Протистояння з імперією: як українські міста останні два роки перейменовували топоніми?

Нещодавно минув дедлайн, до якого українські міста мали завершити перейменування російських та імперських назв. Нову хвилю зміни топонімів спричинив початок повномасштабного вторгнення — відтоді деколонізація була добровільною, а після прийняття нового закону стала обов’язковою.

За цей час ми фіксували як «назвопади», так і відверте затягування та саботаж цього процесу. І хоча віднедавна ініціатива в перейменуваннях уже перейшла від міст до обласних державних адміністрацій (наразі вони мають статус ОВА), деякі муніципалітети продовжують деколонізацію.

Актуальні статистичні дані або «Як Кобзарик позбувся чебурашки» 

7,8 тисячі  топонімів – саме стільки перейменували 83 досліджуваних міста з березня 2022 року по травень 2024 року. Ще щонайменше 650 назв підлягають зміні. Водночас деякі міста заявляють, що процеси дерусифікації вони завершили. Йдеться, зокрема, про Вінницю, Дрогобич, Дунаївці, Мукачево, Тернопіль та Хмельницький.

До десятки міст, де протягом двох років перейменували найбільше топонімів, належать:

• Кривий Ріг
• Харків
• Дніпро
• Київ
• Запоріжжя
• Вінниця
• Краматорськ (МВА)
• Кам’янське
• Полтава
• Одеса

Варто зазначити, що кількість перейменованих топонімів не завжди означає якісний поступ міста. Частина міських рад на заході країни зараз мають незначні кількісні показники в деколонізації, тому що фактично розпочали цей процес ще з моменту відновлення української державності.

У дослідженні ми зосередилися на перейменуванні урбанонімів (внутрішньоміських топографічних об’єктів). Зміна назв стосувалася вулиць, скверів, провулків, проспектів, парків, а також районів у містах, станцій метро, зупинок громадського транспорту, залізничних станцій. Змінювали й назви бібліотек, шкіл, садочків, меморіальних комплексів та реабілітаційних центрів. Так, у Лозовій центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю замість «Жемчужинки» назвали «Сяйво життя». Залізничній станції Первомайськ-на-Бузі повернули історичну назву «Голта», а в Калуші дитячий садок «Чебурашка» став «Кобзариком».

Певні міста, окрім перейменувань топонімів, вдаються до приведення вже наявних до стандартів державної мови. Наприклад, у Кам’янському вулиця Молдавська стала Молдовською, Овражна — Яружною, а Річна — Річковою.

Показово, що окремі міські ради подають інформацію про перейменовані топоніми в окремому розділі на своєму офіційному вебсайті, щоб містяни могли швидше ознайомитись із новими назвами. Для прикладу, у Дніпрі, Києві, Кропивницькому, Лубнах, Олександрії чи Охтирці розробили переліки перейменованих топонімів. Київська міська рада розробила окремий дашборд, що містить інформацію про активність містян у перебігу зміни назв. А Сумська міська рада, окрім агрегованої подачі інформації, створює також короткі ознайомчі відео про нові назви.

Наші аналітики не враховували перейменування назв самих населених пунктів, яке відбувається в Україні почасти через необхідність увідповіднити назви до стандартів української мови або прибрати з назв символи імперської політики. Йдеться, зокрема, про Новомосковськ, Первомайськ, Южноукраїнськ, Павлоград, Сєвєродонецьк, Червоноград та Южне. Річ у тім, що хоча таке рішення й ухвалюється після попередньої консультації місцевої влади та громадськості, відповідальність за нього несе парламент. Наразі профільний  комітет Ради  вже підтримав перейменування низки населених пунктів. Загалом же в Україні треба перейменувати понад 300 населених пунктів.

Динаміка перейменувань

Аналіз процесів деколонізації показав, що вона відбувалася хвилеподібно. Найбільшу кількість топонімів досліджувані 80 міст перейменували у 2022 році — 3284, що становить 42% від загальної кількості змінених назв. Того року деколонізація була добровільною — бажання позбутися спільних з імперією символів виникло на фоні жорстокого повномасштабного вторгнення росії.

Важливо! Хоча Закон  України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» набув чинності 27 липня 2023 року, процеси перейменувань і до цього були повністю легітимними. За словами Антона Дробовича, голови Українського інституту національної пам’яті, місцеві органи влади мали всі законодавчі повноваження на перейменування та демонтаж — головне було ухвалити відповідні рішення, що регламентують процедуру, або дотримуватися вже чинних процедур.

