Як є зараз?

Наразі чинний КПК України, зокрема ч. 3 ст. 233, так урегульовує процес «легалізації» невідкладного обшуку:

• власник чи володілець обшукуваного житла або іншого володіння не бере участі у розгляді клопотання про невідкладний обшук;
• не допускається апеляційне оскарження ухвал про дозвіл або відмову у наданні дозволу на невідкладний обшук;
• не деталізовано, протягом якого строку слідчий та прокурор повинні подати клопотання про надання дозволу на проведений невідкладний обшук;
• не передбачено спеціального строку повернення вилученого під час невідкладного обшуку майна — у разі відмови в його подальшій легалізації.

Крім цього, у ст. 214 КПК України про підстави та початок досудового розслідування передбачено, що кримінальні провадження розпочинаються за будь-якими заявами про вчинення  кримінального правопорушення — відмова у прийнятті такої заяви не допускається.

Що пропонують змінити?

Альтернативний законопроєкт №15488-3, підтриманий нардепами у першому читанні, пропонує такі оновлення щодо невідкладного обшуку:

• власнику чи володільцю обшукуваного житла або ж іншого володіння надається можливість брати участь у розгляді клопотання про невідкладний обшук;
• надається можливість апеляційного оскарження ухвал про дозвіл або відмову у наданні дозволу на невідкладний обшук;
• встановлюється 72-годинний строк на подання слідчим чи прокурором клопотання про невідкладний обшук до слідчого судді та 3-денний строк на його розгляд;
• врегульовується, що тимчасово вилучене майно під час невідкладного обшуку повертається після непогодження прокурором клопотання про такий обшук або відмови слідчого судді у наданні дозволу на такий обшук;

Також автор документа нардеп Сергій Іонушас пропонує надати право слідчим та прокурорам відмовляти у відкритті кримінального провадження, якщо в заяві недостатньо відомостей про вчинене кримінальне правопорушення.

Які переваги альтернативного законопроєкта №15488-3?

Врегулювати невідкладні обшуки пропонується одразу в п’яти законопроєктах, чотири з яких альтернативні — це підтверджує нагальність проблеми. Вони показують два різні підходи до змін: одні намагаються посилити гарантії наступного судового контролю, але одночасно створюють нові ризики для ефективності розслідування (№15488) та допустимості доказів (№15488-1 та №15488-2); інші виходять далеко за межі предмета основного законопроєкту (№15488-4). 

Рішення Комітета ВРУ з питань правоохоронної діяльності підтримати альтернативний законопроєкт №15488-3 авторства Сергія Іонушаса в першому читанні з доопрацюваннями на пдіставі ст. 116 Закону України «Про Регламент Верховної Ради»  є правильним рішенням

Він містить саме ті процесуальні механізми — участь особи в наступному судовому контролі та апеляційний перегляд — відсутність яких була одним із центральних застережень до основного законопроєкту №15488. 

Хоча деякі його положення також потребують коригування, ця версія є найкращою основою для якісних змін до інституту судового контролю за невідкладними обшуками. Вона прямо реагує на ключову проблему основного проєкту та надає володільцю майна право брати участь у розгляді клопотання про дозвіл на проведений обшук.

Крім цього, законопроєкт №15488-3 в порівнянні з основним законопроєктом системніше підходить до повернення тимчасово вилученого майна під час невідкладного обшуку, адже наразі жодних підстав для повернення такого майна в КПК України не передбачено. Законопроєкт же пропонує, що вилучене майно в ході невідкладного обшуку повертатиметься за постановою прокурора або ухвалою суду про відмову в дозволі на такий обшук.

Які ризикові положення слід вилучити з альтернативного законопроєкту?

Альтернативний законопроєкт Сергія Іонушаса №15488-3 має достатньо позитивних нововведень, які підвищують якість контролю за невідкладними обшуками та оглядами, а також за повернення тимчасово вилученого майна під час таких обшуків чи оглядів. Передусім позитивної оцінки заслуговує надання володільцю такого майна можливості брати участь у засіданні під час розгляду дозволу на невідкладний обшук чи огляд. 

Проте сам законопроєкт має деякі недоліки та упущення, які, на наш погляд, слід виправити.

1. Апеляційне оскарження ухвал про невідкладний обшук чи огляд

Одним із найкритичніших застережень до альтернативного проєкту закону №15488-3 є відкриття можливості в апеляційному порядку оскаржувати ухвали про дозвіл або відмову у наданні дозволу на невідкладний обшук чи огляд.

Дійсно, ще з у 2006 року ЄСПЛ у справі «Пантелеєнко проти України» фіксував за Україною порушення статті 13 Конвенції з прав людини через відсутність у володільця обшукуваного майна національного інструменту захисту від порушення права на повагу до житла, гарантованого статтею 8 Конвенції. Найактуальніші застереження з цього питання ЄСПЛ виклав у 2025 році у справі «Корнієць та інші проти України», де зазначено, що національне (українське) законодавство не надає можливості власнику чи користувачу майна взяти участь у розгляді клопотання про дозвіл на вже проведений (невідкладний) обшук чи огляд.

Науковці вважають, що перевірка законності та обґрунтованості такого обмеження під час майбутніх судових стадій процесу може й не стати ефективним засобом відновлення порушених прав, через що об’єктивно необхідно застосувати оперативний механізм здійснення такої перевірки.

Альтернативний законопроєкт №15488-3 дійсно виправляє цей недолік, прямо надаючи право особі, в житлі чи іншому володінні якої було проведено обшук і огляд, брати участь у розгляді клопотання слідчого або прокурора про дозвіл на проведення невідкладного обшуку чи огляду.

Разом з цим автор проєкта пропонує також надати можливість апеляційного оскарження ухвал про дозвіл на обшук чи огляд та ухвал про відмову в дозволі на такі заходи. 

Пропозиції з надання права на таке апеляційне оскарження уже містилися у деяких попередніх законопроєктах, зокрема під №13599. Однак така пропозиція видається передчасною та має ризик перевантаження апеляційних судів, а також загрожує створенням нерівних умов для володільців майна, яке обшукували в звичайному порядку — на підставі ухвали суду.

Крім цього, особи, у яких проводили невідкладний обшук, за цим законопроєктом і так будуть наділені правом представити свою позицію перед слідчим суддею, тобто цим буде запроваджений національний інструмент захисту від порушення права на повагу до приватності.

Тому з альтернативного законопроєкта слід виключити можливість апеляційного оскарження ухвал про дозвіл або відмову у наданні дозволу на невідкладний обшук чи огляд.

2. Наслідки пропуску строку отримання дозволу на невідкладний обшук чи огляд

Одна з найбільш доречних пропозицій альтернативного проєкту закону №15488-3 — запровадити чіткий строк на подання слідчим чи прокурором клопотання про надання дозволу на проведення невідкладного обшуку після його проведення. 

Пропонується встановити, що таке клопотання подається не «невідкладно», а не пізніше 72 годин з моменту проведення відповідної слідчої дії.

Аналіз судової практики та наукового доробку свідчить, що сторона обвинувачення після проведення таких невідкладних слідчих дій не завжди так само невідкладно звертається до слідчого судді із клопотанням про надання дозволу на їх проведення. Так, у одній зі справ слідчий звернувся до слідчого судді з клопотання про дозвіл на невідкладний обшук лише через 5 днів після проведеного обшуку. При цьому у тексті рішення відсутнє обґрунтування, чому слідчий не мав можливості зробити це «невідкладно», ба більше, йшлося про справу про незаконне поводження зі зброєю.

Верховний Суд постановою у справі №466/525/22 вказав: «довільне виконання правила про невідкладний ретроспективний судовий контроль, тобто з пропуском строку, що був об`єктивно для цього потрібен, не відповідає критерію «невідкладності», якщо наявні в матеріалах кримінального провадження обставини не свідчать про об`єктивні й нездоланні перешкоди звернутися з відповідним клопотанням якнайшвидше, та є порушенням приписів ч. 3 ст. 233 КПК».

Як стверджують науковці, така практика, як правило, залишається поза належною процесуальною оцінкою слідчих суддів, що фактично призводить до легалізації результатів обшуку з порушенням вимог закону.

Однак саме собою встановлення 72-годинного строку не може дисциплінувати сторону обвинувачення, оскільки за його пропуск не настає жодних негативних наслідків. Фактично нова норма про строк матиме декларативний характер.

У зв’язку з потребою забезпечити якнайшвидший ретроспективний судовий контроль за втручанням у право на повагу до приватного і сімейного життя необхідно встановити, що подання клопотання з пропуском строку має бути підставою для повернення такого клопотання, якщо сторона обвинувачення не доведе існування об’єктивних і нездоланних перешкод для своєчасного звернення.

3. Початок досудового розслідування на підставі заяви

Дискусії навколо безумовного обов’язку слідчого або прокурора прийняти заяву про вчинення кримінального правопорушення і почати розслідування точаться не перший рік. З одного боку його скасування розвантажить органи досудового розслідування від потреби реєструвати та потім закривати кримінальні провадження, розпочаті на підставі абсолютно беззмістовних заяв. З іншої — почастішають випадки необґрунтованих відмов у початку розслідування за реальними фактами кримінальних правопорушень.

Статистика Державної судової адміністрації також демонструє, що за 2025 рік слідчі судді з 42270 поданих скарг на відмову у реєстрації кримінальних проваджень 25066 разів визнавали, що правоохоронці неправомірно відмовилися зареєструвати провадження, і лише у 8662 випадках визнали відмову небезпідставною.

Дійсно, статистика з одного боку доводить, що кількість безпідставних відмов слідчих та прокурорів приймати заяву переважає над обґрунтованими, однак з іншого боку вона підтверджує якість судового контролю за цим питанням.

Автори пропонують розвантажити правоохоронні органи, створивши попередній фільтр, за яким слідчий та прокурор будуть перевіряти заяву на наявність у ній «обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення». Законопроєкт також пропонує дати пояснення, що заява повинна мати: «достатню сукупність відомостей, які дають змогу слідчому, дізнавачу, прокурору зробити обґрунтований висновок про наявність у діях або бездіяльності особи суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом України».

І загалом така пропозиція заслуговує на підтримку, однак критерії відсіювання заяв видаються надміру жорсткими. Буквальне сприйняття цих положень означає, що реєструватися буде лише та заява, у якій чітко розписано увесь склад кримінального правопорушення, що нереалістично для середньостатистичних громадян.

Більш доречною є пропозиція, щоб у заяві містилися дані, які дають змогу слідчому та прокурору зробити обґрунтований висновок про наявність саме події кримінального правопорушення, а не всіх елементів складу злочину.

Тож слід передбачити, що заява про кримінальне правопорушення реєструється у разі, якщо у ній обґрунтовано наявність події правопорушення, оскільки доведення наявності ознак складу, а це, зокрема, умисел особи на вчинення кримінального правопорушення, може стати надмірним тягарем для потерпілого чи заявника.

Чого варто уникати при доопрацюванні законопроєкта №15488-3?

Важливо, щоб після прийняття альтернативного законопроєкта №15488-3 за основу при доопрацюванні у його зміст не потрапили проблемні пропозиції  основного та інших альтернативних законопроєктів.

Зокрема ідеться про передбачений в основному законопроєкті №15488 обов’язок для прокурора обов’язково вказувати в постанові про проведення невідкладного обшуку такі дані:

• відомості про «конкретне, індивідуально визначене майно, щодо якого у кримінальному провадженні зібрано достатньо доказів, які дають обґрунтовані підстави вважати, що таке майно має або може мати ознаки речового доказу»;
• реальність «конкретної та безпосередньої загрози знищення, пошкодження або втрати» такого майна;
• неможливість отримати ухвалу слідчого судді про дозвіл на проникнення до житла чи іншого володіння особи через ризик втрати такого майна.

Такі зміни можуть нівелювати значення «невідкладності» обшуку чи огляду, ускладнивши його проведення, що зрештою також збільшить ризик знищення майна, зокрема доказів.

