Здобутий бал у СРІ — це аванс, який ще можна використати

Чого ми не побачили у 2025 році, так це обіцяних владою комплексних реформ. Попри те, що деякі процеси таки були запущені, чимало рекомендацій та зобов’язань з попереднього року довелося перенести на 2026-й.

Так, торік Кабмін затвердив Дорожні карти трансформацій у сферах верховенства права, реформи державного управління та функціонування демократичних інституцій, а парламент нарешті проголосував за реформу АРМА. Проте досі заблокований аудит НАЗК, за рік Верховна Рада так і не створила комісію для відбору кандидатів у члени Рахункової палати, і ряд законодавчих ініціатив, покликаний підвіщити ефективніть розслідування та розгляду корупційних справ, так і не знайшов «політичної волі». 

І, як вишенька на цьому негативному торті — припинення участі міжнародних експертів у Конкурсній комісії з добору членів ВККС. Цей прецедент може вкрай згубно відбитися на подальших конкурсах у державні інституції, про що вже свідчать деякі тези зі звіту сумнозвісної ТСК Власенка-Бужанського. А історія з призначенням адвоката Олексія Шевчука вказує на додаткову небезпеку, і демонструє, яких саме членів конкурсних комісій готові призначати суто національні суб’єкти — генпрокурор Руслан Кравченко якраз такий суб’єкт.

Наявний прогрес у боротьбі з корупцією передусім став можливий завдяки зобов’язанням, які наша країна взяла перед міжнародними партнерами. Вони залишаються тим головним стимулом, який все ще може привести нас до покращення у сфері боротьби з корупцією, і, на щастя, суспільство загалом підтримує впровадження таких змін.

За останні роки Україна підписала низку угод та документів, які формують її вектор розвитку — серед них Ukraine Facility Plan, Звіт про розширення ЄС щодо України, програма МВФ в рамках Механізму розширеного фінансування (EFF), Дорожня карта з верховенства права, План з 10 пріоритетних реформ у сфері антикорупції та верховенства права. Ці документи так чи інакше враховують потребу впроваджувати реформи, які надалі так само суттєво вплинуть на бали нашої країни в Індексі сприйняття корупції.

Загалом же, на думку TI Ukraine, для реальних змін у боротьбі з корупцією у 2026 році необхідно зробити такі 6 кроків:

• забезпечити незалежність антикорупційних інституцій;
• посилити результативність у справах про корупцію, зокрема в частині арешту та конфіскації злочинних активів;
• посилити інституційну спроможність і фокус Національного агентства з питань запобігання корупції; 
• оновити законодавство для забезпечення швидкого і якісного правосуддя;
• розширити залучення міжнародних експертів до роботи конкурсної комісії з добору членів ВККС; 
• ухвалити Антикорупційну стратегію та Державну антикорупційну програму. 

На жаль, про більшість із цих кроків ми вже неодноразово говорили раніше. Тепер — маємо виконати прострочене домашнє завдання.

А що у світі?

СРІ–2025 показує, що загалом ситуація з корупцією погіршується — навіть у сформованих демократіях бачимо зростання корупції на тлі послаблення лідерства. А кількість країн, які отримали понад 80 балів, скоротилася з дванадцяти 10  років тому до п’яти цьогоріч.

Серед західних сусідів України не змінився лише показник Польщі – 53 бали, і 52 місце в Індексі сприйняття корупції–2025. Натомість по 1 балу втратили Словаччина (48 балів, 61 місце), Румунія (45 балів, 70 місце), Молдова (42 бали, 80 місце) та Угорщина (40 балів, 84 місце). Тобто, попри всі наявні у нас проблеми, Україна стала єдиною країною регіону, якій вдалося хай мінімально, але підвищити свої позиції в дослідженні.

Негативні тенденції простежуються і в показниках ЄС та Західної Європи — якщо за результатами 2022 року середній бал цих країн становив 66, то цьогоріч знизився до 64. 

Загалом же бали країн в Індексі свідчать про тривожне зниження показників у демократичних країнах. Ще однією поганою закономірністю стало зростання в багатьох країнах випадків обмежень свободи слова, об’єднань та зібрань — і це відбувалося не лише на територіях із активними збройними конфліктами. 

Відсутність показового антикорупційного прогресу спостерігається і серед найбільших партнерів нашої країни. Так, у грудні 2025 року ЄС узгодив свою першу Антикорупційну директиву для гармонізації кримінального законодавства щодо корупції. Але фінальна версія цього документа виявилася далекою від очікуваної — чимало прийнятих норм, які мали б забезпечити нульову толерантність до корупції в країнах Євросоюзу, розмиті. На додачу, окремі країни теж відзначились сумнівними позиціями. Наприклад, Італія заблокувала криміналізацію зловживання службовим становищем державними службовцями. 

Ще сумніша ситуація у Сполучених Штатах Америки, які в СРІ–2025 отримали найменшу кількість балів у своїй історії — 65. І це при тому, що більшість подій 2025 року не були повністю відображені в дослідженні. Тож уже можна передбачити, що всі заходи нинішньої адміністрації президента Трампа, спрямовані проти свободи слова та орієнтовані на підрив незалежності судової влади, ще негативніше відіб’ються в подальших Індексах. 

І, на жаль, ці процеси всередині Сполучених Штатів відчутно впливатимуть на антикорупційний прогрес в інших країнах, адже скорочення фінансової підтримки США громадянських суспільств і гуманітарних ініціатив послабило глобальні зусилля у боротьбі з корупцією.

Результати кандидатів на вступ до ЄС

Розгляньмо детальніше результати партнерів з євроінтеграції. Показники Грузії, Чорногорії та Туреччини не змінилися, Північна Македонія та Боснія і Герцеговина втратили по два бали, а Сербія — один бал. Лише двом країнам вдалося покращити результати: Молдові та Албанії. 

Зниження показників та застій — це загальна тенденція серед країн Східної Європи та Центральної Азії. Однак результат України спричинений як позитивними, так і негативними змінами у сфері боротьби з корупцією. Крім того, його слід розглядати через призму країни у стані повномасштабної війни, нав’язаної нам росією.

А як щодо сусідів?

Україна все ще випереджає росію та білорусь, які втратили по 4 бали і зараз посідають 154 (22 бали) та 114 (33) бали місце відповідно. Іронічно, що росія звикла поширювати наратив про Україну як корумповану та неспроможну державу. Цим заявам можна протиставити той факт, що за останні 11 років Україна демонструє стале зростання, здобувши 10 балів.

Серед наших сусідів лише Молдові вдалося отримати більше на один бал (всього 43), а результат Румунії не змінився — 46 балів. Всі інші країни регіону втратили попередні досягнення: Польща (-1/53), Угорщина (-1/41), Словаччина (-5/49). Отже, у порівнянні з минулим роком, менший результат отримала не лише Україна, а й наші сусіди. 

Контекст цього року

Попри повномасштабне вторгнення росії, за три неповні роки Україні вдалося реалізувати серйозні заходи боротьби з корупцією, що й відобразилося на балах Індексу. 

