 109 вироків, з поточної статистики ми знову бачимо тенденцію до помітного зростання результативності роботи суду. При цьому спеціальну конфіскацію суд застосовував до 10 осіб — таким чином було конфісковано майже 71,8 млн грн.

За сім років ВАКС ухвалив 431 вирок щодо 601 особи: 398 обвинувальних і 33 виправдувальних; 211 обвинувальних вироків ґрунтувалися на угодах. Серед засуджених — судді, прокурори, керівники держпідприємств, члени уряду, колишні та чинні народні депутати. Реальні строки отримали, зокрема, чинний нардеп Анатолій Гунько, експосадовець Генпрокуратури Дмитро Сус, екснардеп Руслан Сольвар та ексдиректор Інституту агроекології НААН Орест Фурдичко.

Окремий результат роботи ВАКС — цивільна конфіскація необґрунтованих активів: у 48 посадовців вилучили майно загальною вартістю майже 230 млн грн. 

Наведені дані лише частково характеризують результати роботи ВАКС. А якщо дивитися на ширшу картинку, то важливо знати, скільки обвинувальних вироків набрали законної сили, скільки засуджених реально позбавлено волі та скільки серед них топпосадовців. Так само слід розрізняти призначені й фактично виконані штрафи, конфіскації та відшкодування завданої державі шкоди. Відповідний захід Дорожньої карти верховенства права мали б реалізувати до кінця 2026 року.

Добровільні платежі за угодами, зокрема внески на потреби ЗСУ, мають суспільну користь, але не є покаранням, їх також складно визначити як повернення втрачених державою ресурсів. Хоча це й показує, яким чином засобами кримінальної юстиції намагаються працювати над поповненням бюджету.

Звідки ж узялася така позитивна зміна? Можемо дати цьому декілька пояснень.

Передусім варто згадати, що одноособовий розгляд, запроваджений законодавчо ще у 2024 році, підтвердив свою ефективність на практиці: частка справ, що розглядаються одноособово, зросла з 22% до 29% від усього масиву проваджень на розгляді ВАКС. 

Різниця у строках промовиста, адже справи в одноособовому розгляді завершуються в середньому за 11 місяців, тоді як колегіальний розгляд триває в середньому майже 3 роки 9 місяців. В окремих випадках одноособовий розгляд виявився ще швидшим: справу щодо в. о. директора одного з державних підприємств Інституту НААН України Вікторії Полтавченко суд розглянув лише за 5 місяців. Навіть довші провадження у такому форматі залишаються в порівняно помірних межах — наприклад, розгляд справи щодо депутата Білгород-Дністровської районної ради Одеської області Анатолія Хмільківського тривав рівно 1 рік.

Додатковий фактор, який імовірно посилить цю динаміку далі, — довгоочікуване кадрове поповнення суду. Дві судді, призначені за результатами другого конкурсу до ВАКС, уже головують у низці резонансних проваджень, що помітно розвантажило суд. А оскільки на сьогодні Президент України призначив ще 17 переможців конкурсу на посади суддів ВАКС та Апеляційної палати, масштаб кадрового підсилення суду зросте ще більше. Водночас призначення ще 5 суддів наразі підвішене.

Окремо варто подивитися на структуру вироків за останні 12 місяців — із 1 липня 2025 року до 30 червня 2026-го. За цей період кількість вироків на підставі угод зросла до 72 проти 58 за попередні 12 місяців, хоча їхня частка серед усіх обвинувальних вироків трохи знизилася — із 66% до 62%.

При цьому вперше з’явилися випадки, коли засуджений за угодою все ж відбуває реальне, хоч і коротше покарання. Так, після укладення однієї з найгучніших угод за минулий рік згідно з вироком ексголова Верховного Суду Всеволод Князєв усе одно на 4 роки позбавлений волі. Змінюється й підхід до прозорості: наприклад, у справі керівника Агентства місцевих доріг Полтавської області Олексія Басана суд закрив від публічного доступу лише частину відомостей, а не весь текст вироку, як це робили зазвичай. Це поки виняток, а не стандартна практика, але важливий сам факт, що такий підхід застосовується. 

Водночас зростання кількості угод саме по собі ще не свідчить про їхню ефективність. У топкорупційних справах їхня цінність полягає не лише у швидшому вироку, а й у викривальних показаннях проти інших учасників та організаторів схем. Таку інформацію не завжди можна оприлюднювати одразу, щоб не зашкодити подальшому розслідуванню. Однак згодом слід оцінити, чи привели ці свідчення до нових вироків. Наразі політика САП щодо укладення угод і критерії «суспільного інтересу» не завжди зрозумілі, а частину вироків закривають повністю. Тому САП і ВАКС мають не лише застосовувати цей інструмент, а й переконливо пояснювати суспільству його мету та результати.

Кількісні дані пояснюють, чому суспільство ставиться до таких угод насторожено. Майже половина обвинувачених зобов’язалася перерахувати від 10 тисяч до 20 мільйонів гривень на потреби ЗСУ, однак реальні, хоча й пом’якшені, строки ув’язнення фігуранти отримали лише у трьох справах. Сторони також не домовлялися про великі штрафи як додаткове покарання. За даними опитування TI Ukraine, 60% українців вважають головним критерієм ефективної боротьби з корупцією реальне покарання — ув’язнення або конфіскацію майна.

Важливо розуміти природу окресленого тут прогресу. Це не про те, що ВАКС «навчився» ефективніше працювати в незмінних умовах, а більше свідчить, що інструменти, ухвалені законодавцем раніше — часто недосконало прописані, з прогалинами й неоднозначностями, — нарешті почали давати вимірюваний результат на практиці. 

Наприклад, той же безперечно прогресивний одноособовий розгляд і досі не має єдиного підходу до того, коли обвинувачений може вимагати, аби справу  розглядала все ж таки колегія суддів. Та ще й необґрунтовані винятки на одноособовий розгляд для окремих категорій посадовців (наприклад, справ про недостовірне декларування нардепів) звужують потенціал цього механізму. Але навіть у такому недобудованому вигляді одноособовий розгляд працює і, як бачимо, дає відчутний ефект.

Чому тренд до зростання ефективності розгляду справ ВАКС поки що нестійкий

Річ у тім, що саме зовнішні проблеми, розв’язання яких передусім залежить від парламенту, роками лишаються без реагування. А це означає, що досягнутий прогрес можна будь-якої миті втратити.

Наприклад, неефективне регулювання строків давності, яке ми послідовно фіксуємо ще з 2023 року, не просто залишилося нерозв’язаним, а лише загострилося. Тривалий розгляд топкорупційної справи сам по собі не перериває перебігу строку давності, тому провадження може завершитися не рішенням про винуватість, а звільненням особи через сплив установленого законом часу. Переривання строку означало б, що після визначеної законом події його відлік починається заново, а не продовжується з моменту, на якому був зупинений. За останній рік кількість осіб, звільнених від відповідальності через сплив строків, зросла із 13 до 22, а від покарання — з однієї до дев’яти.

Левова частка таких закриттів припадає на статті 364 та 368 Кримінального кодексу — ті, за якими зокрема кваліфікують топкорупцію. За цією підставою від відповідальності звільнили, зокрема, ексміністра аграрної політики Миколу Присяжнюка, якого підозрювали у забезпеченні незаконної перемоги приватних фірм у торгах Аграрного фонду на суму понад 521 млн грн, і одразу чотирьох фігурантів справи про корупцію в Одеському порту зі збитками понад 21 млн грн. Про окремі проблеми, які призвели до спливу строків давності, та й загалом відстежити особливості розгляду подібних справ, можна на нашій платформі «ВАКС вирішив».

Тиск на суд і спроби ревізії його інституційної спроможності — на кшталт того, що відбувалося довкола ТСК Власенка-Бужанського, — теж не додають стабільності. Ми вивчили звіт цієї комісії і дійшли висновку, що документ побудований на вибірковому аналізі й містить чимало нелогічних та маніпулятивних висновків. 

Ефективність ВАКС не можна зводити лише до співвідношення витрат на його утримання та коштів, стягнутих до бюджету. Головне завдання суду — незалежне й справедливе правосуддя у справах про топкорупцію, а його суспільний результат вимірюється також невідворотністю покарання та довірою до судових рішень.

Водночас суспільство має право знати і фінансовий результат роботи ВАКС: скільки держава витрачає на його утримання та який обсяг конфіскацій, штрафів і відшкодувань не лише призначено, а й фактично виконано. Відсутність узагальнених даних не робить це питання маніпулятивним, а свідчить про потребу в окремому аналізі.

Показово й те, що сам голова ТСК Сергій Власенко публічно заявляв про тиск і політичні переслідування з боку НАБУ, САП та ВАКС ще до завершення роботи комісії, а це вже викликає сумніви в неупередженості підсумкових висновків. Подібні епізоди відволікають ресурс і увагу суду від профільної роботи.

Ще одна деталь, яку варто знову проговорити чітко: ВАКС — це орган правосуддя, а не частина слідчо-прокурорського тандему. А це означає, що завдання суду полягає не в тому, щоб показувати результат разом із НАБУ та САП, а передусім у неупередженій перевірці якості їхньої роботи. І саме тому, зокрема, суд має виправдовувати фігурантів там, де сторона обвинувачення не довела свою позицію. 

При цьому нагадаю, що НАБУ і САП — лише одна зі сторін процесу, поряд з адвокатами та обвинуваченими. І те, що детективи й прокурори проводять дедалі резонансніші розслідування щодо топпосадовців, підвищує ставки для суду, але не робить ВАКС «продовженням» слідства. Навпаки, резонансність цих розслідувань підкреслює, наскільки критично важливою є інституційна незалежність Антикорсуду. 

І хоч більшість резонансних проваджень, як справи «Мідаса» та «Династія», ще перебувають на стадії розслідування, ВАКС на етапі обрання запобіжних заходів для їх фігурантів уже показав свою послідовність та неупередженість. Натомість справа за обвинуваченням Юлії Тимошенко досить швидко з етапу досудового розслідування перейшла на судовий розгляд. Під час підготовки до її розгляду захист використав аргумент про те, що жоден суддя не може бути неупередженим до політикині з огляду на її сталу риторику. Наразі ж там триває підготовче засідання.

Що потрібно, щоб натяк на позитивні зміни перетворився на тенденцію

Без законодавчих змін позитивна динаміка залишиться крихкою. Вона може непередбачувано коливатися від справи до справи, від періоду до періоду, залежно від того, які саме провадження дійшли до фіналу цього року.

Щоб закріпити тренд, парламенту потрібно:

1. Ухвалити зміни до статті 49 Кримінального кодексу, які реально переривають, а не лише зупиняють перебіг строків давності у топкорупційних справах.
2. Надати суду дієві інструменти проти зловживання процесуальними правами — зокрема повноваження накладати грошові стягнення на адвокатів.
3. Скасувати автоматичне закриття справ через формальний сплив строків досудового розслідування.
4. Усунути неоднозначність у визначенні моменту переходу до колегіального розгляду та прибрати невиправдані винятки з одноособового розгляду.

Роками ми бачили, як народні обранці не ухвалювали ці зміни — попри те, що про них неодноразово говорили на різних рівнях. Можливо, причиною для цього ставало те, що все більше самих нардепів ставали фігурантами корупційних справ. Можливо, причини в стагнації роботи самої Ради на восьмому році цього скликання. Проте ці та інші аргументи вже не можуть залишатися виправданнями для того, щоб не впроваджувати необхідні зміни. 

