«Посадки», штрафи або виправні роботи: чи повинен бути розсуд у виборі покарання за угодою?

На початку серпня ВАКС затвердив угоду Миколи Злочевського з прокурором САП. Як наслідок, ексміністр екології визнав вину, сплатив 68 тис. грн штрафу за «суперхабар» у $6 млн доларів, а також понад 660 млн грн допомоги на ЗСУ. 

Неспівмірність покарання та незрозуміла зміна кваліфікації злочину прокурором викликала суспільне обурення. Тому спробуємо глибше зазирнути в цю та подібні справи за угодами

Пом’якшення обвинувачення як спосіб укласти угоду?

Повномасштабне вторгнення змусило органи кримінальної юстиції шукати способи підтримки наших військових. Так стала популярною практика: 

• зміни запобіжного заходу і перерахунку підозрюваними та обвинуваченими застав на спеціальний рахунок Нацбанку;
• скасування арештів та передачі майна військовим частинам відповідно до закону про примусове відчуження майна в умовах воєнного стану;
• затвердження угод про визнання винуватості, які передбачають донати на армію.

І власне з практикою затвердження угод, які передбачають умовне покарання та великі донати, почала проростати думка, що це спосіб відкупу від реального покарання, яке могло б передбачати «посадку». 

Якщо знову ж згадати справу про «суперхабар», особливі застереження щодо думки про «відкуп» у ній викликаний тим, що ще у лютому 2023 року Злочевський  обвинувачувався в організації підкупу особливо відповідальної службової особи. За це його могли позбавити волі від 5 до 10 років з конфіскацією майна або без неї. А згодом прокурор САП помʼякшив статтю обвинувачення на “зловживання впливом”. Цей злочин полягає у підкупі особи, яка завдяки своїм звʼязкам з посадовцем може вирішити якесь питання. За нього законом встановлено штраф від 17 до 68 тис. грн, обмеження волі від 2 до 5 років або позбавлення волі на строк до 2 років. Тобто набагато легше покарання, ніж могло бути на початку.

Пояснення прокурора про те, що судова перспектива цієї справи була сумнівною, здаються дивними. На його думку, Злочевський розумів, що жодна із відомих йому залучених осіб не мала повноважень на прийняття рішень щодо кримінального провадження. І це викликає запитання: чому такі обставини встановили лише під час судового розгляду, а не в ході досудового розслідування? 

До того ж первинна кваліфікація дій Злочевського все одно дозволяла йому укласти угоду про визнання винуватості та не відбувати покарання. Річ у тім, що ексміністру інкримінували вчинення тяжкого злочину. Це означає, що для угоди з прокурором йому не потрібно викривати іншу особу у вчиненні іншого злочину, як це вимагається законом в разі обвинувачення в особливо тяжкому злочині. А його майно не конфіскували б у такому випадку з причин, про які ми будемо говорити далі. Тобто логічних пояснень, для чого була потрібною зміна кваліфікації злочину у справі Злочевського, ми не знайшли.

Крім Злочевського, сумнівна, на нашу думку, перекваліфікація була у справі Сергія Шевченка, пособника екскерівника Кіровоградської ОДА Андрія Балоня.

Він визнав себе винним у тому, що допомагав Балоню просити й отримувати хабарі від керівника Головного управління Держпродспоживслужби в Кіровоградській області Ігоря Бойчука за те, щоб останнього не звільнили. 

При цьому розмір неправомірної вигоди мав складати близько 1,32 млн грн (як округлили самі співучасники). А це вже особливо великий розмір неправомірної вигоди, який карається за ч. 4 ст. 368 КК України.

Однак виглядає, що для укладення угоди кваліфікацію дій Шевченка змінили на мʼякіший злочин. Санкція статті, за якою було предʼявлено первинне обвинувачення, не дозволяла звільнити Шевченка від відбування покарання, і залишався вибір лише в межах від 8 до 12 років тюрми.

Такий підхід прокурорів САП не відповідає національній моделі спрощення кримінального провадження на підставі угод. Адже прокурор повинен кваліфікувати дії обвинуваченого відповідно до встановлених доказів, і свободу у виборі статті він має досить обмежену.

Підтвердження цьому — практика притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності за неправильну юридичну кваліфікацію у конкретних кримінальних провадженнях. Як, наприклад, у рішенні щодо прокурора Сергія Іваненка, якого притягнули до дисциплінарної відповідальності за те, що він неправильно кваліфікував викрадення речей з автівок.

Для справедливості варто зазначити, що опція укладення угод доступна не лише фігурантам гучних справ. ВАКС затверджував угоди, наприклад, у справі щодо підкупу поліцейських з покаранням у вигляді штрафу у 13 тис. грн.

Згадані справи щодо Злочевського та Шевченка демонструють наявні недоліки чинного законодавства

1. Відсутність правил кримінально-правової кваліфікації в законі

У справах Злочевського та Шевченка прокурор змінював кваліфікацію на таку, яка з огляду на аналіз публічно доступної інформації не виглядає правильною. Є сумніви в тому, що суд, який затвердив цю угоду, перевірив правильність цієї кваліфікації. Однак суд може і не мати всі матеріали справи, щоб перевірити, чи правильно сторони угоди визначили статтю, за якою обвинувачений визнає себе винним.

