НАЗК перевіряти декларації тепер теж зась. Не буде більше їхньої автоматичної верифікації, перевірок своєчасності подання, звірки з реєстрами та моніторингу способу життя декларантів. Всі перевірки декларацій з 2015 року також потрапили під дію рішення КСУ. 

НАЗК продовжуватиме бачити нові декларації (обов’язок щодо їх подання не скасовано), але нічого з ними зробити не зможе. А нові повідомлення про суттєві зміни у майновому стані топчиновників навіть не буде відстежувати, адже відповідний обов’язок їх подавати втрачено. Агентство взагалі позбулося доступу до державних реєстрів, який був необхідний для перевірок політпартій чи спецперевірок претендентів у топпосадовці.

Окремою кастою недоторканних стали судді, які живуть за наші податки. Які ви регулярно сплачуєте, не лише із зарплати, але й, наприклад, при купівлі їжі в магазині. 

У рішенні Конституційний суд скаржиться на те, що “…судова влада не має ні військової, ні фінансової сили, ні безпосередніх важелів впливу на інші гілки державної влади, тому вона є найбільш вразливою до посягань інших гілок державної влади”. Контроль і перевірки з-поза суддівського кола фактично стали заборонені. Особливості запобігання та врегулювання конфлікту інтересів там, як і в діяльності нардепів, Президента, міністрів, місцевих депутатів, голів та їх заступників  — теж.

Якщо ви все ж захочете викрити корупцію у судах чи поза ними — НАЗК більше не має права прийняти ваше повідомлення або перевірити ваш захист на роботі. Не зможе внести обов’язкового до виконання припису щодо захисту викривачів, етичної поведінки чи врегулювання конфлікту інтересів, складати протоколи або звернутися до суду через рішення чи нормативно-правові акти, що порушують антикорупційне законодавство (те, що від нього залишилось). 

На місцях уповноважені особи з питань запобігання та виявлення корупції теж стають беззубими, втрачаючи свої функції. НАЗК координує уповноважених, але це вже не має сенсу. 

“Відмотати” все назад, навіть якщо знайдуться голоси в Раді для повернення антикорупційної реформи, буде майже неможливо. Обґрунтування її неконституційності, наведені КСУ, дуже слабкі та загальні, що дає можливість будь-які подальші законодавчі ініціативи теж визнати неконституційними. Суд навіть вийшов за межі того, на що скаржилися народні депутати з ОПЗЖ. Міжнародні зобов’язання України, під які виділялися гроші та надавався безвіз, порушено.

Що з якогось рішення Конституційного суду вам, громадянам? Готуйте гроші, вимагання хабарів дозволено. Судді захистили себе та усіх корупціонерів. 

Не діставайте із шухляди паспорт після відкриття європейських кордонів, а радше згадуйте дорогу до візових центрів. Незабаром ми можемо побачити стрибок долара і згортання співпраці з західними партнерами, а так — і курсу в Європу. Корупціонери, які тримають у заручниках країну, поки перемогли. Ми з вами поки програли. Революція Гідності наразі програла.

Висловити свою думку можете у п’ятницю, 30 жовтня — під стінами незалежного від будь-якого впливу Конституційного суду!

Щодо відкритого цілодобового доступу до Єдиного державного реєстру декларацій на сайті НАЗК:

Не є тотожним зміст права на особисте і сімейне життя в осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та в осіб, які таких функцій не здійснюють.

У громадськості є також право бути поінформованою про аспекти приватного життя публічних осіб, про що вказується в рішенні ЄСПЛ (Karhuvaara and Iltalehti v. Finland). При цьому межі для втручання у приватність публічних осіб, у тому числі шляхом доступу до інформації про них, є ширшими порівняно з приватними особами, які не мають публічного статусу.

Публічні особи, особливо професійні політики, добровільно і свідомо «відкривають» кожне своє слово та кожен вчинок для прискіпливого аналізу з боку журналістів та суспільства загалом (Porubova v. Russia).

Проте публічні особи не позбавляються повністю права на недоторканність їхнього приватного життя. У цьому зв’язку Суд розрізняє повідомлення про факти, навіть контраверсійні, які можуть зробити внесок до суспільної дискусії. Якщо інформація стосується суто приватного життя особи і не може впливати на суспільні інтереси, то втручання у право на приватність не буде необхідним та допустимим (Von Hannover v. Germany).

Стосовно можливості розкриття лікарської таємниці в процесі внесення даних до декларації та їх подальшого оприлюднення, то декларант може не вказувати персональні дані, описуючи правочин. Треті особи не зможуть встановити відомості про стан здоров’я, хворобу, діагноз, факт звернення за медичною допомогою, методи лікування, особисту і сімейну сторону життя (подібні поля навіть відсутні у формі декларації). Таким чином, в публічний простір не потрапить інформація, що дасть можливість персоналізувати певну лікарську послугу.

Водночас НАЗК у разі виявлення за результатами повної перевірки декларації ознак необґрунтованості активів може запитати у декларанта письмові пояснення, але в цій ситуації відповідний працівник НАЗК, який отримає такі дані і незаконно розголосить їх, буде потенційно нести відповідальність за статтею 145 Кримінального Кодексу України “Незаконне розголошення лікарської таємниці”.

