Цифровий лабіринт: чому десятки сервісів не полегшують життя

Міста можуть мати десятки електронних сервісів, чат-ботів, мап, дашбордів і мобільних застосунків, але не давати громадянину простого входу в цю екосистему. Саме тому в наших дослідженнях ми перевіряємо принцип «єдиної точки входу» — наявність зручних, постійно оновлюваних тематичних сторінок із повною інформацією та коректними посиланнями. Це відповідає європейському підходу user-centricity, де сервіси мають будуватися з позиції користувача.

На практиці ситуація з сайтами міських рад часто протилежна: інформація розпорошена між новинами, документами, підрозділами і застарілими сторінками, а пошук не допомагає швидко знайти потрібне. Восени ми перевірили 11 великих міст за дев’ятьма темами — від регламенту ради і доступу до засідань до гуманітарної допомоги, єВідновлення, інформації для ВПО, захисників і захисниць. Повністю принцип «єдиної точки входу» забезпечив лише Київ. Львів майже досяг цього показника: окремі сторінки створені для всіх тем, окрім гуманітарної допомоги. 

Схожу ситуацію ми фіксували і на більшій вибірці міст. Лише 18 із 50 міст мають окремий розділ або сайт, де зібрані коректні посилання щонайменше на сім актуальних електронних сервісів. Актуальні комплексні мобільні застосунки, які оновлювалися у 2025 році і можуть надати доступ до всіх електронних міських сервісів, мають лише 6 із 50 найбільших міст — Київ, Харків, Одеса, Дніпро, Кривий Ріг та Кременчук.

Причини цієї фрагментарності різні: зміщення пріоритетів на безпеку, нестабільність політичного середовища, відтік кадрів, а також паралельна реалізація проєктів з різними донорами без єдиної «парасольки».

Не всі міські голови говорять з громадою

Ще один тривожний сигнал — те, як мери звітують перед людьми. За законом очільник громади має двічі на рік вийти до жителів громади, подивитися їм в очі та чесно розповісти, що зроблено. У реальності ця норма часто перетворюється на формальність — сухі слайди, зведені в одне суцільне полотно, звіти від підрозділів міської ради, пафосні відеоролики або заздалегідь підготовлені зручні ефіри.

Наша перевірка 100 найбільших громад шокувала: кожен п’ятий міський голова просто проігнорував обов’язок відзвітувати перед людьми за 2024 рік. Ще у значній частині міст звітування відбулося лише у вигляді текстових матеріалів на сайті — без публічної зустрічі та можливості поставити запитання. Повноцінний діалог із громадою відбувся менш ніж у чверті випадків. І навіть вимога закону не завжди стає ключовим аргументом у наших дебатах з міськими радами.

А серед 20 обласних центрів лише Львів та Хмельницький знайшли сміливість провести відкриту зустріч, презентувати звіт про виконання бюджету за минулий рік і роз’яснити, куди пішли податки громади у 2025-му. 

П’ятий рік великої війни, а про гуманітарку часто тиша

Дослідивши низку міст, ми побачили, що досі просідають сфери, котрі набули особливого значення після повномасштабного вторгнення, але уже мали б бути налагоджені на п’ятий рік великої війни. Йдеться про гуманітарну допомогу, компенсації за пошкоджене майно, сервіси та інформацію для ВПО, захисників і захисниць, соціальні послуги, актуальні дані про укриття, медицину, енергоспоживання. Тут міста демонструють найменш системні та структуровані підходи.

Найяскравіше це видно на прикладі гуманітарної допомоги. Повну необхідну інформацію про її надходження та розподіл публікують лише 3 із 50 найбільших міст — Миколаїв, Чернівці та Шостка. Водночас у 20 містах із 50 не оприлюднено жодної із запитуваних категорій інформації: ні тематичного розділу, ні звітів, ні принципів розподілу, ні переліків отримувачів.

Але така проблема не є нерозв’язною. Наприклад, Миколаїв, Чернівці та Шостка створили окремі тематичні сторінки, де зібрали ключову інформацію про гуманітарну допомогу, правила її отримання, пріоритетні групи та звіти. Навіть у воєнних умовах міста можуть побудувати зрозумілу і структуровану комунікацію, якщо сприймають її як управлінський пріоритет.

Від проєкту до проєкту: містам бракує стратегічного планування

У всіх наших дослідженнях видно спільну закономірність: міська влада, яка мислить стратегічно і має базові політики, програми та зрозумілу логіку розвитку, має більше шансів пережити кризи (у нас їх зараз не бракує), побудувати нову екосистему і підтримувати вже створені рішення. Якщо ж ініціативи сприймаються як окремі проєкти, інколи навіть як «послуга» міжнародним партнерам, то система швидко втрачає цілісність і тяглість, і дратує як містян, так і самих службовців.

Наприклад, в одному з обласних центрів за підтримки міжнародних партнерів був створений застосунок, який мав об’єднати електронні сервіси міста. Проте місто не змогло інтегрувати його у власну систему управління, і після кількох років підтримки розробниками проєкт фактично припинив роботу.

А один локальний Портал відкритих даних, створений за підтримки міжнародних партнерів, без належного управління з часом втрачає функціональність. І найновіші статистичні набори на тому порталі датуються 2023 роком. Формально ресурс існує, але не виконує свою роль як джерело актуальної інформації для громадян, бізнесу та дослідників.

У результаті міста накопичують інструменти, але не створюють цілісну систему.

Що з цим робити? 

Питання, яке має собі поставити місцева влада, полягає не в тому, чи будуть громади інтегруватися до ЄС, а в тому, наскільки місто готове зробити це вже зараз. Саме найближчі роки є критичним часом для цієї підготовки.

Наше дослідження показує, що більшість проблем виникає не через брак технологій чи ресурсів, а через відсутність системного підходу до комунікації з жителями, організації інформації та сервісів. 

Європейський підхід до врядування базується на принципах good governance (доброго врядування), закріплених, зокрема, у 12 принципах Ради Європи. Ідеться про орієнтири для побудови прозорої, ефективної та підзвітної влади, спрямованої на інтереси громадян. Ці принципи охоплюють як чесність виборів і верховенство права, так і прозорість, підзвітність, етику та сталий розвиток, спрямовані на створення інституцій, яким довіряють люди.

Тобто містам потрібно почати з фундаменту: переглянути архітектуру офіційних сайтів, створити окремі тематичні сторінки за ключовими темами, вибудувати повний цикл публікації інформації про роботу ради, наповнити єдині тематичні сторінки, окремо посилити цифрові рішення для соціальної сфери та вразливих груп та нарешті зробити пошук на сайтах інструментом доступу, а не декоративною функцією.

Для належного діалогу місцева влада так чи інакше зобов’язана іти і говорити зі своїми платниками податків, жителями громади — звітувати, пояснювати, будувати сталі дорослі і відповідальні взаємини. Тому принципи комунікації прості. Йдіть туди, де ваша аудиторія. Якщо ви дійсно хочете донести інформацію та бути підзвітним своїй громаді, то варто слідувати за своєю цільовою аудиторією туди, де вона, а не очікувати, що містяни будуть зранку і до світанку моніторити сайти міської ради та підпорядкованих підрозділів. Розвиток власних соцмереж, інструменти залучення, співпраця з місцевими медіа і проактивний «вихід до людей» — це важка, але необхідна постійна робота, результатом якої може стати видимість діяльності міської ради, повага до її представників і більш спокійна суспільна атмосфера. 

Ми вже розробили рекомендації та інструменти для самоперевірки. Вони дозволяють владі подивитися на себе очима містянина. Це важливо, бо зміни в цій сфері починаються не з великих бюджетів, а з визнання проблеми і готовності реорганізувати власні підходи до роботи.

Зрештою, євроінтеграція — це не про прапор ЄС на ратуші, а про міста, де влада говорить не лише про свої успіхи, але й про проблеми, та починає створювати зручний простір для людей. Справжня готовність міста до прозорості за стандартами Європи — це коли його житель може знайти потрібну інформацію, отримати допомогу чи перевірити витрати громади, зробивши два кліки у своєму смартфоні. Бо саме з прозорих цифрових рішень і чесного діалогу народжується довіра, без якої неможлива жодна успішна громада. Особливо у часи війни.

 

Матеріал підготовлено за підтримки Програми MATRA Посольства Королівства Нідерландів в Україні та за фінансової підтримки Швеції в межах програми інституційної розбудови Transparency International Ukraine.

Зміст цієї публікації є відповідальністю авторів/авторок і не обов’язково відображає офіційну позицію Посольства Королівства Нідерландів в Україні або Уряду Швеції.

Про що запитували кандидатів?

