Передісторія

Відразу зазначимо, що описана довідка-план — це не початок історії «Династії», а її проміжна стадія. 

Так, за даними, оприлюдненими в судовому реєстрі, набуття самої земельної ділянки під котеджне містечко у 2019 році стало предметом окремого розслідування НАБУ — через ознаки ймовірних корупційних дій місцевих посадовців. Землю з кадастровим номером 3223155400:04:006:0028 і площею 4,2491 га територіальна громада Козина продала за ціною 9 008 092 грн на підставі експертної оцінки у 8 758 275 грн. Тоді як її мінімальна ринкова вартість на той момент оцінюється слідством у 43 246 120 грн (тобто у 5 разів вище), а максимальна — у 180 193 690 грн (у 20 разів вище). 

Таким чином, на рівні гіпотез у схемі «Династія» простежуються три послідовні етапи:

1. корупційне набуття земельної ділянки у 2018-2019 роках із заниженою оцінкою; 
2. легалізація коштів, одержаних злочинним шляхом, через будівництво нерухомості у 2019-2025 роках;
3. спроба «очистити» актив від ризику арешту та конфіскації у 2025 році через серію угод з непов’язаними юридичними особами. 

Це схоже на повний цикл отримання доходів від злочинів та їх виведення за межі досяжності держави. Саме цьому має завадити осучаснення  конфіскаційних механізмів, до якого  зобовʼязує Директива (ЄС) 2024/1260. Як зазначено в іншому важливому для євроінтеграції документі — Дорожній карті у сфері верховенства права — Україна має інтегрувати її положення у національне законодавство України до ІІ кварталу 2027 року.

Що відбувалося з активами

Уявіть, що у вас є будинок, який коштує $2 млн. Але формально він не ваш, бо записаний на ланцюжок осіб і компаній, які зовні виглядають незалежними один від одного. Подібне відбувалося і з «Династією», що ми можемо побачити на підставі матеріалів з реєстру судових рішень.

• 2012 рік. Купується база відпочинку «Сонячна» в Козині через ТОВ «Блум Девелопмент» — за 2,47 млн грн. Земля під базою орендована в сільради.
• 2018 рік. Створюється кооператив «ЖБК Сонячний берег»,формально — для будівництва житла. У засновниках три людини: дві довірені, третя стає головою. Олексій Чернишов, якому НАБУ нещодавно вручило чергову підозру і вважає організатором цієї схеми, у складі не з’являється. Кооператив отримує землю в суборенду.
• 2019 рік. Олексій Чернишов ненадовго з’являється в документах як співзасновник ТОВ «Блум Девелопмент», але швидко «виходить» — передає свою частку дружині. Тоді ж земля викуповується у сільради вже у власність «Блум Девелопменту» за 9 млн грн.
• 2019 рік. Чернишов особисто дає кооперативу позику на 3,6 млн грн (це зафіксовано в ухвалі ВАКС). Тобто формально він не власник, але реально фінансує проєкт.
• 2020-2025 роки. Активне будівництво «Династії». Дружина фактично керує процесом. Через довірених осіб і шість виданих довіреностей Чернишов зберігає контроль.
• 29 серпня 2023 року. Дружина теж «виходить» зі складу учасників «Блум Девелопменту». Єдиним власником залишається довірена особа.

Відповідно, на момент, коли НАБУ починає цікавитися особою Олексія Чернишова, будинки і земля належали компанії, де власником записана людина, яка з ним не повʼязана. Між реальним бенефіціаром і активом — певні юридичні «прошарки».

Що пропонує план «очищення активу»

Володіння недобудованим маєтком через низку юридичних осіб виявилось недостатньо. Адже після розголосу, який спричинило журналістське розслідування Bihus.info, і початку розслідування НАБУ у реальних власників виникло завдання вберегти цей актив від арешту та подальшої конфіскації. Запропонований невідомими наразі фахівцями план дій навіть має заголовок, який не залишає сумнівів щодо мети.

А реалізуватися цей план мав так.