У випадку, якщо певна особа потребуватиме додаткової інформації, вона може звернутись до НАЗК, яке надає необхідні роз’яснення. Таким чином, ми не вбачаємо в цій ситуації порушення принципу правової визначеності.

Щодо неконституційності статті 366-1 Кримінального кодексу України

Законом враховано те, що на членів сім’ї суб’єкта декларування неможливо покласти обов’язок надавати відомості про свої правочини, витрати тощо. Разом з тим, Закон України “Про запобігання корупції” покладає обов’язок отримати цю інформацію саме на декларанта.

У випадку відмови члена сім’ї надати потрібну інформацію про статки, декларант може подавати декларацію без такої інформації. Обрання такої позначки не призводить до кримінальної відповідальності декларанта. Водночас для настання кримінальної відповідальності декларант має приховати з декларації еквівалент норм прожиткових мінімумів 250 працездатних громадян України. Вважаємо такі дії суспільно небезпечними та такими, що потребують збереження криміналізації.

Тим паче, що за декларування завідомо недостовірних відомостей та умисне неподання декларації може застосовуватись дисциплінарна, адміністративна, а при досягненні раніше згаданих меж – кримінальна відповідальність. Декларування статків посадовців – це ефективний інструмент відстеження майнового стану осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування з тим, щоб запобігти їх незаконному збагаченню та вчиненню посадових злочинів.

Декларування завідомо недостовірних відомостей та умисного неподання декларації порушує передбачені Законом України “Про запобігання корупції” приписи, таким чином ставлячи під загрозу ефективне функціонування системи фінансового контролю, що унеможливлює дієву боротьбу з корупцією в Україні, яка визнана на офіційному рівні загрозою національній безпеці.

Оспорювані норми законодавства, які народні депутати вказують у конституційному поданні, в цілому та повністю відповідають Конституції України.

Декларування і не тільки

Декларування статків державних та місцевих посадовців – це не новація в українській правовій системі. Е-система декларування працює на офіційному вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції з 2016 року. Дані декларацій, за виключенням персональних, відповідно до чинного законодавства, були опубліковані для перегляду. Публічне декларування статків є одним з дієвих антикорупційних інструментів. Це підтверджується численною міжнародною практикою. 

Станом на день ухвалення Закону України “Про запобігання корупції” корупція була в переліку основних реальних та потенційних загроз національній безпеці України, стабільності в суспільстві. Зокрема, так було визначено в статті 7 Закону України “Про основи національної безпеки України”. 

Тому будь-які можливі обмеження прав і свобод, які може спричинити система декларування, спричиняється в інтересах національної безпеки, як це передбачено Конституцією України. 

Норми, які намагаються оскаржити депутати, ґрунтуються на принципах регулювання антикорупційної діяльності, що містяться в актах міжнародного права — ратифікованих Україною Цивільній конвенції про боротьбу з корупцією 1999 року, Кримінальній конвенції про боротьбу з корупцією 1999 року, Конвенції Організації Об’єднаних Націй 2003 року. 

Покладення на особу, яка уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, обов’язку з декларування відповідно до Закону України “Про запобігання корупції” не може розглядатись як втручання у приватне (особисте) та сімейне життя цієї особи.

Щодо відкритого цілодобового доступу до Єдиного державного реєстру декларацій на сайті НАЗК :

ЄСПЛ визнає право громадськості отримувати суспільно важливу інформацію і можливість порушення Конвенції за статтею 10 стосовно надання доступу до інформації. Ідеться про запитування даних журналістами або громадськими організаціями, які виконують функцію суспільного контролю і збирають суспільно важливу інформацію для подальшого інформування громадськості

Також варто зазначити, що не є тотожним зміст права на особисте і сімейне життя в осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та в осіб, які таких функцій не здійснюють. 

У громадськості є також право бути поінформованою про аспекти приватного життя публічних осіб, про що вказується в рішенні ЄСПЛ (Karhuvaara and Iltalehti v. Finland). При цьому межі для втручання у приватність публічних осіб, у тому числі шляхом доступу до інформації про них, є ширшими порівняно з приватними особами, які не мають публічного статусу. 

Публічні особи, особливо професійні політики, добровільно і свідомо «відкривають» кожне своє слово та кожен вчинок для прискіпливого аналізу з боку журналістів та суспільства загалом (Porubova v. Russia).

Проте публічні особи не позбавляються повністю права на недоторканність їхнього приватного життя. У цьому зв’язку Суд розрізняє повідомлення про факти, навіть контраверсійні, які можуть зробити внесок до суспільної дискусії. Якщо інформація стосується суто приватного життя особи і не може впливати на суспільні інтереси, то втручання у право на приватність не буде необхідним та допустимим (Von Hannover v. Germany). 

Обмін інформацією, що містить конфіденційну інформацію про особу, наприклад між уповноваженими суб’єктами, в обов’язковому порядку має відбуватися в порядку, визначеному законом (стаття 19 Конституції України), в тому числі з урахуванням положень інших законодавчих актів.

Стосовно можливості розкриття лікарської таємниці в процесі внесення даних до декларації та їх подальшого оприлюднення, повідомляємо, що декларант може не вказувати персональні дані, описуючи правочин. Треті особи не зможуть встановити відомості про стан здоров’я, хворобу, діагноз, факт звернення за медичною допомогою, методи лікування, особисту і сімейну сторону життя (подібні поля навіть відсутні у формі декларації). Таким чином, в публічний простір не потрапить інформація, що дасть можливість персоналізувати певну лікарську послугу. 

