Як є зараз?

Більшість статей розділу КПК України, присвячених міжнародному співробітництву, не змінювалися ще з моменту прийняття кодексу у 2012 році. На той час цифровізація не була глобальним пріоритетом, а практика міжнародного співробітництва не набула такого  поширення, аби ідентифікувати слабкості його правового регулювання. 

Тож наразі чинні положення багато в чому відстають від технологічного прогресу та нових юридичних підходів до міжнародної правової допомоги — особливо у сфері конфіскації активів з іноземних держав та взаємодії з учасниками кримінального процесу, які перебувають за кордоном.

Щодо обміну матеріалами у межах міжнародного співробітництва. Чинне законодавство дозволяє в паперовій формі обмінюватися запитами та матеріалами справ під час міжнародного співробітництва. Це суттєво сповільнює взаємодію України з державами-партнерами у боротьбі зі злочинністю, оскільки вимагає суттєвих часових затрат.

Щодо захисту інформації у межах міжнародного співробітництва. Наразі інформація, яка обробляється у межах міжнародного співробітництва, не має чітких гарантій захисту від розголошення, особливо коли таке співробітництво не потребує відкриття кримінального провадження в Україні.

Щодо міжнародного розшуку. КПК України прямо не визначає момент, з якого особа вважається такою, що перебуває у міжнародному розшуку.

Щодо виконання вироків ВАКС. Хоча ВАКС розглядає топкорупційні справи як спеціалізований суд, окремі питання виконання його вироків, як-то умовно-дострокове звільнення засудженого від відбування покарання чи заміна невідбутої частини покарання більш м’яким, дотепер потрапляють на розгляд саме до місцевих судів за правилами статті 539 КПК України, а не до ВАКС.

Щодо конфіскації та спеціальної конфіскації майна за кордоном. КПК України не містить достатньо деталізованого механізму встановлення місцезнаходження за кордоном майна, яке підлягає конфіскації або спеціальній конфіскації. При цьому наразі не врегульовано залучення АРМА для розшуку та арешту майна за кордоном під час виконання рішень про конфіскацію.

Щодо допиту із-за кордону. Допитати свідків чи потерпілих, які перебувають за кордоном, можливо лише з приміщення суду за місцем їх перебування, через що щоразу слід надсилати відповідний запит компетентним органам іноземної держави у порядку надання міжнародної правової допомоги. Лише на час дії воєнного або надзвичайного стану допит свідка чи потерпілого став можливий напряму через відеоконференцзв’язок з будь-якого місця.

Що пропонується в законопроєкті?

Законопроєкт №14292 пропонує доволі широкий пакет змін. Серед ключових позитивних оновлень:

• дозвіл ширше використовувати електронні комунікації для запитів про міжнародне співробітництво;
• врегулювання захисту інформації та матеріалів міжнародного співробітництва;
• деталізація підстав для відмови, відкладення та порядку виконання запитів про міжнародну правову допомогу;
• удосконалення порядку визнання та виконання вироків, а також конфіскації майна за кордоном;
• запровадження можливості допиту осіб, які перебувають за кордоном, через відеоконференцію або з приміщення дипломатичної установи України незалежно від запровадження в країні воєнного чи надзвичайного стану.

Які положення слід вдосконалити?

Попри загальну позитивну спрямованість, документ містить низку процесуальних прогалин, юридичних неоднозначностей та ризиків, які можуть нівелювати очікуваний ефект на практиці.

Для того, щоб механізми закладені в документі працювали безперебійно, слід доопрацювати його в описаних нами далі аспектах.

1. Конфіскація майна за кордоном: правильний напрям, але слабка процесуальна конструкція

Зміни до статей 535, 568 КПК України спрямовані на те, щоб забезпечити виконання вироків у частині конфіскації або спеціальної конфіскації майна, розташованого за кордоном. Це важливий крок, особливо для протидії організованій злочинності, зокрема, корупції,. Водночас є два проблемні моменти, вирішення яких могло б поліпшити цей процес.

У запропонованій редакції ч. 7 ст. 535 КПК України автори законопроєкту пропонують зобов’язати суд складати клопотання про визнання та виконання обвинувального вироку суду України в іноземній державі в частині конфіскації або спеціальної конфіскації майна. Проте автори законопроєкту не врахували, що спеціальна конфіскація може застосовуватися не лише за вироком суду, а й відповідно до ч. 2 та 3 ст. 96-1 КК України за ухвалами про звільнення від кримінальної відповідальності, про закриття кримінального провадження, про «розширену конфіскацію», про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру та про застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру. Тож до згаданого положення ч. 7 ст. 535 КПК України слід також додати згадку ухвал, перелічених у ч. 2 ст. 96-1 КК України.

Крім цього, законопроєкт зобов’яже виконавців вироку (переважно держвиконавчу службу) повідомляти суд про виявлене закордоном майно, яке підлягає конфіскації чи спецконфіскації.

Ця новела відповідає Директиві ЄС 2024/1260, відповідно до якої відстеження та ідентифікація майна, що підлягає заморожуванню та конфіскації, повинні бути можливими навіть після остаточного судового рішення. Однак хоч законопроєкт пропонує таку опцію, все ж не слід відтягувати момент виявлення злочинного майна або майна, що підлягає конфіскації, аж до остаточного рішення суду. 

Річ у тім, що держвиконавці не можуть продемонструвати таку ж ефективність у виявленні та пошуку майна, особливо за кордоном, як правоохоронці чи АРМА —на це у них немає достатніх повноважень і ресурсів. 

Найбільше інструментів для пошуку та ідентифікації активів, які підлягають конфіскації, як уже згадувалося раніше, мають правоохоронні органи під час досудового розслідування та АРМА. Однак і вони це роблять не так часто, а все тому, що чинний КПК України у ст. 91 жодним чином не зобов’язує у межах кримінального провадження доводити місцерозташування майна, що підлягає конфіскації або спецконфіскації. Зокрема через це у більшості випадків таке майно залишається у кінцевому рахунку непоміченим для виконавчої служби.

Тож аби адаптувати положення Директиви ЄС 2024/1260 до українських реалій, доречно, по-перше, доповнити ст. 91 КПК України положеннями щодо того, що сторона обвинувачення повинна довести місцерозташування активів, які підлягають конфіскації або спеціальній конфіскації. По-друге, визначити, що при виконанні судових рішень про конфіскацію за відмивання злочинного майна або корупцію може залучатись АРМА для встановлення майна, яке може бути конфісковане. Також до ч. 7 ст. 535 КПК України слід  додати згадку ухвал, перелічених ч. 2 ст. 96-1 КК України.

2. Міжнародний розшук, діджиталізація виклику та усунення процесуальних перешкод для осіб за кордоном

Одне з положень законопроєкту стосується оголошення міжнародного розшуку підозрюваної особи. Автори проєкту закону пропонують у ст. 291 КПК України чітко розмежувати існування розшуку у межах України та міжнародного розшуку, а також закріпити, що підозрюваний перебуває у розшуку саме з моменту винесення слідчим чи прокурором постанови про це.

Це допоможе завершити давні дискусії щодо моменту, з якого особа вважається оголошеною у міжнародний розшук, а також дозволить судам триматися одного вектора правозастосування. 

Водночас зміни до згаданої статті не вирішать іншої гострішої проблеми. Вона стосується тих випадків, коли підозрювані чи обвинувачені знаходяться за кордоном, і сторона захисту з посиланням на положення ч. 7 ст. 135 КПК України обґрунтовує, що до них має застосовуватись виключно процедура з використанням дипломатичних каналів. Наразі відповідно до цього положення повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається через механізми міжнародного співробітництва.

Практика ВАКС з цього питання логічно пояснює, що саме перебування особи за кордоном не вимагає її виклику через дипломатичні канали, оскільки такі канали слід використовувати, лише якщо особа офіційно оформила постійне проживання, стала на консульський облік, знялася з реєстрації тощо. Якщо під час кримінального провадження не буде встановлено таких фактів, то особа викликається в ординарному порядку.

Однак дискусії навколо цього питання не вщухають через неоднозначне трактування правниками згаданої ч. 7 ст. 135 КПК України. Саме тому захід Державної антикорупційної програми щодо спрощення порядку здійснення виклику в кримінальному провадженні для осіб, які проживають за кордоном і є громадянами України, дотепер не виконаний.

Тому оптимально було б у ч. 7 ст. 135 КПК України чітко визначити, що особа, яка перебуває за кордоном, може викликатись також і через електронні засоби комунікації: офіційні електронні адреси, месенджери, соціальні мережі (за умови документального підтвердження їх використання особою).

3. Питання виконання вироків ВАКС має залишатися у юрисдикції цього суду

Законопроєкт також пропонує внести зміни до ст. 539 КПК України. Автори в цій статті хочуть уточнити, що питання про умовно-дострокове звільнення та заміну невідбутої частини покарання засудженого, який переданий для відбування покарання за кордон, вирішує український суд, який виніс вирок. 

Це положення не несе ризиків, однак при внесенні змін у цю статтю КПК України можна вирішити проблему, коли питання, пов’язані з виконанням вироку ВАКС, вирішуються не ним. Тож вносячи зміни до ст. 539 КПК України, законодавець може вирішити одразу дві проблеми.

ВАКС має спеціальну предметну юрисдикцію щодо корупційних кримінальних проваджень. Водночас більшість питань, пов’язаних з виконанням його вироків, вирішують саме місцеві суди, зокрема за місцем відбування покарання особи або за місцем його проживання.  

