Реальність деколонізації: як міста (не) оновлюють адресні таблички

В Україні триває процес деколонізації. Згідно із новим законом, через пів року в наших містах і селах не повинно залишитись російських, радянських чи імперських назв. Українці загалом підтримують зміну назв вулиць, площ, парків та інших топонімів. Дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва показало, що близько 60% респондентів підтримують рішення про деколонізацію. 

Муніципалітети по-різному працюють з цією задачею. Так, від початку повномасштабної війни 42 міські ради з 50 досліджуваних програмою «Прозорі міста» перейменували 3225 топонімів, а у 8 містах змін не зафіксовано. 

Наступний етап процесу деколонізації назв — зміна табличок. «Прозорі міста» дослідили, яким є фізичний вимір перейменувань, і як міста закуповують нову навігацію для будівель та доріг.

Для цього ми обрали 20 міст, в яких у 2022-23 роки проводилися перейменування топонімів, серед них:

• 19 обласних центрів (Київ, Вінниця, Суми, Кропивницький, Черкаси, Чернігів, Запоріжжя, Чернівці, Рівне, Львів, Дніпро, Луцьк, Ужгород, Івано-Франківськ, Хмельницький, Харків, Житомир, Тернопіль, Одеса)
• 1 місто обласного підпорядкування, що репрезентує Донеччину (Краматорськ).

В основі аналізу — відповіді на запити міських рад щодо проведених чи запланованих закупівель нових адресних покажчиків та дорожніх вказівників. 

У ході дослідження ми зафіксували 5 категорій міських рад: 

• ті, які проводили закупівлі табличок протягом 2022-2023 років  і планують проводити ще;
• ті, які закупляли адресні таблички та покажчики, але не планують більше цього роботи; 
• ті, які не закупляли, але планують
• ті, які не закупляли і не планують
• ті, що не володіють інформацією про проведені чи заплановані закупівлі. 

Наше дослідження має часове обмеження. Так, у період між збором інформації та оприлюдненням матеріалу міста, що планували проводити закупівлю на нові адресні чи дорожні в місті покажчики, вже могли здійснити її. Натомість міські ради, які не планували такого роду закупівлю, могли внести їх до запланованих.  

Загалом відповідальні за заміну старих табличок — власники чи балансоутримувачі будівель. Це може бути виконавчий орган із питань ЖКГ чи міського господарства, районні адміністрації, житлово-експлуатаційні організації та підприємства, ОСББ, домоуправління, установи, підприємства, організації, заклади освіти тощо. Перелік установ та організацій, які забезпечують зміну адресних покажчиків визначений, зазвичай, у Правилах благоустрою міста (Одеса, Кропивницький, Хмельницький).

Як міста закуповували адресні таблички та вказівники? 

За підсумками дослідження, 5 міст уже закупили адресні покажчики та таблички. Йдеться про Київ, Львів, Дніпро, Луцьк та Тернопіль. Ці міста закупили щонайменше 9,9 тис. адресних чи дорожніх покажчиків на близько 14 млн гривень.

Водночас Солом’янська районна адміністрація Києва у відповіді на запит зазначила, що починаючи з 2015 року і дотепер закупила 221 будинковий покажчик на суму 33,6 тис. гривень. Оскільки детальна інформація про кількість придбаної навігації у 2022-2023 роках відсутня, її не відображено на інфографіці.  

Медіана вартості однієї таблички складає 1097 грн. При цьому у Львові у Личаківському районі найвища вартість табличок. Вона зумовлена тим, що в суму закупівлі на 6 700 грн входили не лише вуличні вказівники, але й стовпи, їх монтаж, підготовка бетону, щебеню  та закладні деталі (елементи, що встановлюються в конструкції до бетонування — прим. автора).

Тож з обрахунку медіанної ціни ця цифра була виключена, щоб зберегти релевантність даних — програма оцінює вартість табличок та вказівників без супутніх елементів. 

Також ми перевірили закупівлі в тих міськрад, що у відповіді на запит вказали ідентифікатор закупівель. Виявилось, що у Дніпрі всі 3 тендери на закупівлю адресних покажчиків та номерних знаків, виграв один і той самий учасник — ФОП Гефтер Вадим Якович. Водночас людина з таким самим ПІБ та ідентифікаційним кодом внесена до бази “Миротворець” через “свідоме порушення державного кордону України з ціллю проникнення в окупований росією Крим та участь у пропагандистських заходах  росії (країни-агресора)”. Співпадіння?

Проте замовник у випадку з цими трьома угодами не порушував наявні правові норми, адже заборона здійснювати публічні закупівлі товарів, робіт і послуг поширюється, зокрема на громадян рф та рб, юросіб зареєстрованих на території рф та рб або юросіб, що серед бенефіціарів та акціонерів мають громадян рф та рб. А тут йдеться радше про моральний аспект закупівель. Так, постачальником табличок для нових топонімів, покликаних порвати з російським слідом на наших вулицях, буде людина, що тривалий час була дружня до росії. 

Окрім того, сума в договорах суттєво перевищує ліміти доходу для ФОПів 3 групи 5%. Так, максимальний дохід за рік на цій групі сягає 7 818 900 грн, тоді як лише сама міська рада Дніпра уклала з цим ФОПом договорів на понад 13,6 млн гривень. 

