Українцям потрібна боротьба зі злом, і найдосяжніше зло сьогодні — це корупція

За два роки великої війни українці помітно змінилися. Ми стали прагматичнішими, інакше сприймаємо проблеми, шляхи і потребу їх вирішення. Змінилася і влада, якій уже майже два роки доводиться функціонувати в режимі воєнного стану. Але наскільки синхронізовані ці зміни? І як можна покращити взаємодію між усіма нами?

Щоб зрозуміти позиції, на яких зараз знаходиться українське суспільство, Transparency International Ukraine за підтримки Проєкту USAID «Підтримка організацій-лідерів» у протидії корупції в Україні» провела соціологічне дослідження очікувань та побоювань українців загалом і в процесах майбутньої відбудови зокрема.

Це вже друге таке наше опитування. У попередньому, проведеному в березні 2023 року, ми чимало уваги звернули саме на питання відновлення країни. Цього ж разу воно так само залишається у нашому фокусі, проте навіть важливішим стали виявлені загальні настрої суспільства, страхи і  його спроможності до дій, які проявилися наприкінці 2023 року.

Як показало дослідження, загалом на сьогодні суспільство дещо виснажене, речей, що турбують українців, стало більше, а самі ці хвилювання посилилися. Проявляється активніше відчуття втоми, розчарування і розгубленості щодо майбутнього. Чи означає це, що нас чекає посилення внутрішньої напруги і неминучий негативний сценарій розвитку суспільства? На нашу думку — аж ніяк.

Якраз запити громадян і поточна діагностика суспільних настроїв є важливими для розуміння конкретних рецептів подолання страхів і підвищення якості суспільного діалогу та взаємодії. Як саме це зробити, ми й спробували розглянути в нашому матеріалі.

Проблеми сприймаються гостріше, а запит на їх вирішення виріс

Як і в березні, сьогодні трьома основними проблемами українці вважають війну (96%), корупцію (88%) та руйнування інфраструктури й житла (82%). Але хоч порядок цих проблем залишився незмінним, сприйняття їх помітно посилилося. Причому страхи війни та руйнувань у листопаді дещо зменшилися у порівнянні з березнем (на 2%), а от корупційні ризики зараз турбують українців на 11% більше. Загалом наведені дані показують, що майже кожна згадана в опитувальнику проблема хвилює пересічного українця на 5-10% більше, ніж ще у березні.

Причин для такого сприйняття декілька.

• Порушення суспільного договору про доброчесність підходів і спільну боротьбу з зовнішніми і внутрішніми ворогами. Після початку повномасштабного вторгнення склався непроговорений суспільний договір, за яким усі сили — і фізичні, і фінансові, й ментальні — спрямовували на боротьбу із російськими загарбниками, спільним ворогом, на певний час забули про внутрішні чвари й на тлі зовнішньої агресії відклали роботу над уже відомими внутрішніми проблемами. Було відчуття, що всі «схеми», корупційні зловживання, політиканство і чвари залишилися в житті до 24 лютого 2022 року. Проте численні факти порушення цього договору (хабарі, розкрадання гуманітарних і закупівельних коштів, політичні загравання) порушили цей негласний договір і провокують обурення, злість і запит на суспільний контроль.
• Завищені очікування на 2023 рік. Ще у березні нас активно готували до успіхів (контр)наступу, каву в Криму до кінця літа тощо. Але в останні пів року успіхи хоч і траплялися, проте не відповіли завищеним очікуванням українців. Відчуття оптимізму, згуртованості, гордості від того, що вистояли в 2022-му і здобули значимі перемоги на полі бою, поступово рухається в бік розчарування через те, що не вдалось в 2023-му.
• Адаптація до життя в умовах війни. Понад 70% опитаних зараз вважають, що процеси відновлення економіки та відбудови країни триватимуть до 10 або більше років. Як це не страшно визнавати, українці поступово звикають до життя під час постійних обстрілів і під звуки повітряних тривог. Тож на передній план все більше виступають проблеми економічного життя і добробуту: несправедливість у системі правосуддя (71%), висока вартість життя та зниження доходів (67%), відсутність професіоналів у владі (65%), міграція та виїзд працездатного населення (62%). Українці відчувають наслідки цих проблем на своєму повсякденному житті і прогнозують ще серйозніший їх вплив у майбутньому.