Місцеві суди вправі звільняти засуджених вироками ВАКС умовно-достроково, замінювати покарання та взагалі звільняти від нього. Такі ситуації — не рідкість.  Наприклад, у 2024 році Шевченківський райсуд Києва умовно-достроково звільнив від покарання засудженого у ВАКС пособника у справі про хабарництво директора ДП «Ржищівського військового лісгоспу» — для служби у війську. А у 2025 році Вознесенський міськрайонний суд звільнив від покарання керівника приватної фірми, засудженого за заволодіння 787 млн грн кредиту НБУ та участь у злочинній організації Януковича й Курченка.

Питання, пов’язані з виконанням вироків ВАКС, мають вирішуватися саме цим судом, оскільки вони можуть істотно впливати на фактичний обсяг покарання, призначеного засудженим за корупційні кримінальні правопорушення, а отже — і на його превентивний, каральний та виховний ефект.

Тому до статті 539 КПК України варто додати окремий пункт, за яким питання, пов’язані з виконанням вироку ВАКС, буде вирішувати лише він.

4. Усунення ризиків, пов’язаних з процедурою екстрадиції

Зміни законопроєкту зачіпають й екстрадицію. Автори деталізують порядок подання клопотань про екстрадицію, вирішення ситуацій, коли про екстрадицію особи запитують декілька держав, застосування до таких осіб запобіжних заходів тощо. Водночас деякі із запропонованих нововведень потребують уточнень.

До ст. 575 КПК України законопроєктом додається механізм підтвердження актуальності запиту на екстрадицію. За ним суд повинен надати відповідь Мін’юсту щодо актуальності запиту, а ненадання такої відповіді стає підставою для його відкликання. При цьому жодних строків на надання такої відповіді автори документа не передбачили.

Це створює ризик того, що через невизначеність строку відповіді Мін’юст може помилково визнавати такий запит на екстрадицію відкликаним — попри те, що суд не надав жодної відповіді.

Тож важливо до нової ч. 7 та 8 ст. 575 КПК України додати чіткі терміни на відповідь суду, а також передбачити, що не відсутність відповіді, а саме негативна відповідь суду є підставою для відкликання такого запиту.

Крім цього, для узгодження норм щодо одночасних запитів про видачу особи слід до нового п. 5-2 ч. 1 ст. 589 КПК України додати таку підставу для відмови у екстрадиції, як передання екстрадованого одній із запитуючих держав.

Тож необхідно, по-перше, до запропонованої ч. 7 та 8 ст. 575 КПК України додати чіткі терміни для судів на відповідь Мін’юсту, а також передбачити, що не відсутність відповіді, а саме негативна відповідь судів є підставою для відкликання запиту на екстрадицію. По-друге, новий пункт 5-2 ч. 1 ст. 589 КПК України треба доповнити такою підставою для відмови у екстрадиції — передання екстрадованого одній із запитуючих держав.

Висновки

Transparency International Ukraine рекомендує прийняти законопроєкт №14292 у першому читанні за основу з доопрацюванням до другого читання, адже ухвалення цього законопроєкту в поточній редакції залишить прогалини, які зменшать ефект від прийнятих змін.

При доопрацюванні, на нашу думку,  варто врахувати такі рекомендації.

• Доповнити ст. 91 КПК України положеннями щодо того, що сторона обвинувачення повинна довести місцерозташування активів, які підлягають конфіскації або спеціальній конфіскації. 
• Визначити, що державні виконавці можуть залучати АРМА для встановлення майна, яке може бути конфісковане, під час виконання вироків чи ухвал за відмивання злочинного майна (ст. 209 КК України) або корупцію (примітка 1 до ст. 45 КК України). 
• До ч. 7 ст. 535 КПК України слід додати згадку ухвал, перелічених ч. 2 ст. 96-1 КК України.
• У ч. 7 ст. 135 КПК України чітко визначити, що особа, яка перебуває за кордоном, може викликатись також і через електронні засоби комунікації: офіційні електронні адреси, месенджери, соціальні мережі (за умови документального підтвердження їх використання особою).
• До ст. 539 КПК України варто додати окремий пункт, за яким питання, пов’язані з виконанням вироку ВАКС, буде вирішувати лише він. 
• До запропонованої ч. 7 та 8 ст. 575 КПК України додати чіткі терміни для судів на відповідь Мін’юсту, а також передбачити, що не відсутність відповіді, а саме негативна відповідь судів стане підставою для відкликання запиту на екстрадицію. 
• Новий пункт 5-2 ч. 1 ст. 589 КПК України доповнити такою підставою для відмови у екстрадиції — передання екстрадованого одній із запитуючих держав.

Передісторія

Відразу зазначимо, що описана довідка-план — це не початок історії «Династії», а її проміжна стадія. 

Так, за даними, оприлюдненими в судовому реєстрі, набуття самої земельної ділянки під котеджне містечко у 2019 році стало предметом окремого розслідування НАБУ — через ознаки ймовірних корупційних дій місцевих посадовців. Землю з кадастровим номером 3223155400:04:006:0028 і площею 4,2491 га територіальна громада Козина продала за ціною 9 008 092 грн на підставі експертної оцінки у 8 758 275 грн. Тоді як її мінімальна ринкова вартість на той момент оцінюється слідством у 43 246 120 грн (тобто у 5 разів вище), а максимальна — у 180 193 690 грн (у 20 разів вище). 

Таким чином, на рівні гіпотез у схемі «Династія» простежуються три послідовні етапи:

1. корупційне набуття земельної ділянки у 2018-2019 роках із заниженою оцінкою; 
2. легалізація коштів, одержаних злочинним шляхом, через будівництво нерухомості у 2019-2025 роках;
3. спроба «очистити» актив від ризику арешту та конфіскації у 2025 році через серію угод з непов’язаними юридичними особами. 

Це схоже на повний цикл отримання доходів від злочинів та їх виведення за межі досяжності держави. Саме цьому має завадити осучаснення  конфіскаційних механізмів, до якого  зобовʼязує Директива (ЄС) 2024/1260. Як зазначено в іншому важливому для євроінтеграції документі — Дорожній карті у сфері верховенства права — Україна має інтегрувати її положення у національне законодавство України до ІІ кварталу 2027 року.

Що відбувалося з активами

Уявіть, що у вас є будинок, який коштує $2 млн. Але формально він не ваш, бо записаний на ланцюжок осіб і компаній, які зовні виглядають незалежними один від одного. Подібне відбувалося і з «Династією», що ми можемо побачити на підставі матеріалів з реєстру судових рішень.

• 2012 рік. Купується база відпочинку «Сонячна» в Козині через ТОВ «Блум Девелопмент» — за 2,47 млн грн. Земля під базою орендована в сільради.
• 2018 рік. Створюється кооператив «ЖБК Сонячний берег»,формально — для будівництва житла. У засновниках три людини: дві довірені, третя стає головою. Олексій Чернишов, якому НАБУ нещодавно вручило чергову підозру і вважає організатором цієї схеми, у складі не з’являється. Кооператив отримує землю в суборенду.
• 2019 рік. Олексій Чернишов ненадовго з’являється в документах як співзасновник ТОВ «Блум Девелопмент», але швидко «виходить» — передає свою частку дружині. Тоді ж земля викуповується у сільради вже у власність «Блум Девелопменту» за 9 млн грн.
• 2019 рік. Чернишов особисто дає кооперативу позику на 3,6 млн грн (це зафіксовано в ухвалі ВАКС). Тобто формально він не власник, але реально фінансує проєкт.
• 2020-2025 роки. Активне будівництво «Династії». Дружина фактично керує процесом. Через довірених осіб і шість виданих довіреностей Чернишов зберігає контроль.
• 29 серпня 2023 року. Дружина теж «виходить» зі складу учасників «Блум Девелопменту». Єдиним власником залишається довірена особа.

Відповідно, на момент, коли НАБУ починає цікавитися особою Олексія Чернишова, будинки і земля належали компанії, де власником записана людина, яка з ним не повʼязана. Між реальним бенефіціаром і активом — певні юридичні «прошарки».

Що пропонує план «очищення активу»

Володіння недобудованим маєтком через низку юридичних осіб виявилось недостатньо. Адже після розголосу, який спричинило журналістське розслідування Bihus.info, і початку розслідування НАБУ у реальних власників виникло завдання вберегти цей актив від арешту та подальшої конфіскації. Запропонований невідомими наразі фахівцями план дій навіть має заголовок, який не залишає сумнівів щодо мети.

А реалізуватися цей план мав так.

Крок 1: «Продати землю своїм через позику»

Автори довідки запропонували створити нову компанію. Вона умовно позначається як «Інвестор» і має виглядати повністю непов’язаною з Чернишовим (на відміну від уже засвіченого ТОВ «Блум Девелопмент»). Цей «Інвестор» купує землю в ТОВ «Блум Девелопмент», але не за свої гроші, а за позику, яку йому дає інша «дружня» компанія або банк. І на цю землю одразу накладається обтяження у вигляді іпотеки на користь того, хто видав позику.

Ця конструкція має декілька цілей: 

• купівля за гроші виглядає як звичайна комерційна операція, а не як спроба сховати майно;
• іпотека створює додаткові труднощі для повернення активу: якщо прокурор спробує оскаржити продаж і повернути землю, то у держави з’явиться «конкурент» в особі того, хто видав позику. 

Крок 2: Применшити вартість будинків

Автори плану навіть не приховують того, що з реальною вартістю недобудованих маєтків є проблеми. Прямо в документі написано: «наблизити реальну вартість обʼєкту незавершеного будівництва до підтвердженого фінансування». Адже реальна вартість одного будинку, за даними НАБУ та САП, становить майже $2 млн, але офіційно через ЖБК «Сонячний берег» пройшло набагато менше — приблизно 10% від реальних витрат. 

