Трохи ретроспективи 

Ідея використання російських суверенних активів на потреби України звучить з перших днів повномасштабного вторгнення. Україна від початку закликала до їх повної конфіскації, але ЄС та інші західні партнери впиралися у відсутність законодавчих механізмів, а також апелювали до економічних та правових ризиків.

Перше застереження, що лунало від противників цього кроку — те, що суверенні активи держави за кордоном мають імунітет, тож поставало питання і щодо можливого оскарження таких дій, і щодо прецеденту — мовляв, чи не вчинятимуть інші держави те саме з європейськими активами. Згодом почали лунати й інші аргументи.

Навіть коли національні та міжнародні експерти зійшлися у висновках щодо потенційних шляхів конфіскації російських суверенних коштів, зокрема через міжнародну доктрину контрзаходів, окремі держави Євросоюзу продовжували ставитися до цієї ідеї вкрай скептично. 

Стало очевидно, що проблема конфіскації кремлівських грошей є суто політичною. 

І питання не лише у тому, що у складі ЄС є країни (такі як Угорщина та до певної міри Словаччина), послідовні у проросійській позиції. 

Для деяких інших європейських держав втрата російських суверенних коштів є банально фінансово невигідною. 

Так, найбільший «золотий запас» російських коштів зберігається у бельгійському Euroclear, і хоч він заморожений, все одно приносить дохід — через інвестування цих активів на ринку цінних паперів. А прибуток від використання заморожених активів, згідно з законодавством ЄС, вже не належить Росії. 

Крім того, оскільки ці кошти зберігаються у депозитарії вже тривалий час, поступово настає термін їхнього погашення. А оскільки Росія не може ані забрати ці заморожені активи, ані використати їх іншим чином — поступово кошти опиняються у вільному використанні Euroclear. За оцінками Reuters, наразі Euroclear накопичив близько 176 млрд євро грошових коштів з заморожених російських активів; решта 9 млрд євро, розміщених у депозитарії, звільняться у 2026-27 роках. 

Тож не дивно, що саме Бельгія стала найбільшою опоненткою ідеї конфіскації цих коштів на користь України.

Оскільки публічно лунали застереження саме щодо конфіскації грошей РФ, у Євросоюзі ще у лютому 2024 року вирішили використовувати для фінансування України частину доходів від їх використання — не використовуючи саме тіло активів. Пізніше це рішення перекочувало в ідею більшого кредиту для України від ЄС та G7 на 45 млрд євро під назвою Extraordinary Revenue Acceleration (ERA). 

Механізм кредитування полягав у тому, що країни G7 зі своїх бюджетів нададуть Україні кошти під безстрокову заставу з доходів від заморожених російських грошей у депозитаріях ЄС. При цьому Євросоюз надав свою частку в межах кредиту напряму з цих доходів. Втім, важливо, що для фінансування та забезпечення кредиту використали кошти, які депозитарії отримали лише після лютого-2024, коли Рада ЄС ухвалила це рішення. 

Станом на кінець жовтня цього року ЄС і G7 виплатили Україні в такому форматі 25,3 млрд з обіцяних 45 млрд євро.

Отже, підхід з позичанням Україні коштів під заставу доходів від заморожених суверенних активів Росії в ЄС зовсім не новий. Тоді чим же відрізняється репараційна позика від кредиту ERA?

Крок вперед, два назад 

Ми критикували підхід, який застосували партнери у механізмі кредиту ERA, адже він є радше кроком від конфіскації, а не до неї. І нова пропозиція щодо «репараційної позики» також передбачала надання Україні грошей саме у вигляді коштів, які оголошували «доходами від заморожених активів» у депозитаріях ЄС. Тобто — формально не зачіпаючи самі активи. 

Ці доходи мали надати під заставу репарацій, які Росія мала б виплатити після завершення війни.

Втім, важлива зміна полягала в тому, що у репараційній позиці фінансування передбачалося саме за рахунок «доходів» від російських активів, а не з бюджетів країн-партнерок. Це важливо, тому що європейські платники податків стомлюються від фінансування України своїм коштом, і політична підтримка нашої держави падає з кожними наступними проведеними виборами. Очевидний приклад — зміни у США, але й у Європі є приклади цього, починаючи з Чехії.

Попередньо йшлося про суму репараційної позики десь у 140 млрд євро або менше (загальна сума активів, заморожених у ЄС — близько 210 млрд, у Бельгії — 185 млрд євро), оскільки окремі держави на чолі з США вважають необхідним притримати частину коштів для переговорів з росіянами.

Щоб уникнути небезпеки того, що гроші, які стали заставою для позики, у якийсь момент доведеться повернути до РФ, Єврокомісія запропонувала, а Рада ЄС підтримала законодавчі зміни, які заборонили будь-яке повернення заморожених активів Центробанку РФ. При цьому — що дуже важливо — Євросоюз обійшов власне ж правило про те, що санкційні рішення (як-от щодо заморозки активів) потребують одностайності, і знайшов юридичний шлях ухвалити це рішення кваліфікованою більшістю — всупереч тому, що Угорщина та Словаччина голосували проти.

Таким чином зняли потребу одностайного погодження санкцій кожні шість місяців, а уряди, дружні до Кремля, втратили можливість голосувати проти продовження санкцій, що призвело б до розмороження активів. 

Цю гарантію ухвалили насамперед для того, щоби зняти побоювання Бельгії та інших утримувачів значної частки заморожених активів РФ, що в разі непродовження санкцій їм доведеться компенсувати Росії вартість доходів від них, які ЄС хоче виплатити Україні в межах репараційної позики.

Крім того, механізм репараційної позики також мав запровадити низку гарантій для захисту держав-членів та фінансових установ від можливих заходів РФ на своїй території та території дружніх юрисдикцій. Зокрема, йдеться про ризики можливої експропріації активів європейських держав, фінустанов чи компаній.

Але навіть надання всіх цих гарантій не змогло переконати прем’єр-міністра Бельгії погодитися на репараційну позику.

Що далі?

Як бачимо, репараційна позика справді могла стати прогресом у політиці ЄС щодо заморожених російських активів. Щонайменше тому, що міжнародні партнери України фінансували б наші воєнні потреби не своїми бюджетами, а доходами від заморожених російських активів. 

До слова, дозвіл спрямовувати допомогу від ЄС саме на воєнні статті витрат — це ще одна новація, на яку Євросоюз зрештою зважився.

Втім, навіть використання доходів від активів агресора виявилося занадто ризикованим рішенням для окремих країн ЄС. Тепер перспектива конфіскації самого тіла цих активів виглядає ще більш примарною, ніж раніше. Але й повертати їх Росії теж явно ніхто не збирається. 

А це означає, що розмова і про репараційну позику, і про самі ці кошти наразі поставлена на паузу. Сподіваємося, наступний раунд розмов на цю тему виявиться успішнішим. 

Бо ж скільки ще ЄС буде готовий сам сплачувати рахунки Росії за війну в Україні, тримаючи при цьому в себе гроші агресора і відмовляючись використати їх? 

Що далі?

Видається, що реакція президента у вигляді накладення санкцій — це така собі компенсація за неможливість затримати Міндіча та Цукермана в межах кримінального провадження, принаймні поки що. При цьому, аби ця компенсація стала ефективною, потрібно не просто прийняти Указ Президента, а й забезпечити обґрунтованість цього рішення та його належне виконання.

Згідно з законодавством, Україна може застосовувати санкції стосовно іноземної держави, компанії або особи, яка створює реальні та потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, займається терористичною діяльність, завдає майнових втрат або створює перешкоди для сталого економічного розвитку держави тощо.

Точно знати, що саме стало підставою для санкцій проти Міндіча й Цукермана, ми не можемо, адже відповідне обґрунтування в рішеннях РНБО не вказується. Зазвичай підсанкційні особи отримують пояснення щодо застосованих до них санкцій лише під час їх оскарження до Верховного Суду.

Допустимо, що підстави для санкцій щодо фігурантів цієї скандальної справи належно обґрунтовані. Тоді необхідно перейти до наступного етапу — виконання рішення. Насамперед на вказаних осіб реальний вплив найімовірніше матимуть саме фінансові санкції, до прикладу, блокування активів.

Так, згідно з інформацією з YouСontrol, Тімур Міндіч має корпоративні права у 35 українських підприємствах, а ще в деяких є й бенефіціаром. Окрім усім відомих 50% корправ у ТОВ «Квартал-95», Міндіч також є бенефіціаром ТОВ «Експерс-Ізумруд», ТОВ «Солюшнс», ТОВ «Скай Фуд Сервісес», ТОВ «Кофе Бар Плюс» тощо. Всі ці компанії є доволі прибутковим бізнесом з доходом у десятки, а то й сотні мільйонів гривень на рік. І саме в інтересах останньої компанії (ТОВ «Кофе Бар Плюс») зловживав своїм службовим становищем засуджений першою інстанцією ВАКС екскерівник аеропорту «Бориспіль» Євген Дихне. Крім того, у Тімура Міндіча є корправа у британській та люксембурзькій ювелірних компаніях, втім до цих підприємств українські санкції не застосовуються, адже накладені обмеження діють лише на території України.

Що стосується Олександра Цукермана, то він є керівником ТОВ «С/В/М, ЛТД», яка надає фінансові послуги. Інших компаній у власності Цукермана наразі не виявлено.

Усі ці компанії, так само як і нерухомість, автівки, кошти на рахунках тощо мають бути заблоковані за рішенням РНБО. Ба більше, Закон «Про санкції» передбачає, що блокування має накладатися не лише на активи, які напряму належать підсанкційним особам, але й на ті, якими такі особи можуть розпоряджатися. Тобто майно, оформлене на родичів, як, наприклад 3 квартири матері Тимура Міндіча Стелли Міндіч, також можуть бути заблоковані.

При цьому важливо розуміти, що процес блокування активів в Україні досі недостатньо ефективний. А наглядати за цим процесом має Мінʼюст, яким донедавна керував ще один фігурант справи «плівок Міндіча» Герман Галущенко.

Ба більше, в цьому контексті найбільш критичне те, що в Україні досі не криміналізовано обхід санкцій. Так, на четвертому році війни ми досі чуємо історії як підсанкційним особам вдавалося безперешкодно відчужувати свої активи на території нашої держави. Найяскравіший приклад — кейс Сергія Шапрана, що вивід з-під санкцій бізнес російського бізнесмена вартістю 1 млрд грн. Тобто ми не можемо бути певними, що все майно Міндіча і Цукермана раптом не зникне.

Більш ефективними у цьому випадку можуть бути арешти у кримінальних провадженнях, які також накладені на активи Цукермана і Міндіча. Втім, арешти, на відміну від санкцій, накладаються лише на майно, яке є у безпосередній власності підозрюваних або фігурує у кримінальній справі. Мало того, національний режим конфіскації майна потрібно вдосконалювати, щоб повніше охопити всі випадки конфіскації майна злочинних організацій, що ми досліджували окремо.

Попри все вищезгадане, уявімо, що активи втікачів все-таки належно заблоковані. Яким тоді має бути наступний крок держави?

Перспектива санкційної конфіскації

З початку повномасштабного вторгнення законодавець дозволив не лише блокувати активи та обмежувати фінансові операції підсанкційних осіб, а й стягувати їх у дохід держави під час воєнного стану, якщо для цього є підстави. Так, Закон передбачає, що санкція стягнення (конфіскації) активів може бути застосована до осіб, які завдали істотної шкоди національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України, зокрема, але не виключно, шляхом участі в ухваленні рішень про збройну агресію, фінансуванні бюджету рф, поширенні пропаганди тощо.

Тобто, як бачимо, підстави для стягнення активів, на відміну від їх блокування та інших санкцій, виписані більш конкретно. Через це створення Міндічем та Цукерманом злочинної організації, здійснення Міндічем впливу на члена Кабміну та відмивання коштів, інкриміновані їм в межах справи НАБУ, не можуть, на даний час, бути підставами для стягнення їхніх активів. 

Для позову про таке стягнення Міністерство юстиції повинно мати докази завдання шкоди Міндічем і Цукерманом національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності держави через співпрацю з рф. 

Таким чином, перспектива санкційної конфіскації виглядає малоймовірною. Натомість залишається сподіватися, що майно фігурантів конфіскують в межах кримінальних справ. Як мінімум, стаття Кримінального кодексу щодо легалізації (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом передбачає таке покарання. А механізми спеціальної конфіскації можуть дозволити конфіскувати доходи, одержані у такий спосіб.

Замість висновків, сподіваємося, проміжних

Історія з накладенням санкцій на Міндіча та Цукермана наочно демонструє численні системні проблеми санкційної політики України. Починаючи з практики застосування санкцій як альтернативи притягнення до кримінальної відповідальності й закінчуючи недоліками їх реалізацій, відсутністю покарання за ухилення чи порушення і так далі, всі зазначені дії президента та РНБО потенційно мають мало впливу на фігурантів справи.

