Нова підозра: незаконне збагачення на 13,9 млн грн 

Призначення Стефанішиної віцепрем’єркою з євроінтеграції у 2020 році викликало резонанс: за курс на європейські стандарти мала відповідати людина, вже підозрювана у корупційній справі Лукаш, — сама вона підтверджувала це в інтерв’ю «Європейській правді» та говорила, що всіляко співпрацює зі слідством. А 5 серпня 2026 року стало відомо, що їй вручили нову підозру. 

У чому суть цієї підозри?

На засіданні з обрання запобіжного заходупрокурор розповів, що йдеться про дві квартири в ЖК «Файна Таун», купівлею й ремонтом яких нібито за вказівкою Стефанішиної займалась її подруга Тетяна Мазуренко, та про пошуки й намір купити будинок для батьків вартістю $200-300 тис. Із озвучених листувань стало також відомо, що ці квартири Стефанішина планувала передати в обмін на будинок при його купівлі будинку, а решту сплатити готівкою — все тому, що їй сподобався дорожчий будинок, за $550 тис.

Також, за версією слідства, тодішня віцепрем’єрка не задекларувала оренду квартири на вул. Ярославів Вал ($1300 на місяць готівкою) — у листуванні її помічника з орендодавцем ішлося про «незасвічування у податковій доходів від квартири». А ще в деклараціях за 2024-2025 роки вона не вказала автомобіль Mercedes, придбаний у серпні 2021-го за $43,5 тис.: користування ним, зокрема, підтверджують камери спостереження й штрафи за ПДР. Прокурор також зауважив, що квартиру в ЖК «Львівська площа», куди Стефанішина переїхала з орендованої, придбала її мати, й активність підозрюваної за цією адресою різко знизилась саме на час журналістського розслідування hromadske. 

За словами прокурора, це лише «найменша частина» доказів — у слідства є більше. 

Засідання з обрання запобіжки Стефанішиній. Фото TI Ukraine

Вплив на конкурси

Окремою темою засідання став імовірний вплив Стефанішиної на кадрові конкурси в антикорупційні органи. Це було озвучено не як самостійний епізод обвинувачення, а як аргумент на користь одного з ризиків: можливості перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Прокурор САП заявив, що Стефанішина через підконтрольних членів комісії впливала на обрання голови НАЗК, а листування з держсекретарем Мін’юсту Олександром Буханевичем нібито показує узгодження «потрібних» кандидатів. Могла вона втручатися й у конкурс на голову НАБУ, просуваючи нинішнього очільника АМКУ Павла Кириленка — ці цитати наводить «Українська правда». Сам Кириленко, до речі, — фігурант іншої справи НАБУ про незаконне збагачення на понад 72 млн грн; її вже розглядає ВАКС на етапі допиту свідків. 

Промовисто на цьому тлі виглядає й цитата Стефанішиної, яку пригадав журналіст Данило Мокрик: 6 грудня 2024 року з трибуни Верховної Ради вона заявляла про потребу «відходу від конкурсів із зайняття посад та оцінок доброчесності міжнародними експертами». 

Чи оформлять цей епізод в окрему підозру, поки незрозуміло: для звинувачення в зловживанні впливом потрібно довести неправомірну вигоду. Але саме на цих фактах прокурор у клопотанні про запобіжку і будував аргумент про ризик перешкоджання кримінальному провадженню.

Позиція захисту

Захист вважає підозру необґрунтованою: обвинувачення, за словами адвокатів, штучно об’єднало різнорідні витрати — лікування, авіаквитки, купівлю квартир — щоб «зібрати» потрібну суму, тоді як кожен епізод окремо складу злочину не містить. 

Квартири в «Файна Таун», кажуть адвокати, купила за власні кошти подруга Стефанішиної, яка добре заробляє на керівних посадах у бізнесі; будинок для батьків — лише консультація, не купівля, а гроші накопичили та готові були викласти самі батьки; оренду на Ярославовому Валу оформлював помічник, а не Стефанішина; автомобілем Mercedes вона користувалась надто мало, щоб це підлягало декларуванню.

Захист також вказав на процесуальні прогалини, зокрема на банківські виписки, яких немає в матеріалах справи, а є лише протоколи їх огляду без додатків у формі диску, і назвав доказову базу слабкою.

Запобіжний захід

Обґрунтовуючи потребу в суворому запобіжному заході, прокурор назвав три ризики: можливість переховування за кордоном (зважаючи на широкі зв’язки, набуті під час роботи в США), вплив на свідків та можливість іншим чином впливати на кримінальне провадження. Захист назвав ці ризики абстрактними, а сама Стефанішина заявила, що спеціально повернулась зі США, аби співпрацювати зі слідством, бо ж коштів для застави в неї немає.

Прокурор просив заставу в розмірі 13 млн 312 тис. грн, суд обрав 6 млн грн, при цьому повністю задовольнив клопотання щодо обов’язків: з’являтися за викликом, повідомляти про зміну місця проживання й не спілкуватися з визначеними ухвалою особами.

Стефанішина виходить з ВАКС після оголошення рішення про запобіжний захід. Фото TI Ukraine

Що далі?

Ця справа уже перейшла у відкриту площину — попереду щонайменше 2 місяці досудового розслідування, його також можуть продовжити керівник САП та слідчий суддя. Але для Стефанішиної це не вперше: подібний шлях — підозра, суд, роки очікування — вона проходить і в іншій справі, яка тягнеться вже понад десять років. Про неї — далі. 

Справа Лукаш: зловживання, які ймовірно сталися  у 2014-му

Українська євроінтеграція, над якою ми так багато працюємо нині, починалася ще за часів Януковича — саме зрив цього курсу спровокував перші протести Майдану. Але до того Україна вже провела чималу підготовчу роботу: з 2004 року діяла Програма адаптації законодавства до норм ЄС. 

У чому суть інкримінованих зловживань 

Влітку-восени 2013-го тодішня міністерка юстиції Олена Лукаш разом з колегами з міністерства та представниками приватних фірм організувала, як вважає слідство, фіктивні закупівлі послуг з порівняльно-правових досліджень законодавства України та ЄС — обрали саме такі послуги, бо зіставити їхню реальну ціну і якість майже неможливо. 

Роботи виконали, дослідження опублікували. За підрахунками слідчих, держава заплатила від 1,3 до 4,5 тис. грн за сторінку, а всього було 1335 сторінок. Та головною проблемою була якість досліджень: у матеріалах, які у 2015-му віднайшли журналісти Bihus.Info, досі лишалися правки «Нісенітниця!», «Яка глибока думка!», «Думка відсутня!», «Дежавю!». Один із документів з оригінальними коментарями можна знайти й досі.

Олена Лукаш, міністерка юстиції України часів Януковича. Фото: blog.tui.ua

Власне, усе це і стало підставою для розслідування ймовірного заволодіння бюджетними коштами в особливо великих розмірах. У 2014 році Головне слідче управління Генеральної прокуратури зареєструвало кримінальне провадження.