Водночас НАЗК у разі виявлення за результатами повної перевірки декларації ознак необґрунтованості активів може запитати у декларанта письмові пояснення, але в цій ситуації відповідний працівник НАЗК, який отримає такі дані і незаконно розголосить їх, буде потенційно нести відповідальність за статтею 145 Кримінального Кодексу України “Незаконне розголошення лікарської таємниці”.

Таким чином, такий підхід, заснований на нормах чинного законодавства, якого буде дотримуватись НАЗК, унеможливлює порушення конституційних прав громадян. 

У випадку, якщо певна особа потребуватиме додаткової інформації, вона може звернутись до НАЗК, яке надає необхідні роз’яснення. Таким чином, ми не вбачаємо в цій ситуації порушення принципу правової визначеності. 

Моніторинг способу життя суб’єктів декларування

Доводи суб’єкта права на конституційне подання ґрунтуються на припущеннях. Виходячи з положень статті 51 Закону України “Про запобігання корупції”, моніторинг способу життя не містить жодних ознак оперативно-розшукової чи слідчої діяльності. 

Вжите законодавцем поняття “вибіркового моніторингу” не дає підстав стверджувати, що в діях НАЗК є порушення конституційного принципу рівності. Жодних конкретних вказівок чи критеріїв вибірковості стаття 51 Закону України “Про запобігання корупції” не містить. За своїми повноваженнями НАЗК здійснює правозастосовну діяльність (може притягати винних осіб до адміністративної відповідальності тощо) і є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. 

Такий підхід дозволяє забезпечити виконання рекомендації І Групи держав проти корупції (GRECO), наданої за результатами Спільних Першого та Другого раундів оцінювання, а також відповідних рекомендацій експертів Європейської Комісії в рамках реалізації Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, і є інструментом імплементації в національне законодавство положень статті 6 Конвенції ООН проти корупції щодо забезпечення створення та функціонування органу з питань антикорупційної політики. 

Здійснення такого моніторингу способу життя суб’єктів декларування є формою контролю держави за доброчесністю осіб, які виконують певні функції держави або місцевого самоврядування.

Щодо неконституційності статті 366-1 Кримінального кодексу України

Законом враховано те, що на членів сім’ї суб’єкта декларування неможливо покласти обов’язок надавати відомості про свої правочини, витрати тощо. Разом з тим, Закон України “Про запобігання корупції” покладає обов’язок отримати цю інформацію саме на декларанта. 

У випадку відмови члена сім’ї надати потрібну інформацію про статки, декларант може подавати декларацію без такої інформації. Обрання такої позначки не призводить до кримінальної відповідальності декларанта. НАЗК надало офіційну позицію з цього питання, що якщо член сім’ї відмовився надати таку інформацію, але ця інформація відома суб’єкту декларування або може бути ним отримана з офіційних джерел (наприклад, правовстановлюючі документи, відповідні державні реєстри), то суб’єкт декларування повинен відобразити у декларації всю відому йому інформацію (п. 34 Роз’яснення).

Водночас встановлені межі настання кримінальної відповідальності за зазначення недостовірних даних в декларації: якщо такі відомості відрізняються від достовірних на 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Тобто, для настання кримінальної відповідальності декларант має приховати з декларації еквівалент норм прожиткових мінімумів 250 працездатних громадян України. Вважаємо такі дії суспільно небезпечними та такими, що потребують збереження криміналізації.

Тим паче, що за декларування завідомо недостовірних відомостей та умисне неподання декларації може застосовуватись дисциплінарна, адміністративна, а при досягненні раніше згаданих меж – кримінальна відповідальність. Декларування статків посадовців – це ефективний інструмент відстеження майнового стану осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування з тим, щоб запобігти їх незаконному збагаченню та вчиненню посадових злочинів. 

Декларування завідомо недостовірних відомостей та умисного неподання декларації порушує передбачені Законом України “Про запобігання корупції” приписи, таким чином ставлячи під загрозу ефективне функціонування системи фінансового контролю, що унеможливлює дієву боротьбу з корупцією в Україні, яка визнана на офіційному рівні загрозою національній безпеці.

Щодо визначення “законні доходи”

Суб’єкти конституційного подання вказують наступне: “Пункт 4 Примітки до статті 368-5 Кримінального кодексу України дає визначення законним доходам особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і розуміє під ними доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

При цьому, зазначена норма не визначає і не дозволяє однозначно встановити, які саме джерела маються на увазі, а відсилання до пунктів 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» взагалі звужує такі джерела і залишає неоднозначним визначення поняття «законні доходи». Адже період набуття доходів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути як місяць, так і все життя”. 

Дійсно, вищевказаний пункт 4 примітки до ст. 368-5 КК України є за своєю правовою природою бланкетною нормою, тобто вона не дає прямого визначення законних доходів і направляє до п.п.7, 8 частини 1 ст. 46 Закону України, якими унормовано, що законними доходами є такі, що отримані суб’єктом декларування або членами його сім’ї, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи. Пунктами 7,8 ч. ст. 46 Закону України “Про запобігання корупції” чітко унормовується перелік законних доходів, способи та суб’єкти їх отримання. 