З одного боку, певні події, які широко висвітлювалися у медіа, наприклад, повідомлення про підозру чиновникам або розслідування на високому рівні, спричинили позитивні реформи, а значить і позитивні результати. Ефективна взаємодія між НАБУ, САП і ВАКС забезпечила розкриття гучних корупційних справ за участю колишніх міністрів, колишніх народних депутатів або колишнього голови Верховного Суду. Протягом останніх двох років винесено 142 вироки. Зі свого боку Верховна Рада проголосувала за розширення штату НАБУ та повноважень САП, а також прийняла закон про початок реформування Рахункової палати. Внесено зміни до законодавства про закупівлю і триває реалізація Державної антикорупційної програми. Важливою подією стало й відновлення електронного декларування та відновлення звітування політичних партій. Нарешті, розпочалася реформа БЕБ й зроблені перші кроки для врегулювання укладення договорів зі слідством. 

З іншого боку ми стали свідками численних гучних скандалів, негативних тенденцій та рішень, що можуть повністю звести нанівець перераховані досягнення. Серед них скандали в МО — «яйця по 17» або справа Гринкевичів чи підозри в хабарництві під час закупівлі одягу для Збройних Сил. Обурення громадськості також викликали звинувачення в корупції, пов’язані з колишнім міністром Лозинським, і втручання в тендер на закупівлю робіт з відновлення дитячої лікарні «Охматдит». 

Варто зазначити, що чимало подій та корупційних скандалів, які вирували в українському суспільстві наприкінці 2024 року, не враховані в СРІ з методологічних причин. Однак вони негативно впливають на сприйняття корупції і ситуація може погіршитися. 

До таких подій належать скандали у МСЕК (Медико-соціальні експертні комісії), згадки в західних медіа про тіньову роль Кирила Тимошенка у відбудові та перешкоди, з якими зіткнувся французький підприємець під час відбудови Гостомеля. Наприкінці 2024 року відбувся серйозний конфлікт між Агенції оборонних закупівель (АОЗ) та Міністерством оборони щодо звільнення керівника АОЗ. Українців також обурила закупівля, як пізніше виявилося, неякісних мін. Під час підрахунку СРІ-2025 ці негативні обставини можуть бути збалансовані початком реформи Рахункової палати, оголошенням зовнішнього аудиту НАБУ, відновленням великої приватизації колишніх російських активів (продаж заводу АЕРОК).

Зміни методології 

Як і в попередні роки, показники країн розраховувалися на основі 8 досліджень, які охоплювали період з лютого 2021 року до вересня 2024 року включно. У трьох з цих досліджень показник України зріс, а в інших п’яти – знизився на 2-6 балів. 

Важливо зазначити, що у 2024 році глобальним рухом Transparency International внесено зміни до методології. Таким чином, коливання на рівні +/- 1 балу знаходяться в межах допустимої похибки і вказують радше на технічні зміни. Але втрату навіть невеликої кількості балів слід розглядати як попередження.

Виконання умов – єдиний драйвер змін? 

Результат України в СРІ доводить, що певні успіхи у боротьбі з корупцією зумовлені передусім виконанням України зобов’язань перед іноземними партнерами. Можемо констатувати, що євроінтеграція залишається основним стимулом, ключовим рушієм реформ в Україні. Однак за навіть за таких обставин ми спостерігали незрозумілі затримки, відсутність політичної волі та бажання зберегти певний незаконний вплив. 

Водночас варто пам’ятати, що Україна переживає одну з найжорстокіших воєн з часів Другої світової  — кровопролиття, яке росія принесла на нашу землю і нашому народу в намаганнях нав’язати автократію, підкорити українців і покласти край демократії. За таких обставин єдність та підтримка процесів, пов’язаних з європейською інтеграцією всередині країни, мають життєво важливе значення. Влада повинна ефективно та своєчасно запроваджувати необхідні зміни, без спроб проштовхнути вигідні їй ініціативи, пов’язані з корупційними ризиками та здатні послабити антикорупційні заходи. Негативна реакція суспільства також не повинна стати підставою для покращення норм та внесення змін до законів. Єдиним вектором руху та джерелом натхнення для чиновників має стати дотримання належних практик і виконання рекомендацій від партнерів. 

Не менш важлива і непохитна підтримка наших міжнародних партнерів. Країни-партнери не повинні забувати, що все, чого хоче росія – сіяти розбрат, поширювати шкідливу пропаганду та забивати клин між демократіями, щоб мати змогу розширювати свій терористичний режим. Можемо припустити, що головування Польщі в ЄС стане довгоочікуваним імпульсом для активної реалізації реформ на шляху до наближення України до ЄС. 

Тривожний дзвіночок

Цьогорічний результат СРІ України має стати закликом до дій для влади. Маневри і спроби загальмувати або ухилитися від змін, необхідних для виконання зобов’язань України перед міжнародними партнерами та обіцянок самим собі після Революції Гідності або на початку повномасштабного вторгнення вплинули на поточну ситуацію.

Ми не повинні втратити здобутки десятирічного прогресу. Навіть більше — ми повинні прагнути кращих результатів, всупереч війні та несприятливим обставинам. Адже лише так ми можемо зберегти державність та забезпечити наше майбутнє.

Плюс один: це багато чи мало?

Звісно, на перший погляд, 1 бал – це вкрай мало. Взагалі в СРІ такий показник вважається в межах похибки і повинен розглядатися лише в динаміці: якщо країна протягом кількох років додавала до своїх показників по 1-3 бали, можна говорити про реальний прогрес у її боротьбі з корупцією.  

Саме таким і був антикорупційний шлях України: ми поступово росли. Так Україна увійшла до списку 15 країн, які за підсумком останніх 10 років показали найбільший прогрес у СРІ. Для нас то може здаватися малим поступом, проте на світовому рівні це справжнє зростання – стабільне і планомірне. 

За 10 років ми додали 8 балів – такий же приріст, до слова, показали Чехія та Південна Корея. Непогане сусідство, чи не так?

Якщо глянути на графік наших змін, ми побачимо, що найгірша ситуація зі сприйняттям корупції в Україні була у 2013-му, і з цим важко посперечатися. Але після Революції Гідності, коли в нашій країні один за одним створювалися антикорупційні органи, поступово відкривалися дані, впроваджувалися секторальні реформи (наприклад, медична, банківська), ми поступово росли й в Індексі сприйняття корупції. І так “доросли” до 33 балів. За результатами 2020 року.

Так, 33 бали – це найвищий показник України в історії поточної методології СРІ, проте  ми його досягли вже вдруге. І це не вперше, коли за ті ж 10 років наша країна брала вершину, відкочувалася, потім знову робила зрушення вперед, і знову відступала. 

Якщо подивитися на наш графік з 2017 року, здається, що в боротьбі з корупцією Україна стала частиною такого собі маятника, який постійно рухається туди-сюди, інколи трохи збільшуючи амплітуду. Тенденція така собі, але розірвати це коло реально.

Проте залишаються чинники, які можуть відкотити маятник назад

Хоча епопея з конкурсом на керівника САП завершилася, тривають іще два подібні відбори – на директора НАБУ та на голову АРМА. І якщо конкурс з відбору директора НАБУ рухається досить швидко – комісія обрала 22 кандидати, які вже виконали практичні завдання та готують до співбесід, то відбір очільника Агентства з розшуку та менеджменту активів знову затягнувся. Держорган живе без керівника понад три роки, але ми дуже сподіваємося на зміни у 2023-му.

