Ціль 1. Кримінальна юстиція (2,5 із 20 балів — приріст на 0,5 бала)

• Статус урядового треку: Розроблений Мін’юстом законопроєкт, який дозволить виконати елементи цього пункту плану, за результатами засідання урядового комітету повернули на доопрацювання. Наразі його намагаються вдосконалити спільно з НАБУ та НАЗК, проте документ досі не оприлюднений для громадського обговорення та не зареєстрований у парламенті.
• Депутатські ініціативи: У Верховній Раді зареєстровано два законопроєкти — №15333 (щодо підвищення ефективності проваджень після завершення строків досудового розслідування) та №15334 (щодо вдосконалення підслідності та міжнародного співробітництва).

Ціль 2. Забезпечення НАБУ доступу до незалежних судових експертиз (2 із 10 балів – приріст на 1,5 бала)

Забезпечення НАБУ ефективним доступом до неупереджених і своєчасних експертиз все ще гальмується через відсутність єдиного бачення між відомствами.

• Мін’юст розпочав роботу над змінами до Закону «Про судову експертизу» задля посилення гарантій для судово-експертної діяльності.
• НАБУ надало свої зауваження, проте між міністерством та Бюро досі існують суттєві неузгодженості щодо концепції створення такої експертної установи.

Ціль 7. Міжнародні експерти у конкурсі до ВККС (1,5 із 10 балів – приріст на 0,5 бала)

Питання розширення участі міжнародних експертів у Конкурсній комісії з добору членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) перебуває в замороженому стані.

• Законопроєкт №13382, покликаний відновити участь міжнародних експертів у відборі членів ВККС, лежить у Верховній Раді без руху ще з червня 2025 року.
• За інформацією Кабміну, наразі напрацьовано іншу законодавчу ініціативу, яка проходить етап консультацій із Європейською Комісією. Цей документ офіційно поки не зареєстрований і не оприлюднений.

Ціль 9. Ухвалення Антикорупційної стратегії та ДАП до кінця червня 2026 року (1,5 із 5 балів – приріст на 1 бал)

План вимагав ухвалити Антикорупційну стратегію (АС) та Державну антикорупційну програму (ДАП) до II кварталу 2026 року, проте дедлайни вже порушено.

• Блокування в Раді: У профільному комітеті парламенту на розгляд очікують одразу три конкуруючі законопроєкти. Найбільш амбітним і таким, що відповідає євроінтеграційним вимогам, є проєкт №15230 від голови антикорупційного комітету.
• Затримка ДАП: Державна антикорупційна програма розроблялася паралельно, але НАЗК оприлюднить її проєкт для публічних консультацій лише після того, як Рада нарешті проголосує за Стратегію.

Ціль 10. Зміцнення системи внутрішнього контролю та захисту викривачів (1 із 10 балів – приріст на 0,5 бала)

У розбудові внутрішнього контролю вже є перші практичні зрушення та спроби адаптувати українську систему до європейських стандартів, хоча основна законодавча база все ще чекає на фінальне затвердження.

• Держаудитслужба посилила перевірки, набули чинності Стандарти внутрішнього аудиту відповідно до європейських вимог GIAS, а також функціонує портал викривачів, який, проте, все ще потребує технічного доопрацювання.
• Окремі стратегічні цілі були включені до законопроєктів №15230, №15230-1 та №15230-2 «Про засади державної антикорупційної політики на 2026–2030 роки», які наразі очікують на розгляд у профільному комітеті.

Інші цілі плану: загальний стан справ за оцінкою експертів

В інших досліджених секторах реформ ситуація також залишається незадовільною:

• Відбір Генпрокурора (0,5 із 10 балів — приріст на 0,5 бала): прогрес у перегляді процедур конкурсного відбору практично відсутній, зареєстровано лише один депутатський законопроєкт.
• Відбір на керівні посади в прокуратурі (0,5 із 10 балів – без змін): прозорі конкурсні призначення досі не відновлено, а нові урядові ініціативи ризикують затягнути процес через тривалі консультації.
• Реформа ДБР (1 із 10 балів – без змін): відповідні законопроєкти не представлені для широкого обговорення, що створює ризики обрання нового керівництва за старими процедурами.
• Нові судді КСУ та члени ВРП (1 із 5 балів – без змін): конкурсні процедури тривають із затримками, ключові вакансії за окремими квотами залишаються незаповненими.
• Доброчесність суддів та виконавче провадження (3,5 із 10 балів – приріст на 1,5 бала): ухвалене законодавство не враховує рекомендацій ЄС щодо перевірок декларацій доброчесності суддів Верховного Суду, хоча є певний позитивний рух у сфері цифровізації виконавчих процедур.

Цей моніторинг є базовим оцінюванням (baseline) виконання «плану Качки-Кос» — переліку рівнозначних реформ, визначених у грудні 2025 року. Крім Transparency International Ukraine, яка сфокусувалася на аналізі ключових антикорупційних напрямів, участь у дослідженні взяли Антикорупційний центр МЕЖА, Європейська правда, Мережа національних інтересів «ANTS», Фундація DEJURE, Центр «Нова Європа», Центр політико-правових реформ та Центр протидії корупції.

Яка роль Князєва у справі та чому ця угода така важлива? 

Певний час Князєву інкримінували створення організованої групи, однак в обвинувальному акті й у вироку його дії кваліфіковано як виконавця — службової особи, яка одержала неправомірну вигоду для себе та інших. За версією слідства, схему вибудовували посередники — Горецький і Горбуров, — тоді як Князєв забезпечував результат у суді. 

Ключовою умовою угоди стали викривальні показання проти інших учасників схеми. На їх підставі підозру повідомили чотирьом суддям Великої Палати: Жанні Єленіній, Ірині Григор’євій, Ігорю Желєзному та судді у відставці Олександру Прокопенку. Князєв підтвердив, що координував виплату «винагороди» між посередниками та суддями. Зокрема після ухвалення рішення він особисто передав Прокопенку чорну папку з $50 тис. — хоч той підготував окрему думку, нібито не згодний з рішенням. Гроші Князєв пояснив просто: «люди вдячні всім суддям», які забезпечили результат. 

Як зазначено у вироку, корупційний злочин, вчинений головою найвищого судового органу, підірвав довіру до правосуддя та завдав шкоди міжнародному авторитету України. Важливим аргументом на користь угоди став суспільний інтерес у швидкому правосудді. За понад 50 засідань ВАКС навіть не дослідив усі докази обвинувачення; угода дозволила уникнути багаторічного процесу. Показання Князєва відкрили розслідування щодо інших суддів Великої Палати — без його співпраці довести їхню причетність було б вкрай складно.

Для міжнародних партнерів, зокрема ЄС, цей вирок — сигнал про те, що  невідворотність покарання спрацювала навіть на найвищому щаблі судової системи. П’ять років реального ув’язнення з конфіскацією майна — це, на думку суду, стане ще й застереженням для інших.

Що сталося з грошима у справі Князєва

Загальна сума хабаря становила $2,7 млн, з яких Князєву передали $1,8 млн — решту отримали посередники. Під час обшуків детективи вилучили $1,248 млн у кабінеті та квартирі ексголови Верховного Суду. За інформацією прокурора, ще $112 тис. знайшли в інших суддів. Офіційний статус ще близько $439 тис. у тексті вироку не деталізується, тож де ці кошти — громадськості невідомо.

Окрім спецконфіскації хабаря, держава отримала квартиру й будинок Князєва у Миколаєві, близько 66 тис. грн та $34 тис. на банківських рахунках, а також 1700 євро готівкою. Суд також конфіскував половину активів, набутих Князєвим у шлюбі — $167 тис. з двох банків. Частину речових доказів — телефон і блокноти — суд повернув засудженому, решту передали для використання в іншому кримінальному провадженні.