Якщо незалежний оцінювач напише у звіті реальну вартість, виникає очевидне питання: а звідки гроші? Тому потрібен «правильний» оцінювач, який напише офіційну вартість будинку приблизно на рівні задокументованого фінансування.

Відтак якщо через рік-два хтось спробує оскаржити продаж, то побачить договори, де ціна відповідно до оцінки. Юридично все чисто.

Крок 3: Продати будинки як купу матеріалів

Якщо будинок зареєстрований у реєстрі нерухомого майна, на нього можна накласти арешт. Якщо ж він фізично існує, але ще не зареєстрований — він юридично майже «невидимий» для відображення в реєстрі обтяжень. План передбачає: будинки в Козині на момент операцій формально не зареєстровані як завершена нерухомість — вони існують як об’єкти незавершеного будівництва. Це означає, що їх можна продати «Інвестору» просто як набір будматеріалів — за зниженою вартістю з кроку 2 — і ця операція не залишить сліду в державних реєстрах.

Тобто на момент, коли НАБУ нарешті отримає ухвалу про арешт щодо попереднього власника, арештовувати буде нічого. У реєстрі цих будинків немає, а матеріали вже проведено по бухгалтерії «Інвестора». І тоді потрібно робити додаткові кроки для пошуку і встановлення нового власника та арешту його майна, що потребуватиме додаткового часу.

Крок 4: Зареєструвати на «Інвестора» як свою власність

Тепер «Інвестор» реєструє ці ж будинки в ДРРП на себе — як новий об’єкт нерухомості. Уже як легальний власник, який придбав землю за договором,  він «побудував» на ній будинок з куплених матеріалів. Тобто юридично це інший актив ніж той, що міг би бути арештований раніше, бо зареєстрований після проведених операцій. Власник — компанія без зв’язку з Чернишовим. Походження задокументоване через ланцюжок договорів.

Крок 5: Продати ще раз — уже відкрито

Останній крок: «Інвестор» продає весь комплекс (землю та зареєстровану нерухомість) через електронну торгову платформу (типу СЕТАМ) ще одній компанії з умовною назвою «Девелопер». Це теж компанія без зв’язку з Чернишовим.

Навіщо торги? Бо вони створюють презумпцію ринкової ціни і добросовісного набуття. Купив на відкритих торгах за прозорою процедурою — отже, добросовісний набувач. А до добросовісного набувача, згідно з вимогами ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація не застосовується. Взагалі.

Після цього «Девелопер» спокійно добудовує маєтки, вводить їх в експлуатацію і продає кінцевим покупцям. А в кінцевих покупців повністю чистий титул. Якщо через кілька років і буде вирок проти підозрюваних у справі, конфіскувати немає чого.

Замість висновків: на які вразливості конфіскаційного режиму спирається цей план

Як бачимо, план «очищення активу» побудований на детальному знанні чинного законодавства, а кожен його крок цілить у конкретну прогалину. Іпотека на користь «дружнього» позикодавця, занижена оцінка, продаж маєтків як будматеріалів, перепродаж через електронні торги — усе разом має за мету створити такий правовий статус, при якому конфіскація стає неможливою навіть за наявності вироку. Стаття 96-2 КК України дозволяє конфіскувати майно у третьої особи лише тоді, коли доведено, що вона «знала або могла знати» про його злочинне походження. Тоді як план спеціально побудований, аби цю обізнаність неможливо було довести.

Саме проти такої моделі і спрямована згадана нами на початку Директива (ЄС) 2024/1260. Вона дозволяє суду конфіскувати майно, виходячи з його непропорційності законним доходам та відсутності правдоподібного законного джерела. І як наслідок зникає необхідність щоразу доводити суб’єктивну обізнаність третьої особи. Захист добросовісного набувача при цьому зберігається через процедурні гарантії — право на адвоката, доступ до матеріалів справи, право бути почутим у суді й оскаржити рішення про конфіскацію, передбачені ст. 24 Директиви.

У Дорожній карті з питань верховенства права Україна взяла на себе зобов’язання провести імплементацію Директиви до II кварталу 2027 року. Кейс із маєтками «Династії» — найкраща ілюстрація того, чому це зобов’язання має бути виконане змістовно, а не лише формально.

А долю цих маєтків», якщо вдасться довести, що їх збудували за кошти злочинного походження, буде вирішувати суд. Проте без вдосконалення законодавства залишаються ще чимало способів вивести активи з-під «удару». 

Як працюють санкції?

Юрій Іванющенко, він же «Юра Єнакієвський» — колишній народний депутат від «Партії регіонів» 6-го і 7-го скликань та один із найближчих соратників Віктора Януковича. Після Революції Гідності він утік з країни, відтоді мешкав переважно в Монако. Але, попри усі порушені щодо нього справи, дотепер Іванющенко не під санкціями.

Тут нагадаємо, що накладення санкцій в Україні врегульовує профільний Закон «Про санкції». За ним вносити до РНБО пропозиції про застосування таких обмежень до конкретної особи, компанії або держави можуть парламент, президент, Кабмін, Нацбанк та Служба безпеки. І хоч не лише СБУ може пропонувати застосувати до когось санкції, цілком логічно, що НАБУ звернулося саме до неї як правоохоронного органу.

Підстави для застосування санкцій хоч і виписані в законі доволі широко, але є вичерпним переліком, і всі вони стосуються захисту національних інтересів держави або прав її громадян. Втім, достеменно знати причини накладення санкцій на ту чи іншу особу ми не можемо, адже такі обґрунтування не публікуються.

До прикладу, тут можна згадати реактивне застосування санкцій РНБО проти Тімура Міндіча та Олександра Цукермана після публікації НАБУ матеріалів справи «Мідаса».

Тоді в опублікованих НАБУ плівках, зокрема, згадувалося про «двушку на Москву». І хоча ми не можемо стверджувати, що саме це лягло в основу санкцій, очевидно, що, на відміну від випадку з Іванющенком, доказів загрозливої для національної безпеки діяльності Міндіча і Цукермана було достатньо, щоб накласти на них понад половину всіх можливих обмежень. Тоді згадали навіть про позбавлення державних нагород, яких у Міндіча і Цукермана немає, і заборону заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, хоча така санкція теж мало стосується саме цих фігурантів справи НАБУ.

Водночас аргументації для накладення санкцій щодо Міндіча, Цукермана та інших фігурантів таких обмежувальних списків ми не знаємо. Загальною проблемою українських санкцій залишається те, що ми не можемо дізнатися, які саме дії та докази їх підтвердження лягають в обґрунтування застосування таких заходів до тієї чи іншої особи. Все тому, що часто основою для накладення санкцій стають якраз матеріали кримінальних справ, де підсанкційні особи є фігурантами, а оприлюднювати таку інформацію не можна. Втім, за стандартом ЄС у рішенні РНБО мав би бути хоча б загальний виклад мотивів накладення на особу санкцій.

У випадку Іванющенка ми знову ж таки можемо орієнтуватися на опубліковані матеріали НАБУ, зміст судових рішень та публікацію самої СБУ — усі вони мають згадки про його звʼязки з росією. Попри це, зрозуміти, чому РНБО застосувала санкції до Міндіча і Цукермана, але СБУ відмовила в аналогічному підході до Іванющенка — неможливо, адже закон не вимагає оприлюднити обґрунтування таких рішень.

Як на застосування санкцій впливає громадянство Іванющенка

У справі «Юри Єнакіївського» є ще один дискусійний момент — його українське громадянство. Практика накладення санкцій державами на своїх громадян загалом дуже рідкісна, адже не відповідає самій логіці застосування таких заходів. Для власних громадян держава має внутрішні засоби впливу — ту ж таки кримінальну відповідальність за злочини проти національної безпеки тощо.

Згідно із законом, до громадян України усі санкції, окрім позбавлення державних нагород, можуть бути застосовані лише якщо ці люди здійснюють терористичну діяльність. Але тут є поле для маневрів щодо осіб, які мають подвійне громадянство,  позбавлені громадянства України чи мають лише посвідку на проживання. Зокрема, Закон «Про громадянство України» підставою для припинення громадянства визначає добровільне набуття особою громадянства держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом.

Також згідно з Європейською конвенцією про громадянство держава може позбавити особу громадянства, якщо та добровільно набула громадянства іншої країни або якщо її поведінка серйозно шкодить інтересам держави.

Чимало підсанкційних громадян України мали також громадянство росії, як, наприклад, Віктор Янукович. Щодо інших випадків, то Ігор Коломойський був позбавлений громадянства України за рішенням президента, а Геннадій Боголюбов має лише посвідку на постійне проживання в Україні (хоча в реєстрі санкцій він вказаний як громадянин України). 

У випадку ж Петра Порошенка, Костянтина Жеваго та віднедавна Андрія Богдана РНБО повинна мати докази їхньої терористичної діяльності, бо ж ці особи не мають іншого громадянства, крім українського, і не були його позбавлені.

Щодо Юрія Іванющенка, то, за даними Радіо Свобода, він ще у 2004 році у Ростові-на-Дону отримав паспорт громадянина російської федерації  У цьому ж розслідуванні журналісти вказують, що екснардеп мав щонайменше два закордонні російські паспорти і використовував їх для поїздок до росії. Зокрема, після початку повномасштабного вторгнення він літав туди щонайменше десять разів. 

