покарання за корупцію - Transparency International Ukraine

Справа Насірова: скільки картатих ковдр потрібно, щоб врятувати ексголову ДФС

TI Ukraine — Tue, 04 Nov 2025 09:43:16 +0000

31 жовтня 2025 року ВАКС завершив восьмирічний розгляд справи проти колишнього головного фіскала країни Романа Насірова. Його засуджено до 6 років позбавлення волі зі штрафом 17 000 грн і позбавленням права обіймати посади публічної служби упродовж 3 років. Одночасно Антикорсуд виправдав імовірного пособника Насірова, Володимира Новікова, та відмовив ПАТ «Укргазвидобування» у цивільному позові на 44,8 млн грн.

Справа Насірова — одна з найбільш резонансних корупційних справ за останні 10 років. Його обвинувачують у незаконному розстроченні податкових зобов’язань для компаній, пов’язаних із екснардепом-втікачем Олександром Онищенком та його «газовою схемою», що ймовірно завдала державному бюджету збитків на майже 2 млрд грн.

Досудове розслідування щодо Насірова розпочалося у березні 2017 року. Підозра була оголошена в лікарні «Феофанія», куди ексголова ДФС був госпіталізований нібито через інфаркт, який зрештою не підтвердився. Яскравим символом справи став епізод із «чарівною картатою ковдрою», в якій Насірова доставили до суду.

Судовий розгляд зайняв понад 8 років, перетворившись на «культовий» кейс про зловживання процесуальними правами. Наприклад, у Шевченківському райсуді Києва розгляд затягнувся, бо адвокати наполягали на повному зачитуванні 774 сторінок обвинувального акту. Після передачі у 2019 році справи до ВАКС задля захист постійно клопотав про відводи суддям та прокурорам, систематично не з’являвся на засідання, а обвинувачений розігрував спектаклі з відмовою від адвокатів та посиланням на госпіталізацію. Навіть марна спроба Насірова мобілізуватися у квітні 2025 року була розцінена як чергова спроба зупинити судовий розгляд.

Відтак обвинувальний вирок хоч і є важливим сигналом, проте це ще далеко не кінець. Головний ризик у тому, що вже у квітні 2026 року справі загрожуватиме закриття через сплив строку давності. Тож якщо під час апеляційного розгляду захист продовжить свою тактику — а ймовірно так і буде — остаточно встановити вину та досягти справедливості буде неможливо.

За що судили Насірова і як діяла ця схема? Як справа рухалась у Шевченківському райсуді Києва, а потім у ВАКС? До яких хитрощів вдавався захист і як на це реагував суд? Та зрештою чого очікувати далі і чи є шанс на справедливість? Про все це читайте в нашому матеріалі на платформі «ВАКС вирішив».

Судовий розгляд зайняв понад 8 років, перетворившись на «культовий» кейс про зловживання процесуальними правами. Відтак обвинувальний вирок хоч і є важливим сигналом, проте це ще далеко не кінець. Головний ризик у тому, що вже у квітні 2026 року справі загрожуватиме закриття через сплив строку давності. Тож якщо під час апеляційного розгляду захист продовжить свою тактику — а ймовірно так і буде — остаточно встановити вину та досягти справедливості буде неможливо.

The post Справа Насірова: скільки картатих ковдр потрібно, щоб врятувати ексголову ДФС first appeared on Transparency International Ukraine.

Бджоли проти меду. Що обіцяли українцям нардепи, які отримали вироки за корупцію?

Андрій Ткачук — Mon, 23 Jun 2025 15:02:40 +0000

Українці чекають на вироки за корупцію, але часто в цьому очікуванні не помічають, що такі рішення вже є. Причому зачіпають вони як суддів, прокурорів та керівників держпідприємств, так і найодіозніших топпосадовців, зокрема й народних депутатів.

І ця остання категорія особливо цікава, адже йдеться про обраних народом політиків вищого рівня, які отримали свою підтримку за гарні обіцянки.

За статистикою, ВАКС виніс більше десятка вироків нардепам за корупцію. І кожен такий вирок демонструє, наскільки голослівними можуть бути передвиборчі обіцянки майбутніх народних обранців. Й особливо цікаво, що під час передвиборчих кампаній чи не кожен другий з цих нардепів обіцяв українцям викорінити корупцію та притягнути до відповідальності корисливих посадовців.

