Економіка України зазнає колосальних збитків від російської агресії. І з переходом війни у затяжну фазу перспективи стають дедалі похмурішими. 

Щодня держава витрачає приблизно 2 млрд грн на армію. Таку ж суму ми втрачаємо через економічні наслідки війни. 

За оцінками Мінекономіки та KSE, на початок червня прямі збитки української економіки перевищили 103 млрд доларів, а загальні втрати внаслідок зниження ВВП, припинення інвестицій, відтоку робочої сили, додаткових витрат на захист і соціальну підтримку склали понад пів трильйона доларів.

Якщо у березні МВФ прогнозував скорочення економіки України цього року на 10%, то вже у квітні цей відсоток зріс до 35.

Що у цій багатогранній складній ситуації має зробити Україна, аби пережити неминучу економічну кризу — як наповнити бюджет? 

Звісно, першочерговим джерелом відшкодування збитків мали б стати конфісковані активи рф в Україні та світі — агресор повинен заплатити за скоєні злочини у прямому сенсі. 

Наразі пропозиції щодо правових інструментів відшкодування збитків розробляє утворена Президентом група фахівців, до якої долучені і експерти ТІ Україна. 

Але, очевидно, основним джерелом коштів для відновлення економіки буде міжнародна фінансова допомога. Світові лідери вже обговорюють ідею розробки нового «плану Маршалла» для України, а низка країн зголосилася допомогти з відбудовою окремих постраждалих регіонів.

Проте зовнішню підтримку не зможуть надавати завжди. Ми повинні визначити внутрішні точки опору для відновлення. Ними можуть бути відновлення та активність малого та середнього бізнесу, релокація, налагодження виробництва продукції з високою доданою вартістю, експорт та пільгові умови ведення бізнесу. 

Іншим стабільним джерелом доходу має стати приватизація. Зокрема приватизацію нестратегічних підприємств визначили одним з пунктів урядової програми «Відновлення України».

Задовго до повномасштабного вторгнення уряд передав на велику приватизацію низку держкомпаній. Утім через несприятливий інвестиційний клімат, вплив українських олігархів та війну на сході України, інвестори не поспішали на такі аукціони, зокрема — з продажу ОГХК. 

Деякі ж активи на продаж так і не встигли виставити. А у травні цього року з приватизації зовсім зняли та повернули Державному управлінню справами один з найбільш інвестиційно привабливих об’єктів — «Президент-Готель». 

У відповідь на наш запит Міністерство економіки таке рішення обумовило воєнним станом та потребою забезпечити ефективну роботу готелю в умовах війни. 

Та чи потрібен ще один великий готель в центрі Києва для виконання покладених на ДУС завдань та функцій? І чи забезпечить Державне управління справами ефективне управління цим об’єктом та найголовніше — дохід від готелю?

Приватизація «Президент-Готелю»: історія і перспективи

4-зірковий «Президент-Готель» намагаються продати вже майже 10 років. Щороку акції ПрАТ включали до переліку приватизації, утім безрезультатно. То орендарі блокували продаж через суд, то покупці не приходили. З плином часу готель занепав, але зберіг свою інвестиційну привабливість, адже:

• розташований у центральному діловому районі столиці;
• має значний номерний фонд та найбільшу площу конференц інфраструктури серед основних бізнес-готелів Києва;
• прибутковий (окрім карантинних років) та не має податкових боргів.

Хоч державі і належать 100% акцій готелю, з 2009 року фактичний контроль над ним отримала приватна компанія — комплекс передали у довгострокову оренду до 2034 року. 

Цікаво, що на момент укладання угоди готель перебував під управлінням саме Державного управління справами.

Радник з приватизації рекомендував розірвати договір оренди, адже це допомогло б збільшити вартість активу. Однак орендар не мав наміру добровільно припиняти відносини, тож довелося звертатися до суду. 

Для цього була підстава — орендар неодноразово порушував умови договору: не завжди вчасно і повністю оплачував оренду. Попри це, суди першої та апеляційної інстанцій незаконно відмовляли у позовах.

Але нещодавно Верховний Суд став на бік позивачів: розірвав договір оренди та зобов’язав ТОВ «БК “КВАДР”» повернути приміщення готелю орендодавцю. 

Це ключове рішення, яке остаточно повертає державі контроль над готельним комплексом. Відповідно тепер цей актив може зацікавити інвесторів, які раніше залишили його поза увагою через довготривалі орендні відносини.

Утримувати «Президент-Готель» у державній власності необґрунтовано та збитково. Він потребує значних інвестицій для модернізації. Готель — типовий непрофільний та не стратегічний актив для держави. 

Володіти та ефективно управляти ним повинен приватний власник, що забезпечить надходження податків до бюджету та створить нові робочі місця. А не ДУС, чия головна функція — забезпечувати діяльність Президента, парламенту, Кабміну та інших державних органів. 

До того ж, з огляду на останні фінансові результати, можна стверджувати, що видатки на утримання ще одного непрофільного активу ДУС ляжуть на кишені платників податків. 

Саме тому критично важливо, щоб після скасування воєнного стану уряд відновив приватизацію «Президент-Готелю» та залучив якомога більше коштів з продажу, які будуть потрібні Україні для відновлення економіки в післявоєнний час.

Як продати непотрібне і залучити якомога більше коштів?

Цьому може посприяти нове законодавство. Нещодавно Верховна Рада прийняла за основу законопроєкт, який передбачає проведення електронних аукціонів великої приватизації. 

Такі аукціони добре себе зарекомендували зокрема в малій приватизації та оренді. Наприклад, готель «Дніпро» продали у такий спосіб за 1,1 млрд грн — ціну у 13 разів вищу за початкову. Отож держава може отримати механізм, який забезпечить прозорий продаж непрофільних активів з реальною конкуренцією за ринковою ціною. 

Але поряд із законодавчими змінами потрібно змінити й політику країни щодо управління державними активами. Через неефективний менеджмент та корупційні ризики держава щороку недоотримує сотні мільйонів гривень. 

Україна повинна залишити у власності лише стратегічні об’єкти: природні монополії, військові підприємства та компанії, які забезпечують винятково соціальні функції. 

Решту державних підприємств, які десятиліттями не працюють та перетворились на джерело корупції, необхідно передати на приватизацію або ліквідувати, якщо їхня вартість менша за борги та інші зобов’язання. 

Згідно з даними ФДМУ, станом на квітень в Україні загалом понад 3300 державних підприємств. Водночас станом на жовтень минулого року працювало з них менше 1400, а прибуток приносили всього 862. Війна, ймовірно, лише погіршила ситуацію. Отже, більшість ДП наразі замість приносити прибуток навпаки обтяжують бюджет. 

Продаж збиткових та непрофільних активів може принести державі не лише значний дохід в бюджет, але що важливіше, — додаткові інвестиції. За даними модуля аналітики Prozorro.Продажі, в середньому зростання вартості активів під час аукціонів з малої приватизації становить понад 117%. 

А згідно зі статистикою, на кожну гривню вартості майна нові власники вкладають від 4 до 6 грн у модернізацію: створюють робочі місця, сплачують податки та генерують більше доданої вартості.

Максимізувати економічний ефект від приватизації також допоможуть іноземні інвестиції. Дослідження показали, що продуктивність підприємств, придбаних іноземцями, була на 17-33% вищою, порівняно з підприємствами, які придбали вітчизняні власники. 

Це обумовлено тим, що іноземні інвестори мають досвід підприємницької діяльності в інших країнах та розуміють, як розвивати придбані активи. Окрім цього, прямі іноземні інвестиції безпосередньо впливають на ріст ВВП та сприяють економічному зростанню країни. 