У 2023 році в містах було перейменовано менше топонімів — близько 3 тисяч. Часто це зумовлено тим, що основний масив назв змінили в попередній рік, а для напрацювання нового топонімічним комісіям потрібен був час. Також частина міст завершила деколонізацію ще в 2022 році, а хтось з муніципалітетів затягував цей процес.

Натомість у період із кінця січня до середини травня 2024 (від моменту, коли перейменування стало відповідальністю міського голови до останнього заміру програми 28 травня) деколонізували понад 1500 топонімів. Це майже половина від перейменованих минулого року назв. Програма припускає, що міста проявляли таку активність, щоб встигнути виконати вимоги профільного закону (спойлер — не вдалося).

Добровільно найбільше назв перейменували в Києві, Вінниці, Сумах, Краматорську та Кременчуці. Відколи набрало чинності законодавство, до переліку лідерів з перейменування увійшли такі міста:

Серед цих міст були й ті, які займалися деколонізацією до того, як їх змушував зробити це закон, зокрема Дніпро та Кривий Ріг. А за нашими спостереженнями, окремі міста перейменовували більшість назв в останні дні відведених законом термінів. Так, мер Харкова Ігор Терехов видав розпорядження про перейменування 387 об’єктів топоніміки 26 квітня. Схожа ситуація зафіксована в Павлограді та Одесі, де розпорядження міських голів датуються 23 та 24 квітням відповідно.

Проблеми деколонізації: позиція влади, громадськості та програми «Прозорі міста»

Процес перейменувань, як і будь-який процес, що тягне за собою зміну сенсів та символів, мав свої труднощі. З ними зіштовхувалися як міські ради, так і мешканці. Муніципалітети відзначають, що ключовими проблемами під час деколонізації топонімів для них були такі:

• Критика як самого процесу, так і нових назв. Так, містяни виступають проти перейменувань, адже вважають, що потрібно змінювати всі правовстановлюючі документи після зміни назв вулиць чи провулків. У своєму посібнику Програма детально пояснювала, чому це побоювання безпідставне. Крім того, для частини громадян деколонізація не важлива і «не на часі». Наприклад, у Конотопі мешканці надіслали колективне звернення щодо заборони перейменування вулиць і провулків у місті. Зрештою, містяни критикують запропоновані владою варіанти, але самі не долучаються до напрацювання нових назв (у Лозовій критикували процес перейменувань, але надійшло лише 23 звернення з пропозиціями).

• Потреба в роз’ясненнях з боку профільних інституцій (УІНП, МКІП) щодо того, чи підпадає назва під дію закону про дерусифікацію топонімії.
• Тривалий пошук нових назв чи дискусійність окремих варіантів. Так, у Чернігові мешканці виступали проти назви «Чорторийський яр» замість «Декабристів». Зрештою, після довгих дискусій вулицю назвали «Святомихайлівська». 
• Бажання мешканців використовувати знеособлені назви, як-от Квіткова, Чепурна, Яскрава. Деколонізація ж має на меті не просто відмову від імперських маркерів, а й створення нових соціальних патернів.

Натомість громадськість у публічній комунікації також висловлює зауваження щодо того, як відбувалися перейменування урбанонімів. Йдеться, зокрема, про:

• Відсутність належного діалогу влади з громадою або представниками комісій з перейменування. Так, у Кривому Розі членів міської топонімічної комісії не повідомили, чому міська рада вилучила з попереднього списку обласної робочої групи 82 назви.
• Нелогічний вибір назв або причин для деколонізації. Наприклад, перейменування вулиці Металістів у Києві, яке викликало нерозуміння в урбаністів. Або, чому перейменували історичну назву вулиці Сахарова в Івано-Франківську (проти виступили  українські політв’язні радянських часів). Водночас у Конотопі вулицю 6 вересня назвали на честь директора комунального підприємства Острави, яке передало Конотопу 10 автобусів. Містянам виглядає, що назву вулиці «купили».
• Нейтральні назви або присвоєння значущих назв об’єктам на околицях міст. У громадськості викликало обурення те, як у Горішніх Плавнях топонімам, пов’язаним із пушкіним, чкаловим та гагаріним, присвоїли нейтральні «рослинні» назви — зокрема, Липова, Каштанова, Лозова. Тим часом в Одесі на честь загиблих військових перейменували маленькі або віддалені від центру вулиці.
• Обмежений час на громадські обговорення нових назв. Наприклад, у Києві на обрання нових назв для 237 топонімів було відведено лише 5 днів. За спостереженнями громадськості, найпопулярнішими стали ті назви, які були першими в запропонованому переліку.