У разі, якщо доходи особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, перевищуватимуть вказану у нормі КК України межу, проте є законними (тобто такими, що отримані з правомірних джерел), то у діях вищевказаної особи відсутній склад кримінального правопорушення.

У разі, якщо доходи особи перевищуватимуть вказаний поріг і органами досудового розслідування буде доведено, що такі доходи отримані з незаконних джерел та особа має на них вплив, який полягає у можливості розпоряджатися ними (навіть якщо вони на праві власності належать родичам особи), така особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності.

У цьому випадку тягар доведення вини покладається саме на органи досудового розслідування, які повинні зафіксувати такі факти, зібрати докази і довести провину у судовому провадженні в рамках кримінального процесу.

Щодо автоматичного настання вини

Суб’єктами конституційного подання зазначається, що: “Таким чином, якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не надала доказів, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, були набуті за рахунок законних доходів, така особа автоматично стає порушником з настанням негативних правових наслідків, передбачених главою 12 розділу ІІІ Цивільного процесуального кодексу України або, у разі виявлення ознак злочину — з притягненням такої особи до кримінальної відповідальності”.

Відповідно до п. 8 Наказу НАЗК № 144/20 від 15.04.2020, у разі ненадання суб’єктом декларування у зазначений строк письмових пояснень і доказів чи надання їх не в повному обсязі (у тому числі якщо надані докази не спростовують висновок про наявність ознак необґрунтованості активів) уповноважена особа, яка проводила повну перевірку, упродовж п’яти робочих днів складає відповідний обґрунтований висновок щодо виявлення ознак необґрунтованості активів у двох примірниках за формою, наведеною в додатку 5. 

Після погодження зазначеного висновку керівником структурного підрозділу його затверджує Голова Національного агентства або заступник Голови Національного агентства. Затверджений обґрунтований висновок разом із відповідними матеріалами надсилається Національному антикорупційному бюро України та Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі або у визначених законом випадках — Офісу Генерального прокурора. 

При цьому Голова або за його дорученням заступник Голови Національного агентства порушують перед Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою або у визначених законом випадках перед Офісом Генерального прокурора питання щодо звернення до суду з позовом про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

У цьому випадку недоцільно вказувати про “автоматичність настання вини особи” з огляду на те, що вищевказана норма врегульовує лише настання права ОГП звернутись до суду з позовом. Це не є за своїм змістом ані фактом визнання вини особи, ані фактом притягнення до відповідальності. 

З повним аналізом подання можна ознайомитися нижче.

Таким чином, вищевказане конституційне подання є необґрунтованим та таким, що не базується на чинному законодавстві України. В обґрунтування конституційного подання покладені маніпулятивні твердження, які суттєво викривляють зміст нормативно-правового обґрунтування документу та вибірково посилаються на законодавство.

Варто зазначити, що норми законодавства, які просять визнати неконституційними суб’єкти конституційного подання, формують підвалини системи боротьби з корупцією, яка визнана однією із загроз національної безпеки.

Оспорювані норми законодавства, які вказані у конституційному поданні, в цілому та повністю відповідають Конституції України.

Основні аспекти

ТІ Україна наголошувала, що необхідно розширити інститут цивільної конфіскації незаконних активів та відновити кримінальну відповідальність за незаконне збагачення: 

• із врахуванням зауважень, висловленим Конституційним Судом України; 
• з мінімізацією ризику повторного скасування статті; 
• реальністю доведення складу злочину для органу правопорядку.

1. Кримінальна відповідальність за незаконне збагачення

Пропонований текст запроваджує такі підходи до врегулювання кримінальної відповідальності за незаконне збагачення:

• Впроваджується трактування незаконного збагачення саме як різниці у вартості між набутими активами та законними доходами, що відповідає підходам, які пропонувала ТІ Україна.
• Для криміналізації діяння різниця повинна становити більше, ніж п’ятнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (станом на 01.01.2019 – 14 407 500 грн). Це розмір, який у 15 разів більше від пропонованого ТІ мінімуму і старої редакції статті про незаконне збагачення та відповідає тому, що пропонувалося ТІ як «вчинене у великому розмірі». Така редакція зменшує кількість потенційних справ про незаконне збагачення, водночас забезпечує фокус органів правопорядку на найбільших за розміром зловживаннях. До активів у розмірі понад п’ятсот розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб (станом на 01.01.2019 – 960 500 грн) пропонується застосовувати цивільну конфіскацію.

Визначення активів та доходів прибирається із диспозиції статті та виноситься в окремі примітки до неї. До активів включатимуться не тільки грошові кошти, майно, роботи чи послуги, але й, наприклад, обсяг зменшення фінансових зобов’язань, що також пропонувалось ТІ Україна, та включає максимально широке коло визначення поняття. Важливим є встановлення того, що під законними доходами розуміються доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема визначених у пункті 7 частини першої статті 46 Закону України “Про запобігання корупції, тобто правомірно набуті.

Також доцільно встановити обмеження часу набуття активів протягом певного часового періоду та чіткіше прописати, що мається на увазі під законними доходами.

2. Цивільна конфіскація.