Повернення Князєва в мантію: чи реально це взагалі і якщо так, то коли?

Посаду судді Князєв втратив ще до вироку і не через кримінальну справу. У 2023-му його визнали винним в адмінправопорушенні, пов’язаному з корупцією: під час обшуку знайшли договір оренди чотирикімнатної київської квартири за символічну тисячу гривень. Недоплачені до ринкової вартості 906 тис. грн суд визнав незаконним подарунком і конфіскував, а ще оштрафував Князєва на 2550 грн. Тоді НАЗК звернулося до Вищої ради правосуддя — та відкрила дисциплінарну справу і звільнила Князєва з посади. Опісля Велика Палата Верховного Суду залишила рішення без змін.

Тепер — вирок у справі кримінальній. Заборона обіймати посади в судових і правоохоронних органах строком на 3 роки починає діяти лише після відбуття основного покарання. З урахуванням часу під вартою фактичне ув’язнення становитиме близько 4,3 року. Тобто повернення до судової системи неможливе щонайменше 7 років.

Але й після цього шлях у правосуддя фактично закритий. Судимість за особливо тяжкий злочин погашається лише через 8 років після відбуття покарання. А вирок за корупційний злочин і звільнення з посади судді залишатимуться вагомими обставинами на будь-якому суддівському конкурсі — ВККС та Громадська рада доброчесності навряд чи оминуть цей епізод біографії.

***

Ця справа стала однією з найрезонансніших у практиці ВАКС — вперше в Україні на хабарі викрили чинного голову Верховного Суду. А вирок з реальним ув’язненням та конфіскацією став предметом активного обговорення. І хоч його ще можуть оскаржити протягом 30 днів, підстави для цього обмежені.

Як і будь-який засуджений, Князєв має право звернутися до Президента України з клопотанням про помилування, але і для цього вкрай мало підстав. Якщо ж він не виконуватиме угоду, прокурор може клопотати про скасування вироку.

Виявлення та розшук: більше запитів, менше виявлених одиниць

У 2025 році АРМА отримало 9 468 звернень про виявлення та розшук активів — тобто спостерігаємо зростання на 20% порівняно з 2024 роком (7 865). 

Натомість кількість фактично виявлених активів за низкою категорій упала. Земельних ділянок виявлено 29 049 — проти 107 066 у 2024-му, що ми відзначали тоді як аномалію. Натомість зросли показники за виявленими грошовими коштами —  36,5 млрд грн проти 8,3 млрд грн, корпоративними правами — 58,5 млрд грн проти 35,9 млрд грн, і особливо за віртуальними активами — 1,29 млн USDT проти 2,4 тис. USDT, зростання майже в 530 разів.

Принципово новим став блок звіту, де АРМА публічно визнає структурний розрив між розшуканими та арештованими активами. Адже частка розшуканого АРМА майна, яке потім було арештоване, складає лише 2%. У звіті, зокрема, пояснюється, що відомості про розшукані активи, які готує АРМА, не можна використовувати як докази у кримінальному провадженні.

Окремо Агентство вказує, що частина запитів про розшук майна надходить у провадженнях, де взагалі не передбачається конфіскація або ж можливості для спеціальної конфіскації. А інформація про розшукані активи використовується стороною обвинувачення у межах ст. 93 КПК України, яка регулює суто правила збирання доказів. Тобто АРМА в певних випадках функціонує як сервіс довідок про майно для правоохоронців.

Окрім цього, у 2025 році АРМА направило 639 міжнародних запитів проти 383 у 2024 році (+66%). Це вражаючі цифри, але вони порушують питання про якість кожного запиту та результативність закордонного треку інституції загалом. Так, АРМА у звіті деталізує, що за кордоном виявлено 366 одиниць нерухомості, 88 транспортних засобів, $5,9 млн, корпоративні права на 924,86 млн грн еквівалента. Але скільки з цього арештовано та які з цих рішень визнані іноземними компетентними органами — невідомо. 

Звісно, такі рішення іноземних суб’єктів залежать не виключно від АРМА, але для аналізу ситуації у сфері повернення активів (а в Агентства є такі функції), бракує інформації про арешт відповідних активів за кордоном.

Управління активами: нових договорів більше, але основні доходи — за старими

Торік ми писали, що АРМА уклало лише 7 договорів управління при 33 оголошених конкурсах. У 2025-му маємо уже 40 договорів управління по 38 ухвалах. Формально це прорив, але поруч із цим спостерігаємо 27 договорів, що продовжують діяти з попередніх років, і саме вони залишаються основним джерелом надходжень до державного бюджету.

Так, лише один договір — з «Укрнафтою» щодо активів «Укрнафтобуріння», укладений ще у червні 2023-го — забезпечив 1,074 млрд грн надходжень до бюджету з 1,54 млрд за договорами управління загалом. Тобто приблизно 70% річного показника по прибутках — з одного активу. А от на всі 38 нових договорів 2025 року припадає лише 2,5% надходжень (38,7 млн грн).

Показники з реалізації активів у 2025 році теж суперечливі. З одного боку, Агентство організувало 184 аукціони, з яких успішними виявився лише 41 (приблизно 22%). Тобто майже чотири з п’яти аукціонів результату не дали. Це потребує окремого пояснення: як щодо якості формування лотів, так і щодо стартових цін та привабливості активів. 

Ключова ж річ, яка не потрапила у звіт, — що на час його публікації так і не були запущені нові механізми відбору управителів через Prozorro, хоча вони мали запрацювати ще 30 січня 2026 року. Це означає, що загалом передача активів управителям за новими правилами суттєво затримується.

Контроль за управителями: спостерігаємо кількісне зростання, проте якісні питання залишаються

За 2024 рік АРМА провело лише 10 виїзних перевірок управителів — і це був один із ключових показників, які ми критикували. У 2025-му вже маємо 38 виїзних перевірок та 348 камеральних, тобто всього 386 заходів контролю. За результатами — 27 приписів управителям і 5 виявлених фактів неналежного управління.

Це помітне покращення в контексті динаміки. Але в абсолютному вимірі 38 виїзних перевірок на тлі того, що загалом АРМА передано в управління 34 062 активів, вартість яких складає 10,7 млрд грн, — все ще скромна цифра. 

Крім того, звіт не розкриває, як саме трактувалися результати перевірок: скільки приписів призвели до фактичної зміни поведінки управителя, скільки договорів розірвано через неефективність. А скандальний кейс компанії «Кампаритет», коли торгові центри здавали у суборенду за цінами, що втричі перевищували задекларовані доходи, у звіті не згадується взагалі. Хоча його окремо обговорювали на антикоркомітеті, й Агентство вже у 2026 році підтвердило порушення та заявило про намір розірвати угоди з цією компанією.

Інвентаризація: нарешті встановлена фінальна кількість активів в управлінні АРМА 

Перехідні положення нового закону про АРМА зобов’язали орган за шість місяців провести ідентифікацію усіх активів, переданих йому в управління до набрання чинності законом. У звіті Агентство повідомляє, що за результатами суцільної інвентаризації облік охоплює 60 274 активи, з яких 20 753 мають високий потенціал для управління. Сюди віднесли також ті активи, які готуються до конкурсних процедур або вже визначені як привабливі для передачі в управління та реалізації.

При цьому Агентство досі не послуговується терміном «пул активів», який дозволяє зрозуміти, скільки одиниць майна фактично є в складі працюючого бізнесу, який можна обʼєднати під це поняття. На практиці ж це призводить до того, що зрозуміти інформацію, скільки економічно привабливих бізнесів ховається під цифрою 20 753 одиниці активів, зі звіту досить складно. 

