Попередній генпрокурор перестав бути “своїм”, треба було знайти людину ближчу і зручнішу. Нею і стала Ірина Венедіктова.

 

Рік тому, 17 березня, Верховна Рада проголосувала за призначення Ірини Венедіктової Генеральною прокуроркою України. Кандидатуру, подану президентом, тоді підтримали 269 депутатів, і це здавалося передвісником… кінця незалежної прокуратури.

Здавалося б, була весна, така заміна — хіба це не найяскравіше підтвердження того, що нарешті прийшла та сама весна для “посадок”? Однак події, що відбувалися до цього призначення, і низка рішень Генпрокурорки, які відбулися після, лише підтвердили побоювання.

 

“Я обіцяю народу України виконувати свої обов’язки добросовісно, чесно і сумлінно”

Передусім тут варто згадати, чому це призначення взагалі відбулося. Бо ж якщо когось міняють, попередник не впорався?

Особливо враховуючи, що попередника Венедіктової, Руслана Рябошапку, ще влітку 2019-го у розмові з Трампом Зеленський називав “своєю людиною”. А пізніше підконтрольна президенту монобільшість у парламенті висловила йому недовіру. 

Тоді не допомогли ні заяви громадськості, ні заклики з боку міжнародних партнерів. “Свій хлопець” перестав бути своїм, треба було знайти людину ближчу і зручнішу. Нею і стала Ірина Венедіктова.

При цьому сама новопризначена Генпрокурорка від початку не приховувала своїх намірів повністю продовжувати лінію Банкової. Уже зі старту йшлося про упередженість з її боку.

І пізніша її “Офіс Генерального прокурора — це “око государеве”, а сам Генпрокурор — “заступник президента по справедливості”, лише підтверджує: Ірина Венедіктова працює на одного клієнта — главу держави.

Така гра в одні ворота стала причиною того, що протягом року в деяких справах Ірина Валентинівна надто довго не помічала суті підозри, в інших — затягувала зі зняттям недоторканності, а подеколи взагалі робила все можливе, аби потенційний підозрюваний уникнув не лише покарання, а й процесу адекватного розслідування. 

І, можливо, в якийсь момент ми б навіть подумали, що такі рішення — особиста позиція Ірини Венедіктової, якби вона сама неодноразово не нагадувала, що це не так.

 

“Я обіцяю не продавати справи. Не зливати їх”

Здається, немає жодного українського прокурора, якого б не супроводжували скандали. Що тут поробиш — така посада.

Але, на жаль, в українській історії здебільшого прокурорів асоціюють не з тими, кого вони заслужено посадили, а за іменами тих, кого вони покарали “за запитом” та кого “прикрили” чи “відмазали”. 

Своє намисто із подібних справ за рік зібрала й Ірина Венедіктова.

Справа брата керівника Офісу президента Єрмака

Навесні 2020 року нардеп від “монобільшості” Гео Лерос оприлюднив відеозаписи, на яких чоловік, схожий на Дениса Єрмака, домовляється про працевлаштування зацікавлених осіб на посади в органах влади.

Історія відразу набула розголосу, і журналісти проєкту “Схеми” зі свого боку встановили, хто записав “плівки Єрмака” і хто на них потрапив.

Скандал? Однозначно. Ба більше — перша корупційна історія в ЗЕ-команді.

І що ж робить ОГП? Офіс Генпрокурора не відкрив провадження за зверненням захисника Гео Лероса. Але Печерський районний суд Києва зобов’язав прокурорів це зробити.

І у відповідь, після “самостійного виявлення” злочинів прокурором, у Державному бюро розслідувань відкрили другу, третю та четверту справи з цього приводу, але вже не щодо корупції, а щодо імовірної незаконності створення та оприлюднення плівок.

Відомості про цей злочин внесли генеральна прокурорка Ірина Венедіктова та прокурор Андрій Любович. 

Блокування екстрадиції Бахматюка, який переховується в Австрії

У лютому 2020-го Печерський суд зобов’язав Генерального прокурора закрити провадження щодо власника VAB Банку і власника агрохолдингу “Укрлендфармінг” Олега Бахматюка. Потім в кінці травня Апеляційна палата ВАКС скасувала це рішення і заочно відправила екснардепа під варту.