За останні 2,5 тижня члени ГРМЕ та ВККС провели 36 співбесід. Участь у конкурсі ще двох кандидатів — Максима Глоби та Станіслава Нестеренка — комісія припинила. Тож що цікавого запитували?

 

Біткоїни, сонячні панелі та мільярдні бізнеси

Майно, бізнеси та автомобілі — найпопулярніші запитання від експертів. Так, цікавилися в Ігоря Омеляна, викладача Міжнародного європейського університету, компаніями, де він фігурував співзасновником: ТОВ «Поділ Агро Інвест» (зі статутним капіталом 4,2 млрд грн — з них 1,4 млрд грн належали кандидату) та ТОВ «Морська Інвестиційна Група» (зі статутним капіталом 560 млн грн — з них 140 млн грн належали кандидату). За словами Омеляна, через неуспішність проєкту він нібито вийшов за власним бажанням без жодних претензій до своїх мільярдних часток.

Цікаво, що Омелян, імовірно, намагався «вразити» членів ГРМЕ та ВККС своєю доброчесністю. Адже зазначив, що міг не декларувати об’єкт нерухомості, бо «якщо б не зазначив, то ніхто навіть не взнав би, тому що його навіть немає в реєстрі».

Ще одним бізнесом, на який звернули увагу члени ГРМЕ, стали сонячні панелі адвоката Володимира Бублейника. Через продаж електроенергії за «зеленим тарифом» йому вдалося заробити півмільйона євро, при цьому сім будинків для розміщення сонячних панелей Бублейнику безоплатно передала міська рада. Кандидат пояснив, що вони не мали ринкової цінності, а мотивацією місцевої ради було збільшити надходження до бюджету та сприяти розвитку проєктів у сфері альтернативної енергетики.

Адвокатка Олена Роїк викликала багато запитань щодо походження її активів — зокрема, відсутності документів на купівлю двох біткоїнів, які вона нібито продала у 2021 році за $155 тис., не сплативши податки. Ці кошти кандидатка згодом позичила подрузі, а їх повернення довелося вимагати через суд. Також увагу привернула купівля Aston Martin за 14 млн грн у 2025 році — сума в рази перевищує офіційні доходи Роїк. Вона назвала інвестицію в авто специфічним способом «зберігання готівки», накопиченої завдяки заощадженням, спадщині та позиці. Етичний аспект придбання люксової автівки за місяць до конкурсу Роїк прокоментувала впевнено: вона «не стидається» декларації та вважає себе «стриманою». 

 

Пошук в Реєстрі судових рішень

Не припинили члени комісії запитувати в кандидатів і про пошук закритої інформації щодо себе чи близьких осіб у Реєстрі судових рішень в режимі повного доступу. Її кандидати могли використати у власних інтересах. Пояснення були різними: до прикладу, Тетяна Троян, суддя Соснівського районного суду Черкас, зізналася, що здійснювала такий пошук для відстеження можливого позову банку щодо сплати боргу. 

Юлія Ретинська, суддя Заводського районного суду Запоріжжя, пояснила пошук технічною плутаниною між вкладками з різним рівнем доступу під час роботи. Окремо підтвердила, що надавала подрузі інформацію про кримінальну відповідальність її колишнього чоловіка, але нібито лише дані з відкритих справ. До слова, комісію ці запевнення задовольнили — Ретинська пройшла етап співбесід.

Ігор Чайкін, суддя Покровського районного суду Кривого Рогу, пояснив, що понад 100 разів шукав себе і близьких під час підготовки документів для участі в конкурсах, щоб перевірити інформацію, зокрема про можливі кримінальні провадження чи виклики до суду. І цього для ГРМЕ та ВККС теж було достатньо, щоб Чайкін пройшов далі.

А Олександр Леонов, суддя Хаджибейського районного суду Одеси, крім іншого, повідомив про несанкціонований доступ до свого профілю, через який було здійснено близько 1000 запитів.

 

Милосердні адвокати

На одній зі співбесід експерт ГРМЕ не стримався і зауважив, що в Україні, на відміну від інших країн, дуже популярною є практика для адвокатів безкоштовно надавати свої послуги. Наприклад, такий факт виявився під час розмови з Олександром Завгороднім, якому відсутність доходів у 2015–2017 та 2020–2021 роках та переїзд з окупованих територій не завадили надавати послуги безоплатно. 

Іван Кравченко, викладач Сумського національного аграрного університету, пояснив відсутність прибутків від адвокатської діяльності АО, де він був співзасновником, — роботою на засадах pro bono. 

Антон Байда, доцент Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, також, попри наявність адвокатського свідоцтва, майже всі справи вів безкоштовно для знайомих. Пояснював це перевіркою своїх теоретичних знань на практиці. При цьому Байда зазначив, що не мав коштів на обов’язкове підвищення кваліфікації адвоката.

 

Помилування п’яних водіїв

Члени ВККС та ГРМЕ звернули увагу й на суддівську практику кандидатів щодо масового закриття справ про водіння у стані сп’яніння через сплив строків. 

Олег Марчук, суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області, пояснив, що часто в цих провадженнях були проблеми з повідомленням, та й загалом його навантаження було надмірне. До того ж і сам Марчук мав понад 20 власних адмінправопорушень у сфері ПДР — він зазначив, що частину з них могла вчинити його дружина, хоча приблизно у 15 випадках, справді, порушником був сам.

Схожі претензії ГРМЕ та ВККС висловили й Ірині Токарській, судді Маневицького районного суду Волинської області. Масове закриття справ про п’яне водіння через сплив строків або накладення штрафів без позбавлення водійських прав суддя виправдовувала складністю виклику військовослужбовців до суду та відсутністю у порушників посвідчень. Критику викликало також її рішення закрити справу щодо нетверезого військового, пояснене «проявом слабкості» після боїв у Бахмуті. 

 

Також не можу не згадати гучний момент з викриттям НАБУ і САП Івана Посохова, судді Сіверськодонецького міського суду Луганської області, на підбурюванні до хабаря у $30 тисяч. Посохов брав участь у конкурсі з відбору суддів ВАКС. І цікаво, що під час співбесіди розповів: йому нічого не відомо про випадки зловживань серед колег чи інших осіб. А про явище корупції сказав, що воно існує, та він особисто з цим не стикався.

Про результати

Співбесіди за участі міжнародних експертів та кваліфікаційної комісії стали незамінним етапом конкурсу, під час якого в кандидатів могли прямо запитати про всі проблемні моменти їхньої біографії. Тому наголошу, що картина у цьому тексті є доволі викривленою — а важливо якраз те, як кандидати відповідають на поставлені гострі запитання. Як бачимо, деяких відповідей було достатньо, щоб кандидати пройшли далі.

Що ж до процедури конкурсу — ми вкотре можемо переконатися в ефективності такої моделі відбору, попри численний скепсис, який висловлювали щодо цього питання раніше. Зараз ми бачимо, що залучення міжнародних експертів може забезпечити прозорість, якість та незалежність відбору суддів до ВАКС і не проводитимуться процедури для «галочки». 

Після цього етапу співбесіди також проводить Вища рада правосуддя (ВРП). Якщо рада підтримує рішення ВККС, то після її рекомендації суддів призначає президент.

Результати цього етапу, на моє переконання, є в чомусь компромісними. Зокрема, серед потенційних суддів є чотири кандидати, які відповідали на співбесідах вкрай непевно. 

Наприклад, Владиславу Кухті, голові Чернігівського районного суду Чернігівської області, ГРМЕ висловила претензію щодо етики. Адже він переобрався головою суду на третій термін в обхід законодавчої заборони про два строки — для цього він використав двомісячну «паузу» в головуванні. Така схема дозволила Кухті формально оминути обмеження, а його колезі — отримати довічне грошове утримання зі збільшеним на 10% окладом за адміністративну посаду. Крім цього, у 2020 році він самоусунувся від розгляду гучної справи про шпигунство з білоруським елементом, за що був покараний ВРП попередженням.

Інша потенційна суддя ВАКС — Ірина Тесленко, яка зараз є суддею Кремінського районного суду Луганської області та відряджена до Солом’янського райсуду Києва. Її комісія запитувала про недекларування орендованого житла в Кремінній, сумнівну вартість квартири в Харкові та прибуткові операції сім’ї з перепродажу автомобілів. Кандидатка пояснила відсутність реєстрації проживанням у готелях лише в робочі дні за готівку, прибутки від авто — тим, що їх ремонтував її чоловік. Також ВККС звернула увагу на невідповідність заощаджень витратам під час декрету та поїздки до РФ після 2014 року, які Тесленко обґрунтувала «крайньою потребою» задля купівлі ліків батькам.