Більшість правил, за якими оцінюються дії особи як злочин, розробляються доктриною кримінального права та не визначені в законі. Однак у новому проєкті КК, який активно обговорюють у фаховому середовищі, пропонується досить детально врегулювати ці процеси. І це може лише позитивно вплинути на визначеність застосування кримінального закону. Відсутність же таких правил у чинному кримінальному законі дозволяє зловживати при наданні кримінально-правової оцінки діям обвинувачених.

2.Вузька свобода вибору покарання за угодою

Невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину пригнічує довіру до правосуддя і зменшує у громадян відчуття справедливості. При цьому обвинувачений обмежений у виборі покарання, яке він погоджується відбути за угодою. Досить часто найбільше його цікавить саме термін позбавлення волі, і тому в текстах таких угод магічною цифрою стає позбавлення волі строком на 5 років та, як наслідок, звільнення від відбування покарання. Адже за законом, якщо особі призначають покарання на строк не більше ніж 5 років, вона може претендувати на таке звільнення.

Таке обмеження свободи вибору, з одного боку, не стимулює укладення угод, а з іншого боку викликає справедливі застереження, що обвинуваченим не призначають реальних покарань. Варто нагадати, що, крім позбавлення волі та штрафу, кримінальне законодавство має широкий арсенал санкцій – арешт, обмеження волі, виправні та громадські роботи. А також розмір штрафу можна зробити відповідним до розміру неправомірної вигоди або ж зробити кратним йому.

І тому для задоволення суспільного запиту на реальне відбуття покарання за угодами слід дозволити сторонам визначати більш мʼяке покарання, ніж визначено в санкції відповідної статті КК України. Разом з тим суд потрібно наділити прямими повноваженнями оцінювати пропорційність узгодженого покарання.

Тут слушною є позиція юриста-науковця Расіма Бабанли, що у кримінальних провадженнях на підставі угод не повинно відбуватися повне ігнорування засад каральної політики. А тому доцільно обмежити нижню межу покарання.

Така ідея реалізується у вже згаданому проєкті КК. Його автори пропонують надати свободу сторонам угоди узгоджувати покарання, яке буде:

1. дорівнювати нижній межі покарання за інкримінований злочин, 
2. призначене у межах санкції за злочин, який є менш тяжким за вчинений злочин або 
3. передбачати невиконання призначеного ув’язнення на певний строк під умовою.

І ці правила можна спробувати імплементувати в чинний КК України через дозвіл, наприклад, узгоджувати покарання, зазначене в санкції «простого» складу кримінального правопорушення, в якому визнає свою вину обвинувачений (зазвичай йдеться про першу частину відповідної статті).

Іншим підходом є розроблення науково обґрунтованих рекомендацій з призначення покарань. Ці рекомендації дозволили б сформувати орієнтири сторонам угоди, а також суду, який оцінюватиме цю угоду.

3. Не поширена практика конфіскації протиправних доходів

Для досягнення ефективного стримувального ефекту від притягнення до кримінальної відповідальності не достатньо лише покарати винних осіб. Потрібно ще й конфіскувати доходи, отримані злочинним шляхом. 

У практиці ВАКС є приклади, коли суд конфіскував такі доходи, але не завжди. У справі ексмера Полтави Мамая чомусь не застосували спеціальну конфіскацію до 571,7 тис. грн, які незаконно отримали як зарплату хатні працівниці Мамая та його оточення. 

При цьому не встановлено жодного вироку, де б сторони доходили до висновку про узгодження покарання у вигляді конфіскації майна. Це можна пояснити, зокрема, тим, що ст. 77 КК України не дозволяє призначати додаткове покарання у вигляді конфіскації майна в разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням. 

І що можна з цим робити?

На наш погляд, укладення угод у кримінальних справах, у тому числі корупційних, повинно переслідувати як цілі прискорення судового розгляду, так і можливість конфіскації злочинних доходів та призначення пропорційного покарання.

Відтак варто визначитися, чи треба розширювати перелік кримінальних проваджень, у яких дозволяється укладати угоду, а також чи слід надавати свободу вибору учасникам домовленості щодо узгодження покарання, яке обвинувачений відбуватиме реально. Наприклад, збільшувати розміри штрафів.

Практика зміни обвинувачення прокурорами САП для досягнення домовленості з обвинуваченим неправильна. Адже за національним законодавством кримінально-правова кваліфікація повинна відповідати доказам, які зібрано під час досудового розслідування.

І учасник, який укладає угоду зі слідством, хоче мати власні бенефіти від того, що він викриває когось у корупції або визнає себе винним і спрощує життя органам кримінальної юстиції. А сидіти 5-12 років за угодою мало хто бажає. Тому важливо забезпечити реальну перевірку пропорційності призначеного покарання та позбавляти осіб отриманих ними злочинних доходів.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її вміст є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.