Люди мають високу потребу в досяжних перемогах — як внутрішніх, так і зовнішніх ворогів. І один із досяжних способів їх здобуття — боротьба з корупцією як уособленням усього недоброчесного, радянського, заскорузлого, проти чого, зокрема, триває війна.

Корупція перетворилася в досяжного ворога

Якщо дивитися на дані про оцінку рівня корупції і разом з тим читати наші медіа, складається враження, що позитивних практик боротьби з корупцією взагалі немає, що державні кошти, у тому числі й міжнародна допомога, витрачаються неефективно, а доброчесні держслужбовці взагалі перевелися. Хоча це так і не так одночасно. Бо медіа звикли дивитися туди, де погано, і не помічати того, що вже добре.

Найгірше, що подібні не завжди верифіковані тези масово поширюються не лише на рівні країни, а й міжнародними ЗМІ, що, зі свого боку активно, підхоплює російська пропаганда. І так з усіх боків українці чують, що їхня країна тотально корумпована, і на додачу до тривалої війни в багатьох це може створювати відчуття безвиході.

Чому ж так відбувається?

З одного боку, є об’єктивні причини — скандали, розкрадання, випадки хабарів, та все нові та нові факти про корупцію на різних рівнях. Є кричущі випадки розкрадання навіть при постачанні гуманітарної допомоги, оборонних закупівлях, та й чимало випадків про спроби отримання надвеликих хабарів вищим посадовим особам цьогоріч цілком справедливо обурювали суспільство. Бо ж про які справедливість чи правосуддя взагалі можна говорити, коли голову Верховного Суду України Всеволода Князєва, вважайте, посадовця одного рівня з президентом чи прем’єр-міністром, отримував хабар у $2,7 млн просто в його робочому кабінеті?

З іншого ж боку ми маємо й позитивні результати на шляху боротьби з корупцією, що визнають і на міжнародному рівні. Тільки в останній рік кількість підозр у корупції значно збільшилася, що свідчить про активну роботу НАБУ і САП, і все частіше порушення цих справ стає можливим завдяки викривачам. ВАКС зі свого боку виносить вироки у корупції, НАЗК нарешті повернули всі функції, прописані для нього в законі, хоча Агентство досі має інші вади в роботі. І загалом спроможність антикорупційних органів за останні роки помітно зросла, про що ми розповідали у спеціальному дослідженні. Ці та інші успіхи відображені, зокрема, й у звіті Європейської комісії, яка з, огляду на наші успіхи, рекомендувала розпочати перемовини про вступ України в ЄС.

І в особистому досвіді українців, як свідчать дані, безпосередньо із корупцією нині зіштовхуються значно менше. На жаль, усі ці позитивні повідомлення часто губляться у вирі негативних новин або й взагалі сприймаються, як звичайний піар з боку державних органів. Тож попри наявні успіхи, запит на ефективну боротьбу з корупцією зростає.

Наприклад, якщо говорити про майбутню відбудову, то й тут страх потенційної корупції займає найвищі позиції в переліку. 79% українців бояться відсутності контролю, і як наслідок – розкрадання коштів чи використання неякісних матеріалів. А ще 75% остерігаються повернення корупційних схем з відмивання коштів на великих проєктах.

Тобто, за відчуттями українців, корупція — це зло саме собою, але на тлі інших тривог, у сприйнятті громадян вона стає сукупним уособленням усього зла, несправедливості та тих проблем, з якими стикається наша країна. І таким чином на тлі загальної втоми, роздратування та нерозуміння майбутнього хабарі та вигадливі схеми від державників стають ще більш руйнівними для нашої країни. Тож наш спільний шанс зараз — використати боротьбу з корупцією як трамплін. Наприклад, у вже згаданій нами відбудові.