Альтернативний законопроєкт №15488-1 Сергія Власенка також має суттєві ризики. Майже будь-яке відходження від вимог проведення невідкладного обшуку незалежно від його характеру та істотності пропонується пов’язувати з недопустимістю всіх безпосередньо і похідно отриманих доказів. Верховний Суд неодноразово наголошував, що «не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону зумовлює недопустимість доказу … для визнання доказу недопустимим на підставі ч. 1 ст. 87 КПК суд повинен указати, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу». Запропоновані зміни можуть спричинити ситуації, коли кримінальні провадження будуть закриватися або особи будуть виправдовуватися виключно через незначні формальні порушення.

Законопроєкт №15488-2 Антоніни Славицької та Олександра Ткаченка у частині невідкладного проникнення переважно відтворює основний проєкт, а тому зберігає його ключові проблеми, серед яких вимога щодо конкретного, індивідуально визначеного майна. Одночасно він пропонує значно ширші зміни до КПК: застосовувати загальні засади кримінального провадження при прогалинах у законі виключно в інтересах сторони захисту, що може порушити системність цих засад і принцип змагальності. А також визнавати недопустимим будь-який доказ, отриманий із порушенням процесуального порядку, незалежно від характеру та істотності порушення. Це перекручує підхід змістовної оцінки недопустимості доказів, який наразі підтримується, у тому числі Верховним Судом.

Законопроєкт №15488-4 Григорія Мамки виходить далеко за межі питання невідкладних обшуків: він одночасно змінює повноваження прокурора позбавляючи його права проводити слідчі дії, правила проведення слідчих і негласних слідчих дій, тимчасовий доступ, початок досудового розслідування та інші інститути КПК. 

Тож при доопрацюванні основного законопроєкт слід уникати ризикових положень, передбачених у законопроєктах №15488, №15488-1, №15488-2, №15488-4.

Висновки

Інститут невідкладних обшуків уже не перший рік потребує реформування, і законопроект №15488-3 зможе стати хорошою основою для виправлення найкритичніших прогалин, на які зокрема звертав увагу ЄСПЛ.

Тож Transparency International Ukraine підтримує прийняття законопроєкта №15488-3 в другому читанні за умови його доопрацювання. Під час його доопрацювання відповідно ст. 116 Закону України «Про Регламент Верховної Ради» необхідно врахувати наші рекомендації:

• виключити можливість апеляційного оскарження ухвал про дозвіл або відмову у наданні дозволу на невідкладний обшук чи огляд;
• встановити, що подання клопотання з пропуском строку має бути підставою для відмови у задоволенні клопотання про проведення обшуку, якщо сторона обвинувачення не доведе існування об’єктивних і нездоланних перешкод для своєчасного звернення;
• передбачити, що заява про кримінальне правопорушення реєструється у разі, якщо у ній обґрунтовано наявність події правопорушення, а не всього складу правопорушення;
• уникати ризикових положень, передбачених у законопроєктах №15488, №15488-1, №15488-2, №15488-4.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

Як є зараз?

Реформування інституту судових експертиз — це давня та невирішена проблема української юстиції. І причиною цьому залишається зокрема те, що:

• в Україні не існує незалежної експертної установи, яка б спеціалізувалася на експертних дослідженнях у кримінальних провадженнях, підслідних НАБУ, хоча  такі профільні інституції функціонують при інших відомствах — МВС, Держприкордонслужба, СБУ;
• відсутні окремі законодавчі механізми реагування на факти тиску на експертів;
• строк на проведення експертизи будь-якою експертною установою становить за загальним правилом 90 днів з можливістю його продовження;
• не у всіх експертних установах передбачена можливість та критерії пріоритезації експертних досліджень;
• розподіл експертних досліджень між експертами здійснюється керівником установи, а не автоматизованою системою;
• мінімальний задекларований законодавством посадовий оклад експерта становить 10 прожиткових мінімумів, хоча дія цієї норми уже 8 років зупинена законами про бюджет і тепер така винагорода може бути нижча;
• у Реєстрі методик проведення судових експертиз публікується лише перелік таких методик без уточнення їх змісту;
• приватні експертні установи не мають права проводити жодні криміналістичні експертизи.

Що пропонується основним законопроєктом?

Основний законопроєкт запровадить незалежний експертний центр, робота якого буде орієнтована пріоритетно на справи НАБУ та САП, а також забезпечить кращі фінансові та матеріально-технічні умови для інших експертів. 

Для цього автори пропонують:

• реорганізувати Науково-дослідний центр незалежних судових експертиз (НДЦСЕ) з урахуванням вимог закону, який буде проводити судову експертизу в окремій категорії справ, зокрема у корупційних та пов’язаних з корупцією справах, за критеріями підслідності НАБУ;
• забезпечити гарантії незалежності НДЦНСЕ через створення при ньому Наглядової ради, яка складатиметься з 5 членів (з них 3 від міжнародників) і проводитиме конкурсний відбір директора такого центру. Також планується запровадити незалежну атестацію та притягнення до дисциплінарної відповідальності експертів, аудит центру кожні 2 роки, окреме фінансування тощо;
• передбачити процедуру реагування на факти тиску на експертів;
• передбачити для НДЦНСЕ скорочений строк на проведення експертизи у 60 днів з можливістю його продовження;
• надавати за рішенням директора НДЦНСЕ пріоритет на проведення експертиз для НАБУ та САП;
• забезпечити автоматизований розподіл досліджень між експертами НДЦНСЕ;
• підвищити мінімальні посадові оклади до 40 прожиткових мінімумів для експертів НДЦНСЕ та до 30 для експертів інших установ із забороною їх зменшення законами про бюджет;
• публікувати у Реєстрі методик проведення судових експертиз не лише перелік методик, а й їх зміст, за винятком інформації з обмеженим доступом;
• надати право приватним експертним установам проводити в НДЦНСЕ деякі криміналістичні експертизи, перелік яких визначить Мін’юст.

Які переваги пропонованих змін основного законопроєкту?

Основний законопроєкт пропонує комплексне розв’язання однієї з найгостріших проблем, що супроводжує складні корупційні та пов’язані з корупцією справи НАБУ та САП, а саме відсутність у Бюро доступу до незалежної судової експертизи. На неї неодноразово звертали увагу Єврокомісія, МВФ та інші міжнародні партнери, від яких залежить вступ України до Європейського Союзу та отримання фінансової підтримки.

Дорожня карта з питань верховенства права також акцентує на тому, що НАБУ повинно мати ефективний доступ до неупереджених, своєчасних та якісних судових експертиз. Незалежні експертизи для НАБУ сприятимуть якісному розслідуванню справ, яке може надалі створити умови для повернення злочинного майна, зокрема коштів платників податків, якими посадовці хотіли нажитися. І наразі саме відсутність таких експертиз, за словами керівника САП, прямо впливає на швидкість та якість притягнення корупціонерів до кримінальної відповідальності.

Від експертних висновків у складних корупційних справах часто залежить можливість встановити розмір збитків, походження активів і зміст фінансових операцій, дослідження документів та цифрових доказів. Відповідно, якість і швидкість експертиз безпосередньо впливають як на перспективи доведення обвинувачення, так і на можливість повернення державі активів, одержаних злочинним шляхом.

Останній приклад зі справи «Феміда» та «Форест Гамп», з перших уст самого ж фігуранта підтверджує те, що надання НАБУ незалежної експертизи спричинить йому і його ймовірній пособниці надзвичайно багато проблем.

Головна перевага основного законопроєкту — створення інституційно незалежної системи експертиз для справ НАБУ та САП. НДЦНСЕ матиме окреме фінансування, спеціальний порядок управління та власні гарантії незалежності. Його директора обиратимуть на конкурсі, а звільнити його можна буде лише з визначених законом підстав. Це принципово відрізняється від чинної моделі, за якої керівників державних експертних установ призначає та звільняє Мін’юст або інше відомство. Водночас Наглядова рада із залученням міжнародних експертів створюватиме додатковий запобіжник від політичного чи адміністративного втручання в діяльність Центру.

Незалежність установи доповнюється персональними гарантіями для самих експертів НДЦНСЕ. Їх атестація та притягнення до дисциплінарної відповідальності здійснюватимуться окремими Експертно-кваліфікаційною комісією та Дисциплінарною палатою, що має зменшити можливості тиску на експерта через загрозу звільнення, втрати кваліфікації чи дисциплінарного переслідування. У випадку неправомірного впливу експерт також буде зобов’язаний повідомити про нього директора або Наглядову раду.

До цих гарантій додається гідне матеріальне забезпечення працівників центру. Законопроєкт пропонує встановити мінімальний посадовий оклад експертів НДЦНСЕ на рівні 40 (133120 грн у 2026 році) прожиткових мінімумів, а експертів інших державних установ — 30 (99840 грн у 2026 році) прожиткових мінімумів. Це має допомогти залучати та утримувати кваліфікованих фахівців і водночас зменшити корупційні ризики, пов’язані з низькою оплатою праці. Особливо актуально це з огляду на те, що заробітна плата експертів становить 25-30 тис. грн, а гарантований законом оклад на рівні хоча б 10 прожиткових мінімумів фактично не застосовується з 2018 року через щорічне зупинення цієї норми законами про Державний бюджет.

Ще одна важлива зміна — усунення ручного розподілу досліджень між експертами. Наразі конкретного виконавця у державних експертних установах, як правило, визначає керівник. Законопроєкт натомість запроваджує автоматизований розподіл експертиз між експертами НДЦНСЕ. Це істотно звужує адміністративну дискрецію та ускладнює можливість заздалегідь передати чутливе дослідження «потрібному» експерту.

Не менш суттєвим є прискорення проведення експертиз. Тривале очікування експертних висновків є одним із факторів затягування складних розслідувань НАБУ, як це було, наприклад, у багатоепізодному провадженні, пов’язаному, серед іншого, з можливим впливом на експертизи у справі щодо «труби Медведчука» — тоді слідству було необхідно провести одразу декілька різнопланових експертиз. 

До проблеми строків додається і ризик витоку інформації. Через побоювання передчасного розголошення матеріалів слідства НАБУ в певних випадках змушене відкладати їх передання експертам. 

Створення ж окремої установи з підвищеними гарантіями незалежності разом зі скороченням базового строку проведення експертиз з 90 до 60 днів та можливістю пріоритезації найбільш нагальних досліджень має зменшити обидва ці ризики.

Нарешті, законопроєкт може підвищити передбачуваність та можливості для перевірки експертних висновків. Оприлюднення змісту методик проведення судових експертиз, крім інформації з обмеженим доступом, дозволятиме сторонам та суду перевіряти, яким способом отримано висновок і чи відповідає проведене дослідження встановленій методиці. Це також має сприяти уніфікації експертної практики та зменшенню випадків, коли аналогічні дослідження призводять до істотно різних результатів без належного наукового обґрунтування.

Таким чином, позитив законопроєкту полягає не просто у створенні ще однієї державної експертної установи. Він пропонує змінити саму модель проведення експертиз у топкорупційних справах: захистити установу від зовнішнього адміністративного впливу, експерта — від персонального тиску, конкретну експертизу — від ручного розподілу, а розслідування — від надмірних затримок.

Законопроєкт деталізує механізм переходу від існуючого Науково-дослідного центру судових експертиз Міністерства юстиції до незалежного НДЦНСЕ, що є додатковою перевагою документа. Кабінету Міністрів України відводиться три місяці з дня набрання Законом чинності, щоб забезпечити прийняття рішення про реорганізацію (перетворення) чинного Центру відповідно до нових вимог, а також на формування Наглядової ради у визначеному Законом порядку — тобто саме на цьому етапі має запрацювати ключовий запобіжник незалежності у вигляді наглядового органу з міжнародною участю. У цей же тримісячний строк уряд мав би під час підготовки проєкту Закону про Державний бюджет на 2027 рік передбачити окрему бюджетну програму видатків на забезпечення діяльності НДЦНСЕ, що є практичною гарантією окремого фінансування установи, та забезпечити ухвалення підзаконних актів і приведення нормативної бази міністерств у відповідність із новим Законом. 