Крок 1: «Продати землю своїм через позику»

Автори довідки запропонували створити нову компанію. Вона умовно позначається як «Інвестор» і має виглядати повністю непов’язаною з Чернишовим (на відміну від уже засвіченого ТОВ «Блум Девелопмент»). Цей «Інвестор» купує землю в ТОВ «Блум Девелопмент», але не за свої гроші, а за позику, яку йому дає інша «дружня» компанія або банк. І на цю землю одразу накладається обтяження у вигляді іпотеки на користь того, хто видав позику.

Ця конструкція має декілька цілей: 

• купівля за гроші виглядає як звичайна комерційна операція, а не як спроба сховати майно;
• іпотека створює додаткові труднощі для повернення активу: якщо прокурор спробує оскаржити продаж і повернути землю, то у держави з’явиться «конкурент» в особі того, хто видав позику. 

Крок 2: Применшити вартість будинків

Автори плану навіть не приховують того, що з реальною вартістю недобудованих маєтків є проблеми. Прямо в документі написано: «наблизити реальну вартість обʼєкту незавершеного будівництва до підтвердженого фінансування». Адже реальна вартість одного будинку, за даними НАБУ та САП, становить майже $2 млн, але офіційно через ЖБК «Сонячний берег» пройшло набагато менше — приблизно 10% від реальних витрат. 

Якщо незалежний оцінювач напише у звіті реальну вартість, виникає очевидне питання: а звідки гроші? Тому потрібен «правильний» оцінювач, який напише офіційну вартість будинку приблизно на рівні задокументованого фінансування.

Відтак якщо через рік-два хтось спробує оскаржити продаж, то побачить договори, де ціна відповідно до оцінки. Юридично все чисто.

Крок 3: Продати будинки як купу матеріалів

Якщо будинок зареєстрований у реєстрі нерухомого майна, на нього можна накласти арешт. Якщо ж він фізично існує, але ще не зареєстрований — він юридично майже «невидимий» для відображення в реєстрі обтяжень. План передбачає: будинки в Козині на момент операцій формально не зареєстровані як завершена нерухомість — вони існують як об’єкти незавершеного будівництва. Це означає, що їх можна продати «Інвестору» просто як набір будматеріалів — за зниженою вартістю з кроку 2 — і ця операція не залишить сліду в державних реєстрах.

Тобто на момент, коли НАБУ нарешті отримає ухвалу про арешт щодо попереднього власника, арештовувати буде нічого. У реєстрі цих будинків немає, а матеріали вже проведено по бухгалтерії «Інвестора». І тоді потрібно робити додаткові кроки для пошуку і встановлення нового власника та арешту його майна, що потребуватиме додаткового часу.

Крок 4: Зареєструвати на «Інвестора» як свою власність

Тепер «Інвестор» реєструє ці ж будинки в ДРРП на себе — як новий об’єкт нерухомості. Уже як легальний власник, який придбав землю за договором,  він «побудував» на ній будинок з куплених матеріалів. Тобто юридично це інший актив ніж той, що міг би бути арештований раніше, бо зареєстрований після проведених операцій. Власник — компанія без зв’язку з Чернишовим. Походження задокументоване через ланцюжок договорів.

Крок 5: Продати ще раз — уже відкрито

Останній крок: «Інвестор» продає весь комплекс (землю та зареєстровану нерухомість) через електронну торгову платформу (типу СЕТАМ) ще одній компанії з умовною назвою «Девелопер». Це теж компанія без зв’язку з Чернишовим.

Навіщо торги? Бо вони створюють презумпцію ринкової ціни і добросовісного набуття. Купив на відкритих торгах за прозорою процедурою — отже, добросовісний набувач. А до добросовісного набувача, згідно з вимогами ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація не застосовується. Взагалі.

Після цього «Девелопер» спокійно добудовує маєтки, вводить їх в експлуатацію і продає кінцевим покупцям. А в кінцевих покупців повністю чистий титул. Якщо через кілька років і буде вирок проти підозрюваних у справі, конфіскувати немає чого.

