Що таємного в оборонних закупівлях, які не пов’язані зі зброєю?

Останній скандал довкола цін на закупівлю продуктів харчування для військових частин відкрив багато гострих питань стосовно ризиків таємності оборонних контрактів. Зараз Міністр оборони говорить про створення Military Prozorro для закупівель відомства, яке має зберегти «певні обмеження», але забезпечити довіру суспільства. Проєкт DOZORRO Transparency International Ukraine розібрався, що купує Міноборони, і чи дійсно це таємні закупівлі.

Озброєння і військова техніка

Почнемо з найбільш секретних закупівель. Закупівлі ОВТ (озброєння та військової техніки) в Україні традиційно були таємницею за сімома замками. Державне оборонне замовлення (ДОЗ) завжди було «під грифом». Будь-яка інформація про закупівлі, пов’язані зі зброєю, вважалася чутливою.

Можна було б, мабуть, погодитися, що в цій категорії закупівель важлива секретність, але насправді це далеко не завжди так.

Річ у тім, що в сучасному світі немає сенсу приховувати сам факт розробки, виробництва або використання певної зброї. Адже так чи інакше, ця інформація потрапляє в публічне поле. 

Наприклад, ні для кого не було секретом, що Україна розробляла протикорабельний комплекс «Нептун». Ба більше, у публічному просторі є вся інформація про етапи розробки і прийняття цього комплексу на озброєння.

Є окремі спеціалізовані видання, які публікують інформацію про кількість зброї у кожній країні, новітні розробки і тренди технологічного розвитку.  

Сполучені Штати уже зрозуміли, що підхід повного утаємничення оборонних закупівель не має сенсу. Важливо зберігати в секреті характеристики зброї, а не її кількість. 

На відміну від українського ДОЗу, будь-хто може вільно зайти на сторінку Оборонного бюджету США і подивитись, яку зброю купує Пентагон: скільки і за якою ціною. Наприклад, можна побачити, що на 2023 рік США планують закупити 4 764 ракети GMLRS для комплексів HIMARS за ціною $165,6 тис. за штуку. Це саме ті ракети, якими ЗСУ нищать склади боєприпасів і штаби ворога. 

У звітах про оборонний бюджет США ви можете бачити інформацію навіть про кількість і вартість патронів, які закуповують за кошти платників податків. 

Окрім цього публічними є результати аудиту оборонних закупівель. 

Завдяки цьому формується довіра платників податків. Які знають, що їхні кошти витрачають ефективно.

Звісно, в умовах широкомасштабної війни дійсно більшу частину закупівель озброєння та військової техніки потрібно приховувати. Адже це може створити певну тактичну перевагу і дозволити накопичити резерви, на які не розраховує ворог. 

Тож реформу публічності в сфері закупівель зброї, мабуть, варто відкласти до завершення війни. Але як щодо всього іншого?

Закупівлі, не пов’язані зі зброєю

Структури Міністерства оборони України витрачають десятки мільярдів на закупівлю військового одягу, взуття, харчування, палива та сотень різних побутових виробів і систем. Від генераторів і спальних мішків — до вантажівок. 

Ці закупівлі і до 2022 року викликали багато запитань.

• Наприклад, у 2021 році ДБР оголосило підозру раднику міністра оборони за лобіювання інтересів одного з постачальників харчування і звинуватило його в заподіянні збитків державі на 720 млн грн. 
• У 2018 році під час перевірки було виявлено 180 тонн неякісних консервів, закуплених для армії. 
• Декілька років Міноборони звинувачували у лобізмі закупівлі мастил у фірми нардепа Пономарьова. 

І цей список сумнівних закупівель дуже довгий. 

Добре було б, якби під час війни корупція зникла з оборонних відомств взагалі, але складно повірити, що таке можливо.

Багато старих кадрів продовжують грати за старими правилами. Коли долю контрактів Міноборони вирішували не принцип змагальності учасників і найкраща ціна, а кулуарні домовленості, лобізм і накази зверху. 

Оскільки у 2022 році всі закупівлі Міноборони приховали від громадськості, було лише питанням часу, коли виникне перший корупційний скандал.

Тож без публічності сформувати довіру до ефективності використання коштів платників податків неможливо. Та і сама система навряд чи зміниться швидко, якщо за нею не буде публічного нагляду.

Яка інформація про контракти Міноборони може містити чутливу інформацію?

Тут варто розібратися, коли і яка інформація дійсно може грати на руку ворогу, і наскільки її розголошення може бути небезпечним. Треба зауважити, що тут не йдеться про закупівлі озброєння та військової техніки — лише про цивільну продукцію. 

