Одним із найефективніших засобів для запобігання корупції є механізм декларування активів посадовців, існування та реалізація якого в Україні зараз стоїть під питанням.

Декларування допомагає виявляти факти незаконного збагачення державними службовцями, а ще такий інструмент надає можливість визначати конфлікти інтересів чиновників. 

Згідно з даними Світового банку, приблизно 150 країн вже користуються таким інструментом і запровадили чіткі вимоги щодо декларування. 

Публічність декларування полегшує моніторинг громадянського суспільства та медіа, які можуть легко оперувати даними для допомоги антикорупційним інституціям ефективніше боротись з корупцією. 

Згідно зі статистикою Світового банку, відсоток країн, де оприлюднюються майнові декларації, серед держав Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) становить 97%. В Європі та Центральній Азії — 71%, в Азії — 55%, у Латинській Америці та Карибах — 30%. Натомість в Африці та Близькому Сході лише 27%.

Кількість країн, які оприлюднюють інформацію про майно чиновників, постійно зростає. Проте Україна може стати державою, яка погіршить цю статистику після скандального рішення суддів Конституційного Суду України від 27 жовтня. 

Судді КС заявили, що рішення скасувати е-декларування викликане бажанням захиститися від тиску виконавчої влади. То чи дійсно проблема виключно у погано врегульованій системі українського декларування? Для цього варто порівняти українське е-декларування з іноземними прикладами.

Як декларуються чиновники у світі?

Світовий банк та Управління ООН з наркотиків і злочинності (United Nations Office on Drugs and Crime) в рамках проєкту Ініціативи з повернення викрадених активів (StAR The Stolen Asset Recovery Initiative) проводили оцінку кількості країн на різних континентах, в яких декларування статків чиновників є обов’язковим. Розглянемо кілька основних типів інформації, що подається в декларації, а також держави, частка яких виражена у відсотках від кількості усіх країн на континенті. 

Відсоткові дані наведені станом на 2016 рік. 

Азія (у відсотках країн континенту)

До прикладу, у Китаї всі державні службовці зобов’язані подавати інформацію про свої та сімейні доходи й витрати щороку. А не так давно для китайських чиновників запровадили ще одне правило: їх зобов’язали декларувати свої активи за кордоном, у тому числі й нерухомість (це ж стосується і їхніх близьких родичів).

У Сінгапурі, який багато українських політиків вважають еталоном з антикорупційної точки зору, держслужбовці вже 68 років надають дані про свої видатки, а кожні пів року декларують свої доходи, а також доходи своєї сім’ї. Цікаво, що отримувачем інформації про доходи міністрів є не спеціальне антикорупційне бюро чи агенція, а прем’єр-міністр.

Європа та Центральна Азія

Молдова та Румунія не вимагають декларування витрат, а от Литва дозволяє не публікувати готівкові кошти держслужбовців. Казахстан та Узбекистан дозволяють не декларувати подарунки.

Країни ОЕСР (Австралія, Великобританія, Данія, Ісландія, США і ще 30 країн) з високим доходом

Данія та Сполучені Штати декларують лише доходи чиновників. А у Канаді, Швеції та Норвегії декларування є обов’язковим для всіх громадян без винятків. Швеція, Норвегія та Данія відрізняються тим, що найбільший наголос у сфері боротьби з корупцією робиться не на санкціях, а на заохоченні до етичної поведінки і доброчеcності державних службовців і, на диво, такий підхід дуже добре працює в цих країнах. 

Латинська Америка та Кариби

Цікавим фактом є те, що кримінальна відповідальність за виявлення фактів незаконного збагачення передбачена у конституціях деяких країн, і однією з таких є стаття 109 Конституції Мексики. Втім деяку інформацію державні службовці можуть відмовитися демонструвати публічно, а представники законодавчої та судової влади взагалі мають отримати письмовий лист з проханням про відкривання інформації повністю чи частково.

Близький Схід та Північна Африка

 

Як карають за недостовірне декларування в різних країнах

Відповідальність за брехню в деклараціях різниться від країни до країни, причому підходи тут трапляються кардинально різні.

Азія славиться жорсткістю покарань за корупційні злочини, і недостовірне декларування — не виняток. У Сінгапурі декларування було впроваджене ще у далекому 1952 році. У їхньому Кримінальному кодексі є покарання “за накопичення багатства, яке не відповідає займаному службовому становищу”. Суд має право конфіскувати все майно чиновника, законне походження якого він не може пояснити. Як наслідок Сінгапур постійно серед  країн-лідерів за Індексом сприйняття корупції. 

У Гонконзі для чиновників ліквідована “презумпція невинуватості”. Натомість їм потрібно довести законність набуття майна, яке апріорі вважається незаконно набутим. Як тільки надати переконливі докази законної власності не вдається, на порушника чекає тюрма. Ще у 1974 році губернатор Гонконгу заснував Незалежну комісію з боротьби з корупцією, на яку не могла впливати жодна інша державна інституція. 