Так, у 2025 році управителям за договорами передали 1703 активи, а за всі роки загалом АРМА передавало управителям 34 062 активи. При цьому оцінка цих 1703 активів – 5 354,31 млн грн, а оцінка всіх – 10 737,53 млн грн. Виходить, що майже 5% переданих в управління активів у 2025 році складають приблизно 50% вартості усіх. І тут може бути гіпотеза про те, що в попередні роки в управління передавались переважно невартісні активи.

Загалом масив активів, щодо яких Агентство має повноваження вчиняти якісь дії, складає 94 336 одиниць. Із них 34 062 уже передані управителям за договорами (1703 у 2025 році), 60 274 – не передані (20 753 з таких мають високий потенціал для управління). 

Окремою проблемою стала робота з «ускладненими» активами: зі 100 звернень АРМА до прокурорів про неможливість ефективно ними управляти, відповіді надійшли лише на 32, з яких позитивно розвʼязано питання лише щодо  5. Тобто 95% кейсів, де АРМА вже визнало актив проблемним для управління, залишаються нерозв’язаними  при залученні сторони обвинувачення. І вирішити цю проблему слід через внесення змін до КПК України, про що ми вже раніше наголошували.

***

За останній рік обсяг процесів усередині АРМА суттєво зріс. Агентство розробляє підзаконні акти, проводить інвентаризацію активів, веде їх розшук і формує політику повернення. Не всі завдання вдалося розв’язати, але поступ помітний. 

Попри це, спостерігаючи за результатами роботи АРМА ми б хотіли бачити реальні результати ефективності повернення активів. А це можна простежити, зокрема, при зіставленні результатів розшуку, арешту, ефективного управління та конфіскації майна. Крім цього, із наявних даних звіту незрозуміло, як саме запрацювала нова система відбору управителів, бо від ухвалення закону ще не відбулося жодного такого аукціону. Та й договори управління, зібрані у звіті, були укладені за старими процедурами. 

Саме тому ключовим завданням для АРМА сьогодні ми бачимо зміну самої логіки розшуку та управління майном. На нашу думку, наступний звіт має демонструвати не лише обсяг виконаної роботи, а й конкретні досягнення у масштабах усієї системи. Тим паче, що посилатися на старі правила вже не матиме сенсу. 

Як є зараз?

Більшість статей розділу КПК України, присвячених міжнародному співробітництву, не змінювалися ще з моменту прийняття кодексу у 2012 році. На той час цифровізація не була глобальним пріоритетом, а практика міжнародного співробітництва не набула такого  поширення, аби ідентифікувати слабкості його правового регулювання. 

Тож наразі чинні положення багато в чому відстають від технологічного прогресу та нових юридичних підходів до міжнародної правової допомоги — особливо у сфері конфіскації активів з іноземних держав та взаємодії з учасниками кримінального процесу, які перебувають за кордоном.

Щодо обміну матеріалами у межах міжнародного співробітництва. Чинне законодавство дозволяє в паперовій формі обмінюватися запитами та матеріалами справ під час міжнародного співробітництва. Це суттєво сповільнює взаємодію України з державами-партнерами у боротьбі зі злочинністю, оскільки вимагає суттєвих часових затрат.

Щодо захисту інформації у межах міжнародного співробітництва. Наразі інформація, яка обробляється у межах міжнародного співробітництва, не має чітких гарантій захисту від розголошення, особливо коли таке співробітництво не потребує відкриття кримінального провадження в Україні.

Щодо міжнародного розшуку. КПК України прямо не визначає момент, з якого особа вважається такою, що перебуває у міжнародному розшуку.

Щодо виконання вироків ВАКС. Хоча ВАКС розглядає топкорупційні справи як спеціалізований суд, окремі питання виконання його вироків, як-то умовно-дострокове звільнення засудженого від відбування покарання чи заміна невідбутої частини покарання більш м’яким, дотепер потрапляють на розгляд саме до місцевих судів за правилами статті 539 КПК України, а не до ВАКС.

Щодо конфіскації та спеціальної конфіскації майна за кордоном. КПК України не містить достатньо деталізованого механізму встановлення місцезнаходження за кордоном майна, яке підлягає конфіскації або спеціальній конфіскації. При цьому наразі не врегульовано залучення АРМА для розшуку та арешту майна за кордоном під час виконання рішень про конфіскацію.

Щодо допиту із-за кордону. Допитати свідків чи потерпілих, які перебувають за кордоном, можливо лише з приміщення суду за місцем їх перебування, через що щоразу слід надсилати відповідний запит компетентним органам іноземної держави у порядку надання міжнародної правової допомоги. Лише на час дії воєнного або надзвичайного стану допит свідка чи потерпілого став можливий напряму через відеоконференцзв’язок з будь-якого місця.

Що пропонується в законопроєкті?

Законопроєкт №14292 пропонує доволі широкий пакет змін. Серед ключових позитивних оновлень:

• дозвіл ширше використовувати електронні комунікації для запитів про міжнародне співробітництво;
• врегулювання захисту інформації та матеріалів міжнародного співробітництва;
• деталізація підстав для відмови, відкладення та порядку виконання запитів про міжнародну правову допомогу;
• удосконалення порядку визнання та виконання вироків, а також конфіскації майна за кордоном;
• запровадження можливості допиту осіб, які перебувають за кордоном, через відеоконференцію або з приміщення дипломатичної установи України незалежно від запровадження в країні воєнного чи надзвичайного стану.

Які положення слід вдосконалити?

Попри загальну позитивну спрямованість, документ містить низку процесуальних прогалин, юридичних неоднозначностей та ризиків, які можуть нівелювати очікуваний ефект на практиці.

Для того, щоб механізми закладені в документі працювали безперебійно, слід доопрацювати його в описаних нами далі аспектах.

1. Конфіскація майна за кордоном: правильний напрям, але слабка процесуальна конструкція

Зміни до статей 535, 568 КПК України спрямовані на те, щоб забезпечити виконання вироків у частині конфіскації або спеціальної конфіскації майна, розташованого за кордоном. Це важливий крок, особливо для протидії організованій злочинності, зокрема, корупції,. Водночас є два проблемні моменти, вирішення яких могло б поліпшити цей процес.

У запропонованій редакції ч. 7 ст. 535 КПК України автори законопроєкту пропонують зобов’язати суд складати клопотання про визнання та виконання обвинувального вироку суду України в іноземній державі в частині конфіскації або спеціальної конфіскації майна. Проте автори законопроєкту не врахували, що спеціальна конфіскація може застосовуватися не лише за вироком суду, а й відповідно до ч. 2 та 3 ст. 96-1 КК України за ухвалами про звільнення від кримінальної відповідальності, про закриття кримінального провадження, про «розширену конфіскацію», про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру та про застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру. Тож до згаданого положення ч. 7 ст. 535 КПК України слід також додати згадку ухвал, перелічених у ч. 2 ст. 96-1 КК України.

Крім цього, законопроєкт зобов’яже виконавців вироку (переважно держвиконавчу службу) повідомляти суд про виявлене закордоном майно, яке підлягає конфіскації чи спецконфіскації.

Ця новела відповідає Директиві ЄС 2024/1260, відповідно до якої відстеження та ідентифікація майна, що підлягає заморожуванню та конфіскації, повинні бути можливими навіть після остаточного судового рішення. Однак хоч законопроєкт пропонує таку опцію, все ж не слід відтягувати момент виявлення злочинного майна або майна, що підлягає конфіскації, аж до остаточного рішення суду. 

Річ у тім, що держвиконавці не можуть продемонструвати таку ж ефективність у виявленні та пошуку майна, особливо за кордоном, як правоохоронці чи АРМА —на це у них немає достатніх повноважень і ресурсів. 