Міністерству юстиції відведено п’ять місяців на затвердження Статуту НДЦНСЕ відповідно до вимог Закону. Ще протягом шести місяців Мін’юст має провести інвентаризацію методик проведення судових експертиз — як тих, що вже внесені до Реєстру методик, так і тих, застосування яких здійснюється поза ним. Це дасть змогу виявити всі методики з обмеженим доступом та підстави для такого обмеження, а також забезпечить оприлюднення методик у Реєстрі, крім інформації з обмеженим доступом, у формі відкритих даних з можливістю безоплатного перегляду. Таким чином, законопроєкт не лише декларує принцип прозорості методик, а й встановлює конкретний часовий та інституційний механізм його реалізації.

Чому альтернативні законопроєкти слід відхилити?

Альтернативні законопроєкти за авторства депутата Сергія Власенка та депутата Володимира Кабаченка не пропонують створення для НАБУ окремої судово-експертної установи або будь-яких інших законодавчих пропозицій, які б надати Бюро реальний доступ до своєчасних, незалежних та якісних судових експертиз. Ці законопроекти практично однакові за винятком деяких окремих положень. 

Фактично обидва документи не пропонують змін, щоб забезпечити якісні експертизи для топкорупційних справ, оскільки жоден з ризиків впливу на експертів не усувається. Як і ними не виконуються міжнародні зобов’язання України в частині надання НАБУ доступу до якісних експертиз.

Замість цього альтернативні документи пропонують формально закріпити в Законі України «Про Національне антикорупційне бюро України» ті ж права, які й так надані детективам НАБУ кримінальним процесуальним законодавством: самостійно призначати експертизу та визначати перелік питань, що ставляться перед експертом. Тобто ця норма не змінює абсолютно нічого.

Крім цього, значний блок змін присвячений дерегуляції судово-експертної діяльності, зокрема скасуванню процедури атестації. Обидва автори альтернативних законопроєктів пропонують надати право проводити судові експертизи «фізичним особам, які володіють спеціальними знаннями, необхідними для надання висновку з досліджуваних питань, та мають стаж професійної діяльності у відповідній сфері знань не менше п’яти років». Тобто будь-яка фізична особа, у деяких сферах навіть без вищої освіти, зможе надавати експертні висновки.

Подібна практика дійсно поширена в іноземних юрисдикціях: поряд із експертами, які мають спеціальний статус, до проведення експертиз можуть залучатися й інші фахівці ad hoc, а надані ними висновки можуть визнаватися належними експертними доказами. Водночас допуск таких експертів, як правило, не скасовує потреби контролювати їхню компетентність: вона має бути підтверджена або попередньо відповідною професійною чи реєстраційною процедурою, або безпосередньо під час їх залучення у конкретному провадженні. Так само відсутність спеціальної атестації не виключає застосування інших механізмів забезпечення належної поведінки та відповідальності експерта. 

У низці іноземних правопорядків також відсутнє властиве українському кримінальному процесу чітке розмежування процесуального статусу експерта і спеціаліста. Це дозволяє залучати експертами ширше коло осіб, компетентність яких підтверджується не спецстатусом, а знаннями та навичками.

Водночас запропонована нардепами Власенком та Кабаченком модель не пропонує найкращі міжнародні практики, дозволяючи залучати будь-яких фізичних осіб, з достатніми досвідом та практикою до проведення експертизи. При цьому законопроєкти навіть не встановлюють, хто саме буде відповідальний за їх квазіатестацію — перевірку відповідності стажу, практичних навичок та знань.

Інший важливий аргумент наведено у дослідженні щодо кваліфікації судових експертів. У ньому  вказано, що спеціалізовані знання судового експерта не слід ототожнювати лише зі знаннями в галузі науки і техніки, що лежать в основі формування класів, видів, типів та підтипів. На думку автора, без знання загальних наукових засад судової експертизи та її процесуального забезпечення неможливо належним чином провести дослідження та задокументувати його результати так, щоб висновок експерта був допустимим і надійним доказом.

Модель законопроєктів Власенка та Кабаченка недоопрацьована, вона пропонує «деліцензування» судово-експертної діяльності без адекватної альтернативи перевірки як суб’єктивної, так і об’єктивної компетенції експерта. Як наслідок це може відкрити простір для зловживань, зменшити довіру до висновків судових експертів, перевантажити судовий процес перевіркою достовірності таких висновків.

Що гірше, законопроєкт 15569-2 нардепа Кабаченка ще й намагається у Закон України «Про судові експертизи» в обхід КПК України додати норми про недопустимість усіх доказів, які сторона обвинувачення відмовилася надати стороні захисту для проведення експертизи.

Альтернативні зміни також пропонують дерегулювати порядок та підстави для притягнення судових експертів до дисциплінарної відповідальності. За дисциплінарні проступки каратимуть лише тих експертів, які перебувають у трудових чи службових відносинах, інші ж такій відповідальності не підлягатимуть. 

При цьому із Закону України «Про судові експертизи» Власенко та Кабаченко пропонують повністю виключити статті, присвячені експертно-кваліфікаційним комісіям, які також відповідальні за накладення на експертів дисциплінарних стягнень.

Дерегуляція сфер судових експертиз дійсно потрібна Україні, однак підхід до цього процесу повинен враховувати та мінімізувати всі супутні ризики. Такий же рівень дерегуляції без обґрунтованої альтернативної моделі лише збільшить корупційні ризики, зменшить якість судово-експертних висновків та ускладнить їх використання у судах.

Що слід удосконалити в основному законопроєкті

Основний проєкт Закону пропонує дійсно якісні зміни, які зможуть реально вплинути на ефективність та результативність розслідувань НАБУ та САП. Однак, аби  за наявних умов довести його до максимально можливого ідеалу, слід удосконалити такі два аспекти.

1. Уточнити перелік проваджень, у яких НДЦНСЕ може проводити експертизи

Основним законопроєктом пропонується додати у ч. 1 ст. 7-2 Закону України «Про судову експертизу» оновлення про створення незалежної експертної установи НДЦНСЕ, що проводитиме судові експертизи у таких категоріях справ:

• кримінальних провадженнях щодо корупційних злочинів та кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією, передбачених ст. 45 КК України, а також ст. 206-2, 209, 211 КК України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України;
• справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (цивільна конфіскація).

Таким чином, запропонована редакція ч. 1 ст. 7-2 Закону України «Про судову експертизу» фактично не надасть НАБУ можливість проводити незалежні експертизи в НДЦНСЕ в усіх підслідних Бюро справах. 

Річ у тім, що до підслідності НАБУ також за певних умов входять справи за ст. 384, 385, 386, 387, 388, 396 КК України (ч. 7 ст. 216 КПК України), справи за ст. 354, 364-370 КК України, якщо їх вчичить працівник Бюро (абз. 4 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК України) та іншими статтями КК України, якщо відповідне рішення прийме директор НАБУ за погодження керівника САП (абз. 3 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК України).

Тож щоб максимально покрити можливість проведення експертиз у всіх справах НАБУ формулювання слід доповнити так, щоб НДЦНСЕ проводив судові експертизи саме у кримінальних провадженнях, які розслідує НАБУ, зокрема підслідність яких визначена за НАБУ, а також у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

1. Деталізувати окремі технічні положення законопроєкту

Щодо повідомлення про тиск — закон встановлює лише обов’язок експерта повідомити протягом двох робочих днів Директора НДЦНСЕ (або Наглядову раду, якщо тиск чинить сам Директор), але не визначає жодної подальшої процедури. Немає строку, протягом якого Директор/Наглядова рада має відреагувати на це повідомлення, немає переліку можливих заходів реагування (відсторонення від справи, передача іншому експерту, звернення до правоохоронних органів), немає обов’язку повідомити НАБУ-САП як сторону провадження про факт втручання в роботу експерта.

Щодо вищої освіти члена Наглядової ради (ч. 3 ст. 17-1) — формулювання «вища освіта у сфері права, судової експертизи, аудиту, фінансового контролю» також викликає питання, оскільки «судова експертиза» не є окремою галуззю знань чи спеціальністю в українському Переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти. Тобто незрозуміло, який саме диплом підтверджуватиме відповідність цій вимозі, і це може створити підстави для довільного тлумачення при формуванні списку кандидатів.

Тож у законопроєкті слід визначити строк розгляду відповідного повідомлення про факти тиску на експертів, орієнтовний перелік заходів реагування, а також обов’язок інформувати НАБУ та САП про факт втручання. Також варто уточнити вимогу до освіти члена Наглядової ради відповідно до Переліку галузей знань і спеціальностей. 

Висновки

Transparency International Ukraine підтримує прийняття основного законопроєкту №15569 за основу для подальшого доопрацювання його положень до другого читання. Документ має вагомий потенціал стати розв’язанням тривалої проблеми з доступом НАБУ та САП до вчасних, незалежних та якісних судових експертиз.

Водночас для повної реалізації запропонованих нововведень необхідно врахувати такі наші рекомендації:

• чітко поширити компетенцію НДЦНСЕ на усі кримінальні провадження, які розслідує НАБУ;
• уточнити окремі технічні речі: механізм реагування на факти тиску на експертів, визначивши строк розгляду відповідного повідомлення, орієнтовний перелік заходів реагування, а також обов’язок інформувати НАБУ та САП про факт втручання. Також варто уточнити вимогу до освіти члена Наглядової ради відповідно до Переліку галузей знань і спеціальностей.

Врахування цих зауважень дозволить зберегти сильні сторони законопроєкту та створити більш цілісну й передбачувану модель судово-експертної діяльності.

Альтернативні законопроєкти №15569-1 та №15569-2 не заслуговують на підтримку через свою неефективність та ризик дестабілізації сфери судових експертиз, тож їх необхідно відхилити.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

Тиск СБУ на суддів і слідство

Керівник САП розповів, що СБУ системно тисне на суддів через погрози родичам, скасування бронювання й мобілізацію. І все для того, щоб домогтися потрібних рішень у справах детективів НАБУ.

Таким чином, проблема з тиском на правоохоронні антикорупційні органи, що проявилася напередодні картонкових протестів, не зникла, і хоч про неї говорять менше, це все ще чинить перепони.

Спроба взяти САП під контроль через конкурс на заступника

Клименко стверджує, що один зі сценаріїв встановлення контролю над САП — виграти конкурс на заступника керівника, в якому зараз відбувається прийом документів. У цьому конкурсі вже відбуваються деякі скандали. Після цього, за словами Клименка, зацікавлені особи вже не будуть оперативно проводити конкурс на керівника. Тоді частина повноважень очільника САП буде за Генпрокурором.

Такий ризик можливий. Ми уже маємо досвід, коли майже два роки САП не мала повноцінного керівника, а тодішня Генеральна прокурорка Ірина Венедіктова гальмувала деякі справи, а справу Татарова взагалі практично злила. І на плівках у справі «Форест Гамп» фігурантка Ірина Мудра теж згадувала про цей конкурс.

Відсутність політичної волі

На запитання, чи є в держави політична воля боротися з корупцією, керівник САП відповів прямо і без застережень — такої немає. З огляду на динаміку виконання антикорупційних зобов’язань в межах виконання плану “Качки-Кос” та рекомендацій Єврокомісії, ці твердження, на жаль, відповідають дійсності.

Інституційна залежність САП від Генпрокурора

Попри процесуальну самостійність САП, розслідування щодо нардепів досі потребує погодження Генерального прокурора — Клименко визнає, що це суттєво обмежує можливості антикорупційної прокуратури.

Тут варто нагадати, що розширення повноважень керівника САП — ще одне із євроінтеграційних зобов’язань, зрушень у виконанні якого за майже рік після останнього звіту Єврокомісії ми так і не побачили.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії. 

Як є зараз?

Наразі застосування положень КПК України у розслідуванні та судовому розгляді  топкорупційних справ показало можливості для зловживань та затягувань, що створює необґрунтовані перешкоди для притягнення до кримінальної відповідальності.

Щодо строків досудового розслідування після повідомлення про підозру:

1. наразі за п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження може бути закрито через те, що справу направили до суду з пропуском досудового розслідування навіть на 1-3 дні;
2. окремого механізму, за яким потерпілий або сторона захисту можуть звернутися до слідчого судді з вимогою зобов’язати прокурора завершити досудове розслідування після спливу відповідного строку, КПК України не передбачає, однак зобов’язує прокурора відповідно до ст. 308 реагувати на недотримання розумних строків слідства;
3. максимальний строк досудового розслідування після повідомлення про підозру становить 12 місяців;
4. продовжити строк досудового розслідування до 3 місяців може керівник прокуратури, а до 6 та 12 місяців — лише слідчий суддя.

