Що відбувається з російськими активами після конфіскації?

За більше ніж чотири роки Україні вдалося стягнути в дохід держави понад 5 тисяч російських активів — нерухомості, транспорту, корпоративних прав, коштів тощо. Кошти від їх реалізації мають працювати на користь України. 

Станом на липень 2026 року завдяки санкційному механізму до державного бюджету вже надійшло понад 8,6 млрд гривень. Отримані кошти від конфіскацій мали б забезпечити відновлення зруйнованої інфраструктури та компенсацію шкоди постраждалим від війни. Але як насправді працює цей механізм і наскільки він ефективний? 

Від виявлення до аукціону

За весь час дії механізму 262 активи було реалізовано або передано на потреби оборони, 146 готуються до продажу, а понад 3500 перебувають в управлінні відповідних органів, зокрема Фонду державного майна (ФДМУ).

Найбільшу частку — 168 — передали на потреби оборони. Із 75 активів стягнуті кошти та доходи від цінних паперів зарахували до державного бюджету, а ще у 2 випадках стягнули права вимоги російських компаній до України. Також реалізували 17 активів, серед яких підприємства, квартири та одне нежитлове приміщення. 

До 5 найбільших проданих активів належать:

1. ТОВ «АЕРОК» — 1,89 млрд грн
2. АТ «Вінницяпобутхім» — 608 млн грн
3. ПАТ «Пентопак» — 103 млн грн
4. ТОВ «Інвестагро» — 27 млн грн
5. Квартира пропагандиста Артемія Лєбєдева — 13,5 млн грн

Відповідно до санкційного законодавства, з особи можуть стягнути активи, лише якщо вона загрожує нацбезпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України. Що важливо, це стосується не лише росіян, а й громадян України, які так чи інакше підтримують дії рф.

Активи які підлягають стягненню, проходять доволі складний шлях: уповноважені державні органи виявляють їх, РНБО блокує, а Президент вводить рішення про санкції в дію. Після цього Мін’юст подає позов до ВАКС, який з’ясовує, чи особа вчиняла або підтримувала збройну агресію і чи дійсно володіє або розпоряджається виявленим майном. 

Потім актив передають Фонду державного майна або іншому органу за рішенням Кабміну. ФДМУ обстежує актив і вирішує, що з ним робити: залишити в себе в управлінні, реалізувати або передати іншому управителю, наприклад, держпідприємству чи на потреби оборони. Так, двигуни й інші деталі повітряних засобів російського авіавиробника ПАТ «Авіаційний комплекс ім.С.В. Ільюшина», у березні цього року передали Укроборонпрому.

Якщо ФДМУ вирішує реалізувати актив, то розпочинається підготовка до аукціону. Для малих об’єктів стартова ціна встановлюється аукціонною комісією, а для великих підприємств додатково затверджується урядом. Далі оголошення про продаж об’єкта публікують в системі «Prozorro.Продажі», де протягом місяця (для великих активів — до 3 місяців) будь-хто може ознайомитися з ним і подати заявку.

Усі аукціони через Prozorro.Продажі проводяться відкрито, а переможця визначає електронна система за принципом найвищої запропонованої ціни. 

Кошти, отримані від санкційного майна, перераховуються до спеціальної частини державного бюджету — Фонду ліквідації наслідків збройної агресії. Ці гроші не йдуть до загального бюджету, а спрямовуються на:

• компенсацію знищеного або пошкодженого житла (програма «єВідновлення»); 
• відновлення об’єктів інфраструктури, пов’язаних із наданням комунальних послуг: водо-, електро- та теплопостачання, а також водовідведення.

Чому саме аукціон, а не пряма передача на потреби постраждалих? 

Передусім, бо завдяки торгам ціна активу може суттєво зрости. По-друге, спрямування коштів до Фонду ліквідації наслідків збройної агресії дозволить забезпечити житлом одразу декілька сімей. Якщо ми говоримо про нерухоме майно, наприклад, то один із нещодавніх кейсів — продаж дворівневої квартири російського пропагандиста Артемія Лєбєдєва за 13,5 млн грн. Передати помешкання площею майже 140 м² у власність однієї сім’ї було б економічно недоцільно.

Квартира Артемія Лєбєдєва. Фото: Фонд державного майна України

Що гальмує механізм?

Попри прозорість аукціонів, реалізація конфіскованих активів — це тривалий та кропіткий процес. За попередні два роки Фонду держмайна вдалося продати лише 17 активів: 6 у 2024 році, 5 — у 2025 та 6 — цього року. При цьому проблеми з активами розпочинаються одразу ж після прийняття судом рішення про стягнення.  

