Зміни у процедурі реквізиції майна: аналіз законопроєкту № 7605

UPD. Нардепи підтримали законопроєкт 278 голосами ЗА.

Наприкінці липня у ВР зареєстрували та майже одразу прийняли за основу законопроєкт № 7605, який повинен оптимізувати та вдосконалити примусове відчуження майна в умовах воєнного стану. Про реквізицію та особливості цього процесу ми розповідали раніше — тепер спробуємо розібратись що саме пропонують змінити законодавці. Депутати вже подали поправки, а головний комітет рекомендував прийняти законопроєкт у другому читанні.

Як здійснюється реквізиція зараз?

Держава в умовах воєнного або надзвичайного стану може відчужити у власника нерухомість, транспорт, індивідуально визначене майно (наприклад, мобільний телефон, ноутбук, годинник тощо). Ті, в кого майно забрали, повинні отримати повне відшкодування його вартості з держбюджету, це право гарантовано Конституцією. 

Залежно від обставин, компенсувати вартість можуть:

• до відчуження 
• протягом п’яти років після скасування воєнного стану,
• протягом одного року після скасування надзвичайного стану.

Вирішує, яке майно потрібно відчужити військове командування за погодження з місцевою держадміністрацією або виконавчим органом місцевої ради. Там, де ведуться бойові дії, таке погодження не потрібне. 

Після того, як власник, уповноважені особи військового командування та органу, що погодив рішення, підписали акт про примусове відчуження майна, — воно переходить у власність держави.

Що пропонують?

Законопроєкт пропонує визначити особливу процедуру відчуження обладнання, яке використовується чи може використовуватись для цілей діяльності оборонно-промислового комплексу. Обов’язкова умова відчуження — ризик переривання функціонування такого майна.

Відчужувати таке обладнання планують виключно на підставі рішення Ради національної безпеки і оборони України. Майно буде переходити у державну власність з дня введення в дію рішення РНБО. Надалі, у виняткових випадках реквізоване обладнання передаватимуть в управління Агентству з розшуку та менеджменту активів, на термін не довше одного місяця з дня скасування або припинення воєнного стану.

Компенсація за примусово відчужене майно (будь-яке, не лише обладнання) в умовах воєнного стану здійснюватиметься за умови, якщо його місце його розташування, вказане в акті про примусово відчуження, не знаходиться на тимчасово окупованій території, станом на дату компенсації.

Окрім того, у новій редакції Закону пропонують виключити частину норми статті 10, яка визначає строк, протягом якого держава зобов’язувалась компенсувати примусово відчужене майно в умовах надзвичайного стану (один календарний рік).

Аналіз поданих поправок та ризики законопроєкту

Подані до другого читання поправки нівелюють частину ризиків, які містив законопроєкт, прийнятий за основу.

• «Ризик переривання функціонування» майна, як обов’язкову умову реквізиції, пропонують пов’язати із загрозою тимчасової окупації території або населеного пункту, де таке майно знаходиться (за умови, що вони знаходяться не далі, як 30 км від району ведення бойових дій чи тимчасово окупованої території). Це звузить простір для можливих зловживань з боку РНБО при обґрунтуванні відчуження майна;
• Комітет врахував правки щодо виключення із законопроєкту змін до порядку компенсації вартості відчуженого майна в умовах воєнного або надзвичайного стану. Такі положення суттєво порушували б права та інтереси власників майна, яке підлягає відчуженню, а позбавлення особи права на компенсацію суперечить ст. 41 Конституції України, згідно з якою будь-кому гарантується відшкодування відчуженого майна без обмежень;
• Депутати вирішили відмовитись від ідеї передачі реквізованого майна в управління АРМА. Це слушна пропозиція, з огляду на те, що такі повноваження суперечать статусу Агентства. Воно здійснює управління активами, на які накладено арешт/конфісковано у кримінальному провадженні або стягнено за рішенням суду, а не відчуженими у власність держави активами за рішенням РНБО. 

По-друге, передбачалось, що реквізоване обладнання передаватиметься Агентству «у виняткових випадках». При цьому, законопроєкт не уточнює, які саме випадки слід вважати винятковими, що призвело б до неоднозначного трактування норми та проблем при її застосуванні на практиці.

Попри це, законопроєкт № 7605 все ще містить чимало ризиків та навряд чи вдосконалює процедуру реквізиції. 

• Законопроєкт не визначає, яке саме майно належить до категорії «обладнання, яке використовується чи може використовуватись для цілей діяльності оборонно-промислового комплексу». Ба більше, до другого читання пропонується замінити термін «обладнання» на ще ширше за обсягом поняття «рухоме майно». За таких умов, існує ризик відчуження у приватних або комунальних підприємств, діяльність яких не пов’язана з ОПК, будь-якого майна, яке потенційно може застосовуватися у цій сфері – від приладів, верстатів та інструментів до комп’ютерів та навіть транспортних засобів. Така невизначеність загрожуватиме можливими зловживаннями з боку РНБО щодо відчуження майна у державну власність. 
• Незрозуміло і те, чому рішення щодо примусового відчуження цього «обладнання» прийматиме виключно РНБО, а інші суб’єкти залишаються поза процесом. На практиці, через відсутність переліків або чітких критеріїв віднесення певного майна до категорії «що може використовуватись для цілей діяльності ОПК», його реквізиція може здійснюватись як за «новим» механізмом — на підставі рішення РНБО, так і за діючим —- за рішенням військового командування. Це призведе до неоднакового застосування норми та виникнення суперечностей між відомствами, що не сприятиме збереженню майна, що є однією із основних цілей законопроєкту.
• Право власності на таке обладнання чи рухоме майно буде виникати після введення в дію рішення Ради нацбезпеки і оборони, а не після підписання акта з власником. Як наслідок, останній може навіть не підозрювати, що його майно йому вже не належить. 

• Є зауваження і щодо запропонованої оптимізації процедури прийняття рішення про реквізицію. Фактично, вона відбуватиметься так:

1. Військова адміністрація населеного пункту формує пропозиції щодо реквізиції майна;
2. Погоджує їх з обласною військовою адміністрацією;
3. Вносить пропозиції до РНБО;
4. РНБО голосує на засіданні;
5. Прийняте рішення РНБО вводять в дію указом Президента України.

Натомість згідно з чинною редакцією Закону, там де ведуться бойові дії (тобто за наявності ризику тимчасової окупації території чи населеного пункту), примусове відчуження здійснюється за рішенням військового командування без погодження з іншими органами. Таким чином, пропонована законопроєктом процедура не оптимізує, а ускладнює процедуру прийняття рішень про реквізицію майна.

• До того ж покладення на РНБО права приймати рішення щодо примусового відчуження майна не узгоджується з ЗУ “Про правовий режим воєнного стану» (на який, зокрема, посилається законопроєкт). Він передбачає, що такі заходи як примусове відчуження майна можуть здійснюватися виключно військовим командуванням разом із військовими адміністраціями із залученням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Висновок

Попри виключення з тексту законопроєкту № 7605 до другого читання низки суперечливих положень, він все ще містить ризики можливих зловживань з боку органу, що прийматиме рішення про примусове відчуження майна, а запропонований механізм не сприятиме досягненню цілей та завдань законопроєкту. Окремі його положення не узгоджуються з нормами ЗУ “Про правовий режим воєнного стану”, а формулювання — з принципом юридичної визначеності та допускають неоднозначне трактування норм. 

Тому ми рекомендуємо відхилити законопроєкт за результатами другого читання.