Невідкладні обшуки: аналіз законопроєкту №15488 та альтернативних до нього

28 жовтня парламент 265 голосами «ЗА» підтримав у першому читанні законопроєкт №15488-3, яким пропонують деталізувати у Кримінальному процесуальному кодексі України (КПК України) підстави для невідкладного проникнення до житла чи іншого володіння особи для врятування майна. Законопроєкт проголосували за основу з доопрацюванням положень відповідно до ч. 1 ст.116 закону про Регламент до другого читання.

Раніше, 7 серпня 2026 року, у Верховній Раді народні депутати Федір Веніславський, Роман Костенко та інші зареєстрували законопроєкт №15488. Потім нардепи зареєстрували ще 3 альтернативні проєкти законів: Сергій Власенко зареєстрував під №15488-1, №15488-2 від Антоніни Славицької та Олександра Ткаченка, вже згаданий №15488-3 від Сергія Іонушаса та №15488-4 від Григорія Мамки.

Проблема регулювання невідкладних обшуків залишається актуальною — не лише через недосконалість законодавства, а й через проблеми якості судового контролю за легалізацією невідкладних обшуків.

За твердженням авторів, законопроєкт має посилити конституційні гарантії недоторканності житла чи іншого володіння особи, забезпечити дотримання законності під час проникнення до такого житла, зробити неможливим проведення незаконних обшуків та підвищити якість подальшого судового контролю за обшуками, проведеними без попередньої ухвали слідчого судді.

Експерти Transparency International Ukraine проаналізували усі ці законопроєкти.

Короткі висновки:

• рекомендований комітетом альтернативний законопроєкт №15488-3 заслуговує на підтримку, оскільки усуває ключовий недолік основного законопроєкта — надає власнику або володільцю право на участь у розгляді клопотання про дозвіл на вже проведений обшук;
• під час доопрацювання законопроєкта №15488-3 слід виправити його власні недоліки, а також не допустити перетікання в нього недоліків основного та альтернативних законопроєктів.

Що ми пропонуємо:

• виключити можливість апеляційного оскарження ухвал про дозвіл або відмову у наданні дозволу на невідкладний обшук чи огляд;
• встановити, що подання клопотання з пропуском строку має бути підставою для відмови у задоволенні клопотання про проведення обшуку, якщо сторона обвинувачення не доведе існування об’єктивних і нездоланних перешкод для своєчасного звернення;
• передбачити, що заява про кримінальне правопорушення реєструватиметься у разі, якщо у ній обґрунтовано наявність події правопорушення;
• уникати наведених у цьому юраналізі ризикових положень, передбачених у законопроєктах №15488, №15488-1, №15488-2, №15488-4.

Як є зараз?

Наразі чинний КПК України, зокрема ч. 3 ст. 233, так урегульовує процес «легалізації» невідкладного обшуку:

• власник чи володілець обшукуваного житла або іншого володіння не бере участі у розгляді клопотання про невідкладний обшук;
• не допускається апеляційне оскарження ухвал про дозвіл або відмову у наданні дозволу на невідкладний обшук;
• не деталізовано, протягом якого строку слідчий та прокурор повинні подати клопотання про надання дозволу на проведений невідкладний обшук;
• не передбачено спеціального строку повернення вилученого під час невідкладного обшуку майна — у разі відмови в його подальшій легалізації.

Крім цього, у ст. 214 КПК України про підстави та початок досудового розслідування передбачено, що кримінальні провадження розпочинаються за будь-якими заявами про вчинення  кримінального правопорушення — відмова у прийнятті такої заяви не допускається.

Що пропонують змінити?

Альтернативний законопроєкт №15488-3, підтриманий нардепами у першому читанні, пропонує такі оновлення щодо невідкладного обшуку:

• власнику чи володільцю обшукуваного житла або ж іншого володіння надається можливість брати участь у розгляді клопотання про невідкладний обшук;
• надається можливість апеляційного оскарження ухвал про дозвіл або відмову у наданні дозволу на невідкладний обшук;
• встановлюється 72-годинний строк на подання слідчим чи прокурором клопотання про невідкладний обшук до слідчого судді та 3-денний строк на його розгляд;
• врегульовується, що тимчасово вилучене майно під час невідкладного обшуку повертається після непогодження прокурором клопотання про такий обшук або відмови слідчого судді у наданні дозволу на такий обшук;

Також автор документа нардеп Сергій Іонушас пропонує надати право слідчим та прокурорам відмовляти у відкритті кримінального провадження, якщо в заяві недостатньо відомостей про вчинене кримінальне правопорушення.