Натомість з’явилися нові виклики, пов’язані не лише з розміром застав у топкорупційних справах, а й із походженням коштів, які за підозрюваних вносять треті особи та компанії. Показовий приклад — застава за ексміністра Германа Галущенка, яку суд зменшив із 200 до 150 млн грн. За версією слідства, ці кошти збирали та легалізували через десятки підприємств і понад сотню фінансових операцій, після чого чотири компанії перерахували їх на спеціальний рахунок ВАКС. Серед осіб, яких слідство підозрює в організації цієї схеми, — колишня заступниця керівника Офісу президента Ірина Мудра. Водночас самій Мудрій суд визначив заставу у 20 млн грн.

Ці випадки ставлять ширше питання: хто і на якому етапі має перевіряти законність походження застави та чи повинен суд реагувати, якщо гроші надходять від компаній із сумнівною фінансовою історією? Те саме стосується компенсацій, відшкодувань і платежів на користь ЗСУ в межах угод: чи перевіряють походження цих коштів і самих платників? Відповідні законодавчі ініціативи вже зареєстровані у Верховній Раді, однак їх розгляд залишається підвішеним. Докладніше про можливі механізми такої перевірки та особливості укладення угод у топкорупційних справах ми розповімо в окремих матеріалах.

Від того, наскільки прозорими й обґрунтованими будуть рішення про застави, залежить довіра до запобіжних заходів у топкорупційних справах. Натомість ефективність угод слід оцінювати за іншими критеріями: справедливістю покарання, користю викривальних показань, поверненням державі втрачених ресурсів і зрозумілим для суспільства результатом.

Після виходу з канікул парламентарі не розглянули жодної антикорупційної ініціативи. З порядку денного видалили навіть розгляд проєкту Антикорупційної стратегії на 2026–2030 роки, а від вчасного ухвалення цього документа — до кінця вересня — залежить не лише комплексна боротьба з корупцією, а й фінансова підтримка України в межах Ukraine Facility Plan. Це важливо і для ВАКС: без цілісної державної антикорупційної політики необхідні суду законодавчі зміни й надалі ухвалюватимуться ситуативно або відкладатимуться.

Поки парламент відкладає необхідні рішення, досягнутий ВАКС прогрес залишатиметься крихким.

1. НАБУ і САП — одні з найбільш незалежних правоохоронних органів, які не піддаються впливу від найвищих держорганів. Навіть коли ідеться про ОП.

Мудра і Микитась на плівках прямо говорять, що заходити до антикорупційних органів із «звичними» для українського політикуму пропозиціями чи тиском — марна справа. Фігуранти розмов відкритим текстом визнають автономність НАБУ і САП, фактично констатуючи: Банкова більше не є парасолькою, яка може гарантувати недоторканність чи спустити справу на гальмах. Це слугує найкращим доказом того, що за роки реформ НАБУ та САП спромоглися сформувати стійкий імунітет до зовнішніх вказівок.

Для суспільства та міжнародних партнерів це важливий маркер реальної незалежності антикорструктур. Коли розслідування зачіпає посадовців рівня заступника керівника Офісу Президента, це демонструє відсутність «недоторканних» незалежно від посади чи наближеності до кабінетів ухвалення рішень. Інституційна незалежність у цьому випадку випередила приватні політичні домовленості. І так само ми побачили, що торішні протести на захист незалежності НАБУ і САП не були марними.

2. Нинішні високопосадовці не гребують брати участь у схемах разом з особами, уже підозрюваними чи обвинуваченими у корупції.

Як-от з Микитасем, для якого підозра у справі «Форест Гамп» стала вже п’ятою. Попри токсичний бекграунд, шлейф кримінальних проваджень і постійне перебування під прицілом правоохоронців, такі фігуранти все одно залишаються бажаними партнерами для чинних можновладців, адже вміють і «порішати», і мають чимало потрібних контактів. Це свідчить про глибоку деформацію влади, де напрацьовані схеми та готові зв’язки цінуються вище за будь-які репутаційні ризики.

Залучення таких осіб підкреслює вузькість кола тих, хто готовий прокручувати сумнівні операції на самому верху. Високопосадовці, ймовірно, свідомо йдуть на спільні дії з тими, чия репутація вже скомпрометована, сподіваючись, що статус та наявні важелі впливу зможуть перекрити токсичність партнерів. Проте кожна нова підозра лише множить системні провали цієї співпраці.

3. Чимало можновладців, попри запевнення перед міжнародними партнерами, все одно хочуть встановити впливовий контроль над антикорорганами.

Публічні декларації про відданість реформам і виконання вимог євроінтеграції регулярно розбиваються об кулуарні спроби підпорядкувати собі ключові інституції. Для багатьох представників влади незалежність НАБУ і САП залишається зручним гаслом лише для зовнішнього споживання, тоді як усередині системи триває постійний пошук «шпарин» та важелів впливу. Бажання контролювати процес призначення керівництва, перебіг розслідувань чи процедуру аудиту нікуди не зникло. Як і думки про створення власного «кадрового резерву» для таких інституцій.

Ця подвійність стандартів створює постійну загрозу для всієї антикорупційної архітектури країни. Намагання розставити лояльних людей або обмежити процесуальну самостійність прокурорів і детективів викривають головне: влада все ще сприймає контрольованість правоохоронців як елемент власної безпеки. Саме тому збереження незалежності цих органів залишається щоденним викликом, а не вже вирішеним завданням.

4. Позитивні рішення і добрі вчинки високопосадовця не стають для нього індульгенцією.

Попри всю роботу Ірини Мудрої в організації Спеціального трибуналу для розгляду злочинів у війні Росії проти України, її участь у справі про збір застави Галущенку і рейдерське захоплення державних підприємств не буде забута. Тривалий час Мудру сприймали як ключову драйверку міжнародних репараційних механізмів, проте підозра суттєво вплинула на її репутацію. Політична реальність доводить: жодні минулі заслуги чи високі державницькі місії не можуть слугувати «щитом» або авансом для виправдання протиправних дій.

Військовий та дипломатичний контекст лише підвищує планку вимог суспільства до етики чиновників. В українську історію та публічний простір посадовиця увійде не через виступи на міжнародних майданчиках, а через банальну участь у тіньових схемах із відмивання коштів та протиправного перерозподілу активів. Це тверезий урок для кожного у владних кабінетах: публічні досягнення не покривають прихованих імовірно корупційних дій, а суспільство не видаватиме індульгенцій за минулі досягнення.

5. Ми не знаємо глибини і масштабу поширення корупції, але їх стає все важче приховати. І вже маємо передумови, щоб винні в таких схемах були покарані.

З листопада минулого року, після перших підозр у справі «Мідас», ми отримали ще низку гучних розслідувань, і їхній спектр, як і спектр залучених осіб, далі розширюється. Але ми вже бачимо динаміку цих справ, і сам факт такої роботи свідчить не стільки про поширеність корупції, скільки про те, що, з високою ймовірністю, вона буде викрита, а фігуранти постануть перед судом. 

Постійний потік нових підозр викриває реальну глибину проблеми, але водночас формує принципово новий рівень прозорості. Системність дій антикорупційного блоку поступово змінює математику ризику для потенційних корупціонерів: ціна викриття стає вищою за будь-який потенційний тіньовий прибуток. Коли правоохоронні органи працюють без огляду на кабінети, сама неминучість розголосу мала б ставати найпотужнішим інструментом запобігання новим імовірним злочинам. І це вже працює — як ми пам’ятаємо, співробітники Міністерства юстиції так і не пішли на співпрацю з організованою злочинною групою на чолі з Микитасем і Мудрою.

6. Націоналізація російського активу не означає, що він якісно працюватиме на користь України.

Це урок ще не вивчений і не до кінця розібраний, але сигнальні прапорці вже розставлені. Бо ж саме після націоналізації російського «Альфа-банку» і перетворення його на державний «Сенс Банк» з’явилися передумови для того, щоб зацікавлені особи ввели до його правління потрібних людей і проводили через цей банк потрібні операції. Націоналізація ворожого майна під патріотичними гаслами фактично відкрила шлях до створення нового тіньового ресурсу під дахом державних структур. Зміна формального власника з російського олігарха на українську державу не змінила суті: банк опинився під загрозою перетворення на ручний інструмент для схематозу.

Цей епізод підсвічує одну з найбільших системних небезпек процесу вилучення російського майна з української економіки: відсутність незалежного управління перетворює вилучені активи на ласий шматок для внутрішніх ділків. Передання майна у власність держави без прозорого громадського контролю та незалежного менеджменту лише плодить спокусу використати ці ресурси для легалізації брудних грошей чи задоволення приватних інтересів. Конфіскувати актив у ворога — це лише чверть справи, головне — не дати розікрасти чи підім’яти його вже всередині країни.

 

***

Розслідування справ «Форест Гамп» та «Феміда» ще тривають, і презумпцію невинуватості ніхто не скасовував. Проте дані, оприлюднені на плівках і під час засідань щодо обрання запобіжних заходів фігурантам, змушують задуматися над такими уроками уже зараз. Як і над тим, як ці нові знання надалі використовувати на практиці.

Як є зараз

Порядок внесення застави. Відповідно до статті 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів на спеціальний рахунок для забезпечення виконання підозрюваним або обвинуваченим покладених на нього обов’язків. Заставу може вносити як сам підозрюваний або обвинувачений, так і будь-яка інша фізична або юридична особа (заставодавець), за винятком державних і комунальних підприємств та установ, що фінансуються з бюджету. Чинна редакція статті не встановлює механізму публічного оприлюднення відомостей про застосування застави як запобіжного заходу.

Регулювання у сфері фінмоніторингу. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі — Закон про протидію легалізації доходів, Закон) наразі не виокремлює операцію з внесення коштів як застави у кримінальному провадженні в окрему категорію. Відповідно до статті 11 Закону, належна перевірка клієнта (ідентифікація, верифікація, встановлення кінцевого бенефіціарного власника, з’ясування джерела коштів) здійснюється суб’єктом первинного фінансового моніторингу на загальних підставах — зокрема, у разі встановлення ділових відносин, наявності підозри або проведення разової фінансової операції на суму, що дорівнює чи перевищує пороги, встановлені статтею 20 Закону.

Фінансова операція є пороговою (тобто підлягає обов’язковому інформуванню Держфінмоніторингу) за одночасної наявності двох умов: 

• сума операції дорівнює чи перевищує 400 тисяч гривень; 
• операція має одну з визначених законом ознак підвищеного ризику, серед яких фінансові операції з готівкою (внесення, переказ, отримання коштів), зв’язок сторони операції з державою-агресором чи неблагонадійною юрисдикцією, участь політично значущої особи, транскордонний переказ, операція е-резидента.

Закон наділяє суб’єкта первинного фінансового моніторингу правом (а за наявності підозри у вчиненні кримінального правопорушення — обов’язком) зупинити підозрілу фінансову операцію на два робочі дні з подальшим можливим продовженням зупинення Держфінмоніторингом. Однак це загальний інструмент, застосування якого залежить від суб’єктивної оцінки підозрілості операції конкретним банком, а не від імперативної вимоги закону щодо застав як таких.

Таким чином, на сьогодні: 

• банк, що приймає кошти застави, не зобов’язаний законом здійснювати цільову перевірку джерела саме цих коштів до моменту зарахування; 
• операція з внесення застави не є автоматично пороговою і не підлягає обов’язковому інформуванню Держфінмоніторингу незалежно від суми та наявності зв’язку заставодавця з підозрюваним; 
• відсутній законодавчо визначений механізм зупинення зарахування коштів застави у разі неможливості підтвердити їх походження до моменту, коли кошти вже перебувають на рахунку суду; 
• інформація про заставодавців, суми застав та рух цих коштів не підлягає обов’язковому публічному оприлюдненню.

Що пропонують автори законопроєкту

Пропоновані зміни стосуються норм КПК України та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Публікація інформації про заставодавців

КПК України пропонують доповнити обов’язком органу (установи), на рахунок якого надійшли кошти для сплати застави, не пізніше трьох робочих днів з дня їх надходження передати відповідну інформацію Державній судовій адміністрації України (ДСА) для оприлюднення. 

