27 жовтня відбувся перший за останніх 15 років аукціон у рамках великої приватизації. Продано державних 100% пакету акцій Першого київського машинобудівного заводу (колишнього заводу “Більшовик”). Це збиткове підприємство з боргами на 650 млн грн, утім з дуже цінним ресурсом — правом користування 35 га землі у столиці.

Продаючи цей об’єкт, держава ніби й намагалася забезпечити достатній рівень прозорості та підзвітності: презентувала актив іноземним інвесторам, дані про об’єкт оприлюднила у віртуальній кімнаті даних Фонду держмайна. 17 потенційних інвесторів підписали угоду про нерозголошення та отримали доступ до всієї можливої інформації. 

Утім бажаних торгів із десятком покупців і суттєвим зростанням ціни не трапилось. По-перше, до участі зголосилося лише три компанії та жодну з них аукціонна комісія не дискваліфікувала.

За даними журналістських розслідувань, усі вони афілійовані з українськими “олігархами”: ТОВ “Дженерал Комерс” пов’язане з групою UFuture Василя Хмельницького та Андрія Іванова, ТОВ “Інвест новація” Степана Черновецького і ТОВ “ДК Каскад” Віталія Хомутинніка.

По-друге, сам аукціон тривав лише 10 хвилин. Відбулося два кроки на підвищення ціни і як результат —  вартість зросла лише на 3% (40 млн грн): 1,429 млрд грн.

Тобто, перша за довгий час велика приватизація показала, що покупцями такого типу активів можуть бути лише “олігархи” або афілійовані з ними групи. Через, вочевидь, штучно створені обтяження навколо конкретних об’єктів приватизації, а також через загалом недружній інвестиційний клімат і, зокрема, відсутність справедливого правосуддя в Україні іноземний інвестор не бажає заходити на наш ринок.

Підтвердженням наших висновків є й історія з приватизацією Об’єднаної гірничо-хімічної компанії, що наразі триває і до якої, за обґрунтованими припущеннями, мають інтерес компанії, пов’язані з Дмитром Фірташем та Сергієм Льовочкіним. Аукціон з продажу ОГХК вдруге перенесли, і судячи із заяви інвестиційного радника об’єкта BDO Україна, інвестори й цього разу не вірять в українське бізнес-диво.

На наше переконання, навіть за нинішніх непростих умов, які навмисно консервувалися впродовж багатьох років, держава могла б робити більше для створення справді конкурентного середовища під час приватизації великих об’єктів. 

Сьогодні ж, попри високі очікування, мусимо визнати: не буває ідеального результату у складному світі. І сподіваємося, що продаж «Більшовика» є насправді необхідним кроком, який закінчить нарешті період 15-річного «застою» і дасть можливість якісніше підготувати наступні об’єкти й залучити більшу кількість реальних конкурентів.

Робота над помилками завжди є цінним ресурсом для справжніх перемог у майбутньому, коли нам вже не доведеться вимушено вважати “оптимальним” рішення про приватизацію “Більшовика”.

Не маємо сумнівів: велика приватизація потрібна і має продовжуватись, оскільки більшість державних підприємств стали тягарем для суспільства і годівницею для наближених до влади осіб.

Але ми маємо прагнути до приватизації лише у тому вигляді, котрий викорінить звичний для України фаворитизм, забезпечить реальну конкуренцію та перекриє можливості місцевих олігархічних кланів і далі скуповувати за безцінь вартісні ресурси. Вимагати цього від держави є нашим завданням як представників громадянського суспільства.