Найбільше інструментів для пошуку та ідентифікації активів, які підлягають конфіскації, як уже згадувалося раніше, мають правоохоронні органи під час досудового розслідування та АРМА. Однак і вони це роблять не так часто, а все тому, що чинний КПК України у ст. 91 жодним чином не зобов’язує у межах кримінального провадження доводити місцерозташування майна, що підлягає конфіскації або спецконфіскації. Зокрема через це у більшості випадків таке майно залишається у кінцевому рахунку непоміченим для виконавчої служби.

Тож аби адаптувати положення Директиви ЄС 2024/1260 до українських реалій, доречно, по-перше, доповнити ст. 91 КПК України положеннями щодо того, що сторона обвинувачення повинна довести місцерозташування активів, які підлягають конфіскації або спеціальній конфіскації. По-друге, визначити, що при виконанні судових рішень про конфіскацію за відмивання злочинного майна або корупцію може залучатись АРМА для встановлення майна, яке може бути конфісковане. Також до ч. 7 ст. 535 КПК України слід  додати згадку ухвал, перелічених ч. 2 ст. 96-1 КК України.

2. Міжнародний розшук, діджиталізація виклику та усунення процесуальних перешкод для осіб за кордоном

Одне з положень законопроєкту стосується оголошення міжнародного розшуку підозрюваної особи. Автори проєкту закону пропонують у ст. 291 КПК України чітко розмежувати існування розшуку у межах України та міжнародного розшуку, а також закріпити, що підозрюваний перебуває у розшуку саме з моменту винесення слідчим чи прокурором постанови про це.

Це допоможе завершити давні дискусії щодо моменту, з якого особа вважається оголошеною у міжнародний розшук, а також дозволить судам триматися одного вектора правозастосування. 

Водночас зміни до згаданої статті не вирішать іншої гострішої проблеми. Вона стосується тих випадків, коли підозрювані чи обвинувачені знаходяться за кордоном, і сторона захисту з посиланням на положення ч. 7 ст. 135 КПК України обґрунтовує, що до них має застосовуватись виключно процедура з використанням дипломатичних каналів. Наразі відповідно до цього положення повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається через механізми міжнародного співробітництва.

Практика ВАКС з цього питання логічно пояснює, що саме перебування особи за кордоном не вимагає її виклику через дипломатичні канали, оскільки такі канали слід використовувати, лише якщо особа офіційно оформила постійне проживання, стала на консульський облік, знялася з реєстрації тощо. Якщо під час кримінального провадження не буде встановлено таких фактів, то особа викликається в ординарному порядку.

Однак дискусії навколо цього питання не вщухають через неоднозначне трактування правниками згаданої ч. 7 ст. 135 КПК України. Саме тому захід Державної антикорупційної програми щодо спрощення порядку здійснення виклику в кримінальному провадженні для осіб, які проживають за кордоном і є громадянами України, дотепер не виконаний.

Тому оптимально було б у ч. 7 ст. 135 КПК України чітко визначити, що особа, яка перебуває за кордоном, може викликатись також і через електронні засоби комунікації: офіційні електронні адреси, месенджери, соціальні мережі (за умови документального підтвердження їх використання особою).

3. Питання виконання вироків ВАКС має залишатися у юрисдикції цього суду

Законопроєкт також пропонує внести зміни до ст. 539 КПК України. Автори в цій статті хочуть уточнити, що питання про умовно-дострокове звільнення та заміну невідбутої частини покарання засудженого, який переданий для відбування покарання за кордон, вирішує український суд, який виніс вирок. 

Це положення не несе ризиків, однак при внесенні змін у цю статтю КПК України можна вирішити проблему, коли питання, пов’язані з виконанням вироку ВАКС, вирішуються не ним. Тож вносячи зміни до ст. 539 КПК України, законодавець може вирішити одразу дві проблеми.

ВАКС має спеціальну предметну юрисдикцію щодо корупційних кримінальних проваджень. Водночас більшість питань, пов’язаних з виконанням його вироків, вирішують саме місцеві суди, зокрема за місцем відбування покарання особи або за місцем його проживання.  

Місцеві суди вправі звільняти засуджених вироками ВАКС умовно-достроково, замінювати покарання та взагалі звільняти від нього. Такі ситуації — не рідкість.  Наприклад, у 2024 році Шевченківський райсуд Києва умовно-достроково звільнив від покарання засудженого у ВАКС пособника у справі про хабарництво директора ДП «Ржищівського військового лісгоспу» — для служби у війську. А у 2025 році Вознесенський міськрайонний суд звільнив від покарання керівника приватної фірми, засудженого за заволодіння 787 млн грн кредиту НБУ та участь у злочинній організації Януковича й Курченка.

Питання, пов’язані з виконанням вироків ВАКС, мають вирішуватися саме цим судом, оскільки вони можуть істотно впливати на фактичний обсяг покарання, призначеного засудженим за корупційні кримінальні правопорушення, а отже — і на його превентивний, каральний та виховний ефект.

Тому до статті 539 КПК України варто додати окремий пункт, за яким питання, пов’язані з виконанням вироку ВАКС, буде вирішувати лише він.

4. Усунення ризиків, пов’язаних з процедурою екстрадиції

Зміни законопроєкту зачіпають й екстрадицію. Автори деталізують порядок подання клопотань про екстрадицію, вирішення ситуацій, коли про екстрадицію особи запитують декілька держав, застосування до таких осіб запобіжних заходів тощо. Водночас деякі із запропонованих нововведень потребують уточнень.

До ст. 575 КПК України законопроєктом додається механізм підтвердження актуальності запиту на екстрадицію. За ним суд повинен надати відповідь Мін’юсту щодо актуальності запиту, а ненадання такої відповіді стає підставою для його відкликання. При цьому жодних строків на надання такої відповіді автори документа не передбачили.

Це створює ризик того, що через невизначеність строку відповіді Мін’юст може помилково визнавати такий запит на екстрадицію відкликаним — попри те, що суд не надав жодної відповіді.

Тож важливо до нової ч. 7 та 8 ст. 575 КПК України додати чіткі терміни на відповідь суду, а також передбачити, що не відсутність відповіді, а саме негативна відповідь суду є підставою для відкликання такого запиту.

Крім цього, для узгодження норм щодо одночасних запитів про видачу особи слід до нового п. 5-2 ч. 1 ст. 589 КПК України додати таку підставу для відмови у екстрадиції, як передання екстрадованого одній із запитуючих держав.

Тож необхідно, по-перше, до запропонованої ч. 7 та 8 ст. 575 КПК України додати чіткі терміни для судів на відповідь Мін’юсту, а також передбачити, що не відсутність відповіді, а саме негативна відповідь судів є підставою для відкликання запиту на екстрадицію. По-друге, новий пункт 5-2 ч. 1 ст. 589 КПК України треба доповнити такою підставою для відмови у екстрадиції — передання екстрадованого одній із запитуючих держав.

Висновки

Transparency International Ukraine рекомендує прийняти законопроєкт №14292 у першому читанні за основу з доопрацюванням до другого читання, адже ухвалення цього законопроєкту в поточній редакції залишить прогалини, які зменшать ефект від прийнятих змін.

При доопрацюванні, на нашу думку,  варто врахувати такі рекомендації.