Фігуранти справи

Окрім Лукаш, підозри на різних етапах розслідування отримали:

• Юрій Іващенко — заступник Лукаш, колишній керівник апарату міністерства;

• Сергій Мудрий — ексдиректор одного з департаментів міністерства;

• Олена Бірюкова — ексдиректорка одного з департаментів, ексголовна бухгалтерка та ексзаступниця голови комітету з конкурсних торгів;

• Світлана Колишко — ексначальниця відділу Департаменту міжнародного права та співробітництва Мін’юсту;

• Ольга Стефанішина — колишня керівниця підрозділу Мін’юсту, що займався євроінтеграцією;

• Олексій Калмиков — адвокат, який отримав 930 тис. грн за дослідження обсягом 500 сторінок;

• Ганна Сапельникова — підприємиця, яка отримала 680 тис. грн за 149 сторінок матеріалу;

• Таїсія Білоцька — колишня в.о. директорки ТОВ «Європейська правова група», компанія отримала понад 900 тис грн за дослідження обсягом 686 сторінок;

• Богдан Криволапов, Андрій Бондар, Вікторія Коваль.

Усім їм інкримінують привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ч. 5 ст. 191 КК) та службове підроблення (ч. 1 ст. 366 КК). Щоправда, у 2024 році ВАКС звільнив їх від відповідальності за службове підроблення — строки давності за цією статтею вже минули.  

Як затягували з підозрами у справі 

Розслідування розпочалося у 2014 році і протікало досить мляво. Першу підозру Олена Лукаш отримала у 2015-му, але згодом правоохоронці вирішили її змінити. Як повідомляли журналісти «Главкому», заступник генпрокурора Луценка Юрій Столярчук затягував з її погодженням. Сам Луценко також не поспішав із підписанням, хоча текст доопрацювали ще у 2018-му. 

Нарешті у жовтні 2019 року, вже за генпрокурора Руслана Рябошапки, сторона обвинувачення повідомила про зміну підозри Лукаш і вручила підозри іншим фігурантам, зокрема Стефанішиній. Після цього справу ще довго передавали НАБУ, а Лукаш навіть оскаржила підозру до Печерського суду. Згодом судді АП ВАКС це рішення скасували, але у 2026 році ВРП притягнула їх до дисциплінарної відповідальності. До цього рішення є чимало запитань. Справу направили до ВАКС у 2023 році.

Власне, активний етап справи збігся в часі з помітним кар’єрним стрибком Стефанішиної: у червні 2020-го Верховна Рада призначила її віцепрем’єркою з питань євроінтеграції. У цьому статусі вона й перебувала, коли справу Лукаш почав розглядати ВАКС.  

Тут важливо, що за ч. 1 ст .7 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» на посаду члена Кабміну не може бути призначена особа, яка має судимість, не погашену або не зняту в установленому законом порядку. Утім, Стефанішиної це не стосувалось — обвинувального вироку щодо неї немає, а вона ще може довести свою невинуватість. 

Чому справа тягнеться понад 10 років?

26 вересня 2023 року у справі Лукаш відбулось перше підготовче засідання у ВАКС. Transparency International Ukraine тоді зауважила поведінку Лукаш: спершу вона не захотіла повідомляти суду свої ідентифікаційні дані, а потім відмовилася від роз’яснення судом її прав як обвинуваченої. Все тому, що вважала свій виклик до суду помилковим: на переконання Лукаш, вона не є обвинуваченою або підозрюваною, а її статус — «особа присутня» та «особа, яка не має статусу підозрюваного чи обвинуваченого». Крім того, вона прийшла без захисника, що автоматично забороняло колегії ВАКС продовжувати слухання, — і згодом ще не раз «забувала» про адвоката, змушуючи суд переносити засідання. 

Через ці та подібні причини справа рухається вкрай повільно. Майже на кожне засідання не з’являються хтось із захисників чи обвинувачених — причини неявок варіюються від хвороб і відпусток до термінової наради з президентом. Обвинувачена Сапельникова не виходила на зв’язок з березня 2022-го, тож у грудні 2023 року суд оголосив її в міжнародний розшук і невдовзі дозволив спеціальне судове провадження щодо неї. 

Не завжди відвідувала засідання й сама Стефанішина. 31 жовтня 2024 року вона вкотре не з’явилась без поважної причини, за що отримала штраф у 3028 грн — суд цим підкреслив, що закон однаковий для всіх незалежно від посади. Втім, уже на засіданні 20 листопада ВАКС задовольнив клопотання, в якому вона обґрунтовувала поважність неявки в попередні засідання, і скасував стягнення.

Через усе це підготовчий етап затягнувся майже на сім місяців — з вересня 2023-го по квітень 2024 року. Це не рекорд (у справі ОАСК цей етап тривав майже два роки), але свідчить про неефективне використання судового часу.

Що відбувається зараз

18 квітня 2024 року справу нарешті призначили до розгляду по суті. Однак її темп не змінився — з огляду на кількість обвинувачених та регулярні відкладення, швидкого рішення очікувати не варто.

Станом на серпень 2026 року розгляд на етапі дослідження доказів — уже понад два роки. Усе через численні неявки учасників процесу: лише за січень-серпень 2026 року суд відклав близько семи засідань через хворобу Лукаш, робочу зайнятість Стефанішиної та накладки у графіках захисників.

Якщо вину фігурантів, включно зі Стефанішиною, буде доведено, їм загрожує до 12 років позбавлення волі з забороною обіймати певні посади на строк до 3 років та конфіскацією майна. Строки давності у цій справі спливають у 2029 році. 

Замість висновків 

Обидва провадження, у яких фігурує Ольга Стефанішина, зовсім різні – у першому випадку йдеться про закупівлі державою послуг і, ймовірно, заволодіння передбаченими на це коштами. У другому – про ймовірне нехтування експосолкою своїм обовʼязком належного декларування як публічної службовиці, а також збагачення з джерел, не передбачених законом.

Звичайно, поки вироків немає, говорити про впевненість в тому, що людина вчинила злочин, ми не можемо. Проте за розвитком цих справ уважно стежитимемо. 

Олег Гладковський: чому справа про вантажівки «Богдан» досі без вироку?

У жовтні 2019 року Олег Гладковський намагався вилетіти з України, але його затримали детективи НАБУ на бориспільській трасі. Уже наступного дня йому повідомили про підозру, а в червні 2020-го досудове розслідування завершили. 

НАБУ затримало Гладковського дорогою до Борисполя. Фото «Української правди»

За версією слідства, у 2017 році Гладковський — тоді перший заступник секретаря РНБО — організував закупівлю військових вантажівок «Богдан 6317» за завищеними цінами. Ймовірно, йому допомагали ексзаступник міністра оборони Ігор Павловський та ексочільник департаменту Міноборони Андрій Араптанов.

Відтак виробником обрали завод «Богдан Моторс», частки в якому належали самому Гладковському і його родині. Урядова постанова вимагала не менше 60% української локалізації виробництва, але завод реально досягав лише близько 10%. За версією слідства, під тиском Гладковського цю вимогу знизили до 20% з умовою поступово довести рівень локалізації в Україні до 30% — і компанія отримала держзамовлення. Витрати на нарощення локалізації мав нести сам виробник, але компанія, за даними обвинувачення, незаконно перекинула їх на бюджет.

Контракт мав фіксовану ціну, зміна якої була прямо заборонена. Попри це посадовці Міноборони підписали додаткові угоди й погодили підвищення ціни. У результаті держава, ймовірно, безпідставно переплатила постачальнику 17,44 млн грн — це підтверджують Держаудитслужба та судові експертизи.

