Як є зараз?

Наразі чинний КПК України, зокрема ч. 3 ст. 233, так урегульовує процес «легалізації» невідкладного обшуку:

• власник чи володілець обшукуваного житла або іншого володіння не бере участі у розгляді клопотання про невідкладний обшук;
• не допускається апеляційне оскарження ухвал про дозвіл або відмову у наданні дозволу на невідкладний обшук;
• не деталізовано, протягом якого строку слідчий та прокурор повинні подати клопотання про надання дозволу на проведений невідкладний обшук;
• не передбачено спеціального строку повернення вилученого під час невідкладного обшуку майна — у разі відмови в його подальшій легалізації.

Крім цього, у ст. 214 КПК України про підстави та початок досудового розслідування передбачено, що кримінальні провадження розпочинаються за будь-якими заявами про вчинення  кримінального правопорушення — відмова у прийнятті такої заяви не допускається.

Що пропонують змінити?

Альтернативний законопроєкт №15488-3, підтриманий нардепами у першому читанні, пропонує такі оновлення щодо невідкладного обшуку:

• власнику чи володільцю обшукуваного житла або ж іншого володіння надається можливість брати участь у розгляді клопотання про невідкладний обшук;
• надається можливість апеляційного оскарження ухвал про дозвіл або відмову у наданні дозволу на невідкладний обшук;
• встановлюється 72-годинний строк на подання слідчим чи прокурором клопотання про невідкладний обшук до слідчого судді та 3-денний строк на його розгляд;
• врегульовується, що тимчасово вилучене майно під час невідкладного обшуку повертається після непогодження прокурором клопотання про такий обшук або відмови слідчого судді у наданні дозволу на такий обшук;

Також автор документа нардеп Сергій Іонушас пропонує надати право слідчим та прокурорам відмовляти у відкритті кримінального провадження, якщо в заяві недостатньо відомостей про вчинене кримінальне правопорушення.

Які переваги альтернативного законопроєкта №15488-3?

Врегулювати невідкладні обшуки пропонується одразу в п’яти законопроєктах, чотири з яких альтернативні — це підтверджує нагальність проблеми. Вони показують два різні підходи до змін: одні намагаються посилити гарантії наступного судового контролю, але одночасно створюють нові ризики для ефективності розслідування (№15488) та допустимості доказів (№15488-1 та №15488-2); інші виходять далеко за межі предмета основного законопроєкту (№15488-4). 

Рішення Комітета ВРУ з питань правоохоронної діяльності підтримати альтернативний законопроєкт №15488-3 авторства Сергія Іонушаса в першому читанні з доопрацюваннями на пдіставі ст. 116 Закону України «Про Регламент Верховної Ради»  є правильним рішенням

Він містить саме ті процесуальні механізми — участь особи в наступному судовому контролі та апеляційний перегляд — відсутність яких була одним із центральних застережень до основного законопроєкту №15488. 

Хоча деякі його положення також потребують коригування, ця версія є найкращою основою для якісних змін до інституту судового контролю за невідкладними обшуками. Вона прямо реагує на ключову проблему основного проєкту та надає володільцю майна право брати участь у розгляді клопотання про дозвіл на проведений обшук.

Крім цього, законопроєкт №15488-3 в порівнянні з основним законопроєктом системніше підходить до повернення тимчасово вилученого майна під час невідкладного обшуку, адже наразі жодних підстав для повернення такого майна в КПК України не передбачено. Законопроєкт же пропонує, що вилучене майно в ході невідкладного обшуку повертатиметься за постановою прокурора або ухвалою суду про відмову в дозволі на такий обшук.

Які ризикові положення слід вилучити з альтернативного законопроєкту?

Альтернативний законопроєкт Сергія Іонушаса №15488-3 має достатньо позитивних нововведень, які підвищують якість контролю за невідкладними обшуками та оглядами, а також за повернення тимчасово вилученого майна під час таких обшуків чи оглядів. Передусім позитивної оцінки заслуговує надання володільцю такого майна можливості брати участь у засіданні під час розгляду дозволу на невідкладний обшук чи огляд. 

Проте сам законопроєкт має деякі недоліки та упущення, які, на наш погляд, слід виправити.

1. Апеляційне оскарження ухвал про невідкладний обшук чи огляд

Одним із найкритичніших застережень до альтернативного проєкту закону №15488-3 є відкриття можливості в апеляційному порядку оскаржувати ухвали про дозвіл або відмову у наданні дозволу на невідкладний обшук чи огляд.

Дійсно, ще з у 2006 року ЄСПЛ у справі «Пантелеєнко проти України» фіксував за Україною порушення статті 13 Конвенції з прав людини через відсутність у володільця обшукуваного майна національного інструменту захисту від порушення права на повагу до житла, гарантованого статтею 8 Конвенції. Найактуальніші застереження з цього питання ЄСПЛ виклав у 2025 році у справі «Корнієць та інші проти України», де зазначено, що національне (українське) законодавство не надає можливості власнику чи користувачу майна взяти участь у розгляді клопотання про дозвіл на вже проведений (невідкладний) обшук чи огляд.

Науковці вважають, що перевірка законності та обґрунтованості такого обмеження під час майбутніх судових стадій процесу може й не стати ефективним засобом відновлення порушених прав, через що об’єктивно необхідно застосувати оперативний механізм здійснення такої перевірки.

Альтернативний законопроєкт №15488-3 дійсно виправляє цей недолік, прямо надаючи право особі, в житлі чи іншому володінні якої було проведено обшук і огляд, брати участь у розгляді клопотання слідчого або прокурора про дозвіл на проведення невідкладного обшуку чи огляду.

Разом з цим автор проєкта пропонує також надати можливість апеляційного оскарження ухвал про дозвіл на обшук чи огляд та ухвал про відмову в дозволі на такі заходи. 

Пропозиції з надання права на таке апеляційне оскарження уже містилися у деяких попередніх законопроєктах, зокрема під №13599. Однак така пропозиція видається передчасною та має ризик перевантаження апеляційних судів, а також загрожує створенням нерівних умов для володільців майна, яке обшукували в звичайному порядку — на підставі ухвали суду.

Крім цього, особи, у яких проводили невідкладний обшук, за цим законопроєктом і так будуть наділені правом представити свою позицію перед слідчим суддею, тобто цим буде запроваджений національний інструмент захисту від порушення права на повагу до приватності.

Тому з альтернативного законопроєкта слід виключити можливість апеляційного оскарження ухвал про дозвіл або відмову у наданні дозволу на невідкладний обшук чи огляд.

2. Наслідки пропуску строку отримання дозволу на невідкладний обшук чи огляд

Одна з найбільш доречних пропозицій альтернативного проєкту закону №15488-3 — запровадити чіткий строк на подання слідчим чи прокурором клопотання про надання дозволу на проведення невідкладного обшуку після його проведення. 

Пропонується встановити, що таке клопотання подається не «невідкладно», а не пізніше 72 годин з моменту проведення відповідної слідчої дії.

Аналіз судової практики та наукового доробку свідчить, що сторона обвинувачення після проведення таких невідкладних слідчих дій не завжди так само невідкладно звертається до слідчого судді із клопотанням про надання дозволу на їх проведення. Так, у одній зі справ слідчий звернувся до слідчого судді з клопотання про дозвіл на невідкладний обшук лише через 5 днів після проведеного обшуку. При цьому у тексті рішення відсутнє обґрунтування, чому слідчий не мав можливості зробити це «невідкладно», ба більше, йшлося про справу про незаконне поводження зі зброєю.

Верховний Суд постановою у справі №466/525/22 вказав: «довільне виконання правила про невідкладний ретроспективний судовий контроль, тобто з пропуском строку, що був об`єктивно для цього потрібен, не відповідає критерію «невідкладності», якщо наявні в матеріалах кримінального провадження обставини не свідчать про об`єктивні й нездоланні перешкоди звернутися з відповідним клопотанням якнайшвидше, та є порушенням приписів ч. 3 ст. 233 КПК».

Як стверджують науковці, така практика, як правило, залишається поза належною процесуальною оцінкою слідчих суддів, що фактично призводить до легалізації результатів обшуку з порушенням вимог закону.

Однак саме собою встановлення 72-годинного строку не може дисциплінувати сторону обвинувачення, оскільки за його пропуск не настає жодних негативних наслідків. Фактично нова норма про строк матиме декларативний характер.

У зв’язку з потребою забезпечити якнайшвидший ретроспективний судовий контроль за втручанням у право на повагу до приватного і сімейного життя необхідно встановити, що подання клопотання з пропуском строку має бути підставою для повернення такого клопотання, якщо сторона обвинувачення не доведе існування об’єктивних і нездоланних перешкод для своєчасного звернення.

3. Початок досудового розслідування на підставі заяви

Дискусії навколо безумовного обов’язку слідчого або прокурора прийняти заяву про вчинення кримінального правопорушення і почати розслідування точаться не перший рік. З одного боку його скасування розвантажить органи досудового розслідування від потреби реєструвати та потім закривати кримінальні провадження, розпочаті на підставі абсолютно беззмістовних заяв. З іншої — почастішають випадки необґрунтованих відмов у початку розслідування за реальними фактами кримінальних правопорушень.

Статистика Державної судової адміністрації також демонструє, що за 2025 рік слідчі судді з 42270 поданих скарг на відмову у реєстрації кримінальних проваджень 25066 разів визнавали, що правоохоронці неправомірно відмовилися зареєструвати провадження, і лише у 8662 випадках визнали відмову небезпідставною.

Дійсно, статистика з одного боку доводить, що кількість безпідставних відмов слідчих та прокурорів приймати заяву переважає над обґрунтованими, однак з іншого боку вона підтверджує якість судового контролю за цим питанням.

Автори пропонують розвантажити правоохоронні органи, створивши попередній фільтр, за яким слідчий та прокурор будуть перевіряти заяву на наявність у ній «обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення». Законопроєкт також пропонує дати пояснення, що заява повинна мати: «достатню сукупність відомостей, які дають змогу слідчому, дізнавачу, прокурору зробити обґрунтований висновок про наявність у діях або бездіяльності особи суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом України».

І загалом така пропозиція заслуговує на підтримку, однак критерії відсіювання заяв видаються надміру жорсткими. Буквальне сприйняття цих положень означає, що реєструватися буде лише та заява, у якій чітко розписано увесь склад кримінального правопорушення, що нереалістично для середньостатистичних громадян.

Більш доречною є пропозиція, щоб у заяві містилися дані, які дають змогу слідчому та прокурору зробити обґрунтований висновок про наявність саме події кримінального правопорушення, а не всіх елементів складу злочину.

Тож слід передбачити, що заява про кримінальне правопорушення реєструється у разі, якщо у ній обґрунтовано наявність події правопорушення, оскільки доведення наявності ознак складу, а це, зокрема, умисел особи на вчинення кримінального правопорушення, може стати надмірним тягарем для потерпілого чи заявника.

Чого варто уникати при доопрацюванні законопроєкта №15488-3?

Важливо, щоб після прийняття альтернативного законопроєкта №15488-3 за основу при доопрацюванні у його зміст не потрапили проблемні пропозиції  основного та інших альтернативних законопроєктів.

Зокрема ідеться про передбачений в основному законопроєкті №15488 обов’язок для прокурора обов’язково вказувати в постанові про проведення невідкладного обшуку такі дані:

• відомості про «конкретне, індивідуально визначене майно, щодо якого у кримінальному провадженні зібрано достатньо доказів, які дають обґрунтовані підстави вважати, що таке майно має або може мати ознаки речового доказу»;
• реальність «конкретної та безпосередньої загрози знищення, пошкодження або втрати» такого майна;
• неможливість отримати ухвалу слідчого судді про дозвіл на проникнення до житла чи іншого володіння особи через ризик втрати такого майна.

Такі зміни можуть нівелювати значення «невідкладності» обшуку чи огляду, ускладнивши його проведення, що зрештою також збільшить ризик знищення майна, зокрема доказів.

Альтернативний законопроєкт №15488-1 Сергія Власенка також має суттєві ризики. Майже будь-яке відходження від вимог проведення невідкладного обшуку незалежно від його характеру та істотності пропонується пов’язувати з недопустимістю всіх безпосередньо і похідно отриманих доказів. Верховний Суд неодноразово наголошував, що «не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону зумовлює недопустимість доказу … для визнання доказу недопустимим на підставі ч. 1 ст. 87 КПК суд повинен указати, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу». Запропоновані зміни можуть спричинити ситуації, коли кримінальні провадження будуть закриватися або особи будуть виправдовуватися виключно через незначні формальні порушення.

Законопроєкт №15488-2 Антоніни Славицької та Олександра Ткаченка у частині невідкладного проникнення переважно відтворює основний проєкт, а тому зберігає його ключові проблеми, серед яких вимога щодо конкретного, індивідуально визначеного майна. Одночасно він пропонує значно ширші зміни до КПК: застосовувати загальні засади кримінального провадження при прогалинах у законі виключно в інтересах сторони захисту, що може порушити системність цих засад і принцип змагальності. А також визнавати недопустимим будь-який доказ, отриманий із порушенням процесуального порядку, незалежно від характеру та істотності порушення. Це перекручує підхід змістовної оцінки недопустимості доказів, який наразі підтримується, у тому числі Верховним Судом.

Законопроєкт №15488-4 Григорія Мамки виходить далеко за межі питання невідкладних обшуків: він одночасно змінює повноваження прокурора позбавляючи його права проводити слідчі дії, правила проведення слідчих і негласних слідчих дій, тимчасовий доступ, початок досудового розслідування та інші інститути КПК. 

Тож при доопрацюванні основного законопроєкт слід уникати ризикових положень, передбачених у законопроєктах №15488, №15488-1, №15488-2, №15488-4.

Висновки

Інститут невідкладних обшуків уже не перший рік потребує реформування, і законопроект №15488-3 зможе стати хорошою основою для виправлення найкритичніших прогалин, на які зокрема звертав увагу ЄСПЛ.

Тож Transparency International Ukraine підтримує прийняття законопроєкта №15488-3 в другому читанні за умови його доопрацювання. Під час його доопрацювання відповідно ст. 116 Закону України «Про Регламент Верховної Ради» необхідно врахувати наші рекомендації:

• виключити можливість апеляційного оскарження ухвал про дозвіл або відмову у наданні дозволу на невідкладний обшук чи огляд;
• встановити, що подання клопотання з пропуском строку має бути підставою для відмови у задоволенні клопотання про проведення обшуку, якщо сторона обвинувачення не доведе існування об’єктивних і нездоланних перешкод для своєчасного звернення;
• передбачити, що заява про кримінальне правопорушення реєструється у разі, якщо у ній обґрунтовано наявність події правопорушення, а не всього складу правопорушення;
• уникати ризикових положень, передбачених у законопроєктах №15488, №15488-1, №15488-2, №15488-4.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

«Повернись живим»

За інформацією фонду, станом на 15 жовтня 2026 року він отримав за угодами про визнання винуватості понад 275 млн грн (275 412 872,21 грн).

За періодами розподіл надходжень був такий:

• за 2024 рік – 32 000 000,00 грн;
• за 2025 рік – 67 540 741,00 грн;
• з 1 січня по 15 жовтня 2026 року – 175 872 131,21 грн.

У відповіді фонд також зазначив, що він не отримував на виконання таких угод майна, майнових прав або криптоактивів.

Щодо використання грошей «Повернись живим» окремо описав уже передану допомогу та закупівлі, які ще тривають.

За даними фонду, 214 854 555,07 грн використали на закупівлю та передачу військовим обладнання й інших засобів за трьома напрямами:

• 81 718 129,61 грн – на забезпечення потреб підрозділів Армійської авіації Сухопутних військ ЗСУ;
• 12 729 795,00 грн – на забезпечення потреб підрозділів 19-го Армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ;
• 120 406 630,46 грн – на реалізацію проєкту «ДРОНОПАД».

Ще 60 558 317,14 грн станом на 15 жовтня перебували в процесі використання. Із цієї суми 4,36 млн грн спрямовують на закупівлі для Армійської авіації, а 56,2 млн грн – на фінансування «ДРОНОПАДУ». Після завершення закупівель, передачі допомоги й оформлення документів фонд оприлюднить відповідну звітність.

У відповіді фонд «Повернись живим» також навів дані підрозділів-учасників «ДРОНОПАДУ» про збиття 499 російських розвідувальних та ударних БПЛА із застосуванням переданих засобів.

«Спільнота Стерненка»

Фонд «Спільнота Стерненка» повідомив про надходження на виконання угод у 5 кримінальних справах. Загалом це 51 млн грн та 20 021 USDT. Отримані USDT було оцінено у 888 932,49 грн за курсом на момент зарахування. Таким чином, загальна сума надходжень у гривневому еквіваленті становила майже 52 млн грн (51 888 932,49 грн).