Державні підприємства, замість обтяжувати нашу економіку, можуть навпаки стати джерелом надходжень у неї. Водночас сам уряд під час презентації плану відновлення країни на конференції в Лугано визначив свій вектор управління державним майном для зміцнення інституційної спроможності України. 

Управління стратегічними підприємствами має стати більш ефективним. Натомість усі нестратегічні активи потрібно приватизувати. Ми в ТІ Україна будемо стежити, щоб влада не змінила курсу після війни, і велика приватизація відбулася — ефективно та прозоро. 

Матеріал створено у співавторстві з юридичним радником ТІ Ukraine Андрієм Швадчаком.

12 травня Верховна Рада затвердила указ Президента, що розпочинає так звану націоналізацію російських активів в Україні. Фактично це радше конфіскація, адже згідно з нашою Конституцією, примусове відчуження майна передбачає виплату компенсацій попереднім власникам. У випадку з російським майном в Україні — жодної компенсації не передбачено.

Однак, як це не називай, першу російську власність — корпоративні права та фінансові активи українських дочок російських державних «МР банку» та «Промінвестбанку» — передадуть Національному фонду інвестицій України.

Це лише початок широкомасштабної кампанії. Розбираємося, хто і як це майно шукатиме в Україні та як його будуть вилучати.  

Хто розшукує російські активи

Закон чітко не визначає, хто має розшукувати та виявляти російські активи. Відомо, що Прем’єр-міністр доручив формувати перелік об’єктів права власності російської федерації та її резидентів Міністерству економіки. Робити воно це буде на підставі пропозицій, що йому будуть надавати центральні органи виконавчої влади, обласні державні/військові адміністрації, а також інші державні органи. Перелік поки формується, однак деякі держоргани почали публічно висвітлювати свої досягнення у царині розшуку російського майна.

• Одними з перших, хто повідомив про виявлені активи рф, було НАЗК. У середині березня його очільник розповів про список з 21 компанії, якими в Україні володіє росія. До нього увійшли, зокрема, уже згадані «Промінвестбанк» і «МР банк», а також «Енергомашспецсталь», «Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України», «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія», «Газпром збут Україна», «Южніігіпрогаз», 13-й судноремонтний завод Чорноморського флоту та інші. 

Агентство разом з Офісом Генерального прокурора, МЗС, СБУ, НАБУ, Національною поліцією та Держфінмоніторингом входить до міжвідомчої робочої групи з розшуку та арешту активів рф — Task Force UA. Разом вони шукають російські активи не лише в Україні, але і закордоном. 

У  межах цього проєкту НАЗК запустило Портал, де кожен охочий може повідомити про активи осіб, причетних до агресії росії проти України. 

• Одразу після вторгнення рф Національний банк України відкликав ліцензії «Міжнародного резервного банку» та «Промінвестбанку», які перебували під контролем держави-агресора, та запропонував уряду «націоналізувати» їхні активи. НБУ оцінив їх у 26 млрд грн. Важливо, що частину активів також становлять права вимоги цих банків щодо боргів українських компаній, серед яких Укрзалізниця, завод «Електроважмаш», державні підприємства «Артем» та «Зоря»-«Машпроект», на суму 14,6 млрд грн.

Натомість Альфа-Банк, акціонерами якого є російські бізнесмени, що потрапили під санкції ЄС, НБУ «націоналізувати» не планує. Спочатку росіян хотіли зобов’язати передати свої частки іншим, непов’язаним з ними особам. Однак у підсумку НБУ визначив довірену особу, якій передали їхнє право голосу. Підсанкційні власники, своєю чергою, пообіцяли докапіталізувати банк на 1 млрд доларів.

• Бюро економічної безпеки розшукало та арештувало активів російської федерації та республіки Білорусь на понад 30 млрд грн. Серед них:

–       корпоративні права та активи Гірничо-збагачувального комбінату, який здійснював видобуток титановмісної сировини;

–        17800 вагонів орієнтовною вартістю 15 млрд грн;

–        понад 160 одиниць автомобілів та спецтехніки на 220 млн грн;

–        активи компаній російського олігарха Михайла Фрідмана, через які він володіє згаданим вище Альфа-Банком, на загальну суму понад 12,4 млрд грн. 

Також Бюро виявило 342 одиниці техніки (легкових та вантажних автівок, спец- та сільськогосподарської техніки), що належали підприємствам з росії та Білорусі. 

• Розшукує та ініціює примусове відчуження російського і білоруського майна також Державне бюро розслідувань. Станом на середину травня відомство виявило:

–          понад 3,5 тисячі залізничних вагонів;

–          8 вантажних суден та 2 танкери на 1 млрд грн;

–          27 вантажівок;

–          металічних заготовок та виробів на 93 млн грн;

–          238 одиниць побутової техніки на 1,9 млн грн;

–          276 тис. кг сільськогосподарських добрив на понад 151 тис. доларів.

Усе виявлене майно ДБР оцінює в десятки мільйонів доларів. 

Нещодавно стало відомо, що ДБР розслідує факт привласнення групою росіян, наближених до Кремля, п’яти енергорозподільчих підприємств: «Херсонобленерго»,  «Кіровоградобленерго»,  «Житомиробленерго»,  «Рівнеобленерго»,  «Чернівціобленерго». Окрім цих критичних об’єктів інфраструктури, група контролює запорізьке підприємство «Дніпроспецсталь» та мережу готелів Premier Hotels & Resorts, серед яких п’ятизіркові «Прем’єр палац» у Києві та «Прем’єр готель» в Одесі.

• АРМА розшукує російські активи в межах кримінальних проваджень, пов’язаних з війною, як в Україні, так і за кордоном. Це промислові підприємства, корпоративні права, рухоме та нерухоме майно на понад 1 млрд доларів. Детальніше про роботу АРМА під час війни читайте у нашому матеріалі.
• СБУ разом з Офісом Генерального прокурора заблокували діяльність енергокомпанії, що входила до російської групи «Роснафта». На кошти цієї компанії в розмірі 23 млн грн було накладено арешт, а до Кабміну було направлено пропозиції щодо націоналізації майна заблокованого підприємства.

• Однак виявляти майно рф в Україні допомагають не лише держоргани. Ще в березні Укрзалізниця ідентифікувала 15 тисяч вагонів, що належать росії та компаніям, з нею пов’язаними, і запропонувала їх конфіскувати. 

Всього, за даними YouControl, приблизно 14 тисяч активних українських компаній мають серед власників, засновників або кінцевих бенефіціарів громадян або резидентів російської федерації, а понад 270 українських компаній є співвласниками російських підприємств.

Як активи будуть вилучати

На сьогодні в Україні існує чотири законодавчі механізми вилучення та конфіскації активів рф та її резидентів.

1. Конфіскація майна на підставі рішення суду. Чинний Кримінальний кодекс визначає низку кримінальних правопорушень, за вчинення яких передбачений такий вид покарання. Наприклад, колабораційна діяльність, пособництво державі-агресору, виправдовування збройної агресії рф проти України. Однак конфіскація можлива, лише якщо буде встановлено, що власник майна винний у вчиненні такого кримінального правопорушення. Отже, усі російські активи у такий спосіб вилучити не вийде.
2. Реквізиція відповідно до чинного ще до війни Закону «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану». Що таке реквізиція та як вона застосовується, ми вже розповідали. У цього механізму є суттєвий недолік — він передбачає обов’язкове відшкодування вартості вилученого майна. Ми вважаємо, що це неприпустимо стосовно держави-агресора та пов’язаних з нею осіб.
3. Передбачений прийнятим під час війни Законом «Про основні засади примусового вилучення в Україні об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів» механізм. Саме за ним будуть вилучені корпоративні права та фінансові активи «Міжнародного резервного банку» та «Промінвестбанку». Проте він має низку ризиків. Зокрема, не визначає відповідальний орган, який здійснюватиме розшук та виявлення російських активів. Окрім цього, він суперечить Конституції України. Отже, колишні власники майна можуть оскаржити його конфіскацію у міжнародних судах. Але, як зазначив один з народних депутатів перед прийняттям цього закону, «соромитись в механізмах не варто, як і обмежувати себе».

