Що сталось?

20 січня 2020 року Міністерство культури, молоді і спорту України представило для публічного обговорення проєкт порівняльної таблиці до проєкту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації”.

Що є зараз?

8 листопада 2019 року Президент України Володимир Зеленський в своєму Указі №837/2019 “Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави”, з метою “забезпечення подальшого здійснення структурних економічних реформ, запровадження додаткових механізмів для прискорення соціально-економічного розвитку України, підвищення добробуту населення, гармонійного розвитку регіонів, продовження впровадження європейських стандартів життя, зміцнення держави” постановив Кабінету Міністрів вжити заходів у сфері культури, молоді, спорту та інформаційної політики стосовно розроблення та внесення на розгляд Верховної Ради України законопроєктів щодо “врегулювання діяльності медіа в Україні, передбачивши, зокрема, положення щодо вимог та стандартів новин, механізмів запобігання розповсюдженню недостовірної, викривленої інформації, її спростування, …,  а також передбачити посилення відповідальності за порушення законодавства про інформацію”.

Наразі регулювання діяльності медіа в Україні не передбачає запропонованих положень та механізмів. Але з 1 січня 2020 року набрали чинності визначені Президентом, як невідкладні, зміни до законодавства щодо викривачів корупції, які ТІ Україна аналізувала раніше.

Заступник Міністра Анатолій Максимчук у коментарі для Радіо Свобода пояснив, що доопрацьований проєкт планують передати на розгляд парламенту орієнтовно до кінця лютого, і відмову від його подачі Міністерство культури, молоді та спорту не розглядає.

Хоча термін “викривач” прямо не згадується в проєкті, він може попасти під дефініцію “поширювача масової інформації” за певних умов.

Що пропонується? Коментар

За повідомленням міністерства, законопроєкт покликаний забезпечити реалізацію права громадян на доступ до достовірної збалансованої інформації через запровадження механізмів боротьби з дезінформацією в інформаційному просторі України та підвищення рівня медіаграмотності населення в умовах гібридної агресії РФ.

В законопроєкті вводяться наступні нові терміни: 

1) “поширювач масової інформаціїфізична або юридична особа, в тому числі суб’єкт у сфері медіа, що створює та/або збирає і поширює масову інформацію”; 

2) “масова інформаціябудь-яка інформація, що є доступною для необмеженого чи невизначеного кола осіб або до якої можливо отримати доступ будь-якій особі з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором, в тому числі за згодою чи дозволом поширювача такої інформації”

3) “недостовірна інформація – неправдиві відомості про осіб, факти, події, явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них неповні або перекручені”; 

4) “дезінформація недостовірна інформація з питань, що становлять суспільний інтерес, зокрема стосовно національної безпеки, …” (відповідно до чинного Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року “Про Стратегію національної безпеки України”, серед актуальних загроз національній безпеці України якраз і є корупція та неефективна система державного управління (пункт 3.3).

Якщо інформація, розповсюджена викривачем зовнішніми каналами, виявиться неповною у ході розслідування відповідними органами, вона буде автоматично недостовірною, відповідно до цього законопроєкту.

Законопроєкт приховує низку небезпек для викривачів:

  • ризик розкриття особи викривача тому, кого він викриває
  • звинувачення викривача у поширенні зовнішніми каналами дезінформації або недостовірної інформації з чималим штрафом за це через неповноту інформації, у достовірності якої викривач має обґрунтоване переконання;
  • підвищений ризик зіткнення викривача із судовим позовом від органу, посадових осіб якого він викриває;
  • вимога публічного обов’язкового розкриття ідентифікаційних даних викривача та порушення його анонімності та конфіденційності;
  • широкі повноваження запропонованого Уповноваженого з питань інформації.

Частина 6 статті 22 законопроєкту передбачає, що перевірка достовірності інформації, що становить суспільний інтерес, зокрема стосовно національної безпеки, територіальної цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стану довкілля, перед її масовим поширенням, включає перевірку її правдивості у власника інформації, встановлення наявності офіційного джерела інформації, відсутності заяв на сайті Уповноваженого стосовно дезінформації. Така вимога може розкрити під час перевірки правдивості у власника інформації (хоча законодавство не визначає, хто є цим власником) особу викривача тій особі, яку він викриває.

Хоча термін “викривач” прямо не згадується в проєкті, він може попасти під дефініцію “поширювача масової інформації” за певних умов. Таке положення може завдати шкоди викривачам, які оприлюднять зовнішніми каналами інформацію про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону “Про запобігання корупції” – тобто через фізичних чи юридичних осіб, у тому числі через засоби масової інформації, журналістів, громадські об’єднання, професійні спілки тощо. Бо відповідно до ст. 53-2 Закону “Про запобігання корупції” викривач самостійно визначає, які канали використовувати для повідомлення: внутрішні, регулярні або зовнішні канали. 