Відбудова — лакмусовий папірець для спроможності держави

Наше дослідження показало, що українці мають власні очікування, як саме має відбуватися відновлення країни після війни. Є розуміння, що має бути врахована специфіка громад, також існує запит на децентралізацію розподілу коштів, на прозорість усіх етапів і залученість громадян.

Щодо змін в очікуваннях українців від процесів майбутньої відбудови, то вони змінили своє бачення періоду, який може охопити майбутня відбудова. Якщо у березні 60% опитаних вважали, що відбудова може тривати до 10 років і більше, вже в листопаді це число зросло до 73%. На цей показник передусім вплинули темп і хід війни, проте подібна зміна настроїв також свідчить про готовність до більш виваженого діалогу і підходу до самого розуміння відбудови. Це загалом підкреслює зростання реалізму і прагматизму в суспільних настроях.

Також більшість опитаних вважає, що людям, які втратили житло, потрібно будувати будинки вже зараз (56%), відбудова має базуватись на принципі децентралізації (72%), а готувати стратегію відбудови потрібно вже сьогодні — щоб не гаяти час (78%).

Проте скептицизм та підвищення страхів, які загалом ми спостерігали в межах нашого дослідження, проявляються і в ставленні до відбудови. Суттєво зросла частка переконаних у тому, що плани відбудови мають враховувати перебіг воєнних дій (з 11% до 20%).

Якщо ж говорити про загальне враження від наявних прикладів відновлення, воно часто позитивне. Поточний стан відбудови відповідає або перевищує очікування 46% українців, тоді як негативно оцінюють ці процеси 32% респондентів. Цікаво, що найбільш позитивне сприйняття відбудови спостерігається в Північному (50%) та Східному (52%) регіонах України — тобто там, де люди відчутно постраждали після повномасштабного вторгнення.

Час також сприяє тому, щоб українці більше залучалися до відбудови та дізнавалися про те, як вона може відбуватися. Наше дослідження показало, що кожен третій дорослий українець знає або бачив приклади того, що вже було відбудовано. І переважна більшість серед них (74%) задоволена результатом.

Як і в березні-квітні 2023 року, для населення дуже важливо уникати корупції в таких процесах, і для цього людям потрібно, щоб інформація була максимально доступною. Українці вважають надважливим контроль за етапами здійснення та якості робіт (75%), за витратами та інформацією про виконавців (73%) та хочуть знати про відповідальних осіб, хоча важливість цього показника значущо знизилася — із 78% до 71%.

І тут знову варто повернутися до головного запиту українців у відбудові, а саме — підготовки комплексного плану і стратегії таких процесів уже зараз. Причому, українці в цьому питанні очікують передусім якості результатів. Так, 50% опитаних переконані, що всі виконавці робіт  мають обиратися конкурентно, водночас 30% вважають необхідним надання певних переваг українському бізнесу. Зросли вимоги і до виконавців робіт, зокрема в питанні відповідності світовим стандартам контролю якості (63%), репутації (63%) та наявності релевантного досвіду (55%). І, звісно, українці хочуть мати доступ до інформації про рівень виконання таких вимог.

Загалом, наше дослідження показало: українці усвідомлюють, що під час воєнного стану можна покладатися на владу переважно з питань точкового ремонту чи щоб зробити аварійне житло придатним для проживання. Проте не дуже сподіваються на те, що зможуть відновити втрачений рівень комфорту. Водночас повноцінна розбудова нових житлових районів здається їм реалістичнішою вже після війни.

І хоч громадяни переважно позитивно оцінюють програму відновлення, їм бракує розуміння, як вона відбувається. І саме відсутність такого розуміння породжує недовіру. 