ДСА ж зобовʼязана не пізніше трьох робочих днів з дня отримання цієї інформації оприлюднити на своєму офіційному вебсайті дату та номер кримінального провадження в ЄРДР, дату та номер судового рішення про заставу, ПІБ заставодавця (фізичної особи) або найменування та код ЄДРПОУ (юридичної особи), а також розмір і дату надходження коштів.

Звернення застави в дохід держави, якщо законність походження коштів на неї не підтверджено

КПК України також доповнюють новою нормою, яка визначає, що кошти застави звертаються в дохід держави у разі, якщо в порядку, визначеному Законом, неможливо підтвердити законність джерела цих коштів — повністю або у відповідній частині.

Питання вирішується в тому ж процесуальному порядку, що й звернення застави в дохід держави за невиконання обов’язків (частина 9 статті 182 КПК України).

Спеціальний обовʼязок банків та інших СПФМ щодо перевірки застав

Додається нова частина 23 у статті 11 Закону, яка встановлює спеціальний обов’язок суб’єкта первинного фінансового моніторингу (СПФМ), що здійснює переказ коштів застави на рахунок за статтею 182 КПК України, до моменту такого переказу:

• ідентифікувати та верифікувати особу, яка вносить заставу (незалежно від того, підозрюваний/обвинувачений це чи третя особа);
• вжити заходів для встановлення джерела коштів, а якщо заставу вносить третя особа — також джерела її статків (для фізичної особи) або джерела походження активів (для юридичної особи);
• якщо заставу вносить особа, відмінна від підозрюваного/обвинуваченого, — встановити наявність чи відсутність її зв’язку з підозрюваним (обвинуваченим), задокументувати цей факт і зазначити характер зв’язку (родинний, договірний, корпоративний, трудовий тощо);
• у разі неможливості підтвердити джерело коштів на підставі офіційних документів — зупинити зарахування коштів у порядку статті 23 Закону.

Внесення застави – завжди порогова операція

Автори пропонують визначити, що фінансова операція з внесення коштів застави у кримінальному провадженні визнається пороговою незалежно від суми — тобто автоматично, без потреби у додаткових ознаках ризику, на відміну від загального правила, визначеного у Законі. 

СПФМ зобов’язаний повідомити Держфінмоніторинг про таку операцію не пізніше наступного робочого дня з дня зарахування коштів. У повідомленні він повинен зазначити номер кримінального провадження та суд, який ухвалив рішення про заставу, розмір застави, відомості про особу, яка фактично внесла кошти (включно з даними про кінцевого бенефіціарного власника для юридичної особи), наявність і характер зв’язку заставодавця з підозрюваним (обвинуваченим), а також результати перевірки джерела коштів за новою частиною 23 статті 11 та підтвердні документи (за наявності).

Обовʼязкове зупинення фінансової операції

За пропозицією народних депутатів СПФМ зобов’язаний зупинити фінансову операцію зі внесення застави, якщо неможливо підтвердити законність джерела цих коштів відповідно до пункту 5 частини 23 статті 11. 

Це доповнює наявне загальне право/обов’язок зупиняти підозрілі операції — після прийняття законопроєкту №15388 для застав такі дії з питання суб’єктивної оцінки підозрілості банком перетворяться у пряму законодавча вимога, що спрацьовуватиме автоматично при недоведеності джерела коштів.

Оцінка положень законопроєкту

Загальний вектор пропонованих змін є обґрунтованим і може розвʼязати ідентифіковані проблеми. Але окремі законодавчі пропозиції слід збалансувати, із тим, щоб вони не створили загрозу порушенню права на свободу та особисту недоторканність, а також неправомірного розкриття персональних даних.

Взагалі перевірка законності коштів застави є важливим аспектом у застосуванні запобіжних заходів у інших державах. У практиці судів США (federal courts) навіть існує усталена доктрина «Nebbia hearing», що походить від справи United States v. Jean Nebbia. 

У цій справі Небіа, якого звинувачували в контрабанді 95 кг героїну, вніс готівкову заставу $100 000 банківським чеком, але уряд відмовився прийняти заставу без встановлення джерела коштів. Суд другого апеляційнийного округу підтримав право суду з’ясовувати походження коштів застави, сформулювавши принцип: «суспільство просить не суму застави, а присутність обвинуваченого». Тобто сама лише готівка не гарантує стримувального ефекту застави, якщо кошти не належать реально підозрюваному чи не створюють для нього справжньої фінансової втрати в разі втечі.

Це суголосно з позицією Конституційного Суду України. Згідно із нею, застава функціонально виправдана лише тоді, коли вона є реальною альтернативою триманню під вартою і має справжній стримувальний ефект для конкретної особи. 

Якщо ж кошти застави підозрюваному фактично не належать і не створюють для нього ризику втрати, стримувальна функція застави обнуляється — а це прямий аргумент на користь того, що перевірка джерела коштів як така не суперечить, а навпаки, зміцнює конституційний сенс інституту застави, як його розуміє і український, і американський суд.

Але є суттєва різниця між тим, що пропонують автори законопроєкту №15388, і тим, що існує у Штатах:

• Nebbia-перевірка дискреційна, ініціюється судом ad hoc, як правило, у справах з підвищеним ризиком (наркотрафік, великі суми), а не автоматично для кожної застави незалежно від суми;
• перевірка відбувається в межах судового провадження, під процесуальним контролем судді;
• не вимагається публічного оприлюднення особи заставодавця — перевірка залишається частиною матеріалів справи.

Тобто американський досвід виправдовує саму ідею контролю джерела коштів.  Однак разом з тим є окремі проблеми, які можуть виникнути при застосуванні положень цього закону.

Неоднорідна якість і тривалість фінмоніторингу

Первинний фінансовий моніторинг здійснюють різні субʼєкти – банки, інші фінансові установи. Українське законодавство у межах ризик-орієнтованого підходу дозволяє банкам встановлювати власні внутрішні тригери ризику, суворіші за мінімальні законодавчі вимоги, і банки не зобов’язані розкривати ці критерії.  

За даними НБУ, у 2025 році надійшло 60 926 звернень громадян щодо роботи банків, з яких 6 423 (10,54%) стосувалися блокування або арешту рахунків. Це може вказувати на системну неоднорідність якості й глибини перевірки між різними СПФМ. До того ж, розгляд документів у межах фінмоніторингу за законом може тривати понад 20 днів, тоді як норми законопроєкту передбачають динамічність процесу такої перевірки.

Оцінюючи це в світлі законодавчих пропозицій, можемо зробити висновок, що сама перевірка джерела коштів застави стає заручником якості конкретного банку, а не об’єктивних критеріїв. Два підозрювані в подібних обставинах можуть отримати принципово різний час на звільнення з-під варти, і все залежатиме від того, у якому банку обслуговується їхній заставодавець. Це може створити проблему дискримінації з огляду на операційну якість фінустанови.

Понад те, якщо перевірка законності джерела коштів розтягується на тижні, то застава — навіть призначена судом і навіть за наявності коштів у заставодавця — фактично не звільняє підозрюваного, поки не завершиться перевірка. Це може призвести до ситуації перетворення застави на завуальований спосіб тримання під вартою — коли формальне право на альтернативу є, а реальна можливість нею скористатися — ні. Це системний ризик, оскільки законопроєкт не передбачає граничного строку перевірки.

Потенційно широке коло осіб, дані яких можуть публікуватись

Ознайомлення зі статистичними даними дозволяє оцінити масштаби навантаження на СПФМ та кількість даних, які має оприлюднювати ДСА, якщо законопроєкт приймуть. 

Так, згідно із судовою статистикою у 2025 році на розгляді у загальних місцевих судах (без ВАКС) перебувало 1 116 клопотань про заставу, 43 893 клопотань про тримання під вартою (частина із них, імовірно, передбачала заставу як альтернативу триманню під вартою). Задоволено було 776 клопотань про заставу та 23 049 клопотання про тримання під вартою. У ВАКС зі 111 розглянутих клопотань про тримання під вартою було задоволено 75, а також були задоволені всі 85 клопотань про заставу.

Згідно зі статистикою роботи органів прокуратури, у 2025 році подано 959 клопотань про заставу, 26 686 клопотань про тримання під вартою (тут йдеться лише про ті клопотання про запобіжний захід, які подавали прокурори, але їх також можуть подавати слідчі). У цьому звіті також вказано, що у 2025 році 3 215 осіб звільнено з-під варти на стадії досудового розслідування у зв’язку з внесенням застави.

Відтак реальний масштаб застосування застави в Україні перевищує 4000 осіб на рік, більшість з яких проходять через механізм сплати застави, вже визначеної в ухвалі про тримання під вартою, без окремого судового засідання. Тому слід враховувати, що законопроєкт, обґрунтований справами про корупцію на найвищому рівні, за конструкцією поширюватиметься на весь масив кримінальних справ.

Квазіконфіскаційний механізм звернення застави в дохід держави

Наразі такі правила застосовуються лише у тих випадках, коли підозрюваний чи обвинувачений порушив умови запобіжного заходу або ж заставодавець не виконав свої обовʼязки. Автори ж пропонують застосовувати його також «у разі непідтвердження законності походження коштів». Виглядає, що це новий та м’якший стандарт, і цей механізм фактично може стати новою формою конфіскації необґрунтованих активів.

ЄСПЛ визнає подібні режими сумісними з Конвенцією про захист прав людини (зокрема, Gogitidze and Others v. Georgia щодо необґрунтованих активів), але лише за умови достатніх процесуальних гарантій: чіткої законодавчої підстави, доступу до судового перегляду, змагальності, розумного стандарту доказування, права на оскарження. 

Однак у запропонованій редакції:

• не визначено стандарт доказування;
• процедура запозичена з частини 9 статті 182, яка створювалася для іншої ситуації (невиконання обов’язків заставодавцем або підозрюваним чи обвинуваченим), а не для змагального встановлення факту законності/незаконності джерела коштів;
• відсутнє окреме право на оскарження  такого рішення.

Позитивний елемент законодавчих пропозицій у цій частині — можливість часткового звернення в дохід держави, що відповідає принципу пропорційності. Але цього недостатньо без чіткіших процедурних запобіжників.

Висновки та рекомендації

Законопроєкт закриває реальну й підтверджену практикою прогалину і є пропорційним в частині обов’язку посилення стандартів протидії відмиванню коштів та оприлюднення інформації про застави, тому Transparency International Ukraine підтримує його прийняття за умови доопрацювання.

Задля того, щоб цей законопроєкт запроваджував пропорційні заходи, можемо надати такі рекомендації:

1. звузити сферу застосування — поширити посилений AML-контроль і публічне розкриття лише на застави у справах про тяжкі та особливо тяжкі корупційні злочини, злочини, повʼязані з організованою злочинністю (зокрема ст. 255 КК України), а також легалізацію доходів (ст. 209 КК України), а не на весь масив кримінальних справ;
2. сформувати граничні строки AML-перевірки, чітко визначити наслідки їх перевищення, а також врахувати ризик нерівномірної якості AML-перевірки різними СПФМ, запровадивши єдині мінімальні стандарти/строки перевірки саме для застав (або доручивши регулятору запровадити такі зміни);
3. визначити чіткий стандарт доказування для звернення застави в дохід держави «у разі непідтвердження законності походження коштів» — за аналогією з процесуальними гарантіями щодо необґрунтованих активів або ж визначити обовʼязок прокурора звернутись з клопотанням про арешт таких коштів із тим, щоб надалі ініціювати їх спеціальну конфіскацію у кримінальному провадженні.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

Тімур Міндіч («Карлсон») та Олександр Цукерман («Шугармен»)

Тімур Міндіч та Олександр Цукерман

За версією слідства, обидва спільно й узгоджено керували організацією, зокрема визначали правила конспірації (заборона називати прізвища, спілкування через месенджери, псевдоніми) та розподіляли кошти між учасниками. Обидва виїхали з країни до вручення підозр й оголошені в розшук.