Юлія Ретинська, про яку я згадував раніше, окрім пошуку в Реєстрі судових рішень, також пояснювала експертам суттєве зростання заощаджень: у 2020 році їй вдалося відкласти близько $15 тис., адже чистий дохід збільшився з 300 тис. до 700 тис. грн. Кандидатка аргументувала це накопиченням коштів на придбання власного житла та жорсткою економією на особистих витратах після початку повномасштабного вторгнення.

І остання кандидатка, що викликала сумніви, — Ольга Певна, суддя Троїцького районного суду Луганської області. Члени ГРМЕ та ВККС виявили невідповідності у її деклараціях за 2016–2022 роки. Зокрема, виникли питання до фінансового стану: у 2019 році після заощаджень у кандидатки залишалося лише 290 гривень на місяць. Вона переконує: витрати покривав батько дітей. Проте комісія зазначила, що це треба було задекларувати. Зафіксовано і порушення строків подання звітності та сумнівні операції з купівлею й поверненням коштів за несправне авто в Чехії. 

Зацікавили комісію і стосунки Певної з колишнім чоловіком: пара розлучилася у 2015 році, але у 2020 році в них народилася спільна дитина, сім’я разом подорожувала та користувалася майном. Припускають, що розірвання шлюбу могло бути фіктивним задля уникнення конфіскації майна через ДТП за участю чоловіка, у якому потерпілі отримали тяжкі ушкодження. Певна це заперечувала, пояснюючи контакти виключно вихованням дітей.

Тож ще дуже важливим є побачити обґрунтування рішень ГРМЕ та ВККС щодо кожного учасника конкурсу, а також дочекатися розгляду ВРП.

Щодо наполягання Агентства на використанні терміну «автоматизована перевірка», який відсутній у законі

Поняття «автоматизована перевірка» було додано НАЗК до чинного Порядку проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування ще у грудні 2023 року (Порядок). Саме цей Порядок «визначає процедуру проведення Національним агентством з питань запобігання корупції повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування».

Згідно з пунктом 1 частини 1 Розділу V Порядку повна перевірка проводиться за черговістю на підставі оцінки ризиків, зокрема, якщо «декларація подана службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище, суб’єктом декларування, який займає посаду, пов’язану з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством, крім декларації, щодо якої наявна довідка про результати проведення автоматизованої перевірки декларації».

Так, Герман Галущенко, який обіймав посади міністра юстиції та міністра енергетики, був службовою особою, яка займала «відповідальне та особливо відповідальне становище».

Декларації Галущенка за 2021 та 2024 роки якраз пройшли ті автоматизовані перевірки, про які йдеться у положенні вище з Порядку проведення повної перевірки. Додаємо скрін з сайту НАЗК нижче.

Саме тому, згідно з положеннями Порядку, вони й не були відібрані на ручну повну перевірку, яка якраз і передбачається Законом «Про запобігання корупції». При цьому, закон взагалі не передбачає визначення терміну «автоматизована перевірка декларацій», адже такої перевірки не повинно було існувати. НАЗК, наполягаючи на тому, що «автоматизована» та «повна» перевірки – це два абсолютно різні інструменти, викликає лише більше питань до вільного трактування ним законодавства. Виходить, що Агентство не діє «в межах і в спосіб» відповідно до Конституції України, а проводить фінансовий контроль декларантів в рамках законодавчо неіснуючої процедури з публічним відкиданням зв’язку з передбаченими законодавцем правовими нормами.

НАЗК ввело штучне поняття автоматизованої перевірки до Порядку проведення повної перевірки, передбачивши, що при успішному її проходженні декларація за певних умов може так і не попасти на повну перевірку працівником Агентства.

Крім того, Порядок також передбачає, що не відбиратимуться на повну ручну перевірку ще й декларації, які маркуються ризиковими за результатами логічного та арифметичного контролю (ЛАК), якщо такі декларації пройшли автоматизовану повну перевірку. Тобто це додатково ослаблює ще й механізм ЛАК, правила якого, нагадаємо, досі закриті для зовнішнього спостерігача, так само як і правила автоматизованої повної перевірки.

Саме цей підхід до відбору декларацій на ручну повну перевірку і критикує TI Ukraine у статті про декларації Германа Галущенка, так само як і в попередніх публікаціях. Зокрема, пропонуємо ознайомитися з аналізом, який TI Ukraine опублікувала одразу після внесення змін до Порядку в частині автоматизованих перевірок — тут.

Термін «автоматизована повна перевірка» застосовується у статті, щоб підсвітити проблеми все більшого відходу НАЗК від проведення повних перевірок вручну. Крім того, аналогічний термін також використовується у звітах міжнародних організацій, до прикладу, в останньому звіті OECD.

Про конкурс в Антикорсуд

Ще в червні минулого року Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) оголосила про третій конкурс на посади суддів до Вищого антикорупційного суду (ВАКС). На цей раз вакантними є 23 посади: 13 — у ВАКС (перша інстанція) та 10 — в Апеляційну палату ВАКС.

Важливою зміною є те, що тепер відбір «єдиний»: кандидати могли подаватися на конкурс до суду першої та апеляційної інстанцій одночасно. А місця в Апеляційній палаті займуть ті з охочих потрапити в обидва суди, хто набере найбільшу кількість балів під час оцінювання.

Нагадаю, що така велика кількість вакантних посад в обидві інстанції Антикорсуду зумовлена невдачею минулого конкурсу до ВАКС. Тоді після довгого відбору омріяне місце в суді отримали лише дві кандидатки. Водночас була потреба в заповненні аж 25 місць. До того ж збільшення кадрового складу ВАКС — одна з вимог для отримання фінансової допомоги в межах Ukraine Facility Plan.

Наприкінці минулого року ми дізналися про результати практичного іспиту кандидатів. Саме на цьому етапі в попередньому конкурсі відсіяли 84% учасників, а от з другого заходу його успішно склали аж 73 із 85 кандидатів. Тобто на одне вакантне місце судді ВАКС тепер претендуватиме 3,2 кандидата — що набагато краще, ніж минулого разу, коли перед співбесідами на одне місце претендувало 0,3 кандидата.

І от уже два тижні триває найоб’ємніший етап конкурсу — співбесіди з кандидатами за участі Громадської ради міжнародних експертів (ГРМЕ) та ВККС. За цей час їх відбулося вже 33. Експерти Transparency International Ukraine уважно стежили за розмовами з кандидатами та виділили окремі ключові моменти.

Наголошу, що на співбесідах кандидатів передовсім запитують саме про проблемні факти з їхньої біографії, тому й загальна картина здаватиметься більш негативною, ніж є насправді. До того ж комісія не дає свого фідбеку на відповіді кандидатів, і ми можемо лише здогадуватись, чи задовольнили експертів такі роз’яснення.

Що цікавого на співбесідах?

Новинкою цьогорічного оцінювання стало те, що члени комісії проаналізували історію пошуку кандидатів в Єдиному державному реєстрі судових рішень (ЄДРСР) у режимі повного доступу. Увага до цього питання зросла недарма: не так давно НАБУ відкрило кримінальне провадження щодо систематичного використання адвокатами повного доступу для цілеспрямованого пошуку інформації про кримінальні провадження та слідчі дії. 

Під час співбесід члени ГРМЕ та ВККС не раз запитували окремих суддів і колишніх помічників суддів про пошук інформації щодо себе та близьких осіб. Адже вони мають змогу бачити всі персоналізовані рішення та потенційно можуть використати цю закриту інформацію у власних інтересах. Це перший конкурс, де аналіз історії пошуку в ЄДРСР є повноцінним елементом оцінювання. Тому окремо відзначу ВККС та ГРМЕ, які не лише отримали відповідні дані, а й інтегрували їхній аналіз в процес оцінювання кандидатів.

За перші два тижні співбесід таке питання поставили шістьом кандидатам: Назару Гриню, Віті Матолич, Дмитру Мовчану, Андрію Дудікову, Віктору Антипенку та Оксані Євлах. Зокрема, Дудіков 240 разів шукав інформацію, яка не стосувалася його справ, з них 75 разів – про колишнього чоловіка сестри, а в історії пошуку Мовчана зафіксовано понад 100 запитів із ПІБ близької йому особи. Аргументація кандидатів була різною: від професійної цікавості до бажання не допустити потенційного конфлікту інтересів. 

Чимало запитань членів ГРМЕ та ВККС стосувалося суттєвого заниження доходів та цін на майно в деклараціях. Наприклад, адвокатка Ірина Кузіна під час роботи в компанії «Ілляшев та партнери» за неповний 2015 та 2016–2017 роки отримала близько 50 тис. грн. А надавати відомості про доходи відмовилась, спираючись на угоду про нерозголошення. 