Які переваги альтернативного законопроєкта №15488-3?

Врегулювати невідкладні обшуки пропонується одразу в п’яти законопроєктах, чотири з яких альтернативні — це підтверджує нагальність проблеми. Вони показують два різні підходи до змін: одні намагаються посилити гарантії наступного судового контролю, але одночасно створюють нові ризики для ефективності розслідування (№15488) та допустимості доказів (№15488-1 та №15488-2); інші виходять далеко за межі предмета основного законопроєкту (№15488-4). 

Рішення Комітета ВРУ з питань правоохоронної діяльності підтримати альтернативний законопроєкт №15488-3 авторства Сергія Іонушаса в першому читанні з доопрацюваннями на пдіставі ст. 116 Закону України «Про Регламент Верховної Ради»  є правильним рішенням

Він містить саме ті процесуальні механізми — участь особи в наступному судовому контролі та апеляційний перегляд — відсутність яких була одним із центральних застережень до основного законопроєкту №15488. 

Хоча деякі його положення також потребують коригування, ця версія є найкращою основою для якісних змін до інституту судового контролю за невідкладними обшуками. Вона прямо реагує на ключову проблему основного проєкту та надає володільцю майна право брати участь у розгляді клопотання про дозвіл на проведений обшук.

Крім цього, законопроєкт №15488-3 в порівнянні з основним законопроєктом системніше підходить до повернення тимчасово вилученого майна під час невідкладного обшуку, адже наразі жодних підстав для повернення такого майна в КПК України не передбачено. Законопроєкт же пропонує, що вилучене майно в ході невідкладного обшуку повертатиметься за постановою прокурора або ухвалою суду про відмову в дозволі на такий обшук.

Які ризикові положення слід вилучити з альтернативного законопроєкту?

Альтернативний законопроєкт Сергія Іонушаса №15488-3 має достатньо позитивних нововведень, які підвищують якість контролю за невідкладними обшуками та оглядами, а також за повернення тимчасово вилученого майна під час таких обшуків чи оглядів. Передусім позитивної оцінки заслуговує надання володільцю такого майна можливості брати участь у засіданні під час розгляду дозволу на невідкладний обшук чи огляд. 

Проте сам законопроєкт має деякі недоліки та упущення, які, на наш погляд, слід виправити.

1. Апеляційне оскарження ухвал про невідкладний обшук чи огляд

Одним із найкритичніших застережень до альтернативного проєкту закону №15488-3 є відкриття можливості в апеляційному порядку оскаржувати ухвали про дозвіл або відмову у наданні дозволу на невідкладний обшук чи огляд.

Дійсно, ще з у 2006 року ЄСПЛ у справі «Пантелеєнко проти України» фіксував за Україною порушення статті 13 Конвенції з прав людини через відсутність у володільця обшукуваного майна національного інструменту захисту від порушення права на повагу до житла, гарантованого статтею 8 Конвенції. Найактуальніші застереження з цього питання ЄСПЛ виклав у 2025 році у справі «Корнієць та інші проти України», де зазначено, що національне (українське) законодавство не надає можливості власнику чи користувачу майна взяти участь у розгляді клопотання про дозвіл на вже проведений (невідкладний) обшук чи огляд.

Науковці вважають, що перевірка законності та обґрунтованості такого обмеження під час майбутніх судових стадій процесу може й не стати ефективним засобом відновлення порушених прав, через що об’єктивно необхідно застосувати оперативний механізм здійснення такої перевірки.

Альтернативний законопроєкт №15488-3 дійсно виправляє цей недолік, прямо надаючи право особі, в житлі чи іншому володінні якої було проведено обшук і огляд, брати участь у розгляді клопотання слідчого або прокурора про дозвіл на проведення невідкладного обшуку чи огляду.

Разом з цим автор проєкта пропонує також надати можливість апеляційного оскарження ухвал про дозвіл на обшук чи огляд та ухвал про відмову в дозволі на такі заходи. 

Пропозиції з надання права на таке апеляційне оскарження уже містилися у деяких попередніх законопроєктах, зокрема під №13599. Однак така пропозиція видається передчасною та має ризик перевантаження апеляційних судів, а також загрожує створенням нерівних умов для володільців майна, яке обшукували в звичайному порядку — на підставі ухвали суду.

Крім цього, особи, у яких проводили невідкладний обшук, за цим законопроєктом і так будуть наділені правом представити свою позицію перед слідчим суддею, тобто цим буде запроваджений національний інструмент захисту від порушення права на повагу до приватності.