Щодо них ВАКС прийняв такі рішення:

• 1 грудня 2025 року — заочне тримання під вартою Міндічу;
• 28 листопада 2025 — заочне тримання під вартою Цукерману.

Ігор Миронюк («Рокет»)

Ігор Миронюк. Фото: Суспільне Новини/Олексій Арунян

Провідник коштів від енергетичного сектору до «офісу» — саме через нього, за версією слідства, проходили основні суми готівки від Фурсенка (довіреної особи Цукермана) до «Карлсона». Слідство описує обох як тих, хто контролював грошові потоки, а не просто виконував доручення.

Щодо Миронюка рішення ВАКС змінювалися так після обрання першої запобіжки:

• 12 листопада 2025 року — тримання під вартою, застава 126 млн грн;
• 5 березня 2026 року — заставу зменшено до 100 млн грн;
• 31 березня 2026 року — АП ВАКС збільшила заставу знову до 126 млн грн;
• 29 квітня 2026 року — заставу зменшено до 112 млн грн;
• 23 червня 2026 року — заставу зменшено до 85 млн грн.

Наразі заставу за Миронюка так і не внесли, тож він дотепер перебуває під вартою. 

Дмитро Басов. Фото: РБК-Україна

Через посаду виконавчого директора з фізичного захисту та безпеки «Енергоатому» Басов забезпечував і легалізацію коштів, і функцію прикриття, зокрема саме він відповідав за виявлення й нейтралізацію «загроз» з боку контролюючих органів. Басов — другий (разом з Миронюком) фігурант з операційним контролем над потоками, а не просто виконавець.

Після обрання запобіжки його доля склалася так:

• 12 листопада 2025 року — слідчий суддя ВАКС прийняв рішення про тримання Басова під вартою із заставою 40 млн грн;
• 26 листопада 2025 року — застава внесена повністю;
• 10 липня 2026 року — нова підозра за легалізацію коштів у межах схеми «шлагбаум».

Ігор Фурсенко («Рьошик»)

Ігор Фурсенко. Фото: Суспільне Новини/Поліна Паламарчук

Довірена особа Цукермана в «бек-офісі»: забезпечував побутові умови для «офісу» й особисто брав участь у легалізації коштів.

Щодо Фурсенка:

• 12 листопада 2025 року — обрано запобіжку: тримання під вартою, застава 95 млн грн;
• 24 листопада 2025 — застава внесена.

Леся Устименко та Людмила Зоріна

Леся Устименко та Людмила Зоріна

Бухгалтерія злочинної організації  в «бек-офісі» була функціонально розподілена: за матеріалами справи, на Устименко було покладено ведення звітності, зокрема у файлі з умовною назвою «Манхеттен». На Зоріну — облік підставних компаній і документів. 

Щодо обох фігуранток:

• 12–13 листопада 2025 року — ВАКС обрав запобіжні заходи: тримання під вартою, застави 25 млн і 12 млн грн;
• 13 листопада 2025 року — застава 37 млн грн була внесена за обох.

Олексій Чернишов («Че Гевара»)

Олексій Чернишов. Фото його профілю у Facebook

Кінцевий отримувач частини легалізованих грошей в енергетичному епізоді — за даними слідства, кошти передавали йому напряму або через дружину. Чернишов проходить також окремим фігурантом у епізоді «Династія» — через його причетність до легалізації ймовірно здобутих у злочинний спосіб коштів на маєтки в Козині.

Доля Чернишова після цієї підозри:

• 18 листопада 2025 року — тримання під вартою, застава 51,6 млн грн;
• 19 листопада 2025 року — застава внесена двома приватними особами;
• 1 грудня 2025 року — АП ВАКС змінила запобіжний захід — суд скасував обов’язок здачі паспорта громадянина України;
• 12 травня 2026 року — повідомлено про ще одну підозру — в епізоді про відмивання коштів на елітному будівництві;
• 7 липня 2026 року — ВАКС не продовжив Чернишову обов’язок носити електронний браслет.

Проте це не перший запобіжний захід цьому фігуранту. Ще до «Мідаса», влітку 2025 року, Вищий антикорупційний суд обрав запобіжний захід на той час віцепрем’єру, міністру національної єдності Олексію Чернишову в справі про зловживання службовим становищем й одержанні неправомірної вигоди. До нього була застосована запобіжка у вигляді 120 млн грн застави. Вже через кілька днів заставу було внесено й урядовець вийшов із СІЗО. 

Саме після цієї підозри влада зробила спробу знищити незалежність НАБУ і САП.

Герман Галущенко («Професор»)

Герман Галущенко. Фото: Суспільне Новини

В основному епізоді він фігурує не як безпосередній організатор, а як особа, чиїм посадовим впливом (міністра енергетики) користувалися Басов і Миронюк для тиску на контрагентів «Енергоатому».

Доля Галущенка була бурхлива:

• 19 листопада 2025 року — звільнення з Мінʼюсту;
• 15 лютого 2026 року — Галущенка затримали при спробі покинути Україну та 16 лютого повідомили про підозру;
• 17 лютого 2026 — тримання під вартою, застава 200 млн грн;
• 15 квітня 2026 року — Галущенку продовжили запобіжний захід;
• 12 червня 2026 року — застава зменшена до 150 млн грн.;
• 29 червня 2026 року — застава внесена повністю.

Андрій Єрмак 

Андрій Єрмак. Фото: Суспільне Новини / Іван Антипенко

Проходить не за основним енергетичним епізодом, а окремо — за епізодом «Династія» (легалізація коштів на будівництво елітних маєтків). Про те, чи фігурує Єрмак на плівках операції «Мідас» достеменно не відомо.

Доля Єрмака після операції «Мідас»:

• 28 листопада 2025 року — звільнення з Офісу Президента України 
• 14 травня 2026 року — тримання під вартою, застава 140 млн грн
• 18 травня 2026 року — застава внесена 
• 10 серпня 2026 — ВАКС пом’якшив процесуальні обов’язки

По епізоду «Династія» Вищий антикорупційний суд (ВАКС) обрав запобіжні заходи ще чотирьом підозрюваним: Геннадію Опальчуку (застава 10,6 млн грн), Сергію Сіранчуку (застава 20 млн грн), Лілії Лисенко (застава 9,9 млн грн) та Марині Медведєвій (застава 15 млн грн). 

***

Як бачимо, дерево ймовірної високопосадової корупції, пов’язаної зі схемою «шлагбаум», розростається, про що свідчать останні вручені підозри, зокрема Ірині Мудрій, Максиму Микитасю та Віктору Дубовику.

Деталі дій фігурантів операції «Форест Гамп» та «Феміда» вже обговорюють в залах засідань ВАКС — там уже обирають запобіжки новим підозрюваним НАБУ-САП. 

І  зрештою, це можуть бути далеко не останні підозри по цих епізодах.

Як є зараз?

Чинний КК України наразі визначає, що перебіг давності зупиняється лише тоді, коли особа ухилилася від досудового розслідування або суду. При цьому, наприклад, військова служба обвинуваченого, через яку можуть зупинити судове провадження щодо нього, не зупиняє перебіг строків давності.

Направлення справи до суду теж не зупиняє перебігу строків давності. Понад те, строки продовжують спливати аж до набрання вироком законної сили — до спливу 30 днів на апеляційне оскарження або до завершення апеляційного розгляду.

Які є переваги пропонованих змін?

Законопроєкт №15354 реагує на те, що у низці справ НАБУ спливають строки давності, про що ми неодноразово згадували у межах багаторічного проєкту моніторингу справ Вищого антикорупційного суду. І так часто стається через значний час на міжнародну правову допомогу, тривале виконання експертиз, із запізнілою передачею справи до НАБУ чи зловживанням учасниками судових справ своїми процесуальними правами.

Так, у жовтні 2025 року ВАКС закрив кримінальне провадження щодо ексміністра інфраструктури Андрія Пивоварського через сплив строків давності. У липні цього року ВАКС закрив через строки давності справу Людмили Солотви, яку обвинувачували у пособництві Насірову. Справа самого Романа Насірова також була на межі закриття. Вона розглядалася у двох інстанціях 6,5 років і супроводжувалася численними затягуваннями з боку захисту, через що Насіров отримав вирок за декілька днів до закінчення визначеного КК України десятирічного строку давності.

Схожа проблема проявляється і в інших резонансних провадженнях, наприклад, у  справа ОГХК, у якій один з обвинувачених мобілізувався, що майже повністю паралізувало нормальний судовий розгляд. А поки повноцінного судового розгляду не відбувається, строки давності у ній спливають.

Тому сама ідея законопроєкту є правильною, адже строки давності не повинні перешкоджати притягненню до відповідальності осіб, які перебувають на військовій службі. А завершення апеляційного розгляду не має стати моментом, коли обрахунок таких строків припиняється.

Якщо справа вже передана до суду, державі варто не втратити можливість отримати рішення по суті лише через те, що судовий розгляд триває довго, або учасники процесу його затягують. Це особливо важливо для корупційних справ.

Що слід удосконалити

Переривання, а не зупинення строків давності може дати більше гарантій учасникам судових процесів  

Автори законопроєкту пропонують визначити, що строки зупиняються з направленням обвинувального акта до суду лише у тяжких та особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушеннях. Підстава ж для відновлення строків давності лише одна – винесення ухвали суду про повернення обвинувального акта. 

Однак у КК України визначено, що спеціальний недиференційований строк давності, після закінчення якого особа, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності навіть у разі ухилення від правосуддя, становить 15 років. Такий висновок у 2023 році підтвердила і Велика Палата Верховного Суду. Ідентичний строк встановлено для особливо тяжких кримінальних правопорушень, а для тяжких – 10 років. Відтак із запропонованих змін випливає, що у порівнянні з чинним регулюванням вдастся «виграти» лише 5 додаткових років для тяжких корупційних злочинів.

Разом із тим, треба вказати на не зовсім вдалу композицію внесених змін. Відповідно до запропонованої редакції ч. 2 ст. 49 КК України, речення «У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку — п’ять років» розташоване одразу після опису нової підстави зупинення — мобілізації чи прийняття на військову службу за контрактом. Відповідно це формулювання — «з’явлення особи із зізнанням» та «затримання» — з огляду на зміни буде стосуватись мобілізації особи, а не (як певно задумували автори) ухилення особи від досудового розслідування або суду. 

Скриншот з порівняльної таблиці пропонованих змін до КК України

Ця редакційна неточність створює реальний ризик неоднозначного тлумачення нової норми.

Окрім цього, сам підхід щодо зупинення строку давності направленням обвинувального акту до суду створює додаткові проблеми:

• відсутня змістовна норма щодо підстав відновлення перебігу строку давності. Адже повернення обвинувального акта не так часто трапляється у практиці НАБУ та САП;
• поширення цього правила лише на справи про тяжкі та особливо тяжкі корупційні кримінальні правопорушення  — це неточне та безпідставне звуження. У такому разі поза реакцією законодавця залишаються нетяжкі корупційні та повʼязані з корупцією злочини, передбачені ст. 366-2 та 366-3, ч. 1 і 2 ст. 369-2, ч. 1 ст. 369, ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 191.

З огляду на це більш збалансованим рішенням було б не зупиняти строки давності з моменту направлення обвинувального акта до суду, а переривати їх перебіг. Або ж визначити, що вони будуть тривати до моменту постановлення вироку суду першої інстанції.