Вимогою до викривача є насамперед наявність переконання, що повідомлена інформація є достовірною. Водночас не існує вимоги, щоб ця інформація була виключно повною стосовно всієї ситуації, бо викривач може не мати належних знань і доступів для того, щоб на 100% відсотків надати повну інформацію. Повідомлення має тільки містити фактичні дані, що підтверджують можливе вчинення корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення, інших порушень цього Закону, які можуть бути перевірені. Це і є завдання відповідних органів, в т.ч. пошук додаткових фактів, осіб, подій, явища для здобуття повноти ситуації. Якщо інформація, розповсюджена викривачем зовнішніми каналами, виявиться неповною у ході розслідування відповідними органами, вона буде автоматично недостовірною, відповідно до цього законопроєкту.

Викривач зможе не тільки зіткнутись з судовим позовом від органу, посадових осіб якого він викриває. А і у разі програшу в суді або неповноти викривальної інформації, ще і з необхідністю заплатити чималий штраф від 47 230 до 472 300 гривень.

Стаття 21-1 проєкту забороняє поширення дезінформації та іншої недостовірної інформації, при цьому на органи державної влади, місцевого самоврядування, державні та комунальні підприємства, установи та організації покладається обов’язок забезпечити постійний моніторинг масової інформації, що поширюється відносно такого органу, підприємства, установи та організації та його посадових осіб. За результатами цього моніторингу мають ці органи мають вживати негайних заходів щодо відповіді чи спростування недостовірної інформації, поширеної про них, в тому числі звертатись з цією метою до суду. А у разі якщо під час розгляду справи за позовом фізичної або юридичної особи щодо спростування недостовірної інформації про таку особу, що її було поширено масово, судом буде встановлено недостовірність інформації щодо такої особи, суд постановляє рішення про накладення на поширювача (ів) масової інформації, штрафу у розмірі від десяти до ста мінімальних заробітних плат за кожен випадок порушення. Тож, викривач зможе не тільки зіткнутись з судовим позовом від органу, посадових осіб якого він викриває. А і у разі програшу в суді або неповноти викривальної інформації, ще і з необхідністю заплатити чималий штраф від 47 230 до 472 300 гривень.

Іншою вадою законопроєкту є вимога до поширювачів масової інформації, які не є суб’єктами у сфері медіа, розміщувати у доступному для отримувачів інформації місці та невідкладно оновлювати свої ідентифікаційні дані, а саме: ім’я, прізвище та по-батькові фізичної особи, адресу електронної пошти або інших електронних засобів зв’язку. Така вимога суперечить встановленим ст. 53-1 Закону “Про запобігання корупції” державним гарантіям заохочення і забезпечення умов для повідомлення інформації, зокрема шляхом звернення до засобів масової інформації та журналістів, і праву викривача на конфіденційність та анонімність, закріплене у ст. 53-5 Закону “Про запобігання корупції”. 

За цією статтею заборонено розкривати інформацію про особу викривача, його близьких осіб або інші дані, які можуть ідентифікувати особу викривача, його близьких осіб, третім особам, які не залучаються до розгляду, перевірки та/або розслідування повідомлених ним фактів, а також особам, дій або бездіяльності яких стосуються повідомлені ним факти. Третіми особами якраз і можуть виступати тут і ці отримувачі масової інформації, які матимуть доступ до ідентифікаційних даних поширювача масової інформації. Фактично запропоноване положення руйнує можливість повідомити про корупцію анонімно зовнішніми каналами (навіть якщо виконуються вимоги до анонімного повідомлення – вони підлягають розгляду, якщо наведена у ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені).

Так само загрозою для анонімності та конфіденційності викривача є широкі повноваження запропонованого Уповноваженого з питань інформації. Згідно з законопроєктом, він матиме право звертатись до відповідних осіб для встановлення ідентифікаційних даних поширювачів інформації, які не є суб’єктами у сфері медіа; звертатися до суду із позовними заявами про визнання відповідної інформації дезінформацією, про відповідь або спростування дезінформації, про зобов’язання поширювача масової інформації виконати вимоги цього Закону, звертатись до іноземних підприємств, установ та організацій, міжнародних організацій, іноземних судів та інших органів державної влади з метою встановлення ідентифікаційних даних поширювачів масової інформації. При цьому ненадання у встановлений цим Законом строк відповіді на заяву чи запит Уповноваженого – буде тягнути за собою накладення штрафу у розмірі п’ять мінімальних заробітних плат за кожен випадок порушення.

Таким чином, запропонований законопроєкт частково нівелює права та гарантії захисту викривачів, покладаючи на поширювачів масової інформації, до яких можна віднести і викривачів, надмірні вимоги, в тому числі щодо обов’язкового публічного розкриття ідентифікаційних даних викривача при повідомленні зовнішніми каналами. Понад тим, він порушує і статтю 22 Конституції України, за якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу наявних прав і свобод.

Юридичний аналіз підготував юридичний радник ТІ Україна Олександр Калітенко

запропонований законопроєкт частково нівелює права та гарантії захисту викривачів, покладаючи на поширювачів масової інформації, до яких можна віднести і викривачів, надмірні вимоги, в тому числі щодо обов’язкового публічного розкриття ідентифікаційних даних викривача при повідомленні зовнішніми каналами.