Як є зараз?

Наразі чинний КПК України, зокрема ч. 3 ст. 233, так урегульовує процес «легалізації» невідкладного обшуку:

• власник чи володілець обшукуваного житла або іншого володіння не бере участі у розгляді клопотання про невідкладний обшук;
• не допускається апеляційне оскарження ухвал про дозвіл або відмову у наданні дозволу на невідкладний обшук;
• не деталізовано, протягом якого строку слідчий та прокурор повинні подати клопотання про надання дозволу на проведений невідкладний обшук;
• не передбачено спеціального строку повернення вилученого під час невідкладного обшуку майна — у разі відмови в його подальшій легалізації.

Крім цього, у ст. 214 КПК України про підстави та початок досудового розслідування передбачено, що кримінальні провадження розпочинаються за будь-якими заявами про вчинення  кримінального правопорушення — відмова у прийнятті такої заяви не допускається.

Що пропонують змінити?

Альтернативний законопроєкт №15488-3, підтриманий нардепами у першому читанні, пропонує такі оновлення щодо невідкладного обшуку:

• власнику чи володільцю обшукуваного житла або ж іншого володіння надається можливість брати участь у розгляді клопотання про невідкладний обшук;
• надається можливість апеляційного оскарження ухвал про дозвіл або відмову у наданні дозволу на невідкладний обшук;
• встановлюється 72-годинний строк на подання слідчим чи прокурором клопотання про невідкладний обшук до слідчого судді та 3-денний строк на його розгляд;
• врегульовується, що тимчасово вилучене майно під час невідкладного обшуку повертається після непогодження прокурором клопотання про такий обшук або відмови слідчого судді у наданні дозволу на такий обшук;

Також автор документа нардеп Сергій Іонушас пропонує надати право слідчим та прокурорам відмовляти у відкритті кримінального провадження, якщо в заяві недостатньо відомостей про вчинене кримінальне правопорушення.

Які переваги альтернативного законопроєкта №15488-3?

Врегулювати невідкладні обшуки пропонується одразу в п’яти законопроєктах, чотири з яких альтернативні — це підтверджує нагальність проблеми. Вони показують два різні підходи до змін: одні намагаються посилити гарантії наступного судового контролю, але одночасно створюють нові ризики для ефективності розслідування (№15488) та допустимості доказів (№15488-1 та №15488-2); інші виходять далеко за межі предмета основного законопроєкту (№15488-4). 

Рішення Комітета ВРУ з питань правоохоронної діяльності підтримати альтернативний законопроєкт №15488-3 авторства Сергія Іонушаса в першому читанні з доопрацюваннями на пдіставі ст. 116 Закону України «Про Регламент Верховної Ради»  є правильним рішенням

Він містить саме ті процесуальні механізми — участь особи в наступному судовому контролі та апеляційний перегляд — відсутність яких була одним із центральних застережень до основного законопроєкту №15488. 

Хоча деякі його положення також потребують коригування, ця версія є найкращою основою для якісних змін до інституту судового контролю за невідкладними обшуками. Вона прямо реагує на ключову проблему основного проєкту та надає володільцю майна право брати участь у розгляді клопотання про дозвіл на проведений обшук.

Крім цього, законопроєкт №15488-3 в порівнянні з основним законопроєктом системніше підходить до повернення тимчасово вилученого майна під час невідкладного обшуку, адже наразі жодних підстав для повернення такого майна в КПК України не передбачено. Законопроєкт же пропонує, що вилучене майно в ході невідкладного обшуку повертатиметься за постановою прокурора або ухвалою суду про відмову в дозволі на такий обшук.

Які ризикові положення слід вилучити з альтернативного законопроєкту?

Альтернативний законопроєкт Сергія Іонушаса №15488-3 має достатньо позитивних нововведень, які підвищують якість контролю за невідкладними обшуками та оглядами, а також за повернення тимчасово вилученого майна під час таких обшуків чи оглядів. Передусім позитивної оцінки заслуговує надання володільцю такого майна можливості брати участь у засіданні під час розгляду дозволу на невідкладний обшук чи огляд. 

Проте сам законопроєкт має деякі недоліки та упущення, які, на наш погляд, слід виправити.

1. Апеляційне оскарження ухвал про невідкладний обшук чи огляд

Одним із найкритичніших застережень до альтернативного проєкту закону №15488-3 є відкриття можливості в апеляційному порядку оскаржувати ухвали про дозвіл або відмову у наданні дозволу на невідкладний обшук чи огляд.

Дійсно, ще з у 2006 року ЄСПЛ у справі «Пантелеєнко проти України» фіксував за Україною порушення статті 13 Конвенції з прав людини через відсутність у володільця обшукуваного майна національного інструменту захисту від порушення права на повагу до житла, гарантованого статтею 8 Конвенції. Найактуальніші застереження з цього питання ЄСПЛ виклав у 2025 році у справі «Корнієць та інші проти України», де зазначено, що національне (українське) законодавство не надає можливості власнику чи користувачу майна взяти участь у розгляді клопотання про дозвіл на вже проведений (невідкладний) обшук чи огляд.

Науковці вважають, що перевірка законності та обґрунтованості такого обмеження під час майбутніх судових стадій процесу може й не стати ефективним засобом відновлення порушених прав, через що об’єктивно необхідно застосувати оперативний механізм здійснення такої перевірки.

Альтернативний законопроєкт №15488-3 дійсно виправляє цей недолік, прямо надаючи право особі, в житлі чи іншому володінні якої було проведено обшук і огляд, брати участь у розгляді клопотання слідчого або прокурора про дозвіл на проведення невідкладного обшуку чи огляду.

Разом з цим автор проєкта пропонує також надати можливість апеляційного оскарження ухвал про дозвіл на обшук чи огляд та ухвал про відмову в дозволі на такі заходи. 

Пропозиції з надання права на таке апеляційне оскарження уже містилися у деяких попередніх законопроєктах, зокрема під №13599. Однак така пропозиція видається передчасною та має ризик перевантаження апеляційних судів, а також загрожує створенням нерівних умов для володільців майна, яке обшукували в звичайному порядку — на підставі ухвали суду.

Крім цього, особи, у яких проводили невідкладний обшук, за цим законопроєктом і так будуть наділені правом представити свою позицію перед слідчим суддею, тобто цим буде запроваджений національний інструмент захисту від порушення права на повагу до приватності.

Тому з альтернативного законопроєкта слід виключити можливість апеляційного оскарження ухвал про дозвіл або відмову у наданні дозволу на невідкладний обшук чи огляд.

2. Наслідки пропуску строку отримання дозволу на невідкладний обшук чи огляд

Одна з найбільш доречних пропозицій альтернативного проєкту закону №15488-3 — запровадити чіткий строк на подання слідчим чи прокурором клопотання про надання дозволу на проведення невідкладного обшуку після його проведення. 

Пропонується встановити, що таке клопотання подається не «невідкладно», а не пізніше 72 годин з моменту проведення відповідної слідчої дії.

Аналіз судової практики та наукового доробку свідчить, що сторона обвинувачення після проведення таких невідкладних слідчих дій не завжди так само невідкладно звертається до слідчого судді із клопотанням про надання дозволу на їх проведення. Так, у одній зі справ слідчий звернувся до слідчого судді з клопотання про дозвіл на невідкладний обшук лише через 5 днів після проведеного обшуку. При цьому у тексті рішення відсутнє обґрунтування, чому слідчий не мав можливості зробити це «невідкладно», ба більше, йшлося про справу про незаконне поводження зі зброєю.

Верховний Суд постановою у справі №466/525/22 вказав: «довільне виконання правила про невідкладний ретроспективний судовий контроль, тобто з пропуском строку, що був об`єктивно для цього потрібен, не відповідає критерію «невідкладності», якщо наявні в матеріалах кримінального провадження обставини не свідчать про об`єктивні й нездоланні перешкоди звернутися з відповідним клопотанням якнайшвидше, та є порушенням приписів ч. 3 ст. 233 КПК».

Як стверджують науковці, така практика, як правило, залишається поза належною процесуальною оцінкою слідчих суддів, що фактично призводить до легалізації результатів обшуку з порушенням вимог закону.

Однак саме собою встановлення 72-годинного строку не може дисциплінувати сторону обвинувачення, оскільки за його пропуск не настає жодних негативних наслідків. Фактично нова норма про строк матиме декларативний характер.

У зв’язку з потребою забезпечити якнайшвидший ретроспективний судовий контроль за втручанням у право на повагу до приватного і сімейного життя необхідно встановити, що подання клопотання з пропуском строку має бути підставою для повернення такого клопотання, якщо сторона обвинувачення не доведе існування об’єктивних і нездоланних перешкод для своєчасного звернення.

3. Початок досудового розслідування на підставі заяви

Дискусії навколо безумовного обов’язку слідчого або прокурора прийняти заяву про вчинення кримінального правопорушення і почати розслідування точаться не перший рік. З одного боку його скасування розвантажить органи досудового розслідування від потреби реєструвати та потім закривати кримінальні провадження, розпочаті на підставі абсолютно беззмістовних заяв. З іншої — почастішають випадки необґрунтованих відмов у початку розслідування за реальними фактами кримінальних правопорушень.

Статистика Державної судової адміністрації також демонструє, що за 2025 рік слідчі судді з 42270 поданих скарг на відмову у реєстрації кримінальних проваджень 25066 разів визнавали, що правоохоронці неправомірно відмовилися зареєструвати провадження, і лише у 8662 випадках визнали відмову небезпідставною.

Дійсно, статистика з одного боку доводить, що кількість безпідставних відмов слідчих та прокурорів приймати заяву переважає над обґрунтованими, однак з іншого боку вона підтверджує якість судового контролю за цим питанням.

Автори пропонують розвантажити правоохоронні органи, створивши попередній фільтр, за яким слідчий та прокурор будуть перевіряти заяву на наявність у ній «обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення». Законопроєкт також пропонує дати пояснення, що заява повинна мати: «достатню сукупність відомостей, які дають змогу слідчому, дізнавачу, прокурору зробити обґрунтований висновок про наявність у діях або бездіяльності особи суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом України».

І загалом така пропозиція заслуговує на підтримку, однак критерії відсіювання заяв видаються надміру жорсткими. Буквальне сприйняття цих положень означає, що реєструватися буде лише та заява, у якій чітко розписано увесь склад кримінального правопорушення, що нереалістично для середньостатистичних громадян.

Більш доречною є пропозиція, щоб у заяві містилися дані, які дають змогу слідчому та прокурору зробити обґрунтований висновок про наявність саме події кримінального правопорушення, а не всіх елементів складу злочину.

