Цьогорічне 1 вересня стало справжнім викликом для освіти в Україні. І не лише тому, що до цього учні майже пів року не ходили в школи, а і з цілком матеріальних причин. Адже навчання під час пандемії може бути недешевим. 

Взагалі, забезпечення шкіл — це проблема, яка роками, навіть десятиліттями турбує українських батьків. І недарма, адже попри збільшення видатків на освіту, досі значною мірою саме батьківським коштом доводиться організовувати якісне навчання для дітей. 

Можливо, багатьом такий стан речей видається логічним, адже батьки мають особливе зацікавлення в якісній освіті. Однак інколи постає запитання: чи можна уникнути батьківських внесків? Наскільки держава готова забезпечити вказане в законах право на безкоштовну середню освіту? І яким взагалі є це забезпечення? Розбираємося.

Коронавірус як новий бік проблеми

На початку світової пандемії більшість країн закрила освітні заклади. До нових реалій і тотальної непевності у завтрашньому дні для батьків додалися клопоти з організації та контролю за дистанційним навчанням малечі. 

З початку осені навчальний процес мав відбуватися за новини правилами і в нових умовах. Ще 31 серпня було неясно, яким коштом можна було забезпечити школи. А рішення про те, що з Фонду для боротьби з COVID-19 таки виділять кошти на маски та антисептики для шкіл, було прийняте лише 18 вересня — майже через три тижні після початку навчання. Хто ж і як мав фінансувати таке нове навчання?

Значна кількість управлінь освіти так і не встигла підготуватися до навчального року. Через брак часу і нечіткі вказівки від міністерства школи не закупили та не отримати потрібних меблів, а за безпеку дітей нерідко відповідали їхні батьки. Зокрема, за інформацією активістів спільноти Батьки-SOS, переважно батьківським коштом діти забезпечуються масками та антисептиками. Деякі школи не підготували такого “екіпірування” навіть для вчителів, годі казати про учнів. І при цьому добровільно-примусові батьківські внески на утримання цих закладів, точкові ремонти, купівлю підручників теж ніхто не скасовував. Навпаки витрат з епідемією стало більше. 

Тож постають нові питання. Чи потрібно здавати ці гроші? Як дізнатися, чи робила школа антикоронавірусні закупівлі? І як взагалі школа витрачає кошти, надані державою?

За інформацією активістів спільноти Батьки-SOS, переважно батьківським коштом діти забезпечуються масками та антисептиками. Деякі школи не підготували такого “екіпірування” навіть для вчителів, годі казати про учнів.

Іван Лахтіонов

Через добровільні внески батьки платять двічі

Не секрет, що практика батьківських внесків часто має масовий та примусовий характер — чи то від легкості, з якою внески допомагають розв’язувати проблеми, чи то через “традицію”, що вкорінювалася роками. 

Тому насамперед варто переконатися, чи дійсно ці проблеми не можна вирішити без залучення батьків.

Так, згідно з дослідженням Transparency International Ukraine, 9 з 10 батьків роблять щомісячні благодійні внески. У 76% ці внески радше добровільно-примусові, ніж справді добровільні.

Тут батьків можна зрозуміти: часом легше здати кошти та не розбиратись у ситуації, ніж поставити під удар власну дитину. На школяра дійсно можуть тиснути через непокору батьків, які не погоджуються “допомагати” школі фінансово. 

Вагоме й інше: аспект підзвітності. Контроль зі сторони батьків за наданими коштами зазвичай менш ретельний, ніж звітування за бюджетні надходження. Як наслідок, лише у ~60% випадків батьки отримують звіти про те, на що та як витрачені їхні гроші, а підтвердження цих витрат чеками відбувається лише в 1 з 10 випадків. 

І тут варто нагадати, що всі добровільні внески – це своєрідне подвійне оподаткування, оскільки бюджетні кошти формуються також із батьківських податків. Батьки, які вже сплатили податки в міський та державний бюджети, будуть вимушені латати нові й нові “дірки” по замкненому колу.

З часу створення системи Prozorro українці отримали унікальну можливість дізнаватися усе про закупівлі. Тепер кожен бачить все, що закуповує, вже закупила або планує закупити школа, садочок або ж управління освіти – обсяги, вартість, постачальників. Проте сама по собі інформація про ці закупівлі не може бути панацеєю. Тим паче, що й розібратися в ній людям, далеким від закупівельних процедур, буває дуже непросто.