Ми підготували добірку історій про народних обранців, які отримали вироки за корупцію, та звернули увагу на їхні передвиборчі програми. Спойлер — усі вони так чи інакше обіцяли викорінити те саме ганебне явище, в якому зрештою самі були визнані винними.

Андрій Ткачук

Щоб побороти корупцію, треба її очолити

Анатолій Гунько. Фото: Facebook-сторінка Анатолія Гунька

«Провалені реформи, некомпетентність чиновників, тотальна політична корупція призвели до того, що соціально-економічний добробут населення за останні п’ять років значно погіршився», — так починається гучна передвиборча програма нардепа Анатолія Гунька, якого у березні цього року ВАКС засудив до 7 років в’язниці з конфіскацією майна. І хоч цей вирок ще не набрав законної сили через апеляційний перегляд, це дуже показова історія.

У 2023 році Гунька спіймали «на гарячому» під час отримання $85 тис. за передання у користування 1700 га державної землі Національної академії аграрних наук України (НААН). І ці гроші були лише частиною загальної суми хабаря у $221 тис., яку хотів отримати нардеп. Найнеприємнішим поворотом у цій історії стало те, що паралельно зі вчиненням цієї оборудки Гунько очолював тимчасову слідчу комісію в парламенті, покликану займатися розслідуванням корупції у НААН.

Не дивно, що Гунько погорів саме на земельній корупції, адже це одна з тих тем, яку він використав для передвиборчої агітації у 2019 році, коли обіцяв виборцям збільшити прибутки від оренди паїв, а також люструвати та звільнити корумпованих чиновників.

Андрій Ткачук

Цифровий хабар Одарченка

Андрій Одарченко. Фото: Facebook-сторінка Андрія Одарченка

Нардеп Андрій Одарченко, член антикорупційного комітету ВРУ став у певному сенсі інноватором серед обвинувачених у топкорупції. Його спіймали на спробі підкупу ексголови Держагентства з відновлення Мустафи Найєма, але пропонував Одарченко хабар не в готівці, а в криптовалюті, і це був перший такий зафіксований випадок в Україні. Нардеп хотів поза чергою отримати фінансування на ремонт Державного біотехнологічного університету, де він був ректором, і якщо поглянути загалом, його прагнення частково збігаються з передвиборчими обіцянками. Адже обіцяв він зокрема цифровізацію голосування та спрощення доступу до освіти. Та вочевидь не такого виконання цих обіцянок очікували виборці.

Щоправда, дуже схоже, що Андрій Одарченко залишив нам один чесний дисклеймер у першому реченні своєї депутатської програми — «стара система влади, система корупції, брехні та свавілля, не хоче й не здатна змінитися».

У цій же програмі Одарченко обіцяв виборцям «притягнення чиновників до відповідальності за незаконне збагачення» та, що ще цікавіше, «посилення відповідальності за корупційні злочини — зокрема, впровадження обов’язкової конфіскації майна корупціонерів».

І хоч нардеп не отримав як покарання конфіскацію, все ж ВАКС засудив його до немалих 8 років позбавлення волі. Вирок ще не набрав законної сили, адже перебуває на розгляді Апеляційної палати ВАКС.

…Пропонував Одарченко хабар не в готівці, а в криптовалюті, і це був перший такий зафіксований випадок в Україні. Нардеп хотів поза чергою отримати фінансування на ремонт Державного біотехнологічного університету, де він був ректором, і якщо поглянути загалом, його прагнення частково збігаються з передвиборчими обіцянками. Адже обіцяв він зокрема цифровізацію голосування та спрощення доступу до освіти.

Андрій Ткачук

Трухін: хабар на дорозі обіцянок

Олександр Трухін. Фото: Facebook-сторінка Олександра Трухіна

З тезою свого колеги про небажання і нездатність змінитися старій системі влади та корупції погоджується і нардеп Олександр Трухін, який поставив акцент своєї передвиборчої кампанії на будівництві та ремонті доріг.

Та ця обіцянка зіграла з Трухіним злий жарт — саме на ремонтованій у 2021 році Бориспільській трасі сталася ДТП за його участі, коли постраждали шестеро людей та було пошкоджено три автівки. І щоб безперешкодно покинути місце ДТП, нардеп зі словами «давай, я тихенько в ліс піду» поліцейському запропонував 150 тис. грн хабаря.