Таким чином, громадянство Іванющенка не має стати проблемою для застосування до нього санкцій РНБО — зважаючи на вже сформовану практику санкціонування навіть тих громадян України, які не мають інших паспортів.

*** 

Історія з Іванющенком — це черговий доказ зміни курсу санкційної політики України з протистояння росії на використання таких заходів як замінника правосуддя чи інструменту вибіркового політичного тиску.

Ситуація, коли СБУ сама публічно називає особу «резидентом ФСБ в “ДНР”», а потім не знаходить достатніх підстав для накладення на неї санкцій — це як мінімум інституційна непослідовність, яка потребує кращого пояснення ніж те, яке отримало НАБУ у відповідь на свій запит.

Доти, доки мотивування накладення санкції залишатиметься непрозорим, а саме їх застосування — ситуативним і реактивним, цей інструмент і надалі сприйматиметься не як елемент системи національної безпеки, а як важіль, доступ до якого залежить від політичної кон’юнктури.

1. Нові дані про неправомірний вплив на владу 

На плівках зафіксовані конкретні випадки, коли Тімур Міндіч давав прямі вказівки тодішньому міністру оборони Рустему Умєрову. Зокрема, він просить «підписати прийомку» бронежилетів, які держава не приймала, та лобіює призначення певних людей на посади. Також на плівках фігурує інформація про потенційні «виклики» голови Нацбанку Андрія Пишного для вирішення необхідних для фігурантів розслідування НАБУ питань.

Все це вказує на привілейоване ставлення до окремих бізнесів через те, що останні мають впливових покровителів. А це обмежило потенційні можливості для зростання та розвитку українського оборонного сектору і вкотре підсвітило інституційну прогалину, коли державні органи залишаються вразливими до втручання сторонніх осіб. 

2. Плівки вказують на пряму причетність Міндіча до оборонної компанії «Fire Point»

З оприлюднених матеріалів випливає, що фактичним власником компанії «Fire Point» ексміністр оборони Умєров вважає саме Тімура Міндіча, який, очевидно, і є одним із бенефіціарів фірми. 

Як заявила Громадська антикорупційна рада при МОУ, якщо цей факт підтвердиться, компанія «Fire Point» повністю втратить можливість постачати свою продукцію Силам оборони України, оскільки Міндіч перебуває під санкціями. І з цього можна припустити, що компанія «Fire Point» оприлюднила завідомо неправдиві дані щодо бенефіціарів, а тому, на переконання ГАР МОУ, може отримати штраф і набути статус ризикової для постачальників.

Це створює додаткові труднощі для оборонних можливостей України під час війни.

3. Знову порушено питання про кооператив «Династія» та коло наближених до Президента осіб 

З оприлюднених записів ми отримали ще більше деталей про будівництво котеджного містечка в Козині, про яке раніше повідомляли журналісти-розслідувачі. Так, відомо, що в цьому містечку готувалися маєтки, зокрема, для ексвіцепрем’єра Олексія Чернишова, «Вови», «Андрія» та Тімура Міндіча. Ці факти знову повернули розмови про кооператив «Династія» й поновили запитання про походження коштів на його будівництво.

Зазначені виклики свідчать про глибоку деформацію системи управління та потребують негайної зміни підходів для запобігання зловживанням. Попри публічну підтримку президентом розслідування «справи Міндіча» та звільнення голови ОП, нові дані вказують на ймовірний вплив фігуранта на секретаря РНБО Рустема Умєрова. 

Transparency International Ukraine закликає Президента усунути всіх причетних до схеми осіб і забезпечити прозорість рішень. Вибірковість реакцій ОП на розслідування не лише б’є по репутації держави, а й підриває внутрішню спроможність України в умовах війни. 

Як відбувається доступ до реєстру?

Розрізняють повний та загальний доступи до судових рішень у ЄДРСР. 

Загальний доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень призначений для необмеженого кола осіб і здійснюється через офіційний вебпортал, де рішення публікуються з обов’язковою деперсоніфікацією — вилученням імен, адрес та іншої чутливої інформації. 

Натомість повний доступ — це інструмент для службового використання, який надається виключно суддям, працівникам судів та уповноваженим особам правоохоронних і державних органів (НАБУ, САП, СБУ, ДБР, АРМА тощо). Цей режим дозволяє бачити автентичні тексти документів без жодних вилучень чутливої інформації. І такий доступ вимагає обов’язкової авторизації через систему «Електронний суд» із використанням персональних електронних ключів або токенів.

При цьому у Порядку ведення ЄДРСР визначено, що адміністратор, а саме ДП «Інформаційні судові системи», забезпечує відстеження та облік дій авторизованих користувачів — так зване «логування». Таким чином можна дізнатися, хто і що шукав в реєстрі в режимі повного доступу.

У чому проблема?

Широкі дискусії довкола незаконного поширення інформації з повного доступу до реєстру активізувалися після кримінальних справ НАБУ, зокрема, «справи Борзих». Нещодавно стало відомо, що низка посадовців цікавилася закритими рішеннями у справі «Мідас». А на співбесідах у межах конкурсу до ВАКС також були озвучені випадки, коли кандидати, авторизовані як користувачі реєстру, шукали інформацію, яку не можна було пояснити виконанням професійних обовʼязків. 

Як бачимо, лише торік було чимало прикладів невиправданого пошуку в ЄДРСР.  Загалом же ми виокремили такі механізми, які дозволяли інформації «витікати».

Використання чужих облікових даних. Так, різні органи раніше встановлювали факти, коли сторонні особи (зокрема адвокати) отримували доступ до закритої частини Реєстру, використовуючи облікові дані суддів. Наприклад, за версією слідства, на Київщині адвокат під логіном та паролем судді отримував повну інформацію про ухвали, що стосувалися його клієнтів (зокрема власників шахрайських колцентрів), і попереджав їх про заплановані слідчі дії. Це призвело до розголошення відомостей досудового розслідування та було кваліфіковано як несанкціоноване втручання в автоматизовані системи (ч. 5 ст. 361 КК України).

Інсайдери в апаратах судів. Також виявляються схеми, де працівники апаратів судів діють як «інсайдери», регулярно постачаючи інформацію замовникам. Наприклад, у Дніпрі помічниця судді апеляційного суду, за версією слідства, двічі на тиждень здійснювала контекстний пошук за запитами представників «кримінального світу» та адвокатів, роздруковувала ухвали про обшуки (зокрема у справах про відмивання грошей) і передавала замовникам за винагороду.

Безпідставні пошуки в повному доступі. Аналіз логів доступу під час співбесід із кандидатами до ВАКС викрив масові випадки використання «службового» ключа для вирішення особистих питань або перевірки знайомих. Було встановлено, що кандидати (які є суддями) здійснюють сотні запитів щодо колишніх членів сім’ї, їхніх компаній або власних справ. Наприклад, під логіном одного з кандидатів зафіксовано 240 запитів, що не стосувалися його проваджень, включно з 75 пошуками щодо колишнього чоловіка його сестри, який перебував під слідством. Логи системи фіксують регулярні пошуки за прізвищами відомих фігурантів антикорупційних розслідувань (наприклад, Альперіна), які здійснюються особами, що не мають жодного процесуального відношення до цих справ. Кандидати часто пояснюють це «загальною професійною цікавістю», проте для слідства це створює ризик передчасного розкриття тактики обвинувачення.

Загалом, технічне логування дозволяє відстежити активність за конкретним цифровим ключем протягом багатьох років, проте часто користувачі не можуть пояснити природу цих запитів або стверджують, що їм невідомі особи, щодо яких здійснювався пошук. Це вказує на ймовірне використання ключів іншими особами або на свідоме приховування фактів незаконного збору інформації.

Як зараз врегульовані питання доступу до реєстру?

Наразі Закон України «Про доступ до судових рішень», який є основою регулювання цього реєстру, визначає випадки, коли саме загальний доступ може бути закритий. Але жодним чином не врегульовує питання закриття повного доступу до окремих категорій рішень. 

Вочевидь, законодавець виходив із того, що всі користувачі, які мають повний доступ до судових рішень, добросовісно ставитимуться до захисту відповідної інформації. Але як ми могли побачити з наведених вище прикладів, це не завжди так стається.

З огляду на всі ці недоліки, у липні 2023 року ВРП за зверненням НАБУ прийняла зміни, які дозволяли обмежити (відтермінувати) забезпечення загального доступу до судових рішень на підставі постанов слідчих та прокурорів. Однак Верховний Суд скасував цей нормативний акт.

На доповнення до всіх превентивних заходів за несанкціоновані дії з інформацією в реєстрі встановлена кримінальна відповідальність. Зокрема, йдеться про такі кримінальні правопорушення, як несанкціоноване втручання в роботу інформаційних, комунікаційних систем і мереж (ст. 361 КК України), незаконний збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, що зберігається в комп’ютерних системах (ст. 361-2 КК України), умисне внесення неправдивих або несвоєчасне внесення відомостей до судових автоматизованих систем (ЄСІТС тощо), а також несанкціоновані дії з інформацією в таких системах — вчинені як уповноваженими, так і сторонніми особами (ст. 376-1 КК України).

Але кримінальна відповідальність є реакцією на факт витоку, що вже відбувся, але вона не вирішує повною мірою завдання стримати осіб від порушення закону та не захищає інтереси слідства.

Крім цього, Порядок ведення ЄДРСР визначає, що ДП «Інформаційні судові системи» може обмежити доступ особі, яка має повний доступ до Реєстру, якщо вона порушила вимоги законодавства. Одним із таких порушень є розголошення інформації з реєстру.