У відповіді фонд навів такий розподіл надходжень:

• за 2025 рік – 49 млн грн за 3 рішеннями ВАКС; 
• за перші 3 квартали 2026 року – 2 млн грн та 20 021 USDT за 2 рішеннями ВАКС.

Фонд пояснив відсутність надходжень у 2023-2024 роках його реєстрацією як юридичної особи 15 січня 2025 року.

Отримані за угодами кошти повністю використали на закупівлю засобів для Сил оборони, зокрема наведено такий розподіл витрат:

• FPV-дрони Hornet різних модифікацій – 1930 шт. загальною вартістю 49 376 680,00 грн (зі справ про закупівлю ПЛР-тестів для філії УЗ, щодо одного з організаторів схеми розкрадання арештованих «нафтопродуктів Курченка» та щодо пособника у заволодінні майже 920 га землі ДП «ДГ «Дмитрівка»);
• БпЛА «Sting» R4 з цифровою тепловізійною камерою – 25 шт. загальною вартістю 2 090 000,00 грн (справа ексдиректора філії «Укрзалізниці» Олексія Статника);
• Безпілотний авіаційний комплекс «Мавка» (цифровий денний) – 1 комплект загальною вартістю 1 983 400,00 грн (справа щодо ексдиректора державного підприємства «Агентство місцевих доріг Полтавської області»).

Окремо фонд пояснив, чому загальна вартість допомоги – 53,45 млн грн — перевищує отримані за угодами 51,89 млн грн. Різницю, приблизно 1,56 млн грн, покрили іншими благодійними внесками.

«Спільнота Стерненка» заявила, що після завершення закупівель, передачі майна та оформлення підтвердних документів оприлюднить звітні матеріали.

Як можна стежити за використанням коштів

У відповідях фонди надали посилання на свої публічні звітні ресурси. «Повернись живим» послався на розділ звітності, матеріали на власному сайті та публікації в соціальних мережах. За повідомленням фонду, там розміщують інформацію про отримані внески та їх використання, зокрема й щодо надходжень за угодами. 

«Спільнота Стерненка» надала посилання на власний розділ звітності. На сайті доступні щоденні звіти про передачу дронів, звіти про інше передане майно та календарна звітність.

Як бачимо, отримані дані про надходження з угод та їх використання демонструють прозорість роботи та надійність благодійних фондів «Повернись живим» та «Спільнота Стерненка». Це вкотре підкреслює, що попри суспільні побоювання й сумніви в нецільовому використанні отриманих з угод коштів, донати на армію, у тому числі через приватні благодійні фонди — це важлива умова угод про визнання винуватості з урахуванням того контексту, у якому зараз функціонує система кримінальної юстиції. 

Нагадаємо, що за даними САП, випадків умисного невиконання угод наразі не встановлено, а до відповідальності за порушення умов угоди не притягнули жодного засудженого. Виконання умов підтверджують платіжні документи, які надаються суду й прокурору та долучаються до матеріалів провадження. Тобто перевірка перерахування коштів існує, але відбувається суто з боку САП. 

При цьому публічна комунікація про витрачання цих коштів саме з угод наразі досить слабка, що імовірно необхідно виправити як прокуратурі, так і фондам. Оскільки в суспільства є запит на звітність саме від вироків за угодами ВАКС, фондам чи фандрайзинговим платформам —як державним, так і приватним — варто налагодити регулярну публікацію таких конкретизованих відомостей про те, на що саме були спрямовані кошти по таких вироках за угодами. Це б сприяло розумінню, які саме потреби армії закриваються через донати, і припинило б усі сумніви щодо витрачання таких коштів.

Як є зараз?

Реформування інституту судових експертиз — це давня та невирішена проблема української юстиції. І причиною цьому залишається зокрема те, що:

• в Україні не існує незалежної експертної установи, яка б спеціалізувалася на експертних дослідженнях у кримінальних провадженнях, підслідних НАБУ, хоча  такі профільні інституції функціонують при інших відомствах — МВС, Держприкордонслужба, СБУ;
• відсутні окремі законодавчі механізми реагування на факти тиску на експертів;
• строк на проведення експертизи будь-якою експертною установою становить за загальним правилом 90 днів з можливістю його продовження;
• не у всіх експертних установах передбачена можливість та критерії пріоритезації експертних досліджень;
• розподіл експертних досліджень між експертами здійснюється керівником установи, а не автоматизованою системою;
• мінімальний задекларований законодавством посадовий оклад експерта становить 10 прожиткових мінімумів, хоча дія цієї норми уже 8 років зупинена законами про бюджет і тепер така винагорода може бути нижча;
• у Реєстрі методик проведення судових експертиз публікується лише перелік таких методик без уточнення їх змісту;
• приватні експертні установи не мають права проводити жодні криміналістичні експертизи.

Що пропонується основним законопроєктом?

Основний законопроєкт запровадить незалежний експертний центр, робота якого буде орієнтована пріоритетно на справи НАБУ та САП, а також забезпечить кращі фінансові та матеріально-технічні умови для інших експертів. 

Для цього автори пропонують:

• реорганізувати Науково-дослідний центр незалежних судових експертиз (НДЦСЕ) з урахуванням вимог закону, який буде проводити судову експертизу в окремій категорії справ, зокрема у корупційних та пов’язаних з корупцією справах, за критеріями підслідності НАБУ;
• забезпечити гарантії незалежності НДЦНСЕ через створення при ньому Наглядової ради, яка складатиметься з 5 членів (з них 3 від міжнародників) і проводитиме конкурсний відбір директора такого центру. Також планується запровадити незалежну атестацію та притягнення до дисциплінарної відповідальності експертів, аудит центру кожні 2 роки, окреме фінансування тощо;
• передбачити процедуру реагування на факти тиску на експертів;
• передбачити для НДЦНСЕ скорочений строк на проведення експертизи у 60 днів з можливістю його продовження;
• надавати за рішенням директора НДЦНСЕ пріоритет на проведення експертиз для НАБУ та САП;
• забезпечити автоматизований розподіл досліджень між експертами НДЦНСЕ;
• підвищити мінімальні посадові оклади до 40 прожиткових мінімумів для експертів НДЦНСЕ та до 30 для експертів інших установ із забороною їх зменшення законами про бюджет;
• публікувати у Реєстрі методик проведення судових експертиз не лише перелік методик, а й їх зміст, за винятком інформації з обмеженим доступом;
• надати право приватним експертним установам проводити в НДЦНСЕ деякі криміналістичні експертизи, перелік яких визначить Мін’юст.

Які переваги пропонованих змін основного законопроєкту?

Основний законопроєкт пропонує комплексне розв’язання однієї з найгостріших проблем, що супроводжує складні корупційні та пов’язані з корупцією справи НАБУ та САП, а саме відсутність у Бюро доступу до незалежної судової експертизи. На неї неодноразово звертали увагу Єврокомісія, МВФ та інші міжнародні партнери, від яких залежить вступ України до Європейського Союзу та отримання фінансової підтримки.

Дорожня карта з питань верховенства права також акцентує на тому, що НАБУ повинно мати ефективний доступ до неупереджених, своєчасних та якісних судових експертиз. Незалежні експертизи для НАБУ сприятимуть якісному розслідуванню справ, яке може надалі створити умови для повернення злочинного майна, зокрема коштів платників податків, якими посадовці хотіли нажитися. І наразі саме відсутність таких експертиз, за словами керівника САП, прямо впливає на швидкість та якість притягнення корупціонерів до кримінальної відповідальності.

Від експертних висновків у складних корупційних справах часто залежить можливість встановити розмір збитків, походження активів і зміст фінансових операцій, дослідження документів та цифрових доказів. Відповідно, якість і швидкість експертиз безпосередньо впливають як на перспективи доведення обвинувачення, так і на можливість повернення державі активів, одержаних злочинним шляхом.

Останній приклад зі справи «Феміда» та «Форест Гамп», з перших уст самого ж фігуранта підтверджує те, що надання НАБУ незалежної експертизи спричинить йому і його ймовірній пособниці надзвичайно багато проблем.

Головна перевага основного законопроєкту — створення інституційно незалежної системи експертиз для справ НАБУ та САП. НДЦНСЕ матиме окреме фінансування, спеціальний порядок управління та власні гарантії незалежності. Його директора обиратимуть на конкурсі, а звільнити його можна буде лише з визначених законом підстав. Це принципово відрізняється від чинної моделі, за якої керівників державних експертних установ призначає та звільняє Мін’юст або інше відомство. Водночас Наглядова рада із залученням міжнародних експертів створюватиме додатковий запобіжник від політичного чи адміністративного втручання в діяльність Центру.

Незалежність установи доповнюється персональними гарантіями для самих експертів НДЦНСЕ. Їх атестація та притягнення до дисциплінарної відповідальності здійснюватимуться окремими Експертно-кваліфікаційною комісією та Дисциплінарною палатою, що має зменшити можливості тиску на експерта через загрозу звільнення, втрати кваліфікації чи дисциплінарного переслідування. У випадку неправомірного впливу експерт також буде зобов’язаний повідомити про нього директора або Наглядову раду.

До цих гарантій додається гідне матеріальне забезпечення працівників центру. Законопроєкт пропонує встановити мінімальний посадовий оклад експертів НДЦНСЕ на рівні 40 (133120 грн у 2026 році) прожиткових мінімумів, а експертів інших державних установ — 30 (99840 грн у 2026 році) прожиткових мінімумів. Це має допомогти залучати та утримувати кваліфікованих фахівців і водночас зменшити корупційні ризики, пов’язані з низькою оплатою праці. Особливо актуально це з огляду на те, що заробітна плата експертів становить 25-30 тис. грн, а гарантований законом оклад на рівні хоча б 10 прожиткових мінімумів фактично не застосовується з 2018 року через щорічне зупинення цієї норми законами про Державний бюджет.

Ще одна важлива зміна — усунення ручного розподілу досліджень між експертами. Наразі конкретного виконавця у державних експертних установах, як правило, визначає керівник. Законопроєкт натомість запроваджує автоматизований розподіл експертиз між експертами НДЦНСЕ. Це істотно звужує адміністративну дискрецію та ускладнює можливість заздалегідь передати чутливе дослідження «потрібному» експерту.

Не менш суттєвим є прискорення проведення експертиз. Тривале очікування експертних висновків є одним із факторів затягування складних розслідувань НАБУ, як це було, наприклад, у багатоепізодному провадженні, пов’язаному, серед іншого, з можливим впливом на експертизи у справі щодо «труби Медведчука» — тоді слідству було необхідно провести одразу декілька різнопланових експертиз. 

До проблеми строків додається і ризик витоку інформації. Через побоювання передчасного розголошення матеріалів слідства НАБУ в певних випадках змушене відкладати їх передання експертам. 

Створення ж окремої установи з підвищеними гарантіями незалежності разом зі скороченням базового строку проведення експертиз з 90 до 60 днів та можливістю пріоритезації найбільш нагальних досліджень має зменшити обидва ці ризики.

Нарешті, законопроєкт може підвищити передбачуваність та можливості для перевірки експертних висновків. Оприлюднення змісту методик проведення судових експертиз, крім інформації з обмеженим доступом, дозволятиме сторонам та суду перевіряти, яким способом отримано висновок і чи відповідає проведене дослідження встановленій методиці. Це також має сприяти уніфікації експертної практики та зменшенню випадків, коли аналогічні дослідження призводять до істотно різних результатів без належного наукового обґрунтування.

Таким чином, позитив законопроєкту полягає не просто у створенні ще однієї державної експертної установи. Він пропонує змінити саму модель проведення експертиз у топкорупційних справах: захистити установу від зовнішнього адміністративного впливу, експерта — від персонального тиску, конкретну експертизу — від ручного розподілу, а розслідування — від надмірних затримок.

Законопроєкт деталізує механізм переходу від існуючого Науково-дослідного центру судових експертиз Міністерства юстиції до незалежного НДЦНСЕ, що є додатковою перевагою документа. Кабінету Міністрів України відводиться три місяці з дня набрання Законом чинності, щоб забезпечити прийняття рішення про реорганізацію (перетворення) чинного Центру відповідно до нових вимог, а також на формування Наглядової ради у визначеному Законом порядку — тобто саме на цьому етапі має запрацювати ключовий запобіжник незалежності у вигляді наглядового органу з міжнародною участю. У цей же тримісячний строк уряд мав би під час підготовки проєкту Закону про Державний бюджет на 2027 рік передбачити окрему бюджетну програму видатків на забезпечення діяльності НДЦНСЕ, що є практичною гарантією окремого фінансування установи, та забезпечити ухвалення підзаконних актів і приведення нормативної бази міністерств у відповідність із новим Законом. 

Міністерству юстиції відведено п’ять місяців на затвердження Статуту НДЦНСЕ відповідно до вимог Закону. Ще протягом шести місяців Мін’юст має провести інвентаризацію методик проведення судових експертиз — як тих, що вже внесені до Реєстру методик, так і тих, застосування яких здійснюється поза ним. Це дасть змогу виявити всі методики з обмеженим доступом та підстави для такого обмеження, а також забезпечить оприлюднення методик у Реєстрі, крім інформації з обмеженим доступом, у формі відкритих даних з можливістю безоплатного перегляду. Таким чином, законопроєкт не лише декларує принцип прозорості методик, а й встановлює конкретний часовий та інституційний механізм його реалізації.

Чому альтернативні законопроєкти слід відхилити?

Альтернативні законопроєкти за авторства депутата Сергія Власенка та депутата Володимира Кабаченка не пропонують створення для НАБУ окремої судово-експертної установи або будь-яких інших законодавчих пропозицій, які б надати Бюро реальний доступ до своєчасних, незалежних та якісних судових експертиз. Ці законопроекти практично однакові за винятком деяких окремих положень. 

Фактично обидва документи не пропонують змін, щоб забезпечити якісні експертизи для топкорупційних справ, оскільки жоден з ризиків впливу на експертів не усувається. Як і ними не виконуються міжнародні зобов’язання України в частині надання НАБУ доступу до якісних експертиз.

Замість цього альтернативні документи пропонують формально закріпити в Законі України «Про Національне антикорупційне бюро України» ті ж права, які й так надані детективам НАБУ кримінальним процесуальним законодавством: самостійно призначати експертизу та визначати перелік питань, що ставляться перед експертом. Тобто ця норма не змінює абсолютно нічого.

Крім цього, значний блок змін присвячений дерегуляції судово-експертної діяльності, зокрема скасуванню процедури атестації. Обидва автори альтернативних законопроєктів пропонують надати право проводити судові експертизи «фізичним особам, які володіють спеціальними знаннями, необхідними для надання висновку з досліджуваних питань, та мають стаж професійної діяльності у відповідній сфері знань не менше п’яти років». Тобто будь-яка фізична особа, у деяких сферах навіть без вищої освіти, зможе надавати експертні висновки.

Подібна практика дійсно поширена в іноземних юрисдикціях: поряд із експертами, які мають спеціальний статус, до проведення експертиз можуть залучатися й інші фахівці ad hoc, а надані ними висновки можуть визнаватися належними експертними доказами. Водночас допуск таких експертів, як правило, не скасовує потреби контролювати їхню компетентність: вона має бути підтверджена або попередньо відповідною професійною чи реєстраційною процедурою, або безпосередньо під час їх залучення у конкретному провадженні. Так само відсутність спеціальної атестації не виключає застосування інших механізмів забезпечення належної поведінки та відповідальності експерта. 

У низці іноземних правопорядків також відсутнє властиве українському кримінальному процесу чітке розмежування процесуального статусу експерта і спеціаліста. Це дозволяє залучати експертами ширше коло осіб, компетентність яких підтверджується не спецстатусом, а знаннями та навичками.

Водночас запропонована нардепами Власенком та Кабаченком модель не пропонує найкращі міжнародні практики, дозволяючи залучати будь-яких фізичних осіб, з достатніми досвідом та практикою до проведення експертизи. При цьому законопроєкти навіть не встановлюють, хто саме буде відповідальний за їх квазіатестацію — перевірку відповідності стажу, практичних навичок та знань.

Інший важливий аргумент наведено у дослідженні щодо кваліфікації судових експертів. У ньому  вказано, що спеціалізовані знання судового експерта не слід ототожнювати лише зі знаннями в галузі науки і техніки, що лежать в основі формування класів, видів, типів та підтипів. На думку автора, без знання загальних наукових засад судової експертизи та її процесуального забезпечення неможливо належним чином провести дослідження та задокументувати його результати так, щоб висновок експерта був допустимим і надійним доказом.

Модель законопроєктів Власенка та Кабаченка недоопрацьована, вона пропонує «деліцензування» судово-експертної діяльності без адекватної альтернативи перевірки як суб’єктивної, так і об’єктивної компетенції експерта. Як наслідок це може відкрити простір для зловживань, зменшити довіру до висновків судових експертів, перевантажити судовий процес перевіркою достовірності таких висновків.