Також «рекорди з економії» ставила сім’я з п’яти осіб доцента Олександра Острогляда: у 2016 році вони витратили лише 25,6 тис. грн (приблизно $83 на місяць), а у 2017-му — 36 тис. грн. Кандидат пояснив: тесть та теща оплачували комунальні послуги, а батьки забезпечували сім’ю продуктами й консервацією. Відповідаючи на запитання про суттєве заниження ціни будинку, який Острогляд придбав у сина свого наукового керівника, кандидат розповідав про його занедбаність: «Плитка була покрита шаром хвої, а на ній росли гриби-лисички». Попри скромний побут, родина придбала три нові авто із салону, а тесть та теща стали власниками двох квартир у ЖК у центрі Києва. 

Доброчесність Олександра Дудченка, доцента кафедри кримінального процесу НЮУ, викликала сумніви через аномальний дохід в 1 млн грн від однієї торгової точки з маржею до 120%, яку він закрив одразу після отримання прибутку. Свої статки, зокрема авто, житло та студентські заощадження у $12 тис., пояснював статусом сироти, спадком, допомогою родичів та надмірною ощадливістю.

Щодо Віти Матолич, судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області, у членів комісії виникли підозри, що кандидатка користується незадекларованим авто матері, на якому потрапила в ДТП. Пояснення про те, що вона витрачає до 7 годин на добу, добираючись на роботу громадським транспортом, — експертів ГРМЕ та ВККС не переконали.

Ще один кандидат, Євген Капітонов, суддя Вільнянського райсуду Запорізької області, не вказував у деклараціях житло у Вільнянську, а Mercedes-Benz, за зазначеними ним даними, купив сам у себе. Зрештою, Капітонов визнав ці факти та погодився з рішенням Етичної ради ВРП від грудня 2025 року щодо його невідповідності критеріям професійної етики та доброчесності. 

Подарунки — теж цікавий елемент декларацій кандидатів. До прикладу, судді Роменського міськрайонного суду Сумської області Оксані Євлах влітку 2022 року не близька до сім’ї особа подарувала будинок у Ромнах. Це очевидно зацікавило комісію. Кандидатка пояснювала, що нерухомість для неї купував колишній чоловік при розлученні, а він вже домовився з власником оформити саме договір дарування, попри фактичну купівлю. Або ж суддя Приазовського районного суду Запорізької області Євген Діденко отримав у дарунок від матері будинок вартістю 20 тис. грн. Сама мати придбала його за 193 тис. грн, проте причину різниці кандидат згадати не зміг.

У деяких кандидатів були помітні проблеми із знанням правових понять. Іван Посохов, суддя Сіверськодонецького міського суду Луганської області, не пояснив значення «Habeas Corpus» та зміст Антикорупційної стратегії. А от Наталія Дорошенко, суддя Рівненського окружного адміністративного суду, не до кінця розібралася із поняттям «викривач» та тим, як йому визначається розмір винагороди. Назар Гринь, суддя Саксаганського районного суду Кривого Рогу, не зміг чітко назвати перелік злочинів, пов’язаних з корупцією, та розмито відповів на питання про розмежування адміністративних корупційних злочинів. 

Окрему увагу надали попереднім публічним діям та рішенням деяких кандидатів. До прикладу, чинна суддя ВАКС Олена Танасевич, пояснюючи свою участь у так званій «вечірці Ківалова», де були також фігуранти публічно відомих кримінальних проваджень, наголошувала на формальності заходу. А адвокат Дмитро Остапенко, пояснюючи свій голос за Олену Думу на посаду очільниці АРМА (відкликав його після публічного резонансу), наголосив, що ця помилка стала для нього уроком щодо важливості повноти перевірки даних. 

У Віктора Маслова, чинного судді ВАКС, багато запитували про порушення таємниці нарадчої кімнати у справі Онищенка, через що АП ВАКС повернула її на новий розгляд. Тоді колегія перебувала в нарадчій кілька місяців, протягом яких судді відвідували навчальні заходи та з’їзд суддів. Кандидат наголосив, що фізичне перебування в приміщенні суду аж стільки часу неможливе, а порушення в цих діях немає, адже судді не спілкувалися зі сторонніми особами та відвідували лише обов’язкові заходи.

Адвокату Олександру Штіфонову довелося надавати роз’яснення щодо профілю на сервісі Pravoved.ru, де у вересні 2014 року від імені кандидата, ймовірно, надавалися консультації щодо законодавства РФ. Штіфонов заявив, що йому «невідомо про таку реєстрацію». Проте поєднання цього факту з поїздками до окупованого Криму викликає занепокоєння. 

Були серед кандидатів й ті, які вирізнялися особливою наполегливістю. Наприклад, Олег Кімстачов, помічник судді АП ВАКС, уже втретє бере участь у конкурсі до ВАКС. Торішня спроба завершилася негативним для нього результатом якраз на стадії оцінювання за участі ГРМЕ. Тоді кандидат, очевидно, не спростував обґрунтовані сумніви, які стосувалися обставин його звільнення з посади судді, розгляду справи щодо колеги-судді того ж суду, а також походження коштів на подарунок у криптовалюті, отриманого від матері. Тож цього разу головним питанням від експертів було: що саме змінилося в поясненнях кандидата та його позиції. Проте чогось нового ми не почули.

Яка ж мотивація в кандидатів проходити такий довгий та складний конкурсний відбір? Це також було одним із запитань комісії.

Марта-Марія Яциніна, старша викладачка Українського католицького університету, пояснила своє бажання логічним розвитком кар’єри, цікавістю бути практиком та глибоким науковим інтересом до кримінального права та спецсуб’єктів (службових осіб). Віктор Антипенко, суддя Рокитнянського районного суду Київської області, аргументував своє рішення, зокрема, бажанням отримати «більш престижну професію», і хоч у ВАКС працювати набагато важче «це перекривається потужним соціальним пакетом». Адвокат Олександр Штіфонов мотивацію стати суддею пояснив бажанням бути корисним суспільству, оскільки як адвокат він обмежений інтересами клієнта.

Цікаво, що Микола Рубащенко, доцент кафедри кримінального права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, одночасно бере участь також і в конкурсі до апеляційного суду в Харкові. Він відверто відповів, що у разі успіху в обох конкурсах надасть перевагу саме харківському суду, адже там його «альма-матер», а робота в апеляції приваблює ширшим спектром справ, порівнюючи з вузькою спеціалізацією ВАКС.

***

Тут ще раз зазначу, що наведені типи запитань притаманні усім конкурсам, де кандидати проходять перевірку на доброчесність. Майно, рішення на попередніх посадах, контакти з країною-агресоркою — про все це запитують завжди, і це добре. Важливим є те, які саме відповіді дають кандидати або як спростовують зазначене.

Попереду ще понад два тижні співбесід — триватимуть вони до 17 березня. Бачимо, що члени конкурсної комісії ґрунтовно підійшли до опрацювання та аналізу досьє кандидатів, а тому запитань до кожного конкурсанта є вдосталь. Ми ж в TI Ukraine продовжуємо стежити за перебігом співбесід та розповідати про ключові моменти. Сподіваємося, що цього разу нарешті вдасться заповнити усі 23 вакантні місця в Антикорсуді, а обрані кандидати відзначаться відданістю своїй посаді.

Чому це результат всупереч діям влади? 

Зізнаюся: побачивши перші цифри Індексу, виникло відчуття певного дисонансу. На папері ми бачимо плюс, а в реальності 2025 року спостерігали майже повну паралізацію системних антикорупційних змін. Більшість реформ не просто загальмували — вони опинилися в зоні ризику. Навіть критично важлива трансформація АРМА супроводжувалася такими затримками в парламенті, які навіть вилилися у прямі фінансові втрати для державного бюджету.

Замість системних кроків ми бачили ескалацію корупційних скандалів. У певний момент виникло стійке враження, що ключові антикорупційні «запобіжники» свідомо зриваються. Бо ж як інакше трактувати ситуацію, коли фігурантами розслідувань НАБУ і САП стають люди з найближчого оточення президента? 

Важливо зафіксувати чесно: активність правоохоронців у цих справах — це не наслідок доброї волі політичного керівництва чи внутрішнього «самоочищення» системи. Це виключно результат професійної автономії НАБУ і САП, які продовжували тиснути на топкорупціонерів навіть під безпосереднім політично-силовим пресингом.

То звідки цей приріст у балах? 

Детальний аналіз складників СРІ підтверджує: ми маємо справу з унікальним зрушенням у сприйнятті. Роками наша організація пояснювала, що Індекс вивчає не фізичний обсяг хабарів, а те, як корупцію бачать і сприймають експерти та бізнес — як всередині країни, так і ззовні. Нам завжди хочеться бачити стабільні «плюси», бо це свідчить про довіру партнерів. Але торік навіть усередині країни відчуття прогресу було відсутнє. Навпаки, ми відчули знайомий і вкрай небезпечний присмак повернення до свавілля, де реальна боротьба підміняється імітацією.