Щодо запобігання зловживанням процесуальними правами:

1. систематичне неприбуття захисника за викликом, зокрема, на судові засідання, не закріплено чітко як самостійна підстава для залучення захисника з безоплатної правничої допомоги (БПД). Також у законі прямо не заборонено подавати та розглядати деякі клопотання, заяви та скарги, які були подані повторно або ж містять образливі чи непристойні вислови;
2. суд часто змушений відкладати засідання через неявку деяких учасників кримінального провадження навіть без поважних причин. А формально в законі не закріплено, що для реалізації права на захист обвинуваченого достатньо хоча б одного із його захисників. Залучення ж нового захисника або прокурора, навіть якщо в судовому процесі беруть участь попередні, часто є підставою для відкладення засідання;
3. зупинення судового провадження через мобілізацію обвинуваченого можливе лише у справах щодо тяжких та особливо тяжких корупційних злочинів, якщо буде доведено неможливість безпосередньої його участі через здійснення заходів з оборони України;
4. у разі затягування судового розгляду прямо не передбачено повноваження головуючого судді обмежувати виступ сторін під час судових дебатів і останнього слова.

Щодо продовження строку дії обов’язків як елемента запобіжних заходів, то чинний закон дозволяє суду покладати на підозрюваного чи обвинуваченого будь-які з перелічених у ч. 5 ст. 194 КПК України процесуальних обов’язків у зв’язку із застосуванням запобіжного заходу максимум на 2 місяці з можливістю продовження.

Щодо підслідності НАБУ та повноважень по міжнародній взаємодії:

1. субʼєктна підслідність НАБУ прямо не передбачена щодо корупційних та пов’язаних з корупцією кримінальних правопорушень, вчинених керівництвом ДБР, Офісу Президента України, державних, військових та військово-цивільних адміністрацій областей та міст Києва та Севастополя, особами вищого начальницького складу БЕБ та ДБР, а також заступниками керівників, членами наглядових рад, членами виконавчих органів (правління, дирекції) державних та комунальних суб’єктів великого підприємництва. А механізм передачі справ за підслідністю до НАБУ жодним чином не врегульований;
2. керівник САП не має права самостійно без Генерального прокурора створювати спільні слідчі групи у межах міжнародного співробітництва, а також самостійно надсилати запити на екстрадицію.

Що пропонується в законопроєктах?

Законопроєкт №15333 пропонує три блоки змін.

1. Щодо строків досудового розслідування після повідомлення про підозру:

• виключити з переліку підстав для закриття кримінального провадження сплив строків досудового розслідування після повідомлення про підозру (п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України);
• запровадити механізм, за яким у випадку спливу строку досудового розслідування потерпілий або сторона захисту матимуть право звернутися до слідчого судді з проханням зобов’язати прокурора завершити досудове розслідування;
• збільшити до 18 місяців максимальний строк досудового розслідування після повідомлення про підозру;
• встановити, що строк досудового розслідування після повідомлення про підозру до 6 та до 12 місяців продовжує керівник органу прокуратури, а до 18 — слідчий суддя.

1. Щодо запобігання зловживанню процесуальними правами:

• дозволити залучати захисника з БПД у випадку, якщо захисники підозрюваного чи обвинуваченого систематично (двічі і більше) не з’являються на виклики слідчого, прокурора чи суду;
• дозволити суду не розглядати клопотання про застосування заходів забезпечення, клопотання під час судового розгляду, а також апеляційні та касаційні скарги, заяви про перегляд рішень за нововиявленими або виключними обставинами, якщо такі заяви, скарги і клопотання були подані повторно чи мають образливі або непристойні висловлювання;
• дозволити продовжувати судовий розгляд за відсутності деяких учасників кримінального провадження, які були належно повідомлені, але не прибули на виклик, при цьому їм надається можливість викласти свою позицію письмово та заявити її на наступному засіданні;
• формально закріпити, що для забезпечення права на захист участь у засіданні всіх захисників обвинуваченого не є обов’язковою — достатньо присутності хоча б одного;
• встановити, що судове засідання не буде відкладатися через потребу новим прокурорам чи захисникам ознайомитися з матеріалами справи, якщо попередні прокурори чи захисники продовжують брати участь в засіданні;
• закріпити у ст. 335 КПК право суду зупиняти судове провадження за обвинуваченням у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення у випадку, коли  обвинувачений проходить військову службу та не має можливості брати участь у суді;
• надати можливість суду при виявленні зловживання учасником процесуальними правами обмежити тривалість будь-якого його виступу.

1. Щодо оптимізації процесу продовження строку обов’язків пропонується надати можливість суду до 6 місяців забороняти підозрюваному (обвинуваченому), до якого застосовано запобіжний захід, виїжджати за кордон, виїжджати з певних населених пунктів (районів, областей), відвідувати певні території, спілкуватися з окремими особами, а також зобов’язувати прибувати за викликом та повідомляти про зміну місця проживання чи місця роботи.

Законопроєкт №15334 пропонує розширити підслідність НАБУ та врегулювати питання повноважень керівника САП таким чином:

• поширити підслідність НАБУ на корупційні та пов’язані з корупцією кримінальні правопорушення, вчинені керівництвом ДБР, Офісу Президента України, державних, військових та військово-цивільних адміністрацій областей та міст Києва та Севастополя, особами вищого начальницького складу БЕБ та ДБР, а також заступниками керівників, членами наглядових рад, членами виконавчих органів (правління, дирекції) державних та комунальних суб’єктів великого підприємництва;
• врегулювати передачу справ за підслідністю до НАБУ, встановивши строк на передання матеріалів та прийняття рішення прокурором про визначення такої підслідності;
• надати повноваження керівнику САП створювати спільні слідчі групи у межах міжнародного співробітництва, а також надсилати самостійно запити на екстрадицію.

Які є переваги пропонованих змін

Зареєстровані законопроєкти можна вважати закономірною реакцією на ті проблеми, що перешкоджають ефективному розслідуванню та судовому розгляду кримінальних проваджень. Вони майже повністю усувають ризики закриття проваджень за строками розслідування, проблему використання процесуальних прав на шкоду процесу, а також заповнюють частину процесуальних прогалин.

Скасування можливості закрити справу через сплив строку розслідування

Строки досудового розслідування були встановлені «поправками Лозового», які прийняли у 2017 році. Вони, наче б то, мали допомогли від невиправдано тривалого кримінального переслідування, однак виглядає, що проблеми з тиском на бізнес не вирішились. Їх часткове скасування у 2023 році не вирішило проблему повністю, адже в законодавстві залишилася норма, передбачена п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, яка й досі дозволяє закривати кримінальні провадження через формальний сплив строків досудового розслідування навіть на 1-3 дні.

Останній показовий приклад — справа Дубневича про заволодіння коштами Укрзалізниці. 26 травня 2026 року ВАКС задовольнив клопотання захисту та закрив з цієї причини кримінальне провадження щодо екснардепа Ярослава Дубневича та спільників щодо заволодіння ними 93 млн грн «Укрзалізниці». Цю справу закривають не вперше — у вересні 2022 року ВАКС уже закривав її за аналогічною підставою.

ТІ Ukraine під час моніторингу ВАКС підкреслювала, що закриття кримінального провадження є непропорційною реакцією та приводом для маніпуляцій та зловживань. Єврокомісія прямо вказала, що з КПК України треба вилучити положення про автоматичне закриття кримінальних проваджень через сплив строків досудового розслідування — тобто остаточно прибрати той елемент «поправок Лозового», який досі діє.

У цьому контексті не менш важливим нововведенням може стати запровадження максимального 18-місячного строку досудового розслідування після повідомлення про підозру, якщо розслідування вимагає проведення значного обсягу слідчих (розшукових) та процесуальних дій, а також міжнародного співробітництва. Навіть більша тривалість розслідування дозволяється законодавством європейських країн, наприклад Латвії чи Італії.

Створення запобіжників від зловживань та затягувань

Дотепер українське кримінальне правосуддя не має належних заходів реагування на зловживання, через що може серйозно гальмуватися розслідування та розгляд, і деякі недобросовісні учасники цим активно користуються.

В останньому звіті з моніторингу справ ВАКС команда TI Ukraine ідентифікувала, що найчастіше під час їх розгляду до зловживань вдається сторона захисту, всіляко затягуючи слухання через: необґрунтовані відводи, неявки учасників процесу, необґрунтовано тривалі виступи та подання аналогічних заяв і клопотань.

Через ці зловживання значна частина справ ВАКС перебувала або перебуває під ризиком закриття. Чи не найгучніший серед цих прикладів — епізод газової «справи Онищенка» Романа Насірова, де використали необґрунтовано тривалі виступи, мобілізацію обвинуваченого, неявки захисників тощо. У результаті справа завершилася вироком лише за декілька днів до спливу строків давності притягнення Насірова до відповідальності.

Законопроєкт №15333 пропонує реальні інструменти боротьби з такими явищами, зокрема можливість: зупиняти необґрунтовано тривалі виступи та встановлювати час на виступ, продовжити судове засідання за відсутності деяких учасників та залучати нових захисників чи прокурорів, залучати захисника БПД, якщо найманий адвокат не з’явився двічі поспіль, не розглядати судом однотипні та образливі клопотання, закріпити на постійній основі в ст. 335 КПК України неможливість автоматичного зупинення судового розгляду лише через мобілізацію обвинуваченого.

Іноземний досвід також підтверджує, що запропоновані зміни є цілком застосовними та ефективними.

Поширення підслідності НАБУ на більшу кількість топпосадовців

Разом з комплексом процедурних змін, народні депутати у законопроєкті №15334 пропонують поширити підслідність НАБУ на:

• керівництво ДБР, Офісу Президента України, державних, військових та військово-цивільних адміністрацій областей та міст Києва та Севастополя;
• осіб вищого начальницького складу БЕБ та ДБР;
• заступників керівників, членів наглядової ради, виконавчих органів (правлінь, дирекцій) державних та комунальних суб’єктів великого підприємництва.

Показово, що два роки тому НАБУ викрило у ймовірній корупції ексзаступника керівника Офісу Президента Андрія Смирнова. І сторона захисту намагалася використати недосконалість КК та КПК України, аби довести перед слідчим суддею, що НАБУ не має права розслідувати проти нього справу. Зокрема через те, що посади Смирнова немає у переліку справ, підслідних НАБУ, передбаченому ч. 5 ст. 216 КПК України. Також на розширенні підслідності на всі топпосади наполягала Єврокомісія.

Разом із цим депутати вдосконалюють механізм та строки витребування та передачі справ за підслідністю до НАБУ. 

Що слід удосконалити

Попри те, що обидва законопроєкти вирішують велику частину актуальних проблем, окремі положення, на наш погляд, слід удосконалити із тим, щоб у майбутньому використовувати їх у практиці.

Не передавати прокурорам судовий контроль за продовженням строків

Повернення керівникам органів прокуратури повноважень продовжувати строки досудового розслідування до 6 та 12 місяців створює ризики для зменшення рівня судового контролю за дотриманням розумних строків досудового розслідування. Адже запропонований підхід передбачає ухвалення такого рішення представником сторони обвинувачення, яка має процесуальний інтерес у продовженні розслідування.

Це послаблює принцип змагальності сторін. Судовий контроль у таких питаннях є гарантією того, що продовження строків буде обґрунтованим, пропорційним і необхідним.

Конституційний Суд не висловлював свою позицію щодо необхідності судового контролю за продовженням строків досудового розслідування. Але загалом його позиція в питанні такого контролю зводиться до того, що принцип правовладдя робить обов’язковим судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу.  Саме собою кримінальне провадження є передумовою для застосування найжорстокіших обмежень прав та свобод людини, у порівнянні з будь-яким іншим правовим процесом. Тому судовий контроль за продовженням строків досудового розслідування, від яких залежить тривалість застосування таких обмежень, є не менш важливою гарантією дотримання прав та свобод людини під час кримінального переслідування.

