Вимогливі і зрілі: очікування українців від майбутньої відбудови

Від початку повномасштабного вторгнення українці консолідувались, об’єдналися, на певний час забули про всі внутрішні чвари і злилися в єдиному пориві боротьби з зовнішнім ворогом. Різні дослідження демонстрували безпрецедентний рівень підтримки влади та схвалення того, як і куди рухається країна.

Проте час йде, загрози змінюються, події в країні розгортаються, гострота їхнього сприйняття посилюється, а невдоволення та втома накопичуються. І зрештою в багатьох аспектах проявляється розчарування. І саме те, як суспільство почувається і як проявляється в такі періоди може свідчити про рівень його зрілості та демонструвати, наскільки дорослим воно є. 

Зараз зберегти соціальне здоров’я українців не менш важливо, ніж зберегти країну. Тому заміри суспільної думки і врахування їх при прийнятті суспільно значущих рішень стає все більш актуальним. А оскільки питання відбудови після безпрецедентних руйнувань є надзвичайно важливою складовою майбутнього країни, ми захотіли зрозуміти, які очікування та запити суспільство сформувало на цьому відрізку шляху. 

Саме тому Info Sapiens на замовлення Transparency International Ukraine за підтримки Проєкту USAID “Підтримка організацій-лідерів у протидії корупції в Україні” (SACCI) провели соціологічне дослідження очікувань та побоювань українців і представників бізнесу в процесах майбутньої відбудови. 

Опитування проводилось у березні-квітні 2023 року, тож не охоплювало наслідки тероризму на Каховській ГЕС. Водночас воно безперечно вказує на загальні настрої і побажання, які сьогодні вирують у суспільстві і мають зрештою визначати конкретні кроки держави. А ще – дослідження показує, де і в чому ми стали справді дорослішими, а де ще є чому вчитися.

Далі поділюся кількома цікавими відкриттями, які зробила для себе.

1. Корупцію бачать основним викликом та загрозою для розвитку держави

Традиційно корупція в топ-3 основних проблем для українців. Для нас, хто працює з цією темою багато років, це й не дивно, але симптоматично, що така тенденція залишається навіть у час повномасштабної війни.

Взагалі серйозними проблемами українці вважають війну (100%), руйнування інфраструктури та житла (98%), а також корупцію (94%, з них 77% як дуже серйозну проблему і 17% як серйозну). При цьому особливо гострою проблему корупції вважають мешканці заходу країни. 

До того ж на запитання, чи мають вони сумніви, що плани відновлення не будуть втілені належним чином, понад половина українців сказала про свої побоювання щодо повернення корупційних схем (73%) і розкрадання коштів внаслідок відсутності контролю (68%). 

Водночас про загрозу повернення військових дій, які можуть зірвати плани з відбудови, згадали 45% опитаних. Тобто після перемоги українці бояться корупції суттєво більше, ніж війни. 

Особисто для мене усвідомити це було дуже моторошно. Бо це вкотре підкреслює складність  поставленого перед нами подвійного завдання – не лише виграти війну, а й не програти країну майбутнього.

Але так само це можна вважати своєрідним маркером дорослості суспільства. По суті, молодші й більш активні люди побоюються, щоб заплачена ціна – втрачені життя, руйнування, страждання народу – не були марними. Українці прагнуть, щоб наше суспільство перетворило кризу у зростання. Тобто дивиться далі, за обрій війни. І це, безперечно, добре.

2. Європейське майбутнє не лише в цінностях, а і в якості життя – українці хочуть відбудувати “краще ніж було” 

“Відбудова” – майже магічне слово. Кожен здатен трактувати і трактує його на свій лад.

Для когось це означає відновлення власного втраченого житла, для іншого – заводу, на якому працював. Комусь важливо повертатися до міста чи села, з якого виїхав. А хтось очікує, що в рамках відбудови побудують дороги, яких раніше ніколи не було. 

Але безперечно одне – українці хочуть і вірять в життя “краще, ніж було”.

Переважна більшість (88%) вважає, що Україна має готувати плани й стратегії відбудови уже зараз, щоб не гаяти час після перемоги. При цьому 97% опитаних вважають, що до початку робіт з відбудови треба обов’язково розробити та зафіксувати в нормативних документах стратегічні плани відбудови. І важко заперечити, що це цілком зріле і продумане бачення. 

Далі – більше. На думку населення, обираючи виконавців робіт з відбудови, потрібно орієнтуватися на якість робіт, відповідність їх світовим стандартам і досвіду, а не зважати виключно на ціну і швидкість. 