• Доповнити ст. 91 КПК України положеннями щодо того, що сторона обвинувачення повинна довести місцерозташування активів, які підлягають конфіскації або спеціальній конфіскації. 
• Визначити, що державні виконавці можуть залучати АРМА для встановлення майна, яке може бути конфісковане, під час виконання вироків чи ухвал за відмивання злочинного майна (ст. 209 КК України) або корупцію (примітка 1 до ст. 45 КК України). 
• До ч. 7 ст. 535 КПК України слід додати згадку ухвал, перелічених ч. 2 ст. 96-1 КК України.
• У ч. 7 ст. 135 КПК України чітко визначити, що особа, яка перебуває за кордоном, може викликатись також і через електронні засоби комунікації: офіційні електронні адреси, месенджери, соціальні мережі (за умови документального підтвердження їх використання особою).
• До ст. 539 КПК України варто додати окремий пункт, за яким питання, пов’язані з виконанням вироку ВАКС, буде вирішувати лише він. 
• До запропонованої ч. 7 та 8 ст. 575 КПК України додати чіткі терміни для судів на відповідь Мін’юсту, а також передбачити, що не відсутність відповіді, а саме негативна відповідь судів стане підставою для відкликання запиту на екстрадицію. 
• Новий пункт 5-2 ч. 1 ст. 589 КПК України доповнити такою підставою для відмови у екстрадиції — передання екстрадованого одній із запитуючих держав.

Що це означає для територіальних громад?

Відкриття кластера «Основи» не змінить життя громад наступного дня. Однак встановлює нову філософію роботи місцевої влади. У центрі уваги будуть якість взаємодії з жителями, прозорість використання бюджетних коштів, підзвітність органів місцевого самоврядування, доброчесність посадовців, доступність адміністративних послуг та участь громадян у прийнятті рішень.

Перше пілотне дослідження «Прозорих міст» у цьому напрямі показує: навіть великі українські міста поки що проходять цей «євротест» лише частково. Середній рівень виконання 40 індикаторів дослідження «Відкритість та взаємодія з громадськістю» становить 53,5%. Найкращі результати продемонстрували Дніпро, Одеса та Львів, однак навіть ці міста не набрали більше двох третин від максимально можливої кількості балів. Це означає, що базова відкритість — доступність інформації про рішення, засідання, регуляторну політику, відновлення чи гуманітарну допомогу — залишається практичним завданням для громад. 

І ці питання лежать в основі європейського розуміння належного врядування. Для громад це означає потребу активніше переходити від формального виконання вимог до системної управлінської культури, у якій рішення є зрозумілими, процедури — відкритими, а результати — вимірюваними.

Окремий акцент буде на антикорупційних інструментах на місцевому рівні. Йдеться про відкриті дані, прозорі закупівлі, належне управління комунальним майном, запобігання конфлікту інтересів, публічність інвестиційних рішень та посилення громадського контролю за публічними фінансами.

Від «влади на місцях» до сервісної інституції

Євроінтеграційний процес поступово змінює філософію місцевого врядування. Громада має сприйматися не як об’єкт управління, а як спільнота жителів, перед якою влада звітує, з якою радиться і для якої надає якісні послуги.

Для жителів це має означати зрозуміліші рішення, ефективніше використання ресурсів, вищий рівень довіри до місцевих інституцій та більше можливостей впливати на розвиток громади.

У цьому контексті особливо важливою є повна імплементація Закону України «Про адміністративну процедуру». Він змінює підхід до взаємодії між людиною та владою і вимагає від муніципалітетів більшої передбачуваності, обґрунтованості та відкритості рішень.

Так само важливими залишаються цифровізація послуг для фізичних та юридичних осіб, відновлення відкритих і прозорих конкурсів на службу в органах місцевого самоврядування, розвиток антикорупційних механізмів, прозорість публічних інвестицій і закупівель, а також посилення культури регулярного звітування місцевої влади.

Цифровізація послуг — один із практичних вимірів переходу до сервісної моделі врядування. Дослідження «Прозорих міст» показало, що середній рівень виконання 40 індикаторів блоку «Електронні сервіси» становить 49,8%. Найкращі результати продемонстрували Київ, Львів і Харків. Водночас сам факт наявності окремих сервісів уже недостатній: важливо, щоб житель мав зрозумілу «єдину точку входу» — сторінку або платформу, де зібрані коректні посилання на доступні онлайн-послуги міста.

Участь жителів: від спостерігачів до співавторів рішень

Однією з ключових змін має стати посилення громадської участі. Європейська модель врядування передбачає, що жителі не лише отримують інформацію про вже ухвалені рішення, а й мають реальні інструменти впливу на їх підготовку.

Це стосується розподілу публічних інвестицій, проведення публічних консультацій, підготовки стратегічних документів, обговорення бюджету, розробки комплексних планів просторового розвитку, реорганізації шкіл чи лікарень, роботи консультативно-дорадчих органів, електронних петицій, місцевих ініціатив і бюджетів участі.

Особливо показовою є сфера публічних фінансів. У відповідному дослідженні «Прозорих міст» середній рівень виконання критеріїв становив 44,4%. Найкращі результати показали Дніпро, Луцьк, Київ і Хмельницький, однак загалом міста продемонстрували невисокі результати для сфери, яка має високий суспільний інтерес і значні корупційні ризики. Найслабшими місцями стали не лише окремі бюджетні документи, а й комунікація та участь жителів у бюджетному процесі: жодне місто з вибірки не оприлюднило перелік пропозицій громадськості до проєкту бюджету, а 10 міст не опублікували протоколи громадських слухань щодо проєкту бюджету. 

Для громад це означає потребу вибудовувати системну, конструктивну, постійну взаємодію з жителями. Участь має ставати частиною повного циклу управління: від визначення проблеми до оцінки результатів.

Від декларації прозорості — до доведення результатами

Відкриття кластера «Основи» можна розглядати як іспит на зрілість для всієї системи публічного управління. Європейський підхід передбачає, що публічні кошти мають витрачатися не просто відповідно до процедур, а з чітким розумінням, яку проблему вони вирішують і який результат створюють для людей.

Для територіальних громад це означає більшу увагу до стратегічного планування, оцінки потреб жителів, моніторингу результатів, відкритості даних про витрачання коштів та публічного пояснення управлінських рішень.

Недостатньо просто декларувати прозорість чи доброчесність. Їх потрібно системно підтверджувати через відкриті дані, зрозумілі процедури, належне звітування, прозорі закупівлі, ефективне управління майном і реальні механізми громадського контролю.

Так, зокрема належно організовані в екосистему та опубліковані відкриті дані показують, наскільки прозорість є щоденною управлінською практикою. У дослідженні «Прозорих міст» середній рівень виконання 40 індикаторів блоку «Відкриті дані» становив лише 23,1% — це найнижчий результат серед уже проаналізованих напрямів. Найвищий показник мав Київ, далі — Луцьк, Кропивницький і Львів, тоді як Одеса і Полтава не набрали балів у цьому блоці. Це свідчить, що відкриті дані залишаються однією з найслабших ланок у підготовці громад до європейських стандартів врядування.

Якщо ж подивитися на це через призму доброчесності, відкриття кластера «Основи» запускає тривалий процес, у якому якість врядування стає не лише внутрішньою справою держави чи окремої громади, а предметом постійної оцінки за європейськими критеріями. Це звужує простір для непрозорих практик і водночас створює додаткові стимули для розвитку інституційної спроможності громад.

Висновки

Відкриття переговорів за кластером «Основи» означає початок нового етапу, коли реформи у сферах верховенства права, боротьби з корупцією, публічного управління та демократичного врядування стають предметом постійного моніторингу й оцінки з боку ЄС.

Окремий виклик — культура звітування місцевої влади. Дослідження публічного звітування органів місцевого самоврядування в 11 українських містах показало, що більшість міст не мають комплексного підходу до комунікації звітів. У 4 із 11 міст практично неможливо знайти згадки про звіти на власних майданчиках ради. Навіть там, де звіти публікують, вони не завжди працюють як інструмент підзвітності: їх складно знайти, вони написані бюрократичною мовою і часто не пояснюють жителям, що саме зроблено, які проблеми залишаються і якими будуть наступні кроки влади. 