У своїй передвиборчій програмі Трухін серед іншого обіцяв очистити та перезавантажити антикорупційні органи, проте не встиг. Але познайомився він з ними, як то кажуть, дуже близько — коли в лютому 2023 року уклав угоду про визнання винуватості, на підставі якої ВАКС остаточно присудив йому 68 тис. грн штрафу разом з обов’язком задонатити на ЗСУ 6 млн грн.

Андрій Ткачук

Подвійні стандарти Онищенка

Олександр Онищенко. Фото: Facebook-сторінка Олександра Онищенка

Олександр Онищенко відомий багато чим, зокрема українське суспільство запам’ятало його як фігуранта-організатора однойменної «газової схеми».

Обираючись у 2012 році вперше на пост народного депутата від Партії Регіонів, Онищенко пообіцяв виборцям «мінімізацію умов для корупції…», «моніторинг роботи посадовців з боку громадян і місцевих громад», «відповідальність політиків перед суспільством», «євроінтеграцію» та багато інших привабливих речей.

Однак не минуло й року, як уже з 2013-го Онищенко, на думку слідства, запустив свою корупційну схему із закупівлі через підконтрольні компанії державного газу за заниженою вартістю та продажу його за ринковою. За три роки роботи схеми держава недоотримала 740 млн грн за проданий газ та ще 2 млрд податкових зобов’язань та боргів.

У своїй передвиборчій програмі Онищенко переконливо виступив за «пріоритет інтересів громадян над інтересами держави», однак, схоже, над інтересами держави він вирішив поставити вище лише свої.

Не бажаючи нести відповідальність перед суспільством, Онищенко у 2016 році втік за кордон. У квітні 2024 року ВАКС заочно визнав його винним за всіма інкримінованими йому статтями, присудивши максимальних 15 років в’язниці з конфіскацією майна. Однак нещодавно Апеляційна палата ВАКС з переважно формальних причин скасувала вирок та повернула справу на новий розгляд.

У своїй передвиборчій програмі Онищенко переконливо виступив за «пріоритет інтересів громадян над інтересами держави», однак, схоже, над інтересами держави він вирішив поставити вище лише свої. Не бажаючи нести відповідальність перед суспільством, Онищенко у 2016 році втік за кордон.

Андрій Ткачук

Бумеранг незаконного збагачення

Ірина Кормишкіна. Фото: Facebook-сторінка Ірини Кормишкіної

Народна депутатка Ірина Кормишкіна (в дівоцтві Аллахвердієва) балотувалася на пост у 2019 році під гаслами та обіцянками своєї політичної партії, зокрема «повернути відповідальність чиновників за незаконне збагачення» та «впровадити обов’язкову конфіскацію майна корупціонерів».

І це справді частково сталося: відповідальність за незаконне збагачення після його скасування у 2019 році повернули, а конфіскація майна корупціонерів можлива на підставі угоди в будь-якій справі. Проте Кормишкіна навіть не очікувала, що ці зміни обернуться проти неї самої.

За 2021-2022 роки, як випливає з матеріалів справи, Кормишкіна незаконно збагатилася на 20 млн грн. У березні цього року нардепка визнала свою вину повністю та пішла на угоду зі слідством. За її умовами ВАКС остаточно присудив 5 років позбавлення волі умовно та 68 тис. грн штрафу. Разом з покаранням Кормишкіна зобов’язалася сплатити до держбюджету 20 млн грн та ще 2 млн грн задонатити на ЗСУ.

Цікаво те, що з 2024 року в українському законодавстві існує норма, яка дозволяє конфіскувати майно у корупціонерів у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням — власне як у Кормишкіної, і сама народна обраниця підтримала цю норму під час голосування у Верховній Раді. Але, підписуючись під гаслом конфіскації майна корупціонерів, вона, мабуть, не підозрювала, що це зачепить її саму. І, що прикметно, не погодилася на конфіскацію у власній угоді.

***

Всі ці приклади яскраво демонструють, якою глибокою може бути прірва між обіцянками та реальними діями деяких служителів народу. Попри гучні гасла боротьби з корупцією та очищення системи ці нардепи самі опинилися в центрі корупційних скандалів.

Водночас описані нами історії також свідчать про те, що українська антикорупційна система уже здатна карати корупціонерів, навіть попри високий рівень їхніх посад чи політичного впливу.

Тому майбутнім політикам варто враховувати це, не обіцяючи електорату доброчесності, яку самі не зможуть продемонструвати. Виборцям же варто бути пильними до подекуди голослівних обіцянок, щоб за ними не слідували ганебні дії.