Замість висновків: на які вразливості конфіскаційного режиму спирається цей план

Як бачимо, план «очищення активу» побудований на детальному знанні чинного законодавства, а кожен його крок цілить у конкретну прогалину. Іпотека на користь «дружнього» позикодавця, занижена оцінка, продаж маєтків як будматеріалів, перепродаж через електронні торги — усе разом має за мету створити такий правовий статус, при якому конфіскація стає неможливою навіть за наявності вироку. Стаття 96-2 КК України дозволяє конфіскувати майно у третьої особи лише тоді, коли доведено, що вона «знала або могла знати» про його злочинне походження. Тоді як план спеціально побудований, аби цю обізнаність неможливо було довести.

Саме проти такої моделі і спрямована згадана нами на початку Директива (ЄС) 2024/1260. Вона дозволяє суду конфіскувати майно, виходячи з його непропорційності законним доходам та відсутності правдоподібного законного джерела. І як наслідок зникає необхідність щоразу доводити суб’єктивну обізнаність третьої особи. Захист добросовісного набувача при цьому зберігається через процедурні гарантії — право на адвоката, доступ до матеріалів справи, право бути почутим у суді й оскаржити рішення про конфіскацію, передбачені ст. 24 Директиви.

У Дорожній карті з питань верховенства права Україна взяла на себе зобов’язання провести імплементацію Директиви до II кварталу 2027 року. Кейс із маєтками «Династії» — найкраща ілюстрація того, чому це зобов’язання має бути виконане змістовно, а не лише формально.

А долю цих маєтків», якщо вдасться довести, що їх збудували за кошти злочинного походження, буде вирішувати суд. Проте без вдосконалення законодавства залишаються ще чимало способів вивести активи з-під «удару». 

Що означають такі нові дані з «плівок Міндіча»?

Андрій Синюк звільнився із САП за власним бажанням ще в листопаді минулого року, якраз після публікації НАБУ перших «плівок Міндіча». Відповідно, питання його дисциплінарної відповідальності як прокурора з порядку денного знято — звільнену особу не можна притягнути до дисциплінарної відповідальності в межах прокурорської системи.

Однак це звільнення жодним чином не закриває питання кримінально-правової оцінки дій Синюка. Із оприлюднених матеріалів випливає принципове запитання: чи розголошував Андрій Синюк дані досудового розслідування, до яких отримав доступ з огляду на свою посаду заступника керівника САП.

Кримінальний кодекс передбачає відповідальність саме за такі дії. Причому у статті 387 спеціально визначено ситуацію, коли дані розголошує прокурор, безвідносно того, чи він брав безпосередню участь у конкретному досудовому розслідуванні. 

Нам зрозуміло, чому з тактичних міркувань і для збереження основної операції САП не проводила активне слідство у зареєстрованих за фактами витоків кримінальних провадженнях. Проте після того як 8 травня журналісти оприлюднили обставини, які стосуються операції «Мідас», вже як сторонні спостерігачі ми бачимо серйозні підстави для кримінально-правової оцінки дій Андрія Синюка й комунікації її результатів. 

Відтак ми очікуємо, що НАБУ і САП у межах кримінального провадження визначать, чи дійсно Андрій Синюк розголосив фігурантам справи відомості, які отримав, зокрема, через доступ до внутрішніх систем антикорупційних органів. Та повідомлять результати — з огляду на суспільний інтерес і тоді, коли це не зашкодить розслідуванню. 

1. Нові дані про неправомірний вплив на владу 

На плівках зафіксовані конкретні випадки, коли Тімур Міндіч давав прямі вказівки тодішньому міністру оборони Рустему Умєрову. Зокрема, він просить «підписати прийомку» бронежилетів, які держава не приймала, та лобіює призначення певних людей на посади. Також на плівках фігурує інформація про потенційні «виклики» голови Нацбанку Андрія Пишного для вирішення необхідних для фігурантів розслідування НАБУ питань.

Все це вказує на привілейоване ставлення до окремих бізнесів через те, що останні мають впливових покровителів. А це обмежило потенційні можливості для зростання та розвитку українського оборонного сектору і вкотре підсвітило інституційну прогалину, коли державні органи залишаються вразливими до втручання сторонніх осіб. 