Однак відразу після цього оголошений у розшук Олег Бахматюк звернувся до Офісу Генерального прокурора з проханням втрутитися в розслідування НАБУ, й Ірина Венедіктова згадала про припис Печерського райсуду Києва і закрила справу.

Опісля Офіс Генпрокурора відмовився підписувати запит до Австрії щодо екстрадиції оголошеного у розшук Бахматюка й протягом кількох місяців затягував саму процедуру екстрадиції. Зрештою, за запитом НАБУ Антикорсуд призупинив розслідування у цій справі.

Перешкоджання слідству у справі скандальних суддів ОАСК

17 липня 2020 року Антикорупційне бюро оприлюднило нові “плівки ОАСК”, фігурантами яких стали 8 суддів Окружного адміністративного суду Києва (включно з головою Павлом Вовком), голова Державної судової адміністрації Зеновій Холоднюк і кілька адвокатів, яких нібито використовували в схемі подання підставних позовів. 

Того ж дня НАБУ звинуватило цих осіб у створенні злочинної організації з метою захоплення державної влади шляхом встановлення контролю над Вищою кваліфікаційною комісією суддів, Вищою радою правосуддя та створення штучних перешкод у їхній роботі.

А Ірина Венедіктова та прокурор Андрій Любович погодили вручення підозр цим 12 людям.

Однак уже за десять днів Генпрокурорка ліквідувала групу прокурорів САП, яка працювала над цією справою, а потім тиждень “морозилась” у відповідь на клопотання слідства щодо відсторонення Вовка і Ко.

І досі Венедіктова фактично прикриває Вовка, ігноруючи НАБУ і ВАКС. Вона не надсилає до Вищої ради правосуддя подання про отримання згоди на затримання голови ОАСК та інших підозрюваних суддів. А сам очільник Окружного адмінсуду залишається на посаді та вже вшосте проігнорував виклик на засідання ВАКС щодо обрання йому запобіжного заходу.

Розслідування щодо “слуги” Халімона

Восени “Схеми” у своєму розслідуванні розповіли про те, що Ірина Венедіктова влітку відмовила НАБУ у розслідуванні щодо нардепа від “Слуги народу” Павла Халімона. Попри аудіозаписи, на яких схоже, що Халімон вимагає хабар. 

На думку Генпрокурорки, у цій справі були “відсутні визначені КПК України підстави для внесення відповідних відомостей до ЄРДР”. Однак уже наприкінці вересня, після заяви одного з депутатів, Венедіктова внесла відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань.

Блокування вручення підозри нардепу Юрченку

Справді топова корупційна справа нашого часу, яка так широко обговорювалась ще й тому, що це була перша підозра народному депутату від президентської партії. 

15 вересня НАБУ оприлюднило відеозаписи з передачею частини хабаря нардепу від “Слуги народу” Олександру Юрченку та його спільникам. Тоді ж у сесійній залі парламенту Ірина Венедіктова заявила, що наданих детективами матеріалів недостатньо для оголошення Юрченку підозри, чим викликала справжнє обурення.

Однак уже за два дні Генпрокурорка підозру нардепу таки підписала. І знову можна було б подумати, що це її професійне рішення, якби не одне “але”… Свій підпис Ірина Венедіктова поставила після того, як Офіс президента публічно “схвалив” розслідування щодо Олександра Юрченка. 

Справа заступника голови Офісу президента Олега Татарова

Є одна особа, яку завжди згадуватимуть у прив’язці до роботи Венедіктової на посаді, — заступник Керівника Офісу президента Олег Татаров. Тут Генпрокурорка, здається, зробила більше, ніж могла. 

За версією НАБУ-САП, Олег Татаров, працюючи в “Укрбуді” юристом, домовлявся про написання експертизи з викривленим змістом, яку зрештою зробив Київський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС. Пізніше в будівельній компанії посилалися на цю експертизу, яка нібито показала відсутність збитків.

До цієї справи Ірина Венедіктова долучилася ще до того, як громадськості стала відома суть обвинувачення. 1 грудня 2020 року Генпрокурорка екстрено і без вивчення матеріалів змінила прокурорів у провадженні, тож НАБУ-САП не змогли оперативно вручити підозру Татарову. 

Далі — більше. Суддя Печерського райсуду Києва Сергій Вовк зобов’язав Ірину Венедіктову забрати справу у НАБУ та передати її до “іншого органу досудового розслідування”.