Показово, що наявність прогалин у регулюванні доступу до ЄДРСР визнають і в експертному середовищі. Проєкт Антикорупційної стратегії на 2026–2030 роки як очікуваний результат передбачає забезпечення дієвих механізмів запобігання, виявлення та реагування на зловживання в автоматизованому розподілі справ і доступі до реєстру, включно з аудитом та автоматизованим моніторингом дій користувачів повного доступу (п. 2.1.5.4). Також в проєкті антикорстратегії вказана вимога, що будь-яке обмеження доступу до судових рішень має бути обґрунтованим, пропорційним і здійснюватись виключно за процедурами, визначеними законом (п. 2.1.5.5). Це знову підтверджує: чинного регулювання недостатньо, а потреба в  змінах уже назріла.

Як розв’язати ці проблеми?

Один із кроків уже виконали, адже з 1 березня 2025 року авторизація в ЄДРСР здійснюється виключно через систему «Електронний суд» із використанням токенів, що блокує можливість входу за простими логіном та паролем. Це дозволяє встановити, що особа, яка користується повним доступом до реєстру за логіном і паролем судді, отримала його від конкретного судді, а не внаслідок недбалості останнього.

Інший аспект — законодавчі зміни. Раніше вже були спроби внести зміни до закону про доступ до судових рішень, у тому числі задля запобігання несанкціонованому розголошенню інформації, яка міститься в повному доступі. Так, торік народні депутати активно просували законопроєкт № 7033-д, який громадськість розкритикувала з огляду на те, що певні пропозиції обмежити заразом і загальний доступ до ЄДРСР непропорційні та неадекватні. Зараз доопрацьована редакція законопроєкту знову перебуває на розгляді комітету. 

Лунали і пропозиції взагалі закрити доступ до судових рішень, які приймаються на етапі досудового розслідування. Однак тут треба нагадати, що незаконне поширення інформації здійснюється саме з використанням повного доступу (тобто того, який за задумом має обмежене коло користувачів). А низка рішень на етапі досудового розслідування постановляється у відкритих судових засіданнях, які можуть, навіть, транслюватись. А тому безпідставне закриття загального доступу до таких ухвал підриває суспільний контроль — і це неприйнятно.

Справедливо також відзначити, що в окремих випадках наявність повного доступу до реєстру може бути ефективним засобом реалізації повноважень. Саме швидкий доступ до інформації дозволяє ефективно розв’язувати питання, наприклад, конфлікту інтересів, запобігати спробам перепродати активи після накладення арешту на майно та інші речі. Але звуження обсягу доступних для конкретної посадової особи судових рішень з огляду на її повноваження дозволить нівелювати ризики несанкціонованого поширення інформації.

А для захисту особливо чутливої інформації про досудові розслідування ми підтримуємо пропозиції депутатів обмежити й повний доступ до судових рішень. Тоді посадовці, які його мають, не зможуть отримати відомості про результати розгляду справ за клопотаннями про обшуки, негласні слідчі (розшукові) дії, арешти майна, тимчасові доступи до речей і документів. Але важливо, щоб ці обмеження стосувалися саме рішень, постановлених у закритому судовому засіданні. 

Режим закритого судового засідання, передбачений ст. 27 КПК України, дозволяє оприлюднювати судові рішення саме з вилученням інформації, розголошення якої може зашкодити або правам особи, або інтересам досудового розслідування. А безпідставне закриття загального доступу до судових рішень, наприклад, при обранні запобіжних заходів чи продовженні строків розслідування, зменшуватиме можливості підзвітності та громадського моніторингу — зокрема, заважатиме відстежувати перебіг розслідування та розгляду справ про корупцію. А відомості про накладені арешти вже після повідомлення про підозру, які розглядаються за участю власників майна, дозволяють громадськості відстежувати результативність конфіскації цього майна у разі постановлення обвинувального вироку суду.

Навіть зараз ми бачимо негативну тенденцію, коли доступ до окремих вироків у справах за угодами обмежується загальним доступом, попри те, що судді отримали можливість закривати окремі частини рішень. І тому якими б не були важливими інтереси слідства, не слід забувати про механізми підзвітності і прозорості — саме вони стали важливим здобутком України на шляху до демократичного функціонування правоохоронних органів.

Також після перегляду спеціальних спільних засідань ГРМЕ та ВККС щодо добору суддів до ВАКС ми виявили, що технічні можливості для відстеження активності в ЄДРСР уже існують. Необхідно закріпити обов’язок регулярного аудиту доступів та встановити чіткі наслідки за безпідставні пошукові запити — передусім дисциплінарні, а за наявності складу кримінального правопорушення — передбачити кримінальну відповідальність.

***

Проблема несанкціонованого доступу до судового реєстру вже стала системною, і її не можна вирішити лише кримінальною відповідальністю. Перегляд такого доступу потребує комплексного підходу, що поєднує технічні, законодавчі та організаційні заходи.

По-перше, необхідно переглянути можливості повного доступу до судового реєстру з огляду на повноваження посадових осіб, які його мають. За наявності чітких критеріїв такий доступ можна звузити.

По-друге, на законодавчому рівні слід обмежити повний доступ до певної категорії судових рішень: ухвали щодо обшуків, арештів майна та інших рішень, ухвалених у закритому засіданні. Вони мають бути недоступні у повному режимі протягом певного строку або ж до настання певної події — наприклад, до постановлення вироку у справі.

Своєю чергою, механізм закритого судового засідання відповідно до ст. 27 КПК України слід застосовувати системно — з точковим вилученням чутливої інформації, а не суцільним закриттям рішень.

По-третє, вже наявні технічні можливості логування мають стати основою для регулярного аудиту пошукових запитів з чіткими наслідками за безпідставні запити — дисциплінарними або кримінальними, залежно від наявності ознак складу порушення.

При цьому будь-які обмеження мають залишати недоторканим принцип публічності судочинства. Безпідставне закриття доступу до вироків за угодами чи ухвал на досудовому розслідуванні, наприклад, про запобіжні заходи, підриватиме демократичний контроль над правоохоронними органами, який Україна розвиває.

Наскільки швидко НАБУ розслідує справи, а САП скеровує обвинувальні акти до суду

Представлені в лютому дані вказують на певне скорочення кількості осіб, яким повідомили про підозру в корупції у 2025 році, але загалом свідчать про активізацію роботи щодо топпосадовців. 

Так, якщо у 2024 загалом підозри вручили 231 людині, то у 2025 таких було 218.  

Як же змінилися ці цифри за категоріями посадовців?

• Кількість найвищих посадових осіб, яким повідомлено про підозру (міністри, керівники ЦОВВ та їх заступники), подвоїлася — із 6 осіб у 2024 році до 12 у  2025.

Наприклад, у 2024 році про підозру у заволодінні землею на Сумщині повідомили ексміністру агрополітики Миколі Сольському, про легалізацію незаконно набутих коштів та прийняття пропозиції хабаря — ексзаступнику голови ОП Андрію Смирнову та в пропозиції надання хабаря — ексзаступнику міністра енергетики Олександру Хейлу. А у 2025 році підозрюваними стали голова АМКУ Павло Кириленко по новому епізоду недекларування майна та незаконного збагачення, ексвіцепрем’єр-міністр – міністр національної єдності України Олексій Чернишов — за ймовірне зловживання службовим становищем та одержання неправомірної вигоди, а також ексзаступник міністра аграрної політики та продовольства України Володимир Топчій — за ймовірне зловживання службовим становищем.

• Представники судової влади — 10 осіб отримали підозри у 2025 році проти 5 у 2024 році.

Серед проваджень із підозрюваними НАБУ-САП у 2024 році слід відзначити справу про хабарництво суддів господарських судів на Львівщині, а також справу про хабарі суддів Білгород-Дністровського суду Одещини за рішення, які ставали підставою для відстрочки. У 2025-му підозрюваними у справах НАБУ про хабарництво стали суддя міськрайонного суду Дніпропетровської області, суддя одного з районних судів Одеси, а також суддя Воловецького районного суду.

• Депутати (у тому числі парламенту) та місцеві високопосадовці: показник залишився на тому ж рівні — 21 особа у 2025 році проти 22 у 2024 році. 

У цій категорії підозрюваними у 2024 році стали народні депутати Микола Задорожній, який, за версією сторони обвинувачення, разом зі спільниками попросив про хабар у голови сільради на Сумщині та організував його передачу. Свої підозри отримали Ірина Кормишкіна у справі про незаконне збагачення та декларування недостовірної інформації, а також міський голова Мукачева Андрій Балога за ймовірне забезпечення прийняття рішення про продаж за заниженою вартістю земельної ділянки, що була у комунальній власності. У 2025 році НАБУ та САП повідомили про підозру народному депутату Віктору Бондарю за організацію схеми постачання продукції АТ «Укрзалізниця» за завищеними цінами. А в межах ще однієї справи підозрюваними стали аж четверо чинних нардепів — Євген Пивоваров, Ігор Негулевський, Ольга Савченко та Юрій Кісєль, які, за версією слідства,систематично отримували неправомірну вигоду за голосування у Верховній Раді.

• Кількість запідозрених посадовців держструктур та держкомпаній  зменшилась: у 2025 році таких було 23, тоді як у 2024-му — 37 осіб.

Цей факт можна пояснити зокрема реалізацією політики пріоритезації розслідувань щодо високопосадової корупції.