На ситуацію тиснули й зовнішні обставини. Не можна ігнорувати зміну фокусу Сполучених Штатів щодо порядку денного українських реформ. Вимогливість західних союзників дещо послабилася, а європейські лідери змушені були зосередитися на власній безпеці. Постійні запевнення у безумовній підтримці України створили «на печерських пагорбах» небезпечну ілюзію вседозволеності  — мовляв, у внутрішній політиці тепер можна все.

Люди з оточення президента відчули себе поза зоною доступу. І тут суспільство дало чітку відповідь: Україна зразка 2025-го — це вже не країна дванадцятирічної давнини. Лавина народного гніву пішла в інший бік, ніж розраховували ініціатори «відкату» реформ торік у липні.

Хто насправді врятував наші показники?

СРІ вивчає процеси в динаміці останніх двох років. Найбільш показовим для мене стало те, що Україна додала одразу 5 балів у дослідженні Фонду Бертельсманна — цей індекс фіксує, чи несуть посадовці реальну відповідальність за корупцію. Тобто дослідники побачили й оцінили не обіцянки політиків, а реальні процесуальні дії НАБУ, САП і ВАКС.

Це і є головна відповідь на питання, чому влітку 2025-го владі не вдалося зламати антикорупційну вертикаль. Якщо раніше роботу детективів часто сприймали як щось ефемерне, то тепер маємо доказ: цю роботу бачать і враховують як глобальні інституції, так і українські громадяни. Відстоювати бездіяльні органи ніхто б не вийшов. Натомість ми побачили перший великий соціальний протест часів повномасштабної війни.

Ця рішучість суспільства мала глибокий сенс. У липні люди вийшли «з картонками» на захист інституцій, а вже під кінець року ми переконалися: боротьба з корупцією — це питання фізичної безпеки. На рівні тепла, електрики та обороноздатності. Громадяни зберегли НАБУ і САП, а ті восени викрили схему «Шлагбаум» та резонансну справу Міндіча. Ці розслідування буквально зупинили провалювання держави у прірву хаосу.

Більше того, 2025 рік довів: рівень політичного впливу більше не є індульгенцією. Сьогодні правоохоронці здатні дістати будь-якого корупціонера, що є викликом навіть для розвинених демократій. Якщо раніше справи запускалися переважно після публікацій журналістів, то тепер ініціативу перехопили самі органи антикорупційної системи. Це принципово нова якість боротьби.

Стратегія прориву: що далі?

Проте варто бути реалістами: навіть найефективніша робота НАБУ і САП не змінить ситуацію докорінно без системних реформ. Політики можуть намагатися грати на своєму полі за своїми правилами чи місяцями саботувати голосування. Але в підсумку доведеться виконувати зобов’язання. Це більше не питання «хорошої поведінки» перед МВФ — це питання виживання.

Ми розуміємо, що реалізувати всі реформи одночасно неможливо через дефіцит ресурсів та людського капіталу. Проте є кроки, які вимагають не мільярдних інвестицій, а лише політичної волі. Transparency International Ukraine визначила 6 пріоритетів на 2026 рік:

1. Безумовне забезпечення незалежності антикорупційних інституцій.
2. Підвищення результативності у конфіскації злочинних активів.
3. Посилення інституційної спроможності та фокусу НАЗК.
4. Комплексне оновлення КПК для забезпечення швидкого правосуддя.
5. Залучення міжнародних експертів до відбору членів ВККС.
6. Повноцінне ухвалення та реалізація Державної антикорупційної програми.

Виконання цих пунктів дозволить конвертувати резонансні підозри у реальні вироки. Отриманий цьогоріч бал — це прогрес на межі похибки. Але для України він важить більше: наше суспільство остаточно змінило парадигму. 

Корупція перестала бути «фоновим шумом» або внутрішньою справою влади. Ця нетерпимість, зафіксована в протестах і діях, змінює не лише наше сприйняття світом, а й саму межу дозволеного всередині держави.

Що саме змінилося в підходах до конкурсу

Новий порядок відбору передбачає ключову роль експертів, делегованих міжнародними партнерами: без їхніх голосів ухвалення будь-якого рішення стає неможливим. Це істотний крок уперед проти  попередньої моделі, яка залишала конкурс більш уразливим до неналежного політичного впливу.

Раніше конкурсна комісія формувалася з трьох представників Верховної Ради та по одному представнику від Генерального прокурора, директора НАБУ, Міністра юстиції, голови Держфінмоніторингу та Міністра фінансів. Натомість нова модель передбачає комісію з шести осіб, яких призначає уряд. Водночас половину складу Кабмін має визначати на підставі пропозицій міжнародних партнерів з розвитку.

Разом з тим збільшили й коло потенційних кандидатів. Відтепер на посаду можуть претендувати не лише юристи, як це було в попередніх відборах, а й економісти, що суттєво розширює пул фахівців. Крім того, обов’язковою стала вимога, аби новий голова АРМА володів однією з офіційних мов Ради Європи.

Закон також деталізував критерії доброчесності та професійної компетентності кандидатів — недоліки, на які TI Ukraine неодноразово звертали увагу у своїх матеріалах. Окремо посилили вимогу політичної нейтральності: тепер кандидати не повинні мати зв’язки з політичними партіями протягом двох років, тоді як раніше цей строк становив один рік.

Нарешті, конкурсна процедура доповнилася етапом виконання практичних завдань. За рішенням комісії можуть бути передбачені й додаткові тестування або інші завдання. І нинішня конкурсна комісія з відбору голови АРМА вже їх усі ухвалила.

Хто і як може взяти участь у конкурсі

Як і визначив новий закон, підготовка до нового відбору голови АРМА почалася практично відразу після звільнення Олени Думи. 25 вересня Кабмін призначив членів конкурсної комісії, 20 листопада вона провела перше засідання. 

А вже 19 грудня оголосили про початок прийому документів від потенційних учасників відбору — всі охочі можуть подаватися до 19 січня.

Як я вже згадував, відтепер участь у конкурсі може взяти ширше коло кандидатів. Так, на позицію голови АРМА може претендувати особа, яка є громадянином/громадянкою України, має вищу юридичну або економічну освіту, щонайменше 5 років професійного стажу і щонайменше 3 роки досвіду на керівних посадах, вільно володіє державною та однією з офіційних мов Ради Європи, є доброчесною та компетентною. Всі вимоги детально виписані на сайті Кабміну.

Проте прийом документів — це лише перший етап конкурсу. Крім уже згаданого, Комісія ухвалила критерії і методику оцінювання кандидатів та порядок проведення конкурсу. І детально розписала усі етапи, які потрібно буде пройти конкурсантам. 

Сам же конкурс хочуть зробити максимально прозорим. Згадані вище критерії й методика оцінювання та порядок проведення конкурсу ще до ухвалення Комісія представила на коментування громадськості та розглянула усі зібрані коментарі, щоб доопрацювати ці документи. Крім цього, на останньому засіданні члени комісії роз’яснили особливості оцінювання знань і навичок конкурсантів, а також заявили, що виконані учасниками відбору практичні роботи будуть оприлюднені. 

Ну і, звісно, всі співбесіди на доброчесність та професійність теж будуть публічними, тож кожен охочий зможе побачити і скласти власне враження про те, хто саме може надалі очолити Агентство з розшуку і менеджменту активів.

***

Реформа АРМА — це необхідний крок у побудові дієвої системи управління арештованими активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Цей орган створювався, щоб не допустити збитків як для власників активів, так і для держави, якщо арештовані активи таки будуть конфісковані. Але поки Агентство так і не досягло цих цілей. І, на жаль, надто часто перешкодою ставало якраз небажання попередніх очільників ініціювати і якісно реалізувати необхідні зміни.

Саме тому якісна реформа АРМА неможлива без професійного керівництва органом. Тож ми закликаємо усіх доброчесних фахівців обов’язково подаватися на конкурс! 

Стратегічне планування і лідерство

Кращі позиції Києва та Львова стали для нас доволі очікуваними: вони вже не перший рік фігурують у міжнародних рейтингах цифрових міст. Проте навіть ці міста не змогли набрати максимально можливої кількості балів. Зокрема, Львів втратив бали через відсутність комплексного міського мобільного застосунку.

Справжньою несподіванкою стало третє місце Харкова — прифронтовий обласний центр, один з найбільш постраждалих від війни, що у 2020 році здобув відзнаку «Найкраще цифрове місто» на Smart City Awards, нині втратив значну частину ІТ-фахівців. Та попри це, міська влада не лише підтримує роботу створених раніше сервісів, а й запускає нові, зокрема мобільний застосунок Open Kharkiv.