Що гірше, законопроєкт 15569-2 нардепа Кабаченка ще й намагається у Закон України «Про судові експертизи» в обхід КПК України додати норми про недопустимість усіх доказів, які сторона обвинувачення відмовилася надати стороні захисту для проведення експертизи.

Альтернативні зміни також пропонують дерегулювати порядок та підстави для притягнення судових експертів до дисциплінарної відповідальності. За дисциплінарні проступки каратимуть лише тих експертів, які перебувають у трудових чи службових відносинах, інші ж такій відповідальності не підлягатимуть. 

При цьому із Закону України «Про судові експертизи» Власенко та Кабаченко пропонують повністю виключити статті, присвячені експертно-кваліфікаційним комісіям, які також відповідальні за накладення на експертів дисциплінарних стягнень.

Дерегуляція сфер судових експертиз дійсно потрібна Україні, однак підхід до цього процесу повинен враховувати та мінімізувати всі супутні ризики. Такий же рівень дерегуляції без обґрунтованої альтернативної моделі лише збільшить корупційні ризики, зменшить якість судово-експертних висновків та ускладнить їх використання у судах.

Що слід удосконалити в основному законопроєкті

Основний проєкт Закону пропонує дійсно якісні зміни, які зможуть реально вплинути на ефективність та результативність розслідувань НАБУ та САП. Однак, аби  за наявних умов довести його до максимально можливого ідеалу, слід удосконалити такі два аспекти.

1. Уточнити перелік проваджень, у яких НДЦНСЕ може проводити експертизи

Основним законопроєктом пропонується додати у ч. 1 ст. 7-2 Закону України «Про судову експертизу» оновлення про створення незалежної експертної установи НДЦНСЕ, що проводитиме судові експертизи у таких категоріях справ:

• кримінальних провадженнях щодо корупційних злочинів та кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією, передбачених ст. 45 КК України, а також ст. 206-2, 209, 211 КК України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України;
• справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (цивільна конфіскація).

Таким чином, запропонована редакція ч. 1 ст. 7-2 Закону України «Про судову експертизу» фактично не надасть НАБУ можливість проводити незалежні експертизи в НДЦНСЕ в усіх підслідних Бюро справах. 

Річ у тім, що до підслідності НАБУ також за певних умов входять справи за ст. 384, 385, 386, 387, 388, 396 КК України (ч. 7 ст. 216 КПК України), справи за ст. 354, 364-370 КК України, якщо їх вчичить працівник Бюро (абз. 4 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК України) та іншими статтями КК України, якщо відповідне рішення прийме директор НАБУ за погодження керівника САП (абз. 3 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК України).

Тож щоб максимально покрити можливість проведення експертиз у всіх справах НАБУ формулювання слід доповнити так, щоб НДЦНСЕ проводив судові експертизи саме у кримінальних провадженнях, які розслідує НАБУ, зокрема підслідність яких визначена за НАБУ, а також у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

1. Деталізувати окремі технічні положення законопроєкту

Щодо повідомлення про тиск — закон встановлює лише обов’язок експерта повідомити протягом двох робочих днів Директора НДЦНСЕ (або Наглядову раду, якщо тиск чинить сам Директор), але не визначає жодної подальшої процедури. Немає строку, протягом якого Директор/Наглядова рада має відреагувати на це повідомлення, немає переліку можливих заходів реагування (відсторонення від справи, передача іншому експерту, звернення до правоохоронних органів), немає обов’язку повідомити НАБУ-САП як сторону провадження про факт втручання в роботу експерта.

Щодо вищої освіти члена Наглядової ради (ч. 3 ст. 17-1) — формулювання «вища освіта у сфері права, судової експертизи, аудиту, фінансового контролю» також викликає питання, оскільки «судова експертиза» не є окремою галуззю знань чи спеціальністю в українському Переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти. Тобто незрозуміло, який саме диплом підтверджуватиме відповідність цій вимозі, і це може створити підстави для довільного тлумачення при формуванні списку кандидатів.

Тож у законопроєкті слід визначити строк розгляду відповідного повідомлення про факти тиску на експертів, орієнтовний перелік заходів реагування, а також обов’язок інформувати НАБУ та САП про факт втручання. Також варто уточнити вимогу до освіти члена Наглядової ради відповідно до Переліку галузей знань і спеціальностей. 

Висновки

Transparency International Ukraine підтримує прийняття основного законопроєкту №15569 за основу для подальшого доопрацювання його положень до другого читання. Документ має вагомий потенціал стати розв’язанням тривалої проблеми з доступом НАБУ та САП до вчасних, незалежних та якісних судових експертиз.

Водночас для повної реалізації запропонованих нововведень необхідно врахувати такі наші рекомендації:

• чітко поширити компетенцію НДЦНСЕ на усі кримінальні провадження, які розслідує НАБУ;
• уточнити окремі технічні речі: механізм реагування на факти тиску на експертів, визначивши строк розгляду відповідного повідомлення, орієнтовний перелік заходів реагування, а також обов’язок інформувати НАБУ та САП про факт втручання. Також варто уточнити вимогу до освіти члена Наглядової ради відповідно до Переліку галузей знань і спеціальностей.

Врахування цих зауважень дозволить зберегти сильні сторони законопроєкту та створити більш цілісну й передбачувану модель судово-експертної діяльності.

Альтернативні законопроєкти №15569-1 та №15569-2 не заслуговують на підтримку через свою неефективність та ризик дестабілізації сфери судових експертиз, тож їх необхідно відхилити.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

Як укладаються угоди про визнання винуватості в Україні

Відразу нагадаємо, що угода про визнання винуватості — це кримінально-правовий компроміс. Держава погоджується на м’якше покарання, а обвинувачений натомість визнає вину і бере на себе низку зобов’язань: викрити співучасників, відшкодувати збитки та погодитися на узгоджене покарання. Тобто угода — це про засудження особи й визнання її винуватою. 

Зміст угоди визначають сторони — прокурор і обвинувачений із захисником. Затверджує угоду суд — у топкорупційних справах це ВАКС — і робить це обвинувальним вироком. Тому особа, яка уклала угоду, є засудженою, а не «звільненою від відповідальності».

Отримавши обвинувальний акт разом з угодою, суд перевіряє, чи відповідають умови останньої закону та суспільному інтересу і чи не порушують вони прав інших осіб. Суд не може переписати угоду або перерозподілити передбачені нею платежі — він може лише затвердити цей документ або відмовити в такому затвердженні, обґрунтувавши, чому він суперечить закону. 

Відмови у затвердженні угод на досудовому розслідуванні трапляються рідко, зокрема, станом на середину вересня ВАКС повідомляє лише про чотири випадки, коли угоду не було затверджено, а справу направлено на досудове розслідування. Наприклад, у справі «нафтопродуктів Курченка» суд уже відмовляв у затвердженні угоди з Сергієм Пашинським, вважаючи, що вона передбачала не дозволені законом покарання, не забезпечувала повного відшкодування збитків і покладала її виконання на невизначене коло третіх осіб. 

Від початку щодо угод у корупційних справах звучали застереження. Головне з них — ризик, що угода стане способом «домовитися» з тими організаторами схем, які найбільше відповідальні за вчинені злочини. Тому закон обмежував коло осіб і підстав для угод. Ухвалений у жовтні 2024 роки новий закон про угоди розширив підстави для угод: тепер її можна укласти за умови викриття іншої особи у вчиненні будь-якого корупційного чи пов’язаного з корупцією злочину, а також за умови відшкодування збитків та викриття особою інших фігурантів.

Водночас закон суттєво посилив «пряник» для обвинувачених. Він запровадив ст. 69-2 КК України, яка дозволяє призначати покарання, нижче від найнижчої межі санкції, за умови викриття інших осіб. Якщо суд призначає таке покарання, особу вже не можна звільнити від його відбування з випробуванням. 

Верхню межу позбавлення волі, при якій за угодою можливе звільнення з випробуванням, збільшили з 5 до 8 років. Також з’явилася можливість призначати додатковий штраф навіть тоді, коли санкція статті його не передбачає. Змінилася й процедура. Угоди погоджують прокурори вищого рівня залежно від тяжкості злочину. Повторно звертатися до суду з угодою з тією самою особою можна лише один раз і лише після усунення підстав, з яких суд уже відмовив. Власне, це ми і побачили в історії з повторною угодою щодо винуватості Сергія Пашинського.

Проте чи достатньо цих оновлень для справді якісних угод і як вони вже спрацювали? 

З одного боку, вперше з’явилися вироки з покаранням нижче найнижчої межі санкції на підставі ст. 69-2 КК. Щонайменше у трьох таких справах засуджені все ж відбувають реальне, хоч і коротше, позбавлення волі. Йдеться про ексголову Верховного Суду Всеволода Князєва, експрокурора Генеральної прокуратури України Володимира Дергунова та експосадовця Міноборони Олексія Стасюка. З іншого боку, додатковий штраф за ч. 3 ст. 53 КК України хоч і не постійно, але застосовується, як і спеціальна конфіскація. 

Механізм викриття теж дає результат. За даними САП, на підставі показань засуджених, які погодилися на співпрацю, вироки отримали вже 15 осіб, а в більшості проваджень, де такі показання надано або ще буде надано, судові розгляди тривають.

Якщо ж говорити про спеціальну конфіскацію, то закон так і не передбачив прямо правила обов’язкового застосування цього інструменту при укладанні угод, хоч ми і рекомендували внести таку зміну. На наш погляд, це прогалина, яку необхідно закрити: якщо є підстави для спеціальної конфіскації, суд мав би затверджувати угоду лише за умови, що вона її передбачає. Так держава точно отримає майно, здобуте в результаті злочину.

Цю позицію підтримують і доповнюють автори аналізу судової практики за 2024–2025 роки, підготовленого Центром політико-правових реформ разом із НАЗК. Вони окремо звертають увагу, що арешти на земельні ділянки, транспорт і кошти нерідко скасовувалися саме тому, що угода не містила вимоги про конфіскацію. Тобто майно, яке держава вже заблокувала, поверталося засудженим через особливості формулювань в угоді.

Разом з тим, показовою є відмова суду затвердити угоду з екснародним депутатом Качним у справі про незаконне збагачення. За угодою передбачалася спеціальна конфіскація квартири, будинку та землі, які формально належать чоловікові померлої фіктивної власниці. Попри те, що чоловік діяв за довіреністю під час купівлі квартири, успадкував майно безоплатно й у суді прямо підтвердив, що є лише номінальним власником, суд відмовив у затвердженні. Підставою стало нібито недоведене усвідомлення третьою особою незаконного походження коштів. На наш погляд, такі обставини не залишали підстав для подібних сумнівів.

Головні проблеми нинішніх угод

Попри всі вигоди від угод, суспільство сприймає їх не завжди добре, бо  держава такі вироки не завжди якісно пояснює. Наведемо основні, на наш погляд, причини, чому так стається.

Перша причина — закриті вироки. 

Тексти частини вироків за угодами, зокрема щодо того ж Пашинського, ексголови Західного апеляційного господарського суду Плотніцького та інших осіб, повністю закриті. І через це з публічної комунікації суду та САП неможливо дізнатися, що саме держава отримала в обмін на пом’якшення покарання. А оскільки вкрай часто ідеться про осіб відомих, громадське обурення стає очікуваною реакцією на такі закриття.

Один із найперших і дотепер найгучніших випадків закритого вироку — угода з ексміністром екології Миколою Злочевським, який через пропонований керівникам НАБУ-САП «суперхабар» у $5 млн намагався закрити кримінальне провадження щодо себе. За укладеною у серпні 2023 року угодою про визнання винуватості ВАКС оштрафував Злочевського на 68 тис. грн. Крім цього, за умовами угоди він задонатив на ЗСУ 660 млн грн. І все. А оскільки вирок був засекречений повністю, громадськість так і не дізналася, чи було дотримано правило «суспільного інтересу», і чи можна сказати, що держава від тих домовленостей справді виграла.

Ця угода,  насправді і стала однією з головних причин взагалі говорити про оновлення законодавства щодо таких вироків. А ми в TI Ukraine відтоді постійно й регулярно наголошували на необхідності публікувати максимально допустимий обсяг даних про угоду, щоб таких запитань від українців не поставало.

Повне закриття часто не виконує навіть своєї прямої функції — приховати співпрацю зі слідством. Адже якщо за законом засуджений зобов’язаний свідчити проти співучасників, ті однаково дізнаються про угоду через сам факт виділення провадження. 

Тут нагадаємо, що ВАКС уже вміє закривати окремі відомості вироків без потреби засекречувати весь текст. Наприклад, у справі щодо керівника Агентства місцевих доріг Полтавської області суд залишив публічними обґрунтування суспільного інтересу та інші частини вироку. І той же вирок за угодою з Пашинським спочатку теж був засекречений, про що ми відразу просигналізували, як про вкрай поганий прецедент. ВАКС швидко відреагував на нашу критику та оприлюднив частково закритий вирок, з якого стали зрозумілі деталі цієї угоди.

Друга причина — відсутність зрозумілих правил, за якими укладається угода. 

САП у відповіді на наш запит підтвердила, що окремої внутрішньої методики оцінки можливості укладення угод немає. Водночас Стратегія розвитку відомства на 2026–2028 роки передбачає напрацювання єдиних підходів — до такої розробки  прокуратура планує долучати суддів, адвокатів і громадські організації. 

ВАКС теж нам повідомив, що не здійснював узагальнення практики щодо угод. Разом з тим, дискусія про пошук балансу між ефективністю кримінального правосуддя, невідворотністю відповідальності, справедливістю покарання та довірою суспільства до антикорупційної системи, вже ведеться. І передумови для напрацювання зрозумілих політик укладення угод теж закладені.

Угода Пашинського добре ілюструє цей процес. У повідомленні САП були перелічені суми штрафів і відшкодувань, проте не було пояснень, чому ці умови вигідні державі. Необхідне пояснення з’явилося лише з оприлюдненням вироку. Так, ми побачили, що прокурор в межах угоди отримував показання щодо інших учасників, загалом кількість обвинувачених у справі зменшилася, що дає шанс розглянути справу щодо решти фігурантів до спливу строків давності. 

Проте ця інформація з’явилася майже через тиждень після новини про угоди — коли суспільство вже кілька днів обговорювало й обурювалося через «мільярд за свободу».

Відшкодування до бюджету (600 млн грн) менше за встановлену шкоду (817 млн грн) теж виявилося не випадковим. У справі Пашинського ідеться про злочинну організацію, а не одного обвинуваченого, і шкоду завдано діями сімох осіб, а не однієї. Тому сторони погодили часткове звільнення Пашинського від цивільної відповідальності, зважаючи на зобов’язання інших засуджених за угодами (111 млн грн відшкодування та 40 млн грн на ЗСУ) та його власні 500 млн грн на потреби армії. Разом відшкодування до бюджету від усіх засуджених у цій справі поки не досягає встановленої шкоди. А чи покриють її майбутні вироки щодо решти обвинувачених — питання до САП.

Третя причина — очікування суспільства. І воно хоче справедливих покарань.

Торік соціологічне дослідження TI Ukraine показало, що 60% українців вважають найпоказовішим критерієм ефективної боротьби з корупцією кількість реально покараних корупціонерів, і таке покарання має передбачати ув’язнення або конфіскацію. 

Угоди зі штрафами і внесками на благодійність цьому очікуванню не відповідають. Тому САП має пояснювати їх особливо ретельно, а правила, за якими прокурори ідуть на укладення угоди, мають бути зрозумілими до того, як з’являється черговий резонансний кейс.

Чи чесні гроші?

Майже у половині проаналізованих нами вироків за угодами, які укладались у період з 1 липня 2025 по 30 червня 2026, обвинувачені зобов’язалися зробити благодійний внесок на потреби ЗСУ. Ця практика з’явилася після повномасштабного вторгнення росії в Україну, тобто ще до прийняття оновленого закону про угоди в топкорупційних справах, але сьогодні її можна вважати ледь не обов’язковою для такого типу вироків.

Суми благодійних внесків коливаються від 10 тис. до 20 млн грн. За інформацією ВАКС, лише у 2025 році на потреби Збройних Сил України було спрямовано понад 321 млн грн. А за останніми даними САП, завдяки угодам у топкорупційних справах на потреби Сил оборони вже спрямовано понад 1,6 млрд грн. З них понад 1,1 млрд грн надійшло через державну фандрейзингову платформу United24, понад 272 млн грн — через фонд «Повернись живим» і понад 50 млн грн — через «Спільноту Стерненка».

