Що для нас сьогодні Конституція України? Гарно написаний документ? Основа основ, з якої виростає все українське законодавство? Чи просто фраза, до якої постійно апелюють політики?
Згідно з останніми опитуваннями, 47% громадян України ніколи не читали Конституцію. Просто уявіть — майже половина українців не тримала в руках головний закон. А тепер згадайте, що значна частина людей, які таки читали Конституцію, — це школярі, які були повинні це зробити відповідно до шкільної програми.
То що ми святкуємо 28 червня?
Коли 23 роки тому Верховна Рада вночі екстрено ухвалювала новий Основний закон країни, ніхто не знав його подальшу долю. Документ, який розробляли кілька років і в муках приймали після доби важкої роботи, свого часу експерти назвали однією з найкращих конституцій у світі. Але дуже скоро виявилося, що наша Конституція не така досконала. Що вона не може забезпечити гармонійний розвиток України.
А значить її треба змінювати. Знову і знову. Переписувати й узгоджувати, з не меншими муками і болем для держави та всіх українців, хай вони цей документ і не читали.
Після змін у Конституцію в 2019 році про курс на ЄС та НАТО, здавалося, що це хірургічне втручання в документ досить довго буде останнім. Однак… ми спостерігаємо черговий сплеск інтересу до Основного закону.
Ні, люди не кинулися масово скуповувати примірники в книгарнях і не цитують статті Конституції на вулицях. Але говорять про неї усі. Ще б пак — адже «піарником» Основного закону став Конституційний Суд.
Згідно з останніми опитуваннями, 47% громадян України ніколи не читали Конституцію. А тепер згадайте, що значна частина цих людей — школярі, які були вимушені це зробити відповідно до шкільної програми.
Андрій Боровик
Ця установа і раніше приймала чимало суперечливих рішень. Зокрема, рішення 2003-го року КСУ про те, що Президент Леонід Кучма може балотуватися на третій термін. Але, звісно, найнижчої точки довіри КСУ досяг у 2010 році, коли тодішній президент Віктор Янукович почав використовувати його в своїх інтересах і ввів до складу цілу низку лояльних до себе людей. Ухвалене у вересні 2010 року рішення про скасування конституційної реформи 2004 року ознаменувало не лише повний переворот у політичній системі України. Це рішення продемонструвало заангажованість КСУ та поставило під сумнів спроможність цього органу насправді забезпечити верховенство Конституції України.
Звісно, відтоді минуло багато часу, склад КСУ змінився. Але й донині троє з 18 суддів Конституційного Суду — це люди, які приймали рішення 2010 року. І Голова КСУ — серед них.
Чи можна вважати цей факт причиною рішень, ухвалених КСУ в останні півроку? Чи, може, ідеться про сам принцип формування Конституційного суду, коли по 6 правників призначає Президент, парламент і Рада суддів. Хтозна. Але в останні 6 місяців ми не просто так часто згадуємо і Конституцію, і КСУ, і рішення, які часом порушують міжнародні зобов’язання України.
З одного боку ми побачили скасування декларування для активістів, з другого — визнання неконституційною статті «незаконне збагачення» та ліквідацію права НАБУ на оскарження сумнівних угод. Такі рішення відкотили нашу вистраждану антикорупційну реформу радикально назад, нівелювавши цінні здобутки. Це і дієве партнерство двох статей кримінального кодексу — незаконне збагачення і декларування недостовірної інформації (65 справ по «незаконці» було закрито), і ефективна робота юристів НАБУ, завдяки яким суди анулювали 96 сумнівних угод на понад 6 млрд грн.
А що Конституція? Вона досі залишається однією з найкращих у світі. Тільки, видно, ми для неї не завжди найкращі.
Люди не кинулися масово скуповувати примірники в книгарнях і не цитують статті Конституції на вулицях. Але говорять про неї усі. Ще б пак — адже «піарником» Основного закону став Конституційний Суд.
Андрій Боровик
Джерело: www.liga.net