2. Плівки вказують на пряму причетність Міндіча до оборонної компанії «Fire Point»

З оприлюднених матеріалів випливає, що фактичним власником компанії «Fire Point» ексміністр оборони Умєров вважає саме Тімура Міндіча, який, очевидно, і є одним із бенефіціарів фірми. 

Як заявила Громадська антикорупційна рада при МОУ, якщо цей факт підтвердиться, компанія «Fire Point» повністю втратить можливість постачати свою продукцію Силам оборони України, оскільки Міндіч перебуває під санкціями. І з цього можна припустити, що компанія «Fire Point» оприлюднила завідомо неправдиві дані щодо бенефіціарів, а тому, на переконання ГАР МОУ, може отримати штраф і набути статус ризикової для постачальників.

Це створює додаткові труднощі для оборонних можливостей України під час війни.

3. Знову порушено питання про кооператив «Династія» та коло наближених до Президента осіб 

З оприлюднених записів ми отримали ще більше деталей про будівництво котеджного містечка в Козині, про яке раніше повідомляли журналісти-розслідувачі. Так, відомо, що в цьому містечку готувалися маєтки, зокрема, для ексвіцепрем’єра Олексія Чернишова, «Вови», «Андрія» та Тімура Міндіча. Ці факти знову повернули розмови про кооператив «Династія» й поновили запитання про походження коштів на його будівництво.

Зазначені виклики свідчать про глибоку деформацію системи управління та потребують негайної зміни підходів для запобігання зловживанням. Попри публічну підтримку президентом розслідування «справи Міндіча» та звільнення голови ОП, нові дані вказують на ймовірний вплив фігуранта на секретаря РНБО Рустема Умєрова. 

Transparency International Ukraine закликає Президента усунути всіх причетних до схеми осіб і забезпечити прозорість рішень. Вибірковість реакцій ОП на розслідування не лише б’є по репутації держави, а й підриває внутрішню спроможність України в умовах війни. 

Офшорна схема

Детективи НАБУ встановили, що на користь «Сигізмунда» та його родини протягом 2021–2025 років було відмито загалом $12 млн доларів, які здебільшого знаходилися на іноземних рахунках.

Частина цих відмитих грошей витрачалася на потреби родини, зокрема:

• оплату дорогого навчання дітей у престижних закладах Швейцарії;
• медичні послуги у клініці одного з учасників схеми («Шугармена»);
• придбання брендового одягу в бутиках Києва тощо.

Для відмивання коштів Галущенко створив багаторівневу структуру, зокрема через офшори на Маршаллових островах було зареєстровано три компанії. Вони увійшли до структури трасту, зареєстрованого в державі Сент-Кіттс і Невіс, а також виступили інвесторами фонду на острові Ангілья, який використовувався для залучення та відмивання коштів. Таким чином, кошти були ретельно приховані Галущенком.

Втім НАЗК могло б помітити деякі махінації ексміністра з його декларацій. 

Офіційними бенефіціарними власниками офшорних компаній Галущенко оформив свою колишню дружину та чотирьох дітей. Це поширена схема приховування майна через оформлення активів на родичів і близьких осіб, які не проживають разом з декларантом, і тому їхні активи можна не декларувати. Так само часто розлучення бувають фіктивними саме з цих міркувань.

Але, згідно з вимогами закону, неповнолітні діти мають декларуватися публічними посадовцями незалежно від їх спільного проживання, тому у декларації за 2024 рік Галущенко вказав серед членів сімʼї своїх чотирьох дітей. При цьому ні в розділі про корпоративні права, ні в розділі про бенефіціарну власність членів сімʼї Галущенко не вказав активи своїх чотирьох дітей.

У декларації за 2021 рік, коли Галущенко ще був одружений і декларував активи дружини, вказані її корпоративні права і бенефіціарна власність у архітектурному бюро Простір 86. Але також немає жодної згадки про бенефіціарну власність у офшорних компаніях.

Якби декларації Галущенка були відібрані на ручну перевірку, яка не обмежується лише звірянням даних декларації з реєстрами, працівники Агентства щонайменше могли б звернутися з додатковими запитами як до самого декларанта, так і до національних і міжнародних органів.