Щоб підозрювані у корупції особи справді відчули на собі ефект від обмежувальних заходів, накладати їх варто відповідно до законодавства і найкращої міжнародної практики так, щоб вони реально працювали й не «розвалилися» в національних і міжнародних судах. Інакше такі механізми й надалі залишатимуться неефективними та будуть використовуватися політичним керівництвом для імітації боротьби з корупцією чи іншими злочинами.

Чи це й ставили собі за мету ті, хто вирішив оперативно накласти санкції на Міндіча і Цукермана? Питання риторичне.

Що пропонують змінити

Уряд пропонує визначити, що справи про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, залежно від складності, будуть розглядатися суддею ВАКС одноособово або колегіально у складі трьох суддів цього суду.

А справи про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», будуть розглядатися протягом 30 днів з дня надходження позовної заяви до суду, без вказівки на специфіку колегіального розгляду цієї категорії справ.

При цьому в прикінцевих та перехідних положеннях цього закону визначено, що попередні правила про колегіальний розгляд будуть діяти у справах:

• про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, провадження в яких відкрито до набрання чинності цим Законом;
• про застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», провадження в яких відкрито до набрання чинності цим Законом.

Що слід вдосконалити

Проєкт закону дійсно пропонує доречні та актуальні зміни, які можуть вплинути на підвищення ефективності розгляду як справ про цивільну конфіскацію, так і санкційних проваджень ВАКС. Крім цього, в останньому звіті з моніторингу роботи ВАКС ми звертали увагу парламенту на те, що слід запровадити одноособовий розгляд для справ про цивільну конфіскацію.

Щодо справ про цивільну конфіскацію, то потребує деталізації положення про те, яким чином суддя ВАКС буде розв’язувати питання про одноособовий або колегіальний розгляд справи. 

Механізм «розширення» складу суду через складність справи не новий для процесуальних законів. Така можливість є в адміністративному та господарському процесах: справа, яка має слухатися одноособово, може розглядатися колегією за власною ініціативою суду або за ініціативою учасника справи. Водночас у цих прикладах визначена стадія, коли склад суду можна «розширити» – до закінчення підготовчого засідання або ж до початку розгляду, якщо таке засідання не проводиться. Про розгляд справи у колегії суд приймає окрему ухвалу. 

Законопроєкт не містить пропозиції щодо стадії, на якій має розв’язуватися це питання, за чиєю ініціативою (виключно суду чи також учасників), а також форма ухвалення такого рішення. Також важливо встановити критерії складності, якими суд може керуватися, ініціюючи колегіальний розгляд. Це також допоможе суддям краще мотивувати рішення про колегіальний розгляд справи, адже дасть опору для аргументів. 

Ці аспекти потрібно доопрацювати, щоб нівелювати ризик майбутнього оскарження рішень через те, що розгляд відбувався не «судом, встановленим законом». До прикладу, критерієм розмежування одноособового чи колегіального розгляду може бути посада особи, яка є відповідачем.

Міжнародні інституції неодноразово вказували на потребу визначити чіткі правила та критерії для формування складу суду для розгляду у справі. Пропозиція законопроєкту по суті запроваджує винятки у формуванні складу суду на основі складності справи. Раніше Венеційська комісія (ВК) вказувала, що розподіл справ між окремими суддями має максимально ґрунтуватися на об’єктивних і прозорих критеріях, заздалегідь встановлених законом або спеціальними актами на основі закону, наприклад, у регламенті суду. Комісія заявляла, що винятки до цих критеріїв повинні бути обґрунтованими. 

З іншого боку Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи щодо суддів у контексті незалежності вказували, що справу не слід відкликати у конкретного судді без поважних причин. Рішення про відкликання справи у судді має так само прийматися на основі об’єктивних, заздалегідь встановлених критеріїв та відповідно до прозорої процедури органу влади в судовій владі. І хоч такі висновки сформульовані у контексті процедури розподілу та відкликання справи, їх можна поширити й на процедуру «розширення» складу суду, адже такий процес також призводить до зміни складу суду у справі. 

Якщо ж говорити про одноособовий розгляд справ про санкційну конфіскацію, то така зміна є також виправданою з погляду потреби зменшити навантаження на суддів. Втім доречно було б щоб вона супроводжувалася також збільшенням процесуального строку на подання апеляційної скарги, адже її розглядає якраз колегія АП ВАКС. 

Наразі учасники справи та їхні представники можуть подати апеляційну скаргу на рішення ВАКС протягом п’яти днів з дня проголошення цього рішення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного рішення та його опублікування на офіційному вебсайті ВАКС. Аналогічний строк відведено КАСУ також для подання відзиву — пʼять днів з дня одержання позовної заяви.

Transparency International Ukraine давно наголошує на необхідності збільшити процесуальні строки у санкційних справах, зокрема строку на подання відзиву на позов та строку на подання апеляційної скарги на рішення першої інстанції. Адже коли ми говоримо про процесуальні права у санкційних справах, ідеться не лише про підсанкційних осіб, але й про Міністерство юстиції, яке також може оскаржувати в апеляції рішення суду першої інстанції та третіх сторін, а ними часто є непідсанкційні українські компанії і громадяни.

Ми пропонуємо збільшити строки на подання відзиву та апеляційне оскарження до 15 днів, зважаючи на стандарти КАСУ.  При цьому варто врахувати екстраординарність механізму стягнення та обмеження його застосування виключно періодом воєнного стану. Чинний порядок обчислення цих строків не потребує змін.

Висновки

Transparency International Ukraine рекомендує приймати проєкт закону №14033 в цілому лише після доопрацювання, яке має бути спрямоване на:

• конкретизацію критеріїв складності справ про цивільну конфіскацію, які мають розглядатись суддями ВАКС колегіально; також необхідно визначити, на якому етапі, за чиєї ініціативи та у якій формі приймається рішення про такий розгляд;
• збільшення процесуальних строків на подання апеляційної скарги та відзиву на позовну заяву до 15 днів з дня проголошення або опублікування рішення та з дня одержання позовної заяви відповідно.

Припинення управління активами у разі їх санкційної конфіскації 

До прийняття  закону про реформу АРМА у законодавстві не було положень, які б прямо регулювали ситуації, коли актив знаходився в управлінні Агенства, а ВАКС щодо нього прийняв рішення про стягнення в дохід держави.

Відповідно до оновленого положення статті 21 закону про АРМА, якщо ВАКС прийняв рішення про санкційну конфіскацію активу, пов’язаного з росією чи іншим агресором, договір з управителем має припинятися з дня прийняття активу Фондом державного майна України (ФДМУ) або іншим органом чи підприємством, визначеним урядом. Така умова також має окремо зазначатися у договорах з управління активами, що укладається між АРМА та управителем активом.

Ці норми мають унеможливити випадки, коли АРМА затягувало процес передачі конфіскованих у санкційному порядку активів в управління ФДМУ. Яскравий приклад такого зволікання – якраз уже згаданий нами кейс підприємства «Вінницяпобутхім». 

З липня 2022 року активи компанії перебували під арештом у кримінальному провадженні, а з квітня 2023 АРМА за результатами конкурсу передало це підприємство обраному на конкурсі управителю. У липні 2024 року ВАКС задовольнив позов Мінʼюсту про стягнення корпоративних прав підприємства «Вінницяпобутхім» у дохід держави. Але замість того, щоб передати актив ФДМУ протягом п’яти робочих днів, АРМА розпочало цей процес лише в середині вересня 2024 року. 

При цьому, Агентство намагалося використати ситуацію з «Вінницяпобутхім» для лобіювання змін до законодавства щодо управління підсанкційними активами на свою користь. Очільники АРМА  оприлюднювали ультимативні заяви про нібито неможливість реалізувати санкційне майно через наявність арешту в рамках кримінальної справи. 

Однак усі активи підсанкційних осіб, які передавалися до АРМА в управління, є апріорі речовими доказами — іншими активами Агентство не може управляти відповідно до КПК України. І, як підтвердила судова практика, після конфіскації у власність держави арешт активу цілком можна скасувати, адже у ньому фактично відпадає потреба — воно вже не може бути доказом, бо ж власник змінився. 

Тож зрештою АРМА довелося відступити, і майже через 9 місяців після набрання законної сили рішення суду про конфіскацію договір про управління активами «Вінницяпобутхім» припинили, а підприємство зрештою передали ФДМУ.

Після законодавчого врегулювання цих питань надалі подібних зволікань має стати істотно менше. Однак для цього також потрібно якісно випрацювати підзаконні акти.

Річ у тім, що ані санкційне законодавство, ані підзаконні акти чи внутрішні положення ФДМУ належно не врегульовують механізм прийняття активу, зокрема настання цього моменту в часі або оформлення відповідних актів. Натомість у статті 5-1 Закону «Про санкції» визначено, що актив передається ФДМУ чи іншому органу протягом п’яти робочих днів з дня набрання законної сили судовим рішенням. Тож цей механізм потрібно чітко визначити, щоб не допустити зволікань із моментом безпосереднього прийняття активу. 

Крім того, припинення дії договору управління та фактичне прийняття активу Фондом державного майна  — це дії, розмежованими в часі, вони не відбуваються одночасно. Тому на підзаконному рівні потрібно визначити момент припинення договору управління як конкретний строк з дня набрання законної сили судовим рішенням про стягнення активу в дохід держави. Саме у цей день актив має бути переданий до ФДМУ.

Попри позитивні зміни в законі про АРМА, дотепер суттєвою перешкодою для передачі активів залишаються арешти у кримінальних провадженнях. Зокрема, у випадку стягнення в дохід держави корпоративних прав — при чинному арешті будь-які дії щодо їхньої перереєстрації обмежені, тож Фонд держмайна не зможе прийняти такий актив в управління. Тому цей аспект потрібно також удосконалити при розробці та прийнятті змін до КПК України.

Заборона продавати арештовані активи підсанкційних осіб, активи яких планують конфіскувати

Оновлений закон про АРМА визначає, що не можна реалізувати активи, які потенційно можуть конфіскувати в порядку санкційного законодавства. Але є виняток – майно, що швидко псується.

Ця зміна — реакція на низку санкційних справ, в межах яких ВАКС доводилося вирішувати долю майна, що перебувало в управлінні АРМА. Найгучнішою була справа Медведчука і Марченко, у якій ВАКС зазначив: «хоча реалізація і належить до повноважень АРМА, проте, на переконання колегії суддів, таке відчуження може призвести до неможливості виконання судового рішення при задоволенні позовних вимог Позивача». Судді АП ВАКС також підтримали це рішення. Таким чином, суд заборонив АРМА проводити реалізацію активів.

При цьому в іншій справі щодо конфіскації активів компанії «Білоруськалій» ВАКС і АП ВАКС не погодилися з Мінʼюстом у питанні заборони продажу частини калію, який АРМА вже на той момент розпочало. ВАКС пояснив, що заборона реалізації на цьому етапі суперечила б вимогам закону. 

З цього боку нове положення закону про АРМА в частині реалізації санкційних активів дозволить уникнути аналогічних спорів та вирішити наявні колізії.

Врегулювання процедури передачі військових облігацій у власність держави

Після 24 лютого 2022 року АРМА неодноразово купувало військові облігації коштом арештованих грошей або ж доходів від реалізації арештованих активів. Але що робити з цими паперами після їх конфіскації, було незрозуміло.

Відповідно до оновленого пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень закону про АРМА, ФДМУ зобов’язаний направляти до Агентства судові рішення про стягнення активів у дохід держави не пізніше наступного робочого дня з моменту їх отримання. Зі свого боку АРМА протягом 10 календарних днів з дня надходження такого рішення має звернутися з поданням до Кабміну та за його рішенням здійснити заходи щодо передачі у власність держави військових облігацій, придбаних коштом конфіскованих активів. І це ж має стосуватися нарахованих за цими облігаціями доходів для їх подальшого погашення та анулювання із відповідним зменшенням державного боргу.

Ця зміна стала реакцією на невизначену ситуацію з конфіскованими активами компанії Royal Pay Europe, пов’язаної з російським букмекером 1XBET. 

Так, у 2024 році суди, зокрема, стягнули в дохід держави облігації номінальною вартістю понад 1,75 млрд грн, які роком раніше АРМА придбало за арештовані кошти компанії, а також доходи, нараховані за відсотками по них. Закон України «Про санкції» містив вимогу передати конфісковані активи до ФДМУ, проте не визначав, що робити з такими облігаціями далі. Утримання ж облігацій до завершення строку погашення фактично призводило б до необхідності здійснити бюджетні витрати на їх погашення та виплату відсотків.

Зрештою, конфісковані облігації залишилися в управлінні АРМА, а у березні цього року уряд надав згоду на їх перепродаж. Проте надалі державі необхідно буде погасити ці цінні папери та виплатити нараховані доходи за ними. Тож встановлення можливості анулювати стягнуті в дохід держави військові облігації допоможе в майбутньому уникнути додаткових витрат з бюджету.