Цивільна конфіскація – потенційний інструмент стягнення у дохід держави незаконно набутого за останні роки чиновниками майна. Її варто розглядати як спосіб вилучення в особи у державну власність майна, яке не стало предметом конфіскації і спеціальної конфіскації, і щодо якого не встановлено законності підстав його набуття. Пошук та встановлення незаконних активів здійснюватиметься в межах досудового розслідування, під час якого відбуватиметься виявлення, фіксація, арешт грошових коштів та інших незаконних активів. Опісля здійснюватиметься пред’явлення цивільного позову про визнання активів необґрунтованими.

Запроваджуються такі підходи до розширення інституту цивільної конфіскації:

• • Позов про визнання необґрунтованими активів може подаватись без наявності обвинувального вироку стосовно особи. Конфіскація незаконних активів посадовців відбуватиметься за рішенням суду у цивільному процесі.
  • Розширюється юрисдикція Вищого антикорупційного суду до розгляду справ у цивільних позовах про визнання активів необґрунтованими. Позивачами виступають представники Національного антикорупційного бюро України або прокурори Генеральної прокуратури України.
  • Обов’язок доказування зв’язку активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованості лежить на НАБУ або ГПУ. Водночас, у разі наведення таких даних доказування факту обґрунтованості активів покладається на відповідача.
  • Запроваджується можливість цивільної конфіскації активів, набутих протягом чотирьох років до набрання чинності цього Закону, вартістю понад п’ятсот розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб (станом на 01.01.2019 – 960 500 грн). Це частково вирішує питання у справах, які були закриті після скасування статті про незаконне збагачення. Тепер з’являється можливість конфісковувати незаконно набуті активи у рамках цивільного процесу.
  • Цивільна конфіскація активів, набутих після набрання чинності законом застосовуватиметься у разі наявності таких розмірів: від п’ятисот розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб до п’ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (станом на 01.01.2019 – від 960 500 грн до 14 407 500 грн). Усе, що більше цього розміру – кримінальна відповідальність за незаконне збагачення.
  • Арешт активів протягом 3 днів з моменту звернення до суду. За згодою власника або за рішенням суду передаються АРМА.
  • Варто наголосити, що Європейський суд з прав людини визнає конфіскацію активів поза кримінальним провадженням такою, що не суперечить презумпції невинуватості та не порушує майнові права та заборони покарання без закону (справи «М проти Італії», «Оторіно проти Італії», «Аркурі проти Італії», «Рієла та інші проти Італії», «Батлер проти Сполученого Королівства», «Уолш проти Сполученого Королівства», «Гогітідзе та інші проти Грузії»).

Конфіскація активів поза кримінальним процесом наявна зокрема у таких країнах, як Австралія, Ізраїль, Ірландія, Канада, Ліхтенштейн, Литва, Південно-Африканська Республіка, Словенія, Сполучене Королівство, Таїланд, Фіджі, Філіппіни, Швейцарія. Цивільна конфіскація допускається Директивою ЄС 2014/42/EU.

Висновок

Інститут цивільної конфіскації справді може стати ефективним інструментом стягнення у дохід держави незаконно набутого чиновниками майна, оскільки не потребуватиме доведення вини у кримінальному процесі та реалізовуватиметься у більш стислі строки. Окрім того, він дозволить частково вирішити проблеми закриття 65 кримінальних справ у зв’язку з визнанням неконституційним незаконного збагачення. Незаконно набуті протягом останніх 4 років активи у цих справах теж зможуть поповнити державний бюджет.

Водночас потрібно максимально чітко встановити запобіжники від можливого порушення права власності. Зокрема, важливо оновити судову гілку влади, яка отримує широку дискрецію стосовно недопущення порушення прав людини під час застосування даного інституту. Мирне володіння майном і дотримання належної правової процедури повинні бути забезпечені.

Аналіз підготував юридичний радник ТІ Україна Максим Костецький

Довідково

Трансперенсі Інтернешнл Україна – акредитований представник глобального руху Transparency International, що комплексно підходить до розробки і впровадження змін задля зниження рівня корупції. 

ТІ Україна адмініструвала та передала державі системи ProZorro, ProZorro.Продажі, eHealth та E-Data. Також наш інноваційно-експертний центр впровадив Рейтинг прозорості міст і розбудовує спільноту DOZORRO для контролю за публічними закупівлями.

Контакти для медіа: Олеся Коваль, koval@ti-ukraine.org, 093-808-82-78.

ТІ Україна закликає нову Верховну раду скасувати “правки Лозового” та інші зміни до Кримінального процесуального кодексу, які створюють додаткові перешкоди для розплутування корупційних схем.

Вже другий рік міністерствами ходять правки до закону про АРМА, які могли б вирішити деякі кризові питання в роботі з арештованими активами. Насамперед потрібно зробити Агентство з розшуку та менеджменту активів учасником кримінального й судового провадження та полегшити доступ до більшої кількості баз даних і реєстрів.

Разом з партнерами з третього сектору ТІ Україна підтримує справжнє оновлення судової гілки. Ми розуміємо, що воно стане можливим лише після перезапуску Вищої кваліфкомісії суддів та Вищої ради правосуддя. До складу ВККС і ВРП необхідно залучити кваліфікованих правників і представників фахових громадських об’єднань. Перевірку доброчесності і професійної етики варто доручити міжнародним експертам, які вже довели свою ефективність під час відбору суддів до Антикорупційного суду. 