Тож слід передбачити, що заява про кримінальне правопорушення реєструється у разі, якщо у ній обґрунтовано наявність події правопорушення, оскільки доведення наявності ознак складу, а це, зокрема, умисел особи на вчинення кримінального правопорушення, може стати надмірним тягарем для потерпілого чи заявника.

Чого варто уникати при доопрацюванні законопроєкта №15488-3?

Важливо, щоб після прийняття альтернативного законопроєкта №15488-3 за основу при доопрацюванні у його зміст не потрапили проблемні пропозиції  основного та інших альтернативних законопроєктів.

Зокрема ідеться про передбачений в основному законопроєкті №15488 обов’язок для прокурора обов’язково вказувати в постанові про проведення невідкладного обшуку такі дані:

• відомості про «конкретне, індивідуально визначене майно, щодо якого у кримінальному провадженні зібрано достатньо доказів, які дають обґрунтовані підстави вважати, що таке майно має або може мати ознаки речового доказу»;
• реальність «конкретної та безпосередньої загрози знищення, пошкодження або втрати» такого майна;
• неможливість отримати ухвалу слідчого судді про дозвіл на проникнення до житла чи іншого володіння особи через ризик втрати такого майна.

Такі зміни можуть нівелювати значення «невідкладності» обшуку чи огляду, ускладнивши його проведення, що зрештою також збільшить ризик знищення майна, зокрема доказів.

Альтернативний законопроєкт №15488-1 Сергія Власенка також має суттєві ризики. Майже будь-яке відходження від вимог проведення невідкладного обшуку незалежно від його характеру та істотності пропонується пов’язувати з недопустимістю всіх безпосередньо і похідно отриманих доказів. Верховний Суд неодноразово наголошував, що «не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону зумовлює недопустимість доказу … для визнання доказу недопустимим на підставі ч. 1 ст. 87 КПК суд повинен указати, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу». Запропоновані зміни можуть спричинити ситуації, коли кримінальні провадження будуть закриватися або особи будуть виправдовуватися виключно через незначні формальні порушення.

Законопроєкт №15488-2 Антоніни Славицької та Олександра Ткаченка у частині невідкладного проникнення переважно відтворює основний проєкт, а тому зберігає його ключові проблеми, серед яких вимога щодо конкретного, індивідуально визначеного майна. Одночасно він пропонує значно ширші зміни до КПК: застосовувати загальні засади кримінального провадження при прогалинах у законі виключно в інтересах сторони захисту, що може порушити системність цих засад і принцип змагальності. А також визнавати недопустимим будь-який доказ, отриманий із порушенням процесуального порядку, незалежно від характеру та істотності порушення. Це перекручує підхід змістовної оцінки недопустимості доказів, який наразі підтримується, у тому числі Верховним Судом.

Законопроєкт №15488-4 Григорія Мамки виходить далеко за межі питання невідкладних обшуків: він одночасно змінює повноваження прокурора позбавляючи його права проводити слідчі дії, правила проведення слідчих і негласних слідчих дій, тимчасовий доступ, початок досудового розслідування та інші інститути КПК. 

Тож при доопрацюванні основного законопроєкт слід уникати ризикових положень, передбачених у законопроєктах №15488, №15488-1, №15488-2, №15488-4.

Висновки

Інститут невідкладних обшуків уже не перший рік потребує реформування, і законопроект №15488-3 зможе стати хорошою основою для виправлення найкритичніших прогалин, на які зокрема звертав увагу ЄСПЛ.

Тож Transparency International Ukraine підтримує прийняття законопроєкта №15488-3 в другому читанні за умови його доопрацювання. Під час його доопрацювання відповідно ст. 116 Закону України «Про Регламент Верховної Ради» необхідно врахувати наші рекомендації:

• виключити можливість апеляційного оскарження ухвал про дозвіл або відмову у наданні дозволу на невідкладний обшук чи огляд;
• встановити, що подання клопотання з пропуском строку має бути підставою для відмови у задоволенні клопотання про проведення обшуку, якщо сторона обвинувачення не доведе існування об’єктивних і нездоланних перешкод для своєчасного звернення;
• передбачити, що заява про кримінальне правопорушення реєструється у разі, якщо у ній обґрунтовано наявність події правопорушення, а не всього складу правопорушення;
• уникати ризикових положень, передбачених у законопроєктах №15488, №15488-1, №15488-2, №15488-4.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

«Повернись живим»

За інформацією фонду, станом на 15 жовтня 2026 року він отримав за угодами про визнання винуватості понад 275 млн грн (275 412 872,21 грн).

За періодами розподіл надходжень був такий:

• за 2024 рік – 32 000 000,00 грн;
• за 2025 рік – 67 540 741,00 грн;
• з 1 січня по 15 жовтня 2026 року – 175 872 131,21 грн.

У відповіді фонд також зазначив, що він не отримував на виконання таких угод майна, майнових прав або криптоактивів.

Щодо використання грошей «Повернись живим» окремо описав уже передану допомогу та закупівлі, які ще тривають.

За даними фонду, 214 854 555,07 грн використали на закупівлю та передачу військовим обладнання й інших засобів за трьома напрямами:

• 81 718 129,61 грн – на забезпечення потреб підрозділів Армійської авіації Сухопутних військ ЗСУ;
• 12 729 795,00 грн – на забезпечення потреб підрозділів 19-го Армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ;
• 120 406 630,46 грн – на реалізацію проєкту «ДРОНОПАД».

Ще 60 558 317,14 грн станом на 15 жовтня перебували в процесі використання. Із цієї суми 4,36 млн грн спрямовують на закупівлі для Армійської авіації, а 56,2 млн грн – на фінансування «ДРОНОПАДУ». Після завершення закупівель, передачі допомоги й оформлення документів фонд оприлюднить відповідну звітність.

У відповіді фонд «Повернись живим» також навів дані підрозділів-учасників «ДРОНОПАДУ» про збиття 499 російських розвідувальних та ударних БПЛА із застосуванням переданих засобів.

«Спільнота Стерненка»

Фонд «Спільнота Стерненка» повідомив про надходження на виконання угод у 5 кримінальних справах. Загалом це 51 млн грн та 20 021 USDT. Отримані USDT було оцінено у 888 932,49 грн за курсом на момент зарахування. Таким чином, загальна сума надходжень у гривневому еквіваленті становила майже 52 млн грн (51 888 932,49 грн).

У відповіді фонд навів такий розподіл надходжень:

• за 2025 рік – 49 млн грн за 3 рішеннями ВАКС; 
• за перші 3 квартали 2026 року – 2 млн грн та 20 021 USDT за 2 рішеннями ВАКС.

Фонд пояснив відсутність надходжень у 2023-2024 роках його реєстрацією як юридичної особи 15 січня 2025 року.

Отримані за угодами кошти повністю використали на закупівлю засобів для Сил оборони, зокрема наведено такий розподіл витрат:

• FPV-дрони Hornet різних модифікацій – 1930 шт. загальною вартістю 49 376 680,00 грн (зі справ про закупівлю ПЛР-тестів для філії УЗ, щодо одного з організаторів схеми розкрадання арештованих «нафтопродуктів Курченка» та щодо пособника у заволодінні майже 920 га землі ДП «ДГ «Дмитрівка»);
• БпЛА «Sting» R4 з цифровою тепловізійною камерою – 25 шт. загальною вартістю 2 090 000,00 грн (справа ексдиректора філії «Укрзалізниці» Олексія Статника);
• Безпілотний авіаційний комплекс «Мавка» (цифровий денний) – 1 комплект загальною вартістю 1 983 400,00 грн (справа щодо ексдиректора державного підприємства «Агентство місцевих доріг Полтавської області»).

Окремо фонд пояснив, чому загальна вартість допомоги – 53,45 млн грн — перевищує отримані за угодами 51,89 млн грн. Різницю, приблизно 1,56 млн грн, покрили іншими благодійними внесками.

«Спільнота Стерненка» заявила, що після завершення закупівель, передачі майна та оформлення підтвердних документів оприлюднить звітні матеріали.

Як можна стежити за використанням коштів

У відповідях фонди надали посилання на свої публічні звітні ресурси. «Повернись живим» послався на розділ звітності, матеріали на власному сайті та публікації в соціальних мережах. За повідомленням фонду, там розміщують інформацію про отримані внески та їх використання, зокрема й щодо надходжень за угодами. 

«Спільнота Стерненка» надала посилання на власний розділ звітності. На сайті доступні щоденні звіти про передачу дронів, звіти про інше передане майно та календарна звітність.

Як бачимо, отримані дані про надходження з угод та їх використання демонструють прозорість роботи та надійність благодійних фондів «Повернись живим» та «Спільнота Стерненка». Це вкотре підкреслює, що попри суспільні побоювання й сумніви в нецільовому використанні отриманих з угод коштів, донати на армію, у тому числі через приватні благодійні фонди — це важлива умова угод про визнання винуватості з урахуванням того контексту, у якому зараз функціонує система кримінальної юстиції. 

Нагадаємо, що за даними САП, випадків умисного невиконання угод наразі не встановлено, а до відповідальності за порушення умов угоди не притягнули жодного засудженого. Виконання умов підтверджують платіжні документи, які надаються суду й прокурору та долучаються до матеріалів провадження. Тобто перевірка перерахування коштів існує, але відбувається суто з боку САП. 

При цьому публічна комунікація про витрачання цих коштів саме з угод наразі досить слабка, що імовірно необхідно виправити як прокуратурі, так і фондам. Оскільки в суспільства є запит на звітність саме від вироків за угодами ВАКС, фондам чи фандрайзинговим платформам —як державним, так і приватним — варто налагодити регулярну публікацію таких конкретизованих відомостей про те, на що саме були спрямовані кошти по таких вироках за угодами. Це б сприяло розумінню, які саме потреби армії закриваються через донати, і припинило б усі сумніви щодо витрачання таких коштів.

Що це означатиме на практиці

Джерелу журналіста може загрожувати до 8 років ув’язнення. Витік даних із закритих державних реєстрів у період воєнного стану каратиметься ув’язненням до 8 років (ст. 361-2 КК України). І ця стаття передбачає відповідальність за кіберзлочини, наприклад, за копіювання інформації про нотаріальні дії, спадщину, іноземні паспорти, перетин кордону чи дані з камер спостереження.  Жодних винятків для викривачів суспільно необхідної інформації чи журналістів пропозиції змін до цієї статті не мають. 

Журналіст ризикує своєю свободою за публікацію власних матеріалів. Розміщення розслідування на сайті чи на YouTube може підпасти під заборону розповсюдження інформації з обмеженим доступом. Особливого захисту, як то викривачі за Законом «Про запобігання корупції», журналісти не мають, а тому вони не будуть захищені від кримінального переслідування за суспільно корисну професійну діяльність.