Такий підхід дозволить зберегти стимул для сторін і суду розглядати справу без невиправданих затягувань, але водночас не допустить ситуацій, коли справа вже розглянута по суті, вирок ухвалено, однак особу звільняють від відповідальності лише тому, що строки давності спливли на етапі апеляційного перегляду. При цьому, якщо перебіг строку давності триватиме до моменту постановлення вироку суду першої інстанції, то суд слід наділити якісними інструментами протидії зловживанню процесуальними правами.

Зміни положень щодо строків давності мають стосуватись усіх корупційних та повʼязаних з корупцією правопорушень

Автори законопроєкту пропонують зупиняти строки давності у разі військової служби лише тоді, коли справу розслідує НАБУ або її направив до суду прокурор САП.

Проблема в тому, що корупційні та топкорупційні справи подекуди розслідують не лише НАБУ, а й ДБР, Нацпол та БЕБ. за статистикою більшість вироків щодо корупції виносять місцеві суди за матеріалами цих органів, і хоч вони переважно менш складні, та їх значно більше. За останньою статистикою за 2025 рік місцеві суди засудили 3268 осіб за вчинення корупційних та повʼязаних з корупцією кримінальних правопорушень, передбачених приміткою до ст. 45 КК України.

Оскільки КК України уже містить перелік таких кримінальних правопорушень, то для більшої системності правового регулювання логічніше зупиняти перебіг строків давності через мобілізацію підозрюваних/обвинувачених не лише у справах НАБУ та САП, а у всіх справах щодо кримінальних правопорушень, передбачених приміткою до ст. 45 КК України.

Крім цього, у законопроєкті №15333 пропонується вдосконалити підстави для зупинення судового розгляду, поширивши їх не лише на обвинувачених у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного кримінального правопорушення, а на всі кримінальні провадження. Відтак складно простежити чітку логіку, чому перебіг строків давності має зупинятись у разі військової служби лише тоді, коли справу розслідує НАБУ або її направив до суду прокурор САП. 

Таким чином, слід поширити зупинення строків через мобілізацію фігурантів на всі кримінальні провадження щодо корупційних та пов’язаних з корупцією кримінальних правопорушень, передбачені приміткою до ст. 45 КК України.

Регулювання строків давності вимагають комплексних змін 

Враховуючи, що автори законопроєкту визнають проблеми з урегулюванням строків давності, слід забезпечити комплексне оновлення цього інституту.

TI Ukraine в межах моніторингу справ ВАКС системно досліджувала питання строків давності у корупційних справах і дійшла до висновків, що строки давності притягнення до кримінальної відповідальності треба вдосконалювати в кількох напрямках: 

• пропорційно посилити кримінальну відповідальність за окремі кримінальні правопорушення, що призведе до збільшення строків давності; 
• встановити додаткові підстави для зупинення перебігу строку давності, наприклад міжнародна правова допомога в кримінальному провадженні; 
• змінити кінцеву точку обрахунку строку давності притягнення до кримінальної відповідальності (не до набрання законної сили вироком суду, а до постановлення вироку першою інстанцією).

Після порівняння строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за різні корупційні злочини в країнах-членах ЄС та Україні можемо зробити висновок, що в нас за окремі діяння строки давності невиправдано короткі. Найбільше це стосується перешкоджання здійсненню правосуддя, але також і хабарництва в державному секторі (статті 368 та 369 КК України), хабарництва в приватному секторі (стаття 354 КК України), торгівлі впливом (стаття 369-2 КК України) та зловживання повноваженнями (стаття 364 КК України).

Крім цього, законодавство іноземних держав та міжнародні рекомендації свідчать про значно ширший перелік підстав для зупинення строків давності. Зокрема, Модельний закон ООН про співпрацю у кримінальних справах 2007 року передбачає зупинення перебігу строку давності на час виконання запиту про взаємну правову допомогу. Кримінальне законодавство держав-членів ЄС додатково виокремлює як підстави для зупинення наявність імунітету та інших передбачених законом перешкод для переслідування, неповнолітність або хворобу передбачуваного правопорушника, передачу справи на додаткове розслідування. До підстав переривання строків у низці юрисдикцій відносять початок кримінального переслідування, видачу міжнародного або європейського ордеру на арешт, офіційне визнання особи підозрюваною, а також будь-яке процесуальне повідомлення особі — повістку, виклик, проведення очної ставки.

З огляду на наведене, слід розглянути можливість розширити перелік підстав для зупинення строку давності принаймні у частині проведення процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва. Водночас таке розширення має супроводжуватися відповідними гарантіями проти зловживань з боку органів досудового розслідування — зокрема, наданням суду, який вирішуватиме питання про звільнення від кримінальної відповідальності, повноваження перевіряти обґрунтованість та реальність відповідних процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва.

Тому для вдосконалення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності слід пропорційно збільшити покарання за окремі корупційні кримінальні правопорушення, а також як підставу для зупинення їх перебігу  додати вчинення процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва.

Висновки

Загалом законопроєкт №15354 є певною відповіддю на проблеми, які вже неодноразово виникали під час розгляду корупційних справ. Ми рекомендуємо Верховній Раді прийняти законопроєкт №15354 за основу з доопрацюванням. 

До другого читання текст проєкта закону слід доопрацювати в таких питаннях:

1. не зупиняти строки давності з моменту направлення обвинувального акта до суду, а натомість або переривати їх перебіг, тобто починати обраховувати заново, або ж визначити, що такі строки будуть тривати до постановлення вироку суду першої інстанції;
2. поширити зупинення строків через мобілізацію фігурантів на всі кримінальні провадження щодо корупційних та пов’язаних з корупцією кримінальних правопорушень, передбачені приміткою до ст. 45 КК України;
3. пропорційно збільшити покарання за окремі корупційні кримінальні правопорушення, а також  додати як підставу для зупинення їх перебігу вчиненням процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

Нова підозра: незаконне збагачення на 13,9 млн грн 

Призначення Стефанішиної віцепрем’єркою з євроінтеграції у 2020 році викликало резонанс: за курс на європейські стандарти мала відповідати людина, вже підозрювана у корупційній справі Лукаш, — сама вона підтверджувала це в інтерв’ю «Європейській правді» та говорила, що всіляко співпрацює зі слідством. А 5 серпня 2026 року стало відомо, що їй вручили нову підозру. 

У чому суть цієї підозри?

На засіданні з обрання запобіжного заходупрокурор розповів, що йдеться про дві квартири в ЖК «Файна Таун», купівлею й ремонтом яких нібито за вказівкою Стефанішиної займалась її подруга Тетяна Мазуренко, та про пошуки й намір купити будинок для батьків вартістю $200-300 тис. Із озвучених листувань стало також відомо, що ці квартири Стефанішина планувала передати в обмін на будинок при його купівлі будинку, а решту сплатити готівкою — все тому, що їй сподобався дорожчий будинок, за $550 тис.

Також, за версією слідства, тодішня віцепрем’єрка не задекларувала оренду квартири на вул. Ярославів Вал ($1300 на місяць готівкою) — у листуванні її помічника з орендодавцем ішлося про «незасвічування у податковій доходів від квартири». А ще в деклараціях за 2024-2025 роки вона не вказала автомобіль Mercedes, придбаний у серпні 2021-го за $43,5 тис.: користування ним, зокрема, підтверджують камери спостереження й штрафи за ПДР. Прокурор також зауважив, що квартиру в ЖК «Львівська площа», куди Стефанішина переїхала з орендованої, придбала її мати, й активність підозрюваної за цією адресою різко знизилась саме на час журналістського розслідування hromadske. 

За словами прокурора, це лише «найменша частина» доказів — у слідства є більше. 

Засідання з обрання запобіжки Стефанішиній. Фото TI Ukraine

Вплив на конкурси

Окремою темою засідання став імовірний вплив Стефанішиної на кадрові конкурси в антикорупційні органи. Це було озвучено не як самостійний епізод обвинувачення, а як аргумент на користь одного з ризиків: можливості перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Прокурор САП заявив, що Стефанішина через підконтрольних членів комісії впливала на обрання голови НАЗК, а листування з держсекретарем Мін’юсту Олександром Буханевичем нібито показує узгодження «потрібних» кандидатів. Могла вона втручатися й у конкурс на голову НАБУ, просуваючи нинішнього очільника АМКУ Павла Кириленка — ці цитати наводить «Українська правда». Сам Кириленко, до речі, — фігурант іншої справи НАБУ про незаконне збагачення на понад 72 млн грн; її вже розглядає ВАКС на етапі допиту свідків. 

Промовисто на цьому тлі виглядає й цитата Стефанішиної, яку пригадав журналіст Данило Мокрик: 6 грудня 2024 року з трибуни Верховної Ради вона заявляла про потребу «відходу від конкурсів із зайняття посад та оцінок доброчесності міжнародними експертами». 

Чи оформлять цей епізод в окрему підозру, поки незрозуміло: для звинувачення в зловживанні впливом потрібно довести неправомірну вигоду. Але саме на цих фактах прокурор у клопотанні про запобіжку і будував аргумент про ризик перешкоджання кримінальному провадженню.

Позиція захисту

Захист вважає підозру необґрунтованою: обвинувачення, за словами адвокатів, штучно об’єднало різнорідні витрати — лікування, авіаквитки, купівлю квартир — щоб «зібрати» потрібну суму, тоді як кожен епізод окремо складу злочину не містить. 

Квартири в «Файна Таун», кажуть адвокати, купила за власні кошти подруга Стефанішиної, яка добре заробляє на керівних посадах у бізнесі; будинок для батьків — лише консультація, не купівля, а гроші накопичили та готові були викласти самі батьки; оренду на Ярославовому Валу оформлював помічник, а не Стефанішина; автомобілем Mercedes вона користувалась надто мало, щоб це підлягало декларуванню.

Захист також вказав на процесуальні прогалини, зокрема на банківські виписки, яких немає в матеріалах справи, а є лише протоколи їх огляду без додатків у формі диску, і назвав доказову базу слабкою.

Запобіжний захід

Обґрунтовуючи потребу в суворому запобіжному заході, прокурор назвав три ризики: можливість переховування за кордоном (зважаючи на широкі зв’язки, набуті під час роботи в США), вплив на свідків та можливість іншим чином впливати на кримінальне провадження. Захист назвав ці ризики абстрактними, а сама Стефанішина заявила, що спеціально повернулась зі США, аби співпрацювати зі слідством, бо ж коштів для застави в неї немає.

Прокурор просив заставу в розмірі 13 млн 312 тис. грн, суд обрав 6 млн грн, при цьому повністю задовольнив клопотання щодо обов’язків: з’являтися за викликом, повідомляти про зміну місця проживання й не спілкуватися з визначеними ухвалою особами.

Стефанішина виходить з ВАКС після оголошення рішення про запобіжний захід. Фото TI Ukraine

Що далі?

Ця справа уже перейшла у відкриту площину — попереду щонайменше 2 місяці досудового розслідування, його також можуть продовжити керівник САП та слідчий суддя. Але для Стефанішиної це не вперше: подібний шлях — підозра, суд, роки очікування — вона проходить і в іншій справі, яка тягнеться вже понад десять років. Про неї — далі. 

Справа Лукаш: зловживання, які ймовірно сталися  у 2014-му

Українська євроінтеграція, над якою ми так багато працюємо нині, починалася ще за часів Януковича — саме зрив цього курсу спровокував перші протести Майдану. Але до того Україна вже провела чималу підготовчу роботу: з 2004 року діяла Програма адаптації законодавства до норм ЄС. 

У чому суть інкримінованих зловживань 

Влітку-восени 2013-го тодішня міністерка юстиції Олена Лукаш разом з колегами з міністерства та представниками приватних фірм організувала, як вважає слідство, фіктивні закупівлі послуг з порівняльно-правових досліджень законодавства України та ЄС — обрали саме такі послуги, бо зіставити їхню реальну ціну і якість майже неможливо. 