Українська антикорупційна система уже здатна карати корупціонерів, навіть попри високий рівень їхніх посад чи політичного впливу. Тому майбутнім політикам варто враховувати це, не обіцяючи електорату доброчесності, яку самі не зможуть продемонструвати.

Андрій Ткачук

The post Бджоли проти меду. Що обіцяли українцям нардепи, які отримали вироки за корупцію? first appeared on Transparency International Ukraine.

Чим небезпечний закон про відповідальність за порушення е-декларування

Олександр Калітенко — Fri, 04 Dec 2020 16:22:23 +0000

Парламент ухвалив закон, який, на думку нардепів, повертає кримінальну відповідальність за брехню в е-деклараціях. Поясню, чому такий “компроміс” — це не про відповідальність, а про ухилення від неї.

Після того самого рішення Конституційного Суду депутатам терміново потрібно було вирішити низку завдань з порятунку антикорупційної системи. І одним із найважливіших стало саме повернення відповідальності за брехню в деклараціях.

Чому це настільки важливо?

Електронна декларація — це перший документ, проаналізувавши який здатен показати, наскільки чесно живе чиновник. Заповнюючи декларацію, чиновник знає, що її можуть побачити експерти НАЗК, детективи НАБУ, виборці — хто завгодно. А розуміння того, що за приховування статків ще й покарають, реально може реально знизити ризики корупції.

До 27 жовтня державний службовець знав, що за такі речі йому буде непереливки. Але відсьогодні все інакше. Те, що депутати назвали “відповідальністю” у прийнятому законі, більше схоже не на покарання, а не легеньке “ай-ай-ай” з усмішкою на вустах. Це не для запобігання, а для галочки, бо ніхто не боятиметься — надто легко за ту брехню можна відбутися.

Ще на початку тижня, коли розглядалися два законопроєкти про повернення відповідальності за брехню в деклараціях, ми підготували рекомендації, як варто покращити ці документи, аби чиновники знали ціну цій брехні. Ми сподівалися, що народні депутати дослухаються до голосу розуму і приймуть зважене рішення, яке посилить згадані вище ефекти від е-декларування.

Однак вже вчора, коли сплив “компромісний” законопроєкт, стало ясно, що депутати мають план — уникнути реальної відповідальності. Новий закон ухвалили менш ніж за добу після оприлюднення на сайті Верховної Ради.

Що ж не так з прийнятим законом?

Верхній поріг недостовірного декларування підвищується.

Це значить, що тепер депутатів, суддів та інших чиновників “каратимуть” тільки за надвисокі приховування. За брехню в деклараціях на суму 1 135 000 – 9 080 000 грн (500 – 4 000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб) чекає штраф від 42,5 до 51 тис. грн, громадські роботи до від 150 до 240 год., позбавлення права обіймати певні посади до 3 років.

За брехню в деклараціях не саджатимуть.

До недостовірного декларування у понад 9 080 000 грн додається підвищення штрафу від 51 до 85 тис. грн і санкція у вигляді обмеження волі до 2 років. Тобто, майже санаторій.

При цьому позбавлення волі не передбачається нікому за жодних обставин, навіть високопосадовцям. Це повністю суперечить рекомендаціям ТІ Україна і лише сприятиме приховуванню статків чиновників.

Зміни з цього закону не внесені до переліку корупційних кримінальних правопорушень, закріплених у Кримінальному кодексі.

Всі прийняті депутатами зміни обов’язково треба було б внести до переліку корупційних кримінальних правопорушень, визначених у примітці до ст. 45 ККУ. Наразі особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення щиро покаялася, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Тобто можна просто вибачитися — і нічого за це не буде.

Таку особу можуть взяти на поруки. За умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку, вона буде звільнена від будь-якої кримінальної відповідальності.

Так само звільнення може відбутись, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або вона перестала бути суспільно небезпечною.

Це ще одна шпаринка для уникнення кримінальної відповідальності, залишена декларантам.

Те, що депутати назвали “відповідальністю” у прийнятому законі, більше схоже не на покарання, а не легеньке “ай-ай-ай” з усмішкою на вустах. Це не для запобігання, а для галочки, бо ніхто не боятиметься — надто легко за ту брехню можна відбутися.

Олександр Калітенко

Можливо, на перший погляд здається, що такі норми — то не надто великі недоліки. Ну, послабили депутати собі трохи покарання, перевели відповідальність з рівня кримінального злочину до кримінального проступку. Але ж все одно повинні будуть відповідати!