Тому з альтернативного законопроєкта слід виключити можливість апеляційного оскарження ухвал про дозвіл або відмову у наданні дозволу на невідкладний обшук чи огляд.

2. Наслідки пропуску строку отримання дозволу на невідкладний обшук чи огляд

Одна з найбільш доречних пропозицій альтернативного проєкту закону №15488-3 — запровадити чіткий строк на подання слідчим чи прокурором клопотання про надання дозволу на проведення невідкладного обшуку після його проведення. 

Пропонується встановити, що таке клопотання подається не «невідкладно», а не пізніше 72 годин з моменту проведення відповідної слідчої дії.

Аналіз судової практики та наукового доробку свідчить, що сторона обвинувачення після проведення таких невідкладних слідчих дій не завжди так само невідкладно звертається до слідчого судді із клопотанням про надання дозволу на їх проведення. Так, у одній зі справ слідчий звернувся до слідчого судді з клопотання про дозвіл на невідкладний обшук лише через 5 днів після проведеного обшуку. При цьому у тексті рішення відсутнє обґрунтування, чому слідчий не мав можливості зробити це «невідкладно», ба більше, йшлося про справу про незаконне поводження зі зброєю.

Верховний Суд постановою у справі №466/525/22 вказав: «довільне виконання правила про невідкладний ретроспективний судовий контроль, тобто з пропуском строку, що був об`єктивно для цього потрібен, не відповідає критерію «невідкладності», якщо наявні в матеріалах кримінального провадження обставини не свідчать про об`єктивні й нездоланні перешкоди звернутися з відповідним клопотанням якнайшвидше, та є порушенням приписів ч. 3 ст. 233 КПК».

Як стверджують науковці, така практика, як правило, залишається поза належною процесуальною оцінкою слідчих суддів, що фактично призводить до легалізації результатів обшуку з порушенням вимог закону.

Однак саме собою встановлення 72-годинного строку не може дисциплінувати сторону обвинувачення, оскільки за його пропуск не настає жодних негативних наслідків. Фактично нова норма про строк матиме декларативний характер.

У зв’язку з потребою забезпечити якнайшвидший ретроспективний судовий контроль за втручанням у право на повагу до приватного і сімейного життя необхідно встановити, що подання клопотання з пропуском строку має бути підставою для повернення такого клопотання, якщо сторона обвинувачення не доведе існування об’єктивних і нездоланних перешкод для своєчасного звернення.

3. Початок досудового розслідування на підставі заяви

Дискусії навколо безумовного обов’язку слідчого або прокурора прийняти заяву про вчинення кримінального правопорушення і почати розслідування точаться не перший рік. З одного боку його скасування розвантажить органи досудового розслідування від потреби реєструвати та потім закривати кримінальні провадження, розпочаті на підставі абсолютно беззмістовних заяв. З іншої — почастішають випадки необґрунтованих відмов у початку розслідування за реальними фактами кримінальних правопорушень.

Статистика Державної судової адміністрації також демонструє, що за 2025 рік слідчі судді з 42270 поданих скарг на відмову у реєстрації кримінальних проваджень 25066 разів визнавали, що правоохоронці неправомірно відмовилися зареєструвати провадження, і лише у 8662 випадках визнали відмову небезпідставною.

Дійсно, статистика з одного боку доводить, що кількість безпідставних відмов слідчих та прокурорів приймати заяву переважає над обґрунтованими, однак з іншого боку вона підтверджує якість судового контролю за цим питанням.

Автори пропонують розвантажити правоохоронні органи, створивши попередній фільтр, за яким слідчий та прокурор будуть перевіряти заяву на наявність у ній «обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення». Законопроєкт також пропонує дати пояснення, що заява повинна мати: «достатню сукупність відомостей, які дають змогу слідчому, дізнавачу, прокурору зробити обґрунтований висновок про наявність у діях або бездіяльності особи суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом України».

І загалом така пропозиція заслуговує на підтримку, однак критерії відсіювання заяв видаються надміру жорсткими. Буквальне сприйняття цих положень означає, що реєструватися буде лише та заява, у якій чітко розписано увесь склад кримінального правопорушення, що нереалістично для середньостатистичних громадян.

Більш доречною є пропозиція, щоб у заяві містилися дані, які дають змогу слідчому та прокурору зробити обґрунтований висновок про наявність саме події кримінального правопорушення, а не всіх елементів складу злочину.

