Як прискорити процес конфіскації майна за кордоном?

Після повномасштабного вторгнення українці зачекалися новин про конфіскацію майна зрадників та корупціонерів за кордоном. Але, як і після Революції Гідності, наповнення українського бюджету за цією статтею доходів так і не видно. 

Про арешти майна за кордоном органи правопорядку повідомляють відносно регулярно. Наприклад, є інформація про те, що в серпні 2023 року арештували $113 млн на рахунках Костянтина Жеваго в Швейцарії. А російському підсанкційному олігарху Михайлу Шелкову у серпні 2023 року повідомили про підозру в ухиленні від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) та легалізації (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом. 

Робота з повернення в Україну викрадених активів ведеться, але гучних справ, де б арештовані активи конфіскувалися закордоном та поверталися в Україну, ми не чули вже дуже давно. І на це є чимала низка причин. 

Що варто змінити в українському законодавстві? Ми визначили 5 рекомендацій, що мають поліпшити процес:

1. Привести конфіскацію майна у відповідність до загальноприйнятих міжнародних стандартів. Тобто конфіскувати не все майно особи, а лише те, яке використовували в процесі вчинення злочину або ж отримали  за його результатами.

2. Передбачити у Кримінальному кодексі України “розширену” конфіскацію майна.  Це усуне колізію між матеріальним та процесуальним правом.

3. Врегулювати питання направлення вироків щодо конфіскації майна закордоном на виконання через конкретизацію строків такого направлення, а також надати судам окремі повноваження, повʼязані з міжнародною конфіскацією. Це дозволить уникнути зволікання з виконанням вироку закордоном, а також допоможе вирішити низку проблем, повʼязаних із використанням інструментів міжнародної правової допомоги у кримінальних провадженнях.

4. Ініціювати укладення нових та вдосконалення чинних двосторонніх домовленостей про матеріальну правову допомогу у кримінальних справах в частині конфіскації злочинних активів. Україна повинна сприяти покращенню якості та збільшенню кількості міжнародних двосторонніх договорів у галузі надання МПД задля зменшення простору для переховування злочинцями незаконно набутих чи використаних активів.

5. Змінити підходи у доказуванні злочинного походження майна. Якщо для застосування простої конфіскації цього не потрібно, то для «розширеної» чи спеціальної конфіскації це доречно та доцільно. А як ми вже звертали увагу, для виконання конфіскацій майна закордоном потрібно встановлювати звʼязок між злочином та активами.

Проте невпорядкованість українського законодавства щодо конфіскації злочинних активів за кордоном — це лише одне поле проблем у цьому питанні. Не менше труднощів існує і при власне організації та реалізації подібних процесів самими державними органами. 

Що ж потрібно змінити на організаційному рівні? На нашу думку, варто врахувати такі рекомендації:

1. Закріпити на законодавчому рівні порядок та особливості укладання та виконання угод про розподіл активів та угод про спільні слідчі групи. Угоди про розподіл конфіскованих активів та про спільні слідчі групи передбачені низкою міжнародних конвенцій та становлять собою зручні інструменти міждержавної взаємодії у кримінальних справах. Саме тому деталізація порядку їх укладення та виконання на законодавчому рівні дозволить підвищити практику їх використання. 

2. Посилити використання інструменту угод про розподіл активів, а також діяльності спільних слідчих груп у цьому контексті. Досвід НАБУ показує, що ці інструменти застосовуються, але дуже обмежено, тому варто поширювати такі практики на діяльність інших органів правопорядку. 

3. Вибирати правильні інструменти для притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. Попри всю жорсткість кримінального права, в органів правопорядку є розсуд в тому, які злочини розслідувати та за якою статтею притягати особу до кримінальної відповідальності — головне, щоб це базувалося на здобутих доказах. Відтак слід акцентувати на «конвенційних» злочинах, у виконанні вироків за якими за кордоном мало б виникати менше проблем.

4. Навчати працівників органів слідства, прокуратури та суддів. Це не менш важливо для розуміння всіх механізмів повернення активів та їх використання у конкретних справах. Адже повертати активи можна не лише через їх конфіскацію в кримінальних провадженнях, а й через цивільну конфіскацію, ініціювання кримінальних проваджень в іноземних державах та надання необхідних доказів у порядку міжнародного співробітництва. Ці можливості не завжди очевидні, якщо перебувати виключно у контексті національного законодавства. Тому слід використовувати всі наявні способи для того, щоб підвищувати якість національних розслідувань та повертати викрадені активи до України.

Ця публікація підготовлена Transparency International Ukraine за фінансової підтримки Швеції.