Паралельно із затвердженням указу Президента про примусове вилучення перших активів рф набрав чинності законопроєкт 7194. Він визначає новий правовий механізм конфіскації — застосування санкцій у вигляді стягнення за рішенням суду в дохід держави. Попри питання щодо розподілу функцій з реалізації цього механізму між інституціями та його відповідності стандартам Європейського суду з прав людини, законопроєкт передбачає більш ефективну процедуру стягнення в дохід держави, ніж механізм №3.

Конфіскація — це виправдане реагування на дії держави-агресора. Кошти з продажу російських активів можна буде спрямувати на армію, відновлення знищеної інфраструктури та компенсації жертвам злочинів рф. Водночас важливо, щоб конфіскація не створила в майбутньому проблеми для України в юридичній площині. Примусове позбавлення права власності має бути винятковою мірою, яка повинна бути обґрунтованою та пропорційною в конкретних умовах. Тому важливо, щоб активи рф та її резидентів вилучали за процедурою, яка буде узгоджуватися з положеннями українського законодавства, а також відповідатиме міжнародно-правовим стандартам.  

Матеріал написано у співавторстві з Андрієм Швадчаком та Кирилом Сидорчуком.

Точно виміряти шкоду, яку заподіяло повномасштабне вторгнення росії, наразі неможливо. Проте за прогнозами МВФ у 2022 році очікується падіння ВВП України на 35%, а за оцінками аналітиків компанії S&P Global Market Intelligence – на 45,7%. Водночас за словами Володимира Зеленського, Україна потребує до $7 млрд фінансової підтримки щомісяця, щоб компенсувати економічні втрати.

У цих умовах приватизація може стати стабільним і надійним джерелом доходу до бюджету. За даними модуля аналітики Prozorro.Sale, у минулому році держава заробила на приватизації активів, що її обтяжують, понад 3,6 млрд грн. У 2021 році дохід від приватизації за перших 5 місяців склав понад 850 млн грн, за аналогічний період цього року — майже 270 млн грн. Фактично це сума, яку вдалось залучити за рахунок приватизації у січні-лютому 2022. Від березня до квітня цього року торги майже не відбувались: уклали лише 5 договорів купівлі-продажі комунального майна на 3,4 млн грн. Державне майно з початку війни не продавали взагалі.

 Під час війни важливо продовжити приватизацію: не витрачати ресурси на утримання та управління майном, що не приносить прибутку, а заробляти на ньому на потреби армії та утримання країни в цілому. 

Водночас активи, що обтяжують державу, можуть навпаки врятувати підприємства, що релокуються у безпечні регіони із зони бойових дій. Бізнесу потрібні приміщення і виробничі потужності, щоб продовжувати працювати і підтримувати економіку. Придбати їх у держави — це подвійний вклад. 

Звісно, правила і процедуру приватизації потрібно підлаштувати під воєнні умови. 

Народні депутати уже намагались ініціювати такі зміни, однак Верховна рада відхилила  законопроєкт 7191. Він і справді мав кілька суперечливих норм. Зокрема — пропонував списувати податкові борги компаній під час їхньої приватизації. Ця пропозиція має і позитивну і негативну сторони. Однак, стало зрозуміло, що поки вона не на часі.

Попри всі недоліки, процедура приватизації на період війни справді потребує змін. Ми готові сприяти депутатам у розробці нового законопроєкту для цього. Що він має передбачати?

Пришвидшення

Законопроєкт, що депутати відхилили, зокрема пропонував скоротити строк, протягом якого потрібно провести перший аукціон з приватизації після оголошення рішення про неї. Раніше його потрібно було провести не раніше ніж через 20 днів, і не пізніше, ніж через 35. На період війни цей строк можна скоротити на 5-20 днів. Також законопроєкт передбачав скорочення строку для підписання протоколу про результати електронного аукціону — до трьох днів.

Окрім цього, пришвидшити процес можна буде, якщо дозволити учасникам подавати на аукціон електронні документи, підписані КЕП. Так вони витрачатимуть менше часу на підписання протоколів за результатами торгів.

Підвищення порогу для малої приватизації

На час війни можна підняти поріг, до якого об’єкти можна продавати через електронні аукціони в Prozorro.Продажі. Раніше це можна було робити, якщо вартість активу оцінено у менше 250 млн грн. Законопроєкт 7191 пропонував підняти поріг до 2,5 млрд грн. Це дасть змогу продати більше активів через електронні аукціони, а до великої приватизації ми повернемося після перемоги. 

Зміна профілю підприємства

До війни нові власники не мали права змінювати профіль приватизованого підприємства, щонайменше протягом певного часу, визначено в умовах приватизації. Наприклад, не можна було купити у держави готель і перетворити його на кондитерську фабрику. Проте під час війни можна придбати колишній цех або ангарне приміщення колишнього заводу, переобладнати його і використати для релокованого бізнесу, чи запустити нову лінію з виготовлення важливих в умовах війни товарів. Винятком можуть стати соціально-культурні об’єкти (санаторії-профілакторії, колишні будинки культури, чи бази відпочинку) підприємства важкої промисловості та ті, що залучені в забезпеченні обороноздатності країни.

Переоформлення дозволів і ліцензій

Раніше після приватизації підприємства новий власник мав оформлювати усі необхідні дозволи та ліцензії з нуля. Наприклад, на користування надрами, водокористування, виконання робіт підвищеної небезпеки тощо. Це довготривалий і бюрократизований процес. Під час війни можна дозволити переоформлювати ці документи з попереднього суб’єкта господарювання на нового власника. Це допоможе зекономити час і швидше запустити виробництво.

Фіксовані розміри гарантійних внесків та стандартизовані договори

Законопроєкт 7191 пропонував на період війни дозволити аукціонним комісіям на власний розсуд встановлювати розмір гарантійних внесків для участі в аукціоні: зафіксувати лише граничний мінімум — 10% стартової ціни об’єкта. Також депутати хотіли дозволити органам приватизації на свій розсуд доповнювати договір купівлі-продажу затвердженими умовами продажу. Це потенційне поле для корупції, якого краще уникнути. Ми вважаємо, що краще цю норму залишити такою, якою вона є в чинному законі.

З іншого боку, учасники інколи зривали окремі аукціони з малими гарантійними внесками. Якщо керуватися таким аргументом, то вже краще зафіксувати верхню межу, яка не перевищуватиме 50% вартості активу, наприклад. Але точно не варто дозволяти аукціонним комісіям самостійно встановлювати різні гарантій внески на різні активи. Це може призвести до блокування продажу окремих об’єктів, бо на торги буде подаватися менше учасників.

Приватизація може неабияк підтримати знекровлену економіку України під час війни. Однак, щоб вона справді працювала ефективно під час війни, потрібно якнайшвидше змінити її правила — розробити та ухвалити відповідний закон.