Тут варто нагадати, що через рік спливає термін перебування на посаді голови НАЗК Олександра Новікова, тож на нас чекає ще один відбір. При якому, сподіваюся, будуть враховані всі помилки попередніх подібних конкурсів.

Інша, не менш критична і навіть хронічна біда – реформа конституційного правосуддя. Ця зміна вкрай важлива для повноцінної євроінтеграції України, проте наразі ситуація склалася патова. Парламент прийняв закон, який визначає правила відбору кандидатів на посаду судді КСУ, але він викликав обурення і резонанс у суспільстві.  

Цей закон не лише може викликати сумніви в результатах роботи Дорадчої групи експертів, яка обиратиме оновлений КСУ, а й дає можливість недоброчесним суддям бути обраними в цю надважливу інституцію. Саме тому громадськість закликала міжнародних партнерів не делегувати експертів у ДГЕ, допоки не будуть внесені зазначені зміни до закону.

А останні кримінальні провадження та корупційні скандали підсвітили ще дві надважливі проблеми, вирішувати які теж треба якомога швидше.

Так, в останні місяці ми стали свідками порушення кількох гучних справ щодо недостовірного декларування чиновників. У фокусі детективів НАБУ опинилися, в тому числі й чинні народні депутати – Юрій Камельчук, Маргарита Шол, Михайло Волинець, Сергій Шахов, Максим Пашковський. Проте за результатами 2022 року такі розслідування щодо фактів недостовірного декларування будуть неможливі, адже обов’язкове подання декларацій посадовцями наразі призупинене. 

Саме тому громадські організації закликають депутатів проголосувати за законопроєкт №8071, який відновлює подання електронних декларацій. І кількість спроб приховати своє майно вказує на необхідність цього кроку з боку парламенту.

І не менш критичними є питання відкритості публічних закупівель, які були дещо обмежені з початку воєнного стану. Як показав нещодавній гучний скандал з переплатами на закупівлях харчування для військових, існує реальна загроза із зловживання дозволом купувати напряму. Апелюючи до питання безпеки чи терміновості, замовники можуть підписувати прямі угоди та не публікувати їх, навіть коли оприлюднення інформації не несе небезпеки, чи коли можна було б приховати лише чутливі дані. Щоб запобігти корупції та забезпечити якість, закупівлі мають бути максимально відкритими.

З огляду на перераховані вище аспекти, в останні місяці суспільство сформувало запит на значно жорсткіші міри з покарання корупціонерів, а громадськість та журналісти зі свого боку ще пильніше відстежують можливі випадки зловживань. І, як бачимо, хоча головною для нас залишається перемога над агресором, подолання корупції залишається одним із головним для нашої країни. 

Саме для того, щоб не допустити відкату маятника назад, Transparency International Ukraine пропонує владі зробити 4 комплексні кроки.

1. Завершити конкурси й обрати професійних, незалежних і доброчесних керівників органів антикорупційної екосистеми: Агентства з розшуку та менеджменту активів, Національного антикорупційного бюро та Національного агентства з питань запобігання корупції.
2. Провести реформу конституційного правосуддя з урахуванням висновків, наданих Венеційською комісією. Провести прозорий конкурс з відбору суддів Конституційного Суду України. Оновити органи суддівського самоврядування для забезпечення нормального функціонування судових установ та запуску повноцінної судової реформи.
3. Відкрити дані, де це можливо і не шкодить інтересам безпеки та оборони. Відновити подання електронних декларацій та їх перевірку НАЗК. Відновити подання звітів політичних партій. Відновити функціонал органів, який обмежили через війну, окрім очевидних і обґрунтованих винятків.
4. Використовувати електронну систему Prozorro для закупівель відновлення України після російського вторгнення. Забезпечити ефективний контроль та моніторинг закупівель.

Успіхи України в Індексі сприйняття корупції за останні 10 років показали, що позитивні зміни можливі, якщо на це є політична воля. За цей час Україна відзначилася справді помітним приростом в СРІ,  наша антикорупційна система показала свою спроможність, і ці успіхи відзначає світ. Але на тлі середнього показника в ЄС у 64 бали наші результати все одно показують, що попереду ще дуже багато роботи.

Наступні роки для нашої країни багато в чому стануть вирішальними: на Україну чекає не лише перемога у війні з росією, а й складний шлях до повноцінної інтеграції з ЄС. І він, безперечно, неможливий без ефективних антикорупційних реформ. А для цього треба зламати цей дошкульний маятник корупції і зробити реальний ривок, який виведе нас із замкненого кола навчання на власних помилках.

Як змінився контекст через війну

У сфері публічного майна ми втратили і внутрішнього, і зовнішнього інвестора. Внутрішній збіднів, долучився до оборони або виїхав, зовнішній — не ризикує вкладатися, адже обстріли України тривають. Значну частину майна країна втратила разом із територіями або її було зруйновано під час бомбардувань та обстрілів. І, попри те, що мета конкурентно продати неліквідне та непрофільне залишилася, реалізовувати її дедалі важче.

Також з 24 лютого було закрито доступ до всіх публічних на той момент даних. Це вплинуло на громадський контроль, зокрема, у публічних закупівлях. Під час повномасштабної війни Кабмін дозволив укладати прямі договори, нехтуючи конкуренцією. Як наслідок, кількість оприлюднених контрактів зменшилася у 2,6 раза порівняно з 2021 роком, також зменшилася у чотири рази й кількість аукціонів.

Водночас моніторити статки державних службовців після 24 лютого стало практично неможливо. Реєстр електронних декларацій також зупинив свою публічну роботу, а посадовцям і чиновникам більше не треба звітувати НАЗК про свої доходи. Це дозволено до кінця воєнного стану, але громадські організації вимагають поновлення декларування.

Зміни, можливо, і були доцільні на перших етапах повномасштабної війни, проте зараз подібні заходи безпеки точно є перебільшенням. Окрім неможливості здійснювати фінансовий контроль за статками посадовців, за відсутності декларування і публічного доступу до декларацій стає неможливим і громадський контроль щодо доброчесності кандидатів, які беруть участь у конкурсах на провідні посади в держорганах.

Так само залишається відкритим питання про конкурси на ключові антикорупційні посади. І хоча конкурс на керівника САП таки закінчився призначенням Олександра Клименка, що вже відзначено чималою кількістю нових антикорупційних проваджень, ще два конкурси перебувають на активній стадії.

Триває епопея із конкурсом з відбору голови Агентства з розшуку та менеджменту активів. Конкурс, нарешті запущений торік, зрештою оголосили таким, що не відбувся. Тож конкурсна комісія зайшла на друге коло у спробах таки знайти очільника АРМА. Наразі триває прийом документів від кандидатів, а вже після цього почнеться відсіювання через тестування на знання законодавства та загальні здібності, а також етап співбесід. Нагадаємо, що Агентство працює без очільника вже понад три роки.

Також цього року закінчився строк повноважень Артема Ситника на посаді директора Національного антикорупційного бюро. Тривалий час конкурс з обрання нового директора НАБУ теж було заблоковано, проте станом на тепер відбір нарешті увійшов в активну фазу, і нині також триває прийом документів від кандидатів.

Не меншим викликом стали конфіскація майна російських олігархів та управління ним.