Такі пропозиції також можуть викликати сумніви з погляду конституційної заборони звужувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод під час ухвалення нових законів або внесення змін до чинних. Тому продовження строків досудового розслідування до 6, 12 і 18 місяців має залишатися в компетенції слідчого судді.

Вдосконалити наявний механізм контролю за розумними строками розслідування

Разом із вилученням автоматичного закриття справ через сплив строків розслідування (п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України) автори законопроєкту пропонують надати учасникам кримінального провадження право звернутися до слідчого судді з клопотанням про зобов’язання прокурора завершити досудове розслідування.

Схоже положення було в урядовому законопроєкті №12367. Тоді TI Ukraine звертала увагу, що це може створити суттєве додаткове навантаження на судову систему. Аби зменшити навантаження, а також системно вдосконалювати законодавство, зміни слід вносити не у ст. 284 КПК України, яка регулює перелік підстав для закриття кримінального провадження, а до ст. 308, яка регулює порядок оскарження недотримання слідчим чи прокурором розумних строків. А саме, якщо прокурор вищого рівня відмовить у задоволенні скарги, зацікавлена особа зможе звернутись до слідчого судді, який повинен мати можливість поставити ті рішення, які пропонуються народними депутатами до ст. 284 КПК України.

Крім цього, можна прямо визначити, що докази, здобуття яких ініційоване поза межами строку досудового розслідування (з окремими винятками), є недопустимими. Це може бути запобіжником від зловживань і належним стимулом у розслідуваннях. 

Відтак доцільніше не створювати новий механізм, а вдосконалити вже наявні інструменти.

Чіткіше врегулювати зупинення судового провадження через військову службу

У 2025 році після “раптової” мобілізації Насірова, парламент обмежив можливість зупиняти розгляд тяжких та особливо тяжких корупційних справ лише через формальне перебування обвинуваченого на військовій службі. У таких провадженнях суд має встановити, що обвинувачений об’єктивно не може брати участь у судовому провадженні, зокрема дистанційно, через безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України.

Законопроєкт №15333 пропонує перенести цю логіку до ст. 335 КПК України та поширити її не лише на тяжкі й особливо тяжкі корупційні злочини, а й на інші кримінальні провадження. Загалом це правильний підхід.

Водночас запропоноване формулювання залишається надто широким. Воно може дозволити зупиняти судовий розгляд і в тих випадках, коли обвинувачений перебуває у місці, де його участь у засіданні дистанційно є реальною і не перешкоджає виконанню військових обов’язків.

Тому доцільно передбачити, що зупинення судового розгляду можливе лише у випадку, коли обвинувачені не мають об’єктивної можливості брати участь в судових засіданнях через реальну залученість до заходів з оборони України безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій рф території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, та які виконують бойові (спеціальні) завдання. 

Дозволити суду накладати грошове стягнення за неявки без поважних причин

Посилити протидію зловживанню процесуальними правами може грошове стягнення для тих захисників, які не зʼявляються за викликом до суду без поважних причин. Адже статистика одного лише ВАКС показує, що другою найпопулярнішою причиною відкладення засідань є неприбуття захисника — за 5 років роботи з цих причин було відкладено 588 засідань.

У межах моніторингу справ ВАКС TI Ukraine неодноразово спостерігала, як неявка захисників у судові засідання серйозно впливає на розумні строки судового розгляду справи. Яскравими прикладами цього були засідання у справі щодо колишньої міністерки юстиції часів Януковича та справі щодо суддів Окружного адміністративного суду Києва.

Тож, крім підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого та інших учасників, закономірно також надати дозвіл суду штрафувати захисників, які без поважних причин не з’являються на судові засідання.

Дозволити керівнику САП розпочинати розслідування проти нардепів

Разом зі змінами повноважень керівника САП щодо міжнародної правової допомоги, логічно усунути перепону у розслідуванні справ щодо народних депутатів. Ідеться про те, що розпочати розслідування щодо народних обранців може лише Генеральний прокурор.

Такі зміни є однією із важливих вимог ЄС. Також ми неодноразово спостерігали, як це може гальмувати розслідування, а з ним і применшувати якість та кількість зібраних доказів. Один із перших помітних прикладів справи проти нардепа стало розслідування щодо Олександра Юрченка. У вересні 2020 року НАБУ публічно повідомляло, що направило Генеральній прокурорці Ірині Венедіктовій матеріали та проєкт підозри для реєстрації провадження та повідомлення про підозру. Проте в Офісі Генпрокурора тоді відповіли, що не вбачають достатніх підстав для реєстрації провадження.

Аби уникнути подібних випадків, слід надати повноваження керівнику САП самостійно без Генерального прокурора розпочинати розслідування щодо народних депутатів.

Висновки

Загалом законопроєкти №15333 та №15334 є системною і назрілою відповіддю на окремі проблеми, які роками заважали ефективному розслідуванню та судовому розгляду топкорупційних справ — від автоматичного закриття проваджень через формальний сплив строків до процесуальних зловживань і прогалин у підслідності НАБУ. Звичайно, для вирішення всіх, змін потрібно значно більше.

TI Ukraine підтримує ухвалення обох законопроєктів, оскільки вони наближають Україну до виконання вимог Ukraine Facility, Дорожньої карти з питань верховенства права та «плану Качки-Кос». Водночас під час розгляду в комітеті й залі варто вдосконалити низку моментів.

У законопроєкті №15333:

• зберегти судовий контроль за продовженням строків досудового розслідування до 6, 12 і, у разі ухвалення цього законопроєкту, 18 місяців;
• посилити наявні механізми реагування на порушення розумних строків, зокрема через вдосконалення ст. 308 КПК України, яка передбачає порядок оскарження недотримання розумних строків слідчим чи прокурором, встановивши чіткі наслідки для випадків бездіяльності прокурора після спливу строків;
• прописати норму, за якою зупиняти судове провадження через військову службу стало б можливо, лише коли обвинувачений об’єктивно не може брати участь у засіданнях, зокрема дистанційно, через безпосередню участь у заходах з оборони України;
• дозволити накладати на захисників грошове стягнення за неявку.

У законопроєкті №15334 додати положення, яке дозволить керівнику САП розпочинати кримінальні провадження щодо народних депутатів.

Точкове доопрацювання цих положень дозволить зберегти баланс між ефективністю кримінального переслідування та гарантіями прав учасників процесу.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

Як є зараз?

Чинний КК України наразі визначає, що перебіг давності зупиняється лише тоді, коли особа ухилилася від досудового розслідування або суду. При цьому, наприклад, військова служба обвинуваченого, через яку можуть зупинити судове провадження щодо нього, не зупиняє перебіг строків давності.

Направлення справи до суду теж не зупиняє перебігу строків давності. Понад те, строки продовжують спливати аж до набрання вироком законної сили — до спливу 30 днів на апеляційне оскарження або до завершення апеляційного розгляду.

Які є переваги пропонованих змін?

Законопроєкт №15354 реагує на те, що у низці справ НАБУ спливають строки давності, про що ми неодноразово згадували у межах багаторічного проєкту моніторингу справ Вищого антикорупційного суду. І так часто стається через значний час на міжнародну правову допомогу, тривале виконання експертиз, із запізнілою передачею справи до НАБУ чи зловживанням учасниками судових справ своїми процесуальними правами.

Так, у жовтні 2025 року ВАКС закрив кримінальне провадження щодо ексміністра інфраструктури Андрія Пивоварського через сплив строків давності. У липні цього року ВАКС закрив через строки давності справу Людмили Солотви, яку обвинувачували у пособництві Насірову. Справа самого Романа Насірова також була на межі закриття. Вона розглядалася у двох інстанціях 6,5 років і супроводжувалася численними затягуваннями з боку захисту, через що Насіров отримав вирок за декілька днів до закінчення визначеного КК України десятирічного строку давності.

Схожа проблема проявляється і в інших резонансних провадженнях, наприклад, у  справа ОГХК, у якій один з обвинувачених мобілізувався, що майже повністю паралізувало нормальний судовий розгляд. А поки повноцінного судового розгляду не відбувається, строки давності у ній спливають.

Тому сама ідея законопроєкту є правильною, адже строки давності не повинні перешкоджати притягненню до відповідальності осіб, які перебувають на військовій службі. А завершення апеляційного розгляду не має стати моментом, коли обрахунок таких строків припиняється.

Якщо справа вже передана до суду, державі варто не втратити можливість отримати рішення по суті лише через те, що судовий розгляд триває довго, або учасники процесу його затягують. Це особливо важливо для корупційних справ.

Що слід удосконалити

Переривання, а не зупинення строків давності може дати більше гарантій учасникам судових процесів  

Автори законопроєкту пропонують визначити, що строки зупиняються з направленням обвинувального акта до суду лише у тяжких та особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушеннях. Підстава ж для відновлення строків давності лише одна – винесення ухвали суду про повернення обвинувального акта. 

Однак у КК України визначено, що спеціальний недиференційований строк давності, після закінчення якого особа, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності навіть у разі ухилення від правосуддя, становить 15 років. Такий висновок у 2023 році підтвердила і Велика Палата Верховного Суду. Ідентичний строк встановлено для особливо тяжких кримінальних правопорушень, а для тяжких – 10 років. Відтак із запропонованих змін випливає, що у порівнянні з чинним регулюванням вдастся «виграти» лише 5 додаткових років для тяжких корупційних злочинів.

Разом із тим, треба вказати на не зовсім вдалу композицію внесених змін. Відповідно до запропонованої редакції ч. 2 ст. 49 КК України, речення «У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку — п’ять років» розташоване одразу після опису нової підстави зупинення — мобілізації чи прийняття на військову службу за контрактом. Відповідно це формулювання — «з’явлення особи із зізнанням» та «затримання» — з огляду на зміни буде стосуватись мобілізації особи, а не (як певно задумували автори) ухилення особи від досудового розслідування або суду. 

Скриншот з порівняльної таблиці пропонованих змін до КК України

Ця редакційна неточність створює реальний ризик неоднозначного тлумачення нової норми.

Окрім цього, сам підхід щодо зупинення строку давності направленням обвинувального акту до суду створює додаткові проблеми:

• відсутня змістовна норма щодо підстав відновлення перебігу строку давності. Адже повернення обвинувального акта не так часто трапляється у практиці НАБУ та САП;
• поширення цього правила лише на справи про тяжкі та особливо тяжкі корупційні кримінальні правопорушення  — це неточне та безпідставне звуження. У такому разі поза реакцією законодавця залишаються нетяжкі корупційні та повʼязані з корупцією злочини, передбачені ст. 366-2 та 366-3, ч. 1 і 2 ст. 369-2, ч. 1 ст. 369, ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 191.

З огляду на це більш збалансованим рішенням було б не зупиняти строки давності з моменту направлення обвинувального акта до суду, а переривати їх перебіг. Або ж визначити, що вони будуть тривати до моменту постановлення вироку суду першої інстанції.

Такий підхід дозволить зберегти стимул для сторін і суду розглядати справу без невиправданих затягувань, але водночас не допустить ситуацій, коли справа вже розглянута по суті, вирок ухвалено, однак особу звільняють від відповідальності лише тому, що строки давності спливли на етапі апеляційного перегляду. При цьому, якщо перебіг строку давності триватиме до моменту постановлення вироку суду першої інстанції, то суд слід наділити якісними інструментами протидії зловживанню процесуальними правами.

Зміни положень щодо строків давності мають стосуватись усіх корупційних та повʼязаних з корупцією правопорушень

Автори законопроєкту пропонують зупиняти строки давності у разі військової служби лише тоді, коли справу розслідує НАБУ або її направив до суду прокурор САП.

Проблема в тому, що корупційні та топкорупційні справи подекуди розслідують не лише НАБУ, а й ДБР, Нацпол та БЕБ. за статистикою більшість вироків щодо корупції виносять місцеві суди за матеріалами цих органів, і хоч вони переважно менш складні, та їх значно більше. За останньою статистикою за 2025 рік місцеві суди засудили 3268 осіб за вчинення корупційних та повʼязаних з корупцією кримінальних правопорушень, передбачених приміткою до ст. 45 КК України.