Під ризиком негласного стеження опиняються і сам журналіст, і його джерело. Слідчому достатньо припустити, що показані в розслідуванні точкові дані є частиною більшого скопійованого масиву. Після цього можна відкрити провадження за ст. 362 у новій редакції і використати його як привід для негласних слідчих (розшукових) дій. Таким чином захист джерел інформації фактично нівелюється.

Охолоджувальний ефект у боротьбі з корупцією. Редакції можуть утриматись від публікації журналістських розслідувань, а потенційні викривачі й джерела утримуватимуться від розкриття зловживань. Кількість і якість медіавикриттів і, як наслідок, окремих антикорупційних розслідувань знизиться, а обсяги корупції залишаться прихованими від суспільства. Кількість медійних матеріалів з розкриттям корупційних порушень істотно зменшиться, що дасть змогу корупціонерам і далі організовувати злочинні схеми.

Законопроєкт також не розвʼязує проблеми торгівлі даними з реєстрів недоброчесними посадовцями, заради якої його нібито розробляли. Детальний аналіз положень законопроєкту у редакції до сьогоднішнього засідання комітету читайте на сайті.

TI Ukraine закликає відхилити законопроєкт №10242 як такий, що несе лише шкоду в боротьбі з корупцією та перешкоджає доступу до суспільно важливої інформації.

Як оголошували відбори управителів

Перший відбір оголосили у травні. Строк подання пропозицій тривав понад місяць, але зробила це лише одна компанія — ТОВ «ХОТЕЙ РЕСПЕКТ». 

Закон не дозволяє передати актив єдиному охочому без змагання: якщо до аукціону допущено менше двох учасників, відбір не відбувається, а АРМА протягом 10 робочих днів має провести «повторний другий етап», тобто фактично оголосити відбір заново. У липні так і сталося.

Умови нового відбору: що вимагали від учасників

Нове оголошення про відбір загалом відповідало Закону та Постанові №167. Воно містило: 

• відомості про актив, 
• орієнтовний план управління, 
• кваліфікаційні вимоги і перелік документів, що підтверджують відповідність їм, 
• примірний договір, 
• умови щодо винагороди, 
• порядок відбору, зокрема вимоги щодо подання документів та аукціону. 

Втім, порядок відшкодування витрат управителя і порядок отримання ним винагороди у наступних відборах варто викладати окремо й вичерпно — від цього залежить, чи має економічний сенс для учасника подавати пропозицію.

Взагалі, закон про АРМА передбачає низку обов’язкових кваліфікаційних вимог, однакових для всіх відборів і всіх учасників, і можливість комісії АРМА з визначення управителя встановлювати додаткові кваліфікаційні вимоги. Базова кваліфікаційна вимога з Закону про АРМА — щонайменше три роки досвіду надання в оренду рухомого та нерухомого майна або посередництва в оренді — є формальною й недостатньою для оцінки здатності управляти великим бізнесом. Їй відповідатиме будь-який суб’єкт господарювання, який три роки офіційно в межах підприємницької діяльності здавав в оренду нерухоме та рухоме майно. 

Решта вимог з Закону — запобіжники: 

• учасник не може бути пов’язаний із власником активу чи фігурантами кримінального провадження, з державою-агресором;
• перебувати під санкціями; 
• мати податкову заборгованість понад 100 мінімальних зарплат; 
• бути банкрутом тощо. 

Посадові особи учасника не повинні бути притягнуті до відповідальності за корупцію чи змову на торгах, або ж засуджені за відмивання коштів або корисливі злочини. 

Окремо закон забороняє участь тим, хто виробляє чи продає взаємозамінні товари, використовують аналогічну сировину, основні засоби або залежить у ціноутворенні від підприємства, активи якого передаються в управління. Нагадаємо, що обраний у 2023 році управитель «Моршинської» сам виробляв воду — за чинних правил такого учасника не допустили би до відбору.

Перелік документів, які мають подавати учасники, був доступним для виконання і недискримінаційним. Однак у подальших відборах його варто доопрацювати. Наприклад, вимагалися «довідка про несудимість» і «довідка про відсутність корупційних правопорушень», хоча державні органи видають інші документи — витяги з відповідних реєстрів. Документ із такою назвою учасник може скласти лише сам, що не гарантує його достовірність. Не визначено й те, якої давності довідки приймаються.

Щоб компенсувати загальність базових кваліфікаційних вимог, Комісія встановила додаткову: досвід управління у сфері FMCG, харчової промисловості, дистрибуції, корпоративних прав чи великих підприємств. Однак підтвердити такий досвід можна було майже будь-яким документом, зокрема довідкою в довільній формі. Це виключає дискримінацію, але робить вимогу значною мірою формальною.

Ключовим, що мали зазначити учасники, подаючи пропозицію, був бажаний розмір винагороди за управління у відсотках від прибутку. Вона може становити до 100% прибутку, мінімальний крок аукціону — 10%. Від переможця також вимагали банківську гарантію на понад 100 млн грн і сплату винагороди електронному майданчику — 5 млн грн. 

Запитання від потенційних учасників

Усі звернення й відповіді АРМА оприлюднені в Prozorro. Бізнес передусім цікавило майбутнє управління. 

По-перше, закон не передбачає компенсації витрат управителя, якщо арешт скасують або актив конфіскують достроково. По-друге, частина підприємств розташована на окупованій території, на що АРМА відповіло, що не може вилучати частини активу з відбору. По-третє, план передбачає на 2026 рік такий самий дохід, як за повний рік, хоча управитель працюватиме лише приблизно два місяці. АРМА запевнило, що недосягнення показника у 2026 році не вважатиметься порушенням, хоча з примірного договору цього не видно.

Разом з тим, роз’яснення, які АРМА надавало потенційним учасникам не завжди були послідовними. Йдеться про запитання, чи має управитель вносити гарантійний платіж власними коштами ще до отримання дивідендів. 

Так, 30 липня та 7 серпня Агентство двічі відповіло, що примірний договір передбачає «обов’язковий щомісячний платіж за рахунок власних коштів управителя незалежно від отримання доходу». А вже 18 серпня: «Управитель не зобов’язаний сплачувати гарантійний платіж за рахунок власних коштів у проміжні місяці (включаючи увесь період до 01.06.2027 року за підсумками 2026 року)», бо «сплата здійснюється за звітний період — рік з отриманих дивідендів, а не власними коштами Управителя наперед». Ймовірно, ідеться про тлумачення різних умов та варіацій договору, але краще б відповіді Агентства були послідовними.

Учасників оцінювало не саме АРМА, а Комісія з визначення управителя складних активів із восьми членів: чотирьох визначало Агентство, по одному — бізнес-омбудсмен, НКЦПФР, Мінекономіки та Мін’юст. Рішення ухвалювалося більшістю присутніх, але щонайменше два голоси «за» мали належати членам від зовнішніх суб’єктів.

Аукціон: від 80% до 0,01%

Пропозиції на конкурс з управління «Моршинською» подали п’ятеро учасників, усіх допустили до аукціону: ТОВ «Альянс Д», ТОВ «КУА «Реді-Інвест», ТОВ «Юридичне бюро «Пріорітас», ТОВ м’ясокомбінат «Ювілейний» та ТОВ «КУА «Укркапітал». 

Важливо розуміти, що цей факт означає: Комісія не мала зауважень до їхньої кваліфікації. Щоб ухвалити рішення про допуск, Комісія перевіряла їхні документи про відповідність кваліфікаційним вимогам — до досвіду управління і надання в оренду майна — та про відсутність підстав для відмови в участі. Початкові пропозиції становили від 30% до 80% прибутку, після аукціону — від 0,01% до 10%.

За Законом про АРМА пропозиція вважається аномально низькою, якщо вона на 40% і більше нижча за середню пропозицію інших учасників на початку аукціону, або ж на 30% і більше нижча за пропозицію наступного учасника у фінальному рейтингу. За такого падіння ставок, який стався у відборі управителя «Моршинської», під ці критерії потрапляють пропозиції всіх учасників. Переможець з аномально низькою пропозицією за Законом про АРМА мав протягом двох робочих днів обґрунтувати ціну з розрахунками: як скоротить витрати, які має сприятливі умови або як збільшить дохід порівняно з тим, що передбачений в орієнтовному плані управління. Якщо обґрунтування немає, Комісія зобов’язана відхилити пропозицію; якщо воно неналежне — має право це зробити.

Аукціон виграло ТОВ «КУА «Укркапітал» із винагородою у 0,01% від прибутку, який виникне від управління активом, тобто приблизно 110 тис. грн на рік. Компанія подала обгрунтування аномально низької пропозиції та послалася на відсутність потреби в окремій інфраструктурі, наявність ліцензії та кадрів і навела сценарії зростання прибутку на 10–15%. Комісія визнала обґрунтування неналежним: лише обов’язкові витрати, пов’язані з договором (винагорода електронному майданчику, банківська гарантія, страхування), становлять близько 10 млн грн — у десятки разів більше за винагороду управителю. При цьому частина аргументів стосувалася кваліфікації переможця, а не сприятливих умов для низького розміру винагороди. До того ж розрахунку ефекту від інструментів для збільшення доходу та методів їх застосування не було. Комісія оцінила обґрунтування по суті, а не формально, і пропозицію відхилила.

Переможна пропозиція

Наступною була пропозиція від ТОВ «Юридичне бюро «Пріорітас», за якою розмір винагороди становив 0,9% прибутку, або орієнтовно 10 млн грн на рік. Ця пропозиція також аномально низька, і компанія теж подала обґрунтування. Арифметика та сама: винагорода, яку заявив учасник, приблизно дорівнює обов’язковим витратам, які йому доведеться понести. Тож ключовим постало питання, чи достатньо буде доходів від управління активом, щоб компенсувати ці витрати. 

У своєму обґрунтуванні ТОВ «Юридичне бюро «Пріорітас» послалось на достатність вже наявного персоналу, одноразовість і зменшення банком витрат на банківську гарантію, а також неможливість страхування через відсутність на ринку відповідного страхового продукту. Також переможець згадував відкриття нової ринкової ніші для розвитку замісних позицій після обмеження виробничих потужностей Coca-Cola, а також зв’язки з виробником спортивного спорядження і плани розвивати лінійку спортивних напоїв. На думку «Пріорітас», сукупна винагорода (≈29,7 млн грн) значно перевищує одноразові витрати та оптимізовані річні витрати на персонал. Переможець навів календарну програму, за якою вважає за можливе дослідити актив та сформувати план збільшення доходу. 

