Хто про що, а серед антикорупціонерів тільки й розмов про електронне декларування. Здавалося б, чого стільки до нього уваги? А проте говоримо про необхідність відновлення цієї досить простої, але вельми дієвої процедури не тільки ми в Transparency International Ukraine.
У нещодавньому інтервʼю один з народних депутатів сказав, що електронні декларації – це не «панацея». Так, це справді не пігулки, які вилікують всю корупцію в державі.
Декларації чиновників – не ліки від усіх хвороб. Але вони формують імунітет, щоб пухлина корупції не поширювалась далі. Декларації чиновників стримують і запобігають корупції — це є не менш, а навіть і більш важливим, ніж «посадки».
І тут варто глянути на поточний стан речей. Вже і петиція про відновлення декларування набрала необхідні голоси. Вже і президент відреагував на неї.
Вже і меморандум з МВФ підписано з зобовʼязанням відновити декларування до кінця липня. Вже і міжнародні партнери все гучніше наголошують на цій потребі.
Вже і була усна оцінка ЄС щодо виконання 7 рекомендацій до просування до відкриття перемовин про членство. Де, до речі, «антикорупційна» рекомендація про проведення ефективних розслідувань топкорупції не була зарахована, адже не виконана повністю. Бо ж і справді, як може йтися про повноцінне розслідування корупції на високому рівні, коли декларації подають одиниці міністрів та десятки, а навіть не сотні депутатів.
Зрештою, Голова фракції «Слуга народу» та автор наявного законопроєкту про відновлення е-декларування Давид Арахамія ще у травні обіцяв, що відповідні зміни Рада планує ухвалити у першому читанні до кінця червня, а в цілому його приймуть до кінця вересня.
Але червень минув, а віз і нині там.
І виникає запитання: скільки ще чекати відновлення декларування?
Попередній досвід тривалості реалізації антикорупційних реформ не такий позитивний, щоб сподіватися на активність парламентарів у цьому питанні.
Конкурс на керівника САП тривав понад півтора року. Створення ВАКС виборювали понад 2 роки. Політичні партії не подають свої фінансові звіти вже більше ніж 3 роки, і невідомо, коли парламент таки відновить звітування та перевірки. АРМА понад 3,5 роки було без постійного керівника, хоча і сьогодні це питання навряд чи можна вважати вирішеним.
Без нової антикорупційної стратегії країна жила п’ять з половиною років. НАБУ не може отримати автономне прослуховування вже понад 6,5 років, адже виконати таке зобовʼязання Україна пообіцяла МВФ ще до грудня 2016 року. І хоч відповідне законодавство тут таки прийняли ще восени 2019-го, не працює воно досі.
І так продовжувати можна ще довго. Чи не пора нарешті полагодити цей зламаний годинник чи склеїти порваний кимось календар?
Перші заклики до відновлення обовʼязкового подання декларацій, оприлюднення їх у реєстрі та відновлення перевірки лунали ще рік тому, минулого літа. І на другому році затримки постає запитання: чи Україна зможе тут вибратись із зачарованого кола браку політичної волі? Бо ж на собі відчули, що він може розтягнутись і на 3, і на 5, і навіть 7 років.
Відповідь мають надати народні депутати – законопроєкт 8071 очікує свого прийняття у другому читанні. Того альтернативного законопроєкту, про який згадував пан Арахамія, ми не побачили і досі. Час іде, тік-так.
Декларації чиновників – не ліки від усіх хвороб. Але вони формують імунітет, щоб пухлина корупції не поширювалась далі. Декларації чиновників стримують і запобігають корупції — це є не менш, а навіть і більш важливим, ніж «посадки».
Олександр Калітенко