У перспективі слід загалом вдосконалити норму про направлення Фондом державного майна до АРМА судових рішень про стягнення активів у дохід держави. 

Зараз ці зміни були внесені саме до пункту Прикінцевих та перехідних положень, який стосується виключно військових облігацій. Але на практиці й інші активи — рухоме та нерухоме майно, корпоративні права — перед санкційною конфіскацією перебували в управлінні АРМА у зв’язку з арештами в межах кримінальних проваджень. Оскільки відповідно до санкційного законодавства АРМА не належить до переліку органів, яким взагалі суд надсилає рішення про застосування санкцій, орган може в принципі не знати про рішення щодо санкційної конфіскації активів, які перебувають в його управлінні.

*** 

Змінений закон про АРМА впроваджує важливі зміни для усунення маніпуляцій із санкційними активами. Зокрема вводить припинення управління при конфіскації, заборону реалізовувати оскаржувані активи та врегулювання передачі військових облігацій у власність держави. Ці новації мають попередити затримки, на кшталт випадку з компанією «Вінницяпобутхім», коли актив передали ФДМУ лише через 9 місяців після судового рішення.

Водночас щоб ефективно виконувати рішення про санкційну конфіскацію, потрібно змінити КПК України. Ці корективи мають врахувати можливість скасувати арешт майна, якщо його вже стягнули в дохід держави за Законом про санкції.

А на підзаконному рівні належить ще деталізувати окремі норми закону про АРМА, із тим, щоб забезпечити якісну взаємодію між АРМА та ФДМУ. Ці зміни можуть бути запроваджені на підзаконному рівні, і зараз саме час їх зробити, адже вся підзаконна база повинна бути розроблена до 30 жовтня 2025 року.

Заморожені мільярди

Після початку вторгнення рф у лютому 2022 року країни G7 заморозили десятки мільярдів доларів російських суверенних активів. Країни не розкрили точну суму цих активів, але за приблизними оцінками ці кошти розподіляються так:

• США – $38 млрд;
• Велика Британія — $26 млрд;
• Японія – $58 млрд;
• Німеччина – $55 млрд;
• Франція – $71 млрд;
• Канада – $16 млрд;
• Італія – невідомо.

Як бачимо, загалом близько $264 млрд суверенних російських активів заморожено у різних країнах G7. Крім цього, найбільша сума заморожених активів рф знаходиться в ЄС в Бельгійському депозитарії цінних паперів та банку Euroclear — близько $227 млрд (€195 млрд). Тобто загалом ідеться десь про $500 млрд, але й це не все.

Гуска, що несе золоті яйця

Найбільший «золотий запас» російських активів у Euroclear хоч і заморожений, та все одно приносить дохід — через інвестування цих активів на ринку цінних паперів. Ці гроші згідно з інвестиційними договорами та законодавством ЄС вже не належать росії, а є саме власністю фінансової групи. 

За офіційними даними Euroclear, починаючи з 2022 року «заробив» такі суми від заморожених російських активів:

• 2022 рік — €821 млн;
• 2023 рік — €4,4 млрд;
• 2024 рік — €6,9 млрд;
• перше півріччя 2025 року — €2,7 млрд.

Частина з цього доходу йде на оплату податків та інші операційні витрати, але кошти все одно обертаються в економіці ЄС. Таким чином, за час повномасштабної війни рф проти України Euroclear отримав уже близько €15 млрд від російських заморожених активів. В такому контексті не дивно, коли прем’єр-міністр Бельгії заявляє, що не підтримує конфіскацію російських активів на користь України, і при цьому посилається на «юридичні труднощі цього процесу».

При цьому, ЄС погодив надання Україні близько €18 млрд доходів Euroclear від заморожених російських активів в межах загального кредиту G7 та ЄС на $50 млрд під назвою «Extraordinary Revenue Acceleration». Цей кредит партнери погодили в червні минулого року як допомогу Україні під заставу відсотків від російських активів на невизначений термін. Насправді ж це крок «від», а не «до» конфіскації, адже при запропонованій схемі основні заморожені $450 млрд російських активів залишаться не конфіскованими. Натомість ідеться про розрахунок з кредиторами України коштом ЄС, а точніше доходами самого Euroclear. 

Наразі в межах кредиту G7 та ЄС Україна отримала понад половину суми кредиту через виплати від ЄС, США, Канади та Великої Британії. Але левова частка цієї суми — бюджетні гроші, а не російські.

Крім цього, Кільський інститут світової економіки порахував, що від початку 2022 року і до кінця 2024-го усі міжнародні партнери України загалом надали нам фінансової підтримки у вигляді коштів, воєнної, гуманітарної та іншої допомоги на суму понад €267 млрд євро ($300 млрд), або близько $90 млрд на рік. Саме ЄС був і залишається лідером серед надавачів допомоги нашій державі, про що не варто забувати.

Замість висновків

Маючи замороженими близько $450 млрд російських суверенних активів, починаючи з 2022 року країни G7 та ЄС надали Україні близько $300 млрд фінансової допомоги зі своїх бюджетів, і також погодили кредит у $50 млрд під заставу майбутніх доходів від заморожених активів, який навряд буде погашений коштом росії. Не треба бути математиком аби порахувати, що заморожені російські суверенні кошти могли покрити ці бюджетні витрати наших партнерів із надлишком.

Попри це, Захід продовжує фінансувати допомогу України з кишень своїх платників податків, тоді як російські гроші вже понад 3 роки зберігаються та навіть приносять доходи фінансовим інституціям. Як наслідок, платники податків стомлюються від фінансування України своїм коштом, і політична підтримка нашої держави в країнах-партнерках падає з кожними наступними проведеними виборами — як ми це бачимо, наприклад, зараз у Польщі. 

У питанні конфіскації активів агресора немає правової чи економічної пастки, натомість все зводиться до політичної нерішучості. Від того, чи зможе світ зламати цей політичний параліч, залежить не лише майбутнє України, а й глобальна довіра до міжнародної спільноти та сповідуваних нею цінностей демократії, миру та людського життя.

Ключові зміни

Із законопроєкту прибрали необережну форму вини порушення або обходу санкцій. Така зміна є кроком убік від нового європейського стандарту, адже Директива ЄС вимагає криміналізувати торгівлю, імпорт, експорт, продаж, купівлю, передачу, транзит або транспортування підсанкційних товарів, а також надання послуг, пов’язаних із підсанкційними товарами, навіть якщо вони вчинені з недбалості щонайменше у випадку, що ці товари належать до товарів військового призначення чи подвійного використання.

Це положення важливо імплементувати щонайменше з міркувань чинного воєнного стану, та щоб порушники не могли уникнути відповідальності, стверджуючи, що не знали про накладені санкції. Наразі повернути необережну форму вини до законопроєкту можна лише через врахування правки № 209-2, яка стосується службових осіб фінансової установи. Це виправдано, адже, згідно з Директивою, «фахівці у сфері юридичних, фінансових та торгівельних послуг, повинні виявляти належну обачність, щоб запобігти будь-якому порушенню обмежувальних заходів Союзу».

Також доволі негативним є виключення конфіскації майна з переліку можливих покарань за порушення або обхід санкцій. Окрім того, що така санкція відповідає положенням Директиви, конфіскація дозволила б використовувати російські активи на користь України. Тому це положення варто повернути до проєкту закону у другому читанні, з врахувавши правку №34.

Серед інших радше негативних, але некритичних змін, можна згадати про збільшення сукупної вартості предмета порушення для настання кримінальної відповідальності зі 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (454 200 грн). Така сума у статтях Кримінального кодексу частіше зустрічається для кваліфікації злочинів, вчинених щодо предмета у великому або значному розмірі.

Також збільшено сукупну вартість заблокованих активів, які особа має набути аби це вважалося обходом санкцій, з 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб станом на 1 січня звітного року до 150 (454 200 грн). Ця зміна також не є критичною, хоча вона знову ж вибивається з загального стандарту ККУ.

Для кваліфікації тяжкості злочину активи вважатимуться «великого розміру», якщо вони у три тисячі й більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (4,54 млн грн). Попередня редакція передбачала меншу суму — півтора мільйона грн. Тут аналогічна ситуація в контексті того, що в більшості статей ККУ таку суму зазвичай кваліфікує як «особливо великий розмір» предмету порушення. При цьому, якраз визначення «особливо великого розміру» предмету порушення з оновленої редакції законопроєкту депутати прибрали.

Також прибрали положення щодо вчинення порушення або обходу санкцій особами, які займають відповідальне або особливо відповідальне становище. Ця норма не вказана в Директиві, але вона притаманна для вітчизняного кримінального права. Втім, зміна не є критичною.

Не підпадатимуть під обмеження договори про надання правової допомоги підсанкційним особам, втім порядок оплати за такими договорами має бути визначений Кабміном. Це виключення якраз відповідає європейській практиці, адже право на захист є базовим правом людини.

Окрім, вищевказаних змін, депутати під час доопрацювання не посилили  законопроєкт через включення до нього інших положення Директиви. Зокрема, не потрапив туди механізм надання тимчасових ліцензій для вчинення дій (правочину, операції, транзакції) з підсанкційними активами. В ЄС така практика запроваджена з метою дотримання основоположних прав людини, а також виконання фінансових зобов’язань. Ліцензування передбачає, що уповноважений орган надаватиме тимчасовий дозвіл особі або компанії для використання замороженого активу, наприклад, коли йдеться про кошти для покриття базових потреб, судових зборів та виплат, виконання договірних зобов’язань тощо.

Такий механізм насамперед зробив би можливим збереження фінансової привабливості українських підприємств, адже такі компанії через застосовані санкції можуть зазнавати значних збитків. Як наслідок, після конфіскації цих компаній Фонду держмайна буде важче їх продати.

Висновки

Як бачимо, при підготовці до другого читання депутати не скористалися можливістю ще більше увідповіднити законопроєкт європейським стандартам, а подекуди відкотили його. 

Щоб це виправити, при голосуванні за законопроєкт №12406 в сесійній залі нардепам потрібно врахувати такі рекомендації:

• крім умисного вчинення злочину, також передбачити необережну форму вини в разі порушення чи невиконання санкції службовими особами та фінансовими установами (правка №209-2 до законопроєкту);
• крім головного покарання у вигляді позбавлення волі та штрафу, також передбачити факультативним покаранням конфіскацію майна порушників (правка №34 до законопроєкту);
• підтримати законопроєкт у другому читанні з урахуванням зазначених виправлень.

Запровадження кримінальної відповідальності за ухилення та порушення санкції є критичною необхідністю для подальшої боротьби України з російським слідом в нашій економіці й не тільки. Тому ми закликаємо парламент якнайшвидше підтримати цей законопроєкт у другому читанні з урахуванням згаданих вище правок.

Як та на кого РНБО накладає санкції?

Згідно з законом «Про санкції», вносити до РНБО пропозиції про застосування таких обмежень до конкретної особи, компанії або держави можуть парламент, президент, Кабмін, Національний банк та СБУ. При цьому підстави для застосування санкцій в законі виписані доволі широко, хоча й вичерпним переліком, і всі вони стосуються захисту національних інтересів держави або прав її громадян. 

Але ми не можемо дізнатися, які саме дії та докази їх підтвердження були викладені в таких пропозиціях органів. І так само незрозуміло, що саме зрештою дало підстави РНБО застосувати санкції — жодні такі документи не публікуються. Все тому, що часто основою для накладення санкцій стають матеріали кримінальних справ, де підсанкційні особи є фігурантами, тож оприлюднювати таку інформацію не можна. Втім, за міжнародним стандартом у рішенні РНБО мав би бути загальний виклад мотивів накладення на особу санкцій.

До прикладу, у рішенні Ради Європи від 27 травня 2024 року вказано таке обґрунтування санкцій щодо Медведчука: «Віктор Медведчук просував політику та дії, спрямовані на підрив довіри та легітимності уряду України. Медведчук має тісні особисті зв’язки з Володимиром Путіним і пов’язаний з його режимом, а через своїх соратників, зокрема Артема Марчевського, він контролював українські ЗМІ та використовував їх для поширення проросійської пропаганди в Україні та за її межами».

В Україні ж підсанкційна особа може дізнатися підстави застосування до неї санкцій, тільки оскарживши таке рішення до Верховного Суду, який може витребувати відповідні матеріали у РНБО. Так, нещодавно Верховний Суд ухвалив задовольнити таке клопотання адвокатів Петра Порошенка, який оскаржує санкції проти себе.

Взагалі за законом Україна може накладати санкції на іноземні держави та компанії, українські фірми, які знаходяться під контролем іноземної компанії або особи, іноземців, осіб без громадянства, а також суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність. До громадян же України усі санкції, окрім позбавлення державних нагород, можуть бути застосовані, лише якщо ці люди здійснюють терористичну діяльність. І це можна пояснити тим, що для таких осіб  держава має внутрішні засоби впливу — ту ж таки кримінальну відповідальність за державну зраду, колабораціонізм тощо.