Підприємства Укроборонпрому безкоштовно та в найкоротші терміни зможуть орендувати площі для посилення безпеки та оборони. Без конкурсу і оприлюднення даних на час воєнного стану.

3 травня Верховна Рада проголосувала в першому читанні за основу проєкт Закону про внесення змін до статті 3 Закону України “Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу – учасників Державного концерну “Укроборонпром” та забезпечення їх стабільного розвитку”.

Це необхідно для того, аби мати правові підстави прискорено забезпечити розміщення виробництва для оборонних потреб під час війни.

Загалом інформацію про всі об’єкти оренди державного і комунального майна можна знайти у державній електронній торговій системі Prozorro.Продажі. Утім війна внесла корективи і частину даних громадяни як платники податків більше не бачать.

Керівниця напрямку управління публічним майном Христина Зелінська оцінила переваги та ризики ініціативи.

“Під час воєнного стану інформаційна безпека надважлива. Доступ до інформації про розміщення об’єктів,  критичних для безпеки України, теж не повинен бути в публічному доступі для всіх. Оскільки, це “розкриття карт” перед нашим ворогом.

Саме тому проект закону передбачає приховання такої інформації про оренду ОПК під час дії воєнного стану.

Безперечно, створення найлояльніших та найбезпечніших умов для роботи концерну — надактуальне питання в умовах воєнного стану.“

Утім Христина Зелінська наголошує на тому, що після перемоги Україна повинна повернутися до сталих практик і не продовжувати використовувати публічне майно у непрозорий спосіб.

“Дуже важливо не втратити рівень відкритості та публічності у сфері використання публічного майна після нашої перемоги. Оскільки закритість інформації про менеджмент активів у мирний час може загрожувати корупційними зловживаннями та економічними втратами для українців.

Зараз як ніколи варто поміркувати про майбутнє, в якому треба відновити довоєнні здобутки і підкріпити, можливо, новими ІТ-тулами. Наприклад, єдиним реєстром публічної власності. Так кожен громадянин зможе побачити, чим володіє держава і як це використовує…”

За 2021 рік у системі Прозорро.Продажі відбулося більше за 1200 успішних аукціонів з малої приватизації, які принесли до бюджетів різних рівнів понад 5 млрд гривень. А це у 2,2 раза більше за стартову ціну цих об’єктів — 2,3 млрд гривень. Для порівняння 2020-й рік організатори отримали від малої приватизації 3,8 млрд гривень.

Так, за підсумками торгів органи місцевого самоврядування отримали від малої приватизації 1,1 млрд гривень, а Фонд державного майна України — майже 4 млрд гривень.

Аби кожен охочий міг зрозуміти, чи успішно проходить мала приватизація у його місті, керівниця напряму управління публічним майном Transparency International Ukraine Христина Зелінська розповідає, на що варто звернути увагу. 

Як зрозуміти, чи ваше місто виставляє на приватизацію активи, які не використовуються?

Коли держава або територіальні громади володіють майном, але не використовують його за цільовим призначенням — його слід реалізувати через приватизацію, оренду чи концесію. Оскільки власність громади завжди має приносити економічну та інфраструктурну вигоду.

Користь від публічного майна визначається двома критеріями.

Перший критерій – майно використовується владою для надання послуг громадянам, для забезпечення освітніх, медичних або інших важливих соціальних чи культурних потреб. Тобто, використовується за призначенням.

Другий критерій — користь фінансова. Ідеться про дохід, який державний або місцевий бюджети можуть отримати за це майно. Йдучи вулицями рідного міста, ми можемо побачити закинуті об’єкти: будівлі, приміщення, спортивні комплекси тощо. У кращому випадку вони занедбані та занехаяні, в гіршому – напіврозвалені та зовсім не придатні до використання.

Про ці активи треба розуміти дві речі. Левова частка активів є баластом, що обтяжує кишені платників податків. Його не використовують за призначенням. Це майно можна і навіть треба продати.

Продаж комунального або державного майна називають приватизацією. Це  ефективний спосіб відновити занедбаний актив, подарувати йому друге життя. Коли підприємець/підприємство купує таке майно, він або робить ремонт, або іноді й відбудовує об’єкт, починає вести там бізнес і створює додану вартість.

Ось тут важливий нюанс. Це все можливо, якщо у місті — відповідальна місцева влада. Така, що розуміє, яке майно слід продати новому відповідальному власнику.

Як громадянам вплинути на зміни і контролювати малу приватизацію?

1. Звернути увагу на перелік активів, що виставляються на приватизацію в їхньому місті/районі. Сьогодні в Україні мала приватизація повністю цифровізована, тобто продаж відбувається через електронний аукціон.

Завдяки порталу Prozorro.Продажі можна знайти у переліку об’єктів малої приватизації активи, які заплановано/оголошено до продажу. Система містить повний опис параметрів, дефектів та цільового призначення.

Transparency International Ukraine підготували спеціальну інструкцію, як контролювати малу приватизацію за допомогою Prozorro.Продажі.

Якщо у вашій громаді є майно, яке не використовується, але ви вірите у його друге життя і потенційну подвійну користь — вихід є. Можна звернутися із запитом до місцевої влади, аби та внесла таке майно до переліку об’єктів приватизації. Влада вирішує, чи вносити його до плану приватизації, опісля місцева рада затверджує план приватизації та умови продажу. Зрештою орган місцевого самоврядування виставляє таке майно на електронний аукціон в системі Prozorro.Продажі.

Від чого залежать показники ефективності малої приватизації у вашому місті ?

1. Першим показником ефективної малої приватизації є дохід від продажу до бюджету міста. За ці кошти можна покращити інфраструктуру міста, витратити на підтримку охорони здоров’я, освіти, культури, ремонти доріг або спортивних закладів, медичних установ тощо.

2. Аби продаж відбувся успішно, має бути високий рівень конкуренції серед покупців. Для цього організатор аукціону (місцева влада) має максимально прозоро та повно описати актив. Усі його параметри, коректне призначення, права власності, переваги, цінності та дефекти.

3. Дуже важливо, аби громадяни стимулювали місцеві влади продавати чи здавати в оренду власність, яка не використовується. А потім контролювали ці процеси.

Управління державною та комунальною власністю має бути професійним, відповідальним і доброчесним. А процеси управління – максимально прозорі.

15-17 грудня у Кореї пройшов 7-й Глобальний саміт Партнерства відкритого уряду (OGP). Його провідні теми: посилення громадського простору, боротьба з корупцією та сприяння інклюзивним цифровим інноваціям.

ТІ Україна долучилася до однієї з дискусійних панелей на OGP Global Summit: «Роль відкритих даних та аналітичних інструментів для забезпечення прозорого та ефективного управління публічною власністю»

“Складна і закрита комунікація з державою там, де є економічний інтерес, — сприятливе поле для корупції. Аби це змінити та створити незручне для корупції середовище, потрібно діджиталізувати комунікацію, відкрити інформацію та доступ до ринків через е-інструменти,” — розповіла під час панелі про публічне майно на OGP Summit Христина Зелінська.

Керівниця напрямку зазначила, що в Україні вдалими прикладами можна вважати Prozorro та Prozorro.Sale. Ці системи створені за філософією “всі бачать все”, знижують корупційні ризики та посилюють економічну вигоду для країни та громад.

“Кожна країна повинна чітко розуміти, яка в неї стратегічна політика щодо управління державними активами. За останні роки ми помітили, як підтримка інновацій, що виключають зайві дії та корупцію, працюють на економіку країни,” — підсумувала вона.

