VoxUkraine розпочинає серію інтерв’ю з експертами проекту «Індекс моніторингу реформ» (iMoRe). Кожен з них є фахівцем з вузьких і дуже важливих для України питань – боротьби з корупцією, податків, банківської та судової системи тощо. Олександр Калітенко – аналітик Transparency International в Україні, займається аналізом антикорупційної політики та регулярно оцінює прогрес антикорупційних реформ в Україні в рамках проекту iMoRe.

За чотири роки існування Індексу було ухвалено 102 прогресивних законів та постанов, спрямованих на боротьбу з корупцією в Україні. 2015 рік був найбільш продуктивним: 57 реформ було прийнято з метою запобігання корупції. У наступні роки відбувався постійний спад.

Згідно з останнім звітом Transparency International, Україна дещо покращила свої показники у Індексі сприйняття корупції, набравши 32 бали зі ста можливих. З чим ви це пов’язуєте і чи це гарний результат?

Україна отримала на 2 бали більше, ніж торік. Ми у Transparency International Україна пов’язуємо це з тим, що було запущене автоматичне відшкодування ПДВ, Прозорро та Прозорро.Продажі продовжили працювати, бізнес побачив трохи менше корупції завдяки роботі Ради бізнес-омбудсмена.

У Transparency International Україна кожного року виходять рекомендації, що треба зробити українській владі для того, щоб здійснити стрибок у цьому рейтингу і нарешті дістатися заповітної мети уряду –  увійти у топ-50 країн в Індексі сприйняття корупції до 2020 року. Але я хочу окремо підкреслити, що важлива не позиція у топ-50, а важливі саме бали, тому що кожного року кількість країн в Індексі може змінюватися, кілька країн можуть впасти, кілька – піднятися. Тому позиція країни говорить набагато менше за бали. Так от за кількістю набраних балів ми пасемо задніх.

Які саме рекомендації від Transparency International Україна ми не виконали в минулому році?

На жаль, вони залишаються однаковими з року в рік – перезавантаження НАЗК, надання автономної «прослушки» для НАБУ, позбавлення СБУ повноважень щодо боротьби з корупцією, оскільки вони є нетиповими для державної служби безпеки і не відповідають стандартам, наприклад, НАТО.

У цьому році ми рекомендували перезавантажити керівництво спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Також ми радимо зробити перевірку декларацій автоматизованою, система має працювати так, як це передбачалося законом ще у 2014 році.

Загалом у нас більше 10 рекомендацій на цей рік – ми залишаємося поміркованими оптимістами, хоча і розуміємо, що у рік виборів є трохи менше шансів на їх виконання.

Якщо б Україна змогла виконати всі рекомендації, скільки б ми могли набрати додаткових балів?

Є випадки, коли країна за один рік набирає 6, 7, 8 балів! А Україна у 2013 році мала 25 балів, зараз у нас 32 бали – тобто ми ці 7 балів набрали не за один рік, а за п’ять. Це не той темп реформ, який має бути в країні, влада якої визначила боротьбу з корупцією як пріоритет №1.

А які саме країни зробили великий стрибок в останні роки у цьому Індексі?

Серед країн-рекордсменів – Чехія, Греція, Австрія, Албанія, Велика Британія, Сенегал, Аргентина. Вони набрали від шести та більше балів за останні роки. Тож для України немає нічого неможливого.

Як, на вашу думку, взагалі можна виміряти корупцію, окрім як опитуваннями?

Сприйняття корупції більш здатне до вимірювання, ніж сам рівень корупції. Тому що корупція – це явище, яке приховується спеціально, і якщо ми будемо вимірювати ії за кількістю вироків або підозр, які направляють правоохоронні органи, чи по кількості скандалів у журналістських розслідуваннях, ми виміряємо радше роботу медіа та правоохоронних органів, ніж рівень сприйняття корупції.