Так, до повномасштабного вторгнення Україна не мала спеціального законодавства, щоб упоратися із цим завданням. Інститут та інструменти конфіскації й повернення активів — доволі нові, вони почали з’являтися у сучасному праві лише 20–30 років тому. Їхній основний зміст — припинення права власності, а воно, як і будь-яке інше право людини, не може бути припинене без достатніх на те підстав.

Перша ж справа про конфіскацію такого майна в Україні — кейс щодо статків російського олігарха Володимира Євтушенкова — показала, що український державний апарат наразі не спроможний налагодити ефективне управління конфіскованими активами.

Ще 1 вересня Вищий антикорупційний суд ухвалив рішення про конфіскацію активів російського олігарха Володимира Євтушенкова. Ідеться про його частки в українських компаніях, якими він володіє через акціонерне товариство «Холдингова компанія «Електрозавод». Олігарх вирішив не подавати апеляції, тож судове рішення вже 6 вересня набуло законної сили. Утім, уряд досі шукає шляхи, як ефективно розпорядитися цим майном.

Справа Євтушенкова показала, що ухвалити законодавство про конфіскацію, знайти російські активи та навіть їх вилучити недостатньо. Важливо, щоб потім це майно належним чином працювало на інтереси держави та громадян.

І, звісно, є нагальним уже зараз і стане ще нагальнішим після перемоги питання відбудови нашої країни. Навіть здобувши перемогу, Україна ще довго оговтуватиметься від наслідків російського вторгнення. Зокрема, країні вже зараз треба відновлювати зруйноване й економіку.

Проте на цьому шляху на нас чекають кілька ризиків. Насамперед необхідно буде розподілити ресурси на відбудову. Із цим можуть виникнути проблеми, адже для якісної роботи потрібно оцінити збитки, створити єдину стратегію відбудови та обмежити політичний вплив на неї.

Так само важливо, щоб заплановані проєкти було втілено якісно. А це неможливо без ефективного планування і послідовного контролю на всіх етапах.

Наостанок багато у чому успіх відновлення залежатиме від готовності уряду докладати до неї багато зусиль. Для цього слід втілювати необхідні реформи, послабляти політичний контроль у деяких місцях, щоб партнери не втратили довіри до відбудови і не перестали її підтримувати.

А що на місцевому рівні

Ключові воєнні виклики у боротьбі з корупцією на місцевому рівні передусім пов’язані зі зниженням прозорості роботи органів місцевого самоврядування та скороченням доступу та участі громадян. При цьому власне антикорупційні заходи так само залишаються непріоритетними або просто відсутні ресурси для них.

В умовах обмеження роботи порталів відкритих даних, сайтів органів місцевого самоврядування та їхніх підрозділів зменшується кількість доступної інформації про роботу міських рад. Також це стосується інформації про договори оренди, надання житлових приміщень, роботи земельних кадастрів, закупівель тощо.

Колегіальні органи місцевого самоврядування обмежили довоєнні можливості доступу — засідання міських рад та їхніх виконкомів рідше анонсують і транслюють, порядки денні чи протоколи засідань не завжди публікують. Засідання часто відбуваються в закритому форматі через розгляд чутливої інформації (хоча можна було б робити закритою лише частину засідання, де безпосередньо розглядається чутлива інформація).

При цьому міські ради отримують величезну кількість гуманітарної та благодійної допомоги, яку не завжди належним чином обліковують і розподіляють. І це при тому, що, як ми зазначали вище, реалізація антикорупційних програм нині на паузі. Такі заходи цілком зрозумілі, але вони прямо впливають на опір корупції.

Також до викликів додалися питання професіоналізації. Наприклад, у публічних закупівлях бракує людей, які спроможні ефективно, оперативно та якісно проводити тендери на місцевому рівні, — частина фахівців воює, частина виїхала. Зрештою, постачальники теж змінилися, і за таких умов забезпечити конкурентні закупівлі важче.

Як за таких умов зробити Україну сильнішою

Досвід TI Ukraine доводить: результати можливі, якщо об’єднати зусилля держави, суспільства, бізнесу та міжнародних партнерів. Такий підхід демонструє ефективність і в умовах воєнного часу.

Щоб упроваджувати зміни, необхідні мотивація і політична воля, глибока експертиза й профільні знання, фінансові та кадрові ресурси, а також конкретний план дій. Тож Transparency International Ukraine пропонує державній і місцевій владі такі кроки на найближчий рік:

• відкрити дані, де це можливо і не шкодить інтересам безпеки та оборони;
• захистити правила публічних закупівель, аби відновлення України відбувалося ефективно, прозоро і конкурентно;
• центральній владі варто активно співпрацювати із місцевою у питаннях відбудови, щоб процеси відбувалися синхронно та комплексно;
• продовжувати курс на приватизацію та ліквідацію збиткових підприємств;
• вкладати ресурс у розвиток державних ІТ-систем, як-от Prozorro, «Prozorro.Продажі», «Дія» тощо;
• створити умови для кваліфікованого високотехнологічного бізнесу, який долучиться до відбудови та розвитку;
• налагодити ефективне управління конфіскованими активами. Для цього Кабміну необхідно розробити та затвердити Стратегію повернення та управління активами й відповідний План дій до неї, який регламентуватиме всі процеси після прийняття рішення про конфіскацію;
• відповідально провести конкурси і призначити професійних, незалежних і доброчесних очільників НАБУ та АРМА, а також уже зараз розпочати підготовку до конкурсу з обрання голови НАЗК, що має відбутися наступного року;
• демонструвати готовність і почати вирішувати всі ці питання вже зараз, адже саме такі дії не лише допоможуть подолати наявні проблеми, а й закладуть основи для швидкого вступу України в Європейський Союз.

Ці кроки цілком під силу країні, яка чинить опір найпотужнішій воєнній загрозі цього століття. Тож варто просто їх зробити — для збереження реальної незалежності України сьогодні, завтра і через десятки років.

Під час заходу керівники й працівники антикорупційних органів, громадські активісти та експерти розповіли, що змінилося в нашій країні за останній час, та які сфери державного управління потребують особливої уваги в питанні протидії корупції.

Найяскравіше свої враження від цьогорічного Індексу сприйняття корупції описав виконуючий обов’язки керівника САП Максим Грищук:

“Плюс 3 бали — це круто. Але це як в прогнозі погоди: +3, а відчувається, як -2”, — сказав він після того, як відповів на запитання модератора Андрія Боровика про найбільші виклики, які сьогодні стоять перед САП. 

Своєю чергою, директор НАБУ Артем Ситник зізнався, що він вперше був здивований результатами України в СРІ-2020.

“Результати, події, які відбулися, дуже налякали політичну еліту. І тому ми вперше за 5 років зіткнулися з такими речами, як зміна прокурорів уночі, передача справ в інший орган… Буде гірше, і спокійно працювати ніхто не буде. Бо якщо ми будемо працювати спокійно — значить, ми не те робимо,” — переконаний директор НАБУ.