Тут треба зазначити, що, на відміну від НАБУ, у НАЗК досі слабо розвинуте міжнародне співробітництво з іноземними органами для здобуття інформації про іноземні активи посадовців чи членів їх сімей. Це сфера, яку НАЗК точно потрібно вдосконалювати.

Навчання у Швейцарії

Згідно з розслідуванням «Схем», син Галущенка Максим вже четвертий рік поспіль вчиться в одному з найдорожчих приватних коледжів Європи – College Alpin Beau Soleil у Швейцарії, де вартість навчання разом із проживанням сягає до $200 тис. на рік. Загальна вартість навчання за 4 роки могла скласти приблизно $700 тисяч доларів, або 26 мільйонів гривень – що в рази перевищує офіційні доходи та задекларовані заощадження родини Германа Галущенка. Встановити це журналістам вдалося з відкритих даних.

У судовому засіданні Галущенко пояснив, що оплачували навчання різні люди — куми та хрещений батько сина. Ця інформація потребує додаткового вивчення НАБУ та, в ідеалі, НАЗК, адже саме воно мало би ще раніше перевірити таку інформацію.

Розʼяснення НАЗК вказують, що оплата навчання належить до видатків, які треба декларувати. При цьому зобов’язаний декларувати такі витрати  лише сам декларант, тому якщо за навчання справді платили треті особи, у розділі видатки така інформація не вказуватиметься.

Втім, у декларації також є розділ, який стосується подарунків, і там-то інформація про оплату навчання сина Галущенка точно мала бути. Адже НАЗК розʼяснило, що оплата третьою особою витрат суб’єкта декларування або члена його сім’ї на відпочинок (переліт, проживання), лікування, освіту тощо вважається подарунком у негрошовій формі, який, за загальним правилом, повинен бути відображений у декларації із зазначенням вартості.

Тому оплата за навчання сина кумами та хрещеними батьками мала бути відображена в декларації Галущенка. Хіба що кожен з них сплачував суму менше порогу декларування, що вкрай малоймовірно — з огляду на наведені тарифи за навчання.

***

Отже, маємо чергову ситуацію, коли НАЗК залишилося осторонь розслідування гучного скандалу. Знову більшість фактів виявили журналісти або детективи НАБУ вже під час кримінального провадження. 

Ми розуміємо, що функції і можливості НАЗК дуже відрізняються від НАБУ, і не порівнюємо їх. Втім, здається, що НАЗК мало достатньо інструментів для перевірки інформації про активи Галущенка ще задовго до вручення йому підозри.

Дві автоматизовані повні перевірки декларацій того, кого учасники схеми називали «Сигізмундом», не дали жодного результату. Швидше за все, тепер декларації ексміністра відберуть на повторну ручну повну перевірку, так само як це було після скандалу з Тетяною Крупою — проте ефект від такої перевірки буде неспівмірний завданням роботи органу, який має запобігати корупції. 

Наведені нами факти мали б стати черговим дзвіночком для НАЗК: йому безперечно і терміново потрібно переглянути підходи до фінансового контролю. Але чи дослухається до цього Агентство?

Що далі?

Видається, що реакція президента у вигляді накладення санкцій — це така собі компенсація за неможливість затримати Міндіча та Цукермана в межах кримінального провадження, принаймні поки що. При цьому, аби ця компенсація стала ефективною, потрібно не просто прийняти Указ Президента, а й забезпечити обґрунтованість цього рішення та його належне виконання.

Згідно з законодавством, Україна може застосовувати санкції стосовно іноземної держави, компанії або особи, яка створює реальні та потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, займається терористичною діяльність, завдає майнових втрат або створює перешкоди для сталого економічного розвитку держави тощо.

Точно знати, що саме стало підставою для санкцій проти Міндіча й Цукермана, ми не можемо, адже відповідне обґрунтування в рішеннях РНБО не вказується. Зазвичай підсанкційні особи отримують пояснення щодо застосованих до них санкцій лише під час їх оскарження до Верховного Суду.

Допустимо, що підстави для санкцій щодо фігурантів цієї скандальної справи належно обґрунтовані. Тоді необхідно перейти до наступного етапу — виконання рішення. Насамперед на вказаних осіб реальний вплив найімовірніше матимуть саме фінансові санкції, до прикладу, блокування активів.