Однак, на жаль, останнім часом РНБО все частіше вдається до санкціонування громадян України, коли притягнути їх до кримінальної відповідальності складніше. 

Як приклад, можна згадати рішення РНБО від 12 лютого 2025 року щодо застосування санкцій до Петра Порошенка, Костянтина Жеваго, Геннадія Боголюбова, Ігоря Коломойського та Віктора Медведчука. Всі вони є фігурантами кримінальних справ за різними статтями ККУ, а Коломойський навіть перебуває під вартою. При цьому Порошенко та Жеваго є громадянами України, а от щодо Віктора Медведчука, Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова ситуація трохи інша — перші два були позбавлені громадянства України за рішенням президента, а останній має лише посвідку на постійне проживання в Україні (попри це в реєстрі санкцій він вказаний громадянином України). 

Тож у цьому випадку для накладення санкцій на Петра Порошенка та Костянтина Жеваго РНБО повинна була мати достатні підстави, щоб вважати їхні дії тероризмом, за прикладом Януковича. Крім того, незрозуміло, чому в це рішення повторно включили Віктора Медведчука, який перебував під санкціями ще до повномасштабного вторгнення, і щодо активів якого наразі розглядається справа про конфіскацію.

Ці нюанси вказують на огріхи процедури накладення санкцій. Але ширшим є питання, наскільки державі в особі РНБО необхідно накладати санкції на осіб, якщо їх можна притягнути до кримінальної відповідальності, особливо, якщо це стосується громадян України. Зміщення фокусу з кримінального провадження на застосування санкцій у справах на кшталт описаних вище схоже на додаткову «страховку» для притягнення фігурантів скандальних розслідувань до відповідальності. Але якщо придивитися уважніше, то ця тенденція свідчить насамперед не про забезпечення справедливості будь-яким шляхом, а про підміну понять. 

Тобто для пошуку швидших рішень влада також розширює можливості свого політичного впливу через санкції, тим самим ризикуючи правами людини й громадянина, принципом верховенства права та іншими демократичними цінностями. Важливо, аби санкції як засіб політичного впливу, який від початку мав на меті захистити національні інтереси від недружніх країн та суб’єктів, не перетворився на зручний та спрощений замінник правосуддя. 

Проблеми з блокуванням активів підсанкційних осіб

Як ми вже згадували, крім безпосереднього обмеження права власності підсанкційної особи як самостійної санкції, після 2022 року блокування активів стало потрібне також, щоб упевнитися, що ці активи не зникнуть до або під час судового розгляду щодо їх можливої конфіскації.

У цьому контексті цікава історія з броварським бізнесменом Сергієм Шапраном. Нещодавно він отримав підозру у низці кримінальних правопорушень за те, що у 2024 році йому вдалося стати новим власником українських активів російського підприємця Ігоря Наумця вартістю 1 млрд грн — навіть попри накладені на росіянина санкції РНБО та арешт його майна. Простіше кажучи, Сергій Шапран ймовірно вивів ці активи з-під блокування РНБО. Як у нього це вийшло?

Як виявили журналісти проєкту «Схеми», санкційні активи Наумцю «допомогли» продати, і серед таких «помічників» були й публічні посадовці. Зокрема, серед — скандальний суддя Печерського районного суду Києва Сергій Вовк, який своєю ухвалою зняв арешти з українських компаній Ігоря Наумця. 

І хоч компанії все ще були заблоковані РНБО, Наумцю вдалося перехитрити систему й через фірми-посередниці продати Сергію Шапрану не самі корпоративні права, як це зазвичай відбувається, а майнові комплекси українських компаній — ділянки, будівлі, ворота, техніку тощо. Тобто дорогі заблоковані підприємства «частинами» перейшли у власність броварського бізнесмена. 

Так Ігор Наумець ухилився від санкцій і вигідно продав свої українські активи, Сергій Шапран їх вигідно купив, а Україна втратила потенційно 1 млрд грн від їх потенційної конфіскації.

Ця історія показує: наразі система контролю за активами підсанкційних осіб настільки «дірява», що блокування цих активів, як і їх арешт, діють буквально до першого «договорняка» з посадовою особою. А ще гірше, що підозру у цій справі отримав лише Сергій Шапран, адже в Україні досі не криміналізовано обхід і порушення санкцій, тобто відсутній механізм притягнення до кримінальної відповідальності тих посадовців, з якими вдалося «домовитися».

Інша проблема — коли на момент подання позову про конфіскацію не всі активи підсанкційної особи заблоковані відповідальними органами, оскільки їх не вдалося виявити одразу. Особливо це притаманно для майна компаній зі складною структурою власності. 

Так, уже декілька разів після розгляду санкційної справи Мін’юст звертався до ВАКС з повторними позовами про стягнення нововиявлених активів тих самих осіб (справа Міхаіла Шелкова та ПАТ «Корпорація ВСМПО-АВІСМА», справа Олега Дерипаски, справа Вячеслава Богуслаєва). 

Це можна покращити, зокрема, через збір інформації про майно особи ще на етапі внесення її у санкційний список, а також підвищивши якість даних державних реєстрів і їх інтероперабельності. Втім, центральною проблемою неефективного блокування активів підсанкційних осіб залишається саме відсутність координованої співпраці між усіма залученими відомствами на чолі з РНБО.

***

Як бачимо, антиросійські санкції в Україні мають чимало слабких зон на всіх етапах процесу, і сьогодні точно не можна затягувати з виправленням помилок у протидії агресору на всіх рівнях. 

Включення путінських посіпак до санкційних списків РНБО і блокування їх активів так само важливі, як і безпосередня конфіскація чи управління цими активами. При цьому варто забезпечити відповідність санкційної політики України міжнародним правовим стандартам, аби не наразитися на успішне її оскарження у національних та міжнародних судах. 

Також не менш важливо уникати зловживань новим санкційним механізмом і пам’ятати про його головне сутнісне призначення — захист національних інтересів та безпеки.

Втім, найбільшим недопрацюванням санкційної політики України залишається те, що порушення та обхід санкцій досі не стали злочинами, і ці дії не тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Доказ — справа Сергія Шапрана. Адже навіть при виправленні всіх недоліків системи санкції проти пособників кремля не будуть достатньо ефективними, якщо їх виконання не забезпечене певним засобом примусу. 

Як є зараз?

Наразі, відповідно до положень закону про АРМА, за рішенням слідчого судді чи суду рухоме майно можна реалізувати без згоди власника, якщо воно швидко псується, втрачає вартість або витрати на його зберігання перевищують 50% вартості протягом року. Водночас нерухоме майно не підлягає реалізації без згоди власника до винесення остаточного судового рішення про конфіскацію чи стягнення в дохід держави. Взагалі ж у профільному законі не розділяється підхід до управління арештованими активами залежно від громадянства (резидентства) власника активу.

Управитель активами у вигляді частки у статутному (складеному) капіталі чи акцій або ж паїв під час здійснення повноважень власника таких активів у вищих органах управління відповідної юридичної особи зобов’язаний погоджувати свої дії з власником таких активів.

Також чинна на сьогодні постанова Кабміну №187 від 3 березня 2022 року, яка встановлює мораторій на виконання зобов’язань перед рф та пов’язаними з нею особами, а також забороняє відчуження майна такими особами. Дія поширюється на російських громадян (крім тих, хто законно проживає в Україні), російські компанії та організації, де росіяни володіють часткою від 10% капіталу. 

Документ містить деякі винятки за певних умов для українських банків, компаній зв’язку та міжнародних бізнес-груп. Будь-які правочини, укладені з порушенням згаданого мораторію, визнаються нікчемними. Ця постанова Кабміну діятиме до прийняття спеціального закону, але не довше ніж місяць після скасування в Україні воєнного стану.

Що пропонується в новому законопроєкті

Законопроєкт фактично імплементує в законі про АРМА положення постанови Кабміну №187, яка унеможливлює виконання зобовʼязань з рф та повʼязаними із нею особами. Проте реалізувати ці норми пропонують із певними особливостями, що стосуються розширення підстав проміжного продажу арештованого нерухомого майна.

1. Введеться мораторій на повернення грошових коштів у разі скасування арешту

Якщо арешт (про)російського майна скасують, то кошти, які знаходяться на депозитних рахунках АРМА, не будуть повертатися таким суб’єктам:

• громадянам Росії (крім тих, хто законно проживає в Україні);
• юридичним особам, зареєстрованим у росії;
• українським компаніям, де 10% і більше статутного капіталу належить росії; громадянам Росії (крім тих, хто законно проживає в Україні) або російським компаніям.

Ця заборона встановлена для захисту інтересів України у майбутніх судових позовах проти росії через її збройну агресію.

2. Розширяться підстави для реалізації рухомого майна, а також з’явиться дозвіл на реалізацію нерухомого майна до винесення кінцевого рішення

Після ухвалення нового закону, за рішенням суду без згоди власника можна буде реалізувати рухоме майно, якщо воно належить:

• громадянам Росії (крім тих, хто законно проживає в Україні);
• російським юридичним особам;
• українським компаніям, де 10% і більше капіталу належить Росії, громадянам Росії (крім тих, хто законно проживає в Україні) або російським компаніям.

Нерухоме майно тих самих власників можна буде реалізувати до винесення остаточного судового рішення про конфіскацію чи стягнення в дохід держави.

3. Вилучиться обовʼязок управителя корпоративними правами узгоджувати свої дії з окремими власниками арештованих активів

Пропоновані норми передбачають, що управитель активами (частками, акціями, паями) не повинен буде узгоджувати свої дії з власником, якщо ці активи належать:

• росії;
• громадянам росії (крім тих, хто законно проживає в Україні) або особам, які живуть чи ведуть основну діяльність у рф;
• юридичним особам, які зареєстровані в росії, або діють переважно в росії, або створені в Україні чи іншій країні, але їхнім засновником, бенефіціаром чи учасником прямо або ж опосередковано є росія.

Які є ризики у разі прийняття закону в такій редакції?

Хоча закон має стратегічну мету захисту національних інтересів України в умовах війни, його положення потребують збалансування задля захисту від потенційних зловживань.

1. Без вдосконалення механізмів роботи АРМА можуть з’явитися ризики серйозних зловживань

Відзначимо, що саме зловживання при реалізації нерухомого майна були причиною внесення змін до закону про АРМА про заборону таких дій, оскільки в низці кримінальних проваджень правоохоронні органи встановили, що активи продавали за заниженими цінами. 

Попри те, що механізм реалізації майна вдосконалено, залишаються можливості для зловживань при передачі на реалізацію активів щодо яких АРМА не проводило повну ідентифікацію. Тобто при прийнятті запропонованих змін Агентство зможе продавати активи в такій комплектації, яка не дозволить отримати за них найвищу ціну на відкритих торгах.

Крім цього, строки проведення реалізації майна не визначені законом про АРМА, як і строки інших дій, спрямованих на управління. Це не виключає зловживання, коли активи, щодо яких є неправомірні домовленості з посадовцями АРМА, не продаватимуться, а «притримуватимуться» до кращих часів для власників таких активів. 

Крім цього, загальна довіра до Агентства наразі невисока з огляду на проблеми в конкурсному відборі голови АРМА, а також відсутність механізмів незалежної та неупередженої оцінки ефективності роботи Агентства. У звʼязку з цим слід розширювати функціонал органу лише після повноцінної реформи.   

2. Пропоновані зміни дублюватимуть санкційний процес зі значно нижчими процесуальними стандартами 

Найбільш ефективним на сьогодні засобом очищення української економіки від російських компаній є санкційний механізм, запроваджений у травні 2022 року. Проте навіть його застосування проявило окремі недоліки, які ми більш розлого описали в окремому дослідженні. 

Наразі закон про санкції передбачає, що стягнення в дохід держави активів, у тому числі щодо російських громадян чи компаній, запроваджується на підставі рішення Вищого антикорупційного суду за позовом Мінʼюсту. При цьому, під час розгляду справи суд детально розглядає пропорційність застосування такої санкції, зокрема встановлює звʼязок з підставами застосування санкцій на підставі доказів у адміністративному процесі.

Проєкт закону пропонує подібний до санкційного механізм, що передбачає такі ж наслідки – фактичну неможливість власника користуватися арештованими активами, а також, що це майно не повернеться йому в разі скасування арешту. Але таке рішення прийматиме фактично лише слідчий суддя чи суд (на етапі судового розгляду) на підставі клопотання слідчого або прокурора про передачу активів у АРМА для реалізації. 