Спеціалізована антикорупційна прокуратура оперативно оскаржила це рішення суду в Апеляції ВАКС, однак Венедіктова теж оскаржила це ж рішення в Київському апеляційному суді, що загалом суперечить порядку підслідності справ.

І — о диво! — того ж дня Київська апеляція відмовила у відкритті провадження щодо Татарова. А вже в кінці місяця заступник Венедіктової передав справу Татарова в СБУ.

Детально всю цю історію Transparency International Ukraine розписала у таймлайні. Гортаючи “сторінки історії”, відчуваєш, що Генпрокурорка не готова до неупередженості. І особливо, коли йдеться про близьких до президента.

Щоправда, були в роботі Венедіктової і позитивні кейси. Наприклад,

Просування у справі ПриватБанку

Ще в грудні Венедіктова заперечувала погодження підозр колишньому керівництву найбільшого українського, хоча 2 тижні вагалась з їх підписанням. Однак у лютому ця історія набула нового динамічного розвитку.

22 лютого в аеропорту “Бориспіль” посадили літак, на якому експерший заступник голови правління ПриватБанку Володимир Яценко намагався втекти з країни.

Пізніше стало відомо, що Яценку, ексголові правління ПриватБанку Олександру Дубілету та начальнику департаменту фінансового менеджменту фінустанови Олені Бичихіній повідомили про підозру у розтраті чужого майна на суму 136 млн грн.

“Справи так званої групи “ПриватБанку” — це далеко не єдина траєкторія руху нашого спільного з НАБУ та САП локомотиву”, — прокоментувала генпрокурорка ці події у своїх соцмережах. І з огляду на темпи роботи з цими справами, важко їй не повірити.

Однак про те, що Коломойський і його товариші теперішній владі вже не друзі, ми дізналися лише тепер, хоча самим справам не один рік.

Окрім того, у США щодо Коломойського розслідують кримінальні справи, накладено санкції щодо заборони в’їзду йому та його родині на територію США, а також під санкції потрапив його “рупор” — нардеп Олександр Дубінський.

Дружба з Коломойським зараз може тільки шкодити владі. Вочевидь, це знову підтверджує правило: рух у корупційних розслідуваннях відбувається лише тоді, коли є вказівка згори.

 

“Я обіцяю стояти на засадах верховенства права”

Гучні справи та одіозні компліменти в адресу президента — не єдине, чим за рік нам запам’яталася Ірина Венедіктова. І не все було лише погано.

Так, Генпрокурорці вдалося закінчити переатестацію прокурорів місцевих прокуратур і військових прокуратур гарнізонів. У цьому масштабному процесі брали участь 6 тисяч прокурорів, при цьому скласти всі іспити та пройти перевірку змогли лише 4064 людини — кожен третій не пройшов атестацію.

Також Ірина Венедіктова активно сприяє проведенню прозорого та неупередженого конкурсу з відбору Керівника САП.

Попри те, що сама Генпрокурорка помітно зловживає своїми повноваженнями щодо заміни очільника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, від першого засідання комісії з відбору керівництва САП ми жодного разу не помітили її спроб втрутитися в підготовку до конкурсу чи якось вплинути на членів комісії. 

Очевидно, що Офіс Генпрокурора справді допомагає провести незалежний відбір. Однак робити висновки ще зарано, адже сам конкурс починається лише сьогодні — з тестування на знання кандидатами законодавства. І до остаточного вибору багато що ще може змінитися.

Це справді позитивні речі, про які варто згадати. Але при цьому ми не забули, як Генпрокурорка орендувала державну дачу в Пущі-Водиці, за яку платила втричі дешевше від розрахункових цін Державного управління справами.

Так само ми пам’ятаємо про скандал з чоловіком Генпрокурорки, який після звільнення з кіберполіції отримав 750 тисяч гривень вихідної допомоги, а за 10 днів поновився на посаді.

Минулого літа про подружжя також часто згадували в ЗМІ за недекларування дорогих швейцарських годинників. Так, Ірина Венедіктова носила Hublot з колекції Big Bang, а її чоловік — Hublot Classic fusion tourbillion night out.