Так, згідно з інформацією з YouСontrol, Тімур Міндіч має корпоративні права у 35 українських підприємствах, а ще в деяких є й бенефіціаром. Окрім усім відомих 50% корправ у ТОВ «Квартал-95», Міндіч також є бенефіціаром ТОВ «Експерс-Ізумруд», ТОВ «Солюшнс», ТОВ «Скай Фуд Сервісес», ТОВ «Кофе Бар Плюс» тощо. Всі ці компанії є доволі прибутковим бізнесом з доходом у десятки, а то й сотні мільйонів гривень на рік. І саме в інтересах останньої компанії (ТОВ «Кофе Бар Плюс») зловживав своїм службовим становищем засуджений першою інстанцією ВАКС екскерівник аеропорту «Бориспіль» Євген Дихне. Крім того, у Тімура Міндіча є корправа у британській та люксембурзькій ювелірних компаніях, втім до цих підприємств українські санкції не застосовуються, адже накладені обмеження діють лише на території України.

Що стосується Олександра Цукермана, то він є керівником ТОВ «С/В/М, ЛТД», яка надає фінансові послуги. Інших компаній у власності Цукермана наразі не виявлено.

Усі ці компанії, так само як і нерухомість, автівки, кошти на рахунках тощо мають бути заблоковані за рішенням РНБО. Ба більше, Закон «Про санкції» передбачає, що блокування має накладатися не лише на активи, які напряму належать підсанкційним особам, але й на ті, якими такі особи можуть розпоряджатися. Тобто майно, оформлене на родичів, як, наприклад 3 квартири матері Тимура Міндіча Стелли Міндіч, також можуть бути заблоковані.

При цьому важливо розуміти, що процес блокування активів в Україні досі недостатньо ефективний. А наглядати за цим процесом має Мінʼюст, яким донедавна керував ще один фігурант справи «плівок Міндіча» Герман Галущенко.

Ба більше, в цьому контексті найбільш критичне те, що в Україні досі не криміналізовано обхід санкцій. Так, на четвертому році війни ми досі чуємо історії як підсанкційним особам вдавалося безперешкодно відчужувати свої активи на території нашої держави. Найяскравіший приклад — кейс Сергія Шапрана, що вивід з-під санкцій бізнес російського бізнесмена вартістю 1 млрд грн. Тобто ми не можемо бути певними, що все майно Міндіча і Цукермана раптом не зникне.

Більш ефективними у цьому випадку можуть бути арешти у кримінальних провадженнях, які також накладені на активи Цукермана і Міндіча. Втім, арешти, на відміну від санкцій, накладаються лише на майно, яке є у безпосередній власності підозрюваних або фігурує у кримінальній справі. Мало того, національний режим конфіскації майна потрібно вдосконалювати, щоб повніше охопити всі випадки конфіскації майна злочинних організацій, що ми досліджували окремо.

Попри все вищезгадане, уявімо, що активи втікачів все-таки належно заблоковані. Яким тоді має бути наступний крок держави?

Перспектива санкційної конфіскації

З початку повномасштабного вторгнення законодавець дозволив не лише блокувати активи та обмежувати фінансові операції підсанкційних осіб, а й стягувати їх у дохід держави під час воєнного стану, якщо для цього є підстави. Так, Закон передбачає, що санкція стягнення (конфіскації) активів може бути застосована до осіб, які завдали істотної шкоди національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України, зокрема, але не виключно, шляхом участі в ухваленні рішень про збройну агресію, фінансуванні бюджету рф, поширенні пропаганди тощо.

Тобто, як бачимо, підстави для стягнення активів, на відміну від їх блокування та інших санкцій, виписані більш конкретно. Через це створення Міндічем та Цукерманом злочинної організації, здійснення Міндічем впливу на члена Кабміну та відмивання коштів, інкриміновані їм в межах справи НАБУ, не можуть, на даний час, бути підставами для стягнення їхніх активів. 