Не менш важливий пункт для зниження рівня корупції — продовження реформи публічних закупівель. Публічні закупівлі мають бути максимально наближені до стандартів ЄС. ТІ Україна долучилася до розробки відповідного законопроекту. Ми підтримуємо необхідність змін підходів до оскарження закупівель, збільшення відповідальності за порушення. Професіоналізація закупівель має вийти на новий рівень. Так,  наприклад, у державних інституціях мають з’явитися уповноважені особи, які переберуть на себе функції тендерного комітету.

Також нова Рада має запровадити обов’язковість е-аукціонів і функціонал системи ProZorro.Продажі для оренди майна громад. Для цього необхідно ухвалити нову редакцію закону про оренду державного та комунального майна. Така ж необхідність є у застосуванні підходу електронного аукціону при реалізації земельних ділянок. Для цього потрібно внести відповідні зміни у Земельний кодекс України та запровадити обов’язковий механізм проведення електронного аукціону у цій сфері.

Трансперенсі Інтернешнл Україна – акредитований представник глобального руху Transparency International, що комплексно підходить до розробки та впровадження змін задля зниження рівня корупції. 

ТІ Україна адмініструвала та передала державі системи ProZorro, ProZorro.Продажі, eHealth та E-Data. Також наш інноваційно-експертний центр впровадив Рейтинг прозорості міст і розбудовує спільноту DOZORRO для контролю за публічними закупівлями.

Контакти для ЗМІ

Олеся Коваль, koval@ti-ukraine.org, 093-808-82-78.

Як проводить співбесіди ВККС та Рада міжнародних експертів, можна порівняти з першокласником і випускником школи. З Офісу Президента лунало, що судову реформу необхідно завершити, тобто переформатувати ВККС та ВРП. Ми маємо непоганий досвід Ради міжнародних експертів, яка була сформована спеціально для відбору суддів до Вищого антикорупційного суду. Найбільш відкритим був саме процес співбесід. ВККС у порівнянні з Радою міжнародних експертів не була зацікавлена, питаючи кандидатів, робила це формально. Навіть клас і рівень запитань були дуже різними. Тому чому б, як один із фільтрів, не запросити до відбору кандидатів до ВККС Раду міжнародних експертів?

 

Антикорупційна реформа – це умовний слон, який всюди має хвороби, і його треба вилікувати. Потрібна не лише політична воля, а багато фізичних зусиль для того, щоб зрушити це з мертвої точки.

 

Якщо «розбити» слона на частини, то давайте починати з найбільш очевидного – НАЗК. За три роки з двох мільйонів декларацій НАЗК спромоглися повністю перевірити тільки 600. Також агентство будь-яким способом саботували й продовжують саботувати впровадження автоматичної верифікації електронних декларацій. НАЗК абсолютно не працює в напрямку конфлікту інтересів. Тому цей орган потрібно повністю перезапустити. Яким чином?

 

Коли говорять про перезапуск НАЗК, то це насамперед оголошення конкурсу на голову НАЗК. НАЗК – це колегіальний орган, який має декілька членів, які з певною періодичністю змінюються. Це надто демократичний варіант управління таким органом. Адже попередження корупції є важливішим за покарання, власне, наслідки корупції. Потрібно змінити формат – від колегіального органу до одного керівника. І відтак відійти від колегіальної безвідповідальності.

 

Ймовірність спротиву системи та маніпуляцій буде великою. Згадаймо, як запускалася система електронного декларування восени 2016 року. Тоді народні депутати організували прес-конференції та демонстрували, як легко можна підробити електронну декларацію.

 

Зараз система е-декларацій працює, але вона є лишень джерелом інформації для журналістів-розслідувачів. Було б непогано змінити процедуру перевірки декларацій і все ж таки запустити автоматичну верифікацію. 

 

На рівні виконавців і керівництва НАЗК немає ні знань, ні експертизи, ні бажання працювати на повну. Наприклад, минулого тижня відбулася зустріч Ради з антикорупційної політики, яка була сформована при Адміністрації Президента. Серед інших, був запрошений пан Мангул з НАЗК, але він в останній момент вирішив не з’являтися. Чому?

 

Відповідальність за незаконне збагачення треба відновити. Законопроект про відновлення цієї норми подав президент Зеленський ще на початку червня

 

Інструмент цивільної конфіскації працює в розвинених країнах. Якщо в процесі розслідування кримінального злочину були виявлені активи, які особа набула незаконно, то можна в цивільному процесі їх конфіскувати. Тоді НАБУ, САП і в окремих випадках ГПУ повинні будуть довести в процесі цивільного судочинства, що ці активи дійсно набуті незаконні. Конфіскувати активи в цивільному процесі порядком простіше, ніж в кримінальному..

 

Всі незаконно набуті активи на суму до 12 млн грн можна конфіскувати в цивільному процесі. Якщо активи більше цієї суми, то конфіскувати їх через цивільне судочинство неможливо. В такому випадку залишається конфіскація в рамках кримінальної відповідальності. Такі справи стосуватимуться активів, отриманих за останні три роки. Цей термін частково вирішує проблему закритих справ НАБУ та САП через скасування норми про незаконне збагачення Конституційним судом.