У дослідженні також взяло участь інше місто, віднесене до територій можливих бойових дій, — Запоріжжя. Тут у 2025 році запустили онлайн-платформу «Цифрове Запоріжжя», яка має стати єдиним вікном для доступу до цифрових сервісів міста. Обидва міста демонструють, що навіть в умовах системних загроз можливо підтримувати та масштабувати цифрові рішення.

Наші аналітики виявили закономірність. Міста з низькими показниками не мають  ухвалених стратегічних документів щодо діджиталізації. Ідеться насамперед про Полтаву, Чернігів і Луцьк. У Полтаві та Чернігові не вдалося знайти навіть згадок про такі програми, а в Луцьку проєкт SmartLutsk на 2025–2029 роки так і не був ухвалений. Як наслідок, у цих обласних центрах експерти зафіксували фрагментарність цифрових рішень і відсутність тяглості: окремі сервіси, створені за підтримки донорів, з часом перестають оновлюватися або взагалі зникають з публічного доступу.

 

Сили та слабкості діджиталізації українських міст

Дослідження показало одночасно значний прогрес і суттєві прогалини. Усі 11 міст забезпечують базові цифрові сервіси — відстежування транспорту, електронні петиції, онлайн-запис до дитсадків. Більшість упровадила безготівкову оплату проїзду та онлайн-запис до ЦНАПів, активно використовують електронні контакт-центри. Це наближає громади до європейських стандартів і відповідає реформам, закладеним у План для Ukraine Facility.

Втім, системні слабкості залишаються. Лише п’ять муніципалітетів створили на власних сайтах «єдину точку входу» до всіх сервісів, і навіть серед лідерів дослідження таких рішень немає. Соціальні послуги майже не цифровізовані – жодне місто не оприлюднило окремого переліку послуг, доступних для замовлення онлайн.

Подібні проблеми є у сфері медицини та енергоефективності: більшість громад не забезпечують доступу до сервісів пошуку медичного обладнання чи лікарських засобів, а актуальні дані щодо енергостійкості надає лише Київ. Особливо тривожна ситуація з мапами укриттів: у семи містах вони відсутні або не містять підтверджено актуальних даних.

Ці результати демонструють нерівномірність розвитку: успіхи є здебільшого там, де цифрові рішення стали щоденною потребою мешканців – у транспорті, освіті, інструментах участі та адмінпослугах. Натомість сфери, критично важливі під час війни та для відновлення – соціальні послуги, охорона здоров’я, енергоефективність, місцева статистика – залишаються «за бортом» та потребують стратегічного планування, інвестицій і посиленої управлінської уваги.

 

Що мають зробити міста

Програма «Прозорі міста» закликає муніципалітети великих і менших міст не обмежуватися точковими рішеннями й використовувати результати дослідження як відправну точку для системних змін.

По-перше, міські ради мають налагодити стратегічне планування у цифровій сфері — розробити й ухвалити програми інформатизації на найближчі три-п’ять років. Такі документи мають визначати пріоритети, конкретні завдання, очікувані результати та показники успіху. Без цього будь-які цифрові ініціативи ризикують залишатися разовими проєктами, прив’язаними до окремих політичних рішень або донорських грантів.

Окрім того, громадам слід провести інвентаризацію всіх наявних цифрових сервісів – власних, державних, комерційних, створених громадськими чи благодійними організаціями — і зібрати посилання на них в одному місці на офіційному сайті. Принцип «єдиної точки входу» має стати стандартом, що спрощує життя і мешканцям, і працівникам міської ради.

Також міста мають приділити увагу розвитку електронних сервісів місцевої статистики. Стратегічні документи, управлінські рішення, робота з інвесторами та донорами мають ґрунтуватися на даних. І для цього не обов’язково одразу створювати повноцінний портал статистики: важливо хоча б почати з публічних тематичних дашбордів на офіційному сайті й поступово розширювати їх.

Зрештою, необхідно перенести успіхи цифровізації адміністративних послуг у сферу соціальних послуг: забезпечити онлайн-запис до структур соціального захисту, опублікувати повний перелік послуг з позначками щодо можливості їх замовлення онлайн, пояснити, як саме скористатися державними електронними сервісами, і дати можливість отримувачам послуг оцінювати їхню якість.

Нарешті, усі електронні сервіси мають прозоро показувати актуальність даних – через коментарі, дати оновлення або інші позначки. Без цього довіра до цифрових рішень неминуче підривається.

На основі отриманих результатів програма «Прозорі міста» готує індивідуальні рекомендації для кожної міської ради – фактично дорожні карти покращення роботи з електронними сервісами. Детальні оцінки за всіма індикаторами для кожного міста будуть доступні на сайті програми.

Наше завдання — не просто зафіксувати відставання чи лідерство, а допомогти містам побачити конкретні точки зростання і підготуватися до європейської інтеграції не на словах, а в реальних сервісах для людей.

Ми живемо у дуже складні часи. Окуповані території, сотні тисяч мобілізованих, мільйони внутрішньо переміщених осіб, щоденне пошкодження або знищення майна, релокація бізнесу та організацій, масова втрата документів, перехід на дистанційне навчання — в таких умовах безпечний, простий і швидкий доступ до електронних сервісів з будь-якої точки стає не лише проявом інновацій, а й критичною умовою життєздатності громади. Тож давайте будемо разом працювати над цим. Належні екосистеми е-сервісів потрібні українцям.

Розслідування і підозри — це добре

Насамперед важливо зафіксувати, що розслідування і його ймовірні результати — це однозначно добре. Попри скандал, увагу ЗМІ, зокрема міжнародних, найважливіше — те, що схема припиниться, і кошти не будуть далі розкрадати. Зокрема саме задля подібних результатів ми відстоювали незалежність НАБУ і САП влітку. 

Звісно окрім самого розслідування і підозр в його межах ми очікуємо на конкретні вироки і притягнення до відповідальності винних. Варто розуміти, що це не станеться одразу, адже ми живемо у правовій країні, де має завершитися досудове розслідування і судовий розгляд справи. Однак звісно ми очікуємо на відповідальність для

Реакція влади

Президент спершу лише у загальних термінах висловився про те, що підтримує розслідування, а усі винні мають бути притягнуті до відповідальності. Проте через два дні таки закликав до звільнення міністрів, що фігурують у справі і заговорив про необхідність санкцій для підозрюваних. Це мінімальні кроки, з якими і так затягнули. Адже Уряд спершу просто відсторонив міністра юстиції Германа Галущенка і направив Держаудитслужбу перевіряти закупівлі АТ «НАЕК “Енергоатом”», про які йдеться у розслідуванні. Це відверто виглядало як спроба захистити «своїх».  

Щодо контрольних заходів Держаудитслужби, ми сумніваємося, що аудитори зможуть зробити багато. Що вони реально можуть — перевірити, чи відповідає стан об’єктів, що будують за результатами цих закупівель, актам виконаних робіт. Тобто чи реально там побудували, те що задекларували. Це може бути корисним для слідства. Однак аудитори не можуть жодним чином простежити чи підтвердити «відкати». Вони навіть не мають повноважень ідентифікувати переплати. Їхня головна ціль — стежити, щоб закупівлі відбувалися в межах законодавства.

Чи винні закупівлі

Першою реакцією, яка природно може виникнути — думка про те, що проблема в закупівлях. На плівках в межах розслідування зокрема фігурують закупівлі захисних споруд для енергетичних об’єктів. Їх дозволено здійснювати без використання Prozorro — тобто напряму. Цей виняток внесли до закупівельних правил, щоб пришвидшити будівництво захисту критичної інфраструктури. Однак як стало відомо з оприлюднених плівок розслідування, злочинна організація навпаки затримувала будівництво, щоб вибивати свої «відкати».

Однак подібна схема була б так само можлива і на тендерах. Prozorro — це не система боротьби з корупцією. Це електронна система, в якій закупівлі відбуваються більш ефективно і прозоро. Ця прозорість зокрема означає більше шансів побачити корупцію. Проте, побачити ми можемо її опосередковані ознаки: дискримінаційні умови, завищені ціни, в яких ховають маржу на ці «відкати». На жаль, злочинні організації не проводять «відкати» через електронну систему публічних закупівель.

Тож чи було б більше шансів помітити проблему на цих закупівлях, якби вони відбувалися як тендери в Prozorro — так. Чи точно були б помітні ці «відкати» — ні.