Тому Індекс сприйняття корупції будується на опитуванні експертів, підприємців та авторитетних міжнародних організацій. Це 13 опитувань. Таким чином, Індекс виражає більш виважену, збалансовану позицію по кожній країні, незважаючи на різні політичні режими.

Треба як мінімум три джерела, щоб країна опинилася у Індексі сприйняття корупції. У випадку України сумуються дані дев’яти джерел.

Індекс сприйняття корупції виражає більш виважену, збалансовану позицію по кожній країні, незважаючи на різні політичні режими.

Олександр Калітенко

Незважаючи на гарні новини – наприклад, про покращення позицій у Індексі сприйняття корупції – ЗМІ загалом багато пишуть про те, що в країні дуже багато корупції. Чи не перебільшують журналісти?

Ми вивчали дослідження щодо представлення теми корупції у ЗМІ, яке було зроблено на замовлення програми USAID_Долучайся! в Україні. Там були такі цікаві спостереження.

По-перше, 80% повідомлень у ЗМІ акцентують увагу на тому, що Україна – корумпована держава, не зазначаючи способи вирішення цієї проблеми. По-друге, кількість фахівців, які професійно говорять про корупцію – 20%. Інші 80% експертів формують квазі-експертні думки, через які люди можуть думати, що корупції стало більше і вона всеосяжна.

Коли журналісти описують випадки корупції, так звані «успішні історії», то вони зображують просто роботу правоохоронних органів, яку ті й так мають виконувати. При цьому ЗМІ не приділяють увагу внеску громадськості і не зберігають послідовність у висвітленні ситуації та ії вирішенні. У такому випадку в пересічної людини може скластися обґрунтоване враження, що корупцію не карають.

Основний канал для повідомлень про корупцію – інтернет. А телебачення, яке залишається найпопулярнішим каналом отримання інформації для українців, корупцію висвітлює менше, ніж інтернет. Взагалі мало висвітлюється тема корупції в бізнесі. Ми мало чуємо про схеми, які саме бізнес запроваджує і які так само пов’язані із політичною корупцією.

Коли у людей питають, який орган має боротися з корупцією, 47% не можуть визначитися із відповіддю. Якщо питають про довіру до новостворених антикорупційних органів, то лідером є НАБУ, менший показник демонструє НАЗК. Загалом, цей показник коливається у межах від 10 до 17%.

Коли українці чують питання про шкідливість корупції для суспільства – вони погоджуються з тим, що корупція шкідлива для суспільства. Проте на індивідуальному рівні вона виправдовується – коли треба щось «порєшать», такий засіб вирішення проблеми вважається цілком прийнятним. А коли люди чують із медіа, що щось там з бюджету вкрали – ця інформація не корелюється з тим, що це їх гроші, їх податки.

Але цікавий факт у тому, що у конкретних сферах люди відзначають, що корупції стало менше – наприклад, це охорона здоров’я, подача податкової звітності, ЦНАПи. Тобто, загалом вважають, що корупції стало більше, а у конкретних сферах все ж таки є сприйняття, що корупції стало менше.

Які сфери українського суспільства є найбільш корумпованими?

Державні підприємства. За даними НАБУ, це одне з найголовніших джерел української корупції.

Як часто ви стикаєтесь із корупцією та як себе поводите у таких випадках?

Коли ми у минулому році запускали комунікаційну кампанію «Я не даю», я теж написав свій досвід для флешмобу. Для першої закордонної поїздки мені потрібна була довідка з лікарні про щеплення. У мене вимагали за неї хабар, і, звісно, я відмовився.

На вашу думку, чому Україна стала настільки корумпованою після розпаду СРСР?

Одна з найбільших перешкод для боротьби з корупцією в Східній Європі і Центральній Азії – так зване «захоплення держави», при якому впливові приватні особи або групи осіб захоплюють контроль над прийняттям рішень в країні і використовують корупційні методи для того, щоб обійти правосуддя. Це підриває довіру громадян до власного уряду, а також до міжнародних органів. І спричиняє ще більш високий рівень корупції.