Під час дискусії було відзначено і важливість комплексної боротьби з корупцією в країні. Про це, зокрема, говорив очільник НАЗК Олександр Новіков: 

“Антикорупційна стратегія фіксує виконання рекомендацій, у тому числі від Transparency International, щодо покращення роботи з політичними фінансами й за всіма іншими напрямкам щодо забезпечення незалежності всіх антикорупційних органів, — зазначив голова НАЗК. — І якщо Антикорупційна стратегія буде схвалена Верховною Радою й у подальшому виконана Урядом і парламентом, це забезпечить зростання навіть не на 3, а набагато більше балів”.

Не менше викликів і в роботі Агентства з розшуку та менеджменту активів.

“Чи є АРМА незалежною? Так. Але на нас легше впливати, — пояснив заступник голови АРМА Володимир Павленко. —  Керівника АРМА можна в будь-який день змінити протягом години… Фінансування існує, але це не фінансування розвитку, це фінансування для виживання. Ми не відчуваємо значної підтримки. Проте якщо нам не заважати, ми багато чого зможемо змінити”.

Під час другої частини зустрічі, яку модерувала головна редакторка “Української правди” — Севгіль Мусаєва, обговорення стосувалося не лише антикорупційної інфраструктури.

“Сказати, що ми супер зрушили вперед — на жаль, не можна”, — зауважив під час свого виступу економіст Павло Кухта. —  “Намагання якісь були. Адже зросла Україна в тому числі завдяки певним речам, які ми робили в попередньому уряді, в “турборежимі”: коли приймали швидко закони, оновлювали Prozorro”.

Однак експерти погодилися, що період змін уже минув, і тепер країною ширяться зовсім інші повідомлення.

“Зараз ми бачимо спроби дискредитування антикорупційної повістки як такої, створюють дискурс зовнішнього управління, “соросят”. На жаль, ця стратегія має свої результати: частина суспільства сприймає антикорупційні органи й активістів як агентів впливу”, — сказала Севгіль Мусаєва.

При цьому питання нагальних проблем вирішуються дуже повільно або не вирішуються взагалі. Наприклад — судова реформа, на нагальності якої роками наголошують і громадські активісти, і міжнародні партнери України, однак жодних зрушень у цьому не спостерігається.

“Судова реформа мені нагадує гру в пінг-понг: з одного боку стоять активісти, міжнародні партнери, Венеційська комісія, а з іншого — парламент з судовою владою… Зараз всі ініціативи допрацьовуються, змінюються. Два кроки вперед до покращення і три — назад до відкату”, — поділилася враженнями виконавча директорка Фундації DEJURE Ірина Шиба. — “Якщо президент зробить реальні кроки для того, щоб ліквідувати ОАСК — це буде сигналом, що він готовий щось робити в судовій реформі. По суті, президент далі замовчує цю ситуацію й уникає реальних дій. Так само як і щодо Конституційного Суду”.

Багато проблем в боротьби з корупцією можна було б уникнути при стратегічному підході до цього питання. Однак, навіть попри перші кроки у цьому напрямку, реалізації такої стратегії треба чекати ще довго. 

“Ми вже чули, що, можливо в лютому Верховна Рада розгляне Антикорупційну стратегію на 2020-2024 роки. Але потім під стратегію треба буде розробляти державну програму, визначати строки, виконавців, шукати кошти, — пояснив член правління Центру політико-правових реформ Микола Хавронюк. — І дай Боже, щоб до кінця цього року ця програма була прийнята і почала реалізовуватися. Це дуже тривалий процес”.

Нагадаємо, Індекс сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index, СРІ) — це показник, який з 1995 року розраховується міжнародною організацією Transparency International. Сама організація не проводить власних опитувань. Індекс розраховують на основі 13 досліджень авторитетних міжнародних установ і дослідницьких центрів. Для визначення оцінки України використано 9 джерел.

Ключовим показником Індексу є кількість балів, а не місце в рейтингу. Мінімальна оцінка (0 балів) означає, що корупція фактично підміняє собою державу, максимальна (100 балів) свідчить про те, що корупція майже відсутня в житті суспільства. Індекс оцінює корупцію лише в державному секторі.

«Передусім наші бали у 2020 році зросли завдяки запуску Вищого антикорупційного суду та перезапуску Національного агентства з питань запобігання корупції, — пояснює виконавчий директор ТІ Україна Андрій Боровик. — Так само на позитивних результатах України торік відбилися антикорупційні зміни, впроваджені під час “турборежиму” Верховної Ради IX скликання та робота попереднього уряду. Однак специфіка СРІ-2020 не охопила ті ризики, які особливо яскраво вималювалися в останні місяці та можуть суттєво відкинути нас назад у сфері протидії корупції».

Так, особливе занепокоєння викликають затримка з судовою реформою, постійний тиск на антикорупційні інституції, а також спроби порушити й нівелювати досягнення у сфері публічних закупівель. При цьому так само актуальним для нашої країни залишається питання безкарних нападів на активістів, ця проблема з регіонального рівня перейшла на національний. 

На початку 2020 року ТІ Україна надала 5 рекомендацій для зниження рівня корупції в Україні, однак жодна з них не була виконана повністю, дві були виконані частково, а три не виконані взагалі. 

Цього року ми сформували рекомендації, пріоритетне виконання яких однозначно підвищить ефективність боротьби з корупцією в Україні:

• запровадити прозоре та підзвітне управління публічними активами та гарантувати подальший розвиток сфери закупівель;
• забезпечити незалежність та спроможність антикорупційної інфраструктури;
• сформувати професійну та незалежну судову владу.

ТІ Україна переконана, що саме ігнорування вищезазначених проблем є ризиком для демократичного устрою  країни та успіхів у боротьбі з корупцією.

За рахунок чого виріс показник України?

Оцінка України сформувалася з 9 різних досліджень, і у всіх них показники України або не змінились, або зросли у порівнянні з СРІ-2019.

Найбільше зростання спостерігається у даних Global Insight Country Risk Ratings — на 13 пунктів. Це дослідження вивчає ризики того, що люди/компанії в країні зіткнуться з хабарництвом чи іншими корупційними практиками ведення бізнесу, від отримання великих контрактів до повсякденної роботи.

CPI може досить повільно показувати фактичні зміни по країні — іноді для цього потрібно кілька років. Так, показники 2020 року вказують на позитиви, які сталися в Україні в останні два роки, особливо до весни 2020 року, і не враховують резонансні події останніх місяців.

Загалом покращення або погіршення на 3 бали не вважається статистично значущим результатом. Це означає, що такі показники варто враховувати в сумі за кілька років — свідчення планомірних змін у боротьбі з корупцією в країні.

Індекс України у 2020 році покращився завдяки запуску Вищого антикорупційного суду з відповідною підсудністю та перезапуску Національного агентства з питань запобігання корупції. Перезапуск НАЗК стартував з обрання нового одноосібного керівника, в якому брали участь представники міжнародної спільноти. 

Саме ці події нарешті “завершили ланцюжок” створення антикорупційної інфраструктури в Україні, що до цього могла працювати лише частково. 

Так само на позитивних результатах України у 2020 році відбилися антикорупційні зміни, впроваджені під час “турборежиму” Верховної Ради IX скликання. Йдеться, зокрема, про нові законодавчі норми щодо надання права самостійно здійснювати негласні слідчі дії для НАБУ, повернення відповідальності за незаконне збагачення, посилення захисту викривачів та необхідні зміни у сфері публічних закупівель. Також на покращення нашої позиції вплинули мала приватизація, антикорупційні ініціативи уряду Гончарука та довгоочікуваний тестовий запуск НАЗК електронного реєстру звітності політичних партій. 