Нагадаємо, українська система Prozorro.Продажі здобула премію Open Government Award від Європи. Проєкт змагався в номінації OGP Impact Awards як такий, що змінює країну, підвищує якість життя в суспільстві та робить відкритими для громадян дії влади. 

Проєкт Prozorro.Sale номінований від України на міжнародну премію Open Government Awards і має всі шанси на перемогу 15 грудня.

Це найпрестижніша нагорода у сфері відкритого урядування. Цього року вона присвячена 10-річчю роботи Партнерства, що об’єднує 78 країн-учасниць та 76 локальних членів. Наш проєкт змагається за перемогу в категорії Impact Award, як такий що змінює країну, підвищує якість життя в суспільстві та відкриває дії влади.

У 2016-му Україна вже перемагала у конкурсі. Тоді е-система публічних закупівель Prozorro виграла третю щорічну премію Open Government Awards.

Для нас у Трансперенсі Інтернешнл Україна це стало ключовою подією кількох років роботи. Адже завдяки взаємодії трикутника “влада-бізнес-громадськість” нам вдалося втілити принцип “всі бачать все” у закупівлях і продемонструвати реальні результати прозорого використання урядових даних.

Відтоді українське Prozorro – зразок для інших країн. З пілотного проєкту громадської ініціативи система виросла у дійсно незамінну частину відкритого врядування.

Prozorro.Sale – ще одна революційна система, яку ТІ Україна, Міністерство економіки, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб і Національний банк ініціювали у 2016-му.

Сьогодні це найбільша платформа для продажу та оренди публічної власності (майна, земель, держпідприємств та інших активів). Ми називаємо Prozorro.Sale “eBay для уряду”.

35 га дуже цінної землі у середмісті Києва, 382 млн грн податкового боргу і 80% доходу від оренди приміщень. А 2020 рік підприємство завершило із 21,2 млн грн збитків. Так коротко можна описати один з найсуперечливіших об’єктів великої приватизації — завод “Більшовик”.

У 2018 році в рамках декомунізації заводу “Більшовик” повернули історичну назву — Перший київський машинобудівний завод. За радянських часів завод виробляв стаціонарні верстати та обладнання для хімічної, вугільної, нафтової промисловості, будівництва метрополітену. Виробництво було унікальним і винятково на замовлення. Наразі з 36 цехів працюють лише 2. Частина нерухомості перебуває в оренді, решта — просто зруйнована. 

Наступного року легендарний завод святкуватиме свій 140-річний ювілей. 27 жовтня має відбутися аукціон з продажу об’єкта. Чи стане приватизація для “Більшовика” новим “народженням”?

Позитиви та обмеження “Більшовика”: що отримає інвестор

Перше і головне — це унікальна земельна ділянка у практично самому центрі Києва на перетині двох важливих артерій міста: проспекту Перемоги та вулиці Гетьмана. Поруч метро, три великі університети (КПІ, НАУ, КНЕУ), торгово-розважальні центри та парки, а до центру — кілька кілометрів. 

Та і це не все. Разом з об’єктом ідуть ще землі з будівлями на березі моря в Затоці та Трухановому острові в Києві.

Окрім того, Фонд держмайна оголосив доволі помірні попередні вимоги до потенційних інвесторів. 

Власне, про відновлення виробництва в Києві серед інформації про об’єкт не йдеться. Навпаки, говориться про право використовувати територію основного промислового майданчика та іншу нерухомість “Більшовика” на власний розсуд. Окремо умовами продажу є збереження основної діяльності заводу у Жашкові та внесення інвестицій на технічне переозброєння, модернізацію цього виробництва.

Щоправда, 300 працівників, більшість яких вже в похилому віці, не надто радіють перспективі переїзду до іншої області та вважають рішення несправедливим. При цьому, умовою приватизації буде збереження їхніх робочих місць та соціальних гарантій щонайменше протягом 6 місяців з моменту продажу “Більшовика”.

Шлейф викликів: борги, суди

У 2019 році Головне управління ДФС у Києві звернулось до виконавчої служби із заявою про стягнення із заводу боргу зі сплати ЄСВ. У рамках зведеного виконавчого провадження державний виконавець описав та передав для реалізації майно “Більшовика” (а це нежитлові будівлі площею майже 6400 кв. м). 

Завод оскаржив ці дії, суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги “Більшовика” та дійшов висновку (з якими погодився суд касаційної інстанції), що підприємство тоді входило до переліку об’єктів, що не підлягають приватизації. Відтак державний виконавець не мав права вчиняти ці дії. Однак організатор та переможець торгів не погодилися з рішенням про закриття апеляційного провадження, і справу знову розглядає Касаційний адміністративний суд. 

Щоправда, 7 жовтня 2019 року майно вже було продане з аукціону через систему “Сетам” на суму, що майже на 10 млн грн перевищувала суму заборгованості. ФДМУ разом з Генеральною прокуратурою довелося оскаржувати це відчуження майна в господарському суді. У лютому 2021 року Верховний Суд залишив без змін рішення апеляційної інстанції про визнання недійсними результатів торгів. 

Постанова касаційного суду мала стати підставою для ухвалення рішень на користь Фонду держмайна та заводу в інших судових справах для подальшого повернення відчуженого майна. Проте згідно з інформацією зі ЗМІ, 12 жовтня Північний апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні позову ПКМЗ про визнання недійсним договору купівлі-продажу, який був укладений за наслідками торгів. 

На цьому спроби відкусити “шматок пирога” не закінчились. Наразі Київська міська рада намагається примусово через суд викупити в комунальну власність будівлю цеху № 5 корпусу № 9, площею 13 тисяч кв.м, за 109,5 млн грн, мотивуючи свої дії суспільною необхідністю, а саме через реконструкцію транспортної розв’язки на Шулявському мосту. В якості забезпечення позову КМДА вимагала від суду (щоправда, безуспішно) накласти заборону на приватизацію “Більшовика”.

Не варто забувати й про мільйонні збитки та борги підприємства. 21,2 млн грн збитків за 2020 рік та 382 млн грн податкового боргу теж можуть бути серйозним обтяженням в очах потенційних інвесторів.

Пам’ятаємо й про чинні договори оренди, розривати які, швидше за все, доведеться через суд. Тож новому власнику є з чим працювати!

Земля як окреме питання

35 га в центрі столиці – безумовно, привабливий актив. Радник, якого Фонд держмайна залучив для підготовки об’єкта до приватизації, рекомендує концепцію житлово-офісної забудови на місці основного промислового майданчика.

Щоправда, не слід забувати, що остаточне рішення про зміну цільового призначення ділянки належить до компетенції Київради й ухвалюється депутатами. Тому інвестору треба буде ще назбирати голоси багатофракційного депутатського корпусу.

Але це не єдина земельна ділянка, якою володіє завод. Більше одного гектара землі на Трухановому острові пропонують під розважальний заклад, дві бази відпочинку в Одеській та Чернігівській областях – під оздоровлення, ще одну земельну ділянку в селі Лозовик Київської області можна передати під сільгоспвикористання, а в Жашкові Черкаської області – зберегти промисловість.

Цікаво, що судовий позов Київради про примусовий продаж 5-го цеху радник з приватизації вважає потенційною вигодою для інвестора – це готовий покупець, якщо новий власник захоче продати це майно.

То за скільки та коли продадуть?

27 жовтня має відбутися аукціон з продажу заводу. Стартова ціна активу — 1,389 млрд грн. Крок підвищення ставки — 20 млн грн. Тож очікуємо на велику гру… 

Хочеться вірити, що 140-річний ювілей це легендарне підприємство відсвяткує як нову сторінку своєї історії та нове народження в руках нового власника, а Київ, замість руїни за 5 км від Хрещатика, отримає свіжі інфраструктурні об’єкти, корисні громаді, бізнесу і державі.