Угода Сергія Пашинського стала однією із рекордних за сумами згаданих у ній коштів: 600 млн грн — на відшкодування збитків до держбюджету поетапно протягом 2,5 року, 400 млн грн або озброєння на цю суму — фонду «Повернись живим» протягом шести місяців після оголошення вироку, 100 млн грн — фонду «Спільнота Стерненка» на зброю протягом 30 днів, а також 850 тис. грн штрафу як основне покарання і 17 тис. грн штрафу та рік позбавлення права обіймати державні посади як додаткове.

Навколо цих грошей виникає три питання, які, насправді, стосуються усіх сум, зазначених в інших вироках про угоди.

1. Чи «з’їла» інфляція відшкодування? 

Один із найпоширеніших аргументів від критиків угоди з Пашинським полягає в тому, що збитки, завдані у 2014 році, відшкодовуються сьогодні номінальною сумою, яка за дванадцять років суттєво знецінилася. Тобто 600 млн грн у 2026 році — це геть не ті гроші, які втратила Україна у 2014-му через махінації колишнього в.о. голови Адміністрації Президента. 

Аргумент має під собою підстави, але адресований він не угоді як інституту, а тому, як держава загалом захищає свої майнові інтереси в кримінальному процесі.

Законодавство загалом не залишає державу беззахисною перед інфляцією. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив грошове зобов’язання, на вимогу кредитора сплачує борг з урахуванням індексу інфляції та 3% річних. Велика Палата Верховного Суду ще у 2018 році виснувала, що це правило поширюється на всі види грошових зобов’язань незалежно від підстави їх виникнення, тобто воно має стосуватися і заподіяння шкод у кримінальних справах. Окрім того, ст. 1192 Цивільний кодекс України визначає, що розмір збитків від втрати майна обчислюється за його реальною вартістю на момент розгляду справи. 

Для справи, предметом якої є привласнені нафтопродукти, як у справі Пашинського, це може мати практичне значення, адже йдеться про майно, ціна якого змінювалася разом з ринком, а не про фіксовану грошову суму. Однак для стягнення цієї різниці, найбільш імовірно, потрібно було зробити інше експертне дослідження, яке б також зайняло певний час, і не факт, що призвело б до якогось результату.

Вимоги про стягнення інфляційних втрат можна заявити й у кримінальному провадженні через подання цивільного позову. Судова практика знає такі приклади. У справі про привласнення (ч. 4 ст. 191 КК) Кам’янець-Подільський міськрайонний суд стягнув з обвинуваченого інфляційні втрати та 3% річних. Втім, через застосування позовної давності на вимогу відповідача, тоді йшлося про відсотки лише за останні три роки, тож замість заявлених понад 419 тис. грн інфляційних втрат позивач мав виплатити державі приблизно 30 тис. 

Є така справа і у ВАКС. У справі начальника управління ЗСУ Олега Галушка Міністерство оборони заявляло вимогу про стягнення майже 8 млн грн інфляційних втрат поверх 21,5 млн грн основної шкоди. Проте суд ухвалив виправдувальний вирок, і позов залишив без розгляду. Наразі перегляд цього вироку ще триває — у червні 2026 року Верховний Суд скасував рішення АП ВАКС про підтвердження законності виправдувального вироку, тому і питання про відшкодування збитків з урахуванням інфляційних втрат теж може бути переглянуте.

Щоб стягнути інфляційні втрати, зобовʼязання має бути грошовим — тобто чітко визначеним у конкретній сумі. У кримінальних справах здебільшого це можливо лише тоді, коли йдеться про розтрату чи привласнення коштів, а не про інші види шкоди. У справі Пашинського не йшлося про заволодіння певною сумою грошей — предметом були нафтопродукти. 

Відтак проблема не в тому, що закон забороняє враховувати інфляцію, а в тому, що жоден механізм не робить це автоматично. Суд не може самостійно проіндексувати розмір шкоди і вийти за межі заявлених вимог. І якщо потерпілий орган державної влади або прокурор в інтересах держави не заявив вимоги про відшкодування інфляційних втрат, їх не стягнуть ні за обвинувальним вироком у звичайному провадження, ні у провадженні за угодою. 

У справі Пашинського цивільний позов взагалі не заявлявся. Тож вимога про інфляційні втрати не могла бути ні задоволена вироком, ні врахована угодою, а розмір шкоди зафіксовано в номіналі 2014 року — 600 млн грн. До того ж навіть заявлена вимога про таке відшкодування наражається на ризик позовної давності, який у справах із подіями десятирічної давнини може звести її до символічних сум.

Звідси й рекомендація. Питання про інфляційні втрати варто адресувати насамперед стороні обвинувачення (у нашому випадку — САП) та органам, які представляють потерпілу державу. Вимога про їх стягнення має стати стандартною частиною цивільних позовів у справах про розкрадання державного майна, а її врахування — одним із критеріїв, за якими прокурор оцінює розмір відшкодування в угоді. 

Окремо варто обговорити, чи охоплює вимога про «повне відшкодування збитків» як передумова угоди лише номінальну суму шкоди, чи також її реальну вартість на момент укладення угоди. Сьогодні закон на це питання прямо не відповідає.

До того ж частина претензій суспільства до «м’якості» покарання стосується питань, які угода не вирішує. Конфіскацію майна у справі Пашинського суд не призначав: у САП пояснили, що відповідне додаткове покарання за ст. 255 КК України запровадили у червні 2020 року, тобто після подій справи. Тому тут спрацьовує принцип заборони зворотної дії закону, що погіршує становище особи.

2. Чому гроші йдуть у фонди, а не в бюджет? 

Ексголова ВАКС Віра Михайленко свого часу пояснила, що саме сторона обвинувачення і захист домовляються, куди саме спрямовувати благодійні платежі та в якому розмірі, а суд лише перевіряє, чи відповідає угода закону. Отже, питання «чому саме ці фонди» треба адресувати сторонам угоди, а не суду. 

Але варто поставити його чесно. Чи є обґрунтовані претензії до прозорості роботи фондів, які фігурують в угоді? А якщо таких претензій немає, у чому різниця для держави між надходженням до бюджету і надходженням на фонд, який фахово й підзвітно закуповує озброєння для армії? 

В умовах війни значна частина бюджету і так спрямовується на оборону. Фонд – «Повернись живим», «Спільнота Стерненка» чи будь-який інший — у цьому ланцюжку може бути швидшим і конкретнішим каналом. Більше того, той самий «Повернись живим» прямо заявляє, що вони не беруть відсоток з донатів на адміністративні витрати.

Реальні ризики тут інші. Перший — щоб фонд не був пов’язаний з обвинуваченим чи його оточенням. Другий — щоб виконання умови можна було перевірити. 

За невиконання угоди встановлено окрему кримінальну відповідальність, а САП може просити ВАКС скасувати вирок і розглянути справу в загальному порядку. Показово, що за весь час роботи суду прокурори жодного разу не зверталися із таким клопотанням. 

За даними САП, випадків умисного невиконання угод наразі не встановлено, а до відповідальності за порушення умов угоди не притягнули жодного засудженого. Виконання умов підтверджують платіжні документи, які надаються суду й прокурору та долучаються до матеріалів провадження. Тобто перевірка перерахування коштів існує, але відбувається суто з боку САП. Далі можна спиратись на публічну звітність відповідних благодійних фондів, яка має бути відкрита широкому загалу. Якщо є запит на звітність саме від вироків за угодами ВАКС, має сенс відповідним фондам публікувати такі конкретизовані відомості про те, на що саме були спрямовані кошти по таких вироках за угодами. Це б сприяло розумінню, які конкретні потреби армії закриваються через донати.

Водночас суспільна реакція на те, що Пашинський в межах виконання угоди має зробити донати фондам «Повернись живим» та «Спільнота Стерненка», теж дала свої несподівані результати. 28 вересня ВАКС не затвердив угоду про визнання винуватості нардепа Олександра Качного у справі про незаконне збагачення на понад 12,7 млн грн. Качний визнав вину та погодився перерахувати 3 млн грн на проєкт фонду «Повернись живим». Суддя ж у своїй відмові заявила, що використання цих коштів перебуватиме поза контролем сторін і суду, а тому суд не може переконатись у тому, що ці положення відповідають інтересам суспільства.

3. Чиї це гроші? 

Це третій і, мабуть, найважливіший ризик. Формально позитивний результат, тобто сплачене відшкодування чи донат на армію, може бути забезпечений непрозорими грошима. Походження коштів, якими виконуються умови угоди, має перевірятися не менш ретельно, ніж, наприклад, походження грошей на застави. 

САП підтвердила, що на практиці збитки відшкодовують і благодійні внески сплачують не лише засуджені, а й треті особи — закон цього не забороняє. Водночас окремої процедури, за якою прокурор перевіряв би походження таких коштів, КПК України не передбачає. Відомство покладається на банки, які, як суб’єкти первинного фінансового моніторингу, мають перевіряти операції відповідно до антилегалізаційного законодавства.

Утім, тут варто бути послідовними й визнати неприємну для критиків річ, а саме нагадати про механізм спеціальної конфіскації. Адже тут ідеться  про вилучення саме тих коштів і майна, щодо яких вироком суду прямо встановлено злочинне походження. Коли вона застосовується, держава свідомо наповнює бюджет грошима, здобутими злочинним шляхом. 

Тому суто прагматично важко пояснити, чому та сама логіка стає неприйнятною, коли кошти надходять не за спеціальною конфіскацією, а на виконання відшкодування збитків чи благодійної умови угоди. У підсумку гроші однаково опиняються в бюджеті або в армії, і однаково не залишаються в засудженого. Тому обурення про «гроші пішли не в бюджет» стосується форми, а не суті. 

Чому угоди — це таки добре, і чому їх треба вдосконалювати

Головний аргумент на користь угоди Пашинського полягає не в її сумі, а в альтернативі. Події справи відбулися навесні 2014 року, а підозри повідомили лише в лютому 2024-го. Строк давності за зловживання службовим становищем у цій справі спливає вже у 2028 році, тому сторони прямо пов’язали угоду з тим, що вона робить можливим розгляд справи щодо інших обвинувачених у межах цього строку. 

Повноцінний судовий процес з кількома обвинуваченими, великим масивом доказів і процесуальною тактикою захисту міг тривати роками. Якби за цей час спливли строки давності, особу звільнили б від відповідальності взагалі, і держава не отримала б нічого: ні вироку, ні відшкодування, навіть часткового. Попри вимоги Європейської комісії, правила про строки давності в Україні досі не реформовано. Тож у справах, які розслідуються через десятиліття після подій, угода часто є не альтернативою суворому вироку, а альтернативою безкарності.

Кримінальний процес завжди має ймовірнісний результат. Обвинувачення вважає вину доведеною, захист — ні, і крапку ставить суд. Угода перетворює ймовірність на гарантію: є обвинувальний вирок, статус засудженого, реальні гроші і показання проти інших учасників. Штраф — це вид основного покарання за КК України. Тож говорити про «відкуп» від покарання, яке саме є покаранням, некоректно. 

Для порівняння, інший фігурант справи Пашинського Сергій Тищенко за угодою отримав вісім років позбавлення волі зі звільненням від відбування з випробуванням, перерахував 40 млн грн на Сили оборони і має сплатити до бюджету ще 110 млн грн протягом трьох років. Справа «нафтопродуктів Курченка» не завершена: у ній були й інші підозрювані, і не всі вони пішли на угоду.

Водночас саме тому, що угоди стали основним способом завершення топкорупційних справ, над їх якістю потрібно продовжувати працювати. ВАКС варто узагальнити підходи до оцінки суспільного інтересу й зробити стандартом практику часткового закриття вироків замість повного там, де цього не вимагає пряма потреба захисту особи чи інших проваджень. САП варто реалізувати заходи своєї Стратегії щодо єдиних підходів до угод і публічно пояснювати в кожній резонансній справі, у чому вигода для держави. 

Парламенту необхідно зробити спеціальну конфіскацію обов’язковою умовою затвердження угоди за наявності законних підстав. А ширше застосування реальних, але коротших строків позбавлення волі та додаткових штрафів також поліпшить сприйняття таких вироків. 

І, нарешті, дві проблеми, які найбільше живлять обурення угодами, взагалі лежать поза ними. Це нереформовані строки давності, які змушують прокурорів домовлятися, і те, що держава не завжди користується наявними механізмами стягнення інфляційних втрат, через що номінальне відшкодування знецінюється — чи то за угодою, чи то за звичайним вироком. Бо ж сотні мільйонів завданих збитків, завданих у 2014 році, не відповідають таким же сотням мільйонів уже з року 2026-го.

Розв’язувати ці проблеми треба як законодавцю, так і практикам. І поки цього не зроблено, чесна угода залишається кращим результатом, ніж справа, що закінчилася нічим.

Що пропонують змінити

Законопроєкт №16043 визначає, що справи про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави розглядатимуться суддею ВАКС одноособово. Колегіальний розгляд (у складі трьох суддів) можливий лише за клопотанням відповідача, який належить до вичерпного переліку посад — Президент України, повноваження якого припинено, народний депутат, Прем’єр-міністр, член Кабінету Міністрів, Секретар РНБО, Генеральний прокурор, заступник Генпрокурора — керівник САП, Голова СБУ, Директор ДБР, Директор НАБУ, Голова НАЗК, Голова АМКУ, Голова НБУ, Голова Рахункової палати, Голова ФДМУ, Голова ЦВК, Уповноважений ВРУ з прав людини, Голова та судді КСУ, Голова Верховного Суду, голови вищих спеціалізованих судів, Голова ВРП.

При цьому законопроєкт додатково визначає механізм реалізації цього права: суд в ухвалі про відкриття провадження буде зобов’язаний роз’яснити відповідачу з переліку його право заявити клопотання про колегіальний розгляд, а подати таке клопотання можна буде лише до призначення справи до судового розгляду по суті — якщо ж клопотання надійде пізніше, воно залишатиметься без розгляду. Питання про колегіальний розгляд суд вирішуватиметься в підготовчому засіданні.

Щодо санкційних справ, то з КАС просто виключать слова «колегією у складі трьох суддів Вищого антикорупційного суду» — така справа розглядатиметься одноособово, без будь-яких винятків чи переліку суб’єктів, які могли б ініціювати колегіальний розгляд.

У прикінцевих та перехідних положеннях законопроєкту, як і в попередній редакції, збережено правило, що попередній порядок розгляду (колегіально) застосовується до справ обох категорій, провадження в яких відкрито до набрання чинності цим законом.

Що треба вдосконалити

Головне зауваження, яке ми висловлювали до законопроєкту №14033, полягало в тому, що він не визначав, на якій стадії, за чиєю ініціативою та в якій формі вирішується питання про колегіальний розгляд справи про цивільну конфіскацію, обмежуючись розпливчастим критерієм «складності». Це зауваження прямо перегукується з проблемою, яку сьомий звіт з моніторингу ВАКС фіксує вже щодо аналогічного механізму в кримінальному процесі (застосовується з 16 травня 2024 року) — щодо відсутності єдиного підходу до моменту, коли обвинувачений може реалізувати право на колегіальний розгляд. Цим час від часу користується сторона захисту для затягування процесу, зокрема у справі «Роттердам+».

Новий законопроєкт усуває таку невизначеність для цивільних справ, причому робить це саме тим способом, який ми пропонували як орієнтир. Такий підхід узгоджується з позицією Венеційської комісії про те, що розподіл справ і винятки з нього мають ґрунтуватися на об’єктивних, прозорих і заздалегідь встановлених законом критеріях, і знижує ризик оскарження рішень через те, що розгляд відбувався не «судом, встановленим законом».

Водночас лишаються невирішеними два питання з попереднього нашого аналізу. Адже строки оскарження в санкційних справах так і не збільшено — вони залишаються 5-денними. 

 

Висновки

Transparency International Ukraine рекомендує ухвалити законопроєкт №16043 за основу та в цілому. 

Водночас іншим законопроєктом слід вирішити питання збільшення процесуальних строків на подання відзиву та апеляційної скарги у санкційних справах до 15 днів.

 

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

«Карфаген»: як працювала система

У центрі розслідування НАБУ та САП опинився Сергій Кропива — заступник керівника Департаменту міжнародного співробітництва Офісу Генерального прокурора, відомий на оприлюднених плівках під псевдонімом «Канцлер». Це йому вдалося, за версією слідства, завдяки протекції самого «Шефа». До призначення в ОГП у серпні 2025 року Кропива тривалий час обіймав керівні посади в Кіберполіції (зокрема був першим заступником начальника Департаменту), згодом працював радником Генпрокурора та заступником голови Одеської ОВА з питань цифровізації. 

За версією слідства, обіймаючи керівну посаду в ОГП, Кропива фактично замкнув на собі управління кримінальними провадженнями проти шахрайських колцентрів (зокрема за ст. 255 КК України — створення злочинної організації та ст. 209 КК України — легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом).