Система та люди   

Корупція зароджується там, де в системі є недосконалості, якими можна скористатися, і люди, які хочуть це зробити. На жаль, у реальному світі не існує ідеальних систем. Як би ми не покращували закупівельні правила, не деталізували їх, правила не можуть зняти відповідальності з тих, хто їх виконує. Фінальні рішення завжди приймають конкретні люди.

Щоб знизити ризики, пов’язані з цим, до відбору людей на державні посади мають бути застосовані принципи меритократії. Тобто люди мають отримувати свої посади завдяки кваліфікації та досягненням, особливо коли йдеться про управлінські ролі. На жаль, те, що відбувається зараз більше схоже на непотизм, тобто кумівство. 

Пора прийняти те, що війна навряд закінчиться найближчим часом, і не варто використовувати її як привід уникати правильних рішень. Людей на керівні посади в держоргани мають обирати за результатом відкритих конкурсів, а не призначати напряму. Ми бачимо результати такого підходу в НАБУ та САП, де керівництво обрано в межах відкритих конкурсів. Ці органи демонструють спроможність виконувати свої функції. На відкритих конкурсах можна і варто обирати очільників ДП, контролюючих органів, на зразок Держаудитслужби і Рахункової палати. І важливо, щоб ці конкурси були не просто відкриті, а й справді ефективні: з адекватними вимогами, відповідними перевірками кваліфікації і навичок. 

Водночас ці посади мають передбачати адекватні ринкові зарплати. Інакше ми не зможемо залучити на ці позиції справді достойних фахівців. Варто усвідомлювати, що управлінська посада в державних структурах — це така ж робота, як і управлінська посада в бізнесі. Та ще й з більшою відповідальністю і ризиками. І вона має оплачуватися відповідно.

На жаль, більшість держпосад все ще закривають прямим призначенням, а заробітні плати на держслужбі далекі від ринкових. І це потрібно змінювати. 

Звісно посади міністрів все-таки політичні і поширити на них відкриті конкурси неможливо. Однак варто розуміти, що «переставляння ліжок» не можна вважати зміною Уряду в критичних ситуаціях. Призначення спроможних і доброчесних фахівців на ці посади лишається відповідальністю Верховної Ради, і опосередковано — прем’єр-міністра та президента, який призначає прем’єра. І важливо щоб цей вибір теж здійснювався на засадах меритократії, а не кумівства. 

Викриття корупції — лише перший крок

Розслідування викриття схеми «відкатів» у сфері енергетики спричинила шквал і купу емоцій. Історію обговорюють у медіа та соцмережах, заголовки майоріють на шпальтах міжнародних видань.

Однак якщо трохи вгамувати емоції, потрібно думати, що це насправді означає, і що з цим далі робити. 

Звісно найпершими кроками після викриття корупції має бути розслідування, підозри, вироки і відповідальність. Однак подібні історії завжди свідчать про необхідність системних змін. Скандал з «яйцями по 17» призвів до реформи сфери оборонних закупівель. Чи була ця реформа ідеальною — звісно ні. Чи стало краще — однозначно так. 

Цей скандал слід сприймати як знак того, що ми не можемо більше толерувати непотизм. Державна служба, особливо на важливих керівних посадах потребує незалежності, як політичної, так і економічної. Це необхідно для ефективності. 

Чи свідчить це розслідування про те, що закупівлі нібито для пришвидшення будівництва захисних споруд для об’єктів критичної інфраструктури таки треба повернути в конкурентне русло? Чи там все-таки є застереження щодо міркувань безпеки?

Чи можна було запобігати ситуації більш ефективним зовнішнім або внутрішнім контролем? У нас є багато питань, над якими слід ретельно подумати.

Нова система ідентифікації та прийняття активів

Реформа запроваджує принципово новий підхід до роботи з активами. Тепер АРМА здійснює комплексну ідентифікацію активу – систему заходів для встановлення його характеристик та особливостей з метою визначення можливості ефективного управління та збереження економічної вартості. Цей процес відбувається за зверненням прокурора відповідно до ст. 18-1 закону про АРМА.

За результатами ідентифікації Агентство має готувати висновок щодо можливості ефективного управління активом протягом 10 робочих днів, з можливим продовженням до 20 днів у складних випадках. Також за результатом ідентифікації АРМА повинно визначити, чи це складний актив, чи простий — надалі це впливатиме на процедуру відбору управителя.

Запровадження процесу ідентифікації активу дуже важливе, адже після такого аналізу в управління АРМА не передаватимуть «коробку із жіночими платтями» чи «папір туалетний (новий) в кількості 3 штуки», як траплялося раніше.

Крім цього, саме під час ідентифікації можуть бути сформовані пули активів, тобто сукупність двох або більше пов’язаних між собою активів, які передані АРМА в межах одного кримінального провадження та мають працювати разом. До пулу можуть входити єдиний майновий комплекс (наприклад, готель з обладнанням), складна річ (автомобіль із запчастинами), головна річ та приналежність (будинок і гараж) або функціонально пов’язані активи (ресторан з кухонним обладнанням, меблями та автомобілем для доставки). Тобто так не доведеться розділяти майно, що має працювати як єдиний комплекс, а значить з’явиться можливість забезпечити його ефективне управління.

Щобільше, формування пулів активів у звітності Агентства запобігатиме маніпуляціям, як це було з рухомим майном «Межигірʼя». Тоді кількість переданого в управління майна штучно завищили, бо записали окремо пляшки вина, меблі та документи, які не мають самостійної економічної цінності. 

Активи прийматимуться в управління на підставі ухвали слідчого судді або за згодою власника, з обов’язковим підписанням актів приймання-передачі протягом 10 робочих днів. І після додаткового внесення змін до КПК України це дозволить розвʼязати проблему зволікань із передачею майна у сферу відповідальності АРМА. 

Якщо оцінка майна не проводилася, або минуло понад шість місяців з моменту її проведення, АРМА має ініціювати нову протягом трьох робочих днів після підписання акта приймання-передачі. При цьому оплата послуг з проведення оцінки активів і забезпечення рецензування звіту про оцінку майна здійснюється коштом держбюджету з подальшим відшкодуванням таких витрат управителем активу.

Визначення за АРМА відповідальності за зберігання активів справді важливе, адже дотепер у законодавстві чітко не було артикульовано, хто ж опікується арештованими та переданими до Агентства активами, по яким ще не відібрали управителя. Ці проблеми зокрема порушували на засіданні парламентської ТСК щодо продажу арештованих 42 тис. тонн російського аміаку від компаній «Тольяттіазот» та «Міндобрива», а також 2,2 тис. тонн калію «Белкалій».

Разом з тим, АРМА для зберігання активів тепер може:

• наймати професійні компанії для зберігання – укладати договори з фірмами, які мають потрібне обладнання, кваліфікований персонал та досвід роботи з конкретними видами майна;
• організовувати охорону – замовляти послуги охоронних компаній для захисту активів від крадіжок, пошкоджень чи інших загроз;
• перевіряти стан майна – регулярно проводити інвентаризацію, щоб переконатися, що активи зберігаються належно та не псуються;
• залучати експертів – звертатися до спеціалістів за консультаціями щодо особливих видів активів;
• вживати додаткових заходів – може робити все інше, що потрібно для правильного зберігання конкретного активу.

Важливо, що АРМА обиратиме компанії для зберігання активів через систему публічних закупівель – тобто через прозорі конкурси, де всі охочі можуть подати свої пропозиції.

Крім цього, для активів, які передаватимуться управителям, АРМА розроблятиме орієнтовний план менеджменту – детальний документ, складений для кожного активу перед передачею в управління. 

План повинен містити повну характеристику майна (що це, де знаходиться, скільки коштує, чи є борги), фінансовий прогноз з очікуваними витратами та доходами, аналіз можливих ризиків та рекомендації щодо найкращого способу управління. Це дозволить потенційним управителям дізнатися більше інформації про майно, яке вже не будуть приховувати за грифом «для службового користування».

Головна мета цього етапу – забезпечити продумане, а не хаотичне управління з чіткими цілями та розрахунками. План можна змінювати, якщо з’являться нові обставини, що впливають на ефективність управління. Це дозволяє контролювати результати та забезпечувати максимальне збереження й примноження вартості арештованих активів до винесення остаточного судового рішення.

Диференційований підхід до відбору управителів

До прийняття закону про АРМА відбір управителів здійснювався за процедурами публічних закупівель, які врегульовувало саме Агентство. Ці підходи були складними та не підходили повною мірою для такого завдання, адже при відборі управителя держава не витрачає кошти, а отримує їх. Крім цього, такі процеси були надміру тривалими, адже лише до оголошення конкурсу Агентство подекуди готувалось понад 1,5 року.