Олег Гладковський у ВАКС. Фото: РБК-Україна

Окремої уваги заслуговує поведінка ексчиновника упродовж процесу. У 2019-му ВАКС обрав Гладковському запобіжку — тримання під вартою з альтернативою застави в 10,6 млн грн. Заставу тоді внесли, і в березні 2022-го, вже після початку повномасштабного вторгнення, Гладковський просив суд перерахувати ці гроші на потреби ЗСУ, а заставу змінити на особисте зобов’язання. Суд погодився, і невдовзі Гладковський перестав з’являтися на засідання — виявилося, що він виїхав за кордон. У квітні 2024-го його оголосили в розшук, а в травні 2025-го стало відомо про його затримання в Іспанії.

З серпня 2022 року ВАКС розглядає справу по суті: наразі допитують свідків, далі — черга обвинувачених. Строки давності мали б сплинути у 2027 році, але через перебування головного фігуранта за кордоном (імовірне ухилення від правосуддя) цей строк стає довшим. Утім, екстрадиція з Іспанії може затягнутися, тож є ризик, що справа так і не дійде до вироку. У травні 2025-го Гладковський намагався під’єднатися до засідання дистанційно, однак суд відмовив через здійснення заочного провадження. З цього часу відсутні інші публічні відомості про його екстрадицію.

Справа Гладковського-молодшого

Син Олега Гладковського Ігор отримав першу підозру в грудні 2020-го. За версією слідства, він вплинув на керівництво держкомпанії «Укрспецекспорт», аби та постачала деталі сумнівного походження підприємствам «Укроборонпрому» через фірму «Оптимумспецдеталь», й отримав за це 950 тис. грн неправомірної вигоди. З 2021 року ця справа на розгляді Солом’янського райсуду Києва.

У жовтні 2023 року Гладковський-молодший отримав другу підозру: його та ексдиректора «Укрспецекспорту» Павла Букіна обвинувачують у завданні державі майже 13 млн грн збитків на закупівлі бортових висотомірів. За версією слідства, використовуючи вплив батька, Гладковський домігся призначення Букіна на посаду, а згодом організував закупівлю через підконтрольні фірми за завищеними цінами. З липня 2024-го ВАКС слухає справу по суті.

Уривок розмови Ігоря Гладковського щодо висотомірів. Скриншот з «Наші гроші»

Вперше Ігоря оголосили в розшук у 2021 році, після чого він повернувся в Україну. У 2022-му він знову виїхав, як і Павло Букін. Обидва долучаються до засідань дистанційно.

Суд відмовив прокурору в спеціальному судовому розгляді й обрав загальний порядок з участю обвинувачених через відеоконференцзв’язок, але при цьому встановив факт переховування від слідства. Строки давності для Гладковського-молодшого могли б сплинути в серпні 2026 року, але через перебування за кордоном — знову ж імовірне ухилення від правосуддя — може застосовуватися загальний строк у 15 років. 

Епізод директора Ізюмського приладобудівного заводу Філоненка

У серпні 2024 року ВАКС виправдав директора Ізюмського оборонного заводу Сергія Філоненка у справі про отримання понад 2 млн грн хабаря. За версією слідства, з вересня 2016-го до січня 2017-го він отримав від ТОВ «Оптимумспецдеталь» понад 2,44 млн грн за забезпечення оплати за товари, які постачалися не в повному обсязі або з дефектами, прихованими за фіктивними накладними.

Але суд визнав Філоненка невинуватим через відсутність прямих доказів передачі хабаря (відеофіксації, мічених купюр тощо). Основний доказ обвинувачення — листування у WhatsApp — визнали недопустимим, оскільки його отримали не через слідчі дії, а від журналістів. 

Суд наголосив: матеріали журналістських розслідувань мають «дорадчий», а не «доказовий» характер. А ось носії з копіями телефонів фігурантів (Seagate і Kingston), сформовані ще Головною військовою прокуратурою у 2016–2017 рр., при повторній перевірці НАБУ показали розбіжності — дані на них виявилися частково втраченими, частково з ознаками перезапису вже програмами, яких на момент вилучення телефонів не існувало. Це дало підстави говорити про ймовірне втручання в докази.

Суд також засумнівався у свідченнях Жукова й Рогози — вони могли бути зумовлені обов’язком «викривати інших» задля виконання умов угод. Свідчення Рогози суд і зовсім визнав недопустимими — всю інформацію той мав від Жукова. 

Одна із суддів не погодилася з вироком і виклала окрему думку. На її погляд, сукупність доказів усе ж підтверджує вину Філоненка, а листування учасників схеми про «500 кг сірих цукерок» та «14 700 кг зеленого горішка» було шифром для приховування розрахунків у гривнях та доларах США — нетипові для законного бізнесу формулювання. Головним і цілком легальним доказом вона назвала флешку з матеріалами розслідування журналістів, яку вони передали слідству — на відміну від скомпрометованих носіїв ГВП, вона не має ознак маніпуляцій з даними.

Наразі цей вирок переглядає Апеляційна палата ВАКС.

А як щодо інших фігурантів?

Більшість менш відомих фігурантів пішли на співпрацю зі слідством. Ексдиректори ТОВ «Оптимумспецдеталь» Володимир Волохач та Роман Чуба забезпечували легалізацію запчастин невідомого походження для бронетанкових заводів — через фіктивні операції на понад 121 млн грн компанія ухилилася від сплати 46,4 млн грн грн податків. Солом’янський райсуд Києва затвердив їхні угоди в обмін на викривальні свідчення проти інших учасників угруповання, призначивши обом по 5 років ув’язнення з іспитовим терміном рік, три роки заборони обіймати певні посади та конфіскацію майна.

Технічну роботу з легалізації тіньових потоків забезпечували Артем Болдирєв, Олександра Хомич та, ймовірно, бухгалтерка Олена Іванюк. Болдирєв і Хомич як пособники у відмиванні понад 46,4 млн грн уклали угоди — по 5 років умовно без конфіскації майна. Іванюк, яка фігурує в справі Рогози-Жукова, досі має статус обвинуваченої — розгляд триває в Солом’янському райсуді Києва. 

Окремий епізод стосувався Харківського бронетанкового заводу: колишнього директора Олександра Глушка та головного інженера Ігоря Якименка підозрювали у сприянні легалізації сумнівних деталей через фіктивну поставку 12 далекомірів від «Оптимумспецдеталі». Але САП закрила провадження — доказів для суду виявилося недостатньо, а можливості їх заново зібрати вже вичерпані.

Гладковські проти журналістів: суд поставив крапку

Окрім кримінальних справ, Олег Гладковський намагався оскаржити розслідування Bihus.Info в цивільному порядку. У серпні 2020-го — вже з пропуском строку позовної давності — він подав до суду вимогу визнати недостовірною інформацію з матеріалу «Армія. Друзі. Бабки» та відшкодувати 2 млн грн моральної шкоди. Справу розглядали понад три роки: у 2023-му Вінницький міський суд частково задовольнив вимоги Гладковського щодо спростування інформації, але апеляція це рішення скасувала. 

Остаточну крапку поставив Верховний Суд, відхиливши 14 березня 2024 року касаційну скаргу Гладковського-старшого. Суд наголосив: обіймаючи посаду заступника секретаря РНБО, Гладковський був публічною постаттю, а тема можливого розкрадання в оборонці мала суспільний інтерес — тож поширена журналістами інформація є оціночними судженнями, а не такою, що підлягає спростуванню. 

Аналогічний позов проти журналістів подавав і Ігор Гладковський — і також програв його як в апеляції, так і у Верховному Суді.