Cхема, імовірно, працювала у двох напрямках: 

• «кришування» та зачистка ринку, коли за хабарі підконтрольним колцентрам гарантувалася недоторканність, тоді як проти їхніх конкурентів проводилися слідчі дії та масові обшуки для «наведення шороху»; 
• відмивання майна на понад 89,9 млн грн, отриманого злочинним шляхом, — через кураторство мереж ФОПів, купівлю нерухомості (зокрема в Буковелі), криптовалютні транзакції, придбання предметів розкоші та оформлення активів на підставних осіб і близьких. 

Оприлюднені матеріали НСРД продемонстрували нову тенденцію: фігуранти системно вивчали судову практику ВАКС з цивільної конфіскації, готували потенційних свідків до допитів у НАБУ та використовували знання процесуальних тонкощів для протидії антикорупційним органам. 

Саме посади фігурантів та розуміння ними процесу зробили це розслідування надскладним завданням для детективів НАБУ. Старший юридичний радник TI Ukraine Павло Демчук висловлювався про це так: 

«Такі складні розслідування щодо високопосадовців правоохоронних органів лише демонструють те, що Антикорупційне бюро та Антикорупційна прокуратура є дійсно спроможними та незалежними. Документувати інших представників правоохоронних органів — це задача із зірочкою, принаймні тому, що останні розуміють, якими методами і засобами діють інші працівники прокуратури чи НАБУ. З огляду на те, що міжнародні партнери підтримують антикорупційні реформи, такі розслідування лише показують: ця підтримка має сенс». 

Від «ілюзії спокою» до заяви про відставку: як плівки САП змінили позицію Генпрокурора

Реакція керівника ОГП Руслана Кравченка на перші процесуальні дії НАБУ була демонстративно спокійною. Він запевняв, що його кабінет відкритий, сейф з оприлюдненого НАБУ фото йому не належить, а чутки про втечу є вигадкою.

«Розумію, що багатьом хотілося би, щоб я сховався, опинився в лікарні чи щось інше. Розчарую своїх прихильників. Вчора був на робочому місці, сьогодні в робочому режимі і трохи спорту», — переконував Кравченко.

І цю заяву він зробив на тлі того, що в медіа поширювалося: «Шеф» — саме Кравченко. Виконавчий директор TI Ukraine Андрій Боровик звертав увагу: в такій ситуації керівник органу не може далі залишатися на посаді, ніби нічого не сталося. 

«Складається враження, що генпрокурор не міг про це не знати. З точки зору репутації і найкращого для країни найлогічніше, щоб він подав у відставку». 

А 6 вересня під час засідання ВАКС з обрання запобіжки Сергію Кропиві прокурор САП Микола Карась розвіяв усі сумніви про те, хто криється за цією кличкою. Він зачитав діалоги між Кропивою та Кравченком, де перший називає другого шефом.

«Алло. Да, Андрєєвіч, да, шеф. Да нєт, всьо нормально. Нєт, ніхто нє обіжаєт. Хто меня обідіт? Ви ж за мной — ето всє знают », — цитував прокурор Кропиву.

Коли ці матеріали прозвучали у суді, ситуація кардинально змінилася і, як кажуть, хмари навколо генпрокурора згустилися. Наступного ж дня, за даними джерел «Української правди», після пізньої розмови з президентом Володимиром Зеленським Кравченко написав заяву на звільнення, назвавши це «політичним рішенням».

Ескалація і контратака: Кравченко підписує підозру Кривоносу та раптово виїжджає за кордон 

Вранці 14 вересня попри оголошену відставку Кравченко зробив гучну заяву: що підписав підозру директору НАБУ Семену Кривоносу, а також особі, «близькій до керівника САП» Олександра Клименка. А ще у своєму відеозверненнія він сказав, що його відставка не є визнанням вини, результатом певної угоди чи відмови від боротьби за свою репутацію. 

«Операція “Карфаген” була спрямована не лише проти мене. Справжньою метою було отримати доступ до матеріалів кримінальних проваджень щодо керівників і працівників НАБУ та САП. А після цього — усунути генпрокурора і зупинити ухвалення процесуальних рішень у цих справах», — сказав Кравченко. 

У тому ж зверненні він публічно звинуватив Кривоноса у підробці офіційних документів для отримання неправомірної вигоди та «фіктивному усиновленні дитини» задля штучного створення підстав для уникнення відповідальності в суді. 

Втім, паралельно з медійною атакою розгортався не менш промовистий сюжет: одразу після публікації цих заяв з’ясувалося, що Кравченко виїхав за кордон. Деталі першою повідомила «Українська правда»: вночі 14 вересня о 2:30 Кравченко перетнув кордон на службовому авто. Сам посадовець згодом заявив, що перебуває у закордонному відрядженні, аби поінформувати міжнародних партнерів про «реальний стан справ у системі антикорупційних органів». 

Реакція суспільства, керівництва держави та антикорупційного сектору лише підкреслила сутність цього демаршу. Володимир Зеленський публічно закликав Верховну Раду невідкладно підтримати звільнення Кравченка, а в Офісі Президента його дії назвали неузгодженою самодіяльністю. 

У НАБУ заявили, що Семену Кривоносу жодних підозр офіційно не вручали. Клименко на брифінгу щодо цієї ситуації сказав, що жодні відомі йому родичі теж підозр не отримували. А дії Кравченка є продовженням системної атаки на незалежні антикорупційні органи, яка активно розпочалася ще з торішніх спроб підпорядкувати НАБУ і САП Офісу Генпрокурора. До речі, про підготовку атаки на антикороргани їхні очільники не раз заявляли, зокрема на своїх пресконференціях. 

Transparency International Ukraine переконана: ці підозри — це не результат тривалого розслідування, а суто політичний і показовий крок, розрахований на медійний ефект. По-перше, провадження щодо Кривоноса внесене до ЄРДР ще 25 квітня 2014 року, тобто йдеться про події 12-річної давнини, які лежали без руху й стосуються періоду задовго до очолення ним НАБУ. По-друге, офіційне провадження щодо «близької особи Клименка» стосується шахрайства та перешкоджання діяльності ЗСУ, а не «впливу на суддів ВАКС», про який публічно заявив Кравченко. Нарешті сам спосіб «вручення» шляхом відправки поштою на адресу НАБУ замість особистого вручення свідчить про створення публічного шуму, а не процесуальний результат.

Усі ці дії наочно показали: коли правоохоронна система функціонує за принципом політичних призначень, у момент кризового викриття її очільники вдаються не до юридичного захисту, а до безпрецедентних інституційних ударів у відповідь.

Без фільтра доброчесності: як людина, яку не допустили до НАБУ і САП, очолила Генпрокуратуру

Особливо промовистою цю історію робить не сам факт скандалу, а те, як Кравченко до призначення генпрокурором намагався потрапити в антикорупційні органи. У 2021 році він брав участь у конкурсі на прокурора САП, а у 2023-му претендував на крісло директора НАБУ. В обох випадках Кравченко вибув через сумніви конкурсних комісій щодо його доброчесності. 

Тобто людина, чию кандидатуру двічі відхилили на незалежних конкурсних відборах, за кілька років очолила Офіс генерального прокурора — без жодного конкурсного відбору, за суто політичною процедурою. Майже одразу після призначення Кравченко став одним із головних лобістів закону, що фактично підпорядковував йому ті ж органи, керувати якими йому колись не дозволили. 

22 липня 2025 року Верховна Рада підтримала законопроєкт №12414, що мав на меті ліквідувати незалежність НАБУ та САП. Публічно захищаючи ці зміни, Кравченко запевняв: «Ми будемо однією сім’єю». Лише масштабні протести й тиск міжнародних партнерів змусили владу переглянути ці норми. 

«Рік тому САП і НАБУ хотіли фактично підпорядкувати Руслану Кравченку,  генеральному прокурору, але тоді він обіймав цю посаду і зараз він обіймає цю посаду. Але через рік НАБУ і САП, які не вдалося йому підпорядкувати, прийшли до нього, — каже Андрій Боровик. — Формально вони прийшли до його підлеглих. Та, умовно кажучи, до нього додому — якщо в лапках, звісно».

Питання, яке залишається відкритим: кому вирішувати, хто керуватиме прокуратурою?

Кар’єра Кравченка сама по собі ставить під сумнів усталений в Україні механізм призначення генерального прокурора — коли рішення фактично ухвалює президент, а Верховна Рада лише формально його погоджує. Саме за такою логікою людина, яку двічі відсіяли конкурсні комісії НАБУ й САП, змогла отримати керівну посаду в системі прокуратури взагалі без конкурсного фільтра доброчесності — просто через політичне рішення.

І такі призначення вже втретє підряд за цієї влади дають збій. До Кравченка цю посаду обіймав Андрій Костін, якого теж призначив президент і який зрештою подав у відставку після скандалу через фіктивну інвалідність регіональних прокурорів. До нього цю посаду обіймала Ірина Венедіктова, яка запам’яталась тим, що фактично «поховала» надважливе розслідування НАБУ щодо заступника голови ОП Олега Татарова. І вже за звичкою ці двоє попередників Кравченка, як і він, свого часу не пройшли конкурсний відбір: Костін у керівники САП, а Венедіктова — у конкурсі на суддів Верховного Суду. І так само жоден із цих генпрокурорів не пробув на посаді максимальний термін у 6 років.

Показово, що ідея замінити це політичне призначення прозорим конкурсом — не абстрактна теорія, а вже сформульована законодавча пропозиція. Ще у червні 2026 року, задовго до «Карфагену», у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №15343, який пропонує запровадити відкритий конкурс на посаду генпрокурора через Вищу раду правосуддя із залученням міжнародних експертів, а також процедуру висловлення йому недовіри. Автори документа прямо назвали проблему, яку описує вся ця історія: «Офіс генерального прокурора потрапляє у політичну залежність від будь-якої чинної влади» — саме тому, що зараз генпрокурора призначає президент за погодженням Верховної Ради, а не незалежна конкурсна комісія. 

Примітно, що запровадження конкурсів для прокурорів ОГП та регіональних прокуратур — це й одна з умов отримання Україною 550 млн євро від ЄС у межах програми Ukraine Facility. І саме про це Єврокомісія знову нагадала після скандальних публікацій від Кравченка.

Тобто ці застереження звучали задовго до Кропиви й Кравченка — і щоразу справджувалися майже за однаковим сценарієм: політичне призначення, потім втрата довіри, потім гучний скандал та відставка. 

Системний урок «Карфагену»: від репутаційних пожеж до інституційних змін

Зводити справу «Карфаген» лише до елітних годинників, маєтків чи персональної жадібності окремих посадовців означає ігнорувати її головний виклик. Масштаб цієї схеми і скандалу, який за нею слідував, став можливим не лише через особливу зухвалість фігурантів, а й через архітектуру самої системи прокуратури. Коли призначення на ключові посади відбуваються кулуарно, а не через прозорий конкурс, посадовці звітують не перед законом, а перед особистим «шефом».

Операція НАБУ та САП довела спроможність антикорупційної інфраструктури, проте ця перемога є крихкою. Зміна конкретних прізвищ у кабінетах ОГП не зупинить появу нових «Канцлерів», якщо залишити незмінним принцип потрапляння на ці посади.

Єдиний вихід із цього кола — деполітизація посади Генерального прокурора, закриття системних лазівок, а також притягнення до відповідальності тих, хто зловживає своїм стоновищем. 

 

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

Антикорупційна реформа і шлях до ЄС

Перша дискусія була присвячена зв’язку антикорупційної реформи з рухом України до ЄС. Її модерував виконавчий директор Transparency International Ukraine Андрій Боровик. 

Учасники панелі обговорили, чи «спрацювала» в Україні антикорупційна система, чи виправдала себе участь міжнародних експертів у конкурсах до антикорорганів — зокрема йшлося і про нещодавній відбір 16 нових суддів до ВАКС та АП ВАКС. І окремо згадали закиди про «надто незалежні» антикорінституції.

Так, Андрій Боровик зазначив, що двома головними суспільними запитами зараз є боротьба з корупцією та членство в ЄС. Він запропонував усім спікерам назвати по одному рішенню, яке потрібно ухвалити Україні протягом наступних 12 місяців, щоб стати на кілька кроків ближче до Євросоюзу. 

Аллан Паг Крістенсен, керівник проєкту «Антикорупційна ініціатива ЄС», відмовився обирати один крок і наголосив, що процес вступу до ЄС — це комплексний підхід і в боротьбі з корупцією. Серед головного він виділив незалежність, спроможність та ефективність інституцій. 

Анастасія Радіна, Голова Комітету ВРУ з питань антикорупційної політики, теж не обрала одне рішення, а назвала три пріоритети: 

1) доступ до незалежної експертизи для НАБУ і САП;

2) реформа ДБР (пов’язана із захистом НАБУ від політичного впливу); 

3) законопроєкт про обмеження процесуальних зловживань з боку сторони захисту.

Віра Михайленко, суддя ВАКС, погодилася з іншими учасниками щодо комплексності в підходах. У свою чергу, вона назвала пріоритетами доброчесність та прозорість публічних інституцій, а також забезпечення їх незалежності.

Анастасія Радіна, Голова Комітету ВРУ з питань антикорупційної політики

Також Андрій Боровик поцікавився, чи справді виправдала себе участь міжнародних експертів у доборі суддів ВАКС. Віра Михайленко відповіла ствердно: так додається лінза, яка підсилює видимість можливих проблем і завдяки якій можна ухвалити правильне рішення.

Анастасія Радіна зі свого боку наголосила, що залучення міжнародних експертів у конкурси НАБУ, САП, ВАКС та інші не є панацеєю, але разом із ними ми можемо сподіватися на кращий результат. Вона також розповіла, що зараз головним залишається питання зміни процедури обрання директора ДБР (одна з вимог у межах плану Ukraine Facility), де поки що міжнародні експерти виконують доволі декоративну роль в ухваленні рішень.

Андрій Боровик, виконавчий директор Transparency International Ukraine

«Не думаю, що у всіх демократичних країнах можлива ситуація, коли на події з нагоди річниці інституції є обговорення з певною критикою, зі стриманим оптимізмом чи песимізмом. Щось нам може подобатися, щось — ні. Але змога про це відкрито заявити — ознака демократії та зрілості нації», — підсумував обговорення Андрій Боровик.

Практика ВАКС: цифри і виклики

Під час другої панелі модератор Станіслав Борис, адвокат, голова Комітету з кримінального та кримінально-процесуального права Асоціації правників України, зазначив, що НАБУ, САП, ВАКС і Верховний Суд сприяють побудові сильної, незалежної та правової держави.

Зокрема, під час цього обговорення Павло Демчук, старший юридичний радник TI Ukraine, презентував результати звіту з дослідження практики ВАКС за 2023–2024 роки. З-поміж іншого, він навів такі головні висновки:

• у 2019–2024 роках ВАКС у середньому розглядав майже 24% справ на рік;
• інститут угод працює і вдосконалюється: справа, що завершується угодою, розглядається у 24 рази швидше, ніж та, що проходить повний цикл;
• 7,4% усіх проваджень закриваються через сплив строків давності та досудового розслідування. Тобто суспільство не отримує відповіді, винна особа чи ні, навіть коли йшлося про значні збитки.

Також Павло Демчук згадав про результат цьогорічного звіту з моніторингу ВАКС: уперше кількість розглянутих справ перевищила кількість тих, що надійшли на розгляд (за перше півріччя 2026). Тобто залишок нерозглянутих справ почав скорочуватися.

Павло Демчук, старший юридичний радник TI Ukraine

Наш експерт також звернув увагу на неефективність дисциплінарної відповідальності за зловживання процесуальними правами. 

«Навіть дисциплінарна реакція до органів адвокатури не завжди призводить до очікуваних результатів. З 24 ініційованих проваджень реальне дисциплінарне стягнення було лише в одному випадку», — зазначив Павло Демчук.

Ми в TI Ukraine продовжуємо уважно стежити за роботою ВАКС. Зокрема, аналізуємо функціональні та організаційні аспекти роботи суду, а також висвітлюємо розгляд справ на платформі «ВАКС вирішив».

Повну трансляцію події дивіться тут:

Резюме

Сьомий звіт з моніторингу роботи ВАКС охоплює період з 1 липня 2025 по 30 червня 2026 року. За цей час наші юристи-монітори відвідали 1067 судових засідань і проаналізували сотні судових рішень, продовживши оцінювати процесуальну ефективність суду, дотримання стандартів кримінального провадження та виконання рекомендацій попередніх етапів моніторингу.

Результати свідчать про неоднозначну картину: ВАКС демонструє поступове зростання продуктивності і вдосконалення внутрішньої організації роботи, водночас проблеми, розвʼязання яких залежить від парламенту чи інших держорганів, залишаються без належного реагування.