Тому реформа запроваджує поділ активів на прості та складні категорії з відповідними процедурами відбору управителів:

• простими вважаються грошові кошти, одиничне рухоме або нерухоме майно, що передається у користування без комплексних заходів; 
• складними є єдині майнові комплекси, активи що потребують організації господарської діяльності, частки у капіталі, активи вартістю понад 20 тисяч прожиткових мінімумів.

Для простих активів відбір управителя відтепер відбувається через електронну систему закупівель у два етапи:

1. проведення попередньої кваліфікації учасників;
2. визначення управителя простого активу (активів) через проведення аукціону серед учасників, які пройшли попередню кваліфікацію.

При цьому вимоги до управителя простими активами включають підтверджений досвід надання послуг щодо оренди майна (посередницьких послуг) не менше ніж три роки, відсутність зв’язків з власником арештованого активу або підозрюваними у справі, заборону на будь-які зв’язки з державою-агресором, відсутність санкцій від України чи міжнародних організацій, незалученість до терористичної діяльності, чисту репутацію керівництва без корупційних або економічних злочинів тощо.

Приймання документів для кваліфікації здійснюється постійно, перелік кваліфікованих учасників має бути оприлюднений Агентством. 

Для визначення управителя конкретного активу АРМА має провести аукціон серед учасників, які на дату оголошення про другий етап відбору пройшли попередню кваліфікацію. А критерієм перемоги в аукціоні стає найменший розмір винагороди управителя.

Важливо, що АРМА зобовʼязане відхилити пропозицію учасника, якщо він є особою, пов’язаною з власником арештованого активу, підозрюваним чи обвинуваченим у відповідному кримінальному провадженні, відповідачем у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (пов’язаною особою).

Для складних активів процедура включає такі етапи:

1. оголошення про проведення процедури відбору учасників;
2. приймання документів для участі у визначенні управителя складного активу через електронну систему закупівель;
3. розкриття пропозицій учасників та їх оцінювання на відповідність кваліфікаційним вимогам;
4. визначення управителя складного активу за результатами проведення аукціону серед учасників, які відповідають кваліфікаційним вимогам.

Учасниками процедури відбору можуть бути лише суб’єкти підприємницької діяльності, зареєстровані у встановленому законом порядку. Але є й додаткові обмеження – не можуть брати участь суб’єкти, які є конкурентами або залежними від суб’єкта господарювання, чиї активи передаються в управління. При цьому Агентство може встановлювати додаткові вимоги щодо досвіду, матеріально-технічної бази, дозволів, ліцензій

Визначати управителя складними активами буде спеціальна комісія, яка складатиметься з восьми членів — чотири від АРМА та по одному від бізнес-омбудсмена, Нацкомісії з цінних паперів, Мінекономіки та Мін’юсту. Її склад та правила роботи затверджує Кабінет Міністрів.

Реформа передбачає також закупівлю послуг «управителя останньої надії». Якщо після повторного відбору управителя простих або складних активів не вдалося знайти охочих, АРМА може здійснити закупівлю послуг з управління через звичайні публічні торги згідно з Законом «Про публічні закупівлі». До участі у таких торгах не допускаються компанії, які раніше відмовилися від укладення договору управління за результатами попередніх процедур відбору.

Важливо, що оголошення про відбір управителя активами повинно містити повну характеристику майна (назва, тип, вартість, технічний стан, географічне місце, обтяження, особливі умови зберігання, фото та відео), орієнтовний план управління активом, умови передачі з проєктом договору та порядком визначення винагороди управителя, кваліфікаційні вимоги до учасників з переліком необхідних документів, критерії оцінювання пропозицій та математичну формулу розрахунку ціни, розмір мінімального кроку пониження ціни на аукціоні, порядок та строки подання пропозицій (не менше 10 робочих днів для простих активів та 20 робочих днів для складних), а також інші відомості, визначені відповідним порядком відбору управителя.

При цьому нарешті вирішилось на законодавчому рівні питання управління корпоративними правами компаній, пов’язаних з державою-агресором. Тепер управитель активом у вигляді частки у статутному капіталі чи акцій не зобов’язаний погоджувати свої дії з власником, якщо суд встановив, що такий актив належить російській федерації, республіці білорусь, їх громадянам або пов’язаним з агресором юридичним особам. Це істотно змінює можливості управління корпоративними правами та дозволяє ефективно використовувати активи без блокування з боку власників.

Розширення підстав для виняткового управління активами

Реформа значно розширює перелік випадків, коли арештовані активи можуть передаватися в управління державним підприємствам без звичайних процедур відбору управителів. 

До наявних підстав виняткового управління – ризиків збоїв в енергопостачанні та роботі оборонно-промислового комплексу – додалися нові. Тепер виняткове управління застосовується також у випадках, коли ризикує перерватися функціонування підприємств морського та внутрішнього водного транспорту, необхідних для забезпечення експорту сільськогосподарської продукції.

Крім цього, додалась можливість виняткового управління за зверненням органів військового управління. Активи можна передавати державним установам для тимчасового розміщення військовослужбовців, внутрішньо переміщених осіб, а також для реабілітації військовослужбовців та осіб, які постраждали внаслідок збройної агресії росії.

Окремо врегульовується питання культурних цінностей. Такі активи також підлягають винятковому управлінню з передачею музеям, галереям, заповідникам, бібліотекам або архівам державної форми власності.

Нові можливості реалізації активів

Закон розширює можливості реалізації арештованого рухомого майна. Його можна тепер передати для реалізації без згоди власника за рішенням суду, якщо таке майно швидко псується, втрачає 50% вартості за рік, або витрати на його зберігання перевищують 30% вартості за 12 місяців.

При цьому Агентству отримало повноваження під час контрольних заходів оцінювати, чи достатньо підстав для реалізації активів, які раніше органу передали в управління. Якщо будуть встановлені обставини, що унеможливлюють збереження економічної вартості активу, АРМА організовує оцінку активу та повідомляє прокурора про необхідність його продати.

Реалізація здійснюється через електронні аукціони в системі Prozorro.Продажі, цінні папери продаються на організованих ринках капіталу, а товари, що мають торгуватися на організованих товарних ринках – на таких ринках. Це суттєвий поступ, адже тепер цей механізм закріплений на рівні закону. 

Важливим обмеженням стає заборона продавати санкційні активи, щодо яких подано позовну заяву про стягнення, до набрання законної сили судовим рішенням про їх конфіскації — ця заборона не стосується активів, які швидко псуються. До того ж тепер не можна продати нерухоме майно без згоди власника до остаточного судового рішення – або обвинувального вироку, або рішення про спеціальну конфіскацію, або рішення про стягнення необґрунтованих активів в дохід держави.

Посилення контролю за ефективністю управління

Нова редакція закону вдосконалює механізми контролю за ефективністю управління арештованими активами. Встановлюється чітка двоступенева система: документальні перевірки не рідше одного разу на місяць та виїзні перевірки не рідше одного разу на три місяці. Це забезпечуватиме постійний моніторинг збереження економічної вартості активу, дотримання умов договору управління та відсутності конфлікту інтересів у управителя.

Раніше кількість виїзних перевірок залишалась на критично низькому рівні, тобто посадовці АРМА перевіряли ефективність управління виключно за документами, що викликало сумніви в якості такого контролю.

Реформа також запроваджує можливість проводити додаткові перевірки за скаргами власників активів та право АРМА залучати представників інших державних органів для питань, що потребують спеціальних знань. 

Серйозним нововведенням стає чіткий перелік підстав для невідкладного розірвання договору з управителем: невиконання істотних вимог договору понад два місяці, наявність конфлікту інтересів, виявлення зв’язків з власником арештованого активу або підозрюваними у справі, спроби відчуження активів.

У разі розірвання договору АРМА зобов’язане протягом 20 робочих днів оголосити повторний відбір управителя — це гарантує безперервність управління активами.

***

Нові положення щодо відбору управителів вводяться поетапно – через шість місяців після набрання чинності законом. До цього часу передача в управління здійснюватиметься за чинним законодавством. Незавершені конкурси та непідписані договори скасуються, і надалі АРМА буде повинне оголосити новий відбір за оновленими правилами.

Протягом шести місяців Агентство має провести ідентифікацію всіх активів, які йому були передані йому в управління до набрання чинності законом, але досі не отримали менеджерів. А Кабмін повинен організувати розробку необхідних підзаконних актів.

Ми розраховуємо на те, що прийняття цієї реформи стане фундаментальною зміною в системі управління арештованими активами, зробить її прозорішою, ефективнішою та адаптованою до реалій. 

Тепер справа за змінами до Кримінального процесуального кодексу України та прийняттям підзаконної бази, які дозволять повноцінно запустити оновлений механізм управління арештованими активами, а також якісною реалізацією нових положень.