Процес передачі справ до суду також змінився. Так, кількість осіб, щодо яких складено обвинувальні акти, зросла. У 2024 році обвинувальні акти склали щодо 243 осіб (131 у І півріччі та 112 у ІІ півріччі), а у 2025-му це число збільшилось до 280 осіб (154 у І півріччі та 126 у ІІ півріччі).

Найбільша кількість обвинувальних актів САП у 2025 році стосувалася:

• керівників інших держструктур та держкомпаній — 56 осіб. Серед них обвинуваченими стали чотири особи у справі про заволодіння коштами АТ «Укрзалізниця», посадовці та їх пособники у справі про зловживання на Одеському припортовому заводі, посадовці щодо відмивання коштів державних підприємств-учасників концерну «Укроборонпром»;
• депутатів (у тому числі парламенту) та місцевих високопосадовців — 23 особи. Так, у 2025 році до суду направили справи, зокрема, щодо двох колишніх депутатів Одеської облради, які разом із іншими співучасниками заволоділи 32 суднами, переробили їх на 12 барж та незаконно привласнили. Також з обвинувальним актом до суду пішла справа щодо народного депутата Задорожнього, який за пособництва посадовців Нацполіції вимагав хабар за неперешкоджання проведенню ремонтних робіт об’єктів інфраструктури на Сумщині. Обвинуваченим став і колишній депутат Харківської облради, який організував злочинну групу, дії якої при продажу електроенергії під час війни завдали ПрАТ «НЕК “Укренерго”» збитків на суму понад 58 млн грн;
• службових осіб правоохоронних органів — 26 осіб. Обвинуваченими у справах НАБУ та САП у цій категорії стали колишній детектив центрального управління БЕБ та слідчого в ОВС СУ ГУ НП у Київській області за вимагання $150 тис. неправомірної вигоди, начальник сектору Департаменту захисту національної державності СБУ та ще дві особи, викриті на вимаганні  $300 тис. неправомірної вигоди, колишній начальник відділу Черкаської обласної прокуратури та громадянин, яких викрили на одержанні  $41 тис.

Ця динаміка свідчить про те, що НАБУ та САП не лише реєструють більше проваджень, а й ефективніше доводять до завершення досудові розслідування. Це розвіює міф про те, що НАБУ лише оголошує про підозри, а кількість обвинувальних актів залишається невисокою. Звичайно, досудове розслідування справи після підозри займає певний час, особливо, коли вживаються заходи міжнародної правової допомоги або ж розшук підозрюваних осіб. 

Попри це, для аналітичної роботи було б доречно наводити в статистиці середню тривалість досудового розслідування кримінальних правопорушень із деталізацією кількості тих кримінальних проваджень, розслідування у яких зупинено, і вказувати причини цього, а також зазначати тривалість стадії ознайомлення з матеріалами справи сторони захисту (ст. 290 КПК України). Наразі цих узагальнених показників, які суттєво впливають на розуміння хронології розслідування топкорупційних справ, на жаль, немає.

Окрім цього, в статистиці НАБУ не публікується інформація про припинені кримінальні провадження, зокрема, з деталізацією того чи йдеться про справи з підозрюваними чи без підозрюваних. Це давало б можливість ширше поглянути на діяльність органу досудового розслідування, зокрема щодо того чи «зависають» кримінальні провадження там надовго без оголошення підозр.

Варто також відзначити, що парламент досі не ухвалив зміни, які б дозволили підсилити роботу НАБУ і на прийнятті яких наголошували міжнародні аудитори. Йдеться, зокрема, про скасування автоматичного закриття справ за спливом строків розслідування, а також врегулювання питань підслідності. Це б дозволило НАБУ та САП надалі показати ще більший рівень ефективності у розслідуваннях справ. Окрім цього, не вирішеними залишаються проблеми доступу до прослуховування без залучення СБУ та інші питання ефективності обробки державної таємниці, доступу до незалежної судової експертизи.

Результативність судового розгляду Антикорсудом

Зі щорічного звіту ВАКС бачимо, що результативність судового розгляду протягом 2024–2025 років за ключовими показниками значно зросла: від обсягів розглянутих справ до швидкості винесення рішень та сум конфіскацій.

Так, ВАКС суттєво наростив темпи завершення розгляду кримінальних справ. У 2025 році суд розглянув 114 справ (щодо 180 осіб), а це більше, ніж у 2024 році, коли було розглянуто 88 справ (щодо 137 осіб).

Зросла і кількість винесених вироків — з 77 (з них 38 за угодами) у 2024 році до 109 (з них 72 за угодами) у 2025-му. Загалом протягом минулого року було засуджено 154 особи, що суттєво перевищує показник 2024-го — 112 осіб. Також спостерігаємо зменшення кількості виправданих осіб — з 10 у 2024 році до 8 у 2025-му. І це також демонструє, що більшість справ, які САП направляє до суду, мають під собою якісну доказову базу.

Так, у 2024 році АП ВАКС засудила екснардепа Руслана Сольвара до 3 років в’язниці за незаконне отримання компенсації за оренду житла. ВАКС засудив на 9 років ексслідчого СБУ Сергія Глівінського за вимагання та отримання хабаря, а ще свій вирок отримав нардеп Андрій Одарченко — 8 років в’язниці за спробу підкупити за біткоїни ексголову Держагентства з відновлення. 

А вже у 2025 році ВАКС засудив заочно до 15 років в’язниці екснардепа Дмитра Крючкова за заволодіння понад 1,5 млрд грн компаній «Черкасиобленерго» та «Запоріжжяобленерго», ексголову ДСА Сальнікова до 3 років за зловживання впливом, та нарешті дочекався вироку ексголова ДФС Роман Насіров — 6 років ув’язнення за зловживання службовим становищем.

При цьому ми бачимо зростання кількості вироків за угодами. Наприклад, у 2025 році на підставі угод про визнання винуватості ВАКС засудив ексголову Західного апеляційного господарського суду Бориса Плотніцького — до 8 років позбавлення волі, позбавлення права обіймати керівні посади державної служби строком на 3 роки та штрафу 85 тис. грн, експрокурора ГПУ Володимира Дергунова — до 1 року реального позбавлення волі, на додачу його на 3 роки позбавлено права обіймати посади, а також конфіскувано житловий будинок разом з автомобілем KIA Sportage. Також угода була укладена з фігурантом справи про заволодіння «нафтопродуктами Курченка» бізнесменом Тищенком. При цьому, наприклад, тексти вироків Плотніцького та Тищенка закриті, і з публічної комунікації по цих справах неможливо дізнатися, що саме держава отримала в обмін на помʼякшення покарань для цих осіб.

Тому хоча збільшення кількості розглянутих справ позитивне саме по собою, зростання кількості вироків за угодами — особливо за обмеженого доступу до них — можуть зменшувати довіру як до ВАКС, так і до САП. У звʼязку з цим доречно використовувати можливості для засекречення лише окремих частин вироку, а також вдосконалити комунікацію САП щодо політик укладення угод про визнання винуватості у справах про корупцію на найвищому рівні.

Попри збільшення кількості справ, ВАКС вдалося підвищити ефективність використання часу на судовий розгляд. Якщо розгляд одного кримінального провадження (від надходження до фінального судового рішення) у 2024 році займав в середньому 618 днів, то в 2025-му така тривалість скоротилася до 405 днів. Цьому могло посприяти, зокрема, запровадження одноособового судового розгляду, а також  зростання кількості вироків, укладених на підставі угод, адже їх розгляд займає суттєво менше часу.

Попри це зростає кількість нерозглянутих проваджень. Якщо у 2024 році їх було 287 (щодо 749 осіб), то у 2025-му — уже 327 (щодо 862 осіб). Це демонструє потребу вжити як законодавчих, так і організаційних заходів, спрямованих на підвищення ефективності розгляду кримінальних справ. 

До прикладу, в процесі моніторингу справ ВАКС ми фіксували зловживання та затягування, зокрема, у справі про злочинну організацію в ОАСК, ексголови ДФС Романа Насірова в «газовій схемі» Онищенка, а також у справі так званого «короля контрабанди» Вадима Альперіна. Усе це можна виправити змінами до КПК України щодо протидії зловживанню процесуальними правами.

Касаційний перегляд рішень ВАКС та АП ВАКС у Верховному Суді теж демонструє позитивні тенденції. У 2025 році касаційний суд розглянув більшу кількість скарг від учасників: 164, з них по суті 41 скаргу. До порівняння, у 2024 році таких скарг було 150, а по суті розглянули лише 28. І загалом зросла кількість рішень ВАКС, які залишилися без змін за результатами перегляду: у 2025 році їх стало 27 (65,9% від розглянутих по суті), тоді як у 2024 році таких було 16 (57%).

При цьому радує, що ефективність суду у сфері повернення активів у 2025 році підвищилась. Так, торік розмір активів, щодо яких ухвалили рішення про спеціальну конфіскацію, склав понад 673 млн грн у 13 провадженнях. Для порівняння, у 2024-му цей показник був 158,8 млн грн у 11 провадженнях. А розмір конфіскованих активів у справах про відмивання коштів зросла майже вдесятеро — з 50,6 млн грн у 2024-му (4 вироки) до 470,3 млн грн у 2025 році (7 вироків).

Попри це, відомості про виконання рішень із конфіскації активів у звітах ВАКС та НАБУ відсутні (вони і не мають там зазначатися), що не дозволяє відстежити реальне поповнення державного бюджету цими коштами. Однак ця інформація з боку інших держорганів могла б бути показовою з погляду якості публічної комунікації.

***

Ефективність роботи НАБУ, САП і ВАКС — це не лише цифри зі звітів, а вже й показники, на які орієнтується спільнота всередині країни та у світі. 