Комісію переконали доводи ТОВ «Юридичне бюро «Пріорітас» щодо аномально низької пропозиції, тож його визнали переможцем. Як повідомила Комісія, до обох учасників застосовували однаковий підхід під час розгляду обгрунтування аномально низької ціни, зокрема, їх представників запрошували на засідання Комісії для надання пояснень.  Обгрунтування «Пріорітас» визнали належним з огляду на способи скорочення витрат, сприятливі умови (пропозиція банку щодо банківської гарантії) та плани для збільшення доходу (аналіз ринків збуту, розвиток експорту, оптимізація логістики, скорочення дубльованих витрат).

Запитання до переможця

Після оголошення результатів аукціону в громадськості з’явилися зауваження щодо документів, якими «Пріорітас» підтверджував досвід. За нашим аналізом, і справді ці докази щодо трирічного досвіду підприємницької діяльності з надання в оренду майна викликають запитання. 

Так, вони свідчать про те, що учасник ТОВ «Юридичне бюро «Пріорітас» надавав майно в оренду  Адвокатському обʼєднанню «Пріорітас», керівником якого є та ж особа, що і в ТОВ. Формально це не заборонено, але дає привід замислитись. 

У подальших відборах було би доцільно для підтвердження досвіду вимагати не лише договори, але й платіжні інструкції та інші документи, з яких можливо достовірно встановити факт реальних розрахунків за договорами. Тим паче, що у торішніх відборах АРМА вже застосовувало такі вимоги, щоб убезпечити себе від недостовірної інформації від учасників.

Крім того, подана «Пріорітас» анкета не містить частини інформації про уповноважену особу учасника. А інформаційна довідка з Реєстру корупціонерів стосувалася самого учасника (юридичної особи), а не його службової (посадової) особи. Тож за постановою №167 АРМА мало розмістити в Prozorro вимогу про усунення невідповідностей у пропозиції цього учасника, а не допускати його до аукціону.

Не менше запитань викликає і те, як учасник підтвердив додаткову вимогу — досвід управління у сфері FMCG, харчової промисловості, корпоративних прав чи великих підприємств. ТОВ «Юридичне бюро «Пріорітас» подало два документи. Перший — власну довідку про те, що з 2015 року воно є єдиним учасником ТОВ «Терра Інкогніта Груп» і «набуло успішний практичний досвід керівництва бізнес-процесами». Другий — рекомендаційний лист від самої «Терра Інкогніта Груп». Тобто рекомендацію своєму єдиному власнику дала повʼязана компанія. Підписав лист директор, якого цей власник призначає. При цьому жоден із документів не містить цифр чи конкретних результатів — лише загальні формули про «високий рівень професійної компетентності» та «стабільність управлінських рішень». 

Відкриті фінансові дані YouControl можуть посіяти сумніви у такій картині успіху. Адже дохід «Терра Інкогніта Груп» зменшився з 17,7 млн грн у 2023 році до 5 млн грн у 2025-му, а чистий прибуток — з 1,8 млн до 0,6 млн грн. Дохід групи, яку учасник отримує в управління, становить близько 10 млрд грн, тобто приблизно у дві тисячі разів більше. Сама «Терра Інкогніта Груп» виробляє туристичне спорядження. Зарахувати її досвід дозволило широке формулювання про «управління корпоративними правами». Так додаткова вимога, яка мала компенсувати загальність базової, на практиці виявилася підтвердженою документами, які склали сам учасник і підконтрольна йому компанія.

Втім, у межах саме цього відбору такі питання мали б вирішуватися на етапі підготовки оголошення та кваліфікації, які уже пройдено. Якщо учасник подав недостовірну інформацію, суттєву для визначення управителя, Постанова №167 не дозволяє її виправити — такого учасника мають визнати невідповідним. Рішення Комісії можна оскаржити в адміністративному суді, але це зазвичай не зупиняє відбору. У цьому випадку, вочевидь, Комісія не мала доказів недостовірності наданої інформації.

Крім того, за інформацією, яку ми отримали від самої Комісії, слід враховувати, що Комісія не вправі формувати рейтинг учасників за додатковими критеріями, порівнюючи їхній досвід — лише оцінювати відповідність конкретним кваліфікаційним вимогам кожного з них. Встановлювати додаткові вимоги після спливу строку подання пропозицій Комісія також не має права, адже відповідність кваліфікаційним вимогам має бути оцінена на засадах рівності. 

Зокрема, оскільки в оголошенні про відбір з самого початку не було вимог до статутного капіталу, фінансових результатів керованих учасником підприємств, умов щодо зв’язків між учасником та підприємствами, якими він управляв, усе це не може з’явитися на стадії кваліфікації і тим паче після аукціону.

Окрім цього, Комісія вважає за необхідне, щоб АРМА до укладення договору управління додатково перевірило достовірність документів, поданих на підтвердження досвіду, та за наявності ознак кримінального правопорушення звернулося до правоохоронних органів.

Що далі

Після визначення переможця АРМА мало п’ять робочих днів на укладення договору. Однак 29 вересня, за день до спливу цього строку, Дніпропетровський окружний адміністративний суд за заявою ТОВ м’ясокомбінат «Ювілейний», іншого учасника аукціону, заборонив АРМА укладати договір із «Пріорітасом» і підписувати акти приймання-передачі до набрання законної сили рішенням у справі. Ймовірно, через це на сторінці відбору в Prozorro досі не оприлюднили договір з управителем.

Позивач оскаржує допуск конкурентів, рішення Комісії і навіть саме оголошення. Суд вирішив, що укладення договору вже не є частиною конкурсу, тож ч. 6 ст. 151 КАС, яка забороняє втручатися в публічні конкурсні процедури, тут не діє. 

Таке тлумачення дискусійне, адже Закон регулює укладення договору в межах тієї ж процедури і навіть передбачає заміну переможця. Крім того, позивач — м’ясокомбінат «Ювілейний» — за результатами аукціону посів останнє, п’яте місце. Навіть якщо «Пріорітас» не мав бути допущений, наступним претендентом є «Альянс Д» з 1%. Ухвала не пояснює, як заборона захищає права саме позивача, і не зважує публічний інтерес в ефективному управлінні арештованим активом. Поки справа триває, управителя в групи фактично немає, а відбір, що тягнеться з травня, знову заморожено. 

Навіть після завершення судового спору актив не перейде до управителя одразу. За поясненням АРМА, після підписання договору сторони мають спільно звернутися до АМКУ, і лише потім можна підписати акт приймання-передачі. Попередній розгляд щодо групи IDS тривав до півтора року. Тож строки фактичної передачі активу наразі передбачити неможливо.

Разом з тим, загалом процедура почала працювати: з’явилася конкуренція, а Комісія перевіряє обґрунтування аномально низької пропозиції по суті. Проте навіть на основі цього відбору, який ще не закінчився успішно, ми можемо адресувати АРМА такі рекомендації.

1. Коректні назви документів. Замінити «довідки про несудимість» і «про відсутність корупційних правопорушень» на документи, які реально видають держоргани (витяги з відповідних реєстрів). Так само для антиконкурентних узгоджених дій вимагати відомості з профільного державного реєстру замість довідки. Це унеможливить підміну документів самостійно складеними довідками. При цьому для учасників-нерезидентів варто окремо прописати можливість подавати документи, визначені законодавством їхніх країн, — із відповідним перекладом.
2. Вимога до актуальності документів. Встановити, якої давності мають бути документи, наприклад виданими не раніше ніж за 30 днів до оголошення відбору.
3. Багаторівневе підтвердження додаткових вимог до досвіду. Залишити альтернативність підтверджувальних документів, але вимагати довідку в довільній формі разом з іншими документами на вибір учасника (проєкти, рекомендаційні листи, документи про участь в управлінні тощо). Одна довідка на кілька речень не повинна замінювати всі докази досвіду.
4. Платіжні документи для підтвердження досвіду оренди. Вимагати, крім договорів, платіжні інструкції та банківські повідомлення, як це було у попередніх відборах АРМА. Це дасть змогу встановити реальність господарських операцій.
5. Окремий виклад порядку витрат і винагороди. Структурувати оголошення так, щоб окремо й вичерпно описати порядок відшкодування витрат управителя та отримання ним винагороди, як цього вимагають вимоги до змісту оголошення.

Варто відзначити, що АРМА заздалегідь обрало собі надзвичайно відомий та складний актив, аби перевірити на практиці нові правила відбору управителів. Разом з тим у Prozorro станом на 21 жовтня 2026 року відображено вже 19 конкурсних відборів, із яких лише один завершився укладенням договору, вісім не відбулися, а ще у восьми триває прийом пропозицій. 

Відтак саме від АРМА та профільної Комісії залежить, наскільки деталізованими й адаптованими будуть вимоги та якісне проведення конкурсних відборів управителів для кожного складного активу. Вочевидь, якість виконання цих завдань ще слід покращувати.

Як ми готували звіт

Крім TI Ukraine, над звітом працювали експерти Лабораторії законодавчих ініціатив, Центру прав людини ZMINA, «Адвоката майбутнього», «Європи без бар’єрів», Асоціації правників України, Громадянської мережі «Опора», Центру демократії та верховенства права, а сама підготовка відбувалася за інформаційної підтримки «Європейської правди». 

При підготовці нашої частини звіту щодо боротьби з корупцією та організованою злочинністю експерти Transparency International Ukraine:

• провели 17 інтервʼю з різними експертами та представниками міжнародних партнерів, експертами з громадського сектору та працівниками держорганів;
• надіслали 12 запитів до державних органів для уточнення статистичної інформації;
• проаналізували 73 заходи Дорожньої карти з питань верховенства права у сфері боротьби з корупцією та протидії відмиванню доходів;
• досліджували законодавство та практику його застосування;
• аналізували міжнародні стандарти, зокрема нормативні документи Європейського Союзу;
• опрацьовували офіційні та статистичні дані і на їх основі визначали тенденції в діяльності досліджуваних у звіті державних органів.

Нагадаємо, що досліджувані в Тіньовому звіті розділи 23 «Правосуддя та фундаментальні права» та 24 «Юстиція, свобода та безпека» входять до Кластера 1 «Основи процесу вступу до ЄС» (Fundamentals). Він є ключовим для всього переговорного процесу, адже відкрився першим, а закриється останнім на фінальному етапі перемовин — після згоди усіх країн-членів Євросоюзу.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

Як є зараз?