Таким чином майбутня відбудова стала своєрідним полем, на якому держава протягом наступних років може максимально проявити власну спроможність, відкритість і високі професійні стандарти в боротьбі з корупцією. Але для цього їй треба виявити свою готовність до діалогу, налагодити ефективну комунікацію і надати українцям  реальну можливість долучатися до цих процесів. Тим паче, що, попри війну і подекуди розчарування, в наших громадян і тепер достатньо сил для такої роботи.

Ресурси на боротьбу є

Хоч із наведених даних може скластися враження, що в багатьох наших співгромадян апатія і зневіра, це зовсім не так. Результати другої хвилі дослідження показали, що під кінець 2023 року суспільство продовжує демонструвати свою дорослість і готовність поступатись власними інтересами задля потреб інших.

Наприклад, 17% громадян вказали, що їхнє майно постраждало від воєнних дій. І лише 32% з них подавали свої заявки на компенсації та відшкодування.

А серед тих, хто не подавався, 37% сказали, що на сьогодні держава має нагальніші пріоритети для фінансування, а ще 12% вважають, що є люди, які постраждали значно більше. Хіба ж це не той самий несподіваний акт підтримки, який передусім і вказує на наявність здорового суспільства?

Загальне відчуття підтримки в українців теж вельми високе: 43% опитаних вказали, що після початку вторгнення отримали ту чи іншу допомогу, і найбільше таких людей було на Сході — 88%.

Якщо ж говорити про долучення до відновлення країни, то 36% опитаних вважають своїм обов’язком взяти участь в обговоренні проєктів відбудови, а ще 39% вказали, що за можливості приєднаються до таких публічних дискусій.

При цьому українці цілком усвідомлюють важливість допомоги з боку міжнародних партнерів для того, щоб наша країна досі трималася. Так, 43% українців відзначають вагомий внесок міжнародних донорів в процес відбудови, і найпозитивніші оцінки спостерігаються серед молоді, яка загалом більш обізнана в можливостях співпраці із заходом та найчастіше долучається до волонтерських проєктів.

***

Як бачимо, другий рік повномасштабного вторгнення завершується у достатньо складному емоційному стані суспільства. Ми спостерігаємо за нестабільною зовнішньополітичною ситуацією, на фронті триває війна на виснаження, а загальний стрес, втома і запит на справедливість лише посилюються.

Тож, не маючи змоги швидко вигнати зі своєї землі агресорів-росіян, ми прагнемо боротися із демонами всередині країни, і головні демони для нас сьогодні — корупціонери. Вони є уособленням тієї несправедливості і зла, яке завдає болю усій країні. А оскільки у цій сфері Україна вже зробила чимало, то й перемоги тут цілком досяжні у майбутньому. Чи готова влада робити потрібні кроки в правильному напрямку? — це вже тема іншого дослідження і розмови.

Але важливо пам’ятати, що суспільство змінилось. Риторику комунікації з ним теж потрібно змінювати: прагматизм, реалістичність, дієвість та діалог — ось ключові комунікаційні задачі влади на всіх рівнях у взаємодії з громадянами своєї країни. І все це має відбуватися за умови реальної боротьби з корупцією.

Щоб нинішня напруга не виливалася в негатив, українській владі варто відгукнутися на запит про конкретну комунікацію, чіткі довгострокові плани й реальне долучення громадян до усіх процесів та передусім — до відбудови, яка може стати справжнім вікном можливостей для усіх. За майже два роки в українців уже з’явилося відчуття, що і війна, і відбудова затягнуться. Але вони готові боротися й надалі.

Якими б не були суспільні та наші особисті настрої, кожному з нас і всій країні разом необхідно буде їх подолати. І найкращий спосіб для цього — перетворити нашу точку хитання у точку опори.

Ця публікація стала можливою завдяки підтримці американського народу через Агентство Сполучених Штатів з міжнародного розвитку (USAID) у межах Проєкту «Підтримка організацій-лідерів у протидії корупції в Україні» #ВзаємоДія. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і необов’язково відображає погляди USAID чи уряду Сполучених Штатів.