 

Ключові досягнення

Рекордна продуктивність та зміна у динаміці накопичення справ. У 2025 році ВАКС розглянув 114 кримінальних справ і засудив 154 особи. В першому півріччі 2026 року суд уперше розглянув більше справ (72), ніж до нього надійшло нових (71). Це дозволило зупинити багаторічне зростання залишку нерозглянутих проваджень і навіть незначно скоротити його (з 327 до 322).

Одноособовий розгляд справ підтвердив ефективність. Частка проваджень, що розглядаються одноособово, зросла з 22% до 29% від усього масиву справ на розгляді. Різниця у строках досить серйозна: справи в одноособовому розгляді завершуються в середньому за 342 днів (11 місяців), тоді як колегіальний розгляд триває в чотири рази довше – в середньому 1365 днів (~ 3 роки 9 місяців).

Позитивна динаміка за показниками моніторингу. Частка відкладених засідань знизилася з 35% до 30%, а частка процедурних і процесуальних порушень скоротилася для всіх категорій засідань.

Зростання і часткове вдосконалення практики угод. Кількість вироків на підставі угод про визнання винуватості зросла в абсолютних цифрах (72 проти 58 торік), але дещо скоротилась у відносних показниках (62% проти 66% торік). З’явилися перші публічно підтверджені випадки реального, хоч і коротшого покарання за ст. 69-2 КК України, а також практика часткового — замість повного — закриття текстів вироків за угодами.

Кадрове та інституційне посилення. Дві нові судді, призначені за результатами другого конкурсу до ВАКС, уже головують у низці резонансних проваджень, а у серпні 2026 року Президент України призначив ще 16 переможців конкурсу. 20 листопада 2025 року збори суддів ВАКС уперше затвердили Стратегію розвитку суду на 2026–2028 роки, яка інституційно визнає низку проблем із наших попередніх звітів — зокрема строки давності та неналежне приміщення суду. Після тривалих консультацій уряд зрештою розвʼязав проблему приміщення суду.

Критичні виклики

Неефективне регулювання строків давності залишається найбільшою проблемою, що загострюється. За звітний період від кримінальної відповідальності через сплив строків давності звільнено 22 особи (проти 13 торік), а від покарання — 9 осіб (проти лише 1 торік). Велика кількість таких закриттів припадає на статті 364 та 368 КК України — тобто на тяжкі корупційні злочини.

Зловживання процесуальними правами набувають нових форм. Якщо раніше сторони найчастіше вдавалися до простих неявок, то тепер поширюються маніпуляції статусом військовослужбовця, штучне створення конфліктів інтересів, багатогодинні виступи з повтореннями та масові безпідставні клопотання. Судді стали активніше застосовувати грошові стягнення, однак суд, як і раніше, не має повноважень накладати такі стягнення на адвокатів, а взаємодія з КДКА залишається неефективною.

Закриття справ через сплив строків досудового розслідування («поправки Лозового») продовжує загрожувати справам. Кількість клопотань про закриття справ на цій підставі зросла із 29 до щонайменше 41 за рік, а три справи були закриті в першій інстанції. АП ВАКС закрила дві справи на цій підставі. 

Неоднакові підходи до наслідків заміни судді набули нової актуальності у зв’язку з конкурсом до Апеляційної палати ВАКС. Перехід чинних суддів першої інстанції до апеляції створює ризик, що низку резонансних проваджень доведеться повторно розглядати з початку. 

Проблеми одноособового розгляду мають процедурний характер: не сформована єдина практика щодо того, коли слід починати слухати справу колегіально чи одноособово, чим час від часу користується сторона захисту для затягування процесу.

Нестача електронних браслетів у розпорядженні поліції зберігається, попри збільшення їх кількості. Суд у 5 випадках був змушений скасувати обов’язок носіння браслета через його фактичну відсутність у поліції, застосувавши натомість менш надійні альтернативні запобіжні заходи.

Непрозорість комунікації навколо угод підриває їх суспільне сприйняття. Тексти частини вироків залишаються повністю закритими, а методології оцінки суспільного інтересу досі немає, хоча вдосконалення таких підходів передбачено Стратегією розвитку САП.

Виправдувальні вироки та перегляд в апеляції вказують на окремі зони вдосконалення якості досудового розслідування. З шести виправдувальних вироків звітного періоду частина пов’язана зі слабкістю доказової бази, а частина — з провокаціями злочину з боку ДБР або ж СБУ. 43% вироків ВАКС, переглянуті апеляцією, зазнали змін чи були скасовані здебільшого через некоректне розмежування суміжних складів злочинів і неповне обґрунтування оцінки доказів.

Рекомендації

Верховній Раді України:

• ухвалити законопроєкт №15354 за основу та доопрацювати його до другого читання — передбачити переривання, а не лише зупинення строків давності з моменту направлення обвинувального акта до суду, поширити підстави зупинення на всі корупційні статті (а не лише справи НАБУ і САП), пропорційно посилити покарання за ключові корупційні статті;
• запровадити в КПК України механізми оптимізації судового розгляду: формалізувати найкращі практики проведення засідань і надати суддям дієві інструменти реагування на зловживання процесуальними правами, зокрема повноваження накладати грошові стягнення на адвокатів;
• скасувати автоматичне закриття справ через сплив строків досудового розслідування;
• законодавчо визначити, що за умови повної аудіо- та відеофіксації засідань згода учасників процесу не є обов’язковою умовою для продовження розгляду після заміни судді;
• усунути неоднозначність у визначенні моменту реалізації права на колегіальний розгляд і поширити одноособовий розгляд на справи про визнання активів необґрунтованими та санкційні провадження;
• законодавчо визначити застосування спеціальної конфіскації обов’язковою умовою затвердження угоди про визнання винуватості за наявності передбачених законом підстав для її застосування.

Вищому антикорупційному суду:

• ефективніше організовувати розгляд справ з ризиком спливу строків давності — завчасне узгодження графіків засідань, реагування на невмотивовані неявки;
• послідовно впроваджувати організаційні підходи до керування засіданнями: стандартизувати часові межі виступів, відновити практику притягнення до відповідальності за неповагу до суду (ст. 185-3 КУпАП), заслуховувати думку лише дотичних учасників щодо клопотань, ширше залучати захисників за рахунок держави для забезпечення безперервності процесу;
• узагальнити й формалізувати як стандарт уже наявну практику часткового закриття вироків за угодами.

Кабінету Міністрів України:

• забезпечити стабільне фінансування закупівлі електронних засобів контролю, зокрема визначити джерела фінансування на 2027 рік.

Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі:

• прискорити реалізацію заходів Стратегії розвитку на 2026–2028 роки щодо формування єдиних підходів до укладення угод про визнання винуватості.

Реалізація цих рекомендацій сприятиме подальшому зміцненню інституційної спроможності ВАКС і підвищить ефективність притягнення до відповідальності за топкорупційні злочини в Україні.

При оцінці виконання рекомендацій ми виявили, що більшість невиконаних здебільшого залежать від парламенту, а не від ВАКС як органу правосуддя. 

Цей звіт підготовлений Transparency International Ukraine за фінансової підтримки Швеції.

Звідки взявся цей позитив у цифрах

Найпоказовіше, на мою думку, не враження від самих цифр, а те, що за ними стоїть. Від самого старту роботи у ВАКС зайшли сотні справ, і роками залишок нерозглянутих справ невпинно зростав — зі 149 у 2019 році до 327 у 2025-му. Це не лише свідчило про збільшення навантаження на суд, але й давало підстави для сумнівів противникам ВАКС щодо того, чи повинен він існувати взагалі. 

Але напрацювання практики роботи суду та власна робота над помилками змінювала тенденції. Вже у 2025 році ВАКС розглянув рекордні 114 кримінальних справ, а в першому півріччі 2026-го показник розглянутих справ (72) уперше перевершив кількість нових, що надійшли в суд (71). Так багаторічне накопичення нерозглянутих проваджень нарешті зупинилося і навіть трохи скоротилося — з 327 до 322 справ. 

Якщо ж говорити про вироки, то лише за перше півріччя 2026 року ВАКС виніс 65 вироків: 82 особи засуджено, а 8 виправдано. Якщо згадати, що у 2025-му Антикорсуд загалом виніс 109 вироків, з поточної статистики ми знову бачимо тенденцію до помітного зростання результативності роботи суду. При цьому спеціальну конфіскацію суд застосовував до 10 осіб — таким чином було конфісковано майже 71,8 млн грн.

За сім років ВАКС ухвалив 431 вирок щодо 601 особи: 398 обвинувальних і 33 виправдувальних; 211 обвинувальних вироків ґрунтувалися на угодах. Серед засуджених — судді, прокурори, керівники держпідприємств, члени уряду, колишні та чинні народні депутати. Реальні строки отримали, зокрема, чинний нардеп Анатолій Гунько, експосадовець Генпрокуратури Дмитро Сус, екснардеп Руслан Сольвар та ексдиректор Інституту агроекології НААН Орест Фурдичко.

Окремий результат роботи ВАКС — цивільна конфіскація необґрунтованих активів: у 48 посадовців вилучили майно загальною вартістю майже 230 млн грн. 

Наведені дані лише частково характеризують результати роботи ВАКС. А якщо дивитися на ширшу картинку, то важливо знати, скільки обвинувальних вироків набрали законної сили, скільки засуджених реально позбавлено волі та скільки серед них топпосадовців. Так само слід розрізняти призначені й фактично виконані штрафи, конфіскації та відшкодування завданої державі шкоди. Відповідний захід Дорожньої карти верховенства права мали б реалізувати до кінця 2026 року.

Добровільні платежі за угодами, зокрема внески на потреби ЗСУ, мають суспільну користь, але не є покаранням, їх також складно визначити як повернення втрачених державою ресурсів. Хоча це й показує, яким чином засобами кримінальної юстиції намагаються працювати над поповненням бюджету.

Звідки ж узялася така позитивна зміна? Можемо дати цьому декілька пояснень.

Передусім варто згадати, що одноособовий розгляд, запроваджений законодавчо ще у 2024 році, підтвердив свою ефективність на практиці: частка справ, що розглядаються одноособово, зросла з 22% до 29% від усього масиву проваджень на розгляді ВАКС. 

Різниця у строках промовиста, адже справи в одноособовому розгляді завершуються в середньому за 11 місяців, тоді як колегіальний розгляд триває в середньому майже 3 роки 9 місяців. В окремих випадках одноособовий розгляд виявився ще швидшим: справу щодо в. о. директора одного з державних підприємств Інституту НААН України Вікторії Полтавченко суд розглянув лише за 5 місяців. Навіть довші провадження у такому форматі залишаються в порівняно помірних межах — наприклад, розгляд справи щодо депутата Білгород-Дністровської районної ради Одеської області Анатолія Хмільківського тривав рівно 1 рік.

Додатковий фактор, який імовірно посилить цю динаміку далі, — довгоочікуване кадрове поповнення суду. Дві судді, призначені за результатами другого конкурсу до ВАКС, уже головують у низці резонансних проваджень, що помітно розвантажило суд. А оскільки на сьогодні Президент України призначив ще 17 переможців конкурсу на посади суддів ВАКС та Апеляційної палати, масштаб кадрового підсилення суду зросте ще більше. Водночас призначення ще 5 суддів наразі підвішене.

Окремо варто подивитися на структуру вироків за останні 12 місяців — із 1 липня 2025 року до 30 червня 2026-го. За цей період кількість вироків на підставі угод зросла до 72 проти 58 за попередні 12 місяців, хоча їхня частка серед усіх обвинувальних вироків трохи знизилася — із 66% до 62%.

При цьому вперше з’явилися випадки, коли засуджений за угодою все ж відбуває реальне, хоч і коротше покарання. Так, після укладення однієї з найгучніших угод за минулий рік згідно з вироком ексголова Верховного Суду Всеволод Князєв усе одно на 4 роки позбавлений волі. Змінюється й підхід до прозорості: наприклад, у справі керівника Агентства місцевих доріг Полтавської області Олексія Басана суд закрив від публічного доступу лише частину відомостей, а не весь текст вироку, як це робили зазвичай. Це поки виняток, а не стандартна практика, але важливий сам факт, що такий підхід застосовується. 

Водночас зростання кількості угод саме по собі ще не свідчить про їхню ефективність. У топкорупційних справах їхня цінність полягає не лише у швидшому вироку, а й у викривальних показаннях проти інших учасників та організаторів схем. Таку інформацію не завжди можна оприлюднювати одразу, щоб не зашкодити подальшому розслідуванню. Однак згодом слід оцінити, чи привели ці свідчення до нових вироків. Наразі політика САП щодо укладення угод і критерії «суспільного інтересу» не завжди зрозумілі, а частину вироків закривають повністю. Тому САП і ВАКС мають не лише застосовувати цей інструмент, а й переконливо пояснювати суспільству його мету та результати.

Кількісні дані пояснюють, чому суспільство ставиться до таких угод насторожено. Майже половина обвинувачених зобов’язалася перерахувати від 10 тисяч до 20 мільйонів гривень на потреби ЗСУ, однак реальні, хоча й пом’якшені, строки ув’язнення фігуранти отримали лише у трьох справах. Сторони також не домовлялися про великі штрафи як додаткове покарання. За даними опитування TI Ukraine, 60% українців вважають головним критерієм ефективної боротьби з корупцією реальне покарання — ув’язнення або конфіскацію майна.

Важливо розуміти природу окресленого тут прогресу. Це не про те, що ВАКС «навчився» ефективніше працювати в незмінних умовах, а більше свідчить, що інструменти, ухвалені законодавцем раніше — часто недосконало прописані, з прогалинами й неоднозначностями, — нарешті почали давати вимірюваний результат на практиці. 

Наприклад, той же безперечно прогресивний одноособовий розгляд і досі не має єдиного підходу до того, коли обвинувачений може вимагати, аби справу  розглядала все ж таки колегія суддів. Та ще й необґрунтовані винятки на одноособовий розгляд для окремих категорій посадовців (наприклад, справ про недостовірне декларування нардепів) звужують потенціал цього механізму. Але навіть у такому недобудованому вигляді одноособовий розгляд працює і, як бачимо, дає відчутний ефект.

Чому тренд до зростання ефективності розгляду справ ВАКС поки що нестійкий

Річ у тім, що саме зовнішні проблеми, розв’язання яких передусім залежить від парламенту, роками лишаються без реагування. А це означає, що досягнутий прогрес можна будь-якої миті втратити.

Наприклад, неефективне регулювання строків давності, яке ми послідовно фіксуємо ще з 2023 року, не просто залишилося нерозв’язаним, а лише загострилося. Тривалий розгляд топкорупційної справи сам по собі не перериває перебігу строку давності, тому провадження може завершитися не рішенням про винуватість, а звільненням особи через сплив установленого законом часу. Переривання строку означало б, що після визначеної законом події його відлік починається заново, а не продовжується з моменту, на якому був зупинений. За останній рік кількість осіб, звільнених від відповідальності через сплив строків, зросла із 13 до 22, а від покарання — з однієї до дев’яти.

Левова частка таких закриттів припадає на статті 364 та 368 Кримінального кодексу — ті, за якими зокрема кваліфікують топкорупцію. За цією підставою від відповідальності звільнили, зокрема, ексміністра аграрної політики Миколу Присяжнюка, якого підозрювали у забезпеченні незаконної перемоги приватних фірм у торгах Аграрного фонду на суму понад 521 млн грн, і одразу чотирьох фігурантів справи про корупцію в Одеському порту зі збитками понад 21 млн грн. Про окремі проблеми, які призвели до спливу строків давності, та й загалом відстежити особливості розгляду подібних справ, можна на нашій платформі «ВАКС вирішив».

Тиск на суд і спроби ревізії його інституційної спроможності — на кшталт того, що відбувалося довкола ТСК Власенка-Бужанського, — теж не додають стабільності. Ми вивчили звіт цієї комісії і дійшли висновку, що документ побудований на вибірковому аналізі й містить чимало нелогічних та маніпулятивних висновків. 

Ефективність ВАКС не можна зводити лише до співвідношення витрат на його утримання та коштів, стягнутих до бюджету. Головне завдання суду — незалежне й справедливе правосуддя у справах про топкорупцію, а його суспільний результат вимірюється також невідворотністю покарання та довірою до судових рішень.

Водночас суспільство має право знати і фінансовий результат роботи ВАКС: скільки держава витрачає на його утримання та який обсяг конфіскацій, штрафів і відшкодувань не лише призначено, а й фактично виконано. Відсутність узагальнених даних не робить це питання маніпулятивним, а свідчить про потребу в окремому аналізі.