Програма «Прозорі міста» звернулася за коментарем до Дніпровської міської ради з питанням: чи знали замовники на момент підписання договору з ФОП Гефтер про перебування людини з ідентичним ПІБ та ідентифікаційним кодом у базі “Миротворця”? У відповіді нам відмовили у запиті на інформацію, аргументуючи це тим, такі дані відсутні і їх створення суперечить вимогам закону України “Про доступ до публічної інформації”. 

Як міста планують закупляти адресні та дорожні покажчики? 

Зараз ще у 8 містах запланована закупівля адресних табличок та дорожніх вказівників — Києві (КП «Центр організації дорожнього руху», Святошинська, Солом’янська, Дніпровська та Шевченківська районні в місті адміністрації), Вінниці, Кропивницьку (Фортечна та Подільська районними в місті адміністрацій), Чернівцях, Луцьку, Харкові, Житомирі та Івано-Франківську.

Муніципалітети та районні адміністрації міст збираються закупити понад 11 тисяч адресних покажчиків на суму майже 2 мільйони гривень. При цьому вартість нової вуличної навігації орієнтовна, адже 3 міста не мають поки коштів на її закупівлю або не деталізували суму, яку можуть витратити на цю навігацію. 

Водночас частина міських рад чи районних держадміністрацій у містах не потрапила на  інфографіку через неповноту даних щодо запланованих закупівель. Так, у Вінниці планують закупити 7134 покажчики, у Солом’янському районі Києва — 201, а у Дніпровському районі столиці — 124. Проте наразі невідомо, яку суму у містах хочуть витрати на це. Натомість в Івано-Франківську виділили 200 тис. грн, при цьому поки відсутня інформація про кількість адресних покажчиків чи табличок. 

Крім того, у цій інфографіці, на відміну від попередньої, відсутні замовники закупівель, оскільки невідомо, хто проводитиме ці тендери.

Медіана ціни табличок чи покажчиків, які планують закупити, становить 650 гривень. Таким чином, вартість закупленої таблички та вартість запланованих табличок відрізняється на 41%. 

Про що це нам говорить? З одного боку, потенційно, про те, що міста слабко орієнтуються в ціновій політиці на адресні покажчики, і передбачених коштів не вистачить на придбання навігації. З іншого — ціна таблички складається з різних характеристик, як-от розмір, матеріал, доставка, монтаж, супровідні кріплення. Тож вартість у 200 грн в одному місті може означати тільки закупівлю найменшої за розміром вуличної навігації, а в іншому за 1000 грн — виготовлення та монтаж таблички, вигляд якої передбачений вимогами благоустрою.  

Хто і чому не закупляв таблички та покажчики? 

Серед міст, які ми дослідили були й ті, хто не проводив і не планує проводити закупівлі нових табличок та покажчиків. Вони  пояснюють це низкою причин, зокрема: 

1. браком коштів або їх переспрямуванням на вирішення проблем, пов’язаних із російським нападом (5 міст);
2. відсутністю повноважень/зобов’язань закупляти адресні таблички та дорожні вказівники (2 міста). 
3. Водночас 7 міст (як міські ради, так і районні в місті адміністрації) у відповідь на запит не деталізували інформацію про те, чому не здійснювали чи не планують закупівлі адресної навігації. 

***

Аналіз відповідей міськрад показав, що вони закупляють адресні таблички повільно та й не всюди. І цьому є раціональне пояснення — перед містами наразі постає багато проблем, спровокованих війною, які потребують суттєвих витрат і першочергово вирішення (ремонти шкіл чи лікарень, підтримка ВПО, допомога армії, підготовка до опалювального сезону тощо).  Водночас процеси зміни адресної навігації в рамках деколонізації підсвітили низку проблем: 

1. Міста не володіють інформацією про кількість табличок та покажчиків, які варто змінити в ході перейменувань топонімів та хто відповідальний за цей процес . Ба більше: в межах одного міста районні адміністрації можуть одночасно заявляти, що закупівлі табличок не здійснювалися через відсутність бюджетних видатків  і стверджувати, що це не їх компетенція (як-от у Дніпровському та Хортицькому районах Запоріжжя). 
2. Через нерозуміння реальної кількості табличок та покажчиків, які треба змінити міським радам важко спланувати адекватну закупівлю. 
3. Муніципалітети ухвалюють рішення про перейменування топонімів і при цьому не закладають коштів на нові адресні таблички, часто апелюючи до економії ресурсів.

Програма поділяє позицію, що підтримка Сил оборони, відбудова житла та критичної інфраструктури є основним пріоритетом влади. Водночас ми усі стали свідками, як міста вдаються до подвійної логіки: з одного боку, вони декларують відсутність коштів на деколонізацію об’єктів, з іншого — проводять мільйонні закупівлі, які не є надважливими в умовах війни (озеленення, реконструкція доріг у спальних районах, чи реклама, приміром).

Без вирішення цих проблем процеси деколонізації ризикують звестися лише до “паперових рішень” міської ради, що не мають практичного виміру. І наші вулиці та площі продовжуватимуть нести код ворога. Того самого, в якого українські воїни, ціною неймовірних зусиль та героїзму, виборють кожен метр землі. 

Відповіді міських рад на запити щодо закупівель адресних та дорожніх покажчиків ви можете переглянути за посиланням.

Матеріал підготовлено у співпраці з журналістами проєкту DOZORRO (Transparency International Ukraine) Дариною Синицькою та Ярославом Пилипенком, комунікаційною менеджеркою TI Ukraine Мариною Павленок; розробка інфографік — дизайнерка TI Ukraine Оксана Умриш.