Бо зрештою, державний “Більшовик” радше схожий на тягар для кишень українців, ніж на актив, який здатен поліпшити наше життя.

Початок 2021 року виявився насиченим на доленосні рішення та бурхливі події. Увага світових медіа була прикута до штурму Капітолію та спроби оголосити імпічмент Дональду Трампу. В Україні здебільшого обговорювали Закон про мову, відсутність вакцин проти COVID-19 і запровадження нового національного локдауну. Ще давався взнаки й відгомін конституційної кризи.

Після таких подій поява у Верховній Раді «приватизаційного пакета» законопроєктів була помічена хіба що вузьким колом експертів. Але саме їхнє ухвалення може стати однією з ключових подій року, принаймні у сфері економіки. Бо ще на крок наблизить нас до подолання хронічної проблеми — неефективного і, зазвичай, недбалого управління державним і комунальним майном.

Загалом до «приватизаційного пакета» входять 4 проєкти законів. Вони стосуються змін у роботі Фонду держмайна, списання накопиченого податкового боргу державних і комунальних підприємств, розподілу надходжень до державного і місцевого бюджетів від приватизації та встановлення адміністративної відповідальності у сфері управління майном.

Зміна структури управління Фонду держмайна

Станом на зараз Голова Фонду не має чітко визначених повноважень, а своїх заступників наділяє функціональними обов’язками на власний розсуд. Проєкт Закону №4572 не тільки конкретизує повноваження очільника Фонду, але й утворює новий орган — Правління Фонду державного майна України — для колегіального прийняття особливо важливих рішень.

Правління затверджуватиме переліки об’єктів малої приватизації, прийматиме рішення про приватизацію об’єктів великої приватизації, а також про створення, реорганізацію та ліквідацію державних підприємств, затвердження їхніх статутів та призначення керівників.

Водночас пропонується утворити Патронатну службу Голови, що опікуватиметься консультуванням свого керівника, підготовкою матеріалів, необхідних для виконання завдань Фонду, організацією зустрічей та зв’язків із громадськістю та медіа. Утворюється посада керівника апарату для організації роботи з персоналом державного органу.

У цілому зміна структури управління Фонду є ідейним продовженням реформи державної служби, що впроваджувалась в Україні протягом 2015–2018 років. Тоді відбувся розподіл керівних посад у міністерствах на політичні (міністри та їхні заступники) та адміністративні (державний секретар та керівники підрозділів).

Утім у цій діжці є і велика «ложка дьогтю» у вигляді численних колізій. До прикладу, утворення таких органів і посад не узгоджується зі змістом Закону «Про центральні органи виконавчої влади», де передбачається діяльність лише патронатних служб міністра, а такого органу як правління не існує взагалі. Повноваження цих органів не будуть передбачені і статтею 7 Закону України «Про управління об’єктами державної власності», яка також визначає повноваження Фонду держмайна. Тому у цих питаннях законопроєкт потребує доопрацювання.

Що ж стосується створення Правління ФДМУ, то досвід державних інституцій в Україні свідчить, що запровадження принципу колегіальності у певному органі створює фундамент для низки конфліктів і сповільнює темпи ухвалення рішень. У результаті відповідальність може виявитись колективною а, отже, нічиєю персонально. Досить показовим у цьому контексті є досвід Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) зразка 2015 — 2018 рр.

Недопущення накладення арешту на державне майно

Ні для кого не таємниця, що в Україні поширена практика зупинення процесів приватизації через зловживання процесуальними правами, наприклад, через звернення до судів із клопотаннями про арешт майна, стосовно якого вже прийнято рішення про приватизацію. Відтак починаються тривалі судові спори, бо інакше протистояти зловживанням процесуальними правами не вдається.

У наслідку маємо знижені темпи приватизації та недоотримання коштів у бюджет.

У законопроєктах №4572 та 4573 передбачені зміни до процесуальних кодексів, які мають на меті знівелювати можливі зловживання для зупинки приватизації у судах, в тому числі з боку колишніх інтересантів.

Також ці зміни сприятимуть зменшенню витрат на сплату судових зборів. Наприклад, річна потреба ФДМУ у 2020 році на сплату судового збору становила 19 млн 915 тис. грн, натомість з Держбюджету було забезпечено тільки 5 млн 730 тис. грн.

На нашу думку, ініціатива щодо заборони накладати арешт на майно ДП, які йдуть на приватизацію, не охопить усі можливі зловживання процесуальними правами та не стане на заваді втручанню у процес приватизації. Тому цю статтю із законопроєкту варто вилучити.

Відповідальність за порушення в процедурах з продажу та оренди майна

Цей же законопроєкт №4573 пропонує внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення та встановити відповідальність уповноважених органів управління та балансоутримувачів державного майна за недбале управління та неефективне використання державного майна.

Народні депутати ініціюють зміни в КУпАП, щоб посадові особи Фонду державного майна мали право складати протоколи.

Суми штрафів передбачаються доволі низькі та становитимуть від 250 (4 250 грн) до 2 000 (34 000 грн) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Погоджуємося, що встановлення адміністративної відповідальності може частково запобігати зловживанням з боку балансоутримувачів, орендодавців та уповноважених органів управління майном. Адже станом на сьогодні не існує жодної відповідальної за недбале управління публічною власністю.

Крім встановлення штрафів, важливо визначити дієвий механізм притягнення до такої відповідальності. Законопроєкт наділяє Фонд держмайна додатковою і донині не притаманною функцією — складання протоколів про адміністративні правопорушення. При цьому, немає механізму, як Фонду отримати необхідні відомості для складання протоколів. Тож питання ефективності такого інструменту під питанням.

Відсотковий розподіл надходжень коштів від приватизації об’єктів державної власності між бюджетами різних рівнів

Наразі кошти від приватизації держмайна зараховуються до державного бюджету, а від комунального майна — до місцевих бюджетів.

Законопроєкт № 4575 визначає відсотковий розподіл надходжень коштів від приватизації об’єктів державної власності між бюджетами різних рівнів.

Депутати зініціювали такий розподіл надходжень від приватизації:

● 3% від продажу об’єктів малої приватизації та 2% від продажу об’єктів великої приватизації — Фонду держмайна на підготовку об’єктів до приватизації та зарплати працівникам ФДМУ;

● 20% від продажу об’єктів малої приватизації та 10% від продажу об’єктів великої приватизації — органу управління, тобто попередньому власнику;

● 67% від продажу об’єктів малої приватизації та 88% від продажу об’єктів великої приватизації — до державного бюджету;

● 10% від продажу об’єктів малої приватизації — до місцевих бюджетів розвитку.

Пропозиція спрямовувати частину коштів на «виплату винагороди працівникам Фонду державного майна України» (пункт 24 частини четвертої статті 30 Бюджетного кодексу) — ризикова. Оскільки текст законопроєкту не передбачає встановлення граничних розмірів таких винагород. Тож цю норму пропонуємо вилучити

Загалом ці зміни можуть позитивно вплинути на життя в регіонах, адже з’явиться додаткове джерело доходів. Проте такий відсотковий розподіл не містить належного економічного обґрунтування (у тому числі й на виконання положень Регламенту Верховної Ради та Бюджетного кодексу), що створює високий ризик повернення законопроєкту.