Однак усе не так просто, адже кримінальні проступки мають коротші терміни розслідування (строки давності) і взагалі можуть призвести до уникнення покарання для порушника.

Пояснимо на прикладі.

Уявімо ситуацію, коли недобросовісний декларант-топчиновник подає брехливу декларацію у січні 2021 року. НАЗК розпочинає чотиримісячну перевірку першочергово (адже зникає сенс перевіряти щось, окрім декларації за останній рік), з квітня 2021 року (якщо до того часу НАЗК матиме право щось перевіряти). Потім передає результати перевірки до НАБУ у вересні 2021 року (знову ж таки, якщо у НАЗК існуватиме таке повноваження).

НАБУ розпочинає розслідування, намагається довести відповідне користування декларантом, наприклад, незадекларованим будинком або іншим майном третьої особи. Це теж триває деякий час перед тим, як справа потрапить до ВАКС, де розпочнуться підготовчі засідання, засідання по суті, спроби затягнути судовий процес тощо. Особливо коли все це накладається на карантинні обмеження.

А потім ще можна подати, наприклад, апеляційну скаргу на вирок. У підсумку існуватиме досить велика вірогідність, що до січня 2023 року вирок не набере законної сили. І недобросовісний декларант-топчиновник буде звільнений від кримінальної відповідальності взагалі через сплив строку давності у 2 роки.

То в чому ж компроміс? У тому, щоб десятки людей роками розслідували реальне порушення, а сам порушник в результаті відбувся нічим?

Сьогоднішнє голосування нардепів створило ризик, що електронне декларування перетвориться на неефективний і безсенсовий інструмент у боротьбі з корупцією. Депутатам нема чого боятися, взагалі немає жодного стимулу писати в деклараціях правду, адже ті штрафи і “покарання”, які передбачає для них новий закон, зазвичай вартують набагато менше, ніж вартість прихованого в деклараціях майна.

Це не покарання — це порятунок, який веде до ще більшої корупції. І саме так виглядає компроміс очима депутатів.

Сьогоднішнє голосування нардепів створило ризик, що електронне декларування перетвориться на неефективний і безсенсовий інструмент у боротьбі з корупцією.

Олександр Калітенко

The post Чим небезпечний закон про відповідальність за порушення е-декларування first appeared on Transparency International Ukraine.

Кримінальне садівництво або де ж таки посадки?

Сергій Курінний — Wed, 02 Dec 2020 13:12:52 +0000

Навіть той, хто ніколи не цікавився кримінальним процесом та боротьбою з корупцією в Україні, неодноразово чув заклики до повальних посадок, тобто суворого кримінального покарання підозрюваних чи обвинувачених та винних осіб (краще б, звісно, довічного, але маємо те, що маємо).

Роки у тюрмі уявляються нам, як ідеальне вирішення та запобіжник від корупції. Таке упередження виплекане радянською правовою традицією та сотнями політтехнологів, які під кожні вибори прямо таки влаштовують килимові бомбардування обіцянками “посадити” всіх корупціонерів, нагородити непричетних тощо.

Але, як часто буває, реальність суттєво коригує наші уявлення та бажання. Тож розберемось чому.

Сутність покарання у вигляді позбавлення волі

Історично інститут тримання під вартою отримав своє життя наприкінці XV — початку XVI сторіччя з розвитком капіталістичних правовідносин. До того судочинство передбачало більшу “оперативність” у питанні винуватості особи. Домінував принцип таліону (“око за око”). Йшлося про позбавлення волі як аналог сучасного запобіжного заходу (потримати день-два у льоху, поки умовний князь вирішить твою долю).

На цьому етапі ув’язнення сприяло притягненню особи до відповідальності, наприклад, через унеможливлення зміни місця перебування.

Тому позбавлення волі найчастіше практикувалось, щоб ізолювати особу від суспільства та не дати можливості впливати на окремих суб’єктів розслідування. Наприклад, популярною була практика заслання осіб, які програли у тогочасній політичній боротьбі, у монастирі.

Також у категорію ув’язнених потрапляли боржники та військовополонені. Тобто, знову ж таки позбавлення волі допомагало обмежити пересування особи або змусити особу чи її родичів погасити борги засудженого. Дуже часто засуджені особи ще й змушені були сплачувати кошти за перебування в установах відбуття покарань.

У той час закладалася основна підвалина та суть цього покарання — ізоляція.