Для громад — ще більше відповідальності за якість управління, використання публічних ресурсів і комунікацію з жителями. Локальне врядування дедалі більше оцінюватиметься не за формальними звітами, а за конкретними результатами: чи є рішення відкритими, чи зрозумілі процедури, чи працюють механізми участі, чи можна перевірити використання коштів і чи справді громада має вплив на власний розвиток.

Відкриття кластера «Основи» безпосередньо стосується територіальних громад, адже саме на місцевому рівні європейські стандарти врядування мають ставати щоденною практикою. Саме тому програма «Прозорі міста» розвиває Європейський індекс міст — інструмент, який допоможе оцінювати, наскільки українські громади наближаються до стандартів належного врядування ЄС. Індекс фокусуватиметься не лише на формальній наявності документів чи сервісів, а й на тому, чи працюють у громадах прозорість, підзвітність, участь жителів, доброчесність, відкритість даних і якісні адміністративні послуги.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

Де Україна гальмує реформи?

Ми можемо виділити 5 критичних точок у боротьбі з корупцією, які потрібно виправляти вже зараз:

1. Терміни розгляду справ у ВАКС. Розгляд справ у Вищому антикорупційному суді подекуди сягає рекордних 1885 днів (5 років і два місяці). Причина — Рада досі не ухвалила закон, який би заважав адвокатам та підсудним навмисно затягувати судовий розгляд.
2. Перевірка з декларацій НАЗК. Автоматична перевірка, яку запустили наприкінці 2023 року, фактично звільнила топчиновників від ретельного ручного аналізу. МВФ вимагає виправити це до кінця червня 2026 року, але зрушень немає. Крім того, НАЗК не публікує правила логіко-арифметичного контролю (ЛАК), а обов’язковий зовнішній аудит відомства не проводився вже понад чотири роки.
3. Обмежена автономія САП. Керівник Антикорупційної прокуратури досі не може самостійно відкривати справи щодо нардепів чи повноцінно ініціювати екстрадиції — це виключне право Генпрокурора. Першу норму уряд навіть прибрав із проєкту Антикорупційної стратегії.
4. Криза Рахункової палати. Головний аудитор країни працює наполовину потужностей: вакантні 6 із 11 посад в органі. Парламент провалив дедлайн (квітень 2026 року) щодо створення Дорадчої групи експертів для конкурсу. Через це Україна ризикує недоотримати частину траншів від ЄС і МВФ цього року.
5. Закупівлі та публічно-приватне партнерство. Закон про публічно-приватне партнерство (ППП) досі не узгоджений із правилами ЄС. А до кінця 2026 року Україна має розробити концепцію реформи оборонних закупівель — від цього теж залежить фінансування від Євросоюзу.

Що далі?

Усі ці ризики влада має ліквідувати якнайшвидше, адже ціна питання — фінансова стабільність та швидкість нашого вступу до ЄС.

Андрій Боровик, виконавчий директор TI Ukraine: «Ми вже бачимо, що частина зобов’язань виконується із запізненням. А деякі — зокрема щодо автономії САП та Рахункової палати — демонструють ознаки системного гальмування, а не технічних затримок. Відкриттям цього кластера європейські партнери нам кажуть: ваше членство в ЄС — у ваших руках, беріть його».

Перший офіційний вердикт щодо того, як Україна справляється з новими умовами, Єврокомісія винесе наприкінці осені 2026 року у своєму щорічному Звіті про розширення. Transparency International Ukraine продовжує моніторити ситуацію та опише результати цього аналізу у третьому Тіньовому звіті для Єврокомісії.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

Навіть там, де новини про звіти публікують на сайтах міських рад, вони не завжди працюють як інструмент підзвітності. Їх складно знайти, вони написані бюрократичною мовою, не мають короткого резюме для містян і не пояснюють практичний вплив рішень влади на життя громади. Часто повідомлення зводяться до формулювання «звіт відбувся», і не відповідають на запитання, які цікавлять жителів: що вдалося зробити, які проблеми залишаються невирішеними, скільки коштів витратили і які наступні кроки влади.

Аналіз комунікації міських рад на офіційних сайтах та у соцмережах також показав, що на власних майданчиках місцева влада частіше звітує про «побутові» питання, а системні зміни залишаються поза увагою. Найбільше повідомлень стосувались ремонтів, питань благоустрою або кризового реагування, як-от ліквідації наслідків обстрілів. Найактивніше про це писали у Запоріжжі та Хмельницькому. Такий підхід допомагає громадянам бути в курсі щоденних справ міста, але не дає цілісного уявлення про результати роботи влади. Поряд із висвітленням поточних подій органам місцевого самоврядування варто більше уваги приділяти комунікації стратегічних рішень, довгострокових проєктів та їхнього впливу на розвиток громади. 

Також у власних комунікаціях міські ради рідко додають пряму мову посадовців (крім великих річних звітів міських голів). Наприклад, серед більш ніж 80 повідомлень про діяльність комунальних підприємств у всіх містах вибірки пряму мову містять лише два. Через це звітування часто виглядає знеособленим — містяни не бачать, хто ухвалює рішення і відповідає за результат.

Серед вдалих практик у комунікації звітів міськими радами аналітики відзначили Львів та Запоріжжя, де великі річні звіти очільників міст ділили на теми та публікували за окремими напрямами: культура, освіта, міжнародна співпраця, охорона здоров’я тощо, а також Хмельницький, де публікації про зміст звіту переважають над обговореннями факту проведеної події.

Загалом звітування міських голів перед громадою має великий потенціал, який необхідно використовувати міським радам. Водночас ОМС варто розширювати пул власних спікерів, відповідальних за напрями, які зможуть регулярно і глибоко пояснювати своїй громаді власні рішення та результати. Йдеться не лише про очільників департаментів, управлінь, комунальних підприємств, але й депутатів рад, котрим жителі делегували свої голоси.

Суспільне обговорення звітів відбувалося насамперед у локальних медіа, телеграм-каналах, та фейсбук-групах. ЗМІ зазвичай цікавились звітністю більш активно, ніж місцева влада цю звітність комунікувала, і частка пасивної комунікації була значною. Найменше згадок про звітність органів місцевого самоврядування у локальних медіа аналітики зафіксували в Хмельницькому та Кропивницькому. Але якщо в цих двох містах влада ініціювала повідомлення в ЗМІ, то в Одесі всі виявлені згадки про звітність були пасивними: інформація з’являлася не завдяки зусиллям міської ради, а через обговорення з боку громадськості та журналістів. 

У соцмережах найбільше обговорювали звітність у Львові. Там з понад 260 проаналізованих дописів майже 90% стосувались звіту Андрія Садового. Проте у цьому випадку були певні ознаки штучного поширення негативних повідомлень. Натомість щодо звітності одеської влади, було виявлено всього три повідомлення у соцмережах — два з яких містили запитання активних громадян про те, чи Департамент з мобілізаційної підготовки звітував чи планує звітувати про свою діяльність. 

«Складається враження, що міські ради сприймають звітування як формальність і не мають системних підходів до комунікацій з громадою. Але ж публічний звіт — це можливість отримати підтримку: пояснити громаді, що зроблено, які ресурси використано, які рішення були складними, що не вдалося і як влада планує це виправляти. Довіра не виникає з одного звіту — вона здобувається системною, чесною і зрозумілою комунікацією», — зазначає Олеся Коваль, керівниця програми «Прозорі міста» Transparency International Ukraine.

Програма «Прозорі міста» рекомендує міським радам запровадити внутрішній стандарт комунікації звітів. Щоб кожен важливий звіт супроводжували не лише документи, а й короткі пояснення для містян.