Оскільки КК України уже містить перелік таких кримінальних правопорушень, то для більшої системності правового регулювання логічніше зупиняти перебіг строків давності через мобілізацію підозрюваних/обвинувачених не лише у справах НАБУ та САП, а у всіх справах щодо кримінальних правопорушень, передбачених приміткою до ст. 45 КК України.

Крім цього, у законопроєкті №15333 пропонується вдосконалити підстави для зупинення судового розгляду, поширивши їх не лише на обвинувачених у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного кримінального правопорушення, а на всі кримінальні провадження. Відтак складно простежити чітку логіку, чому перебіг строків давності має зупинятись у разі військової служби лише тоді, коли справу розслідує НАБУ або її направив до суду прокурор САП. 

Таким чином, слід поширити зупинення строків через мобілізацію фігурантів на всі кримінальні провадження щодо корупційних та пов’язаних з корупцією кримінальних правопорушень, передбачені приміткою до ст. 45 КК України.

Регулювання строків давності вимагають комплексних змін 

Враховуючи, що автори законопроєкту визнають проблеми з урегулюванням строків давності, слід забезпечити комплексне оновлення цього інституту.

TI Ukraine в межах моніторингу справ ВАКС системно досліджувала питання строків давності у корупційних справах і дійшла до висновків, що строки давності притягнення до кримінальної відповідальності треба вдосконалювати в кількох напрямках: 

• пропорційно посилити кримінальну відповідальність за окремі кримінальні правопорушення, що призведе до збільшення строків давності; 
• встановити додаткові підстави для зупинення перебігу строку давності, наприклад міжнародна правова допомога в кримінальному провадженні; 
• змінити кінцеву точку обрахунку строку давності притягнення до кримінальної відповідальності (не до набрання законної сили вироком суду, а до постановлення вироку першою інстанцією).

Після порівняння строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за різні корупційні злочини в країнах-членах ЄС та Україні можемо зробити висновок, що в нас за окремі діяння строки давності невиправдано короткі. Найбільше це стосується перешкоджання здійсненню правосуддя, але також і хабарництва в державному секторі (статті 368 та 369 КК України), хабарництва в приватному секторі (стаття 354 КК України), торгівлі впливом (стаття 369-2 КК України) та зловживання повноваженнями (стаття 364 КК України).

Крім цього, законодавство іноземних держав та міжнародні рекомендації свідчать про значно ширший перелік підстав для зупинення строків давності. Зокрема, Модельний закон ООН про співпрацю у кримінальних справах 2007 року передбачає зупинення перебігу строку давності на час виконання запиту про взаємну правову допомогу. Кримінальне законодавство держав-членів ЄС додатково виокремлює як підстави для зупинення наявність імунітету та інших передбачених законом перешкод для переслідування, неповнолітність або хворобу передбачуваного правопорушника, передачу справи на додаткове розслідування. До підстав переривання строків у низці юрисдикцій відносять початок кримінального переслідування, видачу міжнародного або європейського ордеру на арешт, офіційне визнання особи підозрюваною, а також будь-яке процесуальне повідомлення особі — повістку, виклик, проведення очної ставки.

З огляду на наведене, слід розглянути можливість розширити перелік підстав для зупинення строку давності принаймні у частині проведення процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва. Водночас таке розширення має супроводжуватися відповідними гарантіями проти зловживань з боку органів досудового розслідування — зокрема, наданням суду, який вирішуватиме питання про звільнення від кримінальної відповідальності, повноваження перевіряти обґрунтованість та реальність відповідних процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва.

Тому для вдосконалення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності слід пропорційно збільшити покарання за окремі корупційні кримінальні правопорушення, а також як підставу для зупинення їх перебігу  додати вчинення процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва.

Висновки

Загалом законопроєкт №15354 є певною відповіддю на проблеми, які вже неодноразово виникали під час розгляду корупційних справ. Ми рекомендуємо Верховній Раді прийняти законопроєкт №15354 за основу з доопрацюванням. 

До другого читання текст проєкта закону слід доопрацювати в таких питаннях:

1. не зупиняти строки давності з моменту направлення обвинувального акта до суду, а натомість або переривати їх перебіг, тобто починати обраховувати заново, або ж визначити, що такі строки будуть тривати до постановлення вироку суду першої інстанції;
2. поширити зупинення строків через мобілізацію фігурантів на всі кримінальні провадження щодо корупційних та пов’язаних з корупцією кримінальних правопорушень, передбачені приміткою до ст. 45 КК України;
3. пропорційно збільшити покарання за окремі корупційні кримінальні правопорушення, а також  додати як підставу для зупинення їх перебігу вчиненням процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

Як є зараз?

Більшість статей розділу КПК України, присвячених міжнародному співробітництву, не змінювалися ще з моменту прийняття кодексу у 2012 році. На той час цифровізація не була глобальним пріоритетом, а практика міжнародного співробітництва не набула такого  поширення, аби ідентифікувати слабкості його правового регулювання. 

Тож наразі чинні положення багато в чому відстають від технологічного прогресу та нових юридичних підходів до міжнародної правової допомоги — особливо у сфері конфіскації активів з іноземних держав та взаємодії з учасниками кримінального процесу, які перебувають за кордоном.

Щодо обміну матеріалами у межах міжнародного співробітництва. Чинне законодавство дозволяє в паперовій формі обмінюватися запитами та матеріалами справ під час міжнародного співробітництва. Це суттєво сповільнює взаємодію України з державами-партнерами у боротьбі зі злочинністю, оскільки вимагає суттєвих часових затрат.

Щодо захисту інформації у межах міжнародного співробітництва. Наразі інформація, яка обробляється у межах міжнародного співробітництва, не має чітких гарантій захисту від розголошення, особливо коли таке співробітництво не потребує відкриття кримінального провадження в Україні.

Щодо міжнародного розшуку. КПК України прямо не визначає момент, з якого особа вважається такою, що перебуває у міжнародному розшуку.

Щодо виконання вироків ВАКС. Хоча ВАКС розглядає топкорупційні справи як спеціалізований суд, окремі питання виконання його вироків, як-то умовно-дострокове звільнення засудженого від відбування покарання чи заміна невідбутої частини покарання більш м’яким, дотепер потрапляють на розгляд саме до місцевих судів за правилами статті 539 КПК України, а не до ВАКС.

Щодо конфіскації та спеціальної конфіскації майна за кордоном. КПК України не містить достатньо деталізованого механізму встановлення місцезнаходження за кордоном майна, яке підлягає конфіскації або спеціальній конфіскації. При цьому наразі не врегульовано залучення АРМА для розшуку та арешту майна за кордоном під час виконання рішень про конфіскацію.

Щодо допиту із-за кордону. Допитати свідків чи потерпілих, які перебувають за кордоном, можливо лише з приміщення суду за місцем їх перебування, через що щоразу слід надсилати відповідний запит компетентним органам іноземної держави у порядку надання міжнародної правової допомоги. Лише на час дії воєнного або надзвичайного стану допит свідка чи потерпілого став можливий напряму через відеоконференцзв’язок з будь-якого місця.

Що пропонується в законопроєкті?

Законопроєкт №14292 пропонує доволі широкий пакет змін. Серед ключових позитивних оновлень:

• дозвіл ширше використовувати електронні комунікації для запитів про міжнародне співробітництво;
• врегулювання захисту інформації та матеріалів міжнародного співробітництва;
• деталізація підстав для відмови, відкладення та порядку виконання запитів про міжнародну правову допомогу;
• удосконалення порядку визнання та виконання вироків, а також конфіскації майна за кордоном;
• запровадження можливості допиту осіб, які перебувають за кордоном, через відеоконференцію або з приміщення дипломатичної установи України незалежно від запровадження в країні воєнного чи надзвичайного стану.

Які положення слід вдосконалити?

Попри загальну позитивну спрямованість, документ містить низку процесуальних прогалин, юридичних неоднозначностей та ризиків, які можуть нівелювати очікуваний ефект на практиці.

Для того, щоб механізми закладені в документі працювали безперебійно, слід доопрацювати його в описаних нами далі аспектах.

1. Конфіскація майна за кордоном: правильний напрям, але слабка процесуальна конструкція

Зміни до статей 535, 568 КПК України спрямовані на те, щоб забезпечити виконання вироків у частині конфіскації або спеціальної конфіскації майна, розташованого за кордоном. Це важливий крок, особливо для протидії організованій злочинності, зокрема, корупції,. Водночас є два проблемні моменти, вирішення яких могло б поліпшити цей процес.

У запропонованій редакції ч. 7 ст. 535 КПК України автори законопроєкту пропонують зобов’язати суд складати клопотання про визнання та виконання обвинувального вироку суду України в іноземній державі в частині конфіскації або спеціальної конфіскації майна. Проте автори законопроєкту не врахували, що спеціальна конфіскація може застосовуватися не лише за вироком суду, а й відповідно до ч. 2 та 3 ст. 96-1 КК України за ухвалами про звільнення від кримінальної відповідальності, про закриття кримінального провадження, про «розширену конфіскацію», про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру та про застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру. Тож до згаданого положення ч. 7 ст. 535 КПК України слід також додати згадку ухвал, перелічених у ч. 2 ст. 96-1 КК України.

Крім цього, законопроєкт зобов’яже виконавців вироку (переважно держвиконавчу службу) повідомляти суд про виявлене закордоном майно, яке підлягає конфіскації чи спецконфіскації.

Ця новела відповідає Директиві ЄС 2024/1260, відповідно до якої відстеження та ідентифікація майна, що підлягає заморожуванню та конфіскації, повинні бути можливими навіть після остаточного судового рішення. Однак хоч законопроєкт пропонує таку опцію, все ж не слід відтягувати момент виявлення злочинного майна або майна, що підлягає конфіскації, аж до остаточного рішення суду. 

Річ у тім, що держвиконавці не можуть продемонструвати таку ж ефективність у виявленні та пошуку майна, особливо за кордоном, як правоохоронці чи АРМА —на це у них немає достатніх повноважень і ресурсів. 

Найбільше інструментів для пошуку та ідентифікації активів, які підлягають конфіскації, як уже згадувалося раніше, мають правоохоронні органи під час досудового розслідування та АРМА. Однак і вони це роблять не так часто, а все тому, що чинний КПК України у ст. 91 жодним чином не зобов’язує у межах кримінального провадження доводити місцерозташування майна, що підлягає конфіскації або спецконфіскації. Зокрема через це у більшості випадків таке майно залишається у кінцевому рахунку непоміченим для виконавчої служби.

Тож аби адаптувати положення Директиви ЄС 2024/1260 до українських реалій, доречно, по-перше, доповнити ст. 91 КПК України положеннями щодо того, що сторона обвинувачення повинна довести місцерозташування активів, які підлягають конфіскації або спеціальній конфіскації. По-друге, визначити, що при виконанні судових рішень про конфіскацію за відмивання злочинного майна або корупцію може залучатись АРМА для встановлення майна, яке може бути конфісковане. Також до ч. 7 ст. 535 КПК України слід  додати згадку ухвал, перелічених ч. 2 ст. 96-1 КК України.

2. Міжнародний розшук, діджиталізація виклику та усунення процесуальних перешкод для осіб за кордоном

Одне з положень законопроєкту стосується оголошення міжнародного розшуку підозрюваної особи. Автори проєкту закону пропонують у ст. 291 КПК України чітко розмежувати існування розшуку у межах України та міжнародного розшуку, а також закріпити, що підозрюваний перебуває у розшуку саме з моменту винесення слідчим чи прокурором постанови про це.

Це допоможе завершити давні дискусії щодо моменту, з якого особа вважається оголошеною у міжнародний розшук, а також дозволить судам триматися одного вектора правозастосування. 

Водночас зміни до згаданої статті не вирішать іншої гострішої проблеми. Вона стосується тих випадків, коли підозрювані чи обвинувачені знаходяться за кордоном, і сторона захисту з посиланням на положення ч. 7 ст. 135 КПК України обґрунтовує, що до них має застосовуватись виключно процедура з використанням дипломатичних каналів. Наразі відповідно до цього положення повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається через механізми міжнародного співробітництва.