Сім років по тому: що ми знаємо 

Через сім років після розслідування Bihus.Info ситуація у справі «Оптимумспецдеталі» залишається неоднозначною. 

Як ж глобальні проблеми підсвітила ця справа? 

1. Тривалість розгляду справ. Рядові учасники схеми уклали угоди зі слідством, отримавши умовні строки, тоді як щодо ключових фігурантів розгляд триває роками.
2. Втечі фігурантів. Обоє Гладковських — і батько, і син — у критичний момент процесу виїхали з України, уникаючи участі у процесі. Гладковського-старшого вдалося затримати лише через шість років в Іспанії, однак його екстрадиція досі під питанням.
3. Недосконалість доказової бази. У справі Філоненка виправдувальний вирок ґрунтується не стільки на спростуванні фактів, скільки на процесуальних дефектах доказів, зібраних ще Головною військовою прокуратурою у 2016–2017 роках.

Сукупно ці кейси демонструють, наскільки складно розслідувати й розглядати справи про корупцію на найвищому рівні: тут і переховування фігурантів від суду та слідства, і проблеми з допустимістю доказів, зібраних ще до НАБУ, і строки давності. Відтак питання вердикту щодо ключових організаторів схем досі залишається відкритим.

Хто наразі отримав схвалення на призначення суддями ВАКС

Отримали подання від ВРП про призначення суддями ВАКС:

1. Скрекля Леся Іванівна
2. Яциніна Марта-Марія Сергіївна 
3. Хамходера Олег Петрович 
4. Антипенка Віктор Павлович
5. Діденко Євген Володимирович
6. Піка Микола Євгенович 
7. Корягін Віталій Олексійович 
8. Кухта Владислав Олександрович 
9. Тесленко Ірина Олександрівна 
10. Гуцал Оксана Петрівна 
11. Дудченко Олександр Юрійович 

Суддями АП ВАКС:

1. Рубащенко Микола Анатолійович
2. Смаль Інна Анатоліївна 
3. Танасевич Олена Віталіївна 
4. Чайкін Ігор Борисович 
5. Дорошенко Наталія Олексіївна 

Однак співбесіди з ще трьома кандидатами не завершені. Розгляд кандидатур Дениса Коваленка та чинних суддів ВАКС Наталі Мовчан й Катерини Сікори відклали.

Про що ВРП запитувала кандидатів

На співбесідах, які почалися з 2 липня, члени ВРП перевіряли не лише професійний досвід кандидатів, а й обставини, які можуть впливати на їхню доброчесність, незалежність та компетентність. Більшість запитань стосувалася фактів, які вже досліджувала Громадська рада міжнародних експертів на спеціальних спільних засіданнях.

Окремий блок запитань стосувався мотивації участі в конкурсі та практичної підготовленості. Кандидатів із переважно науковим або викладацьким досвідом запитували, як вони компенсуватимуть відсутність судової чи адвокатської практики. Чинних суддів просили пояснити мотивацію переходу до ВАКС, досвід розгляду складних кримінальних справ, організацію роботи з апаратом суду та готовність працювати в умовах значного суспільного і медійного тиску.

ВРП також детально аналізувала попередні судові рішення та межі суддівського розсуду. Зокрема, обговорювали самовідвід у резонансному кримінальному провадженні, рішення про тримання під вартою, щодо якого ЄСПЛ встановив порушення, незастосування обов’язкового позбавлення права керування у справах про нетверезе водіння, а також помилки під час вирішення спорів щодо місця проживання дітей.

Не менше запитань стосувалися доброчесності та способу життя. Кандидатів запитували про поїздки до росії після початку агресії у 2014 році, невідповідності у відомостях про перетин кордону, купівлю і продаж автомобілів, декларування майна колишнього подружжя, дисциплінарні скарги та повернення надмірно виплаченої військової винагороди.

В окремих випадках ВРП з’ясовувала можливі конфлікти інтересів і використання службового становища для власних потреб. Йшлося про роботу довіреною особою кандидата на парламентських виборах, пошук інформації про себе та родичів у реєстрі судових рішень, а також імовірне створення проєкту судового рішення для іншого судді.

Однак більшість з цих моментів не стала перепоною для кандидатів отримати свої подання на призначення суддями ВАКС та АП ВАКС.

Чому розгляд окремих кандидатів відклали

ВРП оголосила перерву в розгляді кандидатури судді ВАКС Наталі Мовчан, яка претендує на посаду в Апеляційній палаті. Багато запитань викликали її одноденна поїздка до росії у 2016 році, можливе авторство проєкту рішення, який опинився в іншого судді, повідомлення про ймовірне втручання в електронну пошту, а також наслідки її переходу до апеляційної інстанції для незавершених справ.

Перерву без визначення дати оголосили і щодо кандидатури Катерини Сікори до Апеляційної палати ВАКС. Під час розгляду обговорювали результати повної перевірки її першої декларації НАЗК, незазначення вартості майна колишнього чоловіка, закрите кримінальне провадження у ДБР та обставини розлучення і визначення місця проживання дитини. 

ВРП вирішила додатково дослідити ці обставини щодо обох кандидаток на посади суддів АП ВАКС.

До слова, розгляд кандидатур Миколи Рубащенка та Дениса Коваленка також раніше перенесли з 7 на 14 липня. І вже сьогодні Микола Рубащенко отримав своє подання на призначення суддею АП ВАКС, а розгляд кандидатури Дениса Коваленка знову відклали.

Що далі

Після завершення розгляду всіх кандидатур ВРП має внести президентові подання про призначення тих переможців конкурсу, щодо яких не встановлено обмежувальних обставин. Після цього президент видає відповідні укази, а кандидати, які раніше не обіймали посади судді, складуть присягу.

Співбесіди ще двох кандидаток — чинних суддів першої інстанції ВАКС Наталі Мовчан та Катерини Сікори не завершені, оскільки ВРП оголосила у них перерву. Ми розраховуємо на те, що ВРП буде діяти прозоро, не затягуватиме розгляд без достатніх підстав, а судді ВАКС отримають фахових та доброчесних колег. 

Ще троє кандидаток – Юлія Ретинська, Тетяна Троян та Ольга Певна – очікують рекомендацій ВККС, аби заповнити вакансії, які можуть утворитись у першій інстанції ВАКС через призначення чинних суддів до апеляції.

Як раніше регулювався процес реалізації арештованих активів

До 1 липня цього року порядок реалізації арештованих активів регулювався не одним актом, а одразу кількома постановами уряду. Серйозне оновлення цього процесу відбулося у листопаді 2023 року, коли забезпечили можливість проведення торгів на майданчиках Prozorro.Продажі.

Центральною фігурою процесу було не саме АРМА, а окремий організатор торгів — юридична особа, яку АРМА відбирало на конкурсних засадах за окремою процедурою (постанова № 558). Організатор отримував винагороду в розмірі 1% ціни продажу для активів в Україні і до 15% — для активів за кордоном. І саме він відповідав за підготовку лота, оцінку, зберігання та супровід торгів. 

Аукціон мав три послідовні етапи: перший — три раунди підвищення ціни в реальному часі; другий («повторний») — зі стартовою ціною 50% від першого; третій («повторний» за методом покрокового зниження, тобто голландський аукціон) — так само від 50% від початкової ціни. При цьому кількість кроків зниження ціни на третьому етапі окремо в Порядку не фіксувалася — вона визначалася регламентом роботи електронної торгової системи, тобто могла змінюватися адміністратором без внесення змін до постанови.