Реформування інституту судових експертиз — це давня та невирішена проблема української юстиції. І причиною цьому залишається зокрема те, що:

• в Україні не існує незалежної експертної установи, яка б спеціалізувалася на експертних дослідженнях у кримінальних провадженнях, підслідних НАБУ, хоча  такі профільні інституції функціонують при інших відомствах — МВС, Держприкордонслужба, СБУ;
• відсутні окремі законодавчі механізми реагування на факти тиску на експертів;
• строк на проведення експертизи будь-якою експертною установою становить за загальним правилом 90 днів з можливістю його продовження;
• не у всіх експертних установах передбачена можливість та критерії пріоритезації експертних досліджень;
• розподіл експертних досліджень між експертами здійснюється керівником установи, а не автоматизованою системою;
• мінімальний задекларований законодавством посадовий оклад експерта становить 10 прожиткових мінімумів, хоча дія цієї норми уже 8 років зупинена законами про бюджет і тепер така винагорода може бути нижча;
• у Реєстрі методик проведення судових експертиз публікується лише перелік таких методик без уточнення їх змісту;
• приватні експертні установи не мають права проводити жодні криміналістичні експертизи.

Що пропонується основним законопроєктом?

Основний законопроєкт запровадить незалежний експертний центр, робота якого буде орієнтована пріоритетно на справи НАБУ та САП, а також забезпечить кращі фінансові та матеріально-технічні умови для інших експертів. 

Для цього автори пропонують:

• реорганізувати Науково-дослідний центр незалежних судових експертиз (НДЦСЕ) з урахуванням вимог закону, який буде проводити судову експертизу в окремій категорії справ, зокрема у корупційних та пов’язаних з корупцією справах, за критеріями підслідності НАБУ;
• забезпечити гарантії незалежності НДЦНСЕ через створення при ньому Наглядової ради, яка складатиметься з 5 членів (з них 3 від міжнародників) і проводитиме конкурсний відбір директора такого центру. Також планується запровадити незалежну атестацію та притягнення до дисциплінарної відповідальності експертів, аудит центру кожні 2 роки, окреме фінансування тощо;
• передбачити процедуру реагування на факти тиску на експертів;
• передбачити для НДЦНСЕ скорочений строк на проведення експертизи у 60 днів з можливістю його продовження;
• надавати за рішенням директора НДЦНСЕ пріоритет на проведення експертиз для НАБУ та САП;
• забезпечити автоматизований розподіл досліджень між експертами НДЦНСЕ;
• підвищити мінімальні посадові оклади до 40 прожиткових мінімумів для експертів НДЦНСЕ та до 30 для експертів інших установ із забороною їх зменшення законами про бюджет;
• публікувати у Реєстрі методик проведення судових експертиз не лише перелік методик, а й їх зміст, за винятком інформації з обмеженим доступом;
• надати право приватним експертним установам проводити в НДЦНСЕ деякі криміналістичні експертизи, перелік яких визначить Мін’юст.

Які переваги пропонованих змін основного законопроєкту?

Основний законопроєкт пропонує комплексне розв’язання однієї з найгостріших проблем, що супроводжує складні корупційні та пов’язані з корупцією справи НАБУ та САП, а саме відсутність у Бюро доступу до незалежної судової експертизи. На неї неодноразово звертали увагу Єврокомісія, МВФ та інші міжнародні партнери, від яких залежить вступ України до Європейського Союзу та отримання фінансової підтримки.

Дорожня карта з питань верховенства права також акцентує на тому, що НАБУ повинно мати ефективний доступ до неупереджених, своєчасних та якісних судових експертиз. Незалежні експертизи для НАБУ сприятимуть якісному розслідуванню справ, яке може надалі створити умови для повернення злочинного майна, зокрема коштів платників податків, якими посадовці хотіли нажитися. І наразі саме відсутність таких експертиз, за словами керівника САП, прямо впливає на швидкість та якість притягнення корупціонерів до кримінальної відповідальності.

Від експертних висновків у складних корупційних справах часто залежить можливість встановити розмір збитків, походження активів і зміст фінансових операцій, дослідження документів та цифрових доказів. Відповідно, якість і швидкість експертиз безпосередньо впливають як на перспективи доведення обвинувачення, так і на можливість повернення державі активів, одержаних злочинним шляхом.

Останній приклад зі справи «Феміда» та «Форест Гамп», з перших уст самого ж фігуранта підтверджує те, що надання НАБУ незалежної експертизи спричинить йому і його ймовірній пособниці надзвичайно багато проблем.

Головна перевага основного законопроєкту — створення інституційно незалежної системи експертиз для справ НАБУ та САП. НДЦНСЕ матиме окреме фінансування, спеціальний порядок управління та власні гарантії незалежності. Його директора обиратимуть на конкурсі, а звільнити його можна буде лише з визначених законом підстав. Це принципово відрізняється від чинної моделі, за якої керівників державних експертних установ призначає та звільняє Мін’юст або інше відомство. Водночас Наглядова рада із залученням міжнародних експертів створюватиме додатковий запобіжник від політичного чи адміністративного втручання в діяльність Центру.

Незалежність установи доповнюється персональними гарантіями для самих експертів НДЦНСЕ. Їх атестація та притягнення до дисциплінарної відповідальності здійснюватимуться окремими Експертно-кваліфікаційною комісією та Дисциплінарною палатою, що має зменшити можливості тиску на експерта через загрозу звільнення, втрати кваліфікації чи дисциплінарного переслідування. У випадку неправомірного впливу експерт також буде зобов’язаний повідомити про нього директора або Наглядову раду.

До цих гарантій додається гідне матеріальне забезпечення працівників центру. Законопроєкт пропонує встановити мінімальний посадовий оклад експертів НДЦНСЕ на рівні 40 (133120 грн у 2026 році) прожиткових мінімумів, а експертів інших державних установ — 30 (99840 грн у 2026 році) прожиткових мінімумів. Це має допомогти залучати та утримувати кваліфікованих фахівців і водночас зменшити корупційні ризики, пов’язані з низькою оплатою праці. Особливо актуально це з огляду на те, що заробітна плата експертів становить 25-30 тис. грн, а гарантований законом оклад на рівні хоча б 10 прожиткових мінімумів фактично не застосовується з 2018 року через щорічне зупинення цієї норми законами про Державний бюджет.

Ще одна важлива зміна — усунення ручного розподілу досліджень між експертами. Наразі конкретного виконавця у державних експертних установах, як правило, визначає керівник. Законопроєкт натомість запроваджує автоматизований розподіл експертиз між експертами НДЦНСЕ. Це істотно звужує адміністративну дискрецію та ускладнює можливість заздалегідь передати чутливе дослідження «потрібному» експерту.

Не менш суттєвим є прискорення проведення експертиз. Тривале очікування експертних висновків є одним із факторів затягування складних розслідувань НАБУ, як це було, наприклад, у багатоепізодному провадженні, пов’язаному, серед іншого, з можливим впливом на експертизи у справі щодо «труби Медведчука» — тоді слідству було необхідно провести одразу декілька різнопланових експертиз. 

До проблеми строків додається і ризик витоку інформації. Через побоювання передчасного розголошення матеріалів слідства НАБУ в певних випадках змушене відкладати їх передання експертам. 

Створення ж окремої установи з підвищеними гарантіями незалежності разом зі скороченням базового строку проведення експертиз з 90 до 60 днів та можливістю пріоритезації найбільш нагальних досліджень має зменшити обидва ці ризики.

Нарешті, законопроєкт може підвищити передбачуваність та можливості для перевірки експертних висновків. Оприлюднення змісту методик проведення судових експертиз, крім інформації з обмеженим доступом, дозволятиме сторонам та суду перевіряти, яким способом отримано висновок і чи відповідає проведене дослідження встановленій методиці. Це також має сприяти уніфікації експертної практики та зменшенню випадків, коли аналогічні дослідження призводять до істотно різних результатів без належного наукового обґрунтування.

Таким чином, позитив законопроєкту полягає не просто у створенні ще однієї державної експертної установи. Він пропонує змінити саму модель проведення експертиз у топкорупційних справах: захистити установу від зовнішнього адміністративного впливу, експерта — від персонального тиску, конкретну експертизу — від ручного розподілу, а розслідування — від надмірних затримок.

Законопроєкт деталізує механізм переходу від існуючого Науково-дослідного центру судових експертиз Міністерства юстиції до незалежного НДЦНСЕ, що є додатковою перевагою документа. Кабінету Міністрів України відводиться три місяці з дня набрання Законом чинності, щоб забезпечити прийняття рішення про реорганізацію (перетворення) чинного Центру відповідно до нових вимог, а також на формування Наглядової ради у визначеному Законом порядку — тобто саме на цьому етапі має запрацювати ключовий запобіжник незалежності у вигляді наглядового органу з міжнародною участю. У цей же тримісячний строк уряд мав би під час підготовки проєкту Закону про Державний бюджет на 2027 рік передбачити окрему бюджетну програму видатків на забезпечення діяльності НДЦНСЕ, що є практичною гарантією окремого фінансування установи, та забезпечити ухвалення підзаконних актів і приведення нормативної бази міністерств у відповідність із новим Законом. 

Міністерству юстиції відведено п’ять місяців на затвердження Статуту НДЦНСЕ відповідно до вимог Закону. Ще протягом шести місяців Мін’юст має провести інвентаризацію методик проведення судових експертиз — як тих, що вже внесені до Реєстру методик, так і тих, застосування яких здійснюється поза ним. Це дасть змогу виявити всі методики з обмеженим доступом та підстави для такого обмеження, а також забезпечить оприлюднення методик у Реєстрі, крім інформації з обмеженим доступом, у формі відкритих даних з можливістю безоплатного перегляду. Таким чином, законопроєкт не лише декларує принцип прозорості методик, а й встановлює конкретний часовий та інституційний механізм його реалізації.

Чому альтернативні законопроєкти слід відхилити?

Альтернативні законопроєкти за авторства депутата Сергія Власенка та депутата Володимира Кабаченка не пропонують створення для НАБУ окремої судово-експертної установи або будь-яких інших законодавчих пропозицій, які б надати Бюро реальний доступ до своєчасних, незалежних та якісних судових експертиз. Ці законопроекти практично однакові за винятком деяких окремих положень. 

Фактично обидва документи не пропонують змін, щоб забезпечити якісні експертизи для топкорупційних справ, оскільки жоден з ризиків впливу на експертів не усувається. Як і ними не виконуються міжнародні зобов’язання України в частині надання НАБУ доступу до якісних експертиз.

Замість цього альтернативні документи пропонують формально закріпити в Законі України «Про Національне антикорупційне бюро України» ті ж права, які й так надані детективам НАБУ кримінальним процесуальним законодавством: самостійно призначати експертизу та визначати перелік питань, що ставляться перед експертом. Тобто ця норма не змінює абсолютно нічого.