Роботи виконали, дослідження опублікували. За підрахунками слідчих, держава заплатила від 1,3 до 4,5 тис. грн за сторінку, а всього було 1335 сторінок. Та головною проблемою була якість досліджень: у матеріалах, які у 2015-му віднайшли журналісти Bihus.Info, досі лишалися правки «Нісенітниця!», «Яка глибока думка!», «Думка відсутня!», «Дежавю!». Один із документів з оригінальними коментарями можна знайти й досі.

Олена Лукаш, міністерка юстиції України часів Януковича. Фото: blog.tui.ua

Власне, усе це і стало підставою для розслідування ймовірного заволодіння бюджетними коштами в особливо великих розмірах. У 2014 році Головне слідче управління Генеральної прокуратури зареєструвало кримінальне провадження.

Фігуранти справи

Окрім Лукаш, підозри на різних етапах розслідування отримали:

• Юрій Іващенко — заступник Лукаш, колишній керівник апарату міністерства;

• Сергій Мудрий — ексдиректор одного з департаментів міністерства;

• Олена Бірюкова — ексдиректорка одного з департаментів, ексголовна бухгалтерка та ексзаступниця голови комітету з конкурсних торгів;

• Світлана Колишко — ексначальниця відділу Департаменту міжнародного права та співробітництва Мін’юсту;

• Ольга Стефанішина — колишня керівниця підрозділу Мін’юсту, що займався євроінтеграцією;

• Олексій Калмиков — адвокат, який отримав 930 тис. грн за дослідження обсягом 500 сторінок;

• Ганна Сапельникова — підприємиця, яка отримала 680 тис. грн за 149 сторінок матеріалу;

• Таїсія Білоцька — колишня в.о. директорки ТОВ «Європейська правова група», компанія отримала понад 900 тис грн за дослідження обсягом 686 сторінок;

• Богдан Криволапов, Андрій Бондар, Вікторія Коваль.

Усім їм інкримінують привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ч. 5 ст. 191 КК) та службове підроблення (ч. 1 ст. 366 КК). Щоправда, у 2024 році ВАКС звільнив їх від відповідальності за службове підроблення — строки давності за цією статтею вже минули.  

Як затягували з підозрами у справі 

Розслідування розпочалося у 2014 році і протікало досить мляво. Першу підозру Олена Лукаш отримала у 2015-му, але згодом правоохоронці вирішили її змінити. Як повідомляли журналісти «Главкому», заступник генпрокурора Луценка Юрій Столярчук затягував з її погодженням. Сам Луценко також не поспішав із підписанням, хоча текст доопрацювали ще у 2018-му. 

Нарешті у жовтні 2019 року, вже за генпрокурора Руслана Рябошапки, сторона обвинувачення повідомила про зміну підозри Лукаш і вручила підозри іншим фігурантам, зокрема Стефанішиній. Після цього справу ще довго передавали НАБУ, а Лукаш навіть оскаржила підозру до Печерського суду. Згодом судді АП ВАКС це рішення скасували, але у 2026 році ВРП притягнула їх до дисциплінарної відповідальності. До цього рішення є чимало запитань. Справу направили до ВАКС у 2023 році.

Власне, активний етап справи збігся в часі з помітним кар’єрним стрибком Стефанішиної: у червні 2020-го Верховна Рада призначила її віцепрем’єркою з питань євроінтеграції. У цьому статусі вона й перебувала, коли справу Лукаш почав розглядати ВАКС.  

Тут важливо, що за ч. 1 ст .7 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» на посаду члена Кабміну не може бути призначена особа, яка має судимість, не погашену або не зняту в установленому законом порядку. Утім, Стефанішиної це не стосувалось — обвинувального вироку щодо неї немає, а вона ще може довести свою невинуватість. 

Чому справа тягнеться понад 10 років?

26 вересня 2023 року у справі Лукаш відбулось перше підготовче засідання у ВАКС. Transparency International Ukraine тоді зауважила поведінку Лукаш: спершу вона не захотіла повідомляти суду свої ідентифікаційні дані, а потім відмовилася від роз’яснення судом її прав як обвинуваченої. Все тому, що вважала свій виклик до суду помилковим: на переконання Лукаш, вона не є обвинуваченою або підозрюваною, а її статус — «особа присутня» та «особа, яка не має статусу підозрюваного чи обвинуваченого». Крім того, вона прийшла без захисника, що автоматично забороняло колегії ВАКС продовжувати слухання, — і згодом ще не раз «забувала» про адвоката, змушуючи суд переносити засідання. 

Через ці та подібні причини справа рухається вкрай повільно. Майже на кожне засідання не з’являються хтось із захисників чи обвинувачених — причини неявок варіюються від хвороб і відпусток до термінової наради з президентом. Обвинувачена Сапельникова не виходила на зв’язок з березня 2022-го, тож у грудні 2023 року суд оголосив її в міжнародний розшук і невдовзі дозволив спеціальне судове провадження щодо неї. 

Не завжди відвідувала засідання й сама Стефанішина. 31 жовтня 2024 року вона вкотре не з’явилась без поважної причини, за що отримала штраф у 3028 грн — суд цим підкреслив, що закон однаковий для всіх незалежно від посади. Втім, уже на засіданні 20 листопада ВАКС задовольнив клопотання, в якому вона обґрунтовувала поважність неявки в попередні засідання, і скасував стягнення.

Через усе це підготовчий етап затягнувся майже на сім місяців — з вересня 2023-го по квітень 2024 року. Це не рекорд (у справі ОАСК цей етап тривав майже два роки), але свідчить про неефективне використання судового часу.

Що відбувається зараз

18 квітня 2024 року справу нарешті призначили до розгляду по суті. Однак її темп не змінився — з огляду на кількість обвинувачених та регулярні відкладення, швидкого рішення очікувати не варто.

Станом на серпень 2026 року розгляд на етапі дослідження доказів — уже понад два роки. Усе через численні неявки учасників процесу: лише за січень-серпень 2026 року суд відклав близько семи засідань через хворобу Лукаш, робочу зайнятість Стефанішиної та накладки у графіках захисників.

Якщо вину фігурантів, включно зі Стефанішиною, буде доведено, їм загрожує до 12 років позбавлення волі з забороною обіймати певні посади на строк до 3 років та конфіскацією майна. Строки давності у цій справі спливають у 2029 році. 

Замість висновків 

Обидва провадження, у яких фігурує Ольга Стефанішина, зовсім різні – у першому випадку йдеться про закупівлі державою послуг і, ймовірно, заволодіння передбаченими на це коштами. У другому – про ймовірне нехтування експосолкою своїм обовʼязком належного декларування як публічної службовиці, а також збагачення з джерел, не передбачених законом.

Звичайно, поки вироків немає, говорити про впевненість в тому, що людина вчинила злочин, ми не можемо. Проте за розвитком цих справ уважно стежитимемо. 

Олег Гладковський: чому справа про вантажівки «Богдан» досі без вироку?

У жовтні 2019 року Олег Гладковський намагався вилетіти з України, але його затримали детективи НАБУ на бориспільській трасі. Уже наступного дня йому повідомили про підозру, а в червні 2020-го досудове розслідування завершили. 

НАБУ затримало Гладковського дорогою до Борисполя. Фото «Української правди»

За версією слідства, у 2017 році Гладковський — тоді перший заступник секретаря РНБО — організував закупівлю військових вантажівок «Богдан 6317» за завищеними цінами. Ймовірно, йому допомагали ексзаступник міністра оборони Ігор Павловський та ексочільник департаменту Міноборони Андрій Араптанов.

Відтак виробником обрали завод «Богдан Моторс», частки в якому належали самому Гладковському і його родині. Урядова постанова вимагала не менше 60% української локалізації виробництва, але завод реально досягав лише близько 10%. За версією слідства, під тиском Гладковського цю вимогу знизили до 20% з умовою поступово довести рівень локалізації в Україні до 30% — і компанія отримала держзамовлення. Витрати на нарощення локалізації мав нести сам виробник, але компанія, за даними обвинувачення, незаконно перекинула їх на бюджет.

Контракт мав фіксовану ціну, зміна якої була прямо заборонена. Попри це посадовці Міноборони підписали додаткові угоди й погодили підвищення ціни. У результаті держава, ймовірно, безпідставно переплатила постачальнику 17,44 млн грн — це підтверджують Держаудитслужба та судові експертизи.

Олег Гладковський у ВАКС. Фото: РБК-Україна

Окремої уваги заслуговує поведінка ексчиновника упродовж процесу. У 2019-му ВАКС обрав Гладковському запобіжку — тримання під вартою з альтернативою застави в 10,6 млн грн. Заставу тоді внесли, і в березні 2022-го, вже після початку повномасштабного вторгнення, Гладковський просив суд перерахувати ці гроші на потреби ЗСУ, а заставу змінити на особисте зобов’язання. Суд погодився, і невдовзі Гладковський перестав з’являтися на засідання — виявилося, що він виїхав за кордон. У квітні 2024-го його оголосили в розшук, а в травні 2025-го стало відомо про його затримання в Іспанії.

З серпня 2022 року ВАКС розглядає справу по суті: наразі допитують свідків, далі — черга обвинувачених. Строки давності мали б сплинути у 2027 році, але через перебування головного фігуранта за кордоном (імовірне ухилення від правосуддя) цей строк стає довшим. Утім, екстрадиція з Іспанії може затягнутися, тож є ризик, що справа так і не дійде до вироку. У травні 2025-го Гладковський намагався під’єднатися до засідання дистанційно, однак суд відмовив через здійснення заочного провадження. З цього часу відсутні інші публічні відомості про його екстрадицію.

Справа Гладковського-молодшого

Син Олега Гладковського Ігор отримав першу підозру в грудні 2020-го. За версією слідства, він вплинув на керівництво держкомпанії «Укрспецекспорт», аби та постачала деталі сумнівного походження підприємствам «Укроборонпрому» через фірму «Оптимумспецдеталь», й отримав за це 950 тис. грн неправомірної вигоди. З 2021 року ця справа на розгляді Солом’янського райсуду Києва.

У жовтні 2023 року Гладковський-молодший отримав другу підозру: його та ексдиректора «Укрспецекспорту» Павла Букіна обвинувачують у завданні державі майже 13 млн грн збитків на закупівлі бортових висотомірів. За версією слідства, використовуючи вплив батька, Гладковський домігся призначення Букіна на посаду, а згодом організував закупівлю через підконтрольні фірми за завищеними цінами. З липня 2024-го ВАКС слухає справу по суті.

Уривок розмови Ігоря Гладковського щодо висотомірів. Скриншот з «Наші гроші»

Вперше Ігоря оголосили в розшук у 2021 році, після чого він повернувся в Україну. У 2022-му він знову виїхав, як і Павло Букін. Обидва долучаються до засідань дистанційно.

Суд відмовив прокурору в спеціальному судовому розгляді й обрав загальний порядок з участю обвинувачених через відеоконференцзв’язок, але при цьому встановив факт переховування від слідства. Строки давності для Гладковського-молодшого могли б сплинути в серпні 2026 року, але через перебування за кордоном — знову ж імовірне ухилення від правосуддя — може застосовуватися загальний строк у 15 років. 

Епізод директора Ізюмського приладобудівного заводу Філоненка

У серпні 2024 року ВАКС виправдав директора Ізюмського оборонного заводу Сергія Філоненка у справі про отримання понад 2 млн грн хабаря. За версією слідства, з вересня 2016-го до січня 2017-го він отримав від ТОВ «Оптимумспецдеталь» понад 2,44 млн грн за забезпечення оплати за товари, які постачалися не в повному обсязі або з дефектами, прихованими за фіктивними накладними.