Скасування податкового боргу державним і комунальним підприємствам

І наостанок найбільш суперечливий документ. Законопроєкт № 4574 «Про внесення змін до Податкового кодексу України» покликаний розв’язати проблеми продажу державного або комунального майна, обтяженого податковою заставою, та накопиченого податкового боргу державними та комунальними підприємствами перед приватизацією.

Згідно з чинним законодавством платник податків може відчужити своє майно, яке перебуває у податковій заставі, тільки за згодою контролюючого органу.

Депутати пропонують доповнити пункт 92.1. статті 92 Податкового кодексу нормою, яка уточнює умови продажу об’єктів державної та комунальної власності, що перебувають у податковій заставі. Продаж таких об’єктів шляхом приватизації пропонується здійснювати без згоди контролюючого органу.

Також документ передбачає списання податкового боргу державних і комунальних підприємств, акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації (100% акцій/часток належать державі), щодо яких орган приватизації прийняв рішення про їхню приватизацію. Ідеться про борги накопичені до 1 січня 2021 року (у тому числі встановлені судовими рішеннями та реструктуризовані).

З одного боку запропоновані зміни допоможуть активізувати процес передачі об’єктів на приватизацію. З другого — це суттєво обтяжить державний бюджет, а відтак виникає питання у доцільності таких змін.

Попри те, що «приватизаційний пакет» законопроєктів запроваджує низку позитивних змін у сфері управління державним майном, його є за що й критикувати. Але важливо разом з водою не вихлюпнути дитини.

Норми, що породжують корупційні ризики та колізії у законодавстві, варто усунути під час обговорення поправок на комітеті з економічного розвитку. Перефразовуючи легендарний вислів Ніла Армстронга, це стане маленьким кроком для законодавчого органу, але гігантським стрибком для української економіки.

Стаття написана у співавторстві з Кирилом Сидорчуком, адвокаційним менеджером напряму ТІ Україна.

На Об’єднану гірничо-хімічну компанію покладена надважлива місія — успішно відкрити нову сторінку в історії великої приватизації в Україні після 16 років очікувань. 

Аукціон з продажу флагмана видобувної промисловості країни запланований уже на кінець серпня цього року. До приватизації ОГХК прикута особлива увага, в тому числі й міжнародної спільноти, адже конкурс стане тестом на готовність держави працювати на результат — побороти корупцію на державних підприємствах, проводити відкриті та прозорі торги, залучати міжнародних інвесторів та забезпечити надходження прогнозованих сум до держбюджету. 

ОГХК: титановий клондайк України

Україна посідає 1-е місце в Європі та одне з провідних місць у світі за видобутком титанових руд (4% світового виробництва). АТ “Об’єднана гірничо-хімічна компанія”, яка була створена у 2014 році є найбільшим видобувником титанових руд в Україні. До підприємства увійшли Вільногірський гірничо-металургійний та Іршанський гірничо-збагачувальний комбінати.

Компанія є найбільшою в Європі з видобутку титанових руд (ільменіту, рутилу) та цирконію найвищої якості. Загальний обсяг родовищ оцінюють у 12 млн тонн. Підприємство експортує свою продукцію до 35 країн світу. У 2020 році чиста виручка ОГХК склала $116 млн.

Стартову ціну для продажу гіганта видобувної промисловості України оцінили у 3,7 млрд грн. Прем’єр-міністр Денис Шмигаль повідомляє, що на такий привабливий об’єкт уже є понад 10 потенційних покупців з різних країн.

Але постає логічне запитання: якщо об’єкт такий вигідний і унікальний, навіщо держава його продає?

ОГХК у полоні олігархів

У нашому попередньому матеріалі на прикладі іншого надважливого державного підприємства, виставленого на приватизацію — ПАТ “Центренерго”, — ми доводили, що великі компанії в руках держави — це корупційна спокуса та інструмент збагачення олігархічних груп. ОГХК не є винятком.

З 2004 року Вільногірський та Іршанський комбінати ОГХК потрапили у сферу інтересів олігарха Дмитра Фірташа і забезпечували потреби у сировині для його компанії ПрАТ “Кримський Титан” (м. Армянськ, АР Крим). Після Революції гідності ФДМУ розірвав з “Group DF” (DF – абревіатура Дмитро Фірташ) договори оренди комбінатів на постачання сировини для заводу Фірташа у Криму.

У 2014 році гендиректором ОГХК призначили Руслана Журила, який, за інформацією ЗМІ, входив до оточення ексдепутата Миколи Мартиненка, якого звинувачують у розкраданнях коштів на інших ДП – НАЕК “Енергоатом” та “СхідГЗК”.

У січні 2017 року Руслан Журило був затриманий НАБУ у так званій “справі ОГХК”. Внаслідок організації схеми перепродажу видобутої руди через компанії-прокладки, підконтрольні керівництву ОГХК, компанія завдала збитків державі на майже $13 млн. Зараз справу розглядає Вищий антикорупційний суд. До речі, одна з фірм, через які здійснювався експорт руди з ОГХК, зараз намагається відсудити в компанії майже 5 млн грн. Нагадаємо, що всі судові витрати державних підприємств покриваються коштами платників податків.

Зауважимо, що звільнення Руслана Журила з посади керівника ОГХК у 2017-му не зменшило його впливу на компанію — справу продовжив його перший заступник Олександр Гладушко. Схема з продажу титанової руди за зниженими цінами фірмам-прокладкам продовжувала працювати до 2020 року, коли на зміну Гладушку т.в.о. Голови правління підприємства став британський фінансист Пітер Девіс. Але з призначенням іноземця ситуація в ОГХК не змінилась.  

Рейдерські атаки, захоплення вебсайту і тиск на фінансовий топменеджмент

У квітні 2020 року ФДМУ заявив про спроби рейдерського захоплення компанії з боку колишнього менеджменту. Тоді ж був перехоплений контроль над офіційним сайтом ОГХК. Контроль над сторінкою, вочевидь, так і не поновили, оскільки, останні публікації в розділі “Новини” датовані 2020 роком і рясніють негативом у бік нового керівництва компанії та голови ФДМУ. Наразі ОГХК має вже новий сайт.

Також у ЗМІ в травні 2020 року з’явилися повідомлення про злочинні дії щодо топменеджменту фінансового сектору компанії. Спочатку до помешкання члена правління, який відповідав за фінансовий напрям, вдерлися невідомі та викрали ноутбук та робочі документи. А через кілька днів після інциденту стався підпал автомобіля керівника відділу економіки та фінансів підприємства.

У січні 2021 року ФДМУ знову заявив про обшуки в центральному офісі компанії і пов’язав це зі спробами зірвати приватизацію об’єкта.

ОГХК і торгівля з окупованими територіями

Ще під час розслідувань схем перепродажу руди у 2017 році НАБУ оприлюднило запис телефонної розмови одного з підозрюваних. Це аудіо свідчило про те, що компанія ОГХК через посередників виконувала поставки титанової руди на тимчасово окуповані території Донецької і Луганської областей. А в травні цього року розгорівся новий скандал — ОГХК звинуватили у відвантаженні через фірму-прокладку ільменітового концентрату в окупований Крим на завод Дмитра Фірташа. Саме Фірташ може виступати головним бенефіціаром цього скандалу, мета якого — відлякати конкурентів на аукціоні з приватизації ОГХК і зберегти компанію, де-факто, у своїй сфері впливу. 

ОГХК і захоплення земель

Видобувна діяльність підприємств важкої промисловості завжди несе в собі екологічні ризики. ОГХК є лише сумним тому підтвердженням.