Всі ці зміни безперечно відобразилися на Індексі сприйняття корупції України. Але за останній рік в країні вималювалися ризики, які можуть суттєво відкинути нас назад у сфері подолання корупції. Зокрема, ще більш болючою на сьогодні є затримка з імплементацією повноцінної судової реформи. 

Протягом усього 2020 року спостерігався постійний тиск на антикорупційні інституції: спроби звільнити директора НАБУ в обхід законодавства, втручання влади та окремих осіб в розслідування та судовий розгляд топкорупційних справ, зокрема через залучення судової гілки. Наприкінці року додалася ще й криза конституційного правосуддя, що супроводжувалася неспроможністю керівництва держави повністю її подолати. 

Поза тим спостерігалися також спроби порушити й нівелювати антикорупційні досягнення у сфері публічних закупівель. Зокрема, як уряд, так і парламент намагаються внести зміни в законодавство та запровадити локалізацію в публічних закупівлях, що, згідно з дослідженнями експертів, заганяє вітчизняну економіку в глухий кут та суперечить міжнародним зобов’язанням України.

Також у 2020 році ще більш нагальним стало питання нападів на активістів. Четвертий рік поспіль триває системний тиск на громадський сектор, який з регіонального рівня перейшов на національний, але винні часто так і не покарані. 

Таким чином, якщо вже зараз не зупинити всі зазначені негативні процеси та тенденції, наступного року в Індексі сприйняття корупції наші показники можуть помітно змінитися в негативний бік.

На початку 2020 року Transparency International Ukraine надала 5 рекомендацій, які б могли покращити показники України в CPI. Станом на кінець року, жодна з них не була виконана повністю, дві були виконані частково, а три були не виконані.

Які рекомендації влада виконала частково (2)

Підвищити ефективність систем запобігання політичної корупції

16 липня НАЗК запустило у дослідну експлуатацію довгоочікуваний електронний реєстр звітів політичних партій Politdata. Станом на початок 2021 року реєстр не був запущений у промислову експлуатацію — такий запуск ще готується. 

Ефективність державного контролю за фінансуванням політичних партій все ще має певні прогалини. Наприклад, негативним моментом є те, що аналіз фінансових звітів кандидатів/партій на місцевих виборах (подекуди навіть не оприлюднених та із відсутністю до них повного доступу НАЗК) покладено на територіальні виборчі комісії, які формуються з кандидатур від самих політпартій. Послаблює ефективність державного контролю і те, що звіти різних типів подаються в різні державні органи й у різний спосіб. А строки подання звітності партіями до НАЗК постійно подовжуються через продовжуваний карантин.

Відповідальність за порушення в цій сфері також залишається незбалансованою — за неподання виборчих звітів санкцій передбачається менше, ніж за недостовірне звітування. Посилення відповідальності у вигляді, наприклад, вибуття з виборчої кампанії або збільшення розмірів штрафу, не відбулось. 

 

Запровадити відкритий та підзвітний процес приватизації державного майна

У 2020 році внаслідок малої приватизації український бюджет отримав прибуток у 3,03 млрд грн. Це в 6 разів більше, ніж було заплановано. Такі досягнення стали можливі завдяки перебудові процесу підготовки об’єктів до аукціонів, проактивній позиції Міністерства економічного розвитку та торгівлі й Фонду державного майна України. Ідеться про створення відкритих віртуальних кімнат даних про об’єкти, виставлені на продаж, які замінили неефективний паперовий “Вісник приватизації”. 

Проте суттєвих законодавчих змін, які б позитивно вплинули на процес приватизації, не відбулося. Крім того, навесні 2020 року проведення аукціонів для приватизації великих об’єктів було заборонено парламентом до закінчення карантину. І хоча ФДМУ продовжив підготовку таких об’єктів до приватизації (цей процес для кожного підприємства триває 11-12 місяців), згадана заборона відтермінувала проведення аукціонів для вже підготовлених до продажу об’єктів, зокрема Об’єднаної гірничо-хімічної компанії.

Кількість підприємств, які залишаються у власності держави, досі є надмірно великою. Лише частина з них працюють і є прибутковими, більшість — збиткові або взагалі існують лише на папері. Протягом 2020 року суттєвого поступу у відкритті інформації стосовно діяльності ДП не відбулося. Частково це пояснюється тим, що держпідприємства знаходяться у віданні понад 90 різних органів влади. 

Єдиним порталом, де можна знайти сукупну інформацію про діяльність більшості державних підприємств, залишається розроблений спільно з МЕРТ Портал державних підприємств України Prozvit. Однак і на ньому інформація є неповною і часто подається суб’єктами управління з великою затримкою.

 

Не виконано (3)

Сформувати незалежну та професійну судову владу

Ця рекомендація є надзвичайно пріоритетною та, на жаль, повторюваною. Фактично за два роки поступу у питанні судової реформи так і не сталося. 

Торік Президент і парламент кілька разів намагалися розпочати болісний процес змін. І хоча депутати і прийняли перший Президентський законопроєкт ще у 2019 році, вже 11 березня Конституційний Суд України визнав неконституційними ключові положення того закону. Наступна спроба запустити реформу була ініційована теж Президентом через законопроєкт 3711. Але він зазнав нещадної критики Венеціанської комісії та експертної громадськості й чекає на доопрацювання і друге читання.

Доброчесний склад Вищої ради правосуддя, обраний за участі міжнародної спільноти та громадських експертів, досі є чинною вимогою МВФ, рекомендацією Венеціанської комісії та громадськості. Однак це жодним чином не вплинуло на хоч якісь кроки у бік переформатування цього органу. Склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів теж чекає на оновлення, однак невідомо, коли нарешті відбудеться такий перезапуск і чи будуть при цьому враховані найкращі практики проведення конкурсних процедур.

 

Забезпечити незалежність та спроможність органів антикорупційної сфери 

Загроза незалежності й посилення політичного впливу на антикорупційні інституції були актуальними ще з початку антикорупційної реформи, але особливо гостро вони постали у 2020 році. 

Так, торік депутати лише з третьої спроби спромоглися призначити своїх представників до комісії з відбору голови Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. На жаль, частина з обраних членів комісії від парламенту не відповідає вимогам законодавства і не має підтвердженого досвіду антикорупційної діяльності. Лише у січні 2021 року стартував прийом документів кандидатів. Хоча про потребу прозорого і доброчесного конкурсу з відбору керівника САП ми говорили ще в рекомендаціях на 2019 рік.

При цьому питання призначення нового очільника САП стає все більш актуальним з кожним черговим голосним антикорупційним розслідуванням. Через недосконалість закону про прокуратуру й обмежені повноваження в. о. керівника САП Генеральна прокурорка Ірина Венедіктова мала змогу неодноразово втручатися в хід резонансних розслідувань НАБУ-САП, ставлячи своїми діями під сумнів будь-яку незалежність цих інституцій. Так, генпрокурорка не втратила нагоди вивчити та навіть вплинути на провадження в найгучніших топкорупційних справах 2020 року (справи щодо Максима Микитася, Олега Татарова, Олега Бахматюка тощо).