Строк підготовки торгів був виписаний як мінімальний — не менше ніж 15 календарних днів для нерухомості і не менше ніж 10 днів для швидкопсувного рухомого майна.

Коло осіб, яким заборонено купувати активи, спиралося на офіційний список держав FATF, поріг «10% і більше акцій резидента держави-агресора», а також стандартний перелік санкційних та офшорних обмежень. Прямої визначеної в порядку заборони для осіб, пов’язаних із власником активу, підозрюваним чи обвинуваченим у справі, не існувало — тобто фігурант провадження теоретично міг викупити власний актив через підставну особу.

Реалізація активів за кордоном вимагала конкурсного відбору закордонного організатора, і про обрання переможця цього конкурсу АРМА мало обов’язково інформувати Кабінет Міністрів, який ухвалював окреме протокольне рішення.

Що змінилось у реалізації арештованих активів

АРМА тепер самостійно є організатором торгів, а окремої конкурсно відібраної юридичної особи-організатора більше не існує.

З’явилася нова антикорупційна норма — заборона купівлі активу особами, пов’язаними з власником активу, підозрюваним чи обвинуваченим, з розгорнутим переліком ознак пов’язаності (за Податковим кодексом, Законом «Про запобігання корупції», Законом «Про акціонерні товариства»). Це закриває лазівку, яка в старому регулюванні була відкритою.

Визначено максимальний строк підготовки до торгів — не більше ніж 15 днів (для нерухомого майна) та 10 (для рухомого майна) — це може пришвидшити оборот активів.

Кількість кроків голландського аукціону на третьому етапі тепер прямо зафіксована в Порядку — 99 кроків, а не віддана на розсуд регламенту адміністратора.

Реалізація активів за кордоном спрощена — замість конкурсного відбору іноземного організатора й обов’язкового протокольного рішення Кабміну тепер є три чіткі способи реалізації без додаткової погоджувальної процедури. А саме: продаж компетентними органами іноземної держави, переміщення активу в Україну, інший спосіб за міжнародним договором.

У переліку «непокупців» держава-агресор доповнена прямою згадкою Республіки Білорусь, а критерій участі змінено з «10% акцій» на «власників істотної участі».

Відповідно сам процес реалізації торгів спрощено, його схематично можна зобразити так:

1. Оцінка й рішення — АРМА оцінює актив і ухвалює рішення про реалізацію.
2. Оголошення — публікується мінімум за 7 днів до торгів.
3. Реєстрація — учасники подають заявки, платять реєстраційний і гарантійний внески.
4. Перший аукціон — на підвищення ціни, 3 раунди по 3 хв, крок 1%.
5. Якщо не продано, то другий аукціон — стартова ціна вдвічі нижча, знову на підвищення.
6. Якщо не продано, то третій аукціон — голландський формат, ціна автоматично знижується (99 кроків).
7. Підписання протоколу й оплата — переможець платить протягом 5 днів.
8. Перехід права власності — після оплати; арешт слід додатково знімати через слідчого суддю.

Зони росту та ризикові моменти

Попри те, що прийнятий Порядок достатньо якісно врегульовує процедурні аспекти реалізації арештованих активів, залишаються окремі моменти, які потребують уваги. Частина з них виходить за межі самого Порядку і пов’язана із суміжними нормами законодавства. Інша частина — це питання, які неможливо остаточно врегулювати на етапі нормотворення і які проявляються лише в процесі практичного застосування, а тому потребують подальшого вдосконалення з урахуванням накопиченого досвіду.

Відсутність повідомлення власника і права на апеляцію проти рішення про реалізацію

Міжнародні стандарти продажу арештованих активів рекомендують, щоб власник і зацікавлені треті особи були повідомлені про рішення щодо реалізації та мали право оскаржити його в судовому порядку. У чинному законодавстві такого механізму немає, адже рішення АРМА про реалізацію активу оприлюднюється на офіційному веб-сайті АРМА, але це скоріше інформування широкого загалу, а не персональне повідомлення.

Ситуація ускладнюється тим, що сама правова підстава для реалізації — ухвала слідчого судді про передачу майна для реалізації, постановлена в порядку пункту 2 частини шостої статті 100 КПК України — на сьогодні не підлягає апеляційному оскарженню взагалі. Пленум Верховного Суду постановою №17 від 12.09.2025 вже звернувся до Конституційного Суду з поданням щодо неконституційності статей 309 і 392 КПК України саме в частині неможливості апеляційного оскарження такої ухвали.

Відтак варто проактивно вирішити цю проблему та передбачити можливість оскарження ухвал про передачу майна для реалізації.

Відсутність методології формування лотів

Прийнятий акт покладає розподіл активу на лоти на організатора (тепер — саму АРМА), не встановлюючи жодних критеріїв чи методології такого розподілу. Однак приклад реалізації земель на полонині Боржава (460 га та станції гірськолижного витягу, актив у справі Держінвестпроєкту) демонструє, до чого призводить нерегламентована дискреція (рішення на власний розсуд):

• актив тричі виставлявся на торги через трьох різних організаторів, оцінка при цьому послідовно знижувалася — з понад 1,067 млрд грн до 347,9 млн грн;
• лоти (245 + 208 + 41 земельна ділянка) формувалися на підставі листа САП, а обґрунтуванням АРМА слугувала загальна теза про «максимальну комерційну привабливість», без публічної методології чи критеріїв;
• попри повторні торги, зацікавленість покупців залишалася низькою аж до фінального успішного продажу — актив зрештою придбали особи, пов’язані з фігурантами первинної справи, однак АРМА не підписала протокол про продаж.

Оскільки саме структура і кількість лотів безпосередньо впливають на коло потенційних покупців, ринкову привабливість та підсумкову ціну, відсутність унормованого підходу до їх формування є системним ризиком — це питання залишене повністю на розсуд АРМА без жодних процедурних запобіжників чи вимог обґрунтування.

Відтак бажано на рівні внутрішніх актів АРМА визначити порядок розподілу активу чи активів на лоти, включно з критеріями об’єднання/поділу майна, вимогами до обґрунтування обраної конфігурації лотів і фіксацією цього обґрунтування в матеріалах, що супроводжують рішення про реалізацію.

Потреба в активному моніторингу реалізації активів

Кейс Боржави також показує цінність систематичного, а не реактивного контролю за перебігом торгів. Модуль аналітики Prozorro.Продажі дозволяє відстежувати в реальному часі саме ті показники, які в цьому кейсі стали проблемними post factum: кількість невдалих спроб торгів по одному й тому ж активу, динаміку зниження оціночної вартості між спробами, зміну організаторів та строки, що минають між ними.

Це також важливо з огляду на те, що у 2025 році в системі Prozorro.Продажі проведено 184 електронні аукціони з реалізації арештованих активів, з яких лише 41 успішний. При цьому у 2025 році до АРМА надійшло 33 ухвали про реалізацію активів, з них виконано лише 4. Усього у минулому році забезпечено реалізацію активів за 20 ухвалами.

Такі результати можуть бути повʼязані як зі складністю попереднього порядку реалізації (потрібно було спершу відібрати на конкурсних засадах юридичну особу – організатора торгів), так і з тим, що не всі активи, які передавалися на реалізацію, були привабливими для покупців, зокрема, через те, у яких лотах вони продавалися.

Відтак слід забезпечувати регулярне відстеження реалізації активів, щоб реагувати на потенційні проблемні кейси до завершення продажу, а не після нього, коли повернення ускладнене.