Ключовою перепоною для отримання контролю над конфіскованими активами є  численні арешти та обтяження. Наприклад, у межах підготовки до приватизації лише по одному активу — підсанкційному заводу «АЕРОК» — було скасовано 14 арештів у різних кримінальних провадженнях. Процес скасування арештів досить тривалий: вони можуть розглядатися в різних судах, в тому числі і в кримінальних провадженнях, і так гальмувати подальшу підготовку до реалізації. Водночас проблема з арештами та обтяженнями характерна для 70% конфіскованих підприємств (або часток в них), які знаходяться на підконтрольній Україні території.

Завод «АЕРОК» 

Однією з основних проблем на етапі аналізу є недоступність інформації, зокрема, відсутність фінансової документації про активи після їх передачі. Це може виникати через приховування, вилучення або навіть знищення інформації попередніми власниками. Так було із тим самим «АЕРОК» або Демурінським гірничо-збагачувальним комбінатом. Відновлення документів може тривати до двох-трьох місяців, що так само сповільнює процедуру. 

Ця проблема особливо стосується активів, розташованих на тимчасово окупованих територіях. Зараз їх щонайменше 135 — точну кількість визначити неможливо, оскільки місцезнаходження частини об’єктів невідоме. Також понад третина конфіскованих компаній (або тих, у яких конфісковано частину акцій) розташована в зоні, наближеній до бойових дій. 

Додає складнощів і низька інвестиційна привабливість частини стягнутих активів: якщо йдеться про підприємство з великими боргами, незавершеними судовими справами чи фактично без майна або на межі банкрутства, покупців на аукціоні може просто не знайтися. 

Раніше ми писали про колишнє аграрне підприємство російського титанового магната Михайла Шелкова, яке держава змогла продати лише з 4 спроби — після зниження боргового навантаження та зняття обтяжень з майна. Інший приклад — ТОВ «Інвестиційний союз «Либідь», яке володіє ТРЦ «Ocean Plaza». Уже після конфіскації державою частки підприємства з’ясувалося, що в нього є борг понад 200 млн доларів перед компанією, пов’язаною із колишніми власниками. Через це довелося подавати окремий позов про стягнення в дохід держави права вимоги за цим боргом. 

Трапляються навіть випадки, коли від підприємства залишилася лише юридична особа, а будь-які інші активи відсутні. У приблизно 20% підприємств, розташованих на підконтрольній Україні території, за даними ФДМУ, немає майна. Через це такі активи фактично втрачають інвестиційну привабливість для подальшої реалізації. Серед них — деякі колишні підприємства російських олігархів Євтушенкова, Дерипаски, Усманова.

Якщо перший аукціон з продажу активу не завершується успішно, проводяться повторні торги зі зниженою стартовою ціною відповідно до законодавства. У такому випадку інвестори так само можуть торгуватися й підвищувати вартість об’єкта. Окремої підготовки вимагають і великі або стратегічні активи — продаж цілого підприємства чи складного майнового комплексу займає значно більше часу, ніж продаж квартири чи автомобіля.

Насамкінець — юридичні ризики, пов’язані з недовірою інвесторів до самого механізму конфіскації та побоюванням згодом втратити придбане майно. Тут закон передбачає запобіжник: якщо особа отримала актив за результатами продажу на електронному аукціоні з приватизації, позбавити її цього майна не можна. 

Що ж до самих підсанкційних осіб — більшість із них намагається оскаржувати рішення, ухвалені в першій інстанції Вищим антикорупційним судом, та левова частка цих рішень залишається в силі. Винятки трапляються тоді, коли стягнене майно виявляється власністю третіх осіб, не пов’язаних із підсанкційною особою, — у таких випадках апеляційний суд може частково змінити рішення. 

У жовтні цього року заплановано два аукціони з продажу великих санкційних активів: уже згаданого вище Демурінського гірнично-збагачувального комбінату та «Мотордеталь-Конотоп» — підприємства-виробника деталей для двигунів внутрішнього згоряння, яке належало сенатору рф Сергію Калашникову. Стартова ціна — 1,82 млрд та 415 млн грн відповідно. 

Особливістю обох аукціонів стане реалізація пулу активів — одразу кількох пов’язаних в одному лоті об’єктів (корпоративних прав та прав вимог). Можливість об’єднувати активи в пули з’явилася в травні цього року і вона має підвищити їхню інвестиційну привабливість і спростити підготовку до продажу. Тож жовтневі аукціони стануть тестом для нової моделі продажу санкційних активів.