Показово й те, що сам голова ТСК Сергій Власенко публічно заявляв про тиск і політичні переслідування з боку НАБУ, САП та ВАКС ще до завершення роботи комісії, а це вже викликає сумніви в неупередженості підсумкових висновків. Подібні епізоди відволікають ресурс і увагу суду від профільної роботи.

Ще одна деталь, яку варто знову проговорити чітко: ВАКС — це орган правосуддя, а не частина слідчо-прокурорського тандему. А це означає, що завдання суду полягає не в тому, щоб показувати результат разом із НАБУ та САП, а передусім у неупередженій перевірці якості їхньої роботи. І саме тому, зокрема, суд має виправдовувати фігурантів там, де сторона обвинувачення не довела свою позицію. 

При цьому нагадаю, що НАБУ і САП — лише одна зі сторін процесу, поряд з адвокатами та обвинуваченими. І те, що детективи й прокурори проводять дедалі резонансніші розслідування щодо топпосадовців, підвищує ставки для суду, але не робить ВАКС «продовженням» слідства. Навпаки, резонансність цих розслідувань підкреслює, наскільки критично важливою є інституційна незалежність Антикорсуду. 

І хоч більшість резонансних проваджень, як справи «Мідаса» та «Династія», ще перебувають на стадії розслідування, ВАКС на етапі обрання запобіжних заходів для їх фігурантів уже показав свою послідовність та неупередженість. Натомість справа за обвинуваченням Юлії Тимошенко досить швидко з етапу досудового розслідування перейшла на судовий розгляд. Під час підготовки до її розгляду захист використав аргумент про те, що жоден суддя не може бути неупередженим до політикині з огляду на її сталу риторику. Наразі ж там триває підготовче засідання.

Що потрібно, щоб натяк на позитивні зміни перетворився на тенденцію

Без законодавчих змін позитивна динаміка залишиться крихкою. Вона може непередбачувано коливатися від справи до справи, від періоду до періоду, залежно від того, які саме провадження дійшли до фіналу цього року.

Щоб закріпити тренд, парламенту потрібно:

1. Ухвалити зміни до статті 49 Кримінального кодексу, які реально переривають, а не лише зупиняють перебіг строків давності у топкорупційних справах.
2. Надати суду дієві інструменти проти зловживання процесуальними правами — зокрема повноваження накладати грошові стягнення на адвокатів.
3. Скасувати автоматичне закриття справ через формальний сплив строків досудового розслідування.
4. Усунути неоднозначність у визначенні моменту переходу до колегіального розгляду та прибрати невиправдані винятки з одноособового розгляду.

Роками ми бачили, як народні обранці не ухвалювали ці зміни — попри те, що про них неодноразово говорили на різних рівнях. Можливо, причиною для цього ставало те, що все більше самих нардепів ставали фігурантами корупційних справ. Можливо, причини в стагнації роботи самої Ради на восьмому році цього скликання. Проте ці та інші аргументи вже не можуть залишатися виправданнями для того, щоб не впроваджувати необхідні зміни. 

Натомість з’явилися нові виклики, пов’язані не лише з розміром застав у топкорупційних справах, а й із походженням коштів, які за підозрюваних вносять треті особи та компанії. Показовий приклад — застава за ексміністра Германа Галущенка, яку суд зменшив із 200 до 150 млн грн. За версією слідства, ці кошти збирали та легалізували через десятки підприємств і понад сотню фінансових операцій, після чого чотири компанії перерахували їх на спеціальний рахунок ВАКС. Серед осіб, яких слідство підозрює в організації цієї схеми, — колишня заступниця керівника Офісу президента Ірина Мудра. Водночас самій Мудрій суд визначив заставу у 20 млн грн.

Ці випадки ставлять ширше питання: хто і на якому етапі має перевіряти законність походження застави та чи повинен суд реагувати, якщо гроші надходять від компаній із сумнівною фінансовою історією? Те саме стосується компенсацій, відшкодувань і платежів на користь ЗСУ в межах угод: чи перевіряють походження цих коштів і самих платників? Відповідні законодавчі ініціативи вже зареєстровані у Верховній Раді, однак їх розгляд залишається підвішеним. Докладніше про можливі механізми такої перевірки та особливості укладення угод у топкорупційних справах ми розповімо в окремих матеріалах.

Від того, наскільки прозорими й обґрунтованими будуть рішення про застави, залежить довіра до запобіжних заходів у топкорупційних справах. Натомість ефективність угод слід оцінювати за іншими критеріями: справедливістю покарання, користю викривальних показань, поверненням державі втрачених ресурсів і зрозумілим для суспільства результатом.

Після виходу з канікул парламентарі не розглянули жодної антикорупційної ініціативи. З порядку денного видалили навіть розгляд проєкту Антикорупційної стратегії на 2026–2030 роки, а від вчасного ухвалення цього документа — до кінця вересня — залежить не лише комплексна боротьба з корупцією, а й фінансова підтримка України в межах Ukraine Facility Plan. Це важливо і для ВАКС: без цілісної державної антикорупційної політики необхідні суду законодавчі зміни й надалі ухвалюватимуться ситуативно або відкладатимуться.

Поки парламент відкладає необхідні рішення, досягнутий ВАКС прогрес залишатиметься крихким.

1. НАБУ і САП — одні з найбільш незалежних правоохоронних органів, які не піддаються впливу від найвищих держорганів. Навіть коли ідеться про ОП.

Мудра і Микитась на плівках прямо говорять, що заходити до антикорупційних органів із «звичними» для українського політикуму пропозиціями чи тиском — марна справа. Фігуранти розмов відкритим текстом визнають автономність НАБУ і САП, фактично констатуючи: Банкова більше не є парасолькою, яка може гарантувати недоторканність чи спустити справу на гальмах. Це слугує найкращим доказом того, що за роки реформ НАБУ та САП спромоглися сформувати стійкий імунітет до зовнішніх вказівок.

Для суспільства та міжнародних партнерів це важливий маркер реальної незалежності антикорструктур. Коли розслідування зачіпає посадовців рівня заступника керівника Офісу Президента, це демонструє відсутність «недоторканних» незалежно від посади чи наближеності до кабінетів ухвалення рішень. Інституційна незалежність у цьому випадку випередила приватні політичні домовленості. І так само ми побачили, що торішні протести на захист незалежності НАБУ і САП не були марними.

2. Нинішні високопосадовці не гребують брати участь у схемах разом з особами, уже підозрюваними чи обвинуваченими у корупції.

Як-от з Микитасем, для якого підозра у справі «Форест Гамп» стала вже п’ятою. Попри токсичний бекграунд, шлейф кримінальних проваджень і постійне перебування під прицілом правоохоронців, такі фігуранти все одно залишаються бажаними партнерами для чинних можновладців, адже вміють і «порішати», і мають чимало потрібних контактів. Це свідчить про глибоку деформацію влади, де напрацьовані схеми та готові зв’язки цінуються вище за будь-які репутаційні ризики.

Залучення таких осіб підкреслює вузькість кола тих, хто готовий прокручувати сумнівні операції на самому верху. Високопосадовці, ймовірно, свідомо йдуть на спільні дії з тими, чия репутація вже скомпрометована, сподіваючись, що статус та наявні важелі впливу зможуть перекрити токсичність партнерів. Проте кожна нова підозра лише множить системні провали цієї співпраці.

3. Чимало можновладців, попри запевнення перед міжнародними партнерами, все одно хочуть встановити впливовий контроль над антикорорганами.

Публічні декларації про відданість реформам і виконання вимог євроінтеграції регулярно розбиваються об кулуарні спроби підпорядкувати собі ключові інституції. Для багатьох представників влади незалежність НАБУ і САП залишається зручним гаслом лише для зовнішнього споживання, тоді як усередині системи триває постійний пошук «шпарин» та важелів впливу. Бажання контролювати процес призначення керівництва, перебіг розслідувань чи процедуру аудиту нікуди не зникло. Як і думки про створення власного «кадрового резерву» для таких інституцій.

Ця подвійність стандартів створює постійну загрозу для всієї антикорупційної архітектури країни. Намагання розставити лояльних людей або обмежити процесуальну самостійність прокурорів і детективів викривають головне: влада все ще сприймає контрольованість правоохоронців як елемент власної безпеки. Саме тому збереження незалежності цих органів залишається щоденним викликом, а не вже вирішеним завданням.

4. Позитивні рішення і добрі вчинки високопосадовця не стають для нього індульгенцією.

Попри всю роботу Ірини Мудрої в організації Спеціального трибуналу для розгляду злочинів у війні Росії проти України, її участь у справі про збір застави Галущенку і рейдерське захоплення державних підприємств не буде забута. Тривалий час Мудру сприймали як ключову драйверку міжнародних репараційних механізмів, проте підозра суттєво вплинула на її репутацію. Політична реальність доводить: жодні минулі заслуги чи високі державницькі місії не можуть слугувати «щитом» або авансом для виправдання протиправних дій.

Військовий та дипломатичний контекст лише підвищує планку вимог суспільства до етики чиновників. В українську історію та публічний простір посадовиця увійде не через виступи на міжнародних майданчиках, а через банальну участь у тіньових схемах із відмивання коштів та протиправного перерозподілу активів. Це тверезий урок для кожного у владних кабінетах: публічні досягнення не покривають прихованих імовірно корупційних дій, а суспільство не видаватиме індульгенцій за минулі досягнення.

5. Ми не знаємо глибини і масштабу поширення корупції, але їх стає все важче приховати. І вже маємо передумови, щоб винні в таких схемах були покарані.

З листопада минулого року, після перших підозр у справі «Мідас», ми отримали ще низку гучних розслідувань, і їхній спектр, як і спектр залучених осіб, далі розширюється. Але ми вже бачимо динаміку цих справ, і сам факт такої роботи свідчить не стільки про поширеність корупції, скільки про те, що, з високою ймовірністю, вона буде викрита, а фігуранти постануть перед судом. 

Постійний потік нових підозр викриває реальну глибину проблеми, але водночас формує принципово новий рівень прозорості. Системність дій антикорупційного блоку поступово змінює математику ризику для потенційних корупціонерів: ціна викриття стає вищою за будь-який потенційний тіньовий прибуток. Коли правоохоронні органи працюють без огляду на кабінети, сама неминучість розголосу мала б ставати найпотужнішим інструментом запобігання новим імовірним злочинам. І це вже працює — як ми пам’ятаємо, співробітники Міністерства юстиції так і не пішли на співпрацю з організованою злочинною групою на чолі з Микитасем і Мудрою.

6. Націоналізація російського активу не означає, що він якісно працюватиме на користь України.

Це урок ще не вивчений і не до кінця розібраний, але сигнальні прапорці вже розставлені. Бо ж саме після націоналізації російського «Альфа-банку» і перетворення його на державний «Сенс Банк» з’явилися передумови для того, щоб зацікавлені особи ввели до його правління потрібних людей і проводили через цей банк потрібні операції. Націоналізація ворожого майна під патріотичними гаслами фактично відкрила шлях до створення нового тіньового ресурсу під дахом державних структур. Зміна формального власника з російського олігарха на українську державу не змінила суті: банк опинився під загрозою перетворення на ручний інструмент для схематозу.

Цей епізод підсвічує одну з найбільших системних небезпек процесу вилучення російського майна з української економіки: відсутність незалежного управління перетворює вилучені активи на ласий шматок для внутрішніх ділків. Передання майна у власність держави без прозорого громадського контролю та незалежного менеджменту лише плодить спокусу використати ці ресурси для легалізації брудних грошей чи задоволення приватних інтересів. Конфіскувати актив у ворога — це лише чверть справи, головне — не дати розікрасти чи підім’яти його вже всередині країни.

 

***

Розслідування справ «Форест Гамп» та «Феміда» ще тривають, і презумпцію невинуватості ніхто не скасовував. Проте дані, оприлюднені на плівках і під час засідань щодо обрання запобіжних заходів фігурантам, змушують задуматися над такими уроками уже зараз. Як і над тим, як ці нові знання надалі використовувати на практиці.

Як є зараз

Порядок внесення застави. Відповідно до статті 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів на спеціальний рахунок для забезпечення виконання підозрюваним або обвинуваченим покладених на нього обов’язків. Заставу може вносити як сам підозрюваний або обвинувачений, так і будь-яка інша фізична або юридична особа (заставодавець), за винятком державних і комунальних підприємств та установ, що фінансуються з бюджету. Чинна редакція статті не встановлює механізму публічного оприлюднення відомостей про застосування застави як запобіжного заходу.

Регулювання у сфері фінмоніторингу. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі — Закон про протидію легалізації доходів, Закон) наразі не виокремлює операцію з внесення коштів як застави у кримінальному провадженні в окрему категорію. Відповідно до статті 11 Закону, належна перевірка клієнта (ідентифікація, верифікація, встановлення кінцевого бенефіціарного власника, з’ясування джерела коштів) здійснюється суб’єктом первинного фінансового моніторингу на загальних підставах — зокрема, у разі встановлення ділових відносин, наявності підозри або проведення разової фінансової операції на суму, що дорівнює чи перевищує пороги, встановлені статтею 20 Закону.

Фінансова операція є пороговою (тобто підлягає обов’язковому інформуванню Держфінмоніторингу) за одночасної наявності двох умов: 

• сума операції дорівнює чи перевищує 400 тисяч гривень; 
• операція має одну з визначених законом ознак підвищеного ризику, серед яких фінансові операції з готівкою (внесення, переказ, отримання коштів), зв’язок сторони операції з державою-агресором чи неблагонадійною юрисдикцією, участь політично значущої особи, транскордонний переказ, операція е-резидента.

Закон наділяє суб’єкта первинного фінансового моніторингу правом (а за наявності підозри у вчиненні кримінального правопорушення — обов’язком) зупинити підозрілу фінансову операцію на два робочі дні з подальшим можливим продовженням зупинення Держфінмоніторингом. Однак це загальний інструмент, застосування якого залежить від суб’єктивної оцінки підозрілості операції конкретним банком, а не від імперативної вимоги закону щодо застав як таких.

Таким чином, на сьогодні: 

• банк, що приймає кошти застави, не зобов’язаний законом здійснювати цільову перевірку джерела саме цих коштів до моменту зарахування; 
• операція з внесення застави не є автоматично пороговою і не підлягає обов’язковому інформуванню Держфінмоніторингу незалежно від суми та наявності зв’язку заставодавця з підозрюваним; 
• відсутній законодавчо визначений механізм зупинення зарахування коштів застави у разі неможливості підтвердити їх походження до моменту, коли кошти вже перебувають на рахунку суду; 
• інформація про заставодавців, суми застав та рух цих коштів не підлягає обов’язковому публічному оприлюдненню.

Що пропонують автори законопроєкту

Пропоновані зміни стосуються норм КПК України та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Публікація інформації про заставодавців

КПК України пропонують доповнити обов’язком органу (установи), на рахунок якого надійшли кошти для сплати застави, не пізніше трьох робочих днів з дня їх надходження передати відповідну інформацію Державній судовій адміністрації України (ДСА) для оприлюднення. 

ДСА ж зобовʼязана не пізніше трьох робочих днів з дня отримання цієї інформації оприлюднити на своєму офіційному вебсайті дату та номер кримінального провадження в ЄРДР, дату та номер судового рішення про заставу, ПІБ заставодавця (фізичної особи) або найменування та код ЄДРПОУ (юридичної особи), а також розмір і дату надходження коштів.

Звернення застави в дохід держави, якщо законність походження коштів на неї не підтверджено

КПК України також доповнюють новою нормою, яка визначає, що кошти застави звертаються в дохід держави у разі, якщо в порядку, визначеному Законом, неможливо підтвердити законність джерела цих коштів — повністю або у відповідній частині.

Питання вирішується в тому ж процесуальному порядку, що й звернення застави в дохід держави за невиконання обов’язків (частина 9 статті 182 КПК України).

Спеціальний обовʼязок банків та інших СПФМ щодо перевірки застав

Додається нова частина 23 у статті 11 Закону, яка встановлює спеціальний обов’язок суб’єкта первинного фінансового моніторингу (СПФМ), що здійснює переказ коштів застави на рахунок за статтею 182 КПК України, до моменту такого переказу:

• ідентифікувати та верифікувати особу, яка вносить заставу (незалежно від того, підозрюваний/обвинувачений це чи третя особа);
• вжити заходів для встановлення джерела коштів, а якщо заставу вносить третя особа — також джерела її статків (для фізичної особи) або джерела походження активів (для юридичної особи);
• якщо заставу вносить особа, відмінна від підозрюваного/обвинуваченого, — встановити наявність чи відсутність її зв’язку з підозрюваним (обвинуваченим), задокументувати цей факт і зазначити характер зв’язку (родинний, договірний, корпоративний, трудовий тощо);
• у разі неможливості підтвердити джерело коштів на підставі офіційних документів — зупинити зарахування коштів у порядку статті 23 Закону.