Водночас відкладати планування і відбудову не варто! 59% українців переконані, що житло для тих, хто його втратив, треба будувати вже зараз, а не чекати капітального будівництва після перемоги. І тут, звісно, першочергову увагу треба звертати на відновлення критичної інфраструктури країни, а вже на другому місці – будинки. Так вважає більшість.  

Тобто українці хоч і схильні вірити в “чарівну паличку”, але мислять все більш прагматично. Вони розуміють, що відбудова триватиме близько 10 років – про це сказали 60% опитаних. І при всіх своїх бажаннях вони бачать ризик, що “краще ніж було” може й не відбутися, тому варто хоча б відбудуватися до довоєнного рівня – частково чи повністю з цим згодні 77% респондентів. 

Побачивши ці цифри, у мене склалося відчуття, що певною мірою українці готові зараз потерпіти, щоб згодом було суттєво краще. Але форма цього “краще” у кожного може бути своя, тому залучення громадян, комунікація з населенням як на національному, так і регіональному рівні буде вкрай затребуваною під час відбудови. А медіація конфліктів і пошук консенсусних рішень не колись, а вже зараз стають надзвичайно важливими інструментами взаємодії влади з населенням. 

3. Існує ризик болючих розчарувань 

Проте не будемо впадати в ілюзію, що українське суспільство позбавлене інфантильності та вже достатньо свідоме та зріле. Річ у тім, що загалом населення демонструє доволі слабке уявлення про відповідальність і ролі різних суспільних інституцій у майбутній відбудові. 

Як же цей процес має відбуватися на думку українців? 

• Президент України має залучати фінансування, контролювати витрати і ставити завдання для робіт з відбудови. 
• Міжнародні організації та донори повинні залучати фінансування й оплачувати відбудову. 
• Незалежні аудитори та групи експертів мають контролювати витрати.
• Міжнародний бізнес повинен залучати фінансування і забезпечувати відбудову.
• Місцева влада також зобов’язана залучати фінансування і оплачувати відбудову, а ще ставити задачі й відповідати за кінцевий результат. 
• А в обов’язки законодавчої і центральної виконавчої влади разом із місцевою громадою й активістами вписують постановку завдань і відповідальність за кінцевий результат.

При цьому переважна більшість громадян вважає, що їх залучення до громадських обговорень потрібне і важливе. Щоправда, імовірно це здебільшого декларативне бажання, і навряд чи багато людей візьмуть участь у фаховій дискусії щодо планів відбудови. 

Але, знову ж таки, ці результати свідчать, що висока поінформованість населення про хід відбудови, відповідальних на різних етапах, повноту і частоту діалогу з населенням мають стати невід’ємною частиною роботи влади. На фоні низького рівня довіри до різних владних інституцій підвищення обізнаності, регулярність інформування і залучення громадян до прийняття рішень є важливими для подальшого дорослішання суспільства.

Наскільки реалістичні терміни відновлення? Які необхідні, а які досяжні обсяги можливого фінансування? Чи досить прозорі механізми залучення громадян і бізнесу? Наскільки зрозумілі шляхи впливу на прийняття рішення, пояснення наявних пріоритетів у роботах з відновлення? 

Всі ці питання треба пояснювати, обговорювати, дискутувати. І якщо цього не робити, навіть за справді якісних результатів відбудови в українців залишиться відчуття невдоволення, і навіть розчарування чи обурення.

***

Складні рішення ніколи не сприймаються однозначно. А в умовах війни і гостроти реакцій важливо розуміти контекст і причини прийнятих  рішень і мати змогу впливати на результат. Це чи не єдино можливий інструмент для збереження демократичного, європейського та відносно здорового, хай і вкрай травмованого суспільства.  

Ми стали  вимогливими, але ця вимогливість – не просто бажання мати більше і краще. Ми прошиті усвідомленням, що потенційне “краще” виборюється ціною неймовірних зусиль кожного і кожної, хто проходить цей складний шлях боротьби за незалежність і свободу країни. 

Наша вимогливість продиктована глибинним переосмисленням, що “народ – носій суверенітету і єдине джерело влади України”. І це не стандартне речення з Конституції, а реальне відчуття кожного.   

За останні 16 місяців українське суспільство було змушене швидко дорослішати, а це, своєю чергою, сформувало в нього нові, більш різкі й несподівані запити. І з ними треба рахуватися – як на рівні колективу підприємства чи громади міста, так і з “висоти” державної влади. Ця неостаточна, але таки вже “дорослість” дається великим болем і втратами. 

Дорослість у вигляді усвідомленості свого громадянського впливу ще йде на межі з різкістю та високою вимогливістю. Але українське суспільство однозначно уже демонструє свою суб’єктність і орієнтацію на результати. І з цим треба рахуватися. Такі правила дорослого суспільства, яким ми, судячи з усього, вже стаємо.