Практика ВАКС з цього питання логічно пояснює, що саме перебування особи за кордоном не вимагає її виклику через дипломатичні канали, оскільки такі канали слід використовувати, лише якщо особа офіційно оформила постійне проживання, стала на консульський облік, знялася з реєстрації тощо. Якщо під час кримінального провадження не буде встановлено таких фактів, то особа викликається в ординарному порядку.

Однак дискусії навколо цього питання не вщухають через неоднозначне трактування правниками згаданої ч. 7 ст. 135 КПК України. Саме тому захід Державної антикорупційної програми щодо спрощення порядку здійснення виклику в кримінальному провадженні для осіб, які проживають за кордоном і є громадянами України, дотепер не виконаний.

Тому оптимально було б у ч. 7 ст. 135 КПК України чітко визначити, що особа, яка перебуває за кордоном, може викликатись також і через електронні засоби комунікації: офіційні електронні адреси, месенджери, соціальні мережі (за умови документального підтвердження їх використання особою).

3. Питання виконання вироків ВАКС має залишатися у юрисдикції цього суду

Законопроєкт також пропонує внести зміни до ст. 539 КПК України. Автори в цій статті хочуть уточнити, що питання про умовно-дострокове звільнення та заміну невідбутої частини покарання засудженого, який переданий для відбування покарання за кордон, вирішує український суд, який виніс вирок. 

Це положення не несе ризиків, однак при внесенні змін у цю статтю КПК України можна вирішити проблему, коли питання, пов’язані з виконанням вироку ВАКС, вирішуються не ним. Тож вносячи зміни до ст. 539 КПК України, законодавець може вирішити одразу дві проблеми.

ВАКС має спеціальну предметну юрисдикцію щодо корупційних кримінальних проваджень. Водночас більшість питань, пов’язаних з виконанням його вироків, вирішують саме місцеві суди, зокрема за місцем відбування покарання особи або за місцем його проживання.  

Місцеві суди вправі звільняти засуджених вироками ВАКС умовно-достроково, замінювати покарання та взагалі звільняти від нього. Такі ситуації — не рідкість.  Наприклад, у 2024 році Шевченківський райсуд Києва умовно-достроково звільнив від покарання засудженого у ВАКС пособника у справі про хабарництво директора ДП «Ржищівського військового лісгоспу» — для служби у війську. А у 2025 році Вознесенський міськрайонний суд звільнив від покарання керівника приватної фірми, засудженого за заволодіння 787 млн грн кредиту НБУ та участь у злочинній організації Януковича й Курченка.

Питання, пов’язані з виконанням вироків ВАКС, мають вирішуватися саме цим судом, оскільки вони можуть істотно впливати на фактичний обсяг покарання, призначеного засудженим за корупційні кримінальні правопорушення, а отже — і на його превентивний, каральний та виховний ефект.

Тому до статті 539 КПК України варто додати окремий пункт, за яким питання, пов’язані з виконанням вироку ВАКС, буде вирішувати лише він.

4. Усунення ризиків, пов’язаних з процедурою екстрадиції

Зміни законопроєкту зачіпають й екстрадицію. Автори деталізують порядок подання клопотань про екстрадицію, вирішення ситуацій, коли про екстрадицію особи запитують декілька держав, застосування до таких осіб запобіжних заходів тощо. Водночас деякі із запропонованих нововведень потребують уточнень.

До ст. 575 КПК України законопроєктом додається механізм підтвердження актуальності запиту на екстрадицію. За ним суд повинен надати відповідь Мін’юсту щодо актуальності запиту, а ненадання такої відповіді стає підставою для його відкликання. При цьому жодних строків на надання такої відповіді автори документа не передбачили.

Це створює ризик того, що через невизначеність строку відповіді Мін’юст може помилково визнавати такий запит на екстрадицію відкликаним — попри те, що суд не надав жодної відповіді.

Тож важливо до нової ч. 7 та 8 ст. 575 КПК України додати чіткі терміни на відповідь суду, а також передбачити, що не відсутність відповіді, а саме негативна відповідь суду є підставою для відкликання такого запиту.

Крім цього, для узгодження норм щодо одночасних запитів про видачу особи слід до нового п. 5-2 ч. 1 ст. 589 КПК України додати таку підставу для відмови у екстрадиції, як передання екстрадованого одній із запитуючих держав.

Тож необхідно, по-перше, до запропонованої ч. 7 та 8 ст. 575 КПК України додати чіткі терміни для судів на відповідь Мін’юсту, а також передбачити, що не відсутність відповіді, а саме негативна відповідь судів є підставою для відкликання запиту на екстрадицію. По-друге, новий пункт 5-2 ч. 1 ст. 589 КПК України треба доповнити такою підставою для відмови у екстрадиції — передання екстрадованого одній із запитуючих держав.

Висновки

Transparency International Ukraine рекомендує прийняти законопроєкт №14292 у першому читанні за основу з доопрацюванням до другого читання, адже ухвалення цього законопроєкту в поточній редакції залишить прогалини, які зменшать ефект від прийнятих змін.

При доопрацюванні, на нашу думку,  варто врахувати такі рекомендації.

• Доповнити ст. 91 КПК України положеннями щодо того, що сторона обвинувачення повинна довести місцерозташування активів, які підлягають конфіскації або спеціальній конфіскації. 
• Визначити, що державні виконавці можуть залучати АРМА для встановлення майна, яке може бути конфісковане, під час виконання вироків чи ухвал за відмивання злочинного майна (ст. 209 КК України) або корупцію (примітка 1 до ст. 45 КК України). 
• До ч. 7 ст. 535 КПК України слід додати згадку ухвал, перелічених ч. 2 ст. 96-1 КК України.
• У ч. 7 ст. 135 КПК України чітко визначити, що особа, яка перебуває за кордоном, може викликатись також і через електронні засоби комунікації: офіційні електронні адреси, месенджери, соціальні мережі (за умови документального підтвердження їх використання особою).
• До ст. 539 КПК України варто додати окремий пункт, за яким питання, пов’язані з виконанням вироку ВАКС, буде вирішувати лише він. 
• До запропонованої ч. 7 та 8 ст. 575 КПК України додати чіткі терміни для судів на відповідь Мін’юсту, а також передбачити, що не відсутність відповіді, а саме негативна відповідь судів стане підставою для відкликання запиту на екстрадицію. 
• Новий пункт 5-2 ч. 1 ст. 589 КПК України доповнити такою підставою для відмови у екстрадиції — передання екстрадованого одній із запитуючих держав.

Передісторія

Відразу зазначимо, що описана довідка-план — це не початок історії «Династії», а її проміжна стадія. 

Так, за даними, оприлюдненими в судовому реєстрі, набуття самої земельної ділянки під котеджне містечко у 2019 році стало предметом окремого розслідування НАБУ — через ознаки ймовірних корупційних дій місцевих посадовців. Землю з кадастровим номером 3223155400:04:006:0028 і площею 4,2491 га територіальна громада Козина продала за ціною 9 008 092 грн на підставі експертної оцінки у 8 758 275 грн. Тоді як її мінімальна ринкова вартість на той момент оцінюється слідством у 43 246 120 грн (тобто у 5 разів вище), а максимальна — у 180 193 690 грн (у 20 разів вище). 

Таким чином, на рівні гіпотез у схемі «Династія» простежуються три послідовні етапи:

1. корупційне набуття земельної ділянки у 2018-2019 роках із заниженою оцінкою; 
2. легалізація коштів, одержаних злочинним шляхом, через будівництво нерухомості у 2019-2025 роках;
3. спроба «очистити» актив від ризику арешту та конфіскації у 2025 році через серію угод з непов’язаними юридичними особами. 

Це схоже на повний цикл отримання доходів від злочинів та їх виведення за межі досяжності держави. Саме цьому має завадити осучаснення  конфіскаційних механізмів, до якого  зобовʼязує Директива (ЄС) 2024/1260. Як зазначено в іншому важливому для євроінтеграції документі — Дорожній карті у сфері верховенства права — Україна має інтегрувати її положення у національне законодавство України до ІІ кварталу 2027 року.

Що відбувалося з активами

Уявіть, що у вас є будинок, який коштує $2 млн. Але формально він не ваш, бо записаний на ланцюжок осіб і компаній, які зовні виглядають незалежними один від одного. Подібне відбувалося і з «Династією», що ми можемо побачити на підставі матеріалів з реєстру судових рішень.

• 2012 рік. Купується база відпочинку «Сонячна» в Козині через ТОВ «Блум Девелопмент» — за 2,47 млн грн. Земля під базою орендована в сільради.
• 2018 рік. Створюється кооператив «ЖБК Сонячний берег»,формально — для будівництва житла. У засновниках три людини: дві довірені, третя стає головою. Олексій Чернишов, якому НАБУ нещодавно вручило чергову підозру і вважає організатором цієї схеми, у складі не з’являється. Кооператив отримує землю в суборенду.
• 2019 рік. Олексій Чернишов ненадовго з’являється в документах як співзасновник ТОВ «Блум Девелопмент», але швидко «виходить» — передає свою частку дружині. Тоді ж земля викуповується у сільради вже у власність «Блум Девелопменту» за 9 млн грн.
• 2019 рік. Чернишов особисто дає кооперативу позику на 3,6 млн грн (це зафіксовано в ухвалі ВАКС). Тобто формально він не власник, але реально фінансує проєкт.
• 2020-2025 роки. Активне будівництво «Династії». Дружина фактично керує процесом. Через довірених осіб і шість виданих довіреностей Чернишов зберігає контроль.
• 29 серпня 2023 року. Дружина теж «виходить» зі складу учасників «Блум Девелопменту». Єдиним власником залишається довірена особа.

Відповідно, на момент, коли НАБУ починає цікавитися особою Олексія Чернишова, будинки і земля належали компанії, де власником записана людина, яка з ним не повʼязана. Між реальним бенефіціаром і активом — певні юридичні «прошарки».

Що пропонує план «очищення активу»

Володіння недобудованим маєтком через низку юридичних осіб виявилось недостатньо. Адже після розголосу, який спричинило журналістське розслідування Bihus.info, і початку розслідування НАБУ у реальних власників виникло завдання вберегти цей актив від арешту та подальшої конфіскації. Запропонований невідомими наразі фахівцями план дій навіть має заголовок, який не залишає сумнівів щодо мети.

А реалізуватися цей план мав так.

Крок 1: «Продати землю своїм через позику»

Автори довідки запропонували створити нову компанію. Вона умовно позначається як «Інвестор» і має виглядати повністю непов’язаною з Чернишовим (на відміну від уже засвіченого ТОВ «Блум Девелопмент»). Цей «Інвестор» купує землю в ТОВ «Блум Девелопмент», але не за свої гроші, а за позику, яку йому дає інша «дружня» компанія або банк. І на цю землю одразу накладається обтяження у вигляді іпотеки на користь того, хто видав позику.

Ця конструкція має декілька цілей: 

• купівля за гроші виглядає як звичайна комерційна операція, а не як спроба сховати майно;
• іпотека створює додаткові труднощі для повернення активу: якщо прокурор спробує оскаржити продаж і повернути землю, то у держави з’явиться «конкурент» в особі того, хто видав позику. 

Крок 2: Применшити вартість будинків

Автори плану навіть не приховують того, що з реальною вартістю недобудованих маєтків є проблеми. Прямо в документі написано: «наблизити реальну вартість обʼєкту незавершеного будівництва до підтвердженого фінансування». Адже реальна вартість одного будинку, за даними НАБУ та САП, становить майже $2 млн, але офіційно через ЖБК «Сонячний берег» пройшло набагато менше — приблизно 10% від реальних витрат. 

Якщо незалежний оцінювач напише у звіті реальну вартість, виникає очевидне питання: а звідки гроші? Тому потрібен «правильний» оцінювач, який напише офіційну вартість будинку приблизно на рівні задокументованого фінансування.

Відтак якщо через рік-два хтось спробує оскаржити продаж, то побачить договори, де ціна відповідно до оцінки. Юридично все чисто.

Крок 3: Продати будинки як купу матеріалів

Якщо будинок зареєстрований у реєстрі нерухомого майна, на нього можна накласти арешт. Якщо ж він фізично існує, але ще не зареєстрований — він юридично майже «невидимий» для відображення в реєстрі обтяжень. План передбачає: будинки в Козині на момент операцій формально не зареєстровані як завершена нерухомість — вони існують як об’єкти незавершеного будівництва. Це означає, що їх можна продати «Інвестору» просто як набір будматеріалів — за зниженою вартістю з кроку 2 — і ця операція не залишить сліду в державних реєстрах.

