21 вересня народні депутати зареєстрували законопроєкт №14057, яким пропонують комплексно змінити регулювання особистих немайнових прав особи. Серед іншого, він містить положення, які в сучасних умовах можуть негативно вплинути на медіа та громадські організації, значно обмеживши висвітлення ними суспільно-важливої інформації. 

Це справить охолоджувальний ефект та може призвести до стримувань у демократичному розвитку держави. Йдеться передусім про такі пропоновані нардепами норми.

1. Автоматичне визнання недостовірною інформації, що порушує презумпцію невинуватості.

Автори проєкту пропонують вважати недостовірною інформацію, яка порушує презумпцію невинуватості, доки вину особи не доведено і не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. 

Але хоч повага та дотримання презумпції невинуватості — це важлива складова  демократичного устрою, вона не може автоматично заперечувати право на свободу слова. І за відсутності завчасно чіткого розмежування, що є дотриманням презумпції невинуватості, а що – ні, така ініціатива може негативно вплинути на роботу тих, хто готує журналістські розслідування, а також відстежує судові справи про топкорупцію.

2. Можливість втручатися у конкурсні процедури через вимогу про спростування

Законопроєкт може дозволити учасникам конкурсів на найвищі посади вимагати спростування недостовірної інформації про їхнє майно чи факти з життя, оприлюдненої конкурсними комісіями та дорадчими групами в межах збору та перевірки даних про учасників. Щобільше, у разі незгоди це зробити добровільно, суд може зобовʼязати ці органи відкликати або скасувати такі рішення, знищити їх, або ж видати нові, де відсутня така інформація. 

Це негативно вплине на конкурсні процедури, адже дозволить судове втручання у їх проведення та обмежить незалежність конкурсних комісій через судову оцінку достовірності інформації про учасників. Це може знизити якість чи не усіх конкурсних відборів на топпосади в Україні, наприклад, суддів ВАКС, Конституційного Суду та інші.

3. Видалення субʼєктивно «неактуальної» інформації (право на забуття)

Пропозиція передбачити в законі право особи вимагати видалення про себе інформації із загальнодоступних джерел ґрунтується на невизначених категоріях — таких як «неактуальність інформації», «втрата суспільного інтересу». Через це судова практика може задовольняти позови осіб, негативна інформація про яких була поширена вже давно. Це негативно відіб’ється на конкурсних доборах, адже кандидати зможуть завчасно «підчистити» інформаційне поле довкола себе. Тобто суттєво скорочуються можливості для громадськості зібрати повний масив відомостей для такої особи.

Крім цього, особливо у сучасному контексті українцям важливо памʼятати про тих осіб, які поширювали проросійські наративи. А реалізація «права на забуття» може якраз сприяти тим, хто хотів би видалити окремі сторінки свого життя з публічного доступу. 

Попри великий масив оновлень правового регулювання, які пропонується запровадити законопроєктом №14057, окремі з них можуть спричинити сотні судових позовів від зацікавлених осіб до медіа та до громадських організацій, які працюють з темами боротьби з корупцією. 

Це безумовно погіршить якість боротьби з корупцією. А авторам законопроєкту не варто обмежувати свободу слова, виправдовуючи сумнівні норми прагненням адаптувати наше законодавство до європейського.

Тому Transparency International Ukraine закликає нардепів доопрацювати положення законопроєкту після ширшого обговорення зі всіма зацікавленими сторонами.

Рішення Європейського суду з прав людини щодо справи Наталії Седлецької зі СХЕМ захищає перш за все права людей, які готові викривати корупцію та свободу слова. А вже як наслідок – права журналістів не відкривати свої джерела інформації.

А тепер кілька тез для роз’яснення юридичної сторони справи. Дякую юридичній радниці Transparency International Україна Катерині Риженко за допомогу в їхній підготовці.

За правилом 39 Регламенту ЄСПЛ: “На прохання однієї із сторін чи іншої зацікавленої особи можуть бути призначені будь-які попередні заходи, які суд визнає за необхідні в інтересах сторін або задля належного здійснення судочинства”. Правило 39 – це наказ для уряду певної країни негайно вжити заходів, котрі унеможливили б настання непоправних наслідків від порушення прав людини. Це дуже жорсткі міри від ЄСПЛ.

У випадку із Седлецькою, суд застосував такі заходи на місяць, щоб вона мала можливість підготувати повноцінну скаргу до ЄСПЛ.

Така практика унікальна. Зазвичай такі заходи приймаються судом у випадках реальної загрози життю, екстрадиції, депортації, тощо. 117 таких рішень за Правилом 39 було лише в 2017 році. Застосування цього правила саме у випадку захисту прав журналіста та його джерел вже прецедент.

Відмова ГПУ виконати таке рішення суду фактично буде порушенням Україною зобов’язань за Конвенцією із захисту прав людини. А також порушенням статті 34 Європейської конвенції з прав людини, згідно з якою будь хто має право звернутися до суду за захистом прав, які на їх думку порушує держава-підписант Конвенції.