Незалежність та неупередженість Державного бюро розслідувань у 2020 році теж стали більш актуальними. Після відповідних законодавчих змін ДБР перебуває під значним контролем Президента, хоча це й суперечить Конституції України. Саме ряд дискусійних дій та скандалів передусім характеризували роботу Бюро торік. 

Варто згадати про рішення Конституційного Суду України щодо повноважень Президента створювати Національне антикорупційне бюро України, призначати його голову, формувати громадську раду. Це рішення стало значним інституційним ударом по НАБУ, однак вийти з цієї ситуації досі не вдалося. На жаль, Верховна Рада не спромоглася у відведені три місяці внести зміни до закону про НАБУ та чітко визначити нову процедуру призначення її керівництва. 

Не меншим ударом по антикорупційній системі загалом стало й рішення КСУ від 27 жовтня 2020 року, яким було скасовано значну частину антикорупційної реформи. Так, саме через визнання неконституційною статті 366-1 Кримінального кодексу України НАБУ було змушене закрити десятки справ щодо брехні в деклараціях і навмисного їхнього неподання. Закривати справи та навіть скасовувати вироки за цією статтею довелося і ВАКС.

Варто і відзначити те, що завдяки все тому ж рішенню КСУ у 2020 році владі знадобилося знову опрацьовувати нашу рекомендацію за 2019 рік, що стосувалася НАЗК. Наприклад, Раді довелося наново ухвалювати закон про відновлення повноважень та прав Агентства, відповідних їхніх особливостей щодо суддів та суддів КСУ тощо.

Не менше проблем спостерігається і з незалежністю та повноцінною роботою Агентства з розшуку та менеджменту активів. У 2020 році народні депутати так і не проголосували за дуже потрібні законодавчі зміни, які мають на меті покращити реалізацію АРМА функцій з управління арештованими в рамках кримінального провадження активами (законопроєкт 3335). Натомість комітет підтримав альтернативний законопроєкт (№3335-1), що передбачає суттєве звуження можливостей АРМА з управління арештованим майном та не вирішує наявних проблем Агентства. При цьому вже понад рік АРМА залишається без керівника, адже за цей час парламент так і не спромігся визначитися зі своїми представниками до відповідної конкурсної комісії.

За таких умов питання про незалежний аудит антикорупційних органів взагалі не стояло в порядку денному, що не може не викликати занепокоєння. Адже повноцінний незалежний зовнішній аудит може чітко дати відповідь на запитання про ефективність роботи органів та нівелює всі закиди щодо непотрібності антикорупційної системи загалом.

 

Позбавити Службу безпеки України повноважень у сфері протидії економічним корупційним злочинам

Ця рекомендація Трансперенсі Інтернешнл Україна теж не виконується другий рік поспіль. У поточному вигляді Служба безпеки України має невластиві їй функції. Ідеться насамперед про розслідування економічних і корупційних злочинів.

 У парламенті є проєкт закону, покликаний нарешті здійснити таку реформу. Проте сама Служба та її керівник фактично виступають за збереження повноважень у поточному вигляді, про що Іван Баканов неодноразово заявляв публічно.

Непевним залишається й майбутнє обіцяного владою Бюро фінансових розслідувань. У вересні 2020 року відповідний закон було проголосовано у першому читанні, проте до другого законопроєкт ще не готовий. Тут варто нагадати, що створення нового політично незалежного агентства для розслідування серйозних економічних та фінансових злочинів є однією з вимог отримання макрофінансової підтримки ЄС.

Світові тенденції 2020 року

CPI важливий тим, що дає змогу порівнювати дані різних країн, використовуючи єдиний підхід. І цей підхід не зважає на специфіку кожної країни, але враховує світовий контекст. 

Більшість країн практично не досягла прогресу в боротьбі з корупцією за останнє десятиліття, а більше ніж дві третіх країн набрали менше 50 балів з 100. 

З 2012 року 26 країн значно покращили свої показники в Індексі (наприклад, Еквадор, Греція, Гайана, М’янма та Південна Корея), а 22 країни значно скоротили їх (наприклад, Ліван, Малаві, Боснія і Герцеговина, Мальта, Польща та Гватемала). Показники майже половини інших країн протягом останніх майже 10 років стояли на місці, що свідчить про зупинення зусиль урядів у подоланні корінних причин корупції.

Навіть країни з високим показником CPI мають певні труднощі в боротьбі з корупцією, а саме відсутність механізму прозорості державних витрат, спрямованих на подолання COVID-19. 

СРІ-2020 виявив, що стійка корупція підриває системи охорони здоров’я та сприяє відступу від демократії на фоні пандемії COVID-19. За останній рік повідомлення про корупцію під час пандемії ширилися всією земною кулею — від хабарів за тестування та лікування до державних закупівель медичних засобів. Заходи, вжиті урядами під час пандемії, часто не мали прозорості, обмежували громадянські права та служили приватним інтересам, а не суспільному благу. 

Примітно і те, що країни з поширеною корупцією найменш підготовлені до вирішення подібних криз. Однак справедливого відновлення можна досягти, якщо рішення будуть прийматися в інтересах громадськості, а не потужних гравців.

Натомість країни, які мають високі результати CPI, більше інвестують в охорону здоров’я, краще забезпечують її доступність для всіх, а також рідше порушують принцип верховенства права або демократичні норми чи інститути, реагуючи на кризу. 

Transparency International сформувала глобальні та універсальні рекомендації всім урядам для зменшення корупції та більш ефективних відповідей наступним кризам. 

Необхідно: 

• забезпечити незалежність, спроможність і фінансування наглядових та антикорупційних установ, щоб ресурси досягали тих, хто їх потребує;
• забезпечити відкрите та прозоре контрактування задля справедливих цін, боротьби з протиправними діями та ідентифікації конфліктів інтересів;
• захищати демократію та сприяти розвитку громадянського суспільства, щоб створити умови для підзвітності урядів;
• публікувати відповідні дані та гарантувати доступ до інформації, щоб громадськість отримувала просту, доступну, своєчасну та змістовну інформацію.

Дослідження CPI: як це працює

Індекс сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index, CPI) – показник, який з 1995 року розраховується міжнародною організацією Transparency International. Сама організація не проводить власних опитувань. Індекс розраховують на основі 13 досліджень авторитетних міжнародних установ і дослідницьких центрів.

Ключовим показником Індексу є кількість балів, а не місце в рейтингу. Мінімальна оцінка (0 балів) означає, що корупція фактично підміняє собою державу, максимальна (100 балів) свідчить про те, що корупція майже відсутня в житті суспільства. Індекс оцінює корупцію лише в державному секторі.

CPI включає точку зору представників бізнесу, інвесторів, дослідників ринку і т.п. Він відображає точку зору приватного сектору та його сприйняття корупції в публічному секторі.

Важливо пам’ятати, що CPI вимірює саме сприйняття, а не фактичний рівень корупції. Вищий результат однієї країни у порівнянні з іншою не означає, що в першій менше корупції, ніж у другій – це означає, що перша сприймається як менш корумпована.

Методологія CPI отримала гриф затвердження від Єврокомісії за її надійний статистичний підхід.