Тобто в новому механізмі, що по суті тотожний нинішній санкційній конфіскації майна, ретельність розгляду питання про передачу таких активів у АРМА буде значно нижчою, ніж це відбувається у санкційних справах ВАКС або ж при призначенні покарання за результатом повноцінного судового розгляду кримінальної справи. У тому числі так станеться, оскільки стандарт доказування при накладенні арешту на майно та передачу його в АРМА (по суті, проміжному рішенні переважно на досудовому розслідуванні) значно нижчий, ніж у санкційних провадженнях. Так, при накладенні арешту на майно суд оцінює «сукупність підстав чи розумних підозр», а у санкційних справах йдеться про «баланс імовірностей», застосовний у змагальному процесі. Останній є більш виваженим та ретельним стандартом при прийнятті судового рішення. 

Крім цього, у проєкті закону пропонується додати ще одну підставу для застосування нових механізмів — лише 10+% участі в статутному капіталі для росіян. 

Так, уже майже 2 роки триває розгляд справи про стягнення активів, пов’язаних з групою енергетичних компаній VS Energy. Бенефіціарними власниками цієї групи називають підсанкційних російських олігархів Євгена Гінера, Міхаіла Воєводіна та Олександра Бабакова. І конфіскувати у них хочуть корпоративні права у 8 обленерго, 6 готелях, 2 металургійних заводах (Дніпроспецсталь та Завод столових приборів — ДСС), торгівельному центрі та ще 31 компанії. Ця справа демонструє, що стягнення великих активів, які знаходяться на території України і зачіпають права багатьох фізичних і юридичних осіб, потребує довгого та ретельного процесу.

Інший приклад – у червні 2023 року Апеляційна палата ВАКС відмовила Мін’юсту у конфіскації компаній ПрАТ «Хустський кар’єр» і ПрАТ «Жежелівський кар’єр». Суд визнав недостатніми докази їхнього зв’язку із підсанкційним російським олігархом Олегом Дерипаскою. ВАКС тоді встановив відсутність достатніх доказів, що підсанкційна особа могла розпоряджатися корпоративними правами.

Такі кейси демонструють, що звʼязки українського бізнесу з російськими громадянами не завжди очевидні. А це вимагає виважених підходів до процесу дослідження такої причетності. Найкраще такий механізм працює в межах санкційних справ, а тому його не можна підміняти механізмами кримінального процесу.

Крім цього, дозвіл на реалізацію нерухомого майна українських компаній, де 10+% капіталу належить росії, її громадянам росії (крім тих, хто законно проживає в Україні) або російським компаніям непропорційний для українського бізнесу та порушуватиме «тест на пропорційність», закріплений у практиці Європейського суду з прав людини. Суть цього положення в тому, що наслідки заходів, які обмежують реалізацію прав і свобод, не повинні бути надмірними та суворо обумовлюватися переслідуваною метою, а між правом особи та інтересами суспільства має бути справедливий баланс. Тому краще збалансовано підійти до визначення підстав для застосування нових механізмів.

3. Спеціальні повноваження щодо реалізації активів певної категорії субʼєктів не обмежені періодом воєнного стану  

Чинний закон про АРМА у Розділі V встановлює тимчасові повноваження Агентства, які діють винятково в період воєнного стану та один місяць після його скасування. Зокрема, АРМА отримало право відкривати рахунки у державних депозитарних установах та інвестувати до 80% коштів з депозитних рахунків у військові облігації. Процедура чітко визначає порядок повернення коштів власникам після скасування арешту, включаючи механізм розподілу доходів від облігацій між власником та державою.

У згаданій вище постанові КМУ №187, яка встановила мораторій на операції з російськими активами, також є часові обмеження: «до набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов’язаних з державою-агресором, але не більше одного місяця з дня припинення чи скасування воєнного стану». Це ключове формулювання, яке забезпечує тимчасовий характер надзвичайних заходів щодо російських активів.

Аналізований проєкт закону пропонує внести зміни до закону про АРМА без жодних часових обмежень, що означає їх постійний характер. За правилами законодавчої техніки, якщо повноваження мають діяти тимчасово (наприклад, лише в період воєнного стану), такі обмеження повинні бути прописані в прикінцевих або перехідних положеннях закону, а не в основному тексті. Саме так зроблено в чинній редакції закону про АРМА щодо операцій з військовими облігаціями.

Відсутність у проєкті закону прикінцевих положень з часовими обмеженнями свідчить про намір зробити запропоновані механізми управління російськими активами чинними постійно. Це створює ризик збереження надзвичайних повноважень АРМА після завершення воєнного стану, коли правові підстави для особливого режиму управління активами громадян іншої держави можуть зникнути.

Постійний характер таких повноважень може призвести до порушення принципу пропорційності та створити прецедент для необґрунтованого втручання у право власності в мирний час. А це суперечить європейським стандартам захисту власності та може негативно вплинути на міжнародний імідж України як правової держави.

Висновок

TI Ukraine рекомендує доопрацювати проєкт закону №13268. Зокрема, на нашу думку, необхідно внести такі зміни. 

1. Провести реформу АРМА перед розширенням повноважень: перш ніж надавати додаткові функції, слід забезпечити прозорий конкурсний відбір керівництва Агентства, вдосконалити підзвітність та регулювання основних процесів, а також запровадити механізми незалежної оцінки ефективності його роботи.
2. Збалансувати ризики при застосуванні нових механізмів: для цього слід визначити підстави для  застосування спеціальних механізмів, що більше відповідатимуть стандартам принципу пропорційності.
3. Обмежити дію закону періодом воєнного стану: внести в прикінцеві положення чіткі часові рамки дії спеціальних повноважень – виключно на період воєнного стану та один місяць після його завершення, аналогічно до чинних норм закону про АРМА.
4. Посилити процедурні гарантії: встановити чіткі критерії ідентифікації активів, строки проведення реалізації майна та механізми запобігання продажу за заниженими цінами для уникнення зловживань.

TI Ukraine підтримує необхідність ефективного використання активів російських суб’єктів для відновлення України та відшкодування збитків від збройної агресії. Водночас наші рекомендації спрямовані на захист українського бізнесу від потенційних зловживань та помилок, які можуть виникнути через недосконалість процедур і відсутність належного контролю за діяльністю АРМА. 

Збалансований підхід до внесення таких законодавчих змін забезпечить досягнення стратегічної мети – конфіскації активів агресора, одночасно гарантуючи захист законних інтересів українських підприємців та інвесторів, які не мають стосунку до російської агресії.

НАШІ ПРІОРИТЕТИ

1. Удосконалення санкційного механізму конфіскації російських активів в Україні

Зараз в Україні існує 4 правові механізми, за якими вилучають активи росіян та їхніх поплічників: стягнення через санкції, конфіскація в межах кримінального провадження, примусове вилучення майна та механізм націоналізації банків через процедуру виведення з ринків. Більше про кожен з них можна прочитати у цій статті.

Експерти TI Ukraine відстежують усі ці механізми, проте найбільше уваги приділяють санкційному механізму як новому підходу до конфіскації у правовій практиці. Крім того, саме конфіскації в межах санкцій найбільш результативні — від запуску механізму у середньому ВАКС на місяць ухвалює 2 рішення про стягнення активів поплічників кремля. Така активність суду, а також публічність цих розглядів дозволяє постійно досліджувати динаміку судової практики в санкційних справах.

Проблеми конфіскації (про)російського майна

Попри високу результативність, як і будь-який новий підхід, санкційний механізм не позбавлений ризиків. Деякі з них є виправданими з погляду новизни та реактивності підходу, якого вимагали критичні обставини повномасштабної війни. Проте в санкційному механізмі також є очевидні виклики, які можна і варто виправити, аби увідповіднити його базовим стандартам міжнародного права.

Головний із викликів — дотримання прав людини в судовому процесі. Подбавши про це, ми не лише убезпечимося від потенційних позовів путінських посіпак, а й захистимо права третіх осіб. Адже у структурі власності компаній разом з підсанкційними особами часто фігурують добросовісні українські підприємства та  непідсанкційні особи, які можуть і не мати зв’язку з російським бізнесом.

Наступним важливим моментом, який треба вдосконалити, є блокування активів. Наразі воно часто проводиться неефективно, хоча блокування активів перед розглядом позову про конфіскацію — це обов’язкова вимога закону і запобіжник від їх відчуження. Важливо, щоб ідентифікація активів підсанкційної особи для блокування здійснювалася ще на етапі винесення рішення РНБО.

Ще один недолік санкційного механізму полягає в тому, що конфіскацію неможливо застосувати до тих активів, які блокували до законодавчих змін у зв’язку з повномасштабним вторгненням росії. Тож щоб вилучити таке майно, його треба «переблоковувати» заново. 

Проблеми реалізації та управління конфіскованими активами

Провівши спеціальне дослідження, експерти TI Ukraine виявили, що майже на кожному етапі від рішення про конфіскацію до реалізації активи зіштовхуються з низкою різноманітних перешкод, що заважає обернути їхню цінність на користь держави.

Після впровадження нового санкційного механізму конфіскації активів у парламенті довго не могли вирішити, хто та як повинен ними розпоряджатися. Це спричинило затримки в передачі активів в управління. Після того, як Рада ухвалила Закон No3137-IX наприкінці травня 2023-го, єдиним управлінцем активів, конфіскованих через санкційний механізм, став Фонд держмайна. Водночас уряд зберіг право визначати іншого управителя, що актуально для специфічних активів, таких як твори мистецтва чи авіадеталі.

Наступний етап — аналіз активів. За даними ФДМУ, у 70% конфіскованих підприємств відсутні документи про їхній фінансовий стан. Така ситуація виникає через приховування, вилучення або навіть знищення інформації. Ще частина активів перебуває або на тимчасово окупованій території, або близько до лінії фронту, через що доступ до них обмежений.

Якщо ж говорити про реалізацію активів, то маємо невтішну статистику: 70% усіх стягнутих у власність держави активів не можна продати через законодавчі обмеження, затягування прийняття рішень, перебування активів на ТОТ або спрямування на потреби оборони. 

Тривалий час реалізацію активів гальмувала вимога щодо належності активів резидентам держав, що здійснюють збройну агресію проти України. Попри розблокування продажу, потенційні покупці зіштовхуються з безпековими ризиками та недовірою до бекграунду активів, зумовленою відносно новим механізмом конфіскації. І якщо безпека — це комплексне питання, то питання правомірності стягнення російських активів вже розглядає Конституційний Суд за скаргою одного з колишніх власників.

Також наразі заблоковано реалізацію земельних ділянок через розбіжності в Земельному та Бюджетному кодексах щодо зарахування коштів, отриманих від продажу. Якщо кодекси направляють ці гроші до державного бюджету, то Закон «Про санкції» визначає фінальною точкою Фонд ліквідації наслідків збройної агресії. Врегулювання цього моменту дозволить розблокувати продаж щонайменше 74 земельних ділянок, які перебувають в управлінні ФДМУ.

Що ми робимо:

1. моніторимо судовий розгляд санкційних справ, аналізуємо рішення ВАКС щодо конфіскації проросійських активів;
2. моніторимо процеси управління та обліку конфіскованими активами;
3. аналізуємо законодавчі ініціативи, які стосуються санкційного механізму та сфери управління конфіскованими активами, надаємо до них свої пропозиції, які адвокуємо при комунікації з народними депутатами та іншими представниками влади;
4. розробляємо законопроєкти та інші нормативні акти щодо покращення санкційного механізму;
5. адвокуємо корисні зміни для ефективного управління стягненим (про)російським майном.

2. Прискорення конфіскації російських активів за кордоном

Добровільна компенсація збитків Україні з боку країни-агресорки малоймовірна, тому більш практичним рішенням залишається конфіскація в різних країнах світу державних активів росії, а також її громадян і компаній, які підтримують злочинний режим. 

Основною перешкодою тут називають доктрину імунітету суверенних іноземних активів, закріплену у Конвенції ООН та на рівні національного законодавства більшості країн. Крім того, міжнародні партнери України побоюються, що прецедент конфіскації російських суверенних активів підірве довіру до їх фінансових систем та змусить країни відмовитися від зберігання своїх резервів в іноземній валюті, зокрема євро та доларах. Проте більшість із цих побоювань вже була спростована юристами, економістами та науковцями як національного, так і міжнародного профілю. Таким чином, сьогодні існує консенсус, що єдиною перепоною для притягнення росії як держави до фінансової відповідальності є саме брак політичної волі.

Втім за 3 роки повномасштабної війни міжнародні партнери України зі свого боку все ж зробили певні кроки для вирішення цієї проблеми.

У жовтні 2024 року лідери G7 домовилися надати Україні кредит $50 млрд, який виплачуватиметься коштом доходів, що генерують заблоковані російські активи. Ця схема оминає конфіскацію основного тіла заморожених $300 млрд російських активів, а також не поширюється на доходи, накопичені до ухвалення відповідного рішення. Проте умови такої «конфіскації» виглядають радше як відтягування прийняття конкретного рішення, адже наразі невідомий навіть приблизний строк для її проведення.