Тобто на момент, коли НАБУ нарешті отримає ухвалу про арешт щодо попереднього власника, арештовувати буде нічого. У реєстрі цих будинків немає, а матеріали вже проведено по бухгалтерії «Інвестора». І тоді потрібно робити додаткові кроки для пошуку і встановлення нового власника та арешту його майна, що потребуватиме додаткового часу.

Крок 4: Зареєструвати на «Інвестора» як свою власність

Тепер «Інвестор» реєструє ці ж будинки в ДРРП на себе — як новий об’єкт нерухомості. Уже як легальний власник, який придбав землю за договором,  він «побудував» на ній будинок з куплених матеріалів. Тобто юридично це інший актив ніж той, що міг би бути арештований раніше, бо зареєстрований після проведених операцій. Власник — компанія без зв’язку з Чернишовим. Походження задокументоване через ланцюжок договорів.

Крок 5: Продати ще раз — уже відкрито

Останній крок: «Інвестор» продає весь комплекс (землю та зареєстровану нерухомість) через електронну торгову платформу (типу СЕТАМ) ще одній компанії з умовною назвою «Девелопер». Це теж компанія без зв’язку з Чернишовим.

Навіщо торги? Бо вони створюють презумпцію ринкової ціни і добросовісного набуття. Купив на відкритих торгах за прозорою процедурою — отже, добросовісний набувач. А до добросовісного набувача, згідно з вимогами ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація не застосовується. Взагалі.

Після цього «Девелопер» спокійно добудовує маєтки, вводить їх в експлуатацію і продає кінцевим покупцям. А в кінцевих покупців повністю чистий титул. Якщо через кілька років і буде вирок проти підозрюваних у справі, конфіскувати немає чого.

Замість висновків: на які вразливості конфіскаційного режиму спирається цей план

Як бачимо, план «очищення активу» побудований на детальному знанні чинного законодавства, а кожен його крок цілить у конкретну прогалину. Іпотека на користь «дружнього» позикодавця, занижена оцінка, продаж маєтків як будматеріалів, перепродаж через електронні торги — усе разом має за мету створити такий правовий статус, при якому конфіскація стає неможливою навіть за наявності вироку. Стаття 96-2 КК України дозволяє конфіскувати майно у третьої особи лише тоді, коли доведено, що вона «знала або могла знати» про його злочинне походження. Тоді як план спеціально побудований, аби цю обізнаність неможливо було довести.

Саме проти такої моделі і спрямована згадана нами на початку Директива (ЄС) 2024/1260. Вона дозволяє суду конфіскувати майно, виходячи з його непропорційності законним доходам та відсутності правдоподібного законного джерела. І як наслідок зникає необхідність щоразу доводити суб’єктивну обізнаність третьої особи. Захист добросовісного набувача при цьому зберігається через процедурні гарантії — право на адвоката, доступ до матеріалів справи, право бути почутим у суді й оскаржити рішення про конфіскацію, передбачені ст. 24 Директиви.

У Дорожній карті з питань верховенства права Україна взяла на себе зобов’язання провести імплементацію Директиви до II кварталу 2027 року. Кейс із маєтками «Династії» — найкраща ілюстрація того, чому це зобов’язання має бути виконане змістовно, а не лише формально.

А долю цих маєтків», якщо вдасться довести, що їх збудували за кошти злочинного походження, буде вирішувати суд. Проте без вдосконалення законодавства залишаються ще чимало способів вивести активи з-під «удару». 

Як працюють санкції?

Юрій Іванющенко, він же «Юра Єнакієвський» — колишній народний депутат від «Партії регіонів» 6-го і 7-го скликань та один із найближчих соратників Віктора Януковича. Після Революції Гідності він утік з країни, відтоді мешкав переважно в Монако. Але, попри усі порушені щодо нього справи, дотепер Іванющенко не під санкціями.

Тут нагадаємо, що накладення санкцій в Україні врегульовує профільний Закон «Про санкції». За ним вносити до РНБО пропозиції про застосування таких обмежень до конкретної особи, компанії або держави можуть парламент, президент, Кабмін, Нацбанк та Служба безпеки. І хоч не лише СБУ може пропонувати застосувати до когось санкції, цілком логічно, що НАБУ звернулося саме до неї як правоохоронного органу.

Підстави для застосування санкцій хоч і виписані в законі доволі широко, але є вичерпним переліком, і всі вони стосуються захисту національних інтересів держави або прав її громадян. Втім, достеменно знати причини накладення санкцій на ту чи іншу особу ми не можемо, адже такі обґрунтування не публікуються.

До прикладу, тут можна згадати реактивне застосування санкцій РНБО проти Тімура Міндіча та Олександра Цукермана після публікації НАБУ матеріалів справи «Мідаса».

Тоді в опублікованих НАБУ плівках, зокрема, згадувалося про «двушку на Москву». І хоча ми не можемо стверджувати, що саме це лягло в основу санкцій, очевидно, що, на відміну від випадку з Іванющенком, доказів загрозливої для національної безпеки діяльності Міндіча і Цукермана було достатньо, щоб накласти на них понад половину всіх можливих обмежень. Тоді згадали навіть про позбавлення державних нагород, яких у Міндіча і Цукермана немає, і заборону заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, хоча така санкція теж мало стосується саме цих фігурантів справи НАБУ.

Водночас аргументації для накладення санкцій щодо Міндіча, Цукермана та інших фігурантів таких обмежувальних списків ми не знаємо. Загальною проблемою українських санкцій залишається те, що ми не можемо дізнатися, які саме дії та докази їх підтвердження лягають в обґрунтування застосування таких заходів до тієї чи іншої особи. Все тому, що часто основою для накладення санкцій стають якраз матеріали кримінальних справ, де підсанкційні особи є фігурантами, а оприлюднювати таку інформацію не можна. Втім, за стандартом ЄС у рішенні РНБО мав би бути хоча б загальний виклад мотивів накладення на особу санкцій.

У випадку Іванющенка ми знову ж таки можемо орієнтуватися на опубліковані матеріали НАБУ, зміст судових рішень та публікацію самої СБУ — усі вони мають згадки про його звʼязки з росією. Попри це, зрозуміти, чому РНБО застосувала санкції до Міндіча і Цукермана, але СБУ відмовила в аналогічному підході до Іванющенка — неможливо, адже закон не вимагає оприлюднити обґрунтування таких рішень.

Як на застосування санкцій впливає громадянство Іванющенка

У справі «Юри Єнакіївського» є ще один дискусійний момент — його українське громадянство. Практика накладення санкцій державами на своїх громадян загалом дуже рідкісна, адже не відповідає самій логіці застосування таких заходів. Для власних громадян держава має внутрішні засоби впливу — ту ж таки кримінальну відповідальність за злочини проти національної безпеки тощо.

Згідно із законом, до громадян України усі санкції, окрім позбавлення державних нагород, можуть бути застосовані лише якщо ці люди здійснюють терористичну діяльність. Але тут є поле для маневрів щодо осіб, які мають подвійне громадянство,  позбавлені громадянства України чи мають лише посвідку на проживання. Зокрема, Закон «Про громадянство України» підставою для припинення громадянства визначає добровільне набуття особою громадянства держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом.

Також згідно з Європейською конвенцією про громадянство держава може позбавити особу громадянства, якщо та добровільно набула громадянства іншої країни або якщо її поведінка серйозно шкодить інтересам держави.

Чимало підсанкційних громадян України мали також громадянство росії, як, наприклад, Віктор Янукович. Щодо інших випадків, то Ігор Коломойський був позбавлений громадянства України за рішенням президента, а Геннадій Боголюбов має лише посвідку на постійне проживання в Україні (хоча в реєстрі санкцій він вказаний як громадянин України). 

У випадку ж Петра Порошенка, Костянтина Жеваго та віднедавна Андрія Богдана РНБО повинна мати докази їхньої терористичної діяльності, бо ж ці особи не мають іншого громадянства, крім українського, і не були його позбавлені.

Щодо Юрія Іванющенка, то, за даними Радіо Свобода, він ще у 2004 році у Ростові-на-Дону отримав паспорт громадянина російської федерації  У цьому ж розслідуванні журналісти вказують, що екснардеп мав щонайменше два закордонні російські паспорти і використовував їх для поїздок до росії. Зокрема, після початку повномасштабного вторгнення він літав туди щонайменше десять разів. 

Таким чином, громадянство Іванющенка не має стати проблемою для застосування до нього санкцій РНБО — зважаючи на вже сформовану практику санкціонування навіть тих громадян України, які не мають інших паспортів.

*** 

Історія з Іванющенком — це черговий доказ зміни курсу санкційної політики України з протистояння росії на використання таких заходів як замінника правосуддя чи інструменту вибіркового політичного тиску.

Ситуація, коли СБУ сама публічно називає особу «резидентом ФСБ в “ДНР”», а потім не знаходить достатніх підстав для накладення на неї санкцій — це як мінімум інституційна непослідовність, яка потребує кращого пояснення ніж те, яке отримало НАБУ у відповідь на свій запит.

Доти, доки мотивування накладення санкції залишатиметься непрозорим, а саме їх застосування — ситуативним і реактивним, цей інструмент і надалі сприйматиметься не як елемент системи національної безпеки, а як важіль, доступ до якого залежить від політичної кон’юнктури.

1. Нові дані про неправомірний вплив на владу 

На плівках зафіксовані конкретні випадки, коли Тімур Міндіч давав прямі вказівки тодішньому міністру оборони Рустему Умєрову. Зокрема, він просить «підписати прийомку» бронежилетів, які держава не приймала, та лобіює призначення певних людей на посади. Також на плівках фігурує інформація про потенційні «виклики» голови Нацбанку Андрія Пишного для вирішення необхідних для фігурантів розслідування НАБУ питань.

Все це вказує на привілейоване ставлення до окремих бізнесів через те, що останні мають впливових покровителів. А це обмежило потенційні можливості для зростання та розвитку українського оборонного сектору і вкотре підсвітило інституційну прогалину, коли державні органи залишаються вразливими до втручання сторонніх осіб. 

2. Плівки вказують на пряму причетність Міндіча до оборонної компанії «Fire Point»

З оприлюднених матеріалів випливає, що фактичним власником компанії «Fire Point» ексміністр оборони Умєров вважає саме Тімура Міндіча, який, очевидно, і є одним із бенефіціарів фірми. 

Як заявила Громадська антикорупційна рада при МОУ, якщо цей факт підтвердиться, компанія «Fire Point» повністю втратить можливість постачати свою продукцію Силам оборони України, оскільки Міндіч перебуває під санкціями. І з цього можна припустити, що компанія «Fire Point» оприлюднила завідомо неправдиві дані щодо бенефіціарів, а тому, на переконання ГАР МОУ, може отримати штраф і набути статус ризикової для постачальників.

Це створює додаткові труднощі для оборонних можливостей України під час війни.

3. Знову порушено питання про кооператив «Династія» та коло наближених до Президента осіб 

З оприлюднених записів ми отримали ще більше деталей про будівництво котеджного містечка в Козині, про яке раніше повідомляли журналісти-розслідувачі. Так, відомо, що в цьому містечку готувалися маєтки, зокрема, для ексвіцепрем’єра Олексія Чернишова, «Вови», «Андрія» та Тімура Міндіча. Ці факти знову повернули розмови про кооператив «Династія» й поновили запитання про походження коштів на його будівництво.

Зазначені виклики свідчать про глибоку деформацію системи управління та потребують негайної зміни підходів для запобігання зловживанням. Попри публічну підтримку президентом розслідування «справи Міндіча» та звільнення голови ОП, нові дані вказують на ймовірний вплив фігуранта на секретаря РНБО Рустема Умєрова. 

Transparency International Ukraine закликає Президента усунути всіх причетних до схеми осіб і забезпечити прозорість рішень. Вибірковість реакцій ОП на розслідування не лише б’є по репутації держави, а й підриває внутрішню спроможність України в умовах війни.