Для позову про таке стягнення Міністерство юстиції повинно мати докази завдання шкоди Міндічем і Цукерманом національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності держави через співпрацю з рф. 

Таким чином, перспектива санкційної конфіскації виглядає малоймовірною. Натомість залишається сподіватися, що майно фігурантів конфіскують в межах кримінальних справ. Як мінімум, стаття Кримінального кодексу щодо легалізації (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом передбачає таке покарання. А механізми спеціальної конфіскації можуть дозволити конфіскувати доходи, одержані у такий спосіб.

Замість висновків, сподіваємося, проміжних

Історія з накладенням санкцій на Міндіча та Цукермана наочно демонструє численні системні проблеми санкційної політики України. Починаючи з практики застосування санкцій як альтернативи притягнення до кримінальної відповідальності й закінчуючи недоліками їх реалізацій, відсутністю покарання за ухилення чи порушення і так далі, всі зазначені дії президента та РНБО потенційно мають мало впливу на фігурантів справи.

Щоб підозрювані у корупції особи справді відчули на собі ефект від обмежувальних заходів, накладати їх варто відповідно до законодавства і найкращої міжнародної практики так, щоб вони реально працювали й не «розвалилися» в національних і міжнародних судах. Інакше такі механізми й надалі залишатимуться неефективними та будуть використовуватися політичним керівництвом для імітації боротьби з корупцією чи іншими злочинами.

Чи це й ставили собі за мету ті, хто вирішив оперативно накласти санкції на Міндіча і Цукермана? Питання риторичне.

Розслідування і підозри — це добре

Насамперед важливо зафіксувати, що розслідування і його ймовірні результати — це однозначно добре. Попри скандал, увагу ЗМІ, зокрема міжнародних, найважливіше — те, що схема припиниться, і кошти не будуть далі розкрадати. Зокрема саме задля подібних результатів ми відстоювали незалежність НАБУ і САП влітку. 

Звісно окрім самого розслідування і підозр в його межах ми очікуємо на конкретні вироки і притягнення до відповідальності винних. Варто розуміти, що це не станеться одразу, адже ми живемо у правовій країні, де має завершитися досудове розслідування і судовий розгляд справи. Однак звісно ми очікуємо на відповідальність для

Реакція влади

Президент спершу лише у загальних термінах висловився про те, що підтримує розслідування, а усі винні мають бути притягнуті до відповідальності. Проте через два дні таки закликав до звільнення міністрів, що фігурують у справі і заговорив про необхідність санкцій для підозрюваних. Це мінімальні кроки, з якими і так затягнули. Адже Уряд спершу просто відсторонив міністра юстиції Германа Галущенка і направив Держаудитслужбу перевіряти закупівлі АТ «НАЕК “Енергоатом”», про які йдеться у розслідуванні. Це відверто виглядало як спроба захистити «своїх».  

Щодо контрольних заходів Держаудитслужби, ми сумніваємося, що аудитори зможуть зробити багато. Що вони реально можуть — перевірити, чи відповідає стан об’єктів, що будують за результатами цих закупівель, актам виконаних робіт. Тобто чи реально там побудували, те що задекларували. Це може бути корисним для слідства. Однак аудитори не можуть жодним чином простежити чи підтвердити «відкати». Вони навіть не мають повноважень ідентифікувати переплати. Їхня головна ціль — стежити, щоб закупівлі відбувалися в межах законодавства.

Чи винні закупівлі

Першою реакцією, яка природно може виникнути — думка про те, що проблема в закупівлях. На плівках в межах розслідування зокрема фігурують закупівлі захисних споруд для енергетичних об’єктів. Їх дозволено здійснювати без використання Prozorro — тобто напряму. Цей виняток внесли до закупівельних правил, щоб пришвидшити будівництво захисту критичної інфраструктури. Однак як стало відомо з оприлюднених плівок розслідування, злочинна організація навпаки затримувала будівництво, щоб вибивати свої «відкати».