24 квітня 2024 року Конгрес США ухвалив Закон «Про відновлення економічного процвітання та можливостей для українців» (Rebuilding Economic Prosperity and Opportunity (REPO) for Ukrainians Act, надалі – РЕПО), який Палата Представників США підтримала 20 квітня. 

Підтримка закону про РЕПО дозволяє США передати Україні до $5 млрд заморожених активів рф — відповідні повноваження надані президенту країни. Однак у США зберігається менше третини всіх заморожених російських активів, і невідомо, чи буде новий президент Трамп вдаватися до конфіскації.

Більша ж частина активів зосереджена в ЄС, який вкрай обережно ставиться до питання конфіскації та впирається у юридичні й економічні ризики. Втім блок все-таки прийняв одностайне рішення щодо конфіскації відсотків непередбачуваних прибутків від заморожених російських активів у європейських депозитарних установах. Саме ці відсотки і мають лягти в основу виплати Україні $50 млрд кредиту від G7.

TI Ukraine вважає, що всі заморожені суверенні активи рф, як і будь-які доходи від них, повинні бути напряму передані Україні найближчим часом в межах міжнародної доктрини «контрзаходів». Саме так наші партнери зможуть реально відповісти на нечувану агресію росії і численні порушення нею міжнародного права. Для цього потрібне лише політичне рішення, всі юридичні підвалини для нього вже закладені статутом ООН та іншими актами міжнародного права. 

Що ж стосується приватних активів прибічників Кремля, то низка країн, таких як США, ЄС, Велика Британія, Канада, Швейцарія, Австралія та Японія, заблокували їх, наклавши санкції на власників майна. Однак такі санкції — це передусім засіб політичного впливу і, отже, не можуть розглядатися як законний спосіб конфіскації активів.

Що ми робимо:

1. аналізуємо законодавчі та політичні процеси міжнародних партнерів України, що спрямовані на конфіскацію російських активів, та надаємо свої пропозиції для їх покращення;
2. адвокуємо конфіскацію всіх резервів російських суверенних активів через публікацію матеріалів, проведення та долучення до обговорень та зустрічей з національними та міжнародними партнерами.

3. Запровадження криміналізації обходу санкцій в Україні

Конфіскувати активи російських компаній чи осіб за кордоном можливо, якщо ця компанія чи особа порушує накладені санкції. Так, у лютому 2023 року суд США конфіскував у російського олігарха Костянтина Малофєєва $5,4 млн за обхід запроваджених проти нього санкцій, і ці кошти планували передати Україні. 

У Європейському Союзі у травні 2024 була прийнята Директива «Визначення кримінальних правопорушень і покарань за порушення обмежувальних заходів Союзу», спрямована на те, щоб усі держави-члени криміналізували порушення санкцій. 

Залежно від національного законодавства, відповідальність за обхід санкцій не завжди передбачає конфіскацію майна порушника чи тим паче його можливу передачу Україні. Хоча і там також є позитивні приклади — у Латвії та Литві дозволили конфісковувати автомобілі з російськими номерами, бо на території цих країн в межах санкційної політики діє заборона для в’їзду росіян. Планується, що конфісковані автівки будуть передавати Україні як жест солідарності.

В Україні ж порушення санкцій досі не криміналізовано. Ми в TI Ukraine переконані, що це має бути визнано злочином згідно з КК України, а конфіскація майна порушника має бути передбачена як один із видів покарання. 

Такий крок є закономірним продовженням санкційної політики держави, що воює, і відповідає міжнародній практиці, зокрема ЄС і США. Крім того, криміналізація обходу санкцій дозволила б не лише штрафувати або конфісковувати активи прибічників кремля, а також карати їх через позбавлення волі. 

Що ми робимо:

1. адвокуємо необхідність прийняття законопроєкту №12406 про криміналізацію порушення санкцій, який узгоджується з директивою ЄС «Визначення кримінальних правопорушень і покарань за порушення обмежувальних заходів Союзу».

Чому важливо змінювати наявний підхід?

Санкції є тимчасовими заходами політичного впливу держави на людей, компанії, сектори економіки іншої держави, які посягають або порушують її національні інтереси. Обмеження прав таких порушників, зокрема економічних, змушує їх припинити протиправну поведінку. І чим швидше й ефективніше спрацюють ці обмеження, тим менше шкоди отримає держава. 

Саме тому важливо не давати підсанкційним особам можливості адаптуватися до нових обмежень і знаходити способи їх обійти, як це досі вдається робити рф на третьому році після повномасштабного вторгнення та дванадцятому році російсько-української війни.

Закон «Про санкції» в Україні прийнятий ще у 2014-му у відповідь на військову агресію росії у східних регіонах України. Його метою було захистити національну безпеку, інтереси та суверенітет держави через конкретні обмеження щодо певних фізичних та юридичних осіб. І вже в тому варіанті закону був прописаний механізм застосування та зняття санкцій, їх невичерпний перелік тощо, тобто була закладена основа санкційної політики держави.

Втім, жодна політика держави не є достатньо ефективною, якщо її виконання не забезпечене певним засобом примусу. І коли ми говоримо про санкції як реакцію держави на посягання на її національні інтереси, то забезпечення виконання санкцій є особливо важливим. 

Попри це, на етапі прийняття профільного закону у 2014 році про забезпечення відповідальності за порушення або обхід санкцій взагалі не говорили. Закон передбачав, що РНБО прийматиме рішення про застосування секторальних або персональних санкцій, це рішення вводитиме в дію президент своїм указом і, у випадку секторальних санкцій, затверджуватиме парламент відповідною постановою. Також закон визначає, що з моменту винесення указу президента або прийняття постанови Верховної Ради рішення стає обов’язковим до виконання, але про жодні наслідки невиконання не йдеться. Це вкрай негативно вплинуло на функціонування санкцій.

Після повномасштабного вторгнення росії у 2022 році Закон «Про санкції» змінили відповідно до вже нових воєнних викликів. Головне оновлення стосувалося введення нового виду санкцій — стягнення (конфіскація) за рішенням суду в дохід держави активів підсанкційних осіб. Таке стягнення можна застосовувати лише у період дії воєнного стану і лише після того, як активи цієї людини будуть заблоковані, тобто вона не зможе їх жодним чином використати чи відчужити. 

Така зміна санкційного законодавства стала свідченням, що українська влада готова до більш рішучих дій проти поплічників кремля.

Втім попри посилення санкційної політики законодавці так і не розв’язали ширшу проблему — ризик виведення підсанкційних активів за межі України на етапі їх блокування, що передує судовому процесу. Для загального розуміння масштабу питання варто лише порахувати, що на кінець січня 2025 року згідно з Державним реєстром санкцій в Україні заблокували активи понад 14 тисяч осіб і компаній. Тобто до початку санкційної справи щодо конфіскації існує великий ризик, що підсанкційна особа передасть це майно комусь, хто не під санкціями, або виведе такі активи з території України.

Прикладом такого сценарію є справа про стягнення активів російського олігарха Міхаіла Шелкова. До березня 2023 року він мав під своїм контролем «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» — це підприємство у 2020-2021 роках експортувало титановмісні сировини в росію та білорусь. Так, хоч закон «Про санкції» на той момент уже діяв декілька років, до повномасштабного російського вторгнення це було можливим.

Коли Вищий антикорупційний суд почав розглядати справу, виявилося, що за декілька днів до 24 лютого 2022 року Шелков продав громадянці України Світлані Ільтьо свою частку в українському підприємстві, якою володів через кіпрську компанію Limpieza Limited. У цей час він уже безстроково перебував під санкціями РНБО, які зокрема включали блокування активів та повну або часткову заборону будь-яких операцій з цінними паперами компаній, що належали Шелкову.

Такі дії — пряме порушення санкцій, і винних осіб мали б покарати. Втім, наразі єдиний можливий шлях для притягнення порушників антиросійських санкцій до відповідальності в Україні —  інкримінувати їм участь у колабораційній діяльності. Але склад цього злочину лише частково покриває дії, які вчиняє особа, ухиляючись або порушуючи санкції, тому така практика неефективна, адже як суть злочину в ній береться саме співпраця з ворогом, а не обхід санкцій.

Крім того, сама стаття про колабораційну діяльність також з’явилася у Кримінальному кодексі лише у квітні 2022 року, тоді як антиросійські санкції Україна почала вводити ще за вісім років до того. Тобто, хоч санкції існували, вони мало на що, насправді впливали і, по суті, жодним чином не обмежували можливості ворогів держави володіти й проводити операції з їхнім майном в Україні.

До прикладу, санкцію з блокування активів РНБО застосувала до російського олігарха Олега Дерипаски у 2018 році. І це не завадило йому продовжити володіти та керувати активами в Україні, які він набув ще на початку 2000-х. Серед таких активів Дерипаски — найбільший в Україні виробник металургійного глинозему та гідроксиду алюмінію «Миколаївський глиноземний завод» та ще 11 підприємств разом з їх промисловим комплексом. Ці активи вдалося вилучити з власності російського олігарха, конфіскувавши їх через новий санкційний механізм у 2023 році. Але аж до цього моменту, навіть після початку війни у 2014 році, вони працювали на Дерипаску.

Можна лише здогадуватись, наскільки меншим був би вплив росіян на українську економіку, якби наша санкційна політика і, зокрема, відповідальність за порушення й обхід санкцій була б співрозмірною до агресії рф. Втім, нарешті на розгляд парламенту надійшов відповідний законопроєкт про відповідальність за обхід санкцій, тож краще пізно ніж ніколи.

Як карають за порушення та обхід санкцій в інших країнах?

Ще один важливий аргумент для прийняття такого законопроєкту в Україні полягає в тому, що криміналізацію порушення й обходу санкцій вже активно застосовують або починають застосовувати наші західні партнери.

До прикладу, після Брекзиту Велика Британія прийняла Закон про санкції та боротьбу з відмиванням грошей (SAMLA). На підставі цього закону у вересні 2024 року Управління зі здійснення фінансових санкцій Великої Британії наклало штраф у £15 тис. на компанію Integral Concierge Services за порушення фінансових санкцій проти рф.

Найбільш релевантною для України у питанні криміналізації обходу санкцій можна вважати саме практику Європейського Союзу. І це логічно, адже ми активно рухаємося до членства в ЄС і зобов’язані адаптувати наше національне законодавство до європейського права. 

Тут зазначимо, що окремі країни ЄС, такі як Латвія, Литва та Естонія мають національне законодавство, яким криміналізовано порушення та обхід санкцій ще з 2016-2018 років. Такі зміни дозволили країнам Балтії швидко відреагувати на російську агресію. Так, до прикладу, станом на серпень 2024 року у ​Литві було розпочато розслідування понад 50 справ про порушення санкцій проти рф та білорусі. Покаранням за ці злочини можуть бути штраф, конфіскація майна або позбавлення волі до 8 років.

Але, на відміну від балтійських країн, далеко не всі члени ЄС мали законодавче підґрунтя для покарання поплічників кремля за порушення й обхід санкцій, накладених після повномасштабного вторгнення. Саме це стало поштовхом до уніфікації цього процесу у квітні 2024 року через прийняття  спеціальної Директиви ЄС «Визначення кримінальних правопорушень і покарань за порушення обмежувальних заходів Союзу». Ця директива визначає мінімальні правила того, які самі діяння будуть визнаватися порушенням та обходом обмежувальних заходів Євросоюзу, а також встановлює пороги покарання за такі порушення. 

До прикладу, директива пропонує встановлювати максимальне покарання для фізичних осіб за порушення санкцій ЄС у вигляді позбавлення волі не менше 5 років, якщо ці злочини стосуються товарів, послуг, операцій або діяльності вартістю щонайменше €100 тис. на дату вчинення правопорушення. Також директива заохочує країни ЄС конфіскувати активи, що стали об’єктом злочину і доходів від такого злочину.

Звісно, якщо говорити про світові практики криміналізації обходу санкцій, варто згадати і про Сполучені Штати Америки. Ця країна  криміналізувала обхід та порушення санкцій у Законі про міжнародні надзвичайні економічні повноваження (IEEPA) ще у 1977 році. 

З початку повномасштабного вторгнення США були лідерами у притягненні російських олігархів до кримінальної відповідальності та навіть конфіскували низку їх активів. Йдеться, зокрема, про понад $5 млн підсанкційного Костянтина Малофєєва та яхту вартістю $300 млн Сулеймана Керімова — іншого товариша путіна. Втім, за місяць після приходу до влади нової адміністрації президента санкційна політика США щодо росії ніби завмерла, а надалі може докорінно змінитися. Саме тому Україну потрібно негайно посилювати співпрацю з ЄС у цьому питанні.

Як варто криміналізувати порушення й обхід санкцій в Україні?

З огляду на активну роботу в євроінтеграційному полі, нам варто вже зараз імплементувати мінімальні вимоги Директиви й зекономити собі час. Бо ж якщо не зробити це ще на етапі прийняття профільного законопроєкту, вносити такі зміни все одно доведеться пізніше в межах переговорного процесу з ЄС.