Тож слід передбачити, що заява про кримінальне правопорушення реєструється у разі, якщо у ній обґрунтовано наявність події правопорушення, оскільки доведення наявності ознак складу, а це, зокрема, умисел особи на вчинення кримінального правопорушення, може стати надмірним тягарем для потерпілого чи заявника.

Чого варто уникати при доопрацюванні законопроєкта №15488-3?

Важливо, щоб після прийняття альтернативного законопроєкта №15488-3 за основу при доопрацюванні у його зміст не потрапили проблемні пропозиції  основного та інших альтернативних законопроєктів.

Зокрема ідеться про передбачений в основному законопроєкті №15488 обов’язок для прокурора обов’язково вказувати в постанові про проведення невідкладного обшуку такі дані:

• відомості про «конкретне, індивідуально визначене майно, щодо якого у кримінальному провадженні зібрано достатньо доказів, які дають обґрунтовані підстави вважати, що таке майно має або може мати ознаки речового доказу»;
• реальність «конкретної та безпосередньої загрози знищення, пошкодження або втрати» такого майна;
• неможливість отримати ухвалу слідчого судді про дозвіл на проникнення до житла чи іншого володіння особи через ризик втрати такого майна.

Такі зміни можуть нівелювати значення «невідкладності» обшуку чи огляду, ускладнивши його проведення, що зрештою також збільшить ризик знищення майна, зокрема доказів.

Альтернативний законопроєкт №15488-1 Сергія Власенка також має суттєві ризики. Майже будь-яке відходження від вимог проведення невідкладного обшуку незалежно від його характеру та істотності пропонується пов’язувати з недопустимістю всіх безпосередньо і похідно отриманих доказів. Верховний Суд неодноразово наголошував, що «не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону зумовлює недопустимість доказу … для визнання доказу недопустимим на підставі ч. 1 ст. 87 КПК суд повинен указати, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу». Запропоновані зміни можуть спричинити ситуації, коли кримінальні провадження будуть закриватися або особи будуть виправдовуватися виключно через незначні формальні порушення.

Законопроєкт №15488-2 Антоніни Славицької та Олександра Ткаченка у частині невідкладного проникнення переважно відтворює основний проєкт, а тому зберігає його ключові проблеми, серед яких вимога щодо конкретного, індивідуально визначеного майна. Одночасно він пропонує значно ширші зміни до КПК: застосовувати загальні засади кримінального провадження при прогалинах у законі виключно в інтересах сторони захисту, що може порушити системність цих засад і принцип змагальності. А також визнавати недопустимим будь-який доказ, отриманий із порушенням процесуального порядку, незалежно від характеру та істотності порушення. Це перекручує підхід змістовної оцінки недопустимості доказів, який наразі підтримується, у тому числі Верховним Судом.

Законопроєкт №15488-4 Григорія Мамки виходить далеко за межі питання невідкладних обшуків: він одночасно змінює повноваження прокурора позбавляючи його права проводити слідчі дії, правила проведення слідчих і негласних слідчих дій, тимчасовий доступ, початок досудового розслідування та інші інститути КПК. 

Тож при доопрацюванні основного законопроєкт слід уникати ризикових положень, передбачених у законопроєктах №15488, №15488-1, №15488-2, №15488-4.

Висновки

Інститут невідкладних обшуків уже не перший рік потребує реформування, і законопроект №15488-3 зможе стати хорошою основою для виправлення найкритичніших прогалин, на які зокрема звертав увагу ЄСПЛ.

Тож Transparency International Ukraine підтримує прийняття законопроєкта №15488-3 в другому читанні за умови його доопрацювання. Під час його доопрацювання відповідно ст. 116 Закону України «Про Регламент Верховної Ради» необхідно врахувати наші рекомендації:

• виключити можливість апеляційного оскарження ухвал про дозвіл або відмову у наданні дозволу на невідкладний обшук чи огляд;
• встановити, що подання клопотання з пропуском строку має бути підставою для відмови у задоволенні клопотання про проведення обшуку, якщо сторона обвинувачення не доведе існування об’єктивних і нездоланних перешкод для своєчасного звернення;
• передбачити, що заява про кримінальне правопорушення реєструється у разі, якщо у ній обґрунтовано наявність події правопорушення, а не всього складу правопорушення;
• уникати ризикових положень, передбачених у законопроєктах №15488, №15488-1, №15488-2, №15488-4.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і жодним чином не відображає поглядів Уряду Норвегії.