Коштують такі аксесуари більш як 50 прожиткових мінімумів, тому мають бути в їхніх деклараціях. Сама ж власниця годинника заявила, що декларує все, що підпадає під декларування.

 

Попри всі ці не дрібниці, Венедіктова залишається довіреною особою президента, абсолютно “своєю”.

У своїй гонитві “заступати президента по справедливості” Венедіктова забуває, що будь-який президент, прем’єр чи навіть найближчий друг не завжди буває справедливим чи законослухняним. І кожен Генеральний прокурор має бути готовим до цього. 

Відомий перуанський Генпрокурор та колишній член правління Transparency International Ukraine Хосе Угас казав, що для ефективного застосування антикорупційних засобів потрібна політична воля, а вона неможлива без реальної незалежності генерального прокурора.

Саме така політична воля 20 років тому допомогла Угасу посадити президента Фухіморі, який призначив його на посаду. 

Однак з Іриною Венедіктовою все геть інакше. У цьому тексті я згадував цитати з виступу Генпрокурорки, який вона виголосила торік відразу після свого призначення на посаду.

Вона обіцяла дотримуватися верховенства права, бути неупередженою та незалежною, однак за рік порушила ці обіцянки. І причина вся в тому, що Венедіктова від самого початку неправильно зрозуміла свою роль.

Руслан Рябошапка, виступаючи у Верховній Раді перед голосуванням, розповів про три пріоритети на посаді генпрокурора. 

• Перезавантаження та оновлення системи прокуратури. 
• Генпрокуратура має стати центральним органом у боротьбі з злочинністю. ГПУ не повинна конфліктувати “та влаштовувати розбірки з іншими правоохоронними органами”, а має координувати, допомагати, спрямовувати, визначати пріоритети у боротьбі зі злочинністю та контролювати, як ці пріоритети ними реалізуються. 
• Не лише забезпечити дію принципу невідворотності покарання, але й зосередитися на поверненні активів, виявленні бенефіціарів і поверненні вкрадених “у народу та держави коштів”.

Що передбачає новий законопроєкт про комплексну реформу ГПУ? Він нібито запускає оновлення системи:

• проведення переатестація системи;
• створення атестаційних комісій з прозорими і зрозумілими критеріями оцінки;
• доступ професійним кандидатам не із системи прокуратури.

За словами Рябошапки, законопроєкт дозволить розпочати комплексну реформу системи кримінальної юстиції та “прокуратури як центрального органу цієї системи”.

Руслан Рябошапка доволі загадково зазначив, що “органи прокурорського самоврядування КДКП і Рада прокурорів – важливі елементи для незалежності прокурорів. Але вони можуть стати гальмом для перезавантаження прокуратури”.

Водночас новий генпрокурор не зміг чітко дати відповідь про долю керівника САП Назара Холодницького (“Після мого призначення у досить короткий час я дам на це відповідь”).

Нагадаємо, що Transparency International Ukraine презентувала свій перелік пріоритетів для нового парламенту. Серед них – системні зміни в Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі, зміни Кримінального та Кримінального процесуального кодексів (“поправка Лозового”, повернення відповідальності за незаконне збагачення), справжнє оновлення судової гілки.

Минає другий місяць президентства Зеленського. Тож саме час підсумувати, які антикорупційні кроки зробили, а які антикорупційні обіцянки виголосили. Яким був перший місяць можна згадати тут – http://bit.ly/zelfirstmonth 

☑ Нарешті перезапуск НАЗК. В Офісі президента анонсували перезавантаження агентства, зміни кількісного складу, інструментів, якими користуються співробітники. Руслан Рябошапка зазначив, що законопроєкт вже готовий.

☑ Незаконне збагачення 2.0. Зеленський вдруге вніс на розгляд Верховної Ради законопроєкт. Однак вже після того, як спікер Ради Парубій закрив останнє пленарне засідання Верховної Ради 8-го скликання. Раніше депутати його проігнорували, попри те, що він враховував зауваження Конституційного Суду та передбачав цивільну конфіскацію та, у разі розміру набутих активів понад 11,5 млн грн, покарання до 10 років.

☑ Проєкт закону Президента уточнює юрисдикцію Вищого антикорупційного суду. За теперішнім законодавством, до Антикорсуду переходять всі справи щодо корупції від найнижчого до топового рівня службовців і посадовців. Це – близько 3500 справ. І це насправді буде відтягувати вироки топ-корупціонерам за справами НАБУ. Представництво ЄС в Україні, НАБУ та САП підтримали законодавчу ініціативу №10426.