Крім цього, значний блок змін присвячений дерегуляції судово-експертної діяльності, зокрема скасуванню процедури атестації. Обидва автори альтернативних законопроєктів пропонують надати право проводити судові експертизи «фізичним особам, які володіють спеціальними знаннями, необхідними для надання висновку з досліджуваних питань, та мають стаж професійної діяльності у відповідній сфері знань не менше п’яти років». Тобто будь-яка фізична особа, у деяких сферах навіть без вищої освіти, зможе надавати експертні висновки.

Подібна практика дійсно поширена в іноземних юрисдикціях: поряд із експертами, які мають спеціальний статус, до проведення експертиз можуть залучатися й інші фахівці ad hoc, а надані ними висновки можуть визнаватися належними експертними доказами. Водночас допуск таких експертів, як правило, не скасовує потреби контролювати їхню компетентність: вона має бути підтверджена або попередньо відповідною професійною чи реєстраційною процедурою, або безпосередньо під час їх залучення у конкретному провадженні. Так само відсутність спеціальної атестації не виключає застосування інших механізмів забезпечення належної поведінки та відповідальності експерта. 

У низці іноземних правопорядків також відсутнє властиве українському кримінальному процесу чітке розмежування процесуального статусу експерта і спеціаліста. Це дозволяє залучати експертами ширше коло осіб, компетентність яких підтверджується не спецстатусом, а знаннями та навичками.

Водночас запропонована нардепами Власенком та Кабаченком модель не пропонує найкращі міжнародні практики, дозволяючи залучати будь-яких фізичних осіб, з достатніми досвідом та практикою до проведення експертизи. При цьому законопроєкти навіть не встановлюють, хто саме буде відповідальний за їх квазіатестацію — перевірку відповідності стажу, практичних навичок та знань.

Інший важливий аргумент наведено у дослідженні щодо кваліфікації судових експертів. У ньому  вказано, що спеціалізовані знання судового експерта не слід ототожнювати лише зі знаннями в галузі науки і техніки, що лежать в основі формування класів, видів, типів та підтипів. На думку автора, без знання загальних наукових засад судової експертизи та її процесуального забезпечення неможливо належним чином провести дослідження та задокументувати його результати так, щоб висновок експерта був допустимим і надійним доказом.

Модель законопроєктів Власенка та Кабаченка недоопрацьована, вона пропонує «деліцензування» судово-експертної діяльності без адекватної альтернативи перевірки як суб’єктивної, так і об’єктивної компетенції експерта. Як наслідок це може відкрити простір для зловживань, зменшити довіру до висновків судових експертів, перевантажити судовий процес перевіркою достовірності таких висновків.

Що гірше, законопроєкт 15569-2 нардепа Кабаченка ще й намагається у Закон України «Про судові експертизи» в обхід КПК України додати норми про недопустимість усіх доказів, які сторона обвинувачення відмовилася надати стороні захисту для проведення експертизи.

Альтернативні зміни також пропонують дерегулювати порядок та підстави для притягнення судових експертів до дисциплінарної відповідальності. За дисциплінарні проступки каратимуть лише тих експертів, які перебувають у трудових чи службових відносинах, інші ж такій відповідальності не підлягатимуть. 

При цьому із Закону України «Про судові експертизи» Власенко та Кабаченко пропонують повністю виключити статті, присвячені експертно-кваліфікаційним комісіям, які також відповідальні за накладення на експертів дисциплінарних стягнень.

Дерегуляція сфер судових експертиз дійсно потрібна Україні, однак підхід до цього процесу повинен враховувати та мінімізувати всі супутні ризики. Такий же рівень дерегуляції без обґрунтованої альтернативної моделі лише збільшить корупційні ризики, зменшить якість судово-експертних висновків та ускладнить їх використання у судах.

Що слід удосконалити в основному законопроєкті

Основний проєкт Закону пропонує дійсно якісні зміни, які зможуть реально вплинути на ефективність та результативність розслідувань НАБУ та САП. Однак, аби  за наявних умов довести його до максимально можливого ідеалу, слід удосконалити такі два аспекти.

1. Уточнити перелік проваджень, у яких НДЦНСЕ може проводити експертизи

Основним законопроєктом пропонується додати у ч. 1 ст. 7-2 Закону України «Про судову експертизу» оновлення про створення незалежної експертної установи НДЦНСЕ, що проводитиме судові експертизи у таких категоріях справ:

• кримінальних провадженнях щодо корупційних злочинів та кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією, передбачених ст. 45 КК України, а також ст. 206-2, 209, 211 КК України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України;
• справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (цивільна конфіскація).

Таким чином, запропонована редакція ч. 1 ст. 7-2 Закону України «Про судову експертизу» фактично не надасть НАБУ можливість проводити незалежні експертизи в НДЦНСЕ в усіх підслідних Бюро справах. 

Річ у тім, що до підслідності НАБУ також за певних умов входять справи за ст. 384, 385, 386, 387, 388, 396 КК України (ч. 7 ст. 216 КПК України), справи за ст. 354, 364-370 КК України, якщо їх вчичить працівник Бюро (абз. 4 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК України) та іншими статтями КК України, якщо відповідне рішення прийме директор НАБУ за погодження керівника САП (абз. 3 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК України).

Тож щоб максимально покрити можливість проведення експертиз у всіх справах НАБУ формулювання слід доповнити так, щоб НДЦНСЕ проводив судові експертизи саме у кримінальних провадженнях, які розслідує НАБУ, зокрема підслідність яких визначена за НАБУ, а також у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

1. Деталізувати окремі технічні положення законопроєкту

Щодо повідомлення про тиск — закон встановлює лише обов’язок експерта повідомити протягом двох робочих днів Директора НДЦНСЕ (або Наглядову раду, якщо тиск чинить сам Директор), але не визначає жодної подальшої процедури. Немає строку, протягом якого Директор/Наглядова рада має відреагувати на це повідомлення, немає переліку можливих заходів реагування (відсторонення від справи, передача іншому експерту, звернення до правоохоронних органів), немає обов’язку повідомити НАБУ-САП як сторону провадження про факт втручання в роботу експерта.

Щодо вищої освіти члена Наглядової ради (ч. 3 ст. 17-1) — формулювання «вища освіта у сфері права, судової експертизи, аудиту, фінансового контролю» також викликає питання, оскільки «судова експертиза» не є окремою галуззю знань чи спеціальністю в українському Переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти. Тобто незрозуміло, який саме диплом підтверджуватиме відповідність цій вимозі, і це може створити підстави для довільного тлумачення при формуванні списку кандидатів.

Тож у законопроєкті слід визначити строк розгляду відповідного повідомлення про факти тиску на експертів, орієнтовний перелік заходів реагування, а також обов’язок інформувати НАБУ та САП про факт втручання. Також варто уточнити вимогу до освіти члена Наглядової ради відповідно до Переліку галузей знань і спеціальностей. 

Висновки

Transparency International Ukraine підтримує прийняття основного законопроєкту №15569 за основу для подальшого доопрацювання його положень до другого читання. Документ має вагомий потенціал стати розв’язанням тривалої проблеми з доступом НАБУ та САП до вчасних, незалежних та якісних судових експертиз.

Водночас для повної реалізації запропонованих нововведень необхідно врахувати такі наші рекомендації:

• чітко поширити компетенцію НДЦНСЕ на усі кримінальні провадження, які розслідує НАБУ;
• уточнити окремі технічні речі: механізм реагування на факти тиску на експертів, визначивши строк розгляду відповідного повідомлення, орієнтовний перелік заходів реагування, а також обов’язок інформувати НАБУ та САП про факт втручання. Також варто уточнити вимогу до освіти члена Наглядової ради відповідно до Переліку галузей знань і спеціальностей.

Врахування цих зауважень дозволить зберегти сильні сторони законопроєкту та створити більш цілісну й передбачувану модель судово-експертної діяльності.

Альтернативні законопроєкти №15569-1 та №15569-2 не заслуговують на підтримку через свою неефективність та ризик дестабілізації сфери судових експертиз, тож їх необхідно відхилити.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.

Як укладаються угоди про визнання винуватості в Україні

Відразу нагадаємо, що угода про визнання винуватості — це кримінально-правовий компроміс. Держава погоджується на м’якше покарання, а обвинувачений натомість визнає вину і бере на себе низку зобов’язань: викрити співучасників, відшкодувати збитки та погодитися на узгоджене покарання. Тобто угода — це про засудження особи й визнання її винуватою. 

Зміст угоди визначають сторони — прокурор і обвинувачений із захисником. Затверджує угоду суд — у топкорупційних справах це ВАКС — і робить це обвинувальним вироком. Тому особа, яка уклала угоду, є засудженою, а не «звільненою від відповідальності».

Отримавши обвинувальний акт разом з угодою, суд перевіряє, чи відповідають умови останньої закону та суспільному інтересу і чи не порушують вони прав інших осіб. Суд не може переписати угоду або перерозподілити передбачені нею платежі — він може лише затвердити цей документ або відмовити в такому затвердженні, обґрунтувавши, чому він суперечить закону. 

Відмови у затвердженні угод на досудовому розслідуванні трапляються рідко, зокрема, станом на середину вересня ВАКС повідомляє лише про чотири випадки, коли угоду не було затверджено, а справу направлено на досудове розслідування. Наприклад, у справі «нафтопродуктів Курченка» суд уже відмовляв у затвердженні угоди з Сергієм Пашинським, вважаючи, що вона передбачала не дозволені законом покарання, не забезпечувала повного відшкодування збитків і покладала її виконання на невизначене коло третіх осіб. 

Від початку щодо угод у корупційних справах звучали застереження. Головне з них — ризик, що угода стане способом «домовитися» з тими організаторами схем, які найбільше відповідальні за вчинені злочини. Тому закон обмежував коло осіб і підстав для угод. Ухвалений у жовтні 2024 роки новий закон про угоди розширив підстави для угод: тепер її можна укласти за умови викриття іншої особи у вчиненні будь-якого корупційного чи пов’язаного з корупцією злочину, а також за умови відшкодування збитків та викриття особою інших фігурантів.

Водночас закон суттєво посилив «пряник» для обвинувачених. Він запровадив ст. 69-2 КК України, яка дозволяє призначати покарання, нижче від найнижчої межі санкції, за умови викриття інших осіб. Якщо суд призначає таке покарання, особу вже не можна звільнити від його відбування з випробуванням. 

Верхню межу позбавлення волі, при якій за угодою можливе звільнення з випробуванням, збільшили з 5 до 8 років. Також з’явилася можливість призначати додатковий штраф навіть тоді, коли санкція статті його не передбачає. Змінилася й процедура. Угоди погоджують прокурори вищого рівня залежно від тяжкості злочину. Повторно звертатися до суду з угодою з тією самою особою можна лише один раз і лише після усунення підстав, з яких суд уже відмовив. Власне, це ми і побачили в історії з повторною угодою щодо винуватості Сергія Пашинського.