 

Не думаю, що цивільну конфіскацію можна буде використовувати як інструмент політичного тиску. Справи по незаконному збагаченню щодо топ-чиновників розглядатиме Вищий антикорупційний суд, в якому ретельно добирали суддів. Це зводить до мінімуму ризик перетворення цієї норми на інструмент маніпуляцій.

Служба безпеки України – це квазіспецслужба. СБУ не є класичною спецслужбою в розумінні західного світу. У нас вона існує, в тому числі, для тиску на бізнес. Вони розслідують справи щодо економічних злочинів, чим не повинні займатися. СБУ також не має займатися антикорупційними злочинами, адже для цього створили НАБУ та частково Державне бюро розслідувань. СБУ має фокусуватися на безпеці країни.

 

Перший крок реформи СБУ: відрізати від них антикорупційну функцію та розслідування економічних злочинів. Але для цього потрібно створити Службу фінансових розслідувань, запуск якої дискутується в Україні понад три роки.

 

Мільйонери країни можуть позаздрити, які автомобілі на парковці голови департаменту з розслідувань економічних злочинів. Окрім того, є багато матеріалів у медіа, як працівники СБУ покривали тих чи інших осіб, залучених у злочинні схеми, та заробляли на цьому.

 

Є спокуса залишити СБУ в тому вигляді, як вона існує зараз. Нібито СБУ є додатковим батогом для антикорупціонерів. Але політичні партії заявили, що реформа необхідна. Тож далі потрібно оновити законодавство.

 

Важко сказати, що чекає на Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру. Кілька місяців тому НАБУ та САП зустрілися з Президентом. Їм дали нібито три місяці для того, аби показати справжній результат, не конкретизуючи, яким він має бути. Зі слів Рябошапки в інтерв’ю, йшлося про підозри або резонансні справи, передані до суду. Зараз виглядає так, що Офіс президента достукався до керівництва НАБУ та САП та їхня співпраця налагоджується.

 

Холодницький не може залишатися на посаді керівника після скандалу. Позиція ТІ Україна щодо очільника САП не змінилася за півтора року. Якщо подібні до справи акваріуму та рибок з’являються в країнах Західної Європи, то чиновник звільняється за годину після цього. У випадку Холодницького сталося інакше.

 

Перезавантаження судів має на меті, щоб в системі залишилися лише кваліфіковані судді, щоб Україну не асоціювали з поганим судочинством, на це не нарікали бізнесмени, а громадяни, які звертаються до суду, отримували справедливе рішення й діяло верховенство права.

 

А тепер детально. Наш юридичний радник Максим Костецький підготував детальний аналіз.

• Де ми зараз?

26 лютого Конституційний суд визнав неконституційною статтю Кримінального кодексу України (надалі також – ККУ), яка передбачає покарання за незаконне збагачення посадовців.  На думку суддів КСУ, наявна редакція статті 368-2 Кримінального кодексу України порушує статті 8, 62 та 63 Конституції України.

Попри це, рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено, а стаття 368-2 ККУ втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

3 червня Президент України подав проект закону №10358 щодо цивільної конфіскації корупційних активів високопосадовців та відновлення кримінальної відповідальності за незаконне збагачення.

• Основні аспекти

ТІ Україна наголошувала, що необхідно розширити інститут цивільної конфіскації незаконних активів та відновити кримінальну відповідальність за незаконне збагачення:

• із врахуванням зауважень, висловлених Конституційним Судом України;
• з мінімізацією ризику повторного скасування статті;
• реальністю доведення складу злочину для органу правопорядку.
• кримінальна відповідальність за незаконне збагачення

Пропонований Президентом текст статті про незаконне збагачення:

«Стаття 368-5. Незаконне збагачення

1. Набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, активів, вартість яких більш ніж на дванадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян перевищує її доходи, –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Примітка. 1. Особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».

2. Під набуттям активів слід розуміти набуття їх особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність чи володіння іншою фізичною або юридичною особою за рахунок, за згодою чи за розпорядженням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
3. Під активами слід розуміти грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, обсяг зменшення фінансових зобов’язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
4. Під доходом особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, слід розуміти всі види доходів, отриманих нею (нарахованих їй) із додержанням вимог та обмежень, встановлених Законом України “Про запобігання корупції”.
5. При визначенні різниці між вартістю набутих активів та доходами не враховуються активи, які є предметом провадження у справах про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави, а також активи, стягнуті в дохід держави в рамках такого провадження».

Пропонований текст запроваджує такі підходи до врегулювання кримінальної відповідальності за незаконне збагачення:

• впроваджується трактування незаконного збагачення саме як різниці у вартості між набутими активами та доходами, що відповідає пропонованому ТІ підходу;
• для криміналізації діяння різниця повинна становити більш, ніж дванадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (станом на 01.01.2019 – 11 526 000 грн). Це розмір, який у 12 разів більше від пропонованого ТІ мінімуму і старої редакції статті про незаконне збагачення та відповідає тому, що пропонувалося ТІ як «вчинене у великому розмірі». Така редакція зменшує кількість потенційних справ про незаконне збагачення, водночас забезпечує фокус органів правопорядку на найбільших за розміром зловживаннях. До активів у розмірі понад п’ятсот розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб  (станом на 01.01.2019 – 960 500 грн) пропонується застосовувати цивільну конфіскацію;
• визначення активів та доходів прибирається із диспозиції статті та виноситься в окремі примітки до неї. До активів включаються не тільки грошові кошти, майно, роботи чи послуги, але й, наприклад, обсяг зменшення фінансових зобов’язань, що також пропонувалось ТІ Україна та включає максимально широке коло визначення поняття. Важливим є встановлення того, що під доходами розуміються усі види доходів, що отримані із дотримання вимог та обмежень антикорупційного законодавства, тобто правомірно набуті;
• цивільна конфіскація.