Внесення застави – завжди порогова операція

Автори пропонують визначити, що фінансова операція з внесення коштів застави у кримінальному провадженні визнається пороговою незалежно від суми — тобто автоматично, без потреби у додаткових ознаках ризику, на відміну від загального правила, визначеного у Законі. 

СПФМ зобов’язаний повідомити Держфінмоніторинг про таку операцію не пізніше наступного робочого дня з дня зарахування коштів. У повідомленні він повинен зазначити номер кримінального провадження та суд, який ухвалив рішення про заставу, розмір застави, відомості про особу, яка фактично внесла кошти (включно з даними про кінцевого бенефіціарного власника для юридичної особи), наявність і характер зв’язку заставодавця з підозрюваним (обвинуваченим), а також результати перевірки джерела коштів за новою частиною 23 статті 11 та підтвердні документи (за наявності).

Обовʼязкове зупинення фінансової операції

За пропозицією народних депутатів СПФМ зобов’язаний зупинити фінансову операцію зі внесення застави, якщо неможливо підтвердити законність джерела цих коштів відповідно до пункту 5 частини 23 статті 11. 

Це доповнює наявне загальне право/обов’язок зупиняти підозрілі операції — після прийняття законопроєкту №15388 для застав такі дії з питання суб’єктивної оцінки підозрілості банком перетворяться у пряму законодавча вимога, що спрацьовуватиме автоматично при недоведеності джерела коштів.

Оцінка положень законопроєкту

Загальний вектор пропонованих змін є обґрунтованим і може розвʼязати ідентифіковані проблеми. Але окремі законодавчі пропозиції слід збалансувати, із тим, щоб вони не створили загрозу порушенню права на свободу та особисту недоторканність, а також неправомірного розкриття персональних даних.

Взагалі перевірка законності коштів застави є важливим аспектом у застосуванні запобіжних заходів у інших державах. У практиці судів США (federal courts) навіть існує усталена доктрина «Nebbia hearing», що походить від справи United States v. Jean Nebbia. 

У цій справі Небіа, якого звинувачували в контрабанді 95 кг героїну, вніс готівкову заставу $100 000 банківським чеком, але уряд відмовився прийняти заставу без встановлення джерела коштів. Суд другого апеляційнийного округу підтримав право суду з’ясовувати походження коштів застави, сформулювавши принцип: «суспільство просить не суму застави, а присутність обвинуваченого». Тобто сама лише готівка не гарантує стримувального ефекту застави, якщо кошти не належать реально підозрюваному чи не створюють для нього справжньої фінансової втрати в разі втечі.

Це суголосно з позицією Конституційного Суду України. Згідно із нею, застава функціонально виправдана лише тоді, коли вона є реальною альтернативою триманню під вартою і має справжній стримувальний ефект для конкретної особи. 

Якщо ж кошти застави підозрюваному фактично не належать і не створюють для нього ризику втрати, стримувальна функція застави обнуляється — а це прямий аргумент на користь того, що перевірка джерела коштів як така не суперечить, а навпаки, зміцнює конституційний сенс інституту застави, як його розуміє і український, і американський суд.

Але є суттєва різниця між тим, що пропонують автори законопроєкту №15388, і тим, що існує у Штатах:

• Nebbia-перевірка дискреційна, ініціюється судом ad hoc, як правило, у справах з підвищеним ризиком (наркотрафік, великі суми), а не автоматично для кожної застави незалежно від суми;
• перевірка відбувається в межах судового провадження, під процесуальним контролем судді;
• не вимагається публічного оприлюднення особи заставодавця — перевірка залишається частиною матеріалів справи.

Тобто американський досвід виправдовує саму ідею контролю джерела коштів.  Однак разом з тим є окремі проблеми, які можуть виникнути при застосуванні положень цього закону.

Неоднорідна якість і тривалість фінмоніторингу

Первинний фінансовий моніторинг здійснюють різні субʼєкти – банки, інші фінансові установи. Українське законодавство у межах ризик-орієнтованого підходу дозволяє банкам встановлювати власні внутрішні тригери ризику, суворіші за мінімальні законодавчі вимоги, і банки не зобов’язані розкривати ці критерії.  

За даними НБУ, у 2025 році надійшло 60 926 звернень громадян щодо роботи банків, з яких 6 423 (10,54%) стосувалися блокування або арешту рахунків. Це може вказувати на системну неоднорідність якості й глибини перевірки між різними СПФМ. До того ж, розгляд документів у межах фінмоніторингу за законом може тривати понад 20 днів, тоді як норми законопроєкту передбачають динамічність процесу такої перевірки.

Оцінюючи це в світлі законодавчих пропозицій, можемо зробити висновок, що сама перевірка джерела коштів застави стає заручником якості конкретного банку, а не об’єктивних критеріїв. Два підозрювані в подібних обставинах можуть отримати принципово різний час на звільнення з-під варти, і все залежатиме від того, у якому банку обслуговується їхній заставодавець. Це може створити проблему дискримінації з огляду на операційну якість фінустанови.

Понад те, якщо перевірка законності джерела коштів розтягується на тижні, то застава — навіть призначена судом і навіть за наявності коштів у заставодавця — фактично не звільняє підозрюваного, поки не завершиться перевірка. Це може призвести до ситуації перетворення застави на завуальований спосіб тримання під вартою — коли формальне право на альтернативу є, а реальна можливість нею скористатися — ні. Це системний ризик, оскільки законопроєкт не передбачає граничного строку перевірки.

Потенційно широке коло осіб, дані яких можуть публікуватись

Ознайомлення зі статистичними даними дозволяє оцінити масштаби навантаження на СПФМ та кількість даних, які має оприлюднювати ДСА, якщо законопроєкт приймуть. 

Так, згідно із судовою статистикою у 2025 році на розгляді у загальних місцевих судах (без ВАКС) перебувало 1 116 клопотань про заставу, 43 893 клопотань про тримання під вартою (частина із них, імовірно, передбачала заставу як альтернативу триманню під вартою). Задоволено було 776 клопотань про заставу та 23 049 клопотання про тримання під вартою. У ВАКС зі 111 розглянутих клопотань про тримання під вартою було задоволено 75, а також були задоволені всі 85 клопотань про заставу.

Згідно зі статистикою роботи органів прокуратури, у 2025 році подано 959 клопотань про заставу, 26 686 клопотань про тримання під вартою (тут йдеться лише про ті клопотання про запобіжний захід, які подавали прокурори, але їх також можуть подавати слідчі). У цьому звіті також вказано, що у 2025 році 3 215 осіб звільнено з-під варти на стадії досудового розслідування у зв’язку з внесенням застави.

Відтак реальний масштаб застосування застави в Україні перевищує 4000 осіб на рік, більшість з яких проходять через механізм сплати застави, вже визначеної в ухвалі про тримання під вартою, без окремого судового засідання. Тому слід враховувати, що законопроєкт, обґрунтований справами про корупцію на найвищому рівні, за конструкцією поширюватиметься на весь масив кримінальних справ.

Квазіконфіскаційний механізм звернення застави в дохід держави

Наразі такі правила застосовуються лише у тих випадках, коли підозрюваний чи обвинувачений порушив умови запобіжного заходу або ж заставодавець не виконав свої обовʼязки. Автори ж пропонують застосовувати його також «у разі непідтвердження законності походження коштів». Виглядає, що це новий та м’якший стандарт, і цей механізм фактично може стати новою формою конфіскації необґрунтованих активів.

ЄСПЛ визнає подібні режими сумісними з Конвенцією про захист прав людини (зокрема, Gogitidze and Others v. Georgia щодо необґрунтованих активів), але лише за умови достатніх процесуальних гарантій: чіткої законодавчої підстави, доступу до судового перегляду, змагальності, розумного стандарту доказування, права на оскарження. 

Однак у запропонованій редакції:

• не визначено стандарт доказування;
• процедура запозичена з частини 9 статті 182, яка створювалася для іншої ситуації (невиконання обов’язків заставодавцем або підозрюваним чи обвинуваченим), а не для змагального встановлення факту законності/незаконності джерела коштів;
• відсутнє окреме право на оскарження  такого рішення.

Позитивний елемент законодавчих пропозицій у цій частині — можливість часткового звернення в дохід держави, що відповідає принципу пропорційності. Але цього недостатньо без чіткіших процедурних запобіжників.

Висновки та рекомендації

Законопроєкт закриває реальну й підтверджену практикою прогалину і є пропорційним в частині обов’язку посилення стандартів протидії відмиванню коштів та оприлюднення інформації про застави, тому Transparency International Ukraine підтримує його прийняття за умови доопрацювання.

Задля того, щоб цей законопроєкт запроваджував пропорційні заходи, можемо надати такі рекомендації:

1. звузити сферу застосування — поширити посилений AML-контроль і публічне розкриття лише на застави у справах про тяжкі та особливо тяжкі корупційні злочини, злочини, повʼязані з організованою злочинністю (зокрема ст. 255 КК України), а також легалізацію доходів (ст. 209 КК України), а не на весь масив кримінальних справ;
2. сформувати граничні строки AML-перевірки, чітко визначити наслідки їх перевищення, а також врахувати ризик нерівномірної якості AML-перевірки різними СПФМ, запровадивши єдині мінімальні стандарти/строки перевірки саме для застав (або доручивши регулятору запровадити такі зміни);
3. визначити чіткий стандарт доказування для звернення застави в дохід держави «у разі непідтвердження законності походження коштів» — за аналогією з процесуальними гарантіями щодо необґрунтованих активів або ж визначити обовʼязок прокурора звернутись з клопотанням про арешт таких коштів із тим, щоб надалі ініціювати їх спеціальну конфіскацію у кримінальному провадженні.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

Тімур Міндіч («Карлсон») та Олександр Цукерман («Шугармен»)

Тімур Міндіч та Олександр Цукерман

За версією слідства, обидва спільно й узгоджено керували організацією, зокрема визначали правила конспірації (заборона називати прізвища, спілкування через месенджери, псевдоніми) та розподіляли кошти між учасниками. Обидва виїхали з країни до вручення підозр й оголошені в розшук.

Щодо них ВАКС прийняв такі рішення:

• 1 грудня 2025 року — заочне тримання під вартою Міндічу;
• 28 листопада 2025 — заочне тримання під вартою Цукерману.

Ігор Миронюк («Рокет»)

Ігор Миронюк. Фото: Суспільне Новини/Олексій Арунян

Провідник коштів від енергетичного сектору до «офісу» — саме через нього, за версією слідства, проходили основні суми готівки від Фурсенка (довіреної особи Цукермана) до «Карлсона». Слідство описує обох як тих, хто контролював грошові потоки, а не просто виконував доручення.

Щодо Миронюка рішення ВАКС змінювалися так після обрання першої запобіжки:

• 12 листопада 2025 року — тримання під вартою, застава 126 млн грн;
• 5 березня 2026 року — заставу зменшено до 100 млн грн;
• 31 березня 2026 року — АП ВАКС збільшила заставу знову до 126 млн грн;
• 29 квітня 2026 року — заставу зменшено до 112 млн грн;
• 23 червня 2026 року — заставу зменшено до 85 млн грн.

Наразі заставу за Миронюка так і не внесли, тож він дотепер перебуває під вартою. 

Дмитро Басов. Фото: РБК-Україна

Через посаду виконавчого директора з фізичного захисту та безпеки «Енергоатому» Басов забезпечував і легалізацію коштів, і функцію прикриття, зокрема саме він відповідав за виявлення й нейтралізацію «загроз» з боку контролюючих органів. Басов — другий (разом з Миронюком) фігурант з операційним контролем над потоками, а не просто виконавець.

Після обрання запобіжки його доля склалася так:

• 12 листопада 2025 року — слідчий суддя ВАКС прийняв рішення про тримання Басова під вартою із заставою 40 млн грн;
• 26 листопада 2025 року — застава внесена повністю;
• 10 липня 2026 року — нова підозра за легалізацію коштів у межах схеми «шлагбаум».

Ігор Фурсенко («Рьошик»)

Ігор Фурсенко. Фото: Суспільне Новини/Поліна Паламарчук

Довірена особа Цукермана в «бек-офісі»: забезпечував побутові умови для «офісу» й особисто брав участь у легалізації коштів.

Щодо Фурсенка:

• 12 листопада 2025 року — обрано запобіжку: тримання під вартою, застава 95 млн грн;
• 24 листопада 2025 — застава внесена.

Леся Устименко та Людмила Зоріна

Леся Устименко та Людмила Зоріна

Бухгалтерія злочинної організації  в «бек-офісі» була функціонально розподілена: за матеріалами справи, на Устименко було покладено ведення звітності, зокрема у файлі з умовною назвою «Манхеттен». На Зоріну — облік підставних компаній і документів. 

Щодо обох фігуранток:

• 12–13 листопада 2025 року — ВАКС обрав запобіжні заходи: тримання під вартою, застави 25 млн і 12 млн грн;
• 13 листопада 2025 року — застава 37 млн грн була внесена за обох.

Олексій Чернишов («Че Гевара»)

Олексій Чернишов. Фото його профілю у Facebook

Кінцевий отримувач частини легалізованих грошей в енергетичному епізоді — за даними слідства, кошти передавали йому напряму або через дружину. Чернишов проходить також окремим фігурантом у епізоді «Династія» — через його причетність до легалізації ймовірно здобутих у злочинний спосіб коштів на маєтки в Козині.

Доля Чернишова після цієї підозри:

• 18 листопада 2025 року — тримання під вартою, застава 51,6 млн грн;
• 19 листопада 2025 року — застава внесена двома приватними особами;
• 1 грудня 2025 року — АП ВАКС змінила запобіжний захід — суд скасував обов’язок здачі паспорта громадянина України;
• 12 травня 2026 року — повідомлено про ще одну підозру — в епізоді про відмивання коштів на елітному будівництві;
• 7 липня 2026 року — ВАКС не продовжив Чернишову обов’язок носити електронний браслет.

Проте це не перший запобіжний захід цьому фігуранту. Ще до «Мідаса», влітку 2025 року, Вищий антикорупційний суд обрав запобіжний захід на той час віцепрем’єру, міністру національної єдності Олексію Чернишову в справі про зловживання службовим становищем й одержанні неправомірної вигоди. До нього була застосована запобіжка у вигляді 120 млн грн застави. Вже через кілька днів заставу було внесено й урядовець вийшов із СІЗО. 

Саме після цієї підозри влада зробила спробу знищити незалежність НАБУ і САП.

Герман Галущенко («Професор»)

Герман Галущенко. Фото: Суспільне Новини

В основному епізоді він фігурує не як безпосередній організатор, а як особа, чиїм посадовим впливом (міністра енергетики) користувалися Басов і Миронюк для тиску на контрагентів «Енергоатому».

Доля Галущенка була бурхлива:

• 19 листопада 2025 року — звільнення з Мінʼюсту;
• 15 лютого 2026 року — Галущенка затримали при спробі покинути Україну та 16 лютого повідомили про підозру;
• 17 лютого 2026 — тримання під вартою, застава 200 млн грн;
• 15 квітня 2026 року — Галущенку продовжили запобіжний захід;
• 12 червня 2026 року — застава зменшена до 150 млн грн.;
• 29 червня 2026 року — застава внесена повністю.

Андрій Єрмак 

Андрій Єрмак. Фото: Суспільне Новини / Іван Антипенко

Проходить не за основним енергетичним епізодом, а окремо — за епізодом «Династія» (легалізація коштів на будівництво елітних маєтків). Про те, чи фігурує Єрмак на плівках операції «Мідас» достеменно не відомо.

Доля Єрмака після операції «Мідас»:

• 28 листопада 2025 року — звільнення з Офісу Президента України 
• 14 травня 2026 року — тримання під вартою, застава 140 млн грн
• 18 травня 2026 року — застава внесена 
• 10 серпня 2026 — ВАКС пом’якшив процесуальні обов’язки

По епізоду «Династія» Вищий антикорупційний суд (ВАКС) обрав запобіжні заходи ще чотирьом підозрюваним: Геннадію Опальчуку (застава 10,6 млн грн), Сергію Сіранчуку (застава 20 млн грн), Лілії Лисенко (застава 9,9 млн грн) та Марині Медведєвій (застава 15 млн грн). 

***

Як бачимо, дерево ймовірної високопосадової корупції, пов’язаної зі схемою «шлагбаум», розростається, про що свідчать останні вручені підозри, зокрема Ірині Мудрій, Максиму Микитасю та Віктору Дубовику.

Деталі дій фігурантів операції «Форест Гамп» та «Феміда» вже обговорюють в залах засідань ВАКС — там уже обирають запобіжки новим підозрюваним НАБУ-САП. 

І  зрештою, це можуть бути далеко не останні підозри по цих епізодах.