CPI охоплює сприйняття корупції в публічному секторі експертами, зокрема: хабарництво; розкрадання публічних коштів; кумівство на державній службі; захоплення держави; здатність уряду впроваджувати механізми забезпечення доброчесності; ефективне переслідування корупціонерів; надмірну бюрократію; наявність відповідних законів про розкриття фінансової інформації, запобігання конфлікту інтересів та доступ до інформації; забезпечення захисту викривачів, журналістів та слідчих.

Навіщо потрібен CPI?

– CPI охоплює більше країн, ніж будь-яке окремо взяте джерело.

– CPI компенсує наявність похибки в різних джерелах, використовуючи середнє значення результатів принаймні трьох різних джерел.

– Шкала CPI від 0 до 100 більш точна порівняно з іншими джерелами, оскільки в деяких із них шкала від 1 до 5 чи від 1 до 7, через що багато країн отримують однакові результати.

– CPI балансує різні точки зору на питання корупції в публічному секторі та нейтрально підходить до різних політичних режимів.

 

Довідково

Transparency International — антикорупційна організація, яку 1993 року в Берліні заснував ексдиректор Світового банку Пітер Айґен. Зараз головою правління ТІ є Делія Феррейра Рубіо. Transparency International присутня більш ніж у 110 країнах світу. Організація найбільш відома Індексом сприйняття корупції та Глобальним корупційним барометром. За даними Звіту Global Go To Think Index Tank за 2017 рік, Transparency International була на 3-му місці зі 143 серед незалежних аналітичних центрів світу. І на першому місці серед 67 світових аналітичних установ, що займаються темою Відкритого та належного урядування.

Трансперенсі Інтернешнл Україна – акредитований представник глобального руху Transparency International, що комплексно підходить до розробки та впровадження змін задля зниження рівня корупції. 

ТІ Україна адмініструвала та передала державі системи ProZorro, ProZorro.Продажі та eHealth. Також наш інноваційно-експертний центр впровадив Рейтинг прозорості міст і розбудовує спільноту DOZORRO для контролю за публічними закупівлями.

Контакти для медіа: Олеся Коваль, koval@ti-ukraine.org, 093-808-82-78.

 

Долучайтеся до наших соцмереж

Transparency International Ukraine: Facebook | Instagram | Telegram | Twitter 

DOZORRO: Facebook | Instagram | Telegram 

Прозорі міста: Facebook 

Так, наприклад, згідно з Bertelsmann Foundation Transformation Index 2020 Україна набрала 40 балів, у той час, як показник Білорусі знизився до 36. В цьому дослідженні респондентам ставлять запитання “Якою мірою особи, які обіймають публічні посади та порушують закон/беруть участь у корупції, переслідуються/караються судом/презирством громадськості?” та “Якою мірою влада успішно стримує корупцію?”. 

І стосовно Білорусі зроблено такий висновок: 

“Антикорупційні норми нечіткі та потребують вдосконалення. Вони погано застосовуються, і чиновники продовжують займатися корупцією. Водночас дрібна корупція порівняно обмежена. Реалізація антикорупційних заходів залишається вибірковою на практиці та не має прозорості. Влада та громадськість виявляють високу нетерпимість до офіційної корупції. Значна частина економіки все ще контролюється державою, що створює родючий ґрунт для корупції. Бюрократи користуються величезними дискреційними повноваженнями, тим самим збільшуючи ризик натрапити на вимагання при вирішенні адміністративних вимог. 

Президент Лукашенко часто використовував боротьбу з корупцією, як інструмент для підвищення своєї популярності. Однак при цьому застосовуються подвійні стандарти стосовно чиновників високого рівня, яких притягують до відповідальності за корупцію. Були численні випадки, коли вони отримали відносно м’які вироки або навіть дострокові амністії завдяки втручанню президента”.

Не дуже обнадійливо, чи не так?

Іншим дослідженням, де бал Білорусі (32) є нижчим за український (35), є Freedom House Nations in Transit. У висновку тут зроблено акцент на закритості та непрозорості Білорусі як держави. Окремо також згадується, що незалежні ЗМІ та ГО не мають доступу до даних державних закупівель або декларацій про доходи посадових осіб, а отже й нагляд за корупцією з боку громадянського суспільства практично не існує. 

Тут відразу хочеться порівняти цю ситуацію з українською. Наші журналісти активно моніторять декларації чиновників після їх подання, і взагалі порушення у цих документах вже призвели до гучних скандалів і розслідувань НАБУ. Питання моніторингу декларацій було одним із головних при початку роботи оновленого НАЗК, і в останні місяці ми бачимо поступ у цьому.

А щодо закупівель, то завдяки системі Prozorro державні та комунальні закупівлі в Україні взагалі стали публічними. При цьому їх постійний моніторинг з боку DOZORRO, DOZORRO-спільноти та журналістів показує, що публічні закупівлі постійно контролюються.

Також у дослідженні Freedom House Nations in Transit вказується на те, що уряд та правоохоронні органи Білорусі залишаються головними джерелами даних про корупцію в цій країні. Тобто, якщо Лукашенко скаже, що корупція є — то вона є. І ніяк інакше. 

При цьому в дослідженні також вказано: “Незалежне опитування власників малого та середнього бізнесу в Білорусі повідомило, що корупція сприймалася, як найважливіший бар’єр для ведення бізнесу — на це вказали 19,5% респондентів (порівняно з 16,1% у 2018 році). В той самий час частота дрібного хабарництва обмежена через високі каральні ризики, які вона несе”.

У березні 2019-го Група держав Ради Європи проти корупції (GRECO) визнала Білорусь невідповідною антикорупційним стандартам цієї організації. Це була перша така декларація, яку коли-небудь зробила GRECO стосовно однієї зі своїх держав-членів — справді безпрецедентний крок. 

Організація повідомила, що Білорусь не виконала 20 з 24 давніх рекомендацій та перешкодила організації опублікувати будь-які оцінки антикорупційних заходів в країні. GRECO зробила висновок, що реальний масштаб корупції в Білорусі  важко оцінити. Організація розкритикувала широкі повноваження президента, відсутність прозорості в державному управлінні та недостатню гарантію незалежності судової влади та прокуратури.

Як бачимо, позиція Білорусі в СРІ — показник дуже непевний. Згідно з наведеними вище висновками міжнародних досліджень, інформації про стан корупції в цій країні просто обмаль. Тож, мабуть, як тільки в Білорусі повноцінно запрацюють громадянські інститути та буде реалізована свобода слова, загальна картина відразу зміниться. Зрештою, з очевидних причин у Білорусі немає й представництва Transparency International, яке могло би пролити світло на ситуацію.

Які ж можна зробити з цього всього висновки?

У боротьбі з корупцією нам не варто орієнтуватись на Білорусь, чиї показники нижче, ніж у постсоціалістичних країн Східної Європи. Краще взяти за орієнтир, як мінімум середні показники по ЄС – рівня Литви, Португалії, Іспанії (60-62 бали), а краще брати за мету наздогнати лідерів списку – Данію, Нову Зеландію та Фінляндію (86-87 бали).

І вболівати за білорусів та їхню можливість нарешті дізнатися правду про свою країну. І ця правда, імовірно, дуже відрізнятиметься від тієї, яку уявляють собі деякі наші співгромадяни.