Недекларування з релігійних переконань: підводні камені справи судді Олександри Брагіної

Подання та перевірка достовірності е-декларацій є одним зі способів запобігання корупції, а неподання декларації є кримінальним проступком. Попри певне затишшя у цій категорії справ після рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року, останнім часом кількість таких проваджень збільшилася. І повернулися давні дискусії про релігійні мотиви надсилання декларації в паперовій, а не електронній формі.

Річ у тім, що за правилами подати електронну декларацію можна лише з використанням цифрового підпису (ЕЦП). Особа може його не отримувати з посиланням на те, що вона не бажає, аби її персональні дані якимось чином використовувалися. Або ж що отримання цифрового підпису «спотворює особистісні власні почуття особи і негативно впливає на її свідомість». 

Саме це і трапилося у справі судді Київського окружного адміністративного суду Олександри Брагіної.

Позиція Верховного Суду щодо неподання декларацій з релігійних мотивів

Неоднозначна практика у цій категорії справ свого часу посилилася постановою Верховного Суду від 28 січня 2020 року. Це рішення стосувалося ст. 366-1 КК України — тієї самої, що згодом була визнана неконституційною. Додам трішки контексту про цю справу.

Обвинувачення стосувалося інспекторки податкової, яка не подала е-декларацію за 2016 рік, оскільки відмовилася від обробки персональних даних. При цьому вона подала її у паперовій формі. Суд встановив, що працівниця податкової є прихожанкою Храму Різдва Пресвятої Богородиці, а також через свої релігійні переконання користується поточним розрахунковим рахунком в банку. І прийшов до висновку, що примусове подання е-декларації, за відсутності законної альтернативи для віруючих людей, буде порушенням її прав і свобод.

На жаль, у цій справі ми не можемо побачити, які ж саме вимоги релігії перешкоджали податковій інспекторці подати декларацію саме в електронному вигляді. А також суд апеляційної та касаційної інстанцій непослідовно посилався на положення статей 8, 9 та 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини щодо їх застосування. Оскільки суди не встановили конкретно факт дискримінації обвинуваченої, а також не проаналізували правомірність втручання у її свободу сповідувати свою релігію.

Позиція першої інстанції у справі судді Брагіної

У справі Олександри Брагіної судді Вищого антикорупційного суду аналізували вищезгадану постанову Верховного Суду і не погодилися з нею. При цьому ВАКС врахував низку цікавих положень

1. Електронна форма подачі декларації через особистий кабінет за допомогою ЕЦП виключає можливість її коригування як іншими особами, так і самим декларантом після подачі документа. У цьому і є принципова відмінність між паперовими деклараціями, які зберігались за місцем роботи. Паперові декларації неможливо оприлюднювати, проводити їх перевірки, логічний та арифметичний контроль, а також контроль за своєчасністю їх подання, оскільки законодавство це не передбачає. 
2. Обвинувачена з 2013 по 2019 роки користувалась електронним цифровим підписом, після чого від його оформлення відмовилась.
3. Суддя має обов`язки перед суспільством, пов`язані зі здійсненням професійної діяльності. При цьому приватний інтерес судді, у тому числі й щодо віросповідання, не може впливати на суспільний інтерес на рівні держави через високі вимоги до статусу судді як публічного посадовця.
4. Подання декларацій в електронній формі спрямоване на запобігання корупційним злочинам та відповідає національним інтересам. 
5. При цьому у обвинуваченої є право вибору: представляти державу та дотримуватись при цьому положень Законів та етичних аспектів, тобто бути публічною особою, або ж діяти у власних інтересах як фізична особа.
6. Ступінь втручання держави в особисте життя суб’єктів декларування у межах досліджуваних правовідносин є допустимим у демократичному суспільстві. Адже воно спрямоване на досягнення легітимної мети щодо запобігання корупції в Україні та відповідає нагальній соціальній потребі, А порядок декларування — це невід`ємна частина системи антикорупційних заходів. 
7. Обмеження для свободи віросповідання суддів встановлені в інтересах громадської безпеки та для охорони публічного порядку  (відповідно до ч. 2 ст. 9 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод). Тобто такі дії спрямовані на забезпечення доброчесності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відтак суд визначив, що подання е-декларацій становить легітимне втручання держави у приватне життя особи. І таке втручання пропорційне цілям подібних заходів та є необхідними у демократичному суспільстві.

Аргументи Апеляційної Палати ВАКС щодо скасування вироку

Проте Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду не погодилася з висновками суду першої інстанції. 

АП ВАКС вважала, що в судді Брагіної відсутній умисел на вчинення проступку. І пояснила це так. 

1. Обвинувачена направила декларацію до Національного агентства з питань запобігання корупції в паперовій формі, бо не могла її подати в електронній формі через релігійні переконання.
2. Брагіна відмовилася від обробки її персональних даних, що унеможливлює подання декларації з використанням електронного цифрового підпису.
3. Примушування віруючого подавати е-декларацію за відсутності законного альтернативного способу подачі такої декларації не відповідає легітимній меті, а також порушуватиме права цієї особи на повагу до особистого і сімейного життя, свободу думки, совісті і релігії.

Висновки

І перша інстанція, і апеляція не одноголосно приймали рішення. У першій інстанції один із суддів вважав, що діяння Брагіної є малозначним, а тому її треба виправдати. А в апеляції суддя висловив окрему думку, що виправдання обвинуваченої є незаконним, оскільки в її діях є ознаки кримінального проступку. А на додачу, Апеляційна палата ВАКС ще й не дотрималася вимог закону під час перегляду рішення.

Виглядає, що підхід до вирішення таких справ про недекларування повинен змінитися. І для цього є низка причин. 

1. Держава має більше повноважень, щоб регулювати поведінку публічних службовців в частині їх свободи віросповідання з урахуванням легітимної мети втручання. А боротьба з корупцією є легітимною метою втручання у права та свободи публічних службовців.
2. Суд може робити фактичні висновки про те, чи є релігійні переконання особи справжніми та щирими в контексті перевірки легітимності втручання у її права (за аналогією з рішенням ЄСПЛ про неприйнятність скарги у справі “Tamara Skugar and Others against Russia”).
3. Практика електронного декларування є сталою з 2016 року, і особи, які в силу релігійних переконань неспроможні виконувати свій обов’язок, мали можливість покинути публічну службу з моменту прийняття закону про запобігання корупції (14 жовтня 2014 року) і до моменту набуття ним чинності(через 6 місяців).
4. Електронний цифровий підпис можна отримати без ідентифікаційного коду, якщо особа відмовилася від його отримання відповідно до закону.
5. Хоч суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 6 ст. 368 КПК України), це не виключає можливості не застосовувати такі висновки. І це ж надалі може слугувати підставою для передачі справи на розгляд палати, об’єднаної або Великої Палати Верховного Суду —  згідно зі ст. 434-1 КПК України.

Аналіз підготував Павло Демчук, юридичний радник Transparency International Ukraine.