Однак подібна схема була б так само можлива і на тендерах. Prozorro — це не система боротьби з корупцією. Це електронна система, в якій закупівлі відбуваються більш ефективно і прозоро. Ця прозорість зокрема означає більше шансів побачити корупцію. Проте, побачити ми можемо її опосередковані ознаки: дискримінаційні умови, завищені ціни, в яких ховають маржу на ці «відкати». На жаль, злочинні організації не проводять «відкати» через електронну систему публічних закупівель.

Тож чи було б більше шансів помітити проблему на цих закупівлях, якби вони відбувалися як тендери в Prozorro — так. Чи точно були б помітні ці «відкати» — ні.

Система та люди   

Корупція зароджується там, де в системі є недосконалості, якими можна скористатися, і люди, які хочуть це зробити. На жаль, у реальному світі не існує ідеальних систем. Як би ми не покращували закупівельні правила, не деталізували їх, правила не можуть зняти відповідальності з тих, хто їх виконує. Фінальні рішення завжди приймають конкретні люди.

Щоб знизити ризики, пов’язані з цим, до відбору людей на державні посади мають бути застосовані принципи меритократії. Тобто люди мають отримувати свої посади завдяки кваліфікації та досягненням, особливо коли йдеться про управлінські ролі. На жаль, те, що відбувається зараз більше схоже на непотизм, тобто кумівство. 

Пора прийняти те, що війна навряд закінчиться найближчим часом, і не варто використовувати її як привід уникати правильних рішень. Людей на керівні посади в держоргани мають обирати за результатом відкритих конкурсів, а не призначати напряму. Ми бачимо результати такого підходу в НАБУ та САП, де керівництво обрано в межах відкритих конкурсів. Ці органи демонструють спроможність виконувати свої функції. На відкритих конкурсах можна і варто обирати очільників ДП, контролюючих органів, на зразок Держаудитслужби і Рахункової палати. І важливо, щоб ці конкурси були не просто відкриті, а й справді ефективні: з адекватними вимогами, відповідними перевірками кваліфікації і навичок. 

Водночас ці посади мають передбачати адекватні ринкові зарплати. Інакше ми не зможемо залучити на ці позиції справді достойних фахівців. Варто усвідомлювати, що управлінська посада в державних структурах — це така ж робота, як і управлінська посада в бізнесі. Та ще й з більшою відповідальністю і ризиками. І вона має оплачуватися відповідно.

На жаль, більшість держпосад все ще закривають прямим призначенням, а заробітні плати на держслужбі далекі від ринкових. І це потрібно змінювати. 

Звісно посади міністрів все-таки політичні і поширити на них відкриті конкурси неможливо. Однак варто розуміти, що «переставляння ліжок» не можна вважати зміною Уряду в критичних ситуаціях. Призначення спроможних і доброчесних фахівців на ці посади лишається відповідальністю Верховної Ради, і опосередковано — прем’єр-міністра та президента, який призначає прем’єра. І важливо щоб цей вибір теж здійснювався на засадах меритократії, а не кумівства. 

Викриття корупції — лише перший крок

Розслідування викриття схеми «відкатів» у сфері енергетики спричинила шквал і купу емоцій. Історію обговорюють у медіа та соцмережах, заголовки майоріють на шпальтах міжнародних видань.

Однак якщо трохи вгамувати емоції, потрібно думати, що це насправді означає, і що з цим далі робити. 

Звісно найпершими кроками після викриття корупції має бути розслідування, підозри, вироки і відповідальність. Однак подібні історії завжди свідчать про необхідність системних змін. Скандал з «яйцями по 17» призвів до реформи сфери оборонних закупівель. Чи була ця реформа ідеальною — звісно ні. Чи стало краще — однозначно так. 

Цей скандал слід сприймати як знак того, що ми не можемо більше толерувати непотизм. Державна служба, особливо на важливих керівних посадах потребує незалежності, як політичної, так і економічної. Це необхідно для ефективності. 

Чи свідчить це розслідування про те, що закупівлі нібито для пришвидшення будівництва захисних споруд для об’єктів критичної інфраструктури таки треба повернути в конкурентне русло? Чи там все-таки є застереження щодо міркувань безпеки?

Чи можна було запобігати ситуації більш ефективним зовнішнім або внутрішнім контролем? У нас є багато питань, над якими слід ретельно подумати.