Корупції сприяє відворотність покарання, і закон №4555-IX цьому допомагатиме

23 липня набрав чинності закон № 4555-IX , який усі більше знають ще у вигляді законопроєкту №12414. Він може поставити хрест на ефективній боротьбі з корупцією у владі. Менш ніж за добу — від реєстрації змін до набрання чинності — українська влада зробила серйозний удар по системі незалежних антикорупційних розслідувань, яку будували роками.

І якщо найближчим часом ці зміни не вилучать, найбільш імовірно, що гучних викриттів у корупції провладних посадовців стане менше, а самої корупції — більше. І на це вказують дослідження.

Чому корупція — це про раціональність

Раціональна теорія злочину пояснює, чому люди вчиняють економічні правопорушення через призму раціональних розрахунків. Розроблена Гері Беккером у 1968 році, вона стверджує, що потенційні злочинці діють, як підприємці: зважують очікувані вигоди проти ймовірних витрат. Якщо «прибуток» перевищує «збитки» — особа йде на злочин.

Ключовий висновок у тому, що найефективніший спосіб боротьби зі злочинністю — не виключно посилення покарань, а підвищення ймовірності викриття. Люди психологічно схильні недооцінювати малоймовірні ризики, тому навіть дуже суворе покарання не стримає, якщо шанси бути спійманим мінімальні.

Корупціонер завжди розмірковує за простою схемою: скільки я можу заробити, яка ймовірність бути спійманим, яке покарання мені загрожує. Новий закон кардинально змінює це рівняння — знижує ймовірність викриття.

Як розширюватиметься мотивація до корупції

До прийняття закону № 4555-ІХ у нас були гучні викриття топпосадовців: Всеволод Князєв став першим головою Верховного Суду, затриманим за корупцію, «Бурштинова справа» екснардепів Полякова та Розенблата досі перебуває на розгляді у ВАКС, нардепа Андрія Одарченка суд першої інстанції уже засудив, вирок у «Газовій справі» Олександра Онищенка був скасований АП ВАКС з формальних підстав і справа знову в першій інстанції.

Проте існували серйозні проблеми, які поступово долалися завдяки тиску громадськості та міжнародних партнерів. Коли справи НАБУ затягувалися у загальних місцевих судах, створили спеціалізований – Вищий антикорупційний суд (ВАКС). Коли тривалий час не призначали керівника САП, обраного комісією з міжнародними експертами, змінили процедури голосування на майбутні конкурси. Коли виникла можливість «крадіжки» справ від НАБУ через зміну підслідності – посилили повноваження керівника САП. Коли обвинувачені почали мобілізуватися з наміром уникнути відповідальності – цю лазівку закрили.

Водночас багато проблем так і залишилися невирішеними через відсутність політичної волі:

• зловживання процесуальними правами, які призводять до затягування розгляду справ у суді; 
• відсутність повноважень у керівника САП розпочинати розслідування щодо народних депутатів; 
• велике навантаження на малу кількість суддів ВАКС; 
• неефективне обчислення строків давності;
• відсутність автономного прослуховування у НАБУ та доступу до незалежної судової експертизи.

Усі ці процесуальні перешкоди створювали можливості для фігурантів справ уникнути відповідальності. Хтось отримував інформацію про переслідування від інших органів і завчасно втікав — як у справі «смотрящого за Києвом» Дениса Комарницького. Деякі справи закрили за строками давності — щодо Костянтина Руських, а зовсім нещодавно — й Миколи Мартиненка. В інших випадках справи закривали через пропущені строки досудового розслідування — як, наприклад, у провадженнях щодо суддів Івана Тулика та Володимира Пономаренка. 

Усі ці проблеми додають до шальок терезів особам з корупційними намірами аргументів «за» вчинення корупційного злочину. Але новий закон лише посилює цю тенденцію — він створює потужніші інструменти для уникнення кримінальної відповідальності та додає ще вагоміші аргументи «за». 

Тепер Генпрокурор отримав контроль над врученням підозр топпосадовцям — може вирішувати не лише з юридичних, а й з політичних міркувань, по кому справу рухати далі. Концепція виключної підслідності НАБУ руйнується — справи можуть передавати до менш ефективних органів, наприклад, ДБР. З’являються серйозні ризики витоку інформації про розслідування, що дозволить впливовим фігурантам завчасно готуватися до обшуків. А у виняткових випадках Генпрокурор може просто закрити справу, попри позицію прокурора чи керівника САП.

Повернення до старої системи

Комісія з аудиту НАБУ сформулювала велику кількість рекомендацій для поліпшення роботи Бюро. Серед них — потреба у самостійних повноваженнях щодо прослуховування, доступ до незалежної судової експертизи, розв’язання проблеми «поправок Лозового». Але точно не було рекомендації про посилення залежності від Генпрокурора.

Теорія раціонального злочину працює в обидва боки. Коли корупціонери розуміють, що ймовірність покарання знизилася, вони активізуються. 

Зареєстрований 24 липня президентський законопроєкт №13533 повністю скасовує негативні положення, що посягають на незалежність НАБУ й САП, а також додає начебто «безпекові» перевірки. Однак їх раціональність під питанням. 

Зараз Україна зробила крок назад — від невідворотності до відворотності. Від системи, де корупціонер більше ризикував бути викритим, до тієї, де він може розраховувати на покровительство і захист. Ці зміни складно назвати технічними або такими, що спрямовані на захист антикорупційних органів від «російського впливу». Їхня справжня мета — створити керовані й залежні антикорупційні органи. 

І тому парламенту слід якнайшвидше вилучити їх, підтримавши якусь із зареєстрованих законодавчих ініціатив.