Проте чи достатньо цих оновлень для справді якісних угод і як вони вже спрацювали? 

З одного боку, вперше з’явилися вироки з покаранням нижче найнижчої межі санкції на підставі ст. 69-2 КК. Щонайменше у трьох таких справах засуджені все ж відбувають реальне, хоч і коротше, позбавлення волі. Йдеться про ексголову Верховного Суду Всеволода Князєва, експрокурора Генеральної прокуратури України Володимира Дергунова та експосадовця Міноборони Олексія Стасюка. З іншого боку, додатковий штраф за ч. 3 ст. 53 КК України хоч і не постійно, але застосовується, як і спеціальна конфіскація. 

Механізм викриття теж дає результат. За даними САП, на підставі показань засуджених, які погодилися на співпрацю, вироки отримали вже 15 осіб, а в більшості проваджень, де такі показання надано або ще буде надано, судові розгляди тривають.

Якщо ж говорити про спеціальну конфіскацію, то закон так і не передбачив прямо правила обов’язкового застосування цього інструменту при укладанні угод, хоч ми і рекомендували внести таку зміну. На наш погляд, це прогалина, яку необхідно закрити: якщо є підстави для спеціальної конфіскації, суд мав би затверджувати угоду лише за умови, що вона її передбачає. Так держава точно отримає майно, здобуте в результаті злочину.

Цю позицію підтримують і доповнюють автори аналізу судової практики за 2024–2025 роки, підготовленого Центром політико-правових реформ разом із НАЗК. Вони окремо звертають увагу, що арешти на земельні ділянки, транспорт і кошти нерідко скасовувалися саме тому, що угода не містила вимоги про конфіскацію. Тобто майно, яке держава вже заблокувала, поверталося засудженим через особливості формулювань в угоді.

Разом з тим, показовою є відмова суду затвердити угоду з екснародним депутатом Качним у справі про незаконне збагачення. За угодою передбачалася спеціальна конфіскація квартири, будинку та землі, які формально належать чоловікові померлої фіктивної власниці. Попри те, що чоловік діяв за довіреністю під час купівлі квартири, успадкував майно безоплатно й у суді прямо підтвердив, що є лише номінальним власником, суд відмовив у затвердженні. Підставою стало нібито недоведене усвідомлення третьою особою незаконного походження коштів. На наш погляд, такі обставини не залишали підстав для подібних сумнівів.

Головні проблеми нинішніх угод

Попри всі вигоди від угод, суспільство сприймає їх не завжди добре, бо  держава такі вироки не завжди якісно пояснює. Наведемо основні, на наш погляд, причини, чому так стається.

Перша причина — закриті вироки. 

Тексти частини вироків за угодами, зокрема щодо того ж Пашинського, ексголови Західного апеляційного господарського суду Плотніцького та інших осіб, повністю закриті. І через це з публічної комунікації суду та САП неможливо дізнатися, що саме держава отримала в обмін на пом’якшення покарання. А оскільки вкрай часто ідеться про осіб відомих, громадське обурення стає очікуваною реакцією на такі закриття.

Один із найперших і дотепер найгучніших випадків закритого вироку — угода з ексміністром екології Миколою Злочевським, який через пропонований керівникам НАБУ-САП «суперхабар» у $5 млн намагався закрити кримінальне провадження щодо себе. За укладеною у серпні 2023 року угодою про визнання винуватості ВАКС оштрафував Злочевського на 68 тис. грн. Крім цього, за умовами угоди він задонатив на ЗСУ 660 млн грн. І все. А оскільки вирок був засекречений повністю, громадськість так і не дізналася, чи було дотримано правило «суспільного інтересу», і чи можна сказати, що держава від тих домовленостей справді виграла.

Ця угода,  насправді і стала однією з головних причин взагалі говорити про оновлення законодавства щодо таких вироків. А ми в TI Ukraine відтоді постійно й регулярно наголошували на необхідності публікувати максимально допустимий обсяг даних про угоду, щоб таких запитань від українців не поставало.

Повне закриття часто не виконує навіть своєї прямої функції — приховати співпрацю зі слідством. Адже якщо за законом засуджений зобов’язаний свідчити проти співучасників, ті однаково дізнаються про угоду через сам факт виділення провадження. 

Тут нагадаємо, що ВАКС уже вміє закривати окремі відомості вироків без потреби засекречувати весь текст. Наприклад, у справі щодо керівника Агентства місцевих доріг Полтавської області суд залишив публічними обґрунтування суспільного інтересу та інші частини вироку. І той же вирок за угодою з Пашинським спочатку теж був засекречений, про що ми відразу просигналізували, як про вкрай поганий прецедент. ВАКС швидко відреагував на нашу критику та оприлюднив частково закритий вирок, з якого стали зрозумілі деталі цієї угоди.

Друга причина — відсутність зрозумілих правил, за якими укладається угода. 

САП у відповіді на наш запит підтвердила, що окремої внутрішньої методики оцінки можливості укладення угод немає. Водночас Стратегія розвитку відомства на 2026–2028 роки передбачає напрацювання єдиних підходів — до такої розробки  прокуратура планує долучати суддів, адвокатів і громадські організації. 

ВАКС теж нам повідомив, що не здійснював узагальнення практики щодо угод. Разом з тим, дискусія про пошук балансу між ефективністю кримінального правосуддя, невідворотністю відповідальності, справедливістю покарання та довірою суспільства до антикорупційної системи, вже ведеться. І передумови для напрацювання зрозумілих політик укладення угод теж закладені.

Угода Пашинського добре ілюструє цей процес. У повідомленні САП були перелічені суми штрафів і відшкодувань, проте не було пояснень, чому ці умови вигідні державі. Необхідне пояснення з’явилося лише з оприлюдненням вироку. Так, ми побачили, що прокурор в межах угоди отримував показання щодо інших учасників, загалом кількість обвинувачених у справі зменшилася, що дає шанс розглянути справу щодо решти фігурантів до спливу строків давності. 

Проте ця інформація з’явилася майже через тиждень після новини про угоди — коли суспільство вже кілька днів обговорювало й обурювалося через «мільярд за свободу».

Відшкодування до бюджету (600 млн грн) менше за встановлену шкоду (817 млн грн) теж виявилося не випадковим. У справі Пашинського ідеться про злочинну організацію, а не одного обвинуваченого, і шкоду завдано діями сімох осіб, а не однієї. Тому сторони погодили часткове звільнення Пашинського від цивільної відповідальності, зважаючи на зобов’язання інших засуджених за угодами (111 млн грн відшкодування та 40 млн грн на ЗСУ) та його власні 500 млн грн на потреби армії. Разом відшкодування до бюджету від усіх засуджених у цій справі поки не досягає встановленої шкоди. А чи покриють її майбутні вироки щодо решти обвинувачених — питання до САП.

Третя причина — очікування суспільства. І воно хоче справедливих покарань.

Торік соціологічне дослідження TI Ukraine показало, що 60% українців вважають найпоказовішим критерієм ефективної боротьби з корупцією кількість реально покараних корупціонерів, і таке покарання має передбачати ув’язнення або конфіскацію. 

Угоди зі штрафами і внесками на благодійність цьому очікуванню не відповідають. Тому САП має пояснювати їх особливо ретельно, а правила, за якими прокурори ідуть на укладення угоди, мають бути зрозумілими до того, як з’являється черговий резонансний кейс.

Чи чесні гроші?

Майже у половині проаналізованих нами вироків за угодами, які укладались у період з 1 липня 2025 по 30 червня 2026, обвинувачені зобов’язалися зробити благодійний внесок на потреби ЗСУ. Ця практика з’явилася після повномасштабного вторгнення росії в Україну, тобто ще до прийняття оновленого закону про угоди в топкорупційних справах, але сьогодні її можна вважати ледь не обов’язковою для такого типу вироків.

Суми благодійних внесків коливаються від 10 тис. до 20 млн грн. За інформацією ВАКС, лише у 2025 році на потреби Збройних Сил України було спрямовано понад 321 млн грн. А за останніми даними САП, завдяки угодам у топкорупційних справах на потреби Сил оборони вже спрямовано понад 1,6 млрд грн. З них понад 1,1 млрд грн надійшло через державну фандрейзингову платформу United24, понад 272 млн грн — через фонд «Повернись живим» і понад 50 млн грн — через «Спільноту Стерненка».

Угода Сергія Пашинського стала однією із рекордних за сумами згаданих у ній коштів: 600 млн грн — на відшкодування збитків до держбюджету поетапно протягом 2,5 року, 400 млн грн або озброєння на цю суму — фонду «Повернись живим» протягом шести місяців після оголошення вироку, 100 млн грн — фонду «Спільнота Стерненка» на зброю протягом 30 днів, а також 850 тис. грн штрафу як основне покарання і 17 тис. грн штрафу та рік позбавлення права обіймати державні посади як додаткове.

Навколо цих грошей виникає три питання, які, насправді, стосуються усіх сум, зазначених в інших вироках про угоди.

1. Чи «з’їла» інфляція відшкодування? 

Один із найпоширеніших аргументів від критиків угоди з Пашинським полягає в тому, що збитки, завдані у 2014 році, відшкодовуються сьогодні номінальною сумою, яка за дванадцять років суттєво знецінилася. Тобто 600 млн грн у 2026 році — це геть не ті гроші, які втратила Україна у 2014-му через махінації колишнього в.о. голови Адміністрації Президента. 

Аргумент має під собою підстави, але адресований він не угоді як інституту, а тому, як держава загалом захищає свої майнові інтереси в кримінальному процесі.

Законодавство загалом не залишає державу беззахисною перед інфляцією. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив грошове зобов’язання, на вимогу кредитора сплачує борг з урахуванням індексу інфляції та 3% річних. Велика Палата Верховного Суду ще у 2018 році виснувала, що це правило поширюється на всі види грошових зобов’язань незалежно від підстави їх виникнення, тобто воно має стосуватися і заподіяння шкод у кримінальних справах. Окрім того, ст. 1192 Цивільний кодекс України визначає, що розмір збитків від втрати майна обчислюється за його реальною вартістю на момент розгляду справи. 

Для справи, предметом якої є привласнені нафтопродукти, як у справі Пашинського, це може мати практичне значення, адже йдеться про майно, ціна якого змінювалася разом з ринком, а не про фіксовану грошову суму. Однак для стягнення цієї різниці, найбільш імовірно, потрібно було зробити інше експертне дослідження, яке б також зайняло певний час, і не факт, що призвело б до якогось результату.