Аналітики програми також зафіксували, що окремі муніципалітети свідомо чи ні перейменовують топоніми повільно. Так, у Жмеринці між опитуванням містян та перейменуваннями минув рік, хоча чинне законодавство передбачає, що консультації не можуть тривати понад 30 календарних днів. А в Миколаєві деколонізація зрушила з мертвої точки лише навесні поточного року — голова топонімічної комісії пояснив затримку не лише суперечками щодо нових назв, а й відсутністю кворуму ледь не на кожному другому засіданні.

Що відбуватиметься з деколонізацією далі? 

Положення закону про деколонізацію зобов’язало органи місцевого самоврядування перейменувати топоніми, які містять символіку російської імперської політики,  у шестимісячний строк з дня набуття чинності закону, тобто з 27 липня 2023 року.

Якщо місцева влада не приймала рішення до згаданої вище дати, сільський, селищний, міський голова мав ще три місяці на те, щоб ухвалити таке розпорядження. 

Після цього таке рішення приймає голова відповідної обласної державної адміністрації (наразі — ОВА) чи особа, яка відповідно до законодавства здійснює його повноваження протягом наступних 3 місяців, а саме — до кінця липня 2024 року. 

Однак процеси перейменування в муніципалітетах місцями тривають і досі, вже після закінчення дедлайну. Так, минулого тижня міські ради Запоріжжя та Ужгорода деколонізували назви десятків вулиць. Чому так відбувається і чи законно це? 

Такі дії місцевих органів влади є правомірними. Низка чинних норм¹ передбачає, що підготовка та внесення на розгляд питань щодо найменування (перейменування) вулиць, провулків,  проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території відповідного населеного пункту, належить до відання міських рад. Крім того, перейменування міських районів і присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен фізичних осіб, ювілейних та святкових дат здійснює, зокрема, міська рада або військова адміністрація населеного пункту.

«Окрім цих законодавчих актів, на практиці у більшості місцевих рад діють затверджені ними й не скасовані в судовому порядку положення про порядок перейменування об’єктів топонімії на території цих населених пунктів. Вони детально регламентують їхні дії під час зміни назв . Тож, якщо місцева рада приймає рішення щодо перейменування зараз, немає підстав стверджувати, що воно прийнято поза межами повноважень», — стверджує Анна Куц, юридична радниця ТІ Ukraine.

Тож у будь-якому разі топоніми, пов’язані з рф чи її імперським спадком, все ж будуть перейменовані —  як не ОВА, так органами місцевого самоврядування. Найважливіше — не затягувати з цим процесом, і зрештою позбавити наш український простір маркерів російської ідентичності.

Як ми досліджували? 

Аналітики програми «Прозорі міста» проаналізували деколонізацію назв у 83 містах 23 областей України в період із березня 2022 року по 28 травня 2024 року.² Ідеться про 80 міст адаптованого дослідження стану прозорості міст та 3 міські військові адміністрації (Покровська, Краматорська та Херсонська), чий досвід програма досліджувала в минулі роки. За основу аналізу ми взяли дані з відкритих джерел (офіційні сайти міських рад, фейсбук-сторінки, телеграм-канали ОМС, міського голови або його заступників, ЗМІ), а також відповіді міських рад на офіційні запити про перейменування топонімів.

Програма аналізувала зміну топонімів у межах міста, без урахування інформації по старостинських округах, які входять до територіальної громади. Також програма не досліджувала перейменування власне самих населених пунктів. 

¹Йдеться про норми Законів України «Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій»

²Перший етап оновлення даних відбувався у період із 20 квітня до 15 травня 2024 року. Однак між актуалізацією даних  та публікацією цього матеріалу, 6 міст додатково дерусифікували близько 200 топонімів. Для більшої релевантності даних, Програма врахувала ці зміни та відобразила їх в загальній кількості перейменованих топонімів. На момент публікації матеріалу дані актуальні станом на 28 травня.