Також міським радам варто забезпечити зручний пошук звітності на сайті: окремі сторінки для звітів міського голови, департаментів, управлінь, комунальних підприємств, депутатів, бюджетних і програмних звітів. Документи мають бути доступними для завантаження, пошуку й повторного використання.

Звітування не повинно завершуватися в момент виступу міського голови. Воно має супроводжуватися якісною комунікацією до, під час і після заходу: анонсами, трансляціями, зрозумілими підсумками, візуалізацією ключових результатів, відповідями на запитання містян, взаємодією з медіа та поясненням подальших рішень влади.

Окрему увагу слід приділяти проблемним темам. Якщо у звіті є невиконані завдання, критика, затримки чи складні рішення, їх краще пояснювати відкрито. Замовчування створює простір для недовіри й негативних інтерпретацій.

Підзвітність європейського міста — це і публікація звітів, і зустрічі з громадою, і проактивна подальша комунікація результатів діяльності міських посадовців і структурних підрозділів. Головне, що це найкращий спосіб показати громаді, що влада пам’ятає: рішення ухвалюються від імені людей, за публічні кошти і з прямим впливом на життя міста. 

Передісторія: чому «Родовід Банк» потрапив у кризу

«Родовід Банк» стрімко ріс у 2005–2006 роках — і так само стрімко впав під час кризи 2008-го. Станом на початок 2009 року він був 19-м за розміром активів серед українських банків. Але за зовнішнім масштабом ховалася менш позитивна картина: приблизно 80% кредитів юридичних осіб були безнадійними, а частка непрацюючих кредитів фізосіб сягала 47%. Тобто банк фактично вже не існував як повноцінна фінансова установа — падіння було питанням часу.

Хто і коли вивів активи в докризовий період, слідство так і не встановило повністю. Власники банку переховувались за ланцюжком юридичних осіб-«прокладок». 

Один із відомих епізодів добре ілюструє логіку того, що відбувалось, хоча він прямо не стосується цієї кримінальної справи. У 2008 році структура Фірташа «УкрГазЕнерго» поклала на депозит приблизно пів мільярда гривень під 9% річних. А через рік, за три дні до введення тимчасової адміністрації, цю ставку підняли до 48% — утричі вище за ринок. Згодом, вже коли банк став державним, структура Фірташа отримала 284 млн грн нарахованих відсотків. Пізніше суд визнав угоду недійсною, але кримінальну відповідальність за цей епізод ніхто так і не поніс.

Націоналізація і черговий грабунок

Банкрутство «Родоводу» стало одним із найгучніших серед усіх аналогічних справ того часу. Уряд Юлії Тимошенко вирішив його рятувати — рекапіталізував, вливши 8,4 млрд грн. На той час це було майже $1 млрд. Внаслідок операції зі «спасіння» банку 99,97% його акцій перейшли у власність держави. Але грабунок продовжився і тоді, коли банк став державним, про що детальніше розповімо далі.

Черги перед «Родовід Банком», коли він банкрутував

Формально до управління прийшов тимчасовий адміністратор Сергій Щербина. Але фактично, за версією слідства, всім керував Олександр Шепелев — колишній народний депутат V та VI скликань, у минулому член фракції «Блок Юлії Тимошенко», яку покинув у 2007 році, вступивши до фракції Партії регіонів. Саме йому інкримінують організацію схеми розкрадання. Єгоренко ж у ній був пособником — людиною з правом підпису, яка знала внутрішній документообіг.

Олександр Шепелев

На момент тих подій Шепелев був нардепом та обіймав посади в комітеті ВР з питань фінансів і банківської діяльності, а також у комісії з питань приватизації. За даними слідства, він оголосив себе неофіційним куратором банку від Кабміну, зайняв окремий кабінет в офісі на вул. Сагайдачного і почав керувати установою без права підпису, але усними вказівками. На ключові посади поставив своїх людей.

Підписав фіктивні документи Дмитро Єгоренко, який до введення тимчасової адміністрації обіймав посаду виконувача обов’язків голови правління, а з 2009 року — вже без приставки «в. о.». Він не організовував схему і не розробляв документи — йому просто принесли готові папери. Але підписав, усвідомлюючи, що підстав для перерахування коштів не існує. Суд кваліфікував його роль як пособництво і окремо зазначив: особистого фінансового зиску Єгоренко не отримав.

Згідно з вироком, схема була простою. Дружина Шепелева Галина отримала у власність адміністративну будівлю в центрі Києва — через пов’язану родичку, яка придбала її в ЗАТ ЄБРФ, підконтрольного тому ж колу осіб. Далі — фіктивна оренда. Банк нібито орендував цю будівлю. Договори, акти, додаткові угоди — все підписано заднім числом, датоване лютим 2009 року, тобто ще до введення тимчасової адміністрації, а частина документів і взагалі 2006 роком. Мета — замаскувати злочин під господарські відносини, що нібито існували задовго до моменту, коли банк став державним.

Будинок на вул. Сагайдачного біля фунікулера в Києві, де колись був головний офіс «Родовід Банку» 

На підставі цих документів Щербина з вересня 2009 по березень 2010 року провів дев’ять платежів на загальну суму майже 18,5 млн грн на рахунок Галини Шепелевої. Понад 17 мільйонів з них були зняті готівкою через касу банку і використані подружжям на власний розсуд.

Суд встановив: будівля банком фактично не використовувалась. Ні переїзду, ні меблів, ні комунальних платежів — нічого, що підтверджувало б реальну оренду. У квітні 2010 року приміщення оглянула ревізійна комісія і виявила там лише ремонтні роботи.

У 2014-му «Економічна правда» писала про банкрутство «Родоводу» як про «найбруднішу банківську оборудку за роки незалежності» і запитувала: куди поділись гроші і чи притягнуть когось до відповідальності? Зараз частина відповідей є.

Сума збитків у справі Єгоренка, підтверджена судовою економічною експертизою, становить майже 18,5 млн грн. Цивільний позов про відшкодування не подавався, адже окремим рішенням у цивільній справі з Галини Шепелевої стягнуто 18 мільйонів на користь банку.

Що вирішив суд у справі Єгоренка

ВАКС отримав обвинувальний акт 31 січня 2024 року і вже за півтора місяця перейшов до розгляду по суті та ухвалив рішення про спеціальне судове провадження щодо Єгоренка, який ще з 2018 року перебував у розшуку, а з 7 лютого 2019 року — під заочним арештом, накладеним Печерським районним судом Києва. 

Оголошення про розшук Дмитра Єгоренка на сайті МВС

Втім, коли справа дійшла до суду, Єгоренко все ж виявив бажання брати участь у засіданнях дистанційно. 

За два роки суд дослідив тисячі сторінок документів, допитав свідків, розглянув десятки клопотань захисту. Вину він не визнав. Мовляв, як власник 34% статутного капіталу банку обіймав спочатку посаду в. о. голови правління, а потім став головою правління, тож добре знав установу зсередини. Єгоренко наполягав: будівля реально орендувалась, і туди переїхала частина підрозділів банку — охорона, програмісти, регіональне управління. Він заперечував, що підписував фіктивні документи, стверджував, що банк не мав жодного «куратора», Шепелев не мав робочого місця там і взагалі лише зрідка приходив до Щербини. Зрештою всі ці аргументи суд відхилив.

9 квітня 2026 року колегія суддів ВАКС визнала Єгоренка винним за двома статтями: пособництво у заволодінні майном шляхом зловживання службовим становищем (ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України) та службове підроблення за попередньою змовою (ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України). Суд призначив йому 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна й одразу ж звільнив від покарання. Річ у тім, що строк давності за тяжчим епізодом закінчився 4 березня 2025 року, а за підроблення документів — ще у 2013-му. 

Примітно, що сам Єгоренко заперечував закриття провадження за строками давності та наполягав на розгляді по суті.