Вимоги про стягнення інфляційних втрат можна заявити й у кримінальному провадженні через подання цивільного позову. Судова практика знає такі приклади. У справі про привласнення (ч. 4 ст. 191 КК) Кам’янець-Подільський міськрайонний суд стягнув з обвинуваченого інфляційні втрати та 3% річних. Втім, через застосування позовної давності на вимогу відповідача, тоді йшлося про відсотки лише за останні три роки, тож замість заявлених понад 419 тис. грн інфляційних втрат позивач мав виплатити державі приблизно 30 тис. 

Є така справа і у ВАКС. У справі начальника управління ЗСУ Олега Галушка Міністерство оборони заявляло вимогу про стягнення майже 8 млн грн інфляційних втрат поверх 21,5 млн грн основної шкоди. Проте суд ухвалив виправдувальний вирок, і позов залишив без розгляду. Наразі перегляд цього вироку ще триває — у червні 2026 року Верховний Суд скасував рішення АП ВАКС про підтвердження законності виправдувального вироку, тому і питання про відшкодування збитків з урахуванням інфляційних втрат теж може бути переглянуте.

Щоб стягнути інфляційні втрати, зобовʼязання має бути грошовим — тобто чітко визначеним у конкретній сумі. У кримінальних справах здебільшого це можливо лише тоді, коли йдеться про розтрату чи привласнення коштів, а не про інші види шкоди. У справі Пашинського не йшлося про заволодіння певною сумою грошей — предметом були нафтопродукти. 

Відтак проблема не в тому, що закон забороняє враховувати інфляцію, а в тому, що жоден механізм не робить це автоматично. Суд не може самостійно проіндексувати розмір шкоди і вийти за межі заявлених вимог. І якщо потерпілий орган державної влади або прокурор в інтересах держави не заявив вимоги про відшкодування інфляційних втрат, їх не стягнуть ні за обвинувальним вироком у звичайному провадження, ні у провадженні за угодою. 

У справі Пашинського цивільний позов взагалі не заявлявся. Тож вимога про інфляційні втрати не могла бути ні задоволена вироком, ні врахована угодою, а розмір шкоди зафіксовано в номіналі 2014 року — 600 млн грн. До того ж навіть заявлена вимога про таке відшкодування наражається на ризик позовної давності, який у справах із подіями десятирічної давнини може звести її до символічних сум.

Звідси й рекомендація. Питання про інфляційні втрати варто адресувати насамперед стороні обвинувачення (у нашому випадку — САП) та органам, які представляють потерпілу державу. Вимога про їх стягнення має стати стандартною частиною цивільних позовів у справах про розкрадання державного майна, а її врахування — одним із критеріїв, за якими прокурор оцінює розмір відшкодування в угоді. 

Окремо варто обговорити, чи охоплює вимога про «повне відшкодування збитків» як передумова угоди лише номінальну суму шкоди, чи також її реальну вартість на момент укладення угоди. Сьогодні закон на це питання прямо не відповідає.

До того ж частина претензій суспільства до «м’якості» покарання стосується питань, які угода не вирішує. Конфіскацію майна у справі Пашинського суд не призначав: у САП пояснили, що відповідне додаткове покарання за ст. 255 КК України запровадили у червні 2020 року, тобто після подій справи. Тому тут спрацьовує принцип заборони зворотної дії закону, що погіршує становище особи.

2. Чому гроші йдуть у фонди, а не в бюджет? 

Ексголова ВАКС Віра Михайленко свого часу пояснила, що саме сторона обвинувачення і захист домовляються, куди саме спрямовувати благодійні платежі та в якому розмірі, а суд лише перевіряє, чи відповідає угода закону. Отже, питання «чому саме ці фонди» треба адресувати сторонам угоди, а не суду. 

Але варто поставити його чесно. Чи є обґрунтовані претензії до прозорості роботи фондів, які фігурують в угоді? А якщо таких претензій немає, у чому різниця для держави між надходженням до бюджету і надходженням на фонд, який фахово й підзвітно закуповує озброєння для армії? 

В умовах війни значна частина бюджету і так спрямовується на оборону. Фонд – «Повернись живим», «Спільнота Стерненка» чи будь-який інший — у цьому ланцюжку може бути швидшим і конкретнішим каналом. Більше того, той самий «Повернись живим» прямо заявляє, що вони не беруть відсоток з донатів на адміністративні витрати.

Реальні ризики тут інші. Перший — щоб фонд не був пов’язаний з обвинуваченим чи його оточенням. Другий — щоб виконання умови можна було перевірити. 

За невиконання угоди встановлено окрему кримінальну відповідальність, а САП може просити ВАКС скасувати вирок і розглянути справу в загальному порядку. Показово, що за весь час роботи суду прокурори жодного разу не зверталися із таким клопотанням. 

За даними САП, випадків умисного невиконання угод наразі не встановлено, а до відповідальності за порушення умов угоди не притягнули жодного засудженого. Виконання умов підтверджують платіжні документи, які надаються суду й прокурору та долучаються до матеріалів провадження. Тобто перевірка перерахування коштів існує, але відбувається суто з боку САП. Далі можна спиратись на публічну звітність відповідних благодійних фондів, яка має бути відкрита широкому загалу. Якщо є запит на звітність саме від вироків за угодами ВАКС, має сенс відповідним фондам публікувати такі конкретизовані відомості про те, на що саме були спрямовані кошти по таких вироках за угодами. Це б сприяло розумінню, які конкретні потреби армії закриваються через донати.

Водночас суспільна реакція на те, що Пашинський в межах виконання угоди має зробити донати фондам «Повернись живим» та «Спільнота Стерненка», теж дала свої несподівані результати. 28 вересня ВАКС не затвердив угоду про визнання винуватості нардепа Олександра Качного у справі про незаконне збагачення на понад 12,7 млн грн. Качний визнав вину та погодився перерахувати 3 млн грн на проєкт фонду «Повернись живим». Суддя ж у своїй відмові заявила, що використання цих коштів перебуватиме поза контролем сторін і суду, а тому суд не може переконатись у тому, що ці положення відповідають інтересам суспільства.

3. Чиї це гроші? 

Це третій і, мабуть, найважливіший ризик. Формально позитивний результат, тобто сплачене відшкодування чи донат на армію, може бути забезпечений непрозорими грошима. Походження коштів, якими виконуються умови угоди, має перевірятися не менш ретельно, ніж, наприклад, походження грошей на застави. 

САП підтвердила, що на практиці збитки відшкодовують і благодійні внески сплачують не лише засуджені, а й треті особи — закон цього не забороняє. Водночас окремої процедури, за якою прокурор перевіряв би походження таких коштів, КПК України не передбачає. Відомство покладається на банки, які, як суб’єкти первинного фінансового моніторингу, мають перевіряти операції відповідно до антилегалізаційного законодавства.

Утім, тут варто бути послідовними й визнати неприємну для критиків річ, а саме нагадати про механізм спеціальної конфіскації. Адже тут ідеться  про вилучення саме тих коштів і майна, щодо яких вироком суду прямо встановлено злочинне походження. Коли вона застосовується, держава свідомо наповнює бюджет грошима, здобутими злочинним шляхом. 

Тому суто прагматично важко пояснити, чому та сама логіка стає неприйнятною, коли кошти надходять не за спеціальною конфіскацією, а на виконання відшкодування збитків чи благодійної умови угоди. У підсумку гроші однаково опиняються в бюджеті або в армії, і однаково не залишаються в засудженого. Тому обурення про «гроші пішли не в бюджет» стосується форми, а не суті. 

Чому угоди — це таки добре, і чому їх треба вдосконалювати

Головний аргумент на користь угоди Пашинського полягає не в її сумі, а в альтернативі. Події справи відбулися навесні 2014 року, а підозри повідомили лише в лютому 2024-го. Строк давності за зловживання службовим становищем у цій справі спливає вже у 2028 році, тому сторони прямо пов’язали угоду з тим, що вона робить можливим розгляд справи щодо інших обвинувачених у межах цього строку. 

Повноцінний судовий процес з кількома обвинуваченими, великим масивом доказів і процесуальною тактикою захисту міг тривати роками. Якби за цей час спливли строки давності, особу звільнили б від відповідальності взагалі, і держава не отримала б нічого: ні вироку, ні відшкодування, навіть часткового. Попри вимоги Європейської комісії, правила про строки давності в Україні досі не реформовано. Тож у справах, які розслідуються через десятиліття після подій, угода часто є не альтернативою суворому вироку, а альтернативою безкарності.

Кримінальний процес завжди має ймовірнісний результат. Обвинувачення вважає вину доведеною, захист — ні, і крапку ставить суд. Угода перетворює ймовірність на гарантію: є обвинувальний вирок, статус засудженого, реальні гроші і показання проти інших учасників. Штраф — це вид основного покарання за КК України. Тож говорити про «відкуп» від покарання, яке саме є покаранням, некоректно. 

Для порівняння, інший фігурант справи Пашинського Сергій Тищенко за угодою отримав вісім років позбавлення волі зі звільненням від відбування з випробуванням, перерахував 40 млн грн на Сили оборони і має сплатити до бюджету ще 110 млн грн протягом трьох років. Справа «нафтопродуктів Курченка» не завершена: у ній були й інші підозрювані, і не всі вони пішли на угоду.

Водночас саме тому, що угоди стали основним способом завершення топкорупційних справ, над їх якістю потрібно продовжувати працювати. ВАКС варто узагальнити підходи до оцінки суспільного інтересу й зробити стандартом практику часткового закриття вироків замість повного там, де цього не вимагає пряма потреба захисту особи чи інших проваджень. САП варто реалізувати заходи своєї Стратегії щодо єдиних підходів до угод і публічно пояснювати в кожній резонансній справі, у чому вигода для держави. 

Парламенту необхідно зробити спеціальну конфіскацію обов’язковою умовою затвердження угоди за наявності законних підстав. А ширше застосування реальних, але коротших строків позбавлення волі та додаткових штрафів також поліпшить сприйняття таких вироків. 

І, нарешті, дві проблеми, які найбільше живлять обурення угодами, взагалі лежать поза ними. Це нереформовані строки давності, які змушують прокурорів домовлятися, і те, що держава не завжди користується наявними механізмами стягнення інфляційних втрат, через що номінальне відшкодування знецінюється — чи то за угодою, чи то за звичайним вироком. Бо ж сотні мільйонів завданих збитків, завданих у 2014 році, не відповідають таким же сотням мільйонів уже з року 2026-го.

Розв’язувати ці проблеми треба як законодавцю, так і практикам. І поки цього не зроблено, чесна угода залишається кращим результатом, ніж справа, що закінчилася нічим.