В Індії покарання за невчасне чи недостовірне декларування значно лояльніше, ніж у більшості інших Азійських країн. Воно в залежності від тяжкості порушення може бути обмежене адміністративним стягненням з відстороненням від публічної діяльності на період від 3 днів до 3 місяців. Якщо ж порушення серйозніше, то особа може бути відсторонена від публічної роботи до 5 років. 

У Європі загалом практикують конфіскування майна, що стало предметом корупційного злочину. У Болгарії у 2018 році, наприклад, запровадили новий закон, що дозволяє конфіскувати майно, походження якого не пояснено або якщо можна зробити “розумне припущення”, що дане майно було здобуто незаконно. Окремо виділяється категорія “майна, що було передане третім особам чи родичам підозрюваного з метою уникнення конфіскації”.

У Грузії в разі подання завідомо неповних або недостовірних відомостей у декларації настає кримінальна відповідальність, передбачена Кримінальним кодексом. При незначних порушеннях закону (в тому числі несвоєчасному поданні декларації), на порушника накладається штраф (розміром приблизно 370 євро) за спрощеною адміністративною процедурою. Неподання декларації упродовж двох тижнів після набрання чинності таким наказом або судовим рішенням тягне за собою настання кримінальної відповідальності. 

В Албанії відмова задекларувати або недекларування доходів теж є кримінальним правопорушенням і карається штрафом або позбавленням волі на строк до 6 місяців. Приховування або неправдиве декларування виборними особами чи державними службовцями майна, приватних інтересів карається штрафом або позбавленням волі на строк до трьох років.

Також серед країн Ради Європи кримінальну відповідальність за неподання декларації або за декларування недостовірних відомостей встановлено в таких країнах, як Греція, Латвія, Литва, Польща, Португалія, Сербія, Франція

Латинська Америка загалом вимагає декларувати майже всі статки державних службовців, але разом з тим має багато винятків, коли справа доходить до покарання. Наприклад, в Аргентині покарання за несвоєчасне або недостовірне заповнення декларацій варіюється від простого публікування списку осіб-порушників до фінансових стягнень із зарплати чиновника, неможливості повернутися на роботу в державних установах або й узагалі кримінальною відповідальністю.

А як щодо статків родичів декларантів?

Доречність декларування майна членів сім’ї чиновників — предмет гучних дебатів і деякий час гаряче обговорювалося у більшості країн, де така вимога оголошується обов’язковою.

Основним аргументом противників такої ідеї є думка, що декларування активів чиновника, а тим більше членів його сім’ї порушує їхнє право на приватність і захист персональних даних. 

При цьому цікавим випадком був судовий позов польського чиновника у справі Wypych v. Poland, коли він, посилаючись на статтю 8 Європейської конвенції про права людини, намагався оскаржити вимогу задекларувати свої статки. Суд визнав, що дійсно відбулося втручання у деякі права чиновника, проте також визнав їх обґрунтованими. Суддя аргументував таке рішення тим, що громадськість має правомірний інтерес пересвідчитися в прозорості політики місцевої влади. 

То яка ж система в Україні? 

Е-декларація українського чиновника є електронною від серпня 2016 року. Вона має містити такі дані, як ім’я, місце проживання, посада, склад сім’ї, інформацію про рухоме та нерухоме майно, готівкові та кредитні доходи, цінні папери, подарунки, витрати та банківські вклади тощо. 

Крім цього, в Україні також потрібно декларувати майно, що знаходиться у користуванні, власності або спільній власності декларанта з членами сім’ї, до яких включають подружжя, неповнолітніх дітей чи осіб, з якими суб’єкт декларування ділить спільний побут, проживання та взаємні обов’язки.

До 27 жовтня в Україні за несвоєчасне чи недостовірне декларування могла бути накладена як адміністративна, так і кримінальна відповідальність. Однак вже понад місяць покарати чиновників за такі кримінальні правопорушення держава ніяк не може.

Наше законодавство багато в чому збігалося із закордонними практиками в підході до публічного доступу до інформації про майновий стан, що викладена в деклараціях. 

Якщо спробувати віднести Україну до певного континенту відповідно до типів покарань за недостовірне декларування, то частково ми були подібні до інших європейських країн. Хоча з іншого боку в нашому законодавстві були прописані й деякі азійські практики боротьби з незаконним збагаченням та брехнею в деклараціях. 

Наявність електронної системи декларування та комплексної процедури перевірки таких декларацій була ознакою прогресивності України у сфері боротьби з корупцією. І після “того самого” рішення КСУ нам потрібно повернутися на цей жаданий шлях прогресу.