Цивільна конфіскація – потенційний інструмент стягнення у дохід держави незаконно набутого за останні роки чиновниками майна. Її слід розглядати як спосіб вилучення в особи у державну власність майна, яке не стало предметом конфіскації і спеціальної конфіскації, і щодо якого не встановлено законності підстав його набуття. Пошук та встановлення незаконних активів здійснюватиметься в межах кримінального досудового розслідування, під час якого відбуватиметься виявлення, фіксація, арешт грошових коштів та інших незаконних активів. Опісля здійснюватиметься пред’явлення цивільного позову про визнання активів необґрунтованими.

Пропонований Президентом текст щодо цивільної конфіскації:

«Стаття 290. Пред’явлення позову про визнання необґрунтованими активів та їх витребування

1. Позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави подається представником Національного антикорупційного бюро України за погодженням із прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. У справах про визнання активів необґрунтованими та стягнення їх у дохід держави, де відповідачем є директор, заступник, працівник (особа начальницького складу, державний службовець) Національного антикорупційного бюро України, прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, звернення до суду та представництво інтересів держави у суді здійснюється прокурорами Генеральної прокуратури України за дорученням Генерального прокурора.
2. Позов пред’являється щодо необґрунтованих активів:

– набутих протягом трьох років до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», якщо різниця між вартістю активів і доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п’ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності названим вище Законом;

– набутих після набрання чинності названим вище Законом, якщо різниця між їхньою вартістю і доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п’ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності названим вище Законом, але не перевищує межу, встановлену у статті 368-5 Кримінального кодексу України.

3. Позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред’явлено до особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої Національним антикорупційним бюро України або у визначених законом випадках – Генеральною прокуратурою України – встановлено докази того, що вона набула необґрунтовані активи, та/або іншої фізичної чи юридичної особи, яка набула у власність чи володіння необґрунтовані активи за рахунок, за згодою чи за розпорядженням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

У разі пред’явлення позову Національне антикорупційне бюро України або у визначених законом випадках Генеральна прокуратура України вживає заходів щодо встановлення активів, стосовно яких існують докази того, що вони набуті особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, або набуті у власність чи володіння іншою фізичною або юридичною особою за рахунок, за згодою чи за розпорядженням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та вживає заходів щодо забезпечення позову стосовно таких активів.

4. Для цілей цієї Глави:

1) термін “активи” означає грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, обсяг зменшення фінансових зобов’язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування;

2) особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України “Про запобігання корупції”;

3) доходом особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є всі види доходів, отримані нею (нараховані їй) із додержанням вимог та обмежень, встановлених  Законом України «Про запобігання корупції».

Запроваджуються такі підходи до розширення інституту цивільної конфіскації:

• • позов про визнання необґрунтованими активів може подаватись без наявності обвинувального вироку стосовно особи. Конфіскація незаконних активів посадовців відбуватиметься за рішенням суду у цивільному процесі;
  • розширюється юрисдикція Вищого антикорупційного суду до розгляду справ у цивільних позовах про визнання активів необґрунтованими. Позивачами виступають представники Національного антикорупційного бюро України або прокурори Генеральної прокуратури України;
  • обов’язок доказування зв’язку активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованості лежить на НАБУ або ГПУ. Водночас, у разі наведення таких даних доказування факту обґрунтованості активів покладається на відповідача;
  • запроваджується можливість цивільної конфіскації активів, набутих протягом трьох років до набрання чинності цього Закону, вартістю понад п’ятсот розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб  (станом на 01.01.2019 – 960 500 грн). Це частково вирішує питання у справах, які були закриті після скасування статті про незаконне збагачення. Тепер з’являється можливість конфісковувати незаконно набуті активи у рамках цивільного процесу.

Цивільна конфіскація активів, набутих після набрання чинності законом застосовуватиметься у разі наявності таких розмірів: від п’ятиста розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб до дванадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (станом на 01.01.2019 – від 960 500 грн до 11 526 000 грн). Усе, що більше цього розміру – кримінальна відповідальність за незаконне збагачення.

Варто підкреслити, що Європейський суд з прав людини визнає конфіскацію активів поза кримінальним провадженням такою, що не суперечить презумпції невинуватості, не порушує майнові права та заборони покарання без закону (справи «М проти Італії», «Оторіно проти Італії», «Аркурі проти Італії», «Рієла та інші проти Італії», «Батлер проти Сполученого Королівства», «Уолш проти Сполученого Королівства», «Гогітідзе та інші проти Грузії»).

Конфіскація активів поза кримінальним процесом наявна зокрема у таких країнах як Австралія, Ізраїль, Ірландія, Канада, Ліхтенштейн, Литва, Південно-Африканська Республіка, Словенія, Сполучене Королівство, Таїланд, Фіджі, Філіппіни, Швейцарія. Цивільна конфіскація допускається Директивою ЄС 2014/42/EU.