До того ж Україна і так вкрай довго затягувала з питанням криміналізації обходу санкцій, тоді як порушення таких обмежень сьогодні для нас критично болючі. Ми маємо нарешті очолити процес притягнення поплічників кремля до відповідальності.

Внесення до Кримінального кодексу статті, яка визначить злочином порушення або обхід санкцій, як це пропонує законопроєкт №12406, дозволить:

• окрім конфіскації активів поплічників путіна, притягати їх також до кримінальної відповідальності через позбавлення волі;
• накладати на порушників санкцій штрафи від 425 тис. грн до 2,04 млн грн. Ці суми йтимуть в державний бюджет;
• посилити санкційну політику України загалом і запобігти новим потенційним порушенням. 

Важливо звернути увагу, що для ефективного застосування нової статті про криміналізацію порушення та обходу санкцій законодавцям варто зберегти необережну форму вини такого злочину. 

Наразі чітка згадка про те, що кримінальна відповідальність за порушення та обхід санкції включає і необережну форму вини, є лише у пояснювальній записці до законопроєкту. Тоді як Директива ЄС вимагає криміналізувати торгівлю, імпорт, експорт, продаж, купівлю, передачу, транзит або транспортування підсанкційних товарів, а також надання послуг, пов’язаних із підсанкційними товарами, навіть якщо вони вчинені з недбалості щонайменше у випадку, що ці товари належать до товарів військового призначення чи подвійного використання.

Це положення важливо імплементувати щонайменше з міркувань чинного воєнного стану, та щоб порушники не могли уникнути відповідальності, стверджуючи, що не знали про накладені санкції. 

Як приклад, державні реєстратори та нотаріуси зобов’язані виконувати фінансові санкції, накладені проти осіб або компаній. В такому випадку вони не повинні оформлювати та реєструвати будь-які правочини з активами підсанкційних осіб, адже це майно заблоковане. Втім, поширеною може бути ситуація, коли реєстратор через власний майновий інтерес дозволяє підсанкційній особі продати актив на користь особи, яка не під санкціями. У виправдання цей реєстратор може посилатися на зовнішні обставини — втрату доступу до державних реєстрів, закриття або збій в роботі реєстрів через воєнний стан тощо. І тоді довести умисел державного реєстратора на порушення санкції вкрай важко.

Інший елемент європейського санкційного законодавства, який, на жаль, взагалі не згаданий у законопроєкті №12406, — це надання тимчасових ліцензій для можливості розпоряджатися підсанкційними активами. В ЄС такий механізм передбачає надання уповноваженим органом держави-члена ЄС тимчасового дозволу підсанкційній особі, її родичам тощо використовувати заморожений актив, наприклад, кошти для покриття базових потреб, судових зборів та виплат, виконання договірних зобов’язань тощо. Компанії ж можуть отримувати таку ліцензію, аби уникнути банкрутства чи інших тяжких фінансових наслідків, пов’язаних з санкціями. 

Кожна країна на рівні національного законодавства визначає порядок такого ліцензування. Найчастіше цей механізм передбачає подання заяви на отримання ліцензії через спеціальну державну платформу разом з документами, які обґрунтовують необхідність використання замороженого активу, як саме він буде використаний та протягом якого періоду. Уповноважений орган розглядає такі заяви протягом декількох місяців і видає ліцензію або відмовляє в її видачі. Порушення умов виданої ліцензії прирівнюється до порушення або обходу санкції.

Запровадження такого механізму в Україні дало б додаткові можливості для збереження фінансової привабливості українських підприємств, адже такі компанії через застосовані санкції можуть зазнавати значних збитків. Як наслідок, після конфіскації цих компаній Фонду держмайна буде важче їх продати.

***

Криміналізація порушення і обходу санкцій в Україні — це крок, який вже давно пора зробити нашій державі, що протистоїть воєнній агресії рф з 2014 року. Останні політичні події лише підтверджують необхідність згуртованого зусилля у протистоянні ворогу.

Через відсутність покарання за порушення санкцій економіка України продовжувала заповнюватися російським бізнесом аж до повномасштабного вторгнення рф у 2022 році. І досі є значні ризики «втрати» російських активів, які можна конфіскувати на нашу користь. 

Після такої важкої боротьби на фронті, ми не можемо собі дозволити змінювати фокус санкцій і далі відставати від наших партнерів в санкційній політиці проти рф. Саме тому потрібно вже зараз імплементувати найкращі європейські практики та підтвердити свою безперечну готовність боротися проти російської економічної інтервенції. І тим самим посилити свій намір долучитися до спільного з Європою санкційного режиму проти кремля.

Як є зараз?

Попри те, що після повномасштабного вторгнення більшість міжнародних партнерів України вже зміцнили свою санкційну політику криміналізацією порушення та обходу санкцій, наша країна досі не має належного механізму для притягнення поплічників кремля до відповідальності. 

Наразі єдиним можливим шляхом для притягнення порушників антиросійських санкцій до відповідальності є інкримінування їм іншого злочину проти національної безпеки, а саме колабораційної діяльності. Втім такий підхід не є виправданим, адже порушення чи обхід санкцій містять значно вужчий склад злочину, який не завжди може підпадати під колабораціонізм.

Така ситуація є неприпустимою, адже військова агресія рф проти України триває з 2014 року. Відтодів Україні набув чинності Закон «Про санкції», на підставі якого вже у 2014 році було введено секторальні санкції проти військово-технічного виробництва рф, а у 2015-му накладено фінансові санкції, зокрема блокування активів на понад 300 осіб і 90 компаній.

Якби порушників цих санкцій можна було б ефективно притягувати до кримінальної відповідальності ще з 2014 року, то вплив росії на українську економіку зараз був би значно меншим. Саме тому не можна і далі затягувати з внесенням відповідних змін у законодавство.

Які зміни пропонує законопроєкт?

Проєкт закону №12406 пропонує додати до  Розділу «Злочини проти основ національної безпеки України» Кримінального кодексу нову статтю щодо порушення санкції або її умисного обходу. Важливо зазначити, що злочини в цьому розділі не мають строків давності.

Під порушенням санкції мається на увазі невиконання або перешкоджання виконанню санкції. Умисний обхід санкції передбачає набуття активів підсанкційної особи або вчинення будь-яких дій з підсанкційними активами, якщо це було вчинила особа, яка знала про санкції. Так само умисним обходом санкції вважатиметься доведення підсанкційної компанії до банкрутства й інші дії, спрямовані на зміну належності активів суб’єкта господарської діяльності.

Криміналізація розповсюджуватиметься на порушення або умисний обхід всіх секторальних санкцій, причому в законопроєкті окремо визначений перелік персональних санкцій фінансового та економічного характеру. Для деяких з цих порушень сукупна вартість предмета порушення має перевищувати сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (151 400 грн), або ж про порушення йтиметься, якщо предметом були товари військового призначення чи подвійного використання незалежно від їх вартості.

Також важливо, що для злочину у вигляді обходу санкцій передбачена лише умисна форма вини, тоді як для порушення — умисна і необережна. Втім чітко про це зазначено лише в пояснювальній записці до законопроєкту. 

Основною санкцією за вчинення злочину може бути штраф від 425 тис. грн до 2,04 млн грн або позбавлення волі на строк від 2 до 15 років. Додатковим покаранням стане позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 15 років, а також конфіскація або спеціальна конфіскація майна порушника.

Згідно з законопроєктом, відповідальність за порушення та умисний обхід санкцій також передбачена для юридичних осіб у вигляді штрафу та ліквідації.

Чого бракує в законопроєкті?

В основу законопроєкту лягли положення прийнятої весною 2024 року Директиви ЄС «Визначення кримінальних правопорушень і покарань за порушення обмежувальних заходів Союзу». Вона націлена уніфікувати санкційну політику ЄС в частині притягнення порушників санкцій до кримінальної відповідальності. Директива визначає вичерпний перелік діянь, які слід вважати порушення або обходом санкцій, а також межі покарань за ці діяння. Країни-члени ЄС зобов’язані імплементувати ці положення у своє національне законодавство протягом року з дати набуття Директивою чинності у травні 2024 року.

Те, що законопроєкт №12406 розроблений на виконання цієї Директиви ЄС, є логічним продовженням євроінтеграційного процесу України. Така практика законотворення заслуговує на підтримку і поширення.

Втім, на жаль, не всі положення Директиви були відображені в зареєстрованому законопроєкті. Зокрема, не потрапив туди механізм надання тимчасових ліцензій для вчинення дій (правочину, операції, транзакції) з підсанкційними активами. В ЄС така практика запроваджена з метою дотримання основоположних прав людини, а також виконання фінансових зобов’язань. Ліцензування передбачає надання уповноваженим органом тимчасового дозволу особі або компанії для використання замороженого активу, наприклад, коштів для покриття базових потреб, судових зборів та виплат, виконання договірних зобов’язань тощо. 

Україна ж може використовувати цей механізм насамперед задля збереження ліквідності вітчизняних підприємств, які через застосовані санкції часто зазнають значних збитків. Це призводить до складнощів з реалізацією таких підприємств Фондом держмайна після їх стягнення в дохід держави.

Для забезпечення ефективного збору інформації про активи підсанкційних осіб, які підлягають замороженню в ЄС, в європейському законодавстві прописаний обов’язок для будь-яких осіб та компаній сповіщати уповноважені органи про таке майно. Невиконання цього обов’язку прирівнюється до участі в обході санкцій. 

В Україні ж досі належним чином не працює механізм блокування активів. Це насамперед обумовлено тим, що на момент винесення рішення РНБО про блокування активів певної особи власне перелік таких активів ніде не сформований. Цей обов’язок покладено на державні органи після затвердження відповідного рішення указом президента.

Так, у травні 2022 року у Законі«Про санкції» з’явилося положення, що блокування активів здійснюється відповідними органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб’єктами у межах наданих їм повноважень». Закон також встановлює, що Мін’юст з метою майбутнього стягнення активів у дохід держави має право залучати до виявлення та розшуку активів інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування і звертатися до таких органів або їх посадових осіб з вимогою вчинити дії, спрямовані на тимчасове позбавлення підсанкційних осіб права користуватися та розпоряджатися активами.

Втім наразі національне санкційне законодавство не зобов’язує осіб та компанії повідомляти про відомі їм активи підсанкційних осіб. Це особливо цікаво, адже Закон «Про санкції» містить гарантії безпеки для осіб, які про такі активи повідомили. Тому виглядає лише логічним імплементувати практику ЄС в цій частині і зробити інформування обов’язковим.

Ще одним можливим шляхом для забезпечення повноцінного збору державою інформації про активи підсанкційних осіб є покладення на таких осіб обов’язку повідомляти про ці активи РНБО після видачі рішення про блокування.

Висновки та рекомендації

Ми підтримуємо законопроєкт №12406 і сподіваємося на його ще більше увідповіднення європейській практиці під час доопрацювання в парламенті. Адже якщо не імплементувати відповідні європейські стандарти зараз, це доведеться робити пізніше в межах офіційного переговорного процесу України про вступ в ЄС. 

Тому ми рекомендуємо:

1. Розробити та включити до законопроєкту механізм надання тимчасових ліцензій для вчинення дій (правочину, операції, транзакції) з підсанкційними активами за рішенням РНБО. Це дозволить насамперед зберегти ліквідність українських підприємств, які можуть бути стягнуті в дохід держави і реалізовані ФДМУ.
2. Задля уникнення різних трактувань і зловживань під час майбутнього застосування законопроєкту варто чітко прописати положення щодо поширення кримінальної відповідальності на необережне порушення санкцій.
3. Зобов’язати всіх осіб та компанії, яким відомо про підсанкційні активи, що не були заблоковані після прийняття рішення РНБО, повідомляти про такі активи уповноважені органи.
4. Задля ще більш ефективного блокування варто розглянути можливість запровадження обов’язкового повідомлення підсанкційними особами РНБО про свої активи на етапі блокування.

Трішки до історії питання

Після повномасштабного вторгнення у 2022 році держава запровадила механізм очищення економіки від російських активів. У порядку адміністративного судочинства Вищий антикорупційний суд уповноважили розглядати позови Мінʼюсту про стягнення в дохід держави майна осіб, які становлять загрозу національній безпеці.

Тоді порядок виконання рішень про санкції був максимально невизначеним. У законі було вказано, що рішення суду про санкції надсилається Кабінету Міністрів, який може доручити управління стягнутими активами відповідним державним органам — АРМА, Фонду держмайна, військовим адміністраціям або іншим держорганам.

Така процедура відразу дала збій. Кабмін зволікав із виконанням рішень ВАКС про стягнення активів і довго не міг визначитися, який із органів буде відповідальним за їх реалізацію. І якщо логіка участі ФДМУ досить очевидна, адже саме цей орган керує процесами управління та реалізації державного майна й регулює його оцінку та діяльність оцінювачів, то з участю в таких процесах АРМА було все складніше.