Так, саме відчутне пожвавлення роботи цих інституції стало основною причиною покращення на 1 бал показника України в Індексі сприйняття корупції–2025. Фонд Бертельсманна, який у цьому дослідженні дав нам 5 балів, передусім враховує, наскільки посадовці, які зловживають своїм становищем, притягуються до відповідальності або караються. А цифри, наведені вище, якраз про це. Нагадаю, що Індекс сприйняття корупції — це міжнародне дослідження, яке враховує цілий спектр чинників, які впливають на стан боротьби з корупцією.

Тож зростання кількості підозр топпосадовцям, обвинувальних актів та вироків — це позитивна тенденція не лише для роботи НАБУ, САП і ВАКС, а й загалом для всієї сфери. Проте для реальної довіри до антикорупційної системи важливо не лише показувати більше цифр, а й забезпечувати їхню прозорість: публікувати інформацію більше узагальненої інформації, відкривати у тій частині, де це можливо, тексти вироків за угодами та звітувати про реальне виконання рішень про конфіскацію. 

Ми не маємо сумнівів, що НАБУ, САП і ВАКС справді працюють, але системна робота також виражається й у виправленні наявних недоліків. Це й визначатиме, чи перетвориться кількісне зростання показників на якісний результат.

Відкрите звернення до Верховної Ради України (ВРУ) щодо припинення незаконних дій тимчасової слідчої комісії з розслідування корупції у правоохоронних органах, судах та органах судової влади 

19 червня 2025 року ВРУ створила Тимчасову слідчу комісію Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень у правоохоронних органах, судах та органах судової влади (ТСК) яку очолили народні депутати Сергій Власенко та Максим Бужанський.

Попри задекларовану мету, ТСК загрожує незалежності антикорупційних органів та органів суддівського врядування. Зокрема ТСК вчинила такі порушення:

• перевіряла діяльність ВРП, ВККС та ГРД, хоча таке завдання не ставила ВРУ у  п. 1 ч. 2 ст. 1 постанови про створення ТСК;
• намагалася застосувати привід до члена ВККС Сергія Чумака, попри те, що ч. 3. ст. 49 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» забороняє привід суддів;
• створила не передбачену законом експертну групу, члени якої не несуть персональної відповідальності за завідомо неправдиві висновки.

Про вихід за межі повноважень та використання ТСК як інструменту тиску на антикорупційні органи й втручання у незалежність судової влади вже заявили: Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), Спеціалізована антикорупційна прокуратури (САП), Вищий антикорупційний суд (ВАКС), Вища рада правосуддя (ВРП), Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) та Громадська рада доброчесності (ГРД).

Єврокомісія у звіті щодо України за 2025 рік вказала, що ТСК «не повинна підривати суспільну довіру до антикорупційних інституцій невиправданими публічними заявами та виходом за межі, що визначені принципом поділу влади».

Регламентний комітет ВРУ у висновку зазначив, що ТСК подала звіт про свою діяльність без дотримання вимог ст. 21 ЗУ «Про тимчасові слідчі комісії і тимчасові спеціальні комісії ВРУ» — відсутній термін наступного звіту ТСК; інформація про голосування щодо кожної встановленої обставини; звіт не містить пропозицій. Попри те, що ВРУ не розглянула звіт ТСК і не доручила їй продовжувати роботу, ТСК затвердила план на наступні місяці та планує засідання.

Дії народних депутатів у складі ТСК дискредитують парламентський контроль, не мають нічого спільного з реальною боротьбою з корупцією і створюють ризики для виконання зобов’язань України перед ЄС.

З огляду на ці факти Вимагаємо від Верховної Ради України:

1. Негайно включити в порядок денний найближчого пленарного засідання ВРУ питання про заслуховування звіту, висновків і пропозицій ТСК.
2. За результатами розгляду звіту ТСК, прийняти рішення про припинення повноважень ТСК.

Громадські організації:

• Фундація DEJURE
• Центр прав людини ZMINA
• Рух ЧЕСНО
• Центр економічної стратегії
• Bihus.Info
• StateWatch
• ГО «Правозахисна група «СІЧ»
• Детектор медіа
• Transparency International Ukraine
• Центр громадянських свобод

Що треба змінити при розслідуванні корупції

У звіті Європейська комісія відзначила зростання кількості обвинувальних актів у справах НАБУ. Вочевидь це неабияк хвилює окремих представників української влади, які зі свого боку не лише намагаються ухилятись від виконання міжнародних зобовʼязань України в питанні покращення можливостей для якісних розслідувань, а й просувають шкідливі норми, покликані зруйнувати ефективність НАБУ та САП. Йдеться про події 21-22 липня 2025 року, коли депутати в турборежимі прийняли, а Президент України підписав закон, який обмежує незалежність антикорупційних органів.

Попри те, що більшість його норм, шкідливих для роботи Бюро та антикорупційної прокуратури, прибрали іншим законом, окремі народні депутати досі не здаються. Не озираючись на застороги єврокомісарів та яскраво озвучений запит суспільства, вони знову і знову додають у різні законопроєкти положення, що дозволятимуть впливовим фігурантам ухилятись від кримінальної відповідальності, або ж взагалі, встановлювати, що їх дії були правомірними. Наприклад, якщо вони діяли за розʼясненнями певних держорганів, як це пропонують у законопроєкті №12439. Такі законодавчі пропозиції Єврокомісія окремо згадала у звіті. 

При цьому влада переважно ігнорує рекомендації, покликані справді вдосконалити ефективність роботи НАБУ. Йдеться про забезпечення можливості Бюро автономно (без залучення СБУ) здійснювати прослуховування фігурантів своїх справ. Адже для зацікавлених осіб дуже зручно, мати інформацію про те, кого буде слухати НАБУ, щоб завчасно проінформувати «свою» людину. 

Також систематично проблемними залишаються судові експертизи. Корупційні справи часто мають економічний характер – вони повʼязані з дійсною оцінкою вартості того, що виконали за державними контрактами, або ж визначенням розмірів збитків. І через це перевантаження наявних експертних установ, тиск або підкуп таких експертів негативно впливає на якість та швидкість збору доказової бази про корупцію.

Відзначила Європейська комісія і те, що досі не скасована можливість закриття справ за спливом строків досудового розслідування. Нагадаємо, що це норма, яка дозволяє фігурантам кримінальних справ уникнути кримінального переслідування через те, що обвинувальний акт направили до суду із затримкою у 2-3 дні. Так, справи НАБУ найчастіше закривались на цій підставі через плутанину, яка виникала через мінливі позиції Верховного Суду, — коли судді не могли визначитися з субʼєктом, який повинен продовжувати строки досудового розслідування, й порядком обрахунку цих строків.

Помітили у звіті Єврокомісії і зменшення кількості обвинувальних актів про корупцію від Національної поліції та ДБР. Це тривожна тенденція, яку ми відзначили у Тіньовому звіті. Вона вказує на суттєве зменшення кількості тих розслідувань на середньому та низькому рівні, що успішно завершуються направленням до суду справи про корупцію. І тут розвʼязання слід шукати в посиленні аналітичних спроможностей Офісу Генерального прокурора, який мав би аналізувати причини закриття справ, законність їх розслідування, а також чи не було корупційних факторів, які вплинули на кінцеве рішення по справі. 

Є домашнє завдання від Європейської комісії і для НАБУ. В оприлюдненому у травні 2025 року звіті з аудиту Бюро є низка рекомендацій, які можуть посилити роботу органу. В першу чергу європейські партнери відзначили потребу покращити ефективність управління внутрішнього контролю, а також необхідність убезпечити від неправомірних розголошень відомостей досудового розслідування. Вочевидь, остання рекомендація може бути важливою не лише для НАБУ, а й для САП.

Справедливий судовий розгляд у розумні строки

Завершення розслідування та передача справи з обвинувальним актом до ВАКС — це ще далеко не кінець кримінального переслідування. Справу належить ще розглянути з дотриманням усіх процесуальних гарантій, але без зловживання ними, а також у розумні строки.

У деяких справах це перетворюється на завдання із зірочкою, з яким, на жаль, Вищий антикорупційний суд не завжди може впоратись. Кількість справ, закритих за строками давності, зростає, і не стільки через проблеми у самому ВАКС. 

Зазвичай тактику затягування обирають ті фігуранти, які бачать, що на горизонті майорить звільнення від кримінальної відповідальності, і тому потрібно використати всі можливості, щоб дотягнути цю справу до такого бажаного закриття. В хід тоді йдуть як безпідставні відводи, так і виступи по 40 годин у дебатах та з останнім словом, а ще неявки учасників кримінального провадження, відпустки, лікарняні та багатогодинне розмірковування про очевидні речі. У деяких випадках такі справи навіть не мали шансів на розгляд — їх скеровували у ВАКС із залишком у кілька місяців до завершення строків давності.

Тому Європейська комісія чимало уваги приділила вдосконаленню інституту строків давності та протидії процесуальним затримкам, інакше кажучи — протидії зловживанню процесуальними правами. Крім цього, у звіті єврокомісари покладають надії і на сам ВАКС, який мав би розробити стратегію для забезпечення ефективності судочинства. І власне 28 листопада ВАКС оприлюднив відповідну стратегію.

Також не варто забувати про конкурс до ВАКС, покликаний заповнити 23 вакантні посади в суді. Тут важливо, щоб він відбувався із залученням Громадської ради міжнародних експертів, яка разом із ВККС має забезпечити відбір професійних та доброчесних кандидатів. 