Ексклюзивність такого покарання пояснювалась економічним розвитком. Утримання тюрми (у монастирі, фортеці, їхньому східному аналозі — зиндані тощо) було економічно складним, забезпечення ув’язнених мінімальним, харчування — за залишковим принципом.

Кардинально ситуація змінилась наприкінці XVIII сторіччя. Тоді місця позбавлення волі отримали додаткову роль — виправлення винної особи. Найчастіше — через працю, психологічний вплив тощо. Ця робоча сила також сприяла самозабезпеченню тюрми.

У СРСР ув’язнення переслідувало декілька цілей: превенція, вплив на засудженого та пристосування до соціального строю (КК РСФРР 1926 року), у 1960 році додалось перевиховання та виправлення (КК РСФРР 1960 року).

Проте на практиці репресивний характер кримінального покарання став вирішальною домінантою у судочинстві, яка ще й забезпечувала економічне життя країни (наприклад, славнозвісне будівництво Біломорканалу).

Радянська юридична парадигма заклала у свідомість просту максиму — що суворіше покарання особи, то воно “справедливіше”.

Сучасне українське суспільство продовжує жити у межах цієї парадигми, з року в рік вимагаючи “посадок” і оцінюючи ефективність досудового розслідування і судів кількістю “тюремних” вироків.

Що ж насправді?

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Засуджена особа повинна зазнати негативних наслідків своєї неправомірної поведінки.

Кримінально-правова доктрина виділяє дві форми превенції: загальну та спеціальну. Спеціальна впливає на злочинця, навчаючи його, що за карне діяння настане покарання. Загальна формує у суспільства усвідомлення невідворотності покарання за злочин.

Радянська юридична парадигма заклала у свідомість просту максиму — що суворіше покарання особи, то воно “справедливіше”. Сучасне українське суспільство продовжує жити у межах цієї парадигми, з року в рік вимагаючи “посадок” і оцінюючи ефективність досудового розслідування і судів кількістю “тюремних” вироків.

Про що взагалі корупція?

Законодавство містить цілий перелік корупційних правопорушень (у тому числі кримінальних).

Метою злочинної корупційної поведінки завжди є матеріальне благо (умовно будемо його називати — гроші) прямо (класичний хабар) чи опосередковано (вчинення на користь хабародавця певних дій, наприклад, надання дозвільних документів, які у майбутньому принесуть йому гроші).

Тож сенс та сутність корупції — це гроші.

Що потрібно нам для того, щоб забити цвях — це молоток, а не сокира. Що потрібно для ефективної кримінально-правової протидії корупції? Позбавити сенсу нею займатись, тобто, позбавити злочинної вигоди (читайте, грошей).

Карати людину за насильницькі злочини через ув’язнення та ізоляцію — логічно. Утім це малоефективно щодо корупціонерів.

Ефективним способом покарати тих, хто зловживає впливом та наживається на своїй посаді та недоліках державної системи, — є саме майнові покарання та покарання, пов’язані з обмеженням прав особи займатись певною діяльністю. Ідеться про штраф, конфіскацію майна, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Особа буде завжди перед вибором: кар’єра, легальна оплата праці та соціальний статус, чи вирок і позбавлення цього. Така форма впливу більш ефективна, ніж ізоляція особи від суспільства.

До речі, на підтвердження того, що матеріальні покарання є найбільш ефективними у боротьбі з корупцією є досвід Південної Кореї^[1], де існують суттєві штрафи, як міра покарання. При цьому, Південна Корея на 39 місці в Індексі сприйняття корупції (CPI), на відміну від КНР, яка у списку на 80 місці і яка запровадила набагато суворіші покарання, зокрема смертну кару.

Тобто, на відміну від позбавлення волі, яке найчастіше сприймається, як вимушена “ціна гарного життя” та “пауза у кар’єрі”, майнові покарання нівелюють злочинні сенси, пов’язані з корупцією.

Уявлення про справедливість, дійсно, у кожного свої, проте, для ефективного вирішення соціально-шкідливих явищ, таких як корупція, варто застосовувати ті засоби, які розв’язують цю проблему, а не застосовуються лише заради кари.

На відміну від позбавлення волі, яке найчастіше сприймається, як вимушена “ціна гарного життя” та “пауза у кар’єрі”, майнові покарання нівелюють злочинні сенси, пов’язані з корупцією.

The post Кримінальне садівництво або де ж таки посадки? first appeared on Transparency International Ukraine.