Але суд визнав Філоненка невинуватим через відсутність прямих доказів передачі хабаря (відеофіксації, мічених купюр тощо). Основний доказ обвинувачення — листування у WhatsApp — визнали недопустимим, оскільки його отримали не через слідчі дії, а від журналістів. 

Суд наголосив: матеріали журналістських розслідувань мають «дорадчий», а не «доказовий» характер. А ось носії з копіями телефонів фігурантів (Seagate і Kingston), сформовані ще Головною військовою прокуратурою у 2016–2017 рр., при повторній перевірці НАБУ показали розбіжності — дані на них виявилися частково втраченими, частково з ознаками перезапису вже програмами, яких на момент вилучення телефонів не існувало. Це дало підстави говорити про ймовірне втручання в докази.

Суд також засумнівався у свідченнях Жукова й Рогози — вони могли бути зумовлені обов’язком «викривати інших» задля виконання умов угод. Свідчення Рогози суд і зовсім визнав недопустимими — всю інформацію той мав від Жукова. 

Одна із суддів не погодилася з вироком і виклала окрему думку. На її погляд, сукупність доказів усе ж підтверджує вину Філоненка, а листування учасників схеми про «500 кг сірих цукерок» та «14 700 кг зеленого горішка» було шифром для приховування розрахунків у гривнях та доларах США — нетипові для законного бізнесу формулювання. Головним і цілком легальним доказом вона назвала флешку з матеріалами розслідування журналістів, яку вони передали слідству — на відміну від скомпрометованих носіїв ГВП, вона не має ознак маніпуляцій з даними.

Наразі цей вирок переглядає Апеляційна палата ВАКС.

А як щодо інших фігурантів?

Більшість менш відомих фігурантів пішли на співпрацю зі слідством. Ексдиректори ТОВ «Оптимумспецдеталь» Володимир Волохач та Роман Чуба забезпечували легалізацію запчастин невідомого походження для бронетанкових заводів — через фіктивні операції на понад 121 млн грн компанія ухилилася від сплати 46,4 млн грн грн податків. Солом’янський райсуд Києва затвердив їхні угоди в обмін на викривальні свідчення проти інших учасників угруповання, призначивши обом по 5 років ув’язнення з іспитовим терміном рік, три роки заборони обіймати певні посади та конфіскацію майна.

Технічну роботу з легалізації тіньових потоків забезпечували Артем Болдирєв, Олександра Хомич та, ймовірно, бухгалтерка Олена Іванюк. Болдирєв і Хомич як пособники у відмиванні понад 46,4 млн грн уклали угоди — по 5 років умовно без конфіскації майна. Іванюк, яка фігурує в справі Рогози-Жукова, досі має статус обвинуваченої — розгляд триває в Солом’янському райсуді Києва. 

Окремий епізод стосувався Харківського бронетанкового заводу: колишнього директора Олександра Глушка та головного інженера Ігоря Якименка підозрювали у сприянні легалізації сумнівних деталей через фіктивну поставку 12 далекомірів від «Оптимумспецдеталі». Але САП закрила провадження — доказів для суду виявилося недостатньо, а можливості їх заново зібрати вже вичерпані.

Гладковські проти журналістів: суд поставив крапку

Окрім кримінальних справ, Олег Гладковський намагався оскаржити розслідування Bihus.Info в цивільному порядку. У серпні 2020-го — вже з пропуском строку позовної давності — він подав до суду вимогу визнати недостовірною інформацію з матеріалу «Армія. Друзі. Бабки» та відшкодувати 2 млн грн моральної шкоди. Справу розглядали понад три роки: у 2023-му Вінницький міський суд частково задовольнив вимоги Гладковського щодо спростування інформації, але апеляція це рішення скасувала. 

Остаточну крапку поставив Верховний Суд, відхиливши 14 березня 2024 року касаційну скаргу Гладковського-старшого. Суд наголосив: обіймаючи посаду заступника секретаря РНБО, Гладковський був публічною постаттю, а тема можливого розкрадання в оборонці мала суспільний інтерес — тож поширена журналістами інформація є оціночними судженнями, а не такою, що підлягає спростуванню. 

Аналогічний позов проти журналістів подавав і Ігор Гладковський — і також програв його як в апеляції, так і у Верховному Суді.

Сім років по тому: що ми знаємо 

Через сім років після розслідування Bihus.Info ситуація у справі «Оптимумспецдеталі» залишається неоднозначною. 

Як ж глобальні проблеми підсвітила ця справа? 

1. Тривалість розгляду справ. Рядові учасники схеми уклали угоди зі слідством, отримавши умовні строки, тоді як щодо ключових фігурантів розгляд триває роками.
2. Втечі фігурантів. Обоє Гладковських — і батько, і син — у критичний момент процесу виїхали з України, уникаючи участі у процесі. Гладковського-старшого вдалося затримати лише через шість років в Іспанії, однак його екстрадиція досі під питанням.
3. Недосконалість доказової бази. У справі Філоненка виправдувальний вирок ґрунтується не стільки на спростуванні фактів, скільки на процесуальних дефектах доказів, зібраних ще Головною військовою прокуратурою у 2016–2017 роках.

Сукупно ці кейси демонструють, наскільки складно розслідувати й розглядати справи про корупцію на найвищому рівні: тут і переховування фігурантів від суду та слідства, і проблеми з допустимістю доказів, зібраних ще до НАБУ, і строки давності. Відтак питання вердикту щодо ключових організаторів схем досі залишається відкритим.

Хто наразі отримав схвалення на призначення суддями ВАКС

Отримали подання від ВРП про призначення суддями ВАКС:

1. Скрекля Леся Іванівна
2. Яциніна Марта-Марія Сергіївна 
3. Хамходера Олег Петрович 
4. Антипенко Віктор Павлович
5. Діденко Євген Володимирович
6. Піка Микола Євгенович 
7. Корягін Віталій Олексійович 
8. Кухта Владислав Олександрович 
9. Тесленко Ірина Олександрівна 
10. Гуцал Оксана Петрівна 
11. Дудченко Олександр Юрійович 

Суддями АП ВАКС:

1. Рубащенко Микола Анатолійович
2. Смаль Інна Анатоліївна 
3. Танасевич Олена Віталіївна 
4. Чайкін Ігор Борисович 
5. Дорошенко Наталія Олексіївна 

Однак співбесіди з ще трьома кандидатами не завершені. Розгляд кандидатур Дениса Коваленка та чинних суддів ВАКС Наталі Мовчан й Катерини Сікори відклали.

Про що ВРП запитувала кандидатів

На співбесідах, які почалися з 2 липня, члени ВРП перевіряли не лише професійний досвід кандидатів, а й обставини, які можуть впливати на їхню доброчесність, незалежність та компетентність. Більшість запитань стосувалася фактів, які вже досліджувала Громадська рада міжнародних експертів на спеціальних спільних засіданнях.

Окремий блок запитань стосувався мотивації участі в конкурсі та практичної підготовленості. Кандидатів із переважно науковим або викладацьким досвідом запитували, як вони компенсуватимуть відсутність судової чи адвокатської практики. Чинних суддів просили пояснити мотивацію переходу до ВАКС, досвід розгляду складних кримінальних справ, організацію роботи з апаратом суду та готовність працювати в умовах значного суспільного і медійного тиску.

ВРП також детально аналізувала попередні судові рішення та межі суддівського розсуду. Зокрема, обговорювали самовідвід у резонансному кримінальному провадженні, рішення про тримання під вартою, щодо якого ЄСПЛ встановив порушення, незастосування обов’язкового позбавлення права керування у справах про нетверезе водіння, а також помилки під час вирішення спорів щодо місця проживання дітей.

Не менше запитань стосувалися доброчесності та способу життя. Кандидатів запитували про поїздки до росії після початку агресії у 2014 році, невідповідності у відомостях про перетин кордону, купівлю і продаж автомобілів, декларування майна колишнього подружжя, дисциплінарні скарги та повернення надмірно виплаченої військової винагороди.

В окремих випадках ВРП з’ясовувала можливі конфлікти інтересів і використання службового становища для власних потреб. Йшлося про роботу довіреною особою кандидата на парламентських виборах, пошук інформації про себе та родичів у реєстрі судових рішень, а також імовірне створення проєкту судового рішення для іншого судді.

Однак більшість з цих моментів не стала перепоною для кандидатів отримати свої подання на призначення суддями ВАКС та АП ВАКС.

Чому розгляд окремих кандидатів відклали

ВРП оголосила перерву в розгляді кандидатури судді ВАКС Наталі Мовчан, яка претендує на посаду в Апеляційній палаті. Багато запитань викликали її одноденна поїздка до росії у 2016 році, можливе авторство проєкту рішення, який опинився в іншого судді, повідомлення про ймовірне втручання в електронну пошту, а також наслідки її переходу до апеляційної інстанції для незавершених справ.

Перерву без визначення дати оголосили і щодо кандидатури Катерини Сікори до Апеляційної палати ВАКС. Під час розгляду обговорювали результати повної перевірки її першої декларації НАЗК, незазначення вартості майна колишнього чоловіка, закрите кримінальне провадження у ДБР та обставини розлучення і визначення місця проживання дитини. 

ВРП вирішила додатково дослідити ці обставини щодо обох кандидаток на посади суддів АП ВАКС.

До слова, розгляд кандидатур Миколи Рубащенка та Дениса Коваленка також раніше перенесли з 7 на 14 липня. І вже сьогодні Микола Рубащенко отримав своє подання на призначення суддею АП ВАКС, а розгляд кандидатури Дениса Коваленка знову відклали.

Що далі

Після завершення розгляду всіх кандидатур ВРП має внести президентові подання про призначення тих переможців конкурсу, щодо яких не встановлено обмежувальних обставин. Після цього президент видає відповідні укази, а кандидати, які раніше не обіймали посади судді, складуть присягу.

Співбесіди ще двох кандидаток — чинних суддів першої інстанції ВАКС Наталі Мовчан та Катерини Сікори не завершені, оскільки ВРП оголосила у них перерву. Ми розраховуємо на те, що ВРП буде діяти прозоро, не затягуватиме розгляд без достатніх підстав, а судді ВАКС отримають фахових та доброчесних колег. 

Ще троє кандидаток – Юлія Ретинська, Тетяна Троян та Ольга Певна – очікують рекомендацій ВККС, аби заповнити вакансії, які можуть утворитись у першій інстанції ВАКС через призначення чинних суддів до апеляції.

Що сталося: хронологія справи

У центрі подій — кримінальне провадження щодо колишньої міністерки юстиції України Олени Лукаш, якій інкримінували заволодіння бюджетними коштами та службове підроблення. Згадаємо, як у ній з’явилося рішення ВРП щодо суддів АП ВАКС.

2014 рік — провадження внесено до ЄРДР, розслідує Генеральна прокуратура.

17 жовтня 2019 року— заступник Генпрокурора Чумак вручає Лукаш змінене повідомлення про підозру.

21 жовтня 2019 року — Генпрокурор Рябошапка передає розслідування НАБУ; надалі судовий контроль у справі мав здійснювати ВАКС.

Березень 2020 року — захисники Лукаш подають скаргу на повідомлення про підозру до Печерського суду; прокурор САП просить Верховний Суд (ВС) передати судову справу до ВАКС.

12 жовтня 2020 року — ВС відмовляє: повідомлення підписав не прокурор САП, а тому справа нібито не підсудна ВАКС; слідчий суддя Печерського суду задовольняє скаргу захисників і скасовує підозру.

Листопад 2020 року — Київський апеляційний суд залишає скаргу захисників на рішення Печерського суду без задоволення.

Січень 2021 року — АП ВАКС за скаргою прокурора САП скасовує ухвалу Печерського суду і закриває провадження за скаргою.