Сторона захисту Єгоренка подала апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції. На підставі цих скарг, 22 травня 2026 АП ВАКС відкрила апеляційне провадження.

Де зараз інші фігуранти

Справа «Родоводу» — це не один вирок за виведення 18 мільйонів на фіктивну оренду, а розгалужена мережа проваджень, які рухаються з різною швидкістю. Загальна сума збитків, завданих банку вже після націоналізації, сягає сотень мільйонів гривень, і головний епізод ще потребує свого розв’язку.

Тимчасовий адміністратор банку Сергій Щербина уклав угоду про визнання винуватості ще у 2017 році — як виконавець того ж злочину, в якому Єгоренко визнаний пособником. За наявними даними, станом на 2025 рік він перебуває у місцях позбавлення волі.

Галина Шепелева

Галина Шепелева засуджена вироком Шевченківського районного суду Києва від 18 грудня 2024 року до 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади строком 3 роки та з конфіскацією майна. Вину не визнала — стверджувала, що підписувала документи, не вникаючи в деталі, бо займалась сім’єю, а не справами банку. Вирок наразі не набрав законної сили — захист подав апеляцію. 

Головним же фігурантом справи залишається ексбютівець та ексрегіонал Олександр Шепелев. Саме його слідство вважає архітектором усієї схеми, яка містить у собі значно більше епізодів, ніж те, за що судили Єгоренка. НАБУ та САП обвинувачують Шепелева в організації оборудки з привласнення понад 300 млн грн коштів «Родоводу». За даними слідства, ці гроші пішли на оплату фіктивних послуг близької до Шепелева фірми і ще 40 мільйонів, як заявляв Щербина, — на ремонт орендованої в того ж таки Шепелева будівлі. Тимчасовому адміністратору банку Сергію Щербині нібито під тиском довелося засвідчити своїм підписом виділення цих грошей, але вже під протоколом він назвав ті рішення злочинними.

Так от обвинувальний акт щодо 300 млн, розтрату яких інкримінують Шепелеву, надійшов до ВАКС у січні 2022 року. Розгляд по суті розпочався вже у жовтні того ж року і триває досі. 

Та біографія Шепелева виходить далеко за межі «Родоводу». У 2013 році його затримали в Будапешті: українська сторона підозрювала його в організації вбивств полковника МВС та банкіра, замаху на вбивство ще одного банкіра, а також у розкраданні держкоштів, спрямованих на порятунок щойно націоналізованого банку. У березні 2014 року його екстрадували до України та взяли під варту. Невдовзі Шепелев симулював хворобу і був переведений до лікарні швидкої допомоги, звідки вже у липні втік, підкупивши охоронця. Переховувався в росії, де отримав притулок в обмін на свідчення проти низки українських політиків та співпрацю з ФСБ — це і стало підставою для відкриття справи про державну зраду. Проте після конфлікту з російськими правоохоронцями через спробу надати хабар він повернувся в Україну, і в лютому 2018 року був затриманий під Києвом з посвідченням підполковника «емдебе деенер».

У 2020 році Деснянський райсуд Києва засудив Шепелева до 7 років за втечу з-під варти і підкуп охоронця. Суд встановив: перебуваючи під вартою в київській лікарні, Шепелев тричі передавав гроші начальнику варти — двічі по 500 грн й один раз раз $100 — аби той не реагував на наявність телефону. 6 липня 2014 року він через побутові приміщення залишив лікарню і незаконно виїхав за межі України. Вину Шепелев не визнав, стверджував: усе кримінальне переслідування — особиста помста Януковича нібито через те, що той пішов проти нього. Апеляційний суд залишив вирок без змін.

У 2022 році Оболонський райсуд Києва на додачу до попереднього вироку засудив Шепелева до 15 років за організацію вбивства Сергія Кириченка — голови наглядової ради донецького «АвтоКразБанку». За версією обвинувачення, Шепелев усунув його як конкурента — за $40 тис. найняв кіллера, і той завдав жертві щонайменше 14 ударів ножем у під’їзді будинку в Донецьку. Сталося це ще у січні 2003 року. Суд частково задовольнив цивільний позов доньки вбитого про 2,5 млн грн моральної шкоди. Апеляція вирок загалом залишила без змін, проте зарахувала строки попереднього ув’язнення. Натомість касаційна інстанція зарахувала в строк покарання також вирок за втечу з-під варти — і визнала Шепелева таким, що повністю відбув покарання за це вбивство. 

Окрім цих двох вироків, Солом’янський районний суд Києва наразі розглядає ще одну справу за участю Шепелева — про замовлення вбивства полковника УБОЗ МВС Романа Єрохіна у 2006 році. 

Станом на травень 2026 року справа «родоводівських» мільйонів, яку розглядає ВАКС, перебуває на етапі дослідження доказів — зараз свої матеріали подає сторона захисту. На засіданні, яке відбулося 4 травня, адвокат намагався долучити до справи показання тимчасового адміністратора банку Сергія Щербини та інших свідків — ішлося про свідчення, надані ними в межах іншого кримінального провадження. Колегія суддів це клопотання не задовольнила: якщо сторона захисту хоче отримати показання цих свідків, вона може допитати їх безпосередньо у цій справі. Адвокати з таким рішенням погодились. Отже, найближчим часом у справі Шепелева, імовірно, відбудуться допити свідків та фігурантів справи «Родовід Банку». 

Адвокат також наполягає, що значна частина наданих ним доказів свідчить, на його думку, про політичне переслідування підзахисного. Захист стверджує, що обвинувачення Шепелеву були сфабриковані через зміну влади після Революції Гідності та політичні зв’язки його клієнта з режимом Януковича, проти якого він нібито пішов. Фактично захист намагається представити Шепелева жертвою політичних розправ — попри те, що той має кілька обвинувальних вироків за не пов’язаними з цією справою злочинами. 

Сам Шепелев наразі перебуває в СІЗО. Участь у судових засіданнях бере у режимі відеоконференцзв’язку. У судовому процесі спілкується виключно російською. 

Попри те, що справа тягнеться уже багато років, Шепелев сам зробив усе, щоб дати суду шанс встигнути з розглядом цієї справи — і мимоволі продовжив строки давності власними злочинами. 

Кримінальний кодекс України передбачає, що строки давності зупиняються, якщо особа ухиляється від слідства або суду. Шепелев двічі втікав від українських правоохоронців: спочатку — до Угорщини, а згодом, коли його передали Україні, ще раз здійснив втечу — цього разу до росії, до того ж зі ще одним злочином. Вже там він співпрацював з ворожими спецслужбами, а також із російськими гауляйтерами у так званій «деенер».

***

Перебіг строків давності може перериватися через вчинення обвинуваченим нового злочину до закінчення попередніх строків. У такому разі ці строки рахуються спочатку після вчинення останнього зі злочинів. 

Шепелев і це «реалізував»: після початку справи «Родоводу» він вчинив нові тяжкі злочини — утік з-під варти та підкупив охоронця. Саме з дати втечі — 6 липня 2014 року — починається відлік 15-річного строку, який спливає в липні 2029-го. 

Якщо вирок у справі про розкрадання коштів «Родоводу» не буде ухвалений до цієї дати, справу можуть закрити через сплив строків давності. Тож доля Єгоренка — вирок без реального покарання — Шепелеву поки не загрожує. Але лише за умови, що суд встигне завершити розгляд вчасно. 

Справа «Родоводу» наочно демонструє системну проблему недостатньої швидкості розслідування складних справ. Єгоренко отримав вирок, але не поніс покарання. Державі відшкодовано лише незначну частину збитків. Ще один фігурант досі чекає на результати розгляду справи судом. Чи буде задоволений суспільний запит на справедливість у цій справі – питання відкрите.