Висновки та рекомендації

Прийнята постанова — якісний крок у реформуванні механізму реалізації арештованих активів. Також нею врахували значний масив напрацьованих міжнародних стандартів у частині прозорості торгів і запобігання конфлікту інтересів. Базова механіка аукціонів при цьому залишилася стабільною, що знижує ризики перехідного періоду.

Разом з тим, ухвалення цього акта — це початок, а не завершення роботи над процесом реалізації активів. Частина виявлених проблем виходить за межі самого підзаконного акта і потребує змін на рівні закону. Інша частина — розподіл активів на лоти, якість і швидкість реалізації на практиці — не піддається вичерпному регулюванню наперед і проявляється лише в конкретних кейсах.

Для посилення вказаних процесів можемо рекомендувати:

• Верховній Раді та Кабінету Міністрів — відреагувати на конституційне подання щодо права оскарження ухвал про передачу майна на реалізацію через внесення відповідних змін до КПК України;
• АРМА — унормувати внутрішніми актами методологію формування лотів, щоб виключити повторення ситуацій зі знеціненням активів.

Відтак ключове на цьому етапі — не лише в точкових законодавчих доопрацюваннях, а й у необхідності систематичного відстеження практики застосування нового Порядку. 

Важливі нюанси рішень ВП ВС

Велика Палата у справі судді Бурхана вказала, що хоч інформацію з протоколів НСРД можна використовувати в дисциплінарному провадженні, водночас вона не може бути готовим висновком, а мусить пройти ретельну оцінку від ВРП.

Верховний Суд також пояснив, що для дисциплінарної справи важливий не вид доказу (зокрема й інформація, що міститься в протоколах НСРД), а справедлива процедура використання таких даних. ВРП повинна самостійно й незалежно оцінити такі матеріали та встановити, чи підтверджують вони саме дисциплінарний проступок, навіть до завершення кримінального провадження, у якому здобуто дані НСРД.

Водночас у згаданому рішенні ВС є важливий запобіжник від неправомірного притягнення до дисциплінарної відповідальності на підставі матеріалів НСРД. ВРП може притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності до завершення кримінальної справи, якщо є очевидні, чіткі й переконливі ознаки поведінки, несумісної зі статусом судді, і при цьому не встановлено свавілля, політичного чи іншого переслідування, а право на захист дотримано. 

Так за результатами дисциплінарної справи 22 червня ВРП звільнила суддю ОАСК Богдана Саніна — одного з ключових фігурантів справи «плівок ОАСК». На НСРД щодо нього правоохоронці зафіксували розмови, де він обговорював судові справи поза процесом, узгоджував позиції з іншими людьми та фактично допускав сторонній вплив на ухвалення рішень. Звільнили його через таку поведінку, бо вона несумісна зі статусом судді.

Однак, якщо ж залишаються розумні сумніви, вони мають тлумачитися на користь судді — у такому разі ВРП повинна зупинити дисциплінарне провадження до винесення вироку або відмовити у притягненні до відповідальності.

Як це вплине на дисциплінарні провадження щодо суддів

Після цих постанов аргумент про те, що матеріали НСРД нібито взагалі не можуть використовуватися в дисциплінарному провадженні, матиме значно меншу перспективу. Суддям, які оскаржують рішення ВРП, доведеться доводити конкретні порушення процедури, а не незаконність використання таких матеріалів загалом.

Для ВРП ці рішення також є орієнтиром, адже крім загального дозволу використовувати матеріали НСРД, Рада має уникати формального посилання на них без належної оцінки та обґрунтування.

Отже, постанови Великої Палати стабілізують практику ВРП у справах, де використовуються матеріали НСРД. Вони зменшують ризик масового перегляду вже ухвалених рішень ВРП, але водночас залишають суддям реальні процесуальні запобіжники від свавільного використання матеріалів кримінальних проваджень та тиску на них.

Віталіна Гаркава, завідувачка сектору публічних закупівель Виконавчого комітету Боярської міської ради 

Коли юридичний відділ попросив проаналізувати всі договори з додатковими угодами, укладені з 2021 року, Віталіна одразу зрозуміла: легко не буде. Йшлося про 300–400 контрактів. До навчання з BI Prozorro вона вже користувалася аналітичним модулем для моніторингу цін і пошуку необхідної інформації про закупівлі. Утім, як зізнається сама, знайомство з інструментом було поверхневим. Завдання від юридичного відділу змусило шукати нові підходи. Переглянути кілька сотень договорів вручну, знайти всі додаткові угоди та проаналізувати зміни означало витратити щонайменше два-три тижні роботи.

Рішення знайшлося під час навчання. На вебінарі Віталіна розповіла про своє завдання і запитала, чи можна виконати його за допомогою BI Prozorro. Відповідь виявилася несподівано простою — так.

«Пані Ірина буквально за 10–15 хвилин показала, як це можна зробити за допомогою BI Prozorro. Чесно кажучи, я була в захваті. Робота, на яку я морально вже закладала два-три тижні, раптом стала значно простішою. Мені залишилося лише зробити аналітику й описати результати», — згадує вона.

Саме тоді Віталіна вперше по-справжньому відчула практичну цінність BI Prozorro. 

Утім, учасниця навчання зізнається, що розібратися з інструментом вдалося не одразу. Найбільше труднощів виникало з фільтрами: варто було помилитися на одному кроці — і потрібні дані зникали. Тож доводилося повертатися до записів занять і крок за кроком повторювати все спочатку. Саме так поступово прийшло розуміння логіки роботи модуля.

Та найбільшим відкриттям для неї стала не економія часу, а можливість подивитися, як працюють інші громади. Саме це вона вирішила зробити під час домашнього завдання: дізнатися, що вони закуповують, скільки договорів укладають, як часто змінюють їхні умови та які закупівлі скасовують. 

«Я багато дізналася про роботу інших громад і про помилки, яких вони припускалися. Це корисно, тому що дозволяє не наступати на ті самі граблі у власній роботі», — розповідає Віталіна.

Згодом вона почала дивитися на закупівлі інших громад по-новому. На її думку, закупівлі часто можуть розповісти про громаду більше, ніж будь-які звіти. Достатньо подивитися, на що витрачають кошти, щоб зрозуміти її пріоритети — ремонти доріг, розвиток інфраструктури чи інші проєкти.

Також Віталіна використовує інструмент і для пошуку ризиків у закупівлях. За її словами, в умовах постійних перевірок з боку Держаудитслужби та інших контролюючих органів замовники мають працювати на випередження — самостійно аналізувати договори й виявляти моменти, які можуть викликати питання під час моніторингів.

«Ми повинні самі себе перевіряти ще до того, як до нас прийде зовнішній моніторинг. Маємо бачити свої ризики й виправляти їх завчасно», — каже Віталіна.

Оксана Каракай, головна спеціалістка облікового фінансового відділу Кам’янської міської ради

«А я б навіть не звернула увагу на це питання». Саме така думка нерідко виникає в Оксани Каракай, коли вона переглядає моніторинги Держаудитслужби та аналізує зауваження аудиторів до закупівель інших замовників.