Для розгляду цих законопроєктів Зеленський просив Парубія скликати позачергове засідання Ради. Проте Парубій пояснив, що законодавство не передбачає такої можливості, лише під час сесії Ради. Тож сподіваємося, що за це одразу візьметься вже новий парламент.

☑ Що чекає команда Зеленського від нового парламенту? Заступник керівника Офісу президента Руслан Рябошапка сказав, що насамперед потрібно оновити й ухвалити закони про запобігання корупції, декларації, корупцію у політичному секторі, переглянути Кримінальний процесуальний кодекс, завершити судову реформу та посилити захист викривачів.

☑ Зустрілися представники оновленої Нацради з питань антикорупційної політики. Серед них – керівники ключових антикорупційних та правоохоронних органів, бізнес-асоціацій та громадських організацій. Ключові тези можна прочитати тут.

☑ До початку роботи нової Ради обіцяють підготувати законопроєкти, аби розсекретити тендерні закупівлі у секторі безпеки й оборони та реформувати Службу безпеки України. За словами секретаря РНБО Олександра Данилюка, на «таємних» закупівлях заробляють гроші або неефективно їх використовують. У цих випадках, як у багатьох країнах світу, має бути застосований принцип мінімальної доцільної таємності.

☑ Масова люстрація від Зеленського. Президент запропонував зміни до закону про очищення влади. За його пропозицією, люструвати потрібно всіх представників влади, які керували країною з 2014 по 2019 роки. Хоча в команді Зеленського чимало людей, які за такими критеріями теж підпадають під люстрацію. Посли «Великої сімки» G7 розкритикували цю ідею.

☑ Натомість подання Зеленського про звільнення генпрокурора Юрія Луценка власне звільнення не спричинило. Чому так? За словами голови парламентського комітету з питань правоохоронної діяльності Андрія Кожем’якіна, у поданні немає підстав, які б дозволили відправити Луценка у відставку: особиста заява на звільнення, подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (КДКП) або Вищої ради прокурорів, заборгованість за аліментами. Нагадаємо, що головною причиною для звільнення у поданні зазначили відсутність юридичної освіти та достатнього досвіду в сфері права.

☑ «Держава у смартфоні». Радник президента Михайло Федоров запропонував на зустрічі з представниками МВС, ДМС та Мін’юсту запровадити в Україні систему цифрової ідентифікації громадян. Це дасть змогу, зокрема, автоматичну верифікацію даних, електронний перепис населення, модернізацію сфери електронного підпису.

Рішення Європейського суду з прав людини щодо справи Наталії Седлецької зі СХЕМ захищає перш за все права людей, які готові викривати корупцію та свободу слова. А вже як наслідок – права журналістів не відкривати свої джерела інформації.

А тепер кілька тез для роз’яснення юридичної сторони справи. Дякую юридичній радниці Transparency International Україна Катерині Риженко за допомогу в їхній підготовці.

За правилом 39 Регламенту ЄСПЛ: “На прохання однієї із сторін чи іншої зацікавленої особи можуть бути призначені будь-які попередні заходи, які суд визнає за необхідні в інтересах сторін або задля належного здійснення судочинства”. Правило 39 – це наказ для уряду певної країни негайно вжити заходів, котрі унеможливили б настання непоправних наслідків від порушення прав людини. Це дуже жорсткі міри від ЄСПЛ.

У випадку із Седлецькою, суд застосував такі заходи на місяць, щоб вона мала можливість підготувати повноцінну скаргу до ЄСПЛ.

Така практика унікальна. Зазвичай такі заходи приймаються судом у випадках реальної загрози життю, екстрадиції, депортації, тощо. 117 таких рішень за Правилом 39 було лише в 2017 році. Застосування цього правила саме у випадку захисту прав журналіста та його джерел вже прецедент.

Відмова ГПУ виконати таке рішення суду фактично буде порушенням Україною зобов’язань за Конвенцією із захисту прав людини. А також порушенням статті 34 Європейської конвенції з прав людини, згідно з якою будь хто має право звернутися до суду за захистом прав, які на їх думку порушує держава-підписант Конвенції.