Без якісного відбору суддів ми не зможемо поліпшити ефективність розгляду справ про корупцію на найвищому рівні. Але видається, що це суперечить бажанням окремих парламентарів — вони створили Тимчасову слідчу комісію, активності якої викликають у Європейської комісії серйозні застереження в питанні дотримання балансу між різними гілками влади. На наш погляд, такі застереження цілком виправдані — представники ТСК приймають рішення, які свідчать про серйозне втручання у роботу судової гілки влади.

Поза увагою широкого загалу зазвичай проходить те як виконують вироки ВАКС. Єврокомісія не приділяла цьому окремої уваги у своєму звіті, однак завважила про проблеми виконання судових рішень загалом — безвідносно до системи кримінальної юстиції. Ми ж нагадаємо, що дотепер немає якісної системи збору даних про виконані покарання ВАКС. Це не дозволяє оцінювати фактичний стан реалізації вироків — у тому числі й щодо того, як конфіскують майно в засуджених осіб, а також рівень виконання інших покарань.

До речі, Єврокомісія цілком обґрунтовано звернула увагу на конфіскацію майна, а точніше недостатню кількість випадків такої конфіскації. І вказала, що чинному законодавству бракує можливості арешту для розширеної конфіскації, а також потрібно вдосконалити підстави для застосування спеціальної конфіскації. Це цілком відповідає рекомендаціям наших досліджень, реалізація яких не дозволить усіляким мідасам зберігати незаконні статки.

***

Як бачимо, Європейська комісія сформулювала конкретні вимоги, які Україна має виконати для продовження руху до ЄС. По суті, це список системних проблем, що роками блокують ефективну боротьбу з корупцією і які потрібно терміново розв’язати.

Україна вже пройшла значну частину шляху до ЄС. Створено спеціалізовані антикорупційні органи, прийнято багато необхідних законів, є вироки у резонансних справах. Але зараз настав момент, коли Європа дивиться не на створення інституцій, а на їхню реальну ефективність. 

Останні розслідування НАБУ і САП дають надію, що і рівень такої ефективності, й усвідомлення цього факту суспільством надалі зростатиме. Активність представників влади у придушенні незалежності антикорупційних органів, регулярне перешкоджання їх роботі свідчать про те, що антикорупційні інституції стають все небезпечнішими для найбільш закоренілої та інституціоналізованої корупції. 

Але створення НАБУ, САП і ВАКС — це не пункт у міжнародних договорах, а реакція на відповідний запит українського суспільства після Революції Гідності. І тому подальше посилення їх можливостей та збереження найкращих практик дозволить забезпечити невідворотну кримінальну відповідальність для тих, хто в період екзистенційної загрози для існування української держави розмірковує над новими схемами. Щоб уже ні в кого не виникало питання, чи слід будувати захисні споруди для обʼєктів електрогенерації, а також яким чином структурувати потоки так, щоб до них не дотягнулись руки правоохоронних органів. Бо все одно дотягнуться.

 

Розслідування і підозри — це добре

Насамперед важливо зафіксувати, що розслідування і його ймовірні результати — це однозначно добре. Попри скандал, увагу ЗМІ, зокрема міжнародних, найважливіше — те, що схема припиниться, і кошти не будуть далі розкрадати. Зокрема саме задля подібних результатів ми відстоювали незалежність НАБУ і САП влітку. 

Звісно окрім самого розслідування і підозр в його межах ми очікуємо на конкретні вироки і притягнення до відповідальності винних. Варто розуміти, що це не станеться одразу, адже ми живемо у правовій країні, де має завершитися досудове розслідування і судовий розгляд справи. Однак звісно ми очікуємо на відповідальність для

Реакція влади

Президент спершу лише у загальних термінах висловився про те, що підтримує розслідування, а усі винні мають бути притягнуті до відповідальності. Проте через два дні таки закликав до звільнення міністрів, що фігурують у справі і заговорив про необхідність санкцій для підозрюваних. Це мінімальні кроки, з якими і так затягнули. Адже Уряд спершу просто відсторонив міністра юстиції Германа Галущенка і направив Держаудитслужбу перевіряти закупівлі АТ «НАЕК “Енергоатом”», про які йдеться у розслідуванні. Це відверто виглядало як спроба захистити «своїх».  

Щодо контрольних заходів Держаудитслужби, ми сумніваємося, що аудитори зможуть зробити багато. Що вони реально можуть — перевірити, чи відповідає стан об’єктів, що будують за результатами цих закупівель, актам виконаних робіт. Тобто чи реально там побудували, те що задекларували. Це може бути корисним для слідства. Однак аудитори не можуть жодним чином простежити чи підтвердити «відкати». Вони навіть не мають повноважень ідентифікувати переплати. Їхня головна ціль — стежити, щоб закупівлі відбувалися в межах законодавства.

Чи винні закупівлі

Першою реакцією, яка природно може виникнути — думка про те, що проблема в закупівлях. На плівках в межах розслідування зокрема фігурують закупівлі захисних споруд для енергетичних об’єктів. Їх дозволено здійснювати без використання Prozorro — тобто напряму. Цей виняток внесли до закупівельних правил, щоб пришвидшити будівництво захисту критичної інфраструктури. Однак як стало відомо з оприлюднених плівок розслідування, злочинна організація навпаки затримувала будівництво, щоб вибивати свої «відкати».

Однак подібна схема була б так само можлива і на тендерах. Prozorro — це не система боротьби з корупцією. Це електронна система, в якій закупівлі відбуваються більш ефективно і прозоро. Ця прозорість зокрема означає більше шансів побачити корупцію. Проте, побачити ми можемо її опосередковані ознаки: дискримінаційні умови, завищені ціни, в яких ховають маржу на ці «відкати». На жаль, злочинні організації не проводять «відкати» через електронну систему публічних закупівель.

Тож чи було б більше шансів помітити проблему на цих закупівлях, якби вони відбувалися як тендери в Prozorro — так. Чи точно були б помітні ці «відкати» — ні.

Система та люди   

Корупція зароджується там, де в системі є недосконалості, якими можна скористатися, і люди, які хочуть це зробити. На жаль, у реальному світі не існує ідеальних систем. Як би ми не покращували закупівельні правила, не деталізували їх, правила не можуть зняти відповідальності з тих, хто їх виконує. Фінальні рішення завжди приймають конкретні люди.

Щоб знизити ризики, пов’язані з цим, до відбору людей на державні посади мають бути застосовані принципи меритократії. Тобто люди мають отримувати свої посади завдяки кваліфікації та досягненням, особливо коли йдеться про управлінські ролі. На жаль, те, що відбувається зараз більше схоже на непотизм, тобто кумівство. 

Пора прийняти те, що війна навряд закінчиться найближчим часом, і не варто використовувати її як привід уникати правильних рішень. Людей на керівні посади в держоргани мають обирати за результатом відкритих конкурсів, а не призначати напряму. Ми бачимо результати такого підходу в НАБУ та САП, де керівництво обрано в межах відкритих конкурсів. Ці органи демонструють спроможність виконувати свої функції. На відкритих конкурсах можна і варто обирати очільників ДП, контролюючих органів, на зразок Держаудитслужби і Рахункової палати. І важливо, щоб ці конкурси були не просто відкриті, а й справді ефективні: з адекватними вимогами, відповідними перевірками кваліфікації і навичок. 

Водночас ці посади мають передбачати адекватні ринкові зарплати. Інакше ми не зможемо залучити на ці позиції справді достойних фахівців. Варто усвідомлювати, що управлінська посада в державних структурах — це така ж робота, як і управлінська посада в бізнесі. Та ще й з більшою відповідальністю і ризиками. І вона має оплачуватися відповідно.

На жаль, більшість держпосад все ще закривають прямим призначенням, а заробітні плати на держслужбі далекі від ринкових. І це потрібно змінювати. 

Звісно посади міністрів все-таки політичні і поширити на них відкриті конкурси неможливо. Однак варто розуміти, що «переставляння ліжок» не можна вважати зміною Уряду в критичних ситуаціях. Призначення спроможних і доброчесних фахівців на ці посади лишається відповідальністю Верховної Ради, і опосередковано — прем’єр-міністра та президента, який призначає прем’єра. І важливо щоб цей вибір теж здійснювався на засадах меритократії, а не кумівства. 

Викриття корупції — лише перший крок

Розслідування викриття схеми «відкатів» у сфері енергетики спричинила шквал і купу емоцій. Історію обговорюють у медіа та соцмережах, заголовки майоріють на шпальтах міжнародних видань.

Однак якщо трохи вгамувати емоції, потрібно думати, що це насправді означає, і що з цим далі робити. 

Звісно найпершими кроками після викриття корупції має бути розслідування, підозри, вироки і відповідальність. Однак подібні історії завжди свідчать про необхідність системних змін. Скандал з «яйцями по 17» призвів до реформи сфери оборонних закупівель. Чи була ця реформа ідеальною — звісно ні. Чи стало краще — однозначно так. 

Цей скандал слід сприймати як знак того, що ми не можемо більше толерувати непотизм. Державна служба, особливо на важливих керівних посадах потребує незалежності, як політичної, так і економічної. Це необхідно для ефективності. 

Чи свідчить це розслідування про те, що закупівлі нібито для пришвидшення будівництва захисних споруд для об’єктів критичної інфраструктури таки треба повернути в конкурентне русло? Чи там все-таки є застереження щодо міркувань безпеки?

Чи можна було запобігати ситуації більш ефективним зовнішнім або внутрішнім контролем? У нас є багато питань, над якими слід ретельно подумати.