22 та 25 січня 2021 року — до ВРП надійшли скарги Олени Лукаш на дії суддів АП ВАКС. У ній, зокрема, стверджувалося, що судді АП ВАКС не мали права розглядати справу.

Листопад 2025 — Третя дисциплінарна палата ВРП відмовляє у притягненні суддів АП ВАКС до відповідальності.

Травень 2026 — ВРП у повному складі скасовує це рішення й оголошує суддям Калугіній, Семенникову та Михайленку попередження.

Скаргу на рішення дисциплінарної палати ВРП подав адвокат Іващенко — захисник Лукаш, який водночас сам є обвинуваченим у цьому ж кримінальному провадженні. Варто також зазначити, що рішення ВС від жовтня 2020 року, на яке спирається ВРП, ґрунтувалося на специфічному критерії — хто підписав повідомлення про підозру, а такого в нормах КПК України про підсудність ВАКС просто немає.

Схема «зливу» справ через Печерський суд

З 2020 року фігуранти справ НАБУ почали використовувати слідчих суддів переважно Печерського районного суду міста Києва як інструмент виведення своїх справ з-під антикорупційного правосуддя. 

Схема проста: до Печерського суду подається скарга на бездіяльність Офісу Генпрокурора щодо нерозгляду клопотання сторони захисту у межах кримінального провадження НАБУ, хоч формально такий суд не має права розглядати скарги у справах НАБУ. Однак скаржники аргументують, що ОГП знаходиться у територіальній юрисдикції Печерського суду, а тому той уповноважений розглядати такі скарги. Тож суд ухвалює вигідне для підозрюваного рішення — наприклад, зобов’язує передати справу іншому органу розслідування або ж скасовує підозру. Після цього Офіс Генерального прокурора виконує таке рішення — і справа фактично зливається.

Саме так сталося зі справою «Укрбуду», у якій фігурував заступник голови Офісу президента Олег Татаров. Тоді Печерський суд незаконно зобов’язав забрати справу у НАБУ, Офіс Генерального прокурора виконав рішення, а потім прокурори ОГП заблокували всі спроби повернути провадження до Бюро, відкликавши апеляційну скаргу з АП ВАКС. Схожа ж ситуація виникала у справах Злочевського, ВіЕйБІ банку, ТЕЦ Дубневичів, про які ми ще поговоримо далі.

Засіб реагування на це був такий: прокурори САП, а подекуди і ОГП зверталися з апеляційними скаргами до АП ВАКС. Цей суд неодноразово переглядав і скасовував ухвали Печерського та інших судів, чітко вказуючи: апеляційний перегляд будь-яких рішень у справах, підсудних ВАКС, може здійснювати виключно Апеляційна палата ВАКС. 

Утім, Верховний Суд у декількох рішеннях по справі Злочевського у березні 2021 та серпні 2021 року, а також у справі суддів ОАСК від серпня 2020 визначив, що у тих випадках, коли рішення формально ухвалив суд загальної юрисдикції, оскаржувати його треба до апеляційного суду загальної юрисдикції, а не до АП ВАКС. Цікаво, що ця позиція певною мірою ішла врозріз з іншими подібними ситуаціями.

З огляду на це, АП ВАКС подекуди була змушена закривати провадження з апеляційного оскарження ухвал районних судів. Це було у справі Злочевського, а також ВіЕйБІ банку.

Проблема підсудності справ НАБУ в судах загальної юрисдикції була настільки серйозною, що потрапила до Державної антикорупційної програми на 2023–2025 роки як окремий пріоритет. Це означає, що держава на рівні урядового документа визнала: судовий контроль у справах НАБУ іншими судами — це системна проблема, яку конче треба усунути. А тому слід прийняти конкретний законопроєкт, щоб подібної практики не допускати. І ВРП, притягуючи до відповідальності суддів, які протидіяли цій практиці, фактично рухається в протилежному напрямку.

На цьому тлі розвивалась дисциплінарна справа щодо трьох суддів Апеляційної палати ВАКС, яким Вища рада правосуддя у травні 2026 року оголосила попередження.

Чому судді АП ВАКС мали підстави діяти саме так

Ухвала АП ВАКС від 12 січня 2021 року по справі за скаргою Лукаш на повідомлення про підозру містить детальне і послідовне правове обґрунтування.

Судді виходили з того, що стаття 33-1 КПК встановлює предметну підсудність ВАКС, яка має пріоритет над територіальною. Це означає: якщо кримінальне провадження за своїми характеристиками підсудне ВАКС, жоден інший суд — ані першої, ані апеляційної інстанції — не може його розглядати. При цьому підсудність визначається властивостями самого провадження, а не тим, який суд фактично ухвалив конкретне рішення.

На момент розгляду апеляційної скарги підслідність у цій справі було визначено за НАБУ і матеріали справи передали саме їм. Тобто умова пункту 20-2 перехідних положень КПК України — досудове розслідування здійснюється НАБУ — була виконана. Відтак спрацьовує предметна підсудність ВАКС, а отже, апеляційний перегляд належить до компетенції АП ВАКС.

Щодо ухвали ВС від 12 жовтня 2020 року, якою відмовили у передачі справи з розгляду скарги захисників з Печерського суду до ВАКС, судді АП ВАКС дали чітке пояснення: Верховний Суд розглядав клопотання прокурора в порядку статті 34 КПК України, тобто вирішував лише питання передачі провадження з одного суду першої інстанції до іншого — і тільки в межах тих аргументів, які виклав прокурор у клопотанні. Верховний Суд не вирішував і не міг вирішити питання підсудності апеляційної скарги прокурора, поданої пізніше.

Крім цього, позиція суддів АП ВАКС щодо підсудності не була ані новою, ані ізольованою — вона відповідала усталеній практиці, яка складалася як до, так і після ухвали від 12 січня 2021 року.

Адже АП ВАКС вже неодноразово переглядала ухвали слідчих суддів Печерського районного суду у справах НАБУ — і Верховний Суд не ставив це під сумнів:

• по справі VAB Банку АП ВАКС у липні 2020 року АП ВАКС скасувала ухвалу Печерського суду і закрила провадження за скаргою. Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду тричі — у вересні, жовтні та листопаді 2020 року — відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргами на цю ухвалу АП ВАКС, визнавши доводи про незаконність дій антикорупційного суду необґрунтованими;
• по справі ТЕЦ Дубневичів у березні 2021 року АП ВАКС скасувала ухвалу Печерського суду, а ВС двічі — у квітні та травні 2021 року — відмовив у касаційному перегляді, зазначивши, що ухвала АП ВАКС оскарженню не підлягає. 

Більше того, судді Київського апеляційного суду самі ж скеровували апеляції на рішення районних судів до АП ВАКС:

• по справі ексголови Чернігівської РДА у грудні 2020 року Київський апеляційний суд самостійно передав до АП ВАКС апеляційну скаргу, визначивши, що саме антикорупційний суд є належним апеляційним судом у провадженнях, підсудних ВАКС, — незалежно від того, який суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення;
• по вже згаданій справі справі ТЕЦ Дубневичів саме Київська апеляція у березні 2021 року передала справу на розгляд до АП ВАКС.

Понад те, у вересні 2023 року Верховний Суд підтвердив правомірність дій АП ВАКС ще в одному показовому епізоді: голова Печерського районного суду протягом понад двох років ігнорував чотирнадцять запитів АП ВАКС про надання матеріалів судової справи за скаргою, поданою у справі Злочевського, мотивуючи це тим, що антикорупційний суд нібито не є належним апеляційним судом у цій справі. АП ВАКС направила до ВРП окрему ухвалу про порушення головою суду вимог КПК — і Верховний Суд у вересні 2023 року касаційну скаргу голови Печерського суду залишив без задоволення, підтвердивши, що вирішення питання підсудності не належить до компетенції голови суду першої інстанції і не може бути підставою для відмови у виконанні законних запитів суду апеляційної інстанції.

А у грудні 2024 року вже Верховний Суд задовольнив клопотання і передав апеляційну скаргу з Київського апеляційного суду до АП ВАКС, вказавши на порушення правил підсудності.

Таким чином, правова позиція, за яку судді отримали попередження, була не відхиленням від практики, а її частиною — послідовно підтримуваною як Київським апеляційним судом, так і самим Верховним Судом. Звичайно, з деякими винятками у специфічних провадженнях.

Що не так із рішенням ВРП

Вища рада правосуддя у травні 2026 року кваліфікувала як «очевидне» порушення те, що ще на липень 2021-го вже було сформовано як стала практика.

Адже АП ВАКС переглядала ухвали Печерського суду у справах НАБУ, починаючи з 2020 року — і Верховний Суд не визнавав це незаконним. Навпаки, відмовляючи у відкритті касаційних проваджень, ВС фактично підтверджував правомірність дій АП ВАКС. За таких умов твердження ВРП про «очевидність» порушення є щонайменше непереконливим.

Понад те, ВРП проігнорувала, що ВС у грудні 2024 року зробив те саме, що й судді у 2021-му. 

Судді як у рішенні, так і під час засідання ВРП послідовно пояснювали, що Верховний Суд у жовтні 2020 року вирішував лише питання передачі провадження до іншого суду першої інстанції. На наш погляд, у тому ж рішенні ВС закладена досить дивна аргументація визначення підсудності з привʼязкою до того, хто вручив повідомлення про підозру особі – таких умов КПК України не має.

ВРП також стверджує, що виникли два протилежні рішення апеляційних судів щодо однієї ухвали. Але це не відповідає тому, що реально відбулося. Київський апеляційний суд розглядав скаргу захисників підозрюваної, які навіть не навели жодних доводів, у чому саме полягає незаконність чи необґрунтованість ухвали, постановленої на їх користь. І це суд підкреслив у своєму рішенні. Натомість АП ВАКС розглядала скаргу прокурора, який просив скасувати ту саму ухвалу і закрити провадження за скаргою через змістовні порушення. Різні апелянти, різні вимоги, різні правові позиції на розгляді. АП ВАКС при цьому не переглядала рішення Київського апеляційного суду і не ставила його під сумнів.

Окрім того, на засіданні судді АП ВАКС звертали увагу на те, що ВРП вже відмовляла у відкритті дисциплінарного провадження у тих випадках, коли суддя АП ВАКС зупиняв виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва, а згодом колегія суддів скасовувала відповідну ухвалу районного суду.

За таких умов говорити про умисне порушення означає стверджувати, що судді свідомо діяли протиправно, маючи при цьому реальну правову підставу для своєї позиції. Передумов для такого висновку ми не простежили.

Висновки та відкриті питання

Після аналізу цієї ситуації у нас залишається кілька запитань.

Чи виправить законодавець прогалину? Норми КПК України щодо підсудності справ НАБУ у судах загальної юрисдикції досі не містять чіткої відповіді на ситуацію, коли місцевий суд всупереч закону ухвалює рішення у справі Бюро. 

Що це означає для справ НАБУ і САП на практиці? Проблема виникла через те, що на період відсутності керівника САП окремі його повноваження виконував Генеральний прокурор. Адвокати, не рахуючи правила предметної підсудності, оскаржували дії або бездіяльність Генерального прокурора до Печерського суду. І судді цього суду приймали рішення за такими скаргами. Відтак, якщо строк повноважень керівника САП закінчиться і до того часу не буде забезпечено сталості керівництва спеціалізованою прокуратурою, проблеми повернуться.

Чому ВРП не помітила суперечності у власній практиці? Судді АП ВАКС на засіданні звертали увагу на те, що ВРП раніше вже відмовляла у відкритті дисциплінарних проваджень у схожих ситуаціях. Як ті самі дії в одному випадку не утворюють дисциплінарного проступку, а в іншому — утворюють? Відповіді на це у рішенні ВРП немає.