Працюючи в Кам’янській міській раді, вона регулярно стежить за закупівлями не лише своєї громади, а й інших організацій. Особливий інтерес викликають саме моніторинги: які закупівлі потрапляють під них, які порушення знаходять аудитори та на що звертають увагу під час аналізу документів. Після навчання з BI Prozorro Оксана почала дивитися на такі моніторинги значно уважніше. Тепер багато зауважень аудиторів вона сприймає як підказки для власної роботи та можливість вчасно помітити ризики. 

«Коли бачу якісь зауваження чи запитання аудиторів, одразу аналізую, чи може подібна ситуація виникнути в нас», — розповідає вона.

Ще кілька місяців тому Оксана знала про існування BI Prozorro лише поверхово. Вперше вона познайомилася з модулем під час одного з тренінгів, де учасникам показували як аналізувати ціни. Тоді їй вдалося розібратися лише з одним розділом, але вона зрозуміла, що можливостей у системі значно більше. Тому й вирішила пройти навчання від TI Ukraine. Каже, найбільше допомогли практичні завдання. Саме під час їх виконання вона поступово розібралася з інтерфейсом і логікою роботи BI Prozorro.

Практичну користь від модуля Оксана відчула майже одразу. Їй потрібно було сформувати перелік договорів за рік. Раніше для цього доводилося збирати інформацію вручну, звіряти дані з власними таблицями та перевіряти, чи нічого не пропущено. У BI Prozorro це завдання вдалося виконати значно швидше.

«Спочатку довелося трохи розібратися, але як тільки я зрозуміла, як це працює, одразу отримала готову таблицю. Це дуже швидко, просто супершвидко», — згадує Оксана.

За її словами, на роботу з модулем пішло приблизно двадцять хвилин. Раніше на підготовку такої вибірки могла піти щонайменше половина дня.

«Треба було все зібрати, перевірити й оформити. А тут за кілька кліків я отримала зведену інформацію за весь рік по всіх договорах», — каже вона.

На думку Оксани, сьогодні вміння працювати з відкритими даними та аналітичними інструментами стає дедалі важливішим для органів місцевого самоврядування. Водночас за її спостереженнями, далеко не всі готові освоювати нові інструменти та змінювати звичні підходи до роботи.

Головну перевагу BI Prozorro вона пояснює просто: це великий масив інформації, який уже впорядкований і зібраний в одному місці. Замість того щоб годинами шукати потрібні дані вручну, це можна зробити швидко за допомогою інструмента, ще й проаналізувати там само.

Ще донедавна вона сама шукала потрібні закупівлі на порталі Prozorro, переглядала десятки сторінок і витрачала на це чимало часу. Сьогодні більшість таких завдань вирішуються значно швидше. Саме тому тим, хто лише починає працювати з BI Prozorro, Оксана радить не боятися витратити час на навчання, адже це ніщо, порівняно з часом, який ці знання допоможуть зекономити.

Наталія Костенко, головна спеціалістка відділу цифрової трансформації, інформаційної політики та прозорості Шептицької міської ради

Для Наталії Костенко навчання з BI Prozorro не було знайомством з інструментом з нуля. Вона давно працює з BI-модулями та використовує їх для аналізу роботи громади. Втім, навчання допомогло по-новому подивитися на можливості аналітики. 

«Головна користь у тому, що ми бачимо всю картину одразу», — каже Наталія.

За її словами, уповноважена особа зазвичай аналізує окрему закупівлю чи тендер. Натомість BI Prozorro дозволяє побачити закупівлі всієї громади — від виконавчого комітету до комунальних підприємств. Такий підхід допомагає не лише аналізувати дані, а й знаходити ризики та ухвалювати рішення на їх основі.

Коли Наталія Костенко показала BI-інструменти працівникам земельного відділу Шептицької міської ради, їхня реакція була доволі емоційною. За кілька хвилин система сформувала вибірку даних, на підготовку якої раніше могли витрачати години.

«Вони були вражені, що за хвилину ми можемо отримати повну вибірку за будь-який період», — згадує Наталія.

Після навчання Наталія почала активніше використовувати модуль для аналізу найбільших постачальників. Це допомагає її швидко побачити, з якими компаніями найчастіше працюють комунальні підприємства та виконавчий комітет. 

«Таким чином ми бачимо масштаби закупівель, масштаби участі компаній у закупівлях і робимо для себе висновки», — пояснює Наталія.

На її думку, найбільша цінність аналітичних інструментів полягає в тому, що вони допомагають громадам працювати прозоріше, швидше приймати рішення та ефективніше використовувати обмежені кадрові ресурси.

«Раніше багато інформації доводилося збирати вручну. Тепер ми можемо бачити всю систему цілком і приймати рішення на основі даних», — каже Наталія.

Саме тому вона переконана: аналітичні інструменти вже давно перестали бути додатковою опцією для громад. Сьогодні це один із ключових інструментів управління.

Історії трьох громад різні. Для когось BI Prozorro став способом швидше працювати з договорами, для когось — інструментом пошуку ризиків, а для когось — можливістю побачити всю систему закупівель громади. Але всі учасниці навчання говорять про одне: аналіз даних перестає бути додатковою навичкою і поступово стає необхідною частиною роботи органів місцевого самоврядування.

Почати своє знайомство з BI Prozorro представниках міських рад або інших ОМС радимо з циклу відеолекцій «Як управляти закупівлями».

 

Цей матеріал став можливим за підтримки Програми MATRA Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Який стан прийняття підзаконних актів для роботи АРМА

Загалом підзаконні акти, необхідні для повноцінного функціонування реформи АРМА, охоплюють такі категорії: 

• інституційні та організаційні питання; 
• питання підзвітності та громадського контролю; 
• ідентифікація та прийняття активів в управління; 
• відбір управителів активами; 
• закупівля послуг управителів; 
• управління активами та контроль за ним; реалізація активів; 
• ведення Єдиного державного реєстру арештованих активів (ЄДРАА).

Станом на другу половину червня 2026 року прийнято майже всі підзаконні нормативні акти, не оновлено лише порядок реалізації арештованих активів.

Затверджена у червні Методика є одним із базових елементів нової регуляторної архітектури АРМА. Цей нормативний акт регулює процедуру аналізу арештованого активу для визначення можливості здійснювати ефективне управління ним, а також формує «вхідний фільтр» для всього подальшого управлінського процесу: без позитивного висновку АРМА актив не може бути переданий в управління Агентства.

Як було раніше

До набрання чинності законом про реформу АРМА окремої законодавчої норми про ідентифікацію активів та підзаконного акта, що регулював би процедуру ідентифікації активу, не існувало. Стаття 18-1 Закону, яка запровадила інститут ідентифікації, є абсолютно новим положенням. 

До реформи діяла процедура, коли Агентство надавало письмові роз’яснення щодо можливості забезпечення ефективного управління активом та збереження його економічної вартості. Однак спільні накази ОГП та АРМА щодо форми звернення за розʼясненням так і не були затверджені, а порядок оцінки Агентством можливості ефективного управління активом не був урегульований на рівні постанови Кабміну.

Це призводило до таких негативних наслідків: 

• АРМА фактично приймало в управління, «що дають»: ухвала слідчого судді про передачу активу в управління слугувала єдиною та достатньою підставою, й Агентство не мало формального механізму попередньо оцінювати, чи зможе воно здійснювати управління конкретним активом ефективно. Через це в Агентстві накопичувалися передані в управління активи, організувати фактичне управління якими не було можливості;
• закон та підзаконні акти не передбачали обов’язкового виїзду АРМА для огляду активу до його прийняття. Відтак активи могли передаватися в управління без належної фіксації їхнього фактичного стану, що породжувало ризики подальших спорів між прокурором і Агентством та робило неможливим повноцінно спланувати управління;
• закон не зобов’язував АРМА порівнювати варіанти управління та реалізації або оцінювати економічний потенціал активу ще до прийняття рішення про спосіб управління ним;
• взаємодія між прокурорами та АРМА на стадії, що передувала прийняттю активу в управління, мала ситуативний та неформалізований характер. На практиці це призводило до передачі активів із неповними або суперечливими відомостями.