Якщо резюмувати, то справді чутливою може бути тільки інформація про виробника і місце поставки. Та й то у виняткових випадках.

Адже зрозуміло, що росіяни не будуть бити ракетами по виробниках курячих яєць і рибних консервів, щоб зірвати контракт МОУ. Ці товари не є критичними для фронту, а  на ринку можна швидко знайти альтернативи.

Такий ризик можливий для виробників більш критичної продукції і там, де виробників на ринку не так багато. Наприклад, це може бути автотехніка для перевезення особового складу чи військової техніки. Де є лише 1-2 виробники і де існують реальні негативні наслідки для ЗСУ у випадку удару по виробництву. 

Місце поставки теж викликає багато суперечок. Але його завжди можна вказати не повністю, щоб не викрити конкретний пункт зберігання для ворога. Наприклад, зазначити лише область, район чи місто.

Щодо кількості військових, то загальна чисельність ЗСУ не є секретною інформацією. Про це відкрито говорить і сам міністр оборони. Але інформація про кількість військових у певному регіоні може бути чутливою. І якщо говорити про кількість консервів і яєць, то таку інформацію навряд чи може використати ворог. Але, наприклад, кількість продуктових комплектів, спальних мішків чи карематів може вказати на кількість отримувачів цих товарів.

Тому на закупівлях Міноборони варто зберігати певну інформаційну зваженість. Але в більшості випадків дані про цивільні закупівлі МОУ ніяк не допоможуть ворогу.

При цьому об’єктивних причин приховувати інформацію про ціни та умови оплати (останнє також важливе, адже дозволяє маніпулювати з ціною) не існує взагалі. Вартість яєць, взуття і консервів цікавить тільки тих, хто за них платить. Тобто громадян України. Ворогу ніякої користі від цього немає.

Що пропонують депутати й уряд?

Після скандалу довкола закупівель Міноборони у Верховній Раді з’явився законопроєкт 8381. 

Згідно з ним, депутати планують запровадити обов’язкове звітування протягом 10 днів від укладання контракту з боку Міноборони (для закупівель вартістю понад 200 тис. грн). У звіті будуть зазначати найменування замовника, назву предмета закупівлі, ціну за одиницю товару.  

У такий спосіб громадськість зможе довідатись інформацію лише про ціни за товар. Але це не дає повного розуміння. Адже ціна досить сильно залежить від умов оплати, порядку її перегляду, умов постачання.

Міністерство оборони, відкидаючи звинувачення в корупції, зокрема посилалося на те, що контракт має певні умови перегляду цін (мовляв, вказана в договорі ціна максимальна, а не фактична) і те, що умови постачання досить специфічні. Зрештою суспільство так і не побачило доказів ні першого, ні другого. Але абсолютно очевидно, що лише публікація ціни не зніме всі питання. 

Окрім цього, сам факт звітування не говорить нам нічого про те, як і чому було обраного того чи іншого постачальника. Непрозорий спосіб вибору постачальників буде негативно впливати на довіру учасників ринку, і такі закупівлі ніколи не стануть ефективними.

Міністерство економіки пропонує розширити межі застосування постанови №1175 про проведення рамкових угод для закупівлі військового одягу. Але це покриє лише частину закупівель цивільної продукції з боку підрозділів Міноборони. 

До того ж  рамкова угода краще підходить для системних закупівель, які проводять із певною періодичністю. Вона не дуже ефективна для разових чи несистемних закупівель. 

Чому не можна перевести у Prozorro всі закупівлі МОУ, не пов’язані з озброєнням?

Дуже часто ми чуємо про те, що Prozorro не підходить для тих чи інших закупівель. Але це маніпуляція. Адже Prozorro — це лише електронний майданчик, який реалізує той протокол процедури закупівлі, який в нього заклали законом і постановами Уряду.

Будь-яка процедура закупівель виглядає так чи інакше, бо саме так вона описана в певному нормативно-правовому акті. 

І насправді ніщо не заважає проводити закупівлі Міноборони через процедури в системі  Prozorro. Здебільшого вони не містять чутливої інформації. І навіть якщо вона є, існують механізми і способи проведення таких закупівель. Зокрема торги з договором NDA. Тоді частину даних не публікують, але будь-хто може побачити тендер, укласти із замовником договір нерозголошення інформації (NDA) і ознайомитись із чутливими деталями контракту.

У будь-якому випадку це питання бажання, а не можливостей. А Міністерство оборони України має бути лідером прозорості й доброчесності, адже від ефективності закупівель саме цього замовника найбільше залежить обороноздатність наших збройних сил. 

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її вміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.