У нас розповсюджена побутова корупція, коли людина вважає, що хабар – це просто знак уваги. Також, я згадую дослідження, які і досі проводяться, де майже третина опитаних каже, що це є національною рисою, що корупцію в Україні побороти неможливо, що б ти не робив.

Якщо ми зайдемо з іншого боку і подивимось, скільки людей готові повідомляти про корупцію, то виявиться, що одразу після Майдану це складало біля 13%. Це дуже низький відсоток у порівнянні із західною та північною Європою, де 90% готові викривати та повідомляти про корупцію. Відповідно, це впливає на загальний рівень корумпованості.

Уже після того, як були здійснені інформаційні кампанії щодо того, що викривач – це не стукач чи донощик, а вартовий суспільних інтересів, кількість людей, що готові викривати корупцію зросла до 30-45%. Однак, це тільки готовність, а насправді людей, що дійсно повідомляють про корупцію, тільки 2%. Тобто ми маємо певні зміни у сприйнятті, але вони ще не відобразились у поведінці людей. Це те, над чим ще треба працювати. За оцінкою психологів, потрібно щонайменше 15 років систематичної роботи щодо зміни ставлення до корупції.

До речі, якщо два роки тому питання стояло: «Чи ефективна державна антикорупційна політика?», то сьогодні питання стоїть: «А чи існує державна антикорупційна політика?». Ось і відповідь.

Які зараз в антикорупційній діяльності є найбільші виклики?

Перш за все викликом є прозоре формування компетентного незалежного складу Антикорупційного суду. Антикорупційний суд – це якраз той механізм, який здатен завершити цю лінійку – НАБУ, САП – і забезпечити невідворотність покарання. Ми доклалися у своїй роботі до адвокації цієї ідеї. Закон пройшов тернистий довгий шлях і зрештою все ж таки був ухвалений минулого року відповідно до рекомендацій Венеціанської комісії.

Зараз ми моніторимо конкурс до антикорупційного суду, вже перевірили досьє кандидатів і відповідно їх судові рішення, сформували список та надали його до Громадської ради міжнародних експертів та Вищої кваліфікаційної комісії суддів. По результатах співбесіди 42 кандидати одразу були відсіяні саме через це право вето – це майже 37% від усіх кандидатів, які залишились у конкурсі. Тобто без цього механізму вони могли б потрапити далі, пройти, приймати рішення у справах, підслідних НАБУ.

Що потрібно зробити наступному президенту України для боротьби з корупцією?

Насамперед, мати політичну волю, як би патетично це не звучало. Бо наразі є дуже багато розмов і обіцянок, а потім дії будуть свідчити про протилежне. Наведу один приклад.

Президент у своєму щорічному посланні до депутатів Верховної Ради сказав, що запровадження е-декларування для громадських активістів – це була спільна помилка і її потрібно виправити. Це було підкріплено заявами від міжнародних організацій та закордонних високопосадовців, але, врешті-решт, голосів у Верховній Раді не вистачило навіть, щоб посунути терміни подачі декларацій, не кажучи вже про те, щоб скасувати ці дискримінаційні норми. І тепер, коли справа розглядається в Конституційному суді, президент навіть не спромігся надати свою правову позицію щодо конституційності цих норм.

Тому мати політичну волю і не використовувати діалог з громадянським суспільством як відбілювання якихось рішень у майбутньому, які навпаки будуть шкодити державі – це найголовніше.

Людмила Галичина, комунікаційний менеджер VoxUkraine

Основний канал для повідомлень про корупцію – інтернет. А телебачення, яке залишається найпопулярнішим каналом отримання інформації для українців, корупцію висвітлює менше, ніж інтернет.

Олександр Калітенко

Джерело: voxukraine.org