Уявіть собі ситуацію (до речі, абсолютно реальну). Дитячий садок отримує закуплений для нього управлінням освіти засіб для натирання дерев’яної підлоги. Але він дитсадку не потрібен, адже ще кілька років тому коштом батьків в ньому постелили лінолеум. Що робити з цим засобом? Як варіант — прийняти! Адже якщо дирекція від такої закупівлі відмовиться, наступного разу можна не отримати те, що справді потрібно.

Або ще випадок. Батьки самотужки ініціюють збір коштів на нові вікна, не підозрюючи, що через кілька місяців має відбутися заміна вікон за бюджетні кошти. Це все є в закупівельних планах школи чи управління освіти, однак батьки про це не знають. І таких історій насправді дуже багато.

Саме тому найкраще рішення для батьків – самим контролювати закупівлі шкіл та їхніх органів управління. Бо раптом ви збираєте гроші на те, що вже запланувала ваша школа?

Всі добровільні внески – це своєрідне подвійне оподаткування, оскільки бюджетні кошти формуються також із батьківських податків.

Іван Лахтіонов

Як полегшити такий контроль?

Такий контроль може здатися обтяжливим. Але цей процес можна значно полегшити. Саме для того, щоб батьки просто та швидко знайшли закупівлі школи, в якій навчається їхня дитина, Transparency International Ukraine за підтримки проєкту «Підтримка організацій-лідерів у протидії корупції в Україні «ВзаємоДія» розробила спеціальний проєкт “Що купує твоя школа”

Головний продукт цього проєкту — онлайн-мапа шкільних закупівель. Користуватися нею просто: знайдіть свій навчальний заклад, клікніть на нього, визначте період — і ви дізнаєтеся, що вже закупила ваша школа.

На мапі можна знайти майже всі навчальні заклади обласних центрів. А якщо саме вашої школи немає, бо вона розташована в іншому населеному пункті, в межах проєкту є низка інструкцій, які допоможуть відстежити або отримати всю необхідну інформацію про закупівлі для вашого навчального закладу. 

Так, наприклад, мапа дозволяє у кілька кліків знайти школи та управління освіти, які у 2020 році закуповували дезинфікуючі та антисептичні засоби, термометри та кріплення для антисептиків, парти та спортивний інвентар. І завдяки цій інформації кожен тато або мама зможуть більше дізнатися чи була забезпечена їхня дитина всім необхідним.

При користуванні мапою варто також врахувати, що не всі школи купують все необхідне самостійно. Тож, можливо, саме через це деякі батьки не зможуть знайти на сервісі свій навчальний заклад, або ж мапа покаже неповний перелік закупленого. У цьому випадку батькам варто уточнити в адміністрації школи, хто саме проводить такі закупівлі, і, користуючись запропонованими у нашому проєкті інструкціями, врешті отримати необхідну інформацію.

Можливо, ваша школа вже просила закупити товар, роботу чи послугу, на яку ви всім класом збираєте гроші. Можливо, ваша фінансова допомога виявиться зайвою, і в шкільної адміністрації вийде отримати необхідне, просто повідомивши розпорядника коштів про наявні потреби школи. І проблема, яка ще 1 вересня вам здавалася невирішеною, вже сьогодні навіть не є проблемою.

І наостанок хочеться додати, що контроль за розпорядниками коштів — це не інструмент залякування чи примусу. Його варто сприймати, як чудовий механізм партнерства для більшої ефективності школи чи садочка. Зрештою, це ваше законне право, адже ви зі своїх податків платите і зарплатню чиновникам, і утримуєте школу.

Щороку освітній бюджет пропорційно зростає, і тому дуже важливо навчити школи правильно управляти наявними ресурсами. І саме в цьому батьки можуть прийти на допомогу школам, управлінням освіти, і, зрештою, самим собі. Адже хто не перевіряє, той платить двічі. 

Колонку підготовлено у співавторстві з Аріною Куц, експерткою з публічних закупівель.

 

Цей матеріал став можливим завдяки підтримці американського народу через Агентство Сполучених Штатів з міжнародного розвитку (USAID). Зміст цієї колонки є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і необов’язково відображає погляди USAID чи Уряду Сполучених Штатів.

Контроль за розпорядниками коштів — це не інструмент залякування чи примусу. Його варто сприймати, як чудовий механізм партнерства.

Іван Лахтіонов

Джерело: life.pravda.com.ua