У санкційних процесах Агентство брало вельми ситуативну участь – воно мало б розшукувати російські активи та управляти арештованим у кримінальних справах майном. У травні 2022 року АРМА також отримало повноваження купувати військові облігації за арештовані кошти, які знаходяться на рахунках органу.

Із запровадженням санкційного механізму держава випрацювала практику, коли активи підсанкційних осіб арештовували в рамках кримінальних проваджень та передавали в управління АРМА. Так трапилося, зокрема, з активами Михайла Шелкова (ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат»), Віктора Януковича (ТОВ «Танталіт»), Віктора Кононова (ПрАТ «Вінницяпобутхім») та Андрія Молчанова (ТОВ «Аерок»). Вочевидь це могло бути повʼязане з тим, що ефективних заходів забезпечення потенційних санкцій на той час ще не було. 

Великих успіхів в роботі з навалою російських арештованих активів АРМА не продемонструвало. У 2022-му відсутність якісно випрацюваних механізмів прозорого відбору управителів та загальна недовіра до керівництва Агентства призвела взагалі до питання про ліквідацію цього органу. Тож не дивно, що в політичних перегонах про те, хто буде опікуватися санкційними активами, «переміг» Фонд держмайна, якому і доручили це питання, змінивши законодавство про санкції.

Тут відразу зазначимо, що питання конфіскації майна росіян є комунікаційно привабливим і дає відповідальному держоргану значний вплив. Через це АРМА під новим керівництвом вирішило повернути собі втрачені позиції.

Чи є суперечності між кримінальними та санкційними справами

TI Ukraine із самого початку скептично поставилася до використання кримінального арешту для забезпечення санкційних справ, адже кримінальне провадження не повинно використовуватися виключно як допоміжний механізм для санкційної конфіскації майна. Події треба розслідувати, і при цьому, звісно, конфіскація майна в межах санкційних справ не замінює собою повноцінну кримінальну відповідальність — винні мають понести покарання повною мірою, а не лише у фінансовому плані.

Такий підхід розділяє й Апеляційна палата ВАКС, і це ми побачили у рішенні про відмову апеляційної скарги АРМА на ухвалу ВАКС про забезпечення позову зі стягнення активів Віктора Медведчука та Оксани Марченко. Судді вказали, що санкційний механізм не є тотожним і не може заміщуватись заходами забезпечення кримінального провадження, визначеними КПК України, зокрема арештом майна. А застосування санкції не скасовує обов`язку держави проводити кримінальне переслідування та притягувати винних до відповідальності, враховуючи при цьому факт вже застосованої санкції.

Тут треба нагадати, що мета передачі арештованого майна до АРМА полягає у його збереженні, допоки суд не вирішить долю кримінального провадження. І вже після вироку суду його можуть або конфіскувати в дохід держави, або повернути власнику. Тобто турботи Агентства про арештовані активи повинні існувати до того часу, поки актив перебуває у власності приватної особи — юридичної або фізичної. І стягнуте в дохід держави за санкційним законодавством майно вже явно не потрапляє в категорію приватної власності.

До того ж у законодавстві існує підхід про «пріоритет кримінального арешту», спрямований на те, щоб власники активів не могли через суди інших юрисдикцій блокувати управління арештованими активами. Однак закон про санкції вніс уточнення в цей підхід та передбачив, що арешт активів, заборони щодо них чи перебування в заставі не заважають ВАКС стягнути їх в дохід держави, а ФДМУ надалі провести щодо них реєстраційні дії. Це дозволяє стверджувати, що рішення ВАКС про стягнення активу переважає арешт майна.

Однак для АРМА рух в напрямку такого підходу означав би остаточний програш у «битві за російські активи» тобто втрату популярної та привабливої теми, яка мала б викликати підтримку громадськості, а її ж так бракує Агентству. І тому керівництво цього органу використовує ті можливості, які має: наполягає на захисті прав працівників арештованих бізнесів, а також наголошує на важливості кримінального провадження, що, як ми бачимо, суперечить чинним законодавчим нормам. 

В арсеналі Агентства є приклад заводу «Вінницяпобутхім», яким з квітня 2023 року управляє TOB «Крайтекс-Сервіс». Опираючись на цей кейс, АРМА веде активну комунікаційну кампанію про те, що держава не зможе отримати коштів від реалізації санкційних активів, поки парламент не схвалить запропоновані Агентством зміни у проєкті закону №10069. Цим проєктом пропонують визначити роль АРМА в управлінні підсанкційними активами, долучити відомство до процедур примусового вилучення та реалізації об’єктів права власності рф та її резидентів — тобто певною мірою повернути ті повноваження, які в Агентства забрали у травні 2023-го.

І буквально наприкінці грудня до арсеналу таких об’єктів доєдналися активи подружжя Медведчука та Марченко, які АРМА бурхливо продає з початку 2024 року. ВАКС заборонив реалізацію, оскільки Мінʼюст висловив сумніви в тому, що можна буде виконати судове рішення про санкцію після того, як АРМА продасть всі активи й покладе кошти на свої рахунки в очікуванні кінцевого рішення у кримінальній справі. Або ж поки арешт цього майна не скасують, що теж можливо.

Таким чином, звʼязок між кримінальними та санкційними справами стосується майна, яке держава хоче конфіскувати. Закон про санкції чітко визначає пріоритети, тому АРМА не повинне заважати стягненню в дохід держави активів, бо ж кримінальний арешт поступається санкційній конфіскації. А оскільки за кордоном санкційна конфіскація ще не відпрацьована, потрібно ще досліджувати, чи будуть інші держави виконувати рішення ВАКС про санкції щодо активів, які знаходяться за кордоном.

І тому суперечності між цими процесами мають певною мірою штучний характер, що також вказує на непереконливість аргументів АРМА про те, що саме воно має виконувати рішення про санкції. Розглянемо ці тези Агентства на прикладі заводу «Вінницяпобутхім» — його вже понад 5 місяців не можуть продати через мінливу позицію органу досудового розслідування, а також необґрунтовано жорстку позицію АРМА. 

Що ж відбувається з «Вінницяпобутхім»?

Як ми вже зазначали, саме спираючись на кейс цього заводу, яким управляє «Крайтекс-сервіс», АРМА активно комунікує про проблеми, що можуть виникнути з підсанкційними активами. 

Активи підприємства «Вінницяпобутхім» були арештовані та передані до АРМА у липні 2022 року. За версією слідства, керівники цього заводу разом із власником «НКС-Груп» домовились незаконно вивезти продукцію зі складу у Вінниці на окуповану росією територію України.

У липні 2024 року ВАКС задовольнив позов Мінʼюсту стягнення корправ підприємства «Вінницяпобутхім» у дохід держави. Рішення набрало законної сили 1 серпня цього року. Але замість того, щоб передати актив ФДМУ протягом 5 робочих днів, як це вимагає законодавство, АРМА розпочало цей процес лише в середині вересня.

При цьому, за даними судового реєстру, в кримінальному провадженні, де арештували активи «Вінницяпобутхім», особливо нічого не відбувається: жодній особі не повідомили про підозру, та не проводяться слідчі дії, зокрема через те, що АРМА не надає слідчим документи. Це лише підтверджує нашу тезу, що в кримінальному порядку очікувати швидкої конфіскації санкційних активів не варто.

У відповідь на закиди про неможливість Фонду держмайна перебрати на себе управління заводом АРМА у грудні 2024 року вказує: «після проведення робочих нарад та офіційних звернень до ФДМУ та органу досудового розслідування встановлено факт неможливості реалізації Фондом санкційного активу, арешт на який не може бути знято у звʼязку з визнанням його речовим доказом в рамках кримінального провадження». Однак всі активи санкційних осіб, які передавалися до АРМА в управління, є апріорі речовими доказами — іншими активами Агентство не може управляти відповідно до КПК України. 

Чинний арешт у кримінальному провадженні дійсно є перешкодою для реалізації підсанкційних активів, адже серед інших заборон та обтяжень унеможливлює їх приватизацію. Але у справі «Вінницяпобутхім» арешт на корпоративні права скасували ще у жовтні 2024 року за клопотанням ФДМУ. У грудні 2024 року також скасовані арешти на будівлі заводу та кошти підприємства вже за клопотанням самого заводу. При цьому прокурор не заперечував проти задоволення цих клопотань.

І тут нас дивує непослідовність позиції органу досудового розслідування, адже у листопаді 2024 року суд відмовив у скасуванні арешту на виробниче обладнання та інше майно «Вінницяпобутхім». Примітно, що проти такого скасування чомусь заперечував прокурор. Змістовних доводів для відмови в арешті з ухвали ми не побачили, а сама ухвала виглядала досить шаблонною, адже суд вказав, що заявник не довів необґрунтованість накладення арешту та не надав доказів того, що потреба в арешті відпала.

Питання скасування арештів активів, що реалізуються в рамках кримінальних проваджень, не нове. Для цього в порядку реалізації арештованих активів АРМА вказано, що продаж таких активів є підставою для вжиття визначених законом заходів зі скасування їх арешту таких активів, адже в такому арешті немає потреби. 

Ідентичний підхід можна було б запровадити у процесі управління санкційними активами, який також врегульований у підзаконному акті. У такому випадку жодні додаткові закони для продажу санкційних активів були б не потрібні. Однак за такого підходу передавати повноваження з реалізації підсанкційних активів АРМА було б непотрібно теж, тому Агентство такий підхід навряд чи влаштує.

Найчастіше судді в кримінальних справах, де фігурують санкційні активи, враховували, що потреба в кримінальному арешті відпала, а тому скасовували його, коли актив стягнули в дохід держави за рішенням ВАКС. Але у справі «Вінницяпобутхім» ми побачили різну практику одного і того ж суду, а також досить неконструктивну позицію АРМА.

Які арештовані у кримінальних провадженнях активи підсанкційних осіб вже продали?

Із 4 реалізованих нині підсанкційних активів лише один був арештований у кримінальному провадженні. Йдеться про завод «ПентоПак», який у червні цього року продали за понад 103 млн гривень. 

Наприкінці 2022 року майно та корпоративні права цієї компанії передали в управління АРМА, але Агентство за майже рік не встигло відібрати управителя. Після конфіскації, як і у випадку з «Вінницяпобутхім», арешти стали перешкодою для виконання судового рішення про стягнення в дохід держави та здійснення управління активом, тож ФДМУ звернувся до суду щодо їх скасування. 

Примітно, що сторона обвинувачення, яку представляли слідчий ДБР та прокурор Офісу Генеральної прокуратури, не заперечувала проти скасування арешту, тож проблем з їх зняттям не виникало.

Втім, численні арешти у кримінальних провадженнях залишаються одною з головних перепон для оперативного отримання активів в управління Фонду держмайна. Наприклад, у межах підготовки до приватизації лише по одному активу — підсанкційній компанії «АЕРОК» — було скасовано сім арештів у різних кримінальних провадженнях. В середині грудня відбувся аукціон з приватизації цього активу, але процедура продажу ще не завершена.

Які перспективи?

Скасування арештів на стягнуті в дохід держави санкційні активи має відбуватися у тісній взаємодії ФДМУ та органу досудового розслідування. Саме ці дві інституції повинні забезпечувати, щоб виконання рішення про санкцію якомога менше впливало на працівників бізнесів та інтереси добросовісних контрагентів. А реалізація повноважень АРМА, коли актив вже за рішенням суду знаходиться у власності держави, не повинна перешкоджати цим процесам. 

Крім того, подальше перебування активів під арештом після конфіскації фактично нівелює користь від неї – активи неможливо перереєструвати в державну власність та реалізувати. Тож стягнення активів в дохід держави варто визначити підставою для скасування їх арешту за відсутності подальшої потреби в ньому. Це полегшить набуття державою контролю над такими активами, тому треба внести відповідні зміни до законодавства.

Проте замість роботи над ефективним рішенням наявного виклику ми спостерігаємо, як прагнення окремих державних органів «демонструвати» свою ефективність виходить на інший рівень. І для того, щоб законодавчого закріпити наділення АРМА невластивими йому повноваженнями, вже навіть зареєстрований проєкт закону №10069. Це все тоді, як операційні спроможності Агентства не дозволяють йому ефективно опрацьовувати навіть ті активи, які надходять до нього в рамках кримінальних проваджень. Нагадаємо, що АРМА витрачає майже півтора року лише на запуск конкурсів з пошуку управителів.

Розмова про чергову зміну порядку управління санкційними активами може відбуватися лише тоді, коли вона буде дійсно необхідною. І це точно не повинно полягати в наділенні нереформованого АРМА новими, не властивими йому повноваженнями.

Матеріал написаний у співпраці з Наталією Січевлюк та Андрієм Швадчаком — юридичними радниками Transparency International Ukraine.