Які зміни деталізує прийнята методологія 

Закон про реформу АРМА запровадив якісно нову модель — обов’язкову процедуру ідентифікації як передумову прийняття активу в управління, а прийнята Кабміном постанова деталізує її на рівні підзаконного регулювання. 

Ключові новації такі:

• Ідентифікація як обов’язковий «вхідний фільтр». АРМА здійснює управління лише тими арештованими активами , щодо яких підготовлено позитивний висновок за результатами ідентифікації (ч. 1 ст. 18-1 Закону). Тим самим уперше законодавчо закріплено право Агентства попередньо оцінити спроможність ефективного управління активом;
• стандартизована процедура звернення прокурора. Методика чітко визначає перелік документів, якими прокурор супроводжує звернення (правовстановлюючі документи, звіт про оцінку, технічні характеристики, фото- та відеоматеріали), та встановлює умову їх подання — «у разі наявності та за можливості без заподіяння шкоди для кримінального провадження». Це забезпечує баланс між потребою АРМА в інформації та інтересами слідства;
• обов’язкове фізичне обстеження активу. Методика вказує на необхідність обов’язкового виїзду фахівців АРМА на місце фактичного знаходження активу — для огляду, документування стану та фото- і відеофіксації. Доручення Міжрегіональним територіальним управлінням (МТУ) АРМА щодо прийняття активу в управління має бути видане не пізніше наступного робочого дня з дня отримання звернення — ця норма дисциплінує центральний апарат і унеможливлює затягування початку процедури;
• комплексний аналіз економічного потенціалу. На підзаконному рівні закріплено вимогу визначати оптимальний спосіб управління через порівняльний аналіз: АРМА зобов’язане зіставити очікувані доходи від управління з витратами на зберігання та обслуговування активу. Це формує основу для обґрунтованого вибору стратегії роботи з активом;
• чіткі строки з механізмом продовження. Встановлено базовий 10-денний строк для надання висновку з можливістю продовжити його до 20 робочих днів за наявності підстав — за умови письмового повідомлення прокурора протягом 5 робочих днів. Це усуває попередню невизначеність щодо тривалості процедури;
• особливий режим для зони бойових дій. Методика запроваджує новий виняток — мораторій на ідентифікацію активів, розташованих на тимчасово окупованих або охоплених бойовими діями територіях. Це усуває попередню невизначеність щодо таких активів і прив’язує відновлення їх ідентифікації до офіційного переліку Мінрозвитку.

На що слід звернути увагу при реалізації цього порядку

Попри явну прогресивність запровадженого регулювання, практична його реалізація може продемонструвати окремі недоліки, які слід фіксувати та оперативно усувати внесенням змін до відповідних нормативних актів. Разом із тим, наразі залишаються деякі питання, які були завчасно відомі ще при прийнятті змін до закону про АРМА. 

Неузгодженість із КПК України

Одним із ключових системних ризиків залишається невідповідність між новою процедурою ідентифікації, запровадженою Законом про реформу АРМА, і чинною редакцією КПК України. Стаття 100 КПК досі не містить вимоги про отримання позитивного висновку АРМА як обов’язкової передумови для звернення прокурора до слідчого судді з клопотанням про передачу активу в управління. Фактично КПК і надалі дозволяє прокурору ініціювати передачу активу до АРМА, минаючи процедуру ідентифікації, що суперечить логіці оновленого Закону.

Крім того, ч. 6 ст. 100 КПК не відображає нових підстав для реалізації активів, запроваджених Законом № 4503-IX, а діючий механізм повідомлення АРМА (ч. 7 ст. 100) залишається в статті, яка тепер логічніше регулювалася б у ст. 175 КПК — як елемент виконання ухвали про арешт. Відсутність у КПК кореспондуючих обов’язків прокурора щодо строків реагування на висновок АРМА та на повідомлення про неможливість зберігати економічну вартість активу створює певну колізію, яка на рівні практики може вирішуватись на користь спеціальних норм, які містяться у профільному законі.

Відсутність наслідків після негативного висновку АРМА

Методика детально регламентує процедуру ідентифікації та підготовки висновку Агентства про можливості управляти активом. Водночас вона жодним чином не визначає правових наслідків для випадків, коли АРМА офіційно констатує: ефективно управляти цим  активом неможливо.

Що відбувається з активом далі? Хто і в який строк зобов’язаний реагувати? Чи може прокурор звернутися повторно? Ці запитання залишаються без відповіді, оскільки АРМА не може у таких випадках приймати актив до управління, а якщо слідчий суддя все ж постановить відповідну ухвалу, вона не відповідатиме вимогам спеціальної норми – ст. 18-1 Закону про АРМА.

Висновки та рекомендації

Прийнята урядом постанова є важливим кроком у побудові системного підходу до визначення спроможності АРМА ефективно управляти конкретними активами. Вона закриває одну з ключових прогалин у підзаконному регулюванні реформи АРМА, формалізуючи процедуру ідентифікації, яка раніше або була відсутня взагалі, або існувала лише у фрагментарному вигляді.

Водночас, щоб усунути потенційні проблеми у правозастосуванні, разом із системним моніторингом виконання підзаконних нормативних актів варто врахувати такі наші рекомендації.

1.Необхідно привести процесуальний кодекс у відповідність до нової моделі взаємодії прокурора та АРМА. Для цього потрібно внести зміни до КПК України (ст. 100 та ст. 175), зокрема:

• у частині шостій статті 100 узгодити із положеннями закону про АРМА перелік підстав для передачі речових доказів в управління Агентством (а також їх реалізації);
• перенести до статті 175 КПК положення про обов’язок прокурора надсилати копію ухвали про арешт майна та звернення до АРМА щодо можливості передачі активу в управління не пізніше наступного робочого дня після її постановлення — разом із вимогами до змісту звернення та переліку документів, що додаються;
• закріпити в статті 175 обов’язок прокурора звертатися до слідчого судді (суду) з клопотанням про передачу майна в управління АРМА не пізніше трьох днів з дня отримання позитивного висновку — за умови відсутності письмової згоди власника;
• визначити обов’язок прокурора звертатися до слідчого судді або суду з клопотанням про зміну способу управління активом або вжиття інших заходів. При цьому передбачити на такі дії строк не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання від АРМА інформації про обставини, що роблять неможливим збереження економічної вартості активу.

 

2. Врегулювати наслідки негативного висновку АРМА. На рівні окремого акта або змін до чинного регулювання слід визначити порядок дій прокурора після отримання негативного висновку, а також можливість повторного звернення після усунення підстав для відмови.

 

3. АРМА потрібно розробити внутрішній регламент (стандартну операційну процедуру) для працівників центрального апарату та МТУ АРМА, який у хронологічній послідовності відображатиме всі дії щодо арештованих активів  — з прив’язкою до конкретних положень нормативного регулювання. Такий документ усуне операційну невизначеність та мінімізує ризик різного трактування однотипних ситуацій.