На цю мить у провадженні Верхньодніпровського відділу поліції перебувають матеріали досудового розслідування за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.239 Кримінального кодексу України, за фактом забруднення та псування земель внаслідок промислової діяльності Вільногірського комбінату ОГХК.

Відповідно до змісту судової ухвали, встановлено факт використання підприємством земельних ділянок сільськогосподарського призначення без оформлення правовстановлюючих документів для розміщення ліній електропередач та технологічного процесу видобутку корисних копалин, а також забруднення земель державної та комунальної власності промисловими водами.

Крім того, ОГХК самовільно зайняв 5 земельних ділянок загальною площею 217,4 га, що дорівнює території 217 футбольних полів!

Приватизація ОГХК — панацея від олігархічного впливу? 

Шанси на позбавлення олігархічного контролю над підприємством зростають, адже 24 червня Президент України ввів у дію рішення РНБО, яке застосувало санкції до Дмитра Фірташа, зокрема в частині заборони брати участь в приватизації та ануляції дозволів на користування надрами. Можливо, що до проведення аукціону Верховна Рада встигне проголосувати в другому читанні за новий т.зв. “закон про олігархів” і Дмитра Фірташа (і не тільки його) внесуть до відповідного списку.

Попри різні погляди щодо якості та спроможності цього закону, його проєкт містить також положення про заборону купівлі об’єктів великої приватизації особою, яка визнана олігархом, або компанією, бенефіціаром якої є така особа.

Якщо новим власником ОГХК стане ефективний менеджер, то є очікування на розвиток компанії, в тому числі і в екологічній політиці. Фонд держмайна анонсував обов’язкові модернізаційні, екологічні і соціальні гарантії для підприємства, дотримання яких є умовою для потенційних покупців. Зокрема, вимагається внесення не менш ніж 400 млн грн інвестицій на переобладнання, забезпечення соціальних гарантій працівникам. Також, прописане неухильне дотримання вимог природоохоронного законодавства, в тому числі відносно забруднення ґрунтів та води. Чи допоможе це у розв’язанні кримінальної справи про псування земель, про яку ми згадували вище, і чи буде зацікавлений новий власник компанії відшкодувати нанесені “попередниками” збитки, якщо вина буде доведена — покаже час. Важливо, щоб для нового інвестора суперечливе минуле компанії не стало неочікуваним неприємним бонусом. 

Звісно, покладаються великі сподівання, що приватизація ОГХК стане панацеєю від усіх багаторічних корупційних схем, в які вплетена компанія, а НАБУ перестане виконувати роль “сторожового собаки”, який час від часу присікає спроби нелегального відвантаження титанової руди на десятки мільйонів гривень в Одеському порту.

Відповідно до графіку приватизації, аукціон з продажу ОГХК очікувався вже у липні 2021-го. Проте рішення Кабміну щодо затвердження умов приватизації цього об’єкта ухвалили лише 16 червня. Нагадаємо, що відповідно до законодавства, аукціони можуть проводитися в строк від 30 до 60 днів з моменту публікації інформаційного повідомлення про приватизацію із затвердженою стартовою ціною об’єкта та умовами його продажі.
Слід теж зазначити, що в процесі підготовки об’єкту до приватизації було докладено зусиль для стабілізації фінансового стану компанії, що відбилося на рості чистого прибутку.

Таким чином, найбільш реалістичним варіантом проведення аукціону виглядав серпень. Так і сталося – 22 червня ФДМУ оголосив, що аукціон відбудеться 31 серпня.

Сподіваємось, що приватизація ОГХК вже більше не відкладатиметься, і сподівання на ефективне, рентабельне підприємство, позбавлене впливу олігархів, не залишаться лише сподіваннями.

Prozorro.Продажі стали ефективним інструментом контролю за ринком державної та комунальної власності для бізнесу та громадськості. Як в Україні з’явилася платформа для прозорої приватизації та які зміни її очікують у майбутньому?

Запобігати корупції та залучати громадян до боротьби з нею — це стратегічні цілі TI Україна. Наш фокус зосереджений на інноваційних рішеннях, які допомагають мінімізувати корупційні ризики у державному секторі економіки. Таким першим важливим антикорупційним IT-рішенням стала електронна система державних закупівель Prozorro, до створення якої ми також були долучені.

У 2016-му році TI Україна долучилась до розробки ще однієї революційної системи, яка сьогодні є найбільшим майданчиком для продажу та оренди держвласності — Prozorro.Продажі. Її називають ще “eBay для уряду”. Завдяки цій платформі вдалося відкрити “важкодоступні” дані, перевести в “онлайн” всі процедури та показати сам процес ухвалення рішення чиновниками у питаннях продажу чи оренди державної та комунальної власності. 

Ключовий результат — ці рішення вже не пов’язані з людським фактором, а залежні від результатів відкритого та прозорого електронного аукціону, де бізнес змагається за купівлю активів. За 5 років існування платформи відбулося понад 350 тис. аукціонів, які поповнили державну скарбницю на 38 млрд грн.

Важливо також, що Prozorro.Продажі перетворились на ефективний інструмент бізнесу та громадськості для моніторингу та контролю за ринком державної та комунальної власності, що вже є вагомим кроком для боротьби із можливими зловживаннями у процедурах приватизації та оренди. 

Перші 2 роки проєкт реалізовувався повністю під керівництвом TI Україна, а у 2018-му він трансформувався у Державне підприємство «Прозорро.Продажі». Ми продовжували адмініструвати дві центральні бази даних системи до літа 2019-го. Увесь час ми тісно співпрацювали з Міністерством Економіки та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО). 

Важливо було не лише технічно підтримувати і розвивати систему, але й контролювати процедури аукціонів з продажу майна. Для того, щоб учасники торгів могли повідомляти про випадки несправедливості чи порушень їхніх прав було створено 2 комісії для розгляду скарг — при ФГВФО та ДП «Прозорро.Продажі». Представники TI Україна теж входили до складу цих комісій.

Після того як TI Україна передала ДП «Прозорро.Продажі» усі права на бази даних електронної торгової системи, ми продовжили співпрацю з державними структурами щодо удосконалення системи та переведення нових ринків у формат електронних аукціонів. Так, восени 2019 року ми проадвокатували, щоб продаж майна компаній-банкрутів, а також оренда державної і комунальної власності відбулися в системі Prozorro.Продажі. Це відкрило ще більше даних, а отже, знизило корупційні ризики в раніше закритих процедурах.

Поступово функціонал сервісу розширили і було створено можливості для продажу майна державних акціонерних компаній, прав на надрокористування, необробленої деревини. Незабаром активується опція і для оренди земельних ділянок.

TІ Україна зацікавлена в сталих антикорупційних змінах, тому ми продовжуємо заглиблюватись у розвиток реформи управління державним майном.

Сьогодні наша команда напрацювала методологію для ефективного моніторингу за процедурами приватизації та оренди. Починаємо працювати також над створенням моніторингової мережі. Це стимулюватиме продаж непрофільних активів та підвищить спроможність держави проводити процедури професійно і без порушень.

Якщо колеги з інших країн будуть зацікавлені використати наш досвід у проведенні цієї реформи, наша рекомендація — налаштуватись на “гру в довгу”. Досвід України показує, що “вікна можливостей” довго не бувають відчиненими. А реформи потребують не тільки політичної волі, але й рішучості, наполегливості та мобілізації впливових стейкхолдерів.

Водночас, важливо не налаштовуватися виключно на опозиційну боротьбу, а вчитися співпрацювати з різними стейкхолдерами та вміти шукати компроміси. Адже життєздатність антикорупційних змін — не менш важливий результат нашої роботи.